ПУБЛІЧНО-ВЛАДНІ ПОСЛУГИ ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВОЮ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ ЛЮДИНИ

brief description

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

КОВБАС ІГОР ВАСИЛЬОВИЧ

УДК 342:922

ПУБЛІЧНО-ВЛАДНІ ПОСЛУГИ ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВОЮ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ ЛЮДИНИ

Спеціальність – 12.00.07 –
адміністративне право і процес; фінансове право;
інформаційне право

дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
кандидат юридичних наук,
професор
Коваль Микола Васильович

Ірпінь - 2011

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………....3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПУБЛІЧНО-ВЛАДНИХ ПОСЛУГ ЯК ФОРМИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ….……………………...11
1.1. Генеза інституційного становлення та розвитку діяльності з надання послуг суб’єктами, наділеними публічно-владними повноваженнями. ………………………………………………….11
1.2. Поняття, сутність і зміст правових форм управління. Місце публічно-владних послуг у системі правових форм адміністративної діяльності……………………………………….20
1.3. Поняття, основні ознаки та класифікація публічно-владних послуг……………………………………………………………….35
Висновки до розділу 1………………………………………………….....59
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ДЛЯ НАДАННЯ ПУБЛІЧНО-ВЛАДНИХ ПОСЛУГ ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ Й ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ……………62
2.1. Надання публічно-владних послуг як основна форма життєдіяль-ності демократичної, правової, соціальної держави із забезпечен-ня прав людини………………...………………………...…………62
2.2. Підстави для надання державних публічно-владних послуг ….78
2.3. Підстави для надання громадських публічно-владних послуг ..100
Висновки до розділу 2.…………………………………………………..123
РОЗДІЛ 3. ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО НАДАННЯ ПУБЛІЧНО-
ВЛАДНИХ ПОСЛУГ……………………………………………….125
3.1. Суб’єкти у провадженнях з надання публічно-владних послуг…125
3.2. Правове регулювання організаційно-управлінських відносин, які виникають у процесі надання публічно-владних послуг…………….143
3.3. Проблемні питання провадження із надання публічно-владних послуг…………………………………………………………………….161
Висновки до розділу 3..………………………………………………….177
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………....180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ…………….....191
ДОДАТКИ……………………………………………………………………...211
ВСТУП
Становлення України як демократичної, соціальної та правової держави неможливе без ефективного здійснення органами державної влади й органами місцевого самоврядування покладених на них функцій. Конституцією України визначено принципово нову роль держави, в особі її органів, у відносинах з людиною – взаємної відповідальності, що повинно знаходити свій вияв у партнерських відносинах, у встановленні цивілізованого паритету між інтересами особи та держави. Утвердження таких відносин – одна з основоположних цілей адміністративно-правової реформи. Важливим напрямком у досягненні вказаної мети є забезпечення прозорості процесу підготовки і прийняття управлінських рішень, створення ефективного контролю за їх виконанням. Процедурна регламентація публічної влади повинна зумовлюватися посиленням соціального аспекту в діяльності держави, оскільки лише через прозорі й прості процедури можна досягти належного рівня реалізації прав, свобод і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина. Сучасні суспільні процеси вимагають стабільного та динамічного правового регулювання, результативність якого залежить від багатьох об’єктивних факторів і, в першу чергу, від якості й послідовності реалізації правових норм у різних сферах життєдіяльності держави та суспільства, реалізації її форм і методів, а також процесу функціонування органів державної влади й органів місцевого самоврядування. Тому метою адміністративно-правового регулювання є вдосконалення форм і методів управлінської діяльності, встановлення і регламентація таких взаємовідносин громадян з органами, наділеними публічно-владними повноваженнями, у яких кожній людині повинно гарантуватися реальне дотримання й охорона прав, свобод та інтересів, а також ефективний їх захист. Органи державної влади й місцевого самоврядування, реалізуючи демократичну, правову, соціальну спрямованість нашої держави, покликані створювати умови для реалізації прав, свобод і охоронюваних законом інтересів громадян шляхом надання широкого кола публічних послуг, у тому числі й публічно-владних послуг. Нинішній етап адміністративного реформування й покликаний практично розв’язувати вищезазначені проблеми. У зв’язку з цим наукові дослідження з окресленої проблематики набувають особливої актуальності, оскільки від рівня її розв’язку залежить подальший розвиток українського суспільства й держави.
Указане свідчить про актуальність і необхідність широких узагальнень, систематизації й аналізу емпіричного та теоретичного матеріалу, оцінки спрямованості й тенденцій, що склались в практиці державотворення, обґрунтування на цій підставі пропозицій щодо інституту публічних послуг у цілому й публічно-владних послуг, зокрема.
Проблематика теоретичних розробок публічних і публічно-владних послуг та їх запровадження в практичну діяльність органів виконавчої влади в Україні є новою та малорозробленою. Питання послуг, що надаються органами (посадовими особами), що наділені публічно-владними повноваженнями досліджувалися такими провідними науковцями як В. Авер’янов, О. Бандурка, Д. Бахрах, Ю. Битяк, І. Голосніченко, В. Ківалов, І. Коліушко, В. Колпаков, О. Кузьменко, Б. Лазарєв, Н. Нижник, В. Тимощук, Ю. Тихоміров, В. Цвєтков та ін. Необхідно відмітити і сучасні наукові дослідження В. Долечека, І. Дроздової, Є. Курінного, Г. Писаренко та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний з реалізацією положень «Концепції розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади», яка була запроваджена в правове поле держави як програмний документ Постановою Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо упорядкування державних, у тому числі адміністративних, послуг» від 17 липня 2009р. №737, Доручення Президента України «Щодо забезпечення вдосконалення порядку надання адміністративних послуг, підвищення їх якості, створення сприятливих і доступних умов для реалізації фізичними і юридичними особами прав на одержання таких послуг» від 15 серпня 2011р. Дисертація виконана відповідно до теми кафедрального дослідження «Організаційно-правові аспекти правоохоронної діяльності у сфері оподаткування» (номер державної реєстрації 0105U000657).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-практичне обґрунтування публічно-владних послуг як правової форми реалізації адміністративних функцій органів державної влади та місцевого самоврядування по забезпеченню прав, свобод та охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі завдання:
- визначити (окреслити) генезу інституційного становлення і розвитку діяльності з надання послуг суб’єктами, наділеними публічно-владними повноваженнями в аспекті забезпечення реалізації прав, свобод і охоронюваних законних інтересів людини і громадянина в Україні;
- визначити місце публічно-владних послуг в системі правових форм реалізації прав, свобод і охоронюваних законних інтересів людини і громадянина;
- сформулювати поняття публічно-владної послуги та визначити основні її ознаки у національній теорії і практичній діяльності публічної адміністрації;
- класифікувати публічно-владні послуги та запропонувати найбільш важливі та змістовні критерії типізації для ефективного їх застосування на у практичній діяльності публічних інституцій;
- узагальнити практику надання публічно-владних послуг як форму життєдіяльності демократичної, правової, соціальної держави по забезпеченню прав людини;
- охарактеризувати підстави надання публічно-владних послуг органами публічної влади та органами місцевого самоврядування;
- здійснити анкетування працівників органів місцевого самоврядування як суб’єктів, які надають публічно-владні послуги, та представників різних соціальних верств населення які є споживачами публічних послуг на предмет їх ефективності;
- виокремити проблемні питання провадження пов’язані по наданню публічно-владних послуг та запропонувати шляхи їх вирішення;
- обґрунтувати пропозиції на внесення змін та доповнень нормативно-правових актів, що регулюють публічно-владну діяльність із надання послуг та передбачити конкретні заходи правового характеру з метою оптимізації процедури їх надання.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини матеріального і процесуального характеру, які виникають між органами ( посадовими особами), наділеними владними повноваженнями та споживачами публічно-владних послуг.
Предметом дослідження є публічно-владні послуги як засіб забезпечення державою реалізації прав людини.
Методологічною основою дослідження є сукупність дослідницьких методів та прийомів наукового пізнання. У процесі дисертаційного дослідження використовувався діалектичний підхід до розгляду досліджуваних проблем та визначення основних напрямків вдосконалення такої правової форми реалізації адміністративних функцій органів державної влади та місцевого самоврядування як надання публічно-владних послуг, а також історичний, формально-юридичний, логічний, системний, аналітичний, порівняльно-правовий методи тощо.
При дослідженні генези інституційного становлення і розвитку діяльності з надання послуг суб’єктами, наділеними публічно-владними повноваженнями використовувався історичний метод( підрозділ 1.1). Аналітичний метод використовувався при узагальненні матеріалів практичної діяльності органів місцевого самоврядування з надання публічно-владних послуг(підрозділ 1.2); аналізу та синтезу – при тлумаченні юридичних категорій, за його допомогою поглиблено, уточнено та доповнено понятійний апарат(підрозділ 1.3); логічний – при тлумаченні норм права(підрозділи 1.4, 2.3.); порівняльно-правовий – при порівняльному аналізі сучасної практики надання публічно-владних послуг в Україні та в ряді європейських держав(підрозділ 3.3); системний – при дослідженні класифікації публічно-владних послуг, принципів та стадій їх надання(підрозділи 1.4, 2.2, 2.3); соціологічний – при дослідженні сучасної практики надання публічно-владних послуг та обґрунтуванні висновків по всій дисертації(підрозділ 3.3); формально-логічний – при аналізі норм чинного законодавства, що врегульовує суспільні відносини з надання публічно-владних послуг(підрозділи 1.3, 2,2, 3.1).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній юридичній науці монографічним дослідженням публічно-владних послуг як правової форми реалізації прав людини і громадянина. На основі проведеного дослідження сформульовано та обґрунтовано ряд положень, висновків, пропозицій, зокрема:
вперше:
- простежено генезу інституційного становлення і розвитку діяльності з надання послуг суб’єктами, наділеними публічно-владними повноваженнями, як засобу із реалізації прав, свобод і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина;
- доведено, що публічно-владні послуги є підвидом публічних послуг;
- визначено основні ознаки публічно-владних послуг, що відмежовують їх від публічно-невладних;
- надано авторські визначення категорій «публічні послуги», «публічно-владні послуги», «публічно невладні послуги»;
удосконалено:
- класифікацію публічних послуг, за такими критеріями як: юридична природа; галузева спрямованість; рівень правового регулювання процедури; суб’єкта їх надання; змісту процедурного результату надання; владністю.
- підхід до системи переліку стадій провадження з надання публічно-владних послуг, до якого віднесено такі стадії провадження: 1) інформування фізичних та юридичних осіб про зміст послуги та порядок її надання; 2) прийняття та реєстрація заяви про надання послуги; 3) розгляд заяви, дослідження доданих до неї документів та вирішення питання про надання послуги; 4) оформлення та видача адміністративного акта заявнику;
дістало подальшого розвитку:
- обґрунтування питання про необхідність прийняття Закону України «Про публічно-владні послуги»;
- обгрунтування правової природи публічно-владної правосуб’єктності органів державної влади та органів місцевого самоврядування ;
- питання законодавчого розмежування публічних та публічно-владних послуг; їх безоплатності та оплатності надання;
- вироблення мінімальних стандартів якості публічно-владних послуг та оперативності їх надання;
- новації в організації надання публічно-владних послуг, зокрема, таких як: «єдине вікно», «єдиний офіс», «універсами послуг» тощо.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані в роботі концептуальні положення, висновки та рекомендації певною мірою поглиблюють науково-теоретичні розробки в сфері публічно-послугової (сервісної) діяльності. Висновки та наукові результати проведеного дисертаційного дослідження можуть бути використані:
- у науково-дослідній роботі – для подальшого наукового дослідження з питань надання публічно-владних послуг як засобу реалізації адміністративних функцій органів державної влади та місцевого самоврядування по забезпеченню прав, свобод і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина;
- у правотворчості, – в якості підготовки проектів законів, інших нормативно-правових актів щодо порядку та специфіки надання публічно-владних послуг, як однією із засобів реалізації прав людини;
- у правозастосовчій діяльності – для подальшого вдосконалення управлінської діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування. Зокрема, окремі положення дисертаційного дослідження знайшли своє практичне застосування у діяльності Тлумацької районної державної адміністрації Івано-Франківської обл. (акт впровадження 19 квітня 2011року.), Кіцманської міської ради Чернівецької обл. (акт впровадження 19 квітня 2011року), Садгірської районної у м. Чернівці ради., (акт впровадження 18 квітня 2011року.),Чернівецької міської ради (акт впровадження 19 квітня 2011року.),
- у навчальному процесі – окремі положення дисертаційного дослідження впроваджено у навчальний процес Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича (акт впровадження від 18 квітня 2011року.) та використовуються при підготовці студентів юридичного факультету при проведенні лекційних та семінарських занять по навчальним дисциплінам «Адміністративне право України», «Адміністративне процесуальне право України» та при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників.
Особистий внесок здобувача. Сформульовані у дисертації положення, узагальнення, оцінки та висновки, а також рекомендації і пропозиції, обґрунтовані дисертантом на підставі особистих досліджень у результаті опрацювання та аналізу відповідного законодавства та наукових правових джерел. Усі результати одержані безпосередньо автором і знайшли своє відображення в опублікованих ним роботах.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та теоретичні висновки, на яких базується дисертаційне дослідження, а також пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного законодавства були оприлюднені та обговорювались на засіданнях кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності Національного університету ДПС України, на міжнародній та п’яти всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема: Всеукраїнській науково-практичній конференції «Українське правосуддя: здобутки та перспективи», м. Чернівці, 16 травня 2008 року.; Міжнародній науково-практичній конференції «Реформування сучасної правової системи», м. Донецьк, 10-11 квітня 2009року.; Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні», м. Івано-Франківськ, 23-24 квітня 2009 року.; Всеукраїнській науково-практичній конференції «Незалежний суд – гарантія захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина», м. Чернівці, 30 травня 2009 року.; Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні», м. Львів, 25 вересня 2009 року.; Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні», м. Івано-Франківськ, 23 квітня 2010 року.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження дістали відображення та десяти наукових публікаціях, чотири з яких опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України, шість – у збірниках тез науково-практичних конференцій.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (194 найменування) та додатків. Повний обсяг дисертації становить 236 сторінок, з яких 194 - основний зміст.

bibliography

ВИСНОВКИ
У висновках на основі проведеного комплексного й системного дослідження проблеми публічно-владних послуг як форми реалізації адміністративних функцій органів державної влади та місцевого самоврядування сформульовано теоретичні положення та рекомендації, що відповідають вимогам наукової новизни, мають значення для науки та правозастосовчої практики, зокрема:
1. Простежено генезу інституційного становлення та розвитку діяльності з надання послуг суб’єктами, наділеними публічно-владними повноваженнями, зокрема встановлено, що діяльність з надання послуг відноситься в доктринальних джерелах до четвертого суспільного поділу праці. Проте в сучасному розумінні широкомасштабно ця діяльність розгорнулась у кінці ХІХ століття, а державно-послугова (сервісна) діяльність – у 80-х роках ХХ століття. В Україні процес становлення діяльності з надання послуг суб’єктами, наділеними публічно-владними повноваженнями відбувається з ускладненнями, оскільки даються взнаки роки існування командно-адміністративної системи.
2. Негативною тенденцією нинішнього етапу публічно-послугової (сервісної) діяльності є намагання буквального перенесення досвіду здійснення послугової діяльності в приватній сфері, що не поодиноко призводить до ефекту «заробляння грошей будь-якою ціною».
3. Вищезазначений негативізм можна нівелювати лише за допомогою права, оскільки це найбільш ефективний регулятор суспільних відносин, який за підтримки держави є самостійною владною силою. Держава, в особі органів, наділених публічно-владними повноваженнями, за допомогою права упорядковуються процедурно. Діяльність державного апарату й органів місцевого самоврядування повинна чітко регламентуватися правом, навіть структури, від яких залежить прийняття тих чи інших нормативних актів, не мають права самостійно, без певних процедур, змінювати закони. Тим більше у сфері підзаконної нормотворчості недопустиме будь-яке самоуправство.
4. Демократична соціальнозорієнтована держава та громадянське суспільство не відчужені, не протистоять, а доповнюють одне одного у забезпеченні потреб суспільства, у захисті прав, свобод та інтересів громадян
5. У демократичній державі владу здійснює народ як безпосередньо, так і опосередковано – через представницькі органи влади. Влада, яку здійснює народ, публічна. Публічні функції делегуються народом відповідним органам та їх посадовим особам, наділеним владними повноваженнями.
6. На сучасному етапі розвитку української державності спостерігається поступова зміна «державоцентриської» ідеології на «людиноцентриську», тобто пріоритетним визнається служіння людині з боку держави, в особі її органів, у тому числі через публічно-послугову (сервісну) діяльність. Проте простежуються дві негативних тенденції, що суттєво викривлюють реалізацію на практиці «людиноцентристської» ідеології. З одного боку колективістський підхід, який на сьогодні залишається домінуючим у державному управлінні, приводить до зниження відповідальності конкретних виконавців; вона наче розпорошується між різними структурами і посадовими особами, що суперечить правам та інтересам конкретної особи. З іншого боку, певна частина осіб, наділених публічно-владними повноваженнями, взагалі звикла вирішувати ті чи інші питання не відповідно до нормативно-правових актів, а згідно зі своєю інтуїцією та життєвим досвідом, які не завжди відповідають вимогам права та режиму законності.
7. Ефективне забезпечення прав і охоронюваних законом інтересів громадян може бути належним лише за умов, коли структура, форми діяльності, сам стиль роботи, ставлення до людини в органі, наділеному публічно-владними повноваженнями, у кожного працівника цього органу будуть оптимальними у плані відчуття та швидкого реагування на будь-які негативні моменти, які стримують у тому чи іншому випадку практичну реалізацію прав, свобод і охоронюваних законом інтересів людини та громадянина.
8. Визначено, що сфера адміністративних правовідносин, у яких органи державної влади й органи місцевого самоврядування реалізують публічно-владні повноваження як суб’єкт надання публічно-владних послуг, на сьогодні найменш досліджена та найменш урегульована нормами права, чим зумовлюється актуальність і практичне значення обраної теми.
9. Реальність прав і свобод громадян забезпечується наявністю системи гарантій, передбачених законодавством, що функціонують у певних формах, серед яких виділяється надання послуг, органами (посадовими особами), наділеними державно-владними повноваженнями. Ця форма є основною формою життєдіяльності, оскільки більшість прав та інтересів фізичних та юридичних осіб щоденно реалізуються саме за її допомогою, щоправда, відсутність чіткого законодавчого врегулювання правил і процедур її надання призводить до багатьох негативних явищ, у тому числі й зловживання вищезазначених осіб своїм службовим становищем і корупції.
10. Форма в загальноприйнятому розумінні є зовнішнім проявом змісту тих чи інших дій. Що ж до форм управлінської діяльності, то це зовнішній прояв процедурно визначених дій, які здійснюють органи (особи), наділені публічно-владними повноваженнями, з метою реалізації поставлених перед ними завдань у рамках режиму законності.
11. Форми управлінської діяльності поділяються на правові й неправові. До правових форм наукова доктрина відносить: 1) прийняття нормативних актів управління; 2) видання індивідуальних актів управління; 3) укладання адміністративних договорів (угод); 4) вчинення інших юридично значущих дій. Нами пропонується з четвертої вищезазначеної форми виділити самостійну п’яту правову форму – надання публічно-владних послуг суб’єктами, наділеними владними повноваженнями.
12. Визначивши місце публічно-владних послуг у системі правових форм адміністративної діяльності, наголосимо, що обрана нами назва послуг, які надаються органами (особами), наділеними публічно-владними повноваженнями, невипадкова, оскільки домінуюча на сьогодні назва «адміністративні послуги» має істотний недолік: уподібнення назв послуг приватної сфери (напр. послуги адміністратора готелю, послуги адміністратора ресторану, виходячи з назв посад, адміністративні). Аналогічна ситуація виникає і з управлінськими послугами. Оскільки в цілому послуги, що надаються в позаприватній сфері, називаються публічними (загальноприйнята назва), то доцільне визначення послуг, що надаються суб’єктами владних повноважень (органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими (посадовими) особами, належить визначати як публічно-владні, послуги, що надаються в публічній сфері, але невладними суб’єктами (напр. адміністрацією державних чи комунальних підприємств) – публічно-невладними послугами.
13. Сформульоване поняття публічно-владної послуги як такого виду послуг, що надаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (органами (особами), наділеними публічно-владними повноваженнями) з метою забезпечення прав, свобод і охоронюваних законом інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб і надання яких пов’язане з реалізацією владних повноважень.
14. Визначено основні ознаки публічно-владних послуг: 1) заявний характер їх отримання, на відміну від заявкового (аплікаційного) для публічно-невладних послуг; 2) реалізацію владних повноважень у ході їх надання органами (особами), наділеними публічно-владними функціями; 3) реалізацію суб’єктивних прав фізичної чи юридичної особи як мету їх отримання; 4) законодавче визначення права на отримання особою конкретної послуги та відповідних повноважень органів (осіб), наділених публічно-владними функціями з їх надання; 5) формалізацію надання публічно-владних послуг в адміністративному акті (рішенні або дії), який має конкретного адресата – споживача публічно-владної послуги (особа, яка звернулася за даною послугою); 6) задоволення шляхом отримання публічно-владних послуг конкретних потреб фізичної чи юридичної особи (право використання їх на власний розсуд; 7) оперативність (швидкодія).
15. Розглянуто існуючі в науці класифікації публічно-владних (адміністративних) послуг і запропоновано публічно-владні послуги розмежовувати за критеріями: 1) суб’єкта їх надання на: державні та громадські; 2) юридичної природи на: обов’язкові та додаткові (факультативні); 3) рівня правового регулювання процедури їх надання на: а) публічно-владні послуги з централізованим регулюванням; б) публічно-владні послуги з локальним регулюванням; в) публічно-владні послуги зі «змішаним» регулюванням (коли має місце одночасно і централізоване, і локальне регулювання); 4) змісту процедурного результату надання тієї чи іншої публічно-владної послуги на: акредитацію, атестацію, верифікацію, легалізацію, ліцензування, нострифікацію, реєстрацію, сертифікацію тощо; 5) галузей законодавства, які їх врегульовують публічно-владні послуги, можна класифікувати на господарські, соціальні, земельні тощо.
16. На сьогодні назріла необхідність законодавчого врегулювання в окремих законодавчих актах умов, способів і процедур надання публічно-владних послуг, вилучивши суспільні відносини, які виникають у зв’язку з їх наданням з-під неефективного правового врегулювання Законом України «Про звернення громадян». Цей закон не може відігравати ролі загального регулятора суспільних відносин щодо надання публічно-владних послуг. Основними недоліками цього закону є те, що він: залишає поза увагою звернення юридичних осіб; не розмежовує розгляд звернень публічними і непублічними (приватними, громадськими) суб’єктами; недостатньо розмежовує процедури розгляду різних видів звернень; установлює необґрунтований та недиференційований строк для розгляду звернень громадян (30 днів); недосконалий у частині закріплення механізмів реалізації прав особи. Тому нагальною проблемою є прийняття спеціалізованого законодавства, зокрема Законів України «Про делеговані повноваження», «Про публічні послуги», Адміністративного процедурного кодексу України.
17. Установлено особливості підстав надання публічно-владних послуг органами місцевого самоврядування. Перш за все відзначається, що органи місцевого самоврядування не входять до механізму державної влади, проте це не означає і не може означати їх повної автономності в державі по відношенню до державної влади. Взаємозв’язок місцевого самоврядування з органами державної влади досить тісний і знаходить свій прояв у тому, що: по-перше, і органи місцевого самоврядування, й органи державної влади мають єдине джерело влади – народ; по-друге, органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади шляхом делегування і стан їх реалізації контролюється відповідними органами виконавчої влади.
Межі здійснення функцій і повноважень влади на місцях є практично в усіх демократичних державах, проте законодавчо їх не можна раз і назавжди закріпити, оскільки розвиток суспільних відносин часто породжує нові проблеми, які не можуть бути розв’язані в рамках існуючого законодавчого розмежування функцій і повноважень органів влади. З іншого боку, законодавець не може займатись окремими дрібними питаннями розмежування функцій і повноважень органів влади на місцях, і тому допускає інші, крім законодавчого, способи цього розмежування. В українському законодавстві склалася традиція, згідно з якою визначається не функціональна компетенція місцевих органів влади, а галузева. Цей підхід сформувався ще в радянський період і залишається домінуючим. Найболючішою проблемою визначення компетенції місцевих органів влади є її розмежування, з одного боку, між різними рівнями виконавчої влади, з іншого – між виконавчими та представницькими місцевими органами влади. Історично так склалося, що в ході індустріалізації та колективізації, які здійснювалися в 30-х рр. і завдяки економічній політиці СРСР післявоєнного періоду матеріальну базу, пов’язану з наданням громадських послуг, в основному створили при виробничих підприємствах, заводах, фабриках, шахтах, колгоспах, радгоспах і при інших господарських структурах. Тобто основну частину завдань, які в західноєвропейських країнах забезпечують органи місцевого самоврядування, в Україні, як, до речі, і в інших республіках колишнього СРСР, було покладено на господарські структури. Значну частину енергетичних, теплових і водогінних мереж, що обслуговували міста та селища, також створили підприємства. Багато міст, сіл і селищ взагалі своєю появою зобов’язані будівництву або створенню тих чи інших підприємств. Традиційно так склалося, що владні структури цих населених пунктів були слабкими і фактично залежними від керівників великих підприємств, міністерств і відомств. На так званих пайових засадах із внесків цих підприємств формувалася левова частина фінансових ресурсів міст та інших населених пунктів. З початку 90-х років набирає сили тенденція передачі об’єктів соціально-культурної сфери та житлово-комунального господарства у відання місцевих рад проте ефективність їх використання бажає ліпшого і до сьогодні.
18. Сучасна правова держава розподіляє завдання та функції між різними рівнями влади (між органами державної влади і місцевим самоврядуванням), а це є необхідною об’єктивною передумовою ефективного функціонування її як інституту організації суспільного життя. Передусім держава має забезпечити достатні й стабільні власні фінансові ресурси органам місцевого самоврядування та збалансувати їх з функціями і компетенцією вищезазначених органів. Необхідно розширити можливості місцевого самоврядування у сфері місцевого оподаткування, створити умови для забезпечення гнучкості й різноманітності місцевих локальних систем. Необхідно розробити і запровадити сучасну систему фінансового вирівнювання, яка передбачатиме процедури погодження з місцевим самоврядуванням у справі перерозподілу фінансових ресурсів. Усе це створить можливості для надання різноманітних громадських послуг належної якості з метою реалізації не тільки прав і свобод, але й охоронюваних законом інтересів фізичних осіб, прав і законних інтересів юридичних осіб.
19. Проведено соціологічне дослідження для одержання експертної оцінки стану та якості надання органами місцевого самоврядування публічно-владних послуг, в результаті якого було опитано 110 предствників різних соціальних верств населення Івано-Франківської, Донецької, Тернопільської, Чернігівської та Чернівецької областей як споживачів публічно-владних послуг, а також 40 працівників органів місцевого самоврядування. Установлено, що 42% всіх респондентів вважає, що якість надання публічно-владних (адміністративних) послуг зовсім не відповідає європейським стандартам; 19%. – не відповідає європейським стандартам ставлення посадовців до населення як до споживачів послуг; 13% констатує відсутність належних критеріїв оцінки якості послуг і тільки 9% вважає, що якість надання адміністративних послуг населенню органами місцевого самоврядування в середньому відповідає європейським стандартам.
20. Адміністративний процес (юрисдикційний та неюрисдикційний) характеризується різноманітністю суб’єктів. Як сторони (учасники, суб'єкти) в неюрисдикційних провадженнях адміністративного процесу виступають фізичні особи (громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства) і юридичні особи; органи (особи), наділені публічно-владними повноваженнями, у тому числі місцевого самоврядування; адміністрація підприємств, установ, організацій; політичні партії й органи громадської самодіяльності; об'єднання громадян тощо. У цілому ж за критерієм захисту своїх прав чи прав інших осіб вони поділяються на організаторів процесу, що завжди забезпечують реалізацію «чужого інтересу», тобто інтересу суб’єктів основних реалізовуваних відносин, та учасників процесу.
21. Основним суб’єктом правовідносин, які виникають у процесі надання публічно-владних послуг, є фізична особа, оскільки жодне завдання соціального розвитку не може бути здійснене, якщо не будуть створені умови для самореалізації особистісного потенціалу людини. До категорії фізичних осіб належать громадяни, іноземні громадяни й особи без громадянства. Громадяни мають загальну адміністративно-процесуальну правосуб’єктність, яка породжує в усіх інших суб’єктів адміністративного процесу обов’язок гарантувати реалізацію їхніх прав. Адміністративно-процесуальний статус громадянина включає: а) адміністративно-процесуальні права; б) адміністративно-процесуальні свободи; в) адміністративно-процесуальну правоздатність; в) адміністративно-процесуальну дієздатність; д) адміністративно-процесуальні обов'язки; е) адміністративно-процесуальні охоронювані законом інтереси. Адміністративно-процесуальні права поділяються на наступні групи: а) права, пов'язані з можливістю провадження адміністративного процесу з ініціативи громадянина (право на подачу заяви); б) права, пов'язані з інформованістю громадянина про причини і мету залучення його до адміністративного провадження, у тому числі ознайомлення з матеріалами справи; в) права, що дозволяють громадянину впливати на хід і результати адміністративного провадження (права давати пояснення, представляти докази, заявляти клопотання і.т.д.); г) права, пов'язані з можливістю оскарження громадянином процесуальних та завершальних рішень організаторів процесу. Адміністративно-процесуальні обов'язки – це встановлювана державою, органами місцевого самоврядування, а у визначених законодавством випадках – і іншим суб’єктами, міра необхідної, належної поведінки громадян в інтересах держави, суспільства й особистих інтересів громадян. Адміністративно-процесуальні охоронювані законом інтереси – це законодавчо не заборонені прагнення громадянина до певної користі в межах його суб'єктивних адміністративно-процесуальних прав, обов'язків, свобод, а також процесуальних обов'язків інших суб'єктів процесу, які не ущемлюють при цьому інтереси інших суб'єктів процесу.
22. Контрагентом в адміністративно-процедурних відносинах виступає суб’єкт владних повноважень. Кожний орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування наділений певним колом повноважень – прав і обов’язків, тобто компетенцією. Вона закріплюється в нормативно-правових актах певного виду, які характеризуються як компетенційні (статусні). Компетенція є головною складовою змісту правового статусу кожного органу, яка доповнюється такими важливими елементами, як його завдання, функції, характер взаємозв’язків з іншими органами й особами (домінуючими повинні бути партнерські відносини).
Повноваження, якими наділені органи виконавчої влади, в переважно закріплені в законодавчих актах. Ці акти не лише уповноважують органи влади на вчинення певних дій, а також закріплюють певні принципи та процедури, які визначають порядок здійснення наданих повноважень. Вони базуються на загальних соціальних цінностях, які формуються на основі політичної та соціальної моралі суспільства. Адміністративно-процесуальна правосуб’єктність осіб, наділених владними повноваженнями, зумовлена двома обставинами: по-перше, важливе значення має належність державних службовців до певної категорії керівників або спеціалістів; по-друге, велику роль відіграє зміст посадових прав і обов’язків.
23. Для визначення адміністративно-процесуального статусу важлива і та роль, яку кожен із суб’єктів виконує у процесі. За характером процесуального статусу всі суб'єкти поділяються на три групи: 1) суб'єкти, які вирішують справу (надають публічно-владні послуги); 2) суб'єкти, відносно яких вирішується справа (споживачі публічно-владних послуг); 3) суб'єкти, які здійснюють контрольно-наглядові функції. До першої групи завжди належать державні органи, їх посадові особи, а також органи місцевого самоврядування, їх посадові особи. До другої групи можуть входити практично будь-які суб'єкти, як фізичні, так і юридичні особи. До третьої належать посадові (службові) особи як органів, що надають публічно-владні послуги, так і органів зі спеціальною компетенцією у сфері контрольно-наглядової діяльності.
24. У процесі організаційно-управлінської діяльності, пов’язаної з наданням публічно-владних послуг, формуються специфічні правовідносини у вигляді адміністративних процедур. В Україні відсутній на сьогодні загальний порядок визначення таких процедур, оскільки більшість органів виконавчої влади та місцевого самоврядування розробляють їх, як правило, у вигляді тимчасових регламентів (порядків). Така ситуація призводить до відсутності єдності в підходах і практиці надання публічно-владних послуг, а отже, до неконтрольованості й неефективності цієї діяльності.
25. Виявлено проблемні моменти процедури надання публічно-владних послуг і запропоновано новий підхід до системи стадій провадження з надання публічно-владних послуг, зокрема виділено та досліджено такі стадії провадження: 1) інформування фізичних та юридичних осіб про зміст послуги та порядок її надання; 2) прийняття та реєстрація заяви про надання послуги; 3) розгляд заяви, дослідження доданих до неї документів і вирішення питання про надання послуги; 4) оформлення та видача адміністративного акта заявнику.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
1. Ковбас І. Історія виникнення, становлення і розвитку діяльності з надання послуг суб’єктами владних повноважень [Текст] / Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 474: Правознавство – Чернівці: Рута, 2008. – С. 30-33.
2. Виконавча влада і адміністративне право / [В.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, Ю.П. Битяк] та ін.; заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. – 668с.
3. Державне управління: теорія в практика / [В.Б. Авер’янов, В.В. Цвєтков, В.М. Шаповал]; pа заг. ред. д.н.ю., проф. Авер’янова В.Б. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432с.
4. Экономика США: Учебник для вузов. / [В.Б. Супяк и др.] ; под ред. В.Б. Супяка. – СПб.: Питер, 2003. – 336с.
5. Челенков А.П. Маркетинг услуг: Монография / А.П. Челенков – М.: Центр маркетинговых исследований и менеджмента, 2004. – 128с.
6. Большая советская энциклопедия. – т.21. – М.: Советская энциклопедия, 1975. – С.414-416.
7. Кар Тит Лукрецій. Про природу речей. Поема / Т.Л. Кар. – К.: Дніпро, 1988. – 192с.
8. Варрон. О сельском хозяйстве / Катон, Варрон, Колумелла, Плиний. – М.: Наука, 1957. – 125с.
9. Смит А. Добробут націй. Дослідження про природу та причини добробуту націй / Адам Сміт – К.: Port-Royal, 2001. – 594c.
10. Шнирельман В.А. Происхождение скотоводства (культурно-историческая проблема) / В.А. Шнирельман. – М.: Наука, 1981 – 334с.
11. Ковалев С.И., Некрасова Е.К., Равдоникас В.И., Смирнов И.И. Краткое введение в историю докапиталистических формаций / С.И. Ковалев, Некрасова Е.К., Равдоникас В.И., Смирнов И.И. – М.-Л.: ОГИЗ, 1934. – 137с.
12. Шнирельман В.А. Возникновение производящего хозяйства: Проблема первичных и вторичных очагов/ В.А. Шнирельман. – М.: Наука, 1989. – 444с.
13. Історія європейської ментальності / [П.Дінцельбахер та інші]; за ред. Петера Дінцельбахера. – Львів: Літопис, 2004. – 720с.
14. Мочерний С.В., Ларіна Я.С., Устенко О.А., Юрій С.І. Економічний енциклопедичний словник: У 2-х т. – т.2 / [С.В. Мочерний, Я.С. Ларіна, О.А. Устенко, С.І. Юрій] ; за ред. С.В.Мочерного. – Львів: Світ, 2006. – 568с.
15. Управленческие процедуры / [Бачило И.Л., Васильев А.С., Воробьев Н.Ф., Давитнидзе И.Л. и др.]; отв. ред. Лазарев Б.М. – М.: Наука, 1988. – 272с.
16. Адміністративна процедура та адміністративні послуги: Зарубіжний досвід і пропозиції для України / (авт.-уклад.: В.П. Тимощук); Центр політико-правових реформ. – К.: Факт, 2003. – 496с.
17. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник / [С.І. Дорогунцов, Т.А. Заяць, Ю.І. Пітюренко]; за заг. ред. С.І. Дорогунцова. – К.: КНТУ, 2007. – 992с.
18. Райт Г. Державне управління / Г. Райт; перекл. з англ. В.Івашка, О.Коваленка, С.Соколик. – К.: Основи, 1994. – 191с.
19. Адміністративне право України: Підручник / [С.В. Ківалов, В.Б. Авер’янов, Є.В. Додін та ін.]; за заг. ред. С.В. Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2003. – 896с.
20. Шкарупа В.К., Коваль М.В., Савчук О.П., Самофалов Л.П., Мацелик М.О. Адміністративне право України: Конспект лекцій / В.К. Шкарупа, М.В. Коваль, О.П. Савчук, Л.П. Самофалов, М.О. Мацелик. – Ірпінь: Нац. акад. ДПС України, 2005. – 248с.
21. Сущенко В.Д., Колпаков В.К., Столбовий В.П. Адміністративне право: теоретична частина: Навч.-практ. посібник / В.Д. Сущенко, В.К. Колпаков, В.П. Столбовий. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2000. – 152с.
22. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / [В.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, Ю.П. Битяк]; ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова). – К.: Юридична думка, 2004. – 584с.
23. Гладун З.С. Адміністративне право України: Навч. посібник-довідник для підготовки до іспиту / З.С. Гладун. – Тернопіль, ТНЕУ, 2008. – 172с.
24. Адміністративне право України: Підручник / Т.О. Гулевська, Т.О. Коломоєць; за заг. ред. Т.О. Коломоєць. – К.: Істина, 2009. – 480с.
25. Адміністративне право: Навч. пос. / О.І. Остапенко, З.Р. Кісіль, М.В. Ковалів, Р.В. Кісіль. – К.: Правова єдність, 2008. – 536с.
26. Стеценко С.Г. Адміністративне право України: навчальний посібник / С.Г. Стеценко. – К.: Атіка, 2007. – 624с.
27. Державне управління: Навч. пос. / А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко; за ред. А.Ф. Мельник. – К.: Знання, 2004. – 342с.
28. Адміністративне право України (структурно-логічні схеми): Навч. пос./ С.С. Гнатюк, В.В. Новіков, Л.Г. Чистоклєтов, В.В. Шишко. – Львів: Львів. держ. у-тет внутр. справ, 2006. – 196с.
29. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / [О.В. Зайчук, А.П. Заєць, В.С. Жураковський та інші]; за ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688с.
30. Кузьменко О.В, Гуржій Т.О. Адміністративне процесуальне право України / О.В. Кузьменко, Т.О. Гуржій. – К: Атіка, 2008. – 416с.
31. Керимов Д.А. Методология права. Предмет, функции, проблемы философии права / Д.А. Керимов. – М.: Cовременный гуманитарный ун-т, 2003. – 520с.
32. Бахрах Д.Н. Административное право России: Учебник для вузов / Д.Н. Бахрах. – М.: Инфра-М, Норма, 2000. – 640с.
33. Бельский К.С. Феноменология административного права / К.С. Бельский. – Смоленск, СГУ. – 1995. – 304с.
34. Россинский Б.В. Административное право. Вопросы и ответы / Б.В. Россинский. – М.: Закон и право, 2000. – 248с.
35. Алехин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации: Учебник / А.П. Алехин, А.А. Кармолицкий, Ю.М. Козлов. – М.: ЗЕРЦАЛО, 2000. – 672с.
36. Коренев А.П. Административное право России: Учебник: В 3 ч. – Ч.1 / А.П. Коренев. – М.: МЮИМВД России. Щит-М, 1999 – 280с.
37. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / О.Ф. Скакун; [пер. з рос]. – Харків: Консум, 2006. – 656с.
38. Адміністративне право: навчальна програма / В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко, Ю.В. Іщенко, В.П. Чебан / за заг. ред. В.К. Колпакова. – К.: Київський нац. ун-т внутр. справ, 2010. – 27с.
39. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2 т.: Т.2. Особлива частина / [В.Б. Авер’янов, В.К. Гіжевский, О.П. Рябченко]; ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова) та ін. – К.: Юридична думка, 2005. – 624с.
40. Адміністративне право і процес: шляхи вдосконалення законодавства і практики: Збірник матер. наук.-практ. конф. (м.Київ, 22 грудня 2006р.) / Ред. кол.: О.М. Джужа, В.М. Дзюба, С.Г. Стеценко та ін. – К.: Київський нац. ун-т. внутр. справ, 2006. – 360c.
41. Гаращук В. Управлінські послуги – новий інститут чи нова помилка? [Текст] // Вісник Академії правових наук. – Х., 2001. – № 3 (26). – С. 109-114.
42. Писаренко Г.М. Адміністративні послуги в Україні: організаційно-правові аспекти. Автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 / Г.М. Писаренко – Одеса, 2006. – 20с.
43. Концепція адміністративної реформи в Україні. Указ Президента України від 22 липня 1998р. №810 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 21. – Ст. 32.
44. Про оподаткування прибутку підприємств. Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 4. – Ст.28. – Режим доступу до тексту нормат. докум.: htpp:// zakon.rada.gov.ua
45. Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності. Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 48. – Ст.483. – Режим доступу до тексту нормат. докум.: htpp:// zakon.rada.gov.ua
46. Концепція розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади схваленої: Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2006 р. № 90-р.// Офіційний вісник України. – 2006. – № 7. – С.168-170. – Ст.376.
47. Долечек В. Адміністративна реформа: поліпшення якості і підвищення ефективності державних послуг [Текст] / В. Долечек // Вісн. НАДУ. – 2004. – № 1. – С.217-224.
48. Александров В.Т., Гусєв В.О. Послуги системи державного управління // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. – Вип. 3 (18) / [В.Т. Александров, В.О. Гусєв]; редкол. Г.І. Мостовий, В.Я. Амбросов, О.Ю. Амосов та ін. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2003. – С. 208 – 213.
49. Коліушко І., Тимощук В. Управлінські послуги – новий інститут адміністративного права [Текст] / І. Коліушко, В. Тимощук // Право України. – 2001. – № 5. – С. 30-34.
50. Авер'янов В.Б. До питання про поняття так званих «управлінських послуг» [Текст] / В.Б. Авер'янов // Право України. – 2002. – № 6. – с.125-127.
51. Авер'янов В. Не "керувати людиною – служити їй'': нові пріоритети у правовому регулюванні відносин між владою і людиною [Текст] / В.Б. Авер'янов // Віче. – 2005. – № 4. – с.10-15.
52. Адміністративне право України: осно¬вні поняття: Навч. посібник / [І.П. Голосніченку та ін.]; за заг. ред. д-ра. юрид. наук. проф. І.П. Голосніченка. – К.: ГАН, 2005. – 192с.
53. Чміленко Г. Адміністративні послуги в Україні [Текст] / Г.Чміленко // Юридичний вісник. – 2005. – №2. – С. 86-94.
54. Писаренко Г.М. Державне управління: Навчально-методичний посібник / Г.М. Писаренко. – О.: Фенікс, 2008. – 156с.
55. Тлумачний словник української мови / За ред. проф. В.С. Калашника. – Х.: Прапор, 2002. – 992с.
56. Удосконалення механізмів надання публічних послуг населенню: методичні рекомендації / Б.Г. Савченко, К.І. Мельников, Ю.В. Боковінова та ін.; за заг. ред. Б.Г. Савченка. – К.: НАДУ, 2009. – 28с.
57. Кудряченко А., Здіорук О., Горєлов Д. Шляхи удосконалення надання публічних послуг громадянам у контексті децентралізації владних повноважень / А. Кудряченко, О.Здіорук, Д. Горєлов // Вісник ТНЕУ. – 2007. – №2. – С.57-63.
58. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35-36. – Ст.446. – Режим доступу до тексту нормат. докум.: htpp:// zakon.rada.gov.ua
59. Ковбас І. Дефінітивно-сутнісний аналіз публічно-владних послуг [Текст] / Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 478: Правознавтсво – Чернівці: Рута, 2008. – С.88-91.
60. Скорохід О.В. До питання про адміністративні послуги [Текст] / О.В. Скорохід // Юридичний вісник України. – 2006. – №3. – С.7.
61. Адміністративні послуги місцевих органів державної виконавчої влади: Монографія / А.О. Чемерис, М.Д. Лесечко, А.В. Ліпінцев та ін. / За заг. ред. А.О. Чемериса. – Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2004. – 152с.
62. Формування позитивного іміджу органів влади через підвищення якості надання адміністративних та соціальних послуг: наукова розробка / авт. кол.: С.М. Серьогін, В.В. Лола, І.І. Хожило та ін.; за заг. ред. С.М. Серьогіна. – К.: НАДУ, 2009. – 32с.
63. Ліпенцев А., Поляк О. Управлінські послуги: семантика понять та питання підвищення якості // Ефективність державного управління : зб. наук. пр. – Вип. 4 / [А. Ліпенцев, О. Поляк]; за заг. ред.А.О.Чемериса; редкол.: А.О.Чемерис, А.В.Ліпенцев, О.В.Красівський та ін. – Л.: ЛРІДУ НАДУ, 2003. – С. 184 – 193.
64. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців: Закон України від від 15 травня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 25. – С.12. – Ст.1172. . – Режим доступу до тексту нормат. докум.: htpp:// zakon.rada.gov.ua
65. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3-4. – Ст.27. – Режим доступу до тексту нормат. докум.: htpp:// zakon.rada.gov.ua
66. Про інформацію. Закон України від 2 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст.650. – Режим доступу до тексту нормат. докум.: htpp:// zakon.rada.gov.ua
67. Про звернення громадян. Закон України від 2 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст.256. – Режим доступу до тексту нормат. докум.: htpp:// zakon.rada.gov.ua
68. Гонцяж Я., Гнидкж Н. Свобода інформації та виконавча гілка влади. Правові норми. Інситуції. Процедури. – К.: Міленіум, 2002. – 240с.
69. Про доступ до публічної інформації…????? – Режим доступу до тексту нормат. докум.: htpp:// zakon.rada.gov.ua
70. Декларація про державний суверенітет від 16 липня 1990р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст.429. – Режим доступу до тексту нормат. докум.: htpp:// zakon.rada.gov.ua.
71. Конституція України від 28 червня 1996р. Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-IV від 08.12.2004р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – №2. – Ст.44. – Режим доступу до тексту нормат. докум.: htpp: // zakon.rada.gov.ua
72. Цвєтков В.В. Демократія і державне управління: теорія, методологія, практика: Монографія / Цвєтов В.В. – К.: Юридична думка, 2007. – 336с.
73. Методологія державного управління: Словник-довідник / [В.І. Луговий, В.М. Князєв та інші] ; за заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – 196с.
74. Юзьков Л. Правова держава і державне право [Текст] / Л. Юзьков // Радянське право. – 1989. – №2. – С. 31-34.
75. Ефективність державного управління в контексті європейської інтеграції: Матеріали щорічної наук.-практ. конференції. – 23 січня 2004р. / за заг. ред. А.О. Чемериса. – Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2004. – Ч.1. – 392с.
76. Байтин М.И. Государственная и политическая власть / М.И. Байтин . – Саратов: СГУ, 1972. – 239с.
77. Лазарев Б.М. Государственное управление на этапе перестройки / Б.М. Лазарєв. – М.: Юрид. лит., 1988. – 236с.
78. Баймуратов М.А., Буряк Т.М. Объектный состав публичной самоуправленческой (муниципальной) власти: Телеологические установки, идентификация, конституционно-правовая регламентация: Монография. – Сумы: ВТД «Університетська книга»; М.: Транс Лит, 2007. – 232с.
79. Батанов О.В. Муніципальна влада в Україні: проблеми теорії та практики: Монографія / Відп. Ред. М.О. Баймуратов. – К.: Юридична думка, 2010. – 565с.
80. Права громадян у сфері виконавчої влади: адміністративно-правове забезпечення реалізації та захисту: Монографія / Кол. авт.: Авер’янов В.Б., Андрійко О.Ф., Битяк Ю.П. та ін.; За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – Д.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ; Ліра ЛТД, 2008. – 588с.
81. Оніщук М. Більшість і меншість: уроки парламентської демократії [Текст] / М. Онищук // Голос України. – 2003. – 28 лютого.
82. Князєв В. Конституційні гарантії прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні [Текст] / В. Князєв // Право України. – 1998. – №11. – С.28.
83. Сучасні проблеми адміністративної реформи в Україні: Тези доповідей Всеукраїнської конференції з адміністративного права, м. Запоріжжя 5-6 березня 2009р. / За заг. ред. С.М. Тимченка і Т.О. Коломоєць. – Запоріжжя: ЗНУ, 2009. – 132с.
84. Коментар до Конституції України / [Авер’янов В.Б., Бойко В.Ф., Борденюк В.І. та інші] ; ред. колегія В.М. Опришко (голова) та інші. – К.: АТ «Книга». – 412с.
85. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: интересы и деятельность / В.Б. Аверьянов – К.: Наукова думка, 1993. – 264с.
86. Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління: Матеріали науково-практичної конференції за міжнародною участю, Київ, 28 травня 2004р.: У 2 т. / за заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князева. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – т.1. – 460с.
87. Булыгин Ю.Е. Организация социального управления (основные понятия и категории). Словарь-справочник / [И.Г. Безуглова, Ю.Е. Булыгин и др.]; под общ. ред. д.п.н., проф. И.Г. Безуглова. – М.: Контур, 1999. – 254с.
88. Задоволення соціальних потреб населення як умова підвищення його довіри до влади: [Моногр.] / Є.Ф. Глухачов, Т.Б. Хомуленко, С.М. Клімова та ін.; за заг. ред. доц. Є.Ф. Глухачова. – Х.: Вид-во Хар.РІНАДУ «Магістр», 2005. – 208с.
89. Про Уповноваженого Верховної Ради україни з прав людини????? – Режим доступу до тексту нормат. докум.: htpp:// zakon.rada.gov.ua
90. Про Кабінет Міністрів України. Закон України від 16 травня 2008 року // Відомості Верховної Ради України. – 2008. – № 25. – Ст.241. – Режим доступу до тексту нормат. докум.: htpp:// zakon.rada.gov.ua
91. Про центральні органи виконавчої влади????? . – Режим доступу до тексту нормат. докум.: htpp:// zakon.rada.gov.ua
92. Про м