Реорганізація органів прокуратури за судовою реформою 1864 року в Україні

brief description

Львівський національний університет імені Івана Франка

На правах рукопису

Савуляк Роман Васильович

УДК 347.97/. 99 (477) (091)

Реорганізація органів прокуратури за судовою реформою 1864 року в Україні

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права,
історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
кандидат юридичних наук, доцент
Кольбенко Андрій Володимирович

Львів – 2010

ЗМІСТ
ВСТУП …………………………………………………………….….……3
РОЗДІЛ 1 ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА
НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ 16
РОЗДІЛ 2 СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ПРОКУРАТУРИ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ДО СЕРЕДИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ ………………………………………………..……………….…..28
2.1. Формування основ прокурорської діяльності на українських землях за часів Речі Посполитої та Гетьманщини 28
2.2. Поширення на українські території російської державно-правової системи і її вплив на діяльність судово-прокурорських органів. 52
2.3. Висновки до розділу 2……………………………………...78
РОЗДІЛ 3 РОЗВИТОК ПРОКУРОРСЬКИХ ОРГАНІВ В УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЯХ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ТА ЇХ РЕОРГАНІЗАЦІЯ ЗА СУДОВОЮ РЕФОРМОЮ 1864 РОКУ………………………………………………...……….......80
3.1. Становлення судової системи Російської імперії та місце прокуратури у цій системі. 80
3.2. Правові основи діяльності органів прокуратури та міністерства юстиції Російської імперії за судовою реформою 1864 року, їх роль у здійсненні реформ і контрреформ у другій половині ХІХ ст. в українських губерніях………………...…126
3.3. Висновки до розділу 3…………………………………….162
РОЗДІЛ 4 ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ ПІД ЧАС РОЗГЛЯДУ СПРАВ У СУДАХ……………………………………………...164
4.1. Участь та роль прокурора в кримінальному судочинстві…………………………………………………......164
4.2. Особливості участі прокурора в цивільному судочинстві. 180
4.3 Висновки до розділу 4.. 189
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 191
ДОДАТКИ .... .....………………………………………………………….....196
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...212
ВСТУП
Актуальність теми: Дослідження історії правоохоронних органів України традиційно перебуває серед важливих завдань української історико-правової науки. Актуальність історико-правових досліджень діяльності органів правосуддя та прокуратури особливо зростає у сучасних умовах розвитку української держави і суспільства, коли звернення до спадщини минулого обумовлено ще й нагальними потребами реформування цих органів. Для належного правового забезпечення цього процесу важливим є виявлення та узагальнення історичного досвіду й особливостей функціонування судової та прокурорської системи на українських землях у XVIII та ХІХ ст. в умовах Російської імперії.
У продовж усього періоду існування прокуратури в зарубіжних країнах її завданням був захист та охорона прав людини, що випливало з її головної функції – кримінального переслідування злочинців.
Слід зазначити, що в недалекому минулому тоталітарний характер політичного режиму в Радянському Союзі і Радянській Україні із суворо матеріалістичною та атеїстичною історичною філософією, фальшивою економічною догматикою, зневагою до людини, намаганням підпорядкувати мораль потребам системи та своїми обіцянками щасливого майбуття, знищенням споконвічних переконань людини щодо Бога, себе самої та Всесвіту, тобто втратою розуміння моральних цінностей [159, с.91], не дозволяв органам прокуратури повноцінно проявити себе у правозахисній діяльності, а в період політичних репресій 30-80-х років ХХ ст. система прокурорського нагляду взагалі виявилась недієвою.
Необхідність внесення певних змін у законодавство України, яке регулює діяльність органів прокуратури, удосконалення її правового статусу була усвідомлена ще у перші роки незалежності нашої держави. Ще у 2001 році Парламентська Асамблея Ради Європи рекомендувала Україні змінити роль та функції прокуратури з метою забезпечити їх відповідність європейському законодавству, однак до цього часу цей процес ще не завершено.
Чинний Закон України „Про прокуратуру” було прийнято 5 листопада 1991 року. Відтоді до нього понад 20 разів вносилися зміни і доповнення. У кінці 1997 року, після прийняття Конституції України, була перша спроба прийняти новий закон про прокуратуру. Наступний проект закону про прокуратуру було подано до парламенту у 2000 році. Далі питання про статус прокуратури порушувався у 2004-2005 роках у зв’язку із внесенням змін до Конституції України. Згодом була ще низка спроб прийняти новий закон про прокуратуру.
14 квітня 2009 року Верховна Рада України прийняла в першому читанні проект закону України „Про прокуратуру”, проте окремі положення цього закону є суперечливими і потребують всебічної дискусії та глибокого аналізу.
У нинішній час цій проблемі присвячено праці українських вчених - правників та практичних діячів В. Бабкової, Л. Давиденка, В.Долежана, П. Карчака, І. Козьякова, М. Косюти, М. Мичко, О. Михайленка, О. Медведько, А. Пшонки, Т. Корнякової, М. Руденка, Є. Поповича, М. Сірого, Г. Середи, В. Сухоноса, М. Якимчука та інших авторів. Однак, незважаючи на вагомий внесок цих науковців у науково-теоретичну базу функціонування органів прокуратури, ряд важливих питань ще потребує свого вирішення та врахування історично-правового досвіду.
Проголошення в Україні правової соціальної держави зумовлює необхідність вдосконалення правового забезпечення діяльності органів прокуратури з тим, щоб вони сприяли утвердженню верховенства закону, зміцненню правопорядку, неухильному додержанню прав та свобод громадян.
Тому, для удосконалення сучасної системи органів прокуратури України, а також методів і форм їх діяльності необхідним є накопичення достатньої емпіричної бази, яка зосереджена, насамперед, в історичному практичному досвіді прокурорських органів, які діяли на різних етапах історичного розвитку в державах, до складу яких входили українські землі. Зокрема: Речі Посполитої, Гетьманщини та Російської імперії. Цей досвід є необхідним не тільки для з’ясування основних етапів їх розвитку та правової бази прокурорської діяльності, але і місця і ролі прокурорських органів в системі державних органів.
Оскільки цілісна та системна наукова праця, яка б була присвячена саме цим проблемам в сучасній Україні є відсутньою, то саме це дисертаційне дослідження зможе заповнити дану прогалину в науці.
Об’єктом дослідження є судово-прокурорські органи Російської імперії, які діяли на території значної частини українських земель у дореформений період (з другої половини ХVIII і до другої половини ХІХ століття), – губернські прокурори, губернські та повітові стряпчі, прокурори при земських судах, губернських магістратах, верхній розправі та їх реорганізація за Судовою реформою 1864 року.
Предметом дослідження є особливості організації, правові засади функціонування і основні напрямки діяльності органів прокуратури Російської імперії на території України в другій половині XVIII ст. та в ХІХ столітті, їхня взаємодія з судовими органами Російської імперії.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з середини ХVІІІ до кінця ХІХ ст., коли в Російській імперії відбувалася підготовка і проведення судової реформи та контрреформи. Однак для з’ясування об’єктивних передумов становлення інституту прокуратури на українських землях в умовах Речі Посполитої та Гетьманщини автор розглянув цей процес, починаючи з кінця ХІV ст.
Географічні рамки дослідження охоплюють сучасні українські землі, які входили до складу Російської імперії в ХVІІІ – ХІХ ст.ст.
Мета дослідження - з’ясувати особливості проведення судової реформи 1864 року в Україні, дослідити закономірності та особливості становлення і розвитку прокурорських органів Російської імперії на українських землях у другій половині ХVІІІ – ХІХ ст.ст., а також використати історичний досвід для формування пропозицій щодо удосконалення діяльності прокурорських органів сучасної України.
Відповідно до мети в дисертації поставлені такі завдання:
– провести аналіз існуючої юридичної та історичної літератури, архівних матеріалів, в яких розкривається історія становлення прокуратури України в умовах Речі Посполитої, Гетьманщини та Російської імперії, а також організаційні та правові засади її діяльності;
– дослідити тенденції розвитку органів прокуратури царської Росії в Україні у другій половині ХVІІІ – ХІХ століттях;
– з’ясувати питання про місце і роль судово-прокурорських органів у державній системі Російської імперії за судовою реформою 1864 року;
– з’ясувати особливості та основні напрямки діяльності органів прокуратури за судовою реформою 1864 року на території України;
– оцінити практику функціонування судово-прокурорського апарату Російської імперії в Україні в другій половині ХVІІІ – ХІХ століттях;
– з врахуванням історичного досвіду функціонування органів прокуратури на українських землях подати свої пропозиції щодо вдосконалення законодавства про прокуратуру сучасної України.
Методологічну основу дисертації складає діалектичний підхід до аналізу державно-правових процесів і явищ, який виник ще за античних часів (Сократ, Платон, Арістотель), і був розвинутий представниками німецької класичної філософії (І. Кант, Й.Г. Фіхте, Г.В. Гегель). Цей підхід синтезує в собі отримання нового знання, його перевірку і використання цього знання на практиці. За допомогою зазначеного підходу обгрунтовується постановка проблеми, основний підхід (чи шлях) її вирішення та принципові нормативні умови і вимоги для реалізації цього підходу. Він дав можливість досліджувати явища у взаємному зв’язку і взаємозумовленості, теоретично обгрунтував можливість переходу кількісних змін у якісні, розкрив об’єктивні закономірні зв’язки між необхідністю і випадковістю, можливістю і дійсністю, сутністю та явищем, змістом і формою, свободою і необхідністю. В роботі діалектичний підхід використовується для виявлення тенденцій розвитку органів прокуратурою на українських землях до середини ХІХ століття та їх реорганізацію за судовою реформою 1864 року.
Методологічним підґрунтям праці став принцип об’єктивності та деполітизації.
Основою дослідження стали загальнонаукові та спеціально-наукові методи.
До загальнонаукових методів відноситься: системний, логічний, історичний та психологічний.
Системний метод – це такий аспект дослідження, який передбачає розгляд об’єкта як складного, багатогранного явища, що складається з елементів, зв’язки між якими утворюють його відносну незмінну структуру та забезпечують цілісність. У роботі цей метод використано для цілісного дослідження органів прокуратури Російської імперії, які діяли на українських землях у дореформений період (до 1864 року) та пореформений період із (1864р. до 1917р). Визначено систему органів прокуратури, їхню компетенцію, повноваження окремих посадових осіб, а саме: генерал-прокурора Російської імперії, обер-прокурорів, губернських прокурорів, прокурорів судових палат, прокурорів окружних судів, судових слідчих. Оскільки органи прокуратури Російської імперії діяли на українських землях при судових установах, тому досліджено їхнє правове положення у системі органів судової влади (мирові суди, окружні суди, судові палати, сенат).
Логічний метод в роботі проявляється як аналіз і синтез логічних наслідків і прийняття вихідних даних, абстрагування, узагальнення, ідеалізація, конструктивізація, дедукція, індукція та ін. Вказані прояви логічного методу на конкретно науковому рівні є самостійними методами дослідження, які за допомогою законів формальної логіки на базі наявної вихідної інформації про історико-правові явища дозволяють отримати істинне і нове знання. Зазначений метод використовувався з метою осмислення історико-правових, політичних та соціальних явищ і процесів, які здійснювали вплив на становлення та розвиток органів прокуратури на українських землях. Зокрема, визначено роль внутрішньодержавних політичних процесів, що відбувалися в Російській імперії у першій половині ХІХ століття, які змусили царське самодержавство приступити до проведення судової реформи та реорганізації органів прокуратури.
Історичний метод являє собою спосіб вивчення закономірностей функціонування і розвитку досліджуваного шляхом відтворення його історії, генезису у всій різноманітності фактів, подій, які змінюють одна одну в хронологічно послідовній формі і є виразом внутрішнього закономірного шляху розвитку, він орієнтує на розгляд історії як специфічної форми руху від минулого до сучасного і майбутнього. Цей метод використовувався, насамперед, для дослідження еволюції становлення та розвитку інституту прокуратури в сучасному його розумінні в Європі, а також на українських землях за часів Речі Посполитої, Гетьманщини, та подальший розвиток прокурорських органів в українських губерніях за судовою реформою 1864 року.
Психологічний метод у дослідженні історико-правових явищ дозволяє проаналізувати психічні явища і процеси в державному, правовому і політичному житті суспільства, встановлення взаємозв»язків психології різних соціальних груп, правових явищ і політичних концепцій у конкретний історичний період, взаємозв’язку і впливу особи і соціального середовища, ролі особи в змінах державно-правових утворень, інститутів. Цей метод надав можливість дослідити окремі аспекти становлення, діяльності та розвитку органів прокуратури на українських землях з огляду на суб’єктивні процеси, що відбувалися в свідомості населення. З цією метою автор брав до уваги не лише історико-правові та історичні праці, але й додатково здійснював аналіз етнографічних матеріалів, які розкривали становлення людей до правових звичаїв, сімейних та цивільних відносин, правопорушень та злочинів.
До спеціальних наукових методів відносяться методи аналізу історико-правових явищ, структурно-функціональний метод, нормативно-порівняльний метод, інституційний метод, метод аналізу писемних джерел, метод тлумачення правових приписів.
Метод аналізу історико - правових явищ полягає у розчленуванні цілих державно-правових явищ на складові частини, розгляді кожного з них окремо. Аналіз дозволяє проникнути в суть історико-правових явищ, відобразити багатоступеневу об’єктивну сутність історико-правових явищ і процесів, рухатися у дослідженні від сутності першого порядку до сутності другого порядку. Прикладом застосування аналізу може бути вичленування в „Судових Статутах 1864 року” сутності першого порядку: інститутів, конкретних норм; сутності другого порядку – проникнення в їх зміст. Однак аналіз не дає можливості зрозуміти історичний факт як єдність різних сторін, якостей і проявів. Це завдання в процесі пізнання виконує синтез, який виступає як возз»єднання, відтворення цілого з частин. Так, наприклад, з дослідженням „Судових Статутів 1864 року” продовжується як з’єднання отриманих в результаті аналізу даних, їх переосмислення, отримання нового знання про цей визначний пам»ятник права. Аналіз і синтез складають єдність, яку може забезпечити об’єктивне і адекватне відображення. Зазначені методи дозволили дослідити правову природу формування органів прокуратури на українських землях та вплив магдебурзького права на їх становлення. Досліджено запровадження у другій половині ХVІІІ ст. системи органів контролю за діяльністю влади на місцях, якими були губернські прокурори та їхні помічники, що здійснювали функції, спрямовані на збереження самодержавної влади у Російській імперії.
Структурно-функціональний метод спрямовує на дослідження соціальних явищ і процесів як системи, в якій кожний елемент структури виконує певну функцію. В роботі цей метод дає змогу виявити співвідношення між органами прокуратури та іншими державними органами на кожному окремому етапі історичного розвитку, з’ясувати їх функціональну роль у суспільстві, виявити характерні особливості взаємозв’язку.
Нормативно-порівняльний метод полягає у встановленні відповідності чи відмінності явищ і процесів на основі певної конкретно-фіксованої ознаки. Він дозволяє досягнути пізнання різних історичних ступенів одного й того ж історико-правового процесу, явища і двох різних процесів і явищ, які існують одночасно, але знаходяться на різних етапах розвитку. Нормативно-порівняльний метод застосовується для співставлення юридичних понять, явищ і процесів державно-правового життя суспільства та виявлення серед них спільних і відмінних рис. У роботі він застосовується для вивчення „Cудових Cтатутів 1864 року” і можливість застосувань окремих його положень у судоустрій України. Завдяки цьому методу виявлено спільні та відмінні риси законодавсятва яке регламентувало діяльність органів прокуратури на різних етапах розвитку української держави.
Також для дослідження діяльності судових слідчих при розслідуванні кримінальних справ за реформою 1864 року використовувався інституційний метод аналізу.
Метод аналізу писемних джерел застосовується з метою реального реального дослідження архівних документів, що стосуються діяльності органів прокуратури у певні історичні етапи розвитку української держави. До зазначених писемних джерел відносяться: Конституції та сеймові закони Речі Посполитої, якими визначалися правове становище інстигаторів на українських землях, „Уложення про управління губерніями” 1775 року, у якому визначалися правове становище губернських прокурорів та стряпчих (помічників прокурора), прокурорів при верхніх земських судах та міських магістратах, а також Судові статути 1864 року, у яких по-новому було визначено правовий статус органів прокуратури в Російській імперії.
Метод тлумачення правових приписів допоміг з’ясувати зміст і правову природу зафіксованих у писемних джерелах правових норм та звичаїв. Проаналізовано характерну офіційну термінологію, яка застововувалася у середньовічних документах, а саме: у сеймових законах Речі Посполитої щодо діяльності інстигаторів та офіційну термінологію документів, які складалися у першій половині ХІХ століття російськими самодержцями щодо діяльності Міністерства юстиції та органів прокуратури.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно є першим у вітчизняній історико-правовій науці комплексним дослідженням організації правових засад функціонування та основних напрямків діяльності прокуратури Російської імперії в Україні у другій половині XVIII - ХІХ століттях.
До вагомих результатів, котрі зумовлюють суттєву новизну дисертаційної роботи, належать такі положення:
уперше:
- у вітчизняній юридичній історіографії з сучасних методологічних позицій проведено комплексний спеціальний історико - правовий аналіз місця і ролі органів прокуратури в державному механізмі Російської імперії в другій половині XVIII - ХІХ століттях;
- на основі ситемного аналізу правової природи та генези інституту прокуратури на українських землях розкрито вплив суспільно-політичних й організаційно правових умов його формування, встановлено історичну наступність у розвитку прокуратури обумовлену європейськими державно-правовими традиціями щодо обвинувально-захисного органу-прокуратури та його місця у механізмі держави;
- запропоновано новий підхід до розуміння функцій прокуратури як основних напрямків і видів її діяльності, за допомогою яких вона реалізувала волю та інтереси царського уряду, відображено специфіку її взаємовідносин із іншими органами влади, насамперед судовою владою;
- на основі вивчення конкретних цивільних та кримінальних справ зроблено висновок про те, що практична діяльність прокуратури після судової реформи 1864 року стала більш ефективною;
- оцінено діяльність судових слідчих, які діяли незалежно від поліції при розслідуванні кримінальних справ із урахуванням цього, сформульовано висновок про доцільність утворення такого інституту у cучасній Україні;
удосконалено:
- знання про те, що дореформену судову систему на українських землях мала такі ж недоліки, які були характерними для судів інших регіонів Російської імперії;
- знання про державно-правові передумови судової реформи 1864 року. З цією метою дана характеристика реформ другої половини ХІХ ст. та проаналізовано основні проекти судових перетворень першої половини ХІХ століття. Відзначено особливу заслугу в цих процесах українських та російських правників М. Балудянського, І. Даниловича, А.. Повстанського, М. Сперанського та інших;
- розуміння особливостей проведення судової реформи 1864 року в Україні, проаналізовано практику діяльності судових установ. Особлива увага звертається на роль суду присяжних при вирішенні питання про винуватість чи невинуватість підсудних;
- визначено, що важливу роль при проведенні досудового слідства за судовою реформою 1864 року належала саме прокурору, який здійснював нагляд за слідством, складав обвинувальний висновок і підтримував державне обвинувачення в суді. Саме судова реформа 1864 року позбавила органи прокуратури імперії невластивої їм функції – функції загального нагляду, яка була відроджена в період «контрреформи» (1871 р.);
дістали подальший розвиток аргументи, відповідно до яких:
- Судові статути 1864 року внесли у російський та український судоустрій нові важливі елементи правосуддя: суд присяжних засідателів і адвокатуру, скоротили число судових інстанцій, оголосили демократичні принципи судочинства: незалежності суду від адміністрації, гласність, змагальність і усність процесу. Скасували систему формальних доказів і різницю підсудності за станом;
- з’ясовано основні завдання, структуру, місце, роль і компетенцію органів прокуратури за Судовими статутами 1864 року. На основі дослідження архівних матеріалів встановлено прізвище всіх генерал-прокурорів Російської імперії та обер-прокурорів Святійшого Синоду Російської імперії, що займали ці посади протягом досліджуваного періоду;
Теоретичне й практичне значення дослідження полягає у наявній можливості використання дисертаційних матеріалів, висновків та узагальнень у науково-дослідній діяльності, при підготовці праць з історико-правової проблеми, історії правоохоронних органів, при викладанні навчальних курсів „Історія держави і право України”, „Прокурорський нагляд”, „Судові і правоохоронні органи”.
Апробація результатів дисертації. Положення дисертації знайшли відображення в доповідях на VIII науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” 13–14 лютого 2002 року (Львів, 13-14 лютого 2002 р.), Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених „Шості осінні юридичні читання”, яка проходила 26-27 жовтня 2007 року (Хмельницький, 26-27 травня 2007 р.). Окремі положення дисертації використані автором у період роботи в органах прокуратури України (1998-2001 р.р.), викладання курсу „Історії держави і права України” у коледжі „Західноукраїнський колегіум”, при проведенні семінарських занять з історії держави і права України зі студентами Львівського національного університету імені Івана Франка (2002-2003р.р.), на нарадах суддів, курсах підвищення кваліфікації суддів загальних судів в Академії суддів у м. Києві, у практичній роботі на посаді судді (з 2003р. по даний час).
Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладені у 6 статтях, опублікованих у виданнях, що визначені ВАК України з юридичних наук, а також у 2 випусках матеріалів наукових конференцій.
1. Савуляк Р. Особливості проведення судової реформи 1864 року в Україні / Роман Савуляк // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали VІІІ регіональної науково практичної конференції 13-14 лютого 2002 року – Львів: Юридичний факультет ЛНУ ім. І. Франка, 2002.- С. 92-96.
2) Савуляк Р. Судові органи Російської імперії на Україні за реформою 1864 року / Роман Савуляк // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2004. – Випуск 39. - С. 122 – 126.
3) Савуляк Р. Утворення контрольно-наглядових органів Російської імперії та поширення їхньої діяльності на території України / Роман Савуляк // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2006. – Випуск 42. - С. 95-102.
4) Савуляк Р. Роль органів прокуратури та судових слідчих при розслідуванні кримінальних справ та їх розгляді в судах за судовою реформою 1864 року і Україні / Роман Савуляк // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2006. – Випуск 43. - С. 95-102.
5) Савуляк Р. Виникнення та розвиток посади інстигатора (прокурора) на території правобережної України за часів Речі Посполитої / Роман Савуляк // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2008. – Випуск 46. - С. 52-58.
6) Савуляк Р. Становлення та розвиток інституту прокуратури на українських землях до середини ХVІІІ століття / Роман Савуляк // Актуальні проблеми юридичної науки // Збірник тез Міжнародної наукової конференції „Шості осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 26-27 жовтня 2007 року). – Ч.1. – Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2007. – С. 82-87.
7) Савуляк Р.В. Організація, структура та правовий статус органів прокуратури Російської імперії за судовою реформою 1864 року в Українських губерніях / Роман Савуляк // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2009. – Випуск 48. - С. 60-65.
8) Cавуляк Р. Реорганізація органів прокуратури за судовою реформою 1864 року в Україні та сучасні перспективи її реформування
/ Роман Савуляк // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2011. – Випуск 52. - С. 104-110.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, що включають шість підрозділів, висновків, додатки та список використаних джерел. Повний обсяг рукопису становить 237 сторінок, із них основний текст – 196 стор., додатки – 15 стор., список використаних джерел та літератури –24 стор.

bibliography

З А Г А Л Ь Н І В И С Н О В К И

Отримані автором при проведенні дослідження висновки дають можливість зробити певні теоретичні узагальнення щодо історичного досвіду функціонування судової та прокурорської системи на українських землях у XVIII та ХІХ ст. у складі Російської імперії та з’ясувати перспективи їх розвитку на сучасному етапі при розбудові суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави – України.
Зокрема:
1. Внаслідок запровадження в ХІV – ХV ст.ст. у багатьох українських містах магдебурзького права, тогочасні українські землі отримали можливість історичного розвитку, який був тісно пов’язаний з правовими традиціями Західної Європи. Саме тоді було сформовано специфічний державно-правовий інститут, який є характерним для романо-германської правової сім’ї – прокуратури обвинувально-захисного типу. Вона стала об’єктивно необхідним компонентом механізму правового регулювання суспільних відносин, які склалися в цей період.
2. Скасувавши полково-сотенний адміністративно-територіальний устрій на українських землях у другій половині ХVІІІ ст. та ліквідувавши посади інстигаторів, російський царизм запровадив свою систему органів контролю за діяльністю органів влади на місцях. Такими органами були губернські прокурори та їх помічники, прокурори при вищих земських судах, губернських магістратах і вищій розправі, а також повітові стряпчі, які здійснювали контрольно-репресивні функції, спрямовані на збереження самодержавної влади Російської імперії на українських землях. Це була прокуратура наглядового типу з широкими повноваженнями щодо здійснення нагляду в усіх сферах суспільного і державного життя. Діяльність прокуратури, як і інших контрольно-наглядових органів, в цей конкретно-історичний період не відзначалася відкритістю, прозорістю та гласністю практичних дій.
3. Судова реформа 1864 року в Російській імперії, як і ряд інших реформ другої половини ХIХ ст., не змінила абсолютистської сутності царського самодержавства. Хоча судова реформа 1864 р. відзначалася тим, що нею був створений формально позастановий суд, а в одній з ланок судової системи запроваджений суд присяжних. В основу створення місцевих мирових судів був покладений принцип виборності суддів, кількість ланок була значно скорочена. Реформа проголосила демократичний принцип відокремлення суду від адміністрації та принципи гласності, усності, змагальності судового процесу, була запроваджена адвокатура та реорганізована прокуратура.
4. Особливістю проведення в життя судової реформи і контрреформи в Російській імперії та Україні було те, що вони ніби перепліталися між собою. В той час як в Росії царизм спочатку провів судову реформу, а відтак з ініціативи міністерства юстиції і контрреформу, то в українських губерніях контрреформа запроваджувалася одночасно із судовою реформою.
5. При підготовці судової реформи було поставлено питання про реорганізацію прокуратури. Автори судової реформи намагалися значно розширити права прокуратури, наділити її новими повноваженнями на зразок тогочасних європейських прокуратур. Прокуратура в системі органів держави була включена в судове відомство, але мала свою організацію.
Суть реорганізації прокуратури відповідно до основних принципів судової реформи 1864 року полягала у звільненні її від функцій загального нагляду, хоча було збережено нагляд за місцями позбавлення волі.
Підтримання державного звинувачення зводилася до того, що прокурор при передачі йому справи cамостійно складав обвинувальний висновок, після чого направляв справу до суду. Судовий процес проводився за принципом змагальності.
Прокуратура за реформою 1864 року створювалася в судах.
6. Відповідно до Судових статутів засновувалися посади прокурора окружного суду та судових палат. Розслідування кримінальних справ було покладено на судових слідчих, які діяли при судах, і їхні рішення могли бути оскаржені безпосередньо до суду. Цим самим було відібрано з рук поліції функції попереднього слідства.
Організація прокуратури будувалася на принципах суворої ієрархічності, єдиноначальності і взаємозамінності в процесі. Прокурорський нагляд здійснювався під вищим керівництвом генерал – прокурора, який був і міністром юстиції Російської імперії. Йому було надано надзвичайно великі повноваження при комплектуванні кадрів на судово-прокурорські посади. За його поданням царськими указами призначалися голови, помічники голів і члени окружних судів, в тому числі судові слідчі. Обер-прокурори Сенату і прокурори судових палат також безпосередньо підпорядковувалися генерал-прокурору. Прокурори окружних судів діяли під керівництвом прокурорів судових палат. Число помічників (товаришів) прокурора і розподіл їхніх обов’язків залежали від розмірів судового округу.
7. Законодавством царської Росії були встановлені дуже суворі умови для заміщення прокурорських посад. Крім вищої юридичної освіти від кандидатів на заміщення прокурорських посад вимагався значний службовий стаж і особлива політична благонадійність. Всі прокурори судових палат, 95% прокурорів окружних судів і 90% їх товаришів були дворянами (решта вихідцями із духовенства, буржуазії і чиновників). Переважна більшість чинів прокуратури були реакціонерами і монархістами. Помірковано ліберальні діячі в прокуратурі 60-70 років (наприклад, Я.Ф. Коні) були рідкісним винятком і затримувалися в ній недовго.
Тому як загальна, так і, зокрема, військова прокуратура Російської імперії протягом всього періоду її існування була інструментом, за допомогою якого правлячий режим імперії здійснював заходи, спрямовані на придушення національно-визвольного руху в Україні. Вона була тісно пов’язана з поліцією взагалі і з жандармською поліцією зокрема.
8. У кінці ХІХ та на початку ХХ ст. у державних колах Російської імперії посилилися заклики повернути прокуратурі функції загального нагляду. Дискусія з цього приводу тривала аж до 1917 року, поки монархія не була знищена. У 1922 році в Україні, яка на той час була радянською республікою, відбулося відновлення прокуратури відповідно до наглядової моделі, що збереглася й сьогодні.
9. Аналіз таких джерел, як-от: магдебурзьке право, сеймові закони та Конституції Речі Посполитої, проект Зводу Українських Законів «Права, за якими судиться малоросійський народ», «Уложення про управління губерніями» 1775 року, «Судових статутів 1864 року», Актів прокурорського реагування, архівних матеріалів, в яких відображена статистика роботи Харківської, Київської та Одеської судових палат у ХІХ столітті,- показало, що функції прокуратури тісно пов’язані з політичним режимом. Якщо у державі виражені ознаки тоталітарного режиму, то надмірно розширяються межі прокурорського нагляду і проявляється репресивна діяльність прокуратури. У той же час в умовах руху до демократії функції прокуратури відносно обмежуються, зосереджуючись в основному на кримінальному переслідуванні, а також на виконанні певних наглядових функцій.
10. Історико-правовий досвід діяльності прокуратури, сформований у ході та після судової реформи 1864 року в Росії, попри його конкретно- історичний характер, є основою для історичної наступності у розвитку інституту прокуратури в Україні. Актуальності цьому досвіду додає незавершеність конституційної реформи, реформи судової влади та правоохоронних органів.
Описаний у дисертаційному дослідженні досвід функціонування прокуратури при судових установах є важливим аргументом у теоретичній дискусії про місце та роль прокуратури у системі державної влади України. З певністю можна стверджувати, що віднесення прокуратури до органів правосуддя, як це є у більшості держав Європейського Союзу, має неабияку історико-правову основу в Україні.
Діалектика українського варіанта прокуратури свідчить, що історичні суперечності, які виявились у період становлення прокуратури у сучасному розумінні, а саме: надмірний рівень централізації прокуратури, відсутність гласності у відносинах прокуратури з іншими державними органами, конкуренція прокурорських повноважень зі сферою судового контролю, відтворюються на новому історичному етапі в сучасній Україні. Еволюція вітчизняного інституту прокуратури вказує, що прокуратура в Україні так і не досягла своєї зрілості, не спромоглася повною мірою реалізувати закладені у неї внутрішні потенційні можливості. В основі цього – об’єктивні передумови та фактори (необхідність законності, особливо в умовах конституційної кризи та сучасної політичної нестабільності) та суб’єктивні, багато в чому пов’язані не тільки з проблемами перехідного періоду, а й відсутності наукової концепції, загальновизнаних підходів до розв’язання проблеми гармонізації функцій прокуратури.
Відтак наукова позиція, яка сформувалася в автора в результаті дослідження реорганізації органів прокуратури за судовою реформою 1864 року в Україні, спонукає до подальшого напрацювання засад та механізмів, котрі нададуть прокуратурі можливість виконувати лише ті функції, які характерні для неї у європейських державах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Центральний Державний історичний архів Російської Федерації в С.- Петербурзі.
Фонд: №1149, опис 1, спр. 28, 37, 143.
2. Центральний державний історичний архів С. Петербурга.
Фонд: №908, опис 1, спр. 326.
Фонд: №1261, опис 1, спр. 24, 41.
Фонд: №1190, опис ХVІ, спр.1.
Фонд: №1405, опис 1, спр.7073.
3. Державний архів Житомирської області.
Фонд: №24, опис 1, спр.355.
4. Державна публічна бібліотека ім. Салтикова-Щедріна.
Фонд: №587, опис 1, спр.16.
5. Центральний Державний історичний архів України.
Фонд №274, опис№1, справа №316, арк.82;
Фонд №278, опис№1, справа №26, арк.45;
Фонд: №315, опис 1, спр.35,44;
Фонд №339, опис №1, спр.№2, л.л.7-8;
Фонд: №442, опис №1, спр. №2, 26, 102, 4445; опис №16, спр. №1280; опис №34, спр.№102, л.л.1-6; опис№49, справа №193, л.л.1-32; опис №52, справа №84, л.л.1-37; опис№55, справа №193, л.л.1-14; опис №141, справа №1280; опис №150, спр. №1162; опис №151, спр. №1108, л.л.1-84; опис №152, справа №542, л.л. 1–14; опис №165, справа №503; опис №169, спр.№6; опис №178, спр.№186, л.л.1-6; опис №179,справа №537, л.л.1-22; опис №440, спр.№30, л.л.1-10; опис №540, спр.№161, л.л.1-41; опис №830, спр.№4, л.л.1-17;
Фонд: №482, опис №5, спр.№16, л.л.1-222;
Фонд: №533, опис№2, справа №23, л.л.1-31;
Фонд: №707,опис №35, спр.№128, л.л.1-35;
Фонд: №1191, опис №2, спр.№134, л.1-11;
Фонд:№1252, опис№1, спр.№141, л.л.1-71
Фонд:№1599, опис№1, спр.№102, л.л.1-98;

НОРМАТИВНО ПРАВОВІ ДОКУМЕНТИ

6. Конституція України: Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222 – ІV від 08.12.2004р. - // Київ: Велес, 2007. – 48 с. – ІSВN 966 – 8263 – 02 – 2.
7. Закон України “Про статус суддів”: Офіц. видання // Київ: “Видавничий дім “Ін Юре”, 2004. – 28 с. – ІSВN 966 – 313 – 078 –4.
8. Закон України “Про судоустрій України”: Офіц. видання // Київ: “Видавничий дім “Ін Юре”, 2004. – 88 с. – ІSВN 966 – 313 – 076 –8.
9. Про прокуратуру: Закон України від 05 листопада 1991р. №1789 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №53. – Ст.793.
10. Проект Закону України “Про прокуратуру” (Реєстраційний номер 2491.
11. Постанова Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року «Про концепцію судово-правової реформи в Україні // Відомості Верховної Ради України.- 1992.-№30.
12. Инвентарные правила Западных губерний // С. – Петербургь: 1859. - 214 с.
13. Полный свод законов Российской империи / С.- Петербургь: 1830. - Т.20. - 439 c.
14. Полный свод законов Российской империи Т.34 / С. – Петербургь: 1867. - 398 с.
15. Полный свод законов Российской империи / С. Петербургь: 1892. - Т.ХVІ. - // ( правила об устройстве судебной части в местностях, в которых введено положение о земских начальниках ). - 374 с.
16. Полный свод законов Российской империи. Собрание второе, т.ХLVІІ, отделение первое / С. – Петербургь: 1872. - №50956. – 492 с.
17. Полный свод законов Российской империи. Собрание второе, т.LІІІ, отделение первое / С. – Петербургь: 1878. - №5848. – 513 с.
18. Полный свод законов Российской империи. Собрание третье, т.ІХ / С. - Петербургь: 1889. - №6196. – 483 с.
19. Права, по которых судится малороссийский народ / Киев: 1879. – 619 c.
20. Основные положения преобразования судебной части в Росии. Ч.1-3 / С. Петербургь: 1862. – 321 с.
21. Российское законодательство Х-ХХ веков. Т.4 / Москва: 1986. – с. 182-186.
22. Российское законодательство Х-ХХ веков. Т.6 / С. Петербургь: 1876. – 621с.
23. Российское законодательство Х-ХХ веков с разьяснениями их по решениям кассационных департаментов правительствующего Сената. – Изд.8-е / С. Петербургь: 1878. - 734 c.
24. Российское законодательство Х-ХХ веков в девяти томах.Т.8 / Москва: 1991. – 569 с.
25. Соображения государственной канцелярии / С. Петербургь: 1862.- 295 c.
26. Судебные уставы 20 ноября 1864 года с разьяснениями их по решениям кассационных департаментов правительствующего Сената. Изд-8 / С.- Петербургь: 1878. – 621 с.
27. Судебные уставы с изложением рассуждений, на коих они основаны (20 ноября 1864 года): в 3-х ч.,Ч.3.-2-е доп.изд, С.- Петербургь: Изд-во Государсвенной концелярии, 1867.
28. Уставъ уголовного судопроизводства. Систематический коментарий / Вып. V. – Москва: 1916. – С.1439-1440.

СПЕЦІАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА
Українська та російська
29. Арсеньев К.К. Главные деятели и предшественники судебной реформы / К. Арсеньев. – С. - Петербургь: тип. “Труд”, 1904. – 73 с.
30. Арсеньев К.К. Итоги судебной реформы / К. Арсеньев. // Вестник Европы. – С.- Петербургь: 1871. – 97 с.
31. Басков В.И. История прокуратуры Российской империи // Вестник МГУ. Сер.11. Право. – 1997. - №2. – С.42.
32. Баулін А.О. Реальне забезпечення процесуальної незалежності слідчого у майбутній правовій системі України / О. Баулін // Концепція розвитку законодавства України: матеріали науково- практичної конференції. – Київ: 1996. – С.348.
33. Білостоцький С.С. Основні засади та стадії кримінального процесу в ХVІ – ХVІІІ cт.: судова апеляція / С. Білостоцький. – Київ: “Вентурі”, 2006. – С. 142 – 150.
34. Блинов И.В. Судебный строй и судебные порядки перед реформами 1864 года / И. Блинов // В книге: Cудебные уставы 20 ноября 1864 года за пятьдесят лет. Т.1. – Москва: 1914. – С. 76 – 98.
35. Блинов И.В. Ход судебной реформы / И. Блинов // В книге: Cудебные уставы 20 ноября 1864 года за пятьдесят лет. Т.1. – Москва: 1914. – С. 103.
36. Будзей О. Магістрат // Подолянин. – 2003. – 19 вересня.
37. Буцковский Н.А. О деятельности прокурорского надзора вследствии отделения обвинительной власти от судебной / Н.Буцковский,-С.-Петербург: Тип.В. Безобразова,1867.
38. Броскогауз Ф.А., Ефонин И.А. Энциклопедический словарь / Ф. Броскогауз, И. Ефонин. – С. – Петербургь: 1898. – Т.ХХV. – С.404-405.
39. Варфоломеева Т.В., Святоцкий О.Д., Кульчицький В.С. та ін. Історія адвокатури України / Т. Варфоломеева, О. Святоцкий, В. Кульчицький. – Київ: “Вища школа”, 1992– С. 9 – 10.
40. Васьковский Е.В. Организация адвокатуры / Е. Васьковский. – С. – Петербургь: 1893. – 94 с.
41. Васьковский Е.В. Курс гражданского процесса / Е. Васьковский.-Москва: 1913.
42. Верига В. Нариси з історії України (кінець ХVІІІ – поч. ХІХ ст.) /В. Верига, Львів: 1996/
43. Всемирная История т.VІ. под редакцией Н.А. Смирнова (отв. ред.) Н.А. Ерофеева, А.Р. Иоаннисяна, А.С.Нифонтова: изд. «Социально-экономической литературы», Москва:,1959,с.829.
44. Виленский Б.В. Подготовка судебной реформы 20 ноября 1864 года в России / Б. Виленский. – Саратов: «Приволжское книгоиздание», 1963. - 146с.
45. Виленский Б.В. Судебная реформа и контрреформа в России / Б. Виленский. – Саратов: «Приволжское книгоиздание», 1969. - 400с.
46. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. Издание 2-е с дополнениями / М.Владимирский – Буданов. – С. – Петербургь: “Оглоблин”, 1889. – 542 с.
47. Владимирский-Буданов М.Ф. Немецкое право в Польше и Литве / М.Владимирский – Буданов. - Кам”янецький центральний архів, 1808 . – Кн. 4562.
48. Воробейкова Т.Ф., Дубровина Я.В. Преобразование администра-тивно-полицейского аппарата, суда и тюремной системы России в второй половине ХІХ – начале ХХ века. Учебное пособие / Т. Воробейкова , Я. Дубровина Я.В. – Киев: “Высшая Школа”, 1973. - 68 с.
49. Галустян О.А. Прокурорский надзор / О. Галустян, А. Ендольцева, Н. Сафиулин. – Москва: “Юнти-Дана”, 2008. – 415 с.
50. Гернет М.Н. История русской адвокатуры / М. Гернет. - Москва: “Сословская организация адвокатуры”, 1961. – 409 с.
51. Гернет М.Н. Избранные произведения [отв. ред. д-р. юрид. наук проф. А.Б. Сахаров] // М. Гернет. - Москва: “Юридическая литература”, 1974 . – 639 с.
52. Гернет М.Н. История царской тюрмы / М. Гернет. - Москва: издание 3-тие, “Госюриздат”, 1961. – 409 с.
53. Гессен И.В. Судебная реформа / И. Гессен. - Москва: изд. “Советов присяжных поверенных”, 1907. – 194 с.
54. Головачёв А.А. Десять лет реформ 1861-1871 годов. Отд. 1-3. Финансовая реформа. Административная реформа. Судебная реформа. /А. Головачев. // “Весник Европы”. - С. – Петербургь: 1872. – 389 с.
55. Грибовский М.В. Высший суд и надзор в Росии в первую половину царствования императрицы Екатерины ІІ. Историко - юридическое исследование / М. Грибовский. – С. – Петербургь: тип. “Труд”, 1901. – 349 с.
56. Грибовский М.В. Материалы для истории высшего суда и надзора в первую половину царствования императрицы Екатерины ІІ. Приложение к книге: Высший суд и надзор в Росии в первую половину царствования императрицы Екатерины ІІ / М. Грибовский. – С. – Петербургь: тип. “Труд”, 1901. – 349 с.
57. Грицаєнко Л. Історико-правовий процес утвердження інституту прокуратури в Україні / Л. Грицаєнко //Право України. - №11. – 2008. – С.121-129.
58. Громов И.А. Судебно-административные права и обязаности лиц прокурорского надзора / И.А. Громов,-Витебск: «Типолитогор. П.А.Подземского» , 1914.
59. Грушевський М. Ілюстрована історія України. З додатками і доповненнями.- Донецьк: «Бао»,2006.-734 с.
60. Гутаріна К. Місце і роль прокуратури в системі органів державної влади в Україні / К. Гутаріна // Адвокат.-2005.-№6.-с.27-28.
61. Данилович И.Н. Обзор исторических сведений о состоянии свода законов западных губерний / И. Данилович. – С. – Петербургь: “Сенатский архив”, 1837. – с.139.
62. Деятельность уголовного кассационного департамента правительствующего сената в 1888 году // Журнал гражданского и уголовного права.-1869,-1869.-№5.-С.175-180.
63. Дмитриев Ф.М. История судебных инстанций гражданского судопроизводства от судебника до учреждения о губерниях / Ф. Дмитриев. – Москва: 1859, Тип. “Народная польза”. – 146 c.
64. Джанишев Г.Д. Основы судебной реформы / Г. Джанишев. – Москва: тип. А.И. Мамонтова, 1891. - 726 c.
65. Джанишев Г.Д. Из епохи великих реформ. Исторические справки / Г. Джанишев. – Москва: тип. А.И. Мамонтова, 1893. - 591 c.
66. Джанишев Г.Д. Епоха великих реформ. Исторические справки. / Г. Джанишев. – Москва: тип. “Рассвет”,1896. - 797 c.
67. Джанишев Г.Д. Зарудный и судебная реформа. Историко –библиографический ексиз / Г. Джанишев. – Москва: тип. Е.Гербень, 1898. - 176 c.
68. Джанишев Г.Д. Сборник статей / под. редакцией В.П. Обшинского. – Москва: тип. “Задруга”, 1914. - 520 c.
69. Дубровина Я.Б. Запровадження земської реформи на Правобережній Україні / Я. Дубровина // Проблеми правознавства. Випуск 20. – Київ: 1971. – С. 46 – 52.
70. Енциклопедія історії України: В 5т. Т.1 А-В / Ред.:В.А. Смолій; НАН України. Інститут історії України.- Київ: «Наукова думка», 2003.-688с.: іл.-ІSВN 966-00-0632-2.
71. Євграфов П.Б. Конституція України: коментар змін (2004-2007). Теоретичні і практичні аспекти: науково практичний посібник – Київ, 2007. – 204 с.
72. Ерошкин Н.П. Очерки истории государственных учреждений дореволюционной России. Пособие для учителя / Н. Ерошкин. – Москва: “Учпедгиз”, 1960. – 395 с.
73. Ерошкин Н.П. Самодержавие накануне краха / Н. Ерошкин. – Москва: “Просвещение”, 1975. - 160 с.
74. Ерошкин Н.П. Классическое самодержавие и его политические институты (первая половина ХІХ века) / Н. Ерошкин. – Москва: изд. “Мысль”, 1981. – 252 с.
75. Ерошкин Н.П. История государсвенных учреждений дореволюционной России /Н. Ерошкин.-Москва: «Высшая школа»,1983.
76. Забелин А. Военно - статистическое обозрение Волынской губернии / А. Забелин. – Киев: тип. Штаба Киевского военного округа, 1887. – 367 с.
77. И.А. Заичкин, И.Н.Почкаев Русская история. Популярный очерк ІХ- середина ХVІІІ веков, Москва: Мысль,1992, ІSВN 5-244-00623-2,с.797.
78. Зайончковский П.А. Правительственный аппарат самодержавной России в ХІХ веке / П. Зайончковский. - Москва: изд. “Мысль”, 1979. – с.288.
79. Законодательство Петра І / Москва: изд. юрид. Литература, 1997. – с. 509.
80. Звід пам»яток історії та культури України: Енциклопедія у 28т. Кн.1, ч.2. Київ. М-С (Ч.2) / Ред.: В. Смолій, П.Тронько, В. Горбик та ін.- Київ: Голов.ред. Зводу пам»яток історії та культури при видавництві «Укр.енцикл.», 2004.-1215с. – Бібліогр.:c.1161-1180.- ІSВN -966-02-4173-9.
81. Звягинцев А., Орлов Ю. От первого прокурора России до последнего прокурора Союза / А. Звягинцев , Ю.Орлов. – Москва: “Юриздат”, 2001. – С.12-15.
82. Звягинцев А.Г., Орлов Ю.Г. Под сенью русского орла Генерал-прокуроры России / А. Звягинцев, Ю. Орлов. – Москва: “Юриздат”, 1997. – С.148-149.
83. Звягинцев А., Орлов Ю. Российские прокуроры, / А. Звягинцев , Ю.Орлов. – Москва: “Юриздат”, 1999. – С. 64 – 65, 74-81.
84. Инструкция чинам полиции по обнаружению и исследованию преступлений (прокурора Харьковской судебной палаты А.А.Крылова).- Харьков: «Университетская типография»,1914.
85. История государства и права СССР: Ч.1 / Под редакцией О.И. Чистякова, Ю.С. Кукушкина. – Москва: “Юрид. лит-ра», 1985. – 423 с.
86. История государства и права Украинской ССР. в трех томах Т.1. / ред. коллегия Б.М. Бабий. - Киев: “Наукова Думка”, 1987. – 224 с.
87. Історія держави і права України. Підручник у 2-х тамах. /за ред. В.Я. Тація, А.Й.Рогожина, В.Д. Гончаренка // Т.1.-Київ: «Ін Юре», 2003, - 625с.
88. Історія держави і права України: Навчальний посібник для дистанційного навчання /за ред. П.П. Захарченко,-Київ: Університет «Україна», 2005.
89. Історія держави і права України: Навчальний посібник, - Вид.2 –ге, доповнене і перероблене / В. Кульчицький, Б. Тищик, - Київ: «Атіка»,2006. – ІSВN 966-326-209-5, с. 93-131.
90. Історія Держави і права України: академічний курс / В. Кульчицький, Б. Тищик. – Київ: Видавничий дім “Ін Юре”. – 2007. – 624 с. – ІSBN 978-966-313-6.
91. Історія держави і права України. Академічний курс у 2-х томах. / О. Д. Святоцький та ін. Т.1, - Київ: Видавництво “Ін. Юре”, 2000, ISBN 966-313-045-8. – С. 359-362.
92. История русской адвокатуры Т.2 / Москва: изд. “Советов присяжных поверенных”, 1916. – 349 с.
93. Кавелин К.Д. Сочинения / изд. К. Солдатенкова и Н. Щепкина. – Москва: тип. «Грачева», 1859. – 872 c.
94. Кавелин К.Д. Собрание сочинений. Т.1 Монография по Русской истории / К. Кавелин. С. – Петербургь: изд. «Н. Глагова», 1904. – 1052 с.
95. Кавелин К.Д. Что есть гражданское право и где его пределы / К. Кавелин. С. – Петербургь: тип. «Грачева», 1864. – 152 с.
96. Карабачев А.И. Реформы судебных уставов в связи с современным состоянием правосудия / А. Карабачев. – Киев: 1889. – 112 с.
97. Кашарський Ф.М. Правові основи діяльності прокуратури в українських губерніях Російської імперії в другій половині ХІХ / Ф. Кашарський // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності.-№1.-2009.-с.28-39.
98. Квачевский А. Участие прокурорского надзора в предварительном следствии /А.Квачевский // Юридический вестник,-1868.-№12.-С.72-104.
99. Казанцев С.М. Прокурорский надзор за органами дознания и следствия по политическим делам в России во второй половине ХІХ века / Государственный строй и политико-правовые идеи России второй половины ХІХ века.- Воронеж, -1987.-С.114-123; його ж : Роль прокурора в гражданском процессе дореволюционной России // Буржуазные реформы в России второй половины ХІХ века,- Воронеж,1988.-с.81-93.
100. Кистяковский О.Ф. Права, по которому судится малороссийский народ / О. Кистяковский. Издание под редакцией и с приложениями о семи своде и о законах дейсвующих в Малороссии. – Киев: ОТТ. из “Университетских известий”, 1879. – 189 с.
101. Кистяковский О.Ф. О пересечении обвиняемому способов уклонятся от следствия и суда / О. Кистяковский. // “Судебный вестник». – С. - Петербургь: 1868. – 195 с.
102. Козацтво на півдні України. Кінець ХVІІІ – ХІХ століття / Ред.: В.А. Смолій // Одес.нац.ун-т ім. І.І. Мечникова, НДІ козацтва при Ін-ті України, НАН України,-Одеса: «Друк»,2000.-282с. –ІNВS -966-7487-51-2.
103. Клочков В.Г. Джерела створення прокуратури / В. Клочков // «Право України». – 2001. - №7. – С. 105.
104. Клочков В.Г. Історія прокуратури України / В. Клочков.- [3-тє вид. переробл. та доп.].-Київ: [НТВ «Правник], 2004.-245с
105. Клочков М.В. Генерал-прокуроры при Павле ІІ / М. Клочков // Журнал министерства юстиции. – 1912. – Кн.4. – с.148 .
106. Ключевский В.О. Сочинения т.4 / В. Ключевский. – Москва: “Юриздат”, 1958. – с. 177.
107. Ключевский В.О. Сочинения т.5 / В. Ключевский. - Москва: «Юриздат», 1958. - c. 278.
108. Кобилецький М.М. Магдебурське право в Україні / М. Кобилецький. – Львів, 2008. – с.
109. Кобилецький М.М. Магдебурське право в селах Галичини /М. Кобилецький // «Право України». – 2007. – №8. – с.27.
110. Когутич І. І. Прокурорський нагляд в Україні : Курс лекцій для студентів юридичних вищих навчальних закладів / Когутич І. І., Нор В. Т., Павлишин А. А.; за ред. проф. В. Т. Нора. – Київ : «Атіка», 2004. – 352 с.
111. Козирев В.К. Матеріали до історії адміністративного устрою південної України (друга половина ХVІІІ перша половина ХІХ ст.) / В. Козирев. – Запоріжжя: “Наукова думка”, 1999, ІSBN 966-71-86-53-1. - 528 с.
112. Колдаев А.В. Следствие и полицейское дознание по Своду законов Российской империи 1857 г.// А.Колдаев Известия высших учебных заведений: Правоведение.- Ленинград: Издательство ЛГУ,1988.-№1.-С.90-96.
113. Колманов Н.М. Записка о судебной реформе в западном крае вообще и в частности в Киевской губернии / Н. Колманов. – Киев: 1872. – 171 с.
114. Кони А.Ф. За последние годы / А. Кони. – С. – Петербургь: 1896. – 165 с.
115. Кони А.Ф. О реформе предварительного следствия / А. Кони. // Журнал министерсва юстиции. – №11. - С. – Петербургь: 1895. – С. 57- 63.
116. Кони А.Ф. О новых течениях в уголовном процессе Италии и Германии / А. Кони. // Журнал министерсва юстиции. – №5. - С. – Петербургь: 1895. – С. 35- 42.
117. Кони А.Ф. Нравственные начала в уголовном процессе / А. Кони. // Журнал министерсва юстиции. – №2. - С. – Петербургь: 1902. – С. 23- 29.
118. Кони А.Ф. Отцы и дети судебной реформы годы (к 50-ти летию Судебных уставов) / А. Кони. – Москва. – Издание т-ва И.Д. Сытина, 1914. – 314 с.
119. Кони А.Ф. Приемы и задачи прокуратуры .Сборник сочинений т.4 / А. Кони. – Москва: “Юриздат”, 1967. – С. 122-124.
120. Коні А.Ф. Спогад у справі Віри Засулич Т.2.-Москва: «Юриздат», 1966.
121. Концепція реформування прокуратури України: [мета і завдання концепції], / Головне управління організаційного і правового забезпечення Генеральної прокуратури України // Вісник прокуратури України.-2003.-№7.-с.3-7.
122. Коркумов Н.М. Балугьянский и проект судебных уставов / Н. Коркумов // Журнал министерства юстиции. - №8. – 1898. – 49 с.
123. Короповский П.П. Право судебной защиты, его пределы и условия осуществления по правилам действующего устава гражданского судопроизводства и объяснениям этих правил кассационною практикою Правительствующего Сената /П.П. Копровский // Журнал министерства юстиции,-1909,-№8.-С.178-194.
124. Косюта М. Інтереси громадян і держави як предмет прокурорсько-судового представництва // Вісник Академії прокуратури України. – 2006. - №2. – С. 14-19.
125. Косюта М. Перспективи реформування законодавства про прокуратуру [нормативне регулювання діяльності прокуратури. Реформування законодавства про прокуратуру], // Вісник прокуратури.-2007. -№7. - с.12-17.
126. Косянчук І. Українська прокуратура: до європейських стандартів //Урядовий кур”єр. – 2006. – 21 жовт. - №198.
127. Клочков В. Взаємодія Генеральної прокуратури та Конституційного Суду // Вісник прокуратури. – 2003. - №12. – С.87 - 91.
128. Кульчицький В.С. З історії адвокатури царської Росії / В. Кульчицький // Проблеми правознавства. Випуск №3. – Київ: 196. – С. 36-40.
129. Кульчицький В.С. Конспект лекцій з курсу “ Історія держави і права УРСР для студентів юридичного факультету університету” / В. Кульчицький. – Львів: Львівський ордена Леніна державний університет імені Івана Франка, 1965. – 65 с.
130. Кульчицький В.С., Бойко І.Й., Сидорчук О. Фундатор судової реформи у царській Росії С.І. Зарудний та суд присяжних / В. Кульчицький, І. Бойко, О. Сидорчук // Право України. – 2004. - №8. – С.114 – 117.
131. Купрін Н.Я. З державно-правової думки дореволюційної Росії (ХІХст.,), Москва: 1980.
132. Лакізюк В., Михайленко О. Прокуратура України: витоки, розвиток, персоналії та правове регулювання // Вісник прокуратури.- 2000. - №2. - С. 34-42.
133. Линовский В. Опыт исторических розтеканий о следственном уголовном судопроизводстве России / В. Линовский. – Одесса: 1949. – 79 с.
134. Малышев К. Курс гражданского судопроизводства /К. Малышев,-С.-Петербургъ: 1876.
135. Маляренко В.Т. Про досудове слідство, його недоліки і реформу / В. Маляренко // Вісник «Верховного суду України», №8, - 2000. – С.34-37.
136. Медведько О. Реформування органів прокуратури України: проблеми і перспективи // «Вісник прокуратури». – 2006. - №10. – с.3 – 9.
137. Медведько О. Якою бути українській прокуратурі [щодо реформування прокуратури України] / Генеральний прокурор України / «Урядовий кур»єр,-2006,-15 серпня (151).-с.5.
138. Михайленко О.Р. Прокуратура України: Підручник / О. Михайленко. – Київ: “Юрінком Інтер”, 2005. - 315 с.
139. Михайленко О.Р. Прокуратура Франції: становлення та повноваження / О. Михайленко // Право України. – 2000. - №2. – С.100-102.
140. Михайленко О.Р. Проблеми реформування прокуратури України / О. Михайленко // «Право України». – 1998. - №1. – С.78 – 82.
141. Мичко М.І. Проблеми функцій і організаційного устрою прокуратури України: дис… д-ра юрид. наук: спец.12.00.10. – Харків,2001. – 376 с.
142. Муравъев Н.В. Прокурорский надзор в его устройстве и деятельности: пособие для прокурорской службы / Н. Муравъев. – Москва: «Университетская типография», 1889.-Т.1: Прокуратура на Западе и в России.-1889.
143. Муравъев Н.В. Руководство для волосных судов / Н. Муравъев. – Москва: «Университетская типография», 1891.
144. Муравъев Н.В. Наказ министра юстиции, генерал-прокурора чинам прокурорского надзора судебных палат и окружных судов / Н. Муравъев // Дореволюционные юристы о прокуратуре (сборник статей). – С. – Петербург: 2001. – С. 238-239.
145. Муравъев Н.В. Общие основание прокурорской деятельности по уголовным делам / Н.Муравъев // Журнал гражданского и уголовного права.-№2.-С.47-69.
146. Наукові праці Кам»янець-Подільського державного педагогічного університету /Ред.: В.А. Смолій. - Кам»янець-Подільськ: «Оіюм».-2005.-479с. – (Іст. Науки; Т.14).
147. Нелин А.Н. Собрание малороссийских прав, его содержание и значение // автореферат дис.канд.юрид.наук. – Киев:1990, - с. 3.
148. Никитенко А.В. Дневник т.2 // А. Никитенко. – Москва: “Юриздат”, 1955. – 228 с.
149. Общее губернское учреждение // Свод законов Российской империи.-3-е изд.- С.-Петербургъ: «Сенатская типография»,1857.-Т.ІІІ,-1857.
150. Окіншевич Л. Лекції з історії українського права / Л. Окіншевич, - Мюнхен: 1947. – С. – 56 – 57.
151. Остриков И.А. Роль прокурора на мировом суде /И. Остриков // Журнал министерства юстиции.-1896.-№9.- С.77-106.
152. Падох Я. Історія українського судочинства / Я. Падох. Енцеклопедія українознавства. – Київ: 1995. – С. 667 - 670.
153. Паньонько І.М. Органи влади Запорізької Січі / І. Паньонько //ЛДУ МВС України: 2006. – С. 34.
154. Поляков І.І. Організація та діяльність судових органів Таврійської губернії за Судовою реформою 1864 року (60-90-ті роки ХІХ ст). Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків: 2002. - 34 c.
155. Поляков И.И. Судопроизводство по должностным преступлениям в Российской империи в пореформенный период (1864г. Начало ХХ в.) //Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук.зб./ Відп. ред. В.Я.Тацій.-Харків: Нац. юрид. акад. України,2001.-Вип.47.-С.18-24.
156. Поляков І.І. Міністерство юстиції Російської імперії в період підготовки і здійснення судової реформи 1864 року // Правничий часопис Донецького університету.- Донецьк,2001.- №13.- С.182-188.
157. Пляков И.И. Институт судебных следователей в России по судебным уставам 1864 года // Актуальні проблеми юридичної науки: Тези доповідей та наукових повідомлень. Конференція молодих учених та аспірантів /За ред. М.І. Панова.- Харків: Нац.юрид.акад.
158. Попович Є. Напрями удовсконалення правового забезпечення діяльності прокуратури України / Є. Попович // Право України №6, 2009. – с. 161 – 166.
159. Рацінгер Йосиф / Цінності в часи перемін. Долання майбутніх викликів// Пер. з нім. О.Конкевича,- Львів: «Місіонер», 2006, ІSBN 966-658-067-5,- с.91.
160. Реформування органів прокуратури України, проблеми і перспективи: матеріали науково-практичної конференції,2-3 жовтня 2003 року / Генеральна прокуратура України, Академія прокуратури України [редколегія Якимчук М.К. (головн.ред) та ін.]. -Київ.-2007.-178с.
161. Решетников Ф.М. Правовые системы стран мира. Справочник /Ф. Решетников. – Москва: “Юриздат”, 1993. – С.212-214.
162. Руденко М. Щодо питання здійснення прокурорських повноважень проза сферою кримінального переслідування / М. Руденко // Право України №4, 2007. – с.75 – 78.
163. Савуляк Р.В. Судові органи Російської імперії на Україні за реформою 1864 року / Р. Савуляк // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2004. – Вип. 39. - С.122 – 126.
164. Савуляк Р.В. Утворення контрольно-наглядових органів Російської імперії та поширення їхньої діяльності на території України / Р. Савуляк // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2006. – Вип. 42. - С.95-102.
165. Савуляк Р.В. Роль органів прокуратури та судових слідчих при розслідуванні кримінальних справ та їх розгляді в судах за судовою реформою 1864 року і Україні / Р. Савуляк // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2006. – Вип. 43. - С.95-102.
166. Савуляк Р.В. Виникнення та розвиток посади інстигатора (прокурора) на території правобережної України за часів речі посполитої / Р. Савуляк // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2008. – Вип. 46. - С.52-58.
167. Савуляк Р.В. Становлення та розвиток інституту прокуратури на українських землях до середини ХVІІІ століття / Р. Савуляк // Актуальні проблеми юридичної науки // Збірник тез Міжнародної наукової конференції “Шості осінні юридичні читання” Частина перша. – Хмельницький, - Видавництво Хмельницького університету управління та права: 2007. – С. 82-87.
168. Савуляк Р.В. Організація, структура та правовий статус органів прокуратури Російської імперії за судовою реформою 1864 року в Українських губерніях / Р. Савуляк // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2009. – Вип. 48. - С.60-65.
169. Савуляк Р.В. Формування інституту прокуратури на українськиї землях в кінці ХІV на початку ХV століть / Р. Савуляк // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2010. – Вип. № - С.
170. Савуляк Р.В. Реорганізація органів прокуратури за судовою реформою 1864 року в Україні та сучасні перспективи її реформування / Р. Савуляк // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2010. – Вип. №.. - С.
171. Сас П.М. Феодальные города Украины в конце ХVІ в. / П. Сас. – Киев: 1991. – С- 178-179.
172. Сборник циркулярных распоряжений и инструкций по тюремной части, изданных Министерством внутренних дел с 1859 по 1879 гг. / С. Петербургь: «Издание Главного тюремного управления», 1880. – 673 с.
173. Свербигуз В. Старосвітське панство / В. Свербигуз. – Варшава:1999. – С. - 247.
174. Свод судебных уставов от 20 ноября 1864 года со включением статей из Свода законов, на которые указаны в уставах ссылки /сост. Л.А.Мурашов.-Москва: Тип.А.И. Мамонтова,1867.
175. Святоцький О.Д. Адвокатура: Історія і сучасність / О. Святоцький, В. Медведчук. – Київ.: Видавничий дім “Ін Юре”, 1997. – 243 с.
176. Святоцький О.Д. Адвокатура: Навчальний посібник для студентів юридичних вищих навчальних закладів і факультетів / О. Святоцький, М.Міхеєнко – Київ.: Видавничий дім “Ін Юре”, 1997. – 244 с.
177. Сірий М. Не “око государево”, а захисник публічного інтересу. Сучасні перспективи реформи прокуратури / М. Сірий // Зеркало недели №18 (746) 23 – 29 травня 2009р.
178. Cкальковский К.А. Современная Россия / К. Скальковский. – С. - Петербургь: тип. Суворина, 1890. – 586 с.
179. Скрипник В. Суд у середньовічному Кам”янці // Подолянин. – 2003. – 10 жовтня.
180. Сперанский М.М. Записка об устройстве судебных и правительственных учреждений в России 1803 года т.11 / М. Сперанский в издании: памятники древней письменности. – С. - Петербург: 1901. – 205 с.
181. Сперанский М.М. План государственных преобразований ( Введение к государственнм законам) / М. Сперанский. – Москва: Тип. «Титяєва», 1905. – С. 15 - 16.
182. Субтельний О. Україна. Історія /Київ: «Либідь»,1993.-720 с.-ІSВN-5-325-00451-4.
183. Сухонос В.В. Організація і діяльність прокуратури в Україні: історія і сучасність / В. Сухонос. Монографія; Академія прокуратури України при Генеральній прокуратурі України. - Суми: “Університетська книга”, 2004. - ISBN 966-680-146-9.- 348с.
184. Сухонос В.В. місце прокуратури серед гілок влади вУкраїні і за кордоном // Вісник прокуратури.-2007.-№10.-с.71-78.
185. Таганцев Н.С. Устав о наказаниях, налагаемых мировыми судьями / Н. Таганцев. – С. – Петербургь: издан. Н.С. Таганцевым, 1885. – 485 с.
186. Тальберг Д.Г. Русское судопроизводство / Д. Тальберг. – С. – Петербургь: 1885. – 117 с.
187. Тацій В.Я. Історія держави і права України у двох томах. т.1 / В. Тацій, - Київ: «Ін Юре»,2003. – 625 с.
188. Тиманский А. Судебные уставы императора Александра ІІ с т