Рибалкін Сергій Валерійович. Поезія Магрибу ХХ ст.: національна ідентичність, художня специфіка

brief description

Рибалкін Сергій Валерійович. Назва дисертаційної роботи: "Поезія Магрибу ХХ ст.: національна ідентичність, художня специфіка"

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
На правах рукопису
РИБАЛКІН СЕРГІЙ ВАЛЕРІЙОВИЧ
УДК 82-1(61)=411.21“19”
ПОЕЗІЯ МАГРИБУ ХХ СТ.: НАЦІОНАЛЬНА
ІДЕНТИЧНІСТЬ, ХУДОЖНЯ СПЕЦИФІКА
10.01.04 – література зарубіжних країн
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник –
доктор філологічних наук
професор
Грицик Людмила Василівна
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП................................................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. АРАБСЬКА ПОЕЗІЯ МАГРИБУ ХХ СТ.: ЕВОЛЮЦІЯ ТА ПРОБЛЕМИ
ФОРМУВАННЯ..............................................................................................................................12
1.1. Історіографія арабомовної літератури Магрибу: дискурс глобального та локального......12
1.2. Поезія Північної Африки ХХ ст. у контексті арабського художнього синкретизму .........28
1.3. Романтична арабомовна поезія Магрибу: передумови виникнення,
національна специфіка.....................................................................................................................35
Висновки до першого розділу..................................................................................................40
РОЗДІЛ 2. ПОЕЗІЯ АЛЖИРУ ХХ СТ.: МІЖ АРАБСЬКОЮ ТРАДИЦІЄЮ
ТА ФРАНЦУЗЬКИМ ВПЛИВОМ ..............................................................................................42
2.1. Проблема національної ідентичності в антиколоніальній поезії Алжиру ХХ ст. ..............43
2.2. Художні особливості алжирського вільного вірша другої половини ХХ ст.......................54
Висновки до другого розділу ...................................................................................................68
РОЗДІЛ 3. МІСЦЕ ТУНІСЬКОЇ ПОЕЗІЇ В ЛІТЕРАТУРІ АРАБСЬКОГО МАГРИБУ...71
3.1. Література Тунісу ХХ ст. у дзеркалі критичного осмислення.... .........................................71
3.1.1. Романтичні тенденції..... ........................................................................................................82
3.2. Проблематика і художня специфіка творів туніських поетів ХХ ст....................................90
3.2.1. Літературне новаторство у туніській «прозовій касиді»..................................................101
Висновки до третього розділу ...............................................................................................110
РОЗДІЛ 4. ПРОБЛЕМА ТРАДИЦІЙ І НОВАТОРСТВА В МАРОККАНСЬКІЙ
ПОЕЗІЇ ХХ СТ. ............................................................................................................................113
4.1. Сучасна марокканська арабомовна поезія: проблеми становлення і розвитку.................113
4.2. Панегірична поезія ХХ ст. – «тронна касида»......................................................................135
4.3. Синкретична «поезія міста»: від середньовічного мальхуну до хіп-хопу ХХ–ХХІ ст. ..145
Висновки до четвертого розділу ...........................................................................................160
ВИСНОВКИ ..................................................................................................................................163
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................................................167
ДОДАТОК......................................................................................................................................177
3
ВСТУП
Ґрунтовне наукове осмислення арабомовної поезії Магрибу вимагає
передусім встановлення ключових етапів розвитку національних літератур
регіону. Поезія Алжиру, Тунісу та Марокко являє собою приклад синтезу
кількох літературних традицій – арабо-мусульманської та європейської
(насамперед французької) і потребує комплексного дослідження як власне
літературних, так і позалітературних чинників її становлення. Тривалий час
магрибська арабомовна поезія лишалася поза увагою не тільки європейських, а
й арабських дослідників. Це пояснюється загальним становищем у літературах
країн Північної Африки ХХ ст., коли французька мова домінувала у сфері
культури й освіти. Арабомовна поезія Магрибу була позбавлена сприятливих
умов для розвитку; вона почала відроджуватися в середині 20-х – у 30-ті рр.
ХХ ст., але заявила про свої права на літературній сцені лише у другій половині
століття – після здобуття країнами Магрибу незалежності.
Актуальність дослідження. Сучасна північно-африканська поезія є
вагомою складовою світової літератури. На хвилі глобалізації та посилення
мультикультуралізму вона поєднала в собі арабську класичну літературну
традицію з європейськими й американськими впливами і, безперечно,
африканськими фольклорними елементами. Вивчення художніх та естетичних
рис магрибської поезії, її тематичної, образної й лексичної специфіки дає змогу
збагатити літературознавчу науку та висвітлити взаємозв’язки між пошуками
національної ідентичності арабськими народами Північної Африки та
становленням новітньої магрибської літератури періоду пост-незалежності.
Саме у Магрибі у 2010–2011 рр. із подій так званої «Арабської весни»
розпочалися тектонічні процеси трансформації Близького Сходу. Ці зміни
позначилися й на поетичних творах, дослідження яких крізь імагологічну
призму допомагає встановити причини соціальних заворушень і знайти
відповідь на те, що арабські автори Магрибу сприймають як «своє», а що – як
«чуже». Знання цих критеріїв дає можливість знайти компроміс між впливом
4
східної та західної цивілізацій у процесі формування національної ідентичності
в умовах мультикультуралізму.
Актуальність обраної теми визначається як місією поетичних текстів, так і
міждисциплінарністю підходів до предмета дослідження. Це передбачає
застосування широкого методологічного інструментарію з історії й теорії
літератури, компаративістики (імагології та контактно-генетичних зв’язків),
мистецтвознавства, інших гуманітарних наук.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дослідження виконано на кафедрі Близького Сходу Інституту філології КНУ
імені Тараса Шевченка в рамках науково-дослідних тем «Мови та літератури
народів світу: взаємодія та самобутність» (115Ф044-01) і «Розвиток мов та
літератур в умовах глобалізації» (065Ф044-01). Тему дисертації затверджено на
засіданні Вченої ради Інституту філології 23.12.2013, протокол №5; назва
уточнена у протоколі №3 від 16.09.2015 р.
Метою роботи є визначення основних етапів розвитку арабомовної поезії
Алжиру, Тунісу та Марокко у ХХ ст.; висвітлення художньої специфіки творів
провідних магрибських письменників, ролі поетичного слова у формуванні
засад національної ідентичності. Для досягнення поставленої мети необхідно
вирішити такі завдання:
– з’ясувати роль арабського поетичного канону та європейських впливів у
формуванні національних літератур Магрибу;
– визначити основні етапи становлення арабомовної поезії Алжиру, Тунісу
та Марокко впродовж ХХ ст.;
– схарактеризувати причини актуалізації тематики опору в поетичних
творах магрибських авторів першої половини – середини ХХ ст.;
– проаналізувати художню специфіку образів, що формують концепти
«свій» – «чужий» у творах провідних північно-африканських письменників;
– окреслити тенденції розвитку арабомовної поезії Магрибу в контексті
глобалізаційних процесів кінця ХХ – початку ХХІ ст.
5
Методи дослідження. У дисертації поєднано літературознавчі та
загальнонаукові підходи, зокрема структурно-типологічний метод
(класифікація форм, жанрів, мотивів у поезії, систематизація художніх
особливостей творів тощо), описовий, біографічний, порівняльний (при
зіставленні явищ літературного процесу в Алжирі, Тунісі та Марокко); прийоми
контекстуального й інтертекстуального аналізу (пошук ремінісценцій та алюзій
на літературні тексти чи явища культури, згадки про які містяться в поетичних
творах магрибських письменників).
Важливим методологічним інструментом у висвітленні проблем
національної та етнокультурної ідентичності в магрибській поезії ХХ ст. є
імагологія, що вивчає інонаціональне та інокультурне і формує образ (імідж)
досліджуваної спільноти у художніх творах. Крізь призму літературної
імагології з’ясовуються як ідентичні, так і нав’язані уявлення про «іншого»,
часто зумовлені причинами позалітературного (віросповідального,
культурного, соціально-політичного тощо) характеру.
Супутньою проблемою під час дослідження художньої специфіки
магрибської поезії є відтворення єдності форми і змісту арабського вірша
засобами іншої мови. Так, через відсутність у романо-германських та
слов’янських мовах поділу на довгі та короткі голосні, лише один із арабських
розмірів збігається у звучанні з європейським амфібрахієм. Спроба
«стандартизувати» перекладацький процес за допомогою звичних парадигм
наражається на неспроможність якісно відтворити все багатство палітри
арабської поезії. Відтак, постає питання вибору перекладацького методу, що
визначатиметься специфікою самого матеріалу.
Можливе рішення пропонує український перекладач В. Радчук у своїх
нотатках «На жертовнику мистецтва», апелюючи до умовиводів В. Брюсова,
Ю. Левіна та В. Жуковського [42, 22–26]. Так, при перекладі будь-якого твору,
особливо поетичного, потрібно визначити для себе його формально-змістову
структуру, відтворити не кожен окремий елемент, а загальну суму. У цьому
випадку неодмінно відбувається порушення гармонії цілісного тексту;
6
головним завданням перекладача стає спроба збереження такої гармонії і
якомога більш точне її відображення у вихідній мові.
Передати всі елементи художнього цілого, як-от образи, мову, розмір і
риму, конотації, гру слів – неможливо. Тому в кожному окремому випадку
перекладач обирає для себе, чим жертвувати. Точність відтворення засобами
іншої мови залежатиме від специфіки самого твору, що перекладається і від
мети, яку ставить перед собою драгоман. «В одному випадку точний переклад
передбачає слідування логіці сюжету, в другому – передачі звуків і образів, в
третьому важлива афористичність і влучність вислову, в четвертому, навпаки –
велемовність і пишність мовних конструкцій» [42].
При перекладі текстів арабської поезії у рамках нашого дослідження,
пріоритетами є: відтворення рими, точна передача змісту та можливих його
небуквальних конотацій, а також підтримання поетичної атмосфери
першотвору. Процес роботи розділений на такі етапи: 1) вибір письменників,
чия творчість вбачається найбільш репрезентативною з огляду на обрану
проблематику наукового дослідження; 2) ознайомлення з біографією та
критичними міркуваннями поетів стосовно літературних процесів, висвітлення
їхніх естетичних уподобань; 3) переклад-підрядник з арабської мови,
максимально наближений до оригіналу; 4) якомога більш повне відтворення
ритмічного малюнку автентичного тексту.
У такому підході є свої ризики – по-перше, як зазначалося вище,
принципово неможливо передати арабські традиційні віршові розміри.
По-друге, важко дотриматися єдності змісту та форми. Втім, труднощі
коректного перекладу зменшуються за рахунок багатої палітри синонімів,
властивих як арабській, так і українській мовам. Крім того, у рамках
дослідження, значна частина поезії – це вільний вірш, тому першочерговим стає
збереження індивідуальної ритміки автора, а не касидної монорими. У випадку,
коли доводиться йти на свідому втрату одного з елементів, автор дослідження
надає перевагу збереженню смислів і значень слів, при зміні
ритмічного малюнку.
7
Матеріал дослідження охоплює 10 збірок алжирських, 15 збірок
туніських та 8 збірок марокканських поетів; тексти пісень магрибського хіпхопу (репу); літературознавчі праці західноєвропейських, арабських та
вітчизняних дослідників, присвячені процесові формування національних
літератур Магрибу.
Об’єкт дослідження – твори алжирських поетів Абу аль-Касема Са‘адалли
(1927–2013), Ахлям Мустаганемі (нар. 1953), Ахмада Хамді (нар. 1948), Муфді
Закарії (1908–1977), Мухаммада аль-Іда Аль Халіфи (1904–1979), Мухаммада
Хаммара (нар. 1931), Омара Азраджа (нар. 1949); туніських поетів Абу
аль-Касема аш-Шаббі (1909–1934), Мухаммада аль-Башруша (1911–1944),
Саїда Абу Бекра (1899–1948), Салема аль-Ляббана (нар. 1955), Салеха
аль-Кармаді (1933–1982); марокканських поетів Абделькадера Хасана
(1915–1996), Ахмада аль-Міджати (1936–1995), ‘Іляля аль-Фасі (1910–1974),
Мухаммада аль-Мухтара аль-Сувейсі (1900–1963), Мухаммада ас-Сіргіні
(нар. 1930), Мухаммада Бенніса (нар. 1948), Мухаммада аль-Халаві
(1922–2004).
Предмет дослідження – національна ідентичність у творах магрибських
письменників-арабофонів, художня специфіка північно-африканської поезії
ХХ–ХХІ ст. та способи її відображення.
Теоретико-методологічну основу дисертації становлять праці
О. М. Веселовського (проблеми художнього синкретизму та синтезу),
Д. С. Наливайка, Ю. Кристевої (дослідження національної ідентичності,
міжлітературних зв’язків), Н. О. Висоцької (вплив мультикультуралізму),
Н. Ф. Овчаренко, І. В. Лімборського (роль глобалізації в літературних
процесах), М. Й. Конрада, Е. Саїда, C. Шіхі (про орієнталізм та наслідки
колоніалізму). Проблеми арабської філології та літературознавства в дисертації
розглянуто з посиланням на праці А. Ю. Кримського, І. Ю. Крачковського,
А. Б. Куделіна, Ю. М. Кочубея, М. Бадаві та ін. У вивченні художньої
специфіки магрибської поезії важливе місце посідають дослідження арабських
літературних критиків М. Аль-Джабірі, А. Набіля, А. Ат-Тамі, А. Ат-Тарісі.
8
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше здійснено
комплексний аналіз художньої специфіки арабомовної поезії Північної Африки
в порівняльному та історичному аспектах. На матеріалі творів магрибських
авторів ХХ ст. досліджено еволюцію мистецтва віршування, простежено
взаємозв’язок між становленням поезії та пошуками джерел власної
національної ідентичності письменниками колишніх французьких колоній.
Запропоновано авторські переклади автентичних творів арабської поезії
Магрибу українською мовою.
Теоретичне значення дослідження полягає в утвердженні застосованих до
вивчення літератур Магрибу міждисциплінарних та компаративних підходів.
Це дозволило визначити і проаналізувати художні особливості поезії Алжиру,
Тунісу та Марокко у контексті літературного процесу на Близькому Сході,
висвітлити передумови розвитку арабомовної поезії Північної Африки
упродовж ХХ–ХХІ ст.
Практичне значення: результати дослідження можуть бути використані у
розробці курсів історії арабської літератури новітнього періоду, написанні
підручників, навчальних посібників; у лекційних та семінарських заняттях.
Художні переклади, наведені в додатках до дисертації, можуть бути застосовані
при підготовці перекладачів-арабістів, а також видані окремою збіркою.
Апробація результатів. Дисертація обговорювалася на розширеному
засіданні кафедри Близького Сходу Інституту філології Київського
національного університету імені Тараса Шевченка МОН України. Ключові
положення роботи викладені на шістнадцяти наукових конференціях
(з них дві – зарубіжні):
1. Всеукраїнська наукова конференція «Людина і соціум у контексті
проблем філологічної науки» (5 квітня 2012 р., Інститут філології КНУ імені
Тараса Шевченка).
9
2. Всеукраїнська наукова конференція «Мова, свідомість, художня
творчість, інтернет у дзеркалі сучасних філологічних студій» (11 квітня 2013 р.,
Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка).
3. Міжнародна наукова конференція «Етнознакові функції культури: мова,
література, фольклор» (17 жовтня 2013 р., Інститут філології КНУ імені Тараса
Шевченка).
4. Всеукраїнська наукова конференція «Філологічна наука в
інформаційному суспільстві» (10 квітня 2014 р., Інститут філології КНУ імені
Тараса Шевченка).
5. Міжнародна наукова конференція «Сучасна філологія: парадигми,
напрямки, проблеми» (9 жовтня 2014 р., Інститут філології КНУ імені Тараса
Шевченка).
6. Міжнародна наукова конференція «Эстетические аспекты литературы
польских, белорусских и литовских татар (XVI–XXI вв.)» (14-15 листопада
2014 р., Університет м. Білосток, Польща).
7. Міжнародна науково-практична конференція «І Таврійські філологічні
читання» (27-28 лютого 2015 р., Херсонський державний університет).
8. Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми
філологічної науки» (20-21 березня 2015 р., Міжнародний гуманітарний
університет, Одеса).
9. Міжнародна наукова конференція за участю молодих учених
«Шевченківська весна ХІІІ» (3 квітня 2015 р., Інститут філології КНУ імені
Тараса Шевченка).
10. Всеукраїнські наукові читання за участю молодих вчених «Літератури
Близького та Середнього Сходу: тенденції розвитку й міжлітературні
взаємини» (8–10 квітня 2015 р., Інститут філології КНУ імені Тараса
Шевченка).
11. Міжнародна наукова конференція “11th Conference of AIDA:
Association Internationale de Dialectologie Arabe” (25-28 травня 2015 р.,
Університет м. Бухарест, Румунія).
10
12. Перша міжнародна наукова конференція з історії арабської літератури
“ICHAL” (4–5 червня 2015 р., Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка).
13. Міжнародна наукова конференція «Сучасна філологічна наука в
міждисциплінарному контексті» (8 жовтня 2015 р., Інститут філології КНУ
імені Тараса Шевченка).
14. Міжнародна наукова конференція «ХІХ Сходознавчі читання
А. Кримського» (16-17 жовтня 2015 р., Інститут сходознавства
ім. А. Ю. Кримського НАН України).
15. Всеукраїнські наукові читання за участю молодих
учених «Мова і література в глобальному і локальному медіапросторі»
(5–6 квітня 2016 р., Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка).
16. Друга міжнародна наукова конференція з історії арабської літератури
“ICHAL” (19–20 травня 2016 р., Інститут філології КНУ імені Тараса
Шевченка).
Публікації. Основні положення дисертації висвітлено у 23 публікаціях –
п’яти статтях у фахових наукових виданнях, затверджених МОН України, двох
статтях у наукових зарубіжних виданнях, трьох статтях у збірниках матеріалів
конференцій, трьох англомовних тезах доповідей та додаткових публікаціях.
Усі результати дослідження є наслідком самостійної роботи дисертанта.
Наукових праць, написаних у співавторстві, немає.
Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох
розділів з висновками до них, загальних висновків, списку використаних
джерел (250 позицій) та додатка. Основний зміст дослідження викладено на 166
сторінках; загальний обсяг (включно з додатком) становить 194 сторінки.
Положення, що виносяться на захист:
 Cучасна поезія Магрибу – продукт симбіозу арабських літературних
традицій та європейського, передусім французького, впливу;
11
 арабомовна поезія сприяла укріпленню національної ідентичності та
консолідації магрибців навколо цінностей арабо-мусульманської культури;
 ключовими факторами оновлення магрибської арабомовної поезії стала
актуалізація просвітницької тематики у творах літератури на початку
ХХ ст., а також осмислення письменниками Магрибу досвіду
європейських романтиків;
 специфічною рисою поезії країн Магрибу є потяг до синкретизму й синтезу,
що є свідченням опори на арабську літературну традицію;
 до початку ХХ ст. арабомовна поезія в Алжирі, Тунісі та Марокко
побутувала у занепаді; відновлення почалося у 30-ті рр., і лише з другої
половини ХХ ст. магрибська поезія посіла належне місце у світовому
літературному процесі.

bibliography

ВИСНОВКИ
Проведене дослідження показало: поезія Алжиру, Тунісу та Марокко
формувалася під декількома впливами – античним, берберським, андалузьким,
турецьким, європейським та арабським. Найсуттєвіше на осмислення і
відтворення художнього досвіду, палітру образів і метафор, підбір тем і
сюжетів вплинули арабська та європейська, передусім французька,
літературні традиції.
До середини ХХ ст. у літературі Магрибу найпоширенішим віршованим
твором була касида – арабська жанрова форма, відома ще з доісламських часів.
Відтоді, впродовж усього Середньовіччя, й аж до кінця ХІХ ст.
у Північній Африці поезія вважалася рафінованим високим мистецтвом.
Вона слугувала головним чином цілям просвітництва, використовувалася
у проповідях мусульманських мислителів і навіть у граматичних трактатах.
Коло тем і можливості особистого самовираження поета були обмежені
догмами канону – передбачалося, що автор не може вигадувати нові сюжети,
він лише дає свою інтерпретацію вже існуючим. Отже, замість того,
щоб творити, поет мусив «змагатися» з тими авторами, хто писав на схожі теми
раніше, не маючи змоги відійти від прийнятого літературного шаблону.
Культурна політика Франції в країнах Магрибу мала двоякий вплив:
з одного боку вона стимулювала протестний рух і гуртування підвладних
народів навколо ідей арабо-мусульманської спадщини, з другого – сприяла
ознайомленню місцевих авторів із шедеврами європейської літератури. Це дало
поштовх актуалізації романтичних тенденцій у поетичних текстах магрибських
авторів та заклало основи для тематичного і формального оновлення
канонізованої арабської поезії. Важливість французького впливу підкреслюють
навіть арабські критики, наголошуючи на тому, що нові поетичні форми –
вільний вірш та поезія в прозі – більш придатні для зображення сучасних реалій
і дозволяють краще розкрити переживання ліричного героя.
Алжирські, туніські та марокканські дослідники називають усю поезію
ХХ ст. «сучасною», не дотримуючись детальної періодизації.
164
Деякі автори, як наприклад Ахмад ат-Тарісі, Хорфі ас-Салех та
Абдалла ар-Ракібі, подеколи розмежовують процес літературного становлення
за десятиліттями, але їхня загальна класифікація зводиться до двох основних
етапів: колоніального періоду та доби після незалежності.
Як показав аналіз фактичного матеріалу, у такій періодизації існує своя
логіка. Адже для народів Магрибу здобуття свободи стало переломною фазою,
яка супроводжувалася трансформаціями і в літературному процесі. Поезія
колоніальної доби була переважно гостросоціальною і торкалася передусім тем
просвітництва та національно-визвольної боротьби, тоді як творчість авторів
періоду незалежності стає більш особистісно орієнтованою; ліричний герой –
уже не лише невіддільна частина соціуму, але й повноцінний індивід, зі своїм
духовним світом і переживаннями. Іншою характерною особливістю поезії
постколоніальної доби стає проблематика невизначеності шляху країни.
Якщо під час французької окупації більшість арабомовних авторів були
одностайними у своїх прагненнях до свободи, то після проголошення
незалежності поети розділилися на тих, хто бачив батьківщину у складі арабомусульманської спільноти, та тих, хто відстоював «магрибську ідентичність»
або сумував за французьким минулим.
Аналітичне опрацювання творів засвідчило такі тенденції у магрибській
арабомовній поезії ХХ ст.:
1. Упродовж усього досліджуваного періоду відбувається поступова
трансформація уявлень про природу поезії та роль літературного канону.
Ознакою цього є посилення індивідуально-авторського начала в художніх
творах. До ХХ ст. мистецтво віршування на територіях Північної Африки було
підпорядковане жорстким формальним догмам доісламської поетики;
майстерність поета оцінювано не так художньо-естетичними характеристиками
віршів, як ступенем їх відповідності вимогам традиції.
Полеміка стосовно поетичного оновлення між «консерваторами»
і «реформаторами» – невіддільний чинник літературного процесу в усіх трьох
країнах Магрибу. Прихильники традиції зазвичай орієнтуються на
165
арабо-мусульманську класичну спадщину, тоді як апологети оновлення
вбачають взірцем для наслідування досвід західних літератур.
Таким чином, європейський вплив послужив причиною інтенсифікації змін
у магрибській арабомовній поезії, які врешті-решт сприяли її модернізації.
2. Від початку ХХ ст. до 30-х – 40-х рр. у літературному процесі Магрибу
важливу роль відігравали мусульманські просвітники. Діяльність мислителівсалафітів сприяла «ан-Нагді» – літературному ренесансові в Марокко у 30-ті
роки. В Алжирі Асоціація улемів-просвітників у 20-ті рр. заснувала перші
літературні видання «аш-Шигаб» та «аль-Басаір», котрі об’єднали навколо себе
письменників кількох генерацій. Не так помітний вплив мусульманських
просвітників у Тунісі – історично це одна з найбільш світських арабських країн.
Водночас чимало процесів, що відбувалися в Алжирі та Марокко, частково
охопили і Туніс. На рівні художньої специфіки творів спільність полягає
у використанні поетами великої кількості риторичних вигуків, запитань,
звертань до читача/слухача і закликів до дій. Причиною цього є той факт,
що поезію нерідко декламували усно, відтак посилена експресивність
виконувала сугестивну функцію і допомагала краще тримати увагу аудиторії.
3. До 40-х років ХХ ст. найбільш сприятливі умови для розвитку були в
поезії Марокко; це стосується творів як арабською, так і французькою мовою.
Франкомовних письменників підтримувала зовнішня культурна політика
французького уряду та зв’язок із багатими видавничими домами в Парижі.
Арабська поезія, у свою чергу, перебувала під патронатом меценатів,
найвпливовішим із яких був марокканський король. Із 1934 р.
монарх опікується підтримкою талановитих поетів у рамках святкування Дня
Трону, також він відповідає за збереження національної культури.
Водночас уже під кінець першої половини ХХ ст. темпи літературного
становлення в усіх країнах Магрибу поступово вирівнюються.
Це було спричинено посиленням контактів між письменниками Північної
Африки і Машрику, а також зусиллями окремих літературних постатей на
кшталт А. Аш-Шаббі та М. Закарії.
166
4. Попри відмінності в художній специфіці творів й імагологічних
уявленнях, письменників Магрибу ХХ ст. об’єднують активний аксіологічний
пошук, переживання і мрії про майбутнє Батьківщини, ширше –
всього арабського світу. Про це свідчить комплекс проблем, які автори
порушують у своїй творчості: низький культурний рівень суспільства,
складність особистої самоідентифікації в умовах мультикультуралізму,
невизначеність шляху країни тощо. Арабомовній поезії Магрибу притаманні
образи як класичної арабської літератури (пустеля, бедуїн, верблюд, чорноока
дівчина, мусульманські мотиви), так і європейської (Христос як уособлення
страждання за гріхи людства; лицарі та принцеси; хвойний ліс – втілення
природної чистоти тощо). Дуже поширеним, особливо в алжирській поезії, є
образний ряд національно-визвольної боротьби: вірші поетів ХХ ст. сповнені
такими образами як кров, сльози, темна кімната, дівчина або мати що втратили
коханого/сина на війні; поезія середини ХХ ст. просякнута пафосом
ствердження Свого і заперечення Чужого. Після здобуття незалежності
країнами Магрибу ця тенденція послаблюється, а вже під кінець ХХ – на поч.
ХХІ ст. – місцями змінюється на протилежну, оскільки межа між «своїм» та
«чужим» стає менш очевидною. Інтерес до Іншого, відтак, виявляється одним із
ключових каталізаторів подальшого розвитку арабомовної поезії.
5. Протиставлення Сходу і Заходу, на відміну від ХХ ст., тяжіє до більш
конструктивних форм: національна ідентичність ґрунтується не на запереченні
чужого досвіду, а на спробах його осмислення і втілення в умовах «свого»
культурного простору. Це ілюструє, зокрема, творчість марокканця Мухаммада
Бенніса та туніського поета Салема аль-Ляббана, який імпровізує у жанрі
хайку, адаптуючи японську поетичну форму під арабську просодію.
Визначальною рисою магрибської поезії кінця ХХ – початку ХХІ ст. стає потяг
до мультикультуралізму. Провідні теми у віршах ХХ–ХХІ століть: боротьба
проти соціальної несправедливості, любовна та пейзажна лірика, дихотомія
«свій» – «чужий» – однаково характерні для Алжиру, Тунісу і Марокко;
різною є лише міра прояву в тій чи іншій національній літературі.