ПІКУЛЬ ВОЛОДИМИР ПАВЛОВИЧ ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ’ЄКТІВ ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН У СФЕРІ ОХОРОНИ ПРАЦІ

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ CХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису ПІКУЛЬ ВОЛОДИМИР ПАВЛОВИЧ Прим. № ____ УДК 349.2 ДИСЕРТАЦІЯ ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ’ЄКТІВ ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН У СФЕРІ ОХОРОНИ ПРАЦІ 12.00.05 трудове право; право соціального забезпечення (081 Право) Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело __________________________________ (підпис, ініціали та прізвище здобувача) Науковий керівник кандидат юридичних наук, доцент Капліна Галина Анатоліївна Київ 2019

ЗМІСТ ВСТУП................................................................................................................. 2 РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЕКОНОМІЧНИХ АСПЕКТІВ ОХОРОНИ ПРАЦІ..................................... 12 1.1 Вплив глобалізації на реформування відносин у сфері охорони праці ................................................................................................................ 12 1.2 Сучасний стан нормативно-правового регулювання охорони праці .......................................................................................................................... 35 1.3 Інтереси суб'єктів соціально-трудових відносин у сфері охорони праці ................................................................................................................ 53 Висновки до розділу 1................................................................................... 63 РОЗДІЛ 2 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ’ЄКТІВ ТРУДОВОГО ПРАВА В СФЕРІ ОХОРОНИ ПРАЦІ........................................................... 66 2.1 Поняття та класифікація суб’єктів охорони праці ............................ 66 2.2 Особливості правового статусу працівника в сфері охорони праці 79 2.3 Правовий статус та повноваження роботодавця в сфері охорони праці ................................................................................................................ 87 Висновок до розділу 2 ................................................................................. 101 РОЗДІЛ 3 НАПРЯМИ ОПТИМІЗАЦІЇ СИСТЕМИ СУБ’ЄКТІВ ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН У СФЕРІ ОХОРОНИ ПРАЦІ............ 104 3.1 Проблеми нормативно-правового регулювання діяльності системи суб’єктів трудових відносин у сфері охорони праці............................... 104 3.2 Удосконалення системи суб’єктів охорони праці у трудових відносинах .................................................................................................... 123 3.3 Зарубіжний досвід організації та діяльності суб’єктів охорони праці: напрями його запозичення для України ................................................. 133 Висновки до розділу 3................................................................................. 153 ВИСНОВКИ.................................................................................................... 157 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРЕРАТУРИ .......Ошибка! Закладка не определена. ДОДАТОК 1 .

bibliography

ВИСНОВКИ У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, яке полягало в тому, щоб на підставі вивчення загальновизнаних міжнародних стандартів, чинного національного й зарубіжного законодавства розкрити особливості правового статусу суб’єктів трудових правовідносин у сфері охорони праці. За результатами дослідження сформульовано нижченаведені основні висновки. 1. Суб’єктами соціально-трудових відносин у сфері виробництва й охорони праці є сукупність державних та недержавних органів (уповноважених осіб підприємства, установи, організації), що покликані гарантувати та забезпечувати реалізацію законодавчо визначених норм та правил, спрямованих на попередження виробничого травматизму і професійних захворювань, здійснювати контроль за дотриманням законодавства про охорону праці. 2. Інтереси суб’єктів соціально-трудових правовідносин у сфері виробництва та охорони праці є складною категорією. Належні умови праці, зниження рівня виробничого травматизму, професійної захворюваності працівників мають не тільки соціальний, але й економічний ефект, оскільки позитивні результати охорони праці призводять до збільшення фонду робочого часу, підвищення ефективності використання устаткування, зменшення плинності працівників, зменшення витрат на пільги та компенсації за несприятливі умови праці, скорочення бюджетних видатків, пов’язаних з виробничим травматизмом та захворюваністю працівників. Зазначені фактори становлять основу соціально-економічних інтересів суб’єктів соціальних та трудових правовідносин у сфері виробництва й охорони праці. 3. Для забезпечення впровадження нормативних актів у сфері охорони праці, а також поліпшення дієвості цих положень особливо важливою є гармонійна, скоординована й ефективна співпраця структур, 158 задіяних у системі охорони праці, інтерактивна взаємодія з роботодавцями та працівниками, роз’яснення та поширення положень, які стосуються безпечної життєдіяльності працівника в умовах виробничого середовища. Компетентним державним органам не вистачає комплексного підходу до нормативно-правового регулювання організації охорони праці та діяльності системи суб’єктів охорони праці у всіх сферах економічної діяльності, а отже, ці проблеми потрібно вирішувати найближчим часом. 4. До основних ознак суб’єктів трудового права у сфері охорони праці належать такі: вони є особами (фізичними або юридичними), які здійснюють діяльність, направлену на забезпечення та реалізацію норм із охорони праці; наділені правосуб’єктністю: правоздатністю і дієздатністю; можуть бути учасниками правовідносин із охорони праці лише на підставі норм, визначених спеціальними нормативно-правовими актами; мають домінуюче становище в системі учасників трудових правовідносин; можуть притягнути правопорушника до юридичної відповідальності; мають чітко передбачені законодавством контрольно-наглядові повноваження суб’єктів (органів державної влади та їх посадових осіб) щодо охорони праці; їх діяльність носить безперервний характер (вони повинні постійно контролювати трудовий процес). 5. Під правовим статусом суб’єкта охорони праці слід розуміти регламентоване та гарантоване державою правове становище, що складається з чіткого переліку прав та обов’язків, відповідно до яких суб’єкт охоронних правовідносин обирає та координує власну поведінку. Тому правовий статус суб’єкта охорони праці є комплексним поняттям, якому притаманні характерні ознаки універсальності та системності. 6. Правовий статус працівника як суб’єкта охорони праці складається з таких елементів: трудової правосуб’єктності; основних (статутних) трудових прав і обов’язків; юридичних гарантій (загальних і спеціальних), передбаченої законодавством відповідальності за порушення трудових прав і обов’язків. Працівник виступає особливим суб’єктом 159 правовідносин у сфері охорони праці, так як саме основною метою охорони праці є захист його життя і здоров’я. Нормативно закріплені права працівника на охорону доцільно класифікувати на загальні та спеціальні. Слід наголосити на тому, що сфера охорони праці включає спеціальні норми, що встановлюють додаткові права у сфері охорони праці для окремих категорій працівників. Тому правовим статусом працівника як суб’єкта в сфері охорони праці є регламентоване та гарантоване державою правове становище, що складається з чіткого переліку прав та обов’язків, відповідно до яких працівник обирає та координує власну поведінку. 7. Роботодавець за своєю природою є більш універсальним суб’єктом суспільних відносин, на відміну від працівника, оскільки у нього існують права та обов’язки не тільки у власне трудових відносинах, а й у відносинах, що передують трудовим, що випливають з трудових, а також напряму у відносинах з державою із забезпечення охорони праці на виробництві. Права та обов’язки роботодавця можна поділити на такі, що стосуються виключно працівників із забезпечення і підтримання безпечних і здорових умов праці, за які він несе відповідальність як перед працівником, так і перед державою, а також права та обов’язки роботодавця перед державою, відповідно до яких роботодавець повинен створити належні умови праці і привести саме підприємство, установу чи організацію до відповідних стандартів з охорони праці, а також підтримувати їх протягом всієї діяльності 8. Нормативно-правове регулювання діяльності системи суб’єктів трудових відносин у сфері охорони праці в Україні здійснюється на трьох рівнях: конституційному, законодавчому та нормативному. Вказані нормативно-правові акти з питань правового регулювання діяльності системи суб’єктів трудових відносин у сфері охорони праці належним чином приведені у відповідність з міжнародно-правовими джерелами, що ратифіковані в Україні. Встановлено, що компетентним державним органам не вистачає комплексного підходу до нормативно-правового регулювання 160 організації охорони праці та діяльності системи суб’єктів охорони праці у всіх сферах економічної діяльності, а отже, ці проблеми потрібно вирішувати найближчим часом. 9. Вдосконалення діяльності системи суб’єктів трудового права в сфері охорони праці потребує додаткового нормативно-правового регулювання діяльність органів, які наділені контрольно-наглядовими повноваженнями та мають право здійснювати дозвільні процедури, оскільки їх робота супроводжується чисельними порушеннями, що виявляються у ході перевірок в порядку нагляду. Негативним чином на стан законності у галузі охорони праці та безпеки виробництва впливають факти дублювання функцій органів, які здійснюють контроль за додержанням вимог законодавства про охорону праці; також залишається невирішеною проблема надлишкового адміністрування з боку держави, а заходи, що вживаються для оптимізації повноважень органів державної виконавчої влади, які виконують контрольно-наглядові функції, не є достатніми. 10. Міжнародний досвід свідчить, що важлива роль у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони праці належить національним інспекціям праці. Існуюча в Україні система інспекцій праці не є ефективною та такою, що відповідає вимогам МОП. Тому актуальним є завдання вивчення та запозичення зразків ефективної організації і діяльності інспекцій праці в економічно розвинених країнах світу. В більшості країн світу створені та функціонують спеціальні державні органи, завданням яких є забезпечення реалізації законодавства з охорони праці, техніки безпеки, видання відповідних правил і стандартів, координація роботи державних органів та неурядових установ. Як засвідчує аналіз зарубіжного досвіду, необхідним є перегляд усієї ієрархічної структури органів охорони праці в Україні. Так, удосконалення як державних, так і недержавних суб’єктів охорони праці дозволить зменшити виробничі ризики на підприємстві.