ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ТА ПОЛЬЩІ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ У КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВИБОРУ (порівняльний аспект)

brief description

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

На правах рукопису

Лазарук Мар’ян Мирославович

УДК 327 (477+438): 32.019.51

ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ТА ПОЛЬЩІ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ У КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВИБОРУ (порівняльний аспект)

Спеціальність 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних
систем та глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
Фісанов Володимир Петрович
доктор історичних наук, професор

Чернівці – 2009

ЗМІСТ
ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТА ДЖЕРЕЛЬНА
БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1. Теоретичні засади європейської інтеграції та інформаційного
суспільства 10

1.2. Джерельна база та стан наукової розробки теми 25

РОЗДІЛ 2 ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА ЄС ТА ПРАВОВЕ
РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ
В ПОЛЬЩІ ТА В УКРАЇНІ
2.1. Здійснення інформаційної політики в країнах Європейського
Союзу: проблеми узгодження та уніфікації 40

2.2. Законодавче регулювання інформаційної політики
в контексті європейського вибору в Україні та Польщі 64

РОЗДІЛ 3 РЕАЛІЗАЦІЯ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОГО КУРСУ ПОЛЬЩІ
ТА УКРАЇНИ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ:
ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

3.1. Вплив засобів масової інформації на проведення
євроінформаційних кампаній у Польщі та в Україні 86

3.2. Роль громадських організацій у процесі інформування з
питань євроінтеграції 115

РОЗДІЛ 4 РОЗВИТОК ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ ПОЛЬЩІ ТА
УКРАЇНИ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

4.1. Особливості побудови інформаційного суспільства в Польщі 140

4.2. Стратегія формування інформаційної політики
України на сучасному етапі 158

ВИСНОВКИ 175

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 186

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Інтеграція в Європейський Союз, який в процесі свого розвитку досяг високого рівня політичної співпраці та економічної взаємодії, згідно зі стратегічним зовнішньополітичним курсом України, є одним із першочергових завдань як для органів державної влади, так і для засобів масової інформації, представників громадського сектору. Євроінтеграційна тематика нині належить до однієї з найбільш актуальних, про що свідчить постійний інтерес до неї керівників держави, найвпливовіших медіа, соціальних груп.
Європейський вибір України, задекларований законодавчо, повинен наповнитись конкретним змістом, підтверджуватись загальнонаціональною підтримкою курсу на вступ до ЄС. Спрямована на виконання цього завдання євроінформаційна кампанія має забезпечити об’єктивне висвітлення відносин між Україною та ЄС, широке всебічне роз’яснення значення європейського напрямку розвитку України й повсякденної поінформованості громадськості в європейських справах.
Актуальним для України є досвід нашого західного сусіда – Польщі, яка, починаючи з 2004 року, є повноправним членом Європейського Союзу і успішно інтегрується до європейських структур. Важливі завдання стояли перед польським суспільством в інформаційній сфері. Актуальним і вельми повчальним для нашої країни є вивчення всього комплексу проблем, пов’язаних з глибоким реформуванням інформаційної сфери. Передусім йдеться про активізацію в цьому контексті засобів масової інформації, що прискорило їх входження до європейського інформаційного простору, діяльність неурядових організацій, науково-освітніх закладів, державної влади різних рівнів, створення елементів європейської інформаційної мережі (євро-інфо), широке використання Інтернету. При цьому потрібно врахувати й недоліки у проведенні польської євроінформаційної кампанії, яких варто уникнути Україні, зокрема, певну суб’єктивність подачі інформації з елементами агітації, реклами тощо.
Детальне і всебічне вивчення цих проблем, проведення порівняльного аналізу політики України і Польщі в інформаційній сфері, на нашу думку, сприятиме розумінню особливостей інтеграції обох держав у світовий інформаційний простір за європейською моделлю. Зауважимо також, що, незважаючи на окремі вагомі праці, присвячені дослідженню проблем інформаційної складової євроінтеграції України та розвитку інформаційного суспільства, ступінь розробки дисертаційної проблематики у вітчизняній політичній науці можна оцінити як недостатній, що значною мірою актуалізує необхідність проведення грунтовного наукового аналізу в обраному напрямку.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках науково-дослідної роботи кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича – „Проблеми історії, політології та міжнародних відносин в сучасному світі” (Державний реєстраційний номер 0107U001235).
Мета і завдання дослідження. Автором поставлено за мету порівняти і проаналізувати інформаційну політику Польщі та України в контексті європейського вибору, з’ясувати зв’язок європейської інтеграції зі становленням і розвитком інформаційного суспільства.
Відповідно до мети, у роботі поставлено наступні завдання:
- проаналізувати основні теоретичні підходи до проблематики євроінтеграції та інформаційного суспільства;
- з’ясувати особливості інформаційної політики ЄС та розвитку Європейської моделі інформаційного суспільства;
- дослідити й порівняти рівень законодавчого регулювання євроінформаційної політики в Україні й Польщі;
- визначити роль засобів масової інформації у проведенні інформаційних кампаній щодо ЄС;
- охарактеризувати роль неурядових організацій в інформуванні громадян щодо європейської інтеграції;
- розглянути стан розвитку інформаційного суспільства Польщі та вплив на нього європейської інтеграції;
- розкрити основні тенденції розвитку українського інформаційного суспільства в контексті руху до об’єднаної Європи;
- виявити проблеми й перспективи реалізації євроінтеграційного курсу обох держав в інформаційній сфері.
Об’єктом дослідження виступає європейський інформаційний простір в умовах глобальних трансформаційних процесів.
Предметом досліження є політика України та Польщі в інформаційній сфері в контексті європейського вибору.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1991 по 2008 рр. Точкою відліку нижньої межі автор обрав набуття Україною статусу незалежної держави, що дало формально-правові та змістові підстави стверджувати про наявність і самостійність державної політики, в тому числі й інформаційної. У цьому ж році Польща підписала Європейську Угоду, яка передбачала асоційоване членство в ЄС. Верхню хронологічну точку дослідження вибрано з огляду на підведення певної межі під розглядом сучасних тенденцій і процесів, що відбуваються в інформаційному просторі України та Польщі. При цьому враховано, що саме у 2008 р. між Україною та ЄС розпочалися переговори про підписання нової посиленої угоди.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження склало поєднання концептуальних підходів та методик, які дали змогу комплексно і всебічного дослідити зв’язок євроінформаційної політики та становлення інформаційного суспільства. Зокрема, у дисертації використано положення інституційного, структурно-функціонального та системного підходів.
Дотримуючись проблемного принципу викладу матеріалу, дисер¬тант використав як загальнонаукові, так і спеціальні методи, зокрема:
- метод порівняльного аналізу дав можливість дослідити інформаційні кампанії в Польщі та Україні, зокрема, їх законодавче закріплення, участь у них органів державної влади, спеціалізованих установ (розділ 2), ЗМІ та неурядових організацій (розділ 3), а також виявити спільні та відмінні риси, слабкі та сильні сторони євроінформаційних кампаній;
- системний та інституційний методи використані автором для з’ясування ролі й місця євроінформаційної політики в розвитку складових елементів інформаційного суспільства, для аналізу ефективності діяльності державних та громадських інститутів, що мають відношення до інформаційного суспільства (розділи 2,4);
- аналітичний метод, який дозволив виявити характерні особливості європейської інтеграції України і Польщі загалом та інформаційної складової їх політики в європейському напрямку зокрема. Проаналізовано також становлення та розвиток інформаційного суспільства ЄС (розділ 2); роль ЗМІ та неурядових організацій у проведенні інформаційних кампаній в Україні та Польщі (розділ 3); сучасний стан і перспективи розвитку інформаційного суспільства в Україні та Польщі (розділ 4);
- при розгляді українського та польського законодавства щодо регулювання інформаційної політики в контексті європейського вибору та європейського політико-правового досвіду надано перевагу політико-правовому методу (розділ 2);
- методи індукції та дедукції використано під час написання висновків кожного з чотирьох розділів роботи, а також загальних висновків дослідження;
- метод аналогії застосовано для дослідження досвіду європейської інтеграції Польщі та використання його окремих складових в Україні (розділи 2, 3);
- прогностичний метод дозволив розглянути проведення євроінформаційних кампаній в Україні та Польщі, враховуючи позиції ключових сторін – органів законодавчої та виконавчої влади, неурядових організацій, науково-освітніх закладів, преси та їх можливості у подальших трансформаціях інформаційної сфери.
Наукова новизна зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв’язання. У дисертації вперше у вітчизняній науковій літературі здійснено системний аналіз євроінформаційних кампаній у Польщі та Україні. У роботі проаналізовано особливості побудови та функціонування інформаційного суспільства за європейською моделлю, виявлено характерні риси розвитку інформаційного суспільства Польщі в умовах євроінтеграції, а також досліджено стратегію формування інформаційної політики України на сучасному етапі. У межах здійснення дослідження автором одержано результати, які мають наукову новизну та конкретизуються через такі положення.
Вперше:
- проведено системне порівняльне дослідження інформаційних кампаній щодо європейського вибору в Україні та Польщі;
- доведено, що в умовах проведення інформаційної політики щодо євроінтеграції визначальною є роль органів державної влади, місцевого самоврядування, при активній участі засобів масової інформації та неурядових організацій;
- з’ясовано, що послідовна євроінформаційна політика України може сприяти її інтеграції в європейську інформаційну систему, розвитку інформаційного суспільства та його складових елементів.
Уточнено:
- особливості функціонування Європейської моделі інформаційного суспільства, її складових концепцій і програм. Досліджено також чинники, що впливають на динаміку розвитку інформаційного суспільства – використання інформаційно-комунікаційних технологій, мережі Інтернет;
- європейська модель інформаційного суспільства відповідає сучасним вимогам і з огляду на всі критерії є найприйнятнішим орієнтиром розвитку інформаційного суспільства в Україні.
Зазнали подальшого розвитку:
- аналіз взаємозв’язку європейської інтеграції та розвитку інформаційного суспільства;
- важливі аспекти законодавчого та інституційного регулювання інформаційної політики в обох державах у контексті євроінтеграції.
Практичне значення одержаних результатів визначається науковою новизною і полягає у можливості їх застосування органами державної влади для підвищення ефективності інформаційної політики щодо ЄС, зокрема, Комітетом з питань європейської інтеграції Верховної Ради України, Міністерством закордонних справ, Державним Комітетом телебачення та радіомовлення, іншими спеціалізованими структурами. Результати дисертації, на нашу думку, будуть цінними при розробці й реалізації „Державних цільових програм інформування громадськості з питань європейської інтеграції”, а також при їх використанні з навчальною, науково-дослідною та прикладною метою.
Результати дослідження можуть бути корисні для наукових, державних і неурядових установ при створенні ними ресурсних інформаційних центрів європейської інтеграції України, а також при розробці нових навчальних курсів з проблематики євроінтеграції та інформаційного суспільства. Крім цього, відзначимо, що приклади з проведення євроінформаційної кампанії Польщі, наведені дисертантом, можуть бути використані українськими ЗМІ, центрами євроінформації та неурядовими організаціями.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднені на: міжнародній науково-практичній конференції „Україна в євроінтеграційних процесах: проблеми і перспективи” (Київ, 18 травня 2007 р.), міжнародному науково-практичному семінарі „Соціально-політичні аспекти євроатлантичної інтеграції України: взаємодія влади і громадянського суспільства” (Чернівці, 12-13 липня 2007 р.), міжнародній науково-практичній конференції „Україна-Румунія-Молдова: історичні, політичні та культурні аспекти взаємин у контексті сучасних європейських процесів” (Чернівці, 18-19 вересня 2007 р.), міжнародній конференції молодих вчених „Цвєтковські читання” (Київ, 7 грудня 2007 р.), міжнародній науковій конференції „Україна-Білорусь-Польща та Литва: від колізій минулого до спільних європейських цінностей та перспектив співпраці” (Чернівці, 17-18 квітня 2008 р.), міжнародній науковій конференції „Видатні науковці Чернівецького університету – Р. Ф. Кайндль” (Чернівці, 16-17 травня 2008 р.), міжнародній науковій конференції „Україна: між партнерством та інтеграцією” (Чернівці, 11-12 червня 2008 р.).
Публікації. Основні теоретичні та практичні положення, результати, висновки і пропозиції дисертації знайшли відображення у десяти публікаціях, шість з яких надруковано у наукових фахових виданнях, визнаних ВАК України.
Структура дисертації відповідає поставленій меті та завданням. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (408 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 226 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

Інтеграція в Європейський Союз, що передбачає реформування ключових сфер внутрішньої та зовнішньої політики, є реальною можливістю для України вирішити численні політичні, економічні, соціокультурні проблеми суспільного розвитку, утвердитися на геополітичній карті світу як впливова держава – регіональний та європейський лідер. Враховуючи посилення глобалізаційних тенденцій кінця ХХ, початку ХХІ ст., та особливості постсоціалістичного розвитку нашої держави, що характеризуються перманентними кризовими явищами, інтеграція в західному напрямку – це відповідь на вимоги новітнього інформаційного суспільства.
З досвіду європейського руху Польщі можемо зазначити, що підготовка до вступу в ЄС, а пізніше й саме входження в унійні структури, значно „мобілізували” політику щодо інформаційного суспільства в цій країні. З одного боку складовим елементом євроінтеграції був стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, що сприяло модернізації національної економіки, сфери послуг, з іншого ж – політичну основу руху до інформаційного суспільства ЄС було закладено в польській Національній стратегії побудови ІС, в якій регламентувалися такі складові суспільства знань як еУрядування, еОсвіта, еМедицина тощо. Важливо й те, що трансформації Польщі в згаданому напрямку мали законодавче підкріплення, власне, можна вести мову про існування національного правового середовища щодо функціонування в умовах ІС.
Теоретичні та практичні питання розвитку інформаційного суспільства належать до кола найбільш досліджуваних у світовому політологічному науковому середовищі, займаються його вивченням і вітчизняні вчені. Ґрунтуючись на науково-методологічних концепціях аналізу інформаційної політики та інформаційного суспільства, використовуючи наявні наукові розробки, дисертантом проведено теоретичне узагальнення взаємозв’язку євроінтеграційної політики, зокрема її інформаційної підтримки та розвитку ІС в Україні та Польщі. Відповідно до визначених мети та завдань дослідження, автором зроблено наступні висновки:
– Аналіз основних теоретичних підходів політичної науки до євроінтеграції та інформаційного суспільства дозволяє говорити про досить насичену теоретичну базу проблематики. З іншого боку взаємозв’язок цих процесів, його причини і наслідки є недостатньо дослідженими в іноземній та вітчизняній науці. Варто зазначити також те, що практично немає новітніх теорій євроінтеграції, об’єктом яких виступали б розширення ЄС, політика організації щодо співпраці з країнами-сусідами.
Усвідомлюючи поліваріантність тлумачення ролі та значення суб’єктів міжнародних відносин, теоретики євроінтеграції різних років намагалися не тільки застосувати комплексний підхід у методологічному сенсі, але й врахувати чинники економічного, інституційного, політичного характеру внутрішнього розвитку ЄС разом з аналізом дії динамічних зовнішніх факторів. Розгляд наявних теорій євроінтеграції засвідчив, що жодній із них не вдалося осягнути й розтлумачити цей процес цілком, структурувати дослідження всіх його елементів та передбачити майбутній розвиток подій.
– Політологічний аналіз стану розробки досліджуваних питань показав, що проблематика інформаційного суспільства, європейська інтеграція України та Польщі є актуальними темами наукового дискурсу вчених цих країн. Важливість повноцінного осмислення цих процесів визначається їх впливом на ступінь розвитку, конкурентоспроможність держави, а також їх прямим зв’язком з рівнем добробуту населення.
Дослідження та аналіз інформаційних кампаній в контексті європейського вибору в Україні та Польщі суттєво різняться в кількісних і якісних показниках. Такий стан справ очевидно є наслідком відмінностей у позиціонуванні країн щодо ЄС – Польща вже є членом організації, Україна досі не здобула чіткої перспективи приєднання до неї. Безперечно, інформаційні дії офіційної Варшави активізувалися після початку переговорів щодо вступу в союз (1999 р.) і набули масштабів інформаційно-промоційної кампанії ближче до європейського референдуму (2003), втім в польських наукових колах активно досліджувався досвід країн-членів ЄС, в яких раніше реалізовували інформаційну політику щодо підтримки євроінтеграції (Ірландії, Австрії, Данії, Фінляндії, Швеції, Італії, Великобританії).
– Політико-правовий аналіз нормативно-правової бази України та Польщі в контексті європейського вибору свідчить про те, що обидві країни надавали цьому питанню чималої уваги. Водночас, порівнюючи інформаційну політику обох держав, відзначимо – український уряд розпочав діяльність в цьому напрямку на більш ранній стадії інтеграції, законодавчо закріпивши її вже у „Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу” від 1998 р., не маючи реальної перспективи членства в ЄС, адже діюча тоді Угода про партнерство і співробітництво цього не передбачала. У Польщі основи інформаційної політики наводяться в Національній стратегії інтеграції, прийнятій у 1997 р., коли країна вже три роки мала статус асоційованого члена Європейського Союзу. Натомість, відповідальний за інформаційне забезпечення польський Комітет Європейської Інтеграції та інші державні установи ретельніше готуються до розробки та реалізації кампанії, здійснюючи з 1990 р. щорічні моніторинги громадської думки, активно залучаючи до цього процесу незалежних експертів, науковців з різних країн, а також представників громадських організацій.
Загалом же, в законодавчому регулюванні інформаційних кампаній в обох державах існує чимало спільних загальних рис, які є наслідком перебування країн в соціалістичному таборі. Сучасна політична система держав-сусідів характеризується перманентними кризами, які, втім, є елементами демократизації політичних процесів. Така ситуація не могла не позначитися на євроінтеграційній політиці обох держав. Основними відмінностями, що суттєво відрізняє між собою євроінтеграційні кампанії офіційних Києва та Варшави, є недостатній консенсус українських політичних еліт, а також відсутність реальної перспективи та гарантій членства з боку самого союзу, що у випадку Польщі стало стимулом та запорукою вдалих дій в інформаційному полі. У той же час, інформування громадськості з питань європейської інтеграції в Україні у багатьох програмах ототожнюється з кампанією щодо вступу до Організації Північно-Атлантичного Договору НАТО, внаслідок чого негативне ставлення більшості громадян до євроатлантичної інтеграції (що також викликано непоінформованістю) впливає на ставлення суспільства до ЄС. Через недостатньо глибокі демократичні традиції проведення як виборів, референдумів, так й інформаційних кампаній, громадяни обох країн відчувають брак неупередженої інформації, замість якої отримують переважно однобокий, цілеспрямований інформаційний потік, часто з використанням емоційних аргументів, коли протилежні сторони вдаються до крайнощів для доведення своєї позиції.
Щодо інституційного забезпечення інтеграції то, незважаючи на численні органи, які відповідають за інформування громадськості у сфері євроінтеграції, в Україні досі не сформовано єдину координуючу установу, яка б комплексно займалася питаннями євроінтеграції, об’єднуючи між собою зусилля всіх відповідальних за європейську політику. Щодо наявних інститутів, то в питаннях євроінтеграції ділянка їх відповідальності або надто обмежена, або зближення з ЄС є лише одним із напрямів. Розгляд у рамках однієї структури проблем, котрі стосуються таких важливих зовнішньополітичних пріоритетів, як, наприклад, інтеграція в ЄС та НАТО, може свідчити, насамперед, про можливість вироблення загальних підходів до поставлених завдань.
– Надзвичайно важливу роль в інформуванні громадян щодо ЄС відіграють ЗМІ, які в сучасних умовах мають виключну здатність безпосередньо звертатися до громадськості та справляють величезний вплив на суспільну думку і формування позитивного ставлення громадян до певного державного рішення чи стратегії, вони також користуються достатньо високим рівнем довіри як суб’єкти з активною позицією й відносно незначною заангажованістю.
Досвід проведення польської інформаційної кампанії засвідчує – першочергову роль у її реалізації відіграло телебачення, а саме, як свідчить статистика, громадське телебачення, яке представляло офіційну державну позицію. Вочевидь, цій медіаструктурі поляки завдячують своїй поінформованості в питаннях інтеграції, а офіційна Варшава – їх позитивному рішенню на європейському референдумі. В Україні такої структури нині немає і, як засвідчує практика, Національна телекомпанія поки що не здатна відіграти ключову роль в євроінформаційній кампанії, а комерційні ТРК не виявляють такого зацікавлення.
Власне кажучи, існує проблема у самій ідентифікації та розумінні євроінтеграції – можливо, однією з основних помилок українських мас-медіа було і залишається те, що вони відносять процес європейської інтеграції, якому, за логікою, мусить бути підпорядкована абсолютно вся політична діяльність України, до сфери зовнішньої політики, яка залишається не зрозумілою не лише для пересічного громадянина, але й для більшості політиків, керівників, держслужбовців, бізнесменів національного та регіонального рівнів.
Наступне питання, яке є важливим для проведення успішної інформаційної кампанії в контексті європейського вибору, – належна підготовка журналістів. У цьому плані польська програма інформування населення виявилася дещо досконалішою від української, що проявилося у проведенні більшої кількості спеціалізованих конференцій, семінарів, тренінгів, грантових конкурсів, навчальних візитів до країн ЄС для обміну досвідом, забезпеченні журналістам доступу до європейських правничих, бібліографічних та інших інформаційних баз даних. Втім, активізація такого руху була пов’язана насамперед з просуванням переговорів Польщі з союзом, і досягнула свого піку саме під час передреферендумної кампанії, що певною мірою „виправдовує” відставання у випадку України.
У проведенні євроінформаційних кампаній, окрім класичних ЗМІ, важливе значення мають і новітні засоби, зокрема, мережа Інтернет. Характеризуючи рівень висвітлення євроінтеграційної тематики зауважимо, в обох державах на практиці використовуються можливості, що надає „всесвітня павутина”. Достатньо ефективним напрацюванням Польщі став єдиний державний сайт Комітету Європейської Інтеграції (www.ukie.gov.pl), де можна отримати вичерпну інформацію стосовно всіх аспектів інтеграції. В Україні, не зважаючи на численні вдалі ініціативи, досі такого масштабного державного інтернет-ресурсу, присвяченого співробітництву з ЄС, не існує.
Відзначимо також роль регіональних ЗМІ у проведенні євроінформаційних кампаній, які, на відміну від центральних телерадіокомпаній, газет, можуть більше враховувати громадську думку жителів і специфіку інформаційних потреб саме свого воєводства, області тощо. У цьому контексті можемо підкреслити, в обох державах регіональні ЗМІ не були достатньо залучені до процесу інформування населення, від чого значно втратила інформаційна кампанія загалом.
– Поряд зі ЗМІ, державними структурами, важливу роль в реалізації курсу на європейську інтеграцію відіграють громадські організації. Напередодні прийняття рішення щодо можливого членства в ЄС важливо аби інформація передавалася особами або організаціями, які користуються високим рівнем довіри. Саме представники НУО, які не асоціюються з жодною із політичних сил, не представляють офіційну державну позицію, часто стають лідерами громадської думки, адже володіють необхідними знаннями, є добре підготовленими та можуть адаптувати стиль та форму своєї діяльності до місцевих умов і специфічних потреб різних отримувачів. Важливо також те, що представники „третього сектору” діють на місцях, добре знаючи потреби окремих місцевих громад.
Польські громадські організації, пік євроінформаційної діяльності яких припадає на 2003 р. – період перед європейським референдумом, реалізували сотні спеціалізованих проектів, найвагоміші серед яких „Так Референдуму” та „Інтеграція Зараз”. До згаданих ініціатив широко долучалися відомі особи – артисти, спортсмени, духовенство. До числа найбільш активних НУО віднесемо шкільні європейські клуби (майже 2500), польську фундацію Р.Шумана, партнерські організації, що працювали в рамках Центрів європейської інформації, заснованих на підставі положень урядової „Програми інформування громадськості”. Загалом залучення представників „третього сектору” до інформаційної кампанії на урядовому рівні сприяло як її пожвавленню, урізноманітненню, так і загальній активізації громадського руху Польщі.
Українські громадські організації також досить активно долучаються до інформаційної кампанії, проте рівень їх державної підтримки, порівняно з Польщею, значно менший. Незважаючи на численні проекти, реалізовані представниками „третього сектору”, у форматі виконання державної євроінформаційної кампанії їх інтелектуальний і творчий потенціал не був задіяний належним чином. Така ситуація склалася через недостатнє законодавче забезпечення їх участі у реалізації програми інформування населення. Натомість, активну організаційно-фінансову підтримку проєвропейським неурядовим організаціям в Україні надають міжнародні структури – міжнародний фонд „Відродження”, фонд „Конрада Аденауера”, Представництво Єврокомісії тощо.
Вітчизняні НУО, найактивніші серед яких ЦЄІ, Мережа проєвропейських організацій України, євроклуби, аналітичні центри – Разумкова, Перспективних досліджень, здійснюють свою діяльність у таких напрямках: проведення незалежних аналітичних досліджень, соціологічних та експертних опитувань, організація публічних акцій (конференцій, семінарів, тренінгів, зустрічей), співпраця зі ЗМІ та органами державної влади, залучення європейських фінансових фондів, що сприяє розбудові громадянського суспільства.
– Розглядаючи європейську модель інформаційного суспільства, яке була презентована в середині 90-х років минулого століття, відзначимо, що її першочерговою метою було підвищення економічної конкурентоспроможності єдиної Європи на всесвітніх ринках, де домінували США та Японія. Характерними ознаками цієї моделі є широкомасштабна інформатизація, забезпечення доступу до ІКТ якнайбільшої кількості користувачів з одночасним дотриманням паритету між процесами глобалізації економіки і збереженням умов для створення культурної та суспільної ідентичності. При цьому зауважимо, що європейський підхід до інформатизації орієнтований на функціональне й практичне інформування мешканців, а не на розваги, як у США.
Основними завданнями політики розвитку інформаційного суспільства Євросоюзу, що були проголошені в таких ініціативах як Лісабонська стратегія, програмі еЄвропа, Плані дій І2010, є сприяння активізації конкуренції в промисловості, поліпшення якості життя, інвестування в людей і вміння, стимулювання використання всесвітньої мережі Інтернет, підтримка стабільного розвитку та збільшення ефективності політики Співтовариства в інших галузях – охороні навколишнього середовища, освіті, культурі, медицині і. таке ін. Основною детермінантою цієї політики можна вважати прагнення держав-членів побудувати найбільш конкурентоспроможну та динамічну економіку у світі, засновану на знаннях.
Органи ЄС, що розробляють та впроваджують у життя його нову інформаційну стратегію – Європейська Рада, Європейська Комісія, Генеральний Директорат з інформаційного суспільства, Форум інформаційного суспільства ЄС, Генеральний Директорат з освіти й культури та інформаційні центри у країнах-членах організації, націлені на тісну співпрацю з країнами-кандидатами на вступ до ЄС. Про це свідчить хоча б той факт, що серед основних вимог ЄС до політики кандидатів у процесі інтеграції було наближення їхнього національного законодавства, узгодження параметрів політики інформаційного суспільства, а також уніфікація інфраструктури електронних комунікацій. З цією метою було розроблено програму еЄвропа плюс, завданням якої була ліквідація відставання у формуванні інформаційного суспільства в країнах, які хочуть вступити до Європейського співтовариства.
– Європейська інтеграція стала каталізатором розвитку ІС у регіоні ЦСЄ. Активізацію польських дослідників цієї проблематики спостерігаємо з опублікуванням рапорту групи Бангеманна у 1994 р. У той час налагоджується співпраця наукових кіл Польщі та об’єднаної Європи, що займалися дослідженням суспільства знань.
На урядовому рівні про ІС як про чинник, що прискорює євроінтеграцію заговорили у 2000 р. під час тематичної європейської міністерської конференції у Варшаві. Відразу після неї у відповідь на ініціативу „eЄвропа” Сейм прийняв „Ухвалу в справі побудови основи інформаційного суспільства в Польщі” від 14 липня 2000 р., визнавши, що сучасні технології можуть пришвидшувати економічний розвиток, підвищувати конкурентоспроможність, створювати нові робочі місця, сприяти розвитку демократії, науки, охорони здоров’я, культури.
У 2001 р. була прийнята ключова програма щодо ІС, яка повністю відповідала вимогам ЄС– еПольща (з подальшими її актуалізаціями), яка окреслила завдання, що стоять перед державою: розвиток технічної інфраструктури, полегшення доступу й розвиток Інтернету та інформатизація освіти. Важливо наголосити на створенні у 2003 р. Міністерства науки й інформатизації, безпрецедентної структури в історії Польщі, що відповідала за інформатизацію та побудову ІС.
Політико-правовий аналіз правової бази, що регламентує розвиток ІС у Польщі, дозволяє говорити про певні відмінності від європейської моделі ІС – основним завданнями є інформатизація та доступ до мережі Інтернет, при цьому на другий план відійшли стрижневі для ЄС суспільна проблематика, конкурентоспроможність економіки на міжнародних ринках, широка освітня програма, метою якої є підготовка громадян до життя в інформаційній цивілізації, а також використання її переваг для суспільного та культурного розвитку.
– Україна має значний потенціал у розвитку інформаційного суспільства, що пов’язано з історичним та сучасним досвідом, кадровими та технологічними ресурсами, транзитними можливостями. Склалися також політичні та соціально-економічні передумови переходу до ІС.
Щодо законодавчого регулювання розвитку ІС, то не зважаючи на численні документи, прийняті українською владою, у низці аспектів воно ще „відстає” від динаміки змін, що відбуваються у процесі розвитку суспільства знань. Частина положень є застарілими, недостатньо розроблені юридичні механізми реалізації і захисту права на інформацію, мають місце суперечності у регулюванні певних суспільних відносин різними законами, що призводить до неоднозначного тлумачення їх норм та створює труднощі для їх застосування. Через це багато елементів ІС існують поза правовим полем і не регулюються нормативними актами, що стримує його повноцінний розвиток. Діючий Закон України „Про основні засади розвитку ІС на 2007-2015 рр.”, не зважаючи на певні недоліки, можемо вважати спробою комплексного підходу до розв’язання численних проблем, яка містить багато декларативних положень. Разом із тим, він потребує деталізації, зокрема, в питаннях розробки інформаційних стратегій, планів реалізації запланованих завдань.
Щодо співпраці України з ЄС в питаннях розвитку інформаційного суспільства, то законодавче закріплення співробітництва партнерів є недостатнім. Існуючі лічені правові ініціативи, які мають радше декларативний характер, не врегульовують усі складові відносин у цій ключовій галузі. На нашу думку, тематику ІС варто включити до окремого розділу нової посиленої угоди між Україною та ЄС, де була б здійснена комплексна правова регламентація, а також визначені механізми співпраці.
Для перетворення України у високотехнологічну державу та забезпечення реального впливу науки й інновацій на економічне зростання необхідно виконати такі умови, що ляжуть в основу платформою для інтеграції у європейське ІС:
- збільшити частку ВВП, що інвестується у дослідження та розвиток, хоча б до загальноєвропейського критерію в 3% ВВП у 2010-2015 pp.;
- всебічно стимулювати інвестування підприємницького сектору у новітні дослідження;
- сприяти реформуванню науково-освітньої моделі з врахуванням оцінок перспективності технологій, очікуваних результатів їх впровадження, конкурсних засад відбору проектів;
- сприяти перетворенню винаходів та технологічних відкриттів у комерціалізований продукт;
- сприяти підвищенню готовності населення до життя в ІС через підвищення комп’ютерної грамотності, створення освітньої системи, орієнтованої на використання нових ІКТ у формуванні всебічно розвиненої особистості;
- розробити та впроваджувати у життя національну стратегію розвитку ІС в Україні, включити основні питання з розбудови ІС до програм діяльності Кабінету Міністрів, проектів державних програм економічного й соціального розвитку країни;
- вдосконалити інформаційне законодавство, привести його у відповідність з правилами, визначеними міжнародно-правовими актами; розробити концепцію інформаційного законодавства, яка регулюватиме послідовність підготовки відповідних нормативно-правових актів, їх склад та змістові вимоги до цих документів, пропозиції щодо внесення змін до цивільного, адміністративного й кримінального законодавства, пов’язаних з урахуванням особливостей розвитку ІС. Необхідно також створити Інформаційний кодекс, „Білу Книгу” зустрічну ЄС, а також україно-європейського глосарію термінології;
- поглибити інтеграцію України у європейський науково-технологічний простір через організацію цивілізованого трансферу технологій, приведення норм українського законодавства у відповідність до міжнародної Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS) згідно з вимогами COT.
Отже, перспективи розвитку інформаційного суспільства в Україні вбачаються нами в орієнтації на європейську модель, а також у тісному поєднані цього процесу з європейською інтеграцією. Модель суспільства знань, яка розроблена і втілюється у життя в Євросоюзі, є найбільш прийнятною для нашої держави з огляду на її цивілізаційну близькість, основоположні принципи, що з одного боку, зберігають традиційні для „старого континенту” суспільні та культурні цінності, а з іншого – передбачають розвиток ІКТ, забезпечення загального доступу до найсучасніших розробок та технологічних переваг.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Офіційні документи України
1. Державна програма інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2004-2007 рр.: Указ Президента України від 13 грудня 2003 р. № 1433/2003 // Офіційний Вісник України. – 2003. – № 51. – Ст.2663.
2. Державна цільова програма інформування громадськості з питань європейської інтеграції на 2008-2011 рр.: Постанова КМУ від 2 липня 2008 р. № 594 // Офіційний Вісник України. – 2008. – № 39. – Ст.1584.
3. Деякі питання організації виконання Державної програми інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2004-2007 рр.: Розпорядження КМУ від 31 березня 2004 р. № 197-р. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=197-2004-%F0. Дата перегляду 24 травня 20007 р.
4. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості ВРУ. – 1996. – № 30. – Ст.141.
5. Про державні програми з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004-2007 рр.: Указ Президента України від 13 грудня 2003 р. № 1433 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 51. – Cт. 74.
6. Про державну раду з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України: Указ Президента України від 30 серпня 2002 р. № 791/2002 // Урядовий кур’єр. – 2002. – № 162. – 5 вересня. – С.3.
7. Про затвердження Класифікатора галузей законодавства України: Наказ Міністерства юстиції України від 2 червня 2004 р. № 43/5. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/8268. Дата перегляду 12 березня 2008 р.
8. Про затвердження плану заходів щодо виконання у 2005 р. Державної програми інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2004-2007 рр.: Розпорядження КМУ від 23 грудня 2004 р. № 959-р. – Режим доступу: http://www.uazakon.com/document/fpart56/idx56351.htm. Дата перегляду 28 червня 2007 р.
9. Про затвердження плану заходів щодо виконання у 2006 р. Державної програми інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2004-2007 рр.: Розпорядження КМУ від 1 лютого 2006 р. № 55-р. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=55-2006-%F0. Дата перегляду 24 травня 2007 р.
10. Про затвердження плану заходів щодо інформування громадськості з питань інтеграції України до Європейського Союзу на 2002 р.: Розпорядження КМУ від 30 травня 2002 р. № 279-р. – Режим доступу: http://www.uazakon.com/document/ spart12/inx12449.htm. Дата перегляду 28 травня 2007 р.
11. Про затвердження плану заходів щодо інформування громадськості стосовно цілей, завдань і етапів європейської інтеграції України на 2003 р.: Розпорядження КМУ від 24 лютого 2003 р. № 79-р. – Режим доступу: http://eu-directory.ea-ua.info/index.php?act=show&doc_id=6& id=136. Дата перегляду 9 червня 2007 р.
12. Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу: Указ Президента України від 11 червня 1998 р. № 615/98. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=615%2F98. Дата перегляду 15 червня 2007 р.
13. Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет і забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні: Указ Президента України від 31 липня 2000 р. №928/2000 // Офіційний Вісник України. – 2000. – № 31. – Ст.1300.
14. Про зміну паспорта спеціальності: Постанова президії Вищої атестаційної комісії України від 21 травня 2003 р. № 26-11/5 // Бюлетень Вищої атестаційної комісії України. – 2003. – № 8.
15. Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України: Постанова ВРУ від 18 липня 1995 р. № 532-95-n // Відомості ВРУ. – 1997. – №10. – Ст.85.
16. Про Концепцію Національної програми інформатизації: Закон України від 4 лютого 1998 р. №75/98 // Відомості ВРУ. – 1998. – №27-28. – Ст.182.
17. Про наукове і технологічне співробітництво: Угода між Україною та Європейським Співтовариством від 4 липня 2002 р. // Офіційний Вісник України. – 2004. – № 4. – Ст. 672.
18. Про національну програму інформатизації: Закон України від 4 лютого 1998 р. № 74/98 // Відомості ВРУ. – 1998. – № 27-28. – Ст. 181.
19. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 рр.: Закон України від 9 січня 2007 р. № 537-V // Відомості ВРУ. – 2007. – № 12. – Ст.102.
20. Про Основні напрями зовнішньої політики України: Постанова ВРУ від 2 липня 1993 р. №3360-12 // Відомості ВРУ. – 1993. – № 37. – Ст. 379.
21. Про підсумки парламентських слухань „Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова і цензура в Україні”: Постанова ВРУ від 16 січня 2003 р. № 441-IV // Відомості ВРУ. – 2003. – № 16. – Ст.130.
22. Про порядок використання у 2006 р. коштів, передбачених у державному бюджеті для виконання заходи з питань європейської і євроатлантичної Інтеграції в інформаційній сфері: Постанова КМУ від 5 квітня 2006 р. № 425 // Офіційний Вісник України. – 2006. – № 14. – Ст. 990.
23. Про ратифікацію Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами: Закон України від 10 листопада 1994 р. № 237/94-ВР // Відомості ВРУ. – 1994. – № 46. – Ст. 415.
24. Про Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні: Постанова ВРУ від 1 грудня 2005 р. №3175-ІV // Відомості ВРУ. – 2006. – № 15. – Ст.131.
25. Про утворення Державного комітету інформатизації України: Постанова КМУ від 26 березня 2008 р. № 272 // Офіційний Вісник України. – 2008. – № 25. – Ст. 791.
26. Про утворення Міжгалузевої ради з питань розвитку інформаційного суспільства: Постанова КМУ від 14 січня 2009 р. № 4 // Офіційний Вісник України. – 2009. – № 3. – Ст.77.
27. Про утворення Управлiння з питань європейської інтеграції у структурі Секретаріату КМУ: Постанова КМУ від 5 вересня 2001 p. № 1141 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 36. – Ст.1662.
28. Програма інтеграції України до Європейського Союзу: Указ Президента України від 14 вересня 2000 р. №1072/2000. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=n0001100-00. Дата перегляду 20 липня 2007 р.
29. Угода про Партнерство та Співробітництво між Україною та Європейським Союзом: повний текст Угоди, підписаний в Люксембурзі 14 червня 1994 р. – К.: Представництво Європейської Комісії в Україні, 2004. – 72 с.
30. Щодо Положення про Громадську експертну раду при Українській частині Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС [Витяг з протоколу № 21 засідання Української частини Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС від 27 червня 2008 р]. – Режим доступу: eu.prostir.ua/files /1230116526578/Polozhennia.doc. Дата перегляду 13 вересня 2008 р.
31. Щодо розвитку Інформаційного суспільства: меморандум про взаєморозуміння між Генеральним Директоратом з питань Інформаційного суспільства Європейської Комісії та Державним комітетом зв’язку та інформатизації України від 14 вересня 2000 р. – Режим доступу: http://www.mintrans.gov.ua /uk/dfg456456/836.html. Дата перегляду 13 лютого 2008 р.

Офіційні документи ЄС та Польщі
32. Collaboration and Work: The Report of European Commission on new working environments and practices COM (2005) 229 final. – Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities, 2006 – 192 pp.
33. Towards an Information Society Approach: Green Paper of European Commission COM (1997) 623. – Brussels. – 1997 – 3 December. – 37 pp.
34. eEurope – an Information Society for All: Communication on a Commission initiative for the special European Council of Lisbon COM (1999) 687 final. – Режим доступу: http://www.w3.org/WAI/References/eEurope. Дата перегляду 11 липня 2007 р.
35. eEurope + 2003: A co-operative effort to implement the Information Society in Europe: Action Plan, repared by the Candidate Countries with the assistance of the European Commission. – Gotteborg. – 2001. – 32 pp.
36. eEurope 2002: Final Report from the Commission to the Council, the European Parliament, the Economic and Social committee and the Committee of Regions COM (2003) 66. – Brussels. – 2003. – 11 February. – 19 pp.
37. eEurope 2002. Progress made in Achieving the Targets: Commission Staff Working Paper SEC (2003) 407. – Brussels. – 2003. – 27 March. – 25 pp.
38. eEurope 2005. Mid-term Review: Сommunication from the Commission to the Council, the European Parlament, the European economic and social comittee and the committee of the regions COM (2004) 108 final. – Brussels. – 2004. – 18 January. – 11 pp.
39. eEurope 2005. An information society for all: An Action Plan to be presented in view of the Sevilla European Council, Communication from the Commission to the Council, the European Parliament, the Economic and Social committee and the Committee of Regions COM (2002) 263. – Brussels. – 2002. – 28 May. – 23 pp.
40. ePolska – Plan działań na rzecz rozwoju społeczeństwa informacyjnego w Polsce na lata 2001-2006: Ministerstwo Łączności Rzeczypospolitej Polskiej. – Warszawa. – 2001. – 75 s.
41. Europe’s Way to the Information Society: An Action Plan, Communication from the Commission to the Council and the European Parlament COM (1994) 347 final. – Brussels – 1994. – 19 July. – 20 pp.
42. i2010: A European Information Society for growth and employment: Сommunication from the Commission to the Council, the European Parlament, the European economic and social comittee and the committee of the regions COM (2005) 229 final. – Brussels. – 2005. – 1 June. – 12 pp.
43. Living and working in the information society: People first: Green paper of European Commission COM (1996) 389 final. – Brussels – 1996. – 33 pp.
44. Narodowa strategia integracji Komitetu integracji Europejskiej. – Warszawa, 1997. – 56 s. – Режим доступу: http://www.ukie.gov.pl/HLP/files.nsf/a50f2d318bc65d9dc1 256e7a003922ed/8af14389febc13bfc1256e7b0048e894?OpenDocument. Дата перегляду 8 червня 2007 s.
45. Narodowy Program Przygotowania do Członkostwa w Unii Europejskiej: dokument zaakceptowany przez Komitet integracji Europejskiej w dniu 29 kwietnia 1998 r. – Warszawa. – 1998. – 44 s.
46. Polska 2025 Długookresowa Strategia Trwałego i Zrównoważonego Rozwoju: przyjęty przez Rząd Rzeczypospolitej Polskiej 26 lipca 2000 r. [opracowano w Rządowym Centrum Studiow Strategicznych przy wspołpracyMinisterstwa Środowiska]. – Warszawa. – 2000. – czerwiec. – 167 s.
47. Polska w Unii Europejskiej mowi Tak: Działania informacyjne Urządu komitetu integracji europejskiej realizowane w okresie od 1 stycznia 2003 do 30 czerwca 2003. – Warszawa. – 2002. – 45 s.
48. Prawo o szkolnictwie wyższym: Ustawa Sejmu Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 27 lipca 2005 r. // Dziennik Ustaw. – 2005. – № 164. – 30 sierpnia. – poz. 1365.
49. Presidency conclusion on European Council. – Lisbon. – 2000. – 23-24 March. – Режим доступу: http://ue.eu.int/ueDocs/cms_Data/docs/pressData/en/ec/00100r1. en0.htm. Дата перегляду 11 червня 2007 р.
50. Program Informowania Społeczeństwa: Urząd komitetu integracji europejskiej, Departament informacji i komunikacji społecznej. – Warszawa. – 1999. – 4 maja. – 31 s.
51. Program rozwoju infrastruktury informatycznej dla polskich środowisk naukowych: Komitet Badań Naukowych. – Warszawa. – 1995 – 15 marca. – Режим доступу: http: //kbn.icm.edu.pl/pub/info/dep/di/str1995.htm. Дата перегляду 14 листопада 2008 р.
52. Proponowane kierunki rozwoju nauki i technologii w Polsce do 2013 roku: Komitet Badań Naukowych. – Warszawa. – 2004. – kwiecień. – Режим доступу: http://kbn. icm.edu.pl/analizy/20040518_kierunki.html. Дата перегляду 21 лютого 2008 р.
53. Proponowane kierunki rozwoju społeczeństwa informacyjnego w Polsce do 2020 r.: Program Ministerstwa Nauki i Informatyzacji. – Warszawa. – 2004. – wrzesień. – 49 s.
54. Public Sector Information in the Information Society: Green Paper of European Commission COM (99) 0585 final. – Brussels. – 1999. – 24 pp.
55. Special Programm Cooperation (FP7). – Режим доступу: Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки. htm. Дата перегляду 12 березня 2007 р.
56. Strategia kierunkowa rozwoju informatyzacji Polski do roku 2013 oraz perspektywiczna prognoza transformacji społeczeństwa informacyjnego do roku 2020: Program Ministerstwa Nauki i Informatyzacji. – Warszawa. – 2005. – 24 czerwca 2005. – 54 s.
57. The European Agreement establishing an association between European Community and their Member States, on the one part, and the Republic of Poland, on the other part // The Official Journal of Law. – 1994. – annex to № 11. – item 38.
58. The Maastricht treaty. Treaty on European Union. – Maastricht. – 1992. – 7 February. – Режим доступу: http://www.eurotreaties.com/maastrichtfinalact.pdf. Дата перегляду 16 березня 2007 р.
59. Upowszechnienie szerokopasmowego dostępu do Internetu na lata 2004 –2006: Program, przyjęty przez Radę Ministrów w dniu 31 wrzesienia 2004 r. // Biuletyn Informacji Publicznej. – 2004. – 30 grudzńia. – 44 s.
60. Ustawa o Komitetie Integracji Europejskiej z dnia 8 sierpnia 1996 r. // Dziennik Ustaw. – 1996. – № 116. – poz. 555.
61. Ustawa o współpracy Rady Ministrów z Sejmem i Senatem w sprawach związanych z członkostwem Rzeczypospolitej Polskiej w Unii Europejskiej z dnia 11 marca 2004 r. // Dziennik Ustaw. – 2004. – № 52. – poz. 515
62. W sprawie budowania podstaw społeczeństwa informacyjnego w Polsce: Uchwała Sejmu Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 14 lipca 2000 r. // Monitor Polski. – 2000. – № 22. – 21 lipca. – poz. 448.
63. W sprawie Komitetu Europejskiego: Zarządzenie Prezesa Rady Ministrow z dnia 23 marca 2004 r. № 30 // Monitor Polski. – 2004. – № 14. – poz. 223.
64. W sprawie niezbędnych działań mających na celu przygotowanie Polski do globalnego społeczeństwa informacyjnego: Uchwała Senatu Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 16 stycznia 2003 r. // Monitor Polski. – 2003. – № 6. – poz. 74.
65. Working together for growth and jobs. A new start for the Lisbon Strategy: Сommission Staff Working Paper COM (2005) 24 final. – Brussels. – 2005. – 2 February. – 32 pp.
66. Wstępny projekt Narodowego Planu Rozwoju 2007-2013: dokument przyjęty przez Radę Ministrów 11 stycznia 2005 r. Warszawa: AMR Trade, 2005. – 105 s.
67. Założenia działań informacyjnych i edukacyjnych w okresie poprzedzającym członkostwo Polski w Unii Europejskiej: Dokument Urządu komitetu integracji europejskiej. – Warszawa. – 2003 – 23 s.
68. Założenia kampanii informacyjnej przed Referendum Europejskim [materiał przyjęty na posiedueniu Rady Ministrów w dniu 14.01.2003 r.] // Monitor Integracji Europejskiej. – 2003. – № 62. – S. 41-47.

Монографії, брошури, статті
69. Андрущенко Т. В. Європейська політика України: проблеми формування та реалізації (політологічний аналіз): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.02 „Політичні інститути та процеси” / Т.В. Андрущенко. – Харків, 2003. – 19 с.
70. Барановський Ф. Чинники та мотиви європейської інтеграції України / Ф. Барановський // Політичний менеджмент. – 2007. – №6 – С.115-124.
71. Баровська А. Порівняльний аналіз українського та польського законодавства з питань інформування населення стосовно європейської інтеграції [Електронний ресурс] / А.Баровська // Державне управління: теорія і практика. – 2006. – № 1. – Режим доступу: http://www.academy.gov.ua/ej3/txts/POLITICHNI/08-BAROVSKA.pdf. Дата перегляду 12 травня 2007 р.
72. Басараб М. З досвіду євроінтеграції Польщі / М. Басараб // Стратегічна панорама. – 2003. – № 1. – С. 206-211.
73. Басараб М.Б. Досвід європейської інтеграції Польщі: перспективи для України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 21.01.01 „Основи національної безпеки держави (політичні науки)”/ М.Б. Басараб. – К., 2004. – 15 с.
74. Бебик В. Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві: психологія, технології, техніка паблік рилейшнз / В. Бебик. – К.: МАУП, 2005. – 440 с.
75. Бек У. Космополитическое общество и его враги / Ульрих Бек; Пер. с нем.// Журнал социологии и социальной антропологи. – 2003. – Т. 6, № 1. – С. 24–53.
76. Бек У. Что такое глобализация? (Ошибки глобализма – ответы на глобализацию) / Ульрих Бек; пер. с нем. А.Григорьева, В.Седельника. – М.: Прогресс-Традиция, 2001. – 304 с.
77. Белл Д. Социальные рамки информационного общества // Новая технократическая волна на Западе / Дэниел Белл. – Москва: Прогресс, 1986. – С. 330-342.
78. Белл Д. Прихід постіндустріального суспільства / Деніел Белл; Пер. з англ.// Сучасна зарубіжна соціальна філософія. – К., 1996. – С.194-251.
79. Береза T. Поняття інформаційного суспільства, принципи його побудови та складові компоненти [Електронний ресурс] / Т.Береза // Інформаційне суспільство. Шлях України. Режим доступу: http://www.isu.org.ua/catalog-26/i_id-59/library.html. Дата перегляду 14 червня 2008 р.
80. Бжезінський З. Україна й Польща в контексті європейської інтеграції /Збігнєв Бжезінський // Стратегічна панорама. – 1998. – №3-4. – С.26-29.
81. Бобешко Т. Европейская интеграция, демократия и трансформация III-й Речи
Посполитой: [Политика и экономика Польши] / Томаш Бобешко // Персонал. – 2004. – № 12. – C. 20-26.
82. Борко Ю. От европейской идеи – к единой Европе / Ю. Борко – М.: Деловая литература, 2003. – 464 с.
83. Бурдяк В. Шляхом європейської інтеграції / В. Бурдяк // Трибуна. – 2004. – № 5-6. – С. 26-28.
84. Бурдяк В.І. Політична культура країн Європи в контексті інтеграційних процесів / В.Бурдяк, Н.Ротар. – Чернівці: Рута, 2004. – 328 с.
85. Буряк П. Ю. Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності /