Рогова Тетяна Володимирівна. Теоретичні і методичні основи персоналізованого підходу в управлінні педагогічним колективом середньої загальноосвітньої школи

brief description

Рогова Тетяна Володимирівна. Теоретичні і методичні основи персоналізованого підходу в управлінні педагогічним колективом середньої загальноосвітньої школи : Дис... д-ра наук: 13.00.01 2006

Рогова Т.В. Теоретичні і методичні основи персоналізованого підходу в управлінні педагогічним колективом середньої загальноосвітньої школи. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 загальна педагогіка та історія педагогіки. Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, Харків, 2006.
У дисертації обґрунтовано концепцію персоналізованого підходу в управлінні педагогічним колективом школи, досліджено його методологічні, теоретичні й методичні засади. Науково обґрунтовано сутність, основні поняття, систему закономірностей і принципів персоналізованого підходу в управлінні педагогічним колективом. Розроблено й обґрунтовано теоретичну модель процесу управління педагогічним колективом на основі персоналізованого підходу. Теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено технологію реалізації персоналізованого підходу в управлінні педагогічним колективом школи, визначено й теоретично обґрунтовано умови успішності управління педагогічним колективом школи на основі персоналізованого підходу, розроблено систему рекомендацій щодо впровадження в практику роботи шкіл технології реалізації персоналізованого підходу. Уточнено систему критеріїв і показників визначення ефективності управління педагогічним колективом школи на основі персоналізованого підходу.

1. Аналіз становлення і розвитку теорії і практики управління виявив особливості обґрунтування й упровадження ідей гуманізації, демократизації в управлінні. Тривалий час школи наукового й адміністративного управління зводили роль людського чинника до мінімуму. Суттєві зрушення в напрямі до гуманістичного, демократичного управління зумовили школи управління «людських відносин» й «поведінських наук», які заклали основу розвитку ідей про «людину в організації», роль людського фактора в ній.
Аналіз наукової літератури з теорії управління освітою, психології менеджменту в освіті виявив, що в останнє десятиліття ідеї розвитку були висунуті на перший план і стали однією з наймогутніших рушійних сил у системі освіти, тому що школа, педагогічний колектив, які розвиваються, орієнтуються на розвиток і саморозвиток особистості, суттєво відрізняються від шкіл і педагогічних колективів, метою яких є забезпечення певного рівня функціонування закладу. Отже, необхідними стають нові підходи в управлінні освітою, оскільки вони виступають тією рушійною силою, котра може перевести школу із функціонуючої в таку, що розвиває й розвивається.
2. Виявлено, що незважаючи на довготривалу історію розвитку науки управління до нашого часу не склалося загальноприйнятого тлумачення поняття управління взагалі й внутрішкільного управління зокрема. Ці поняття розвиваються, збагачуються, конкретизуються відповідно до розвитку наукового знання. У дослідженні виділено й проаналізовано три основні підходи до тлумачення сутності управління як «впливу», «взаємодії», «створення умов». Активне звернення до особистості педагога, учня, упровадження демократичних, гуманістичних ідей у педагогічний процес зумовлюють переоцінку й коректування теоретичних основ сучасного внутрішкільного управління. На зміну філософії впливу в управлінні школою прийшла філософія взаємодії, співробітництва, створення умов, забезпечення. Таким чином,управління педагогічною системоюрозглядається в дослідженні яквзаємодія керуючої й керованої підсистем, спрямована на забезпечення її ефективного функціонування, розвитку й досягнення поставленої мети.
3. Установлено, що методологічною основою управління в сучасній галузі освіти є система, в якій інтегровані фундаментальні філософські ідеї, різні підходи до визначення педагогічних явищ і технологічні прийоми, які є значущими як для ефективної роботи педагогічних систем, так і для ефективного управління ними. Головними філософськими основами управління в освіті, внутрішкільного управління, управління педагогічним колективом є: філософія людини, філософія культури, положення діалектичного матеріалізму про активну роль особистості в пізнанні й перетворенні дійсності, положення екзистенціалізму, персоналізму, філософської антропології про самоцінність людської особистості, її визнання первинною творчою реальністю і вищою духовною цінністю, про саморозвиток особистості як основний шлях руху людини до особистісної зрілості й одну із її сутнісних потреб. Загальнонауковий рівень методології дослідження управління в системі освіти включає системний і синергетичний підходи. Конкретно-науковий рівень методології включає ситуаційний, людиноцентричний, акмеологічний, аксіологічний, ресурсний, компетентнісний, процесійний (функціональний) підходи, оскільки вони, з одного боку, враховують взаємовідносини особистості і середовища, міжособистісні зв’язки, а з іншого, ці підходи відстоюють ідеї потенційної здатності людини до розвитку і саморозвитку. Установлено, що в останні роки проявляється тенденція синтезу підходів у напрямі особистісної орієнтації управління.
Методологія управління в системі освіти спирається на сучасну педагогічну концепцію, котра має гуманістичний характер і визначає головною метою освіти та виховання реалізацію й самореалізацію закладеного в людині особистісного потенціалу, а також на концепцію суб’єктно-особистісної зумовленості цілей освіти, ціннісних орієнтацій особистості, єдності розвитку свідомості, діяльності й самосвідомості особистості. Отже, доведено, що важливою особливістю сучасного етапу розгортання особистісної проблематики в педагогіці, теорії управління освітою, у внутрішкільному управлінні є пошук та опис механізмів зростання і розвитку особистісних основ у людині, актуалізація проблеми особистості в цілісному світі, розгляд людини як цілісної системи, що розвивається.
4. У виконаному дослідженні розкрито теоретичні засади персоналізованого підходу в освітньому процесі, що включають прогресивні положення персоналізму, гуманізму, екзистенціалізму, гуманістичної психології і педагогіки, до фундаментальних ідей яких належить прагнення до возвеличення людини, найбільш повне втілення в ній людської суті; ідея орієнтації на потреби, інтереси особистості, її вільний саморозвиток; ідея унікальності і цілісності особистості, яка прагне до максимальної реалізації своїх можливостей, здатна на свідомий та відповідальний вибір. Персоналізм, екзистенціальне розуміння особистості не могли бути затребуваними попередньою соціальною практикою. Персоналізм акцентує увагу на самоцінності індивіда, підкреслюючи, що особистість є суб’єктом соціального впливу, а не об’єктом соціальних маніпуляцій, вона характеризується самодостатністю і цінністю.
Особливої актуальності для сучасної педагогічної теорії і практики, для обґрунтування персоналізованого підходу в освіті набуває концепція персоналізації, відповідно до якої персоналізація розглядається як процес і результат зберігання суб’єкта в інших людях, його ідеальна представленість і продовженість в них, особливо характерна для ситуації педагогічної взаємодії, коли безпосередня трансляція яскравих особистісних якостей педагога зумовлює змінення особистісних якостей вихованців.
Аналіз психолого-педагогічних теорій особистісної орієнтації, положень персоналізму, концепції персоналізації дали підставу для розгляду персоналізованого підходу в освітньому процесі як важливого компонента особистісного підходу в педагогіці. Отже, особистісний підхід є загальним поняттям стосовно до персоналізованого специфічного підходу, який, спираючись на вихідні теоретичні положення про особистість, передбачає не тільки особистісну орієнтацію педагогічної діяльності, а й акцентує увагу на необхідності реалізації потреби людини здобути представленість у життєдіяльності інших, проявитися в суспільному житті, виступати в ньому як особистість.
5. Науково обґрунтовано концепцію персоналізованого підходу в управлінні педагогічним колективом школи, який характеризується методологічною спрямованістю управлінської діяльності, яка передбачає забезпечення і підтримку процесу особистісно-професійного розвитку вчителів через їхню самоактуалізацію, становлення суб’єктності, формування професійно-педагогічної компетентності в умовах діяльності педагогів з самоорганізації змін, що пов’язано з використанням системи понять, ідей і способів діяльності. Метою управління педагогічним колективом на основі персоналізованого підходу є підвищення ефективності діяльності педагогічного колективу на основі створення умов для персоналізації особистостей учителів, їхнього саморозвитку, самоактуалізації, задоволення потреб педагогів як у персональній зверненості, так і потреб здобути представленість у життєдіяльності своїх учнів, колег, інших людей, тобто одержати можливість проявитися в суспільному житті.
Особливість персоналізованого підходу в управлінні педагогічним колективом полягає в тому, що центром уваги керівника стає особистість учителя, його взаємодія з учнем, колегами, їхня спільна життєдіяльність. У цьому разі особистість учителя розглядається як особлива форма його включення в життєвий світ своїх вихованців, унаслідок якої відбувається значуще для їхнього існування і розвитку перетворення системи ставлення до світу. Персоналізований підхід створює умови для повноцінного розвитку всіх суб’єктів освітнього процесу, визнає головною діючою одиницею освітнього процесу діалогічну цілісність: особистість учня особистість учителя.
Обґрунтовано, що основним шляхом персоналізації особистості вчителя є особистісно-професійна педагогічна діяльність, а головною умовою персоналізації особистості вчителя є його особистісно-професійний розвиток, ресурсом якого має бути управління. Виявлено, що способами реалізації управлінням функції ресурсу розвитку та персоналізації особистості педагога є суб’єкт-суб’єктна фасилітуюча управлінська взаємодія, підтримка, супровід розвитку.
Закономірностями управління педагогічним колективом на основі персоналізованого підходу визначено взаємозалежності між ефективністю управління педагогічним колективом і спрямованістю процесу управління на особистість учителя, на діалогічну цілісність «особистість учителя — особистість учня»; здійсненням управлінської підтримки процесу визначення, усвідомлення і реалізації вчителями оптимальних шляхів саморозвитку; виявленням та узгодженою реалізацією в процесі управлінської взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів розвитку особистості вчителя. Визначені закономірності управління педагогічним колективом школи знаходять своє конкретне відображення в обґрунтованих у дослідженні принципах: спрямованості на особистість учителя, поваги і довіри до нього; розвитку, саморозвитку особистості; управління на діагностичній основі; врахування ресурсів особистості; програмно-цільового управління; головної ланки розвитку професійно-педагогічної компетентності; персоналізації педагогічної взаємодії. Реалізація цих принципів, які базуються на особливостях процесу управління педагогічним колективом на основі персоналізованого підходу, забезпечує ефективність управління педагогічним колективом, особистісно-професійний розвиток педагогів, персоналізацію їх особистостей.
6. У дослідженні науково обґрунтовано й експериментально перевірено технологію реалізації персоналізованого підходу в управлінні педагогічним колективом школи, яка передбачає, що в процесі реалізації її етапів за умов суб’єкт-суб’єктної фасилітуючої управлінської взаємодії, управлінської підтримки і супроводу педагоги включаються в діяльність з самоорганізації змін через створення ситуацій самопізнання, самоусвідомлення, самовизначення, самореалізації, самоконтролю, що забезпечує їхній особистісно-професійний розвиток, персоналізацію, самоактуалізацію. До цього ж метою діяльності педагога з самоорганізації змін є розвиток, особистісне зростання учня.
7. Експериментально доведено, що впровадження у практику роботи шкіл технології управління педагогічним колективом на основі персоналізованого підходу сприяє підвищенню ефективності управління. Експериментально виявлено, що успішність упровадження технології реалізації персоналізованого підходу в практику управління педагогічним колективом залежить від правильного підбору способу впровадження технології для конкретної школи, тобто від реалізації диференційованого підходу. Установлено, що вибір способу впровадження технології реалізації персоналізованого підходу в управлінні педагогічним колективом доцільно здійснювати з урахуванням ступеню прояву акмеологічної позиції керівника. Аналіз результатів варіативного експерименту довів, що І спосіб упровадження технології реалізації персоналізованого підходу, який передбачав інформаційну підготовку керівників, забезпечив ефективність управління за умов високого ступеня прояву їхньої акмеологічної позиції. Найбільшою мірою І спосіб вплинув на успішність теоретичної підготовки керівників шкіл щодо особливостей персоналізованого підходу, технології його реалізації. Доведено, що ІІ спосіб упровадження технології реалізації персоналізованого підходу, який передбачав інформаційно-методичну підготовку керівників, доцільно застосовувати за умов достатнього ступеня прояву їхньої акмеологічної позиції. Установлено, що ІІ спосіб забезпечив успішне оволодівання керівниками соціально-психологічними методами управління, способами суб’єкт-суб’єктної управлінської взаємодії і підтримки. Експериментально виявлено, що ІІІ спосіб упровадження технології реалізації персоналізованого підходу, який передбачав інформаційно-методичну підготовку та методичний супровід керівників, забезпечив ефективність управління за умов елементарного ступеня прояву їхньої акмеологічної позиції. ІІІ спосіб сприяв як теоретичній і методичній підготовці керівників до впровадження технології, так і забезпечив успішну реалізацію її етапів у практичній діяльності через оволодіння керівниками специфічними технологічними процедурами й технологічним інструментарієм.
8. Уточнено критерії ефективності управління педагогічним колективом школи на основі персоналізованого підходу, які безпосередньо пов’язані з метою і завданнями управління педагогічним колективом на основі персоналізованого підходу, а саме дозволяють виявити й оцінити рівень персоналізації особистості вчителя. За своєю суттю обґрунтовані критерії і показники дозволяють оцінити як процесуальні, так і результативні аспекти управлінської діяльності. Розроблені критерії тісно пов’язані з принципами управління педагогічним колективом на основі персоналізованого підходу, забезпечують оцінювання ефективності їх реалізації.
9. У дослідженні визначено й теоретично обґрунтовано умови успішності управління педагогічним колективом школи на основі персоналізованого підходу: демократизація, гуманізація всіх сфер життєдіяльності людини; орієнтація соціальних інститутів на гуманістичні, особистісно орієнтовані цілі і цінності; забезпечення реалізації суспільно-політичних, соціально-побутових, нормативно-правових, духовно-моральних факторів особистісного і професійного розвитку педагогів; особистісна орієнтація внутрішкільного управління; високий ступінь прояву акмеологічної позиції керівника; реалізація та розширення суб’єктних функцій педагогів і учнів; високий рівень розвитку педагогічного колективу школи. Обґрунтовані умови успішності управління педагогічним колективом є сукупністю зовнішніх і внутрішніх факторів, узгоджена реалізація яких впливає на успішність персоналізації особистості вчителя, ефективність діяльності педагогічного колективу.
Результати дисертаційного дослідження дають підстави вважати, що мету досягнено, завдання реалізовано, положення робочої гіпотези отримали підтвердження. Проведене дослідження дозволило визначити перспективні напрями подальшої розробки проблеми персоналізованого підходу в педагогіці, теорії управління освітою: дидактичні аспекти персоналізації педагогічної взаємодії; психолого-педагогічна підготовка керівних кадрів освіти до реалізації персоналізованого підходу в управлінні; персоналізація особистості керівника навчального закладу.