Пашук Тарас Ігорович. Право людини на ефективний державний захист її прав та свобод

brief description

Пашук Тарас Ігорович. Право людини на ефективний державний захист її прав та свобод: дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. — Л., 2006

Пашук Т.І. Право людини на ефективний державний захист її прав та свобод. — Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 — теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. — Львівський національний університет імені Івана Франка. Львів, 2006.
Дисертація присвячена загальнотеоретичному аналізу права людини на ефективний державний захист її прав та свобод. У зв’язку з тим, що означене право людини передбачає, перш за все, обов’язок держави забезпечити людині юридичнізасобизахисту, досліджується загальне поняття юридичних засобів, пропонується їх класифікація. Аналізуються види соціальної діяльності щодо захисту права людини. Формулюється загальне поняття державно-юридичного захисту та з’ясовується його співвідношення з державно-юридичною охороною прав. На основі комплексного аналізу зазначених понять розглядається загальне поняття юридичного засобу захисту. Досліджується зміст права на ефективний юридичний засіб захисту (у світлі європейських стандартів) та співвідношення цього права із суміжними правами, зокрема з правом на справедливий судовий розгляд. Обґрунтовується загальне поняття ефективності юридичного засобу захисту права людини та пропонується нетрадиційна методика її виявлення.

У дисертації представлено теоретичне узагальнення й оновлене вирішення наукового завдання щодо інтерпретації загального поняття права людини на ефективний державний захист її прав та свобод. Оскільки це право передбачає необхідність забезпечення державоююридичних засобів захисту прав людини, зазначена проблема розв’язувалась за посередництвом загальнотеоретичного аналізу саме таких засобів та шляхів виявлення їхньої ефективності. Основні висновки полягають у наступному:
1.Юридичний засіб— це будь-яке юридичне явище, за використанням якого може бути досягнута певна ціль, прямо або опосередковано зафіксована у законодавстві. Усі юридичні засоби можна класифікувати за їх онтологічним статусом на: 1)засоби матеріального світу: а)засоби-інструменти(явища правової форми і правового змісту — нормативні юридичні акти, в яких вміщуються юридичні норми); б)засоби-діяння, які розподіляються надокументованідії і, так би мовити,фактичні, фізичнідії; 2)засоби ідеального світу (у сфері правосвідомості): а) інтелектуальнізасоби-інструменти(а саме легалізовані юридичні поняття); б) інтелектуальнізасоби-діяння(скажімо, інтелектуальний процес юридичної кваліфікації фактів).
2. Будь-якусоціальну діяльність, спрямовану на захист прав людини, можна розподіляти на певні види, зокрема: за спроможністю реалізувати функцію правозахисту —правозахисна(скажімо, відновлення порушеного права судом) таквазіправозахисна(наприклад, рекомендаційна діяльність омбудсмана)); за відповідністю законодавчим приписам(правомірна; неправомірна); за часом її здійснення стосовно моменту порушення права людини(превентивна;ретроспективна);за суб’єктом здійснення (національна;наднаціональна).
3. Власнеправозахисна діяльність,окрім попередніх критеріїв, залежно від суб’єкта її здійснення класифікується таким чином: 1)наднаціональна;2)національна: а) державно-юридична; б) „самостійна”(самозахист).Державно-юридичну правозахисну діяльність залежно, так би мовити, від „автентичності” суб’єкта її здійснення можна розподілити навласну(наприклад, судовий захист)таделеговану(скажімо, захист права третейським судом). Самостійна правозахисна діяльність(самозахист)залежно від способу її здійснення розподіляється наактивно-оборонну(наприклад, дії, що вчиняються у стані необхідної оборони) таоперативно-припиняючу(мається на увазі використання оперативних санкцій).
4. За напрямком (змістом) соціальної функції у захисті права людини управозахисній діяльності вирізняються:а) попереджувальна;б) припиняюча (присікальна);в) відновлювальна.
5. Квазіправозахисна діяльність, на яку поширюється загальна класифікація будь-якої соціальної діяльності щодо захисту прав людини, може також розподілятися залежно від суб’єкта здійснення нанаціональнутанаднаціональну. За цим же критерієм національна квазіправозахисна діяльність поділяється надержавнуігромадську.Так само й наднаціональна квазіправозахисна діяльність поділяється наміждержавну та громадську.
6. Піддержавно-юридичним захистом права людинислід розуміти правозастосувальну юрисдикційну діяльність національних компетентних органів, спрямовану на примусове здійснення юридичного обов’язку, необхідного для реалізації права людини, або на відновлення такого права, або ж на попередження чи припинення його порушення.
7. При розмежуванні державно-юридичноїохоронита державно-юридичногозахиступрав людини видається підставним виходити з того, що така охорона здійснюєтьсябез юрисдикційної діяльностікомпетентних органів, тобто без процедури вирішення правового спору, і спрямована напопередженняпорушення прав людини. А ось державно-юридичний захист здійснюється вжев процесі юрисдикційної діяльності(тобто в порядку вирішення правового спору), результатом якої є застосування будь-якого різновиду державного примусу, в тому числі заходів відновлення, заходів юридичної відповідальності, заходів присікання (припинення), заходів попередження.
8.Юридичними засобами захисту прав людиниє ті юридичні явища, використання яких у державно-юридичній правозахисній діяльності (чи у самостійній захисній діяльності носія таких прав) має забезпечити задоволення потреби людини у захисті її прав.
9. Залежно від сфери діяльності, в якій використовуються такі засоби захисту, їх можливо класифікувати на: а)засоби державно-юридичної правозахисної діяльності(зокрема, юрисдикційної діяльності судів); б)засоби самостійної (недержавної) правозахисної діяльності(юридично значущої захисної діяльності самого суб’єкта, права якого порушуються).
10. За онтологічним статусом засоби захисту поділяються на: а)засоби матеріального світу( засоби-інструменти організаційно-правового, матеріально-правового, процесуально-правового характеру та засоби-діяння (документовані або фактичні (недокументовані) дії); б)засоби сфери правосвідомості(інтелектуальнізасоби-інструментита інтелектуальнізасоби-діяння).
11. Залежно від напрямку (змісту) функції у здійсненні правозахисту засоби захисту поділяються на:а) засоби юридичної відповідальності; б) засоби відновлення; в) засоби присікання (припинення); г) засоби попередження.
12. Європейський стандарт права людини на ефективний засіб правового захисту (яке гарантується ст.13 Конвенції) передбачає, зокрема, наступний зміст цього права: 1) зазвичай, людина повинна мати можливість скористатись таким юридичним засобом, за посередництвом якого, по-перше, її скарга про ймовірне порушення прав буде розглянута національним органомпо суті, а по-друге, за результатами її розгляду буде призначеновідповідний захист; 2) порушення цього права має місце тоді, коли: а) національний судовий орган не захищає певне право, мотивуючи це тим, що, відповідно до внутрішнього законодавства, воно не підлягає захисту; б) коли певна установа чи державний орган приймають рішення, яке неможливо оскаржити; 3) у випадках, якщо порушення ще фактично не відбулося, але є реальна загроза, що воно відбудеться і може заподіяти непоправної шкоди, людина повинна мати можливість вдатися до превентивного державного захисту; 4) у разі, якщо розслідування кримінальної справи не дало жодних результатів, то презюмується відсутність у потерпілого ефективних засобів захисту від вчиненого порушення його прав.
13. Комплексний аналіз — у світлі європейських стандартів — права людини на ефективний юридичний засіб захисту (ст.13 Конвенції) та права на справедливий судовий розгляд (п.1 ст.6 Конвенції) дозволив виявити, зокрема, такі варіанти їхнього співвідношення: 1) якщо йдеться про цивільні права та обов’язки, а також про справи кримінального обвинувачення, тоді п.1 ст.6 Конвенції єlex specialisщодо ст.13 Конвенції; щодо інших категорій справ діють гарантії ст. 13 Конвенції; 2) ст. 13 Конвенції гарантує наявність ефективного юридичного засобу захисту від ймовірного порушення вимог п.1 ст.6 Конвенції про розгляд справи упродовж розумного строку, про розумність тривалості кримінального переслідування, про розумний строк виконання судового рішення; отже, в таких випадках ст. 13 Конвенції сама забезпечує відповідні вимоги п.1 ст.6 Конвенції; 3) ст. 13, на відміну від п.1ст.6 Конвенції, ставить вимоги до держави проводити ефективне розслідування обставин вчинення злочинів щодо особи.
14. Загальне поняття ефективності правового регулювання має включати два складові елементи: 1)прогнозовану ефективність(яка визначається за посередництвом якісних (діалектико- та формально-логічних) методів змістовного аналізу) та 2)реальну ефективність(яка вимірюється кількісними методами). З огляду на це видається непереконливою позиція, згідно з якою ефективність юридичних засобів має виявлятисьлишеза допомогою емпіричних досліджень.
15.Ефективність юридичного засобу захисту права людини— це така його властивість, яка полягає у теоретичній спроможності та реальній здатності забезпечити досягнення його основної соціальної мети — захистити право людини.
16. Слід розрізнятизагальносоціальнуефективність засобу захисту та йогоконкретно-ситуаційнуефективність, оскільки навіть при низькому показнику загальносоціальної ефективності засіб захисту може „спрацювати” у конкретній справі і тим самим виявитись ефективнимсаме у ній. І навпаки, засіб захисту, який буде матиме високий показник загальносоціальної ефективності, може у конкретній справі виявитись, з певних причин, неефективним. Обидва виділені різновиди ефективності мають вивчатися з урахуванням зазанчених її складових: ефективностіпрогнозованоїта ефективностіреальної.
17. Для встановлення того, чи є юридичний засіб захисту права людини у конкретній справі ефективним, чи, навпаки, неефективним, доцільно використовуватиконцепцію спеціальних умов ефективності таких засобів. Серед таких умов виділяються передовсімкумулятивні ( доступність, теоретична результативність (перспективність), адекватність, достатність,практичність, оперативністьзасобу захисту;незалежність та неупередженість національного органупри застосуванні засобу захисту). Зазначені умови є кумулятивними остільки, оскільки відсутність хоча б однієї з них зумовлює те, що відповідний засіб захисту не буде ефективним.
18. Крім того, існуютьумови ефективності для окремих категорій справ: а) наявність одного з альтернативних ефективних засобів захисту від порушення права на розумний строк провадження у справі (в такій ситуації особа повинна матихоча б одинз наступних засобів захисту: попереджувальний, присікальний (припиняючий) або відновлювальний); б) належне розслідування обставин злочину, вчиненого проти людини.