ПРАВО ЯК НОРМАТИВНА ОСНОВА ФОРМУВАННЯ ПРАВОПОРЯДКУ

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………............................................. 3

РОЗДІЛ 1
ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ПРАВОПОРЯДОК
Право та правопорядок у світлі основних напрямків праворозуміння …………………………………………………...…11
Правопорядок як юридична категорія: поняття і структура…………………………………………………………….34
Принципи правопорядку та їх взаємодія з принципами у праві……………………………………………………….................87
Висновки до розділу 1……………………………………………..106

РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ПРАВА НА ФОРМУВАННЯ ПРАВОПОРЯДКУ
Нормативність правопорядку..........................................................109
Особливості формування публічно-правового та приватноправового порядку.............................................................131
Взаємозв’язок права, законності й правопорядку та гарантії їх взаємодії.............................................................................................152
Висновки до розділу 2......................................................................175

ВИСНОВКИ………………………………………………………..179

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ....…………………..182

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі національними пріоритетами України є розбудова правової, соціальної, демократичної держави, інтеграція до європейської та світової спільнот з притаманними їм високими стандартами забезпечення прав людини, панування права, втілення його принципів та норм у правове життя суспільства. Визначені перспективи розвитку нашої держави зумовили актуалізацію проблеми формування правопорядку в Україні, його зміцнення та вдосконалення. На законодавчому рівні визначається, що діяльність всього державного апарату та органів місцевого самоврядування в Україні спрямована на формування та забезпечення правопорядку. Його гарантування та захист становлять основне завдання всієї системи правоохоронних органів, які на міжнародному рівні визначаються як „органи з підтримки правопорядку”.
Незважаючи на важливість та актуальність проблематики правопорядку, яка має не тільки теоретичне, а й суто практичне значення, вона залишається недостатньо вивченою на доктринальному рівні. Принципові положення теорії правопорядку були сформульовані в 60-80-х рр. минулого століття і ґрунтувалися на засадах радянської теорії права, яка відрізнялася методологічним монізмом та одно-бокістю наукових досліджень. Політичні й економічні зміни, що сталися у 90-х рр. ХХ століття, сприяли тому, що основні засади теорії права були суттєво переглянуті крізь призму принципово нових методологічних підходів. Істотного оновлення зазнали концепція сучасного праворозуміння, уявлення про особливості формування права на різних етапах правоутворення, плюралізм джерел права, відмінності публічно-правових та приватноправових моделей регулювання суспільних відносин, актуалізувалася концепція „правового” та „неправового” закону тощо.
Проте результати досліджень з названих проблем, їх принципові висновки та здобутки майже не були інкорпоровані в сучасну теорію правопорядку, яка залишилася з радянських часів практично у незмінному стані і не відповідає вимогам розвитку юридичної науки та практики. З огляду на це проблеми нормативного впливу права на формування правопорядку, їх співвідношення та взаємодії потребують ґрунтовного перегляду на основі новітніх методологічних підходів та здобутків в окремих напрямках теоретико-правових досліджень.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державної цільової комплексної програми № 0106u002283 „Загальнотеоретичні проблеми правотворення та правозастосування в умовах формування правової держави”. Тема дисертації затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 5 від 22.12.2006 р.).
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – встановлення на основі сучасних методологічних підходів особливостей нормативного впливу права на формування правопорядку, визначення основних напрямків їх взаємодії та шляхів оптимізації ролі правових норм і принципів у процесі формування правопорядку, а також коригування з урахуванням отриманих висновків окремих концептуальних положень сучасної теорії правопорядку.
Відповідно до зазначеної мети поставлено такі завдання:
- визначити особливості розуміння права та правопорядку в межах різних напрямків праворозуміння та здійснити їх компаративний аналіз в історичній ретроспективі;
- сформулювати авторське розуміння права та правопорядку як методологічної основи визначення їх співвідношення і взаємовпливу;
- дослідити особливості змісту категорії „правопорядок”, встановити її місце в системі правових категорій;
- визначити структурний склад правопорядку, переглянути його сутнісні ознаки, дослідити якісний та кількісний виміри правового порядку;
- виокремити основні різновиди принципів правопорядку та визначити особливості їх взаємодії з принципами права та іншими принципами, що діють у правовій системі;
- проаналізувати зміст нормативності правопорядку, дослідити особливості переходу нормативності права у нормативність правопорядку, а також можливість їх зворотного впливу;
- з’ясувати співвідношення права та правопорядку на різних етапах правоутворення;
- дослідити відмінності ролі права у формуванні публічно-правового та приватноправового порядків;
- розглянути місце законності на рівні правозакріплення (правотворчості) та правореалізації у взаємозв’язку між правом та правопорядком;
- схарактеризувати основні гарантії взаємодії права, законності та правопорядку.
Об’єктом дослідження є право та правопорядок у системі правового регулювання суспільних відносин.
Предмет дослідження становлять особливості ролі права у формуванні правопорядку, а також основні напрямки їх взаємодії та взаємовпливу з позицій сучасного праворозуміння.
Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено комплексний, системний підхід до аналізу обраної теми, що ґрунтується на загальнонаукових і спеціальних методах дослідження. Методологічну базу дослідження правових явищ та процесів становить діалектичний метод наукового пізнання, який дозволяє розкрити співвідношення права та правопорядку в їх розвитку, взаємозв’язку та взаємообумовленості, простежити діалектичний характер їх взаємодії як двох протилежних явищ, що прагнуть єдності та виступають проявами правової матерії на різних етапах її розвитку. Системно-структурний метод використовувався при дослідженні права та правопорядку як системних явищ, визначенні місця правопорядку в системі юридичних категорій, аналізі системи принципів правопорядку тощо. Феноменологічний метод застосовувався при аналізі права та правопорядку як самостійних, відносно відокремлених явищ, що мають власну специфіку. Тлумачення термінів „нормативність”, „правозаконність” та деяких інших здійснено методами герменевтики.
Історико-порівняльний метод дослідження дозволив простежити історичний шлях розвитку ідей про право та правопорядок у межах основних шкіл праворозуміння, розглянути різні погляди щодо правопорядку, встановити відмінності публічно-правового та приватноправового регулювання тощо. Аналіз положень нормативно-правових актів, що стосуються засад правопорядку, особливостей норм публічного і приватного права тощо зроблено на основі формально-юридичного методу. Широке застосування в роботі знайшли категорії та способи формальної логіки: поняття, визначення, доказ і спростування, судження, аналіз, синтез, порівняння, узагальнення.
Теоретико-концептуальне підґрунтя дисертаційної роботи становлять праці класиків західноєвропейської правової думки, зокрема, Г.В.Ф. Гегеля, Т. Гоббса, Г. Еллінека, Р. Ієрінга, І. Канта, Г. Кельзена, О. Конта, Дж. Локка, Р. Паунда, Дж. Роулза, Ф.А. Хайєка, X. Харта та ін., а також представників російської правової школи: І.О. Ільїна, М.М. Коркунова, С.А. Муромцева, Ф. Регельсбергера, В. Соловйова, Ф.В. Тарановського, Є.М. Трубецького, Г.Ф. Шершеневича та ін.
В основу дослідження також покладено роботи М.Г. Александрова, С.С. Алєксєєва, М.І. Байтіна, В.М. Баранова, В.А. Бачиніна, В.В. Борисова, А.М. Васильєва, Д.А. Керімова, А.М. Колодія, Г.С. Котляревського, А.Ф. Крижанівського, В.М. Кудрявцева, В.В. Лазарева, О.Е. Лейста, О.А. Лукашевої, О.В. Малько, М.І. Матузова, О.Ф. Мураметса, П.О. Недбайло, В.С. Нерсесянца, А.С. Піголкіна, П.М. Рабіновича, М.С. Строговича, Ю.О. Тихомирова, М.В. Цвіка, Т.М. Шамби, Л.С. Явича та інших дослідників, які зробили значний внесок у сучасне розуміння проблем права та правопорядку. Емпіричну основу дослідження складають акти законодавства України та релевантні міжнародно-правові документи.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що праця є першим у вітчизняній науці цілісним комплексним монографічним дослідженням особливостей нормативного впливу права на формування правопорядку, а також основних засад їх співвідношення та взаємодії на підставі новітніх методологічних підходів до процесів правоутворення та правореалізації. Теоретичні положення та висновки дисертації, зроблені на основі сучасних підходів до предмета дослідження, відбивають новизну розробки зазначеної теми і виносяться на захист, а саме:
- на підставі компаративного аналізу поглядів видатних представників різних правових шкіл на право та правопорядок доведено, що у межах основних напрямків праворозуміння (природно-правового, позитивістського, соціологічного) розуміння правопорядку та його співвідношення з правом принципово різниться, аж до ототожнення цих категорії;
- докладно обґрунтовується висновок, що з позицій сучасної теорії права право виступає нормативною основою правопорядку, ці явища розглядаються як відносно самостійні правові феномени, що перебувають у стані взаємозалежності, але не ототожнюються;
- на підставі системного критичного аналізу визначень правопорядку запропоновано його авторське розуміння, уточнено структурний склад правопорядку, ознаки й різновиди, якісні та кількісні характеристики (рівні правопорядку), а також дано оцінку ролі держави та інститутів громадянського суспільства у формуванні правопорядку;
- набуло подальшого розвитку визначення особливостей співвідношення категорії „правопорядок” з близькими за значенням правовими категоріями (правовий режим, правовідносини, правомірна поведінка, правова система, правове життя, правова культура тощо). На підставі отриманих результатів уточнено місце правопорядку в системі юридичних категорій;
- здійснено авторську класифікацію принципів, що впливають на правопорядок, визначено їх систему та розкрито зміст основних принципів правопорядку на сучасному етапі розвитку української державності;
- уперше розкриваються особливості нормативного впливу окремих різновидів принципів права на правопорядок та його принципи, а також обґрунтовується новий висновок, що фактичний правовий порядок та його характерні конкретно-історичні властивості обумовлюють принципи позитивного, формально-визначеного права;
- дістала подальшого розвитку теорія правової нормативності, уточнено властивості та сутність правової нормативності, ціннісно-деонтичну основу якої складає „воля до порядку”. Обґрунтовується висновок, що носіями правової нормативності виступають не лише правові норми, а й інші елементи правової системи, передусім, правопорядок;
- уперше визначаються основні напрямки взаємовпливу, взаємопроникнення та взаємообумовленості нормативності права і нормативності правопорядку з урахуванням сучасних уявлень про процеси правоутворення та правореалізації;
- на підставі компаративного аналізу та критеріїв розмежування публічного та приватного права вперше визначаються особливості їх нормативного впливу на публічно-правовий та приватноправовий порядки, а також відповідні галузеві та інституційні правопорядки, що входять до їх складу;
- уперше зроблено висновок, що правопорядок у публічній сфері формується у точній і повній відповідності з нормами права, тоді як у приватноправовій сфері право здійснює лише так зване „рамкове регулювання”, за якого реальні правовідносини та правомірна поведінка, що входять до складу правопорядку, можуть відрізнятися, навіть відступати від нормативної моделі суспільних відносин, зафіксованої в абстрактних формально-визначених правових нормах;
- уточнено особливості співвідношення права, правопорядку та законності в правоутворенні та правореалізації, вперше обґрунтовано, що між ними існує не тільки прямий, а й зворотній зв’язок, коли окремі елементи правопорядку через дотримання вимог законності в процесі правозакріплення (правотворчості) обумовлюють формування права;
- дістало подальшого розвитку розуміння законності як режиму, за якого формується правопорядок, з урахуванням плюралізму джерел права та концепції „правового закону” уточнено поняття „правозаконність” та визначено формально-юридичні механізми ідентифікації „правового закону”;
- уперше розглянуто систему гарантій взаємодії права, законності та правопорядку, серед яких особливе місце відведено вдосконаленню позитивного права як нормативної основи правопорядку, узагальнено основні шляхи оптимізації ролі права в процесі формування та вдосконалення правопорядку.
Практичне значення одержаних результатів. Дисертацію спрямовано на подальший розвиток загальної теорії держави і права, поглиблення знань про співвідношення права і правопорядку в механізмі правового регулювання суспільних відносин та особливості нормативного впливу права на формування правопорядку.
Науково-практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що: у науково-дослідницькій сфері – матеріали дослідження можуть стати основою для подальшої розробки та вдосконалення теорії правопорядку, перегляду її деяких концептуальних засад; у правотворчій сфері – висновки й пропозиції, що містяться в дисертації, спрямовані на врахування та відтворення фактичного стану правового життя суспільства на всіх стадіях процесу правоутворення та можуть бути використані при вдосконаленні законодавства як нормативної основи правопорядку; у сфері правореалізації – основні висновки роботи можуть бути враховані в процесі виконання функції забезпечення та захисту правопорядку уповноваженими органами держави та місцевого самоврядування, а також сприяти оптимізації та збалансуванню ролі держави та інститутів громадянського суспільства у формуванні правопорядку; у навчальному процесі – положення та висновки дисертації можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників за курсами: „Загальна теорія держави та права”, „Історія політичних і правових учень”, „Філософія права”; при викладанні відповідних навчальних дисциплін, у науково-дослідницькій роботі студентів; у правовиховній сфері – запропоновані положення можуть слугувати матеріалом у роботі з підвищення рівня правової культури співробітників правоохоронних та інших органів державної влади, які наділені повноваженнями щодо забезпечення правопорядку, населення в цілому.
Особистий внесок здобувача. Дисертація являє собою самостійне комплексне дослідження і відбиває особистий здобуток автора.
В опублікованій у співавторстві з Г. Христовою статті: „Право на звернення до міжнародних судових установ та відповідних органів міжнародних організацій в системі гарантій правопорядку” особисто здобувачем визначено поняття та система гарантій правопорядку. В опублікованих у співавторстві з В.Д. Ткаченком тезах доповіді: „Громадський і правовий порядок: співвідношення понять” особисто здобувачем визначено спільні риси та відмінності між громадським і правовим порядками.
Апробація результатів дослідження. Теоретичні висновки, сформульовані у дисертації, розглядалися і обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Положення дисертації доповідалися і обговорювалися на науково-практичних конференціях, наукових семінарах та „круглих столах”. Зокрема, на ХІІ Міжвузівській студентській науковій конференції (м. Запоріжжя, 20 травня 2004 р.); науковій конференції молодих учених та здобувачів „Актуальні проблеми правознавства” (м. Харків, 2004 р.); ХVІ Харківських політологічних читаннях „Соціально-політичні протиріччя та проблеми соціального партнерства” (м. Харків, 2005 р.).
Результати дослідження використовувалися автором під час проведення занять з теорії держави і права в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.
Публікації. Основні положення і висновки дисертації відображені у чотирьох статтях, опублікованих у фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України, а також у трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертаційного дослідження визначена предметом і логікою дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, що об’єднують шість підрозділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації становить 202 сторінки, обсяг основного тексту – 181 сторінка. Кількість використаних джерел – 258 найменувань.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукового завдання, яке полягає у з’ясуванні особливостей нормативного впливу права на формування правопорядку та визначенні основних напрямків їх взаємодії на підставі новітніх методологічних підходів до процесів правоутворення та правореалізації.
З висновків, зроблених у дисертації, найбільш загальними й важливими є наступні:
1. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сучасне нормативне розуміння права як системи загальнообов’язкових, формально-визначених та забезпечених державою правових норм та принципів, що виступає нормативно-юридичною основою правопорядку. Право та правопорядок розглядаються як відносно самостійні явища правової дійсності, які перебувають у діалектичній єдності, тісно пов’язані одне з одним, проте не ототожнюються.
2. Найбільш повно зміст категорії „правопорядок” відтворює її розуміння як фактичного стану упорядкованості, урегульованості та організованості суспільних відносин, який формується і функціонує на основі права, виявляється в правомірній поведінці учасників правопорядку та гарантується й захищається з боку держави.
3. Правопорядок ґрунтується на системі принципів, що виступають основою його формування та розвитку. Принципи правопорядку не можуть розглядатися окремо, у відриві від інших принципів, що діють у правовій системі, оскільки всі вони тісно пов’язані, спираються на спільні основоположні засади (загальнолюдські принципи) та перебувають у діалектичній єдності. Принципи правопорядку є результатом упровадження в правове життя суспільства принципів інших елементів правової системи, передусім, принципів права як нормативної основи правопорядку. У свою чергу, принципи правопорядку можуть визначати сутнісні властивості інших правових явищ та процесів (позитивного права, правореалізації, правоохорони тощо).
4. Особливості взаємовпливу права й правопорядку слід розглядати не лише у площині соціальної ефективності права, а й в аспекті його зумовленості фактичними суспільними відносинами, що мають правовий характер та входять до складу правопорядку.
5. Носієм правової нормативності поряд з нормами права виступає правовий порядок. Правопорядок виступає як порядок, що ґрунтується на праві, поза яким чи без якого він немислимий. Нормативність правопорядку складається в результаті нормативного впливу права на суспільні відносини, що виступають предметом правового регулювання. Нормативність права зумовлює нормативність правопорядку, оскільки правові норми та принципи, втілюючись у суспільне життя, формують відповідні стандарти суспільних відносин та поведінки у сфері правового регулювання, які завдяки їх соціальної корисності та обґрунтованості набувають характеру загальності, типовості та повторюваності.
6. В окремих випадках деякі складові елементи правопорядку можуть бути не кінцевим результатом дії позитивного права, а передумовою їх вираження та закріплення у відповідних формах права, офіційного визнання їх правового характеру з боку держави. У разі, коли типові моделі поведінки правового характеру формуються всередині громадянського суспільства і лише пізніше отримують закріплення в офіційних джерелах права, нормативність правопорядку може передувати нормативності права. Нормативність правопорядку також виступає засобом подолання прогалин та колізій у законодавстві.
7. У результаті реалізації норм публічного та приватного права складаються два відносно самостійних блоки правопорядку – в публічно-правовій та приватноправовій сферах. У публічному правопорядку переважають організаційно-владні, примусові начала, пов'язані зі здійсненням суспільних і державних (публічних) інтересів. Публічний правопорядок формується у точній та повній відповідності з нормами інститутів та галузей публічного права, що містять його чітку „модель”, „схему”, „формулу” та визначають „заданість”, „запрограмованість” окремих різновидів правопорядку в публічно-правовій сфері (зокрема, процесуального правопорядку, конституційного, адміністративного, кримінального, бюджетного правопорядків).
8. Приватноправовий порядок пов'язаний з ініціативою і самостійністю суб'єктів, що реалізують свої власні (приватні) інтереси. У приватноправовій сфері право здійснює лише так зване „рамкове регулювання”, за якого приватноправові відносини прямо не передбачені нормами права та формуються на вільний розсуд сторін, але користуються державною підтримкою через можливість юридичного захисту, передусім, у судовому порядку. Реальні правовідносини та правомірна поведінка, що входять до складу приватного правопорядку, можуть відрізнятися, навіть відступати від нормативної моделі суспільних відносин, зафіксованої в абстрактних правових нормах, які складають позитивне право.
9. Правовий порядок створюється та функціонує внаслідок фактичної реалізації правових норм та принципів за режиму законності. Проте між правом, законністю й правопорядком може існувати не тільки прямий, а й зворотній зв’язок, коли окремі елементи суспільного життя, що входять до складу правопорядку, але прямо не передбачені позитивним правом, через дотримання вимог законності в процесі правозакріплення (правотворчості) набувають законодавчого визнання та фіксуються у визнаній державою правовій формі, тобто зумовлюють формування права.
10. Через різні режими правового регулювання та визнання плюралізму форм права реальне „життя права”, тобто правопорядок, є значно більш різноманітним, ніж його нормативна модель, зафіксована у законодавстві. При цьому, незважаючи на дещо спонтанний розвиток окремих елементів правопорядку, що випереджає їх юридичне закріплення, саме вдосконалення позитивного права як нормативної основи правопорядку, його своєчасне оновлення відповідно до вимог суспільного розвитку та оптимізація його нормативно-регуляторних властивостей виступає необхідною вихідною гарантією їх ефективної взаємодії з метою впровадження верховенства права в правове життя суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авраменко Л.В. Теорія держави та права: Навч. посіб. – Х.: Вид. СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2004 . – 288 с.
2. Аврутин Ю.Е., Кикоть В.Я., Сыдорук И.И. Правопорядок: организационно-правовое обеспечение в Российской Федерации. Теоретическое административно-правовое исследование: Монография – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2003. – 456 с.
3. Азімов Ч. Поняття і зміст приватного права // Вісн. Акад. прав. наук України: Зб. наук. пр. – Х.: Право, 1998. – № 3 (14). – С. 50–58.
4. Александров Н.Г. Законность и правоотношения в советском обществе. – М.: Госюриздат, 1955. – 176 с.
5. Александров Н.Г. Законность и правопорядок в социалистическом обществе// Сов. государство и право. – 1955. – № 5. – С. 3–16.
6. Александров Н.Г. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма. – М.: Госюриздат, 1961. – 271 с.
7. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2 т. – М.: Юрид. лит.,1981. – Т.1. – 360 с.
8. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права (Курс лекций). Выпуск 1. Введение. Сущность социалистического права: Учеб. пособие. – Свердловск: Юрид. ин-т, 1963. – 265 с.
9. Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. – М.: Юрид. лит., 1989. – 288 с.
10. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
11. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекций: В 2 т. – Свердловск, 1972.– Т. I.Основные вопросы общей теории социалистического права.– 395 с.
12. Алексеев С.С. Структура советского права: Монография. – М.: Юрид. лит,
1975. – 256 с.
13. Алексеев С.С. Теория права. – М.: Изд-во БЕК, 1994. – 224 с.
14. Алексеев С.С. Частное право: Научно-публицистический очерк. – М.: Статут, 1999. – 160 с.
15. Аннерс Э. История европейского права. – М.: Наука, 1994. – 394 с.
16. Аристотель. Политика. Афинская полития. – М.: Мысль, 1997. – 459 с.
17. Аристотель. Сочинения: В 4 т. / Пер. с древнегреч. Н.В. Брагинской и др.; под ред. А.И. Доватур, Ф.Х. Кессиди.– М.: Мысль, 1983. – Т. 4. – 830 с.
18. Артёмов В.М. Правопорядок в современном российском обществе: социально-философский анализ: Дис. … д-ра филос. наук: 09.00.10. – М., 1999. – С. 353. – Библиогр.: с. 341–353.
19. Бабаев В.К. Нормы советского права. Проблемы теории / Под ред. М.И. Бай-тина, В.К. Бабаева. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1987. – 248 с.
20. Бабаев В.К. Советское право как логическая система: Учеб. пособие – М.: Акад. МВД СССР, 1978 . – 212 с.
21. Байтин М.И. О современном нормативном понимании права // Ежегодник российского права. – М.: НОРМА, 2000. – С. 210–218.
22. Байтин М.И. Сущность права: (Современное нормативное правопонимание на грани двух веков). – Саратов: Изд-во Саратов. гос. акад. права, 2001. – 413 с.
23. Баранов В.М. Теневое право. – Н. Новгород, 2002. – 286 с.
24. Бачинин В.А. Морально-правовая философия. – Х.: Консум, 2000. – 208 с.
25. Бачинин В.А. Основы социологии права и преступности. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2001. – 306 с.
26. Бачинин В.А. Философия права и преступления. – Х.: Фолио, 1999. – 559 с.
27. Белых В.С. Теория хозяйственного права в условиях становления и развития рыночных отношений в России // Государство и право. – 1995. – № 11. – С. 53–61.
28. Бенда-Бекманн К. фон. Правовой плюрализм // Человек и право. Книга о Летней школе по юридической антропологии (г.Звенигород, 22-29 мая 1999 г.) / Отв. ред.: Н.И. Новикова, В.А. Тишков. – М.: ИД „Стратегия”,1999. – С. 8-23.
29. Бержель Ж.-Л. Общая теория права / Пер. с фр. Г. В. Чуршукова; под общ. ред. В. И. Даниленко. – М.: Nota bene, 2000. – 576 с.
30. Бірюков І. Предмет і метод приватного права // Право України. – 2002. – № 4. – С. 25–33.
31. Борисов В.В. Конституция СССР и проблемы правового порядка развитого социализма // Правопорядок и правовой статус личности в развитом социалис-тическом обществе в свете Конституции СССР 1977 г. (Вопросы теории государства и права, государственного и административного права). – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1980. – С. 22–29.
32. Борисов В.В. Некоторые актуальные вопросы развития правового порядка // Вопросы теории государства и права: Межвуз. сб. научн. тр. / Под. ред. М.И. Байтина. – Саратов. – №1 (10). – 1998. – С. 19–31.
33. Борисов В.В. Правовой порядок развитого социализма. Вопросы теории. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1977. – 408 с.
34. Борисов В.В. Проблемы правового порядка развитого социалистического общества: Дис.…д-ра юрид. наук: 12.00.01. – Саратов, 1979. – 418 с. – Библиогр.: с. 374–418.
35. Варламова Н. Правовой нигилизм: прошлое, настоящее... и будущее России?// Конституционное Право: Восточноевропейское обозрение. – 2000. – № 1(30). – С. 90–94.
36. Васильев А.М. Правовые категории. Методологические аспекты разработки системы категорий теории права. – М.: Юрид. лит., 1976 . – 264 с.
37. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2001. – 1440 с.
38. Виссаров А.В. Правопорядок и субъекты его обеспечения (теоретико-правовой аспект): Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. – М., 2003. – 176 с. – Библиогр.: с. 161–176.
39. Войтович С. О делении международного права на публичное и частное // Український Часопис Міжнарод¬ного Права. – 2002. – № 3. – С. 67–82.
40. Габричидзе Б.Н., Рябко И.Ф. Местные Советы и воспитание социалис-тического правосознания трудящихся. – Ростов, 1966. – 148 с.
41. Гаджиев Г.А. Конституционные принципы рыночной экономики (развитие основ гражданского права в решениях Конституционного Суда Российской Федерации). – М., 2002. – 186 с.
42. Гайворонская Я.В. Концепция нормативности права в отечественном правове¬дении (советский и постсоветский периоды): Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. – СПб., 2001. – 246 с. – Библиогр.: с. 231–246.
43. Гайворонський В. Цивільне законодавство: від „нічого приватного” до „нічого публіч¬ного”? // Вісн. Акад. прав. наук України: Зб. наук. пр. – Х.: Право, 1997. – № 4 (11). – С. 91–100.
44. Гайек Ф.А. Право, законодавство і свобода. Нове визначення ліберальних принципів справедливості і політичної економії / Пер. з англ. В. Дмитрук. – К.: Аквілон-Прес, 2000. – 447 с.
45. Гамбаров Ю.С. Курс гражданского права. – СПб: Тип. М.М. Стасюлевича, 1911. – Т.1. Часть общая. – 780 с.
46. Гаращук В.М. Про взаємозв’язок права, законодавства й законності // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2001. – Вип. 48. – С. 72–81.
47. Гаращук В.М. Сутність, принципи та гарантії законності // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2000. – Вип. 42. – С. 106–112.
48. Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990. – 524 с.
49. Гоббс Т. Левіафан, або Суть, будова і повноваження держави церковної та цивільної / Пер. з англ. Р. Димерець; наук. ред. Т. Польська. – К. : Дух і Літера, 2000. – 600 с.
50. Гоббс Т. Философские основания учения о гражданине / С предисл. С.А. Котляревского; Пер. с лат. В. Погосского. – М.: Изд-е Г.А. Лемана и Б.Д. Плетнева, 1914. – 269 с.
51. Гойман-Червонюк В.И. Очерк теории государства и права. – М.: Роспедагентство, 1996. – 326 с.
52. Гончарук О.В. Дихотомія права: право публічне та право приватне: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2004. – 19 с.
53. Господарський кодекс України: Офіц. текст із змін. станом на 20 лют. 2007 р. / Мін-во юстиції України. – К.: Форум, 2007. – 259 с. – (Кодекси України).
54. Господарський процесуальний кодекс України: Офіц. текст із змін. станом на 20 жовт. 2007 р. / Мін-во юстиції України. – К.: Форум, 2007. – 102 с. – (Кодекси України).
55. Демидов В.В. Законность в современном российском государстве: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. – Н. Новгород,2004. – 169 с.– Библиогр.: с. 152–169.
56. Довгерт А. Система приват¬ного права та структура проекту нового Цивільного кодексу України // Українське право: Наук.-практ. часоп. – К.: Укр. Правн. Фундація, 1997. – Чис. 1 (6). – С. 236-247.
57. Дутка Г.І. Закон у системі нормативно-правових актів України: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. – К., 2003. – 203 с. – Бібліогр.: арк. 186–203.
58. Духно Н.А. Экологический правопорядок: понятие и структура // Ежегодник российского права. – М., 2000. – С. 312–318.
59. Епанешников Н.В. Социалистическое право, его основные категории: Учеб. пособие / Под ред. А.Н. Агеева. – М., 1958. – 51 с.
60. Ефремов А.Ф. Принципы и гарантии законности: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Ин-т государства и права Рос. акад. наук. – М., 1999. – 23 с.
61. Ефремов А.Ф. Теоретические и практические проблемы реализации принципов законности в Российском государстве: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. – Саратов, 2001. – 41 с.
62. Євінтов В.І. Міжнародне співтовариство і правопорядок (теоретико-правовий аналіз): Дис. ... д-ра юрид. наук у формі наук. доповіді: 12.00.10 / АН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 1993. – 46 с.
63. Загальна теорія держави і права: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл./ М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін.; За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – С. 432.
64. Загальний коментар Комітету ООН з прав людини № 31 про природу загальних юридичних зобов’язань, що покладаються на Держави-учасниці відповідно до Пакту // Міжнародний пакт про громадянські та політичні права: позиція держави та погляд громадянського суспільства (Зб. док.) / Упорядн. О.М.Руднє-ва, Г.О. Христова; наук. ред. О.М. Руднєва. – К.: Істина, 2007. – С. 165–173.
65. Зайцев Ю. Поняття закон та законність: бачення Європейського суду з прав людини // Практика Європейського суду з прав людини.–2001.–Вип.5.– С.9-14.
66. Заморська Л. Поняття „нормативність права”: теоретичний аспект // Право України. – 2007. – № 6. – С. 26–29.
67. Западно-европейская социология ХІХ века. О. Конт, Д.С. Милль, Г. Спенсер [Тексты]: Учеб. пособие для вузов по направлению и специальности „Социология”: Хрестоматия. – М.:Междунар. ун-т бизнеса и упр.,1996. – 352с.
68. Іванюк Р. Практично-прикладне значення методу аналізу документів при дослідженні проблем законності та правопорядку // Підприємництво, госп-во і право. – 2003. – № 8. – С. 126–129.
69. Иеринг Р. Борьба за право: Монография / Пер. Юровский И. – изд. 2-е. – СПб.: Типо-литогр. А.Е. Ландау, 1904. – 59 с.
70. Иеринг Р. Избранные труды / Предисл. И.Ю. Козлихина. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2006. – Т. 1. – 618 с.
71. Иеринг Р. Избранные труды / Предисл. А.В. Коновалова. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2006. – Т. 2. – 547 с.
72. Ильин И.А. О сущности правосознания. – М.: Рарог, 1993. – 234 с.
73. Ильин И.А. Собрание сочинений: В 10 т. / Сост. и коммент. Ю.Т. Лисицы. – М.: Русская книга, 1994. – Т.4. – 555 с.
74. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. – М.: Юрид. лит., 1961. – 382 с.
75. Кабальский Р. Общеметодологические подходы к определению норма-тивности права // Междунар. межвуз. конф. аспирантов и студентов „Тради-ции и новации в системе современного российского права”: Сб. тез. – М., 2005. – С. 49–51.
76. Кабальський Р.О. Природа нормативності права: у пошуках визначення // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. – Вип. 91. – С. 195–200.
77. Кабальський Р.О. Співвідношення норми і нормативності: філософський аналіз // Проблеми розвитку суспільства: системний підхід: матеріали міжвуз. наук. конф. (м. Харків, 12-13 квіт. 2006 р.) – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – С. 43–45.
78. Казаков В.Н. Правовой порядок в юридической теории и практике: Дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.01. – М., 2003. – 372 с. – Библиогр.: с. 336–372.
79. Казаков В.Н. Правомерное поведение и правовопорядок: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. – М., 1999. – 185 с. – Библиогр.: с. 170–185.
80. Кант І. Критика чистого разума. – М.: Мысль, 1994. – 591 с.
81. Кант І. Метафизика нравов в двух частях // Кант И., Гегель Г.В.Ф., Шиллинг Ф.В.И. Немецкая классическая философия. – М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс; Х.: Фолио, 2000. – Т. 1. – С. 12–302.
82. Кельзен Г. Чисте Правознавство: З дод.: Проблеми справедливості / Пер. з нім. О. Мокровольського. – К.: Юніверс, 2004. – 496 с.
83. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). – М.: Аванта+, 2000. – 560 с.
84. Керимов Д.А. Обеспечение законности в СССР.– М.: Госюриздат,1956.–165 с.
85. Керимов Д.А. Основы философии права. – М., 1992 . – 188 с.
86. Керимов Д.А. Свобода, право и законность в социалистическом обществе. – М.: Госюриздат, 1960. – 221 с.
87. Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. – М.: Изд-во АН СССР, 1958. – 188 с.
88. Кміта О.В. Теоретичні проблеми співвідношення понять законності та правопорядку у контексті розвитку сучасної правової науки // Бюл. Мін-ва юстиції України. – 2005. – № 1(39). – С. 99–108.
89. Кодекс адміністративного судочинства України: Офіц. текст із змін. станом на 20 серп. 2007 р. / Мін-во юстиції України. – К.: Форум, 2007. – 179 с. – (Кодекси України).
90. Кодекс поведения должностных лиц по поддержанию правопорядка // Права человека и ты. Основные документы о правах человека. – 1999. – С. 43.
91. Колодій А.М. Принципи права України: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
92. Конвенція по ліквідації усіх форм дискримінації щодо жінок // Міжнародні документи ООН з питань прав людини. – К.: Українська правнича фундація, 1995. – С. 3.
93. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод // Офіц. вісн. України. – 2006. – № 32. – Ст. 2371.
94. Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації // Україна в міжнародно-правових відносинах. – 1996. – Кн. 1. – С. 100.
95. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання // Україна в міжнародно-правових відносинах. – 1996. – Кн. 1. – С. 302.
96. Конституція України // Вісн. Конституц. Суду України. – 2006. – №5-6.– С.54.
97. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права. – Изд. 6-е. – СПб.: Изд. юрид. кн. магазина Мартынова Н.К., 1904. – 354 с.
98. Коркунов Н.М. Русское государственное право. – Изд. 8-е. – СПб.: Тип. М.М. Стасюлевича, 1914. – Т. 1. Введение и общая часть. – 621 с.
99. Котляревский Г.С. Правопорядок в советском обществе: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – М.: Б.и., 1966. – 19 с.
100. Котляревский Г.С., Назаров Б.Л. Проблемы общей теории права: Учеб. пособие по спецкурсу / Отв. ред. К.А. Мокичев. – Вып. 1. – М., 1973. – 79 с.
101. Крижанівський А.Ф. Глобальний, інтеграційний і національний правопорядок (до постановки проблеми) // Акт. проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Одеса, 2003. – Вип. 18. – С. 93–101.
102. Крижанівський А.Ф. Типологія правопорядку: підстави класифікації та їх загальна характеристика // Вісн. Акад. прав. наук України: Зб. наук. пр. – Х.: Право, 2007. – № 2 (49). – С. 25–32.
103. Крижанівський А.Ф. Феноменологія правопорядку: поняття, вимір, типологія // Одес. нац. юрид. акад. – О.: Фенікс, 2006. – 196 с.
104. Крисюк Ю. Соціальний та правовий порядок як реалізація ідеї права // Право України. – 2004. – № 8. – С. 25–29.
105. Крупчан О. Методологічні підходи до проблеми взаємозв’язку приватного та публічного права // Методологія приватного права (За матеріалами наук.-теорет. конф., м. Київ, 30 трав. 2003 р.): Зб. наук. пр. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 10–19.
106. Кудрявцев В.Н. Право и поведе¬ние.–М.: Юрид. лит.,1978. – 192 с.
107. Кузнецова О.А. Нормы-принципы российского гражданского права. – М.: Статут, 2006. – 269 с.
108. Курс лекций по теории государства и права / Под общ. ред. Н.Т. Разгель-деева, А.В. Малько. – Саратов: Поволж. кадр. центр, 1993. – Ч. 2. – 184 с.
109. Лазарев В.В. Правомерное поведение как объект юридического исследования // Сов. государство и право. – 1976. – № 10. – С. 29–37.
110. Лазарев В.В. Теория государства и права (Актуал. пробл.): Учеб. пособие для слушателей акад. – М.: Акад. МВД РФ, 1992. – 182 с.
111. Лазарев В.В., Липень С.В. Теория государства и права: Учеб. для вузов. – М.: Спарк, 2000. – 511 с.
112. Лейст О.Э. Сущность права: Проблемы теории и философии права. – М.: Зерцало-М, 2002. – 279 с.
113. Ленин В.И. Полное собрание сочинений – 5-е изд. – М.: Политиздат, 1974. – Т. 44. – 725 с.
114. Лихолат І. Актуальні проблеми методології приватного права // Юрид. Україна. – 2003. – № 9. – С. 12–14.
115. Лукашева Е.А. Право, мораль, личность. – М.: Наука, 1986. – 262 с.
116. Лукашева Е.А. Социалистическое правосознание и законность. – М.: Юрид. лит, 1973. – 344 с.
117. Мадіссон В. В. Питання філософії приватного права. – К.,2003. – 136с.
118. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления: Монография. – Х.: Право, 2002. – 328 с.
119. Малахов В.П. Проблемы методологии юридической теории // Методо-логические проблемы различных отраслей юридической теории и практики. – М., 2000. – С. 3–19.
120. Малько А.В. Правовая жизнь. // Обществ. науки и современность. – 1999. – № 6. – С. 65–75.
121. Мамутов В. До питання про поняття приватного права // Вісн. Акад. прав. наук України: Зб. наук. пр. – Х.: Право, 1999. – № 2. – С. 58–61.
122. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. – М.: Госполитиздат, 1955. – Т.2. – Ч. ІІ. – 651 с.
123. Матузов Н.И. Право как нормативная основа правопорядка // Становление правового порядка в российском государстве: реальность и перспектива (социально-правовые проблемы): Сб. науч. ст. / Под ред. В.И. Новоселова. – Саратов, 1995. – С. 19–22.
124. Матузов Н.И., Малько А.В. Правовые режимы: понятие и виды // Право и политика: Соврем. проблемы и развитие. – Воронеж,1996. – Вып. 4. – С.12–22.
125. Методологія приватного права: Зб. наук. праць (за матеріалами наук.-теорет. конф., м. Київ, 30 трав. 2003 р.) / Редкол.: О. Д. Крупчан (голова) та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 480 с.
126. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права // Вісн. Конституц. Суду України. – 2007. – № 1. – С. 91.
127. Мовчан А.П. Международный правопорядок. – М.: Изд-во Ин-та госу-дарства и права РАН, Щербинская тип., 1996. – 101 с.
128. Мураметс О.Ф., Шамба Т.М. Правопорядок в развитом социалистическом обществе. – М.: Юрид. лит., 1979. – 176 с.
129. Муромцев С.А. Определение и основное разделение права. – М.: Тип. А.И. Мамонтова, 1879. – 240 с.
130. Назаров П.С. Правопорядок в условиях формирования правового государства: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01. – Саратов, 2005. – 196 с. – Библиогр.: с. 180–196.
131. Недбайло П. Е. Применение советских правовых норм. – М.: Юрид. лит., 1960. – 511 с.
132. Недбайло П. Е. Советские социалистические правовые нормы. – Львов: Изд-во Львов. ун-та, 1959. – 169 с.
133. Некишев В.Л. Гуманизм и правопорядок (социально-философский аспект): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 09.00.02 / Акад. МВД РФ. – М., 1993. – 25 с.
134. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства: Учеб. для вузов. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 552 с.
135. Нерсесянц В.С., Муромцев Г.И., Мальцев Г.И. Право и культура: Моно-графия. – М.: Изд-во РУДН, 2002. – 422 с.
136. О понимании советского права: «Круглый стол» «Советского государства и права» // Сов. государство и право. – 1979. – №7. – С. 56–74.
137. О понимании советского права: «Круглый стол» «Советского государства и права» // Сов. государство и право. – 1979. – № 8. – С. 48–77.
138. Оборотов Ю.Н. Традиции и новации в правовом развитии. – Одесса: Юрид. лит., 2001. – 160 с.
139. Общая теория государства и права. Академ. курс в 2 т. / Под ред. М.Н. Мар-ченко. – М.: Зерцало, ТЕИС, 1998. – Т.2. Теория права. – 640 с.
140. Общая теория советского права. – М.: Юрид. лит., 1966. – 490 с.
141. Обычное право и правовой плюрализм / Материалы ХІ Междунар. конгр. по обычн. праву и правов. плюрализму. Авг. 1997 г., Москва / Отв. ред. Н.И. Новикова, В.А. Тишков. – М.: Изд-во Ин-та этнологии и антропологии РАН, 1999. – 251 с.
142. Олейников О.В. Принцип законности и гарантии его реализации в уголовном праве Российской Федерации: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Акад. права и упр. Минюста России. – Рязань, 2003. – 25 с.
143. Основы советского государства и права. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Госюриздат, 1953. – 491 с.
144. Платон. Государство. Законы. Политик. – М. : Мысль, 1998. – 798с.
145. Перелік тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (2003) / Акад. прав. наук України; О.В. Петришин (упоряд.).– Х.: Право, 2004. – 118с.
146. Перелік тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права, які викону¬ються в Україні (1998-1999) / Акад. прав. наук України; А.П. Гетьман (упоряд.). – Х.: Право, 2000. – 144 с.
147. Петришин А.В. К вопросу об общецивилизационных основаниях государственности // Проблемы законности. – Харьков: Нац. юрид. акад. Украины. – 1995. – Вып. 29. – С. 3–8.
148. Петришин А.В. Статус должностного лица: природа, структура, специализация: Учеб. пособие. – К.: УМК ВО, 1990. – 76 с.
149. Погребняк С.П. Поділ права на публічне і приватне (загальнотеоретичні аспекти)// Держ. будівництво та місц. самоврядування.–2006.– Вип.12.–С.3-17.
150. Полетаев Ю.Н. Правопорядок и ответственность в трудовом праве: Дис. … д-ра юрид. наук. в виде науч. доклада:12.00.05. – М., 2001. – 61 с.
151. Поляков А.В. Общая теория права. Курс лекций. – СПб., 2001. – 642с.
152. Поляков А.В. Общая теория права: Феноменолого-коммуникативный подход. Курс лекций.– 2-е изд.,доп.– СПб.:Юрид. центр Пресс, 2003. – 845с.
153. Потапов В.А. Законность и правомерное поведение граждан в условиях реформирования России (региональный аспект): Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. – Н. Новгород, 1995. – 150 с.
154. Примак В. До питання про сенс і критерії розмежування юридичних осіб публічного та приватного права // Юрид. Україна. – 2004. – № 2. – С. 43–49.
155. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23 лют. 2006 р. № 3477-IV // Відом. Верхов. Ради України. – 2006 р. – № 30. – Ст. 260.
156. Про відповідальність керівників органів виконавчої влади та прокуратури в забезпеченні законності і правопорядку, додержанні прав і свобод громадян на території Одеської області: Указ Президента України від 28 серп. 2003 р. № 944/2003 // Уряд. кур'єр. – 2003. – 30 серп. – № 161. – С. 4.
157. Про додаткові заходи щодо зміцнення законності та правопорядку в Україні: Указ Президента України від 5 серп. 1996 р. № 628/96 // Уряд. кур'єр. – 1996. – 10 серп. – № 149–150. – С. 12.
158. Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя: Постанова Пленуму Верховного Суду України [Електронний ресурс] / Режим доступу: http:// www.scourt.gov.ua.
159. Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян: Указ Президента України від 18 лют. 2002 р. № 143/2002 // Офіц. вісн. України. – 2002 р. – № 8. – Ст. 331.
160. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16 жовт. 1996 р. № 422/96-ВР // Віcн. Конституц. Суду України. – 2006. – № 5-6. – С. 97.
161. Про міжнародне приватне право: Закон України від 23 черв. 2005р. № 2709-IV // Відом. Верхов. Ради України.– 2005 р. – № 32. – Ст. 422.
162. Про міжнародні договори України: Закон України від 29 черв. 2004 р. № 1906-IV // Відом. Верхов. Ради України. – 2004 р. – № 50. – Ст. 540.
163. Про міліцію: Закон України від 20 груд. 1990 р. № 565-ХІІ // Бюл. Мін-ва юстиції України. – 2001. – № 4. – С. 256.
164. Про невідкладні заходи щодо зміцнення законності і правопорядку: Постанова Кабінету Міністрів України від 1 жовт. 1996р. № 1201 [Електронний ресурс] / Режим доступу: http: //www.zakon1.rada.gov.ua .
165. Про прокуратуру: Закон України від 5 листоп. 1991 р. № 1789-ХІІ // Відом. Верхов. Ради України. – 1991 р. – № 53. – Ст. 793.
166. Про серйозні недоліки у виконанні законодавства щодо забезпечення законності і правопорядку, додержання прав і свобод громадян у Львівській області: Указ Президента України від 4 черв. 2003 р. № 477/2003 // Уряд. кур'єр. – 2003. – 6 черв. – № 103. – С. 4.
167. Про стан виконання законів і постанов Верховної Ради України з питань правопорядку і заходи щодо посилення боротьби із злочинністю: Постанова Верховної Ради України від 26 січ. 1993 р. № 2931-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1993 р. – № 11. – Ст. 87.
168. Проблемы общей теории права и государства: Учеб. для юрид. вузов /Авт. кол.: Н.В. Варламова, В.В. Лазарев, В.В. Лапаева и др.; под общ. ред В.С. Нерсесянца. – М.: Норма-Инфра-М, 1999. – 813 с.
169. Проблемы теории государства права: Учебник / Под. ред. С.С. Алексеева. – М.: Юрид. лит., 1979. – 392 с.
170. Рабінович П. Приватне і публічне у природному праві та законодавстві // Вісн. Акад. прав. наук України: Зб.наук.праць. – Х.: Право, 2004.– № 3 (38).– С. 3–15.
171. Рабінович П. Природне право: діалектика приватного й публічного// Право України. – 2004. – № 9. – С. 61–63.
172. Рабінович П.М. Право приватне і право публічне як загально соціально-природні явища та їх відображення у законодавстві. – Укр. право. – 2004. – № 1. – С. 8–20.
173. Рабинович П.М. Проблемы теории законности развитого социализма: Монография. – Л.: Вища шк., 1979. – 204 с.
174. Рабинович П.М. Упрочение законности – закономерность социализма. Вопросы теории и методологии исследования. – Л.: Вища шк., 1975. – 260 с.
175. Развитие советской демократии и укрепление правопорядка на современном этапе. – М.: Моск. гос. ун-т, 1967. – 296 с.
176. Развитие теории государства и права XXII съездом КПСС. – М.,1963. – 85с.
177. Регельсбергер Ф. Общее учение о праве / Пер. И.А. Базанова; под ред. проф. Ю.С. Гамбарова.– М.:Тип. Высочайше учрежд.Т-ва И.Д. Сытина, 1897. – 295с.
178. Ремнев В.И. Социалистическая законность в государственном управлении. – М.: Наука, 1979. – 301 с.
179. Родионов В.А. XXV Съезд КПСС и дальнейшее совершенствование советского законодательства, укрепление социалистической законности и правопорядка в стране // Правопорядок и правовой статус личности в развитом социалистическом обществе в свете Конституции СССР 1977 г. (Вопросы теории государства и права, государственного и административного права). – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1980. – С. 3–21.
180. Руднєва О.М., Христова Г.О. Процедура контролю за виконанням державою зобов’язань згідно з Конвенцією про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок // Вісн. Верхов. Суду України. – 2006. – № 5 (69). – С. 38–43.
181. Рулан Н. Юридическая антропология: Учеб. для вузов / Пер. с фр. отв. ред. – академик РАН, д-р юрид. наук, проф. В.С. Нерсесянц. – М.: Изд-во НОРМА, 2000. – 310 с.
182. Сабо И. Социалистическое право. / Пер. с венг. Б.Я. Гейгера и др.; под ред. В.А. Туманова. – М.: Прогресс, 1964. – 396 с.
183. Самощенко И.С. Понятие правонарушения по советскому законо-дательству. – М.: Юрид. лит., 1963. – 286 с.
184. Сауляк О.П. Правопорядок в коллективистких та индивидуалистических обществах: сущность, основные характеристики, поиск новой модели // Государство и право. – 2006. – № 4 . – С. 94–101.
185. Селіванов В., Діденко Н. Діалектика приватного та публічного у правовому регулюванні // Право України. – 2001. – № 11. – С. 15–22.
186. Сивий Р. Метод правового регулювання саме як критерій поділу позитив-ного права на приватне та публічне // Юрид. Україна.– 2005. – № 3. – С. 54-63.
187. Сивий Р. Основні критерії поділу позитивного права на приватне та публічне: порівняльний аналіз // Юрид. Україна. – 2004. – № 8 . – С. 46–54.
188. Сивий Р.Б. Приватне право та публічне право: до питання про критерії розмежування // Бюл. Мін-ва юстиції України. – 2005. – №8 (46). – С. 78–88.
189. Сивий Р.Б. Приватне право як складова системи об'єктивного юри-дичного права (до характеристики критеріїв виокремлення) // Бюл. Мін-ва юстиції України. – 2004. – № 4. – С. 71–86.
190. Сивова С.А. Управленческое содержание идеи правопорядка // Становление правового порядка в российском государстве: реальность и перспектива (социально-правовые проблемы) / Под ред.В.И. Новоселова. – Саратов, 1995. – С. 20–31.
191. Сібільов М. Загальна характеристика сфери приватного права // Вісн. Акад. прав. наук України: Зб. наук. пр. – Х.: Право, 2001. – № 2 (25). – С. 124–134.
192. Сімейний кодекс України: Офіц. текст із змін. станом на 25 листоп. 2007 р. / Мін-во юстиції України. – К.: Форум, 2007. – 137 с. – (Кодекси України).
193. Скакун О.Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс): Учебник. – Харьков: Эспада, 2005. – 840 с.
194. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. – Х.: Консум, 2001. – 656 с.
195. Соловьев В. Право и нравственность. Очерк из прикладной этики.– 2-е изд.– СПб.: Изд. Я. Канторовича, 1899. – 179 с.
196. Спиридонов Л.И. Теория государства и права: Учебник. – М.: Проспект, 2000. – 300 с.
197. Строгович М.С. Основные вопросы советской социалистической законности. – М.: Наука, 1966. – 252 с.
198. Строгович М.С. Социалистическая законность – незыблемый принцип нашей общественной жизни. – М.: Знание, 1969. – 46 с.
199. Строгович М.С. Социалистическая законность, правопорядок и применение советского права: Для ун-тов марксизма-ленинизма. – М.: Мысль, 1966. – 64 с.
200. Строгович М.С. Теория государства и права: Учеб. для вузов / науч. ред. М.П. Карева. – М.: Госюриздат, 1949. – 511с.
201. Сущинская С.И. Понятие и сущность правового государства и соответствие ФРГ критериям правового государства с точки зрения её конституционных характеристик // Конституц. и муницип. право. – 2001. – № 1. – С. 46–57.
202. Сыдорук И.И. Государственно-правовое обеспечение правопорядка в Российской Федерации: теоретико-прикладные проблемы: Монография. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2003. – 245 с.
203. Тагиев А.С. Некоторые актуальные проблемы законности и правопорядка в современной правовой науке // Право и политика. – 2001. – № 8. – С. 8–15.
204. Таран Л.В. Специальный правовой режим предпринимательской деятельности в свободных экономических зонах Украины (комплексное исследование). – Х.: Вид. СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2004. – 256 с.
205. Тарановский Ф.В. Энциклопедия права. – 3-е изд. – СПб.,2001. – 552с.
206. Тацій В.Я. Проблеми формування правової політики в Украї¬ні // Вісн. Акад. прав. наук України: Зб. наук. пр. – Х.: Право, 1994. – № 2. – С. 3–13.
207. Тененбаум В.О. Государство: система категорий. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1971. – 214 с.
208. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 672 с.
209. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1999. – 672 с.
210. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2000. – 776 с.
211. Теория государства и права: Учеб. для юрид. вузов / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. – М.: ИНФРА.М–НОРМА,1997. – 570 с.
212. Теория государства и права: Учеб. для вузов / Под ред. В.М. Корельского, В.Д. Перевалова. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: НОРМА-ИНФРА, 2002. – 616 с.
213. Теория государства и права: Учеб. пособие для юрид. вузов. – М.: Госюриздат, 1955. – 460 с.
214. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.
215. Теорія держави і права: Навч. посібник / А.М. Колодій, В.А. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 368 с.
216. Теория права и государства. Учебник / О.Ф. Скакун, Н.К. Подберезский. – Харьков, ЗАО тип. № 16, 1997. – 496 с.
217. Теория юридического процесса / Под ред. В.М. Горшенёва. – Харьков, Изд-во при ХГУ изд. об. „Вища школа”, 1985 . – 192 с.
218. Тихомиров Ю.А. Публичное право: Учебник. – М.: БЕК, 1995. – 496 с.
219. Ткаченко В.Д. Основные требования социалистической законности в правотворчестве советского государства: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01. – Харьков, 1986. – 214 с. – Библиогр.: с. 192–214.
220. Томаш Л.В. Правовий режим: поняття та ознаки // Наук. вісн. Чернівец. ун-ту. – Вип. 282. – Правознавство: Зб. наук. пр.– Чернівці: Рута, 2005 – С. 20–26.
221. Трубецкой Е. Н. Энциклопедия права. – СПб.: Лань, 1998. – 224 с.
222. Ушаков О.М. Принципи правового порядку: загальна характеристика // Держава і право: Зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. – Вип. 30. – К.: Ін-т держави і права НАН України, 2005. – С. 84–90.
223. Факультативний протокол до Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.zakon1.rada.g