ПСИХОМОТОРНО-РІВНЕВА СТРУКТУРА АКТИВНОСТІ ТА СВОБОДИ СУБ’ЄКТА

brief description

Кам’янець-Подільський державний університет
На правах рукопису
Шинкарюк Анатолій Іванович
Індекс УДК 159.92:943.946
ПСИХОМОТОРНО-РІВНЕВА СТРУКТУРА АКТИВНОСТІ
ТА СВОБОДИ СУБ’ЄКТА
19.00.01 загальна психологія, історія психології
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук
Науковий консультант
Бех Іван Дмитрович,
доктор психологічних наук,
професор,
дійсний член АПН України
Кам’янець-Подільський 2004

2
ЗМІСТ
ВСТУП....................................................................................................................5
РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ВЗАЄМОВПЛИВУ МОТОРИКИ І ПСИХІКИ В СТРУКТУРІ РІВНІВ
ПОБУДОВИ РУХІВ............................................................................................13
1.1. Методологічні підходи до досліджень руху, відображення, взаємодії та
взаємовпливу моторики і психіки.............................................................13
1.2. Надбудова рівнів регуляції рухів у тварин і зростання їх психомоторної
активності та свободи.................................................................................25
1.3. Надбудова рівнів регуляції рухів у процесі формування генетичної
програми роду «Homo» і зростання психомоторної активності та
свободи ........................................................................................................39
1.4. Суспільні умови накопичення рухового досвіду людини на рівнях D і E
та практика діагностики і корекції психомоторики ................................53
1.5. Дозрівання рівнів побудови рухів і рухового апарату дитини в
онтогенезі як умова накопичення індивідуального психомоторного
досвіду .........................................................................................................68
РОЗДІЛ ІІ КОНЦЕПЦІЯ, МЕТОДИ І ОРГАНІЗАЦІЯ
ДОСЛІДЖЕННЯ.................................................................................................84
2.1. Концепція дослідження ..............................................................................84
2.2. Методологічна основа і методи дослідження...........................................87
2.3. Організація дослідження. ...........................................................................98
РОЗДІЛ ІІІ ФУНКЦІОНУВАННЯ РІВНІВ ПОБУДОВИ РУХІВ
ЛЮДИНИ, ЩО СФОРМУВАЛИСЬ В РОЗВИТКУ ЯК ОСНОВА
ПСИХОМОТОРНОЇ АКТИВНОСТІ ТА СВОБОДИ ................................110
3.1. Взаємозв’язок між спроможністю до перебудови психомоторного
стереотипу письма на рівні Е побудови рухів і успішністю
людини в трудовій діяльності, що сформувалась в розвитку ..............110
3.2. Обрядова активність, фізичне виховання і спорт як
засоби збільшення психомоторниого досвіду людини та ієрархія
3
рівнів побудови рухів...............................................................................129
3.3. Індивідуальні особливості психомоторних можливостей
суб’єктів у виконанні дій, які у якості провідних мають різні рівні
побудови рухів..........................................................................................151
3.4. Висновки до ІІІ розділу............................................................................170
РОЗДІЛ ІV ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ АКТИВНОСТІ ТА СВОБОДИ
ДИТИНИ І НАКОПИЧЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО
ПСИХОМОТОРНОГО ДОСВІДУ НА ОСНОВІ ДОЗРІВАННЯ РІВНІВ
ПОБУДОВИ РУХІВ І СОЦІАЛІЗАЦІЇ.........................................................177
4.1. Зростання психомоторної активності та свободи дитини від народ-
ження до року шляхом накопичення індивідуального досвіду на основі
дозрівання рівнів побудови рухів і спілкування з дорослим................177
4.2. Збільшення психомоторної активності та свободи дитини від одного до
шести років шляхом накопичення індивідуального досвіду на основі
дозрівання рівнів побудови рухів і соціалізації.....................................197
4.3. Вікові особливості спроможності школярів до перебудови
психомоторного стереотипу письма, провідним для якого є найвищий
кортикальний рівень побудови рухів Е ..................................................220
4.4. Висновки до IV розділу............................................................................237
РОЗДІЛ V ВЗАЄМОВПЛИВ ЗМЕНШЕННЯ СТУПЕНІВ СВОБОДИ
РУХІВ СУБ’ЄКТА І ЗНИЖЕННЯ ПСИХОМОТОРНОЇ АКТИВНОСТІ
НА РІЗНИХ РІВНЯХ........................................................................................243
5.1. Вплив обмеження ступенів свободи рухів в учнів другого класу на
ефективність виконання дій письма, провідним для яких є рівень Е..243
5.2. Вплив обмеження ступенів свободи рухів у суглобах на ситуативну
тривожність учнів професійного ліцею в контексті основної
психофізичної проблеми..........................................................................265
5.3. Зниження психомоторної активності та свободи у дітей зі стійкими
органічними порушеннями пізнавальної діяльності і рівнів побудови
рухів ...........................................................................................................285
4
5.4. Зменшення ступенів свободи рухів у суб’єктів активності з дитячим
церебральним паралічем та реалізація індивідуально-психологічної
складової особистісної свободи ..............................................................308
5.5. Висновки до V розділу..............................................................................331
РОЗДІЛ VI УРАХУВАННЯ СТРУКТУРИ РІВНІВ ПОБУДОВИ РУХІВ У
ПРОЦЕСАХ ДІАГНОСТИКИ І КОРЕКЦІЇ ПСИХОМОТОРИКИ ТА
УДОСКОНАЛЕННЯ МОТОРНИХ НАВИЧОК .........................................336
6.1. Порівняння результатів діагностики сили нервової системи суб’єкта за
показниками різних психомоторних дій, провідними для яких є різні
рівні побудови рухів.................................................................................336
6.2. Порівняння ефективності подолання м’язової скутості та ситуативної
тривожності суб’єкта шляхом застосування різних психомоторних дій
провідними для яких є різні рівні побудови рухів ................................355
6.3. Удосконалення психомоторних навичок, у виконанні яких
провідними є різні рівні побудови рухів шляхом застосування
різноманітних координаційних «підказок»............................................374
6.4. Висновки до VI розділу............................................................................389
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.................................................................................395
ЛІТЕРАТУРА ....................................................................................................401
Додаток А. Вплив обмеження м’язової свободи учнів ІІ класу
на кількісні показники помилок при написанні диктанту.......................440
Додаток Б. Вплив довільної скутості м’язів на ситуативну
тривожність людини ........................................................................................443

ВСТУП
Актуальність теми. Формування гуманістично спрямованої, духовно бага-
тої та суспільно активної особистості зумовлюється цілою низкою соціаль-
них і психолого-педагогічних чинників, серед яких вагоме місце посідають
багаточисельні психомоторні дії. Моторика і психіка реально являють собою
різні сторони активності людини. У співвідношенні моторики і психіки, як і в
основній психофізичній проблемі, науковці вбачають то їх паралельне існу-
вання, то їх монізм, який теж розуміється по-різному. Водночас сам факт вза-
ємовпливу психіки і моторики визнається більшістю психологів і потребує
спеціального дослідження, будучи актуальним питанням загальної психоло-
гії. У цьому взаємовпливі об’єктивується активність психіки. У психомотор-
них проявах встановлюється реальний зв’язок людини з навколишнім світом
і здійснюється його перетворення. В рухах, діях, діяльностях і вчинках про-
являється особистість.
Слід зазначити, що в психологічній науці досить ретельно розроблена
проблема взаємозв’язків психіки та нервової системи. Значно менше уваги
приділялось вивченню взаємовпливу психіки і моторики. Як правило, це пи-
тання зміщувалось на периферію наукових інтересів учених і рідко безпосе-
редньо було предметом досліджень. Проте, тією чи іншою мірою об’єк-
тивація форм психічного відображення в рухах тіла висвітлювалась у всіх
напрямах психології. Безперечно, що залежно від спрямованості конкретної
теорії її творці по різному трактували психомоторику. Розбіжність цих по-
глядів настільки значна, що в деяких концепціях екстеріоризація психічного
у рухах та інтеріоризація останніх прямо взагалі не згадуються, залишаючи
можливості тільки для довільної інтерпретації їх розуміння авторами за ін-
шими поглядами (гуманістична психологія), а у деяких навпаки вивчення
зовнішньої моторики практично підмінює собою предмет психології (класи-
чний біхевіоризм).
Розробка закономірностей і механізмів взаємовпливу моторики і психіки
6
надзвичайно складна теоретична і практична проблема. Її складність зумов-
лена на наш погляд, перш за все, тим, що різні феномени психіка і моторика
мають одне джерело активність і свободу суб’єкта. В їх взаємовпливі мож-
на виділити два аспекти: 1) вплив моторики на психіку; 2) вплив психіки на
моторику. Тобто моторні можливості впливають на можливості психічного
відображення і навпаки. І не дивлячись на те, що знання про розвиток цього
взаємовпливу існують з часів зародження психології в лоні філософії, проте
концептуального характеру вони ще не набули і до сьогодні.
Розв’язання проблеми взаємовпливу моторики і психіки може бути реалі-
зоване на ґрунті дослідження їх зародження, розвитку і функціонування в
структурі рівнів побудови рухів.
Наукові передумови вивчення взаємовпливу моторики і психіки в струк-
турі рівнів побудови рухів поступово визначались у різноманітних дослі-
дженнях, що були проведені такими представниками науки, як І. М. Сєченов,
О. О. Ухтомський, М. О. Бернштейн та багатьма іншими, а також досліджен-
нями, що були здійснені такими представниками класичної психології, як
М. М. Ланге, Л. С. Виготський, С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв, Г. С. Кос-
тюк, О. В. Запорожець, Д. Б. Ельконін, Д. Г. Елькін, Ж. Піаже, В. А. Роме-
нець та багатьма іншими.
Сучасні вимоги до досліджень взаємовпливу моторики і активності психі-
ки поступово визначалися у дослідженнях таких відомих психологів, як
А. Валлон, В. В. Давидов, О. Р. Лурія, К. К. Платонов, Н. Д. Гордєєва,
В. П. Зінченко, Є. П. Ільїн, В. В. Клименко, С. Д. Смірнов, В. О. Татенко,
Б. Й. Цуканов та ін.
У спеціальних галузях психології фізичного виховання і спорту та психо-
логії праці важливі передумови становлення наукового підходу до розуміння
закономірностей взаємовпливу психіки і моторики розроблялись у дослі-
дженнях таких спеціалістів, як М. П. Гуменюк, В. В. Клименко, Є. О. Кли-
мов, Г. В. Ложкін, О. Р. Малхазов, В. П. Озеров, Н. А. Розе, М. В. Савчин,
Є. М. Сурков, Ю. Л. Трофімов, В. С. Фарфель, В. В. Чебишева та інших.
7
Виходячи з важливості зазначених питань, недостатньості їх розробленос-
ті у сучасній психологічній науці як у теоретичному, так і в експерименталь-
ному аспектах та їх значення для психологічної та педагогічної практики і
було здійснено вибір теми дисертаційного дослідження „Психомоторно-
рівнева структура активності та свободи суб’єкта ”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація ви-
конана по темі перспективного плану основних науково-дослідних робіт
Кам’янець-Подільського державного університету №174/3 (номер держреєс-
трації 01984003231), а також обрана тема зкоординована з бюро Ради з коор-
динації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології України №28д
від 29.05.2001 року, протокол №5.
Мета дослідження: теоретично і експериментально визначити закономір-
ності та механізми взаємовпливу моторики і психіки в структурі рівнів побу-
дови рухів та умови прояву психомоторної активності і свободи суб’єкта; об-
ґрунтувати та розробити підходи до діагностики психіки за показниками мо-
торики, досягнення м’язової релаксації, навчання моторних навичок у відпо-
відності із задіяними рівнями психомоторної активності та їх орієнтувально-
дослідницькими рухами.
Завдання дослідження:
Розробити теретико-експериментальні підходи до вивчення проблеми
взаємовпливу моторики і психіки в структурі рівнів побудови рухів.
З’ясувати особливості функціонування психомоторних рівнів, що надбу-
довувались в розвитку, як основи активності та свободи суб’єкта.
Охарактеризувати єдність розвитку моторики і активності психіки в он-
тогенезі дитини.
Визначити вплив зменшення ступенів свободи рухів на психомоторну
активність суб’єкта на різних рівнях побудови рухів.
З’ясувати залежність результатів діагностики психомоторики від того,
який рівень побудови рухів є провідним у вибраній діагностичній дії.
Розкрити вплив вибору шляху досягнення м’язової релаксації через різні
8
рівні побудови рухів на подолання ситуативної тривожності людини.
Запропонувати підхід до застосування системи координаційних „підка-
зок” у процесі навчання моторних дій на основі функціонування ієрархії рів-
нів побудови рухів.
Об’єкт дослідження: процес взаємовпливу моторики і психіки, що здійс-
нюється у філогенезі, нормативному та патологічному онтогенезі, функціо-
нуванні психомоторики.
Предмет дослідження: взаємовплив цілісної сукупності різнопланових мо-
торних можливостей, для яких провідними є різні рівні побудови рухів та ак-
тивності психіки і свободи суб’єкта.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети застосо-
вувались загальнонаукові методи теоретичного та емпіричного дослідження,
а саме: був використаний комплекс методів, що включав теоретичний аналіз
літератури з досліджуваної проблеми.
У констатуючому та формуючому експериментальних дослідженнях за-
стосовувались методики визначення: спроможності особистості до перебудо-
ви психомоторного стереотипу письма, за К. К. Платоновим (модифікація);
результативності моторних дій, для яких провідними є різні рівні побудови
рухів, за М. О. Бернштейном; результативності природних моторних дій ді-
тей (біг 10 м, стрибки в довжину з місця, метання торбинок з піском на даль-
ність); участі моторики у письмі, за О. Р. Лурія (модифікація); ситуативної
тривожності, за Ч. Спілбергером; сили процесу збудження нервової системи,
за Є. П. Ільїним (модифікація); результатів у стрибках у довжину з розбігу,
результатів у підтягуванні на перекладині.
Наукова новизна одержаних результатів: вперше у психологічному дослі-
дженні обґрунтовані теоретичні засади взаємовпливу зростання моторних
можливостей і активності психіки у філо- та онтогенезі шляхом утворення
нових ступенів психомоторної свободи суб’єктів активності на основі рівнів
побудови рухів;
дістало подальший розвиток положення про участь ієрархії рівнів побудо-
9
ви рухів у функціонуванні психомоторики і психіки як орієнтувально-
дослідницької діяльності, зростання спроможності до якої у філо- та онтоге-
незі є показником збільшення активності психіки;
вперше встановлена участь рівнів побудови рухів і орієнтувально-дослід-
ницької діяльності у функціональних органах, що забезпечують реалізацію
рухової функції людини, її психомоторної активності та свободи і в яких від-
бувається об’єктивація психіки;
уточнено вплив ефективності орієнтувально-пошукової активності, що ви-
значає спроможність суб’єктів до перебудови психомоторного стереотипу
письма на найвищому кортикальному рівні Е на результативність виконання
ними трудової і спортивної діяльності;
поглиблено уявлення про вікові особливості спроможності до перебудови
психомоторного стереотипу письма, провідним для якого є рівень Е;
вперше одержано підтвердження, що довільне обмеження ступенів свобо-
ди рухів у суглобах може збільшувати кількість помилок при писемному мо-
вленні у дітей другого класу та збільшувати ситуативну тривожність у юна-
ків.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:
у психологічному дослідженні взаємовпливу моторики і психіки послідо-
вно реалізовано філософські положення про рух, взаємодію, відображення,
що забезпечує єдність загальнопсихологічного підходу до рухів (як об’єк-
тивного) і психіки (як суб’єктивного) в структурі рівнів психомоторики;
з’ясовані особливості взаємозв’язку між свободою суб’єкта активності та
реалізацією ним моторної функції, що уточнює психологічний зміст категорії
активності та її зв’язок з іншими категоріями психології;
розкрито концептуальні засади створення теоретичних моделей функціо-
нальних органів об’єктивації психіки, на основі чого стає можливою більш
ефективна оцінка орієнтувально-дослідницьких спроможностей суб’єкта ак-
тивності на різних рівнях побудови рухів;
теоретично обґрунтовано напрями і методичні, психолого-технологічні за-
10
сади дослідження та внесення змін у психомоторно-рівневі можливості лю-
дини.
Практичне значення дослідження. Запропоновано та психологічно обґрун-
товано підхід до діагностики психомоторики у відповідності з тим, який рівень
побудови рухів є провідним для застосованої в методиці діагностичної дії. В
ході дослідження апробована система методів і прийомів діагностики коорди-
наційних характеристик психомоторики на різних рівнях побудови рухів. Її
впровадження у практику роботи психолога дозволить порівнювати функціо-
нальні можливості психомоторики суб’єкта активності на різних рівнях. Вияв-
лені в дослідженні особливості взаємовпливу моторики і психіки дозволяють
досягати м’язової релаксації та подолання негативних психічних станів шля-
хом вибіркового впливу на різні рівні побудови рухів. Отримані результати
дають можливість диференціювати застосування педагогічно доцільних впли-
вів у відповідності з тим, на який рівень побудови рухів вони спрямовані як
координаційні «підказки» у процесі навчання моторних навичок. Отримані
прикладні результати готові до застосування в практичній психології.
Результати дослідження можуть бути використані викладачами вищих на-
вчальних закладів різних рівнів акредитації в процесі викладання загальної
психології, вікової та педагогічної психології, психології фізичного вихован-
ня і спорту, психології праці, палеопсихології, зоопсихології, психодіагнос-
тики та психокорекції, зокрема, питань об’єктивації психіки в моторних діях,
для яких провідними є різні рівні побудови рухів. Готовність результатів до-
ведена впровадженням їх в практику.
За результатами досліджень був розроблений спецкурс „Діагностика пси-
хомоторики та вищої нервової діяльності”, який читається майбутнім практи-
чним психологам на факультеті післядипломної освіти, курс лекцій з дисцип-
ліни „Психологія фізичного виховання і спорту”, який читається студентам
факультету фізичної культури, а також питання тем лекцій із загальної психо-
логії, які читаються майбутнім психологам студентам соціально-педа-
гогічного факультету Інституту соціальної реабілітації і розвитку дитини
11
Кам’янець-Подільського державного університету (акти впровадження матері-
алів дисертаційного дослідження в навчальний процес від 19 і 25 лютого
2004 р).
Особистий внесок здобувача в одержанні результатів полягає у розкритті
особливостей реалізації суб’єктами активності та свободи рухової функції
шляхом генерації надлишкових пізнавальних та регулятивних гіпотез на ос-
нові загальної картини світу в кожен конкретний момент керування поведін-
кою, діями, діяльністю вчинками; обгрунтуванні механізмів об’єктивації
психіки у функціональних органах, в які відповідно до смислової структури
дії входять провідний та фонові рівні побудови рухів з їх орієнтувально-
дослідницькими можливостями; визначенні впливу спроможності до орієн-
тувально-пошукової психомоторної активності при перебудові психомотор-
ного стереотипу письма, провідним для якого є найвищий кортикальний рі-
вень Е на ефективність трудової та спортивної діяльності; введені поняття
«психомоторної свободи», розкритті його специфічної відмінності від пове-
дінки, в якій неможливо збільшувати відстань у часі і просторі між безпосе-
редньо діючою потребою, ситуацією і м’язовою відповіддю, застосовувати
найрізноманітніші варіанти моторної поведінки у відповідності до випере-
джаючого, повного і глибокого відображення зв’язків між предметами і яви-
щами світу, легко виконувати і швидко засвоювати та перебудовувати рухи
відповідно до зміни мети зовнішніх умов виконання і внутрішнього стану.
Розроблено методику визначення психомоторних можливостей суб’єктів у
виконанні дій, які у якості провідних мають різні рівні побудови рухів. Мо-
дифіковано методику визначення впливу обмеження м’язової свободи
суб’єктів на кількісні показники помилок при написанні диктанту. Розробле-
но методику визначення впливу довільної скутості м’язів на ситуативну три-
вожність людини.
Апробація результатів дисертації. Вихідні, проміжні та кінцеві положення
дослідження були оприлюднені на наукових конференціях, семінарах, симпо-
зіумах, з’їздах психологів, зокрема, на міжнародних конференціях „Адапта-
12
ційні можливості дітей та молоді” (Одеса, 1998), „Фізична культура і здо-
ров’я нації” (Вінниця, 1998), „Феноменологія щирості” (Вінниця, 2002), „Ди-
наміка наукових досліджень” (Дніпропетровськ, 2002), „Проблеми трудової і
професійної підготовки на початку III-го тисячоліття” (Слов’янськ, 2002),
„Наука і освіта 2003” (Дніпропетровськ, 2003), „Творчість врятує світ” (Київ,
2003), міжнародному симпозіумі „Фізична підготовленість та здоров’я насе-
лення” (Одеса, 1998), II Всесоюзній конференції по експериментальній пси-
хології (Львів, 1988), Всеукраїнських конференціях: „Науково-методичні ос-
нови підготовки спортсменів високого класу” (Київ, 1980), „Актуальні про-
блеми оздоровчої фізичної культури та валеології в навчальних закладах
України” (Кіровоград, 1994), „Концепція підготовки спеціалістів фізичної
культури та спорту в Україні” (Луцьк, 1994), „Сучасні проблеми розвитку те-
орії та методики спортивних і рухливих ігор” (Львів, 1999), „Актуальні про-
блеми практичної психології в системі освіти” (Херсон, 2003), на III з’їзді то-
вариства психологів України (Київ, 2000), на VII Подільській історико-
краєзнавчій конференції (Кам’янець-Подільський, 1987), на конференції ву-
зів Подільського регіону „Удосконалення навчального процесу з фізичного
виховання студентів” (Вінниця, 1993), на VI Костюківських читаннях „Пси-
хологія у XXI столітті: перспективи розвитку” (Київ, 2003). Результати до-
слідження обговорювались на звітних наукових конференціях Кам’янець-
Подільського державного університету у 1993-2003 роках.
Публікації. Основні результати дослідження відображені у 62 публікаціях,
з них 45 написано без співавторів, у тому числі: 1 одноосібна монографія, 7
методичних рекомендацій (3 одноосібні), 40 статей у наукових виданнях
(35 одноосібні, з них 26 у наукових фахових виданнях з психології всі
одноосібні), 14 тез доповідей на наукових конференціях (6 одноосібні).

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
На основі узагальнення результатів проведеного теоретико-експеримен-
тального дослідження зроблено такі висновки:
1. Межа між психікою і рухами є до певної міри умовною і протилежність
між цими феноменами не є абсолютною. Водночас потрібно однозначно під-
креслити, що предметом психології є факти, закономірності і механізми пси-
хіки як особливої форми життєдіяльності. А моторика є протилежною суб-
станцією щодо психіки, проте перебуває з нею в нерозривному зв’язку та
взаємовпливах, без дослідження яких неможливо зрозуміти і саму психіку. У
філогенезі на ґрунті формування та надбудови, а в онтогенезі на основі дозрі-
вання структури рівнів нервової системи, що керують моторикою, та з розви-
тком орієнтувально-дослідницької діяльності, за якою доцільно вивчати пси-
хічну діяльність, зростають моторні можливості живих істот, а також актив-
ність їх психіки та свобода у нероздільній єдності.
2. Розвиток психомоторно-рівневої структури поведінки і діяльності жи-
вих істот є передусім розвиток їх активності та свободи. Виходячи з того, що
прояви всіх форм психічного відображення мають як внутрішню, так і зовні-
шню детермінацію, доцільно визнати, що домінування внутрішньої детермі-
нації над зовнішньою і є мірою активності. Остання проявляється за умов на-
явності певної свободи у суб’єкта активності і, реалізуючись, забезпечує но-
вий, більш високий рівень його свободи, яка в свою чергу є умовою для ви-
яву більшої активності.
3. Загальними характеристиками зростання активності та свободи в пси-
хомоторних проявах є спроможність: застосовувати найрізноманітніші варіа-
нти рухової активності; віднаходити найбільш ефективні моторні дії, легко
виконувати і швидко засвоювати їх, а головне легко і швидко перебудову-
вати рухи у відповідності зі зміною мети, зовнішніх умов виконання і внут-
рішнього стану; збільшувати відстань у часі і просторі між безпосередньо
діючою потребою, ситуацією і м’язовою відповіддю; будувати рухову актив-
396
ність у відповідності до все більш повного і глибокого відображення зв’язків
між предметами і явищами світу; будувати рухову активність у відповідності
до все більш випереджаючого відображення подій; генерувати надлишкові
пізнавальні та регуляторні гіпотези на ґрунті загальної картини світу в кожен
конкретний момент керування поведінкою, діями, діяльністю, вчинками.
4. Психіка об’єктивується у функціональних органах як тимчасових поєд-
наннях сил, що спроможні здійснювати певне досягнення. Психомоторні фу-
нкціональні органи утворюються із психічних процесів, що забезпечують
смислову структуру дій та їх пізнавальне, мотиваційне і регуляторне обслу-
говування; поєднання тих чи інших рівнів і ділянок структури нервової сис-
теми з відповідними аферентними та еферентними синтезами; специфічно-
своєрідного включення опорно-рухового апарату в динамічному полі рухів.
5. У функціональних органах психомоторики внутрішня (психічна) і зов-
нішня (фізична) сторони поведінки зливаються в цілісну активність. Психо-
моторно-рівнева структура активності суб’єктів є тим цілісним джерелом, в
якому до певної міри долається дихотомія психічних образів і фізичних ру-
хів. Отже, і розвиток моторики та психіки у філо- та онтогенезі може розумі-
тись як розвиток функціональних органів. Відповідно і закономірності пере-
ходів від нижчих рівнів психомоторики до вищих будуть являти собою зако-
номірності утворення нових якісно вищих функціональних органів, для по-
яви яких важливою умовою є наявність свободи.
6. У процесі розвитку психомоторики живих істот у вже сформованих фу-
нкціональних органах поступово з’являються якісно нові елементи, які з ча-
сом накопичуються, а залучення їх до управління поведінкою і діяльністю на
певних етапах філо- чи онтогенезу в нових біосоціальних умовах розвитку і
спричиняє утворення якісно нових функціональних органів.
7. З одного боку, реальна психомоторна поведінка, і тим паче діяльність,
складніша за їх випереджаюче відображення, і вона збагачує психіку, розви-
ває її. А кожне новоутворення психіки як новий функціональний орган, як
новий рівень чи ступінь розвитку, не просто підпорядковує собі раніше утво-
397
рені нижчі функції, а якісно перетворює їх. З другого боку, психіка за своєю
природою є процесом, що розвивається на ґрунті генерації надлишкових пі-
знавальних і регуляторних гіпотез щодо конкретної ситуації. Відповідно ко-
жне психомоторне новоутворення є новим рівнем, ступенем свободи живої
істоти, де містяться елементи, з яких починається наступний етап розвитку.
Практика доводить, що кінцевого стану прогресивного розвитку психомото-
рики як у філогенезі, так і в онтогенезі не існує.
8. Надбудова структури рівнів нервової системи регуляції рухів (рівнів
психомоторної активності та свободи) у філогенезі супроводжувалась зрос-
танням як якісних, так і кількісних можливостей їх орієнтувально-дослід-
ницької активності. На найвищому кортикальному рівні Е, який підпорядко-
вує собі всі нижчі, формується функція керування мовленням і письмом, а
одним з його функціональних показників є спроможність суб’єктів активнос-
ті до психомоторної координації під час перебудови моторного стереотипу
письма. Експериментально встановлено, що ця спроможність нероздільно
взаємопов’язана з успішністю у таких видах психомоторної діяльності, як
праця і спорт, та є інтегрованим показником можливостей до орієнтувально-
дослідницької активності.
9. Експериментальне дослідження спроможності до виконання психомо-
торних завдань, у яких провідними є різні рівні побудови рухів, дозволяє
стверджувати, що на кожному з рівнів є свої лідери, ті, що показують середні
результати, і ті, у кого результати найгірші, але на різних рівнях субордина-
ція обстежуваних щодо їх координаційних можливостей різна. Тобто, в про-
цесі постановки психологічного діагнозу щодо координаційних можливостей
суб’єкта необхідно зазначити, на якому рівні побудови рухів вони досліджу-
вались, чи якого класу психомоторних завдань вони стосуються.
10. У формуючому експерименті (п’ятиразове повторне написання фраз
між хвилястими лініями) встановлено, що найбільше динамічне зростання
основних показників психомоторної координації (різниця між часом напи-
сання речень своїм почерком і часом виконання основного завдання та кіль-
398
кість недоведень і перетинань літерами хвилястих ліній) спостерігається в ді-
тей молодшого шкільного віку (4 клас). У підлітковому періоді розвитку (7
клас) вищезгадані показники покращуються значно повільніше, і дещо при-
скорюється темп їх зростання в юнаків (11 клас) за умов, що абсолютні вели-
чини цих характеристик психомоторної координації з віком зростають. Тоб-
то, якщо у молодшому шкільному віці діти мають найбільше свободи для
вдосконалення активності, то в юнацькому віці є більше свободи для вирі-
шення різноманітних смислових завдань психомоторними діями.
11. Про глибину функціонального взаємопроникнення психіки і моторики
людини в процесі писемного мовлення, для якого провідним є найвищий ко-
ртикальний рівень Е, свідчить експеримент з виключенням артикуляцій (за-
тиснутий між зубами язик) на перших етапах навчання цій навичці (значне
зростання кількості помилок в письмі). Модифікація нами цього досліду, яка
полягала в проведенні наступного етапу з виключенням не тільки м’язів ар-
тикуляції, але й частини ступенів свободи рухів у колінних суглобах і лікте-
вому суглобі руки, не задіяної в роботі (утримання аркушу паперу), довела,
що зменшення свободи рухів скелетних м’язів теж значно погіршує грамот-
ність письма дітей другого класу.
12. Довільне напруження м’язів кистей, пліч і верхньої частини тулуба в
позі сидячи на стільці, пальці рук переплетені та закладені за голову, і утри-
мання м’язової скутості ступенів свободи рухів у суглобах на протязі трьох
хвилин викликає зростання ситуативної тривожності у суб’єктів активності.
13. Експериментально встановлено, що за показниками психомоторної ко-
ординації під час перебудови стереотипу письма, для якого провідним є рі-
вень Е, діти, обтяжені інтелектуальними вадами, значно поступаються здоро-
вим. Але корекція психомоторики в них можлива на основі орієнтувально-
дослідницької активності тих рівнів і ділянок мозку, функціональні можли-
вості яких до певної міри збережені. Саме ця наявна свобода дозволяє від-
найти шляхи компенсації втрачених психомоторних функцій, а її актуалізація
в процесі розвитку, починаючи з раннього дитинства, звести до індивідуаль-
399
но можливого мінімуму втрати в оволодінні діями.
14. Порушення рівнів побудови рухів у суб’єктів активності з дитячим це-
ребральним паралічем зменшує їх психомоторну свободу. Водночас необхід-
но підкреслити, що обмеження моторних можливостей, які особливо помітно
впливають на індивідуально-психологічні складові особистісної свободи на
ранніх етапах онтогенезу, в процесі розвитку поступово поступаються, за мі-
рою впливу, моральним, вольовим, інтелектуальним властивостям особисто-
сті, що формується. Власна активність дитини як суб’єкта саморозвитку за-
безпечує її свободу і за умов такого складного захворювання, як дитячий це-
ребральний параліч.
15. Показники сили збудження нервової системи, що експериментально
отримані при застосуванні теппінг-тесту, провідним для рухів якого є рубро-
спинальний рівень А, не співпадають у одних і тих же обстежуваних, у біль-
шості випадків, з показниками сили збудження нервової системи, отримани-
ми при вимірюванні максимальної частоти широкоамплітудних рухів на кі-
нематометрі Жуковського, провідним для яких є таламо-палідарний рівень В.
Тобто, різні рівні структури побудови рухів у одних і тих же обстежуваних
мають різні функціональні прояви працездатності щодо можливості викону-
вати психомоторні дії, в яких вони є провідними, з високою інтенсивністю та
довготривалістю, що необхідно враховувати в процесі психодіагностики.
16. Для подолання надмірної м’язової скутості в психокорекційній роботі
можуть застосовуватись різні шляхи впливу на м’язи. З позицій порівневої
теорії будь-яка психофізична активність, що спрямована на досягнення
м’язової релаксації, буде мати у якості провідного один з рівнів структури
побудови рухів. Експериментально доведено, що у відповідності до того,
який рівень побудови рухів буде задіяним у якості провідного, будуть зале-
жати особливості впливу психофізичної активності на загальну м’язову рела-
ксацію на ситуативну тривожність суб’кта.
17. Навчання моторних навичок в педагогічній практиці супроводжується
створенням різноманітних штучних умов виконання дій, які виступають ко-
400
ординаційними „підказками” пошуків шляхів вирішення психомоторних за-
вдань. Ефективність „підказок” залежить від того наскільки вдало вони піді-
брані у відповідності з особливостями дій, що вивчаються, і завданнями, які
вирішує педагог, та тим, на яких рівнях побудови рухів насамперед діють
„підказки”. Експериментально доведено, що найбільшу ефективність щодо
впливу на результативність дій мають ті «підказки», які діють на провідному
рівні структури побудови рухів.
401

ЛІТЕРАТУРА
1. Абашев-Константиновский А. Л. Моторные нарушения при шизофре-
нии. К.: Медгиз УССР, 1939. 137 с.
2. Абашев-Константиновский А. Л. Психопатология при опухолях голо-
вного мозга. М.: Медицина, 1973. 200 с.
3. Абрамова Г. С. Введение в практическую психологию. Екатеринбург:
„Деловая книга”, Москва: издательский центр „ACADEMIA”, 1995.
224 с.
4. Абульханова-Славская К. А. О субъекте психической деятельности.
М.: Наука, 1973. 288 с.
5. Абульханова-Славская К. А. Типология активности личности // Психо-
логический журнал. 1985. Т. 6, № 5. С. 3-18.
6. Азарова И. В. Влияние критических периодов развития моторики на
динамику скоростно-силовых проявлений детей 10-12 лет с различным
уровнем физической подготовленности // Вопросы биомеханики физи-
ческих упражнений. Омск : Омский гос. ин-т физ. культуры, 1983.
С. 71-75.
7. Аксарина Н. М. Воспитание детей раннего возраста. М.: Медицина,
1969. 255 с.
8. Актуальные проблемы диагностики задержки психического развития
детей /Под ред. К. С. Лебединской. М.: Педагогика, 1982. 128 с.
9. Алексеев А. В. Себя преодолеть. М.: Физкультура и спорт, 1978.
144 с.
10. Алексеев В. П. Становление человечества. М.: Политиздат, 1984.
462 с.
11. Алябышев А. П. Динамика морфофункциональных показателей у
мальчиков-гимнастов 7-12 лет //Пути управления технической подго-
товкой спортсменов. Омск: Омский гос. ин-т физ. культуры, 1980.
С. 3-5.
402
12. Ананьев Б. Г. Психологическая структура человека как субъекта. //
Человек и общество, Вып. 2. Л., 1967. С. 241-249.
13. Ананьев Б. Г. Комплексное изучение человека и психологическая ди-
агностика // Вопросы психологии. 1968. №6. С. 21-33.
14. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания. СПб.: Питер, 2001. -
288 с.
15. Анастази А. Психологическое тестирование: Кн. 2: Пер. с англ. /Под
ред. К. М. Гуревича, В. И. Лубовского. М.: Педагогика, 1982. 336 с.
16. Анисимов А. Ф. Исторические особенности первобытного мышле-
ния. Л.: Наука, 1971. 137 с.
17. Анохин П.К. Философские аспекты теории функциональной системы:
Избр.тр. М.: Наука, 1978. 400 с.
18. Анохин П. К. Узловые вопросы теории функциональной системы.
М.: Наука, 1980. 196 с.
19. Аптер М. Дж. Теория реверсивности и человеческой активности //
Вопросы психологии. 1987. № 1. С. 162-169.
20. Асмолов А. Г. Деятельность и установка. М.: Изд.-во Моск. ун-та,
1979. -150 с.
21. Асмолов А. Г. Историко-эволюционный подход к пониманию лично-
сти: Проблемы и перспективы исследования // Вопросы психологии.
1986. № 1. С. 28-40.
22. Ахмедов Т. И., Жидко М.Е. Психотерапия в особых состояниях соз-
нания: история, теория, практика. Харьков: фолио; М.: ООО „Издате-
льство АСТ”, 2000. 768 с.
23. Бабенкова Р. Д. Динамика развития основных двигательных функций
у учащихся с гиперкинезами //Восьмая научная сессия по дефектоло-
гии и Пятые всесоюзные педагогические чтения. М., 1979. Т. 2.
С. 475-476.
24. Багмут А. Й. Інтонаційна будова простого розповідного речення у
слов’янських мовах. К.: Наукова думка, 1970. 175 с.
403
25. Бадалян Л. О. Невропатология: Учебник для студентов дефектологи-
ческих факультетов высших педагогических заведений. М.: Акаде-
мия, 2000. 380 с.
26. Бадалян Л. О., Журба Л.Т., Всеволжская Н.М. Руководство по невро-
логии раннего детского возраста. К. 1980. 527 с.
27. Бадалян Л. О., Журба Л.Т., Тимонина О.Н. Детские церебральные па-
раличи. К.: Здоров’я, 1988 326 с.
28. Базжина Т. В. Психолингвистический анализ некоторых этапов доре-
чевого развития //Становление речи и усвоение языка ребенком. М.,
1986. С. 6-20.
29. Баландин В. И., БлудовЮ. М., Плахтиенко В. А. Прогнозирование в
спорте. М.: Фізкультура и спогрт, 1986. 192 с.
30. Балл Г.А. Нормы деятельности и творческая активность личности //
Вопросы психологии. 1990. № 6. С. 25-34.
31. Балл Г.А.Теория учебных задач: Психолого-педагогический аспект.
М.: Педагогика, 1990. 184 с.
32. Балл Г. О. Про психологічний зміст особистісної свободи // Педагогі-
ка і психологія. 1996. № 3. С. 18-26.
33. Балобан В. Н. Обучение в спортивной акробатике. К.: Здоров’я,
1986. 128 с.
34. Бальсевич В. К. Феномен физической активности человека как социа-
льно-биологическая проблема // Вопросы философии. 1981. №8.
С. 78-89.
35. Бальсевич В. К., Запорожанов В.А. Физическая активность челове-
ка. К.: Здоров’я, 1987. 224 с.
36. Баскин Л. М. Этология стадных животных. М.: Знание, 1986. 190 с.
37. Баталов Э.Я. Единство и многообразие принцип живого мира // Во-
просы философии. 1990. № 8. С. 13-24.
38. Бауэр Т. Психическое развитие младенца: Пер. с англ.: 2-е изд. М.:
Прогресс, 1985. 320 с.
404
39. Бахчанян Г.С. Залежність психологічних характеристик студентів від
їхньої професійно-спортивної орієнтації // Педагогіка і психологія.
1998. № 3. С. 133-137.
40. Бачериков Н.Е. Клиническая психиатрия. К.: Здоров’я, 1989. 512 с.
41. Бевзенко Л. Самоорганізаційна природа феномена гри //Філософська
думка. 1999. № 3. С. 3-19.
42. Бейкер С. Камень преткновения. Верна ли теория эволюции?: Пер. с
англ. М.: Протестант, 1992. 32 с.
43. Белоус В. В. Проблема типа темперамента в современной дифферен-
циальной психофизиологии // Психологический журнал. -1981. Т.2,
№1. С. 45-55.
44. Береговой Г.Т., Завалова Н.Д., Ломов Б.Ф., Пономаренко В.А. Экспе-
риментально-психологические исследования в авиации и космонавти-
ке. М.: Наука, 1978. 303 с.
45. Бернштейн Н.А. О построении движений. М.: Медгиз, 1947. 255 с.
46. Бернштейн Н.А. Очерки по физиологии движений и физиологии ак-
тивности. М.: Медицина, 1966. 349 с.
47. Бернштейн Н.А. Физиология движений и активность /Под. ред.
О.Г.Газенко. Изд. подгот. И.М.Фейгенберг. М.: Наука, 1990. 495 с.
48. Бернштейн Н. А. О ловкости и ее развитии. М.: Физкультура и
спорт, 1991. 288 с.
49. Бех І. Д. Моральнісність особистості у психологічному ракурсі // Фі-
лософська і соціологічна думка. 1994. № 3-4. С. 172-184.
50. Бех І.Д. Від волі до особистості. К.: Україна-Віта, 1995. 202 с.
51. Бех І.Д. Теоретичні засади навчання і розвитку аномальних дітей //
Педагогіка і психологія. 1995. № 4. С. 147-155.
52. Бех І. Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-методичний
посібник. К.: ІЗМН, 1998. 204 с.
53. Бехтерева Н.П. Здоровый и больной мозг. Л.: Наука, 1988. 261 с.
54. Бибиков С.Н. Древнейший музыкальный комплекс из костей мамон-
405
та: Очерк материальной и духовной культуры палеолитического чело-
века. К.: Наукова думка, 1981. 108 с.
55. Благуш П. К теории тестирования двигательных способностей: Сокр.
пер. с чешск. / Предисл. изд-ва. М.: Физкультура и спорт, 1982. 165 с.
56. Богатырёва Е. А, Игнатов А. Антропологическая философия исто-
рии // Вопросы философии. 1993. № 12. С. 114-117.
57. Боген М. М. Обучение двигательным действием. М.: Физкультура и
спорт, 1985. 192с.
58. Богомолов А. С., Ойзерман Т. И. Основы теории историко-философ-
ского процесса. М.: Наука, 1983. 286 с.
59. Богоявленский Д. Н. Психология усвоения орфографии. М.: Про-
свещение, 1966. 306 с.
60. Богучаров О. І. Методологічні засади проблеми духовного здоров’я
особистості // Психологія. Збірник наукових праць. К.: НПУ імені
М. П. Драгоманова, Випуск 16, 2002. С. 9-12.
61. Божович Л. И. Личность и её формирование в детском возрасте. Пси-
хологическое исследование. М.: Просвещение, 1968. 464 с.
62. Божович Л. И. Избр. психол. тр.: Проблемы формирования личнос-
ти. М.: Междунар. пед. акад., 1995. 212 с.
63. Боришевский М.И., Максименко С.Д. О саморегуляции поведения
подростков в процессе учебной деятельности // Вопросы психологии.
1977. № 3. С. 57-64.
64. Брусиловский А.И. Жизнь до рождения: [Эмбриология человека /
Лит. запись Астаховой В.Г.]. 2-е изд. перераб. и доп. М.: Знание,
1991. 223 с.
65. Брушлинский А.В. Проблемы психологии субъекта. М.: Ин-т пси-
хологии РАО, 1994. 109 с.
66. Букреева Д.П., Косилов С.А., Тамбиева А.П. Возрастные особенности
циклических движений детей и подростков. М.: Педагогика, 1975.
160 с.
406
67. Булаева К.Б., Павлова Т.А. Типология моторной и интеллектуальной
активности в популяциях коренных народов Кавказа //Психологи-
ческий журнал. 1993. Т. 14, № 2. С. 17-24.
68. Булич Э.Г. Как повысить умственную работоспособность студента.
К.: Выща шк., Головное изд-во, 1989. 56 с.
69. Бунак В. В. Род Homo, его возникновение и последующая эволю-
ция. М.: Наука, 1980. 327 с.
70. Бунятян К.П. Давнє населення України: Навчальний посібник. К.:
Либідь, 1999. 228 с.
71. Бурлачук Л. Психодиагностика. СПб.: Питер, 2002. 352 с.
72. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психодиагнос-
тике. СПб.: Питер, 2002. 528 с.
73. Вайзман Н.П. Психомоторика детей олигофренов. М.:Педагогика,
1976. 104 с.
74. Валлон А. Психическое развитие ребенка: Пер с фр. М.: Просвеще-
ние, 1967. 196 с.
75. Ван дер Стам Б. Допомога дитині при церебральному паралічі: Прак-
тичні поради. Львів: Місіонер, 1995. 72 с.
76. Ведяев Ф.П., Завацкий В.И., Ровный А.С. Разностная чувствитель-
ность кинестетической и зрительной сенсорных систем при сложной
двигательной деятельности человека // Журнал высшей нервной деяте-
льности. 1975. Т. 25. Вып. I. С. 10-16.
77. Венгер Л. А. О формировании познавательных способностей в про-
цессе обучения дошкольников // Хрестоматия по возрастной и педаго-
гической психологии. Работы советских психологов периода 1946-1980
гг. /Под. ред. И.И.Ильясова, В.Я.Ляудис. М.: Изд-во Моск. ун-та,
1981. С. 179-182.
78. Вилсон Г., Макклафлин К. Язык жестов путь к успеху. СПб: Изда-
тельство „Питер”. 2000. 224 с.
79. Вильчковский Э.С. Развитие двигательной функции у детей. К.:
407
Здоров’я, 1983. 208 с.
80. Вилюнас В.К. Психологические механизмы биологической мотива-
ции. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1986. 207 с.
81. Винокур І.С. Слов’янські ювеліри Подністров’я (За матеріалами до-
сліджень Бернашівського комплексу середини І тис. н.е.). Кам’янець-
Подільський: Oium, 1997. 200 с.
82. Винокур І.С., Телегін Д.Я. Археологія України: Навч. посібник. К.:
Вища школа, 1994. 318 с.
83. Висоцька А.М. Підвищення рівня підготовленості випускників допо-
міжної школи до виробничої адаптації // Педагогіка і психологія.
1995. № 4. С. 155-162.
84. Вікова психологія / За ред. Г. С. Костюка. К.: Радянська школа,
1976. 269 с.
85. Власова Т. А., Певзнер М. С. О детях с отклонением в развитии: 2-е
изд., испр. и доп. М.: Просвещение, 1973. 175 с.
86. Властовский В. Г. Акселерация роста и развития детей. М. : Изд-во
Моск. ун-та, 1976. 280 с.
87. Возрастные и индивидуальные различия памяти /Под ред.
А.А.Смирнова. М.: Просвещение, 1967. 299 с.
88. Войтко В. И. Личностно-ролевой подход к построению учебно-воспи-
тательного процесса //Вопросы психологии. 1981. № 3. С.69-79.
89. Войтонис Н. Ю. Предыстория интеллекта. М.Л.: Изд-во АН СССР,
1949. 271 с.
90. Волков Л. В. Физические способности детей и подростков. К.: Здо-
ров’я, 1981. 120 с.
91. Волков Л.В. Физическое воспитание учащихся: Учебно-методическое
пособие. К.: Радянська школа, 1988. 184 с.
92. Выготский Л. С. Собр. соч.: В 6 т. М.: Педагогика, 1984. Т. 4.
432 с.
93. Выготский Л. С. Воображение и творчество в детском возрасте: Пси-
408
хологический очерк. СПб.: Союз, 1997. 96 с.
94. Выготский Л. С., Лурия А.Р. Этюды по истории поведения: Обезьяна.
Примитив. Ребенок. М.: Педагогика-Пресс, 1993. 224 с.
95. Вяткин Б.А. Управление психическим стрессом в спортивных сорев-
нованиях. М.: Физкультура и спорт, 1981. 112 с.
96. Габай Т.В. Учебная деятельность и ее средства. М.: Изд-во Моск. ун-
та, 1988. -255с.
97. Газанига М. Расщеплённый человеческий мозг // Восприятие: Меха-
низмы и модели. М., 1974. С. 47-57.
98. Гальперин П.Я., Запорожец А.В., Карпова С.Н. Актуальные проблемы
возрастной психологии. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1978. 118 с.
99. Гегель. Сочинения. Т.ХI. Лекции по истории философии. Кн. 3-я.
М.; Л.: Соцэкгиз, 1935. 528 с.
100. Гегель. Сочинения. Т. IV. Феноменология духа. М.: Соцэкгиз,
1959. 440 с.
101. Геллерштейн С. Г. Чувство времени и скорость двигательной реак-
ции. М.: Медицина, 1958. -148 с.
102. Герд М. А., Панферова Н.Е. К вопросу об изменении некоторых
психических функций человека в связи с ограничением мышечной дея-
тельности // Вопросы психологии. 1996. №5. С. 72-82.
103. Гиппенрейтер Ю.Б. Движения человеческого глаза. М.: Изд-во
Моск. ун-та, 1978. 256 с.
104. Гиссен Л. Психология и психогигиена в спорте. М.: Физкультура
и спорт, 1973. 149 с.
105. Гичан И.С. Психология профессионального становления специали-
ста. Учебное пособие. К.: КНИГА, 1989. 83 с.
106. Глас Дж., Стэнли Дж. Статистические методы в педагогике и пси-
хологии: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1976. 494 с.
107. Голубева Э.А. Некоторые направления и перспективы исследования
природных основ индивидуальных различий //Вопросы психологии.
409
1983. №3 С. 16-38.
108. Голубєв Н. К., Битинас Б. П. Введение в диагностику воспитания.
М.: Педагогика, 1989. 160 с.
109. Гончаров В. И. Исследование двигательной памяти //Вопросы пси-
хологии. 1991. №3. С. 75-79.
110. Гордеева Н. Д. Экспериментальная психология исполнительного
действия. М.: Тривола, 1995. 174 с.
111. Гордеева Н. Д., Девишвили В. М., Зинченко В. П. Микроструктур-
ный анализ исполнительной деятельности: Методы и результаты /Под
ред. В. П. Зинченко. М.: ВНИИТЭ, 1975. 174 с.
112. Гордеева Н. Д., Евсевичева И. В., Зинченко В. П., Курганский А. В.
Микродинамическая структура моторной стадии действия //Вопросы
психологии. 1998. № 6. С. 86-99.
113. Горелов Н. И., Фирсов Л. А. Язык без слов? // Наука и жизнь.
1987. №4. С. 96-104.
114. Горожанин В. С. Регуляция двигательной активности как проблема
дифференциальной психологии // Вопросы психологии. 1977. №
2. С. 52-62.
115. Грей Дж. Сила нервной системы, интроверсия экстраверсия, усло-
вные рефлексы и реакция активации //Вопросы психологии. 1968.
№3. С. 77-89.
116. Гримак Л.П. Резервы человеческой психики: Введение в психоло-
гию активности. М.: Политиздат, 1987. 286 с.
117. Гуддол Дж. Шимпанзе в природе: поведение. М.: Мир, 1992. 670 с.
118. Гужиловский А. А. Темпы роста физических способностей как кри-
терий отбора юных спортсменов // Теория и практика физической куль-
туры. 1979. № 9. С. 28-31.
119. Гуменная Г. С. Формирование первоначальных понятий о числе у
детей с двигательными нарушениями //Дефектология. 1978. № 6.
С. 64-70.
410
120. Гуменюк Н. П., Клименко В. В. Психология физического воспита-
ния и спорта. К.: Вища школа, Главное изд-во, 1985. -311 с.
121. Гуменюк О. П. Психологія впливу: Монографія. Тернопіль: Еко-
номічна думка, 2003. 304 с.
122. Гуревич К. М. Профессиональная пригодность и основные свойства
нервной системы. М.: Наука, 1970. 272 с.
123. Гуровец Г. В., Гуровец Д. С. Методика реабилитации психомотор-
ных нарушений у умственно отсталых школьников на занятиях ЛФК //
Дефектология. 1999. № 1. С. 31-36.
124. Гурфинкель К. С., Коц Л. М., Шик Я. М. Регуляция позы челове-
ка. М., 1965. 256 с.
125. Давыдов В. В. Проблемы развивающего обучения: Опыт теоретиче-
ского и экспериментального психологического исследования. М.: пе-
дагогика, 1986. 240 с.
126. Давыдов В. В. Генезис и развитие личности в детском возрасте //
Вопросы психологии. 1992. № 1. С. 22-33.
127. Давыдов В. В. , Зинченко В.П. Принцип развития в психологии //
Вопросы философии. 1980. № 12. С. 47-60.
128. Данкелл С. Позы спящего. Ночной язык тела. Н. Новгород, 1994. -
72 с.
129. Дарвин Ч. Сочинения. Т. 5. Происхождение человека и половой
отбор. Выражение эмоций у человека и животных / Под ред. акад.
Е. Н. Павловского. М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1953. 1040 с.
130. Дарвин Ч. Происхождение видов путём естественного отбора. Пер.
с англ. СПб.: Наука, 1991. 539 с.
131. Дембовский Я. Психология обезьян: Пер. с пол. М.: Изд-во
иностр. лит., 1963. 329 с.
132. Дети с задержкой психического развития /Под. ред. Т.А.Власовой,
В. И. Лубовского, Н. А. Ципиной. М.: Педагогика, 1984. 256 с.
133. Деятельность: теории, методология, проблемы. М.: Политиздат,
411
1990. 366 с.
134. Донской Д. Д. Законы движений в спорте: М.: Физкультура и
спорт, 1968. 176 с.
135. Донской Д. Д., Зациорский В.М. Биомеханика: Учебник для инсти-
тутов физической культуры. М.: Физкультура и спорт, 1979. 264 с.
136. Душков Б. А. Двигательная активность человека в условиях гермо-
камеры и космического полета. М.: Медицина, 1969. 319 с.
137. Дьюсберн Д. Поведение животных: Сравнительные аспекты: Пер. с
англ. М.: Мир, 1981. 479 с.
138. Егорова М. С., Марютина Т. М. Развитие как предмет психогенети-
ки // Вопросы психологии. 1992. № 5-6. С.5-15.
139. Елинек Я. Большой иллюстрированный атлас первобытного чело-
века. 2-е изд. Прага: Артия, 1983. 559 с.
140. Енгельс Ф. Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії
// Маркс К., Енгельс Ф. Твори. 2-ге вид. К.: Політвидав України,
1964. Т. 21. С. 257-302.
141. Енгельс Ф. Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину //
Маркс К., Енгельс Ф. Твори. 2-ге вид. К.: Політвидав України,
1965. Т. 20. С. 453-465.
142. Еникеева Д.Д. Популярная психиатрия. М.: АСТ-ПРЕСС, 1998.
528 с.
143. Ермолаева Т.В., Комогорцева И.С. Временной аспект образа себя у
старших дошкольников //Психологический журнал. 1995. Т. 16, №
2. С. 47-58.
144. Жаров Л.В. О специфике телесной культуры //Вопросы филосо-
фии. 1987. № 6. С. 145-148.
145. Жданов Д.А. У истоков мышления. М.: Политиздат, 1969. 144 с.
146. Жедек П.С., Тимченко М.И. Списывание в обучении правописанию
// Начальная школа. 1989. № 8. С. 23-28.
147. Жинкин Н.И. Речь как проводник информации. М.: Наука, 1982.
412
157 с.
148. Журба Л.Т., Мастюкова Е.М. Нарушения психомоторного развития
детей первого года жизни. М.: Медицина, 1981. 271 с.
149. Завалова Н. Д., Ломов Б. Ф., Пономаренко В. А. Образ в системе
психической регуляции деятельности. М.: Наука, 1986. 174 с.
150. Завацький В. І. Фізіологічна характеристика рухів як цілеспря-
мованої поведінки людини: Навчальний посібник. Луцьк: Надстир’я,
1993. -216 с.
151. Загальна психологія: Навч. посібник / О. Скрипченко, Л. Долинська,
З. Огороднійчук та ін. К.: А.П.Н., 2001. 464 с.
152. Загальна психологія: Підруч. для студентів вищ. навч. закладів /
С. Д. Максименко, В.О.Зайчук, В. В. Клименко, В.О.Соловієнко / За
заг. ред. акад. С. Д. Максименка. К.: Форум, 2000. 543 с.
153. Запорожец А.В. Избранные психологические труды: В 2-х т. М.:
Педагогика, 1986. Т. 1. 320 с. Т. 2. 297 с.
154. Запорожец А.В., Венгер Л.А., Зинченко В.П., Рузская А.Г. Восприя-
тие и действие. М.: Просвещение, 1967. 322 с.
155. Захаров А.И. Неврозы у детей и подростков. Л.: Медицина,
1988. 248 с.
156. Зациорский В.М., Сергиенко Л.П. Влияние наследственности и сре-
ды на развитие двигательных качеств человека // Теория и практика
физической культуры. 1975. № 6. С. 22-29.
157. Зейгарник Б.В. Патопсихология: Изд. 2-е, перераб. и доп. М.:
Изд-во Моск. ун-та, 1986. 287 с.
158. Зинченко В.П. От классической к органической психологии // Воп-
росы психологии. 1996. № 5, № 6. С. 7-20, 6-25.
159. Зинченко В.П., Мамардашвили М.К. Проблема объективного мето-
да в психологии //Вопросы философии. 1977. №3. С. 107-125.
160. Зинченко В.П., Мунипов В.М. Основы эргономики. М.: Изд-во
Моск. ун-та, 1979. 344 с.
413
161. Зинченко В.П., Смирнов С.Д. Методологические вопросы психоло-
гии. М.: Изд- во Моск. ун-та, 1983 165 с.
162. Иванова Л.С. Вариативность в подготовке метателей. М.: Физку-
льтура и спорт, 1987, 112 с.
163. Иванова М.П. Корковые механизмы произвольных движений у че-
ловека. М.: Наука, 1991. 189 с.
164. Ивойлов А.В. Помехоустойчивость движений спортсмена. М.:
Физкультура и спорт, 1986. 110 с.
165. Игуменов С.А. Психотерапия и психокоррекция детей и подрост-
ков. М.: Изд-во Института психотерапии, 2000. 112 с.
166. Ильенков Э. В. Идеальное // Философская энциклопедия. М.,
1962. Т. 2. С. 219-227.
167. Ильин Е. П. Психофизиология физического воспитания: (деятель-
ности и состояния). Учеб. пособие для студентов фак. физ. воспитания
пед. ин-тов. М.: Просвещение, 1980. -199с.
168. Ильин Е. П. Умения и навыки: нерешенные вопросы //Вопросы
психологии. -1986. -№2. С. 138-148.
169. Ильин Е. П. Двигательная память и память на движения синони-
мы? // Вопросы психологии. 1990. № 4. С. 134-140.
170. Ильясов И. И. Структура процесса учения. М.: Изд-во Моск. ун-та,
1986. 200 с.
171. Исаев Д. Н. Психическое недоразвитие у детей. Л.: Медицина,
1982. 224 с.
172. Іщенко О. В. Комплексна реабілітація неповносправних з ушко-
дженням опорно-рухового апарату: специфіка, засоби, методи й ефек-
тивність реабілітації //Психологія. Збірник наукових праць. К.: НПУ
імені М. П. Драгоманова, Випуск 17, 2002. С. 213-217.
173. Кабанов М. М. Реабилитация психически больных. Л.: Медицина,
1985. 215 с.
174. Казанцева В. И., Алябышев А. П., Мартын Э. Э., Пупашенко Н. Н.
414
Особенности управления движениями у школьниц (7-17 лет) // Пути
управления технической подготовкой спортсменов. Омск: Омский
гос. ин-т физ. культуры, 1980. С. 8-10.
175. Калитеевская Е.Р., Ильичева В.И. Адаптация и развитие: выбор
психотерапевтической стратегии // Психологический журнал. 1995.
Т.16, №1. С. 115-121.
176. Карпеев А. Г., Мартын Э. Э., Федосеев В. А. Поиск сензитивных
периодов для развития точности метаний // Пути управления техничес-
кой подготовкой спортсменов. Омск: Омский гос. ин-т физ. культу-
ры, 1980. С. 10-13.
177. Карпухина А. М., Розов В. И. Экспресс-оценка адаптивности по-
дростков в экстремальных условиях. Методические рекомендации.
К., 1993. 18 с.
178. Квитков А. Т. Экспериментальное обоснование методики использо-
вания снарядов различного веса при обучении технике толкания ядра:
Автореф. дис к-та пед. наук: 130004 / Киевский гос. и-т физ. культу-
ры. К., 1977. 24 с.
179. Кириленко Г. Л. Проблема исследования жестов в зарубежной пси-
хологии // Психологический журнал. -1987. Т.8, №4. С. 138-145.
180. Клацки Р. Память человека: Структуры и процессы: Пер. с англ.
/Под ред. Е. Соколова. М.: Мир, 1978, 319 с.
181. Кликс Ф. Пробуждающееся мышление. У истоков человеческого
интеллекта: Пер. с нем. М.: Прогресс, 1983. 301 с.
182. Клименко В. В. Психомоторные способности юного спортсмена.
К.: Здоров’я, 1987. 165 с.
183. Клименко В. В. Как воспитать вундеркинда: Семейний альбом.
Харьков: Фолио, 1996. 463 с.
184. Клименко В. В. Механізми психомоторики людини. К., 1997.
192 с.
185. Клименко В. В., Железняков А.Г. Диагностика и развитие психомо-
415
торных особенностей у юных спортсменов //Вопросы психологии. -
1986. №6. с. 153-154.
186. Клименко В. В., Омельчук В.П. Фізкультура і естетичне вихован-
ня. К.: Рад. школа, 1987. 136 с.
187. Климов Е.А. Введение в психологию труда. М.: Изд-во Моск. ун-
та, 1988. 198 с.
188. Ковалёв В. В. Психиатрия детского возраста: Руководство для вра-
чей. М.: Медицина, 1979. 607 с.
189. Козин А.П. Психогигиена спортивной деятельности. К.: Здоров’я,
1985. 128 с.