ПИРОГОВСЬКА Віра Олександрівна. ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

brief description

ПИРОГОВСЬКА Віра Олександрівна. Назва дисертаційної роботи: "ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ПИРОГОВСЬКА ВІРА ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 349.2 (477)
ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ В СІЛЬСЬКОМУ
ГОСПОДАРСТВІ
Спеціальність 12.00.05 – трудове право;
право соціального забезпечення
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник –
доктор юридичних наук, професор
Мельничук Наталія Олексіївна
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………....………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1 ПРАЦЯ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ ЯК ОСОБЛИВИЙ
ВИД ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ…………………………………………..12
1.1 Підстави диференціації правового регулювання праці в сільському
господарстві………………………………………………………………………...12
1.2 Працівники підприємств сільського господарства як особлива категорія
суб’єктів трудового права…………………….……………………………………33
Висновки до розділу 1…………………………..……………………………….....53
РОЗДІЛ 2 КОМПОРАТИВНІСТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАВОВОГО
РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ……..……..56
2.1 Становлення і розвиток правового регулювання праці в сільському
господарстві України………………………...…………………………………….56
2.2 Міжнародні стандарти правового регулювання праці в сільському
господарстві…………………………………….…………………………………..79
2.3 Правове регулювання праці в сільському господарстві в зарубіжних
країнах………………………………………………………………………………98
Висновки до розділу 2…………….………………………………….…………...135
РОЗДІЛ 3 СУЧАСНИЙ СТАН ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ В
СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ І ШЛЯХИ ЙОГО
ВДОСКОНАЛЕННЯ…………………………………………………………….137
3.1 Особливості регулювання трудових правовідносин працівників сільського
господарства…………………………………………………….………………....137
3.2 Охорона праці працівників сільського господарства…….……………........168
3.3 Правове регулювання соціально-партнерських відносин працівників
сільського господарства…………………………………….…………….….…...194
Висновки до розділу 3………………………………………..…………...............216
ВИСНОВКИ………………………………………………....……………………220
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………....……………………...225
3
ВСТУП
Актуальність теми. Трудове право, як і будь-яка інша галузь права,
характеризується єдністю і диференціацією правового регулювання. Це
проявляється у джерелах трудового права, де є норми, які поширюються на всі
трудові відносини, та норми обмеженої сфери дії. На сучасному етапі
розвитку сільського господарства висуваються нові вимоги до формування і
використання як трудового, так і кадрового потенціалу, що викликає
необхідність створення дієвих стимулів та механізмів активізації потенціалу
особистості й суспільної праці. У процесі виробництва сільськогосподарської
продукції його працівники вступають у різноманітні відносини, які
потребують чіткої правової регламентації.
Аналіз сучасної політики та практики організації праці в сільському
господарстві України показав, що на сьогоднішній день існує велика кількість
невирішених питань і протиріч у цій сфері. Однією з найважливіших проблем
є несвоєчасність виплати заробітної плати. Досягнення мети наукового
дослідження стало можливим через формування і підтримання збалансованої
державної політики у сфері правового регулювання праці в сільському
господарстві, створення максимально сприятливого середовища для реалізації
громадянами свого невід’ємного права на працю. Праця в сільському
господарстві є настільки специфічною, що її не можна ототожнювати з
працею в будь-якій іншій галузі економічної діяльності. Це потребує її
особливого правового регулювання, в тому числі й охорони праці
сільськогосподарських працівників через виокремлення правового інституту
охорони праці в сільському господарстві, який входить до правового
інституту аграрних трудових правовідносин, що і зумовлює актуальність
дисертаційного дослідження.
Над вивченням даної проблеми працювали такі відомі науковці як
М.Г. Александров, В.М. Андріїв, З.С. Бєляєва, Г.Ю. Бистров, С.М. Братусь,
Н.Б. Болотіна, С.В. Вавженчук, В.С. Венедіктов, С.В. Венедіктов,
4
Ю.М. Гришина, О.О. Головко, Г.С. Гончарова, Т.А. Занфірова, Ю.Ю. Івчук,
М.І. Іншин, І.Ф. Казьмін, О.А. Кічатова, М.І. Козирь, Р.І. Кондратьєв,
В.Л. Костюк, Л.І. Левітін, Р.З. Лівшиць, С.С. Лукаш, В.С. Мартем’янов,
А.Р. Мацюк, К.Ю. Мельник, Н.О. Мельничук, В.В. Петров, О.О. Погрібний,
С.М. Прилипко, О.І. Процевський, Н.О. Рунова, В.І. Семчик, М.В. Сторожев,
Я.Я. Страутманіс, В.В. Тадевосян, Н.І. Титова, О.В. Тищенко, Н.М. Хуторян,
Г.І. Чанишева, В.І. Щербина, В.М. Яковлєв, О.М. Ярошенко та інші.
Незважаючи на велику кількість робіт, присвячених розвитку правового
регулювання праці, специфіка праці у сільському господарстві, яка зумовлює
особливості правового регулювання робочого часу, часу відпочинку, оплати
та охорони праці, залишилася поза увагою дослідників у період реформування
аграрного сектора економіки. Це свідчить про актуальність та необхідність
проведення подальших наукових досліджень з проблем правового
регулювання трудових відносин сільськогосподарських працівників у
трудовому праві. Наукова й практична значимість зазначених питань,
недостатня розробленість їх у науці трудового права, а також дискусійний
характер багатьох проблем обумовили вибір теми цього дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконана на кафедрі трудового права та права
соціального забезпечення юридичного факультету Київського національного
університету імені Тараса Шевченка відповідно до теми «Доктрина права в
правовій системі України: теоретичний і практичний аспекти» (№ 11БФ042-
01), затвердженої на період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2015 року.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є
здійснення комплексного теоретико-правового аналізу особливостей
регулювання праці в сільському господарстві.
Для досягнення поставленої мети у процесі дослідження необхідно
вирішити такі основні задачі:
5
 визначити поняття «диференціація правового регулювання праці в
сільському господарстві» та охарактеризувати об’єктивні підстави
диференціації правового регулювання праці;
 дослідити правовий статус працівника сільськогосподарського
підприємства;
 з’ясувати особливості сучасного стану правового регулювання
звільнення працівників;
 виділити періоди розвитку процесу правового регулювання праці в
сільському господарстві;
 проаналізувати еволюцію міжнародних сільськогосподарських
відносин;
 окреслити основні тенденції розвитку законодавства про безпеку і
гігієну праці в сільському господарстві західних країн;
 виокремити принципи правового регулювання охорони праці у
сільському господарстві;
 виділити особливості правового становища членів
сільськогосподарських виробничих кооперативів і фермерських господарств;
 сформувати авторське визначення поняття «правова охорона
здоров’я працівників сільського господарства»;
 встановити специфічні особливості галузі сільського господарства,
які визначають економічні, організаційні та юридичні правовідносини при
виробництві сільськогосподарської продукції.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з
реалізацією фізичним особами права на працю в сільському господарстві.
Предметом дослідження є особливості регулювання праці в сільському
господарстві.
Методи дослідження. Методологічною основою наукового
дослідження є діалектичний метод пізнання правових явищ, який дозволив
вирішити поставлені завдання щодо аналізу сутності регулювання праці в
6
сільському господарстві та пошуку вирішення проблем у цій сфері.
Застосування системного методу сприяло формулюванню основних понять і
категорій, таких як «диференціація правового регулювання праці в сільському
господарстві», «правовий статус працівника сільськогосподарського
підприємства», «правова охорона здоров’я працівників сільського
господарства», «сільськогосподарський працівник», «праця в сільському
господарстві» (п.п. 1.1, 1.2, 3.2). Використання структурного методу
виявилося найбільш ефективним при виділенні особливостей правового
становища членів сільськогосподарських виробничих кооперативів і
фермерських господарств та специфічних особливостей галузі сільського
господарства, які визначають економічні, організаційні та юридичні
правовідносини при виробництві сільськогосподарської продукції (п.п. 3.1,
3.2). Історичний метод наукового дослідження застосовано для виділення
періодів розвитку процесів правового регулювання праці в сільському
господарстві та етапів еволюції міжнародних сільськогосподарських відносин
(п.п. 2.1, 2.2). Завдяки методу порівняльно-правового аналізу проведено
загальнотеоретичну характеристику правового регулювання праці в
сільському господарстві зарубіжних країн (п. 2.3). За допомогою логікосемантичного методу поглиблено понятійний апарат в означеній сфері
(п.п. 1.1, 2.2, 3.1, 3.3). Більшість методів у роботі використовувалися
комплексно з метою більш повного та всебічного розкриття предмета
дослідження.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що
дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці трудового права
комплексним науковим дослідженням правового регулювання трудових
правовідносин в сільському господарстві. У результаті проведеного
дослідження сформульовано ряд наукових положень і висновків,
запропонованих особисто здобувачем. Серед найбільш важливих виділяємо
наступні:
7
уперше:
– здійснено комплексну класифікацію категорії особливостей, які
впливають на трудові відносини в сільськогосподарських підприємствах на
державному та галузевому рівні. В аграрному законодавстві на державному
рівні відсутній нормативно-правовий акт, який би регулював особливості
праці в агропромисловому комплексі. Зважаючи на незадовільний стан
нормативної бази, на практиці підвищується значення колективно-договірного
регулювання трудових відносин у сільському господарстві. На галузевому
рівні ці відносини регулюються Галузевими угодами, які укладаються між
Міністерством аграрної політики України, галузевими об’єднаннями
підприємств та профспілкою працівників агропромислового комплексу
України на відповідний період;
– визначено поняття «диференціація правового регулювання праці в
сільському господарстві» – це та специфіка в регулюванні трудових і
пов’язаних з ними відносин, яка передбачена трудовим законодавством та
локальними нормативними правовими актами і обумовлена різними
чинниками (віком, здоров’ям працівника, галуззю економіки, специфікою
роботи, наймача або території);
– запропоновано заходи щодо підвищення соціальної ефективності
сільського господарства та сталого розвитку сільських територій. До них
віднесено: 1) удосконалення організаційно-економічного механізму земельних
відносин (розвиток орендних відносин, обмеження кількості учасників і площ
земельних масивів аграрних формувань, встановлення нормативів зайнятості в
суспільному секторі аграрної економіки, забезпечення належного контролю за
родючістю сільськогосподарських земель); 2) підтримка розширеного
відтворення основних засобів сільськогосподарських товаровиробників
(удосконалення амортизаційної, інвестиційної політики, фінансовокредитного механізму; підтримка сільськогосподарського машинобудування,
нововведень у агротехніці і технології); 3) забезпечення державної підтримки
й надання пріоритету соціально-економічному розвиткові села
8
(удосконалення системи оплати праці, соціального захисту й пенсійного
забезпечення працівників сільського господарства; розвиток
несільськогосподарських видів діяльності; формування соціального
партнерства між членами сільської громади, сільським бізнесом і
управлінським корпусом сільських територій тощо);
– сформульовано напрями удосконалення нових тенденцій розвитку
законодавства про безпеку і гігієну праці в сільському господарстві на основі
досвіду зарубіжних країн, до яких слід віднести: 1) створення служб охорони
здоров’я на підприємстві; 2) створення на великих і середніх підприємствах
комітетів із техніки безпеки і виробничої санітарії на двосторонніх засадах із
представників роботодавця і працівників; 3) регулювання участі працівників у
здійсненні контролю за безпекою і гігієною праці; 4) посилення
відповідальності роботодавців за порушення вимог законодавства про безпеку
і гігієну праці; 5) поступове скасування нормативно-правових актів, що
встановлюють спеціальну охорону праці жінок (крім охорони праці вагітних
жінок і жінок-матерів);
удосконалено:
– категоріально-понятійний апарат, зокрема надано визначення таких
понять як «правове регулювання праці в сільському господарстві», «праця в
сільському господарстві», «трудові правовідносини»;
– класифікацію етапів еволюції міжнародних сільськогосподарських
відносин: перший етап (40–60-ті роки ХХ ст.); другий етап (70–80-ті роки
ХХ ст.); третій етап (90-ті роки ХХ ст. – до сьогодення);
– перелік напрямів розвитку партнерських відносин через налагодження
структурних взаємозв’язків за допомогою соціального партнерства,
координації співпраці органів місцевого самоврядування, їх асоціацій та
об’єднань з професійними об’єднаннями працівників агропромислового
комплексу з метою консолідації інтересів місцевого самоврядування і
працівників АПК на територіальному та місцевому рівнях: консультативне,
інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення діяльності органів
9
місцевого самоврядування і організаційних ланок сільського господарства;
сприяння у підготовці і реалізації державних та територіальних
сільськогосподарських соціальних програм, спрямованих на розвиток
місцевого самоврядування; розробка пропозицій щодо формування та
реалізації державної політики у сфері місцевого самоврядування та сільського
профспілкового руху; вивчення та розповсюдження практики застосування
законодавства з питань місцевого самоврядування та діяльності професійних
спілок в Україні; проведення системних комунікативних заходів щодо
розвитку місцевого самоврядування та профспілкової роботи у сільській
місцевості, запровадження тематичних рубрик у друкованих засобах масової
інформації; вивчення кращих практик місцевого самоврядування та сільського
профспілкового руху з метою поширення зазначеного досвіду в інших
регіонах; забезпечення інформаційно-консультаційного супроводу питань
застосування органами місцевого самоврядування та колективами
сільськогосподарських підприємств міжнародного досвіду; проведення
спільних організаційних, комунікативних, інформаційних та інших заходів,
спрямованих на розвиток місцевого самоврядування та соціального захисту
сільського населення;
дістали подальшого розвитку:
– періодизація історичних аспектів становлення процесу правового
регулювання охорони праці в сільському господарстві: I. Період
«зародження» права на охорону праці в сільському господарстві (кінець
ХІХ ст.–1917 р.); II. Радянський період (1917–1991 рр.), який можна поділити
на наступні підперіоди: а) право охорони праці в період «воєнного комунізму»
(1917–1922 рр.); б) право охорони праці в сільському господарстві в період
НЕПу (1922–1929 рр.); в) право охорони праці в сільському господарстві в
період командно-адміністративної системи (1929–1953 рр.); г) право охорони
праці в сільському господарстві в період лібералізації радянської суспільної
системи (1953–1991 рр.); III. Сучасний період (1991 р. – до сьогодення). У
його рамках виділено 3 етапи розвитку правового регулювання трудових
10
відносин у сільському господарстві в період незалежності України: I – з липня
1990 р. до лютого 1994 р., II – з лютого 1994 р. до грудня 1999 р., III – з грудня
1999 р. та триває до сьогодення;
– перелік головних норм охорони праці в сільському господарстві:
норми організаційного та управлінського характеру, що діють в межах
певного сільськогосподарського підприємства, норми, що закріплюють чіткий
перелік засобів індивідуального захисту з урахуванням особливостей
виробництва, норми профілактики професійних захворювань, норми
правового регулювання праці жінок та неповнолітніх, норми нагляду та
контролю за дотриманням вимог з охорони праці уповноваженими органами
та посадовими особами, норми притягнення до відповідальності за порушення
законодавства про охорону праці.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що
викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані:
– у науково-дослідній сфері – для подальшого дослідження теоретичних
та практичних проблем правового регулювання трудових відносин
сільськогосподарських працівників в Україні;
– у правотворчості – для розробки нових та внесення змін і доповнень у
діючі нормативно-правові акти, зокрема в Трудовий кодекс та Кодекс законів
про працю України;
– у правозастосовній діяльності – з метою вдосконалення практики
використання положень трудового законодавства з питань правового
регулювання трудових відносин сільськогосподарських працівників;
– у навчальному процесі – тези, положення, висновки, пропозиції, надані
в дисертації, можуть бути використані в ході наукових конференцій та
диспутів, під час вивчення таких наукових дисциплін як «Трудове право»,
«Аграрне право» у вищих юридичних закладах освіти, при підготовці
лекційних та семінарських занять, у науково-дослідній роботі студентів,
слухачів та курсантів, у процесі підготовки робочих програм та планів,
підручників, навчальної та прикладної літератури.
11
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в
цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки доповідалися
дисертантом на засіданнях кафедри трудового права та права соціального
забезпечення Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
а також були оприлюднені на міжнародних науково-практичних
конференціях: «Дотримання прав людини: сучасний стан регулювання
перспективи його вдосконалення» (м. Київ, березень 2015 року), «Наукові
дослідження сучасного законодавства України – прогрес юридичної науки
ХХІ століття» (м. Київ, червень 2015 року).
Публікації. Основні результати дисертації, висновки та пропозиції
знайшли відображення у чотирьох наукових статтях, опублікованих у фахових
наукових виданнях України, одній статті – у науковому періодичному виданні
іншої держави, а також у двох тезах доповідей і повідомлень на науковопрактичних конференціях.

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та нове
вирішення наукового завдання щодо комплексного дослідження особливостей
регулювання праці в сільському господарстві. Проведений аналіз дозволяє
зробити ряд висновків та надати низку авторських пропозицій. До найбільш
важливих з них слід віднести наступні:
1. Диференціація правового регулювання праці в сільському
господарстві – це та специфіка в регулюванні трудових і пов’язаних з ними
відносин, яка передбачена трудовим законодавством, локальними
нормативними правовими актами і обумовлена різними чинниками (віком,
здоров’ям працівника, галуззю економіки, специфікою роботи, наймача або
території);
Об’єктивними підставами диференціації правового регулювання праці є
статус (тип) наймача-юридичної особи (праця в організаціях з іноземними
інвестиціями), специфіка діяльності організації (служба в державному
апараті), територіальне розташування наймача (на територіях, що зазнали
радіоактивного забруднення), характер і умови виконуваної роботи (робота за
сумісництвом, праця тимчасових і сезонних працівників, надомників і
домашніх працівників).
2. Правовий статус працівника сільськогосподарського підприємства
– це закріплена в нормах чинного законодавства, системно впорядкована
сукупність прав, обов’язків та інтересів працівника у сфері обраної ним
суспільної діяльності, які охороняються законом.
Правовий статус сільськогосподарських працівників складається з трьох
основних частин:
1) конституційних прав, свобод і обов’язків громадян України;
2) прав і обов’язків, закріплених галузевим законодавством для всіх
найманих працівників;
3) прав і обов’язків, що відображають специфіку правового становища
працівників саме сільськогосподарських підприємств, а з переходом до
221
багатоукладної економіки – сільськогосподарських підприємств всіх форм
власності, форм господарювання, а також найманих працівників селянських
(фермерських) господарств.
Специфіку правового статусу найманих сільськогосподарських
працівників порівняно з працівниками промисловості закріплено в численних
нормативних актах. Важливе місце серед них займають Галузеві правила
внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств,
установ, організацій сільського господарства від 10 січня 1985 року. Ці
Правила закріплюють основні обов’язки працівників і адміністрації названих
утворень. Сільськогосподарські працівники зобов’язані раціонально
використовувати землю; забезпечувати збереження сільськогосподарських
тварин і домагатися підвищення їх продуктивності; ефективно
використовувати сільськогосподарську техніку – машини, верстати та інше
обладнання; бережливо ставитися до інструментів, вимірювальних приладів,
спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникам; економно і
раціонально витрачати паливо, енергію, добрива, корми, насіння та інші
матеріальні ресурси.
3. Періоди розвитку процесу правового регулювання праці в
сільському господарстві:
1) дореволюційний період зародження права на охорону праці в
сільському господарстві (кінець ХІХ ст. – 1917 р.);
2) радянський період (1917-1991 рр.), який умовно можна поділити на
три етапи:
а) виникнення і становлення правового регулювання охорони праці в
сільському господарстві на базі норм радянського трудового і колгоспного
права (1917-1967 рр.);
б) уніфікація правил техніки безпеки як для колгоспів, так і для
державних сільськогосподарських підприємств (1967-1974 рр.);
222
в) удосконалення правового регулювання охорони праці в сільському
господарстві шляхом систематизації спеціального законодавства внаслідок
створення Системи стандартів безпеки праці (1974-1991 рр.);
3) сучасний період (1991 р. – до сьогодення). У ньому за аналогією з
попереднім періодом також можна виділити 3 етапи розвитку правового
регулювання трудових відносин у сільському господарстві: I – з липня 1990 р.
до лютого 1994 р., II – з лютого 1994 р. до грудня 1999 р., III – з грудня
1999 р. до сьогодення.
4. Етапами розвитку та трансформації еволюції міжнародних
сільськогосподарських відносин є: перший етап (40-60-ті роки ХХ ст.)
характеризується технологічними зрушеннями в обробці землі та механізації
виробничого процесу в сільському господарстві; другий етап (70-80-ті роки
ХХ ст.) характеризується розгортанням процесу агропромислової інтеграції,
яка означала перехід сільського господарства на нову індустріальну,
технологічну й організаційну основу, включаючи транспортування і збут
перероблених сільськогосподарських продуктів, наприклад, готових до
вживання товарів – розчинної кави, фруктових соків тощо; третій етап ( триває
з 90-х років ХХ ст.) відзначається стрімким розвитком таких біотехнологій і
нових інформаційних технологій як генетично модифікований матеріал,
клонування тощо, що сприяє зростанню продуктивності
сільськогосподарських рослин і тварин, а також створенню нових продуктів із
заданими властивостями, спрямованими на задоволення специфічних потреб
суміжних галузей і кінцевих споживачів.
5. Тенденціями розвитку законодавства про безпеку і гігієну праці в
сільському господарстві західних країн є:
 створення служб охорони здоров’я на підприємстві;
 створення на великих і середніх підприємствах комітетів із техніки
безпеки і виробничої санітарії на двосторонніх засадах із представників
роботодавця і працівників;
223
 регулювання участі працівників у здійсненні контролю за
безпекою і гігієною праці;
 посилення відповідальності роботодавців за порушення вимог
законодавства про безпеку і гігієну праці;
 поступове скасування нормативно-правових актів, що
встановлюють спеціальну охорону праці жінок (крім охорони праці вагітних
жінок і жінок-матерів).
6. Особливостями правового становища членів
сільськогосподарських виробничих кооперативів і фермерських господарств,
що впливають на формування специфіки трудових правовідносин у цих
підприємствах, є:
 їх члени формують відповідні фонди таких підприємств, беруть
участь у розподілі прибутків, несуть ризик втратити свою частку, мають право
на свою частку в разі виходу з підприємства тощо. Тому в науковій літературі
їх навіть називають працюючими власниками;
 їх члени беруть участь в управлінні справами таких підприємств;
 вони повинні брати обов’язкову трудову участь у їх діяльності.
Саме ці ознаки не дають можливості ототожнити членів таких підприємств з
найманими працівниками.
7. Правова охорона здоров’я працівників сільського господарства –
це система соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарногігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на
збереження життя, здоров’я та працездатності людини у процесі трудової
діяльності, яка чинна на основі відповідних законодавчих та інших
нормативно-правових актів.
8. Встановлено класифікацію принципів правового регулювання
охорони праці у сільському господарстві через пропозицію їх поділу на три
групи: загальноправові, галузеві та спеціальні.
Загальноправові принципи – це принципи гуманізму, рівності перед
законом, демократизму, законності.
224
Галузеві принципи – це принципи тісного взаємозв’язку трудових і
земельних правовідносин, належного гарантування захисту прав та свобод
селян незалежно від виду та форм ведення сільськогосподарської діяльності,
постійного покращення механізму правового регулювання, включаючи
запозичений зарубіжний досвід, державного регулювання аграрного сектора.
До спеціальних принципів віднесено такі: циклічний характер заходів із
охорони праці, який пов’язаний з сезонністю праці сільськогосподарських
працівників, урахування особистих характеристик працівника в процесі його
роботи з живими організмами (насамперед з тваринами), підвищений рівень
охорони праці окремих категорій сільськогосподарських працівників.
9. Специфічними особливостями галузі сільського господарства, які
визначають економічні, організаційні та юридичні правовідносини при
виробництві сільськогосподарської продукції, є:
 у сільському господарстві поряд з економічними законами діють
біологічні, які не залежать від людини і накладають помітний відбиток на
правове регулювання галузі;
 основним засобом виробництва тут є земля, яка просторово
обмежена, нічим не замінна, володіє здатністю при правильному використанні
збільшувати родючість;
 у сільському господарстві використовуються такі засоби
виробництва як живі організми і рослини;
 виробництво сільськогосподарської продукції поширене на великі
території, які різні за природно-кліматичними умовами;
 у сільському господарстві не збігаються процеси виробництва і
кінцеві результати праці;
 створений продукт найчастіше є проміжним, він знову бере участь
у сільському господарстві;
 зайнятість у сільському господарстві має сезонний характер.