ОСОБЛИВОСТІ ЗАПРОВАДЖЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЮСТИЦІЇ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ СВІТОВОЇ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ

brief description

З М І С Т

В С Т У П....................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Сутність та організаційні моделі адміністративної юстиції.......11
1.1. Адміністративна юстиція та її організаційні моделі: компаративний
аналіз .........................................................................................................................11
1.2. Організаційні та процесуально-правові особливості правосуддя в адміністративних судах............................................................................................38
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1...................................................................................61

РОЗДІЛ 2. Основні тенденції виникнення і запровадження адміністративної юстиції в Україні....................................................................63
2.1. Загальнотеоретичні та історичні засади виникнення та закономірності розвитку адміністративної юстиції в Україні........................................................63
2.2. Сучасні особливості запровадження адміністративної юстиції в Україні...86
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 ................................................................................118

РОЗДІЛ 3. Процесуальні особливості розгляду справ в адміністративних судах України (за проектом Адміністративного процесуального кодексу)...................................................................................................................122
3.1. Процесуальні проблеми адміністративного судочинства в Україні..........122
3.2. Особливості правового статусу суддів адміністративних судів.................141
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3.................................................................................162

В И С Н О В К И...................................................................................................164

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..........................................................169

В С Т У П

Актуальність теми. З набуттям незалежності Україна почала розбудовуватись як демократична, правова держава, зорієнтована на побудову громадянського суспільства, в центрі якого є людина, а захист її прав і законних інтересів – найпріоритетніший напрямок державної діяльності. Виконавча влада, реалізуючи своє призначення, забезпечує права і свободи громадян, а також надає їм широке коло державних, в тому числі управлінських, послуг. Здійснення внутрішнього та судового контролю за діяльністю органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, насамперед, з позиції забезпечення поваги до особи та справедливості, підвищить ефективність державного управління. Як свідчить зарубіжний досвід, одним з найефективніших елементів механізму захисту прав і свобод громадян від порушень з боку цих органів є адміністративно-судовий захист. В Україні процес становлення зазначеного інституту тільки розпочався.
Конституція України (ст. 125) передбачає, що система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації, а закон “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року закріпив систему адміністративних судів. Проте, адміністративна юстиція в Україні ще не набула остаточного законодавчого закріплення, а порядок діяльності адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ не визначений на рівні закону. Тому актуальним є прийняття Адміністративного процесуального кодексу України, важливим завданням якого є встановлення порядку адміністративно-судового розгляду звернень фізичних та юридичних осіб незалежно від форми власності з метою визначення відповідності Конституції України та Законам України нормативно-правових актів, рішень, дій чи бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування їх посадових та службових осіб; визначення повноважень адміністративного суду в справах, що виникають з публічно-правових спорів у сфері конституційно- та адміністративно-правових відносин.
Крім того, ефективність здійснення судово- та адміністративно-правової реформи залежить, передусім, від якісно нових уявлень про роль та значення судової влади в системі державної влади, що потребує певної корекції правової свідомості громадян щодо правозахисного призначення цієї гілки влади. З огляду на це, запровадження дієвого та доступного для громадян інституту адміністративної юстиції в Україні має створити передумови підвищення їх правової культури щодо використання засобів захисту прав і свобод у взаємовідносинах з суб’єктами управлінської діяльності.
Визначення функціонально-цільового призначення адміністративних судів у системі органів судової влади та закріплення першочергового його завдання – захисту прав і свобод громадян від порушень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування – має важливе значення для функціонування правозахисного механізму держави в цілому, а також вирішення теоретичних і практичних завдань створення адміністративної юстиції в Україні як елемента цього механізму зокрема.
Значний внесок у розробку загальних засад встановлення адміністративної юстиції зробили вчені-правознавці С.С.Алексєєв, В.Б.Авер’янов, І.П.Голосніченко, В.О.Глушков, Ю.М.Грошевий, Є.В.Додін, А.Ф.Зелінський, В.В.Копєйчиков, О.П.Копиленко, Р.А.Калюжний, С.В.Ківалов, Л.В.Коваль, М.П.Орзіх, В.Ф.Опришко, В.Ф.Погорілко, І.М.Пахомов, О.О.Погрібний, П.М.Рабінович, О.В.Скрипнюк, Ю.Н.Старілов, В.П.Столбовий, О.В.Сурілов, О.Ф.Фрицький, Є.О.Харитонов, М.В.Цвік, Ю.С.Шемшученко та інші. Важливу роль у становленні теорії і практики адміністративної юстиції в нашій державі відіграють праці відомих учених і практиків Ю.П. Битяка, В.М. Кампа, І.Б. Коліушка, А.Т. Комзюка, Є.Б. Кубка, В.В.Онопенка, А.О. Селіванова, В.С. Стефанюка, М.М. Тищенка, В.І. Шишкіна та інших.
Незважаючи на відносно велику кількість досліджень проблематики, пов’язаної зі створенням адміністративної юстиції в Україні, залишаються недостатньо розробленими окремі аспекти запровадження та функціонування зазначеного інституту. Крім того, проекти нормативних актів, які мають урегулювати суспільні відносини у сфері функціонування адміністративної юстиції, не є досконалими та містять певні дискусійні положення, що потребує подальшого наукового дослідження питань запровадження адміністративної юстиції в Україні з урахуванням зарубіжного досвіду.
Наведені аргументи обґрунтовують актуальність і необхідність наукового дослідження проблеми запровадження адміністративної юстиції в Україні в контексті світової адміністративної теорії та практики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Розвиток інституту судового захисту громадян визначено серед пріоритетних напрямів Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22.07.1998 р. № 810/98. Тема дисертаційного дослідження передбачена планом наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України і затверджена її вченою радою (“Основні напрямки наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2000-2005 рр.”). Враховуючи проблему запровадження адміністративної юстиції в Україні в контексті конституційної і адміністративної теорії та практики реформи адміністративного права в Україні, обрана тема належить до однієї з пріоритетних у галузі адміністративного права і адміністративного процесу і проводиться відповідно до планів Міністерства внутрішніх справ України ("Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 років", затверджені наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635), Міністерства юстиції України щодо концепції розвитку адміністративного права України на 1997-2005 роки.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в комплексному аналізі теоретичних і практичних питань запровадження адміністративної юстиції в Україні та визначенні перспектив подальшого розвитку законодавства про організацію діяльності адміністративних судів щодо вирішення справ, які виникають з публічно-правових відносин.
Досягненню поставленої мети сприяло розв’язання автором таких основних завдань:
- з’ясувати сутність, завдання адміністративної юстиції та світовий досвід організації її моделей;
- проаналізувати історичну ретроспективу інституту адміністративної юстиції в Україні та можливість використання історичного досвіду як у нормотворчій, так і в правозастосовчій діяльності;
- розкрити процесуальні особливості розгляду справ в новостворюваних адміністративних судах України, розробити конкретні пропозиції до Адміністративного процесуального кодексу та інших нормативно-правових актів;
- визначити основні проблеми організації адміністративних судів в Україні, забезпечення їх діяльності та можливості розв’язання цих проблем;
- з’ясувати шляхи вирішення питань щодо визначення підсудності і підвідомчості справ адміністративним судам;
- сформулювати поняття “адміністративний позов”, обґрунтувати його зміст та особливості в адміністративних судах;
- визначити загальні засади та особливості правового статусу судді спеціалізованого адміністративного суду.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, які виникають у зв’язку з запровадженням адміністративної юстиції в Україні.
Предмет дослідження – організаційно-правові та процесуальні засади діяльності адміністративних судів.
Методи дослідження – головним у системі методів дослідження виступає діалектичний метод, як загальний науковий метод пізнання соціально-правових явищ в їх суперечностях, розвитку та змінах, що дозволяє дослідити проблеми у єдності їх соціального змісту і юридичної форми. Дисертант використовував такі методи і прийоми пізнання: формально-логічний (при встановленні логіко-методологічних засад побудови дефініцій “адміністративна юстиція", "адміністративний процесуальний кодекс", "адміністративний позов" – с.11, с. 166, с.129 ); системно-структурний (під час дослідження основних тенденцій виникнення та закономірностей розвитку адміністративної юстиції в Україні – с.63-85); логіко-семантичний (виступає методологічною основою для внесення пропозицій щодо вдосконалення законодавчої техніки викладу окремих норм вітчизняного законодавства про адміністративну юстицію – с.80, с.123-126 ); логіко-юридичний (у критичному аналізі змісту ряду норм адміністративного права, якими врегульовуються суспільні відносини з приводу правового захисту фізичних та юридичних осіб від неправомірних дій органів управління – с.115, с.141, с.154 та ін.); історико-правовий (в процесі дослідження генезису інституту адміністративної юстиції – с.66-78); порівняльно-правовий (при порівняльному аналізі становлення і розвитку інституту адміністративної юстиції у вітчизняному та зарубіжному законодавстві – с.11-37); соціологічний (під час анкетувань та опитувань громадян України та іноземців щодо довіри до судових органів); статистичний (при аналізі даних місцевих судів щодо стану юрисдикційної практики за 2000-2003 роки).
У процесі підготовки дисертації використано результати науково-дослідних розробок і публікацій, у тому числі за участю автора. Емпіричною базою дослідження були статистичні матеріали Міністерства юстиції України, Держкомстату України. Обсяг вивчених та узагальнених теоретичних понять, а також опрацьованого емпіричного матеріалу дозволив дійти висновку про вірогідність і наукову обґрунтованість результатів виконаного дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації на монографічному рівні в межах єдиного і цілісного наукового дослідження розглянуто і проаналізовано теоретичні і практичні особливості запровадження адміністративної юстиції в Україні, її генезис, питання становлення та правового регулювання.
Узагальнення, оцінки і висновки, нові підходи до вирішення питань сформульованої проблеми у вітчизняній правовій науці зроблено вперше, зокрема:
- сформульовані дефініції "адміністративний процесуальний кодекс", "адміністративний позов";
- висунуто тезу, що процедура розгляду справ, порушених за позовами громадян в органах судової влади на дії і рішення (адміністративні акти) органів виконавчої влади та державних службовців, а також органи місцевого самоврядування є основою змісту адміністративно-судового процесу, як складової адміністративного процесу.
Обґрунтовано необхідність:
- змінити назву “Адміністративний процесуальний кодекс України”, на більш виважену лексично-семантичну одиницю — “Кодекс адміністративного судочинства”;
- надати адміністративному суду можливість своєю ухвалою об’єднати для спільного розгляду і вирішення кілька справ щодо одного предмета, а також прийняти рішення про те, щоб кілька висунутих щодо однієї справи вимог розглядалися і вирішувалися в окремих провадженнях;
- сформулювати у Законі України “Про боротьбу з корупцією” поняття “підкуп та його форми” і “відповідальність за підкуп”;
- внести пропозиції щодо змін та доповнень до Конституції України: змінити назву розділу VIII "Правосуддя" на “Судова влада".
Уточнено:
- процесуальні підстави порушення справи в адміністративному суді, якими мають бути адміністративний позов, відповідно до цього сторонами адміністративного процесу є позивач і відповідач;
- особливості формування адміністративних судів, їх компетенцію, роль та місце в системі органів судової влади.
Дістали подальший розвиток:
- розкриття змісту поняття “адміністративна юстиція” з точки зору специфічного виду правосуддя, структуризованої системи та особливого інституту оскарження;
- характеристика правового статусу адміністративних суддів, проведено комплексний аналіз проблем, що виникають при реалізації їх прав та обов’язків, сформульовано ряд пропозицій щодо їх вирішення;
- розробка пропозицій щодо внесення змін до ряду статей проекту Адміністративного процесуального кодексу, зокрема до: ст. 28 – "Підвідомчість справ адміністративним судам"; ст. 105 – "Форма звернення до адміністративного суду"; ст. 115 – "Відповідальність за порушення тимчасового розпорядження".
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використати їх для:
- вдосконалення існуючого адміністративного законодавства та законопроектної діяльності, зокрема, проектів Адміністративного процесуального кодексу України, Закону України "Про адміністративні суди";
- поглиблення науково-теоретичних досліджень інституту адміністративної юстиції;
- підвищення ефективності адміністративно-юрисдикційної діяльності органів судової влади;
- покращення якості навчального процесу, в тому числі при викладанні курсів "Адміністративне право", "Адміністративний процес", "Адміністративна реформа в Україні", а також в науково-дослідній роботі студентів і курсантів.
Особистий внесок здобувача. Теоретичні висновки та практичні рекомендації, викладені в дисертаційному дослідженні, зроблені автором самостійно.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження обговорені на міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні проблеми підготовки кадрів і роботи з персоналом оперативних служб міліції” (Київ, 2003), на науковій конференції науково-педагогічного колективу Київського інституту внутрішніх справ “Актуальні проблеми політичної реформи та формування правової держави в Україні” (Київ, 2003), на науково-практичній конференції “Захист соціальних та економічних прав людини: міжнародні стандарти і законодавство України” (Київ, 2004), на науково-практичній конференції “Правоохоронна діяльність: теорія, практика, навчання” (Київ, 2004), а також на засіданнях кафедри адміністративного права Національної академії внутрішніх справ України та адміністративного права Київського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ.
Публікації. Основні положення дисертації викладені в чотирьох статтях, опублікованих у збірниках наукових праць – фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
Структура дисертації. Специфіка теми дослідження, сформульовані мета і завдання визначили структуру дисертації, послідовність та логіку викладення матеріалу. Робота складається зі вступу, трьох розділів по два підрозділи в кожному, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 188 сторінок основного тексту, 20 сторінок займає список використаних джерел, який
нараховує 265 найменувань.

bibliography

В И С Н О В К И

Проведене нами дисертаційне дослідження на тему “Особливості запровадження адміністративної юстиції в Україні в контексті світової адміністративної теорії та практики” дозволяє зробити такі теоретичні висновки і внести практичні рекомендації:
1. Створення адміністративної юстиції – це шлях до побудови громадянського суспільства, оскільки вона закладає механізм відповідальності посадових осіб, гарантує незалежність судової влади від виконавчої влади. Крім того, діяльність адміністративних судів дасть поштовх розвитку підприємництва, створенню сприятливого інвестиційного клімату в державі, гарантуватиме громадянам і господарюючим суб’єктам доступне і справедливе правосуддя.
2. Адміністративна юстиція являє собою систему судових органів, які контролюють дотримання законності у сфері державного управління шляхом особливого процесуального порядку вирішення адміністративно-правових спорів у суді між громадянином, з одного боку, і органом виконавчої влади (посадовою особою), – з іншого.
3. Адміністративні суди вирішують усі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом передбачений інший порядок судового вирішення. Завданням адміністративного суду є гарантування дотримання прав, свобод людини та громадянина, законних інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин та захист їх від порушень з боку органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб, інших суб'єктів, які здійснюють владні управлінські функції; сприяння зміцненню законності у сфері публічно-правових відносин.
4. Адміністративна юстиція потребує чіткого урегулювання правового статусу, принципів організації діяльності, повноважень, фінансування та матеріально-технічного забезпечення адміністративних судів та суддів – все це повинно бути визначено в процесі внесення змін та доповнень до чинного Закону “Про судоустрій України” або при розробці нового проекту закону “Про судоустрій України”, правовою основою діяльності даного інституту є Адміністративний процесуальний кодекс України, який на сьогоднішній день залишається тільки проектом.
5. Адміністративний процесуальний кодекс – це єдиний законодавчий акт, який повинен містити у визначеному систематизованому вигляді процесуальні норми, що регламентують порядок оскарження громадянами рішень, дій чи бездіяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб в адміністративних судах.
6. В сучасній системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, тобто мають спеціальну функціональну ознаку. Звідси випливає, що в системі судів загальної юрисдикції існують знову ж таки загальні та спеціальні суди. В такій структурі відсутня чіткість термінів, які відображають зміст названої системи. Тому, на наш погляд, раціонально запропонувати назву звичайні та спеціальні суди загальної юрисдикції та внести зміни до ст. 19 Закону "Про судоустрій України".
7. Особливості процедури розгляду справ, які порушені за позовами громадян в органах судової влади, на дії і рішення (адміністративні акти) органів виконавчої влади та державних службовців, органи місцевого самоврядування, є основою змісту адміністративно-судового процесу, як складової адміністративного процесу.
8. Відокремлення адміністративних судів у системі загального судочинства відбувається на підставі специфічності змісту справ, які вони розглядають, а це дає можливість надати їм статус спеціальних та не включати до системи їх повноважень розгляд справ про адміністративні проступки.
9. Змістом адміністративно-процесуальних відносин є процесуальна діяльність, представлена рядом адміністративних проваджень, одним з яких є діяльність по здійсненню правосуддя. Дана діяльність носить не цивільно-процесуальний характер, а адміністративно-процесуальний і випливає з адміністративно-правових відносин.
10. На законодавчому рівні необхідно врегулювати проблему призначення суддів на адміністративні посади, маючи на меті віднесення цих повноважень до системи суддівського самоврядування. Необхідно запровадити періодичну ротацію суддів, які обіймають адміністративні посади у судах.
11. Посиленню незалежності судів і суддів є запровадження підпорядкування Державної судової адміністрації у її нинішньому вигляді Міністерству юстиції України з одночасним підпорядкуванням апаратів судів Державній судовій адміністрації України.
12. Оскільки в Україні відбувається етап формування адміністративних судів і потрібно вивести адміністративні справи з юрисдикції загальних судів, які на цей час здійснюють їх розгляд, доцільним є використання змішаної моделі таксації. Спочатку слід визначити категорії справ, які не підвідомчі адміністративним судам і належать до розгляду Конституційного Суду України і судів загальної юрисдикції. Таким чином, встановлюються загальні межі юрисдикції адміністративних судів, що дозволяє провести позитивну таксацію і визначити категорії адміністративних справ, які покликані розглядати ці суди. Шляхом внутрішньої позитивної таксації можна визначити підвідомчість справ окремим ланкам системи адміністративних судів.
13. Адміністративно-процесуальне законодавство має прийматися одночасно з внесенням відповідних змін до вже чинного законодавства, що усуне колізію правових норм і забезпечить його дієвість на практиці. Разом з прийняттям Адміністративного процесуального кодексу України необхідно прийняти і новий Закон "Про державну службу", оскільки першоосновою адміністративного спору є конфлікти, які виникають у громадянина з державними службовцями.
14. Фактичною підставою звернення до суду є адміністративно-правовий спір, процесуальною підставою порушення справи в адміністративному суді має бути адміністративний позов. Відповідно до цього сторонами адміністративного процесу є позивач і відповідач.
15. Адміністративний позов – це письмове звернення до адміністративного суду, яким ініціюється розгляд і вирішення адміністративно-правового спору, змістом якого є реальне або уявне порушення прав і законних інтересів невладних суб’єктів публічно-правових відносин з боку органів або їх посадових осіб, які наділені державно-владними повноваженнями.
16. Необхідно надати адміністративному суду можливість своєю ухвалою об’єднати для спільного розгляду і вирішення кілька справ щодо одного предмета, а в разі необхідності – знову роз’єднати їх. Він може прийняти рішення про те, щоб кілька висунутих в одній справі вимог розглядались і вирішувались в окремих провадженнях.
17. У випадках, коли орган виконавчої влади неодноразово протягом певного періоду часу приймав рішення, які порушують права громадян, і якщо він письмово наполягає на особистому поясненні відповідача, суд повинен визнати необхідною особисту явку керівника органу виконавчої влади або його представника.
18. Пропонуємо внести зміни до Конституції України: Розділ VIII “Правосуддя” доцільно було б назвати “Судова влада”, а не зберігати узвичаєну з радянських часів назву. Це сприяло б уникненню понятійної плутанини, оскільки правосуддя є лише формою реалізації спеціальних владних повноважень, що здійснюється органами судової влади. Зміст же самого поняття “Судова влада” значно ширший, він об’єднує в собі такі складові, як “суд”, “правосуддя” та “судова система”. Невід’ємною ознакою судової влади є її незалежність, самостійність і відокремленість.
19. У зв’язку з тим, що невід’ємною складовою частиною корупції суддів є хабар – підкуп, пропонуємо доповнити Закон України від 5 жовтня 1995 року “Про боротьбу з корупцією” визначенням “підкуп та його форми” та “відповідальність за підкуп”.
20. Проект Адміністративного процесуального кодексу України слід доповнити такими положеннями:
по-перше, змінити назву, більш лексично виваженою — Кодекс адміністративного судочинства;
по-друге, перелік повноважень, передбачених ст. 20, слід доповнити також правом вирішення справ про стягнення з громадян недоїмки по податках, самооподаткування сільського населення і державному обов’язковому страхуванню, які є публічно-правовими і повинні вирішуватись не в цивільно-процесуальному провадженні, а в адміністративному, при умові, що не буде створено окремої системи фінансових судів;
по-третє, запропоновано зміни до Адміністративного процесуального кодексу, а саме: ст. 28 "Підвідомчість справ адміністративним судам", ст. 105 "Форма звернення до адміністративного суду", ст. 115 "Відповідальність за порушення тимчасового розпорядження".

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Закони та інші нормативні акти

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Конституція УРСР // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1978. – № 18. – Ст. 268.
3. Конституція СРСР // Відомості Верховної Ради СРСР. – 1977. – № 41. – Ст. 616-617.
4. Конституция США.– М.: БЕК, 1997. – С. 15-42.
5. Конституция Французской Республики. – В кн.: Конституции государств Европейского Союза. – М., 1997. – С. 655-686.
6. Основной Закон Федеративной Республики Германии. – В кн.: Конституции государств Европейского Союза. – М., 1997. – С. 169-230.
7. Конституция Итальянской Республики. – В. кн.: Конституции государств Европейского Союза. – М., 1997. – С. 415-450.
8. Конституция Японии. – М.: БЕК, 1997. – С. 302-304.
9. Конституция Канади. – М.: БЕК, 1997. – С. 317-328.
10. Конституция Австрийской Республики. – В кн.: Конституции государств Европейского Союза. – М., 1997. – С. 1-100.
11. Конституція Російської Федерації. – К.: Право, 1996. – С. 405-444.
12. Конституція Естонської Республіки. – К.: Право, 1996. – С. 1-38.
13. Конституція Литовської Республіки. – К.: Право, 1996. – С. 49-86.
14. Конституція Республіки Болгарія. – К.: Право, 1996. – С. 119-156.
15. Конституція Республіки Македонія. – К.: Право, 1996. – С. 157-190.
16. Конституція Республіки Молдова. – К.: Право, 1996. – С. 191-232.
17. Конституція Республіки Словенія. – К.: Право, 1996. – С. 265-306.
18. Конституція Республіки Угорщина. – К.: Право, 1996. – С. 307-340.
19. Конституція Республіки Хорватія. – К.: Право, 1996. – С. 371-404.
20. Конституція Словацької Республіки. – К.: Право, 1996. – С. 445-484.
21. Конституція Республіки Польща. – Варшава: Канцелярія Сейму, 1997. – С. 69-77.
22. Декрет ВЦИК от 9 апреля 1919 г. // Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства. —1919. — № 12. — Ст. 122.
23. Декрет ВЦИК от 9 апреля 1919 г. // Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства. – 1919. – № 23. – Ст. 271.
24. Центр политико-правових реформ. – М., 1998. – 92 с.
25. Адміністративний кодекс УРСР. – К.: Рад. будівництво і право, 1934. – С. 3-157.
26. Кодекс України про адміністративні правопорушення / Кодекси України: В 3 кн. / К.: Юрінком Інтер, 1998. – Кн. 1. – С. 51-215.
27. Проект Адміністративно-процесуального кодексу України, розроблений Центром політико-правових реформ / Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиції для України / Автори-упорядники І.Б. Коліушко, P.O. Куйбіда. — К., 2003. — С. 141.
28. Митний кодекс України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – Кн. 3. – С. 353-403.
29. Адміністративний кодекс України. — К., 1935. — Ст. 158.
30. Арбітражний процесуальний кодекс України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – Кн. 1. – С. 7-49.
31. Цивільний процесуальний кодекс України. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – Кн. 3. – С. 293-442.
32. Закон України “Про державну податкову службу України” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 15. – Ст. 84.
33. Закон України “Про державну службу України” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
34. Проект Закону України “Про судоустрій України” // Вісник Верховного Суду України. – 1997. – № 1. – С. 39-62.
35. Закон України “Про судоустрій України”// Голос України; – 2002. – 19 березня.
36. Закон України “Про статус суддів” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 8. – Ст. 56; 1994. – № 24. – Ст. 265.
37. Закон України “Про Конституційний Суд України” // Вісник Конституційного Суду України. – 1997. – № 1. – С. 41-66.
38. Закон України “Про Вищу Раду юстиції” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 25. – Ст. 146.
39. Закон України від 2 жовтня 1996 р. «Про звернення громадян» // Урядовий кур'єр. – 1996. – 17 жовтня.
40. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23.12.1997 // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №20. – Ст. 99.
41. Закон України “Про приєднання України до статуту Ради Європи” від 31 жовтня 1995 р. № 398/95-ВР.
42. Проект Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про боротьбу з корупцією” // Верховна Рада України. – 2000. – лютий.
43. Закон України “Про державну судову адміністрацію”. // «СD-RОМ» Законодательство Украины. Еженедельно обновляемая компьютерная информационно-справочная система. Версия 17, январь 2004. Лицензионное пользование базой данных «Legislation Sources for Windows».
44. Закон України “Про органи суддівського самоврядування” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 22. – Ст. 138.
45. Закон України “Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 22. – Ст. 140.
46. Закон СССР “О порядке обжалования в суд неправомерных действий служебных лиц, которые ущемляют права граждан” // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1987. – № 26. – Ст. 388.
47. Закон СССР “О порядке обжалования в суд неправомерных действий органов государственного управления и служебных лиц, которые ущемляют права граждан // Ведомости съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1989. – № 22. – Ст. 416.
48. Закон України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 40. – Ст. 263.
49. Закон України “Про правовий статус іноземців” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 23. – Ст. 161.
50. Закон України “Про нотаріат” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 284.
51. СУ РСФСР. — 1922. — № 68. — Ст. 901.
52. СУ РСФСР.—1918.—№76-77. —Ст. 818.
53. Указ Президента України від 22 липня 1998 р. № 810/98 “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні” // Збірник Указів Президента України. – 1998. – Липень-вересень. – Вип. № 231. – С. 86-87.
54. Указ Президента України від 30 грудня 1997 р. № 1396/97 “Про затвердження Положення про Міністерство юстиції” // Офіційний вісник України. – 1998. – № 2. – Ст. 47.
55. Указ Президії Верховної Ради УРСР від 15 грудня 1961 р. «Про подальше обмеження застосування штрафів, які накладаються в адміністративному порядку» // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 12. – Ст. 28.
56. Указ Президії Верховної Ради УРСР від 12 квітня 1968 р. «Про порядок розгляду пропозицій, заяв і скарг громадян» (у редакції від 4.03.1980 р.) // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1980. – №11. – Ст. 192.
57. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
58. Положення про адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних, міських, сільських, селищних Рад народних депутатів Української РСР. Додаток 1 до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 15 грудня 1961 р.
59. Постанова Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. “Про порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців” // Урядовий кур'єр. — 2002. — 3 квітня.
60. Постанова Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р. № 2296 – ХII “Про концепцію судово-правової реформи в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 30. – Ст. 426.
61. Постанова Верховної Ради України “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 46. – Ст. 621.
62. Постанова Верховної Ради України "Про обрання суддів Вищого адміністративного суду України" від 11 грудня 2003 року № 1393-IV // «СD-RОМ» Законодательство Украины. Еженедельно обновляемая компьютерная информационно-справочная система. Версия 17, январь 2004. Лицензионное пользование базой данных «Legislation Sources for Windows».
63. Концепція судово-правової реформи в Україні // Законодавство України, що регулює діяльність судів та визначає статус суддів судів України. – 2-е вид., випр. і доп. – К.: Право, 1996. – С. 20-29.
64. Основні принципи, які стосуються незалежності суддівських органів. Сьомий конгрес ООН, 26 серпня 1985 р. // Human Rights the judiciary. – Warsawa: JSCE. Office for Democratic Institutions and Human Rights, 1998. – С. 147-152.
65. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Резолюція 22 ООА Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1966 р. // Там само. – С. 95-109.
66. Процедура ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів. Резолюція економічної і соціальної Ради ООН, 1990 // Там само. – С. 153-156.
67. Основні принципи, що стосуються ролі юристів. Восьмий конгрес ООН, 27.08.-07.09. 90 // Там само. – С. 157-162.
68. Європейська Конвенція з захисту прав людини і основних свобод. Рада Європи, 1950 // Там само. – С. 235-255.
69. Материалы 34-й сессии Генеральной Ассамблеи ООН, 1979 г. // Вестник МГУ. – 1980.
70. Съезды Советов Всероссийские и Союза ССР в постановлениях и резолю¬циях. — М., 1935. — С. 103-104.

Постанови Пленуму Верховного Суду України

71. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. №9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1998). – К.: Юрінком Інтер. – 1998. – С. 49-55.
72. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 4 (зі змінами, внесеними постановою Пленуму від 3 грудня 1997 р. № 12) “Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів” // Там само. – С. 34-40.
73. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 р. № 7 “Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина” // Там само. – С. 74-78.
74. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 3 грудня 1997 р. № 13 “Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян” // Там само. – С. 85-90.

Монографії та інші наукові роботи

75. Авер’янов В.Б., Андрійко О.Ф., Голосніченко І.П. Державне управління та адміністративне право в сучасній Україні: Актуальні проблеми реформування. – К.: УАДУ, 1999. – 49 с.
76. Авер’янов В.Б., Крупчан О.Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування. – Харків, 1998. – 36 с.
77. Авер’янов В.Б., Цвєтков В.В., Нижник Н.Р., Стефанюк В.С. та інші. Державне управління: теорія і практика. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 274-282.
78. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. – М., 1997. – 400 с.
79. Анисимов Е.В. Дыба и кнут: политический сыск и русское общество в ХVIII веке. – М., 1999. – 151 с.
80. Андриевский П.Е., Административный суд. – В кн.: СПб.: Русский энциклопедический словарь И.Н.Березина. – Т.1. – С. 241-242.
81. Ананов Н.И. Административная юстиция. – Ленинград, 1973. – 370 с.
82. Арбітражний процес. – В 2-х т. / Під ред. Д.М.Притики. – К.: Консум, 1999. -- Т.1. – 519 с.
83. Арчер П. Англійська судова система. – К., 1959. – 415 с.
84. Авер’янов В.Д. Адміністративне право України: Доктринальні аспекти реформування // Право України. – 1998. – № 8. – С. 8-13.
85. Баклан О. Процесуальне оформлення адміністративних правопорушень у сфері охорони праці // Право України. – 1998. – № 8. – С. 8-13.
86. Бачинин В.А.Философия права и преступления. – Харьков: Фолио, 1999.– с. 452.
87. Безнасюк А.С., Рустамов Х.У. Судебная власть: Учебник для вузов. - М., 2002.
88. Битяк Ю.П. Адміністративне право України. – Харків: НЮАУ, 1996. – 286с.
89. Боботов С.В. Правосудие во Франции. – М.: ЕАБ, 1994. – 253 с.
90. Брынцев В.Д. Судебная власть (правосудие): пути реформирования в Украине. – Харьков: Ксилон, 1998. – 159 с.
91. Бойцова В.В., Бойцов В.Я. Административная юстиция: К продолжению дискуссии о содержании и значении // Государство и право. – 1994. – № 5. – С. 47-98.
92. Барри Д. Возмещение убытков, причиненных гражданам государством: аспекты защиты прав человека в США // Государство и право. – 1993. – № 1. – С. 110.
93. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. – К., 1999., – С. 166- 217.
94. Бребан Г. Административное право Франции. – М.: Прогресс, 1978. – 364с.
95. Бринцев В.Д. Адміністративне судочинство. – Харків: Ксилон, 2002. – 544с.
96. Бойко В. Стан здійснення в Україні правосуддя в 1998 р. та завдання по удосконаленню організації роботи суддів // Право України. – 1999. – № 3. – С. 3-8.
97. Василенко И.А. Административно-государственное управление в странах Запада: США, Великобритания, Франция, Германия: Учеб. пособ. — Изд-ие 2-е., перераб. и доп. - М., 2000. - С. 149.
98. Ведель Ж. Адміністративне право Франції. – К.: Прогрес, 1973. – 511 с.
99. Витрук Н.В. Конституционное правосудие .– М.: Юнити. 1998. – С. 25-30.
100. Відомості Верховної Ради СРСР. – К.: 1961. – № 35. – Ст. 368.
101. Відомості Верховної Ради СРСР. – К.: 1989. – № 5 .– Ст. 34.
102. Войцеховський О.В. Про результати узагальнення пропозиції на рекомендації експертів Ради Європи щодо організації боротьби з корупцією і організованою злочинністю / V Міжнародна науково-практична конференція “Суд в Україні: боротьба з корупцією, організованою злочинністю”. – К.: НДІ “Проблеми людини”, 1999. – Т. 12. – С. 237-244.
103. Гальчинський А.С. Україна: поступ у майбутнє. – К.: Основи, 1999. –
С.6-19.
104. Глазунова Н.И. Система государственного управления. – М., 2002. – 247с.
105. Гончарук С.Т. Суб’єкти адміністративного права. – К., 1998. – 110 с.
106. Горшенев В.М., Шахов И.Б. Контроль как правовая форма деятельности. – М., 1987. – С. 50.
107. Грошевий Ю.М., Марочкін І.С. Органи судової влади в Україні. – К.: Ін юре. 1997. – С. 6.
108. Государственное устройство Германии. – Мюнхен: Баварская школа управления, 1993. – С. 67.
109. Герасименко Є. Форми та види вини при вчиненні адміністративного правопорушення // Право України. – 1998. – № 7. – С. 80-86.
110. Голосніченко І.П. Значення адміністративного права в умовах демократичних перетворень суспільства // Право України. – 1998. – № 11. – С. 21-22.
111. Григор’єва Л.І. Принцип незалежності судової влади та гарантії судового захисту прав і свобод людини і громадянина // Вісник Верховного Суду України. – 1999. – № 4. – С. 5-9.
112. Градовский А.Д. Собр. соч. – Т.8. Часть 2. – Органы управления. – СПб., 1903. – С. 318-319.
113. Дайсы А.В. Основы государственного права Англии. – М., 1905. – С. 374-386.
114. Дзера О.В. Зобов’язальне право. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С. 829-842.
115. Додин Е.В. Доказательства в административном процессе. – М., 1973. – 192 с.
116. Довідник Ради Європи з принципів адміністративного права, які стосуються відносин між адміністративними органами та приватними особами. – Страсбург, 1996. – 408 с.
117. Димитров Ю. Адміністративна юстиція – атрибут демократичної правової держави // Право України. – 1996. – № 4. – С. 7-14.
118. Добровольская Т.Н., Новиков С.Г., Рачинский М.Ю. Правосудие, арбитраж и прокурорский надзор в социалистическом общенародном государстве. – М., 1977. – С. 6.
119. Демин А.А. Суды административной юстиции: сравнительный анализ зарубежного опыта / Вестник Московского университета. Серия II. // Право. – 1994. – № 1. – С. 47.
120. Демин А.А. Административный процесс в развивающихся странах: Учеб. пособ. – М.: Изд-во УДН, 1987. – 36 с.
121. Елистратов А.И. Учебник русского административного права. – М., 1991. – С. 87.
122. Євдокимов В.О. Запобігання корупції серед суддів // Право України. – 1999. – № 5. – С. 54-57.
123. Елистратов А.И. Основные начала административного права. – М., 1914. – С. 301-308.
124. Євтихиев А.Ф. Основы советского административного права. – М.,1925. – С. 316.
125. Ефремов Л.В. Порядок судебного разрешения налоговых споров в США // Вести ВАС. – 1998. – № 2. – С. 106-110.
126. Європейський суд з прав людини: організація, процедура, правила звернення. – К.: Видавничий дім. – 2000. – 15 с.
127. Загряцков М. Д. Административная юстиция и право жалобы в теории и законодательстве. – М., 1925. – С. 50-53.
128. Зеленцов А.Б. Контроль за деятельностью исполнительной власти в зарубежных странах: Учеб. пособ. — М., 2002. — С. 100.
129. История политических и правовых учений: Учебник для ВУЗов / Под ред. В.С. Нерсесянц. – М., 1996. – С.650.
130. Ипполитов М.И. Функции Первого департамента Правительствующего Сената // Вестник права. – 1904. – № 3. – С. 266-267.
131. Загряцков М.Д. Административная юстиция и право жалобы. – М., 1924. – 340 с.
132. Каранжес-Искров Н.П. Новейшая эволюция административного права. – Иркутск, 1927. – С. 29-30.
133. Кивалов С.В. Таможенное право: административная ответственность за нарушение таможенных правил. – Одесса, 1996. – 180 с.
134. Князєв В.М. Сучасні проблеми державного управління: дослідження, технології, методики. – К.: УАДУ, 1999. – 204 с.
135. Коваль Л.В. Адміністративне право України: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1998. – 206 с.
136. Колодій А.И. Принципи права України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 196с.
137. Корф С.А. Реформа сената // Юрид. Вестник. – 1915. – № 12 (IV). – С. 38-39.
138. Корф С.А. Административная юстиция в России. – СПб., 1910. – С. 452-453; 464-465; 472-477; 466-467.
139. Кубко Е.Б. Вступ до теорії державно-правової оргганізації соціальних систем. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 192 с.
140. Кох А. The jole of the Supreme Court in Amerikan govertmen. Oxford: Claren-don Press, 1976. – 402 p.
141. Козюбра М. Державна влада: межі і здійснення та форми. – організації // Українське право. – 1995. – № 1. – С. 4-13.
142. Коліушко І.Б. Виконавча влада та проблеми адміністративної реформи в Україні: Монографія. – К., 2002. – С. 114.
143. Коліушко І. Адміністративна реформа в Україні // Право України. – 1998. – № 2. – С. 10-24.
144. Кононенко О. Щодо судового розгляду адміністративних справ // Право України. – 1999. – № 2. – С. 41-47.
145. Кривенко В.В., Ярема А.Г. До питання про судоустрій в Україні // Вісник Верховного Суду України. – 1998. – № 2. – С. 11-13.
146. Куян І. Адміністративна відповідальність як інструмент правової держави // Право України. – 1998. – № 5. – С. 66-68.
147. Колодій А.М. Конституція і розвиток принципів права України: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. – // К.: НАВСУ, 1999. – 35 с.
148. Крестовська Н.М. Правова держава в пострадянських країнах: теорія та реальність. – К.: НДІ “Проблеми людини”. – 2003. – Т. 22. – С. 596-599.
149. Коркунов Н.М. Русское государственное право. – Соч. Т.2. – Особенная часть. – СПб., 1983. – С. 378-388.
150. Коркунов Н.М. Очерк теории административной юстиции // Журнал гражданского уголовного права. – 1885. – №№ 1, 8, 9.
151. Конституційні акти України. 1917-1920. Невідомі конституції України. – К.: Філософська і соціологічна думка. – С. 72; 140-145.
152. Комментарий судебной практики. – Вып. 4. – М., 1998. – С. 70.
153. Комментарий к Кодексу РСФСР об административных правонарушениях. – М., 1997. – С. 154.
154. Коновалова В.О. Моральні основи судочинства в світлі Конституції України: Матеріали науково-практичної конференції. – Харків, 1998.
155. Кузьменко О.В. Адміністративний, управлінський та деліктний процес в Україні // Науковий вісник НАВСУ. – №2. – с.66-73.
156. Кузьменко О.В. Генезис адміністративно-процесуального права // Право України. – 2004. – №3.
157. Кульбашна О. Співвідношення понять «службовець» і «державний службовець» у законодавстві України // Право України. – 1999. – № 4. – С. 97 – 101.
158. Лафитский В.И. Административная юстиция в США // ЖРП. – 1997. – №7. – С. 117-125.
159. Лав М.К. Административное право в Соединенных Штатах. Верховенство права. – М.: Прогресс, 1992. – С. 185-201.
160. Мірошниченко Т.М., Філін Д.В. Система принципів кримінального процесу. – Харків, 1995. – С. 6.
161. Монтескье Ш.-Л. О духе законов. – М., 1990. – С. 156.
162. Малиновський В. Актуальні проблеми нової моделі поділу державної влади в Україні // Вісник УАДУ при Президентові України. – 1999. – № 4. – С. 133-140.
163. Миронов Б.Н. Социальная история России периода империи (ХVIII – начало ХХ века). – СПб., 1999. – Т.2. – С. 311-314.
164. Наукові засади вирішення організаційно-правових проблем адміністративної реформи в Україні / Під ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Ін Юре, 1999. – 45 с.
165. Новий тлумачний словник української мови: В 4 т. – К.: Аконт, 1998.
166. Носов К. По вопросу о теории советской административной юстиции // Советское право. – 1925. – № 4. – С. 71-83.
167. Никеров Г.И. Административно-процессуальное право США // Государство и право. – 1997. – № 12. – С. 100-103.
168. Нормотворча діяльність : Збірник нормативно-правових актів та методичних рекомендацій. – К.: Видавничий дім. – 2001. – 285 с.
169. Овсянко Д.М. Административное право. – М.: Юрист, 1997. – 445 с.
170. Опрышко В.Ф. Административная ответственность за правонарушения. – К., 1988. – 48 с.
171. Оніщук М. Судово-правова реформа: чи буде дано відповіді на виклики часу// Право України. – 2003. – №5.
172. Онопенко В.В. Конституція України і судочинство: розбіжності та парадокси. Суд в Україні. Боротьба з корупцією, організованою злочинністю і захист прав людини. – К.: НДІ “Проблеми людини”. – Т.12. – 1999. – С. 596-605.
173. Панова И.В. Административно-юрисдикционный процесс. – Саратов, 1998.
174. Пасенюк О. Реформування адміністративного права – важливий напрям правової політики // Право України. – 1998. – № 7. – С. 3-6.
175. Пахомов І. Чи потрібна поспішність у реформуванні адміністративного права? // Право України. – 1999. – № 2. – С. 99-101.
176. Петрухин И.А. Правосудие в системе государственных функций // Советское государство и право. – 1991. – № 6. – С. 72-76.
177. Полешко А. Напрями реформування адміністративного права України // Право України. – 1998. – № 8. – С. 14-20.
178. Притика Д. Вищі спеціалізовані суди як конституційна гарантія демократизації судової влади // Право України. – 1999. – № 12. – С. 11-14.
179. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – 2-е вид. – К., 1994. – 236 с.
180. Решетников Ф.М. Правовые системы стран мира: Справочник. – М.: Юрид. лит., 1999. – 250 с.
181. Ремнев В.И. Из истории развития административной юстиции в СССР . – В сб: Проблемы управления и гражданского права. – М., 1976. – С. 70-74.
182. Ремнев В.И. Право жалобы. – В кн.: Социалистическая законность в государственном управлении. – М., 1979. – С. 17.
183. Рязановский В. Единство процесса. – Иркутск , 1920. – С. 21.
184. Савицкий В.М. Судебный контроль и права человека. – М., 1996. – С. 44-62.
185. Селіванов А.О. Організація судової влади в Україні. - К., 2002.
186. Салищева Н. Г. Гражданин и административная юрисдикция в СССР. – М., 1970.
187. Сорокин В.Д. Советское административно-процессуальное право. – Л., 1976.
188. Сорокин В.Д. Метод правового регулирования. – М., 1976. – 142 с.
189. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. История Украинской Конституции. – К., 1993. — С. 83.
190. Stranss P. An Introduction to administrautive justice in the United States . – Carolina Academic Press, 1989. – 204 p.
191. Стефанюк В.С. Судовий контроль за діяльністю органів державної влади // Право України. – 1998. – № 3. – С. 3-8.
192. Стефанюк В.С. Незалежний суд – гарант прав людини і громадянина // Право України. – 1996. – № 5. – С. 16-18.
193. Стефанюк В.С. Реалізація судами норм Конституції // Право України. – 1997. – № 8. – С. 7-10.
194. Стефанюк В., Голосніченко І., Михеєнко М. Інститут адміністративної відповідальності юридичних осіб: проблеми теорії та практики // Право України. – 1999. – № 9. – С. 6-8.
195. Стефанюк В.С. Правозахисна діяльність судів України // Право України. – 1999, № 5. – С. 18-22.
196. Стефанюк В.С. Суддівська незалежність – не особистий привілей суддів, а спосіб захисту публічних інтересів // Вісник Верховного Суду України. – 1996. – № 1. – С. 10-11.
197. Стефанюк В.С. Становлення судової влади в Україні триває // Вісник Верховного Суду України. – 1997. – № 4. – С. 7-9.
198. Стефанюк В.С. Верховний Суд, судова влада і правосуддя в Україні // Вісник Верховного Суду України. – 1998. – № 3. – С. 3-7.
199. Стефанюк В.С. Судовий контроль у сфері державної влади // Вісник Верховного Суду України. – 1999. – № 4. – С. 2-4.
200. Стефанюк В.С. Державна судова адміністрація – ще один крок до незалежності судової влади // Вісник Верховного Суду України. – 1999. – № 5. – С. 2-6.
201. Стефанюк В.С. Адміністративний процесуальний кодекс України. Яким йому бути? // Право України. – 1999. – № 12. – С. 15-20.
202. Стефанюк В.С. Державно-правова реформа в Україні: Матеріали науково-практичної конференції. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. – С. 14-19.
203. Стефанюк В.С. Судова реформа в Україні: Матеріали науково-практичної конференції // Право України. – 1998. – С. 20-24.
204. Стефанюк В.С. Актуальні проблеми судово-правової реформи в Україні // К.: Юридична книга, 1999. – С. 4-36.
205. Стефанюк В.С. Проблеми формування вищого, апеляційних та місцевих адміністративних судів в Україні. – К., 1999. – 272 с.
206. Стефанюк В.С. Правова обумовленість запровадження адміністративної юстиції в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2000. – 11с.
207. Стефанюк В.С. Концепція адміністративної реформи. Суд в Україні: боротьба з корупцією, організованою злочинністю і захист прав людини. – К.: НДІ “ Проблеми людини”. –Т. 12. – 1999. – С. 42-50.
208. Стефанюк В. Проблеми вдосконалення адміністративного права та перспективи розвитку адміністративної юстиції в Україні // Право України. – 2003. – №1.
209. Стефанюк В. Запровадження адміністративної юстиції в Україні // Право України. – 1999.– № 7.
210. Станік С.Р. Законодавче забезпечення адміністративної реформи – важливий напрямок правової політики в Україні // Вісник УАДУ при Президентові України. – 1999. – № 4. – С. 19-26.
211. Соловьев В.С. Оправдание добра: Соч. в 2-х томах. – М., 1988. – Т. 1. – С. 533.
212. Салищева Н.Г. Административный процес в СССР. – М., 1964. – С. 152.
213. Сажина В.В. Административная юстиция: к теории и истории вопроса // Советское государство и право. – 1989. – № 12. – С. 40.
214. Старилов Ю.Н. Административная юстиция: Теория, история, перспективы. – М.: Норма, – 2001. – 293 с.
215. Стрижак А. Державне управління в органах судової влади України: щодо постановки проблеми // Право України. – 2003. – №7.
216. Сівільова Н.В. Від концепції до закону (стислий нарис розвитку ідей побудови судової системи України). Питання боротьби зі злочинністю / Збірник наукових праць. – Вип. 4. Академія правових наук України. – Харків: Право, 2000. – С. 131-144.
217. Тарасов И.Т. Организация административной юстиции. // Юридический Вестник. – 1897. – № 9. – С. 158-159.
218. Тарасов И.Т. Административная юстиция: больные места нашей администрации // Земство. – 1882. – № 52.
219. Тихомиров Ю. Административное судопроизводство в России: перспективы развития / Выступление на семинаре “Предпочтительные стратегии развития административной юстиции в России. – М.: 2002. – 22 марта.
220. Тимошенко Н.Г. Административная юстиция в Великобритании // ЖРП. – 1997. – № 5. – С. 128-136.
221. Тихомиров Ю.А., Котелевская И.В. Правовые акты. – М.: Юринформцентр, 1999. – 380 с.
222. Тихомиров Ю.А. Публичное право. – М.:БЕК, 1995. – 496.
223. Тихомиров Ю.А. Курс административного права и процесса. – М., 1998. – С. 788-789.
224. Тихомиров Ю.А. Управление делами общества. – М., 1984. – 223 с.
225. Ткаченко Ю.Г. Методологические вопросы теории правоотношений. – М., 1980. – 176 с.
226. The administration and you. Conncil of Europe. 1996. Administrative justice in the - new vropean democracies. – Oxford, 1998. – 641 p.
227. Титарчук В. Вдосконалення державного апарату (окремі питання) // Право України. – 1999. – № 3. – С. 15-17.
228. Тараненко С. Щодо поняття неосудності в адміністративному праві // Право України. – 1998. – № 6. – С. 88-89.
229. Угриновська О.І. Судовий захист суб'єктивних прав громадян у сфері адміністративно-правових відносин / Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Львів, 2000.
230. Уолкер Р. Английская судебная система. – М., 1980. – С. 25; 255.
231. Философский энциклопедический словарь. – М.: Сов. энциклопедия, 1983. – С. 107.
232. Хайде В. Система правосудия Федеративной Республики Германии. – Кельн, Германский фонд международного правового сотрудничества: Федеральный вестник, 1990. – 111 с.
233. Харрел М., Андерсон Б. Равное правосудие на основе закона. Верховный суд в жизни Америки. – М.: Манускрипт, 1995. – 142 с.
234. Хартли Т.К. Основы права Европейского сообщества. – М.: ЮНИТИ, 1998. – 633 с.
235. Hauser R. 15 lat naczelnego sadu administracynego NSA. – Warszawa: ABC, 1995. – S. 89
236. Хрестоматія з історії держави і права України: У 2-х томах. – К., 1997. – Т.1. – С. 202-203.
237. Ходаківський М. Громадянське суспільство як проблема культури // Людина і політика. – 1999. – № 1. – С. 10-15.
238. Хаманева Н.Ю. Защита прав граждан в сфере исполнительной власти. – М., 1997. – С. 128-129.
239. Хаманева Н.Ю. Административная юстиция США // Государство и право. – 1993. – № 3. – С. 140-147.
240. Цвєтков В.В. Державне управління: основні фактори ефективності: Політико-правовий аспект. – Харків: Право, 1996. – 162 с.
241. Чечот Д.М. Административная юстиция. – Л., 1973. – 370 с.
242. Чиркин В.Б. Государственное управление: Элементарный курс. – М., 2001.
243. Шаламова М.П. Суд и правосудие в СССР. – М., 1974. – С. 51.
244. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн. – К.: Арт Ек: Вища школа, 1997. – 258 с.
245. Шергин А.П. Административная юрисдикция. – М., 1979.
246. Шишкін В.І. Система установ адміністративної юрисдикції у Франції // Право України. – 1996. – № 7. – С. 43-46.
247. Шишкін В.І. Проблеми судової реформи в Україні // Українське право. – 1995. – № 1. – С. 52-60.
248. Шишкін В.І. Адміністративний суд України // Право України. – 1997. – № 5. – С. 58-62.
249. Шишкін В.І. Реалізація конституційних н