Пархоменко Ірина Ігорівна Теоретичні концепції сучасної економіки культури: філософсько- культурологічний аналіз

brief description

Пархоменко Ірина Ігорівна, аспірант кафедри етики, естетики та культурології Київського національ­ного університету імені Тараса Шевченка: «Теоретичні концепції сучасної економіки культури: філософсько- культурологічний аналіз» (26.00.01 - теорія та історія культури - філософські науки). Спецрада Д 26.001.28 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ПАРХОМЕНКО ІРИНА ІГОРІВНА
УДК 130.2:330.163.14
ДИСЕРТАЦІЯ
ТЕОРЕТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ СУЧАСНОЇ ЕКОНОМІКИ
КУЛЬТУРИ: ФІЛОСОФСЬКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ
26.00.01 – теорія та історія культури (філософські науки)
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і
текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
___________________І.І.Пархоменко
Науковий керівник Павлова Олена Юріївна, доктор філософських наук,
професор
Київ - 2017

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………......с.10-19
РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження економіки
культури……………………………………………………………………………..с.20-88
1.1. Типологія сучасних концепцій економіки культури ………………с.20-54
1.2. «Економіка культури» в структурі суміжних понять (культурні індустрії,
індустріалізація в сфері культури, культурна цінність, культурний капітал)….с.55-82
ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ……………………………………с.83-88
РОЗДІЛ 2. Культурні індустрії Модерну в контексті становлення економіки
культури……………………………………………………………………………с.89-157
2.1. Університети як індустрії накопичення та трансляції
знань…………………………………………………….…………………………с.90-111
2.2. Індустріальні ресурси культурної спадщини як культурного
капіталу…………………………………………………..………………………с.112-136
2.3. Медіа індустрія як технологія комунікації в глобальному
світі………………………..……………………………………………………..с.137-154
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ…………………………………с.155-157
РОЗДІЛ 3. Принципи та засади сучасної європейської гуманітарної політики в
сфері культури…………………………………………………………………...с.158-204
3.1. Політика культурних і креативних індустрій в Європейському
Союзі………………………………………..……………………………………с.158-173
3.2. «Креативна економіка» як сучасний проект реалізації культурного
виробництва (досвід Великобританії та перспективи проекту в
Україні)………………………………..…………………………………………с.174-198
ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ………………………………...с.199-203
ВИСНОВКИ………………………………………………………………с.204-205
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...с.206-227
Додаток 1. Список праць, опублікованих за темою дисертації………..с.228-230
10
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Cуспільство ХХІ ст. характеризується
превалюванням частки духовного виробництва над матеріальним в структурі
суспільного виробництва, що ініціювало пошуки нових підходів до розуміння
сучасних соціальних процесів. Особливо це є актуальним для українського
наукового дискурсу та урядово-інституційних практик, які намагаються
адаптуватися до новітніх суспільних реалій в умовах обрання Україною
євроінтеграційного вектору розвитку. Східноєвропейська наукова традиція
радянського періоду (зокрема і українська) розуміла культуру в якості механізму
постійної ретрансляції ідеологічних норм та цінностей, які продукували базові
інститути духовного виробництва (М.Каган, Л.Коган, Е.Маркарян, Л.Губерський,
В.Табачковський, В.Толстих, Н.Чавчавадзе, В.Шинкарук). Тому, сфера виробництва
культури, представлена цими інститутами, функціонувала в рамках надбудови,
будучи детермінованою способом матеріального виробництва і орієнтована на
духовне споживання.
Тоді як західноєвропейська наукова традиція щодо розуміння культури вже з
60х рр. ХХ ст. поступово набуває прагматичного і інструментального означення як
галузі виробництва та інструменту економічних, соціальних і культурних
суспільних перетворень (В.Баумоль, В.Боуен, М.Блауг, Н.Гарнем, В.Гінзбург,
Б.Мьєж, Д.Тросбі, Р.Тьюз, П.Л.Сакко, Б.Фрей). Ця тенденція має своє відображення
в національних формах культурної політики, а також в конкретних нормативноправових актах в світовому форматі, як то у діяльності ЮНЕСКО і ЄС. Сфера
виробництва культури представлена конкретними інституціями різних форм
власності, що в умовах розвитку і впровадження технологій, передусім медіа,
здійснюють інтенсивне виробництва культурних продуктів, які за своєю природою у
більшості є інформаційними. Отже, сучасна сфера культури як галузь виробництва
пронизана економічними відносинами з приводу виробництва, розповсюдження та
споживання культурних продуктів (товарів та послуг), ціннісна складова яких
обґрунтовує міждисциплінарний підхід у їх дослідженні, зокрема і застосування
культурологічних теоретико-методологічних підходів. В умовах зростання частки
11
виробництва культурних товарів і послуг в світі (Великобританія, Китай, країни ЄС,
США, Японія) та перетворення сфери культури в галузь національних економік й
означення культури в якості одного з пріоритетних напрямів розвитку в сфері
міжнародної гуманітарної політики як інструменту реалізації вектору сталого
суспільного розвитку – в українському науковому дискурсі актуальним є завдання
обґрунтування економічного статусу культурного виробництва відповідно до
західноєвропейської наукової традиції розуміння культури в теоретичних
концепціях сучасної економіки культури.
Західноєвропейська наукова традиція щодо розуміння культури як галузі
виробництва та інструменту сприяння економічному, соціальному та культурному
розвитку суспільства, яка формується в 60ті роки ХХ ст., полягає в обґрунтуванні
функціонування сфери культури як сукупності галузей (індустрій), що здійснюють
культурне виробництво, але, при цьому, не обов’язково мають на меті отримання
комерційного прибутку. Науково-теоретичне дослідження західноєвропейської
наукової традиції щодо розуміння культури в її прагматичному та
інструментальному означенні, що мало на меті подальшу розробку типології
теоретичних концепцій сучасної економіки культури, відбувається шляхом
упорядкування та аналізу міждисциплінарних наукових пошуків стосовно
економічного контексту культури в сучасних умовах в працях представників
Франкфуртської школи Т.Адорно, В.Беньяміна та М.Хоркхаймера, французького
філософа П.Бурдьє, який обґрунтовує функціонування культури в формі капіталу,
британських дослідників з культурних досліджень та критиків медіа Р.Вільямса,
Н.Гарнема та їх французького колеги Б.Мьєжа, а також сучасних дослідників в
галузі економіки культури і медіа П.Л.Сакко, Д.Тросбі та Д.Хезмондалша.
Концептуальні засади західноєвропейської наукової традиції відображені в низці
міжнародно-правових актів в сфері культури МО ЮНЕСКО у вигляді Конвенцій та
Декларацій, Парламенту ЄС та Ради Європи у вигляді Резолюцій.
З метою типологізації наукових концепцій сучасної економіки культури в
якості міждисциплінарного наукового проекту, що обґрунтовує економічний статус
культурного виробництва, опрацьовано науковий доробок західних вчених в галузі
12
економіки культури (economics of culture): В.Баумоля, В.Боуена, М.Блауга,
В.Гінзбурга, А.Скота, Д.Тросбі, Б.Фрея, М.Хаттера, що фокусують увагу на
економіко-управлінському аспекті культурної діяльності в аспекті практичного
застосування; проаналізовано соціофілософські напрацювання С.Леша та С.Ларі
щодо характеристики функціонування сучасної сфери культури як глобальної
культурної індустрії, підґрунтям для чого стали філософсько-культурологічні
дослідження Ж.Бодрійяра та перегляд критики Т.Адорно та М.Хоркхаймера;
досліджено формування теоретико-методологічного підґрунтя для вивчення
функціонування сфери культурного виробництва як сукупності культурних
індустрій в роботах Н.Гарнема, Б.Мьєжа, П.Л.Сакко та Д.Хезмондалша. Розглянуто
сучасні наукові пошуки в українському дискурсі з приводу трансформації
суспільної думки щодо співвідношення культури й економіки в працях В.Панченко
та М.Скиби, а також - мистецтва, масової культури та ринку в працях Р.Шульги.
Концептуалізацію новітнього дискурсу економіки культури відповідно до
західноєвропейської наукової традиції та міжнародних урядово-інституційних
практик проведено шляхом розтлумачення та уточнення таких понять як:
«культурна цінність» (Г.Ріккерт, М.Каган, Н.Чавчавадзе, І.Маслікова, А.Кламер,
Д.Тросбі, а також правові засади інтерпретації культурних цінностей в
міжнародному та українському законодавстві); «культурні та креативні індустрії»
(Конвенції ЮНЕСКО, Резолюції Європейського Парламенту, досвід міжнародних
культурних програм, урядово-інституційна практика реалізації креативної
економіки в якості проекту у Великобританії, а також науково-теоретичне підґрунтя
в розробках Д.Тросбі та Д.Хезмондалша); «культурний капітал» (П.Бурдьє та
Д.Тросбі), «індустріалізація в сфері культури» (Р.Вільямс, Ж.Лакруа, Г.Трамбле,
Д.Хезмондалш).
Обґрунтування економічного статусу сфери сучасного культурного
виробництва та виокремлення теоретичних концепцій сучасної економіки культури
відбувається шляхом дослідження історії становлення та розвитку інституалізованих
форм сучасної культури: університетів, інституцій збереження культурної спадщини
та медіа індустрій, які розглянуті в динаміці їх перетворення у культурні індустрії в
13
добу Модерну. Щоб з'ясувати специфіку культурного виробництва означених
інституцій, використано історико-філософський доробок сучасних зарубіжних та
українських науковців, зокрема: Д.Бен-Девіда, Д.Бока, Б.Кована, К.Міле, Б.Рідігінса,
Д.Сомервіля, Д.Томпсона, М.Холерана, С.Хьярварда та Л.Клейна, В.Мацкевича,
С.Курбатова, О.Лисанюк, С.Сокулера, П.Уварова. Концептуальні філософськокультурологічні засади історико-культурної динаміки розвитку цих культурних
інституцій базуються на працях А.Ассман, Ю.Габермаса, Г.Інніса, І.Канта,
Н.Лумана, М.Маклюена, П.Нора, Х.Ортега-і-Ґассета, О.Павлової, А.Флієра,
Й.Шелінга, К.Ясперса.
Об’єктивація функціонування культури в якості економічної реальності
відображена в дослідженні новітнього політичного курсу суспільного розвитку
Європейського Союзу та Великобританії, які вбачають фактором сталого розвитку
динамічне зростання виробництва в науково-інноваційного секторі та сфері
культури. Вивчаються можливості реалізації креативної економіки в якості
політичного проекту в Україні. Для цього було опрацьовано нормативно-правову
базу Європейського Союзу щодо регіональної та культурної політики на рівні
політичного об’єднання. Виокремлено та прослідковано історико-правові етапи
започаткування культурної політики на теренах ЄС та її сучасна трансформація в
політику креативних та культурних індустрій в умовах втілення положень щодо
економіки знань та інновацій відповідно до Європейської Стратегії розвитку до
2020р. (European Strategy 2020). Досліджено модель політики креативних індустрій у
Великобританії, її нормативно-правова базу та понятійний апарат, політичні
передумови до становлення.
Аналіз ступеню наукової розробки теми обґрунтування економічного статусу
культурного виробництва в теоретичних концепціях сучасної економіки культури в
якості міждисциплінарного проекту свідчить про те, що в українському науковому
дискурсі ця тема є мало досліджуваною, хоча з огляду на трансформації суспільного
розвитку в розвинутих країнах – демократіях та євроінтеграційний курс України є
нагальна потреба в таких дослідженнях. Українське суспільство потребує
переосмислення розуміння культури відповідно до західноєвропейської наукової
14
традиції, фахової роботи над розтлумаченням та уточненням понять, які утворюють
новітній дискурс економіки культури, дослідження функціонування
соціокультурних інституцій в умовах інформаційного суспільства й вивчення
міжнародного досвіду. З огляду на вищеозначене це дослідження спрямоване на
розробку класифікації теоретичних концепцій сучасної економіки культури
відповідно до західноєвропейської наукової традиції розуміння культури з метою
впровадження в український філософсько-культурологічний дискурс новітнього
розуміння сфери культури як економічної реальності.
Метою дисертаційної роботи є дослідження сучасної економіки культури як
напряму міждисциплінарних досліджень економічного статусу сфери культурного
виробництва та здійснення типології теоретичних концепцій сучасної економіки
культури, їх філософсько-культурологічний аналіз. Для досягнення мети було
поставлено такі завдання:
- визначити теоретико-методологічні засади дослідження економіки
культури та здійснити типологію теоретичних концепцій сучасної економіки
культури;
- концептуалізувати новітній дискурс економіки культури в структурі
суміжних понять, що його утворюють, відповідно до сучасної західноєвропейської
наукової традиції вивчення сфери культури в якості галузі виробництва та
інструменту сприяння економічному, соціальному та культурному розвитку
суспільства;
- дослідити особливості культурного виробництва крізь призму історії
становлення та розвитку інституалізованих форм сучасної культури: університетів,
інституцій збереження культурної спадщини та медіа індустрій в динаміці їх
перетворення у культурні індустрії в добу Модерну;
- визначити принципи та засади сучасної європейської гуманітарної
політики в сфері культури як політики культурних та креативних індустрій у
Великобританії та Європейському Союзі;
15
- проаналізувати сучасні нормативно-правові документи щодо
стратегічного планування державного розвитку в Україні з метою з’ясування
ступеню готовності української держави до реалізації проекту креативної економіки.
Об’єкт дослідження – культурне виробництво як галузь сучасної економіки.
Предмет дослідження – теоретичні концепції сучасної економіки культури як
обґрунтування економічного статусу культурного виробництва та моделі
культурних і креативних індустрій.
Теоретико-методологічна основа дослідження. Теоретико-методологічними
засадами філософсько-культурологічного дослідження щодо обґрунтування
економічного статусу культурного виробництва в теоретичних концепціях сучасної
економіки культури стали наукові методи аналізу і синтезу, історичний та
компаративний. Було опрацьовано, по-перше, витоки західноєвропейської наукової
традиції ХХ ст. щодо розуміння культури як галузі виробництва та інструменту
сприяння економічному, соціальному і культурному розвитку суспільства в
науково-теоретичному доробку представників Бірмінґемської школи культурних
досліджень, а саме: Р.Вільямса і Н.Гарнема, які вивчають взаємодію культурних і
владних інституцій в процесі демократизації та індустріалізації в суспільстві в
межах країн з капіталістичним способом господарювання. Крім цього, залучено
науковий доробок сучасного фахівця в галузі економіки культури П.Л.Сакко щодо
функціонування сфери культурного виробництва як економічної реальності у
вигляді етапів становлення і трансформації, використання логіки дослідження
П.Л.Сакко з метою пояснення процесу індустріалізації в сфері культури. По-друге,
з'ясування суті культурфілософських теоретичних концепцій економіки культури як
підходу для дослідження сучасних процесів функціонування суспільства як
глобальної культурної індустрії в означенні С.Леша та С.Ларі потребувало
опрацювання філософських напрацювань представників Франкфуртської школи
Т.Адорно, В.Беньяміна та М.Хоркхаймера, а також теоретичних розробок
Ж.Бодрійяра стосовно «цінності знаку». По-третє, специфіка виробництва в сфері
культури та побудова моделей культурних індустрій ґрунтувалася на фахових
16
дослідженнях в галузі економіки культури Д.Тросбі, Б.Фрея, М.Хаттера та
Д.Хезмондалша.
Східноєвропейська наукова традиція потребувала звернення до філософських
поглядів Г.-В.-Ф.Гегеля та К.Маркса з приводу діалектики матеріального та
духовного виробництва в контексті суспільного розвитку, що складають основу
східноєвропейської наукової традиції розуміння культури в українсько-російському
культурологічному дискурсі радянського періоду. Було опрацьовано діяльнісний
підхід до розуміння культури як похідної від людської діяльності та досліджень
щодо духовного виробництва в працях українських та російських науковців другої
половини ХХ ст.: Л.Губерського, В.Табачковського, В.Шинкарука та М.Кагана,
Л.Когана, Е.Маркаряна, В.Толстих, Н.Чавчавадзе.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в розробці типології
теоретичних концепцій сучасної економіки культури, які обґрунтовують
економічний статус культурного виробництва, з метою впровадження в український
філософсько-культурологічний дискурс новітнього розуміння функціонування
сфери культури як економічної реальності відповідно до західноєвропейської
наукової традиції ХХ ст. Зокрема було:
Вперше:
- здійснено типологію теоретичних концепцій сучасної економіки
культури, яку розглянуто в якості міждисциплінарного наукового проекту, що
обґрунтовує економічний статус сфери культурного виробництва відповідно до
західноєвропейської наукової традиції ХХ ст. щодо розуміння культури; визначено
теоретико-методологічне підґрунтя формування цієї традиції в науковому дискурсі
та міжнародних і європейських урядово-інституційних практиках в сфері культури,
які об’єктивують культурне виробництво як економічну реальність в формі
культурних індустрій;
- проаналізовано економічний статус культури в її прагматичному та
інструментальному означенні, яке прослідковується в історії становлення таких її
інституалізованих формах: університети, інституції збереження культурної
спадщини та медіа індустрії, що в добу Модерну в умовах інтенсифікації процесів
17
індустріалізації та коммодифікації в сфері культури поступово починають
функціонувати в якості культурних індустрій;
- обґрунтовано, що використання поняття «культурних і креативних
індустрій» є доцільним в українській філософсько-культурологічній думці для
глибшого розуміння сучасних культурних процесів як в теоретичній, так і
практичній площині управління і здійснення культурної політики в Україні;
Уточнено:
- поняття «культурна цінність», «культурні та креативні індустрії»,
«культурний капітал», «індустріалізація в сфері культури», які утворюють
постсучасний дискурс економіки культури в якості міждисциплінарного наукового
проекту;
- розуміння того, що культурні продукти є ресурсами функціонування
сучасного інформаційного суспільства, оскільки містять культурну цінність, яка
детермінує економічну вартість, і створюють окрім індивідуальних і колективних
благ – спільне благо, а також акумулюють культурні та економічні цінності шляхом
забезпечення громадянам повноцінної участі та доступу до споживання культурних
продуктів.
Набули подальшого розвитку:
- дослідження щодо ступеню готовності української держави до реалізації
проекту креативної економіки, визначення супутніх проблем та перспектив на
цьому шляху в питанні стратегічного планування державного розвитку в Україні.
Теоретичне і практичне значення роботи. Матеріали дисертаційного
дослідження сприятимуть науковим розвідкам щодо функціонування сфери
культурного виробництва як економічної реальності у вітчизняній філософськокультурологічній думці з метою переосмислення розуміння культури в
українському суспільстві відповідно до західноєвропейської наукової традиції та в
умовах обрання Україною євроінтеграційного вектору розвитку. В практичній
площині проведені наукові пошуки можуть бути використані в соціокультурному
проектуванні та в правовому полі як матеріали наукової експертизи понять, що
18
використовуються законотворцем стосовно регулювання в сфері культури та
здійснення культурної політики.
Отримані результати дослідження можуть бути використані для подальших
наукових досліджень з економіки культури, в тому числі її нових напрямках та в
галузі підготовки кадрів для спеціальності 034 Культурологія в таких навчальних
курсах як: «Менеджмент соціокультурної діяльності», «Маркетинг в сфері
культури», «Економіка культури», «Теоретична та прикладна культурологія».
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки
та положення наукової новизни отримані автором самостійно. Усі публікації є
одноосібними.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження
обговорювалися на засіданнях кафедри етики, естетики та культурології КНУ імені
Тараса Шевченка та апробовані в рамках міжнародних та всеукраїнських науковопрактичних конференціях, круглих столах у вигляді доповідей: 1) Міжнародна
наукова конференція студентів, аспірантів та молодих вчених «Дні науки
філософського факультету – 2014» (15-16 квітня 2014 р.); 2) Круглий стіл
філософського факультету (в рамках Шевченківського літературного конгресу)
«Постать Тараса Шевченка та українська філософська культура» (11 березня 2014
р.); 3) ІІІ Міжнародна науково-практична інтернет – конференція «Актуальні
проблеми гуманітарних наук у дослідженнях молодих науковців» (16 листопада
2014 р.); 4) Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих
вчених «Дні науки філософського факультету – 2015» (21-22 квітня 2015 р.); 5)
Міжнародна науково-практична конференція «Європейська інтеграція. Історія,
сьогодення, перспективи» (15-16 квітня 2015); 6) ІV Міжнародна науково-практична
інтернет – конференція «Актуальні проблеми гуманітарних наук у дослідженнях
молодих науковців» (25-27 листопада 2015 р.); 7) ІІ Міжнародна наукова
конференція «Інноваційні технології в галузі культури» (11 травня 2016 р.); 8)
Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих вчених «Дні
науки філософського факультету – 2016» (20-21 квітня 2016 р.); 9) Міжнародна
культурологічна конференція «Управління культурними проектами і креативна
19
індустрія» (20 жовтня 2016 р.); 10) Міжнародна наукова конференція студентів,
аспірантів та молодих вчених «Дні науки філософського факультету – 2017» (25-26
квітня 2017 р.); 11) Всеукраїнська науково-практична конференція «Національні
культури в глобалізованому світі» (6-7 квітня 2017 р.).
Публікації. За результатами дослідження опубліковано 7 наукових праць: 6
наукових статей було опубліковано у фахових виданнях, 4 з них входять до
міжнародних науково-метричних баз даних.
Структура дисертаційного дослідження. Робота складається зі вступу, трьох
розділів, 6 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (239 найменувань).
Загальний обсяг роботи – 230 сторінок, основна частина 198 – сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ
В ході дослідження здійснено типологію теоретичних концепцій сучасної
економіки культури відповідно до міждисциплінарних напрацювань в галузі
гуманітарних та соціальних наук, які обґрунтовують економічний статус сфери
культурного виробництва: 1) культурфілософські (Т.Адорно, П.Бурдьє,
М.Хоркхаймер, Ж.Бодрійяр, П.Бурдьє, С.Леш, С.Ларі, Д.Уррі); 2) культурноіндустріальні (Р.Вільямс, Н.Гарнем, Б.Мьєж, П.Л.Сакко); 3) економіко-управлінські
(В.Баумоль, В.Боуен, М.Блауг, В.Гінзбург, А.Кламер, А.Скот, Д.Тросбі, Р.Тьюз,
Б.Фрей, Д.Хезмондалш). В основі здійсненої типології західноєвропейські наукові
напрацювання щодо фукціонування сфери культури як економічної реальності в
ХХ-ХХІ ст., що стало можливим в добу Модерну завдяки інтенсифікації процесу
індустріалізації в сфері культури та транформації інституалізованих форм культури
в культурні індустрії.
Було уточнено поняття «культурна цінність», «культурні індустрії»,
«культурний капітал» та «індустріалізація в сфері культури», що формують новітній
дискурс економіки культури. Визначено основні підходи до побудови моделей
культурних і креативних індустрій в теоретичних розробках (Б.Мьєж, Д.Тросбі,
А.Флієр) та міжнародних інституційних практиках (досвід Європейського Союзу та
Великобританії). Обґрунтовано включення університетів в систему культурних та
креативних індустрій. Підкреслено, що поняття «креативних індустрій» в
захдноєвропейській науковій традиції та урядово-інституційних практиках є
ширшим, аніж «культурні індустрії». Опрацьовано сучасну методологію розуміння
культурної цінності в якості конструкту цінностей, яку запропонував Д.Тросбі з
метою здійснення ефективної оцінки культурного об'єкту. Керуючись філософськокультурологічною аксіологічною традицією, з'ясовано, що культурна цінність
формується як відношення суб'єкта до об'єкта, є соціально сконструйованою
категорією, що постає за умов її публічного визнання спеціальними міжнародними
інституціями та спільнотами експертів. Акумуляція в часі та просторі культурних
цінностей, які вміщують у собі культурні продукти, означає формування стійкого
запасу культурного капіталу в суспільстві.
205
Проаналізовано в практичній площині міжнародний досвід становлення та
впровадження провідного політичного тренду сучасності «креативної економіки» у
Великобританії й економіки знань та інновацій у Європейському Союзі в історикокультурному та правовому аспектах. Виокремлено етапи формування політики
креативних та культурних індустрій в ЄС, з'ясовано зміст та принципи реалізації
такої політики за допомогою аналізу основоположних нормативно-правових актів
від початку створення цього міжнародного об'єднання і до сьогодні. Підкреслено
значення втілення такої політики в контексті сталого регіонального розвитку в ЄС.
З'ясовано історичні передумови втілення креативної економіки в якості
сучасного проекту реалізації культурного виробництва у Великобританії, висвітлено
та проаналізовано засадничі принципи втілення політики креативних індустрій, які
було імплементовано урядом Т.Блера (90ті рр. ХХ ст.). Визначено перспективи
реалізації такого проекту в Україні шляхом аналізу документів стратегічного
планування в економічній, освітній та культурній сферах на національному рівні.
Окреслено основні недоліки та перспективи на майбутнє як в практичній, так і
теоретичній площині. Зазначено, що розуміння сфери культури та мистецтва в
сучасному українському суспільстві як на науковому, так і інституційно-урядовому
рівнях, яке сформувалось під впливом радянсько-марксистської ідеології, все ще
перебуває в стані перманентного протистояння масової та елітарної культури,
підтримуючи ідеологічну складову розгляду сфери культурного виробництва, в
контексті формування особистості. Тоді як світові тенденції в країнах розвинутого
капіталізму, зокрема і в країнах Європейського Союзу та Великобританії,
показують, що такі інтерпретації є застарілими. Як було показано і доведено в ході
дослідження, сучасна сфера культури функціонує як сукупність індустрій та є
складовою реалізації креативної економіки. Функціонування культури як
економічної реальності є не тільки доконаним фактом, але й основою
функціонування інформаційного суспільства в цілому