Радченко Ольга Вікторівна. Клініко-гемодинамічні та метаболічні ефекти моксонідину у хворих на метаболічний синдром Х

brief description

Радченко Ольга Вікторівна. Клініко-гемодинамічні та метаболічні ефекти моксонідину у хворих на метаболічний синдром Х: дис... канд. мед. наук: 14.01.11 / Запорізький держ. медичний ун-т. - Запоріжжя, 2005

Радченко О.В. Клініко-гемодинамічні та метаболічні ефекти моксонідину у хворих на метаболічний синдром Х.- Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук зі спеціальності 14.01.11 кардіологія.- Запорізький державний медичний університет МОЗ України, Запоріжжя, 2005.
Дисертація присвячена вивченню діастолічної функції ЛШ, варіабельності серцевого ритму (ВРС), активності РАС та оцінці впливу моксонідину як у монотерапії, так і в комбінаціях з бетаксололом та індапамідом на клініко-гемодинамічні та метаболічні показники у хворих на МСХ.
Встановлено, що у хворих на МСХ значно знижена ВРС в порівнянні з пацієнтами з ЕАГ та здоровими особами, також відмічається падіння загальної потужності спектру, високочастотної та низькочастотної компоненти, з відхиленням симпатовагального балансу вбік домінування симпатичної ланки ВНС.
У 85% хворих на МСХ виявлено порушення ДФЛШ, переважно 71% за гіпертрофічним типом. При цьому порушенні виявлена залежність між ступенем діастолічної дисфункції та наявністю ГЛШ, підвищенням АТ та його варіабельності, рівня глікемії, компенсаційних функціональних можливостей підшлункової залози в умовах інсулінорезистентності.
Виявлено підвищення активності АПФ зі збільшенням ступеня діастолічної дисфункції.
Доведена ефективність всіх схем терапії, з перевагою антигіпертензивної дії комбінованої терапії. Проведена терапія позитивно впливала на вуглеводний та деякі показники ліпідного обміну, активність АПФ. Доведений позитивний вплив моксонідина в монотерапії та в комбінації з бетаксололом на агрегаційні властивості тромбоцитів.

У дослідженні вирішене конкретне наукове завдання щодо оцінки ефективності моксонідину (як у монотерапії, так і в комбінаціях з бетаксололом або індапамідом) у хворих на МСХ. Призначення даної терапії у цієї групи пацієнтів забезпечує не тільки зниження АТ, але й збільшує ВРС, покращує діастолічну функцію, метаболічні показники. Вибір оптимальної схеми лікування слід визначати на підставі вихідних показників інструментальних та біохімічних методів дослідження.
Встановлено, що у хворих на МСХ (SDNNдоб. 129,38 ± 3,92; SDNNден. 117,84± 2,0) визначаються вірогідно більш виражені порушення ВРС порівнянно з хворими на ЕАГ (SDNNдоб. 138,0± 2,55; SDNNден. 126,77± 6,55) і здоровими особами (SDNNдоб. 143,88± 6,35; SDNNден. 129,11± 7,56), про що свідчить більш низька ВРС в денний період та за добу. Встановлено вірогідне зниження загальної потужності (ТР) спектра ВРС, падіння потужності LF (низькочастотної) і HF (високочастотної) складових у хворих на МСХ (ТРдоб. 2475,04 ± 225,18; LFдоб. 552,92 ±67,85, HFдоб. 281,88 ±71,53) і при ЕАГ (ТРдоб. 3257,44 ± 167,37; LFдоб. 765,33 ± 46,58, HFдоб. 272,66 ±76,77) порівнянно зі здоровими (ТРдоб. 4917,22 ± 719,84; LFдоб. 1191,78 ± 218,01, HFдоб. 580,88 ±102,23), причому, зниження потужності LF- компоненти у хворих на МСХ було самим значним за всі періоди, відношення LF/HF в денний і нічний періоди як при МСХ, так і при ЕАГ вищим, ніж у здорових осіб.
У хворих на МСХ зі збереженою систолічною функцією в 85 % випадків виявляються порушення діастолічної функції, переважно (71%) за гіпертрофічним типом. При цьому ступінь вираженості діастолічної дисфункції залежить від наявності ГЛШ, цифр АТ, пов’язаний з рівнем глікемії і залежить від компенсаторних функціональних можливостей підшлункової залози в умовах інсулінорезистентності.
Встановлений вірогідний зв'язок між показниками, що характеризують перебіг АГ (ступінь АГ, показники ДМАТ: варіабельність АТ, індекс часу і площі, добовий індекс), і ступенем порушення діастолічної функції. Більш значна діастолічна дисфункція у хворих на МСХ асоціюється з високим ступенем АГ, підвищеною варіабельністю АТ в денний час, високим рівнем індексів площі і часу та недостатнім зниженням АТ вночі. Порушення параметрів ліпідного обміну у вигляді підвищення рівня загального ХС, корелює з погіршенням діастолічної функції.
У хворих на МСХ виявлена більш висока активність АПФ порівнянно з особами із ЕАГ. Найвищий рівень активності АПФ при МСХ асоціюється з тяжким ступенем підвищення АТ, концентричним типом ГЛШ, більш високою стадією серцевої недостатності. Виявлена залежність між метаболічними порушеннями і активністю АПФ, про що свідчить взаємозв'язок між рівнями ЗХС, ТГ, глюкозою з одного боку, і активністю АПФ з іншого. Наявність гіперінсулінемії навіть без порушення рівня глікемії супроводжується підвищенням активності АПФ, при цьому рівень активності зростає із прогресуванням порушень вуглеводного обміну. Існує зв’язок між активністю АПФ та станом ДФЛШ визначається підвищення активності АПФ зі зростанням ступеня діастолічної дисфункції.
Моксонідин, як у монотерапії, так і в комбінаціях з бетаксололом та з індапамідом сприяє вірогідному зниженню АТ, поліпшенню діастолічних показників ЛШ. Всі схеми терапії позитивно впливали на підвищену варіабельність САТ, але комбінація моксонідину і бетаксололу найбільш ефективно впливала на підвищену денну варіабельність САТ, а комбінація з індапамідом нічну варіабельність САТ. Моксонідин сприяв підвищенню ВРС, мав коригувальний вплив на автономний дисбаланс вегетативної нервової системи.
Всі вивчені схеми лікування сприяли зниженню підвищеної активності АПФ (у 1-й групі на 23,2%, у 2-й на 24,6%, у 3-й на 20,1%). Моксонідин, як у монотерапії (на 23,7%), так і в комбінації з бетаксололом (на 18,2%) сприяв вірогідному зниженню АДФ-індукованої агрегації тромбоцитів.
Проведена терапія сприяла поліпшенню показників ліпідного і вуглеводного обмінів у хворих на МСХ: зниженню загального ХС на 11,2% та рівня ТГ на 24% - при застосуванні комбінації моксонідину і бетаксололу, зниженню рівня ЛПНЩ на 21,4% при застосуванні моксонідину з індапамідом. При всіх схемах терапії спостерігалося зниження рівня глюкози (у 1-й на 11,8%, у 2-й на 22,7%, у 3-й на 15,6%) та інсуліну натще (у 1-й на 21,5%, у 2-й на 25,5, у 3-й на 21,3%), підвищення чутливості тканин до інсуліну.