Правові засади організації карантинних установ Півдня України на прикладі Таврійської губернії (кінець XVIII – початок XX ст.)

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського

На правах рукопису

ВОРОНІНА ЄВГЕНІЯ ОЛЕГІВНА

Правові засади організації карантинних установ Півдня України на прикладі Таврійської губернії (кінець XVIII – початок XX ст.)

12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Д и с е р т а ц і я
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
кандидат юридичних наук,
кандидат філософських наук, доцент
Таран Павло Євгенович

Сімферополь – 2013

ЗМІСТ
ВСТУП
4
РОЗДІЛ I. ДЖЕРЕЛА, ІСТОРІОГРАФІЯ І ПОНЯТІЙНО-КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ ДОСЛІДЖЕННЯ

11
1.1. Історіографія та джерелознавча база предмета дослідження
11
1.2. Методика й понятійно-категоріальний апарат дослідження

19
РОЗДІЛ ІІ. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК СИСТЕМИ КАРАНТИННИХ УСТАНОВ У XVIII – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХIХ ст.

31
2.1. Розвиток карантинних заходів і поява перших карантинів як самостійних установ у XVIII ст.
31
2.2. Карантинні статути 1800, 1818, 1832 і 1841 рр. 47
2.3. Створення карантинних установ на півдні Російської імперії наприкінці XVIII – першій половині XIX ст.

77
2.4. Створення карантинних установ у Криму наприкінці XVIII – першій половині XIX ст.
96
2.5. Основні напрями діяльності карантинних установ у Криму та їх особливий склад у першій половині ХІХ ст.
115
2.6. Створення інституту внутрішньої карантинної варти

129

РОЗДІЛ III. РОЗВИТОК СИСТЕМИ КАРАНТИННИХ УСТАНОВ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХIХ – НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

144
3.1. Підготовка й ухвалення карантинного статуту 1866 р.
144
3.2. Розвиток інституту карантинних установ у другій половині ХIХ – на початку ХХ ст.
164
3.3. Становлення та розвиток інституту карантинної варти у Криму на прикладі Керченських підрозділів
176
3.4. Діяльність Керченського карантинного округу у другій половині ХІХ – початку ХХ ст.
191
3.5.Міжнародна співпраця Російської імперії у справі боротьби з епідеміологічними захворюваннями у кінці ХIХ – на початку ХХ ст.

198
ВИСНОВКИ
211
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 216

ВСТУП
Актуальність теми. Гарантія безпеки громадян України визначається основними положеннями Конституції України. Так, ст. 3 визнає життя і здоров'я, недоторканність і безпеку громадян найвищою соціальною цінністю, ст. 9 встановлює, що чинні міжнародні договори є частиною національного законодавства, ст. 16 зобов'язує державу піклуватися про екологічну безпеку, ст. 49 присвячена охороні здоров'я, а ст. 50 гарантує громадянам України право на безпечне довкілля. Виконання гарантованих Конституцією України прав покладено на державу та її керівні органи в особі виконавчої, законодавчої і судової влади. Водночас за роки незалежності України в галузі охорони здоров'я існують проблеми, які потребують нагального розв’язання, зокрема не вдається істотно знизити смертність населення та збільшити тривалість життя, реформування вимагають системи соціального страхування, охорони здоров'я, забезпечення епідеміологічної безпеки. За останні роки Україна знаходилася перед загрозою декількох епідемій, зокрема й сезонних. Їх наслідки не лише для здоров'я населення, а й економічних показників розвитку країни в цілому, досить значні.
Крім того, поступальний рух нашої держави до Євросоюзу та тісна співпраця з Митним союзом, загалом як і участь у ВТО, приводить до більш тісних відносин з країнами-учасницями. Це вимагає посилення з боку відповідних державних органів контролю за якістю продукції, що поступає в Україну, та більш активного моніторингу санітарно-епідеміологічної ситуації у цих країнах. Необхідно на нових засадах налагоджувати взаємодію різних державних органів – митниць, санітарно-епідеміологічної служби як на кордонах, так і на місцях.
Також додаткове навантаження на санітарно-епідеміологічні служби додає несприятлива ситуація, яка існує у більшості міст України в галузі очищення та відведення промислових та побутових відходів. Загальновідомо, що більшість із діючих станцій працюють у надзвичайному режимі, з перенавантаженням, а самі вони, як збудовані ще декілька десятиліть назад, не відповідають сучасним світовим вимогам.
Процес реформування державної санітарно-епідеміологічної служби України, що розпочався з 2010 р., ставить за мету підвищення ефективності її діяльності, зокрема й за рахунок отримання статусу окремого виконавчого органу влади. Що правда, з 1 січня 2013 р. штат працівників служби було значно скорочено та омолоджено. Таким чином, реформування системи антиепідеміологічних служб й охорони здоров’я, що відбувається в Україні, зобов'язує звернутися до досвіду їх організації, діяльності та правового регулювання цих проблем в історичній ретроспективі, злагоджених міжнародних зусиль у даному напрямі, ретельному їх аналізі. Дані положення й обумовлюю актуальність теми дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до планів науково-дослідних робіт, що проводяться кафедрою історії та теорії держави й права Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Робота виконувалася в межах наукової теми Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського «Будівництво цивільного суспільства й становлення правової держави в Україні» (номер державної реєстрації 0106U002381) і тем наукових досліджень кафедри історії та теорії держави й права «Особливості територіального розвитку та устрою державних утворень у Криму». Тема дисертації затверджена Вченою радою Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського 2 грудня 2010 р. (протокол № 2).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є визначення правових засад організації та діяльності карантинних установ у Російській імперії наприкінці XVIII – початку ХХ ст.
Для досягнення зазначеної мети поставлено такі основні завдання:
– охарактеризувати особливості розвитку карантинних заходів і появу перших самостійних карантинних установ у XVIII ст.;
– проаналізувати карантинні статути 1800, 1818, 1832 і 1841 рр.;
– розглянути процес створення карантинних установ на півдні Російської імперії: Бесарабії та Таврійській губернії;
– розкрити основні напрями діяльності карантинних установ Криму та їх особливий склад у першій половині ХІХ ст.;
– вивчити процес становлення інституту внутрішньої карантинної варти;
– розглянути процес підготовки й ухвалення карантинного статуту 1866 р., його основний зміст;
– визначити особливості розвитку інституту карантинних установ у другій половині ХIХ – на початку ХХ ст.;
– вивчити організацію інституту карантинної варти у Криму на прикладі Керченських підрозділів;
– з’ясувати особливості діяльності Керченського карантинного округу у другій половині ХІХ – початку ХХ ст.;
– дослідити процес міжнародної співпраці у справі боротьби з епідеміологічними захворюваннями в кінці ХIХ – на початку ХХ ст.
Об’єктом дослідження є суспільно-правові відносини, що виникли в результаті створення мережі карантинних установ на півдні Російської імперії, зокрема у Таврійській губернії.
Предметом дослідження стали правові засади організації карантинних установ Російської імперії на прикладі Таврійської губернії наприкінці XVIII – початку ХХ ст.
Методи дослідження. Методологічну основу роботи становить система наукових методів, комплексно використана для вирішення завдань дослідження і досягнення його мети. Так, діалектичний метод знайшов своє застосування при визначенні природи карантинних установ, виявленні взаємодії між окремими з них у межах загальної системи. За допомогою логічного методу проведено аналіз властивостей і основних рис карантинних установ, визначено їх місце в загальнодержавній системі Російської імперії, сформульовано їх поняття. Системний метод дозволив прослідкувати зв'язок між різними компонентами карантинної системи. Історичний метод використовувався при розкритті динаміки розвитку системи карантинних установ упродовж досліджуваного періоду. Герменевтичний – при з'ясуванні змісту різних типів карантинних систем за допомогою прийомів реконструкції, використання інших герменевтичних канонів і способів. Антропологічний метод став в нагоді при розгляді процесу створення карантинної системи як діяльності нерозривно пов'язаною з особою інтерпретатора, а її принципи такими, що реалізуються суб'єктом інтерпретаційного процесу. За допомогою порівняльного методу проведено розмежування між власне карантинними установами і карантинами, створюваними лише у надзвичайний період. Для дослідження використовувалися й інші, традиційні для історико-правових робіт методи.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в юридичній науці комплексним дослідженням проблеми організації та подальшої еволюції системи карантинних установ, їхньої ролі й місця в системі державних органів, а також проблем, що виникають у процесі їхньої діяльності.
Дослідивши обрану тему, здобувач особисто отримав такі результати. Вперше:
– висунуто тезу, що створення єдиної, централізованої системи карантинних установ відбулося з ухваленням «Устава пограничных и портовых карантинов» 1800 р., яким карантинні установи отримали єдину організацію, структуру та законодавчу базу;
– розширення меж Російської імперії в кінці XVIII ст. – першій половині ХIХ ст., що відбувалося паралельно із розвитком медичної науки, призводило до частого оновлення карантинного законодавства й до спроб його універсалізації, що відобразилося в ухваленні статутів 1818, 1832 і 1841 рр. і спробах створення спеціальної карантинної варти;
– створення карантинних установ у Криму розпочалося відразу із моменту його приєднання до Російської імперії у найбільш важливих портових містах (Євпаторія, Феодосія, Керч, Севастополь) та відбувалося паралельно із розвитком цих міст;
– карантинна варта була створена згідно зі статутом 1818 р. із підрозділів митної прикордонної варти. 20 жовтня 1832 р. було прийнято «Положение о карантинной страже» («Положення про карантинну варту»). Метою його створення було «хранения Европейских пределов Государства от внесения чумной заразы, со стороны морей Черного и Азовского, и границы Турецкой». З огляду на це карантинна варта поділялася на: 1) власне карантинну варту, у середині карантинів і на суднах; 2) зовнішні військові караули; 3) морський дозор; 4) прикордонну варту. У такому вигляді вона проіснувала до 1835 р., коли більша її частина була перетворена на прикордонну. При цьому вона виконувала і функції карантинного нагляду.
– ухвалення карантинного статуту 1866 р. було наслідком поразки Російської імперії в Кримській війні й необхідністю зближення внутрішнього законодавства з чинними міжнародними нормами й правилами, розробленими на першій карантинній конференції в Парижі 1851 – 1852 рр., а також інтенсифікацією торгівлі. У результаті відбувся відхід від надмірного адміністрування в карантинній справі, основні посади перейшли до рук медичного персоналу, здійснено спробу відмовитися від надмірного використання солдат на користь збільшення вільнонайманого контингенту. Система карантинних установ складалася з тимчасових і постійних карантинів, карантинні установи поділялися на морські та сухопутні. До морських належали й карантинні установи, розташовані в гирлах судноплавних річок, вони поділялися на карантини й карантинні агентства, а сухопутні – на сухопутні карантини й карантинні застави;
– подальший розвиток системи карантинних установ у Російській імперії був тісно пов’язаний із міжнародною співпрацею у цій сфері: конференції в Парижі (1851–1852 рр.), Константинополі (1866 р.), Відні (1874 р.), Римі (1885 р.), Дрездені (1893 р.) й Парижі (1912 р.). Це спричинило, спочатку реформування діяльності карантинних установ, у Таврійській же губернії затягування їх відновлення після Кримської війни, а згодом і їх ліквідацію до 1910 р. та створення замість них лікарсько-наглядових станцій і пунктів.
Отримали подальший розвиток:
– систематизація всіх відомих законодавчих актів, що регулюють діяльність системи карантинних установ Російської імперії в досліджуваний період;
– визначення термінів і понять «карантин», «карантинні установи» та ін.;
– окремі актуальні питання історії та теорії держави й права, що базуються на висновках, зроблених при вивченні проблеми створення, діяльності й регулювання системи карантинних установ, як-от:
– до моменту створення системи карантинних установ у 1800 р. Російська імперія значно відставала в розвитку антиепідеміологічних заходів і установ, що призводило до невиправдано частих епідемій і високої смертності населення;
– приєднання Бесарабії, півдня України, Криму й освоєння Кавказького узбережжя Чорного моря не тільки сприяли подальшому розвитку торгівлі, а й збільшили значне проникнення у внутрішні регіони держави небезпечних епідемічних захворювань із Туреччини й Ірану, що спричинило необхідність організації потужної системи карантинних установ, посилених карантинною та митною прикордонною вартою;
– виділено, оброблено й простежено еволюцію галузевого законодавства, вказано на його зв’язок не тільки з міжнародним правом, що розвивалося у цій сфері, а й на використання на ранніх етапах зарубіжного досвіду;
– прослідковано еволюцію державної політики Російської імперії в питаннях доступу до внутрішнього ринку, важелями якої були її карантинні установи.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що його основні висновки й положення можуть бути використані:
– з науково-дослідною метою, для подальшого вивчення історії діяльності та правового забезпечення карантинних і санітарних установ на території України в різні історичні періоди;
– у законотворчій діяльності, у справі вдосконалення законодавства України;
– при підготовці спеціальних курсів з історії розвитку антиепідеміологічних установ і служб на різних факультетах, для студентів різних форм навчання і спеціальностей;
– для залучення в науковий обіг, а також у навчальний процес підготовки й перепідготовки юридичних кадрів нових правових джерел і пам’яток.
Апробація результатів дослідження. Підсумки розроблення проблеми загалом і окремих її аспектів були апробовані на 4 міжнародних і науково-практичних конференціях, а саме: «Актуальні питання історії, культури, етнографії й права Південно-східного Криму» (Новий Світ, жовтень 2012 р.); «Національна правова система в умовах формування європейського простору» (Київ, жовтень 2012); «Пріоритети розвитку юридичних наук у ХХІ столітті» (м. Одеса, 16-17 листопада 2012 р.) .
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в п’яти наукових статтях, надрукованих у фахових виданнях.
Структура дисертації. Робота складається з вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, загальних висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 233 сторінки, з яких основного тексту – 215 сторінок. Список використаних джерел містить 198 позицій.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, яке полягає у визначенні системи карантинних установ, що діяли у Російській імперії протягом XVIII – початку XX ст., особливостей їх правого регулювання та устрою у різних регіонах імперії, виробленні науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення сучасного українського законодавства, яке регулює функціонування зазначеної сфери. Найбільш важливими є наступні:
1. Встановлено, що історіографія проблеми складається загалом із медичних робіт, є фрагментарною, з істотними лакунами. Повномасштабного наукового історико-правового дослідження в галузі вивчення проблеми створення, діяльності та правового регулювання карантинних установ на сьогодні немає. Дано визначення термінів та понять «формування», «становлення», «функція», «карантин».
2. Джерельна база представлена такими групами джерел: опубліковані нормативно-правові і правозастосовні акти; дані державно-правового характеру, використані з енциклопедичних видань та іншої довідкової літератури; інформація державно-правового змісту, опублікована в періодичних виданнях.
3. Розвиток карантинних установ в Російській імперії у XVIII ст. пройшов тривалий шлях від приняття елементарних і безсистемних засобів для запобігання проникненню і розповсюдженню епідеміологічних захворювань, до створення перших системних карантинних установ, зразком для яких став карантин на о. Сескар із спеціальним положенням. Цей акт увібрав у себе організаційний і медичний досвід Росії та низки європейських держав, заклав основи для створення і діяльності широкої служби карантинних установ у Російській імперії на новому етапі її історичного розвитку.
4. Карантинні статути 1800, 1818, 1832 і 1841 рр. були основою для діяльності всієї карантинної системи держави. У результаті її розвитку вона отримала таку структуру. Залежно від покладених на них обов'язків, карантинні установи поділялися на центральні карантини і сухопутні, приватні карантини і берегові застави. Карантинні установи поділялись відповідно до покладених на них обов’язків. Карантинна лінія з її установами, розташована по межах і усередині імперії, поділялася на округи, що знаходилися в завідуванні «Головних місцевих Начальників» (Одеський, Феодосійський, Таганрозький, Керченський, Скулянський і Ізмаїлський). У Карантинному управлінні встановлювалася розпорядна і виконавча влада. Розпорядна покладалася на карантинні правління (раніше карантинні контори). Окремо окреслено заходи до борьби з чумою в середині держави. Вони поділялися на заходи загальнодержавні – щодо цілих областей, і заходи приватні – щодо селищ, містечок, окремих міст. Детально регламентовано карантинні злочини і покарання, особливості проведення слідства і суду, устрій карантинів тощо.
5. Перші карантинні установи у Криму та півдні України виникли ще наприкінці XVIII ст. У перші десятиліття ХІХ ст. відкривалися та розбудовувалися карантини та карантинні застави у Керчі, Феодосії, Севастополі, Херсоні, Очакові, Євпаторії, Маріуполі, Таганрозі, Тамані, Ялті тощо. Всі вони були направлені на попередження занесення інфекційних хвороб, передусім із боку турецьких регіонів та Африки. Перші карантинні установи у Бесарабії створено наприкінці XVIII ст., проте розбудова карантинної мережі відбулася лише після приєднання Бесарабії до Російської імперії після 1812 р. Особливостями створення карантинних установ у Бесарабії було то, що вони створювалися на великих водних артеріях – Прут, Дунай, Дністер, та забезпечували безпеку не лише торгівлі і судноплавства, а й значих прилеглих до цих річок регіонів. Система карантинних установ у регіоні входила до складу Кубейського і Скулянського карантинних округів. У 1884 р. Кубейский карантинний округ ліквідовано разом із його установами.
6. Процес розбудови карантинних установ на Кримському піострові, налагодження діяльності та взіємодія з Чорноморським флотом затягнулися на декілька десятиліть. 1821 р. утворено Керченський Карантинний округ, на додаток до Феодосійського. 1834 р. ліквідовано карантинні заклади на узбережжі Азовського моря. Надалі відбувалося посилення Керченського карантину. Серед основних напрямів діяльності карантинних установ Кримського півострова були: 1) очищення і огляд судів і їх команд; 2) контроль за розбитими судами, їх командами на місцях, огляд викинутих на берег мертвих тіл; 3) контроль за особами людей, що в'їжджали у межі імперії; 4) нормотворчість; 5) безпосередня боротьба з проникненням епідемій.
6. Карантинна варта була створена згідно із Карантинним статутом 1818 р. із воєнізованої митної варти, а 5 серпня 1827 р., прийнято положення про устрій прикордонної митної варти на європейському кордоні. Згідно з ним прикордонна варта становила у кожному митному окрузі: бригаду, напівбригаду, або окрему роту. 20 жовтня 1832 р. прийнято «Положення про карантинну варту». Метою її створення оголошувалося збереження европейських кордонів від внесення чуми із боку морів Чорного і Азовського, і кордонів Турції. Виходячи з цього, вона поділялася на 1) власне карантинну варту, усередині карантинів і на суднах; 2) зовнішні військові караули; 3) морський дозор і 4) на прикордонну варту. Власне карантинна варта складалася: 1) з 1 батальйону, 3 напівбатальйонів і 3 окремих рот (стрйові чини, гвардіони, мастерові, робочі, тощо; і 2) з постійної карантинної брандвахти. Зовнішній караул біля карантинів, як і раніше, призначався від військ. Морським наглядом займалися виділені військово-морським флотом військові судна. Прикордонна варта у звичайний час складалася тільки з митної варти, а під час епідемії їй на допомогу відправлялися польові війська. У такому вигляді карантинна варта проіснувала лише до 1835 р., коли більшість її підрозділів увійшли до складу прикордонної варти.
7. Карантинний статут 1866 р. був революційним документом для карантинних установ Російської імперії. Він ґрунтувався на європейському досвіді та міжнародних угодах Росії. Статут передав карантинну справу до рук медиків, спростивши систему карантинних установ та скоротивши її. Вищою особою на місцях стали начальники карантинних округів, які об'єднали цю посаду з посадою керівника карантину. Змінювалися певні положення щодо дій та устрою карантинної варти та брандвахт.
8. Підрозділи карантинної варти у Криму діяли при всіх карантинах, а найбільший – півбатальйон (з 1866 р. – рота) у Керчі. Головними його завданнями було утримання караулів при карантині, карантинному будинку, карантинному порту, карантинних заставах, арештантській роті, тощо. Його діяльність була тісно пов’язана з карантинними установами, а тому з їх ліквідацією цю військову частину розформовано.
9. Керченський карантин, як найбільш важлива складова Керченського карантинного округу, так і не зміг відновитися повної мірою після Кримської війни, не зважаючи на активну діяльність у цьому напрямі його керівників, градоначальника та об’єктивну необхідність його збереження через стратегічне значення. Однією з причин цього було переосмислення основних засад інституту карантинів взагалі, їх мети та ролі у забезпеченні антиєпідеміологічної безпеки загалом, на чисельних міжнародних санітарних конференціях.
10. Перша міжнародна санітарна конференція була в Парижі в 1851–1852 рр., друга в Константинополі 1866 р., третя у Відні в 1874 р., четверта в Римі 1885 р. і в березні 1893 р. – в Дрездені. Члени Віденської міжнародної санітарної конференції вирішили: сухопутні карантини скасувати, морські карантини визнані в Червоному і Каспійському морях, в портах же Чорного і Середземного морів рекомендувано систему санітарних інспекцій. Дрезденська конференція пропонувала знищити в Європі сухопутні карантини і ввести замість них наглядові пости з лікарським персоналом і всім необхідним для своєчасної ізоляції і дезинфекції. У Венеції 7/19 березня 1897 р. підписана Міжнародна санітарна конвенція про попередження занесення і розповсюдження чуми, прийнято «Загальний Санітарний Статут для попередження занесення і розповсюдження чуми». Паризька конференція 1912 р. встановила новий текст конвенції, що діяв до 1926 р.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Андреевский И.Е. Курс полицейского права. Вып. 1 / И.Е.Андриевский. – СПб.: изд. Рабинович, 1866. – 160 с.
2. Андреевский И.Е. Полицейское право / И.Е. Андриевский. – СПб.: Тип. В.Безобразова и К0, 1871-1873. – 815 с.
3. Антонович А.Я. Курс государственного благоустройства (полицейского права) Часть первая / А.Я. Антонович. – К.: Тип. В.И.Завадского, 1890. – 410 с.
4. Антонович А.Я. Конспект лекций по полицейскому праву / А.Я.Антонович. – Житомир: Тип. и лит. наел. С. Бродовича. 1887. – 177 с.
5. Булатов П.Н. Краткий учебник по гигиене. 4-е дополн. изд. / Булатов П.Н., Фрейберг Н.Г. – Петроград: изд. K.JI. Риккера, 1915. – 253с.
6. Бунге Н.Х. Полицейское право. В 2-х т. Т.2. / Н.Х. Бунге. – К.: Унив.тип., 1877. – 274 с.
7. Высоцкий Н.Ф. Комиссия для выработки способов борьбы с чумою. Протоколы комиссии, избранной медицинским факультетом Императорского Казанского университета для выработки способов борьбы с чумою / Н.Ф. Высоцкий. – Казань: Унив. Тип., 1897. – 126 с.
8. Высоцкий Н.Ф. Холера и способы борьбы с нею. (Наставления для жителей, составленное по поручению Казанской городской думы гласным, профессором Н.Ф. Высоцким) / Н.Ф. Высоцкий. – Казань: тип. т-ва Печенкина и К°, 1892. – 26 с.
9. Галанин М.И. Мероприятия против холеры русского и иностранных правительств и их научные основы. Для врачей и администраторов / М.И. Галанин. – СПб.: Журнал «Практическая медицина», 1892. – 320 с.
10. Галанин М.И. Санитарные организации в западно-европейских государствах. Часть I (Англия, Австрия, Германская империя, Италия и Франция) / М.И. Галанин. – СПб.: Т-во паровой скоропечатни Яблонский и Перотт, 1889. – 214 с.
11. Галанин М.И. Холерная эпидемия в Европе 1884 – 87 гг. / М.И. Галанин. – СПб.: Т-во паровой скоропечатни Яблонский и Перотт, 1888 – 5 с.
12. Дембо Л.И. Врачебное право. Вып.1 / Л.И. Дембо. – СПб.: Тип. П.П. Сойкина, 1914. – 85 с.
13. Доброславин А. Очерк основ санитарной деятельности / А.Дорославин. – СПб.: Тип. Я. Трея, 1874. – 286 с.
14. Жбанков Д.Н. О деятельности санитарного бюро и общественных санитарных организаций в России / Д.Н. Жбанов. – СПб.: типо-лит. В.Рихтер, 1910. – 71с.
15. Колычев Л.A. Устав врачебный изд. 1905 г. и по прод. 1912 и 1913 гг., и узаконения по врачебно-санитарной части, дополненные постатейными разъяснениями Сената и правительственных установлений, правилами и инструкциями / Л.А. Колычев. – Петроград: В.П. Анисимов, 1915. – 658 с.
16. Кочубей В.П. Доклад о новом образовании Медицинского управления (его императорскому величеству от министра внутренних дел. Декабря 20,1803г.) / В.П. Кочубей. – СПб., 1804 – 14 с.
17. Материалы для географии и статистики России, сделанные офицерами генерального штаба. Херсонская губерния. составитель А.Шмидт. Часть вторая. – СПб., 1863. – 874 с.
18. Устав здравоохранения и Учреждения, ведающие врачебно-санитарным делом // Материалы Высочайше утвержденной междуведомственной комиссии по пересмотру врачебно-санитарного законодательства. – Петроград: Гос. Тип., 1916. – 510 с.
19. Мунблит Е. По поводу проекта министерства внутренних дел о реорганизации всего врачебно-санитарного строя в России / Е. Мунблит. – СПб.: Тип. Я. Трей, 1903. – 9 с.
20. Рождественский Н.Ф. Рассуждения о мерах правительства к сохранению жизни и здравия народа, сочиненная Николаем Рождественским для получения степени Доктора Законоведения / Н.Ф.Рождественский. – СПб.: Тип. Э.Праца, 1836. – 121 с.
21. Рябченко А.Е. Устав медицинской полиции / А.Е. Рябченко. – СПб.: Тип. A.C. Суворина, 1892. – 511 с.
22. Фрейберг Н.Г. Врачебно-санитарное законодательство в России. Узаконения и распоряжения правительства по гражданской медицинской части. Международные санитарные конвенции / Н.Г.Фрейберг. – СПб.: Издание журнала «Практическая медицина». B.C.Эттингер, 1901. – 170 с.
23. Фрейберг Н.Г. Международные санитарные конференции последнего десятилетия / Н.Г. Фрейберг. – СПб.: Типография Министерства внутренних дел, 1898. – 85 с.
24. Фрейберг Н.Г. Международная санитарная конференция 1911 г. / Н.Г. Фрейберг. – СПб.: Типография Министерства внутренних дел, 1912. – 22с.
25. Фрейберг Н.Г. Мероприятия по борьбе с холерною эпидемиею 1893 года / Н.Г. Фрейберг. – СПб.: Типография Министерства внутренних дел, 1894. – 49 с.
26. Экк Н. О международной санитарной конференции в Риме / Н.Экк. – Спб.: Типография Министерства внутренних дел, 1885. – 168 с.
27. Материалы для географии и статистики России, сделанные офицерами генерального штаба. Бессарабская область. составитель А.Защук. – СПб., 1862. – 260 с.
28. Заболотный Д.К. Основы эпидемиологии / Д.К. Заболотный. Т.4. – М. – Л., 1927. – 325 с.
29. Вогралик Г.Ф. Учение об эпидемических заболеваниях, [ч. 1-2] / Г.Ф. Вогралик. – Томск, 1935. – 400 с.
30. Громашевский Л.В. Общая эпидемиология, 3 изд. / Л.В.Громашевский. – М., 1949. – 278 с.
31. Жданов К.М. Заразные болезни человека. Систематика и эволюция / К.М. Жданов. – М., 1953. – 455 с.
32. Вайдрах Г.М. Подвиги русских врачей. Из истории борьбы с заразными болезнями / Г.М. Вайдрах. – М.: изд. АН СССР, 1959. – 167 с.
33. Заблудовский П.Е., Крючок Г.Р. История медицины: Учебник для медицинских институтов всех ф-тов / П.Е. Заблудовский, Г.Р.Крючок. – М.: Медицина, 1981. – 352 с.
34. Щепин О.П. Медицина и общество / Щепин О.П., Царегородцев Г.И., Ерохин В.Г. – М.: Медицина, 1983. – 392 с.
35. Мирский М.Б. Медицина в России XVI – XIX веков / М.Б.Мирский. – М.: РОССПЭН, 1996. – 400 с.
36. Сальников В.П., Стеценко С.Г. Регламентация медицины в России (историко-правовое исследование) / Под ред. В.П. Сальникова. Серия «Право и медицина». – СПб.: Фонд «Университет», 2002. – 144 с.
37. Стеценко С.Г. Юридическая регламентация медицинской деятельности в России: Исторический и теретико-правовой анализ : автореф. дис. на соиск. науч. степени докт. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история правовых учений» / С.Г.Стеценко. – СПб., 2002. – 51 с.
38. Пристанскова Н.И. Систематизация врачебно-санитарного законодательства в первой половине ХIХ в. / Пристанскова Наталия Ивановна // Известия Российского государственного педагогического университета имени А.И. Герцена. Аспирантские тетради. – СПб.: 2007. – №9 (20). – С. 95-99.
39. Пристанскова Н.И. Правовое регулирование врачебно-санитарной деятельности в Российской империи XIX – начало XX вв. : автореф. дис. на соиск. науч. степ. канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история правовых учений» / Н.И.Пристанскова. – СПб.: 2007. – 19 с.
40. Проблемы обеспечения санитарно-эпидемиологического благополучия населения. Часть 1. Научно-методические аспекты оценки санитарно-эпидемиологической ситуации / [Онищенко Г.Г., Куценко Г.И., Беляев Е.Н., Зайцева Н.В., Шур П.З.]. – М.: Федеральный центр госанэпиднадзора Минздрава РФ, 2000. – 197 с.
41. Санитарно-эпидемиологическая служба Российской Федерации в условиях реформирования / под ред. чл.-корр. РАМН Г.И.Куценко, д.м.н., проф. Е.Н. Беляева. – М.: Федеральный центр госсанэпиднадзора Минздрава России, 2001. – 184 с.
42. Лечебно-профилактические учреждения федерального подчинения: анализ и оценка деятельности / [Вялков А.И., Щепин В.О., Тишук Е.А., Проклова Т.Н.] под ред. академика РАМН О.П. Щепина. – М.: ГЭОТАР-МЕД, 2000. – 341 с.
43. Змерзлий Б.В. Створення карантинних установ в Криму в кінці XVIII – початку XІX ст.) /Б.В. Змерзлий // Часопис Київського університету права. – 2012. – №1. – С. 18-23.
44. Змерзлий Б.В. Приватні карантини в інституті карантинної служби Російської імперії в ХІХ ст., на прикладі Сулінського карантину / Б.В. Змерзлий // Часопис Київського університету права. – 2012. – №2. – С.10-14.
45. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. VII. Отделение первое. 1832. – СПб., 1833. – 1044 с.
46. Полное собрание законов Российской империи. С 1649 г. Т.VI. 1720-1722. – СПб., 1830. – 815 с.
47. Полное собрание законов Российской империи. С 1649 г. Т.VIII. 1728-1732. – СПб., 1830. – 1014 с.
48. Полное собрание законов Российской империи. С 1649 г. Т. X. С 1737 – 1739. – СПб., 1830. – 995 с.
49. Полное собрание законов Российской империи. С 1649 г. Т.XII. 1744 – 1748. – СПб., 1830. – 960 с.
50. Полное собрание законов Российской империи. С 1649 г. Т.XIV. С 1754 по 1757 гг. – СПб., 1830. – 862 с.
51. Полное собрание законов Российской империи. С 1649 г. Т.XV. С 1758 по 28 июня 1762 г. – СПб., 1830. – 1050 с.
52. Полное собрание законов Российской империи. С 1649 г. Т.XІХ. 1770 – 1774. – СПб., 1830. – 1081 с.
53. Полное собрание законов Российской империи. С 1649 г. Т.XХ. 1775 – 1780. – СПб., 1830. – 1034 с.
54. Полное собрание законов Российской империи. С 1649 г. Т.XХI. С 1781 по 1783. – СПб., 1830. – 1083 с.
55. Полное собрание законов Российской империи. С 1649 г. Т.XХII. С 1784 по 1788 гг. – СПб., 1830. – 1168 с.
56. Полное собрание законов Российской имерии. Т. XLIV. Часть вторая. Книга штатов. Отделение III и IV. – СПб., 1830. – 1180 с.
57. Полное собрание законов Российской империи. С 1649 г. Т.XХVI. 1800 – 1801. – СПб., 1830. – 875 с.
58. Полное собрание законов Российской империи. С 1649 г. Т.XXXV. 1818. – Спб, 1830. – 674 с.
59. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. VII. Отделение первое. 1832. – СПб., 1833. – 1044 с.
60. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. XVI. 1841 г. Отделение первое. – СПб., 1842. – 942 с.
61. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. XII. Отделение первое. 1837. – СПб., 1838. – 822 с.
62. Полное собрание законов Российской империи. С 1649 г. Т.XXIII. С 1789 по 6 ноября 1796 г. – СПб., 1830. – 969 с.
63. Полное собрание законов Российской империи. С 1649 г. Т.XХVII. 1802 – 1803. – Спб, 1830. – 1122 с.
64. Полное собрание законов Российской империи с 1649 г. Т.XXVIII. 1804 – 1805. – СПб, 1830. – 1328 с.
65. Полное собрание законов Российской империи. С 1649 г. Т.XXIX. 1806 – 1807 гг. – СПб., 1830. – 1372 с.
66. Полное собрание законов Российской империи. С 1649 г. Т.XXX. 1808 – 1809 гг. – СПб, 1830. – 1404 с.
67. Полное собрание законов Российской империи. С 1649 г. Т.ХХХVII. 1820 – 1821 гг. – СПб., 1830. – 983 с.
68. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. III. С 1828 г. – СПб., 1830. – 1246 с.
69. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. V. Отделение первое. 1830. – СПб., 1831. – 594 с.
70. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. VIII. Отделение первое. 1833. – СПб., 1834. – 832 с.
71. Полное собрание законов Российской империи. С 1649 г. Т.XXXII. 1812 – 1815. – СПб, 1830. – 1107 с.
72. Полное собрание законов Российской империи. С 1649 г. Т.XXXIII. 1815 – 1816. – СПб, 1830. – 1173 с.
73. Полное собрание законов Российской империи. С 1649 г. Т.ХХХVII. 1820 – 1821. – СПб., 1830. – 983 с.
74. Полное собрание законов Российской империи. С 1649 г. Т.XXXIX. 1824 г. – СПб., 1830. – 670 с.
75. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. V. Отделение первое. 1830. – СПб., 1831. – 594 с.
76. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. III. 1828. – СПб., 1830. – 1246 с.
77. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. VIII. Отделение первое. 1833. – СПб., 1834. – 832 с.
78. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. IX. Отделение 2. 1834 г. – СПб., 1835. – 304.
79. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. ХI. Отделение первое. 1836. – СПб., 1837. – 893 с.
80. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. XV. 1840 г. Отделение первое. – СПб., 1841. – 853 с.
81. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. XXI. Отделение второе. 1846. – СПб, 1847. – 739 с.
82. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. XXV. Отделение второе. 1850. – СПб, 1851. – 323 с.
83. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. IV. Отделение первое. 1829. – СПб., 1830. – 968 с.
84. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. Х. Отделение первое. 1835. – СПб., 1836. – 912 с.
85. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. XIV. Отделение второе. 1839. – СПб., 1840.
86. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. XVIIІ. 1843 г. Отделение первое. – СПб., 1844. – 842 с.
87. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. XXVІ. Отделение второе. 1851. – СПб, 1852. – 752 с.
88. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. XXI. Отделение первое. 1846. – СПб, 1847. – 668 с.
89. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. XXХIIІ. Отделение первое. 1858. – СПб., 1860. – 802 с.
90. Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье. Т. ІV. 1884. – СПб., 1887. – 626 с.
91. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. XLI. Отделение первое. 1866. – СПб., 1868. – 1079 с.
92. Полное собрание законов Российской империи. С 1649 г. Т.ХХХVIII. 1822 – 1823. – СПб., 1830. – 1354 с.
93. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. VII. Отделение первое. 1832. – СПб., 1833. – 1044 с.
94. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. IX. Отделение первое. 1834 г. – СПб., 1835. – 891 с.
95. Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье. Т. XIV. 1894 г. – СПб., 1897. – 850 с.
96. Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье. Т. XIX. 1899. – СПб., 1902. – 1324 с.
97. Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье. Т. XXI. 1901 г. Отделение 1. – СПб, 1903. – 1265 с.
98. Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье. Т. XXII. 1902 г. Отделение 1. – СПб, 1904. – 1030 с.
99. Полное собрание законов Российской империи. С 1649 г. Т.XXXIV. 1817. – СПб, 1830. – 958 с.
100. Полное собрание законов Российской империи. С 1649 г. Т.XXXVI. 1819. – СПб, 1830. – 734 с.
101. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. I. С 12 декабря 1825 по 1827. – СПб., 1830. – 1204 с.
102. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. XIV. Отделение первое. 1839. – СПб., 1840. – 1185 с.
103. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. XXХII. Отделение первое. 1857. – СПб., 1858. – 1066 с.
104. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. XХХVIII. Отделение второе. 1864. – СПб., 1867. – 573 с.
105. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Отделение первое. Т. XLVI. 1871. – СПб, 1874. – 935 с.
106. Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье. Т. III. 1883. – СПб., 1886. – 501 с.
107. Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье. Т. XV. 1895 г. – СПб., 1899. – 750 с.
108. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. VII. Отделение первое. 1831. – СПб., 1832. – 834 с.
109. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. XIII. Отделение первое. 1838. – СПб., 1839. – 1067 с.
110. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. XІХ. 1844 г. Отделение первое. – СПб., 1845. – 921 с.
111. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. XХ. 1845 г. Отделение первое. – СПб., 1846. – 1045 с.
112. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. XXII. Отделение первое. 1847. – СПб, 1848. – 950 с.
113. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. XXII. Отделение второе. 1847. – СПб, 1848. – С. 68-89.
114. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. XXIV. Отделение второе. 1849. – СПб, 1850. – 360 с.
115. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. XXХVI. Отделение первое. 1861. – СПб., 1863. – 1057 с.
116. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. XXХIV. Отделение первое. 1859. – СПб., 1861. – 839 с.
117. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. XXХI. Отделение первое. 1856. – СПб., 1857. – 1105 с.
118. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. XLI. Отделение второе. 1866. – СПб., 1868. – 537 с.
119. Полное собрание законов Российской империи. Собрание второе. Т. XLII. Отделение первое. 1867. – СПб., 1871. – 1206 с.
120. Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье. Т. III. 1881. – СПб., 1885. – 379 с.
121. Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье. Т. VII. 1887. – СПб., 1889. – 533 с.
122. Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье. Т. XIII. 1893. – СПб., 1897. – 708 с.
123. Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье. Т. XVI. 1896. – СПб., 1899. – 823 с.; Т. XVIII. Отделение 1. 1898 г. – СПб., 1901. – 1120 с.
124. Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье. Т. XXI. 1901. Отделение 2. – СПб, 1903. – С. 332-333.
125. Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье. Т. XXV. 1905. Отделение 1. – СПб, 1908. – 966 с.
126. Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье. Т. Х. 1890. – СПб., 1893. – 843 с.
127. Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье. Т. XVII. 1897. – СПб., 1900. – 730 с.
128. Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье. Т. XVIII. Отделение 1. 1898. – СПб., 1901. – 1120 с.
129. Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье. Т. XXIII. 1903. Отделение 1. – СПб, 1905. – 1167 с.
130. Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье. Т. XXIV. 1904. Отделение 1. – СПб, 1907. – 1124 с.
131. Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье. Т. XXХ. 1910. Отделение 1. – СПб, 1913. – 1408 с.
132. Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье. Т. XXVI. 1906. Отделение 1. – СПб, 1909. – 1141 с.
133. Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье. Т. XXIХ. 1909. Отделение 1. – СПб, 1912. – 1006 с.
134. Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье. Т. XXХI. 1912. Отделение 1. – Петроград, 1915. – 1790 с.
135. Свод Законов Российской империи. Издание неофициальное. Книга пятая. Томы XVIII – XVI. – СПб.: «Деятель», 1914. – 353 с.
136. Продолжение Свода Законов Российской империи, изданного в 1857 году. По 31 Марта 1863 года. Часть II. Статьи к IV, V, VI, VII и VIII томам свода. – СПб., 1863.
137. Свод Законов Российской империи, издания 1857 г. Том тринадцатый. Уставы о народном продовольствии, общественном призрении, и врачебные. – СПб., 1857. – 384 с.
138. Большая Советская Энциклопедия / Главный редактор Б.А.Введенский. Т. 20. Второе издание. – М.: Государственное научное издательство «Большая Советская Энциклопедия». – 1953. – 645с.
139. Большая Советская Энциклопедия / Главный редактор Б.А.Введенский. Т. 40. Второе издание. – М.: Государственное научное издательство «Большая Советская Энциклопедия». – 1957. – 643 с.
140. Краткая медицинская энциклопедия. В 3-х т. АМн СССР. Гл. ред. Б.В. Петровский. 2-е изд. – М. Советская энциклопедия. – Т. 3. Риккетсиозы – Ящур. – 560 с.
141. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 195, оп. 1, спр. 7. О карантинных строениях в Феодосии, Евпатории и Керченской крантинной заставе. 19.05.1808 – 26.01.1817 г. 520 арк.
142. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 195, оп. 1, спр. 35. дело о заключении условия с подрядчиками на постройку стены по морскому берегу. 20.10.1809 – 12.11.1809 г.
143. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 195, оп. 1, спр. 43. О приходе, расходе и остатке сумм феодосийской карантинной конторы и о находящихся в ее ведомстве зданиях и вещах. 5.02.1810 – 9.01.1811. 142 арк.
144. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 195, оп. 1, спр. 74. Дело с донесениями государю императору о происшествиях за весь 1811 год. 1.01.1811 – 16.12.1811 г. 67 арк.
145. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 195, оп. 1, спр. 162. О строениях Феодосийского карантина. 28.05.1814 – 2.10.1814 г. 35 арк.
146. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 195, оп. 1, спр. 36. По рапорту Феодосийской портовой конторы о благосостоянии карантина и кордонной набережной стражи, по пришедших судах. 3.01.1809 – 31.12.1810 г. 196 арк.
147. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 195, оп. 1, д. 144. По рапорту Феодосийской полиции, карантинов, таможенной стражи о благонастроении в городе и чрезвычайных происшествиях. 4.01.1814 – 19.12. 1814 г. 141 арк.
148. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 195, оп. 1, спр. 111. О назначении для карантина инвалидов по распоряжению Дюка де Ришелье. 26.01.1811 –29.05.1812 г. 130 арк.
149. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 195, оп. 1, спр. 103. О судах, прибывших к Севастопольскому порту. 27.10. 1811 – 27.02.1812 г. 39 арк.
150. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 195, оп. 1, спр. 171. О назначении в Керченскую заставу квартирмейстера и матросов. 29.03.1812 – 21.04.1812 г. 4 арк.
151. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 195, оп. 1, спр. 1228. О доставлении комиссии, учрежденной для рассмотрения карантинного устава, наставлений шкиперам купеческих судов приходящих в Феодосийский порт, с табелем сборов и взисканий, которым они подвергаються 1.10. – 2.12.1841 г. 36 арк.
152. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 195, оп. 1, спр. 1219. Об инструкции, утвержденной правлением Феодосийского карантина, по обязанностям чиновников Евпаторийского карантинного дома и лекарей карантина. 27.02 – 16.04.1841 г. 23 арк.
153. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 195, оп. 1, спр. 155. О предписании штаб-лекарю Евпаторийского карантина Донцову об освидетельствовании умирающих в городе людей. 20.04.1814 – 27.05.1815 г. – 14 арк.
154. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 195, оп. 1, спр. 147. По рапорту Феодосийской карантинной конторы конторы и заставы о появлении заразительной болезни в Бугазской заставе и мерах, принятых против ее распространения. 9.01 – 17.07.1814 г. 196 арк.
155. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 195, оп. 1, спр. 75. Об определении, увольнении и награждении чиновников и служителей Феодосийского карантина и подведомственных застав. 14.01.1811 – 19.01.1812. 309 арк.
156. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 195, оп. 1, спр. 68. По отношению Таврической исполнительной экспедиции относительно опубликования Таврическим гражданским и уголовным судом дела о правильном решении о действительным статским советником Яфимановым по делу о злоупотреблении со стороны Феодосийского карантина и таможни. 16.07.1810 – 6.09.1810 г. – 6 арк.
157. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 195, оп. 1, спр. 1229. О доставлении канцелярии Новоросийского и Бессарабского губернатора списка о всех штатных чиновниках Феодосийского карантинного округа. 15.12.1841 г. 10 арк.
158. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 350, оп. 1, спр. 101 а. Об отпуске полуроте под оружейных и амуничных вещей и оружия от военного ведомства и о продаже с аукционного торга неугодных вммуничных вещей и 54 ружья с принадлежностями. 1874 – 1879 г. 68 арк.
159. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 195, оп. 1, спр. 60. О смене каула Царицинским батальоном при карантине занимаемого инвалидами. 16.06.1810 – 19.07.1810 г. 4 арк.
160. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 195, оп. 1, спр. 109. О прислании для Феодосийского и Евпаторийского портов для будущей навигации секретных опознавательных знаков. 12.01.1811 – 12.04.1812. 10 арк.
161. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 195, оп. 1, спр. 5. О доставлении министерству сведений о суммах на содержание карантинных судов. 22.02.1808 – 29.05.1808 г. 17 арк.
162. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 195, оп. 1, спр. 698. О выходе на рейд Феодосийской брадвахты и о прибытии флота лейтенанта Фогоновича с брандвахтой для занятия постов в Евпаторийский порт. 16.03 – 16.04.1826 г. 7 арк.
163. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 350, оп. 1, спр. 6. Формулярные и кондуатные списки воинских чинов. 21.06.1855 г. 60 арк.
164. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 350, оп. 1, спр. 11. Книга приказов. 201. – 31.12.1855 г. 191 арк.
165. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 350, оп. 1, спр. 10. Об укомплектовании полубатальона. 8.06 – 25.12.1855 г. 16 арк.
166. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 350, оп. 1, спр. 19. Об укомплектовании полубатальона и переводе из команды в команду воинских чинов. 5.01 – 29.12.1856 г. 95 арк.
167. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 350, оп. 1, спр. 32. О высочайших приказах по карантинной страже и приказах г. Военного Министра и циркулярных распоряжениях инспекторского департамента Военного Министерства 2.01 – 12.12.1857 г.
168. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 350, оп. 1, спр. 36. О командировании воинских чинов в другие места. 1.01. – 31.12.1857 г. 5 арк.
169. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 350, оп. 1, спр. 37. О состоянии в полубатальоне воинских чинов. 1.01.1857 г. 148 арк.
170. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 350, оп. 1, спр. 101 а. Об отпуске полуроте под оружейных и амуничных вещей и оружия от военного ведомства и о продаже с аукционного торга неугодных вммуничных вещей и 54 ружья с принадлежностями. 1874 – 1879 г. 68 арк.
171. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 350, оп. 1, спр. 214. О срочных сведениях. 1.01.1883 – 2.01.1884 г. 57 арк.
172. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 242, оп. 1, спр. 246.
173. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 350, оп. 1, спр. 255. О проступках нижних чинов и выключении их из поруроты в военное ведомство. 12.04.1885 –19.01.1886 г. 47 арк.
174. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 350, оп. 1, спр. 389. О смерти командира полуроты капитана Краевского и о назначении комиссии для проверки казеного имущества оставшегося после смерти командира и в принятии от комисии поручиком Липским. 4.02 – 19.02.1887 г. 7 арк.
175. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 350, оп. 1, спр. 370. О довольстве чинов полуроты денежным содержанием. 1.01. – 31.12.1892 г. 201 л.
176. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 350, оп. 1, спр. 372. О срочных донесениях. 1.28.1892 г. 54 арк.
177. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 350, оп. 1, спр. 464. О довольствии чинов роты денежным содержанием. 2.01. – 31.12.1899 г. 287 арк.
178. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 242, оп. 1, спр. 10. О возобновлении Керченского карантина. 7.09.1874 – 8.10.1877 г. 44 арк.
179. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 242, оп. 1, спр. 1. О возобновлении некоторых карантинных зданий и об исправлении карантинной ограды. 24.03.1867 – 12.02.1868 гг. 30 арк.
180. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 242, оп. 1, спр. 13. Относительно очистительных карантинов при Черном море. 2.06.1878 г. 4 арк.
181. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 242, оп. 1, спр. 14. Формулярные списки о службе чиновников Керченского карантинного округа. 1878 г. 110 арк.
182. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 242, оп. 1, спр. 41. О назначении частного съезда начальников карантинных округов: Одеского, Керченского и Феодосийского, для обсуждения вопросов о единстве действий. 31.01 –18.02.1883 г. 6 арк.
183. Державний Архів Автономної Республіки Крим. Ф. 242, оп. 1, спр. 95. Формулярные списки о службе чинов Керченского карантинного округа. 1885 г. 138 арк.
184. Платон. Диалоги. – М.: Мысль, 1986. – 600 с.
185. Франк С. Сочинения. – М.: Правда, 1990. – 450 с.
186. Юридический словарь / 2-е изд. Гл. редактор П.И. Кудрявцев. В 2-х т. – М., Госюриздат, 1956. – Т. 2. – 664 с.
187. Юридический энциклопедический словарь / Гл. ред. А.Я.Сухарев. Редкол.: М.М. Богуславский и др. – 2-е изд., доп. – М.: Сов. энциклопедия, 1987. – 528 с.
188. Большая юридическая энциклопедия. Авторский коллектив: В.В.Аванесян, С.В. Андреева, Е.В. Белякова, Е.В. Глазова, Л.В. Дудкина, Е.А. Исайчева, Л.Н. Левина, Л.В. Смолина, Л.Н. Терехова. – М.: Изд-во Эксмо, – 2005. – 880 с.
189. Краткая медицинская энциклопедия: В 3-х т. АМН АСССР. Гл. ред. Б. В. Петровский – 2 изд. – М. Советская энциклопедия. – Т. 2. Криз гипертонический – Риккетсии. – 1989. – 608 с.
190. Краткая медицинская энциклопедия: В 3-х т. АМН АСССР. Гл. ред. Б. В. Петровский – 2 изд. – М. Советская энциклопедия. – Т. 1. А – Кривошея, 1989. – 624 с.
191. Краткая медицинская энциклопедия: В 3-х т. АМН АСССР. Гл. ред. Б. В. Петровский – 2 изд. – М. Советская энциклопедия. – Т. 3. Риккетсиозы – ящур. – 1990. – 560 с.
192. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: “Укр. енцикл.”, 1998. – Т. 3: К–М. – 2001. – 792 с.
193. Правотека.ру – Право. Юридическая энциклопедия.
194. Медицинский словарь (Охford). Том 1 (А – М). Пер. анг. – М: Вече, АСТ, 1999. – 592 с.
195. Медицинский словарь (Охford). Том 2 (Н – Я). Пер. анг. – М: Вече, АСТ, 1998. – 608 с.
196. Украинская советская энциклопедия. Т. 4. Желатин – Кетозы. – Главная редакция Украинской советской энциклопедии. – К., 1980. – 556с.
197. Мартенс Ф.Ф. Собрание трактатов и конвенций, заключенных Россией и иностранными державами. Т. 15. / Ф.Ф. Мартенс. – СПб.: Тип. Мин-ва путей сообщения. (А.Бенке), 1874. – 836 с.
198. Нороссийский календарь на 1872 высокосный год, издаваемый канцелярией Новоросийского и Бессарабского Генерал-губернатора. – Одесса, 1871. – 204 с.