Преюдиціальність судових рішень у кримінальних справах

brief description

Зміст

Вступ 3
Розділ 1
Поняття преюдиціальності судових рішень, її функціональне призначення
в системі кримінально-процесуальної діяльності.
1.1. Поняття і значення преюдицій. Історія виникнення. .......................11
1.2. Правова природа і галузева належність преюдицій .........................34
1.3. Класифікація прею-дицій......................................................................42
Розділ 2
Застосування преюдицій при встановленні обставин, що входять до пред-
мета доказування у кримінальній справі.
2.1. Співвідношення кримінально-процесуальних преюдицій, право-
вих презумпцій, аналогії кримінално-процесуального закону і
судового прецеден-та.............................................................................54
2.2. Преюдиції в доказуванні. ....................................................................74
2.3. Співвідношення преюдиції вироку, що набрав законної сили
і принципу оцінки доказів за внутрішнім переконанням суд-дів......94
Розділ 3
Значення преюдицій при винесенні рішень у кримінальній справі.
3.1. Питання преюдиціальності при поверненні кримінальної спра-
ви на додаткове розслідування судом першої інстанції ................105
3.2. Преюдиціальна сила вироку суду першої інстанції, що на-
брав законної си-ли...............................................................................123
3.3. Питання преюдиціальності при апеляційному перегляді кримі-
нальних справ. .....................................................................................156
Висновки ..............................................................................................175
Список використаних дже-рел............................................................181
ВСТУП

Актуальність теми дослідження.
Високе призначення суду, визначене Конституцією України, ставить перед наукою кримінального процесу завдання приділяти особливу увагу дослідженню проблем здійснення правосуддя, вивченню ефективності дії процесуальних інститутів і норм, виробляти науково обгрунтовані реко-мендації, щодо подальшого вдосконалення законодавства і практики його застосування.
Здійснюючи правозахисну функцію, держава, в особі його органів, контролює реалізацію норм права державними і суспільними установами, посадовими особами і громадянами; реагує на їх неправомірну поведінку шляхом розслідування і розгляду кримінальних справ в суді, застосовує в необхідних випадках каральні і правовідновувальні санкції; організовує боротьбу із злочинністю й іншими правопорушеннями; забезпечує випра-влення осіб, які посягають на правопорядок.
Зміна орієнтирів у діяльності держави на утвердження і забезпечен-ня прав і свобод людини безпосередньо пов’язана із змінами у законодав-стві України в цілому. Актуальність представленої дисертації пов’язана координальними перебудовами, які відбуваються в нашому суспільстві в ході створення правової держави. У зв’язку з цим норми кримінально-процесуального права повинні відповідати не тільки Конституції України та міжнародно-правовим стандартам, а й розробити такі правозахисні ме-ханізми, які б забезпечували неухильне додержання прав і свобод грома-дян.
Серед таких питань важливе значення мають теоретичні розробки та можливість використання на практиці інституту преюдицій в криміналь-ному процесі. Це дозволить з’ясувати поняття, умови, межі використання раніше винесеного рішення правозастосовних органів при провадженні у кримінальній справі, зв’язок преюдицій з принципами правосуддя та інші.
Значний внесок в розробку питань, пов’язаних з інститутом прею-дицій внесли дореволюційні вчені процесуалісти Н. Н. Розін, Е. Немиров-ський, В. Случевський, І. Стефановський, І. Я. Фойницький.
Актуальність розробки даної теми визначається також тим, що ця тема є однією із складних і мало вивчених в науці кримінального процесу. Окремі аспекти преюдицій і виникаючі на практиці питання досліджува-лись в роботах українських і російських вчених М. А. Гурвича, Ю. М. Грошевого, А. П. Єрьомкіної, В. С. Зеленецького, Є. Ломоносової, П. А. Лупінської, Я. О. Мотовіловкера, В. І. Камінської, М. С. Строговича, В. А. Рясєнцева, В. М. Семенова, А. І. Перепелиці, У. Юсубової та ін.
Разом з тим ціла низка теоретичних положень, які стосуються пи-тань преюдицій в кримінальному процесі, залишається дискусійною. Зок-рема, не склалося єдиної думки щодо поняття преюдицій; в кримінально-процесуальному кодексі не закріплений цей інститут; не врегульоване пи-тання про правову природу і галузеву належність преюдицій; про співвід-ношення внутрішнього суддівського переконання і преюдицій; про класи-фікацію преюдицій; про роль преюдицій в доказуванні фактичних обста-вин справи та інші.
Невирішеність цих і багатьох інших питань негативно позначається на судовій практиці, а ця обставина призводить до того, що належною мі-рою не забезпечується захист прав і законних інтересів особи, що залуча-ється у сферу кримінально-процесуальних відносин.
Вказані обставини й зумовили вибір теми дисертаційного дослі-дження та її актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри кри-мінального процесу Національної юридичної академії України імені Яро-слава Мудрого і є складовою частиною цільової комплексної програми «Проблеми вдосконалення організації і діяльності суду та правоохорон-них органів в умовах формування соціальної правової демократичної держави» (номер держреєстрації 0186. 0. 099031).
Мета і задачі дослідження. Основною метою дисертаційного до-слідження є розробка теоретичних основ і меж дії преюдицій у криміналь-ному процесі.
Для досягнення цієї мети в процесі дослідження ставилися такі ос-новні задачі:
- проаналізувати історію виникнення преюдицій;
- визначити поняття преюдицій, правову природу, підстави і межі їх дії;
- проаналізувати співвідношення кримінально-процесуальних пре-юдицій, правових презумпцій, судового прецедента та аналогії кримінально-процесуального закону;
- визначити значення преюдицій при винесенні рішень у криміналь-ній справі;
- проаналізувати співвідношення преюдиції вироку і внутрішнього суддівського переконання;
- на базі проведеного дослідження сформулювати основні положен-ня і пропозиції, спрямовані на вдосконалення законодавства та пра-возастосовної діяльності в сфері застосування преюдицій.
Методи дослідження В роботі використані філософський (діалек-тичний), загально-наукові та спеціально-наукові методи дослідження. Зо-крема, з використанням діалектичного методу пізнання, відповідно до яко-го всі предмети (явища) вивчаються в єдності та суперечності їх протилеж-ностей, досліджувалося співвідношення кримінально-процесуальних пре-юдицій та правових презумпцій, судового прецедента, аналогії криміналь-но-процесуального закону як правових явищ, які мають спільні з прею-диціями риси і втой же час, відрізняються за своїм призначенням у кри-мінальному судочинстві. За допомогою методу системного аналізу визна-чено місце кримінально-процесуальних преюдицій в процесі доказування по кримінальній справі як засобу процесуальної економії. Застосування порівняльно-правового методу дозволило порівняти положення націо-нального законодавства щодо застосування преюдицій з іноземними, а історичного - дослідити історію виникнення та розвиток інституту прею-дицій.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що воно є першим у вітчизняній науці кримінального процесу комплексним монографічним дослідженням проблем застосування преюдицій судових рішень у кри-мінальному судочинстві. В ньому обгрунтовується низка положень, які є новими для науки кримінального процесу, зокрема:
- на основі аналіза правової природи вироку робиться висновок, що преюдиція в кримінальному процесі являє собою властивість судо-вого рішення, відповідно до якої встановлені в ньому обставини можуть бути покладені в основу наступного рішення, що виносить-ся без повторної перевірки. Процесуальне призначення преюдицій полягає в тому, що вони виступають одним із засобів процесуальної економії, оскільки дозволяють використовувати доказані обставини в раніше винесеному рішенні без повторного дослідження, сприя-ють укріпленню прав і законних інтересів учасників процесу, вине-сенню законних і обгрунтованих судових рішень;
- зазначається, що преюдиція сприяє забезпеченню права на захист осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності. Пропонується доповнити КПК України статтею 671, де закрпіплюється правило про те, що обставини, встановлені у вироку, а також в ухвалі, по-станові суду, прокурора, слідчого, органу дізнання, яка остаточно завершує провадження у справі приймаються судом, прокурором, слідчим, особою, яка провадить дізнання без додаткової перевірки, якщо ці обставини не викликають сумнівів у суду. При цьому такий вирок не може вирішувати наперед винність осіб, які раніше не приймали участь у справі, що розглядається;
- наводиться класифікація преюдицій, а саме: а) в залежності від то-го, чи зобов’язаний орган розслідування, суд використовувати преюдиціальне значення раніше винесеного рішення виділяється обов’язкова преюдиція (виправдувального вироку) і необов’язкова преюдиція (обвинувального вироку); б) за значенням (силі) прею-дицій для наступної кримінальної справи їх можна класифікувати на: преюдицію вироку, який набрав законної сили і преюдицію нес-касованої ухвали, постанови суду, прокурора, слідчого, органа дізнання;
- у зв’язку з ратифікацією Україною Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків, прийняттям Закона України «Про визнання і виконання в Україні рішень іноземних су-дів» вирок суду іноземної держави також має преюдиціальне зна-чення. Уперше розглядається процедура застосування преюдиції вироку іноземної держави;
- показано відмінність кримінально-процесуальних преюдицій від правових презумпцій, судового прецедента, аналогії кримінально-процесуального закону. Зазначено, що преюдиція відрізняється від презумпцій тим, що преюдиціально встановлені факти, на відміну від презумпцій, звільняються від доказування тому, що вони вже встановлені у вироку (ухвалі, постанові) і немає необхідності вста-новлювати їх знову. Загальним для судового прецедента і прею-дицій є те, що при застосуванні прецедента і преюдицій мова йде про використання раніше винесеного рішення, однак прецедентне рішення, в силу авторітета вищого суду, є обов’язковим для судів, які розглядають аналогічні справи, а правило преюдиціальності пе-редбачає обов’язковість фактів, встановлених попереднім рішенням суду і що мають значення для справи, яка розглядається. Відмінність між застосуванням закону за аналогією і преюдицією полягає в тому, що при застосуванні аналогії використовується ін-ша, подібна норма права, тобто необхідна наявність прогалини у праві, а преюдиціальний вирок має чітко індивідуальний характер і регулює конкретну правовідносину;
- пропонуються шляхи вирішення колізії між преюдицією вироку і внутрішнім суддівським переконанням. В подібних ситуаціях суд повинен виносити вирок за своїм внутрішнім переконанням, але він набуває законної сили після перевірки обох вироків вищим судом, пропонується розширити повноваження апеляційного суду, щодо перевірки таких вироків;
- уперше досліджено роль преюдицій при поверненні кримінальних справ на додаткове розслідування і відзначається, що повернення кримінальної справи прокурору для проведення додаткового роз-слідування за наявності процесуальних підстав має на меті приве-дення процедури досудового розслідування у співвідношення з ви-могами, які встановлені кримінально-процесуальним законом, що дає можливість після усунення суттєвих процесуальних порушень знову направити справу до суду для розгляду по суті та прийняття рішення. Суд не може передрішувати правові висновки слідчого і тому, преюдиція буде мати місце в тому випадку, якщо по багатое-пізодним справам суд виділяє в окреме провадження справу, щодо деяких епізодів і повертає на додаткове розслідування, а щодо ін-ших епізодів продовжує розгляд справи і виноситьб вирок. В таких випадках, факти встановлені вироком суду будуть мати прею-диціальне значення для слідчого, який провадить додаткове роз-слідування;
- уперше визначено значення преюдицій при апеляційному пе-регляді кримінальних справ і визначається, що у таких випадках, коли апеляційна інстанція при перевірці вироків не виходить за межі апеляційної скарги (подання), то преюдиція має місце. Якщо при розгляді апеляції з’являться підстави для прийняття рішень на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли, то апеляційна ін-станція приймає таке рішення. Тобто може вийти за межі апеляції і, в такому разі, преюдиція відсутня. У тому випадку, коли апеляцій-ний суд частково скасовує вирок суду першої інстанції і постанов-лює свій вирок існує два преюдиціальних рішення: вирок суду пер-шої інстанції в тій частині, в якій його не скасовано і вирок апе-ляційного суду.

Практичне значення одержаних результатів дослідження. Дане дисертаційне дослідження має як теоретичне, так і прикладне значення. Зо-крема, як уявляється, воно могло б мати реалізацію у таких сферах:
- у законотворенні - для подальшого удосконалення положень КПК України, що регулюють процес доказування у кримінальних спра-вах;
- у правозастосуванні - для поліпшення практики застосування кри-мінально-процесуальних преюдицій у кримінальному судочинстві;
- у наукових дослідженнях - як певний етап розвитку в пізнанні аналізованих кримінально-процесуальних положень і як матеріал для їх подальшого дослідження;
- у навчально-педагогічній сфері - положення даного дослідження можуть бути використані для підготовки наукових посібників, ме-тодичних вказівок, в ході викладання студентам вищих юридичних навчальних закладів відповідних розділів кримінально-процесуального права.
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на ка-федрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, представлена і обговорена на засіданні кафедри, схвалена нею і рекомендована до захисту.
Результати наукових досліджень, висновки та пропозиції доповіда-лися автором на Першій національній науково - практичній конференції «Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування» (м. Яремча Івано - Франківської області, 18 - 21 червня 1998р.), на навчаль-ному семінарі «Права людини та основні свободи у судовому процесі: конституційний і міжнародний аспекти» (Київ, 22 листопада - 3 грудня 1999р.), Всеукраїнській науково - практичній конференції молодих учених «Актуальні проблеми формування правової держави в Україні» (Харків 27 грудня 2000р.), на науково - практичній конференції молодих учених «Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності» (Харків, 20 - 21 грудня 2001р.), на міжнародній науково - практичній кон-ференції «Стан судової реформи в Україні: проблеми і переспективи» (Харків, 18 - 19 квітня 2002р.).
Висновки, що містяться в дисертації, використовуються автором при викладанні навчальної дисципліни «Кримінальний процес», а також при керівництві науково-дослідницькою роботою студентів.
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано три статті у фахових виданнях та двоє тез доповідей і наукових повідомлень.

bibliography

ВИСНОВКИ

Резюмуючи викладене, можна сформулювати низку концептуальних положень щодо теоретичного і нормативного забезпечення преюдицій в кримінальному судочинстві.
1. В теоретичному аспекті доцільно:
1. 1. В процесуальному праві використання преюдицій пояснюється недоцільністю повторного дослідження питання, яке вже розглядалось і було вирішено іншим судом. Преюдиціальність слід визначати як властивість рішення, в якому при розгляді справи, встановлені раніше обставини, інший суд має право, а не обов’язок покласти в основу свого рішення без повторного дослідження певні обставини справи. Суперечило б самій діяльності суду положення, коли при розгляді кримінальної справи закон забороняв би розглядати важливі, істотні для кримінальної справи обставини тільки на тій підставі, що вони були уже розглянуті (встановлені чи відкинуті) в іншій справі, іншим судом. Таке розуміння преюдиціальності дозволяє використовувати встановлені у раніше винесеному судовому рішенні фактичні обставини у наступному процесі не тільки щодо осіб, на яких поширюються суб’єктивні межі законної сили раніше винесеного судового рішення, але і щодо інших осіб (наприклад, при розгляді виділеної щодо співучасника справи, при розгляді справи про давання свідомо неправдивих показань тощо.), тобто дозволяє зробити висновок, що преюдиціальне значення раніше винесеного судового вироку (рішення) не має суб’єктивних меж.
1. 2. В результаті ратифікації Україною Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків, прийняттям Закона України «Про визнання і виконання в Україні рішень іноземних судів» вирок суду іноземної держави має преюдиціальне значення.
1. 3. Досліджуючи сутність таких категорій як аналогія права і аналогія закона, можна зробити висновок, що допустимість аналогії закона і аналогії права при здійсненні правосуддя не суперечить визнанню саме закона основою судових рішень і не коливає твердження, що правосуддя є основане на праві діяльність суду по застосуванню норм права щодо конкретних фактів, правових спорів і правових відносин. Зовнішня подібність між застосуванням закону за аналогією і правилом преюдиціальності виявляється в тому, що обидва ці інститути покликані сприяти швидкому і повному вирішенню справи. При застосуванні аналогії використовується інша, подібна норма права, а вирок, що має преюдиціальну силу, власне кажучи також є законом, проте, має чітко індивідуальний характер і регулює конкретну правовідносину. Для застосування закону за аналогією необхідна наявність прогалини у праві, а правило преюдиціальності означає, що при розгляді кримінальної справи в основу правових висновків покладається без повторного дослідження і перевірки факти, встановлені попереднім рішенням суду і що мають значення для справи, яка розглядається.
1. 4. Встановлені у вироку суду обставини можуть мати значення як при доказуванні фактичних обставин, так і при встановленні обставин, які мають матеріально-правове значення для справи, що розглядається.
1. 5. Наділення преюдиціальною силою судового рішення засновано на презумпції істинності судового рішення, що набрало законної сили. Законна сила судового рішення забезпечує дію преюдиції. Преюдиціальність не слід ставити в один ряд з такими властивостями законної сили судового рішення, як виключність, обов’язковість. В преюдиціях проявляється законна сила в цілому.
1. 6. У разі, коли при провадженні в кримінальній справі щодо особи, на яку розповсюджуються суб’єктивні межі законної сили раніше винесеного судового рішення, у суду з’являються сумніви стосовно законності і обгрунтованості преюдиціального рішення, виникає колізія між преюдицією і внутрішнім переконанням суду.
1. 7. Необхідно розрізняти випадки, в яких виникає колізія між преюдицією і внутрішнім переконанням суду, і ситуації, які призводять до винесення судом рішення, що суперечить судовому рішенню, яке набрало законної сили, такі ситуації виникають тоді, коли висновки суду у справі, що розглядається стосовно осіб, на яких не поширюються суб’єктивні межі законної сили раніше винесеного рішення, що має значення для розглядуваної справи, суперечать висновкам, встановленим у раніше винесеному вироку.
1. 8. Обгрунтовано підкреслюється, що найбільш істотною гарантією законності в правосудді є принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки закону. У зв’язку з цим розглядається співвідношення преюдицій і оцінки доказів за внутрішнім переконанням суддів, прокурорів, слідчих. Робиться висновок, що використання преюдицій повинно бути допустимим лише в тих межах, у яких це не зв’язує внутрішнього переконання суддів. Колізія між преюдицією і внутрішнім переконанням суду може виникати: а) коли при провадженні в кримінальній справі щодо особи, яка брала участь у розгляді цивільної справи, суд ставить під сумнів правильність висновків про подію чи дію в цивільній справі; б) у випадках, коли при провадженні в кримінальній справі щодо особи, яка має судимість, у суду з’являються сумніви в правильності правових висновків, зроблених у раніше винесеному судово-му рішенні; в) коли у суду, що розглядає питання про скасування раніше винесеного вироку у зв’язку з нововиявленими обставинами, з’являються сумніви в законності чи обгрунтованості вироку, що встановив ці обставини.
1. 9. У разі, коли колізія між преюдицією і внутрішнім переконанням суду виникає при встановленні фактичних обставин, раніше винесене судове рішення в цивільній справі має значення доказу, який може бути перевірено при провадженні в кримінальній справі за загальними правилами доказування.
У тому випадку, коли у суду, що розглядає справу, виникають сумніви в правильності вирішення матеріально-правових питань в раніше винесеному вироку, суд повинен виносити своє рішення, грунтуючись на правилі про те, що усі факти у вироку повинні бути встановлені достовірно, а виниклі у суду сумніви, які не можуть бути усунені, тлумачаться на користь обвинуваченого.
1. 10. При розгляді виділених кримінальних справ і справ про надання свідомо неправдивих показань (висновку експерта), суд не зв’язаний раніше винесеним вироком і вправі знову перевірити усі обставини, що мають значення для справи, яка розглядається. Разом з тим суд вправі покласти в основу рішення у справі, що розглядається, обставини, встановлені у раніше винесеному вироку, якщо їх достовірність не викликає сумнівів і не обмежує право обвинуваченого на захист.
1. 11. Існує досить поширена помилка в судовій практиці, коли судді, сумніваючись в доказаності вини підсудного і не вбачаючи фактичної мож-ливості поповнення матеріалів справи, повертають її на дослідування замість того, щоб винести виправдувальний вирок. При поверненні справи на додаткове розслідування у разі істотного порушення кримінально-процесуального закону суд повинен вказати в чому саме полягає істотне порушення закону і що справа направляється на дослідування тому, що допущені в ній істотні порушення закону призвели до порушення гарантованих законом прав чи позначилися на всебічності, повноті і об'єктивності дізнання або досудового слідства і не можуть бути усунуті під час судового розгляду. Залежно від того, на якій стадії вирішується питання про повернення справи на дослідування, залежить і обсяг вказівок суду. Оскільки в стадії попереднього розгляду справи судом докази безпосередньо не досліджуються, при поверненні справи на дослідування з цієї стадії в ухвалі (постанові) суд може вказувати тільки на недостатність доказів, порушення закону при їх закріпленні тощо.
1. 12. Говорити про наявність преюдицій при винесенні виправдуваль-ного вироку можна в тому випадку, якщо при винесенні такого вироку за відсутністю події злочину і за відсутністю в діях підсудного складу злочину суд обгрунтовував своє рішення на достовірно встановлених фактах, а не на припущених судженнях, тому що припущені факти, тобто ті , які суд не мав можливості встановити достовірно, преюдиціальними бути не можуть. Що ж стосується виправдувального вироку, винесеного за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину, то, як уже відзначалося, у цих випадках суд грунтується виключно на встановлених і перевірених фактах; проте цих фактів недостатньо для категоричного висновку про невинність підсудного, тобто преюдиціально встановлені факти у таких випадках не мають властивість достатності.
1. 13. Ухвала (постанова) суду про закриття кримінальної справи у зв’язку з відмовою прокурора підтримувати державне обвинувачення має преюдиціальне значення тому, що обставини, вказані в ухвалі (постанові) були досліджені і перевірені.
1. 14. При апеляційному перегляді кримінальних справ преюдиція має місце у тому випадку, коли при перегляді вироку суду першої інстанції апеляційна інстанція не знаходить підстав для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли, тобто не виходить за межі апеляційної скарги (подання). У тому випадку, коли апеляційний суд частково скасовує вирок суду першої інстанції і постановлює свій вирок, то існує два преюдиціальних рішення: вирок суду першої інстанції в тій частині, в якій його не скасовано і вирок апеляційного суду.
2. У результаті дослідження питань теми наведено такі пропозиції щодо удосконалення норм чинного кримінально-процесуального законодавства:
2. 1.Доповнити КПК України статтею 671 «Преюдиція» наступного змісту: «Обставини, встановлені у вироку, а також ухвалі, постанові суду, прокурора, слідчого, органу дізнання, яка остаточно завершує провадження у справі приймаються судом, прокурором, слідчим, особою, яка провадить дізнання без додаткової перевірки, якщо ці обставини не викликають сумніви у суду. При цьому такий вирок не може вирішувати наперед винність осіб, які раніше не приймали участь у справі, що розглядається».
2. 2. Доповнити КПК України статтею. 112 «Порядок звільнення від від кримінальної відповідальності з підстав передбачених в особливій ча-стині Кримінального кодексу України» такого змісту:
Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, передбачених у частинах 2 статей 111 та 114, частині 3 статті 175, частині 4 статті 212, частині 2 статті 255, частині 5 статті 258, частині 6 статті 260, частині 3 статті 263, частинах 4 статей 289, 307, 309, 311, частині 3 статті 369, частині 4 статті 401 Кримінального кодексу України, вправі своєю мотивованою постановою направити кримінальну справу до суду для вирішення питання про закриття справи і звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Суд у судовому засіданні за наявності підстав для звільнення від кримінальної відповідальності, відповідно до частини першої цієї статті і враховуючи характеристику особи, закриває справу і звільняє особу від кримінальної відповідальності.
2. 3. Доповнити ч. 1 ст. 350 КПК України «Зміст апеляції» пунктом 51 наступного змісту: «вказівка на те, в яких межах оскаржується рішення місцевого суду».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України.- К.: Юрінком, 1996.- 80 с.
2. Загальна декларація прав людини.- Права людини (основні міжнародно-правові документи): Зб. документів / Упоряд. Ю. К. Качуренко.- К.: Наукова думка, 1989.- С. 10 - 15.
3. Конвенция о правовой помощи и правовых отношениях по гражданским, семейным и уголовным делам // Україна в міжнародно - правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога.- К.: Юрінком, 1996.-Кн. 1.- C. 1049 - 1082.
4. Конвенція про передачу засуджених осіб // Україна в міжнародно - правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога.- К.: Юрінком, 1996.-Кн. 1.- C. 1131 - 1142.
5. Кримінальний кодекс України: від 5 квітня 2001 р.- К.: А. С. К.,2001.- 304 с.
6. Кримінально-процесуальний кодекс України.- Харків: АРСІС, ЛТД, 2001.- 447 с.
7. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации // Российская газета.- 11 февраля 2002.
8. Уголовно- процессуальный кодекс Республики Казахстан.-Алматы: ТОО Аян Эден, 1999.- 224 с.
9. Цивільний процесуальний кодекс України.- Харків: Одісей, 2003.- 192 с.
10. Закон України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» від 29 листопада 2001 року // Офіційний вісник України.- 2002.- № 2.- Ст.1.
11. Закон України «Про ратифікацію Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків» від 26 вересня 2002 року // Юридическая практика.- 2002.- № 14.
12. Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції від 17 липня 1997 року //Голос України.-1997.- 24 липня.
13. Закон України «Про судоустрій» від 7 лютого 2002 року // Орієнтир.- 2002.- 27 березня.
14. Постанова Пленума Верховного Суду України від 31 березня 1989 р. № 13 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» // Бюлетень законодавства і юридичної практики України.- К.: ЮРінком, 1995.- № 1.- С. 302 - 310.
15. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988 р. № 3 «Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування» // Бюлетень законодавства і юридичної практики України.- К.: Юрінком, 1995.- № 1.- С. 232 - 240.
16. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 р. № 5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку // Бюлетень законодавства і юридичної практики України.- К.: ЮРінком, 1995.- № 1.- С.224 - 232.
17. Авдюков М. Г. Судебное решение. - М.: Госюриздат,1959.- 232 с.
18. Алексеев С. С. Общая теория права. - М.: Юрид. лит., 1982.-Т. 2.- 357 с.
19. Бабаев В. К. Презумпции в советском праве. Учебное пособие.- Горький: МВД СССР, 1974.- 120 с.
20. Бажанов М. А. Законность и обоснованность основных судебных актов в советском уголовном процессе: Дисс... д - ра юрид. наук. -Харьков, 1966.- 474 + 40 с.
21. Белкин А. Р. Теория доказывания. - М.: НОРМА, 2000.- 429 с.
22. Бобров М. Становление судебной власти // Вестник Верховного Суда СССР. - 1991.-№ 7.- С. 18 - 21.
23. Большой энциклопедический словарь / Под ред. А. М. Прохорова.- М.: Советская энциклопедия, 1991.- Т. 1.- 863 с.
24. Большой юридический словарь / Под ред. А. Я. Сухарева, В. Д. Зорькина, В. Е. Крутских. - М.: ИНФРА, 1997.- 790 с.
25. Боннер А. Т. Законность и справедливость в правоприменительной деятельности. -.М.: 1992.-114 с.
26. Брынцев В. Д., Чернухин В. Г. Судебный прецедент (неофициальный). Судебная практика Харьковского региона по уголовным делам. - Харьков: Ксилон. 1999. 320 с.
27. Быховский И. Е. Соединение и выделение уголовных дел.- М.: Юрид. лит., 1961.- 248 с.
28. Ванеева Л. А. Судебное познание в советском гражданском процессе.- Владивосток: 1972.- 147 с.
29. Васильев Л. М. Проблемы истины в современном российском уголовном процессе (концептуальные положения).- Краснодар: Из -во Кубанского аграрного университета, 1998.-260 с.
30. Веденеев Е. Ю. Роль презумпций в гражданском праве, арбитражном и гражданском судопроизводстве //Государство и право.- 1998.- №2.- С. 43 - 49.
31. Вісник Верховного Суду україни. - 2000.- № 5.- С. 11 - 12.
32. Викторский С. И. Русский уголовный процесс.- М.: 1912.-476 с.
33. Витрук Н. В. Правовые позиции Конституционного Суда Российской Федерации: понятие, правовая природа, юридическая сила и значение // Конституционное право: восточноевропейское обозрение.- 1999.- № 3.- С. 91 - 99.
34. Гаджиев Г. А. Правовые позиции Конституционного Суда Российской Федерации как источник конституционного права // Конституционное право: Восточноевропейское обозрение.- 1999.- № 3.- С. 79 - 90.
35. Гогусь О. Норми законодавства щодо додаткового розслідування потребують вдосконалення // Право України. -1998. -№ 3.- С. 58 - 59.
36. Гродзинский М. М. Кассационное и надзорное производство в советском уголовном процессе.- М.: АН СССР, 1949.- 215 с.
37. Громов Н. А. Устав уголовного судопроизводства.- М.: 1915.- 540 с.
38. Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Элькинд П.С. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе. -Воронеж: Изд - во Воронежского ун - та, 1978.- 289 с.
39. Горшенев В. М. Нетипичные нормативные предписания в праве // Госу-дарство и право.- 1978.- №3.- С. 113 - 118.
40. Грошевой Ю. М. Правовые свойства приговора - акта социалистического правосудия. -Харьков: Вища школа, 1978.- 60 с.
41. Грошевой Ю. М. Проблемы формирования судейского убеждения в уголовном судопроизводстве. -Харьков: Вища школа, 1975.- 192 с.
42. Грошевой Ю. М. Профессиональное правосознание судьи и социалистическое правосудие. - Харьков: Выща школа, 1986.- 183 с.
43. Грошевой Ю. М. Судебная реформа и проект Конституции Украины // Вестник Академии правовых наук Украины.- № 1.- 1993.- С. 127 - 130.
44. Грошевой Ю. М. Сущность судебных решений в советском уголовном судопроизводстве -Харьков: Вища школа, 1979.-144 с.
45. Грошевой Ю. М. Теоретические проблемы формирования убеждения судьи в советском уголовном судопроизводстве: Дисс... д-ра юрид. наук -Харьков, 1975.- 420 с.
46. Гурвич М. А. Советское гражданское процессуальное право. -М.: Юрид. лит., 1967.-358 с.
47. Гурвич М. А. Судебное решение. - М.: Юрид. лит.. 1976.- 345 с.
48. Давид Р., Жоффре - Спинози К. Основные правовые системы современности. -М.: Международные отношения, 1998.-310 с.
49. Доказывание в уголовном процессе: традиции и современность / Под. ред. В. А. Власихина. - М.: Юристъ, 2000.-272 с.
50. Дорохов В. Я. Законная сила приговора в советском уголовном процессе // Советское государство и право.- 1954.- № 6.- С. 80 - 86.
51. Дубинский А. Я. Исполнение процессуальных решений следователя, правовые и организационные проблемы. -Киев: Наукова думка. 1984.- 325 с.
52. Еремкина А. П. Логическая преюдиция как один из видов предрешения в советском гражданском процессе // Труды ВЮЗИ- 1977.- Т. 51.- С. 109 - 118.
53. Еремкина А. П. Некоторые вопросы преюдиции в советском гражданском процессе // Труды ВЮЗИ.- 1970.- Віп. 20.- С. 83 - 120.
54. Загайнова С. К. Судебный прецедент: проблемы правоприменения.- М: Норма, 2002.- 176 с.
55. Зейдер Н. Б. Судебное решение по гражданскому делу. - М.: Наука, 1966.- 224 с.
56. Зеленецкий В. С. Отказ прокурора от государственного обвинения. - Харьков: Юридический институт, 1979.- 134 с.
57. Зеленецкий. Сущность познавательной деятельности в советском уголовном процессе // Межвузовский сборник научных трудов: Применение норм процессуального права. - Вып. 57- Свердловск.: 1977. - С. 50 - 56.
58. Зинатуллин З. З. Уголовно - процессуальное доказывание. Учебное пособие. - Ижевск: Изд - во Удмуртского гос. университета, 1993.- 132 с.
59. Искандеров Р. О преюдициальном значении приговора // Советская юстиция.- 1990.- № 22.- С. 22 - 23.
60. Каминская В. И. Уголовно - процессуальный закон / Демократические основы советского социалистического правосудия.- М.: 1965.- С.75 - 97.
61. Каминская В. И. Учение о правовых презумпциях в уголовном процессе. - М-Л.: АН СССР, 1948.- 131 с.
62. Кипнис Н. М. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве. - М.: Городец, 1995.- 134 с.
63. Колбая Г. Процессуальные вопросы возвращения уголовного дела на доследование //Советская юстиция, 1971., № 7.- С. 19 - 20.
64. Кондаков Н. И. Логический словарь - справочник. - М.: Наука. 1975.- 786 с.
65. Кореневский Ю. В. Судебная практика и совершенствование предвари-тельного расследования. - М.: Юрид. лит,. 1974.- 112 с.
66. Кросс Р. Прецедент в английском праве. - М.: Международные отношения, 1985.- 157 с.
67. Курылев С. В. Основы теории доказывания в советском правосудии.- Минск: Изд - во БГУ, 1969.- 279 с.
68. Куцова Э. Ф. Приговор. -М.: Госюриздат, 1962.- 116 с.
69. Лазарев В. В. , Лыпень С. В. Теория государства и права. - М: СПАРК, 1998.- 448 с.
70. Лазарев В. В. Эффективность правоприменительных актов. - Казань: Изд - во Казанского университета, 1975.- 244 с.
71. Латино-русский словарь. -М.: Советская энциклопедия, 1986.- 826 с.
72. Левченко О. В. Презумпции и преюдиции в доказывании. - Астрахань: из- во АГТУ, 1999.- 232 с.
73. Левченко О. В. Уголовно - процессуальное доказывание (сущность, средства доказывания, предмет и пределы): Автореф. Дисс... д - ра юрид. наук: Удмуртский гос. университет.- Ижевск, 2001.- 51 с.
74. Ломоносова Е. Роль преюдициальных начал при пересмотре гражданских дел по вновь открывшимся обстоятельствам // Советская юстиция.- № 13.- 1972.- С. 18 - 19.
75. Лупинская П. А. Доказывание в советском уголовном процессе. - М.: ВЮЗИ, 1966.- 123 с.
76. Лупинская П. А. Законность и обоснованность решений в уголовном судопроизводстве.- М.: ВЮЗИ, 1972.- 79 с.
77. Лупинская П. А. Некоторые процессуальные и логические вопросы доказывания в уголовном процессе // Советское государство и право.- 1973.- №3.-С. 81 - 86.
78. Лупинская П. А. Теоретические основы принятия решений в советском уголовном судопроизводстве: Автореф. Дисс... д - ра юрид наук. - М., 1973. - 46 с.
79. Лучин В. О., Доронина О. Н. Жалобы граждан в конституционный суд РФ. - М.: Норма, 1998.- 195 с.
80. Лучин В. О., Мойсеенко М. Г. Формирование правовых позиций Конституционного Суда Российской Федерации по проблемам конституционного права // Сб. Теоретические проблемы российского конституционализма.- М.- 2000.- С. 55 - 69.
81. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинеия.- М.: Госполитиздат, 1951.- Т.18.- 932 с.
82. Марочкін І. Є. Доступність правосуддя та гарантії його реалізації //Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук.-практ. конф., 18 - 19 квітня 2002 р., м. Харків / Редкол.: Сташис В. В. (голов. ред.) та ін.- К.; Х.: Юрінком Інтер, 2002.- С. 31 - 34.
83. Марченко М. Н. Основные источники англосаксонского права: понятие, прецедент // Вестн. Моск. ун - та. -1999.- № 4.- С. 26 - 41.
84. Миловидов Н. Законная сила судебных решений. - Ярославль: 1875.- 462 с.
85. Митюков М. А. Акты Конституционного Суда Российской Федерации и конституционных (уставных) судов субъектов РФ и некоторые вопросы их исполнения // Рабочие материалы Всероссийского совещания: Проблемы исполнения решений. -М., 2001.- С. 146 - 154.
86. Мотовиловкер Я. О. О пределах судейской независимости при установлении фактов и применении права по уголовному делу // Советское государство и право.- 1986.- № 5. -С. 124 - 127.
87. Мотовиловкер Я. О. Показания и объяснения обвиняемого как средство защиты в советском уголовном процессе. - М.: Госюриздат, 1956.- 253 с.
88. Мотовиловкер Я. О. Установление истины в советском уголовном процессе. - Ярославль: Изд - во Ярославского ун - та, 1974.- 156 с.
89. Невская Н. Выполнение указаний суда по делу, направленному на дополнительное расследование // Советская юстиция.- № 10.- 1983.- С. 13 - 14.
90. Недбайло П. Е. Применение советских правовых норм. - М.: Юрид. лит., 1960.- 411 с.
91. Немировский Э. Преюдициальные вопросы уголовного процесса в западно- европейской литературе и законодельствах // Журнал юрид.общества. - 1897.-Кн. 9.-С. 1 - 48.
92. Немировский Э. Преюдициальные вопросы в уголовном процессе по русскому праву // Журнал юрид.общества.- 1897.-Кн.11.- С. 1 - 72.
93. Нове у кримінально-процесуальному законодавстві України / Під ред. Грошевого Ю. М.- Харків: Прапор, 2002.- 160 с.
94. Нор В. Т. Защита имущественных прав в уголовном судопроизводстве.- К.: Выща школа, 1989.- 275 с.
95. Нор В. Т. Проблеми теорії судових доказів.- Львів: Вища школа, 1978.- 110 с.
96. Ойгензихт В.А. Понятие гражданско-правовой презумпции //Сов. государство и право, 1975, №10.- С. 21 - 27.
97. Общая теория права и государства. /Под ред. В. В. Лазарева. - М: Юристъ, 2000. -520 с.
98. Общая теория права / Под ред. А. С. Пиголкина.- М: Изд - во МГТУ им. Н. Э. Баумана,1997.- 384 с.
99. Пашкевич П. Ф. Процессуальный закон и эффективность судопроизводства. - М.: Юрид. лит., 1984.-164 с.
100. Перлов И. Д. Приговор в советском уголовном процессе.- М.: Госюриздат, 1968.- 262 с.
101. Петрухин. Внутреннее убеждение суда и правовые презумпции // Советское государство и право.- 1964.- №3.- С. 63 - 71.
102. Петрухин И. Л. Правосудие: время реформ. -М.: Арсис, 1991.- 174 с.
103. Пиголкин А. С. Обнаружение и преодоление пробелов права // Советское государство и право.- 1970.- № 3.- С. 51 - 56.
104. Победкин А. В. Апелляционное производство в уголовном процессе России // Государство и право.- № 3.- 2001.- С. 56 - 58.
105. Полумордвинов Д. И. Законная сила судебного решения. - Тбилиси: Изд - во АН Грузинской ССР, 1964.- 190 с.
106. Права человека: Сборник международных договоров.- Н.- Й.: ООН, 1989.- С. 298 - 312.
107. Проблемы теории государства и права / Под ред. С. С. Алексеева.- М.: Юрид. лит., 1987.- 425 с.
108. Рахунов Р. Д. Аналогия в советском уголовном процессе // Правоведение.- 1971.- № 12.- С. 67 - 72.
109. Рахунов Р. Д. О юридических гарантиях независимости судей в советском уголовном процессе // Советское государство и право.- 1968.- № 4.- С. 52 - 55.
110. Резник Г. М. Внутреннее судейское убеждение и преюдиция // Советская юстиция.- 1971.- № 7.- С. 10 - 11.
111. РезникГ. М. Внутреннее убеждение при оценке доказательств.- М.: Юрид. лит., 1977.- 128 с.
112. Ривлин А. Л. Законность и истинность судебного приговора // Советское государство и право.- № 7.- 1957.- С. 114 - 117
113. Ривлин А. Л. Пересмотр приговоров в СССР.- М.: Госюриздат., 1958.- 312 с.
114. Рихтер А. К. О полной и неполной апеляции// Журнал Мин. Юстиции.- 1907.- № 3.- С.1 - 42.
115. Розин Н. Н. Уголовное судопроизводство. -Петроград: Право, 1916.-597 с.
116. Романов А. К. Правовая система Англии.- М.: Международные отношения, 2000.- 210 с.
117. Рясенцев В. Вопросы преюдиции при рассмотрении судами гражданских дел // Советская юстиция.- 1985- №10.- С. 23 - 25.
118. Савицкий В. Направление дела на доследование из распорядительного заседания // Советская юстиция.- 1972.- № 5.- С. 10 - 12.
119. Савицкий В. М. Очерк теории прокурорского надзора. - М: Наука, 1975.- 387 с.
120. Савицкий В. М. Процессуальные последствия отказа прокурора от обвинения // Правоведение.- 1972.- № 1.- С. 72 - 76.
121. Селіванов М. Повернення судами справ на додаткове розслідування // Радянське право.- 1982.- № 1.- С. 36 - 39.
122. Семенов В. М. Взаимная обязательность решений и приговоров в советском уголовном процессе. Вопросы советского гражданского права и процесса - М: Госюриздат, 1955.- 194 с.
123. Словарь иностранных слов / Под ред. Л. Н. Комаровой - М: Русский язык, 1990.- 624с.
124. Случевский В. Учебник русского уголовного процесса. Судоустройство-судопроизводство. -С-П-б.: 1913.-527 с.
125. Стефановский И. Преюдициальные вопросы по русскому праву // Журнал Мин. Юстиции.- 1873.- № 6.- С. 25 - 64.
126. Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса: В 2 т.- М.: Наука, 1968.- Т. 1: Основные положения науки советского уголовного процесса.- 470 с.
127. Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса: В 2 т. - М.: Наука, 1970.- Т. 2: Порядок производства по уголовным делам по советскому уголовно - процессуальному праву.- 516 с.
128. Строгович М. С. Природа советского уголовного процесса. - М.: Госюриздат, 1939.- 212 с.
129. Строгович М. С. Проверка законности и обоснованности судебных приговоров. - М.: АН СССР, 1956.- 319 с.
130. Строгович М. С. Учение о материальной истине в уголовном процессе. - М.: АН СССР, 1947.- 274 с.
131. Судебная власть / Под ред. И. Л. Петрухина.- М.: ООО «ТК Велби», 2003.- 720 с.
132. Таргабаева. Истинность, преюдициальность и законная сила судебного решения // Проблемы доказывания по уголовным делам: Сб. науч. тр.- Красноярск, 1988.- С. 52 - 60.
133. Теория государства и права / Под ред. В. М. Корельского - М.: НОРМА - ИНФРА. 2000.- 616 с.
134. Теория доказательств в советском уголовном процессе / Под ред. Жогина Н. В.- М: Юрид. лит., 1973.- 732 с.
135. Толочко А. Н. Роль мотивировки в обеспечении законности, обоснованности и справедливости актов социалистического правосудия, выносимых судом первой инстанции по уголовным делам: Дис... канд. юрид. наук: 12. 00. 09 - Харьков, 1985.-213 с.
136. Толочко А. Н. Судебный приговор и его мотивировка. - К.: УМК ВО, 1991.- 68 с.
137. Треушников М. К. Судебные доказательства. - М.: Городец, 1999.- 227 с.
138. Уголовный процесс: Учебник / Под ред. К. Ф. Гуценко.- М.: Норма,1999.- 521 с.
139. Ульянова Л. Т. Оценка доказательств судом 1-й инстанции. - М.: Госюриздат, 1959.- 246 с.
140. Устав гражданского судопроизводства / Под ред. В. В. Исаченко. - С-П-б.: Право, 1911.-522 с.
141. Фаткуллин Ф. Н. Обвинение и судебный приговор. - Казань: Изд - во Казанского ун - та, 1965.-531 с.
142. Фаткуллин. Общие проблемы процессуального доказывания. - Казань: Изд - во Казанского ун - та, 1973.- 348 с.
143. Фойницкий И. Я. Курс уголовного судопроизводства: в 2 т.- С-П-б.: Альфа, 1996.- Т. 2.- 606 с.
144. Хартли Т. К. Основы права Европейского сообщества.- М.: ЮНИТИ, 1998.- 703 с.
145. Шевченко П. Основания возвращения дела на дополнительное расследование нуждаются в уточнении // Советская юстиция.- 1972.- № 24.- С. 11.
146. Щегловитов И. Гражданская предсудимость по уголовным делам // Журнал гражданского и уголовного права.- 1892.- Кн. 3.- С. 5 - 117.
147. Эйсман А. А. Логика доказывания.- М.: Юрид. лит., 1971.-127 с.
148. Юркова Г. Чи відповідає інститут додаткового розслідування Конституції України // Право України. - 2000. -№ 1.- С. 79 - 81.
149. Юсубова У. М. Преюдиции в советском уголовном процессе: Автореф. дисс... канд. юрид. наук: 12.00.09 / ВНИИСЗ. - М.: 1979.- 28 с.