ПРОЦЕСУАЛЬНІ І ТАКТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ НЕВІДКЛАДНИХ СЛІДЧИХ ДІЙ

brief description

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Національний університет «Одеська юридична академія»

На правах рукопису

ВОЙТОВИЧ ІВАН ІВАНОВИЧ
УДК 343.985

ПРОЦЕСУАЛЬНІ І ТАКТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ НЕВІДКЛАДНИХ СЛІДЧИХ ДІЙ

12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Басай Віктор Давидович
доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, академік Академії наук
Вищої освіти України

Одеса – 2012
ЗМІСТ Стор.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………………………………………3
ВСТУП……………………………………………………………………………………..4
РОЗДІЛ 1. Інститут невідкладних слідчих дій в кримінально-процесуальній науці та законодавстві: історія і сучасність…….………………………………………….13
1.1. Історичний розвиток інституту невідкладних слідчих
дій в кримінальному процесі………………………………………………………13
1.2. Поняття, правова природа та види невідкладних слідчих дій…………………...27
Висновки до розділу 1……………………………………….…….……….….………...55
РОЗДІЛ 2. Процесуальні аспекти провадження невідкладних слідчих дій…….……58
2.1. Особливості провадження невідкладних слідчих дій .………………….………..58
2.2. Суб’єкти провадження невідкладних слідчих дій та їх процесуальний статус………………………………………………………………………………..80
Висновки до розділу 2……………………………………….………………………... 102
РОЗДІЛ 3. Тактичні аспекти провадження невідкладних слідчих дій………….…..106
3.1. Основні засади тактики проведення невідкладних слідчих дій ……….….…...106
3.2. Особливості тактики кримінального переслідування
при провадженні невідкладних слідчих дій……..………………………………127
3.3. Тактика професійного захисту під час провадження
невідкладних слідчих дій..………………………………………………………..149
Висновки до розділу 3……….………...….…….……..……………………………….166
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………………171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………………181
ДОДАТКИ……………………………………………………………………………....202

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВСУ – Верховний Суд України
ВЦВК – Всесоюзний Центральний Виконавчий Комітет
ДАІ – Державна автомобільна інспекція
ДПА – Державна податкова адміністрація
КПК – Кримінально-процесуальний кодекс
МВС – Міністерство внутрішніх справ
МЮУ – Міністерство юстиції України
ОРД – Оперативно-розшукова діяльність
РСФРР – Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка
СБУ – Служба безпеки України
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
УСРР – Українська Соціалістична Радянська Республіка

ВСТУП

Актуальність теми. Реформування українського кримінально-процесуального законодавства триває протягом всього періоду незалежності нашої держави, при цьому даний процес ще далеко не завершений. За цей проміжок часу були внесені суттєві зміни до правового регулювання вітчизняного судочинства з метою його демократизації та приведення у відповідність до міжнародних стандартів. У значній мірі удосконалення законодавства стосувалося зміцнення гарантій прав особи у кримінальному судочинстві, підвищення значення судового контролю за законністю досудового слідства, посилення ролі принципів рівності сторін перед законом і судом та змагальності. При цьому не менш важливими аргументами на користь вдосконалення кримінально-процесуального законодавства є і необхідність посилення боротьби зі злочинністю, впровадження у практику нових, більш ефективних підходів до процесу розкриття злочинів та притягнення винних у їх вчиненні до кримінальної відповідальності.
Ефективність боротьби зі злочинністю кримінально-процесуальними засобами у значній мірі залежить від чіткості правової регламентації слідчих дій, а також якості наукових рекомендацій щодо їх провадження, розроблених у рамках криміналістичної тактики. З огляду на це великий теоретичний та практичний інтерес являє собою наукове дослідження особливостей провадження невідкладних слідчих дій, ефективність яких значною мірою визначає і успішність розслідування справи.
Необхідність наукового дослідження проблемних питань нормативного регулювання, а також особливостей тактики проведення невідкладних слідчих дій посилюється тим фактором, що специфіка їх провадження (огляду, обшуку, виїмки) нерідко пов’язана з суттєвими відступами від загального порядку провадження слідчих дій, у зв’язку з чим виникає загроза суттєвого обмеження прав та свобод осіб, щодо яких ці слідчі дії проводяться.
Незважаючи на це, комплексні наукові дослідження процесуальних та криміналістичних аспектів провадження невідкладних слідчих дій у вітчизняній науці не проводилися ще з радянських часів, незважаючи на те, що і законодавче регулювання, і практика їх проведення за цей період суттєво змінилися. Не заповнюють дану наукову прогалину і праці сучасних російських науковців, які більш активно досліджують названі проблеми, оскільки правове регулювання невідкладних слідчих дій в Україні та Російській Федерації після розпаду СРСР значно відрізняється.
Станом на сьогодні вчені-процесуалісти не виробили єдиного підходу до визначення поняття невідкладної слідчої дії, її ознак, умов законності проведення, суб’єктів та строків провадження, що негативно позначається на практичній діяльності правоохоронних органів, призводить до слідчих помилок та порушення прав та свобод громадян під час їх проведення. У рамках криміналістичної науки не розроблено тактичних рекомендацій провадження слідчих дій в умовах невідкладності, хоча їх специфіка і вимагає цього, а це, у свою чергу, не може не позначатися на ефективності розслідування кримінальних справ.
Окремі процесуальні та криміналістичні аспекти провадження невідкладних слідчих дій досліджувалися у працях ряду українських, радянських та зарубіжних учених і практиків, які й стали теоретичною основою дисертації. Так, до дослідження правових та тактико-криміналістичних особливостей невідкладних слідчих дій зверталися Ю.П. Аленін, О.Я. Баєв, Т.В. Барсукова, В.Д. Басай, О.В. Баулін, В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, В.В. Вапнярчук, Т.В. Варфоломєєва, В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевий, А.П. Гуляєв, М.В. Джига, А.Я. Дубинський, М.В. Жогін, Є.Г. Коваленко, О.А. Кожевніков, Л.П. Ковтуненко, І.І. Когутич, А.П. Кругліков, М.К. Кузьменко, В.І. Куклін, О.М. Ларін, О.І. Литвинчук, П.А. Лупинська, В.Т. Маляренко, Е.Є. Манівлець, А.Я. Марков, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, М.П. Оролбаєв, М.А. Погорецький, О.Р. Ратінов, Р.Ю. Савонюк, М.С. Строгович, В.Є. Сидоров, Л.Є. Сигалов, В.М. Тертишник, В.В. Титаренко, Л.Д. Удалова, С.Б. Фомін, М.О. Чельцов, Л.В. Черечукіна, С.А. Шейфер, В.Ю. Шепітько, О.Ю. Шумілов, В.П. Шибіко, Р.Х. Якупов та інші вчені. Тим не менше у більшості випадків проблемні питання правового регулювання і тактики проведення невідкладних слідчих дій не були безпосереднім предметом дослідження цих авторів, а тому вони знайшли тільки фрагментарне висвітлення та вирішення. Праці тих авторів, що більш комплексно досліджували зазначені питання (М.К. Кузьменко, В.І. Куклін, Л.Є. Сигалов, Т.В. Барсукова, П.В. Вдовцев) ґрунтуються або на радянському, або на російському законодавстві, а окремі комплексні дослідження (Е.Є. Манівлець) запрошують до конструктивної дискусії.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана з урахуванням основних положень «Концепції реформування кримінальної юстиції», затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311 /2008, Пріоритетних напрямків розвитку правової науки на 2011-2015 рр., затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 вересня 2010 р. № 14-10, а також у межах виконання плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального права, процесу і криміналістики Івано-Франківського факультету Національного університету «Одеська юридична академія» «Актуальні проблеми попередження та боротьби із злочинністю» на 2011-2015 рр., як складової плану наукових досліджень Національного університету «Одеська юридична академія» «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку української державності та права» на 2011-2015 рр. (реєстраційний номер 0110U000671).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз проблем, пов’язаних з процесуальними і тактичними аспектами провадження невідкладних слідчих дій та формулювання на його основі науково обґрунтованих пропозицій для удосконалення кримінально-процесуального законодавства.
Визначена мета наукового дослідження зумовила необхідність розв’язання таких завдань:
дослідити становлення та розвиток інституту невідкладних слідчих дій у кримінальному процесі;
з’ясувати поняття і правову природу невідкладних слідчих дій;
провести класифікацію невідкладних слідчих дій та проаналізувати окремі їх види;
здійснити аналіз правових норм, що визначають процесуальні особливості провадження невідкладних слідчих дій;
дослідити правовий статус суб’єктів провадження невідкладних слідчих дій;
виділити та обґрунтувати підстави виокремлення тактики невідкладних слідчих дій як особливого виду тактики слідчих дій;
визначити особливості тактики провадження невідкладних слідчих дій;
з’ясувати загальні особливості тактики захисту при провадженні невідкладних слідчих дій та її специфіку в окремих слідчих діях;
з’ясувати типові слідчі помилки під час провадження невідкладних слідчих дій та запропонувати шляхи їх подолання;
сформулювати пропозиції до кримінально-процесуального законодавства, спрямовані на удосконалення правового регулювання проведення невідкладних слідчих дій.
Об’єктом дослідження є правові відносини, що виникають у процесі провадження невідкладних слідчих дій.
Предметом дослідження є процесуальні та тактичні особливості провадження невідкладних слідчих дій.
Методи дослідження. Методологічним підґрунтям наукового дослідження служить сукупність філософських, загальнонаукових та спеціальних методів пізнання правових явищ, вибраних з урахуванням поставленої мети, визначених завдань, об’єкта і предмета дослідження. Метод історико-правового аналізу дав змогу дослідити розвиток інституту невідкладних слідчих дій. За допомогою діалектичного методу проблемні питання досліджено в динаміці та їх взаємозв’язку, поглиблено понятійний апарат, з’ясовано правову природу невідкладних слідчих дій. Метод системно-структурного аналізу дав можливість з’ясувати зв’язок понять «слідча дія» та «невідкладна слідча дія», «криміналістична тактика» та «тактика невідкладних слідчих дій». Застосування методу системного аналізу правових норм дозволило виявити прогалини та суперечності в нормативно-правових актах і сформулювати пропозиції для удосконалення чинного законодавства. Порівняльно-правовий метод застосовувався для зіставлення кримінально-процесуальних норм законодавства України та Російської Федерації з метою з’ясування поняття «невідкладні слідчі дії», дослідження процесуального статусу органу дізнання як суб’єкта провадження. Соціологічні методи анкетування та документального аналізу використовувалися для отримання емпіричних даних, необхідних для унаочнення та підсилення висновків отриманих в результаті дослідження. Усі методи дослідження використано комплексно та у взаємозв’язку, що забезпечило переконливість і достовірність наукових результатів.
Теоретичну основу дисертації становлять наукові положення, що містяться у працях українських і зарубіжних дослідників з історії та теорії держави і права, конституційного, кримінально-процесуального права, криміналістики.
Нормативну базу дослідження становлять норми Конституції, чинного законодавства України та зарубіжних держав.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження склали дані, одержані в результаті дослідження судової статистики Верховного Суду України та матеріалів 120 кримінальних справ, а також дані, отримані при опитуванні 95 дізнавачів, слідчих, прокурорів. Це сприяло формуванню широкої емпіричної бази дослідження, яка забезпечує належну репрезентативність його висновків.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена актуальністю теми дисертації та полягає в тому, що вона є одним із перших в Україні комплексних монографічних досліджень процесуальних і тактичних особливостей провадження невідкладних слідчих дій.
За результатами дослідження сформульовано ряд нових положень, висновків та пропозицій, які мають значення для науки та практики, відповідають вимогам наукової новизни. До них слід віднести такі:
вперше:
виділено історичні етапи розвитку інституту невідкладних слідчих дій;
визначено умови, які визначають невідкладність слідчої дії;
на теоретичному рівні обґрунтовано необхідність розробки окремого виду криміналістичної тактики – тактики невідкладних слідчих дій, як таких, що відзначаються особливостями їх кримінально-процесуального регулювання та специфікою слідчої ситуації;
запропоновано виділення окремого типу слідчої ситуації – невідкладної слідчої ситуації, яка володіє специфічними ознаками і є передумовою для провадження невідкладних слідчих дій;
виділено загальні положення криміналістичної тактики невідкладних слідчих дій для органів та осіб, що проводять розслідування у справі, та для професійних захисників;
сформульовані конкретні тактичні рекомендації щодо організації захисту під час невідкладних слідчих дій, у тому числі й для захисника, призначеного тимчасово для участі у невідкладній слідчій дії до явки обраного захисника;
удосконалено:
визначення поняття «невідкладні слідчі дії», під яким запропоновано розуміти слідчі дії, які здійснюються у стадії досудового розслідування уповноваженими на те суб’єктами кримінального провадження, метою яких є запобігання можливості втрати доказової інформації у справі, і які спрямовані на виявлення і фіксацію слідів злочину, а також доказів, що вимагають негайного вилучення;
класифікацію невідкладних слідчих дій шляхом їх поділу за різними критеріями, у тому числі за суб’єктом провадження, за наявністю процесуальних особливостей, з урахуванням видів джерел доказів, за суб’єктним складом;
набуло подальшого розвитку:
обґрунтування тези про те, що невідкладним слідчим діям і в кримінально-процесуальному, й у тактико-криміналістичному аспекті, насамперед, властиві такі ознаки, як негайність, незамінність, першочерговість, оперативність, неповторюваність, регулятивність, цілеспрямованість;
обґрунтування тези про те, що накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку до порушення кримінальної справи не є невідкладною слідчою дією;
обґрунтування тези про необхідність удосконалення законодавчо визначеного процесуального порядку проведення у житлі чи іншому володінні особи огляду, обшуку та виїмки у невідкладних випадках;
обґрунтування тези щодо відмови від обов’язкової участі понятих у проведенні невідкладних слідчих дії (за винятком обшуку), залишивши їх участь на розсуд особи, яка провадить цю процесуальну дію при цьому у невідкладних випадках з обов’язковим застосуванням безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої дії;
положення про те, що у справах про злочини, що не є тяжкими або особливо тяжкими, з моменту встановлення особи, яка вчинила злочин, протягом визначеного законом строку орган дізнання може проводити лише ті невідкладні слідчі дії, зволікання з проведенням яких може призвести до втрати доказів. Якщо такої необхідності не виникає, то справа повинна бути передана слідчому для провадження досудового слідства відразу, без очікування закінчення визначеного строку;
положення про те, що провадження невідкладних слідчих дій органом дізнання у справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини варто здійснювати лише у тих випадках, коли є неможливим своєчасне прибуття слідчого на місце події і є небезпека втрати слідів злочину;
обґрунтування тези про необхідність скорочення строку дізнання до п’яти діб, протягом якого орган дізнання може проводити невідкладні слідчі дії;
обґрунтування пропозиції про необхідність повідомлення про порушення кримінальної справи і виконання невідкладних слідчих дій не лише прокурора, але й начальника відповідного слідчого підрозділу, що сприятиме швидшому прийняттю слідчим до свого провадження справи, порушеної органом дізнання;
положення про необхідність включення до курсів вивчення криміналістики у розділ криміналістичної тактики – підрозділ «Криміналістична тактика захисту»;
положення про те, що криміналістична тактика, у тому числі й тактика невідкладних слідчих дій, включає у якості внутрішніх структурних елементів, поряд зі слідчою тактикою (тактикою кримінального переслідування), також тактику професійного захисту.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені у роботі висновки і практичні рекомендації, а також пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства можуть бути використані у:
науково-дослідній сфері – для подальшої розробки проблем щодо процесуальних і тактичних особливостей провадження невідкладних слідчих дій;
правотворчій сфері – при розробці нового КПК України, при внесенні змін та доповнень до чинного КПК України;
правозастосовній діяльності – як рекомендації для удосконалення практичної діяльності дізнавачів, слідчих, прокурорів щодо порядку провадження невідкладних слідчих дій; адвокатів щодо участі в їх провадженні;
навчальному процесі – при викладанні дисциплін «Кримінальний процес», «Криміналістика», спеціальних курсів, а також для підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій.
Результати дисертаційного дослідження були впроваджені у навчальний процес Івано-Франківського факультету Національного університету «Одеська юридична академія» (Акт про впровадження від 6 вересня 2011 р.).
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана на кафедрі кримінального права, процесу і криміналістики Івано-Франківського факультету Національного університету «Одеська юридична академія» та обговорена на міжкафедральному семінарі кафедри кримінального права, процесу і криміналістики та кафедри теорії та історії держави і права Івано-Франківського факультету Національного університету «Одеська юридична академія». Основні положення дисертаційного дослідження доповідались на конференціях: Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Стан та перспективи розвитку правової культури в Україні» (25 лютого 2011 р., м. Тернопіль); Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького складу «Правове життя сучасної України» (20-21 травня 2011 р., м. Одеса); ІХ Всеукраїнській науково-практичній заочній конференції «Сучасна освіта і наука в Україні: наукові здобутки, стан і перспективи» (22-24 червня 2011 р., м. Запоріжжя).
Публікації. Основні положення дисертації відображено у 9 наукових статтях, 6 з яких опубліковано у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України, 3 – у тезах наукових повідомлень.

bibliography

ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження дозволяє нам сформулювати певні висновки та запропонувати ряд рекомендацій щодо вдосконалення правового регулювання інституту невідкладних слідчих дій та підвищення ефективності практичної діяльності з проведення цього виду слідчих дій.
Історико-правовий аналіз інституту невідкладних слідчих дій дозволяє виділити такі етапи його становлення та розвитку:
1) зародження інституту слідчих дій та його розвиток, починаючи з давньоруського законодавства до другої половини XVII ст. (Руська Правда; Коротке відображення процесів чи судових тяжб 1715 р.; Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 р.);
2) розвиток невідкладних слідчих дій в законодавстві Російської імперії з початку XІХ – до початку ХХ ст. (Звід законів Російської імперії 1832 р.; Статут кримінального судочинства 1864 р.);
3) розвиток невідкладних слідчих дій в законодавстві СРСР та УСРР з початку 20-х років XX ст. до кінця 50-х років ХХ ст. (Декрети РНК РРФСР та УСРР 1918-1921 рр., КПК УСРР 1922 р., Основи кримінального судочинства СРСР 1959 р.);
4) розвиток інституту невідкладних слідчих дій в законодавстві УРСР з 60-х років ХХ ст. до сьогоднішніх днів (КПК УРСР 1960 р., зміни до нього за часи незалежності України; проекти КПК України).
Періодизація історичного розвитку інституту невідкладних слідчих дій дозволяє зробити висновок, що його виникнення було пов’язане з необхідністю доручення проведення окремих слідчих дій органам дізнання, для яких така діяльність не є основною, до того моменту, поки кримінальна справа не буде передана слідчому для проведення попереднього слідства. Така необхідність обумовлена загрозою втратити важливі докази у справі у випадку зволікання з проведенням ряду слідчих дій – огляду місця події, обшуку, виїмки, допиту тощо, викликаного процесуальними формальностями, пов’язаними зі вступом слідчого, для якого проведення слідчих дій є професійним обов’язком, у справу.
Історично інститут невідкладних слідчих дій виникає на підставі слідчих дій, що виконуються органами дізнання до моменту передачі справи слідчому для провадження досудового слідства. Згодом зміст невідкладних слідчих дій розширюється за рахунок тих слідчих дій, які повинен виконати слідчий до передачі справи за підслідністю та тих слідчих дій, які проводяться за певною спрощеною формою у невідкладних випадках, коли дотримання всіх формальностей (отримання попереднього дозволу суду, санкції прокурора, відкладення слідчої дії до ранку тощо) може загрожувати втратою важливих доказів для справи.
З врахуванням відсутності нормативного визначення поняття «невідкладна слідча дія» у нашому законодавстві, висловлено пропозицію про доповнення ст. 32 КПК України визначенням поняття «невідкладна слідча дія» такого змісту: «Невідкладні слідчі дії – це це слідчі дії, які здійснюються на стадії досудового розслідування уповноваженими на те суб’єктами кримінального провадження з метою запобігання можливості втрати доказової інформації у справі та виявлення і фіксації слідів злочину, а також доказів, що вимагають негайного вилучення».
Невідкладні слідчі дії характеризуються такими ознаками як першочерговість; негайність; оперативність; неповторюваність; регулятивність; цілеспрямованість; незамінність. Поняття невідкладності як характеристика слідчих дій у кримінальному процесі вживається: по-перше, в розумінні першочерговості їх проведення відносно інших слідчих дій; по-друге, у зв’язку з обов’язком їх виконання при передачі справи за підслідністю.
Обґрунтовано висновок, що за певних умов будь-яка слідча дія може бути невідкладною. А тому існує необхідність законодавчого визначення умов, які обумовлюють невідкладність слідчої дії: 1) для встановлення підстави для порушення кримінальної справи, якщо інші можливості для цього відсутні; 2) з метою недопущення зникнення чи знищення слідів злочину, що містять доказову інформацію, або джерел, що їх забезпечують; 3) якщо зволікання з провадженням слідчої дії може спричинити більш тяжкі наслідки, ніж обмеження прав та свобод людини у випадку її невідкладного проведення; 4) з метою недопущення вчинення нового злочину.
Вважаємо за можливе проведення до порушення кримінальної справи у невідкладних випадках огляду предметів і документів, призначення і проведення експертизи, коли це необхідно для встановлення ознак злочину.
Накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку до порушення кримінальної справи не є невідкладною слідчою дією, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 187 КПК України здійснюється з метою запобігання злочину, що не відповідає завдання кримінального процесу. Окрім того, запобігати злочинам, про готування до яких стає достовірно відомо, необхідно негайно, натомість законодавством встановлена складна процедура отримання дозволу. Стосовно невідкладності провадження цих слідчих дій після порушення кримінальної справи, то здійснення повноважень щодо розгляду подань слідчих і винесення постанови про накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку варто покласти на місцеві суди.
У житлі чи іншому володінні особи обшук та виїмка можуть бути проведені за відсутності постанови судді, якщо існує невідкладна необхідність:
1) виконати постанову слідчого про розшук особи;
2) здійснити затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за наявності підстав передбачених ч. 1 ст. 106 цього кодексу;
3) врятувати життя людей, відвернути безпосередню загрозу їхньому здоров’ю чи майну.
Огляд у невідкладних випадках, окрім вищезазначених, може бути проведений, коли необхідно оглянути місце вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину.
В цих випадках огляд, обшук та виїмка можуть бути проведені на підставі постанови слідчого. Слідчий протягом двадцяти чотирьох годин із моменту початку виконання слідчої дії повідомляє суд і прокурора про проведену слідчу дію. Одночасно слідчий для перевірки законності рішення про провадження слідчої дії надсилає прокурору і до суду копії постанови про проведення слідчої дії та протоколу про її виконання. Суддя протягом двадцяти чотирьох годин із моменту їх отримання перевіряє законність виконаної слідчої дії, у разі необхідності заслуховує підозрюваного, обвинуваченого, захисника, слідчого, прокурора і за наявності підстав виносить постанову про законність чи незаконність слідчої дії. У разі, якщо суддя визнає виконану слідчу дію незаконною, усі докази, які були отримані під час слідчої дії, цією постановою визнаються недопустимими.
З метою підвищення ефективності проведення невідкладних слідчих дій та усунення зайвих формальностей, які не виправдовують свою доцільність, ми підтримуємо позицію щодо відмови від обов’язкової участі понятих при провадженні невідкладних слідчих дій (за винятком обшуку, виїмки), залишивши їх участь на розсуд особи, яка провадить цю процесуальну дію, але за умови обов’язкового застосовування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої дії.
У випадку, якщо органом дізнання є установа, пропонується особу, яка провадить дізнання законодавчо визначити «дізнавачем». Дізнавач, в період виконання повноважень (порушення кримінальної справи, виконання невідкладних слідчих дій), є процесуально самостійним і незалежним учасником кримінального процесу, який діє на підставі й у межах закону та наданих йому повноважень начальником органу дізнання чи його заступником. Запропоновано КПК України доповнити ст. 101-1 «Статус дізнавача», в якій визначено процесуальний статус дізнавача, з врахуванням пропозицій науковців щодо права на самостійне проведення невідкладних процесуальних дій до порушення кримінальної справи або в межах її провадження, якщо зволікати не дозволяють обставини.
У випадку, якщо суб’єктом провадження дізнання є не установа в цілому, а саме начальники ряду установ і органів, які відповідно до закону, зобов’язані самостійно порушувати кримінальну справу і здійснювати невідкладні слідчі дії, ми допускаємо, що начальник може доручити виконання тієї або іншої слідчої дії найбільш підготовленому співробітникові у рамках окремого доручення. Проте в цьому окремому дорученні мають бути чітко визначені, які саме невідкладні слідчі дії і для вирішення яких завдань, в який строк мають бути виконані співробітником.
Підтримуючи позицію щодо розширення переліку спеціалізованих органів дізнання, вважаємо за необхідне доповнити ч. 1 ст. 101 КПК України іншими спеціалізованими органами дізнання, до яких віднести: 1) органи санітарно-епідеміологічної служби України – у справах про порушення санітарно-епідеміологічних правил; 2) органи державної екологічної інспекції – у справах про порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; 3) органи державної інспекції рибної охорони – у справах про порушення законодавства в сфері їх діяльності; 4) органи державної інспекції лісового господарства – у справах про порушення законодавства в сфері їх діяльності; 5) керівників дипломатичних представництв та консульських установ – у справах про злочини, вчинені на території цих установ.
Для однозначності вирішення питань щодо процесуального розмежування провадження невідкладних слідчих дій органом дізнання чи слідчим запропоновано ч.ч. 1 і 2 ст. 104 КПК України викласти у такій редакції:
«За наявності ознак злочину, що не є тяжким чи особливо тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила. Після цього орган дізнання, додержуючись строків, передбачених частиною 1 статті 108 цього Кодексу, проводить, лише невідкладні слідчі дії, зволікання з проведенням яких може призвести до втрати доказів. Якщо ж такої необхідності не виникає, орган дізнання, не очікуючи закінчення визначеного строку, складає постанову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для затвердження.
У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий або особливо тяжкий злочин, провадження невідкладних слідчих дій здійснюється ним лише у випадку, коли є неможливим своєчасне прибуття слідчого на місце події та існує небезпека втрати слідів злочину, після цього справа передається слідчому через прокурора у межах строків, передбачених частиною 2 статті 108 цього Кодексу».
Строк провадження невідкладних слідчих дій органом дізнання, будучи різновидом правових гарантій, повинен бути максимально адекватним й реальним для виконання лише невідкладних слідчих дій, у зв’язку з чим запропоновано строк визначений ч.ч. 1 і 2 ст. 108 КПК України скоротити до п’яти днів.
Підтримано і обґрунтовано пропозицію про необхідність повідомлення про порушення кримінальної справи і виконання невідкладних слідчих дій не лише прокурора, але й начальника відповідного слідчого підрозділу, що сприятиме швидшому прийняттю слідчим до свого провадження справи, порушеної органом дізнання, не чекаючи закінчення встановленого законом десятиденного строку провадження дізнання. Запропоновано відповідні зміни до ч. 2 ст. 103 та ч. 4 ст. 114 КПК України.
Якщо під час розслідування кримінальної справи буде встановлено інші злочини вчинені особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов’язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, і які не підслідні тому органу, який здійснює у справі досудове слідство, то у разі неможливості виділення цих матеріалів в окреме провадження орган, який здійснює у справі досудове слідство зобов’язаний виконати невідкладні слідчі дії і проінформувати прокурора про виявлені факти, а прокурор, який здійснює нагляд за досудовим слідством, своєю постановою визначає підслідність всіх цих злочинів.
Підвищення ефективності застосування кримінально-процесуальних норм, що регулюють порядок провадження невідкладних слідчих дій, пов’язане і з розробкою в рамках криміналістичної тактики практичних рекомендацій щодо проведення невідкладних слідчих дій. Саме відсутність (недостатність) відповідних знань криміналістичної (слідчої) тактики і позначається на більшому відсотку слідчих помилок під час проведення невідкладних слідчих дій органами дізнання.
Тісний зв’язок кримінального процесу та криміналістики та велике практичне значення невідкладних слідчих дій обумовлює необхідність аналізу даного інституту як з процесуальної, так і тактико-криміналістичної точки зору.
Розробка тактичних рекомендацій щодо проведення невідкладних слідчих дій повинна здійснюватися у рамках криміналістичної тактики. При цьому криміналістична тактика не є тотожним поняттю слідчої тактики, яка по-перше стосується лише сторони кримінального переслідування, а по-друге, лише досудового слідства, а включає в себе поряд з нею і тактику професійного захисту як «рівноправний» структурний елемент. Захист у кримінальному процесі не менш, ніж обвинувачення, покликаний сприяти досягненню завдань кримінального судочинства, зазначених у ст. 2 КПК України.
Тому криміналістична тактика не може обслуговувати тільки одну функцію кримінального процесу – кримінального переслідування (обвинувачення),. Практична реалізація принципу змагальності у кримінальному процесі передбачає наявність рівних можливостей у обох сторін, у тому числі й щодо забезпечення криміналістичними рекомендаціями. З огляду на вищенаведене доцільним є включення до курсу криміналістики, розділу «Криміналістична тактика» у вищих навчальних закладах основ тактики професійного захисту.
Тактичні рекомендації щодо проведення невідкладних слідчих дій як для сторони кримінального переслідування, так і сторони захисту ґрунтуються на загальних положеннях криміналістичної тактики проведення слідчих дій, але з врахуванням кримінально-процесуальної та криміналістичної специфіки проведення невідкладних слідчих дій.
Обрання тактики провадження слідчих дій спирається на комплекс певних умови, що склався на конкретний момент розслідування кримінальної справи та іменується слідчою ситуацією. Зважаючи на особливості правового регулювання невідкладних слідчих дій, існує необхідність у виділенні специфічної типової слідчої ситуації, що спонукає особу, що здійснює розслідування у справі, прийняти тактичне рішення про проведення невідкладної слідчої дії.
Ознаками такої слідчої ситуації є: 1) раптовість виникнення потреби у її проведенні; 2) недостатність інформації та часу для прийняття відповідних процесуальних та тактичних рішень; 3) існування реальної загрози втрати важливих для справи доказів.
До ключових чинників, які впливають на формування конкретної невідкладної слідчої ситуації, слід віднести такі фактори: 1) психологічного характеру – психологічний стан особи, яка здійснює розслідування у справі, психологічний стан інших учасників розслідування, наявність (відсутність) конфлікту у розслідуванні та провадженні конкретної слідчої дії; 2) психологічного характеру – поінформованість слідчого про обставини злочину, потенційні докази, можливість їх виявлення, місця, де приховуються знаряддя злочину, предмети злочину, речові докази, наміри осіб, що протидіють слідчому тощо); поінформованість інших учасників процесу та слідчих дій про рівень поінформованості слідчого, про наявність виявлених та невиявлених слідством доказів, про наміри слідчого; 3) процесуального та тактичного характеру – стан провадження у справі, наявність доказів у справі, наявність надійних, але ще не використаних джерел інформації, можливість застосування запобіжних заходів, проведення конкретної слідчої дії, наявність тактичного ризику та можливість його мінімізації, наслідки помилкових дій слідчого, непередбачені дії потерпілого чи осіб, не причетних до злочину; 4) матеріального та організаційно-технічного характеру – наявність у розпорядженні технічних засобів, необхідних спеціалістів.
Крім загальної невідкладної слідчої ситуації, яка сформувалася на конкретний момент розслідування справи, існує необхідність у виділенні часткового її прояву – ситуації невідкладної слідчої дії, тобто сукупності обставин, що складаються під час провадження конкретної невідкладної слідчої дії та визначають необхідність застосування тих чи інших тактичних прийомів чи комбінацій.
Особливості тактики провадження невідкладних слідчих дій для особи, що провадить дізнання та слідчого, та участі у цих слідчих діях для захисника спостерігаються на всіх етапах їх організації та проведення – підготовки до проведення слідчої дії; проведення слідчої дії; закріплення ходу та результатів слідчої дії.
Тактика невідкладних слідчих дій має свою специфіку для обох протилежних функцій кримінального судочинства – кримінального переслідування та захисту.
Для органу дізнання та слідчого специфіка криміналістичної тактики невідкладних слідчих дій визначається наявністю особливих ознак, якими характеризується цей вид слідчих дій, і у першу чергу ознаками першочерговості, негайності, оперативності, неповторності та незамінності. Ці ознаки обумовлюють такі особливості тактики кримінального переслідування: 1) спрямованість на забезпечення законності невідкладної слідчої дії; 2) повнота перевірки слідчих версій; 3) повнота фіксації ходу та результатів невідкладної слідчої дії; 4) вжиття додаткових у порівнянні з тими, що передбачені законом, гарантій законності слідчих дій; 5) обов’язкове планування проведення невідкладної слідчої дії.
Дані особливості тактики невідкладних слідчих дій доповнюються специфічними тактичними рекомендаціями для різних видів невідкладних слідчих дій – слідчого огляду, обшуку, виїмки, допиту тощо.
Подальший розвиток криміналістичної тактики провадження невідкладних слідчих дій, підвищення їх ефективності пов’язаний з аналізом практичних проблем, типових слідчих помилок, які зустрічаються у процесі розслідування, і викликають необхідність їх запобігання.
Необхідність розробки тактики професійного захисту при провадженні невідкладних слідчих дій у рамках визначається виконанням адвокатами-захисниками публічної функції – забезпечення права на захист у кримінальному процесі. Діяльність захисника у рамках тактики та методики захисту слід розглядати як криміналістичну діяльність, але при цьому тактика захисту займає у криміналістиці самостійне місце, поряд із іншими підсистемами криміналістичної тактики (тактика кримінального переслідування і тактика діяльності суду).
Існують як процесуально-правові, так і криміналістичні підстави виокремлювати окремий структурний елемент тактики захисту взагалі – тактику захисту при провадженні невідкладних слідчих дій. До процесуально-правових належить зокрема можливість залучення слідчим до проведення невідкладних слідчих дій захисника тимчасово до явки обраного підозрюваним чи обвинуваченим захисника, а також вищої ймовірності суттєвого обмеження прав та свобод особи під час проведення невідкладних слідчих дій порівняно з слідчими діями, що провадяться у звичайному режимі. До криміналістичних – необхідність розробки контрприйомів проти тактичних прийомів, які використовуються стороною обвинувачення під час проведення таких слідчих дій, та підготовки захисника до можливих спроб перешкоджати належному захисту з боку особи, що проводить слідчу дію.
Обґрунтовано позицію про доцільність якомога активнішої участі захисника у невідкладних слідчих діях при наявності у нього такої можливості з метою підвищення ефективності захисної діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алабаш С.Г. Проблеми вилучення органами дізнання, слідчим та прокурором носіїв доказової інформації до порушення кримінальної справи у разі безпосереднього виявлення ними ознак злочину / С.Г. Алабаш, А.О. Шульга // Актуальні проблеми кримінального судочинства України: Матеріали наук.-практ. конф. – Донецьк, 2004. – С. 30 – 32.
2. Александров Г.Н. О предварительном следствии и дознании / Г.Н. Александров // Советское государство и право. – 1954. – № 2. – C. 53 – 61.
3. Алексеев Н.С. Очерк развития науки советского уголовного процесса / Н.С. Алексеев, В.Г. Даев, Л.Д. Кокорев. – Воронеж: Издательство Воронежского университета, 1980. – 248 с.
4. Ароцкер Л.Е. О соотношении процессуальных, тактических и этических начал в следственных действиях / Л. Е. Ароцкер // 50 лет Советской прокуратуры и проблемы совершенствования предварительного следствия (Краткие тезисы докладов и научных конференций). – Л., 1972. – С. 52 – 55.
5. Ахпанов А.Н. Проблемы участия понятых в уголовном судопроизводстве / А.Н. Ахпанов, А.Л. Хан, Т.А. Ханов // Проблемы социально-экономических процессов и законодательства Республики Казахстан. Сборник научных трудов Карагандинского Филиала Университета им. Д.А. Кунаева. – Вып. 3. – Караганда, 2003. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://law.edu.ru/doc/document.asp?docID=1202563.
6. Баев М.О. Тактические основы деятельности адвоката защитника в уголовном судопроизводстве / М.О. Баев. – Воронеж: Издательство Воронежского государственного университета, 2004. – 220 с.
7. Баев О.Я. К основам теории профессиональной защиты в уголовном процессе: объект и предмет криминалистической адвокатологии / О.Я. Баев // Правовая наука и реформа юридического образования. – Воронеж, 1996. – С. 47 – 48.
8. Баев О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защиты от него. Следственная тактика: Научно-практическое пособие / О.Я. Баев. – М.: Издательство «Экзамен», 2003. – 432 с.
9. Бакуліна Н.В. Визначення понять і повноважень суб’єктів, які провадять дізнання / Н.В. Бакуліна // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2010. – № 1. – С. 240 – 248.
10. Барсукова Т.В. Неотложные следственные действия и ошибки при их производстве: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Т.В. Барсукова. – Воронеж, 2003. – 24 с.
11. Барсукова Т.В. Неотложные следственные действия и ошибки при их производстве: дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 . – М.: РГБ, 2003. – 206 с.
12. Басай В. Використання криміналістичних знань у діяльності адвоката-захисника / В.Д. Басай, М.В. Костицький, Я. Онишко, А. Приймак // Радянське право. – 1988. – № 6. – 109 с.
13. Батюк О.В. Окремі питання провадження невідкладних слідчих дій при розслідуванні злочинів, вчинених в установах виконання покарання / О.В. Батюк // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – 2010. – № 1. – С. 442 – 451.
14. Баулін О.В. До встановлення правового інституту процесуальної незалежності слідчого / О.В. Баулін // Право України. – 1997. – № 7. – С. 15 – 16.
15. Бахин В.П. Понятие, сущность и содержание криминалистической тактики: Лекция / В.П. Бахин. – К., 1999. – 34 с.
16. Белкин А.Р. Теория и практика доказывания: свет и тени нового КПК РФ / А.Р. Белкин // Воронежские криминалистические чтения. – Вып. 4. – Воронеж, 2003. – С. 62 – 75.
17. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. Злободневные вопросы российской криминалистики / Р.С. Белкин – М: Издательство НОРМА, 2001. – 240 с.
18. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы. От теории – к практике / Р.С. Белкин. – М.: Юрид. лит., 1988. – 304 с.
19. Белкин Р.С. Курс криминалистики: Частные криминалистические теории. – Т. 2 / Р.С. Белкин. – М.: Юристъ, 1997. – 464 с.
20. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики: Криминалистические средства, приемы и рекомендации. – Т.3 / Р. С. Белкин. – М.: Изд-во Акад. МВД СССР, 1979. – 368 с.
21. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики: Общая теория советской криминалистики. – Т. 1 / Р.С. Белкин. – М.: Изд-во Акад. МВД СССР, 1977. – 340 с.
22. Белкин Р.С. Процессуальные аспекты назначения экспертизы в стадии возбуждения уголовного дела / Р.С. Белкин, Д.Я. Мирский // Процессуальные аспекты судебной экспертизы. – М., 1986. – С. 35 – 46.
23. Белкин Р.С. Судебная экспертиза: вопросы, требующие решения / Р.С. Белкин // Советская юстиция. – 1988. – №1. – С. 21 – 23.
24. Бирюков В.В. Теория и практика планирования расследования преступлений. Учебное пособие / В.В. Бирюков, О.Б. Мельникова, Р.Н. Шехавцов, И.В. Попов. – Луганск: РИО ЛАВД, 2002. – 72 с.
25. Божкова Н.Р. Следственная (криминалистическая) тактика / Н.Р. Божкова, В.Т. Власенко, В.И. Комиссаров. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та. 1996. – 288 с.
26. Бойков А.Д. Этика профессиональной защиты по уголовным делам / А.Д. Бойков. – М.: Юрид. лит., 1978. – 176 с.
27. Болотин С.В. Орган дознания в системе уголовно-процессуальных правоотношений: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / С.В. Болотин. – Москва, 1990. – 20 с.
28. Бритвич Н.Г. Первоначальные следственные действия и их роль в построении методики расследования / Н.Г. Бритвич // Методика расследования преступлений. Общие положения: Материалы научно-практической конференции (г. Одесса, ноябрь 1976 г.). – М., 1976. – С. 79 – 80.
29. Булейко О.Л. Забезпечення прав учасників кримінально-процесуального судочинства / О.Л. Булейко // Вісник Академії адвокатури України. – № 1(14). – 2009. – С. 130 – 132.
30. Булейко О.Л. Участь понятих у кримінальному процесі: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00 .09 / О.Л. Булейко. – К., 2009. – 17 с.
31. Быков В. Контроль и запись телефонных и иных переговоров / В. Быков // Законность. – 2001. – № 10. – С. 12 – 14.
32. Быховский И.Е. Развитие и совершенствование следственных действий / И.Е. Быховский // 50 лет Советской прокуратуры и проблемы совершенствования предварительного следствия (Краткие тезисы докладов и научных конференций). – Л., 1972. – С. 31 – 35.
33. Быховский И.Е. Развитие процессуальной регламентации следственных действий / И.Е. Быховский // Советское государство и право. – 1972. – №4. – С. 107-110.
34. Вапнярчук В.В. Особливості процесуального становища особи, яка провадить дізнання / В.В. Вапнярчук.– Х.: Торсінг, 2000. – 220 с.
35. Вапнярчук В.В. Поняття органів дізнання та їх компетенція / В.В. Вапнярчук // Юридичний радник. – 2005. – № 3 (5). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.yurradnik.com.ua/stride/ur/index.php?m=authors
36. Вапнярчук В.В. Процесуальне становище особи, яка провадить дізнання: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / В.В. Вапнярчук. – Харків, 2000. – 20 с.
37. Варфоломеева Т.В. Вопросы тактики защиты в уголовном судопроизводстве / Т.В. Варфоломеева // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1984. – Вып. 29. – С. 36 – 40.
38. Варфоломеева Т.В. Криминалистика и профессиональная деятельность защитников / Т.В. Варфоломеева. – К.: Вища школа, 1987. – 152 с.
39. Васильев А.Н. Следственная тактика / А.Н. Васильев. – М.: Юридическая литература, 1976. – 197 с.
40. Васильев А.Н. Тактический прием – основа следственной тактики / А.Н. Васильев // Социалистическая законность. – 1974. – № 4. – С. 44 – 47.
41. Вдовцев П.В. Неотложные следственные действия в российском уголовном процессе: вопроси теории, практики и законодательного регулирования: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / П.В. Вдовцев. – Екатеринбург, 2011. – 23 с.
42. Войтович І.І. Розвиток процесуальної форми невідкладних слідчих дій в кримінальному процесі / І.І. Войтович // Наше право. – 2011. – № 1 ч. 1 – 2011. – С. 136 – 140.
43. Войтович І.І. Окремі питання тактики захисту під час проведення невідкладних слідчих дій / І. І. Войтович // Актуальні проблеми держави і права. – № 61. – 2011. – С. 458-466.
44. Войтович І.І. Проблеми класифікації невідкладних слідчих дій за часом їх провадження у кримінальному процесі / І.І. Войтович // Університетські наукові записки. – Хмельницьк, 2011. – № 2 (38). – С. 328 – 333.
45. Войтович І.І. Процесуальне становище органу дізнання як суб’єкта провадження невідкладних слідчих дій / І.І. Войтович // Держава і право. Юридичні і політичні науки. – 2011. – Випуск 53. – С. 533 – 539.
46. Войтович І.І. Строки провадження невідкладних слідчих дій / Войтович І.І. // Європейські перспективи. – 2011. – № 2. – С. 123 – 127.
47. Волчецкая Т.С. Развитие криминалистической науки и предмет криминалистики / Т.С. Волчецкая // 50 лет криминалистике: К 80-летию со дня рождения Р.С. Белкина: Материалы международной научно-практической конференции. – Воронеж, 2002. – С. 61 – 72.
48. Волчецкая Т.С. Современные проблемы моделирования в криминалистике и следственной практике: Учебное пособие / Т.С. Волчецкая. – Калининград: Издательство Калининградского университета, 1997. – 95 с.
49. Воробьев Г.А. Тактика защиты и усиление гарантий личности / Г.А. Воробьев // Региональные особенности государственного строительства и укрепление правопорядка в свете идей Октября. – Орджоникидзе, 1988. – С. 97 – 107.
50. Газизов В.А. Видеозапись и ее использование при раскрытии и расследовании преступлений / В.А. Газизов, А.Г. Филиппов. – М.: Издательство Московского юридического института МВД РФ, 1997. – 88 c.
51. Гармаев Ю.П. К вопросу о необходимости корректировки парадигмы наук и учебных дисциплин криминального цикла / Ю.П. Гармаев // Вестник Бурятского государственного университета. – 2010. – Вып. 2. – С. 121 – 127.
52. Гармаев Ю.П. Незаконная деятельность адвокатов в уголовном судопроизводстве / Ю.П. Гармаев. – Иркутск: ИПКПР ГП РФ, 2005. – 395 с.
53. Гармаев Ю.П. Теоретические основы формирования криминалистических методик расследования преступлений / Ю.П. Гармаев. – Иркутск: Генеральная прокуратура РФ. Иркутский юридический институт, 2003. – 342 с.
54. Герасимов И.Ф. Общие положения криминалистической тактики / И.Ф. Герасимов // Криминалистика. – М.: Высшая школа, 1994. – С. 221 – 229.
55. Гловацький І.Ю. Діяльність адвоката-захисника у кримінальному процесі: Навчальний посібник / І.Ю. Гловацький. – К.: Атіка, 2003. – 352 с.
56. Глосарій з дисципліни криміналістика (словник криміналістичних термінів) (відповідно до вимог ЕСТS) / [уклад.: В.Ю. Шепітько, В.О. Коновалова, В.А. Журавель та ін.]. – Х.: Національна юридична академія України, 2008. – 96 с.
57. Голунский С.А. Техника и методика расследования преступлений / С.А Голунський, Г.К. Рогинский. – [под ред. Строговича М.С.]. – М.: Юридическая литература, 1934. – 198 с.
58. Гончаренко В.Г. Правові питання порушення кримінальної справи / В.Г. Гончаренко, М.Є. Блудиліна // Вісник Академії адвокатури України. – № 2(18). – 2010. – С. 48-53.
59. Гончаренко В.И. Гарантии соблюдения социалистической законности в предварительном следствии / В.И. Гончаренко // Юридические гарантии применения советских правовых норм и укрепления социалистической законности: тезисы докладов и сообщений (5-7 октября 1971 года); Пятая секция. – К. : КГУ, 1971. – С. 85.
60. Горбачов О. Слідчі дії: термінологія, поняття, види / О. Горбачов // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 1997. – Вип. 2. – С. 125–130.
61. Горбунов О.А. Противодействие законной деятельности адвоката-защитника в уголовном судопроизводстве (характеристика, средства предупреждения и нейтрализации): дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / О.А. Горбунов. – Воронеж, 2006. – 218 с.
62. Григорьев В.Н. Задержание подозреваемого / В.Н. Григорьев. – М.: «ЮрИнфоР» 1999. – 420 с.
63. Григорьев В.Н. Уголовно-процессуальная деятельность подразделений по борьбе с организованной преступностью / В.Н. Григорьев, А.А. Шишков. – М.: Юнити-Дана; Закон и право, 2001. – 184 с.
64. Громов А. Пути совершенствования судебно-медицинской экспертизы / А. Громов // Социалистическая законность. – 1982. – №11. – С. 25 – 27.
65. Громов В. Дознание и предварительное следствие (теория и техника расследования преступлений) / В. Громов. – М.: Наука, 1925. – 228 с.
66. Грошевий Ю. Проблеми реформування кримінального судочинства / Ю. Грошевий // Право України. – 2009. – № 2. – С. 4 – 9.
67. Гуляев А.П. Процессуальные сроки в стадиях возбуждения уголовного дела и предварительного расследования / А.П. Гуляев. – М.: Юридическая литература, 1976. – 144 с.
68. Гутерман М.П. Организационные мероприятия следователя в процессе расследования преступлений: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / М.П. Гутерман. – М., 1980. – 18 с.
69. Гуткин И.М. Вопросы совершенствования процессуального и организационного руководства в сфере дознания / И.М. Гуткин // Совершенствование уголовно-процессуальной деятельности органов внутренних дел. Труды Академии. М.: Изд-во Академии МВД СССР, 1984. – С. 3 – 17.
70. Демидов И.Ф. К вопросу о сущности дознания / И. Ф. Демидов // Научная информация по вопросам борьбы с преступностью. – М., 1983. – № 75. – С. 97 – 100.
71. Джига М.В. Провадження дізнання в Україні: Навчально-практичний посібник / М.В. Джига, О.В. Баулін, С.І. Лук’янець, С.М. Стахівський. – К.: Вид-во МВС України, 1999. – 155 с.
72. Донцов А.М. Проблема соотношения дознания и предварительного следствия в советском уголовном процессе: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / А.М. Донцов. – Ленинград, 1971. – 19 с.
73. Драпкин Л.Я. Первоначальные следственные действия в методике расследования преступлений и проблема повышения их эффективности / Л.Я. Драпкин // Вопросы методики расследования преступлений. – Вып. 50. – Свердловск, 1976. – С. 39 – 59.
74. Дубинский А.Я. Исполнения процессуальных решений следователя. Правовые и организационные проблемы / А.Я. Дубинский. – К.: Наукова думка,1984. – 182 c.
75. Дубинский А.Я. Понятие, структура и содержание уголовно-процессуальной деятельности / А.Я. Дубинский // Проблемы социалистической законности. – 1989. – Вып. 24. – С. 46 – 52.
76. Жамиева Р. М. Тактика профессиональной защиты по уголовным делам: автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Р.М. Жамиева. – Алматы, 1999. – 28 с.
77. Жогин Н.В. Предварительное следствие в советском уголовном процессе / Н. В. Жогин., Ф. Н. Фаткуллин. –М.: Юридичесакая литература, 1965. – 368 с.
78. Закатов А.А. О производстве первоначальных неотложных следственных действий / А.А. Закатов // Актуальные проблемы следственной деятельности. –Свердловск. – 1990. – С. 48 – 51.
79. Зашляпин Л.А. Криминалистика как основа разработки теоретических аспектов профессиональной защитительной деятельности / Л.А. Зашляпин // Криминалистические аспекты профессиональной защиты по уголовным делам. –Екатеринбург: Изд. Уральского ун-та, 2001.
80. Защита по уголовному делу: Пособие для адвокатов / [под ред. Е.Ю. Львовой]. – М.: Юристъ, 1998. – 216 с.
81. Зейкан Я.П. Право на захист у кримінальному процесі: Практичний посібник // Я.П. Зейкан. – К.: Юридична практика, 2004. – 288 с.
82. Золотых В.В. Проверка допустимости доказательств в уголовном процессе / В.В. Золотых. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. – 288 с.
83. Зорин Г.А. Криминалистическая эвристика: учебное пособие по курсу «Криминалистика». – Т.1 / Г.А.Зорин. – Гродно, 1994. – 212 с.
84. Зорин Р. Г. Криминалистическая стратегия профессиональной защиты / Р.Г. Зорин // Криминалистические аспекты профессиональной защиты по уголовным делам. – Екатеринбург: Издательство Уральского университета, 2001. – С. 82 – 86.
85. Иванов А.Н. Производство обыска: уголовно-процессуальные и криминалистические аспекты / А.Н. Иванов. – Саратов: СГАП, 1999. – 120 с.
86. Інструкція з організації діяльності підрозділів дізнання в органах внутрішніх справ України та їх взаємодії з іншими структурними підрозділами органів внутрішніх справ у розкритті злочинів та розслідуванні кримінальних справ: затверджена Наказом МВС 2 вересня 2008 р. № 422. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uazakon.com/documents/date_34/pg_gncwwo/pg4.htm
87. Історія держави і права України. Підручник. – У 2-х т. / [за ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина, В.Д. Гончаренка]. – Т. 1. – [В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький та ін.] – К.: Концерн «Видавничий Дім Ін-Юре», 2003. – 656 с.
88. Іщенко А.В. Теорія і практика криміналістичного забезпечення процесу доказування в розслідуванні злочинів: Навчальний посібник / А.В. Іщенко, І.О. Ієрусалимов, Ж.В. Удовенко. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 160 с.
89. Карагодин В.Н. Криминалистическое исследование профессиональной деятельности адвокатов / В.Н. Карагодин // Профессиональная деятельность адвокатов как объект криминалистического исследования. – Екатеринбург: Издательство «Чароид», 2002. – 144 с.
90. Карякин Е.А. Деятельность адвоката – защитника и предмет науки криминалистики / Е.А. Карякин // Материалы международной научно-практической конференции (16-17 октября 2003 г.). – Часть III. – Уфа: РИО БашГУ, 2004. – С. 41 – 44.
91. Киселев Я.С. Этика адвоката / Я.С. Киселев – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1974. – 103 с.
92. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: підручник / Є.Г. Коваленко, В.Т. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
93. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: підручник / [2-ге вид., перероб. і допов.] / Є.Г. Коваленко, В.Т. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 712 с.
94. Коваленко Є.Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України: Підручник / Є.Г. Коваленко – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 632 с.
95. Ковтуненко Л.П. Ситуаційна обумовленість тактики слідчих дій: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Л.П. Ковтуненко. – Харків, 2008. – 22с.
96. Когутич І. І. Криміналістика: Курс лекцій / І.І. Когутич. – К.: Атіка, 2008. – 888 с.
97. Кожевников О.А. Предмет прокурорского надзора за законностью возбуждения уголовного дел