Одосій Ольга Юріївна Забезпечувальні заходи в цивілістичному процесі України

brief description

Одосій Ольга Юріївна, старший юрист практики підпри­ємницького, митного та трудового права ТОВ «Юридична компанія «Ловейлс»: «Забезпечувальні заходи в цивілістич- ному процесі України» (12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право). Спецра­да Д 26.236.02 в Інституті держави і права імені В. М. Корець- кого

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису

ОДОСІЙ Ольга Юріївна

УДК 347.922.6+347.952.1+347.961.4

ДИСЕРТАЦІЯ ЗАБЕЗПЕЧУВАЛЬНІ ЗАХОДИ
В ЦИВІЛІСТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право»
(081 – Право)

Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії)
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
О.Ю. Одосій

Науковий керівник: ФУРСА Світлана Ярославівна, доктор юридичних наук, професор

Київ – 2018

Зміст

Зміст 2
1.2............. Сутність забезпечувальних заходів у цивілістичному процесі 28
РОЗДІЛ 2 45
2.1 Забезпечення доказів нотаріусом 45
2.2............................................... Забезпечення охорони спадкового майна 64
2.3Накладення заборони щодо відчуження майна як забезпечувальний захід для
3.2 Забезпечення позову як один із видів забезпечувальних заходів у цивільному процесі 101
3.5 Заходи забезпечення виконання рішення 170
3.6 Передача виконавцем на зберігання арештованого майна боржника179
ВИСНОВКИ 198

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ГК України – Господарський кодекс України;

ГПК України – Господарський процесуальний кодекс України; КАС України – Кодекс адміністративного судочинства України; КК України – Кримінальний кодекс України;
КПК України – Кримінальний процесуальний кодекс України;

ЦК України – Цивільний кодекс України;

ЦПК України – Цивільний процесуальний кодекс України;

ЦПК УРСР 1963 року – Цивільний процесуальний кодекс УРСР 1963 року.

ВСТУП

Обґрунтування вибору теми дослідження зумовлена проведенням в Україні реформ відповідно до Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020», схваленої Указом Президента України від 12 січня 2015 року, на реалізацію Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами. Ратифікувавши цю Угоду, наша держава отримала інструмент та дороговказ для внутрішніх перетворень, а виконання її вимог дає можливість Україні в майбутньому стати повноцінним членом ЄС (абз. 4 п. 1 Стратегії). До такого напряму Стратегії як вектор безпеки у нашій державі проводиться судова реформа та реформа інших суміжних правових інститутів, якими є нотаріат, виконавче провадження. Тому нині потребують наукового аналізу результати впровадження нової редакції Цивільного процесуального кодексу України (надалі – ЦПК України) у судову практику, Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», яким було запроваджено в Україні інститут приватних виконавців, що зумовило необхідність реформування законодавства про виконавче провадження, так само відбувається реформування органів нотаріату. Однак не можна досягти істотних позитивних результатів, коли безсистемно реформуються лише окремі правові інститути держави, не комплексно вирішуються проблеми з охороною та захистом прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, а також з відновленням їх прав.
Тому на сьогодні актуальною є проблема визначення особливостей забезпечувальних заходів у цивілістичному процесі України, оскільки потребують аналізу новели цивільного процесу з забезпечення доказів, позову. Не досліджувалися забезпечувальні заходи у виконавчому процесі, а у нотаріальному – такі заходи аналізувалися лише в межах окремих видів нотаріальних проваджень. Коли ж заходи забезпечення вимог кредитора будуть узгоджуватися з заходами забезпечення позову та заходами забезпечення

виконання рішення, така система дозволить надійно забезпечувати права кредитора на випадок невиконання, невчасного та неповного виконання зобов’язання. Окремі питання забезпечувальних заходів у цивільному процесі, зокрема, забезпечення позову досліджувались Г. С. Бугою у дисертаційній роботі: «Забезпечення позову в цивільному процесуальному праві України». Вчений Б.Б. Рудко захистила дисертацію на тему: «Процедура нотаріального провадження з вжиття заходів щодо охорони спадкового майна». Питання забезпечення доказів у цивільному та нотаріальному процесах досліджено О.О. Бурмакою. Близьким за напрямком є дисертаційне дослідження І.І. Зеленкової на тему: «Процедура звернення стягнення на майно боржника у виконавчому процесі».
Проте в зазначених наукових працях питання застосування забезпечувальних заходів не вирішені системно. У них аналізуються окремі проблеми з означеної проблематики, однак способи їх вирішення залишаються дискусійними. Ці роботи були написані до проведення судової та реформ виконавчого провадження і нотаріату, тому в них відсутній аналіз новел законодавства, яке регламентує діяльність суддів, виконавців, нотаріусів та останні концепції вчених, які присвячені проблематиці забезпечувальних заходів у контексті останніх законодавчих змін.
Не зважаючи на велике значення та актуальність, питання забезпечувальних заходів не отримало належної уваги в правовій процесуальній науці. Хоча окремі аспекти забезпечення позову, вжиття заходів щодо охорони спадкового майна, забезпечення доказів тощо були і залишаються предметом наукового інтересу багатьох вчених, серед яких можна виділити роботи: О. Бадили (Бурмак), М. Бараккі, О. Бєлікова, С. Бичкової, Ю. Білоусова, І. Булгакової, Г. Буги, М. Гурвича, В. Гурєєва, І. Денисова, І. Дзери, І. Диби, А. Домбругової, Л. Дубчака, Ю. Желіховської, Ю. Заїки, І. Зеленкової, Н. Іванюти, М. Картузова, А. Коляди, В. Комарова, В. Корольова, С. Короєда, Д. Луспеника, Т. Новічкової, М. Пленюк, Г. Прусенко, Л. Радзієвської, Б. Рудко, О. Снідевича, І. Татулич, В. Тертишнікова,

Г. Тимченка, Н.Ткачевої, М. Фетюхіна, С. Фурси, Є. Фурси, Т. Юсупова і та ін.
Отже, на сьогодні питання забезпечувальних заходів у цивілістичному процесі України є актуальним і, водночас, дискусійним, оскільки відсутні комплексні дослідження даної проблематики на дисертаційному рівні. Такі заходи потребують розробки нових наукових підходів, пропозицій з удосконалення законодавства та юридичної практики із застосування таких заходів нотаріусами, суддями та виконавцями.
Дане дослідження має не тільки теоретичне, а й практичне значення, оскільки безпосередньо пов’язане з охороною, захистом та відновленням прав фізичних та юридичних осіб. Усе вищевикладене зумовлює актуальність обраної теми дослідження та необхідність проведення глибокого та ґрунтовного аналізу окресленого кола проблем.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Київського університету права НАН України за комплексною темою «Державно- правове регулювання суспільних відносин в умовах нових глобалізаційних викликів: вітчизняні та міжнародні реалії» (державний реєстраційний номер U11U004745).
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є науково-теоретичне вирішення проблемних аспектів забезпечувальних заходів у цивілістичному процесі України, вироблення науково-обгрунтованих рекомендацій, спрямованих на вдосконалення забезпечувальних заходів у нотаріальному, цивільному і виконавчому процесах та процедури їх застосування, і законодавства, що регламентує вжиття таких заходів.
Для досягнення поставленої мети було сформульовано такі завдання:
– визначити сутність та особливості «забезпечувальних заходів» у цивілістичному процесі;
– науково обгрунтувати та сформулювати визначення понять:
«забезпечувальні заходи в цивілістичному процесі», «заходи забезпечення

позову», «накладення арешту на майно, що належить відповідачеві та знаходиться у нього або в інших осіб», «вжиття заходів щодо охорони спадкового майна», «забезпечувальні заходи в виконавчому процесі»;
– надати класифікацію забезпечувальних заходів у цивілістичному процесі;
– дослідити окремі забезпечувальні заходи в нотаріальному, цивільному, виконавчому процесах; визначити їх характерні ознаки;
– встановити особливості нотаріальної, судової та виконавчої практики та проблеми, які виникають із застосування таких заходів;
– науково обгрунтувати та сформулювати специфіку заходів забезпечення виконання рішення;
– дослідити питання передачі виконавцем на зберігання арештованого майна боржника;
– сформулювати науково-обгрунтовані пропозиції з удосконалення чинного законодавства у даній сфері.
Об’єктом дослідження є суспільні правовідносини, що виникають при застосуванні забезпечувальних заходів у цивілістичному процесі, зокрема нотаріусами, суддями та виконавцями.
Предметом дослідження є забезпечувальні заходи в цивілістичному процесі України.
Методи дослідження обрані, виходячи із поставлених у роботі мети та завдань, з урахуванням об’єкта та предмета. У роботі використовувались такі наукові методи, як історико-правовий, який дозволив прослідкувати як законодавчу регламентацію, так і розвиток наукової думки щодо забезпечувальних заходів, зокрема й у цивілістичному процесі. За допомогою дедуктивного методу було виокремлено об’єкт та предмет дослідження. Індуктивний метод надав можливість забезпечити постановку проблематики дисертаційного дослідження. Діалектичний метод дав змогу дослідити основні поняття забезпечувальних заходів. Використання системно-структурного методу надало можливість розглядати цивільний, нотаріальний та виконавчий

процеси як складові частини цивілістичного процесу. Формально-юридичний – при тлумаченні положень законодавства та аналізі наукових концепцій вчених. Формально-логічний – для з’ясування механізму реалізації права на забезпечення позову, забезпечення доказів в нотаріальному та цивільному процесі, а також для визначення методологічних засад та гарантій захисту прав та інтересів фізичних та юридичних осіб. Порівняльно-правовий метод використовувався для порівняльного аналізу відповідних положень щодо забезпечувальних заходів у теоретичних розробках представників різних галузей права та положень Цивільного процесуального кодексу України, Закону України «Про нотаріат», Закону України «Про виконавче провадження».
Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним науковим дослідженням забезпечувальних заходів у цивілістичному процесі України.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження міститься у таких науково-теоретичних та практичних висновках, які виносяться на захист:
вперше:
1) визначено, що забезпечувальні заходи в цивілістичному процесі проявляються в системі і представляють собою дії учасників, які мають відповідати встановленим у законодавстві вимогам, що вчиняються з певною метою та складаються із забезпечувальних заходів у цивільному процесі, забезпечувальних заходів у нотаріальному процесі та забезпечувальних заходів у виконавчому провадженні. Слід відмежовувати комплекс встановлених у законодавстві забезпечувальних засобів як варіантів дій учасників у тій чи іншій ситуації, а також системну модель законодавчо встановлених повноважень посадових осіб;
2) встановлено, що забезпечувальні заходи в різних процесах, що складають цивілістичний процес, розвинені не рівномірно і не узгоджені між собою, хоча мають складати єдину систему. Запропоновано з урахуванням

правового статусу суду, державних і приватних виконавців, здійснити порівняльний аналіз їх діяльності і узгодити заходи процесуального примусу, які мають місце у цивільному судочинстві, з відповідними заходами у виконавчому провадженні;
3) обгрунтовано, що заходами забезпечення виконання рішення суду є здійснювані виконавцем дії, передбачені у законі задля забезпечення повного, своєчасного та неупередженого виконання судового рішення, включаючи встановлені судом обмеження прав боржника. Заходи забезпечення позову, встановлені судом, мають продовжувати свою дію у разі задоволення позову судом і до виконання рішення суду, що дозволить системно забезпечувати право на захист;
4) запропоновано ввести новий критерій для класифікації забезпечувальних заходів за метою застосування для:
а) забезпечення доказів законності дій уповноважених осіб; б) забезпечення прав та інтересів осіб;
в) забезпечення державних інтересів;
5) визначено, що забезпечувальні заходи щодо неприпустимості зловживання процесуальними правами мають стосуватися не тільки учасників судового процесу, а й бути поширені на суд. У Главі четвертій Розділу першого ЦПК України мають бути перелічені засоби впливу на суддю, який зловживає своїми правами і, відповідно, у ст. 36 ЦПК України має передбачатися самостійна підстава для відводу судді як зловживання ним процесуальними правами;
6) надано визначення поняття «забезпечення цивільного позову», під яким слід розуміти застосування судом за заявою позивача або його представника, передбачених у законодавстві, процесуальних заходів для забезпечення позовних вимог, що зумовлює виникнення певних тимчасових обов’язків у визначених судом суб’єктів, встановлення обмежень в їх правах, зміни правового становища належних особам об’єктів;

7) виявлено у ЦПК України відхід від принципу змагальності (зокрема, у ч. 3 ст. 153 ЦПК України), оскільки суд може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з’ясування питань, пов’язаних із зустрічним забезпеченням. Наявна можливість у цивільному судочинстві неофіційного спілкування судді з однією із сторін, що створює небезпеку виникнення корупційної складової. Отже, для дачі пояснень варто запрошувати того, хто складав заяву і може відповісти на питання судді – представника або його разом з позивачем;
8) запропоновано при забезпеченні позову враховувати положення виконавчого процесу щодо черговості задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення їх вимог;
9) встановлено, що позивачі можуть звертатися до суду із заявою про застосування інших (п. 10 ч. 1 ст. 150 ЦПК України), нових та не випробуваних у судовій практиці заходів забезпечення позову, і це положення вимагатиме додаткового обґрунтування від позивача, що такі заходи не суперечать закону, не спричинять шкоди правам та інтересам інших осіб;
10) встановлено, що забезпечувальні засоби у нотаріальному процесі мають врегульовуватися комплексною програмою, а вжиття таких заходів нотаріусом або іншою особою, уповноваженою на вчинення нотаріальних дій, повинно забезпечити достовірність посвідчуваної (засвідчуваної) нотаріусом інформації і неможливість внесення до неї змін або знищення протягом визначеного законом проміжку часу. Комплексна програма забезпечувальних засобів має гарантувати достовірність окремої юридичної обставини (зокрема, фіксувати ініціативу особи на вчинення нотаріальної дії, зміст роз’яснення нотаріусом наслідків її вчинення тощо), так і в їх сукупності, що виражається у нотаріальному акті та документах, які залишаються в справі нотаріуса, а також збереження відповідних відомостей у необхідний проміжок часу. Щодо обмежень у використанні «нотаріальних» доказів у суді (включаючи, й

іноземний) й/або іншому органі, то передумов для них не вбачається.
набули подальшого розвитку:
11) концепція С.Я. Фурси та Б.Б. Рудко щодо удосконалення змісту нотаріального провадження про вжиття заходів до охорони спадкового майна шляхом встановлення конкретних вимог до заяви;
12) позиція І.І. Зеленкової про те, що складовими елементами арешту є: розшук; опис; оголошення заборони розпорядження; обмеження в праві користування майном або його вилучення у боржника (відповідача) та передача на зберігання іншим особам (виконавчий секвестр), хоча опис майна і його вилучення та передача на зберігання іншим особам можуть використовуватися і як складові безпосереднього звернення стягнення на майно боржника.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що за результатами дослідження забезпечувальних заходів у цивілістичному процесі сформульовано концептуальні положення, висновки, пропозиції та рекомендації, які можуть мати вплив на подальше удосконалення законодавства у цій сфері та можуть бути використані, зокрема:
- у сфері нормотворчості – з метою вдосконалення чинного законодавства України, зокрема Цивільного процесуального кодексу України, Закону України
«Про виконавче провадження», Закону України «Про нотаріат»;
- у правозастосовній діяльності – для вдосконалення судової практики та примусового виконання рішень судів у контексті застосування забезпечувальних заходів у цивільному та виконавчому процесах, для вдосконалення нотаріальної практики;
- у науково-дослідній роботі – cтати підґрунтям для подальшого дослідження забезпечувальних заходів у цивілістичному процесі України;
- у навчальному процесі – при викладані навчальних дисциплін, а саме:
«Нотаріальний процес», «Цивільний процес», «Виконавчий процес», та при підготовці підручників, навчальних посібників та навчально-методичних

матеріалів з означеної тематики.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні висновки та практичні рекомендації доповідалися на таких міжнародних науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми теорії і практики нотаріального, цивільного, виконавчого процесу: їх співвідношення і взаємодія» (м. Київ, 21–22 лютого 2013 року), «Нотаріат, адвокатура, суд, виконавче провадження, актуальні проблеми» (м. Київ, 25 березня 2016 року),
«Верховенство права та правова держава» (м. Ужгород, 16–17 жовтня 2015 року).
Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладено у шістнадцяти наукових публікаціях, з яких п’ять статей опубліковано у фахових періодичних виданнях України, дві – в іноземних періодичних виданнях, сім – в інших виданнях та двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається з переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, що включають 11 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг дисертації становить 235 сторінок, з яких основний текст – 200 сторінок, список використаних джерел налічує 210 найменувань та розташований на 22 сторінках, додаток на 3 сторінках.

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукового завдання, що виявилося у розв’язанні теоретичних та практичних питань забезпечувальних заходів у цивілістичному процесі. Автором було виявлено істотну проблему зі сприйняттям і застосуванням забезпечувальних заходів у цивілістичному процесі, яка полягає в тому, що цей інститут формувався в окремих галузях правової науки як внутрішній, а не системний і властивий всім галузям права. Так, його досконало впровадили у цивільний процес, але не у нотаріальний та виконавчий процеси, що не могло негативно не позначитися на рівні охорони, захисту і відновлення прав громадян та юридичних осіб. Всі інститути в певній галузі права не можуть вважатися самостійними, та може йтися лише про відносну самостійність. У той же час, відокремлення певного інституту для самостійного дослідження або об’єднання навіть певних галузей правової науки для спільного дослідження іноді є необхідним явищем, оскільки такі умовні конструкції дозволяють подивитися на предмет дослідження статично або динамічно, що призводить до несподіваних нових результатів і змушує аналізувати предмет дослідження під іншим кутом зору.
Обгрунтована позиція про те, що заходи забезпечення вимог кредитора мають узгоджуватися із заходами забезпечення доказів та позову, заходами забезпечення виконання рішення, а у сукупності вони мають надійно забезпечувати права кредитора на випадок невиконання, невчасного та неповного виконання зобов’язання. Доведено, що забезпечення права на апеляційний перегляд справи та на касаційне оскарження судового рішення мають розкриватися як елементи більш широкого поняття «забезпечувальні заходи», тобто мають бути створені засоби, за допомогою яких у ЦПК України буде забезпечене право на перегляд справи. Однак, такі засоби не сформульовані в ЦПК України і, більше того, судовий збір за звернення до апеляційної та касаційної інстанцій ускладнюватиме таке звернення через занадто великі його розміри. У ст. 17 ЦПК України вони розкриваються як право на перегляд справи та оскарження судового рішення, але право на перегляд судового рішення має включати й перегляд судових рішень за нововиявленими або

виключними обставинами. Таку непослідовність у викладенні основних засад цивільного судочинства слід усунути на законодавчому рівні.
Доведено, що вже саме існування процедури примусового виконання рішень, включаючи заходи забезпечення його виконання, дає можливість зробити висновок про те, що для правопорушника можуть настати негативні наслідки у разі їх застосування. Тому виконавче провадження слід сприймати, в широкому сенсі, як забезпечувальний механізм, в якому мають місце і, потенційно, можуть застосовуватися забезпечувальні заходи, а також як стимул для швидкого добровільного виконання рішення.
Забезпечення доказів нотаріусом мають визначатися заінтересованими особами, які мають заявити лише про те, що їм необхідно забезпечити такий доказ, а його використання буде залежати від конкретних обставин: досудове врегулювання спору, угода з правопорушником щодо добровільного відшкодування завданої шкоди і компенсації завданої шкоди тощо. Тому недоцільно акцентувати увагу на тому аспекті, де, кому, до якого органу тощо подаватимуться такі докази.
Автором визнано некоректним положення ч. 4 ст. 153 ЦПК України, де встановлено, що у виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін, оскільки від запрошення відповідача обсяг наданих заявником пояснень та доказів не збільшиться. Вважаємо, що проголошуючи принцип змагальності як у Конституції України, так і ЦПК України, необхідно його дотримуватися та передбачити у законі, що заява про забезпечення позову має розглядатися в судовому засіданні.
Обґрунтовано, що забезпечення збереження майна (речей) потребується як у нотаріальному, так і виконавчому процесі, але спроби нормативно закріпити вартість послуг за їх зберігання іншими особами не призведуть до бажаних результатів, оскільки при нестабільній економічній ситуації в Україні важко прогнозувати і наперед визначати, яка вартість послуг за зберігання майна виникне через рік або два. Тому варто виходити сьогодні з вартості подібних послуг за ринковими цінами, а у разі виникнення спору може бути призначена експертна оцінка такого майна.

Зроблено висновок про те, що з відповідним позовом про відшкодування збитків, спричинених заходами забезпечення позову, можуть звертатися як відповідачі, так і інші особи, права яких були порушені забезпеченням позову, оскільки у ЦПК України не персоніфіковано суб’єктів звернення. Виходячи ж з можливості звернення з позовом до позивача, коли той безпідставно, з метою зловживання правом, звернувся за забезпеченням позову, то таке звернення буде відповідати правилу, встановленому у ч. 14 ст. 28 ЦПК України. Якщо ж брати до уваги, що суд необґрунтовано задовольнив вимоги позивача і, зокрема, застосував невідповідний обставинам справи забезпечувальний захід, то звернення про відшкодування завданої шкоди має бути персоніфіковано спрямованим проти суду.
Обгрунтовано, що для правильного сприйняття забезпечувальних заходів варто уточнити понятійний апарат ЦПК України, оскільки не можна, одночасно, називати забезпечувальними заходами і встановлені у законодавстві засоби забезпечення позову, і ті заходи, які суд застосує в конкретній справі. У цьому зв’язку вважаємо некоректною й назву ст. 150 ЦПК України, де засоби називаються видами забезпечення позову.
Уточнена думка, що будь-які правочини щодо майна, на яке накладено заборону відчуження, особливо на підставі ухвали суду чи виконавця про арешт майна не можуть реєструватися. Інша річ, коли кредитор надасть письмову згоду на укладання іншого договору, то може мати місце подвійна реєстрація договірної заборони відчуження майна. Враховуючи статус суду та виконавця накладені ними заборони мають реєструватися і при наявності накладеної за договором заборони. У той же час, враховуючи ієрархію між ними, накладена судом заборона мусить реєструватися навіть третьою чи четвертою, але після накладення судом заборони відчуження майна всі інші заборони реєструватися не повинні.
Сформульовано та обґрунтовано пропозиції по вдосконаленню законодавства, зокрема: ЦПК України, законів України «Про нотаріат», «Про виконавче провадження», «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 тощо.