ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УРСР НА ТРАНСПОРТІ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XX ст.

brief description

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 7
ВСТУП 7
РОЗДІЛ 1. Стан наукової розробки теми 17
1.1. Методологічні підходи дослідження 17
1.2. Теоретична база дослідження 33
Висновки до першого розділу 49
РОЗДІЛ 2. Юридичні основи функціонування правоохоронної
системи на транспортних комунікаціях у 20-30-х рр. 51
2.1.Організаційно-правове оформлення діяльності органів
внутрішніх справ на транспорті 51
2.2. Нормативна база формування органів внутрішніх справ
на залізничних та водних шляхах 65
2.3. Відродження органів внутрішніх справ
на транспорті 86
2.4. Правове забезпечення дорожнього руху 116
Висновки до другого розділу 152
РОЗДІЛ 3. Діяльність органів внутрішніх справ УРСР
на транспорті у кінці 20-х – на поч. 40-х рр. 155
3.1. Здійснення правоохоронних функцій органами внутрішніх
справ на залізничному та водному транспорті 155
3.2. Організаційно-правова діяльність органів міліції на
автошляхах 194
Висновки до третього розділу 212
РОЗДІЛ 4. Органи внутрішніх справ УРСР на транспорті
в 1941-1945 рр. 214
4.1. Організаційно-правова діяльність органів внутрішніх
справ у 1941-1942 рр. 214

4.2. Відновлення органів внутрішніх справ на транспорті
у 1943-1945 рр. 253
Висновки до четвертого розділу 274
РОЗДІЛ 5. Діяльність органів внутрішніх справ на транспорті
у середині 40-х рр. 276
5.1.Організаційно-правові заходи транспортних органів
міліції у ліквідації наслідків німецької окупації
та боротьбі зі злочинністю 276
5.2. Органи міліції в охороні громадського
порядку на транспорті 316
5.3. Юридичні засади діяльності ДАІ щодо безпеки
дорожнього руху 355
Висновки до п’ятого розділу 383

ВИСНОВКИ 386
СПИСОК ПОСИЛАНЬ 397
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ 430
ДОДАТКИ 475

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Будь-який тип держави базується на розгалужених і спеціалізованих управлінських структурах, де особливе та вагоме місце посідають органи внутрішніх справ. У свою чергу, в органах внутрішніх справ створюються різнопрофільні підрозділи, які виконують свої функції у певному секторі суспільного життя, зокрема на транспорті. Спеціальні органи міліції на транспорті покликані забезпечити дотримання правопорядку й безпеки на комунікаціях. З урахуванням місця транспортних магістралей в економіці держави роль таких воєнізованих підрозділів є досить суттєвою.
Комплексне вивчення процесу формування правоохоронних органів на транспорті, правового забезпечення й оформлення їхньої діяльності, з’ясування умов, які впливають на підвищення її ефективності є актуальною науковою проблемою. Функції спеціальних органів міліції на транспорті, специфіка їхнього правового статусу, юридичне регулювання їхньої роботи залишаються комплексно недослідженими, що спонукає до цілеспрямованих наукових зусиль у зазначеній галузі.
Суспільна значущість дослідницької роботи в зазначеному напрямку визначається потребами сучасного етапу державотворення в Україні. Теоретичний аналіз, об’єктивні оцінки практики минулого дозволяють моделювати такі управлінські й виконавчі органи, які максимально відповідатимуть своєму призначенню й гарантують виконання покладених на них завдань. Критичне осмислення й диференційоване використання досвіду державотворчих процесів першої половини ХХ ст. дає достатнє підґрунтя, для прогнозування, генерування й практичного втілення ідей сучасних науковців та управлінців-практиків, адаптованих до нинішніх проблем, а також вдосконалення форм і методів роботи правоохоронних структур у сучасних умовах.
Актуальність дослідження обумовлюється також необхідністю підвищення правової культури населення, працівників правовстановлюючих структур в Україні та потребою забезпечення й регулювання діяльності органів внутрішніх справ на транспорті.
Фундаментальні дослідження історії та практики функціонування правоохоронного сегменту державного апарату у певних суспільно-політичних умовах і на окремих часових відрізках сприяють розвитку даної сфери права, дозволяють використовувати накопичений досвід в умовах сучасного етапу державотворення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційний проект виконано в рамках планових досліджень МВС України, зокрема: “Концепції розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005рр.”, схваленої рішенням колегії МВС України від 18.12.2000р. №9км/1; “Тематики пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005рр.”, затвердженої наказом МВС України від 30.06.2002р. №635, “Програми формування позитивного іміджу міліції України на 2003-2007 рр.” (п.2.1.-2.3.). Вона також є складовою частиною наукових досліджень, передбачених “Планом науково-дослідної роботи наукових установ вищих навчальних закладів України юридичного профілю (на період до 2006р.)” Академії правових наук України (п.7.12.). Крім того, обраний напрям роботи відповідає “Програмі розвитку партнерських відносин між міліцією та населенням”, схваленій колегією МВС України 16.12.1999р.
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в тому, щоб комплексно відтворити процес формування, юридичного оформлення й регулювання діяльності органів внутрішніх справ на залізничному, водному, автомобільному транспорті у першій половині ХХ ст. Відповідно до цього дисертант поставив перед собою такі завдання:
– дослідити правові засади діяльності органів внутрішніх справ України на транспорті у першій половини ХХ ст., обґрунтувати їх евристичний, теоретико-методологічний та виховний потенціали;
– подати характеристику джерельної бази праці;
– охарактеризувати стан наукової розробки досліджуваної проблематики;
– з’ясувати вплив об’єктивних та суб’єктивних чинників на формування концептуальних політичних рішень у цій сфері;
– простежити структурні зміни органів внутрішніх справ на транспорті у зв’язку з конкретною суспільно-політичною ситуацією, що складалась у той чи інший період;
– проаналізувати нормативно-правове забезпечення діяльності органів внутрішніх справ на транспорті;
– визначити функціонально-технологічні особливості органів міліції на транспорті як специфічної ланки командно-адміністративної системи, що склалась в Українській РСР у 20-30-ті рр.;
– показати особливості діяльності органів внутрішніх справ в умовах Великої Вітчизняної війни та доби відбудови;
– виявити закономірності, спільні та відмінні ознаки в роботі органів внутрішніх справ на різних видах транспорту;
– розкрити повноваження та межі компетенції транспортних правоохоронних структур через призму нормативних актів, а також їх відповідність реаліям того чи іншого періоду державного будівництва;
– дати оцінку результативності функціонування спеціальних органів міліції на транспорті в умовах їхньої діяльності.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що склалися в процесі діяльності органів внутрішніх справ України на транспорті, їх правове й організаційне інституювання та юридичне регулювання за умов певної конкретно-історичної ситуації.
Предметом дослідження є державна політика щодо нормативно-правового та організаційного забезпечення роботи органів внутрішніх справ як важливого елементу адміністративної системи, створення умов для безперебійного функціонування транспортної мережі, боротьби зі злочинністю та правопорушеннями у зазначеній сфері.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є теоретичні напрацювання вітчизнях і зарубіжних вчених з проблематики історії держави і права. Комплекс сформульованих наукових проблем розглядається крізь призму взаємозв’язку та єдності теорії і практики, загального, особливого й одиничного, змісту та форми.
Під час роботи над дисертацією використано комплекс методів наукового пізнання. У широкому спектрі залучено загальнонаукові, дисциплінарні й міждисциплінарні методи. Діалектичний та історико-хронологічний методи склали основу дослідження процесів створення органів внутрішніх справ на транспорті, поетапного висвітлення діяльності цих органів в контексті соціально-політичних змін, які мали місце в Україні від жовтневої революції 1917 р. до середини ХХ ст. Системний і структурно-функціональний методи дозволили реконструювати архітектоніку побудови субординаційної вертикалі правоохоронних органів на транспорті, визначити характер підпорядкування та коло їх повноважень, напрями взаємодії з іншими органами влади і громадськістю. Правознавчі методи послугували засадам аналізу правотворчої діяльності державних органів, змісту законів і підзаконних актів, що мали юридичну силу та регулювали роботу “силових” органів на транспорті. За допомогою компаративного (порівняльно-правового) методу виявлено відмінні та схожі ознаки в діяльності правоохоронних органів на транспорті за різних суспільно-політичних умов і режимів. Джерелознавча методика допомогла систематизувати виявлені в архівосховищах і бібліотеках документи та законодавчі акти, інструкції, розпорядження, накази, постанови, публікації в періодичних виданнях, довідкові матеріали, з’ясувати їх походження, змістовне наповнення та спрямованість тощо. Методи формальної логіки (зокрема, логіко-семантичний) застосовано для послідовного викладу матеріалу, формулювання узагальнень, висновків і теоретичних положень. Використання соціологічного та статистичного методів дозволило вивчити соціальний склад співробітників органів внутрішніх справ на транспорті, встановити характер соціальних зв’язків між правоохоронними структурами і широкими колами громадськості, проаналізувати цифровий матеріал, який ілюструє певні параметри функціонування спеціальних органів міліції на транспорті.
Емпіричну базу дослідження складають законодавчі та підзаконні акти, які формували юридичне підґрунтя діяльності транспортних підрозділів у системі органів внутрішніх справ, інтерв’ю зі співробітниками цих служб, де конкретизуються результати адміністративно-правового впливу, виконання функцій владно-управлінської діяльності, а також документи архівних установ, що містять інформацію з даної тематики.
Географічні та хронологічні межі роботи обумовлені територією України, де розгорталася діяльність всіх державних утворень, зокрема УРСР. Досліджуваний період охоплює в основному першу половину XX cт., коли в радянській Україні створювалися основи державного механізму управління. В деяких випадках, для з’ясування сутності окремих аспектів створення спеціальних органів внутрішніх справ на транспорті, їх розвитку і трансформації автор вважає припустимим вийти за межі цих рамок.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній літературі комплексним дослідженням, проблем створення та діяльності органів внутрішніх справ України на транспорті в зазначений період. Наукова новизна дисертації визначається постановкою проблеми, дослідженням визначальних тенденцій розвитку суспільних відносин у правовій сфері та напрямів удосконалення законодавства, спрямованного на боротьбу з правопорушеннями та охорону громадського порядку на транспорті. У праці обґрунтовується низка питань, концептуальних з точки зору теорії та історії держави і права й важливих для юридичної науки та правозастосовчої практики: зокрема:
– дослідження проведено з урахуванням теоретичних напрацювань провідних фахівців у сфері теорії та історії держави і права, що дозволило запровадити відповідні висновки та рекомендації до вивчення даної теми. Теоретико-методологічними підвалинами роботи є комплексная реконструкція взаємопов’язаних подій і явищ, їх об’єктивна інтерпретація за допомогою суто правознавчих, міждисциплінарних і загальнонаукових методів, системний аналіз адміністративно-організаційних структур і правового поля, в якому вони діяли, еволюції повноважень і функцій спеціальних органів внутрішніх справ на транспорті на певних часових відрізках та в умовах, що змінювалися;
– під новим кутом зору висвітлені основні форми і методи роботи органів внутрішніх справ, що покликані забезпечити правопорядок і законність у такій стратегічно важливій галузі економіки, як транспорт: з одного боку, вони розглядаються в контексті окремих етапів державного будівництва, з іншого, – трактуються через призму нормативно-правовіх актів.
Дисертантом уперше:
– простежено детермінацію різних системоутворюючих чинників, джерел і суб’єктів правотворчого процесу, результати їхньої взаємодії, а також з’ясовано ефективність прийнятих рішень і новостворених механізмів для їх реалізації на окремих часових відрізках;
– виявлено й охарактеризовано відповідні нормативно-правові акти, на базі яких утворювалися й функціонували правоохоронні органи на транспорті;
– введено до наукового обігу матеріали 51 фонду 7 центральних й кількох відомчих та державних обласних архівосховищ (дослідженні документи 587 справ);
– відтворено юридичну базу й функціональні аспекти діяльності правоохоронних структур на автомобільному (ДАІ), водному й залізничному транспорті;
– комплексно розглянуто питання про місце та основні характеристики діяльності органів внутрішніх справ на транспорті як одного з напрямів внутрішньої правової політики радянських органів влади;
– реконструйовано порядок комплектування, підготовки та перепідготовки кадрів органів внутрішніх справ на транспорті, здійснено кількісну та якісну характеристику їхньої структури та особового складу;
– обґрунтовано сутність структури, напрями політики радянської держави у сфері боротьбі зі злочинністю на транспорті як цілісної соціально-регулятивної системи, її окремих підсистем;
– досліджено діяльність ДАІ з обліку і використання автомототранспорту, здійснення контролю за його технічним станом та правилами експлуатації;
– проаналізовано взаємодію спеціальних органів внутрішніх справ з іншими державними структурами, правоохоронними органами, населенням у боротьбі зі злочинністю, забезпеченням громадського порядку на транспорті;
– розширено уявлення про види застосування норм права й адміністративних засобів впливу в галузі транспорту.
Крім вищезазначених, до результатів дослідження з ознаками новизни можна віднести поглиблення знань про шляхи формування спеціальних органів внутрішніх справ на транспорті за різних етапів та умов історичного розвитку, системи державотворчих процесів, відповідної нормативно-правової бази, а також знань про зміст і методи профілактичної роботи, підготовки кадрів водіїв, взаємодії міліції з населенням щодо безпеки дорожнього руху, зменшення аварійності й травматизму на транспорті, контролю за проведенням щорічних техоглядів автомототранспорту.
Дисертація дає розгорнуту характеристику недостатньо розкритих в науковій літературі напрямів діяльності органів внутрішніх справ, форм і методів роботи їх співробітників під час виконання службових обов’язків, зокрема в екстремальних умовах війни, а також узагальнює досвід зусиль щодо ліквідації наслідків німецько-румунської окупації, дитячої безпритульності та бездоглядності на транспорті, боротьби зі злочинними угрупованнями підлітків, а також проведення відповідних профілактичних заходів.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені в дисертаційному проекті положення, узагальнення, висновки і рекомендації мають як загальнотеоретичне, так і прикладне значення, зокрема для розвитку навчальних дисциплін: “Історія держави та права України”, “Теорія держави та права”, “Судові та правоохоронні органи України”, “Адміністративна діяльність ОВС” тощо. У науково-дослідній сфері матеріали дисертації створюють підґрунтя для наступного комплексного і спеціального опрацювання проблем функціонування правоохоронних структур на транспорті як специфічної ланки адміністративної системи і державного управління. В галузі правотворчості аналіз юридичних документів, узагальнення, висновки і рекомендації, що містяться в праці, можуть бути застосовані для розробки законодавчих та підзаконних актів, вдосконалення чинних правових норм, зокрема Законів України “Про міліцію”, “Про боротьбу з корупцією”, проекту Кодексу про адміністративні правопорушення, що сприятиме правовій оптимізації роботи відповідних структур управління. У правозастосовчій сфері існують можливості використання повчального досвіду минулого для інтенсифікації процесу вдосконалення й оптимізації вітчизняної владно-управлінської моделі, формування концепції реформування транспортних органів МВС України, а також підвищення ефективності засобів адміністративного впливу у даному спектрі життєдіяльності суспільства. У виховній роботі з особовим складом правоохоронних органів на транспорті варто використати ті фрагменти праці, які сприятимуть підвищенню відповідальності й дисциплінованості співробітників, суворому дотриманню ними встановлених правових норм та службових повноважень, загальному зростанню правової культури транспортників, правоохоронців та широких верств населення. Наукові результати дослідження можуть бути використані для написання фундаментальних узагальнюючих праць, підручників та навчальних посібників.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, обґрунтування, висновки, пропозиції якої сформульовані на підставі авторських досліджень. Окремі положення дисертації вже реалізуються у навчальному процесі та науково-дослідній діяльності Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 11.01.2006р.) під час проведення лекційних, семінарських і практичних занять з курсів “Правоохоронні та правозахисні органи України”, “Історія держави та права України”, “Адміністративна діяльність ДАІ”, а також у спецкурсі “Правоохоронна система України”. Крім того, матеріали дисертаційного дослідження використовуються в практичній діяльності Лінійного Управління МВС України на транспорті Донецькій залізниці (акт впровадження від 05.12.2005р.), зокрема під час проведення занять в межах початкової підготовки новопризначених працівників ППСМ та ВСП за темами: “Адміністративна діяльність ОВС”, “Поняття “громадського порядку”, “Загальна характеристика правопорушень, що посягають на громадський порядок” та ін. Результати дисертації також використовуються під час проведення занять з функціональної підготовки з особовим складом в Управлінні ДАІ в Донецькій області (акт впровадження від 21.11.2005р.) за темами: “Питання зміцнення транспортної дисципліни серед особового складу підрозділів ДАІ. Забезпечення особистої безпеки співробітників”, “Порядок видачі посвідчень водія і допуск громадян до керування автотранспортними засобами”, “Організація дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції, обов’язки посадових осіб, форми і методи несення служби, здійснення контролю за несенням служби” та ін.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні ідеї, положення і висновки дисертаційної роботи оприлюднено в доповідях і виступах здобувача на міжнародних, всеукраїнських, регіональних науково-практичних та науково-методичних конференціях, семінарах тощо, зокрема: “Проблеми взаємопорозуміння, співпраці та взаємодії органів охорони правопорядку з населенням” (Донецьк, 2000); “Київ і Кияни” (Київ, 2003; 2005); “Державний розвиток як фактор морально-етичного формування особистості” (Донецьк, 2005); “Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти” (Чернівці, 2005); “Міграційні процеси в Україні і світі: історико-юридичні аспекти” (Севастополь, 2005); “Етнонаціональні чинники в історії державно-правового будівництва” (Бахчисарай-Сімферополь, 2005); “Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (Донецьк, 2006); “Організаційно-правові основи взаємодії ОВС з місцевими державними адміністраціями й органами місцевого самоврядування щодо припинення масових заворушень і групових порушень громадського порядку та запобігання їм” (Донецьк, 2006), “Забезпечення безпеки дорожнього руху: науково-методичні аспекти, організаційно-практичні аспекти, перспективи та шляхи їх вирішення (Донецьк, 2006) та інших.
Публікації. Основний зміст дисертації викладено у чотирьох монографіях, з яких одна виконана особисто (27, 25 друк. арк.) та 58 авторських публікаціях, з яких 26 – опубліковано у наукових фахових виданнях, визначених ВАК України.
Структура дисертації підпорядкована досягненю її мети та розв’язанню поставлених завдань. Вона складається з переліку умовних скорочень, вступу, п’яти розділів, що мають тринадцять підрозділів, висновків, списку посилань, списку використаних джерел та літератури. Окремою частиною оформлено додатки (52 сторінки). Обсяг дисертації без додатків – 396 сторінок. Список використаних джерел та літератури обіймає 45 сторінок й містить 508 найменувань.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. У процесі підготовки дисертації автор опрацював значний блок вітчизняної і зарубіжної літератури не лише безпосередньо за даною темою, але за суміжною проблематикою, що дозволило обрати власну дослідницьку нішу і сформулювати низку наукових завдань, які потребують вивчення. Теоретичні напрацювання відомих вітчизняних і зарубіжних вчених у сфері історії держави і права, діяльності органів внутрішніх справ, створили методологічну основу, на якій базується це дослідження.
Концептуальним стрижнем даної праці є положення про те, що правоохоронні органи на транспорті є органічною складовою державної, управлінської системи, а головне їх призначення полягає в охороні правопорядку й дотриманні законності, захисті інтересів держави, громадян та інших суб’єктів права. За функціональною ознакою міліційні структури творять єдину правоохоронну систему спільно з прокуратурою, судом та іншими правоохоронними органами. Організаційний критерій дозволяє вичленити транспортні органи, які наділялися особливими повноважен¬нями і до певної міри можуть вважатися самостійними у виконанні поставлених перед ними завдань, як підсистему. Внаслідок специфічності цих функцій транспортні відділи міліції не перебували у подвійному підпорядкуванні, як територіальні органи міліції: кожен наступний на ієрархічних сходах орган транспортної міліції підпорядковувався лише вищим ланкам управління самої підсистеми, а не виконавчим комітетам Рад.
Транспортні органи міліції, як і інші виконавчі органи радянського державного управління, наділені спеціальною правоздатністю. Конкретно їх правове становище визначається тим, що вони: по-перше, діють на підставі й на виконання законів; по-друге, підпорядковані вищим органам державного управління; по-третє, діють у межах своєї компетенції і мають в цих рамках певну оперативну автономність; по-четверте, охоплюють своїм впливом визначену територію; по-п’яте, виконуючи покладені на них обов’язки, виступають від імені та в інтересах держави, внаслідок чого наділені компетенцією державно-владного характеру [49, с.6].
Особливість організаційно-правового статусу транспортних органів порівняно з територіальними органами внутрішніх справ полягає в тому, що вони розбудовувалися за лінійним принципом, що відповідало архітектоніці органів управління транспортом, зокрема залізничним.
Адаптація системи спеціальних органів міліції до механізмів управління транспортною галуззю пояснюється тим, що дорога є основою комплексної організації залізничного транспорту й основною ланкою всієї системи управління ним.
Забезпечення правопорядку й безперебійного функціонування транспортної мережі стало одним з головних завдань державного апарату і зокрема його правоохоронного сегменту. Це пояснювалося стратегічним місцем транспортної системи в економічній інфраструктурі країни та особливою роллю, яку вона відіграла в період війн та революцій. Інтенсивний процес індустріалізації та формування могутнього військово-промислового комплексу, покликаний забезпечити реалізацію амбіційних геополітичних планів Кремля, визначив особливу місію транспорту в життєдіяльності всіх галузей господарства. Все це диктувало підвищену увагу до правоохоронних зусиль на транспорті, сприяло появі спеціальних воєнізованих підрозділів на ньому.
Специфіка забезпечення громадського порядку і належних умов для роботи транспорту обумовила необхідність покладання на органи внутрішніх справ різноманітних адміністративно-наглядових функцій. Необхідність боротьби з правопорушеннями і злочинністю на практиці реалізувалась у процесі діяльності міліції, яка регламентувалася нормами кримінально-процесуального законодавства.
Діяльність транспортної міліції посідала важливе місце в охороні громадського порядку. Вона полягала в організації та практичному здійсненні служби міліційних нарядів, що забезпечували дотримання правопорядку на транспорті та правил дозвільної системи, охороні та конвоюванні арештованих і затриманих, боротьбі з бродяжництвом, “мішечництвом”, спекуляцією, саботажем і диверсіями, безбілетним проїздом, хуліганством та іншими протиправними діями, проведенні заходів щодо безпеки дорожнього руху тощо.
Власне організаційно-правові зусилля, з одного боку, і практичні кроки у сфері громадського порядку, – з іншого, обумовили наявність двох найважливіших складових діяльності міліційних органів на транспорті: всередині цього апарату і поза ним. Функції внутрішнього характеру пов’язані з вибором оптимальних організаційних форм, визначенням структурної вертикалі й субординаційних відносин між підрозділами різного призначення, вдосконалення апарату; підбором, розстановкою, ротацією кадрів; плануванням й ухваленням рішень, здійсненням повсякденного керівництва підпорядкованими ланками; узагальненням і поширенням передового досвіду; контролем та перевіркою виконання; заохоченням і застосуванням засобів дисциплінарного впливу. В юридичному сенсі кожен із напрямів діяльності транспортної міліції здійснюється з використанням правових форм і методів.
2. Об’єктивні умови виникнення, формування, та юридичного забезпечення діяльності органів транспортної міліції мали дискретний характер. Вони визначалися військовим станом, зміною політичних режимів, які почергово трансформували структуру й функції правоохоронних органів, нормативне поле, в якому вони діяли, характер повноважень та підпорядкування. І хоча головне призначення правоохоронних органів на транспорті принципово не змінювалося, кожен політичний режим вдавався до структурних трансформацій і вироблення власних нормативно-правових документів, якими регулювалась їх діяльність. Відмова від наступності в організаційно-правовому забезпеченні транспортних правоохоронних органів Російської імперії, Української Центральної Ради, Української Держави, Директорії, Української Народної Республіки та Української Соціалістичної Радянської Республіки мала негативні наслідки. Щоправда, повністю відкинути досвід попередників вони не могли, тож кожна нова влада користувалася напрацюваннями попередньої, інтегруючи новостворені правоохоронні органи у власну суспільно-політичну систему.
Кожен режим генерував власну ідеологічну платформу, на якій здійснювалося державне будівництво. Та особливого впливу ідеології органи державної влади й управління зазнали в радянські часи. Більшовицька доктрина практично перетворювала їх на апарат, важелі якого монопольно належали Комуністичній партії. Відсутність плюралізму, справжньої демократії як основоположної засади функціонування суспільного організму згубно позначилася на діяльності і міліції загалом, і її транспортних органів.
Ліквідація жандармсько-поліцейського управління на транспорті після Лютневої революції 1917 р. поставила всі державні утворення, які існували на території України в період 1917-1920 рр., перед необхідністю заповнення вакууму, що утворився. Найбільш послідовними й плідними виявилися заходи, які вживалися в цьому напрямі радянською владою. До певного часу органи внутрішніх справ України керувалися законодавчо-нормативною базою Російської Республіки і перебували у її правовому полі. Початок їх організаційно-юридичного оформлення поклав декрет “ Про робітничу міліцію” від 28 жовтня 1917 р., спрямований на впорядкування діяльності різних формувань з функціями охорони громадського правопорядку, в тому числі й на транспорті.
Декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України (грудень 1918 р.) започатковано створення республіканських органів міліції. Після поновлення радянської влади з’являється новий декрет про робітничо-селянську міліцію від 9 лютого 1919 р., а ще раніше, 13 січня, у складі РНК УСРР з’являється Наркомат внутрішніх справ республіки.
На початку 1919 р. у Російській Федерації заснована залізнична, у квітні – річкова міліція. На території України спеціалізовані органи, покликані забезпечити громадський порядок на транспортних комунікаціях, створюються дещо пізніше.
У лютому 1920 р. затверджено структуру Водного відділу міліції. Вся річкова і морська міліція європейської частини країни розподілялась на вісім областей. Водна міліція України охоплювала Дніпровсько-Двінську й Азовсько-Чорноморську області.
До осені 1920 р. робота міліції УСРР скеровувалася спеціальним Положенням від 10 червня 1920 р. РНК РСФРР.
14 вересня 1920 р. радянський уряд України виробив власне Положення про робітничо-селянську міліцію, аналогічне російському. Цей документ закладав організаційно-правову базу діяльності міліційних підрозділів у республіці.
З утворенням Союзу РСР все більш рельєфно виявляється тенденція до централізації та об’єднання управління органами міліції суб’єктів Союзу.
24 травня 1922 р. ВЦВК затвердив положення “Про Народний комісаріат внутрішніх справ”, яке юридично закріпило організаційну структуру, завдання, повноваження центральних та місцевих органів внутрішніх справ. У складі НКВС з’явилося Головне управління міліції, до компетенції якого входило й керівництво роботою транспортних органів.
Важливим елементом розбудови органів внутрішніх справ стала підготовка кваліфікованих кадрів. Фахову підготовку майбутні співробітники міліції отримували у міжрайонних школах молодшого командного складу в Харкові, Києві, Житомирі, Вінниці, Полтаві, Сталіно.
3. У 30-х роках відбувалося вдосконалення структури органів внутрішніх справ, їх адаптація до завдань внутрішньополітичного курсу, визначеного керівництвом країни. У 1934 р. поновлюється НКВС УСРР, ліквідований у 1930 р., причому до його складу вводять Об’єднане політичне управління.
Чергова низка структурних трансформацій почалася після затвердження союзної Конституції 1936 р. Зокрема, набули чітких обрисів повноваження Відділу залізничної міліції Головного управління міліції і Транспортного відділу ГУДБ НКВС.
Протягом 1939-1940 рр. формуються транспортні органи міліції на території Західної України, яка увійшла до складу УРСР в цей період.
Швидкий розвиток автомобільного транспорту викликав необхідність створення спеціальних органів для регулювання дорожнього руху і безпечної експлуатації автотранспортних засобів. Спочатку окремі функції у цій сфері покладалися на Цудортранс при РНК СРСР, а з середини 30- х рр. вступає у свої права Державна автомобільна інспекція, яка зосереджує у своїх руках всі основні повноваження, законодавчо закріплені постановою уряду від 23 липня 1935 р.
4. Розширення конпетенції органів внутрішніх справ актуалізувало необхідність подальшого вдосконалення законодавчої бази.
Відсутність кодифікованих актів створювала умови для нормотворчих ініціатив місцевих органів влади, що порушувало принцип єдності правового поля. У зв’язку з цим постановою ВУЦВК від 12 жовтня 1927 р. затверджено Адміністративний Кодекс УСРР, який, зокрема, визначав відповідальність за адмінпорушення на транспорті.
5. З початком Великої Вітчизняної війни органи міліції перебудовують свою роботу на воєнний лад. Дорожні відділи міліції перепідпорядковуються безпосередньо дорожньо-транспортному відділу Головного Управління міліції НКВС СРСР, а в оперативному відношенні – керівництву НКВС УРСР. Всі правоохоронні органи переводяться в бойову готовність, а стройові підрозділи прифронтових областей – на казарменне становище. На підставі наказу НКВС республіки від 22 вересня 1941 р. проведено реорганізацію органів внутрішніх справ на місцях, в результаті чого частину дорожніх відділів міліції розформовано, звільнені співробітники переводилися до інших областей та особливих відділів й опергруп Південно-Західного фронту. Міліційні підрозділи в роки війни вели боротьбу не тільки проти правопорушень на транспорті, але й з мішечничеством, бандитизмом, дезертирством, шахрайством, організованою злочинністю тощо.
Транспортні органи міліції відіграли помітну роль в евакуації матеріальних і людських ресурсів у східні райони СРСР, в організації безперебійних військових перевезень, боротьбі з дитячою безпритульністю і злочинністю.
В міру визволення території УРСР від гітлерівських загарбників відбувається відродження спеціальних органів міліції на транспорті, яке здійснювали оперативні групи. До літа 1944 р. структура і штати міліції України були поновлені у довоєнному обсязі. При цьому доводилося долати такі негативні фактори як брак кваліфікованих кадрів, службові зловживання, велика плинність співробітників тощо.
В цілому ж структура транспортних відділів міліції, сформована у довоєнний час, та юридичне забезпечення її діяльності, довели свою спроможність і витримали випробування часом не лише у роки війни, а й під час відбудови.
6. Особливість організаційно-правового становища транспортних формувань НКВС порівняно з територіальними органами внутрішніх справ полягає в тому, що вони розбудовувалися за лінійним принципом, який відповідав архітектоніці управління транспортом, зокрема залізничного. Адаптація спеціальних органів міліції до механізмів керівництва транспортною галуззю пояснюється тим, що дороги (Південно-Західна, Південна, Північно-Донецька, Південно-Донецька і Сталінська) були основою комплексної організації залізничного транспорту і головною ланкою всієї системи управління ним.
За басейновим принципом структурувалась водна міліція, що також віддзеркалювало підходи до організації керівництва річковим і морським транспортом.
7. Організаційно-правові форми діяльності правоохоронних органів України були різноманітними: видання відповідних нормативно-правових актів і використання юридично значимих дій, зокрема, створення озброєних загонів й оперативних заслонів у боротьбі з бандитизмом, мішечниками й спекулянтами; патрулювання, обходи, облави й супровід потягів і пароплавів; охорона громадського безпеки на транспорті за активної взаємодії з громадськістю й спеціальними правоохоронними структурами; профілактично-пропагандистські акції.
8. Війна внесла глибокі зміни в зміст, основні напрями, форми й методи діяльності органів внутрішніх справ на транспорті. На них покладалася боротьба з дезертирством та особами, що ухилялися від призову до військової служби, мародерами, “мішечниками”, перешкоджання розкрадань евакуаційних та воєнних вантажів. Важливу ділянку роботи органів внутрішніх справ на транспорті в умовах війни становила охорона громадського порядку. Співробітники міліції крім повсякденних обов’язків на транспорті проводили оперативно-розшукові заходи з очищення режимних міст та охоронно-господарських пунктів від сумнівних і підозрілих елементів. Під час здійснення загороджувальної роботи вони виявляли серед пасажирів ворожі елементи та інших підозрілих осіб (панікерів, поширювачів провокаційних чуток); контролювали видачу перепусток на проїзд, дотримання правил пересування осіб по залізницях та водних магістралях, виконання паспортного режиму, обов’язкових рішень військової влади, а також правил і розпоряджень, виданих по лінії МППО. Органи внутрішніх справ на транспорті надавали допомогу іншим державним органам у вирішенні нагальних проблем життєдіяльності суспільства в умовах війни. У період евакуації вони забезпечували організовану посадку людей в ешелони, супроводжували їх на маршрутах, забезпечували їхнє розміщення й розселення, контролювали санітарний стан у місцях проживання. Співробітники міліції піклувалися про долю безпритульних і бездоглядних дітях, займалися організацією дитячих установ, направляли дітей у дитячі кімнати міліції, приймачі-розподільники, на патронат, повертали батькам.
9. Водночас правова діяльність спеціальних органів внутрішніх справ на транспорті здійснювалась у їх взаємодії з іншими органами держави: прикордонною службою, відповідними підрозділами охорони здоров’я, санітарного контролю, а також системою інших правоохоронних органів.
10. Для боротьби з кримінальною злочинністю після закінчення війни і створення безпечних умов функціонування залізничних та водних артерій, транспортні органи використовували відповідні форми адміністративної діяльності, зокрема, видання актів ОВС, проведення юридично значимих дій, а саме: створювали спеціальний агентурний апарат, оперативні заслони та мобільні оперативні групи, встановлювали загороджувальні заслони, пости стрілецької охорони; укомплектовували штат сторожів з охорони вантажів і додатковий контингент вагарів на проміжних станціях; здійснювали супровід потягів під охороною міліції та військ НКВС; організовували штаби та контрольно-пропускні пункти на станціях стикових доріг. З метою попередження і припинення хуліганства і диверсійних намірів співробітники транспортної міліції активізували профілактичні заходи, пропагандистську, роз’яснювальну роботу серед населення і особливо серед дітей та підлітків, залучали групи сприяння міліції і патрульні групи.
Незважаючи на те, що спеціальні органи внутрішніх справ на транспорті на різних етапах формування й розвитку діяли в нових конкретно-історичних умовах, пріоритетними напрямами в їх роботі залишалися функціональні, а не політичні аспекти.
11. Однією з особливостей більшовицької адміністративної системи був постійний та відчутний розрив між задекларованими у нормативно-правових документах положеннями, конкретизованими відповідними статистичними параметрами, з одного боку, і реальними здобутками тих, хто був покликаний втілювати їх у життя, – з іншого. Це свідчило не тільки про непідкріплений точним моделюванням і розрахунками максималізм партійно-радянської верхівки, а й про низьку виконавську дисципліну, незначний потенціал морально-психологічної довіри “низів” до правлячих кіл.
Зіставлення функціональної активності державних органів у сфері безпеки руху й аварійної статистики на транспорті демонструє парадоксальну ситуацію. З року в рік наповнювалась правова база, що регламентувала всі питання, пов’язані з організацією дорожнього руху, а також відповідністю транспортних засобів вимогам техніки безпеки. Вдосконалювалось організаційно-структурне оформлення органів НКВС, на які покладався адміністративний контроль за даною ділянкою, відбувалась оптимізація їх повноважень, урізноманітнювались форми і методи діяльності. Водночас цифрові показники дорожньо-транспортних пригод (ДТП) виявляли стійку тенденцію до кількісного зростання (принаймні за деякими параметрами). Пояснення цьому слід шукати у різкому зростанні числа автомашин, невисокому культурно-освітньому і професійному рівні водіїв, їх незадовільній обізнаності з правилами дорожнього руху; поганій якості доріг, відсутності необхідної кількості інженерних споруд (мостів, переходів, тротуарів, естакад, регульованих залізничних переїздів тощо) та сигнальних знаків. Усі зазначені обставини в сукупності давали таку суперечливу картину.
12. Трагічною сторінкою більшовицького правління вважаються масові репресії 20-30-х років, які охопили всі ланки державного апарату з правоохоронними включно. Терор проти власного народу спричинив жахливі політичні, соціально-економічні, юридичні наслідки, які відчуваються і донині.
Формально діючи у правовому полі, радянські силові структури і спецслужби насправді часто невиправдано інкримінували надумані й сфабриковані звинувачення десяткам тисяч державних і громадських діячів, керівникам і виконавцям різних рівнів, яких “перемелював” молох ГУТАБу. Трагізм ситуації полягає в тому, що правоохоронна система, яка була органічним елементом адміністративно-командної системи, витворила специфічне “надправове поле”, яке поглинало й перетворювало на жертви і своїх творців.
13. Характерними ознаками командно-адміністративної системи радянського зразка стала її надмірна бюрократизація, паралелізм і дублювання функцій різних державних органів. На виконання того чи іншого завдання нерідко спрямовувалися зусилля далеких за компетенцією і можливостями відомств, що, з одного боку, давало можливість підійти до розв’язання проблеми комплексно, а з іншого, – створювало умови для тяганини, тривалих узгоджень і, зрештою ускладнювало процес реалізації ухвалених урядом рішень. Інколи підрозділам НКВС доводилося виконувати невластиві їм функції. Конкретним прикладом може слугувати Державна автоінспекція, на яку, між іншим, покладався контроль за ремонтом транспортних засобів, виготовлення запчастин і деталей, збирання агрегатів та ушкоджених авто. Це відволікало ДАІ від виконання власних безпосередніх обов’язків. Але система управління була влаштована таким чином, що потребувала постійного силового тиску на виконавців. Тому ДАІ й інші органи НКВС-МВС виконували свої функції паралельно з додатковим “навантаженням”, всіляко впливаючи на ті дотичні ділянки, втручання в які центр вважав необхідним і ефективним.
14. Оскільки більшовицька концепція технології влади залишала на периферії самоврядні форми управління і демократичні засади участі широких верств населення у суспільному житті (через партії і громадські об’єднання, приватну ініціативу, рівну конкуренцію, демократичну пресу тощо) імперативним засобом керівництва не лише у кризових ситуаціях (війни, розруха, голод, відбудова тощо), а й у звичайний час стало використання адміністративного ресурсу.
Наказово-директивний характер впровадження рішень, генерованих владними структурами, надмірне використання адміністративних методів (у формі нарад, зборів, мітингів, сходок, а також стягнень) породив рапортоманію, приписки й фальсифікацію реальних результатів роботи, “окозамилювання”та інші негативні наслідки.
Замість природної й матеріально заохочуваної ініціативи широко використовувались засоби морально-психологічного тиску, під пресом якого деформувалися оптимальні субординаційні відносини по вертикалі й координаційно-креативні – по горизонталі.

СПИСОК ПОСИЛАНЬ

1. Адміністративне право України / За загал. редакцією С.В.Кивалова. – Одеса: Вид-во “Юридична література”, 2003.
2. Бельский К.С. К вопросу о предмете административного права // Государство и право. – 1997. – №11.
3. Кобалевський В.Л. Очерки советского административного права. – Харьков: Гиз Украины, 1924.
4. Евтихиев А.Ф. Основы советского административного права. – Харьков: Юрид. изд-во НКЮ УССР, 1925.
5. Антологія української юридичної думки. В 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (голова) та ін. – Т.5: Поліцейське та адміністративне право / Упорядники: Ю.І.Римаренко, В.Б.Авер’янов, І.Б.Усенко; Відп. редактори Ю.І.Римаренко, В.Б.Авер’янов. – К.: Видавничий Дім “Юридична книга”, 2003. – 600 с.
6. Вебер М. Избранные произведения. – М., 1990.
7. Гурней Б. Введение в науку управления. – М., 1969.
8. Waldo D. The Study of Public Administration. – New York, 1955.
9. Райт Г. Державне управління. – К., 1994.
10. Райт Г., Мак-Вікар К.Е., Монастирський Т. Англійсько-український словник термінів і понять з державного управління. – К., 1996.
11. Black H.C. Black’s Lane Dictionary, 5 th edinion, Socint Paul. – Minnesota, 1990.
12. Garner B.A. A Dictionary of Modern Legal Ucage. 2nd edition. – New York, 1995.
13. Зарасило В.О. Порівняльний аналіз адміністративної діяльності міліції України та поліції зарубіжних країн (Великобрітанії, США, Канади та Франції): Автореф. канд.юрид. наук:12.00.07 / Національна академія внутрішніх справ. – К., 2002. – 19 с.
14. Гоббс Т. Сочинения в 2 т. / Перевод с лат. и анг. Сост. В.В.Соколов. – М.: “Мысль”, 1989. – Т.1.: Философское наследие ( Т.107).
15. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. – Київ-Львів: Видав-во Львівського ун-ту, 1995.
16. Оболонский А.В. Человек и государственное управление – М., 1987.
17. Дюги Леон. Конституционное право. Общая теория государства. – М., 1908.
18. Горшенев В.М., Петришин А.В. Природа статуса должностного лица. // Проблемы социалистической законности. – 1988. – Вып. 22.
19. Халфина Р.О. Право как средство социального управления. – М., 1988.
20. Петришин А.В. Государственная служба. Историко-теоретические предпосылки. Сравнительно-правовой и логико-понятийный анализ. – Харьков, 1998.
21. Нерсесян В.С. Философия права. – М.: “ИНФРА-М-НОРМА”, 1997.
22. Булигин Ю.Е. Организация социального управления (Основные понятия и категории). Словарь-справочник / Под общей редакцией Н.Г.Безуглова. – М.: Изд-во “Контур”, 1999.
23. Административная деятельность органов внутренних дел. Общая и особенная части / Под ред. В.Я.Кикотя. – М., 2003.
24. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ. – К.: Вид-во НАВСУ, 1999.
25. Бандурка О. М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. – Харків: Вид-во “Основа”, 1996. – 398 с.
26. Осадчий В.І. Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності / Національна академія внутрішніх справ України. – К.: Вид-во “Атіка”, 2004.
27. Бондаренко І.В. Органи внутрішніх справ в системах правоохоронних органів України, Російської Федерації та інших зарубіжних країн: теоретичні аспекти: Автореф. дисс…. канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національна академія внутрішніх справ. – К., 2004. – 24 с.
28. Тюріна О.В. Сучасні системи правоохоронних органів (порівняльно-правове дослідження): Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Ун-т внутр. справ. – К., 2001. – 18 с.
29. Веденкин П.П., Калетик А.П., Черепанов А.В. Административно-юрисдикционная деятельность милиции. Учебное пособие. – Челябинск, 1998.
30. Gortner H. Administration in the Public Sector. – New York, 1987.
31. Levin Ch. Public Administration. – Illinois, 1990.
32. Lynn N.B., Wildavsky A. Public Administration: The State of the Discipline. – New Jersey, 1990.
33. Gibson J., Ivancevich J., Donelly L. Organization: Behaviour, Structure, Pocesses. – Homewood, 1991.
34. Miwald R. Public Administration: A Critical Perspective. – New York, 1978.
35. Perry J. Handbook of Public Administration. – London 1978, 1989.
36. Rosenbloom D. Public Administration: Understanding Management, Politics, and Law in the Public Sector. – New York, 1986.
37. Stillman R.J. Public Administration: Concept and Cases. – Boston, 1992.
38. Harmon D., Mayer R.T. Organization Theory for Public Administration. – Boston, 1986.
39. Туманов Г.А. Органы внутренних дел как система управления. – М.: МВД СССР, 1972.
40. Алехин А.П. Административная ответственность за правонарушения на транспорте. – М.: Изд-во “Юридическая литература”, 1967.
41. Серегин А.В. Советский общественный порядок и административно-правовые средства его укрепления: Учебное пособие. – М.: МВД СССР, 1975.
42. Клюшниченко А.П. Организация административно-юрисдикционной деятельности органов внутренних дел в свете законодательства Союза ССР и союзных республик об административных правонарушениях: Учебное пособие. – К.: МВД СССР, КВШ им. Ф.Э. Дзержинского, 1983.
43. Резвых В.Д. Административно-правовая охрана социалистической собственности. – М., 1975.
44. Административная ответственность и гарантии ее законности / Отв.ред. Д.Н.Бахрах – Пермь: Изд-во Пермского гос. ун-та, 1972.
45. Проблемы административного права и совершенствования административной деятельности органов внутренних дел: Сб.науч. трудов (редкол.: В.Ф.Захаров (отв. ред.) и др. – К.: МВД СССР, КВШ им. Ф.Э. Дзержинского, 1981.
46. Конституционно-правовые основы организации и деятельности органов внутренних дел. – М.: Труды академии МВД СССР, 1982.
47. История органов внутренних дел советского государства (вопросы методологии и историографии): Сб. науч. трудов.– М.: Академия СССР, 1981.
48. Общетеоретические проблемы административно-правового обеспечения общественного порядка: Сб. науч. трудов / Редкол.: В.Ф.Захаров.– К., 1982.
49. Околович Л.Я. Административно-правовые вопросы деятельности милиции по охране общественного порядка на железнодорожном транспорте: Автореф. дисс… канд. юрид. наук: 12.711 / Иркутский гос.ун-т. им. А.А.Жданова. – Иркутск, 1972. – 18 с.
50. Мулукаев Р.С. Организационно-правовые основы становления советской милиции (1917-1920 гг.): Учебное пособие. – М.: Академия МВД СССР, 1975.
51. Тимченко А.П. Правовые основы организации деятельности милиции Украины в 1917-1941 гг.: Учебное пособие / МВД Украины, Луганский инс-т внутр. дел. – Луганск, 1998.
52. Тимченко А.П. Создание милиции Украины в 1917-1920 гг.: Учебное пособие / МВД Украины, Луганский инс-т внутр. дел. – Луганск, 1999. – 69 с.
53. Тимченко А.П. Организация и деятельность милиции Советской Украины в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг.: Учебное пособие / МВД УССР, КВШ МВД СССР. – К., 1989. – 45 с.
54. Тимченко А.П. Милиция Советской Украины на защите народного достояния, охране общественного порядка и в борьбе с преступностью в годы Великой Отечественной войны (1941-1945 гг.): Учеб. пособ. / МВД УССР, КВШ МВД СССР. – К., 1987. – 38 с.
55. Рогожин А.И. Рабоче-крестьянская советская милиция УССР в период иностраннной военной интервенции и гражданской войны. – Харьков: Изд-во Харьковского юрид. инс-та, 1964. – 30 с.
56. Рогожин А.И. Очерк истории социалістической законности УССР в период иностранной военной интервенции и гражданской войні. – Харьков: Изд-во Харьковского ун-та, 1963. – 120 с.
57. Панин М.М. Героический путь советской милиции на Украине. – К.: Изд-во “Знание”, 1963. – 53 с.
58. Панін М.М. Славний шлях (Про діяльність міліції по охороні громадського порядку). – К.: “Політвидав України”, 1965. – 41 с.
59. Советская милиция: история и современность (1917-1987). – М.: Изд-во “Юридическая литература”, 1987. – 336 с.
60. Прокопенко В.Н., Романов В.М. Советская милиция (1917-1920). – М., 1965.
61. Киссис М.П. Основные этапы истории советской милиции. – М., 1965.
62. Портнов В.Я., Славин М.М. Некоторые вопросы истории советской милиции (1917-1920 гг.) // Проблемы государства и права на современном этапе. Труды науч. сотрудников и аспирантов. – М., 1973. – Вып. 7. – 83 с.
63. Биленко В.С., Максименко Н.П. Этапы развития советской милиции. – М.: Изд-во МВД СССР, 1972. – 55с.
64. Акопян А.Д., Пиндюрина Н.П. В период восстановления народного хозяйства (1921-1925 гг.) // Советская милиция. – 1957. – №9. – С.51-53.
65. Биленко С.В., Суров В.С. В годы индустриализации и коллективизации сельского хозяйства (1926-1934 г.) // Советская милиция. – 1958. – №3. – С.65-68.
66. Воробейкова Т.У. Советская милиция в годы борьбы за социалистическую реконструкцию народного хозяйства (1926-1934 гг.) // Труды Киевской высшей школы МВД СССР. – 1977. – Вып. 11. – С.40-49.
67. Александров Ю.В. Связь ЧК и милиции Советской Украины с трудящимися в 1920-1922 гг. // Труды Киевской высшей школы МВД СССР. – 1972. – Вып. 6. – С.212-217.
68. Мищенко А.В. НКВД УССР и его роль в руководстве советским строительством в 1918-1922 гг.: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.711 / Харьковский юрид. инс-т. – Харьков, 1970. – 20 с.
69. Николаев П.Ф. Деятельность общественных организаций советской милиции (1921-1925) // Труды Омской высшей школы МВД СССР. – 1971. – Вып. 8.
70. Мулукаев Р.С. Развитие организационных форм участия трудящихся в охране общественного порядка в период построения социализма (1917-1937 гг.) // Труды высшей школы МВД МООП СССР. – Вып. 18.
71. Плахутина В.Т. Из истории развития форм участия трудящихся в деятельности органов внутренних дел (1925-1936 гг.) // Труды Карагандинской высшей школы МВД СССР. – 1975. – Вып. 2.
72. Тимофеев Н.И. Коммунистическая партия – организатор и руководитель идейно-политического воспитания работников милиции в период восстановления народного хозяйства (1921-1925 гг.) // Труды Киевской высшей школы МВД СССР. – 1970. – Вып. 10.
73. Из истории партийного руководства органами внутренних дел в годы Великой Отечественной войны: Сборник статей. – Волгоград: Высшая следственная школа МВД СССР, 1973.
74. Павленко Л. Партийное руководство восстановлением и укреплением органов охраны социалистического правопорядка на освобожденной территории Советской Украины в годы Великой Отечественной войны (1943-1945 гг.). – К.: КВШ МВД СССР, 1988.
75. Пантелеев А.А. Роль Советов в руководстве милицией в первые годы Советской власти. Сборник научных работ слушателей. – М., 1958. – №3.
76. Смирнова Л.А. Роль Советов в создании органов милиции (1917-1918 гг.) // Труды Омской высшей школы МООП СССР. – 1968. – Вып. 2.
77. Смирнова Л.А. Развитие правотворческой компетенции местных Советов по установлению социалистического общественного порядка и созданию органов его охраны (1917-1918 гг.) // Труды Омской высшей школы МВД СССР. – 1975. – Вып. 18.
78. Костин В.И. Борьба с хищениями социалистического имущества и спекуляцией в годы Великой Отечественной войны: Уч. пособие. – Горький, 1982.
79. Биленко С.В. Советская милиция в защите социалистического Отечестве (1941-1945 гг.): Автореф. дисс. … д-ра юрид. наук: 12.00.01 / Академия МВД СССР. – М., 1983. – 36 с.
80. Маслов С.А. Руководство Коммунистической партии деятельностью советской милиции в период Великой Отечественной войны (на материалах УССР): Автореф. дисс. … канд. ист. наук ДСП / Донецкий государственный университет. – Донецк, 1975. – 24 с.
81. Тимченко А.П. Организация и деятельность милиции Советской Украины в годы Великой Отечественной войны (июнь 1941-1945 гг.): Автореф. дисс…. канд. юрид. наук: 12.00.01 /Академия МВД СССР.– М., 1982.–22 с.
82. Чайковский А.С. Боевая деятельность воинов-чекистов на территории Украинской ССР (июнь 1941 – ноябрь 1942 гг.): Автореф. дисс. … канд. ист. наук: 07.00.02/ АН УССР Ін-т истории. – К., 1983. – 22 с.
83. Билас И.Г. Органы милиции западных областей Украинской ССР 1939-1945 гг. (Возникновение, структура, деятельность): Автореф. дисс…. канд. юрид наук: 12.00.01 / Акад. МВД СССР. – М., 1984. – 22 с.
84. История Советской милиции: В 2 т. / Под ред. Н.А.Щелокова. – М.: Изд-во Академии МВД СССР, 1977. – Т.2: Советская милиция в период социализма (1936-1977 гг.). – 338 с.
85. Еропкин М.И., Попов Л.Л. Административно-правовая охрана общественного порядка. – Л.: Лениздат, 1973.
86. Мулукаев Р.С. Организация управления Советской милицией. – М., 1976.
87. Мулукаев Р.С. Создание специальных органов милиции – железнодорожной и речной (1918-1920 гг.). // Труды Свердловского юрид. инс-та. – Свердловск, 1975. – Вып. 44.
88. Гусак В.Н. Борьба с преступностью в СССР накануне и в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг.: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Академия МВД СССР. – М., 1991. – 24 с.
89. Павленко В.А. Восстановление органов милиции на освобожденной территории Советской Украины в годы Великой Отечественной войны (1943-1945 гг.) //Актуальные проблемы истории советской милиции. – Минск, 1991.– С.56-63.
90. Попов А.Ю. НКВД и партизанское движение. – М.: Изд-во “ОЛМА-ПРЕСС”, 2003. – 383 с.
91. Біографія мужності. Міліція Дніпропетровщини: історія і сучасність /Кер. творч. групи Ю.Е.Черкасов. – Дніпропетровськ: Вид-во “ІМА-ПРЕС”, 1999. –184 с.
92. Дегтярев И.Л., Трегубов В.Ф. Вместе с народом. Страницы истории Киевской милиции. – К., 1990. – 160 с.
93. История донецкой милиции / Ред. сост.: В.С.Малышев и др. – Донецк: Изд-во “Юрпресс”, 2000. – 470 с.
94. Кроки у тривогу. / Упор. В.Смоляков. – Львів: Вид-во “Каменяр”, 1974. – 256 с.
95. Курило С.Г. Жизни своей не щадя: Из истории милиции Харьковщины / Предисл. А.М.Бандурки. – Харьков: Изд-во “Прапор”, 1987. – 295 с.
96. Нариси історії органів внутрішніх справ Волині / Голов. ред. В.А.Ходирєв. – Луцьк: Вид-во “Надстир’я”, 2000. – 41 с.
97. Гарчев П.И. История органов внутренних дел Украины и зарубежных стран. – Симферополь, 1999.
98. Історія органів внутрішніх справ: Навч. матеріали до спецкурсу / С.І. Безрук та ін. Національний університет внутрішніх срав Кіровоградська філія. – Кіровоград: Вид-во “Іликс ЛТД”, 2003. – 236 с.
99. Історія органів внутрішніх справ. Навчальні матеріали до спецкурсу / За ред. Л.О.Зайцева. – Харків: Університет внутрішніх справ. – 1999. – Ч.І. – 72 с.; Ч.2: XX ст. – 153 с.
100. Кравченко Ю.Ф. Міліція України. – К.: Вид-во “Генеза”, 1999. – 432 с.
101. Міліція України: Історичний нарис, портрети, події: Наук. – популярне видання / За ред. Ю.О.Смирнова; Кол. авторів: Ю.О.Смирнов, П.П.Михайленко, О.Д.Святоцький, М.І.Ануфрієв. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. – 798 с.
102. Мулукаев Р.С., Малыгин А.Я., Епифанов А.Е. История отечественных органов внутренних дел. Учеб. для вуза. – М.: Изд-во “Nота Веnе медиа трейд компания”, 2005. – 336 с.
103. Челядин А.В. Правоохранительные органы Одесской губернии в восстановительный период (1921-1925 гг.): Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.01 /Одесский гос. Ун-т им. И.И.Мечникова. – Одесса, 1991. – 23 с.
104. Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні в 1917-1953: Сусільно-політичний та історико-правовий аналіз: Автореф. дис.… докт. іст. наук: 07.00.02 / НАН України Ін-т українознавства їм. І.Крип’якевича. – Львів, 1994. – 34 с.
105. Поліковський М.Ф. Міліція західних областей України в 1945-1950 рр. (політико-правовий аналіз діяльності): Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Ун-т внутр. справ. – Харків, 1995. – 22 с.
106. Шевченко А.Є. Діяльність міліції України в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.): Автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / Донецький держ. ун-т. – Донецьк, 1998. – 17 с.
107. Бородич Л.В. Внутрішні й прикордонні війська в Україні у 1917-1941 рр. / Історико-правовий аспект: Автореф. дис.… канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національна юридична академія України ім.Я.Мудрого.–