Підстави та процесуальний порядок заявлення і вирішення відводів (самовідводів) посадових осіб, які ведуть провадження в кримінальній справі

brief description

Національна академія наук України
Інститут держави і права імені В.М. Корецького

На правах рукопису

Денісова Галина Василівна

УДК [347.192:347.96]:343.137

Підстави та процесуальний порядок заявлення і вирішення відводів (самовідводів) посадових осіб, які ведуть провадження в кримінальній справі

12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза;
оперативно-розшукова діяльність

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник

кандидат юридичних наук,

старший науковий співробітник
Сірий М.І.

Київ – 2012

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1. Загальна характеристика інституту
відводу в кримінальному процесі
1.1 Поняття, значення, суть відводу, самовідводу 13
1.2 Історичний аспект розвитку інституту відводу 31
1.3 Міжнародні стандарти забезпечення вимог щодо неупередженості
та безсторонності суддів і прокурорів 36
Висновки до розділу 1 45
Розділ 2. Інститут відводу судді
2.1 Підстави для відводу судді 47
2.2 Процедурні питання самовідводу, відводу судді 106
Висновки до розділу 2 136
Розділ 3. Особливості самовідводу та відводу прокурора, слідчого
3.1 Підстави відводу прокурора, слідчого 141
3.2 Процесуальний аспект самовідводу, відводу прокурора, слідчого 167
Висновки до розділу 3 184
Висновки 187
Список використаних джерел 196
Додатки 220

В С Т У П

Діяльність посадових осіб, які ведуть провадження в кримінальній справі, підпорядкована виконанню завдань кримінального судочинства, серед яких постановлення законного і обґрунтованого вироку є ключовим. І це прямо пов’язано з об’єктивністю та неупередженістю судді, прокурора, слідчого, законним складом суду.
Для забезпечення вимог процесуальної форми щодо недопущення сторонніх впливів на прийняття процесуальних рішень в кримінальному процесі України законодавцем закріплено інститут відводу, який передбачає інструменти усунення упередженої посадової особи від судового розгляду справи та здійснення розслідування по ній, сприяє підвищенню рівня довіри громадськості до суду, до винесених ним рішень. За своїм значенням даний інститут є необхідною передумовою дотримання законності і прав особи в сфері кримінальної юстиції.
В нинішній період реформування кримінального судочинства проблеми реалізації процесуальних гарантій, встановлених правилами відводу та самовідводу, набули підкресленої актуальності, в тому числі у зв’язку з цілями впровадження високих європейських стандартів щодо доброчесності, моральності, етичності, професійності у діяльності посадових осіб у всіх сферах здійснення державної влади.
Розробці теоретичних та практичних аспектів проблематики інституту відводу приділялась увага як у попередні історичні періоди, так і в теперішній час. В рамках радянської правової системи даний інститут був предметом самостійної наукової розвідки в дисертації В.Г. Задерако в 1978 р. Спеціальні монографічні дослідження стосовно його застосування не проводилися, за винятком роботи Х.А. Мамедової, виданої в м. Баку в 1986 р.
У сучасній російській науці кримінального процесу після прийняття КПК 2001 р. цій тематиці були присвячені праці В.Є. Федоріна (2007 р.), М.В. Горського (2009 р.), С.С. Ампенова (2011 р.). В Україні на основі практики КПК 1960 р. була захищена дисертація Є.О. Семенкова (2012 р.).
Окремі положення інституту відводу досліджувались в працях Ю.П. Алєніна, О.В. Бауліна, В.Д. Бринцева, М.М. Видрі, В.Г. Гончаренка, Ю.М. Грошевого, А.Я. Дубинського, П.С. Елькінд, О.В. Капліної, Є.Г. Коваленка, Л.Д. Кокорєва, М.Я. Колоколова, В.В. Леоненка, П.А. Лупинської, В.Т. Маляренка, І.Є. Марочкіна, О.Р. Михайленка, М.М. Михеєнка, В.В. Назарова, В.Т. Нора, Г.М. Омельяненко, І.Д. Перлова, І.Л. Петрухіна, М.А. Погорецького, В.О. Попелюшка, О.П. Рижакова, В.М. Савицького, М.Т. Самаєва, М.І. Сірого, М.С. Строговича, І.В. Тирічева, Л.Д. Удалової, Г.І. Чангулі, В.П. Шибіки, М.Є. Шумила та інших науковців і практиків.
Комплексний аналіз наукових джерел свідчить про неповноту вивчення інституту самовідводу і відводу, більшість праць опубліковано в радянський період і є морально застарілими, а тому не відповідають теперішньому етапу реформування кримінально-процесуального законодавства.
В сучасних наукових досліджених не всі складові кримінально-процесуального інституту відводу знайшли своє належне відображення. Залишається чимало проблемних положень як на доктринальному, так і на законодавчому рівнях, зокрема, в нормах кримінального процесуального закону, які регулюють підстави відводу, є істотні прогалини, деякі з цих норм викладені за допомогою широких оціночних понять, що робить їх складними для правильного розуміння та практики застосування. Участь особи в статусі свідка як обставина, що виключає можливість участі судді в розгляді справи, не була предметом досліджень взагалі. Крім того, в результаті прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України в 2012 році інститут відводу здобув новелу, пов’язану з порядком визначення судді для кримінального провадження.
Недостатньо дослідженими залишились процесуальні та психологічні компоненти виконання функції судового контролю на стадії досудового розслідування, процесуальні особливості застосування процедури відводу, а саме його заявлення та вирішення. Вищезазначене, на нашу думку, підтверджує актуальність теми дисертаційного дослідження і обґрунтовує прикладний характер запропонованих нами пропозицій.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з переліком планових тем відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за період 1998-2012 р.р., а саме: “Кримінальна юстиція України: актуальні проблеми розвитку”, PK0106U004753. У рамках цього напряму автор дослідила підстави та процедуру заявлення і вирішення відводів, самовідводів посадовим особам, які здійснюють провадження в кримінальній справі.
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у визначенні сутнісних характеристик правових підстав відводів у кримінальному судочинстві та розробці системи теоретичних і практичних рекомендацій по вдосконаленню інституту самовідводу та відводу посадових осіб, які ведуть кримінальне провадження.
Окреслена мета зумовлює необхідність вирішення таких основних задач:
• дослідити зміст поняття відвід, самовідвід, визначити види, структуру правовідносин, які виникають у зв’язку із заявленням самовідводу та відводу;
• дослідити історичний аспект розвитку інституту відводу;
• дослідити міжнародні стандарти забезпечення вимог щодо неупередженості та безсторонності суддів і прокурорів;
• розкрити правову сутність кожної з підстав відводу, визначити її місце у системі підстав відводу, розробити їх класифікацію;
• розробити науково-обґрунтовані рекомендації щодо застосування підстав відводу, самовідводу;
• дослідити особливості заявлення та вирішення самовідводу, відводу слідчого, прокурора, судді (суду);
• запропонувати зміни до КПК України 2012 р. з метою удосконалення інституту самовідводу, відводу.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі заявлення та вирішення самовідводу чи відводу посадовим особам, які ведуть кримінальне провадження.
Предметом дослідження є підстави та процесуальний порядок заявлення і вирішення відводів (самовідводів) посадовим особам, які ведуть провадження в кримінальній справі.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставлених у роботі мети та задач, з огляду на об’єкт і предмет дослідження. Використовувалися традиційні загально-наукові методи (аналіз, синтез, дедукція, індукція тощо) і спеціальні: історико-правовий – для аналізу погляду науковців у різні історичні епохи на підстави самовідводу, відводу, його заявлення, вирішення; системно-функціональний – для встановлення правової характеристики, поняття відводу, самовідводу, аналізу міжнародно-правових положень щодо забезпечення неупередженості та безсторонності суддів, прокурорів; структурно-функціональний – для дослідження кола підстав відводу; порівняльно-правовий – для аналізу конкретних підстав відводу: повторної участі, родинних зв’язків; співставлення КПК України 1960 р., проекту КПК № 1233 від 13.12.2007 р., КПК України 2012 р.; метод узагальнення – при дослідженні тенденції застосування інституту самовідводів, відводів на основі вивчення архівних матеріалів.
Емпіричну базу дослідження становлять: узагальнені дані анкетування з питань застосування інституту самовідводу, відводу при здійсненні досудового розслідування та судовому розгляді кримінальної справи 105 суддів місцевих та апеляційних судів Волинської, Рівненської, Львівської, Тернопільської областей, суддів судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, 102 адвокатів, 112 прокурорів, 151 слідчого зазначених областей. Вивчено 120 кримінальних справ в архіві Луцького міськрайонного суду і 80 – Ківерцівського районного суду за період 2004-2011 років.
Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що в сучасних умовах з урахуванням положень нового КПК (2012 р.) в Україні здійснено комплексне дослідження теорії і практики застосування інституту самовідводу, відводу посадових осіб, які ведуть кримінальне провадження. В дослідженні вперше в рамках нової кримінально-процесуальної форми розглянуті найбільш актуальні теоретичні і практичні питання, що стосуються поняття, форми відводу, процедури заявлення та вирішення самовідводу і відводу судді, прокурора, слідчого. У межах дослідження одержано такі результати, які мають наукову новизну, зокрема:
вперше:
• за змістовним критерієм однотипних обставин, запропоновано теоретичну класифікацію підстав для відводу судді, яка охоплює попередню несуддівську участь у справі (п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 75 КПК України), попередню суддівську участь (ст. 76 КПК України); родинні відносини (п.п. 1, 3 ч. 1, ч. 2 ст. 75 КПК України); заінтересованість в результатах провадження (п. 3 ч. 1 ст. 75 КПК України); порушення порядку визначення судді для розгляду справи автоматизованою системою документообігу суду (далі – АСДОС) (п. 5 ч. 1 ст. 75 КПК України); інші обставини, які викликають сумнів в неупередженості посадової особи, яка веде провадження в справі (п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України).
• відмежовано зміст таких підстав для самовідводу, відводу як заінтересованість в результатах провадження та інші обставини, які викликають сумнів в неупередженості посадової особи, яка веде провадження по справі. На нашу думку, особистий інтерес судді чи його родичів у результатах провадження (п. 3 ч. 1 ст. 75 КПК України) – це приватний інтерес вказаних осіб у такому вирішенні питання про кримінальну відповідальність та покарання, щодо цивільного позову, яке йде їм на користь, відповідає їх потребам, прагненням, вигідне, привабливе для них. “Інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості судді” підпорядковані одній меті: виключити участь судді, поведінка та висловлювання якого викликають найменший сумнів в його неупередженості. Будучи викладеною за допомогою оціночних понять, ця підстава є складною для правильного розуміння, практики застосування. Слід розуміти, що оскільки це самостійна підстава для відводу, вона не може бути застосована коли є, прямо вказані в КПК, інші підстави для відводу. По суті дана підстава є універсальною, бо заповнює прогалини в законодавстві. Запропоновано викласти її в такій редакції: “за наявності інших обставин, які викликають обґрунтований сумнів в неупередженості судді”.
• розкрито зміст підстави для відводу судді, пов’язаної з порушенням порядку визначення судді для розгляду справи (п. 5 ч. 1 ст. 75 КПК України), який, зокрема, включає такі обставини: дані до АСДОС внесені неуповноваженим працівником; до системи внесено неправдиві відомості; порушення строку реєстрації з метою вплинути на авторозподіл справ між суддями; тиск на підлеглих працівників, які обслуговують АСДОС;
• проаналізовано особливості доказування і вирішення самовідводу, відводу посадової особи, яка веде провадження в кримінальній справі, зокрема, доведено, що сторона, яка відвід заявила, повинна представити аргументи, що його обґрунтовують; особа, якій заявлено відвід, має право дати пояснення; ці матеріали мають бути предметом перевірки та оцінки уповноваженим органом чи посадовою особою;
• запропоновано процедуру вирішення самовідводу, відводу судді (суду у повному складі) зовнішним органом – апеляційним судом;
• змодельовано наслідки задоволення чи відмови щодо заяви про самовідвід, відвід для заявників, судді, суду, прокурора, слідчого, серед яких виділено: необхідність заміни відведеної посадової особи; в окремих випадках провадження може бути передано до іншого суду; у випадку відмови в задоволенні заяви про відвід провадження продовжується тим же суб’єктом; у випадку заміни слідчого, прокурора провадження в справі продовжується іншою посадовою особою;
• обґрунтовано можливість оскарження рішення по відводу, розглянуто механізм захисту ділової репутації посадових осіб, які ведуть провадження у справі (за прикладом процедури щодо державних службовців, суддя має право вимагати службового розслідування);
удосконалено:
• дефініції понять “відвід”, “самовідвід”; за авторським визначенням відвід – це процесуальне рішення про усунення від участі у кримінальному судочинстві, прийняте в результаті задоволення мотивованої заяви сторони про наявність обставин, які виключають можливість участі у даній справі, що є гарантією неупередженості особи, яка здійснює провадження; самовідвід – це процесуальне рішення про усунення від участі у кримінальному судочинстві, прийняте в результаті задоволення мотивованої заяви зобов’язаної за законом особи до органу або посадової особи, уповноважених приймати відповідні рішення, з повідомленням про наявність обставин, які виключають участь у провадженні;
• змістовне наповнення підстав для самовідводу, відводу, зокрема, таку підставу як родинні відносини з учасниками справи (п.п. 1, 3 ч. 1, ч. 2 ст. 75 КПК України, п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 77 КПК України) розширено обставинами щодо подружніх відносин, членства в сім’ї, свояцтва; до попередньої несуддівської участі у справі (п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 75 КПК України) віднесено такі обставини як наявність підстав для винесення ухвали (постанови) про визнання судді потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх законними представниками, а також випадки, коли суддя давав пояснення чи повинен бути допитаний як свідок;
• процедуру ознайомлення учасників кримінального провадження із складом суду, особою прокурора, слідчого та роз’яснення їм права на відвід; визначено обсяг відомостей про склад суду, який слід оприлюднювати у зв’язку із правом сторін на відвід; запропоновано в підготовчому провадженні роз’яснювати учасникам право заявлення відводу і письмову мотивовану заяву подавати до суду не менше як за три дні до судового розгляду;
• процесуальний порядок заявлення та вирішення самовідводу, відводу посадової особи, яка веде провадження по справі; встановлені суб’єкти права на заявлення відводу та форма заяви про відвід, часові межі заявлення відводу; запропонована послідовність вирішення відводу, сформульовані підстави для задоволення заяви про відвід та про відмову у її задоволенні;
дістало подальшого розвитку:
• визначення суті та значення відводу як процесуальної гарантії щодо забезпечення прав учасників кримінального процесу і виконання завдань кримінального судочинства;
• етичні та психологічні аспекти інституту самовідводу, відводу посадових осіб, які ведуть провадження у кримінальній справі;
• доктринальне тлумачення змісту таких оціночних підстав для відводу як заінтересованість у результатах провадження (п. 3 ч. 1 ст. 75 КПК України) та інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості судді (п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України);
• форма та зміст заяви про відвід посадової особи, яка веде провадження;
• визначення меж здійснення права на відвід посадових осіб, які ведуть провадження.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертації висновки, теоретичні положення та практичні рекомендації є самостійним внеском у теорію кримінального процесу та практику застосування інституту самовідводу, відводу посадових осіб, які ведуть провадження в кримінальній справі і використовуються:
у навчальному процесі – наукові висновки, практичні рекомендації впроваджено у навчальний процес на юридичному факультеті Волинського національного університету імені Лeci Українки (акт впровадження від 11.05.2011 року), Національного університету “Острозька академія” (акт впровадження від 20.05.2011 року), де результати дослідження використано для розробки навчальних програм, навчально-методичних матеріалів із дисциплін “Кримінально-процесуальне право”, “Криміналістика”, спецкурсів “Теорія доказів у кримінальному процесі”, “Адвокатура України”, “Прокуратура України”, “Складання кримінально-процесуальних документів”, в практичній діяльності Ковельського міськрайонного суду (акт впровадження від 12.05.2011 року), Ківерцівського районного суду (акт впровадження від 11.05.2011 року);
також можуть представляти інтерес: для правотворчої діяльності – в npoцeci удосконалення чинного законодавства України; в науково-дослідній сфері для подальшої розробки теоретичних та прикладних питань застосування інституту самовідводу, відводу, при судовому розгляді кримінального провадження та здійсненні досудового розслідування.
Особистий внесок здобувача. Дослідження автором проведено самостійно. У співавторстві з О.В. Крикуновим написано: статтю “Участь особи як свідка у кримінальній справі – обставина, що виключає можливість ведення її провадження”, у якій дисертант дослідила незамінність свідка у контексті інституту відводів у кримінальному процесі; статтю “Вирішення відводу судді і суду в кримінальному процесі”, у якій здобувачем розкрито питання процедури, строків вирішення відводу судді і суду, оформлення цієї дії, правові наслідки певного рішення, можливості його оскарження; статтю “Родство між суддями як підстава для самовідводу, відводу в кримінальному процесі”, у якій дисертантом визначена обставина “родство між суддями в складі колегії”, яка не врахована в чинному КПК України; статтю “Інтерес у результатах справи як підстава для самовідводу та відводу в кримінальному процесі”, у якій дисертант здійснила аналіз норм КПК України, його проектів, наукових праць, присвячених відводу посадових осіб, які зацікавлені у результатах провадження, доктринальне тлумачення поняття “інтерес”. Ідеї та розробки, які належать співавтору, у дисертації не використовувались.
Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження обговорювалися на засіданнях відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави та права ім. В.М. Корецького НАН України. Окремі положення дисертації доповідалися на: XI регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”, м. Львів, 3-4 лютого 2004 р.; Регіональній міжвузівській науково-практичній конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні”, м. Івано-Франківськ, 22.04.2005 р.; Міжвузівській науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України”, м. Луцьк, 27-28 травня 2005 р.; Міжнародній науково-практичній конференції “Вдосконалення проблеми підготовки слідчих та експертів в умовах реформування правоохоронної системи в Україні”, м. Львів, 10 червня 2005 р.; Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України”, м. Луцьк, 2-3 червня 2006 р.; Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України”, м. Луцьк, 1-2 червня 2007 р.; Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України”, м. Луцьк, 30-31 травня 2008 р.; Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України”, м. Луцьк, 29-30 травня 2009 р.; Міжвузівській науковій конференції “Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи”, м. Тернопіль, 24 квітня 2009 р.; Міжнародній науково-практичній конференції “Развитие государственности в Украине: реалии и перспективы”, м. Сімферополь, 24 квітня 2009 р.; Міжнародній науково-практичній конференції “Восьмі осінні юридичні читання”, м. Хмельницький, 13-14 листопада 2009 р.; Міжнародній науково-практичній конференції “Духовне життя суспільства та злочинність. Сьомі юридичні читання”, м. Одеса, 11 грудня 2009 р.; Міжнародній науково-практичній конференції “Государство и право в условиях глобализации: реалии и перспективы”, м. Сімферополь, 16-17 квітня 2010 р.; І Всеукраїнських наукових читаннях з кримінальної юстиції пам’яті професора В.П. Колмакова, м. Одеса, 16-17 квітня 2010 р.; Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України”, м. Луцьк, 4-5 червня 2010 р., Міжнародній науково-практичній конференції “Генезис публічного права: від становлення до сучасності” (VI Прибузькі юридичні читання), м. Миколаїв, 26-27 листопада 2010 р; ІІ Всеукраїнських наукових читаннях з кримінальної юстиції пам’яті професора В.П. Колмакова, м. Одеса, 18-19 березня 2011 р.; Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України”, м. Луцьк, 17-19 червня 2011 р.
Публікації. Основні положення дослідження викладено у 25 наукових публікаціях, сім з яких надруковані у фахових виданнях.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації – 240 сторінок. Обсяг основного тексту викладено на 195 сторінках, список використаних джерел (309 найменувань) – на 24 сторінках, 5 додатків – на 21 сторінці.

bibliography

ВИСНОВКИ

На підставі дослідження правового регулювання, теоретичних та прикладних проблем інституту відводу, самовідводу, процесуального порядку заявлення і вирішення відводу посадових осіб, які ведуть провадження в кримінальній справі, сформульовано наступні висновки і пропозиції.
1. Пропонується визначення поняття “відвід” – це процесуальне рішення про усунення особи від участі у кримінальному провадженні, прийняте в результаті задоволення мотивованої заяви сторони про наявність обставин, які виключають можливість участі у даній справі, що є гарантією неупередженості посадової особи, яка здійснює провадження. Самовідвід – це процесуальне рішення про усунення особи від участі у кримінальному провадженні, прийняте в результаті задоволення мотивованої заяви зобов’язаної за законом особи до органу або посадової особи, уповноважених приймати відповідні рішення, з повідомленням про наявність обставин, які виключають участь у провадженні.
2. Відвід створює реальну можливість усунути з законних підстав посадову особу, неупередженість якої викликає обґрунтований сумнів, виступаючи гарантією прав особи, в тому числі на доступ до правосуддя. Інститут відводу посадових осіб, які ведуть кримінальне провадження, забезпечує правогарантуючий ефект, що дозволяє визнати його гарантією правосуддя.
3. Неупередженість і безсторонність судді при здійсненні судочинства та інститут відводу передбачались в історичних пам’ятках права, що діяли на території України багато віків.
4. Європейські міжнародно-правові стандарти у сфері забезпечення неупередженості та безсторонності суддів, прокурорів, слідчих, визначені у міжнародно-правових актах та підкріплені практикою Європейського суду з прав людини щодо права особи на справедливий суд потребують комплексної імплементації у національне законодавство України та юридичну практику.
5. В роботі запропонована наступна теоретична класифікація підстав відводу: попередня несуддівська участь у справі; попередня суддівська участь; родинні відносини; заінтересованість в результатах провадження; порушення порядку визначення судді для розгляду справи АСДОС; інші обставини, які викликають сумнів в неупередженості посадової особи, яка веде провадження в справі.
6. У роботі встановлено прямий зв’язок між принципом змагальності та інститутом відводу, тому пропонується ч. 3 ст. 22 КПК України викласти в такій редакції: “Учасник процесу не може поєднувати дві або більше процесуальних ролей в одному провадженні”. Пропонуємо в п. 1 ч. 2 ст. 65 КПК України виключити з переліку осіб, яких не можна допитати як свідків, законних представників потерпілого, цивільного позивача та доповнити ч. 5 ст. 44 КПК України в такій редакції: “Законні представники мають право виступати як представники неповнолітнього потерпілого, а також можуть бути допитані як свідки за їх бажанням”.
7. В правовому регулюванні інституту відводу судді нами виявлені наступні прогалини.
Недостатньо враховані відносини подружжя, членства в сім’ї, свояцтва. У зв’язку з чим термін ”близький родич”, ”родичі” слід замінити на терміни “родич, чоловік, дружина, член сім’ї, свояк” і внести зміни в п.п. 1, 3 ч. 1, ч. 2 ст. 75 КПК України. Вважаємо, що суддя не повинен перебувати в родстві не тільки з учасниками процесу, вказаними в п. 1 ч. 1 ст. 75 КПК України, а й з будь-яким учасником процесу, а тому пропонуємо це врахувати у п.п. 1, 3 ч. 1, ч. 2 ст. 75 КПК України.
У п. 2 ч. 1 ст. 75 КПК України не охоплено випадки, коли особа ще не була допитана як свідок, однак володіє доказовою інформацією, яка має бути вилучена.
Вважаємо, що в змісті п. 2 ч. 1 ст. 75 КПК України варто охопити всіх осіб, які відіграють допоміжну роль в кримінальному процесі, про що внести зміни в редакцію даного пункту. Також в п. 2 ч. 1 даної статті не охоплені випадки залучення особи ще до призначення (обрання) на посаду судді до службового розслідування чи прийняття рішень у складі громадського чи державного органу, що може негативно вплинути на його внутрішнє переконання, а тому необхідно доповнити п. 2 ч. 1 ст. 75 КПК України вказівкою на такі випадки.
Доцільно змінити редакцію п. 3 ч. 1 ст. 75 КПК України, охоплюючи заінтересованість у результатах провадження не лише для судді, його родичів, а і їх подружжя, членів сім’ї, свояків.
Пропонуємо внести наступні зміни у ч. 1 ст. 75 КПК України і викласти в такій редакції: “Слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні: 1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, а також у випадку наявності підстав для винесення ухвали, постанови про визнання його потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх законним представником, або родичем, чоловіком чи дружиною, членом сім’ї, свояком будь-якого учасника процесу; 2) якщо він давав пояснення або повинен бути допитаний як свідок, брав участь у цьому провадженні як свідок, понятий, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник, або якщо раніше проводив відомче, службове розслідування чи перевірку обставин справи, брав участь у прийнятті рішення по цій справі у складі громадського чи державного органу; 3) за наявності особистого інтересу судді, його родичів, чоловіка чи дружини, членів сім’ї, свояків у результатах провадження; 4) за наявності інших обставин, які викликають обґрунтований сумнів у неупередженості судді”.
Порушення порядку визначення судді для розгляду справи (п. 5 ч. 1 ст. 75 КПК України), які мають розглядатись як підстава відводу, включає обставини: дані до АСДОС внесені неуповноваженим працівником; до системи внесено неправдиві відомості; порушення строку реєстрації з метою вплинути на авторозподіл справ між суддями; тиск на підлеглих працівників, які обслуговують АСДОС.
Пропонуємо викласти ч. 2 ст. 75 КПК України у наступній редакції: “У складі суду, який здійснює кримінальне провадження, не можуть бути особи, які є родичами між собою, чоловіком чи дружиною, членами сім’ї, свояками”. Пропонуємо доповнити ст. 75 КПК України ч. 3 такого змісту: “У складі колегії суддів, яка розглядає оскаржений вирок чи ухвалу, не може бути родичів, чоловіка чи дружини, членів сім’ї, свояків того судді, який брав участь у їх постановленні у нижчестоящому суді”.
8. Пропонуємо внести зміни до ст. 76 КПК України і викласти їх в такій редакції: “Суддя, який брав участь у судовому розгляді, апеляційному або касаційному провадженні, перегляді судових рішень Верховним Судом України або за нововиявленими обставинами, не може брати участі в розгляді цього провадження після скасування вироку, ухвали, винесених з його участю”.
9. Право відводу належить лише особам, які входять до складу сторін обвинувачення і захисту. Пропонуємо у ч. 2 ст. 80 КПК України замінити слова: “особами, які беруть участь у кримінальному провадженні” словами: “особами, які представляють сторони обвинувачення і захисту в судовому засіданні”.
10. Пропонуємо доповнити ч. 1 ст. 80 КПК України після слова: “зобов’язані” словом “негайно”, а після слів “заявити самовідвід” – словами “який повинен бути мотивованим”.
Пропонуємо доповнити ч. 1 ст. 344 КПК України і викласти таким чином: “Після виконання зазначених у статтях 342, 343 цього Кодексу дій, головуючий оголошує склад суду, прізвище запасного судді, якщо він призначений, прізвища прокурора, потерпілого, цивільного позивача, обвинуваченого, захисника, цивільного відповідача, представників та законних представників, перекладача, експерта, спеціаліста, секретаря судового засідання і нагадує про обов’язок самовідводу, роз’яснює учасникам судового провадження право відводу і підстави для цього, а також, що письмова мотивована заява про відвід судді повинна бути подана до суду не менше як за три дні до судового розгляду”.
Пропопонуємо доповнити ч. 2 ст. 137 КПК України в такій редакції: “В повістці має бути вказано склад суду, посаду і прізвище прокурора, секретаря судового засідання, експерта, перекладача, представників, захисників, а також наведено перелік підстав відводу та строк і порядок подачі заяви про відвід”.
11. Заява про відвід судді повинна подаватися у письмовій формі. У ній необхідно вказати прізвище, ім’я та по-батькові заявника, його процесуальний статус, назву кримінального провадження, прізвище, ім’я та по-батькові, процесуальний статус особи, якій заявляється відвід, підставу для цього з обґрунтуванням відповідними фактами, дату подання, підпис заявника.
12. Заявлений відвід може бути задоволений лише тоді, якщо заявник вказав такі підстави для відводу, які відповідають ст.ст. 75, 76 КПК України, і вони підтверджені достовірними фактичними даними. Відмова у задоволенні заяви про відвід буде законною, якщо: не будуть представлені докази існування обставин, які викликають обґрунтований сумнів в неупередженості судді відповідно до КПК України; відвід поданий неуповноваженим суб’єктом процесу або щодо недопустимого суб’єкта, а також за рішенням більшості колегії суддів.
13. Пропонуємо доповнити ст. 81 КПК України новою частиною 4 такого змісту: “Самовідвід, відвід судді, який одноособово розглядає справу, вирішує суддя апеляційного суду в межах триденного строку з моменту надходження матеріалів до апеляційного суду. А самовідводи, відводи двох чи більше суддів із складу колегії вирішує колегія апеляційного суду в такий же термін”. Відповідно існуючу ч. 4 ст. 81 КПК України вважати ч. 5.
З метою вдосконалення процедури вирішення відводу пропонуємо ч. 3 ст. 81 КПК України доповнити положенням: “Особа, яка заявила самовідвід, або якій заявлено відвід, повинна дати пояснення та відповіді на питання щодо конкретних підстав для усунення від подальшої участі у провадженні”. Незаявлення самовідводу є підставою для дисциплінарної відповідальності судді.
Пропонуємо змінити ч. 1 ст. 81 КПК України, виклавши в такій редакції: “Відвід повинен вирішуватись апеляційним судом на основі матеріалів, які надійшли із суду першої інстанції. У разі необхідності можуть бути викликані суддя, якому заявлено відвід, особи, які входять до складу сторін обвинувачення і захисту”.
14. Пропонуємо доповнити ч. 3 ст. 81 КПК України таким чином: “Відвід щодо двох суддів чи усьому складу суду розглядається відносно кожного судді в послідовності, яку встановлює той суд, який вирішує відвід. При рівності голосів суддя вважається відведеним”.
15. Пропонуємо доповнити ст. 81 КПК України ч. 6, в якій передбачити наступне:
“На ухвалу, якою вирішено заяву про відвід судді, особи, які входять до складу сторін обвинувачення та захисту, протягом 7 діб з дня її винесення можуть подати скаргу до касаційного суду. Її подача зупиняє провадження по справі”.
Пропонуємо доповнити ст. 424 КПК України ч. 5 такого змісту: “У касаційному порядку може бути перевірено ухвалу апеляційного суду щодо заяви про відвід, самовідвід”.
Пропонуємо доповнити ч. 4 ст. 426 КПК України і викласти в такій редакції: “Подання скарги на судові рішення, зазначені у ч. 5 ст. 424 цього Кодексу, зупиняє провадження до вирішення скарги касаційним судом”.
Пропонуємо доповнити ст. 426 КПК України ч. 5, виклавши таким чином: “Касаційну скаргу на судові рішення, зазначені в ч. 5 ст. 424 цього Кодексу, протягом 7 діб суд, який постановив оскаржене рішення, передає до касаційного суду разом із матеріалами провадження, необхідними для його вирішення”.
Пропонуємо доповнити ч. 1 ст. 427 КПК України таким чином: “Касаційна скарга на судові рішення, зазначені в ч. 5 ст. 424 цього Кодексу, призначається до розгляду не пізніше 7 діб з дня її надходження до касаційного суду. У разі необхідності суд вправі витребувати матеріали провадження. У цьому разі розгляд скарги відкладається на строк до 7 діб від дня надходження провадження до суду”.
Пропонуємо доповнити ч. 2 ст. 436 КПК України положенням: “Визнавши скаргу на рішення, передбачені в ч. 5 ст. 424 цього Кодексу, обґрунтованою, касаційний суд скасовує ухвалу апеляційного суду і повертає провадження на новий судовий розгляд ”.
16. Пропонуємо доповнити ч. 5 ст. 81 КПК України і викласти в такій редакції:
“У разі визнання судом, що заява про відвід була подана умисно, з метою перешкодити судочинству, на особу, яка його заявила, може бути накладено грошове стягнення в розмірі від двадцяти до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян ”.
17. Підстави для відводу прокурора і судді є аналогічними за змістом, за винятком тих, які пов’язані з виключними судовими функціям. Прокурор не приймає рішення в кримінальному провадженні, а тому може мати внутрішнє переконання, яке ґрунтується на попередній участі у ньому.
18. Пропонуємо доповнити ч. 3 ст. 81 КПК України і викласти в редакції: “Заява про самовідвід, відвід прокурора на стадії досудового розслідування має бути передана ним протягом 24 годин із своїми поясненнями вищестоящому прокурору, який повинен вирішити її протягом 72 годин. Рішення про відвід прокурора у вигляді мотивованої постанови оголошується учасникам процесу. Вищестоящий прокурор при задоволенні заяви про самовідвід, відвід заміняє його іншим прокурором.
У разі самовідводу, відводу прокурора у судових стадіях суддя (суд) вправі задати прокурору, учаснику процесу, який заявляє відвід, питання щодо підстав самовідводу чи відводу. Суд видаляється в нарадчу кімнату для винесення рішення і оголошує присутнім у вигляді ухвали. На ухвалу може бути подано скаргу до апеляційного суду протягом трьох діб з дня її винесення. Апеляційний суд має вирішити скаргу не пізніше як через 3 доби після її надходження. Подача апеляційної скарги зупиняє провадження. При задоволенні самовідводу, відводу прокурора суд направляє ухвалу вищестоящому прокурору для організації підтримання державного обвинувачення та представництва інтересів держави і громадян по даному провадженні. У разі незаявлення самовідводу прокурором за наявності ознак дисциплінарного проступка вищестоящий прокурор повинен вирішити питання про його дисциплінарну відповідальність. Прокурор продовжує виконувати свої повноваження до вирішення питання щодо самовідводу і відводу”.
19. З метою уніфікації підстав відводу прокурора, слідчого пропонуємо викласти ст. 77 КПК в такій редакції:
“1. Прокурор, слідчий не має права брати участь у кримінальному провадженні: 1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, а також у випадку наявності підстав для винесення постанови (ухвали) про визнання його потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або його законним представником, або родичем, чоловіком чи дружиною, членом сім’ї, свояком будь-якого учасника процесу; 2) якщо він брав участь в цьому ж провадженні як слідчий суддя, суддя, присяжний, захисник або представник, свідок або коли він давав пояснення чи повинен бути допитаний як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, понятий, секретар судового засідання, або якщо раніше проводив відомче, службове розслідування чи перевірку обставин справи, брав участь у прийнятті рішення по цьому провадженні у складі громадського чи державного органу; 3) за наявності особистого інтересу прокурора, слідчого, його родичів, чоловіка чи дружини, членів сім’ї, свояків у результатах провадження; 4) за наявності інших обставин, які викликають обґрунтований сумнів у його неупередженості.
2. Попередня участь прокурора у цьому ж провадженні в такому ж статусі не є підставою для його відводу.
3. Попередня участь слідчого у цьому ж провадженні в такому ж статусі не є підставою для відводу, крім випадків, коли він допустив порушення норм КПК”.
20. З метою розширення дії інституту відводу слідчого та для забезпечення права на заявлення відводу, пропонуємо доповнити ч. 4 ст. 77 КПК України в такій редакції: “Якщо слідчий прийняв справу до провадження, то він повинен оголосити підозрюваному, потерпілому, цивільному позивачу, цивільному відповідачу про це, роз’яснити право заявити відвід, підстави для цього і запитати, чи заявляють вони йому відвід, та оформити цю дію протоколом”. Пропонуємо доповнити ч. 2 ст. 80 КПК України таким чином: “Відвід можуть заявити потерпілий, його представник, законний представник, підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений, їх захисник та законний представник, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники, а в судовому засіданні – ще і прокурор”.
Пропонуємо доповнити ч. 1 ст. 77 КПК України абзацом: “Положення даної статті діють і при виконанні окремих та судових доручень”.
21. Для забезпечення оперативності та обґрунтованості вирішення заяви про відвід слідчого пропонуємо доповнити ст. 81 КПК України новою ч. 4 такого змісту: “Заява про відвід, самовідвід слідчого подається прокурору або слідчому судді, який розглядає і вирішує її протягом трьох діб. Заяви про відвід можуть бути письмові чи усні. Усні заяви прокурор або слідчий заносить до протоколу. Слідчий зобов’язаний протягом доби направити прокурору заяву про відвід, що надійшла до нього, зі своїми поясненнями. До її вирішення слідчий не може вчиняти дій, пов’язаних зі збиранням доказів”.
22. Пропонуємо доповнити ч. 6 ст. 81 КПК України в такій редакції: “У разі задоволення заяви про відвід прокурором, слідчий має право подати письмові заперечення до вищестоящого прокурора”.
23. Пропонуємо доповнити ст. 81 КПК України ч. 7 в такій редакції: “Постанова прокурора про відмову в задоволенні відводу чи самовідводу слідчого може бути оскаржена до суду в триденний термін з моменту її одержання. Скарга повинна бути розглянута в триденний термін з моменту надходження до суду. У судове засідання можуть бути викликані особа, яка подала скаргу, слідчий, прокурор, які мають право задавати питання, дати пояснення, прокурор – висновок. Суд приймає рішення в нарадчій кімнаті і оголошує присутнім. У разі відмови у задоволенні заяви про самовідвід чи відвід слідчий продовжує розслідування”.
Пропонуємо доповнити ч. 2 ст. 38 КПК України у такій редакції: “Постанова про створення слідчої групи оголошується підозрюваному, його захиснику, законному представнику, потерпілому, його законному представнику, цивільному позивачу та відповідачу, їх представникам з роз’ясненням права заявлення відводу та підстав для цього, про що складається протокол”.
24. Пропонуємо включити до ч. 2 ст. 412 КПК України положення: “Проведення розслідування особою, яка підлягала відводу, є підставою для скасування рішення по кримінальному провадженню вищестоящим судом”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Айткожин М. Исключить декларативность в защите граждан. / М. Айткожин // [Електронний ресурс] Режим доступу :http://www.zakon.kz/144601-otvod-sudi/-iskluchit-deklarativnost-v.htm.
2. Александров С.А. Правовые гарантии возмещения ущерба в уголовном процессе / С.А. Александров //. – Горький: 1976. – 124 с.
3. Алексеев В.Б. Оценка доказательств в стадии надзорного производства / В.Б. Алексеев //. – М.: Юридическая литература, 1971. – 128 с.
4. Анашкин Г.З. Объективность – главное в следственной и судебной работе / Г.З. Анашкин // Cоц. Законность. – 1960. – № 15. – С. 18-20.
5. Антонюк О.Д. Процесуальне керівництво досудовим слідством як функція прокурора в кримінальному судочинстві / О.Д. Антонюк // «Актуальні проблеми юридичної науки» : Збірник тез міжнарод. наук. конференції «Восьмі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 13-14 листопада): У 4-ьох частинах. – Частина 4. – Хмельницький: Видавництво ХУУП, 2009. – 204 с.
6. Арбитражный процесс / Под ред. М.К. Треушникова //. – М.: Зерцало, 1995. – 448 с.
7. Бараннік Р.В. Право особи на свободу від самовикриття, викриття членів її сім’ї чи близьких родичів у кримінальному процесі України: дис. канд. юр. наук: 120009 / Бараннік Роман В’Ячеславович. – К., 2003. – 198 с.
8. Басков В.И., Темушкин О.П. Прокурор в суде второй инстанции по уголовным делам / В.И. Басков, О.П. Темушкин // . – М. юридическая література, 1972. – 160 с.
9. Баулін О. Дізнавач як процесуально-самостійний суб’єкт досудового розслідування / О. Баулін // Право України. – 2002. – № 4. – С. 115-116.
10. Баулін О.В., Карпов Н.С. Процесуальна самостійність і незалежність та їх правові гарантії: Монографія / О.В. Баулін, Н.С. Карпов // під заг. ред. З.Д. Смітієнко. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2001. – 252 с.
11. Бекешко С.П., Матвиенко Е.А. Подозреваемый в советском уголовном процессе / С.П. Бекешко, Е.А Матвиенко //. – Минск: Издательство Вышэйшая школа, 1969. – 128 с.
12. Беккариа Чезаре. О преступлениях и наказаниях /Ч. Беккариа//. – М.: Фирма «Стелс» Бимпа, 1995. – 304 с.
13. Белькова О.В. Правовий статус свідка в кримінальному процесі України: дис. канд. юрид. наук 120009 / Белькова Олена Валеріївна. – Х.: 2005. – 210 с.
14. Бобечко Н.Р. Зловживання посадових осіб, які ведуть кримінальний процес, як одна з підстав для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами / Н.Р. Бобечко // Вісник Львівського університету. – 2003. – № 38. – С. 538-545.
15. Божьев В.П. Уголовно-процессуальные правоотношения / В.П. Божьев //. – М.: Юридическая литература, 1975. – 176 с.
16. Бойков А.Д. Этика профессиональной защиты по уголовным делам / А.Д. Бойков //. – М., 1978. – 101 с.
17. Брынцев В.Д., Чернухин В.Г. Судебный контроль (теория и практика) / В.Д. Брынцев, В.Г. Чернухин//. – Харьков: Ксилон, 2001. – 204 с.
18. Брынцев В.Д., Чернухин В.Г. Судебный прецедент (неофициальный). Судебная практика Харьковского региона по уголовным делам / В.Д. Брынцев, В.Г. Чернухин //. – Харьков.: Ксилон, 1999. – 272 с.
19. Будников В. Субъект доказывания не может быть свидетелем по уголовному делу / В. Будников // Российская юстиция. – 2002. – № 8. – С. 30-31.
20. Вареник Ю.В. Семейные отношения как объект уголовно-правовой охраны / Ю.В. Вареник // Проблемы обеспечения органами внутренних дел прав и ответственности граждан России в современных условиях / Сборник статей адъюнктов и соискателей. Выпуск №5. – М.: 1994. – С. 62-65.
21. Васильев Л., Филиппов М. О предвзятости и деформации в деятельности следователей и прокуроров / Л. Васильев, М. Филлипов //. – Социалистическая законность. – 1989. - № 7. – С. 52-53.
22. Васильев О.Л. Процессуальные функции следователей, органов дознания и дознавателя на стадии предварительного расследования / О.Л. Васильев // Вестник Московского государственного университета. – 2003. – С. 77-78.
23. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад і голов. ред. В.Т.Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2004. – 1440 с.
24. Вицин С.Е., Михайловская И.Б., Алексеева Л.Д., Куцова Э.Ф. Суд присяжних / С.Е. Вицин, И.Б. Михайловская, Л.Д. Алексеева, Э.Ф. Куцова //. – М.: Российская правовая академия МЮ РФ, 1994. – 135 с.
25. Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 34. – С. 266.
26. Вопросы уголовного права и процесса в практике Верховних Судов СССР и РСФСР (1938-1978 г.г.).3-е изд. переработаное и дополненое - М.: Юрид. лит., 1980. – 472 с.
27. Вопросы уголовного права и процесса в практике Верховных судов СССР и РСФСР, 1938—1979 / Под ред. С. В. Бородина. - М.: ЮЛ, 1980. – 490 с.
28. Ворожейкин Е.М. Семейные правоотношения в СССР / Е.М. Ворожейкин //. — М. , 1972. – 336 с.
29. Выдря М.М. Предание суду как гарантия законности привлечения к уголовной ответственности / М.М. Выдря//. – Краснодар.: 1981. – 97 с.
30. Выдря М.М. Уголовно-процессуальные гарантии в суде / М.М. Выдря //. – Краснодар: Кубанский государственный университет, 1980. – 94 с.
31. Выдря М.М. Учасники судебного разбирательства и гарантии их прав / М.М. Выдря //. – Краснодар: Кубанский государственный университет, 1979. – 101 с.
32. Галкин В.А. Функции прокурора в советском уголовном процессе / В.А. Галкин // Сов. государство и право. – 1957. – № 1. – С. 30-33.
33. Галкин И.С., Кочетков В.Г. Процессуальное положение подозреваемого / И.С. Галкин, В.Г. Кочетков //. – М.: Юридическая литература, 1968. – 64 с.
34. Гончаров И.Д. Возникновение и развитие института предварительного следствия в советском уголовном процессе / И.Д. Гончаров //. – К.: Научно-исследовательский и редакционно-издательский отдел КВШ МВД СССР, 1980. – 47 с.
35. Гончаров І. Деякі аспекти процесуальної самостійності слідчого / І. Гончаров // Право України. – 1995. – № 7. – С. 26-27.
36. Горбань В.В. Функция судебрного контроля как необходимое условие развития демократических основ /В.В. Горбань// Российская юстиция, 2007. – № 3. С. 35-37.
37. Гордін Л.Я. Проблеми законодавчого забезпечення слідчо-оперативних груп / Л.Я. Гордін // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2004. – № 1-2 (9-10). – С. 236-239.
38. Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Элькинд П.С. Проблема доказательств в советском уголовном процессе / Г.Ф. Горский, Л.Д. Кокорев, П.С. Элькинд //. – Воронеж: Издательство Воронежского университета, 1978. – 304 с.
39. Гражданское процессуальное законодательство. Комментарий / под ред. М.К. Юкова. – М.: Юридическая литература, 1991. – 720 с.
40. Гребеньков Г.В., Фіолевський Д.П. Юридична етика / Г.В. Гребеньков, Д.П. Фіолевський //. – К.: Алерта, 2005. – 211 с.
41. Григор’єва Л. Принцип незалежності судової влади та гарантії судового захисту прав і свобод людини і громадянина / Л. Григор’єва // Вісник Верховного суду України. – 1999. – № 4 (14). – С. 5-9.
42. Гринюк В.О. Принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки закону в Кримінальному процесі України / В.О. Гринюк //. – К.: АКД, 2004. – 17 с.
43. Гродзинский М.М. Кассационное и надзорное производство в советском уголовном процессе / М.М. Гродзинский //. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1953. – 232 с.
44. Громадська довіра: неупереджене правосуддя та юстиція. Матеріали українсько-канадської конференції 1-3 жовтня 1997 року. – К, 1999. – 115с.
45. Грошевий Ю.М., Марочкін І.Є. Органи судової влади України / Ю.М. Грошевий, І.Є. Марочкін //. – К.: Ін Юре, 1997. – 20 с.
46. Грошевий Ю.М. Деякі проблеми кримінально-процесуальної теорії /Ю.М. Грошевий// Вісник Академії правових наук України. – Х.: Право, 2004. – № 3 (38). – С. 144.
47. Грун А. Подготовительная часть судебного заседания /А. Грун // Советская юстиция. -1968. – № 13. – С. 20-21.
48. Грун А.Я. Пересмотр приговоров в порядке судебного надзора / А. Грун //. – М.: Юридическая литература, 1969. – 160 с.
49. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. Репринтне відтворення видання 1913р. К: Друкарня “С.В. Кульженко”, 1913. – 524 с.
50. Гукасян Р. Проблема интереса в советском гражданском процессуальном праве / Р. Гукасян //. - Саратов: Приволжское книжное издательство, 1970. – 190 с.
51. Гуляев А.П. Следователь в уголовном процессе / А.П. Гуляев //. – М.: Юридическая литература, 1981. – 192 с.
52. Гуценко К.Ф., Головко Л.В., Филимонов Б.А. Уголовный процесс западных государств / К.Ф. Гуценко, Л.В. Головко, Б.А. Филимонов //. – М.: ИКД ”Зерцало”, 2001. – 426 с.
53. Данилин В.И., Реутов С.И. Юридические факты в семейном праве / В.И. Данилин, С.И. Реутов //. – Свердловск, 1989. – 176 с.
54. Дежнев А. Возможен ли отвод в стадии возбуждения уголовного дела / А. Дежнев // Законность. – 2006. – № 1. – С. 46-48.
55. Денісова Г.В. Самовідвід слідчого та етика розслідування / Г.В. Денісова // Збірник наукових статей за матеріалами І Міжвузівської науково-практичної конференції [“Aктуальні питання реформування правової системи в Україні”]. – 2005. – С. 341-343.
56. Джафаркулиев М.А. Проблема национального языка в судопроизводстве / М.А. Джафаркулиев //. – Баку: Азербайджанское государственное издательство, 1989. – 208 с.
57. Димитров Ю. Суддя – носій судової влади / Ю. Димитров // Право України. – 1995. – № 1. – С. 12-15.
58. Довідник судді: Законодавчі та відомчі акти з питань організації судочинства / Довідкове видання. – Відпов. ред. В.Т.Маляренко. – К.: Воля, 2003. – 832 с
59. Елемисов Г.Б. Юридическая защита прав и законных интересов личности в уголовном процессе / Г.Б. Елемисов //. – Алма-Ата: Издательство Казахстан, 1979. – 56 с.
60. Європейська хартія про закон ”Про статус суддів” // Довідник судді: Законодавчі та відомчі акти з питань організації судочинства / Довідкове видання. - Відпов. ред. В.Т.Маляренко - К.: Воля. 2003. – С. 701-706.
61. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Предварительное следствие в советском уголовном процессе / Н.В. Жогин, Ф.Н. Фаткуллин //. – М.: 1965. – 176 с.
62. Загорский Г.И. Судебное разбирательство по уголовному делу / Г.И. Загорский //. – М.: Юридическая литература, 1985. – 112 с.
63. Задерако В.Г. Институт отводов в советском уголовном процессе / В.Г. Задерако //. – Харьков: 1978. – АКД . – 17 с.
64. Задерако В.Г. Отвод участников процесса по уголовному делу / В.Г. Задерако // Социалистическая законность. – 1977. – № 7. – С. 64-65.
65. Закон України “Про боротьбу з корупцією” // [Електронна адреса]. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/356/95-вр.
66. Закон України ”Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 р. № 3477-IV // Відомості Верховної Ради. – 2006. - № 30. – С. 260
67. Закон України “Про державну службу” // Відомості Верховної Ради України.-1993. - № 52. – С. 490.
68. Закон України “Про засади запобігання і протидії корупції” № 3206-VI від 07.04.2011 року // [Електронна адреса]. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=3206-17
69. Закон України ”Про прокуратуру” // [Електронний ресурс] Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main/cgi?nreg=178912bin/laws/main/cgi?nreg=178912& test=4 /UMfPEGznhhP5A.ZiqgME/9Hdlr6sFggKRbl1c.
70. Закон України ”Про судоустрій і статус суддів” № 2453-VI від 07.07.2010 року// [Електронний ресурс] Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2453-17.
71. Заява VIIІ позачергового з’їзду суддів України ”Про концептуальні засади подальшого здійснення судової реформи в Україні” від 7 грудня 2007 року / Адвокат. – 2007. – № 11-12. – С. 58-60.
72. Здриковский В.А. Обьективность, всесторонность, полнота предварительного расследования в советском уголовном процессе / В.А. Здриковский // АКД. – Свердловск – 1969. – 18 с.
73. Зейкан Я.П. Коментар Цивільного процесуального Кодексу / Я.П. Зейкан // 2-е вид., доп. – К.: Юр. Практика, 2007. – 592 с.
74. Зейкан Я.П. Право на захист у кримінальному процесі. Зразки процесуальних актів. Збірник / Я.П. Зейкан //. – К.: Юридична практика, 2005. – 190 с.
75. Зміни затверджені рішенням Ради суддів України від 24.12.2010 року до Положення, затверджені рішенням Ради суддів України 26 листопада 2010 року № 30; Зміни затверджені рішенням Ради суддів України від 21.01.2011 року № 4 до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затверджені рішенням Ради суддів України 26 листопада 2010 року № 30 із змінами внесеними рішенням Ради суддів України від 24.12.2010 року № 33 // Вісник Верховного суду України. – 2011. – № 2 (126). – С. 4 // Вісник Верховного суду України. – 2011. – № 2 (126). – С. 4
76. Зусь Л.Б. Правовое регулирование в сфере уголовного судопроизводства / Л.Б. Зусь //. – Владивосток, 1984. – 180 с.
77. Из практики прокурорского надзора // Социалистическая законность. – 1968. – № 3. – С. 81-88.
78. Инструкция о выполнении функций органов дознания на морских судах, находящихся в плавании. Утверждена Генеральным прокурором СССР по согласованию с Министром морского флота СССР и Министром рыбного хозяйства СССР 7 августа 1974г.
79. Іваницький С.О. Право особи на розгляд її справи належним і безстороннім судом у світлі рішень Європейського суду з прав людини / С.О. Іваницький // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 12 (64). – С. – 21-23.
80. Історія держави і права України: Підр. / За ред. А.С. Чайковського А.С. / Чайковський (кер. авт. кол.), В.І. Батрименко, Л.О. Зайцев, О.Л. Копиленко та ін. //. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 512 с.
81. Калиновский К.Б. Внепроцессуальная информированность следователя и проблема его отвода // Новые информационные технологии в практике работы правоохранительных органов / К.Б. Калиновский //. – СПб., 1998. – С. 157-159 [Електронний ресурс] Режим доступу : http://www.kalinovsky-k.narod.ru/p/1998-1.htm
82. Карнозова Л.М. Суд присяжных в России: инерция юридического сознания и проблемы реформирования / Л.М. Карнозова // Государство и право. – 1997. – № 10. – С. 50-58.
83. Керівні принципи щодо ролі прокурорів // Права людини: довідник для прокурорів / Упоряд. Марнікс Алінк. – К.: Фенікс, 205. – С. 150-154
84. Клеандров М.И. Статус арбитражных, народных, присяжных заседателей / М.И. Клеандров //. – М.: ИГПАН, 2000. – 107 с.
85. Клочков В. К разработке концепции прокурорского надзора в уголовном процессе / Клочков // Социалистическая законность. – 1989. – № 11. – С. 29-32.
86. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України / Є.Г. Коваленко //. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 576 с.
87. Коваленко Є.Г., Гончар М.М. Принцип всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин кримінальної справи: поняття та зміст / Є.Г. Коваленко, М.М. Гончар // Науковий вісник УАВС. – 1996. – № 1. – С. 244-251.
88. Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Підручник / Є.Г. Коваленко, В.Т. Маляренко //. – К.: Юрінком Інтер, 2004.– 688 с.
89. Когутич І.І. Теоретичні основи використання криміналістичних знань під час розгляду кримінальних справ в суді / І.І. Когутич // Автореферат дис. на здобуття ступеня доктора юрид. наук. – КНУ ім. Т.Шевченка, 2010. – 37 с.
90. Кодекс адміністративного судочинства. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 176 с.
91. Кодекс адміністративного судочинства: Науково-практичний коментар / За ред. Ківалова С.В., Харитонової О.І. / Ківалов С.В., Харитонова О.І., Пасенюк О.М., Аракелян М.Р. та ін. //. – Х.: ТОВ «Одісей», 2005. – 552 с.
92. Козлов А. Основания отвода судей / А. Козлов // Советская юстиция. – 1971. – № 13. – C. 14-15.
93. Кокорев Л.Д. Подсудимый в советском уголовном процессе / Л.Д. Кокорев //. – Воронеж: Издательство Воронежского университета, 1973. – 271 с.
94. Колісниченко В. Незалежність судової влади – запорука демократичної держави // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 4 (68). – С. 8-11.
95. Колоколов Н.Я. Судебный контроль в стадии предварительного расследования: реальность, перспективы / Н.Я. Колоколов // Государство и право. – 1998. – № 11. – С. 31-39.
96. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации // Под ред. Коваленко А.Г. – М.: Издательство “Эксмо”, 2003. – 1264 с.
97. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу РСФСР. Под ред. Лебедева В.М. – М.: Спарк , 1995. – 613 с.
98. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод // Голос України. – 2001. - № 3 (2503) від 10 січня 2001 року. – с. 6-9. // http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_004.
99. Кононенко В.І. Неупередженість суддів / В.І. Кононенко// Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 2 (30). – С. 56-59.
100. Конституція України: офіційний текст: коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина. Навчальний посібник (нормативні документи та коментарі) / Авт. – упор. М.І. Хавронюк. – К.: Видавництво АСК, 2003. – 384 с.
101. Котов Д.П. Вопросы судебной этики / Д.П. Котов//. – М.: Знание, 1976. – 64 с.
102. Кравчук В.М. Угриновська О.І. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України / В.М. Кравчук, О.І. Угриновська //. – К.: Істина , 2006. – 944 с.
103. Краткое изображение процессов или судебных тяжеб. 1715. гл. 1, п. 10. Российское законодательство X-XX веков. Т. 4. – М.: Юридическая литература, 1986. – 520 с.
104. Кримінально – процесуальний кодекс УРСР // ЗУ УРСР . – 1927. – № 36-38. – 167 с.
105. Кримінально-процесуальне право України: підручник. За заг.ред. доктора юрид. наук, проф. Ю.П.Аленіна. – Х.: Одісей. 2009. – 816 с.
106. Кримінально-процесуальний кодекс Македонії // [Електронна адреса] Режим доступу: http://jorm.org.mk/zakon-krivicna.shtml
107. Кримінально-процесуальний кодекс Польщі // [Електронний ресурс] Режим доступу: http://isap.sejm.gov.pl/DetailsServlet?id=WDU19970890555
108. Кримінально-процесуальний кодекс Румунії // [Електронна адреса] Codul de Procedura Penala al Romaniei. http://www.cameramures.com/CPP.pdf
109. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / за заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка //. – К.: Форум, 2003. – 938 с.
110. Кримінальний процесуальний кодекс України: – К.: «Центр учбової літератури», 2012. – 254 с.
111. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – Вид. четверте, перероблене і доповнене. – К.: Юрисконсульт, КНТ. – 2007. – 896 с.
112. Кримінально-процесуальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. Станом на 17.08.2010 р.: (офіц. текст). – К.: Паливода А.В., 2010. – 240 с.
113. Кримінально-процесуальний кодекс Української РСР. Науково-практичний коментар. За ред. Самаєва М.Т. – К.: Видавництво політ. літ., 1968. – 400 с.
114. Крылов И.Ф., Бастрыкин А.И. Розыск, дознание, следствие: учебное пособие / И.Ф. Крылов, А.И. Бастрыкин//. – Ленинград: Издательство Ленинградского университета, 1984. – 217 с.
115. Курочкина Л.А. Обеспечение прокурором прав участников судебного разбирательства уголовных дел / Л.А. Курочкина //. – М.: Юрлитинформ, 2004. – 160 с.
116. Курс советского уголовного процесса / под. ред. А.Д. Бойков, И.И. Карпеца. – М.: Юридическая литература, 1989. – С. 452.
117. Куцова Э.Ф. Гражданский иск в уголовном процессе. / Э.Ф. Куцова //. – М.: Гос.изд-во юрид.лит., 1955. – 52 с.
118. Кучинська О.П., Кучинська О.А. Кримінальний процес України / О.П. Кучинська, О.А. Кучинська //. – К.: Прецедент, 2005. – 202 с.
119. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции / А.М. Ларин //. – М.: Юридическая литература, 1986. – 160 с.
120. Левин А.М., Огнев П.А., Россельс В.Л. Защитник в советском суде / А.М. Левин, П.А. Огнев, В.Л. Роосельс //. –