Пелецька Оксана Володимирівна. Поліморфізм гену ангіотензинперетворюючого ферменту та ефективність антигіпертензивної терапії

brief description

Пелецька Оксана Володимирівна. Поліморфізм гену ангіотензинперетворюючого ферменту та ефективність антигіпертензивної терапії. : Дис... канд. наук: 14.01.11 - 2009.

Пелецька О.В. Поліморфізм гену ангіотензинперетворюючого ферменту та ефективність антигіпертензивної терапії. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.11 кардіологія. Харківський національний медичний університет МОЗ України, Харків, 2009.
Дисертація присвячена вивченню впливу I/D поліморфізму гену АПФ на клінічний перебіг артеріальної гіпертензії, розвиток гіпертрофії міокарду лівого шлуночку та ефективність антигіпертензивної терапії інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту та сартанами.
Встановлено існування впливу I/D поліморфізму гену АПФ на клінічний перебіг артеріальної гіпертензії. Найбільш вагомі відмінності виявлені у хворих з гомозиготним типом спадкоємства D та I алелі, група з ІD генотипом займала проміжне становище. Для DD генотипу характерний більший анамнез щодо гіпертонічної хвороби, обтяжена спадковість по артеріальній гіпертензії, а також більш тяжкий перебіг захворювання з ураженням органів мішеней. В той час, коли для хворих з ІІ генотипом характерний безсимптомний перебіг захворювання та вірогідно пізніший вік маніфестації артеріальної гіпертензії. Виявлена залежність антигіпертензивної дії іАПФ та сартанів від поліморфізму гену АПФ. Інгібітори АПФ більш ефективні при ІІ генотипі: зниження САТ на 19%, ДАТ на 16,1%, досягнення цільового рівню АТ на монотерапії через 6 місяців в 89% випадків, тоді як при DD генотипі ці показники складали 17,8%, 12,8% та 50% відповідно. Блокатори рецепторів ангіотензину ІІ справляли більш виражену антигіпертензивну дію у носіїв D алеля: зниження САТ на 21,2%, ДАТ на 20,4%, досягнення цільового АТ на монотерапії в 79% випадків, проти 18,2%, 16% та 64% при ІІ генотипі відповідно.

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення науково - практичного завдання, що полягає в оптимізації лікування та покращенні прогнозу хворих на гіпертонічну хворобу на підставі вивчення впливу I/D поліморфізму гену АПФ на клінічний перебіг артеріальної гіпертензії та ефективність антигіпертензивної терапії інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту та сартанами.
Клінічний перебіг артеріальної гіпертензії залежить від I/D поліморфізму гену АПФ. Найбільш вагомі відмінності існують у хворих з гомозиготним типом спадкоємства D та I алелі, група з ІD генотипом займає проміжне положення. При цьому для пацієнтів з DD генотипом характерний більший анамнез щодо гіпертонічної хвороби; частіше спостерігається обтяжена спадковість по артеріальній гіпертензії, хронічна серцева недостатність і супутні захворювання (цукровий діабет та ІХС), а також превалює кризовий перебіг гіпертонічної хвороби. В той час, коли у хворих з ІІ генотипом в більшості випадків спостерігається безсимптомний перебіг захворювання та вірогідно пізніший вік маніфестації артеріальної гіпертензії. Наявність D алелі асоційована з більш високими цифрами артеріального тиску (як систолічного, так і діастолічного) та більш вираженим розвитком гіпертрофії міокарду лівого шлуночка (за показником модифікованого Корнельського індексу та даними ЕхоКГ).
Існує зв'язок між антигіпертензивною ефективністю терапії іАПФ і сартанами та I/D поліморфізмом гену АПФ. Так, іАПФ проявляють більш виражену антигіпертензивну дію в осіб з гомозиготним типом успадкування І алелі: зниження САТ на 19%, ДАТ на 16,1%, досягнення цільового АТ на монотерапії в 89% випадків, тоді як при DD генотипі ці показники склали 17,8%, 12,8% та 50% відповідно.
Блокатори рецепторів ангіотензину ІІ справляють більш виражену антигіпертензивну дію у носіїв D алелі: зниження САТ на 21,2%, ДАТ на 20,4%, досягнення цільового АТ на монотерапії в 79% випадків, проти 18,2%, 16% та 64% при ІІ генотипі відповідно.
Істотного впливу I/D поліморфізму гена АПФ на динаміку гіпертрофії міокарду лівого шлуночку в ході шестимісячного лікування іАПФ і БРА у хворих на АГ не встановлено. Проте, динаміка розмірів лівого передсердя під впливом терапії іАПФ була вірогідно більшою у пацієнтів з ІІ генотипом (4% проти 1,7% при DD генотипі), а терапія сартанами поряд з більш вираженим антигіпертензивним ефектом призводила у носіїв D алелі до більш вираженого зменшення індексу Соколова Лайона (14% проти 11,6% при II генотипі) та товщини міжшлуночкової перетинки (5,04% проти 3,4% у гомозигот з інсерцією), а також до вірогідно більшої динаміки розмірів лівого передсердя та фракції викиду лівого шлуночку (5,1% та 4,4% проти 2,2% та 1,6% при ІІ генотипі відповідно).

6. Додаткове застосування антагоністу кальцію ІІІ покоління лерканідіпіну дозволило збільшити кількість хворих, що досягли цільового рівня АТ на 20% (на 19% в групі лізіноприлу та на 21% в групі лозартану). Поряд з більш вираженим антигіпертензивним ефектом комбінована терапія призвела до більшого регресу гіпертрофії міокарду лівого шлуночку як за ЕКГ - критеріями (зменшення індексу Соколова Лайона та модифікованого Корнельського індексу на 16,1% та 13,8% проти 12,2% та 9,7% на монотерапії блокаторами РАС), так і за даними ЕхоКГ обстеження (зменшення ІММЛШ на 12,9% проти 9,2% при застосуванні одного препарату), а також до вірогідно більшого зменшення розмірів лівого передсердя (на 4,4% проти 3,1%).