Осташко Тамара Олексівна. Інституціонально-структурні трансформації аграрного сектора: моніторинг, оцінка, регулювання

brief description

Осташко Тамара Олексівна. Інституціонально-структурні трансформації аграрного сектора: моніторинг, оцінка, регулювання : Дис... д-ра наук: 08.02.03 2005

Осташко Т.О. Інституціонально-структурні трансформації аграрного сектора: моніторинг, оцінка, регулювання. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.02.03 - організація управління, планування і регулювання економікою. - Інститут економічного прогнозування НАН України, Київ, 2004.
Дисертація присвячена дослідженню структурних і інституційних змін в ході ринкової трансформації аграрного сектора України.
Здійснено оцінку соціально-економічних наслідків структурної реформи аграрного сектора. Проведено інституціональний аналіз взаємного впливу формальних і неформальних інститутів в ході аграрної реформи. Оцінено економічну доцільність і соціальні ризики формування ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні.
Досліджено структуру, інституціональну ефективність та механізми державного регулювання аграрного ринку. Проведено структурно-інституціональний аналіз зернового ринку України. Оцінено переваги і ризики вступу України до СОТ для аграрного сектора, аграрного ринку і сільського населення.

З огляду на неоднозначність економічних і соціальних наслідків ринкових аграрних трансформацій в Україні їх оцінка стала на сучасному етапі важливим теоретичним і надзвичайно актуальним практичним завданням. Без об'єктивної неупередженої оцінки наслідків реформ, що відбулися у минуле десятиліття, розробка стратегії подальшого розвитку галузі не уявляється можливою.
Особливістю методологічного підходу до аналізу проблем, оцінок наслідків і обґрунтування подальших кроків аграрних трансформацій у даній роботі є поєднання методів соціально-економічного моніторингу і інституціонального аналізу. Трансформація аграрного сектора розглядається як взаємодія формальних і неформальних інститутів і організацій, а методи інституціонального аналізу забезпечують інструментарій для оцінки цієї взаємодії.
Методологічною основою дослідження структури і оцінки ефективності аграрного ринку в дисертації є теорія галузевих ринкових структур. Особливістю дослідження аграрного ринку України є використання інституціонального підходу для поглибленого аналізу структурних елементів ринку, їх еволюції і взаємозв'язку. Аналіз інституціональних аспектів аграрного ринку дав можливість пояснити з точки зору економічної теорії формування вертикально інтегрованих виробничо-торговельних структур (агрохолдингів) в аграрному секторі України.
Проблеми державної підтримки аграрного сектора і регулювання ринків також розглянуто в інституційній площині з поглибленим аналізом еволюції відповідних інститутів, у тому числі і неформальних. Останнім приділяється найменше уваги при аналізі проблем державного регулювання. Поряд з обґрунтуванням історичних і економічних чинників досліджено глибинні психологічні передумови державної підтримки сільського господарства.
Запропоновані теоретико-методологічні підходи мають загальний характер і не обмежені сферою застосування виключно для аналізу ринкових трансформацій аграрного сектора. Методологічний каркас дослідження, що використовує і гнучко поєднує теорію галузевих ринкових структур, теорію інституціональної економіки, методи моніторингу і оцінки проектів, може застосуватися для аналізу і оцінки структурних змін в усіх галузях економіки і забезпечити основу для політики державного регулювання.
Застосування запропонованих теоретико-методологічних підходів для оцінки ринкових трансформацій аграрного сектора, ефективності аграрного ринку, трансформацій сільського соціуму дозволило отримати такі найбільш важливі теоретичні і практичні результати.

Україна у своїх аграрних трансформаціях рухається тією ж траєкторією, що й інші країни з перехідною економікою. Проте інституційні зміни в ході аграрної реформи в Україні відбуваються у більш повільному темпі (із запізненням у 5-10 років порівняно із країнами Центральної та Східної Європи), а їх закріплення гальмується сферою неформальних інститутів. Виходячи із закономірностей трансформаційних процесів, протягом наступних років основні зусилля необхідно зосередити на формуванні земельного ринку, ефективної системи кредитування сільського господарства і вдосконаленні агропродовольчих ринків, а надалі фокус аграрної політики переміститься у сферу поглиблення реструктуризації сектора, зростання продуктивності агропродовольчої системи, а також інтеграції сільського господарства у більш широкий контекст розвитку сільської місцевості.
Хоча сільський соціум поступово пристосовується до ринкових трансформацій, ця адаптація спрямована переважно на виживання, а не на формування нових ринкових неформальних інститутів. Якщо б у сільських громадах вдалося створити середовище, яке б підтримувало появу соціального капіталу, характерного для країн із розвиненою ринковою економікою, і інвестувати в нього, це значно прискорило б їх економічний розвиток. Такими формами сучасного соціального капіталу є кредитні спілки, обслуговуючі кооперативи, громадські організації.
Різкі зміни, що відбулись у сільському соціумі на початку ринкових перетворень за відсутності будь-яких позитивних соціальних орієнтирів, спричинили до невпевненості, тривоги, зневіри. Подальші трансформації потребують здійснення соціальної політики, стрижнем якої стала б ідея формування середнього класу, бо вона збігається з прагненням народу до пристойних стандартів життя і здатна переорієнтувати суспільну свідомість від стратегії виживання до стратегії розвитку.
Формування земельного ринку стане найбільш суперечливим чинником впливу на сільський соціум. Подовження мораторію на купівлю-продаж землі сільськогосподарського призначення може мати як негативні, так і позитивні соціально-економічні наслідки. Значні соціальні ризики від невідкладного введення земельного ринку не дозволяють дати науково обґрунтовані рекомендації щодо припинення мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. Ситуація в аграрній сфері розвивається таким чином, що механізми захисту прав власників земельних часток набули критичної актуальності. Проте така позиція не виключає підтримку доцільності формування земельного ринку після повного законодавчого забезпечення прав власників земельних часток і створення ефективних механізмів контролю за їх дотриманням.
Оцінка структурної реформи в аграрному секторі на основі даних соціально-економічного моніторингу процесу реорганізації КСП виявила, що у реорганізованих підприємствах поступово почали відбуватися зміни у мотивації праці, трудових відносинах, поведінці працівників. Дослідження показало, що зміни у психології селян у напрямку пристосування до ринкових зразків поведінки навіть дещо випереджають зміни у виробничих відносинах завдяки розвитку приватної ініціативи в особистих селянських господарствах.
Досліджено характеристики, поведінку і роль суб'єктів аграрного ринку - виробників сільгосппродукції. З огляду на актуальність проблеми і відсутність відповідних наукових розробок детально досліджено інституційні чинники і мотиви утворення вертикально інтегрованих торговельно-виробничих структур, орієнтованих на експорт сільськогосподарської продукції агрохолдингів, їх позитивні і негативні наслідки. Доведено, що поява цих структур пов'язана з економічними умовами в Україні нестабільністю і нерозвиненістю інститутів у сільському господарстві (високою вартістю ринкових трансакцій, зумовленою, зокрема, невиконанням контрактів і відсутністю механізмів контролю за їх виконанням; відсутністю довіри серед учасників ринку; невизначеністю прав власності на землю і майно тощо). Утворенню агрохолдингів сприяють низькі бар’єри для входу у галузь, зумовлені переважно недооцінкою сільськогосподарських земель (низькою орендною платою), низькою вартістю робочої сили, важким фінансовим станом сільськогосподарських підприємств і декапіталізацією у сільському господарстві. Передбачення щодо перспектив агрохолдингів у майбутній структурі сільського господарства Україні зроблені на основі інституційної теорії та історичних і сучасних аналогій. Промислово-фінансові і торговельні структури можуть дуже швидко відійти від сільського господарства, якщо воно стане неприбутковим.
В умовах відсутності достовірної статистичної інформації щодо ефективності особистих селянських господарств використано поняття інституціональної ефективності, що оцінює відповідність функціонування організації її інституційній ролі у соціально- економічній структурі суспільства. В роки кризи перехідного періоду особисті підсобні господарства населення виконали функцію буфера для пом'якшення наслідків кризи для населення і тим самим підтримали продовольчу безпеку в країні. Враховуючи зростання обсягів продукції, що виробляється в господарствах населення, зростання частки господарств населення у валовому випуску сільгосппродукції, можна зробити висновок про ефективність цього суб'єкта товарного ринку з точки зору інституціональної ролі, яку він виконує на сучасному етапі розвитку аграрного сектора і ринків.
Оцінка економічної ефективності сільськогосподарських підприємств доповнена оцінкою їх інституціональної ефективності. Нехтування інституціональною соціально-економічною роллю сільськогосподарського підприємства як структуроутворюючого елемента сільського соціуму обернулося руйнуванням структури сільського соціуму вимиранням населених пунктів, що підтримувалися підприємством, втратою робочих місць, поширенням бідності. Інституціональна неефективність сільськогосподарських підприємств у відносинах із комерційними структурами, переробними і іншими підприємствами призвела до утворення вертикально інтегрованих структур у сільському господарстві.
Результативність аграрного ринку, згідно з теорією галузевих ринкових структур, визначається не тільки ефективністю виробництва і використання обмежених ресурсів, але й справедливістю відносин розподілу між суб'єктами ринку, технічним прогресом у галузі і забезпеченням зайнятості. На аграрному ринку вигоди для суб’єктів ринку розподіляються несправедливо, залежно від рівня монополізації відповідних ринків. Сільськогосподарські виробники як суб'єкти аграрного ринку, є неорганізованими, оперують в умовах чистої конкуренції і знаходяться під тиском більш сильних і організованих суб'єктів ринку з вищим рівнем монополізму. За умови відсутності ефективного регулювання аграрний ринок України є нерезультативним відносно критерія справедливості розподілу доходів.

Методологія аналізу галузевих ринкових структур використана для аналізу чинників і каталізаторів продовольчої кризи на споживчому ринку влітку 2003 р., що дозволило, у свою чергу, зробити обґрунтовані висновки щодо причин недосконалості ринку і засобів її подолання. Доведено, що корінь проблем зернового ринку лежить у площині відсутності ефективної державної аграрної політики, непрозорості ринку, що створює умови для отримання надприбутків одними учасниками ринку і збитків іншими та припускає можливість необґрунтованих стрибків цін. Заходи щодо стабілізації кризи випливають із аналізу її причин. Застосування адміністративних заходів не гарантує повторення аналогічної ситуації у майбутньому і лише уповільнить рух до цивілізованого аграрного ринку.
Аналіз досвіду країн з перехідною і з розвинутою ринковою економікою дозволяє розробити низку практичних рекомендацій щодо інституційного забезпечення регулювання аграрного ринку в Україні: засади регулювання аграрного ринку з метою підтримки доходів сільськогосподарських виробників доцільно визначити в окремому рамковому законі. Зразком може бути Закон про сільськогосподарську безпеку і сільські інвестиції, прийнятий у 2002 р. у США. Починати виправляти ситуацію на аграрному ринку треба із забезпечення його прозорості, що є необхідною умовою ефективності функціонування ринку і його державного регулювання. Запровадження системи складських свідоцтв є тією первинною ланкою, з якої починається робота над забезпеченням прозорості зернового ринку.
Досліджено переваги і ризики для агропродовольчого ринку, сільського господарства і сільського населення України від вступу у СОТ. Характерною особливістю переваг, які отримають аграрний сектор і агропродовольчі ринки України, є їх довготермінова перспектива. Ризики ж, на перший погляд, мають короткотерміновий характер. Проте, враховуючи попередній досвід економічних перетворень в Україні, короткострокові негативні чинники можуть стати довгостроковими, а негативні тенденції набути системного характеру. Тому важливо, щоб сприяння власним сільськогосподарським виробникам і забезпечення продовольчої безпеки країни залишалися пріоритетними напрямками агарної політики.