ОБ’ЄКТ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

brief description

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

СТАСЮК Світлана Валентинівна

УДК 347.155:341.462.2

ОБ’ЄКТ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН:
ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

Спеціальність: 12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових вчень

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
кандидат юридичних наук, доцент,
Письменицький Андрій Анатолійович

Харків – 2012

ЗМІСТ
Вступ 3
Розділ I. Стан наукової дослідженості об’єкта правових відносин в інформаційній сфері 11
1.1. Традиційні підходи до розуміння об’єкта інформаційних правових відносин 11
1.2. Специфічні теорії об’єкта інформаційних правовідносин 35
1.3. Право на інформацію як об’єкт інформаційних правовідносин 49
1.4. Ціннісна концепція об’єкта інформаційних правовідносин
Висновки до розділу 1 81

88

Розділ II. Форми нормативного закріплення об’єкта правовідносин в інформаційних соціальних зв’язках 91
2.1. Складові права на інформацію як об’єкта правовідносин 91
2.2. Інформація та її носії як об’єкти правовідносин 106
2.3. Дії з приводу реалізації права на інформацію як об’єкт правовідносин 129
2.4. Нормативно-правовий режим доступу до інформації як об’єкт правових інформаційних відносин: сучасні проблеми законодавства
Висновки до розділу 2
140

160
Висновки 163

Список використаних джерел 171

ВСТУП
Актуальність теми. Дослідження основних закономірностей правового регулювання інформаційних відносин зумовлене виникненням якісно нових соціальних явищ, пов’язаних з інформацією і, відповідно, увагою законодавця до упорядкування цієї сфери суспільних відносин. Сучасний період розвитку цивілізації характеризується переходом від постіндустріального суспільства до інформаційного. Термін „інформація” з філософської категорії все більше перетворюється на особливу правову дійсність. Інформація стає специфічним товаром і ресурсом сучасності, об’єктом правовідносин. Право змінюється, виявляючи нові об’єкти регулювання, трансформуючи методи свого впливу на суспільні відносини. Розширюється обсяг правового регулювання відносин, пов’язаних з інформацією та інформаційним забезпеченням.
Зазначені процеси на сьогодні поставили законодавця перед необхідністю ефективного юридичного упорядкування суспільних відносин в інформаційній сфері. У руслі цієї тенденції за останнє десятиріччя щодо інформації як об’єкта права було прийнято значну кількість нових нормативно-правових актів, що спричинило необхідність більш системного підходу до цих питань в Україні.
Комплексне дослідження інформаційних правовідносин на сьогодні набуває особливої актуальності через наявність прогалин у чинному законодавстві щодо їх регулювання з урахуванням їх особливостей та потреб практики. Наукові розробки із зазначених проблем, які існують в Україні, на нашу думку, не в повному обсязі розкривають специфіку об’єкта цих правовідносин.
Порівняно невеликою є кількість публікацій, у яких розглядаються окремі аспекти інформаційних правовідносин. Ці публікації не охоплюють і не вирішують багатьох теоретичних проблем і практичних завдань, що викликано відсутністю однозначного підходу до визначення такого нетипового об’єкта права і правовідносин як інформація. Результат зазначеного – правова невизначеність низки принципово важливих питань: визначення поняття права на інформацію; співвідношення „інформації” та „інформаційної власності”; встановлення різновидів об’єкта інформаційних правовідносин у різноманітних сферах сучасного правового обороту.
Проведення даного дисертаційного дослідження стало можливим завдяки науковим дослідженням таких вчених як: Р. Ф. Азізова, Н. Г. Александров, С. С. Алексєєв, В. А. Борченко, К. Г. Волинка, В. А. Гуцуляк, А. П. Дудін, О. В. Єрмолаєва, О. С. Йоффе, В. І. Жуков, С. Ф. Кечекьян, М. В. Кравчук, А. А. Письменицький, В. М. Протасов, П. М. Рабінович, Ю. К. Толстой, Д. М. Царьов, Л. М. Шестопалова та інші.
Актуальність питання щодо теоретико-правового дослідження специфічності змістовного наповнення поняття „об’єкт інформаційних правових відносин” розвивається разом із загальною теорією інформаційного права та з удосконаленням самої теорії правових відносин. Під удосконаленням останньої слід розуміти накопичення новітніх підходів до структурних елементів складу правових відносин і, зокрема, об’єкта правових відносин.
Особливість і складність розуміння категорії „об’єкт інформаційно-правових відносин” обумовлена поширеністю у науковій юридичній літературі близьких за назвою, але не синонімічних за юридичною наповненістю понять: „об’єкт правових інформаційних відносин”, „предмет інформаційних правовідносин”, „інформація як об’єкт права” та інші.
Значно звуженим у чинному законодавстві та змістовно перекрученим виступає і закріплення самої категорії „інформація”. На різних етапах історії наукового дослідження цього терміну підходи до його розуміння змінювались та збагачувались.
У даному контексті доцільною вбачається позиція окремих юристів-науковців (С.Переслегіна, І.Жилінкової), які, зауважують, що Римське право, Закони Хамурапі, Руська Правда, Кодекс Наполеона, не регулювали правовідносини, об’єктом яких виступає інформація. Тому маємо справу з тим рідкісним випадком, коли не існує освяченої століттями традиції і можна створювати структуру сучасного права на інформацію, озираючись лише на суспільну доцільність, європейські цінності та принципи права. Означена ідея рівнозначно може бути поширена і на поняття „об’єкт інформаційних правових відносин ”. Усе вищевикладене дає підстави вважати означений напрямок дослідження як більш актуальний за рахунок інтенсифікації інформаційних відносин у суспільстві та поширення новітніх наукових концепцій стосовно теорії правових відносин.
Загалом, зазначеними обставинами та причинами й зумовлюється актуальність теми дослідження та доцільність проведення його в межах цієї дисертаційної роботи.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в межах та відповідно до Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 рр., затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 вересня 2010 р. № 14-10 та Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2011-2014 роки, затверджених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 27 грудня 2010 р., протокол № 10.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є формування доктрини, виявлення прогалин і суперечностей чинного інформаційного законодавства України, формування конкретних пропозицій щодо удосконалення законодавства, з’ясування правового режиму об’єкта інформаційних правовідносин і права на інформацію, а також комплексний всебічний теоретичний аналіз стану різноманітних наукових та нормативно-правових форм визначення об’єкта правовідносин в інформаційній сфері.
Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дисертації:
- дослідити поняття та виявити основні ознаки об’єкта інформаційних правовідносин;
- визначити ідейно-правовий зміст об’єкта інформаційних правовідносин;
- дослідити категорію «інформація» як об’єкт правовідносин;
- класифікувати наукові підходи щодо розуміння об’єкта правовідносин в сфері інформаційного обороту;
- визначити джерела регулювання інформаційних відносин;
- дати правову характеристику права на інформацію з аналізом правового режиму різногалузевого напрямку;
- визначити теоретико-правові підстави розуміння інформації як складної предметно-об’єктної форми і передумови інформаційних правовідносин.
Об’єктом дослідження є соціальне благо інформаційного характеру як об’єкт правових відносин, обумовлених відповідним правовим режимом.
Предметом дослідження є об’єкт інформаційних правовідносин в загальнотеоретичному аспекті.
Методами дослідження є сукупність теоретико-методологічних засобів і прийомів пізнання суспільних явищ і процесів. У ході дослідження застосовано сукупність методів наукового дослідження, зокрема, діалектичний метод із системно-структурним підходом до вивчення матеріалу. Аналіз був проведений за допомогою формально-логічного, порівняльно-правового методу, методу системного аналізу. Підґрунтям дослідження виступає діалектичний метод пізнання, відповідно до якого проблеми, які вирішуються в дисертації, розглядаються в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. Застосування порівняльно-правового методу дозволило проаналізувати галузеві правові доктрини щодо інформації як об’єкта правовідносин, які знайшли відображення у законодавстві України. Вимоги формальної логіки щодо послідовності, визначеності, несуперечності й обґрунтованості суджень дотримувалися при формулюванні висновків і пропозицій відповідно до мети дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою спробою комплексного монографічного дослідження об’єкта інформаційних правовідносин у загальнотеоретичному аспекті.
Наукова новизна одержаних результатів знайшла своє відображення в таких теоретичних положеннях і висновках, що виносяться на захист:
уперше:
– на підставі всебічного аналізу природи інформації подане авторське визначення об’єкта правовідносин інформаційної сфери, яке відображає особливості категорії „інформація” та багатоманітність матеріальних і нематеріальних аспектів її юридичного застосування;
– обґрунтовано, що деякі об’єкти інформаційних відносин мають переважно характер владної реалізації суб’єктами своєї компетенції, а інші відображають виключно прагнення суб’єктів реалізувати свою інформаційну свободу;
- аргументовано висновок, що право на інформацію – це природне право, виникнення якого ґрунтується насамперед на постійному і вибірковому інтересі суб’єкта до реалізації інформаційної свободи у вигляді пошуку та отримання, виготовлення, зберігання і використання, поширення і захисту інформації;
- визначено, що інформація не може бути певною мірою об’єктом правовідносин, що обґрунтовується адресацією правових норм на дії суб’єктів права, а не явища навколишнього світу;
- з огляду на сучасну потребу систематизації інформаційного законодавства в Україні до рівня кодифікації сформульовано ідею про нагальну потребу стандартизації на теоретико-правовому та юридично-прикладному рівні термінології, що визначає структуру інформаційних правовідносин, яка використовується в законодавчому обороті.
дістали подальшого розвитку:
– теоретико-правова класифікація об’єктів інформаційних правовідносин, яка окрім традиційних критеріїв заснована також і на врахуванні особливостей обороту правовідносин в технічній сфері (відносини в сфері автоматизованих інформаційних систем);
– висновок про необхідність врахування в правовому регулюванні інформаційних відносин специфіки категорії „інформація”, яка полягає в нетотожності даної категорії та категорії „майно”;
удосконалено:
– положення про визначення категорії „інформація” як об’єкта правових відносин на підставах неможливості прирівнення її до категорій „відомості”, „дані” та інших категорій;
– тезу про наукову необґрунтованість і юридичну недосконалість використання в правовому обороті категорії „право на інформацію” як „право власності на інформацію”. Обґрунтовується думка про те, що до інформації неприпустиме застосування інституту права власності та виключного права.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в роботі положення, висновки та пропозиції можуть бути використані в подальших теоретичних дослідженнях та під час розробки законодавства України стосовно регулювання інформаційних відносин. Дослідження спрямоване на аналіз правового режиму інформації, класифікації інформаційних відносин, визначення їх змісту, на аналіз правової форми реалізації права на інформацію, обґрунтовується його самостійність у системі різновидів громадянських прав. Дисертаційні положення можуть бути використані для підготовки відповідних розділів підручників, посібників з теорії держави і права, інформаційного права та права інтелектуальної власності. Ці положення можуть бути використані як матеріал для лекцій з курсу „Проблеми теорії держави і права”, „Інформаційне право”. Автором також підготовлено лекції з теми „Об’єкт інформаційних правовідносин” зі спецкурсу „Інформаційне право” для студентів ХНУВС спеціальностей: правознавство, захист інформації, управління інформаційними системами.
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі теорії та історії держави і права Харківського національного університету внутрішніх справ, де неодноразово проводилося її обговорення. Основні теоретичні положення та їх аргументація, а також практичні рекомендації та пропозиції з удосконалення законодавства України, що містяться в дисертації, були викладені в доповідях та наукових повідомленнях: на Міжнародній науково-практичній конференції „Інформаційне суспільство в Україні: інформаційно-правова культура, освіта, наука”, присвяченій Всесвітньому Дню інформаційного суспільства, що відбулась на базі юридичного факультету Сумського національного аграрного університету 16-17 травня 2008 р.; на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Право на приватність: тенденції та перспективи ” у Львівському державному університеті внутрішніх справ 14 листопада 2008 р.; на 22-й Міжнародній науково-практичній конференції Міжнародної асоціації істориків права пам’яті професора О. В. Тимощука (смт. Миколаївка, АРК, 17-19 вересня 2009 р).
Здобутки дисертації використовувалися під час розробки практикуму з курсу „Інформаційне право” (Харків, 2007-2008 рр.) та на практичних заняттях з теорії держави і права та інформаційного права Харківського національного університету внутрішніх справ і Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження відображені у шести наукових публікаціях: чотири з яких – у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань, а також двох тезах виступів на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою та завданням дослідження і складається зі вступу, двох розділів, що складаються з восьми підрозділів, висновків та списку використаних джерел (187 найменувань). Обсяг рукопису становить 189 сторінок машинописного тексту.

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у встановленні юридичної природи об’єкта інформаційних правовідносин. За результатами дослідження зроблено такі висновки:
1. Закріплене Конституцією України (ст. 34) право на інформацію як „право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір” дає підстави стверджувати, що саме з приводу здійснення суб’єктами права цієї нормативно закріпленої можливості мають місце інформаційні правові відносини. Іншими словами, ми маємо конституційно-правове обґрунтування, що саме відповідні дії суб’єктів, передбачені правом на інформацію, і виступають об’єктом інформаційних правових відносин.
2. Ґрунтуючись на визначенні поняття „інформація”, як відображеної різноманітності, можна зробити класифікацію видів інформації в залежності від об’єктів відображення і форм різноманітності.
У залежності від видів відображення, існує інформація про неживу природу, живу природу і суспільство.
Основними функціями так званої соціальної інформації (інформація, що містить в собі відомості про суспільство) є просвітницька, рекламна, ідеологічна, управлінська, комунікативна та інші.
3. На думку автора, як об’єкт інформаційних правовідносин не слід визнавати лише суспільні відносини або „інформацію” як процес передачі відомостей від джерела до споживача, або право на інформацію, яке є для людини невідчужуваним.
4. Об’єктом інформаційних правових відносин мають визнаватись конкретні особисті, суспільні або державні цінності у сфері реалізації інформаційних відносин, які врегульовані та охороняються нормами чинного законодавства України.
5. Згідно до авторського підходу, до структурних частин цінностей, які охороняються інформаційним законодавством, відносяться наступні:
- суб’єкти суспільних відносин;
- їх дії або стан по відношенню один до одного;
- певні блага та інтереси, що належать цим суб’єктам;
- предмети, залучені в сферу цих відносин.
6. Можна зробити висновок, що концепції щодо категорії „об’єкта інформаційних правовідносин”, які існують на сьогодні, як і за радянських часів, перебільшують значення категорії „публічного” над „приватним” у сфері соціального життя. Людина з її потребами, інтересами, правами, як і раніше, знаходиться на другому плані.
7. На думку автора, інформацію не потрібно ототожнювати з поняттями „відомості” та „повідомлення”.
Відповідно до ціннісного підходу, інформація являє собою соціальне благо, яке входить до системи реальних життєвих відносин та системи матеріальних і духовних цінностей суспільства.
8. Інформація – це ідеальний продукт відображення світу в усій сукупності його складових у свідомості людини та у сприйнятті інших живих систем, що існують у реальній дійсності у певній здатній для сприйняття об’єктивній формі.
9. Інформація проявляється зовні в соціальних системах, перш за все, в інформаційній взаємодії, коли суб’єкт такої взаємодії отримує від об’єкта сигнал, який містить у собі інформацію. Отримання такого сигналу визначає поведінку суб’єкта, оскільки інформація являється необхідним елементом, що спонукає суб’єкта до дій, які в свою чергу і можуть виступати об’єктом правового впливу (об’єктом правових відносин), а зовсім не сама інформація.
10. Таке розуміння інформації вказує на основні юридичні ознаки інформації:
- інформація – це лише ті відомості, які несуть щось нове;
- інформація існує поза її творцем, це відчужене від нього знання;
- інформація є повідомленням, вона виражена на певній мові у вигляді знаків;
- інформація не є вичерпною, оскільки вона може мати необмежене число користувачів, використовуватися необмежене число разів і при цьому залишатися незмінною.
11. Відповідно до ціннісного підходу до сутності поняття „інформація”, можна дати авторське визначення об’єкта інформаційних відносин: це певне соціальне благо у вигляді повідомлення, яке відображено на документальному чи іншому матеріальному носії, або публічно оголошено і містить відомості про різноманітні події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.
12. Головними критеріями для класифікації об’єктів інформаційних правових відносин є тип інформації, вид інформації, форми інформації, види інформаційної діяльності, види режимів доступу до інформації, а також взаємозв’язок об’єкта інформаційних правових відносин з предметом правового регулювання різних галузей права.
13. Стан сучасного національного законодавчого закріплення права на інформацію створює ситуацію, коли тільки шляхом логічного поєднання положень Загальної декларації прав людини, Конституції України, Закону України „Про інформацію” та ще декількох видових законів у сфері інформаційних відносин стає можливим вихід на конструкцію розуміння його як природного права, виникнення якого ґрунтується, насамперед, на постійному і вибірковому інтересі суб’єкта до реалізації інформаційної свободи у вигляді пошуку і отримання, виготовлення, зберігання і використання, поширення і захисту інформації, у будь-який вільно обраний спосіб і незалежно від кордонів.
14. Як в сучасному правотворчому і нормотворчому процесах, так і в правовому регулюванні інформаційних відносин, потрібно враховувати специфіку і нетотожності категорії „інформація” такій категорії як „майно”. Адже інформаційні правовідносини не можуть ототожнюватись тільки з відносинами щодо права власності на інформацію. Водночас, право на інформацію не може ототожнюватись з правом власності на інформацію. Підтвердженням такої позиції є, в першу чергу, сам склад поняття „право на інформацію”, що окрім володіння, користування і розпорядження передбачає такі елементи як „пошук”, „розповсюдження”, що не охоплюються класичною схемою структури права власності.
15. Передавання інформації в соціальних системах, де виникає потреба саме у правовому упорядкуванні і захисті не може спиратись на „майнові” юридичні механізми, що відомі з часів становлення римського права. Це обумовлюється тим, що перехід інформації від одного суб’єкта до іншого зовсім не передбачає втратою першого змістовних властивостей інформації, а її копія не обов’язково є неповноцінною для інших інформаційних відносин.
16. Інформація не схильна (на відміну від більшості речей) до фізичного старіння і володіє такою особливістю, як можливість необмеженого тиражування. Це властивість інформації зумовлює прогрес людства, бо завдяки ньому здійснюються поступове нарощування знань і передача їх від покоління до покоління. Проте, воно дає і побічний ефект: можливість довільного розповсюдження відомостей, одночасного знаходження їх в повному об’ємі в декількох місцях і одночасного використання будь-якою кількістю суб’єктів (у тому числі і конфліктуючими сторонами).
17. Метою переходу до інформаційного суспільства є розвиток громадянського суспільства і демократичних традицій, а також подолання інформаційної нерівності і рівноправне входження громадян в глобальне інформаційне суспільство на основі дотримання прав людини, зокрема права на вільний доступ до інформації, права на захист персональних даних і обов’язку розкриття інформації з боку державних, суспільних і комерційних організацій. Громадянське суспільство в сучасному розумінні – це, водночас, інформаційне суспільство. Тому адекватність реаліям інформаційних відносин нормативно-правового закріплення їх об’єкта виступає і критерієм повноти формування інформаційного суспільства.
18. Властивості об’єкта інформаційних відносин – це:
а) динамізм – обумовлений підвищенням рівня темпів всіх без винятку суспільних процесів та відносин, неухильним наростанням соціальної неоднорідності суспільства, розвитком інформаційно-електронних систем тощо. Враховуючи дану властивість, об’єкт можна розглядати з точки зору сили, яка трансформує всю сучасну цивілізацію.
б) доступність – є логічною завершеністю існування в цілому інформаційно-правових зв’язків, адже сфера закритості публічних структур, персональних даних як частини інформації, зменшується. А з даним фактором загострюються проблеми безпеки як самої інформації, так і суб’єкта, якого вона обслуговує та супроводжує.
в) критичний обсяг – обумовлюється властивістю інформації в отриманні нових знань із аналізу великої кількості неповної, розрізненої, підчас необ’єктивної інформації. Така властивість об’єкта стає актуальною особливо протягом останнього часу, коли використання сучасних алгоритмів обробки інформації та швидкісних обчислювальних систем, дозволяє іноді в режимі „реального часу” (можливість системи обробляти інформацію не чекаючи закінчення дії) виконувати складний багатофакторний аналіз інформації.
г) ефективність – обумовлюється соціально корисним результатом його дії, дійсним значенням в задоволенні історично та потреб учасників суспільного життя, які історично змінюються.
ґ) оптимізація – ця властивість об’єкта покликана нормалізувати інтенсифікацію різних соціальних процесів та діяльності суб’єктів інформаційно-правових відносин з метою визначення інформаційно-орієнтаційних потреб особистостей (тобто, потреба в порушенні невизначеності відносно можливих і соціальноприйнятних варіантів поведінки з метою заволодіння тими чи іншими цінностями).
19. Визначення поняття інформації припускає її розуміння як вторинної властивості речі-носія, яка при своїй актуалізації реципієнтом змінює його стан або поведінку в мірі, що не зводиться до обміну між ними тільки енергією та матерією.
20. На думку автора, суди при застосуванні законодавства про інформацію, не мають виходити з того, що інформацією можна „володіти, користуватися та розпоряджатися” так само, як і матеріальними об’єктами, оскільки це вступає в протиріччя з сутністю інформації та її змістовними ознаками.
21. Не зважаючи на те, що носій інформації є річчю, інформація в правовому сенсі не може розглядатися як річ. Це пов’язано з тим, що, коли ми передаємо річ, ми передаємо при цьому весь обсяг правомочностей з володіння, користування і розпорядження.
Але коли ми передаємо зафіксовану на матеріальному носієві інформацію, ми в правовому сенсі передаємо сам носій і суму якихось прав на розпорядження інформацією, що міститься на ньому (наприклад, право її подальшого розповсюдження).
22. Отримання інформації не може забезпечити повний обсяг речових прав на неї – володіння, користування і розпорядження. Право власності розповсюджується тільки на матеріальний носій інформації. При цьому не тільки отримувач дістає можливість користуватися і розпоряджатися інформацією, але і постачальник інформації має можливість користуватися цією ж інформацією, навіть якщо договором буде встановлено обмеження на її розповсюдження.
23. При дослідженні феномену інформації слід виходити з такої послідовності: об’єкт (він існує об’єктивно); властивості об’єкта (вони існують об’єктивно); відомості про властивості об’єкта (вони є суб’єктивним відображенням об’єктивних явищ людиною. Тоді, повідомлення (як комунікація), в якому є відомості про властивості об’єкта, – є інформацією.
24. „Інформацію”, як об’єкт права, слід розглядати як повідомлення, яке містить документовані або публічно оголошені відомості про (події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі).
25. Можна стверджувати, що головним, суттєвим, сутнісним у об’єктах інформаційно-правових відносин є „суспільноцентристська” направленість об’єкта, його трансформація у певне соціальне благо. Кінцевий результат, звісно, може модифікуватись, тобто носити негативний характер у розвитку суспільства, існуванні демократії тощо. Але це не зменшує важливість його впливу на становлення громадянського суспільства. Треба відмітити, що це демократично-соціальний підхід до розуміння сутності об’єкта інформаційно-правових відносин.
Він визначає вектор розвитку суспільства в майбутньому в інформаційній сфері. Сфері, що має безпосередній вплив на всі процеси в суспільстві – від формування внутрішнього світу людини до розвитку економіки, забезпечення національної безпеки держави.
26. Об’єктом інформаційних правовідносин можуть виступати і дії суб’єктів інформаційних правових відносин з приводу отримання, передавання, зберігання, розповсюдження та здійснення інших дій, направлених на реалізацію права на інформацію.
До таких дій, згідно до авторського підходу, мають бути віднесені:
1) створення інформації – це процес поєднання певної сукупності відомостей в якусь нову форму з наявністю зміни їхнього змісту;
2) поширення інформації – це передавання відомостей від її першоджерела до споживача;
3) зберігання інформації – це забезпечення довготривалого користування інформацією, яке досягається шляхом її фіксації на паперових та магнітних носіях;
4) використання інформації – користування інформацією з метою задоволення професійних інформаційних потреб;
5) пошук, збір інформації – це дії, спрямовані на накопичення певного обсягу інформації у суб’єкта з метою забезпечення його права на інформацію;
6) знищення інформації – дії з фізичного знищення матеріальних носіїв, що містять інформацію, які провадяться вповноваженими на це суб’єктами;
7) звернення з приводу захисту порушених прав та/або відновлення становища, що існувало до порушення їх права на інформацію;
8) підготовка інформаційних листів – звітування до органів державної влади з метою узагальнення причин порушень, допущених у сфері інформаційних правовідносин, та вироблення дій, направлених на відновлення порушеного права та профілактику вчинення подібних порушень у майбутньому. При цьому, йдеться про такі умови здійснення означених операцій, де за суб’єктом зберігається свобода вибору способів їх здіснення в необмеженому кордонами просторі.
27. Суб’єкти інформаційно-правових відносин знаходячись кожен відповідно у певних правових межах, які регламентують його поведінку, вступаючи у такі відносини, автоматично трансформують виникнення нового виду правової поведінки, яка також спонукає до прояву кінцевого суспільного результату. Тобто:
об’єкт = інформація = благо (матеріальне та нематеріальне) + правомірна поведінка суб’єктів =
= елемент суспільного блага (суспільний результат)

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агарков М. М. Гражданское право : учебник / М. М. Агарков, С. Н. Братусь; под. ред. М. М. Агаркова, Д. М. Генкина. – М. : Юрид. Изд-во НКЮ СССР, 1944. – Т.1. – 419 с.
2. Азизов Р. Ф. оглы. Объект и предмет правового регулирования: проблема соотношения понятий / Р. Ф. оглы Азизов, В. А. Борченко // История государства и права. – 2006. – № 11. – С. 2-3.
3. Алексеев С. С. Общая теория права: курс в 2-х томах / С. С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1982. – Т.2. – 360 с.
4. Арістова І. В. Розбудова правової держави в Україні: правовий механізм забезпечення права на доступ до інформації в суспільстві знань / І. В. Арістова // Правова інформатика. – 2010. – № 1(25). – С. 3-13.
5. Баєв О. О. Сфера інформаційних відносин України як об’єкт правового регулювання / О. О. Баєв // Правова інформатика. – 2011. – № 1(29). – С. 37-41.
6. Баймуратов М. А. Международное публичное право: учебник / М. А. Баймуратов. – К.: Истина, 2004. – 552 с.
7. Баранов А. А. Права человека и защита персональных данных / А. А. Баранов, В. М. Брыжко, Ю. К. Базанов. – К.: Госкомсвязи и информатизации Украины, 2000. – 278 с.
8. Бачило И. Л. Концепция развития информационного законодательства в Российской Федерации / И. Л. Бачило, А. А. Антопольский, Г. В. Белов [и др.] // Государство и право. – 2005. – № 7. – С. 47-61.
9. Бачило И. Л. Информационное право. Роль и место в системе права Российской Федерации / И. Л. Бачило // Государство и право. – 2001. – № 2. – С. 9-12.
10. Бачило И. Л. Проблемы теории информационного права / И. Л. Бачило // Информационные ресурсы России. – 2006. – № 1. - С. 19-21.
11. Бєляков К. І. Інформація в праві: теорія і практика / К. І. Бєляков. – К. : КВІЦ, 2006. –118 с.
12. Федералист. Политические эссе А. Гамильтона, Дж. Мэдисона и Дж. Джея: пер. с англ. /под общ. ред., с предисл. Н.Н.Яковлева, коммент. О.Л.Степановой. – М.: Изд. гр. Прогресс – Литера, 1994. – 592 с.
13. Бондаренко В. О. Інформаційна безпека сучасної держави: концептуальні роздуми / В. О. Бондаренко, О. В. Литвиненко // Стратегічна панорама. – 1999. – №1-2. – С. 127-133.
14. Інформаційне суспільство: Дефініції: людина, її права, інформація, інформатика, інформатизація, телекомунікації, інтелектуальна власність, ліцензування, сертифікація, економіка, ринок, юриспруденція / В.М. Брижко, О.М. Гальченко, В.С. Цимбалюк, О.А. Орєхов, А.М. Чорнобров. – К.: Інтеграл, 2002. – 219 с.
15. Брижко В. М. Інформаційне право: нормативні та методологічні засади упорядкування інформаційних відносин : монографія / В. М. Брижко, М. Я. Швець. – К.: НДЦПІ АПрН України, 2009. – 290 c.
16. Бриллюєн Л. Наука и теория информации / Л. Бриллюєн. – пер. с англ. – М. : Гос. издат. физ.-мат. литературы, 1960. – 392 с.
17. Бриллюєн Л. Научная неопределенность и информация / Л. Бриллюєн. – М.: Мир, 1966. – 271с.
18. Буассель Ж. П. Защита программ: проблема уже старая, но ждущая совершенно нового решения / Ж. П. Буассель // Тезисы доклада на франко-советском симпозиуме по промышленной собственности. – Киев, 1975. – 7 с.
19. Ведєрников Ю. А. Теорія держави та права / Ю. А. Ведєрников, В. С. Грекул. – К. : Центр навчальної літератури, 2005 – 224 с.
20. Вернадский В. И. Биосфера и ноосфера / АН СССР, Ин-т геохимии и аналит. химии им. В. И. Вернадского; отв. ред. Б. С. Соколов, А. А. Ярошевский. – М. : Наука, 1989. – 258 с.
21. Винер Н. Кибернетика и общество / Н. Винер. – М.: Изд. иностр. лит, 1958. – 200 с.
22. Винер Н. Человек управляющий / Н. Винер. – М.; Х.; Мн.; СПб: Питер, 2001. – 288 с. – (Психология–Классика).
23. Винер Н. Кибернетика, или управление и связь у животных и машин / пер. с англ. И. В. Соловьева и Г. Н. Поварова; под ред. Г. Н. Поварова. – 2-е изд. – М.: Наука; Главная редакция изданий для зарубежных стран, 1983. – 344 с.
24. Виноградова Г. В. Правове регулювання інформаційних відносин в Україні / Г.В. Виноградова. – К.: Юстініан, 2006. – 176 с.
25. Вишнякова Н. В. Объект и предмет преступлений против собственности: дис… канд. юрид. наук : 12.00.08 / Н. В. Вишнякова. – Омск, 2003. – 210 с.
26. Волинка К. Г. Теорія держави і права: навч. посіб. / К. Г. Волинка. — К.: МАУП, 2003. – 240 с.
27. Воробьев Г. Г. Твоя информационная культура / Г.Г. Воробьев. – М.: Молодая гвардия, 1988. – 303 с.
28. Гевлич А. Демократія і інформація / А. Гевлич, В. Селіванов // Правова інформатика. – 2007. – №3(15). – С. 16-20.
29. Гегель Г. В. Ф. Энциклопедия философских наук. – Т. 1 / Г.В.Ф. Гегоель. – М. : Мысль, 1974. – 452 с.
30. Глушаченко Ю. Б. Правовой аспект информационного обеспечения деятельности органов государственной власти и управления / Ю.Б.Глушаченко // История государства и права. – М.: Юрист. – № 11. – С. 3-5.
31. Глушков В. М. Кибернетика. Вопросы теории и практики / В. М. Глушков. – М.: Наука, 1986. – 488 с.
32. Годин В.В. Информационное обеспечение управленческой деятельности / В.В. Годин, И.К. Корнеев. – М. : Образование, 2001. – 240 с.
33. Головко І. Умови отримання інформації щодо сплати податків стали комфортнішими / І. Головко // Вісник податкової служби України. – 2007. – № 40 – С. 8-9.
34. Городов О. А. Информация как объект гражданских прав / О. А. Городов // Правоведение. – 2001. – № 5. – С. 72 - 83.
35. Городов О. А. Информационное право: учебник / О. А. Городов. – М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – 256 с.
36. Готтлоб Ф. Мысль: логическое исследование // Философия, логика, язык : пер. с англ. и нем. / сост. и предисл. В.В.Петрова; общ. ред. Д.П. Горского и В.В. Петрова. – М : Прогресс, 1987. – 336 с.
37. Гражданский кодекс РФ. Ч. 4 // Собрание законодательства РФ. – 2006. – № 52 (ч. 1). – Ст. 5469.
38. Гурковський В.І. Безпека як об’єкт правовідносин в умовах глобального інформаційного суспільства: методологічний аспект / В.І. Гурковський // Правова інформатика. – 2010. – № 2(26)/2010. – С. 72-77.
39. Гуцуляк В. Теорія суспільних відносин як об’єкт правоохоронної діяльності / В. Гуцуляк // Закон і життя. – 2005. – № 2. – С. 18.
40. Денісова О.С. Роль преси у правовому інформуванні громадян України: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / О.С. Денісова; Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2003. –19 с.
41. Денісова О.С. Структурні механізми правового інформування населення в Україні : монографія / О.С. Денісова, М.М. Денісова, Б.В. Бабін. – Донецьк : Ноулідж, Донец. від-ня, 2009. – 170 с.
42. Деякі питання практичного застосування «Права на доступ до інформації як елементу правового статусу особи». Міністерство юстиції України. Роз’яснення від 03.05.2012 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0012323-12/conv
43. Деякі питання практичного застосування Закону України "Про захист персональних даних". Роз’яснення Міністерства юстиції України n0076323-11, від 21.12.2011 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0076323-11.
44. Дозорцев В. А. Информация как объект исключительного права / В. А. Дозорцев // Дело и право. – 1996. – № 4. – 30с.
45. Доктрина информационной безопасности Российской Федерации (утверждена Президентом РФ 09.09.2000 г. № Пр-1895) // Парламентская газета. – 2000. – № 187. – 30 сентября.
46. Дубровский Д.И. Информация, сознание, мозг / Д.И. Дубровский. – М.: Высшая школа, 1980. – 286 с.
47. Дудин А. П. Объект правоотношения / А. П. Дудин. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1980. – 81 с.
48. Ермолаева Е. В. Объект правоотношения: историко-теоретическое исследование: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Е.В. Ермолаева. – Ульяновск, 2004 – 157 с.
49. Жорнокуй Ю. М. Об’єкт корпоративного правовідношення / Ю. М. Жорнокуй // Юридична наука. – 2011. – № 2/2011. – С. 106-111.
50. Жуков В. И. Методология подхода к обьектам информатики как к обьєктам гражданского правоотношения / В.И. Жуков // Социальные и правовые вопросы развития вычислительной техники й научно-технического творчества. Труды по социальным проблемам кибернетики. Ученые записки Тартуского государственного университета. – Тарту, 1989. – С.127-137.
51. Жуков В. І. Захист комп’ютерних програм: стара проблема, що очікує зовсім нового вирішення / В. І. Жуков // Інтелектуальна власність. – 2004. – №7. – С. 20.
52. Жуков В. І. Тлумачення терміна „інформація” як об’єкта цивільного права / В.І. Жуков // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Право. – 2006. – № 735. – Вип. 1. – С. 115-122.
53. Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 р. № 509-XII (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 6. – Ст. 37.
54. Закон України „Про електронний цифровий підпис” від 22 травня 2003 р. № 852-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. – Ст. 276; 2009. – № 24. – Ст. 296.
55. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 р. (в ред. Закону від 12 січня 2006 р. №3317-IV) // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 18. – Ст. 155; 2008. – № 18. – Ст. 197; 2010. – № 1. – Ст. 7; 2010. – № 28. – Ст. 352.
56. Законодавство про засоби масової інформації. Український та зарубіжний досвід / упоряд. В. Ф. Іванов. – К.: Вид. центр "Київ. ун-т", 1999. – 188 с.
57. Заморин А. П. Толковый словарь по вычислительной технике / А. П. Заморин, А. С. Марков. – М.: Рус. яз., 1987. – 222 с.
58. Зверева Е.А. Правовое регулирование информационного обеспечения предпринимательской деятельности в Российской Федерации: автореф. дис… доктора юрид. наук: спец. 12.00.03 / Елена Арсеньевна Зверева. М.: Изд-во: Московская Государственная юридическая академия, – 2007. – 48 с.
59. Згуровський М.З. Розвиток інформаційного суспільства в Україні: правове регулювання у сфері інформаційних відносин / М. З. Згуровський, М. К. Родіонов, І. Б. Жиляєв. – К.: НТУУ «КПІ», 2006. – 542 с.
60. Золотар О.О. Свобода інформації в контексті концепції природного права / О.О. Золотар // Правова інформатика. – 2011. – № 1(29). – С. 12-15.
61. Иванян А. От Джорджа Вашингтона до Джорджа Буша. Белый дом и пресса / А. Иванян. – М. : Политиздат, 1991. – 368 с.
62. Інформаційна відкритість органів державної влади України / за заг. редакцією М. Лациби. – К. : Український незалежний центр політичних досліджень, 2005. – 156 с.
63. Інформація [текст] // Великий тлумачний словник української мови / укладач і голов. ред. В.Т. Брусел. – К., Ірпінь : Перун, 2002. – С. 402.
64. Інформація [текст] // Словник української мови. В 11-ти т. / ред. кол.: І.К. Білодід (голова) [та ін.]. – К.: Наукова думка. – 1978. – Т. 9. – С. 98-99.
65. Йоффе О. С. Вопросы теории права / О. С. Йоффе, М. Д. Шаргородский – М. : Госюриздат, 1961. – 381 с.
66. Каныгин Д. M. Повышение роли информатики в управлении научно-техническим прогрессом / Д. M. Каныгин, Г. И. Калинич. – К.: УкрНИИНТИ, 1987. – 60 с.
67. Капіца Ю. М. Проблеми правової охорони конфіденційної інформації в Україні (частина 1) / Ю. М. Капіца // Інтелектуальна власність. – 2004. – № 2. – С. 21-29; 2004. – № 3. – С. 27-34.
68. Кельман М. С. Загальна теорія держави і права / М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. – К. : Кондор, 2006. – 475 с.
69. Кім К.В. Особливості інформаційно-правових відносин як різновиду адміністративно-правових відносин / К.В. Кім // Право і безпека. – 2011. – № 4(41). – С. 58-61.
70. Коган В. 3. Человек в потоке информации / В. З. Коган. – Новосибирск : Наука, 1981. – 177 с.
71. Кодекс законів про працю України, затв. Законом України від 10 грудня 1971 р. № 322- VIII (з наст. змін. і доп.) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08
72. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. № 8073-X (з наст. змін. і доп.) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10.
73. Колмогоров А. Н. Три подхода к определению понятия «количество информации» / А. Н. Колмогоров // Проблемы передачи информации. 1965. – Т. 1. – Вып. 1. – С. 25-38.
74. Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська Конвенція), ратифікована Законом України від 6 липня 1999 р. № 832-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 34. – Ст. 296.
75. Кондаков Н. И. Логический словарь [Текст] / Н. И. Кондаков ; АН СССР. Ин-т философии. – М. : Наука, 1971. – 656 с.
76. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141; 2011. – № 10. – Ст. 68.
77. Костецька Т. А. Інформаційне право України: навч. посіб. / Т. А. Костецька. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2009. – 170 с.
78. Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ (з наст. змін. і доп.) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/234-14
79. Кузнецов Н. А. Информационное взаимодействие как объект научного исследования (перспективы информатики) / Н. А. Кузнецов, Н. Л. Мусхелишвили, Ю. А. Шрейдер // Вопросы философии. – 1999. – №1. – С. 77–87.
80. Кузнецов Н. А. Информационное взаимодействие в технических и живых системах / Н. А. Кузнецов // Информационные процессы. – 2001. – Том 1. – №1. – С. 1-9.
81. Кузьмин В. П. Понятие и юридическая сущность информации / В. П. Кузьмин // Информационное право. – 2009. – № 2 (17). – С. 4-8.
82. Кукіна З. Закон про доступ до інформації: досвід зарубіжних країн та України / З. Кукіна // Юридична наука. – 2011. – № 10. – С. 33-37.
83. Кулініч О. О. Інформація з обмеженим доступом як об'єкт цивільних прав: автореф. дис... канд. юрид. наук : 12.00.03 / О.О. Кулініч; НДІ приват. права і підприємництва Акад. прав. наук України. – К., 2006. –20 с.
84. Кучерявенко М. П. Основи податкового права : навчальний посібник / М. П. Кучерявенко. – Х.: Легас, 2001. – 304 с.
85. Кушакова Н. В. Конституційне право на інформацію в Україні (порівняльний аналіз): автореф. дис... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Н. В. Кушакова; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2003. – 17 с.
86. Кушакова Н. В. Конституційне право на інформацію в Україні (порівняльний аналіз) : дис... канд. юр. наук : 12.00.02 / Н. В. Кушакова. – К. : Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2003. – 243 с.
87. Кушакова Н.В. Право людини на інформацію в Україні: сучасний стан і перспективи розвитку / Н.В. Кушакова // Митна справа. – 2001. – № 3. – С. 41-46.
88. Лащук Є.В. Предмет злочину у кримінальному праві України : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 / Є. В. Лащук. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2005. – 262 с.
89. Легеза Ю. О. Відомчі засоби масової інформації в механізмі формування правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ України : автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Ю.О. Легеза; Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2005. – 20 с.
90. Ліпкан В. А. Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції: навч. посібник / В. А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко, В. М. Желіховський. – К.: КНТ, 2006. – 280 с.
91. Локк Дж. Сочинения в 3-х т. Т.1. Опыт о человеческом разумении / Дж. Локк. – М.: Мысль, 1985. – 621 с. – (Философское наследие).
92. Лопатин В. Н. Информационная безопасность России : человек, общество, государство / В. Н. Лопатин; МВД России, Санкт-Петербургский университет. – СПб: Фонд «Университет», 2000. – 424 с. – (Безопасность человека и общества).
93. Марущак А. Проблеми інформаційної правосуб’єктності у сфері доступу до інформації / А. Марущак // Правова інформатика. – 2007. – № 4(16) – С. 25-26.
94. Марущак А. І. Правомірні засоби доступу громадян до інформації: науково-практичний посібник / А. Марущак. – Біла Церква: Буква, 2006. – 432 с.
95. Марущак А. І. Інформаційне право: доступ до інформації : навч. посібник для вузів / А. І. Марущак. – К. : КНТ, 2007. – 532 с.
96. Математическая энциклопедия. Т. 2: Д-Коо / гл. ред. И. М. Виноградов. – М.: Сов. энциклопедия, 1979. – 1104 с.
97. Мінченко А. В. Правова інформатика. Концепція інформатизації: навч. посібник / А. В. Мінченко. – К. : Арістей, 2003. – 296 с.
98. Монахов В. Н. Вклад Венгерова А. Б. в становление теории и практики информационного права / В. Н. Монахов // Информационное право. – 2005. – № 1. – С. 42-47.
99. Нелюбина Н. Об’єкт податкової таємниці / Н. Нелюбина // Правова інформатика. – 2007. – №1(13). – С. 85-89.
100. Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства: учебник. – М. : ИНФРА-М, 2002. – 552 с.
101. Новицкий И. Б. Римское частное право : пособие для студентов-заочников. – М.: ВЮЗИ, 1948. – 238 с.
102. Окинавская Хартия глобального информационного общества от 22 июля 2000 г. // Дипломатический вестник. – 2000. – № 8. – С. 51-56.
103. Орлов П. І. Інформація як об’єкт правового і технічного захисту / П. І. Орлов // Вісник Університету внутрішніх справ. – 2000. – Вип. 12. – Частина ІІ. – С. 146-152.
104. Основи інформаційного права України: навчальний посібник / В. С. Цимбалюк, В. Д. Гавловський, В. В. Гриценко [та ін.]; за ред. М. Я. Швеця, Р. А. Калюжного, П. В. Мельника. – К. : Знання, 2004. –274 с.
105. Паламарчук Л. П. Проблемні питання інформації як предмета правового регулювання / Л. П. Паламарчук // Право і суспільство. – 2006. – № 1. – C. 171-176.
106. Панова І. В. Актуальні питання реформування інформаційного законодавства / І. В. Панова // Право і безпека. – 2010. – № 5/37. – С. 95-98.
107. Персональные данные: штрафы за «просто так» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.domik.net/novosti/personalnye-dannye-shtrafy-za-prosto-tak-n152366.html/03.02.2012 02:00
108. Петров Є. В. Інформація як об'єкт цивільно-правових відносин: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Є. В. Петров; Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2003. – 20 с.
109. Петроченко А. П. Компоненты, структура, функции средств массовой информации (интегративные свойства, связь со средой) / А. П. Петроченко. – Ташкент, 1988. – 88 с.
110. Письменицкий А. А. «Четвертая власть» и реальность / А.А. Письменицкий // Бизнес Информ. - 1994. - № 7. - С.6.
111. Письменицкий А. А. Информация, право, государство : монография / А. А. Письменицкий. – Х. : ХДПУ им. Г. С. Сковороды, 2000. – 230 с.
112. Письменицький А. А. Взаємодія держави і засобів масової інформації: автореф. дис.... канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / А. А. Письменицький. – Х.: Вид-во Університету внутрішніх справ, 1997. – 23 с.
113. Письменицький А. А. Теорія держави і права: навч. посібник / А. А. Письменицький, Д. В. Слинько. – Х.: ХНУ ім. Н.В. Каразіна, 2007. – 252 с.
114. Письменицький А. А. Загальна теорія інформаційного права: монографія / А. А. Письменицький, В. Д. Гапотій. – Мелітополь: ТОВ «Видавничий будинок ММД», 2012. – 300 с.
115. Письменицький А. А. Фактичний зміст права на інформацію та принцип верховенства права: теоретико-термінологічний аспект / А. А. Письменицький. – Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – 2009. – № 841. – С. 127-131.
116. Поляков А. В. Общая теория права: проблемы интерпретации в контексте коммуникативного подхода : курс лекций / А.В. Поляков. – СПб. : СПб. гос. ун-т, 2004. – 773 с.
117. Поляков А. В. Общая теория права: феноменолого-коммуникативный поход: курс лекций / А. В. Поляков. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2003. – 845 с.
118. Поцелуев Е. Л. Современное состояние теории государства и права: кризис или поиск собственной идентичности / Е. Л. Поцелуев // Правоведение. – 2004. – № 2. – С. 154-165.
119. Права людини в Україні 2009–2010. VII. Узагальнена доповідь Харківської правозахистної групи. Право на доступ до інформації. / Підготовлено співголовою ХПГ Євгеном Захаровим [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.khpg.org.ua/index.php?id=1298305673.
120. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення законодавства про захист персональних даних : Закон України від 2 червня 2011 р. № 3454-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 50. –Ст. 549.
121. Про внесення змін до Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”: Закон України від 15 березня 2011 р. № 3135-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 39. – Ст. 391.
122. Про внесення змін до розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення законодавства про захист персональних даних" щодо перенесення терміну введення в дію: Закон України від13 січня 2012 р. № 4343-VI // Офіційний вісник України. – 2012. – № 11. – Стор. 50. –Ст. 399.
123. Про Доктрину інформаційної безпеки України : Указ Президента України від 8 липня 2009 р. № 514/2009 // Офіційний вісник України. – 2009. – № 20. – Ст. 677.
124. Про доступ до публічної інформації : Закон України від 13 січня 2011р. № 2939-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 32. – Ст. 314.
125. Про захист персональних даних : Закон України від 10 червня 2010 р. № 2297-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 34. – Ст. 481.
126. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. № 2657-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
127. Про Національну програму інформатизації : Закон України від 4 лютого 1998 р. № 74198-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 27. – Ст. 181.
128. Про нотаріат : Закон України від 2 вересня 1993 р. № 3425-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383.
129. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-1015 роки : Закон України від 9 січня 2007р. № 537-V // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 12. – Ст. 102.
130. Про охорону навколишнього природного середовища : Закон України від 25 червня 1991 р. № 1264-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.
131. Протасов В. Н. Правоотношение как система: научное издание / В. Н. Протасов. – М.: Юрид. лит.,1991. – 141 с.
132. Пучков А. О. Теорія держави і права: проблеми та перспективи / А. О. Пучков // Правознавство. – 2006. – № 6. – С. 8-12.
133. Рабінович П. Приватне і публічне право // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матер. Х регіон. наук.-практ. конф. 5-6 лютого 2004 р. – Львів: Юрид. фак-т Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка, 2004. – C. 4-5.
134. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави : навч. посіб. / П. М. Рабінович. –5-те вид., зі змін. – К. : Атіка, 2001. – 176 с.
135. Рабінович П. М. Права людини і громадянина: навч. посіб. / П. М. Рабінович, М. І. Хавронюк. – К.: Атіка, 2004. – 464 с.
136. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України від 20 січня 2012 р. № 2-рп/2012 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-12
137. Рождественська О.С. Особливий суб'єкт інформаційних правовідносин (загальнотеоретичний аспект): автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / О. С. Рождественська; Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2009. – 19 с.
138. Российская юридическая энциклопедия / гл. ред. А. Я. Сухарев. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 1110 с.
139. Российская юридическая энциклопедия / гл. ред. А.Я.Сухарев. – М. : Инфра-М, 2000. – 1110 с.
140. Сатолина М. Н. Информационное общество: к вопросу об отдельных аспектах изменения теоретико-правовых подходов к правовому регулированию общественных отношений / М.Н. Сатолина // Государство и право. – 2006. – № 4. – С. 81-86.
141. Селезньова О. Щодо бачення системи інформаційного права (пропозиції за структурним змістом) / О. Селезньова // Юридична наука. – 2011. – № 7. – С. 9-12.
142. Собрание законодательства РФ. Федеральный закон от 20 февраля 1995 г. № 24 – ФЗ „Об информации, информатизации и защите информации” // Собрание законодательства РФ. – 1995. – № 8. – Ст. 609.
143. Собрание законодательства РФ. Федеральный закон от 27 июля 2006 г. № 149 – ФЗ „Об информации, информационных технологиях и о защите информации” // Собрание законода