ПРИЄДНУВАЛЬНІ КОНСТРУКЦІЇ: ФУНКЦІОНАЛЬНО-ТЕКСТОВИЙ АСПЕКТ

brief description

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

УДК 811.161.2:81’42

КОЦЮБОВСЬКА ГАЛИНА АНАТОЛІЇВНА

ПРИЄДНУВАЛЬНІ КОНСТРУКЦІЇ: ФУНКЦІОНАЛЬНО-ТЕКСТОВИЙ АСПЕКТ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник кандидат філологічних наук,
доцент І.С.Попова

Дніпропетровськ - 2002

ЗМІСТ
ВСТУП..3
РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ПРИЄДНУВАННЯ Й КОНСТРУКЦІЙ З НИМ У ЛІНГВІСТИЧНІЙ НАУЦІ
1. 1. Розуміння явища приєднування в мовознавстві...8
1. 2. Ознаки й критерії виділення приєднувальних
конструкцій....21
1. 3. Відмежування приєднування від схожих
синтаксичних явищ і побудов..34
1. 4. Виділення приєднувальних конструкцій на рівні тексту...46
РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІОНАЛЬНО-ТЕКСТОВА ХАРАКТЕРИСТИКА
ПРИЄДНУВАЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ
2. 1. Конструкції з власне приєднувальними засобами зв’язку......53
2. 2. Конструкції із засобами зв’язку, омонімічними сурядним.....88
2. 3. Конструкції із засобами зв’язку, омонімічними підрядним..111
2. 4. Структурно-синтаксичні особливості приєднувальних конструкцій і їх функціональне навантаження..139
ВИСНОВКИ...159
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ..165
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...167
ДОДАТКИ..186

ВСТУП

Останнім часом увагу мовознавців привертають явища синтаксичної будови мови, що не можуть бути охарактеризовані в межах існуючої синтаксичної теорії й вимагають застосування описово-структурних методів за рамками окремого речення, тобто в межах тексту. Аналітичний підхід до тексту дає можливість лінгвістам розглядати його як: а) цілісність, розчленовану на семантичні угруповання, що пов’язані за допомогою різних типів лексичних, граматичних, логічних зв’язків і в сукупності творять певну смислову схему тексту; б) мовленнєве ціле; в) процес формування змісту. Текст як структурована за певними законами єдність складається з мовних одиниць-речень, а також побудов, більших за речення. Речення об’єднуються в більші за обсягом текстові утворення спільністю змісту висловлення, певними семантичними зв’язками, а також формальними мовними засобами лексичними й граматичними скріпами, інтонацією.
Серед міжфразових і внутрішньофразових текстових зв’язків, що базуються на різних логіко-смислових відношеннях і завдяки яким реалізується зв’язність будь-якого тексту, виділяється приєднувальний зв’язок. З одного боку, він якісно відрізняється від інших, а з іншого має спільні з ними параметри: спрямованість, розподіленість, міцність. Поєднуючи елементи в певну смислову єдність, він створює своєрідні моделі тексту приєднувальні конструкції.
Вивчення синтаксичних побудов цього типу дозволить з’ясувати питання про мовні особливості тексту, його одиниці, способи їх поєднання в смислову єдність, простежити джерела появи, сферу вживання й специфіку функціонування, назвати їх ритмо-мелодійні ознаки, виділити структурні типи, синтаксичні особливості, зокрема способи вираження приєднуваної частини й засоби зв’язку між елементами побудови. Дослідження суті приєднувального зв’язку й пов’язаної з нею проблеми виділення приєднувальних конструкцій допоможе відмежувати їх від схожих, близьких, і тому іноді важко розрізнюваних явищ, а також від інших текстових одиниць.
Актуальність дослідження таких складних синтаксичних одиниць, як приєднувальні конструкції, обумовлена потребою побудови нової синтаксичної теорії, яка не обмежується рамками речення, а бере до уваги поєднання компонентів тексту й відповідно розв’язує питання про структуру тексту, його внутрішню й зовнішню організацію, особливості внутрішньотекстових зв’язків, і зокрема про специфіку приєднувального зв’язку; необхідністю вивчати ті мовні явища, що пронизують всю синтаксичну будову української мови, починаючись у простому реченні, поширюючись на складне й виходячи за межі речення в текст; виявленням впливу синтаксичної будови уснорозмовного мовлення на формування конструкцій писемної мови, а також змінним характером і функціями деяких мовних одиниць, зокрема службових слів.
Зв’язок з науковими програмами. Тема дисертації є частиною плану наукової роботи кафедри української мови Дніпропетровського національного університету й становить один з аспектів дослідження проблеми: Природа і структура лексичних і граматичних одиниць української мови та їх проекція на сферу мовлення”.
У зв’язку з вищеокресленою загальною проблематикою визначаються об’єкт і матеріал дослідження. Об’єктом вивчення виступають конструкції з приєднувальним зв’язком як текстові утворення, що складаються з базової одиниці, матеріально вираженого показника зв’язку та приєднуваного з його допомогою компонента. Матеріал дослідження становлять конструкції з приєднуванням як особливим видом текстового зв’язку, дібрані методом суцільної вибірки з творів української художньої прози другої половини ХХ ст. таких письменників, як О.Гончар, В.Дрозд, Ю.Мушкетик, які репрезентують певний період розвитку української мови у великих і малих епічних жанрах. Картотека фактичного матеріалу містить понад 8 тис. побудов з приєднуванням.
Мета роботи дослідити специфіку функціонування одного з типів текстових утворень, зокрема приєднувальних конструкцій, шляхом аналізу формальних засобів вираження приєднування як особливого синтаксичного зв’язку та співвідношення приєднуваної частини цих побудов з іншими синтаксичними одиницями, виділити структурні типи приєднуваних компонентів і виявити текстотворчий потенціал цих конструкцій.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
1) з’ясувати природу явища приєднування, а також заснованого на ньому приєднувального зв’язку, його специфічні граматичні та ритмо-мелодійні ознаки, межі функціонування, простежити роль приєднування як одного з типів міжфразових і внутрішньофразових зв’язків у текстовому масиві для формування приєднувальних конструкцій;
2) окреслити ознаки приєднувальних конструкцій як текстових утворень; відмежувати приєднування й конструкції з ним від схожих і близьких явищ у тексті в цілому й у межах речень зокрема;
3) визначити матеріально виражені засоби приєднувального зв’язку, їх семантико-функціональні особливості та поділ на групи;
4) виділити специфічні структурно-семантичні, текстотворчі та текстозв’язуючі функції приєднувальних конструкцій, які включають об’єднання елементів тексту в єдине структурне ціле й передачу його основного змісту;
5) виявити синтаксичні й структурні особливості, обсяг, порядок і спосіб розташування компонентів приєднувальної конструкції, їх зв’язок з функціями, які виконують додані компоненти;
6) встановити типи приєднуваних частин за співвідношенням з одиницями різних мовних рівнів словом, словосполученням, реченням та функції, які властиві кожному з типів.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві на матеріалі писемної мови розглядається приєднувальний зв’язок як сполучниковий текстовий зв’язок, за допомогою якого творяться певні текстові єдності приєднувальні конструкції; визначаються критерії розмежування цих структур від парцельованих конструкцій і складного синтаксичного цілого на основі їх специфічних ознак. На рівні мікротексту з’ясовуються смислове навантаження приєднуваних частин у цих побудовах, а також текстоорганізуючий потенціал моделей із приєднуванням. Спостереження над функціями проводиться з урахуванням формальних показників приєднувального зв’язку, синтаксичних особливостей приєднувальних конструкцій, структурних типів доданих компонентів та способів поєднання елементів висловлення, встановлюються особливості матеріально виражених засобів приєднувального зв’язку. У роботі здійснений статистичний аналіз еквівалентів сполучників та сполучних слів приєднувального зв’язку й структурних типів приєднуваних частин.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в розв’язанні таких актуальних для лінгвістики питань, як: вивчення конструкцій складної будови, у межах яких розкриваються зв’язки між компонентами, різними за семантикою й обсягом наповнення, і виявляються комунікативно-прагматичні функції мови; виявлення природи деяких функціональних компонентів тексту, яка не може бути пояснена з погляду існуючої синтаксичної теорії речення; уточнення діючої класифікації сполучників; вироблення класифікації міжфразових і внутрішньофразових текстових зв’язків, що створюються одиницями різних рівнів, і визначення в ній місця приєднування; встановлення місця приєднувальних конструкцій в ієрархії текстових одиниць; виділення загальних правил побудови цих текстових утворень і закономірностей розташування елементів.
Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані в системних лінгвістичних дослідженнях тексту й текстових утворень окремих функціональних стилів мови та засобів поєднання компонентів у конструкціях з різнимим типами зв’язку, при вивченні мовного стилю таких письменників, як В.Дрозд, О.Гончар, Ю.Мушкетик, а також при розгляді тем із синтаксису простого й складного речення та сполучникового способу зв’язку в межах програм середньої загальноосвітньої школи та вищих навчальних закладів. Принципи аналізу та класифікації складних синтаксичних єдностей, розроблені в дисертації, можуть бути використані при підготовці курсових та дипломних робіт.
Методи дослідження. Основними методами дослідження є описовий та метод трансформаційного аналізу, проте специфіка об’єкта й мети роботи зумовили застосування також порівняльного, статистичного та деяких елементів дистрибутивного методів.
Особистий внесок здобувача. Узагальнивши погляди на приєднування й побудови з ним, ми проаналізували функціонування приєднувальних конструкцій як одного з видів текстових одиниць у сучасній українській художній прозі; розробили класифікацію формальних показників зв’язку між їх складовими, виявили смислові навантаження доданих компонентів і роль приєднувальних конструкцій для організації мікротексту. Спираючись на визначені раніше способи поєднання елементів тексту, простежили їх реалізацію в приєднувальних конструкціях, а також встановили зв’язок між структурним типом приєднуваної частини та її семантичним наповненням. Дослідження проведено одноосібно автором. Усі статті з теми дисертації опубліковані без співавторів.
Апробація роботи. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри української мови Дніпропетровського національного університету. Основні положення дисертаційної роботи викладені в статтях, уміщених у збірниках наукових праць Дослідження з лексикології і граматики української мови”: Т. 1, 2 (Дніпропетровськ, 1999, 2000), Вісник Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка”: Вип. 5(19). Серія Філологічні науки” (Полтава, 2001), Актуальні проблеми вивчення літературних родів”: Вип. 4. (Дніпропетровськ, 2001).
Структура роботи. Дисертаційне дослідження складається із вступу, двох розділів, висновків, джерел фактичного матеріалу, списку використаної літератури (202 найменування) і трьох додатків.

bibliography

ВИСНОВКИ

Результати аналізу дібраних із творів сучасної української художньої прози приєднувальних конструкцій дозволив зробити такі висновки.
1. Приєднування це явище, при якому певна частина висловлення, одержуючи самостійну комунікативну значущість, прикріплюється до основного повідомлення у вигляді додаткової інформації. Зародившись у розмовному мовленні, воно перейшло в писемне, де реалізує логіко-смислові відношення додавання. Відображаючи тематичну єдність одиниць, між якими вони виникають, оформлюючись за допомогою матеріально виражених показників та особливої інтонації (зниження тону перед приєднуваним компонентом, його логічне виділення, наявність значної приєднувальної паузи, наголошення на засобах зв’язку), ці відношення набувають ознак специфічного семантико-синтаксичного приєднувального зв’язку, відмінного від сурядності й підрядності.
На нашу думку, він є еквівалентним сполучниковому, оскільки має свої специфічні матеріальні показники, а також характеризується однобічною спрямованістю, переривчастістю, яка обумовлена змістом додавання, і функціонує як у межах одного речення, так і між елементами тексту, допомагаючи забезпечити його смислову й структурну цілісність, зв’язність і виступаючи одним із видів міжфразового зв’язку. За допомогою приєднувального зв’язку оформлюються приєднувальні конструкції.
2. Ознаками цих моделей як текстових єдностей є двочленний склад, відкрита будова, однобічна залежність приєднуваного компонента, наявність матеріально виражених засобів зв’язку, фіксоване розташування частин: перша, незалежна, базова, знаходиться у препозиції, другий, приєднуваний елемент завжди постпозиційний.
Такими рисами приєднувальні конструкції на рівні тексту відрізняються від складного синтаксичного цілого, якому властива багаточленна структура, замкнена побудова та взаємосплетення речень, від парцельованих конструкцій, які не мають у своєму складі засобів зв’язку та можуть бути повернені в первинний стан, тобто здатні об’єднувати парцелят й основну частинй без зміни їх розташування, чого не можна зробити при приєднуванні, оскільки втрачається зміст додавання, приєднувана частина не випливає з вимог граматичної будови основного елемента. Цими специфічними характеристиками приєднувальні конструкції на рівні речень відмежовуються від відокремлення, вставленості.
3. Яскравим структурним атрибутом і виразником специфіки приєднувальних конструкцій, показником залежності, доданості другого компонента виступають матеріально виражені засоби інтегративності елементів побудови. Відповідно їх можна вважати еквівалентами сполучників та сполучних слів.
За походженням та семантико-функціональними особливостями формальні показники приєднувального зв’язку поділяються на три групи: а) власне приєднувальні сполучники та сполучні слова; б) приєднувальні сполучники та сполучні слова, омонімічні сурядним; в) приєднувальні сполучники та сполучні слова, омонімічні підрядним.
В узагальненому вигляді з урахуванням кількісної характеристики цей поділ на групи подано в Додатку А «Типи формально виражених показників зв’язку в приєднувальних конструкціях».
Власне приєднувальні показники зв’язку виділяються на основі їх здатності приєднувати додаткову інформацію. За походженням вони поділяються на а) такі, для яких функція приєднування є основною; вони утворюються від службових частин мови, що звичайно виражають певне граматичне значення й передають якісь смислові відношення; б) такі, які лише за певних умов виступають засобами приєднувального зв’язку. Вони є похідними від модальних слів і деяких повнозначних частин мови, які продовжують відповідно виражати модальність і зберігати своє лексичне значення, водночас набуваючи ознак і функцій службових слів. Оскільки функція приєднування є для них вторинною, то вони не можуть вважатися сполучниками чи сполучними словами в повному розумінні. Власне приєднувальні показники можуть поєднуватися із сполучниками сурядності чи підрядності, із частками, що посилює їх сполучникову функцію й ускладнює відношення між частинами досліджуваних побудов.
Для наступних двох груп спільною характерною ознакою є зміна їх розташування в структурі речення та трансформація їх функцій. У приєднувальній ролі вони виносяться за межі речення й виступають у зачинательній функції, а також не передають тих логіко-смислових відношень, які виражають у своїй первинній ролі. Сполучники, омонімічні сурядним, збагачують, а іноді навіть змінюють свою семантику, втрачаючи розподіл на єднальні, розділові, протиставні: вони виконують нові для себе спільні функції: додають повідомлення, яке є доповненням, поширенням, уточненням, оцінкою щодо основного, коментуванням, резюмуванням тощо, що пов’язується із самою специфікою приєднування.
Засоби приєднувального зв’язку, омонімічні підрядним сполучникам, частково продовжують виражати ті логічні зв’язки між компонентами, які виражали в складнопідрядному реченні, однак приєднувана одиниця характеризується більшою семантичною самостійністю порівняно з підрядним реченням, певною необов’язковістю. Ці сполучники та сполучні слова виступають у функції прикріплення нової думки, яка не пов'язана з попередньою тільки підрядністю, а додає, уточнює, поширює чи пояснює її. Вони відзначаються частковою втратою сполучникових функцій при приєднуванні, коли компоненти приєднувальної конструкції не мають граматично-смислової відповідності частинам складнопідрядного речення, набуваючи при цьому ознак і функцій часток. Посиленню функцій сполучників та сполучних слів, омонімічних сурядним та підрядним, збагаченню їх семантики та призначення приєднуваної частини сприяє при приєднуванні наявність часток та вставних слів.
4. У приєднувальних конструкціях залежні компоненти, спираючись на значення кожного показника зв’язку, мають такі спільні призначення, які визначаються не однаковою семантикою сполучників і сполучних слів, а змістом самого приєднування: а) доповнювати основну думку важливою інформацією, яка поширює зміст усієї побудови й створює враження повноти повідомлення; б) уточнювати, звужувати, обмежувати зміст висловленого раніше; в) додавати нову думку, яка пояснює, коментує, узагальнює попередню; г) виділяти в інформативному плані додану одиницю, що є своєрідним наголошенням, акцентуацією; ґ) виражати оцінку, ставлення мовця до сказаного в попередньому висловленні. Їх кількість і якість залежить від семантичної місткості кожного окремого засобу.
За допомогою приєднувального зв’язку в художніх прозових текстах української літератури другої половини ХХ століття відбувається об’єднання семантично спільних компонентів, тобто реалізуються зв’язність, цілісність як одні з найважливіших категорій тексту. Цей міжфразовий зв’язок є активним елементом творення тексту, структурного об’єднання його частин як у монологічному, так і в діалогічному мовленні, при переході від однієї форми оповіді до іншої, а також при оформленні одиниць тексту, що належать до різних абзаців, і прикріпленні стійких словосполучень і цитат.
Приєднувальна конструкція допомагає створити повне, інформативно вичерпне повідомлення, відобразити хід думок автора чи персонажа, наблизити оповідь до усно-розмовної: надати їй таких рис або передати усне мовлення, відтворити процес мислення із значною кількістю смислових і модальних відтінків.
5. Спостереження за побудовами з приєднувальним зв’язком дали можливість виявити їх синтаксичні особливості, які пов’язані з функціональною характеристикою цих побудов у тексті. Так залежний компонент може стосуватися як усієї попередньої думки, характеризуватися структурною неповнотою, так і окремих її складових. Тоді, як правило, він може мати повтор деяких лексичних одиниць. Це свідчить на користь того, що доданий елемент моделі семантично й структурно є залежним, похідним від головного. Такі синтаксичні особливості виконують допоміжні конструктивні функції при поєднанні частин приєднувальних конструкцій.
Доданість приєднуваного компонента підкреслюється порушенням звичайного розташування компонентів повідомлення, а зміна послідовності засобів зв’язку в приєднувальних конструкціях пов’язана з виділенням нової, найбільш суттєвої інформації.
Залежно від обсягу доданої думки приєднуватися можуть два й більше компоненти, які паралельно чи послідовно підключені до базової одиниці. Паралельно підключені компоненти можуть бути однорідними, тобто однаково залежати від головної й приєднуватися тотожними засобами, та неоднорідними. У багатокомпонентних приєднувальних конструкціях може відбуватися поєднання однорідного й неоднорідного, а також паралельного й послідовного способів приєднування. За умови безпосередньої послідовності між головною й залежною частинами наявний контактний характер поєднання, за його відсутності одиниці поєднані опосередковано, за допомогою дистантного приєднування.
Зрідка базова частина побудови з приєднувальним зв’язком може становити певну тематичну єдність речень, тоді залежний елемент пов’язується з кожною її складовою.
1. Оскільки головна частина приєднувальної конструкції є автосемантичною, то її будова може бути довільною й не відігравати певної ролі при функціонуванні побудов. Приєднувана ж, навпаки, залежно від свого структурного типу відзначається чітко окресленим призначенням. Відповідно до обсягу та будови доданої одиниці виділяємо приєднувані одиниці мінімального лексичного наповнення, співвідносні як з головними, так і з другорядними членами речення, що виконують функцію поширення, доповнення або уточнення, конкретизації змісту базової одиниці, та приєднувані частини, що відповідають реченням різної кількості предикативних основ і виконують функцію додавання певного зауваження, коментаря, нової думки, які стосуються всього повідомлення в цілому.
Приєднувані елементи, співвідносні з членами речення, можуть виражатися словом, словосполученням та мати при собі ускладнювачі, які не перебувають у безпосередньому зв’язку з основною частиною. Ця одинична лексема або головне слово відповідає функції головних або другорядних членів речення й відзначається досить міцним семантико-граматичним зв’язком із попередньою думкою, оскільки зберігає ознаки зв’язку між словами в реченні.
Додані частини, співвідносні з реченнями, можуть відповідати реченням з однією або двома й більше предикативними основами. Прості приєднувані речення є двоскладними й односкладними: означено-особовими, неозначено-особовими, безособовими, інфінітивними, номінативними. До приєднуваних речень складної будови належать складносурядні, складнопідрядні, безсполучникові та з різними типами зв’язку. Така будова доданих речень не залежить від специфіки приєднування, а пов’язана з обсягом і способом оформлення думки.
В узагальненому вигляді з урахуванням кількісної характеристики ці структурні типи ми наводимо в Додатку Б Структурні типи приєднуваної частини за співвідношенням із членами речення” й у Додатку В Структурні типи приєднуваної частини за співвідношенням із реченнями різної кількості предикативних основ”.
Отже, для функціонально-текстової характеристики приєднувальних конструкцій важливими виявляються логіко-семантичні відношення між елементами цих моделей, зовнішні ознаки приєднування еквіваленти сполучників і сполучних слів, а також специфіка побудови й синтаксичні особливості, що належать до допоміжних, внутрішніх засобів організації за допомогою приєднувального зв’язку смислової й структурної цілісності тексту.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Гончар О. Гори співають. Оповідання.- К., 1985.- 208с.
2. Гончар О. Далекі вогнища: Нові твори.- К., 1988.- 287с.
3. Гончар О. Південь. Новели. К., 1951.- 171с.
4. Гончар О. Твори в 5 томах.- Т.4.- К., 1966.- 468с.
5. Гончар О.Т. Твори: В 7-и т. Т.1. Фронтові поезії; Прапороносці: Трилогія; Новели/ Передм. І.Драча, приміт. В.Коваля. К., 1987. 550с.
6. Гончар О.Т. Твори: В 7-и т. Т.2.Таврія: Роман; Перекоп: Роман/ Приміт. В.Коваля. К., 1987.717с.
7. Гончар О.Т. Твори: В 7-и т. Т.3.Земля гуде: Повість; Партизанська іскра: Кіноповість; Микита Братусь: Повість; Щоб світився вогник: Повість; Оповідання з циклу Південь”/ Приміт. В.Коваля. К., 1987.559с.
8. Гончар О.Т. Твори: В 7-и т. Т.4.Людина і зброя: Роман; Циклон: Роман/ Приміт. В.Коваля. К., 1987.589с.
9. Гончар О.Т. Твори: В 7-и т. Т.5.Тронка: Роман у новелах; Бригантина: Повість/ Приміт. В.Коваля. К., 1988.487с.
10. Гончар О.Т. Твори: В 7-и т. Т.6.- Берег любові: Роман; Оповідання; Статті/ Приміт. В.Коваля. К., 1988.703с.
11. Гончар О.Т. Твори: В 7-и т. Т.7.Собор: Роман; Твоя зоря: Роман/ Приміт. В.Коваля. К., 1987.656с.
12. Дрозд В.Г. Вибрані твори: У 2 т.- К., 1989 Т.1: Оповідання. Романи.- 462 с.
13. Дрозд В.Г. Вибрані твори: У 2 т.- К., 1989 Т.2: Повісті, романи.- 552 с.
14. Мушкетик Ю.М. Обвал; Жовтий цвіт кульбаби та ін.: Повісті та оповідання.- К., 1985.- 382с.
15. Мушкетик Ю.М. Селена: Повісті та оповідання.- К., 1989.- 364с.
16. Мушкетик Ю.М. Яса: Роман/ Післям. В.А.Смолія.- К., 1990.- 831с.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Акопян Р.С. Именительный постпозитивный в безглагольных присоединительных конструкциях в современном русском языке: Автореф. дис канд. наук: 10.02.01. - М., 1976. - 19 с.
2. Акопян Р.С. Именительный присоединения // Русский язык в школе. - 1975.- № 5.- С.77-81.
3. Аксаков К.С. Полное собрание сочинений. Т. 2. Ч. 1. Сочинения филологические. М., 1875.- 660с.
4. Андриевская А.А. Явление сепаратизации” в стилистическом синтаксисе французской художественной прозы // Филологические науки. - 1969. - № 3. - С.77-83.
5. Аникин А.И. Вставные конструкции с присоединительным значением в современном русском языке // Современный русский язык. Уч. зап. МГПИ. - № 296. - М., 1968. - С.31-55.
6. Аспекты общей и частной лингвистической теории текста.- М., 1982.-192 с.
7. Бабайцева В.В. Синкретизм парцеллированных и присоединенных субстантивных фрагментов текста // Филологические науки.- 1997.- №4.-С.56-65.
8. Баранник Д.Х. Текст і його складові // Дослідження з лексикології і граматики української мови: Зб. наук. праць.- Дніпропетровськ, 1999.- С. 15-20.
9. Баталова И.К. Квалификация высказываний с присоединением в аспекте актуального членения в английском языке: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.04.- Л., 1974.- 28 с.
10. Баталова И.К. К вопросу об актуальном членении высказываний с присоединением // Исследования синтаксических проблем английского языка.- Свердловск, 1973.- С.37-43.
11. Баталова И.К. О характере информации в компонентах актуального членения при присоединении // Вопросы романо-германского языкознания и методики преподавания иностранных языков. Уч. зап. ЛГПИ.- Т.469.- Л., 1970.- С.7-14.
12. Белошапкова В.А. Сложное предложение в современном русском языке. Некоторые вопросы теории. М., 1967. 448с.
13. Белунова Н.И. Интегрирующая функция лексико-семантических повторов в текстах публицистического стиля // Текстовые реализации и текстообразующие функции синтаксических единиц.- Ленинград, 1988.- С.70-86.
14. Бисималиева М.К. О понятиях «текст» и «дискурс» // Филологические науки.- 1999.- №2.-С.78-85.
15. Блох М.Я. К проблеме присоединительных связей предложений // Вопросы грамматики английского языка. Уч. зап. МГПИ.- № 367.- М., 1969.- С.38-55.
16. Боевец И.А. О присоединительной функции некоторых причинных союзов в современном французком языке // Вопросы романо-германского языкознания и методики преподавания иностранных языков. Уч. зап. ЛГПИ.- Т.469.- Л.,1970.- С.22-28.
17. Булаховский Л.А. Курс русского литературного языка.- Т.1.- К., 1952.- 446с.
18. Бурак Л.И. Присоединение и его дифференциальные признаки // Русский язык: Межведомственный сборник. Минск, 1988.- Вып.8.- С.60-70.
19. Буракова С.И. К вопросу о присоединительной связи в английском языке // Исследования по романо-германскому языкознанию. Уч. зап.- Вып.41;2.- Волгоград, 1971.- С.112-118.
20. Валгина Н.С. Бессоюзные присоединительные конструкции в современном русском языке // Русский язык в школе. 1958. № 5.- С.40-46.
21. Валгина Н.С. Присоединительные конструкции в современном русском литературном языке.- М., 1964.- 32с.
22. Валгина Н.С. Синтаксис современного русского языка.- М., 1991.- 432с.
23. Ванников Ю.В. Существует ли присоединительная связь предложений? // Труды Ун-та дружбы народов им. П. Лумумбы.- Т.8.- Литературоведение и языкознание. Вып. 2. 1965.- С.163-183.
24. Ванников Ю.В. Явление парцелляции в современном русском языке: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.01.- М., 1965.- 39 с.
25. Васильева Э.П. Относительное присоединение в английском языке (Дистинктивные признаки и генезис): Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.04.- Л., 1975.- 24 с.
26. Ващенко В.С. Мова Тараса Шевченка.- Харків, 1963. 352 с.
27. Вейхман Г.А. К вопросу о синтаксических единствах (На материале современного английского языка) // Вопросы языкознания. 1961. - № 2. С.97-105.
28. Вейхман Г.А. Текст и его синтаксические конституенты // Филологические науки.- 1989.- №4.- С.80-82.
29. Величук А.П. О специфике присоединительной связи в современном русском языке: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.01. Тбилиси, 1961. 16с.
30. Виноградов А.А. К вопросу о дифференциации явлений парцелляции и динамического присоединения // Вопросы языкознания.- 1981.- № 3.- С.98-110.
31. Виноградов А.А. Структура и функции присоединительных конструкций в современном русском литературном языке: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.01.- М., 1984.- 16 с.
32. Виноградов В.В. Пушкин и русский литературный язык 19 века // Пушкин родоначальник новой русской литературы. М., 1941.- С.543-605.
33. Виноградов В.В. Стиль Пушкина.- М., 1941.- 620с.
34. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. К., 1982.- 208с.
35. Вишня Л.І. Синтаксичні зв’язки між реченнями і їх значення для структури абзаца // Українська мова і література в школі. 1982. - № 11. С.51-54.
36. Вомперский В.П. О присоединительных конструкциях в произведениях Пушкина // Русский язык в школе.- 1962.- № 1.- С.46-48.
37. Габка К. Еще раз о сущности присоединительности // Памяти академика В.В.Виноградова. Сб. статей. М., МГУ, 1971. С. 64-66.
38. Гаваева Н.Н.Особенности и свойства связи, формирующей микротекст // Семантика слова и смысл текста.- Саранск, 1986.- С.28-31.
39. Гаибова М.Т. Некоторые наблюдения над лингвистической природой присоединения // Учёные записки Азербайджанского университета. Серия язык и литература. 1976. № 6.- с.87-92.
40. Гаибова М.Т. Присоединительные конструкции и их стилистические функции в художественной прозе: Автореф. дис.канд. филол. наук: 10.02.04.- М., 1973.- 21с.
41. Гаибова М.Т. Структурные типы присоединительных конструкций // Науч. труды Азербайджанского ун-та. Серия язык и литература. 1973. Вып.2. С. 49-54.
42. Гальперин И.Р. О понятии текст // Вопросы языкознания.- 1974.- №6.- с.33-38.
43. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. 1985.- 360с.
44. Гвоздев А.Н. Очерки по стилистике русского языка. М., 1952. 335с.
45. Гжанянц Э.М. Присоединение в современном английском языке // Синтаксис простого предложения.- Л., ЛГПИ, 1972.- С.13-26.
46. Голикова Н.Н. Лингвистический статус и комуникативная сущность присоединительных конструкций // Исследование по лексике и грамматике германских языков. Уч. записки Тартуского гос. ун-та.- Вып. 713.- Тарту, 1985.- С.8-15.
47. Гончар О.Т. Про неповні та одноелементні речення у творах М.М.Коцюбинського // Уч. зап. ХДУ. Харків, 1940. -№ 20. С.177-182.
48. Горбунова Л.Г. Типология и средства выражения присоединительных отношений в бессоюзных сложных предложениях: Автореф. дис канд. филол. нак: 10.02.01.- М., 1990.- 19 с.
49. Греч Н.И. Практическая русская грамматика. СПб. 1834.- 578с.
50. Гурьева С.А. Логико-смысловая организация научных текстов и её психологические особенности // Проблемы истории, взаимосвязи русской и мировой литературы.- Изд-во Саратовского университета, 1983.- С.70-87.
51. Девкин В.Д. Особенности разговорного синтаксиса // Вопросы немецкой разговорной речи.- М., 1974.- С.24-44.
52. Дедик М.А. Анализ семантических связей в тексте // Лингвистические единицы разных уровней и их функциональные характеристики.- Краснодар, 1981.- С. 108-114.
53. Дмитренко В.А. Богдан В.В. Проблема присоединения в английском языке // Вісник Харківського університету: Збірник наукових праць. Серія романо-германська філологія.- Харків, 1999.- №424.- С.22-26.
54. Дмитренко В.А., Захарова Т.В. Присоединительная конструкция в диахроническом аспекте (на материале английских драматургических произведений XVI-XX) // Теоретичні і прикладні аспекти комунікативної діяльності. Вісник Харківського університету.- Харків, 1994.- № 382.- С.36-40.
55. Дмитренко В.А. К вопросу о метатекстовом присоединении // Взаимоотношения системы языка и речевой деятельности. Вісник ХДУ. Харків, 1992. - № 372. С. 22 - 26.
56. Дмитренко В.А., Малышева Т.Н. Стилистические функции присоединительной конструкции с сочинительной связью в английском языке // Система мови та мовленнєва діяльність. Вісник Харківського університету.- №384.- Харків, 1996.- С.44-48.
57. Дмитренко В.А. Присоединительная конструкция в аспекте коммуникативного членения // Проблеми мови та мовленнєвої діяльності. Вісник ХДУ. Харків, 1995. - № 384 (Том 1). С. 26-30.
58. Дмитренко В.А., Солощук Л.В. Взаимодействие вербальных и невербальных элементов коммуникации в рамках присоединительных конструкций // Проблеми мови та мовленнєвої діяльності. Вісник ХДУ. Харків, 1995. - № 384(Том 1). С. 30- 33.
59. Дмитренко В.А. Сопоставительный анализ сложносочиненных предложений, присоединительных конструкций и их роль в организации текста// Вестник Харьковского ун-та. Лингистические и дидактические аспекты исследования германских и романских языков.- № 290.- 1986.- С.21-24.
60. Дмитренко В.А. Структурно-семантичесике особенности и функции сложных предложений и присоединительных конструкций с сочинительной связью (На материале английский диалогических текстов) : Автореф. дис канд.филол. наук: 10.02.04. Одесса, 1989. 17 с.
61. Дніпровська Н.Я. Приєднувальні зв’язки як своєрідний тип сурядності в мові казок // Десята звітно-наукова сесія. Секція лінгвістична.- ХДПІ.- Харків, 1955.- С.5-7.
62. Дудик П.С. Видільні речення в сучасній українській літературній мові // Українська мова в школі.- 1955.- № 6.- С.10-15.
63. Дудик П.С. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення. К., 1973. 288 с.
64. Дулалаев Ю.С. К вопросу о присоединительных и парцеллированных конструкциях // Вопросы синтаксиса и стилистики русского языка.- Ульяновск, 1976.- Вып. 2.- С. 84-93.
65. Жайворонок В.В. Граматична природа складноприєднувальних конструкцій усного літературного мовлення // Мовознавство.- 1970.- № 4.- С. 33-38.
66. Жайворонок В.В. Складноприєднувальні конструкції в українському усному і писемному літературному мовленні: Дис. канд. філол. наук: 10.02.02.- К., 1969. 234 с.
67. Жайворонок В.В. Складноприєднувальна конструкція в усному мовленні // Українська мова і література в школі.- 1969.- № 2.- С.13-17.
68. Жайворонок В.В. Стилістична характеристика складноприєднувальних конструкцій літературного мовлення // Мовознавство.- 1971.- № 6.- С.73-81.
69. Загнітко А.П. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис простого ускладненого і складного речення (теоретико-навчальний комплекс).- Донецьк, ДонДУ, 1994.- 204с.
70. Загнітко А.П. Український синтаксис. Ч.2: Навчальний посібник. - К., 1996. 240с.
71. Зверева Е.С. Функционирование парцеллированных конструкций в современной русской поэтической речи (в сопоставлении с украинской): Дис. канд. филол. наук: 10.02.02. К., 1998. 198с.
72. Иванова Т.К. Частица только” в роли присоедительного союза// Современный русский язык. Уч. зап. МГПИ.- № 423(2).- М.,1971.- С.275-284.
73. Иванчикова Е.А. Парцелляция, её коммуникативно-экпрессивные и синтаксические функции // Русский язык и советское общество: Морфология и синтаксис современного русского литературного языка. М., 1968.- С.227-301.
74. Каранська М.У. Синтаксис сучасної української літературної мови: Навчальний посібник для вузів. К., 1995. 312с.
75. Каранська М.У. Сполучники що, щоб і граматичні конструкції з ними в сучасній українській літературній мові.- К., 1962.- 136с.
76. Карпенко М.В. Наблюдения над структурой присоединительных конструкций в современном русском литературном языке: Дис. канд.филол. наук: 10.02.01. Черновцы, 1958. 233 с.
77. Карпенко М.В. Присоединительные конструкции в современном русском языке (Лекции по спецкурсу для студентов-филологов университета).- Черновцы, 1961.- 53 с.
78. Карпенко М.В. Структура и значение присоединительной конструкции, части которых оформлены как самостоятельные предложения // Уч. зап. Черновицкого гос. ун-та. Сб. научн. трудов аспирантов.- Вып.2.- 1957.- С.25-46.
79. Кващук А.Г. Складні речення приєднувально-допустового значення // Наукові записки Станіславського держ. пед. ін-ту. Філологічна серія.- Т.3.- К., 1959.- С.23-29.
80. Кививяли Г.Б. К вопросу о предложениях с присоединенной вопросительной частью в современном английском языке // Уч. зап. Тартуского гос. ун-та.- Вып.216.Труды по романо-германской филологии.- 1968- С.127-145.
81. Кививяли Г.Б. Повелительные предложения с присоединенной вопросительной частью в современном английском языке // Уч. зап. Тартуского гос. ун-та.- Вып.260.Труды по романо-германской филологии.- 1970- С.5-24.
82. Кививяли Г.Б. Предложения с присоединенной вопросительной частью в английском языке: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.04. Л., 1969. 18с.
83. Ким Г.В. Бессоюзные присоединительные конструкции в современном русском литературном языке (На материале драматургических произведений советских писателей): Автореф. дисканд.филол. наук: 10.02.01.- Алма-Ата, 1965.- 27с.
84. Ким Г.В. О некоторых стилистических функциях бессоюзного присоединения в диалогической речи // Филологический сборник.- Алма-Ата, 1965.- Вып.4.- С.168-175.
85. Кириленко К.І. Про приєднальні зв’язки в поезії Луї Арагона // Наукові записки Київського держ. пед. інституту іноземних мов. Т.1. 1957. С.154-160.
86. Кириченко Г.А. Приєднувальні зв’язки в сфері атрибутивних відношень в англійській мові // Іноземна філологія.- Вип.22.- Львів, 1970.- С.50-57.
87. Киселева Н.П. К характеристике одного из типов присоединительных конструкций // Современный русский язык. Уч. зап. МГПИ.- № 423(2).- М., 1971.- С.284-301.
88. Киселева Н.П. Присоединительные конструкции с модальными словами, частицами // Вопросы теории и методики преподавания русского языка. Уч. зап.- Вып.27.- Кострома, 1971.- С.51-67.
89. Киселева Н.П. Союзные средства присоединительной связи // Русский язык в школе.- 1969.- № 6.- С.83-86.
90. Киселева Н.П. Средства выражения присоединения между компонентами, связанными подчинительными отношениями, в современном русском языке. М., 1971. 146с.
91. Кобзев П.В. О сочетаемости предикативных компонентов в сложноприсоединенных предложениях // Русский язык: Межведомственный сборник.- Вып.4.- Минск, 1984.- С.33-48.
92. Кобзев П.В. Присоединение и обособление // Хабаровский ГПИ.Уч. Зап.- Т.20.- Хабаровск, 1969.- С.35-48.
93. Кобзев П.В. Присоединительные конструкции как разновидность неполных предложений // Вопросы теории и методики преподавания русского языка. Уч. зап. ЛГПИ. Л., 1965. - Т.258.- С.55-74.
94. Коваленко В.М. Механізм семантичних текстових зв’язків // Нариси досліджень у галузі гуманітарних наук у педвузі. Зб. наукових та науково-методичних праць. Вип. ІІІ.- Горлівка, 1997.- С. 259-265.
95. Козачук Г.О. Українська мова. Практикум: Навчальний посібник. К., 1991.- 398с.
96. Колесников А.В. Присоединение законченных предложений в синтаксисе целого текста // Развитие русского языка в советскую эпоху: Известия воронежского государственного педагогического института.- Т.68.- Воронеж, 1969.- С.62-67.
97. Конюхова Л.І. Явище парцеляції в мові сучасних засобів масової інформації: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.02. Львів, 1999. 18с.
98. Королевич Н.Ф. Засоби експресивного синтаксису в романі А.Головка Бур’ян”// Мовознавство. 1967. - № 6. С.76-79.
99. Коструба П.П. До питання про поняття і класифікацію неповних речень // Питання українського мовознавства. Кн.4. Львів, 1971. С. 38-75.
100. Коток Е.В. Об одном типе предложений в современном русском литературном языке // Статьи и исследования по русскому языку. Уч. записки МГПИ им.Ленина.- № 184.- М., 1962.- С.175-205.
101. Коцюбовська Г.А. До проблеми розмежування приєднування і схожих синтаксичних явищ // Дослідження з лексикології і граматики української мови: Зб. наук. пр. - Дніпропетровськ, 2000.- Т.2. С. 72-78.
102. Коцюбовська Г.А. Про деякі особливості приєднувальних конструкцій// Дослідження з лексикології і граматики української мови: Зб. наук. пр. - Дніпропетровськ, 1999. - Т.1. С. 66-72.
103. Коцюбовська Г.А. Синтаксична характеристика приєднувальних конструкцій з матеріально вираженими показниками зв’язку // Збірник наукових праць. Вісник Полтавського державного педагогічного університету