ОБ’ЄДНАННЯ ГРОМАДЯН У МЕХАНІЗМІ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ І ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

brief description

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ВЗАЄМОДІЯ ДЕРЖАВИ І ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ЯК ПРОБЛЕМА ДЕРЖАВНО-ПРАВОВОЇ
ТЕОРІЇ (ПРАВОЗАХИСНИЙ АСПЕКТ) 12
1.1. ДІАЛЕКТИКА ВЗАЄМОДІЇ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА І ДЕРЖАВИ ЯК ПРОБЛЕМА ТЕОРІЇ ПРАВА 12
1.2. МЕХАНІЗМ ВЗАЄМОДІЇ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА І ДЕРЖАВИ 38
1.3. ФОРМИ ТА ПРИНЦИПИ ПРАВОВОЇ ВЗАЄМОДІЇ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА І ДЕРЖАВИ ЧЕРЕЗ ІНСТИТУТ ДОБРОВІЛЬНИХ
ОБ’ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН 62
РОЗДІЛ 2 ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОБРОВІЛЬНИХ
ОБ’ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН У МЕХАНІЗМІ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ
І ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА 94
2.1. ПРАВОВИЙ СТАТУС ДОБРОВІЛЬНИХ ПРАВОЗАХИСНИХ ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ 94
2.2. ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ДОБРОВІЛЬНИХ ОБ’ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН 119
2.3. ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РОЗБУДОВИ ПРАВОЗАХИСНИХ ФОРМ ІНСТИТУТУ ДОБРОВІЛЬНИХ ОБ’ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН В УКРАЇНІ 151
ВИСНОВКИ 169
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 176
ДОДАТКИ 196

ВСТУП
Удосконалення системи правової організації людського суспільства на початку нового тисячоліття набуває все більшого значення через масштабність історичних змін, які відбулися в країнах колишнього соціалі-стичного табору наприкінці ХХ століття.
У зв’язку зі звільненням багатьох суспільств цього регіону з-під монопольного контролю з боку держави над життям та діяльністю громадян корінним чином змінилися законодавчі основи їх існування, почали удосконалюватись діючі правові норми, спрямовані на забезпечення природних прав і свобод людини за кращими світовими стандартами існуючих правових систем.
В основу суспільно-правових перетворень у країнах пострадянського періоду була покладена давня мрія людства про справедливу державу, громадянське суспільство, юридичну рівність його суб’єктів як асоційованих членів.
Вирішення цієї проблеми вимагає чіткого усвідомлення сутності таких явищ, як “громадянське суспільство”, “держава”, “правова держава”, визначення основ правового співвідношення громадянського суспільства і держави, вивчення та обґрунтування закономірностей їх взаємодії і впровадження в практику розбудови громадянського суспільства. Нині у цьому напрямку проводиться активна дослідницька робота, але багато питань ще не вирішено.
Відомі вчені минулого (Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.Ж. Руссо, І. Кант, Г. Ге¬гель та інші) в основу своїх концепцій покладали ідею суспільного договору – як історично народженого механізму взаємодії між суспільством та державою, через який державі делегувалася частина свобод громадян, їх прав і зобов’язань в обмін на гарантії з боку держави щодо забезпечення справедливості, стабільності і порядку.
Сучасні вчені також вважають суспільний договір основою розбу-дови громадянського суспільства, а людину визнають як головну, діючу особу зі своєю системою потреб та інтересів, прав і обов’язків. Такої думки дотримуються О.Л. Богінич, В.В. Копейчиков, В.Ф. Сіренко, О.Ф. Скакун, О.В. Шмоткін і деякі інші.
В науці відстоюються концепції, згідно з якими повинен існувати пев-ний баланс між громадянським суспільством і державою (В.І. Тимошенко, Т.І. Ковальчук та інші), обґрунтовуються тенденції монополізації та узурпації державою громадянського суспільства (В. Селіванов, Г. Щедрова, Р. Ривкіна та інші) і поступової асиміляції держави як правової в громадянському суспільстві (А. Грамши, А. Одинцова та інші), формуються нові погляди щодо подальшої демократизації суспільства.
Проблему побудови громадянського суспільства на територіях колишнього соціалістичного табору вивчає чимало вчених (наприклад, В.М. Андріанов, С.В. Бобровник, В.В. Головченко, П.М. Рабінович). Але за наявності значних теоретичних уявлень проблема побудови гро-мадянського суспільства у загальній теорії держави і права ще не вирішена в цілому і залишається дуже актуальною.
Предметом теоретичних роздумів є проблема відтворення громадянського суспільства у пострадянських країнах з урахуванням національної специфіки, специфіки правової культури та рівня громадянської самосвідомості, менталітету громадян цих країн, входження громадянського суспільства у світове співтовариство, ролі та можливості впливу громадянської активності людства на правовий механізм взаємовідносин громадянського суспільства і держави.
Наявність цих та інших питань та існування протиріч у процесі транс¬формації громадянського суспільства спонукало нас обрати тему дослідження, обумовило її актуальність, об’єкт, предмет, мету, завдання та висунення гіпотези.
Об’єктом дослідження є процес правової взаємодії держави і грома-дянського суспільства при визначальній ролі об’єднань громадян.
Предмет – правове забезпечення розвитку та функціонування добровільних громадських об’єднань як умови удосконалення правової взаємодії громадянського суспільства і держави .
Мета наукового дослідження – здійснення теоретичного аналізу про-блеми умов оптимізації правового механізму взаємодії держави і громадянського суспільства та розробка на цій основі практичних реко-мендацій щодо впровадження цих умов у процес побудови та удосконалення механізму, який досліджується.
В основу дисертації покладена така гіпотеза: якщо розглядати добровільні громадські об’єднання як суб’єктну частину механізму взаємодії держави і громадянського суспільства, удосконалювати правовий статус таких об’єднань з урахуванням діалектики правової взаємодії та тенденцій розвитку громадянського суспільства, рівня громадянської правосвідомості і правової культури громадян, психології сприйняття людиною правової дійсності, – це буде позитивно впливати на процес удосконалення правового механізму взаємодії громадянського суспільства і держави, сприяти поступовому перетворенню держави в правову.
Згідно з метою та гіпотезою були поставлені такі завдання:
- окреслити методологічні, загальнотеоретичні та нормативно-правові основи виникнення, існування та сутності процесу взаємодії держави і громадянського суспільства, визначити поняття, значимість, сутність і специфіку правового механізму цієї взаємодії, етапи його функціонування та рушійні сили;
- визначити принципи та форми правової взаємодії громадянського суспільства і держави;
- проаналізувати класифікацію добровільних об’єднань громадян, види їх правових статусів, спроможність виступати суб’єктами правового регулювання;
- обґрунтувати доцільність впровадження інституту добровільних об’єд¬нань громадян та забезпечення його правового статусу як важливої умови удосконалення правової взаємодії громадянського суспільства та держави;
- запропонувати теоретично обґрунтовані пропозиції щодо удоскона-лення правового статусу громадських об’єднань, використання їх з метою удосконалення механізму правової взаємодії держави і громадянського су¬спільства у пострадянських країнах.
Методологічну та теоретичну основу наукового дослідження склали концептуальні праці класиків філософії та юриспруденції, твори відомих сучасних вітчизняних і зарубіжних науковців щодо виникнення, сутності, існування та розвитку громадянського суспільства і держави; умовиводи методологічного забарвлення державно-правової теорії організації соціальних систем; сталі наукові конструкції загальної теорії держави і права; теоретично обґрунтовані наукові концепції у сфері соціології, політології, психології, історії тощо. Нормативним підґрунтям роботи стали основні законодавчі акти України та окремих зарубіжних країн, підзаконні нормативно-правові акти, статути громадських організацій та об’єднань.
У роботі використовувалася ціла низка методів наукового досліджен-ня. Так, за допомогою історико-цивілізаційного методу забезпечувався розгляд проблем дисертації в динаміці історичного розвитку громадянського суспільства, держави, зародження механізму їх взаємодії; на підставі порівняльно-правового методу здійснювалася класифікація державно-правових явищ, обґрунтовувався їх взаємозв’язок та історична послідовність; системно-функціональний метод дозволив розглянути державно-правові явища у взаємодії їх елементів, утворюючи новий які-сний рівень їх функціонування; за допомогою методу раціональної критики проводився аналіз сутності законодавчих документів та вияв колі-зій, протиріч і інших фактів; спеціально-юри¬дичний метод сприяв конкретизації юридичних понять, визначенню специфічних ознак правових явищ, уточненню юридичних формулювань до проектів законів; сінерге-тичний метод надав можливість розглядати процес функціонування гро-мадянського суспільства як макросоціосистеми в єдності усіх її компо-нентів.
Застосовувалися й інші теоретичні та емпіричні методи наукового дослідження (аналіз і синтез, моделювання, спостереження, тестування, анкетування тощо).
Наукова новизна полягає у тому, що в роботі:
1) визначено та обґрунтовано діалектику правової взаємодії громадянського суспільства і держави, що надало можливість з’ясувати тенденції їх подальшого цивілізованого розвитку;
2) уточнено поняття та визначення ”громадянське суспільство“, “меха-нізм правової взаємодії”, “об’єднання громадян”, “громадська правозахисна організація”;
3) подано нові поняття “інститут добровільних об’єднань громадян” (з новою класифікацією форм) та “субквазігромадянське суспільство”;
4) визначено сутність механізму правової взаємодії держави і громадянського суспільства;
5) обґрунтовано модель правового взаємозв’язку держави і громадянського суспільства, в основі якої лежить баланс їх взаємних прав і обов’язків;
6) обґрунтовано модель деформованої системи правового взає-мозв’язку між державою і громадянським суспільством за принципом “права сили”;
7) визначено умови цілісності системи правового взаємозв’язку дер-жави і громадянського суспільства;
8) розроблено принципи правової взаємодії держави і громадянського суспільства;
9) аргументовано доцільність вдосконалення правового статусу громадських об’єднань шляхом введення соціального контролю в норми права як елементу механізму правового регулювання ;
10) обґрунтовано умови виникнення, локалізації та нейтралізації субквазігромадянського суспільства;
11) вперше розглянуто й обґрунтовано значення правового статусу інституту добровільних об’єднань громадян (ІДОГ) у механізмі правової взаємодії громадянського суспільства і держави – як фактора оптимізації цього механізму;
12) доведено значення інституту добровільних об’єднань громадян як повноцінного суб’єкту правового регулювання суспільних відно-син;
13) доведено значущість громадянськості як специфічної юридичної властивості особистості та умови активізації правозахисного руху;
14) теоретично обґрунтовано шляхи правового впливу ІДОГ на профілактику злочинів.
Практична значимість наукового дослідження полягає в тому, що в ньому розроблено конкретні рекомендації та пропозиції щодо удоскона-лення правового статусу добровільних об’єднань громадян з урахуванням принципів правової взаємодії держави і громадянського суспільства; запропоновано впровадження офіційного соціального контролю за державою та її інститутами з боку правозахисних об’єднань; визначено шляхи боротьби з протиправними проявами субквазігромадянського су-спільства; окреслено шляхи удосконалення змісту нормативно-правових актів, які є корисними для оптимізації аналізованого механізму; запро-поновано заходи щодо зміцнення та поширення міжнародних зав’язків України з іншими державами за рахунок рецепції в Україну громадянської правосвідомості та правової культури української діаспори. Матеріали дисертації можуть використовуватися у вищих навчальних закладах при вивченні теорії держави і права, юридичної деонтології, конституційного права, кримінології тощо. Висновки та основні положення даного дослідження можуть бути корисними для подальшого, більш глибокого вивчення сутності і закономірностей розвитку правових засад ІДОГ.
На захист виносяться такі положення:
1. Громадянське суспільство – це історично обумовлена, мінлива макросоціосистема, яка є формою організації соціальної життєдіяльності населення конкретної країни, що відображує комплекс багатоманітних інтересів людей та на підставі державно-правового механізму гарантує їм природні права і свободи, власність в усіх її формах, стабільність і порядок.
2. Механізм правової взаємодії – це система взаємообумовлених і юридично упорядкованих соціальних дій (у контексті причинно-наслідкових зв’язків) інституту держави та інших структурних компонентів громадянського суспільства – як законних і реальних суб’єктів правового регулювання; продуктивне функціонування механізму правової взаємодії в пострадянських країнах можливе при умові юридичного закріплення і практичної реалізації системи взаємних прав та обов’язків держави і громадянського суспільства в законодавстві.
3. Інститут добровільних об’єднань громадян (ІДОГ) визначається як формалізована підсоціоистема, що є формою реалізації механізму взаємодії держави і громадянського суспільства, має гнучку структуру, діє на основі добровільної консолідації суспільних інтелектуально-вольових зусиль дієздатних громадян для задоволення спільних інтересів, володіє широким колом юридичних повноважень, зокрема правозахисного і контролюючого характеру, бере на себе зобов’язання щодо виконання частини функцій держави.
4. Забезпечення оптимізації механізму правової взаємодії держави і громадянського суспільства може бути досягнуто при умовах удосконалення правового статусу добровільних об’єднань громадян і підвищенні їх ролі як законних суб’єктів правового регулювання суспільних відносин.
Апробація результатів дослідження відбувалася шляхом викладення концептуальних положень дисертації на науково-практичних конференціях різного рівня:
- Міжнародній науково-практичній конференції “Державно-правові про-блеми Північного Причорномор’я: історія та сучасність” (Сімферополь-Алушта, 26-29.05.1999);
- Міжнародній науково-практичній конференції “Економіко-правові про-блеми становлення в Україні громадянського суспільства” (Херсон, 6-8.09.2001);
- Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє де-мократичної, правової держави Україна” (Львів, 3-4.05.2001);
- Всеукраїнській науковій конференції “Україна між минулим і майбут-нім” (Івано-Франківськ, 12-13.04.2001);
- науково-практичній конференції “Юридична освіта і правоохоронна діяльність: перспектива нового тисячоліття” (Дніпропетровськ, 30-31.05.2001);
- науково-практичній конференції “Формування української державності: конституційно-правові, історичні та політичні аспекти” (Херсон, ХФ ЗЮІ МВС України, 14.03.2002);
- факультетських – у 1999, 2000, 2001 рр.
Було розроблено та подано теоретично обґрунтовані пропозиції до Верховної Ради України щодо удосконалення правової бази ІДОГ (дода-ток Ж); результати дослідження використовувались у процесі практичної організації громадських формувань з охорони громадського порядку в Херсонській області (Херсонського міського об’єднання з охорони громадського порядку і державного кордону “Правопорядок”); в процесі викладання курсу теорії держави і права у Херсонському училищі міліції МВС України (1992-1997 р.р.) та на Херсонському факультеті Запорізького юридичного інституту протягом 1997 – 2001 р.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, списку використаних джерел і додатків. Основний зміст дослідження викладено на 166 сторінках. Дисертація містить 6 рисунків. Список використаних джерел нараховує 223 найменувань.

bibliography

ВИСНОВКИ
Одним з найважливіших завдань сучасності є вдосконалення грома-дянського суспільства шляхом оптимізації механізму його взаємодії з державою.
Згідно з окресленими завданнями у дисертаційному дослідженні проаналізовано методологічні, загальнотеоретичні та нормативно-правові основи виникнення, існування та сутності процесу взаємодії держави і громадянського суспільства. Визначені поняття, значимість, сутність і специфіка правового механізму даної взаємодії, його етапи функціонування та рушійні сили. Розроблені принципи та форми правової взаємодії громадянського суспільства і держави. Запропонована класифікація добровільних об’єднань громадян, види їх правових статусів, доведена їх спроможність виступати реальними суб’єктами правового регулювання. Обґрунтована доцільність впровадження інституту добровільних об’єднань громадян та необхідність забезпечення його правового статусу як важливої умови удосконалення правової взаємодії громадянського суспільства та держави. Внесені пропозиції щодо збагачення змісту правового статусу громадських об’єднань, використання цих пропозицій з метою оптимізації механізму правової взаємодії держави і громадянського су¬спільства у пострадянських країнах.
Методологічний та теоретичний аналіз джерел щодо виникнення, сутності існування, функціонування, розвитку і взаємодії громадянського суспіль¬ства і держави надали можливість зробити висновки про сутність феномену “громадянське суспільство”. Під цією категорією розуміється історично обумовлена, мінлива макросоціосистема, яка є формою організації соціальної життєдіяльності населення конкретної країни, що відображує комплекс їх багатоманітних інтересів і на підставі державно-правового механізму гарантує природні права і свободи людини, влас-ність в усіх її формах, стабільність і порядок. Визначено, що в основу механізму взаємодії держави і громадянського суспільства покладено ідею своєрідного суспільного договору, що дозволяє громадянському суспіль-ству за допомогою держави, як специфічного інструменту, впорядковувати суспільні відносини, вирішувати і захищати свої інтереси, забезпечувати основні права і свободи громадян.
У дисертаційному дослідженні визначено, що процес взаємодії громадянського суспільства і держави є процесом діалектичним і супере-чливим, який змінюється, удосконалюється або регресує.
Обґрунтовано, що в основі цього процесу лежить система правового взаємозв’язку, сутність якого складає єдність прав і обов’язків як з боку держави, так і з боку інших соціальних інститутів, що презентують інтереси громадянського суспільства і є складовими частинами даного механізму. Визначено, що баланс у системі правового взаємозв’язку зале-жить від якісного виконання кожної зі сторін законодавчо визначених прав і обов’язків, від співвідношення між реальними суспільними відносинами і їх відображенням у правових документах.
Доведено, що в пострадянських країнах система правового взає-мозв’язку між державою і громадянським суспільством може деформуватися, перетворюватися з системи замкненого виду на систему лінійну, а сама держава може гіпертрофовано домінувати стосовно інших структур громадянського суспільства і до нього самого в цілому.
Визначено, що деформація системи правового взаємозв’язку між державою і громадянським суспільством є наслідком відсутності законо-давчо закріпленого права контролю за діяльністю держави щодо забез-печення нею прав і свобод громадян з боку інших інститутів громадян-ського суспільства як його природних представників. Встановлено, що ця деформація зумовлює значну формалізацію державного керівництва, невиконання державою своїх обо¬в’язків, відчуженість правлячої еліти від народу, масове порушення прав і свобод громадян, появу процесів аномійного характеру, злочинності та інших елементів субквазігромадянського суспільства тощо.
Доведено необхідність розгляду громадянського суспільства як макросоціосистеми, що підкоряється закономірностям функціонування систем цього типу. Тому громадянському суспільству притаманні такі характеристики, як структура, функції, механізм взаємодії на рівні структурних компонентів, функціонування, та його етапи, рушійні сили, сутність змісту взаємодії і характер спрямованості функціонування структурних компонентів.
Обґрунтовано, що структуру сучасного громадянського суспільства складають асоціації, держава, політичні партії, різні соціальні структури, які об’єд¬нуються за інтересами. Зазначено, що структура громадянського суспільства не може бути статичною: зміни в ній за рахунок введення нових соціальних інститутів дозволяють суспільству своєчасно реагувати на зміни в потребах громадян і таким чином забезпечувати баланс суспільних відносин.
Встановлено, що однією з фундаментальних характеристик громадянського суспільства як макросоціосистеми є взаємодія, яка реалізується за допомогою спеціального механізму. Визначено, що механізм взаємодії – це система соціальних дій, яка взаємообумовлена і функціонує у причинно-наслідковому режимі.
Доведено, що рушійними силами даної взаємодії є протиріччя між системою юридичних прав, свобод і інтересів громадян та фактичними суспільними відносинами, а процес функціонування громадянського суспільства складається з трьох основних етапів. Обґрунтовано доцільність розгляду проблеми взаємозв’язку держави і громадянського суспільства з точки зору державно-правової організації соціальних систем, доцільність реалізації моделі правового забезпечення механізму даної взаємодії через удосконалення правового статусу інституту добровільних об’єднань громадян (ІДОГ).
Пропонується під соціальним інститутом добровільних об’єднань громадян розуміти формалізовану підсоціосистему, яка є формою реалізації механізму взаємодії держави і громадянського суспільства, має гнучку структуру, діє на основі добровільної консолідації суспільних інтелектуально-вольових зусиль дієздатних громадян для задоволення спільних інтересів, володіє широким колом юридичних повноважень, зокрема правозахисного і контролюючого характеру, бере на себе зобов’язання щодо виконання частини функцій держави. Обґрунтовано доцільність такої класифікації форм ІДОГ: правозахисні об’єднання (зокрема громадські правозахисні організації); соціально-екологічні об’єднання; політичні партії.
Встановлено, що правова основа функціонування правозахисних об’єд¬нань повинна забезпечувати реалізацією їх головної функції – пра-возахисної – шляхом надання їм юридичного права контролю за зобов’язаннями держави щодо гарантування громадянам їх прав і свобод.
Визначено, що правові основи функціонування ІДОГ повинні бути спрямовані на реанімацію деформованої системи правового взаємозв’язку між державою і громадянським суспільством за рахунок юридичного забезпечення громадським правозахисним об’єднанням статусу повноцінного суб’єкта правового регулювання суспільних відносин.
Обґрунтовано, що правове забезпечення функціонування правозахисних форм ІДОГ повинно здійснюватися з урахуванням таких принципів взаємодії держави і громадянського суспільства, як збалансованість інтересів держави і особистості, єдність громадянської ініціативи та державної підтримки, громадянсько-правова активність, добровільність, рівність, самоврядування, громадянська відповідальність, поетапність законодавчих змін, правова першопотреба, правова двомірність, правова міжнародна співдружність.
Зазначається, що оптимізація аналізованого механізму через інститут добровільних об’єднань громадян можлива шляхом удосконалення правового статусу ІДОГ. Визначено, що правовий статус громадських об’єднань передбачає комплекс правових положень, що встановлюють права й обов’язки суб’єктів правового регулювання згідно з нормативними моделями правомірної поведінки в суспільстві; його основу складає система норм (норми права), яка закріплює права й обов’язки інститутів громадянського суспільства як суб’єктів правового регулювання (зокрема й громадських об’єднань), які гарантуються, охороняються і контролюються державою.
У дослідженні проаналізовано і доведено значущість механізму правового регулювання фактичних суспільних відносин, під яким розуміють систему правових засобів, серед них важливим є механізм офіційного соціального контролю, поза яким правове регулювання втрачає свою ефективність і актуальність. Встановлено, що в основі офіційного соціального контролю лежить діяльність суб’єктів правового регулювання, які виступають рівноправними представниками громадянського суспільства. Цю діяльність спрямовано на забезпечення гарантій нормативного порядку шляхом перевірки, порівняння й аналізу сутності і якості виконання обов’язків іншими інститутами громадянського суспільства.
Висвітлено, що Закони України, якими регламентується правовий статус громадських об’єднань, не забезпечують їм повноважень повноцінних суб’єктів правового регулювання. Обґрунтовано, що відсутність у громадських правозахисних об’єднань юридично закріпленого права користуватися механізмом законності сприяє ще більшій деформації системи правового взаємозв’язку між державою і громадянським суспільством, перетворенню її з системи замкненого виду у лінійну. Наслідком цього є дестабілізація суспільних відносин.
Доведено необхідність надання громадським об’єднанням права здій¬снювати офіційний соціальний контроль за обов’язками держави, її структурних компонентів. Визначено, що це є необхідним фактором реанімації правової дієздатності громадських об’єднань як повноцінних суб’єктів правового регулювання.
У дисертації надаються теоретично аргументовані пропозиції з удо-сконалення змісту правового статусу громадських правозахисних об’єднань. Рекомендовано надати громадським правозахисним об’єднанням права офіційного соціального контролю за діяльністю держави щодо виконання нею обов’язків, які визначені законом. Це право може реалізуватися шляхом встановлення вільного доступу до документації, яка відображає діяльність держави, її органів і органів місцевого самоврядування; регулярного звітування керівництва владних структур перед народом; створення незалежних експертних комісій, які б здійснювали аналіз проектів законів; створення системи соціального партнерства; забезпечення принципу незалежності громадських об’єднань від держави; надання права звернення до інших громадських об’єднань, зокрема і до міжнародних; контролювання пенітенціарних систем, лікарень, будинків інвалідів тощо.
Встановлено доцільність упровадження таких форм ІДОГ, як громадські правозахисні організації, центри, рухи, об’єднання, фронти, фонди, асоціації, комітети, громадські комітети, громадські приймальні.
Окремі пропозиції стосовно удосконалення правового статусу громадських об’єднань з метою оптимізації механізму взаємодії держави і громадянського суспільства були запропоновані автором і прийняті Верховною Радою України до уваги.
Безперечно, впровадження різноманітних форм ІДОГ у механізм взаємодії держави і громадянського суспільства буде мати таки позитивні наслідки: оновлення деформованої системи правового взаємозв’язку між державою і громадянським суспільством; підвищення рівня громадянської активності та правової культури громадян; звуження поля субквазігромадянського суспіль¬ства за рахунок перерозподілу чисельності громадян, які складають групи неасоційованого та аномійного характеру й об’єднання їх навколо юридично визначеної діяльності ІДОГ; соціальна, економічна, культурна стабілізація; оптимізація механізму правової взаємодії між державою і громадянським суспільством.
Достовірність та обґрунтованість висновків дослідження і пропо-зицій, які надаються автором, забезпечено:
- методологічною обґрунтованістю основних позицій;
- аналізом достатньо значного обсягу законодавчих актів, які обумов-люють зміст правового статусу громадських об’єднань;
- коректністю проведення констатуючого експерименту з використан-ням техніки проведення випадкового відбору телефонних номерів приватних помешкань з метою визначення рівня громадянської активності і правової культури громадян України;
- результатами практичної діяльності автора з апробації висновків і пропозицій шляхом виступів на науково-практичних конференціях, друкування наукових статей, внесення пропозицій на розгляд до Верховної Ради України щодо удосконалення правового статусу громадських об’¬єднань тощо.
У дослідженні встановлено можливість удосконалення механізму вза-ємодії держави і громадянського суспільства шляхом введення в цей меха-нізм інституту добровільних об’єднань громадян й удосконалення його правового статусу. Надання громадським об’єднанням права користуватися механізмом соціального контролю і закріплення цього права в їх правому статусі буде позитивно впливати на оновлення системи правового взаємозв’язку між державою і громадянським суспільством.
У дослідженні обґрунтовано модель оновлення механізму взаємодії держави і громадянського суспільства через ІДОГ у пострадянських країнах. Висновки та пропозиції, які надаються у дослідженні, можуть використовуватися при розробці проектів законів, у вищих навчальних юридичних закладах у теоретичних курсах, при удосконаленні нормати-вно-правових актів тощо.
Дане дослідження не вичерпує всіх аспектів цієї проблеми. Вважаємо за доцільне продовжити роботу над такими питаннями: правовий статус громадських об’єднань як фактор демократизації держави; правові основи міжнародних правозахисних об’єднань у механізмі інтеграційних процесів; соціальний контроль у структурі законодавчої влади тощо.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абетка української політики: Довідник. – К.: Смолоскип, 2000 – Вип. 4. / Авт.-упоряд.: М. Томенко (кер. кол.), Л. Бадешко, В. Гребельник та інші. – 2001. – 328 с.
2. Аверьянов А.Н. Системы познания мира: Методол. проблемы. – М.: Политиздат, 1985. – 263 с.
3. Академічне релігієзнавство. Підручник / За наук. ред. проф. А. Колод¬ного. – К.: Світ Знань, 2000. – 862 с.
4. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалисти-ческом государстве. – М.: Юрид. лит., 1966. – 187 с.
5. Алексеев С.С. Проблемы теории права. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1972. – Т. 1. – 396 с.
6. Алиев З.М. Общественные организации в политической системе союзной республики: политико-правовое исследование (по материалам Таджикской ССР): Автореф. дисс … канд. юрид. наук. – М., 1990. – 22 с.
7. Андріанов В.М. Правова держава і принципи розподілу влад // Філософські проблеми права та правоохоронна діяльність співробіт-ників органів внутрішніх справ: Збірник наукових праць. – Київ: Українська академія внутрішніх справ, 1995. – С. 51-62 .
8. Антонюк З., Маринович М. Щодо питання прав людини в Україні // Право України. – 1995. – № 2. – С. 44-49.
9. Ауробиндо Ш. Идеал человеческого единства. Перевод с англий-ского Сафронова О.В. – СПб,: Издательство «Мирра», 1998. – 512 с.
10. Афанасьев В.Г. Мир живого: системность, эволюция и управление. – М.: Политиздат, 1986. – 334 с.
11. Афанасьев В.Г. Человек в системе управления. – М.: Знание, 1975. – 640 с.
12. Белебеха І.О. Українська еліта. – Харків: видання журналу “Березіль”, 1999. – 346 с.
13. Биль о правах человека (США, 1791 г.) / История государства и права: хронология: Учеб. пособие / Под ред. М.И. Сизикова. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 160 с.
14. Біленчук П.Д., Гвоздецький В.Д., Сливка С.С. Філософія права: Навчальний посібник /П.Д. Біленчук, В.Д. Гвоздецький, С.С. Сливка; За ред. П.Д. Біленчука. – К.: Атіка, 1999. - 208 с.
15. Біленчук П.Д., Кравченко В.В., Підмогильний М.В. Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право): Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2000. – 304 с.
16. Білий П. Правова держава і правова культура: взаємозв’язок та результативність // Право України. – 1997. – № 12. – С. 75-76.
17. Бобровник С.В. Закон в громадянському суспільстві // Громадянське суспільство в Україні: проблеми становлення/ Автори: В.Ф. Сіренко, В.І. Тимошенко, Т.І. Ковальчук та інші. – К.: “Логос”, 1997. – С. 104.-118.
18. Богінич О.Л. Межі правового регулювання в умовах громадянського суспільства // Громадянське суспільство в Україні: проблеми станов-лення/ Автори: В.Ф. Сіренко, В.І. Тимошенко, Т.І. Ковальчук та інші. – К.: “Логос”, 1997. – С. 92-104.
19. Большой энциклопедический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских. – М.: ИНФРА-М, 1997. – Вип. VI. – 790 с.
20. Бондаренко К. Атланти і каріатиди з-під “даху” Президента. – Львів: Кальварія, 2000. – 184 с.
21. Введение в теорию государственно-правовой организации соци-альных систем / Под общ. ред. Е.Б. Кубко. – К.: Юринком, 1997. – 192 с.
22. Ветрова Г. Суд присяжных и проблемы правового судопроизводства // Вестник московского университета. – Серия 11. Право. – 1999. – № 3. – С. 16-30.
23. Відомості Верховної Ради України. Парламентське видання. – 1991. – № 38. – С. 1063-1084.
24. Відомості Верховної Ради України. Парламентське видання. – 1999. – № 1. – С. 2-16.
25. Відомості Верховної Ради України. Парламентське видання. – 1999. – № 45. – С. 931-952.
26. Відомості Верховної Ради України. Парламентське видання. – 2000. – № 40. – С. 779-808.
27. Відомості Верховної Ради України. Парламентське видання. – 2001. – № 32. – С. 542-664.
28. Гаджиев К.С. Политическая наука: Учебное пособие. – 2-е изд. – М.: Междунар. отношения, 1996. – 400 с.
29. Гаєць В. Державність України на шляху до громадянського суспі-льства // Віче. – 1995. – № 5. – С. 3-17.
30. Гегель Г. Философия права // Кант И., Гегель Г., Шеллинг Ф. Не-мецкая классическая философия. – Т. 1. – М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс; Харьков: Изд-во Фолио, 2000. – С. 502-509.
31. Гегель Г. Энциклопедия философских наук. – Т. 1. Логика // Сочине-ния. – Т. 1. – М.-Л., 1930. – 368 с.
32. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию: Курс лекций. – М.: ЧеРи, 1996. – 336 с.
33. Гоббс Т. Избранные произведения в 2-х томах. – М., «Мысль», 1965. Философское наследие. Т. 2. – 748 с.
34. Годаванець В., Кампо В., Тертичний В. Правова просвіта громадян України: методологічні проблеми розроблення концепції // Право України. – 1999. – № 1. – С. 27-31
35. Гольбах П.Д. Об обществе // Избранные произведения в 2-х т. – М., 1963. – Т. 1. – 715 с.
36. Грамши А. Избранные произведения. Пер. с итал. – М.:Политиздат, 1980 – 422 с.: ил.
37. Громадянське суспільство в Україні: проблеми становлення /Громадянське суспільство в Україні: проблеми становлення/ Автори: В.Ф. Сіренко, В.І. Тимошенко, Т.І. Ковальчук та інші. – К.: “Логос”, 1997. – 122 с..
38. Гурне Б. Державне управління / Пер. з франц. В. Шовкуна. – Київ, Основи. – 165 с.
39. Гуров А.И. Профессиональная преступность: прошлое и современ-ность. – М.: Юрид. Лит., 1990. – 304 с.
40. Гусарєв С.Д., Олійник А.Ю., Слюсаренко О.Л. Основи загальної теорії держави і права (терміни, визначення, елементи змісту) – К.: НАВСУ, 1998. – 237 с.
41. Даль Р. О демократии / Пер. с англ. А.С. Богдановского; под ред. О.А. Алякринского. – М: Аспект Пресс, 2000. – 208 с.
42. Данилов А.Н. Переходное общество: Проблемы системной трансформации. – Мн.: ООО «Харвест», 1998. –432 с.
43. Данилов С.Ю. Правовые демократические государства: очерки исто-рии. – М.: Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 1999. – 202 с.
44. Державний вісник України. Збірник актів Верховної Ради України, Президента та Кабінету Міністрів. – Ужгород, Інформаційно-видавниче агентство “ІВА”, 2001. - № 15/89. – 72 с.
45. Джарол Б. Мангейм, Ричард К. Рич. Политология. Методы исследования: пер. с англ. (общ. ред. и вступ. ст. А.К. Соколова). – М.: Издательство «Весь Мир», 1999. – 544 с.
46. Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав лю-дини: джерела і практика застосування. Пер. з англ. – К.: “АртЕк”, 1997. – 624 с.
47. Диалектика: Философський словарь / Под ред. И.Т. Фролова. – 5-е изд. – М.: Политиздат, 1987. – 590 с.
48. Дубинин Н.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика, поведение, от-ветственность: (о природе антиобщественных поступков и путях их предупреждения). – М.: Политиздат, 1982. – 304 с.
49. Євдокимов В. Розвиток ідей правової держави в умовах тоталіта-ризму та переходу суспільства до демократії // Право України. – 1997. - № 7. – С. 3-5.
50. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / За ред. В.В. Копейчикова. – К., Юрінком Інтер, 1998. – 320 с.
51. Задорожній В.В. Мораль: теорія, практика, соціологія: Навчальний посібник. – Херсон: ХФ ЗЮІ МВС України, 2000. – 92 с.
52. Закон України “Про власність” від 07 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 20. – Ст. 249.
53. Закон України “Про політичні партії” від 5 квітня 2001 р. // Відо-мості Верховної Ради України. – 2001. - № 23. – Ст. 118.
54. Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 р. // Закони України / Ред. колегія: Опришко В.Ф. (голова), Горьовий Л.Є., Мацюк А.Р., Осауленка А.І. та ін. – Т. 1. – Київ: Офіційне видання Верховної Ради України, Інститут законо-давства, 1996. – С. 378-390.
55. Закони України / Під ред. Опришка В.Ф. (голова), Горьового Л.Є., Мацюка А.Р., Осауленка А.І. та ін. – Т. 1. –Київ: Офіційне видання Верховної Ради України, Інститут законодавства, 1996. – 461 с.
56. Закони України / Ред. колегія: Опришко В.Ф. (голова), Горьо-вий Л.Є., Мацюк А.Р. та ін. – Т. 2. – Київ: Офіційне видання Верховної Ради України, Інститут законодавства, 1996. – 527 с.
57. Закони України / Ред. колегія Опришко В.Ф. (голова), Горьо-вий Л.Є., Осауленко А.І. та ін. – Т. 3. – Київ: Офіційне видання Верховної Ради України, Інститут законодавства, 1996. – 405 с.
58. Закони України / Ред. колегія: В.Ф. Опришко (голова), Л.Є. Горьо-вий, А.І. Осауленко, М.О. Теплюк та ін. – Т. 6. – Київ: Офіційне видання Верховної Ради України, Інститут законодавства, 1996. – 421 с.
59. Закони України /Ред. колегія: Опришко В.Ф. (голова), Горьовий Л.Є., Мацюк А.Р. та ін. – Т. 12. – Київ: Офіційне видання Верховної Ради України, Інститут законодавства, 1997. – 396 с.
60. Закони України/ Ред. колегія: Опришко В.Ф. (голова), Горьовий Л.Є., Мацюк А.Р. та ін. – Т. 13. –Київ: Офіційне видання Верховної Ради України, Інститут законодавства, 1998. – 499 с.
61. Закони України / Ред. колегія: В.Ф. Опришко (голова), Л.Є. Горьо-вий, М.О. Теплюк, В.Л. Чубаров та ін. – Т. 14. – Київ: Офіційне видання Верховної Ради України, Інститут законодавства, 1999. – 805 с.
62. Зарубіжні українці / С.Ю. Лазерник, Л.О. Лещенко, Ю.І. Макар та ін. – К.: Вид-во “Україна”, 1991. – 252 с.
63. Зібрання постанов Уряду України. № 12 (8 липня – 13 серпня) 1993 р. – Київ: видавництво “Україна”, 1993. – 240 с.
64. История политических и правовых учений: Учбеник для вузов. Изд. 2-е, стереотип / Под общ. ред. члена-корреспондента РАН, д.ю.н., проф. В.С. Нерсесянца. – М.: Издательская группа Норма-Инфра-М, 1998. – 736 с.
65. Іщук В. Україна: проблема престижності та ідентичності (масова сві-домість і культура як суб’єкти формування громадської та національної свідомості). – К.: Смолоскип, 2000. – 92 с.
66. Кампо В. Конституція і політична роль органів місцевого самовряду-вання // Нова політика. – 1996. – № 5. – С. 32-33.
67. Кампо М. Ідеї правової держави Б. Кістяківського і сучасність // Лю-дина і політика. – 2000. – № 3. – С. 79-86.
68. Кант И. Сочинение в шести томах / Под общ. ред. В.Ф. Асмуса, А.В. Гулыги, Т.И. Ойзермана. – М.: Мысль 1965. (Философское наследие. Акад. наук СССР ин-т философии), – Т.4. – Ч. 2. – 478 с.
69. Карпачова Н. І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – К.: “Книжкова друкарня Наукової книги”, 2000. – 377 с.
70. Качук А., Саєнко Ю., Привалов Ю. Місцеве самоврядування в Україні / Розбудова держави. – 1997. – №№ 7-10. – С. 52-58.
71. Кириленко І. Правове регулювання державної власності у різних країнах // Право України. – 1997. - № 11. – С. 27-32.
72. Кириченко М. Тож якою бути Українській державі? // Віче. – 1993. – № 12. – С. 84-97.
73. Клейнер І. Демократія і держава. – К.: СП “Українська книга”, 1999. – 135 с.
74. Ковальчук Т.І. Поняття, зміст і структура громадянського суспіль-ства // Громадянське суспільство в Україні: проблеми становлення/ Автори: В.Ф. Сіренко, В.І. Тимошенко, Т.І. Ковальчук та інші. – К.: “Логос”, 1997. – С. 52-72.
75. Кодин М.И. Общественно-политические объединения и формиро-вание политической элиты в России (1990-1997). – М.: Фонд содействия развитию социальных и политических наук, 1998. – 173 с.
76. Колодій А.М. Принципи права України: монографія. – Київ: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
77. Коментар до Конституції України / Авер’янов В.Б., Бойко В.Ф., Борденюк В.І. та інші. – Київ, 1996. – 376 с.
78. Конституции зарубежных государств. Учебное пособие 2-е изд., ис-прав. и доп./ Сост. В.В. Маклаков. – М.: Изд-во БЕК, 1997 – 586 с.
79. Конституция Российской Федерации: Проблемный комментарий / Отв. ред. В.А. Четвернин – М.; 1997. –702 с.
80. Контроль за соблюдением прав человека: Руководство по оценке деятельности государства. – Ч.ч. 3, 4. – Москва, 1996. – 28 с.
81. Корельский В.М. Правовые нормы и нормы общественных организаций: Автореф. дисс…канд. юрид. наук. – Свердловск, 1963. – 21 с.
82. Костицький В. Політичні партії в системі “Громадянське суспільство і держава” // Право України. – 1995. - № 12. – С. 32-35.
83. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
84. Кравченко В.В. Советские общественные организации: политико-право¬вые аспекты международной деятельности: Автореф. дисс… доктора юрид. наук. – М., 1978. – 36 с.
85. Кравченко И.И. Концепция гражданского общества в философском развитии // Полис – 1991. – № 5.– С. 128-138
86. Краткий психологический словарь / Сост. Л.А. Карпенко; Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г Ярошевского. – М.: Политиздат, 1985. – 401 с.
87. Криминология ХХ века / Под ред. д.ю.н., проф. В.Н. Бурлакова, д.ю.н., проф. В.П. Сальникова. – СПб: Издательство «Юридический центр «Прес», 2000. – 544 с.
88. Кримінологія: Учебник для вузов / Под общей редакцией доктора юридических наук, профессора А.И. Долговой. – М.: НОРМА (Изда-тельская группа НОРМА-ИНФРА-М), 2000. – 784 с.
89. Кулиев М.П. Гражданское общество и право: опыт теоретического исследования. Дисс … доктора юрид. наук. (Российская Академия государственной службы при Президенте Российской Федерации) – М., 1997. – 335 с.
90. Кулік В. Голобуцька Т., Голобуцький О. Молода Україна: сучасний організований молодіжний рух та неформальна ініціатива: До-слідження. – К.: Центр дослідження проблем громадянського суспі-льства, 2000. – 460 с.
91. Линецький С. Теоретичні підходи до визначення та еволюції української моделі державного режиму // Право України. – 1999. - № 7. – С. 17-21.
92. Литвак О.М. Державний вплив на злочинність: Кримінолого-правове дослідження. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 280 с.
93. Лобковиц Н. Христианство и культура // Вопросы философии. – 1993. - № 3. – С. 71-82.
94. Локк Дж. Сочинения: В 3 т. / Пер. с англ. и лат. Т. 3 / Ред. и сост., авт. примеч. А.Л. Субботин. – М.: Мысль, 1988. – 668 с.
95. Лукашук И.И. Суд в системе государственных органов, реализую-щих нормы международного права // Государство и право. – 1992. - № 11. – С. 115-121.
96. Майданик О. Про інститут громадянства України // Право України. – 1999. - № 2. – С. 70-75.
97. Мамут Л.С. Народ в правовом государстве. – М. : Издательство НОРМА, 1999. - 160 с.
98. Матузов Н.И. Личность. Право. Демократия. Теоретические проб-лемы субъективного права. – Саратов: Саратовск. ун-т, 1972. – 292 с.
99. Международное право в документах: Учебное пособие / Сост. Н.Т. Блатова. – М.: Юрид. лит., 1982. – 856 с.
100. Международное право: Учебник. – Изд. 2-е доп. и перераб. / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнєцов. – М.: Междунар. отношения, 1998. – 624 с.
101. Миронова В.К. Право на забастовку как новый институт трудового права стран Восточной Европы // Вестник Московского универ-ситета. – Серия 11. Право. – 1998. - № 2. – С. 53-65.
102. Модельный проект Закону “Про громадянський (суспільний) конт-роль за державною діяльністю” (www.zakon. сom. ua.). – Законопроекти Верховної Ради України.
103. Молода українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне майбутнє демократичної, правової держави Україна: Збірник нау-кових праць. – Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України, 2001. – 292 с.
104. Мороз О. Реорганізація інститутів публічної влади – пріоритетний напрям реформ в Україні // Право України. – 1998. - № 1. – С. 6-11.
105. Морозова Л.А. Проблеммы современной российской государст-венно¬сти: Учебное пособие. – М.: Юрид. лит., 1998. – 256 с.
106. Наказ Міністерства Внутрішніх справ України № 400 від 24 червня 1997 р. “Про затвердження типових штатів та Типового положення про підрозділи органів внутрішніх справ по роботі з населенням та громадськими формуваннями”
107. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – 1104 с.
108. Недбайло П.Е. Введение в общую теорию государства и права (Предмет, система и функции науки). – К.: Вища школа, 1971. – 160 с.
109. Нерсесянц В.С. Философия права: Учебник для вузов. – М.: Издательская группа ИНФРА-М – НОРМА, 1997. – 652 с.
110. Новіков М.М.Суспільний договір у соціально-правовому полі України // Молода українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне майбутнє демократичної, правової держави Україна: Збірник наукових праць. – Львів, 2001. – С. 168-174.
111. Новіков М.М. До проблеми правового компромісу громадянського су¬спільства в Криму // Вісник університету внутрішніх справ. – 1999. – № 7. – С. 124-127.
112. Новіков М.М. Добровільні правозахисні об’єднання як фактор оптимізації механізму взаємодії громадянського суспільства та держави // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. – № 16. – С. 367-372.
113. Новые конституции стран СНГ и Балтии: Сборник документов. – М.: Манускрипт, 1994. – 653 с.
114. Общая психология: Учеб. для студентов пед. ин-тов / А.В. Петровский, А.В. Брушлинский, В.П. Зинченко и др.; Под ред. А.В. Петровского. - 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1988. – 464 с.: ил.
115. Одинцова А.В. Гражданское общество: взгляд экономиста // Государство и право. – 1992. – № 8. – С. 98-109.
116. Одинцова А.В. Гражданское общество: прошлое, настоящее, буду-щее // Социально-политические науки. – 1991. - № 12. – С. 41-49.
117. Основи етнодержавознавства: Підручник / За ред. Ю.І. Римаренка. – К.: Либідь. – 1997. – 656 с.
118. Основи політології: Курс лекцій: Навч. посібник для вузів / М. Сазонов, Б. Решетняк, О. Авксентьєв та ін.; За ред. М. Сазонова. – Х.: Основа, 1993. – 448 с.
119. Основы социальной концепции // Православная Таврия. – 2000. - № 10. – С. 1-16.
120. Панина Н.В. Технология социологических исследований. – К., 1998. – 276 с.
121. Пасько Я.І. Громадянське суспільство: світоглядні версії та історичне втілення (соціально-філософський аналіз). Дис… канд. філософ. наук. – К., 1998. – 180 с.
122. Петрик В.М., Ліхтенштейн Є.В., Гринько В.В., Левченко С.М. Нетра-диційні та містичні об’єднання України. Курс лекцій з релігієз-навства / Під загальною редакцією В.М. Петрика. – К., 2000. – 226 с.
123. Петров В.П. Объект управления – население. – М., 1999. – 123 с.
124. Платон. Законы / Пер. с дгр.; Общ. ред. А.Ф. Лосева, В.Ф. Асмуса, А.А. Тахо-Годи. – М.: Изд-во «Мысль», 1999. – 832 с.
125. Платон. Филеб, Государство, Тимей, Критий / Пер. с дгр.; Общ. ред. А.Ф. Лосева, В.Ф. Асмуса, А.А. Тахо-Годи. – М.: Изд-во «Мысль», 1999. – 656 с.
126. Платонов С. После коммунизма: книга, не предназначенная для печати; второе пришествие: беседы. – М., 1991. – 555 с.
127. Погребной И.М., Шульга А.М. Теория права: Учебное пособие. - Харьков : Ун-т внутр. дел, 1998. – 148с.
128. Полешко А. Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку // Право України. – 1995. - № 12. – С. 90-93.
129. Политология: Энциклопедический словарь / Общ. ред. и сост. Ю.И. Аверьянов. – М.: Изд-во Моск. коммерч. ун-та, 1993. – 431 с.
130. Політичний словник. Видання третє. За ред. В.К. Врублевського, А.В. Кудрицького, В.М. Мазура, А.В. Мяловицького. Головна ре-дакція Українська Радянська Енциклопедія. - К., 1982. - 656 с.: карт.
131. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. / Перекл. з англ. О. Буценка. – К.: Основи, 1994. – Т. 2. – 494 с.
132. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2000 р. № 1872 “Про затвердження типового статуту громадського формування з охорони громадського порядку, державного кордону, описів зразків бланка посвідчення і нарукавної пов’язки члена такого формування”// Офіційний вісник України: щотижневий збірник актів законодавства. – 2001 р. – 12 січня. – С. 124-135.
133. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження типового положення про управління у справах релігії Київської міської державної адміністрації” від 12 жовтня 2001 р. № 1547 // Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України: Зібрання законо-давства України (6 вересня – 12 жовтня 2000 року). – № 11/2000р. – К.: Український інформаційно-правовий центр. – С. 309-313.
134. Права людини і професійні стандарти для юристів в документах між-народних організацій / Упоряд. Т. Яблонської. – К.: Сфера, 1999. – 342 с.
135. Права людини та відправлення правосуддя. Путівник по інформацій-них ресурсах. – К.: Британська Рада в Україні, 2000-116 с.
136. Права людини: моя власна думка / Харківська правозахисна група. – Харків: Фоліо, 1999. – 168 с.
137. Права человека: Учебник для вузов / Отв. ред. член-корр. РАН, д.ю.н. Е.А. Лукашева. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА. – М., 1999. – 573 с.
138. Правознавство: Навч. посібник / В.І. Бобир, С.Е. Демський, А.М. Ко-лодій та ін.; За ред. В.В. Копейчикова. – 2-ге вид., перероб. та допов. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 704 с.
139. Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов / Под общ. ред. чл.-корр. РАН, д.ю.н., проф. В.С. Нерсесянца. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М, 1999. – 832 с.
140. Проблемы применения норм права: защита частных, общественных интересов / Под ред. В.И. Попова. - Челябинск: Челяб. гос. Ун-т., 1999. – 181 с.
141. Проект Закону України “Про громадські організації” В. Костець-кого/ Законопроекти Верховної Ради України (http: www.zakon. сom. ua.).
142. Проект Закону України “Про політичні партії в Україні” від 19.06.1997 р./ Законопроекти Верховної Ради України (http: www.zakon. com. ua.).
143. Рабінович П. Юридична техніка законотворення в Україні: загальні проблеми. // Вісник Академії правових наук. – 1998. – №2 (13). – С.18-28.
144. Рабінович П. Час у праві (темпоральні властивості діяльності як об’єкт правового регулювання) // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – №3 (18). – С. 3 –13.
145. Рабінович П. Права людини: діалектика універсалізації та урізноманітнення// Вісник Академії правових наук. – 2001. – № 4 (27). – С. 13-21.
146. Рассолов М.М. Управление, информация и право. – М.: Мысль, 1983. – 157 с.
147. Резник Ю.М. Формирование институтов гражданского общества (со-циоинженрный подход) // Социологические исследования. Социс. – 1994. - № 10. – С. 21-30.
148. Резолюция ООН № 1996/31 “О консультативном статусе неправительственных организаций” // Международное право. Учбеник. Изд. 2-е доп. и перераб. Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнєцова. – М.: Междунар. Отношения, 1998. – С. 243-244.
149. Рибачук М. Політико-правові аспекти державно-церковних відносин у сучасній Україні // Право України. – 2000. - № 12. – С. 90-93.
150. Розвиток громад і регіонів України:[Проект Київського центру Ін-ту Схід-Захід]/ В. Гудак, Г. Линевич, О. Бойко-Бойчук та інші; за ред. С. Максименка. – К.: Логос, 1999. – 164 с.
151. Руссо, Жан-Жак. Об общественном договоре или принципы политического права. – М.: Государственное социально-экономическое издательство, 1938 – 123 с.
152. Рывкина Р.В. Влияние новой правящей элиты на ход и результаты экономических реформ // Социологические исследования. Социс – 1995. – № 11. – С. 35-43.
153. Самоврядування в Києві: історія та сучасність: Матеріали міжна-родної конференції, присвяченої 500-річчю надання Києву магдебурзького права, Київ 26-27 листоп. 1999 р. / Київська міська рада, Фонд ім. Фрідріха Еберта. – К., 2000. – 180 с.
154. Сарагоса Ф.М. Завтра всегда поздно: Пер. с исп. / Предисл. Ч. Айтматова. – М.: Прогрес, 1989. – 320 с.
155. Свідзинський А. Проблеми формування нації та держави в сучасній Україні // Розбудова держави. – 1997. - № 10. – С. 3-22.
156. Селіванов В., Щедрова Г. Громадянське суспільство та деякі погляди на нього у західній політології.// Право України. – 1995. – № 11. – С. 22-30, 68.
157. Симонов В.П. Что такое эмоции? – М.: Наука, 1966. – 87с.
158. Сіленко А. Новий образ соціальної держави // Людина і політика. – 1999. – № 6. – С. 65-68.
159. Скакун О.Ф. Форми участі Президента України у правотворчості // Вісник Національного Університету внутрішніх справ. Спецвипуск. До 10-річчя утворення Національного університету внутрішніх справ. – 2002. – С.125-132.
160. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внтур. дел, 2000. – 704 с.
161. Скакун О.Ф., Овчаренко И.Н. Юридическая деонтология: Учебник / Под. ред. проф. О.Ф. Скакун. – Х.: Основа, 1999. – 304 с.
162. Скрипнюк В. Визначення політичних джерел бюрократизації сис-теми державного управління // Право України. – 1999. - № 6. – С. 23-26.
163. Скрипнюк В.М. Бюрократизм в системі державного управління, правовий механізм його подолання; Дис … канд. юрид. наук. – Одесса, 1999. – 201 с.
164. Слинько Т.Н., Кушнаренко О.Г. Конституційно-правовий статус об’єд¬нань громадян в Україні: Навч. посібник. – Харкі