ПРОКУРАТУРА В ДЕРЖАВНОМУ МЕХАНІЗМІ УСРР (1922 – 1933 рр.)

brief description

ЗМІСТ
Список скорочень……………………………………………………………………3
Вступ………………………………………………………………………………….4
Розділ І. Історіографія та джерельна база дослідження……………………….13
1.1. Історіографія проблеми……………………………………………………..13
1.2. Джерельна база дослідження…………………..………………………….23
Розділ ІІ. Еволюція державного механізму УСРР в 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст. і політико-правові чинники виникнення та розвитку прокуратури………………………………………………………………………....25
2.1. Еволюція політичної системи і державного механізму УСРР в 20-х – на початку 30-х рр.………………………………………………………………………….25
2.2. Передумови виникнення прокуратури УСРР.……………….…………..35
Розділ ІІІ. Прокуратура як підсистема державного механізму………………….55
3.1. Компетенція прокуратури УСРР……………...…………...…………55
3.2. Структура та організація роботи органів прокуратури…...……...67
3.3. Кадрове забезпечення органів прокуратури……………………...…..91
Розділ ІV. Взаємодія органів прокуратури та основних елементів механізму держави………………………………………………………………….………….123
4.1. Прокуратура УСРР і вищі та центральні органи державної влади та управління республіки. Правовідносини прокуратури і союзних органів………………………………………………………………………………123
4.2. Прокуратура та місцеві органи державної влади і управління…...140
4.3. Прокуратура та інші правоохоронні, а також судові органи……157
4.4. Відносини прокуратури та державних підприємств, установ, організацій………………………………………………………………………….168
Висновки……………………………………………...……………………………183
Список джерел та літератури………………………………………………….….187
Додатки……………………………………………………………………………..223

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сучасний механізм будь-якої держави не можна уявити без організованих за тією чи іншою моделлю, наділених більш або менш широкою компетенцією органів прокуратури. З переходом України до системи демократичних стандартів, побудови основ правової держави та громадянського суспільства функції прокуратури мають трансформуватись, але сама вона значення справжнього “вартового закону” не втратила, і очевидно, не втратить. Про це свідчить те, що в чинній Конституції України 28 червня 1996 р. [169] завданням і повноваженням прокуратури приділено спеціальний розділ VII.
У статті 121 Конституції визначається: “Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:
1) підтримання державного обвинувачення в суді;
2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;
3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян”.
Таким чином, Основний закон визначає як виключний перелік повноважень органів прокуратури, так і, в цілому, її співвідношення з галузями державного управління. У той же час, стаття 9 розділу ХV “Перехідні положення” зберігає за органами прокуратури низку інших, вельми значних повноважень: “Прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства - до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування”.
Таким чином, одним із принципових питань, які є осередком дискусії навколо місця і ролі органів прокуратури в сучасному державному механізмі України, є загальний (вищий) нагляд. Саме він є визначальним при формуванні відносин прокуратури не лише з суб’єктами судочинства, попереднього слідства, дізнання, оперативно-розшукової діяльності (тобто з судовими та правоохоронними органами) а з усіма органами, підприємствами та установами, що в сукупності й взаємодії й складають механізм держави. Окрім цього, сам факт здійснення загального нагляду розповсюджується чинним законом України “Про прокуратуру” на всіх юридичних, фізичних осіб, елементи громадянського суспільства – тобто усіх суб’єктів, чиї діяння можуть тягти за собою юридичні наслідки. Ст.1 вказаного закону вказує: “Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами, державними комітетами, відомствами, іншими органами державного і господарського управління та контролю, …місцевими Радами народних депутатів, їх виконавчими і розпорядчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами” [40].
Таким чином, побудова в Україні демократичної правової соціальної держави з необхідністю ставить питання уточнення місця і ролі прокуратури в державному механізмі, оптимального поєднання забезпечення прав і свобод громадян та інтересів держави в її діяльності.
Як наслідок, проблеми сутності та форм діяльності прокуратури на сучасному етапі, її правове регулювання та організація мають сьогодні виняткову актуальність, спричинили гострі дискусії та суперечки як теоретиків, так і практиків – правоохоронців. До цих пір не дано остаточної відповіді на питання про природу прокурорських владних повноважень, про належність прокуратури до тієї чи іншої гілки влади, про збереження прокуратурою функції загального нагляду тощо. Завершення терміну дії “Перехідних положень” Конституції України в 2001 р. загострило ці дискусії.
Саме тому звернення до історичного досвіду діяльності прокуратури в Україні у перше десятиріччя її існування з позицій сьогоднішніх, ідеологічно неупереджених підходів, введення в науковий обіг нового фактичного матеріалу, переоцінки існуючих відомостей, використанням модерної методологічної бази, зроблене під кутом зору з’ясування місця і ролі органів прокуратури в державному механізмі УСРР, має і наукову, і практичну актуальність. Поруч з трансформацією механізму держави, пов’язаною зі згортанням нової економічної політики, наростанням тоталітарних явищ, зазнавала змін і система органів республіканської прокуратури, котра в кінці досліджуваного періоду увійшла до складу централізованої Прокуратури Союзу РСР.
Те, що протягом 20-х– початку 30-х рр. ХХ ст. органи прокуратури УСРР мали єдину за увесь радянський період вітчизняної історії можливість діяти в умовах наявності суттєвих елементів ринкової економіки, доволі широкого цивільного обігу, також зумовлює важливість використання історичного досвіду при вдосконаленні правових та організаційних засад, визначенні місця прокуратури в механізмі держави незалежної України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відповідності з “Головними напрямками наукових дослі¬джень Університету внутрішніх справ МВС України на 1996–2000 рр.”(п.1 – “Історія держави, права і правоохоронних органів України, ін¬декс проблеми 1.1.2) та п.1.1 “Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 роки”.
Мета і задачі дослідження. Об’єктом дослідження є інститут прокуратури УСРР в роки його організаційно самостійного існування (1922 – 1933 р.).
В якості предмета дослідження виступають правове становище органів прокуратури, правові та організаційні засади їх відносин з іншими органами державної влади та управління, які в сукупності визначають місце і роль прокуратури в державному механізмі УСРР.
Хронологічні рамки дослідження визначені періодом організаційної самостійності органів прокуратури в УСРР – з 1922 по 1933 рік, від утворення до того моменту, коли вони увійшли до складу загальносоюзної системи прокурорського нагляду.
Метою дослідження є створення комплексної історико-юридичної характеристики місця та ролі органів прокуратури в державному механізмі Української радянської соціалістичної республіки у 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст. Формулювання мети дало можливість визначити завдання дослідження:
• провести аналіз існуючого масиву юридичної та історичної літератури, у якій розкривається історія прокуратури УСРР, організаційні та правові засади її діяльності;
• визначити основні параметри еволюції державного механізму УСРР в досліджуваний період та її вплив на зміни місця і ролі в ньому прокуратури;
• з сучасних позицій розкрити основні характеристики прокуратури як елементу (підсистеми) державного механізму УСРР;
• розкрити специфіку правовідносин органів прокуратури та тих чи інших елементів державного механізму, з’ясувати їх організаційні та правові засади.
Методологічна база дослідження сформована шляхом поєднання загальних та спеціальних методів наукового пізнання. В основу роботи покладено загальнонауковий метод філософської діалектики. Дослідження здійснювалось у відповідності з принципами об’єктивності та історизму в історико-правових дослідженнях. Для визначення місця і ролі органів прокуратури в механізмі держави УСРР, їх правових характеристик використовувався синергетичний метод, котрий дозволив розглянути державу (і УСРР, і СРСР в цілому), її механізм, органи прокуратури, сукупність правових норм та організаційних принципів, що регулювали і визначали їх діяльність в центрі та на місцях як поєднання різнорівневих і різноякісних систем, що розвиваються як за власними частковими закономірностями, так і більш загальними. При цьому простежувались взаємовплив, взаємообумовленість та взаємозалежність цих елементів і підсистем. Як приватний випадок використання синергетичного методу, котрий дозволив з’ясувати характеристики прокуратури як відносно самостійної підсистеми державного механізму, застосовувався системно-структурний метод.
Типологічна подібність завдань прокуратури на різних етапах викликала потребу у використанні історико-генетичного методу. Велика кількість норм як процесуального, так і матеріального права, що регламентували діяльність органів прокуратури, спричинила широке застосування формально-юридичного та порівняльно-правового спеціальних методів наукового пізнання. Другий використовувався зокрема при порівнянні правового становища прокуратури в УСРР, інших союзних республіках та прокуратури Верховного Суду СРСР. Відповідність правових засад та організації діяльності органів прокуратури реальним суспільним потребам, соціальні наслідки правозастосування прокуратури досліджувались завдяки соціологічному методові.
Наукова новизна дослідження полягає в наступному:
1. Уперше у вітчизняній юридичній історіографії з сучасних методологічних позицій проведено комплексний спеціальний історико-правовий аналіз місця і ролі органів прокуратури в державному механізмі УСРР у 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст.
2. Еволюція державного механізму, що виразилась в установленні в кінці 20-х рр. ХХ ст. жорсткого тоталітарного режиму в СРСР та УСРР як його складовій частині, безпосереднім чином відобразилась на організації та змісті діяльності прокуратури; пріоритетне значення отримало здійснення каральної функції, загальний нагляд за законністю, як і нагляд за законністю судово-слідчої діяльності набули другорядне, підпорядковане значення; покликана наглядати за дотриманням законності, прокуратура на початку 30-х рр. не тільки потурала незаконним діям інших “правоохоронних” відомств, а й сама за вказівками керівництва більшовицької партії допускала незаконні дії (розгортання масового терору, інспірування судових процесів тощо).
3. Місце і роль прокуратури в державному механізмі УСРР можливо визначити лише в контексті аналізу всього механізму держави Союзу РСР внаслідок того, що: а) при формальній незалежності союзних республік правляча більшовицька партія створила і політичні, й правові можливості для надання удаваного характеру їх суверенітету, забезпечення єдності функціонування й організації загальносоюзного державного механізму; б) намагаючись забезпечити законність на території УСРР, республіканська прокуратура час від часу вступала в правовідносини з союзними органами державної влади та управління; в) про існування власного державного механізму УСРР, як і будь-якої іншої союзної республіки, можна говорити лише з великими обмовками.
4. Показано, що компетенція органів прокуратури, правові основи відносин з іншими елементами державного механізму з самого початку існування дає додаткові докази неприйняття радянською теорією та практикою державотворення загальновизнаної у світовому масштабі теорії поділу влад.
5. Незважаючи на основне завдання забезпечити єдність законності на всій території держави, прокуратура УСРР будувала свою роботу не лише на правових, а і на неправових засадах; протягом досліджуваного періоду спостерігається тенденція від переважання юридичних норм як регулятора діяльності прокуратури до домінування корпоративних норм формально недержавної політичної структури – ВКП(б); особливо це проявлялось у визначенні такої принципової характеристики прокуратури (підсистеми державного механізму), як її кадрове забезпечення; партійність увесь час тут важила більше, ніж професіоналізм і ділові якості
6. Діяльність прокуратури в період непу (1922 – початок 1929 р.) була спрямована на забезпечення завдань нової економічної політики, збалансування відносин між центром і місцями, юридичне сприяння ефективності зв’язків різних елементів державного механізму; в наступний час стабілізуюча та організуюча роль прокуратури у механізмі держави знижується, вона стає одним з “привідних пасів” більшовицької партії, орієнтована на знищення “ворогів народу”, “шкідників”, вирішення виробничих завдань (індустріалізація, колективізація). Сама структура прокуратури стала будуватись за виробничим принципом, що вихолощувало первинний зміст і спеціалізацію її діяльності.
7. Прокуратура УСРР як суттєво важливий елемент державного механізму, що був одним із найбільш значущих інструментів переведення політичної волі ВКП(б) у державно-правову площину, стала принциповим індикатором наявності елементів суверенітету республіки в Союзі; на початку 20-х рр. ХХ ст. вона неодноразово виступала на захист законних прав республіки проти неправомірних дій союзного керівництва; у середині 20-х рр. висловилась проти спроб утворити єдину централізовану прокуратуру СРСР; перемога тоталітаризму в державі та суспільстві, адміністрування в економіці, сваволі в праві та волюнтаризму в політиці на початку 30-х рр. ХХ ст. зробили непотрібною і зайвою організаційно самостійну прокуратуру республіки.
8. До сучасного наукового обігу введено значну кількість джерел, як нормативного характеру, так і діловодних документів, що відображають правові та організаційні основи діяльності прокуратури УСРР, її місце і роль в державному механізмі.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що його матеріали, висновки та основні положення можуть бути використані при подальшому реформуванні системи прокуратури України, при проведенні реформи судоустрою, визначенні організаційних та правових основ взаємодії судових та правоохоронних органів на сучасному етапі.
Результати дослідження доцільно використовувати також при підготовці загальних та спеціальних курсів з історії держави і права України, історії України, інших дисциплін, що мають на меті підготовку спеціалістів – юристів. Вони можуть бути використані при плануванні та проведенні подальших наукових досліджень з вітчизняної історії держави і права 20-30-х рр. ХХ ст., історії судових та правоохоронних органів України.
Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки і рекомендації дисертаційного дослідження апробовані на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ, доповідались на V Міжнародних історико-правових читаннях “Актуальні проблеми історіографії історії права” (Сімферополь, Алушта, 3-5 жовтня 2000 р.), на VI Міжнародних історико-правових читаннях “Наступність в праві та юридичній науці” (м. Львів, 28-30 вересня 2001 р.), які проводились Міжнародною асоціацією істориків права спільно з Національним університетом внутрішніх справ та Інститутом держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Публікація основних положень дисертації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені в трьох наукових статтях, вміщених у фахових з юридичних наук виданнях.
1. Мурза В.В. Передумови створення прокуратури УСРР // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. – Вип.12, ч.1. – С.209-216.
2. Мурза В.В. Структура та організація роботи органів прокуратури УСРР (20-і – початок 30-х рр. ХХ ст.) // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. – Вип.15. – С.156-162.
3. Мурза В.В. Прокуратура УСРР і вищі та центральні органи державної влади і управління республіки (20-і початок 30-х рр.) // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. – Вип.16. – С.273-278.
Структура роботи побудована у відповідності до мети та завдань дослідження згідно з проблемно-хронологічним принципом. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, які включають одинадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації складає 186 сторінок, список джерел та літератури - 484 назви.

bibliography

ВИСНОВКИ

Проведений історико-правовий аналіз місця та ролі прокуратури в державному механізмі УСРР протягом 1922 – 1933 рр. дозволяє зробити певні висновки загального характеру.
1. Правове становище органів прокуратури УСРР, їх взаємодія з елементами та підсистемами державного механізму зайвий раз доводять неприйняття радянською державністю загальновизнаної у світовому масштабі теорії поділу влад. У цьому контексті можна говорити, що спільно з робітничо-селянською інспекцією прокуратура виконували контрольно-наглядову функцію. З часом вона була зосереджена в органах прокуратури. Сьогоднішня прокуратура в Україні ґрунтована на досвіді роботи, кадрах радянської прокуратури, чим, на нашу думку, і обумовлене те, що в наявному вигляді вона не може бути віднесена до жодної з “класичних” гілок влади. Вважаємо, що це не недолік прокуратури, а її перевага, відтак обґрунтованими видаються позиції науковців, котрі відносять її до контрольної гілки влади в Україні [482, с.17].
2. Тенденції до адміністрування з позицій класової доцільності в усіх галузях суспільного життя, прагнення тотального державного контролю, свідоме і послідовне витіснення приватно-капіталістичних елементів міста і села за відомим висловом “хто кого” вимагали більш суттєвих повноважень органів прокуратури. Закономірно, що саме з формуванням тоталітарної держави в СРСР (перша половина 30-х рр.) утворилась єдина струнка загальносоюзна система органів прокуратури з функціями, певною мірою схожими на ті, котрі вона мала в царській Росії до 1864 р., що відповідало соціалістично-“неофеодальним” (в сенсі ґрунтування в багатьох випадках на позаекономічному примусі) виробничим відносинам, що склалися у передвоєнні роки в місті й особливо в селі. Та сама кардинальна відмінність механізму держави, соціальних, економічних, політичних, правових умов роблять ці паралелі вельми умовними.
3. Становлення прокуратури до середини 20-х рр. ХХ ст. відбувалось у “вертикальній площині” державного механізму, тобто спочатку вона була сформована в центрі та губернських містах. Причиною цього став, у першу чергу, нестаток одночасно професійно підготовлених і ідеологічно бездоганних, належних до комуністичної партії працівників. 1922 – 26 рр. в історії прокуратури УСРР були роками послідовних і настійливих заходів щодо забезпечення законності передусім в регіональному управлінні, місцевій нормотворчості, діяльності судових і правоохоронних органів.
Перехід до триступеневої системи управління, тобто скасування губерній, став чинником того, що прокуратура більше “спустилася” до населення, мас. Прокурорський нагляд почав охоплювати дрібні містечка і сільську місцевість. Останні роки непу (1925-27 рр.) по суті були періодом найбільшого розквіту органів республіканської прокуратури, коли вона, з одного боку, цілком склалася як система, мала достатню кількість кваліфікованих і відповідних ідеологічним вимогам працівників, володіла належним арсеналом методів і форм роботи, а з іншого – не була ще остаточно підпорядкована функції обслуговування тих чи інших кампаній, що проводились правлячою партією – монополістом на владу.
Після цього (починаючи з кризи хлібозаготівель 1928 р.) розвиток прокуратури перейшов у “горизонтальну площину” – тобто вона, як підсистема державного механізму (зберігаючи в цілому компетенцію та структуру), перенацілювалась на певні завдання партії, що відійшла від непу по суті до “старих”, воєнно-комуністичних методів. Органи прокуратури повинні були шляхом застосування державного примусу, каральних заходів забезпечувати волюнтаристські й не ґрунтовані на об’єктивних передумовах заходи з форсованої індустріалізації, примусової колективізації та ін.
4. В кінці 20-х – на початку 30-х рр. посилилась тенденція щодо централізації всього державного управління, обмеження суверенітету республік на користь союзного центру. Логічним завершенням цього процесу на тлі становлення тоталітарного режиму в Радянському Союзі стало прийняття 20 червня 1933 р. ЦВК і Раднаркому СРСР постанови “Про започаткування прокуратури Союзу РСР” [360]. Згідно з “Положенням про прокуратуру Союзу РСР” від 17 грудня того ж року [362], залишаючись з формально-організаційної точки зору в складі Народного комісаріату юстиції, прокуратура УСРР (як й більшості інших союзних республік) фактично була жорстко підпорядкована централізованій прокуратурі СРСР.
Остаточно ці процеси були завершені 20 липня 1936 р., коли ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову “Про утворення народного комісаріату юстиції СРСР” [363], згідно з якою прокурорські органи виділялись зі складу республіканських Народних комісаріатів юстиції та підпорядковувались винятково прокурору СРСР. Як наслідок, радянська прокуратура остаточно склалась як єдина система органів, що здійснювала прокурорський нагляд на всій території СРСР. Самостійність прокуратури УСРР фактично була зведена цим нанівець.
5. На початку 30-х рр. і в наступні роки з елементу (чи підсистеми), що забезпечувала єдність юридичних параметрів функціонування всіх інших елементів та державного механізму в цілому, прокуратура перетворилась на елемент-“стимулятор” (у буквальному смислі слова “стимул” – ціпок) одностайності дій усього державного механізму по виконанню тих чи інших завдань партії. Органи державного управління, державні структури, не наділені адміністративними функціями виконували директиви партії та її сталінського керівництва під острахом партійного покарання по партійній лінії та кримінального – по лінії прокуратури. Стосовно ж судових та правоохоронних органів прокуратура виконувала в цей період не більш, ніж функцію юридичного забезпечення (а щодо ДПУ, а потім НКВС, на нашу думку, взагалі обслуговування) каральної політики, що набувала все більш свавільних, жорстоких, неправових рис.

Проведене дослідження та його висновки дозволяють зробити певні узагальнення і щодо сучасного правового становища та перспектив розвитку прокуратури в незалежній Україні.
1. Здійснення адміністративної та судової реформи, котрі повинні бути в обов’язковому порядку синхронізовані й скоординовані, детермінує і особливості реформування органів прокуратури. Розвиток місцевого самоврядування, поширення локальної демократії говорять на користь передчасності позбавлення прокуратури функції загального нагляду. Він має трансформуватись в адміністративний нагляд, покликаний забезпечити законність діяльності органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування. Тільки при реальному розмежуванні компетенції та функцій місцевих органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, базованому на розподілі власності, адміністративний нагляд може бути поступово переданий місцевим державним адміністраціям різного рівня (за моделлю французьких префектур). Однак, це питання вимагає додаткового теоретичного опрацювання.
2. Аналіз місця і ролі прокуратури в механізмі держави у 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст. показує, як негативно впливають на саму сутність її діяльності обслуговування переважно самої держави, з ігноруванням інтересів громадян та дискримінацією їх за будь-якою ознакою (у даному випадку соціальною), втручання політичних (партійних) структур в організацію роботи та повсякденне функціонування прокуратури. При цьому ми цілком поділяємо точку зору А.Н. Ярмиша, що “…життя вимагає від нашої держави сильної та ефективно діючої прокуратури, яка б надійно захищала закон. В інтересах досягнення цієї мети необхідно підняти статус прокуратури, розширити її повноваження, забезпечити реальну незалежність прокурорів всіх рівнів від тиску з боку будь-яких органів і посадових осіб” [482, с.17].
3. У центр роботи органів прокуратури належить поставити захист прав громадян, налагоджувати взаємодію не лише з елементами державного механізму всіх функцій та рівнів, а й з громадянським суспільством.
СПИСОК ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. Александрович И. Революционная законность в АМССР //Вестник советской юстиции. – 1927. – №11. – С.409-410.
2. Алешин С. Судебно-следственные и прокурорские органы Крыма в 1926 г. //Еженедельник советской юстиции. – 1927. - №20. – С.617-618.
3. Алимов П. Жалобы и прокуратура //Рабочий суд. – 1928. - №8-9. – С.685-690.
4. Арсеньев Б. Из истории учреждения советской прокуратуры /К 25-летию советской прокуратуры //Советское государство и право. – 1947. - №5. – С.22-31.
5. Асеев М. Прокуратура на перевыборной кампании //Путь Советов. – 1930. - №21-22. – С.2-4.
6. Афонін. Підсумки діяльності трудової прокуратури //Вісник радянської юстиції. – 1929. - №18. – С.525-527.
7. Ахматов Л. Про кадри //Вісник радянської юстиції. – 1929. - №17. – С.506-508.
8. Ахматов Л. Прокуратура и суднадзор //Вестник советской юстиции. – 1927. - №6-7. – С.197-201; №9-10. – С.327-329.
9. Ахматов Л. Судовий нагляд прокуратури 1929 року //Вісник радянської юстиції. – 1930. - №5. – С.135-136.
10. Бабий Б.М. Государственное строительство и право Украинской ССР в период восстановления народного хозяйства (1921-1925 гг.): Автореф. … докт. юрид. наук. – К.,1963. – 54 с.
11. Бабій Б.М. Українська радянська держава в період відбудови народного господарства (1921-1925 рр.). – К.: Вид-во Акад. наук УРСР,1961. – 384 с.
12. Бандурка О.М., Древаль Ю.Д. Парламентаризм в Україні: становлення і розвиток. – Х.: Вид-во Ун-ту внутр. справ,1999. – 288с.
13. Бенедиктов Б.Н. Завдання органів юстиції в світі ухвал ХІІ з’їзду КП(б)У та XVII з’їзду ВКП(б) //Революційне право. – 1934. - №4. – С.1-19.
14. Березов Л. Проблема реконструкції правничої освіти //Вісник радянської юстиції. – 1930. - №2. – С.44-48.
15. Березовская С.Г. Образование советской прокуратуры и развитие законодательства о прокурорском надзоре //Прокурорский надзор за законностью правовых актов органов управления в СССР. – М.: Госюриздат,1959. – С.22-34.
16. Березовская С.Г. Прокурорский надзор в советском государственном управлении и его формы (общий надзор): Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М.: ВИЮН,1952. – 12 с.
17. Березовская С.Г. Прошлое и настоящее общего надзора //Социалистическая законность. – 1937. - №6. – С.24-27.
18. Березовская С.Г. Пути развития общего надзора Украины //На страже советских законов. – М.,1972. – С.200-216.
19. Березовская С.Г., Звирбуль В.К. Демократические основы советского прокурорского надзора и их развитие //Вопросы борьбы с преступностью. – Вып.6. – М.,1967. – С.146.
20. Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953. – К., 1994. – Кн.1. – С.100-101.
21. Біляєв І. Реорганізація роботи органів юстиції на Зінов’євщині //Вісник радянської юстиції. – 1930. - №5. – С.154-157.
22. Большевистские организации Украины в период установления и укрепления Советской власти (нояб. 1917 – апр. 1918 гг.): Сб. док. и мат. – К.: Госполитиздат УССР,1962. – 8,756 с.
23. Брагинский М. Первые шаги прокуратуры //Социалистическая законность. – 1947. - №5. – С.38-40.
24. Брагинский М. Прокурорский надзор за обязательными постановлениями местных исполкомов и Советов //Советская юстиция. – 1931. - №11. – С.20-22.
25. Бранденбургский Я. Революционная законность, прокуратура и адвокатура //Советское право. – 1922. - №2. – С.3-16.
26. Брискин Б. Наблюдение прокуратуры за исправительно-трудовыми учреждениями (по отчетам губ. прокуроров за 1927 г.) //Еженедельник советской юстиции. – 1929. - №5. – С.110-112.
27. Брискин Б. Надзор за производством предварительного следствия //Еженедельник советской юстиции. – 1923. - №8. – С.633-635.
28. Брискин Б. Народные суды и прокуратура //Еженедельник советской юстиции. – 1925. - №19. – С.517-518.
29. Брон М.І. Органи юстиції Харківщини на новому етапі //Революційне право. – 1933. - №9-10. – С.11-24.
30. Брук В. Участковую прокуратуру сохранить //Рабочий суд. – 1929. - №17-18. – С.1139-1144.
31. Бюлетень Народного комісаріату юстиції УСРР. – 1924. - №55. – С.529.
32. Васильчук Г.М. Українізація вищих органів державної влади та управління УСРР (20-ті роки). – К.: Київ. держ. ун-т,1994. - 24 с.
33. Ващенко І.В. Політика українізації 1920-х – початку 1930-х років в Україні: проблеми історіографії: Автореф. дис. … канд. іст. наук. – Дніпропетровськ: Дніпропетр. нац. ун-т,2001. – 18 с.
34. Вернидубов І.В. Функції прокуратури на перехідний період //Право України. – 1998. - №2. – С.7-9.
35. Вестник Украинской народной республики (орган ВУЦИК). – 1918. – 10 янв.
36. Вестник ЦИК, СНК и СТО СССР. – 1923. – №10. – Ст.311.
37. Вестник ЦИК, СНК и СТО СССР. – 1923. - №2. – Ст.45.
38. Висновок про роботу Харківської окрпрокуратури за 1925-26 операційний рік: Обіжник НКЮ УСРР від 3 січня 1927 р. №22 //Бюлетень Народного комісаріату юстиції УСРР. – 1927. – №6-8. – С.55-61.
39. Вища позаочна юридична освіта //Вісник радянської юстиції. – 1929. - №17. – С.489-490.
40. Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №53. – Ст.793.
41. Вікторов А. Організаційні питання юстиції //Революційне право. – 1932. - №5-6. – С.137-155.
42. Вікторов А. Теорію на службу практиці //Революційне право. – 1931. - №11-12. – С.479-481.
43. Вісті ВУЦВК. – 1923. – №174.
44. Вісті ВУЦВК. – 1925. – №62.
45. Вісті ВУЦВК. – 1930. – №263.
46. Вісті ВУЦВК. – 1931. – №29.
47. Власенко С.И. Правоохранительные органы Украинской ССР в период восстановления народного хозяйства (1921-1925 гг.). Дис. … канд. юрид. наук. – Х.,1987.
48. Воронцов С.А. Правоохранительные органы. Спецслужбы: История и современность. – Ростов н/Д: Феникс,1998. – 636 с.
49. Всеукраинский съезд деятелей советской юстиции //Вестник советской юстиции на Украине. – 1922. – №1. – С.1.
50. Второй Всеукраинский съезд работников юстиции //Вестник советской юстиции. – 1924. - №7. – С.167-169.
51. Гальперин Р. О высшем юридическом образовании //Вестник советской юстиции. – 1924. - №16. – С.498-500.
52. Гарин Б. О методах административного надзора //Вестник советской юстиции. – 1924. - №18. – С.583-584.
53. Глух Ф.К. Из истории прокуратуры Украины //На страже советских законов. – М.,1972. – С.99-113.
54. Голос труда. – 1922. – 6 окт.
55. Государственный план деятельности НКЮ и его местных органов на 1925-1925 гг.: Утв. постановлением СНК УССР от 14 февр. 1925 г. протокол №10/357 //Вестник советской юстиции. – 1925. - №7. – С.292-294.
56. Греченко В.А., Ярмиш О.Н. Україна у добу “раннього” тоталітаризму (20-ті роки ХХ ст.): Монографія. – Х.: Вид-во НУВС,2001. – 276 с.
57. Гродзинский М. К истории советского уголовного процесса //Вестник советской юстиции. – 1927. – №21-22. – С.730-734.
58. Гродзинский М. О предании суду //Вестник советской юстиции. – 1927. – №16. – С.554-557.
59. Гюнтер А.Р. Особенности Конституции УССР по сравнению с Конституциями других союзных республик //Вестник советской юстиции. – 1924. – №2. – С.40-42.
60. Давиденко Л. та ін. Загальний нагляд прокуратури: минуле, сучасне, майбутнє //Право України. – 1996. - №10. – С.23-26.
61. Давиденко Л.М. Прокуратура Украины: прошлое, настоящее, будущее //Проблемы совершенствования прокурорского надзора: Материалы науч.-практ. конференции. – М.,1997. – С.91-97.
62. ДАОО. – Ф.Р.1190. – Оп.1. – Спр.5.
63. ДАОО. – Ф.Р.1234. – Оп.1. – Спр.1584.
64. ДАОО. – Ф.Р.1763. – Оп.1. – Спр.200.
65. ДАОО. – Ф.Р.969. – Оп.1. – Спр.495.
66. ДАПО. – Ф.Р.1503. – Оп.1. – Спр.434.
67. ДАПО. – Ф.Р.2068. – Оп.1. – Спр.630.
68. ДАПО. – Ф.Р.2114. – Оп.1. – Спр.1.
69. ДАПО. – Ф.Р.363. – Оп.1. – Спр.370.
70. ДАПО. – Ф.Р.3873. – Оп.1. – Спр.16а.
71. ДАХО. – Ф.П.2. – Оп.1. – Спр.102.
72. ДАХО. – Ф.П.2. – Оп.1. – Спр.2.
73. ДАХО. – Ф.П.2. – Оп.1. – Спр.64.
74. ДАХО. – Ф.П.4. – Оп.1. – Спр.7.
75. ДАХО. – Ф.Р.203. – Оп.1. – Спр.930.
76. ДАХО. – Ф.Р.3643. – Оп.1. – Спр.13.
77. ДАХО. – Ф.Р.872. – Оп.1. – Спр.14929.
78. ДАХО. – Ф.Р.872. – Оп.3. – Спр.14913.
79. Дашкевич Я. Політичне ошуканство чи провокація? Крах українізації 20-х-30-х рр. //Україна вчора і нині. – К.,1993. – С.77-88.
80. Декреты о суде рабочего и крестьянского правительства: Сборник /Сост. Легран. – Пг.,1918. – 93 с.
81. Денисов Д. Волостная прокуратура //Еженедельник советской юстиции. – 1927. - №25. – С.763-766.
82. Деятельность прокуратуры по наблюдению за органами дознания (По данным годовых отчетов прокуроров и материалов отдела прокуратуры НКЮ) //Еженедельник советской юстиции. – 1923. - №51-52. – С.1204-1206.
83. Деятельность прокуратуры по надзору за органами следствия (Итоги годовых отчетов и перспективы) //Еженедельник советской юстиции. – 1923. - №51-52. – С.1207-1209.
84. Деятельность прокуратуры по соблюдению за правильностью содержания заключенных под стражей //Еженедельник советской юстиции. – 1923. - №51-52. – С.1214-1216.
85. Діковський І. Прокуратура в боротьбі за охорону соцвласності на транспорті //Революційне право. – 1933. - №7-8. – С.33-35.
86. Дніпропетровці та сталінці “змагаються” //Революційне право. – 1931. - №6-8. – С.298-305.
87. До підсумків ХІ Всеукраїнського з’їзду КП(б)У //Вісник радянської юстиції. – 1930. - №10-11. – С.273-274.
88. Долежан В.В. Проблемы компетенции прокуратуры: Автореф. дис. … докт. юрид. наук. – М.,1991. – С.38.
89. Домбровский Е. К вопросу о надзоре за кабальными сделками (по поводу одного протеста окрпрокуратуры) //Еженедельник советской юстиции. – 1927. - №35. – С.1076-1078.
90. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914-1918). Частина перша //Укр. іст. журнал. – 1992. – №6. – С.131-142.
91. Дрейслер И.С. Из истории создания прокуратуры и развития ее связей с общественностью: На примере УССР //Советское государство и право. – 1986. - №8. – С.126-130.
92. «Дымовское дело»: мнимое и реальное //Вопросы истории. – 1990. - №7. – С.186-188.
93. Евтихиев А.Ф. Конституция АМССР //Вестник советской юстиции. – 1925. - №12. – С.461-463; 484-486.
94. Евтихиев А.Ф. Об административном делении //Вестник советской юстиции. – 1925. – №10-11. – С.405-408.
95. Еженедельник советской юстиции. – 1928. – №26. – С.779.
96. Екатеринославский съезд работников юстиции //Вестник советской юстиции. – 1924. - №1. – С.15.
97. Емінік М.М. Націоналістичні перекручення Скрипника в питаннях кримінальної політики //Революційне право. – 1934. - №4. – С.20-33.
98. Ерошкин Н.П. История государственных учреждений дореволюционной России. Изд. 3-е. – М.: Высш. шк.,1983. – 352 с.
99. Єсава О. Становлення органів юстиції //Радянське право. – 1967. - №8.- С.82-85.
100. Железногорский Г. К административной реформе //Вестник советской юстиции. – 1925. – №9. – С.366-367.
101. Железногорский Г.А. Хлебозаготовительная кампания и органы юстиции//Вестник советской юстиции. – 1928. - №10. – С.289.
102. Железногорський Гр. Замість звіту про діяльність лінійних судів і транспортових прокурорів за 1931 р. //Революційне право. – 1932. - №1-2. – С.12-22.
103. Железногорський Гр. Органи юстиції на транспорті //Революційне право. – 1931. - №2-3. – С.88-100.
104. Жогин Н.В. Надзор за расследованием преступлений Украины //На страже советских законов. – М.,1972. – С.229-277.
105. Жуковский Ф. Работа групп содействия следственно-прокурорскому аппарату //Советская юстиция. – 1930. - №26-27. – С.10-11.
106. Жуковский Ф., Ковальков В. Прокуратура на защите рабселькоров //Советская юстиция. – 1933. - №9. – С.16-17.
107. Замятин В.И., Заленский Ю.А. Прокурорский надзор в гражданском делопроизводстве и охрана прав граждан Украины //На страже советских законов. – М.,1972. – С.294-308.
108. Звягинцев А.Г.,Орлов Ю.Г. Око государево: Российские прокуроры: XVIII век. – М.,1994.
109. Здиш А. За чітке виконання партійної лінії //Вісник радянської юстиції. – 1930. - №9. – С.241-245.
110. Зельцер І. З’їзд робітників юстиції АМСРР //Вісник радянської юстиції. – 1929.- №11-12. – С.355.
111. Зенькович В. Судебная система и прокуратура //Вестник советской юстиции. – 1928. - №18. – С.521-526.
112. ЗЗ СРСР. – 1934. - №15. – Ст.103.
113. ЗЗ УРСР. – 1930. - №23. – Ст.225.
114. ЗЗ УСРР. – 1932. - №16. – Ст.113.
115. Зниження адміністративно-господарчих видатків //Вісник радянської юстиції. – 1929. - №4. – С.97.
116. Зорін А. Завдання органів юстиції в забезпеченні роботи транспорту //Вісник радянської юстиції. – 1930. - №18. – С.502-504.
117. Зорін А. Шкідництво і боротьба проти нього //Вісник радянської юстиції. – 1930. - №19. – С.532-535.
118. СУ УССР. – 1919. - №21. – Ст.227.
119. СУ УССР. – 1922. - №54. – Ст.779.
120. СУ УССР. – 1922. - №56. – Ст.802.
121. ЗУ УСРР. – 1923. - №1. – Ст.13.
122. ЗУ УСРР. – 1923. - №29. – Ст.435.
123. ЗУ УСРР. – 1923. - №37. – Ст.512.
124. ЗУ УСРР. – 1923. – №39. – Ст.533
125. ЗУ УСРР. – 1923.- №35. – Ст.430.
126. ЗУ УСРР. – 1924. - №171. – Ст.67.
127. ЗУ УСРР. – 1924. – №47. – Ст.280.
128. ЗУ УСРР. – 1929. - №6. – Ст.46.
129. ЗУ УСРР. – 1924. - №8. – Ст.77.
130. ЗУ УСРР. – 1925. - №26. – Ст.202.
131. ЗУ УСРР. – 1925. - №94-95. – Ст.523.
132. ЗУ УСРР. – 1926. – №13. – Ст.101.
133. ЗУ УСРР. – 1927. – №32. – Ст.150.
134. ЗУ УСРР. – 1927. – №34. – Ст.157.
135. ЗУ УСРР. – 1927. – №36-38. – Ст.167.
136. ЗУ УСРР. – 1928. – №1. – Ст.1.
137. ЗУ УСРР. – 1929. – №26. – Ст.203.
138. Зубков П.П. Загальний нагляд як основа вищого державного нагляду за додержанням законів в Україні //Питання конституційно-правового статусу прокуратури України та удосконалення її діяльності: Зб. наук. праць. – Х.,1999. – С.46-54.
139. Известия ЦК РКП(б). – 1922. - №9.
140. Известия ЦК РКП(б). – 1925. - №6.
141. Иодковский А., Лаговиер Н. Руководство для прокуратуры (Задачи и методы работы) /Под ред. Ф.К. Трасковича, с предисл. Н.В. Крыленко. – М.: Юриздат,1925. – 356 с.
142. Исаев И.А. Революционная психология и революционная законность //Государство и право. – 1995. - №11. – С.143-148.
143. История России с начала XVIII и до конца ХІХ века/ Л.В.Милов, П.Н.Зырянов, А.Н.Боханов; отв. ред. А.Н.Сахаров. – М.: ООО Фирма “Издательство АСТ”,1999. – 544 с.
144. Інструкція губерніяльним атестаційним комісіям: Затв. НКЮ УСРР 1 листоп. 1923 р. //Бюлетень Народного комісаріату юстиції УСРР. – 1923. - №36. – С.325-327.
145. Інструкція місцевим комісіям для українізації діловодства і судочинства органів НКЮ: Затв. колегією НКЮ УСРР 12 груд. 1925 р. //Бюлетень Народного комісаріату юстиції УСРР. – 1925. - №73. – С.633-634.
146. Інструкція НКЮ УСРР про порядок припинення справ, що виникли в зв’язку з розкуркуленням села від 5 груд. 1922 р. // Бюлетень Народного комісаріату юстиції УСРР. – 1923. - №23. – С.207-209.
147. Інструкція по наданню чинності Положенню про судоустрій УСРР: Затв. наркомом юстиції УСРР 23 січ. 1923 р. //Бюлетень Народного комісаріату юстиції УСРР. – 1923. - №2. – С.16-25.
148. Інструкція про забезпечення рівноправності мов в органах юстиції: Затв. народним комісаром юстиції УСРР – генеральним прокурором республіки 31 березня 1928 р.// Бюлетень Народного комісаріату юстиції УСРР. – 1928. - №4. – С.3-5.
149. Історія держави і права України: Акад. курс. У 2-х т. /За ред. В.Я.Тація, А.Й.Рогожина. – К.: Ін Юре,2000. – Т.2. – 580 с.
150. Калініченко В.В. Селянське господарство України в період непу: Історико-економічне дослідження. – Х.: Основа,1997. – 400 с.
151. Каліч А. Більше уваги охороні праці та техніки безпеки //Революційне право. – 1932. - №11-12. – С.322-327.
152. Каліч А., Коган С. Донецька прокуратура в боротьбі за вугілля //Революційне право. – 1934. - №2. – С.23-37.
153. Каплан М. Вопросы организации волостной прокуратуры //Еженедельник советской юстиции. – 1928. - №38-39.
154. Карасик Р. К вопросу о рационализации в органах НКЮ //Вестник советской юстиции. – 1927. - №11. – С.401-402.
155. Карев Д.С. Прокуратура //Советская юстиция. – М.: Госюриздат,1949. – С.95-117.
156. Карев Д.С. Суд и прокуратура //Советское государственное право /Под ред. И.Я. Куприца. – М.,1950. – С.301-333.
157. Кобяков, Григорьев П. Как осуществлять общий надзор //Еженедельник советской юстиции. – 1928. - №6. – С.166-169.
158. Коган С. Борьба с преступлениями несовершеннолетних в УССР //Социалистическая законность. – 1936. - №2. – С.15-16.
159. Коган С. і Суховій. Проблема кадрів у системі органів НКЮ //Революційне право. – 1933.- №1. – С.17-28.
160. Кожевников М.В. История советского суда. 1917 – 1956 гг. – М.: Госюриздат,1957. – 383 с.
161. Кожевников М.В. Органы, выполнявшие функции советской прокуратуры до ее учреждения //Ученые записки МГУ. – 1949. – Вып.144, кн.3. – С.37-84.
162. Кожевников М.В. Пути развития советской прокуратуры //Ученые записки МГУ: Труды юридического факультета. – Вып.147. – 1950. – Кн.5. – С.17-145.
163. Козерод О.В. Переломные годы: Еврейская община Украины в первое послевоенное десятилетие: 1919 – 1929 гг. – Х.: Еврейский мир,1998. – 154 с.
164. Козлов Ю.М. Органы советского государственного управления. – М.: Госюриздат,1960. – 151 с.
165. Козловский. Прокуратура создает добровольные группы содействия по рассмотрению дел и жалоб //Советская юстиция. – 1930. - №15. – С.29.
166. Кондрушкин И.С. Частный капитал перед советским судом /С предисл. Д.И. Курского. – М.;Л.: ГиЗ,1927. – 16,240 с.
167. Кони А.Ф. За последние годы. – СПб.,1898.
168. Конституционные протесты Прокуратуры УССР. – Вып.1. – Х.: Юриздат НКЮ УССР,1926. – 48 с.
169. Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 черв. 1996 р. – К.: Право,1996. – 55 с.
170. Конституція Української Соціялістичної Радянської Республіки. – Х.,1920.
171. Копейчиков В.В. Механизм советского государства. – М.,1968.
172. Короткотермінові юридичні курси в Харкові //Вестник советской юстиции. – 1925. - №10-11. – С.433.
173. КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. Изд.9-е. – Т.6. – М.: Политиздат,1985. – 432 с.
174. КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. Изд.9-е. – Т.5. – М.: Политиздат,1984. – 440 с.
175. Кравцов Б.В., Рачинский М.Ю. Становление и развитие прокурорского надзора //Советская прокуратура: история и современность. – М.: Юрид. лит.,1977. – С.59-74.
176. Красин И. Дознание и следствие //Основы и практика советского права: Сб. статей /Под ред. А.Кауль, А.Кирзнера, Я. Озолина, А.Томашевского. – Пг.: Отдел снабжения Петрогубоно,1923. – С.71-90.
177. Куджиев В. Как не надо размахиваться: О камерных прокурорских совещаниях //Еженедельник советской юстиции. – 1929. - №25. – С.571-572.
178. Кульчицький С.В. Між двома війнами (1921-1941 рр.) //Сторінки історії України: ХХ століття/ За ред. С.В. Кульчицького. – К.: Освіта,1992. – 335 с.
179. Кульчицький С.В. Нова економічна політика: уроки для сьогодення //Маршрутами історії. – К.: Політвидав України,1990.– С.135-173.
180. Кумыкин П. Прокурор и исполнение решений по гражданским делам //Еженедельник советской юстиции. – 1926. - №11. – С.312-314.
181. Курас І.Ф. Штрихи до портрета в інтер’єрі епохи //Скрипник М.О. Вибрані твори . – К.,1991. - С.3-18.
182. Курицын В.М. Переход к нэпу и революционная законность. – М.: Наука,1972. – 216 с.
183. Курицын В.М. Становление социалистической законности. – М.: Наука,1982. – 192 с.
184. Лаговиер Н. Еще о методах общего надзора //Еженедельник советской юстиции. – 1924. - №32. – С.743-745.
185. Лаговиер Н. Задачи и роль прокуратуры как организатора борьбы с преступностью //Еженедельник советской юстиции. – 1929. - №47. – С.1112-1115.
186. Лаговиер Н. К итогам и перспективам следственной работы прокуратуры (по материалам ревизии) //Еженедельник советской юстиции. – 1925. - №7. – С.162-165.
187. Лаговиер Н. Методы надзора за следствием (К пересмотру методов прокурорской работы) //Рабочий суд. – 1928. - №8-9. – С.705-712.
188. Лаговиер Н. На переломе (О методах привлечения общественности к контролю и участию в работе предварительного расследования) //Рабочий суд. – 1929. - №12. – С.850-855.
189. Лаговиер Н. Надзор за проведением классовой линии на предварительном следствии //Еженедельник советской юстиции. – 1924. - №42. – С.999-1003.
190. Лаговиер Н. Новый этап в развитии института общественных обвинителей //Еженедельник советской юстиции. – 1927. - №35. – С.1085-1087.
191. Лаговиер Н. О взаимоотношениях прокуратуры с печатью //Еженедельник советской юстиции. – 1925. - №9. – С.218-220.
192. Лаговиер Н. О новой установке судебной прокурорской работы //Рабочий суд. - 1929. - №15-16. – С.1018-1022.
193. Лаговиер Н. О средствах надзора за следствием //Еженедельник советской юстиции. – 1924. - №41.- С.969-971.
194. Лаговиер Н. Прокуратура в системе органов юстиции союзных республик //Советское строительство. – 1930. - №2. – С.12-25.
195. Лаговиер Н. Прокуратура и земельные комиссии //Власть Советов. – 1926. - №16-18. – С.7-10.
196. Лаговиер Н. Участие прокуратуры в борьбе с детской беспризорностью и преступностью //Еженедельник советской юстиции. – 1925. - №44-45.
197. Лаговієр Н. Новий етап роботи суду й прокуратури в охороні праці й виробництва //Революційне право. – 1931. - №2-3. – С.184-186.
198. Лаговієр Н. Про групи сприяння прокуратурі на підприємствах //Революційне право. – 1931. - №9-10. – С.459-462.
199. Лебединский В. Из истории советской прокуратуры //Социалистическая законность. – 1962. – №5. – С.28-31.
200. Лебединский В. Прокуратура в борьбе за организационно-хозяйственное укрепление колхозов и совхозов в свете решений ХІІІ съезда партии //За социалистическую законность. – 1934. - №3. – С.17-20.
201. Лебединский В. Прокуратура и задачи укрепления колхозов //Советское строительство. – 1933. - №2. – С.68-79.
202. Лебединский В. Суд и прокуратура в борьбе за животноводство //За социалистическую законность. – 1934. - №10. – С.18-20.
203. Лебединский В., Большаков А. Уроки борьбы прокуратуры за урожай и зернопоставки в 1933 году //За социалистическую законность. – 1934. - №7. – С.7-10.
204. Лебединский В.Г. Советская прокуратура, ее организация и деятельность в области общего надзора: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М.: Ин-т права АН СССР,1953. – 14 с.
205. Леви И.М. Ближайшие задачи следственного аппарата //Вестник советской юстиции. – 1928. – №7. – С.199-201.
206. Леви И.М. Д.Б.Лондон (некролог)//Вестник советской юстиции. – 1927. - №3. – С.783-784.
207. Леві І.М. Про підлеглість слідчого апарату //Червоне право. – 1927. – №24. – С.1104-1106.
208. Ленин В.И. О «двойном» подчинении и законности //Полн. собр. соч. – Т.45. – С.198-201.
209. Ленин В.И. Полн. собр. соч. – Т.44. – С.328-329.
210. Лисицын А. Прокуратура и губюсты: в порядке дискуссии //Еженедельник советской юстиции. – 1922. - №2. – С.2-3.
211. Любинский П. Восстановление прокуратуры //Право и жизнь. – 1922. – Кн.1. – С.84.
212. Мазуренко Ю. До питання про переведення українського діловодства в органах НКЮ //Вестник советской юстиции. – 1924. - №9-10. – С.253-255.
213. Мазуренко. Проект организации государственной прокуратуры СССР: Доклад на ІІІ Всеукр. съезде работников юстиции. – 1926. - №14-15. – С.598.
214. Маймескулов Л.Н. ГПУ и Прокуратура УССР: Становление надзора //Актуальные проблемы формирования правового государства: Краткие тез. докл. и науч. сообщ. респ. науч. конф. 24-26 окт. 1990 г. – Х.: Юрид. ин-т, 1990. – С.57-59.
215. Макаров Б.Е. Как организовать прокурорский и следственный аппарат в связи с ликвидацией округов //Советская юстиция. – 1930. - №26-27. – С.3.
216. Макаров Ф. К вопросу о ликвидации окружных прокуратур //Советская юстиция. – 1930. - №24-25, 27, 28.
217. Максимчук М. Приблизим органы прокуратуры к населению //Еженедельник советской юстиции. – 1929. - №29. – С.685.;
218. Малкис В. Перспективы революционной законности в армии //Война и революция. – 1926. - №9. – С.50-80.
219. Маляров М.П. Общий надзор в борьбе за укрепление единой социалистической законности Украины //На страже советских законов. – М.,1972. – С.188-199.
220. Маляров М.П., Павлищев К.С. На страже закона и законности: Советская прокуратура: как она создавалась, как организована, какие основные принципы ее деятельности, каковы права и обязанности прокуроров. – М.: Молодая гвардия,1978. – 191 с.
221. Манн А. Прокуроры – вовремя разоблачайте вылазки классового врага, добивающегося при чистке колхозов исключения из колхозов лучших колхозников //Деревенский юрист. – 1933. - №8. – С.6.
222. Марксистско-ленинская общая теория государства и права: Основные институты и понятия. – М.,1970.
223. Михайлик М. Новое в проекте УПК УССР //Вестник советской юстиции. – 1927. – №13. – С.447-452.
224. Михеєнко І. Кадри юстиції //Вісник радянської юстиції. – 1929. - №18. – С.524-525; №20. – С.587-588; №21. – С.626-627.
225. Мичко М. Щодо взаємодії прокуратури з судовою владою //Право України. – 1999. – №12.
226. Мокеев В. Ближайшие перспективы работы прокуратуры в деревне: К тезисам ЦК ВКП(б) о работе в деревне //Еженедельник советской юстиции. – 1928. - №4. – С.97-101.
227. Мокеев В. От экспроприации экспроприаторов к революционной законности: По поводу пятилетия деятельности государственной прокуратуры //Еженедельник советской юстиции. – 1927. - №36. – С.1105-1109.
228. Мокеев В. Типичные нарушения законов в области наемного труда и арендных отношений в деревне: К вопросу об изменении методов надзорной практики прокуратуры //Еженедельник советской юстиции. – 1928. - №4. – С.97-101.
229. Мокеев В., Лаговиер Н. На страже революционной законности (очерки работы прокуратуры РСФСР за 1922 – 1925 гг.). – М.: Юриздат,1926. – 141 с.
230. Мокичев К.А. Советская прокуратура на страже законности //История советской прокуратуры в важнейших документах /Под ред. и с предисл. К.А.Мокичева. – М.:Госюриздат,1952. – С.5-49.
231. Момот П. Нагляд за дослідженням службово-господарських злочинів у нових умовах //Революційне право. – 1931. - №2-3. – С.123-130.
232. Мурашин Г.А. Органы прокуратуры в механизме советского государства. – К.: Наук. думка,1972. – 178 с.
233. Мурашин Г.О. Загальний нагляд прокуратури //Юридична енциклопедія: В 6 т./Редкол.: Ю.С.Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл.,1998. – С.460-461.
234. Мурза В.В. Передумови створення прокуратури УСРР // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. – Вип.12, ч.1. – С.209-216.
235. Мурза В.В. Прокуратура УСРР і вищі та центральні органи державної влади і управління республіки (20-і початок 30-х рр.) // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. – Вип.16. – С.273-278.
236. Мурза В.В. Структура та організація роботи органів прокуратури УСРР (20-і – початок 30-х рр. ХХ ст.) // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. – Вип.15. – С.156-162.
237. Мычко Н., Давыденко Л. К вопросу о становлении и развитии института прокуратуры в Украине //Науковий вісник ВДУ: Журнал Волинського державного університету ім. Л. Українки. Юридичні науки. – 1998. – Вип.11. – С.26-32.
238. На місцях //Вісник радянської юстиції. – 1929. - №15-16. – С.478.
239. На страже советских законов /Сб. ст.: Под ред. Р.А. Руденко. – М.: Юрид. лит.,1972. – 456 с.
240. Наказ по Народному комісаріату юстиції та прокуратурі республіки від 6 травня 1934 р. №59 //Революційне право. – 1934. - №5-6. – С.73-77.
241. Наказ про порядок та методи роботи округових прокуратур: Постанова народного комісара юстиції УСРР та генерального прокурора республіки від 15 липня 1927 р. №128 //Бюлетень Народного комісаріату юстиції УСРР. – 1927. – №40-41. – С.379-399.
242. Наказ юридичним курсам Народного комісаріату юстиції УСРР: Затв. 24 серп. 1927 р. //Бюлетень Народного комісаріату юстиції УСРР. – 1927. - №51. – С.487-491.
243. Нарусбек С. Необходимо реорганизовать окрсуды и окрпрокуратуру //Еженедельник советской юстиции. – 1929. - №38. – С.885-886.
244. Наслідки ревізії Одеської окрпрокуратури: Обіжник НКЮ УСРР від 5 лютого 1927 р. №24 //Бюлетень Народного комісаріату юстиції УСРР. – 1927. – №6-8. – С.67-76.
245. Наслідки ревізії Проскурівської окрпрокуратури в січні 1927 року: Обіжник НКЮ УСРР від 15 квітня 1927 р. №86 //Бюлетень Народного комісаріату юстиції УСРР. – 1927. – №21. – С.193-200.
246. Наумов Н. Кодекс законов о труде и промышленность //Народное хозяйство Украины. – 1923. - №1-3 – С.161.
247. Норма представительства и порядок дня ІІ-го Всеукраинского съезда и губсъездов работников советской юстиции //Вестник советской юстиции. – 1924. - №3. – С.99-100.
248. Нюрина Ф. Методика и практика работы общего надзора в деревне //Еженедельник советской юстиции. – 1929. - №36. – С.834-836.
249. О ведомственной прокуратуре //Еженедельник советской юстиции. – 1923. - №45. – С.1040-1041.
250. О воспрещении окрпрокурорам изадавать циркуляры народным следователям, административным и другим органам, неподведомственным им: Циркуляр НКЮ №156 за 1925 г. //Вестник советской юстиции. – 1925. - №23. – С.938.
251. О времени вступления закона в силу: Постановление ВУЦИК от 22 февр. 1921 г. //СУ УССР. – 1921. – №3. – Ст.81.
252. О передаче в ведение Наркомюста всех мест заключения: Пост. СНК УССР от 17 янв. 1922 г. //Вестник советской юстиции. – 1922. - №2. – С.84.
253. О перестройке аппарата прокуратуры в центре и на местах: Приказ по Прокуратуре СССР от 25 марта 1934 г. №76 //История советской прокуратуры в важнейших документах /Под ред. и с предисл. К.А.Мокичева.- М.: Госюриздат,1952. – 583 с. - С.513-517.
254. О подготовке работников юстиции: Доклад т. Машкина //Вестник советской юстиции. – 1922. - №5-7. – С.163.
255. О прокурорском надзоре: Доклад тов. А.Я.Каплана //Вестник советской юстиции. – 1922. – №5-7. – С.150-155. – С.151-152.
256. Об административном надзоре прокуратуры, в связи с организацией Верховного Суда Союза ССР //Вестник советской юстиции. – 1924. - №2. – С.45-46.
257. Обіжник від 8 вересня 1924 р. №123 до всіх губпрокурорів //Бюлетень Народного комісаріату юстиції УСРР. – 1924. - №45. – С.437.
258. Обіжник НКЮ УСРР від 23 листоп. 1923 р. №131 //Бюлетень Народного комісаріату юстиції УСРР. – 1923. - №40. – С.359-360.
259. Общий обзор деятельности прокуратуры в 1923 году //Еженедельник советской юстиции. – 1923. - №27. – С.770-773; №28. – С.789-791; №51-52. – С.1192-1198.
260. Огляд стану та діяльності Волинської губпрокуратури, згідно з матеріалами ревізійної комісії щодо обслідування Волинської губпрокуратури, затвердженими постановою колегії НКЮ від 9 липня 1924 р. №50, по заслуханні пояснень Волинської губпрокуратури: Обіжник НКЮ УСРР до всіх губпрокурорів від 31 грудня 1924 р. №121 //Бюлетень Народного комісаріату юстиції УСРР. – 1924. – №43. – С.394.
261. Одиннадцатый съезд РКП(б) /Март – апрель 1922 г./: Стенографический отчет. – М.: Политиздат,1961. – 873 с.
262. Олійник М.М. Діяльність приватних виробництв України та створення і удосконалення системи соціального захисту працюючих на них в 1921 – 1929 рр. – Х.,1998. – 128 с.
263. Орловский С. Военная прокуратура и задачи общего надзора //Еженедельник советской юстиции. – 1925. - №5. – С.104-105.
264. Орловский С.Н. О взаимоотношениях прокурорских органов //За социалистическую законность. – 1934. - №7. – С.15-16.
265. Основы и практика советского права: Сб.