Поташев Сергій Вікторович. Стан діастолічної функції лівого шлуночка у хворих після гострого інфаркту міокарда

brief description

Поташев Сергій Вікторович. Стан діастолічної функції лівого шлуночка у хворих після гострого інфаркту міокарда : дис... канд. мед. наук: 14.01.11 / Національний медичний ун-т ім. О.О.Богомольця. - К., 2005

Поташев С.В.Стан діастолічної функції лівого шлуночка у хворих після гострого інфаркту міокарда. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.11 кардіологія. Національний медичний університет імені О.О. Богомольця МОЗ України, Київ, 2005.
Дисертацію присвячено дослідженню стану діастолічної функції ЛШ у хворих після ГІМ у взаємозв’язку з наявністю у них ПІМ і станом варіабельності серцевого ритму, а також впливу протиішемічної терапії амлодипіном на показники діастолічної функції ЛШ та віддалений прогноз у цих хворих.
Дисертація базується на комплексному дослідженні 201 хворого після ГІМ, в яких на підставі дослідження клінічних, доплерівських ехокардіографічних даних, параметрів добового моніторування ЕКГ, включаючи варіабельність серцевого ритму, доведено наявність взаємозв’язку між вищевказаними параметрами та показниками діастолічної функції ЛШ. Показана можливість корекції порушень діастолічної функції ЛШ за допомогою диференційованого застосування протиішемічної терапії, що в сукупності дає нове вирішення актуальної наукової задачі сучасної кардіології оптимізація лікування хворих після ГІМ та покращання у них віддаленого прогнозу. Доведено, що в хворих з рестриктивним типом наповнення ЛШ значно гірший прогноз щодо летального виходу та виникнення реінфаркту у хворих після гострого Q-інфаркту міокарда протягом 5 років спостереження. У хворих із порушенням релаксації ЛШ найбільш позитивний прогноз. Довгострокове застосування представника ІІІ генерації тривало діючих блокаторів кальцієвих каналів амлодипіну в комплексній базовій терапії Q-інфаркту міокарда у хворих із ПІМ через 3-4 тижні після розвитку гострого Q-інфаркту міокарда позитивно впливає на показники внутрішньосерцевої гемодинаміки та віддалений прогноз протягом п’яти років після ГІМ, особливо у хворих з вихідним рестриктивним типом наповнення ЛШ.

На підставі комплексного дослідження клінічних, доплерівських ехокардіографічних даних, параметрів добового моніторування ЕКГ у хворих після ГІМ доведено наявність взаємозв’язку між вищевказаними параметрами і показниками діастолічної функції ЛШ; виявлена можливість корекції порушень діастолічної функції ЛШ за допомогою диференційованого застосування протиішемічної терапії, що в сукупності дає нове вирішення актуального наукового напрямку сучасної кардіології оптимізація лікування хворих після ГІМ та покращання у них віддаленого прогнозу.

Порушення діастолічної функції ЛШ було виявлене в 100% хворих, а саме: порушення релаксації ЛШ у 70,6%; рестриктивний тип наповнення ЛШ у 21,9%; псевдонормалізація діастолічного наповнення ЛШ у 7,5% досліджених хворих. Діастолічна дисфункція ЛШ по типу порушення релаксації ЛШ, що виявлялася у більшості випадків, не залежить від ФВ ЛШ та превалює у ранньому постінфарктному періоді. Разом з тим, псевдонормалізація та рестриктивний тип наповнення ЛШ асоціюються із систолічною дисфункцією ЛШ.
Встановлено, що ПІМ спостерігалася у 34,3% хворих після Q-інфаркту міокарда, в тому числі її безбольова форма у 10,9%, а рання постінфарктна стенокардія у 23,4% хворих.
У хворих із рестриктивним типом наповнення ЛШ достовірно частіше розвивається ПІМ у 45,5% (ББІМ 9,1%; РПС 36,4%) хворих порівняно з хворими із порушенням релаксації ЛШ, де ПІМ виявлена у 31,0% хворих (ББІМ 19%; РПС 12%); р<0,01, та хворих із вихідною псевдонормалізацією наповнення ЛШ, де ПІМ була наявна у 33,3% хворих (ББІМ - 6,6%; РПС - 26,7 %); р<0,01.

Найбільш виражені порушення ритму серця та автономної регуляції серцевої діяльності спостерігаються у хворих з рестриктивним типом наповнення ЛШ (SDNN 96,75±8,6; LF/HF 5,71±0,93) порівняно з групами порушення релаксації ЛШ (SDNN 176,06±18,6, p<0,001; LF/HF 3,84±1,34, p<0,001) та псевдонормалізації наповнення ЛШ (SDNN 109,5±23,5, p<0,001; LF/HF 5,0±1,0, p<0,001).

Зниження сумарної ВСР достовірно корелює з порушенням показників діастолічної функції ЛШ: DT (r=0,33, p=0,01) та IVRT (r=0,29, p<0,05), які можна вважати чутливими показниками діастолічної дисфункції ЛШ у хворих з ПІМ. ФВ ЛШ слабо корелює із зниженням сумарної ВСР (r=0,24, p=0,05).
Протягом 18 місяців у пацієнтів з ПІМ спостерілися достовірно вищі темпи постінфарктного ремоделювання ЛШ ) згідно з показником ± КДІ/t”, який дорівнює 0,50 у цій групі хворих (0,56±0,07 ум. од.) порівняно з хворими без ПІМ, жодний з яких не досяг цієї величини індексу (0,26±0,01; р<0,001).
Діастолічна дисфункція за рестриктивним типом ЛШ значно погіршує прогноз щодо летального виходу та виникнення реінфаркту у хворих після гострого Q-інфаркту міокарда протягом 5 років спостереження. У хворих із порушенням релаксації ЛШ виявився найбільш сприятливий прогноз за 5-річний період.
Довгострокове застосування представника ІІІ генерації тривалодіючих блокаторів кальцієвих каналів амлодипіну в комплексній базовій терапії Q-інфаркту міокарда у хворих із ПІМ через 3-4 тижні після розвитку гострого Q-інфаркту міокарда позитивно впливає на показники внутрішньосерцевої геодинаміки та віддалений прогноз протягом п’яти років після ГІМ, особливо у хворих з вихідним рестриктивним типом наповнення ЛШ.