Єрьоменко Ольга Анатоліївна. Теорія та практика демократизації відносин "учитель-учень" (на матеріалах середніх закладів освіти України другої половини ХХ століття)

brief description

Єрьоменко Ольга Анатоліївна. Теорія та практика демократизації відносин "учитель-учень" (на матеріалах середніх закладів освіти України другої половини ХХ століття) : Дис... канд. наук: 13.00.01 2008

Єрьоменко О.А. „Теорія та практика демократизації відносин „учитель-учень” (на матеріалах середніх закладів освіти України другої половини XX століття). Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01 загальна педагогіка та історія педагогіки. Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, Харків, 2008.
У дисертації систематизовано теоретичні здобутки видатних представників вітчизняної педагогічної думки другої половини XX століття з проблеми демократизації взаємостосунків „учитель-учень” та їх реалізацію в тогочасній шкільній практиці. Визначено витоки становлення ідеї демократизації відносин „учитель-учень” у зарубіжній педагогічній думці й тенденції її розвитку. Простежено розвиток проблеми демократизації взаємостосунків між учителями та учнями в історії педагогічної думки України. Конкретизовано особливості проблеми взаємин „учитель-учень” у зазначений період, визначено досягнення та безпосередній внесок найбільш видатних його представників. У дисертації накреслено напрями творчого осмислення та використання у практиці сучасної школи педагогічних здобутків з досліджуваної проблеми видатних вітчизняних педагогів другої половини XX століття.

У дисертації відповідно до мети й завдань представлено розвиток проблеми демократизації відносин „учитель-учень” (на матеріалах середніх закладів освіти України другої половини ХХ століття) у вигляді ретроспективного аналізу теоретичних питань та досвіду.
1. Витоками ідеї демократизації відносин учителя з учнем у світовій педагогічній думці є праці та власна педагогічна діяльність філософів Стародавньої Греції, педагогів епох Відродження та Нових часів.
Сутнісними характеристиками розвитку ідеї демократизації взаємин учителя з учнем у вітчизняній педагогічній теорії та практиці були: конкретизація вимог до морально-етичних якостей учителя; гармонізація взаємних стосунків учителя з учнем всупереч існуючим авторитарним; розробка умов гуманізації навчально-виховного процесу та демократизації взаємин між його головними суб’єктами; введення в шкільні статути конкретних законодавчих правил як чинника коригування взаємостосунків учителів та учнів; визначення підходів до розробки поняття „педагогічні відносини” як наукової категорії у філософському, психологічному, педагогічному, соціологічному й лінгвістичному аспектах.
2. Доведено, значний внесок у розвиток демократизації відносин „учитель-учень” здійснено видатними психологами і педагогами досліджуваного періоду (В.Давидов, Д.Ельконін, В.Сухомлинський та ін.) Він полягав у визначенні сутності дефініції „демократичні відносини”, в обґрунтуванні умов їх ефективної реалізації, а також вимог до вчителя, як „майстра встановлення” демократичних відносин, серед яких найбільш цінними для сьогоденя є такі:
- мудра любов до дітей, „одухотворена глибоким знанням їхньої природи, вміння вчителя на певний час „стати маленьким”, „стати дитиною”, стимулюючи в собі спогади про своє дитинство та власні дитячі почуття (В. Сухомлинський); здатність сприйняти кожного учня таким, яким він є (Ш. Амонашвілі); здібність сприймати й адекватно ставитись до поведінки дитини в кожний момент спілкування з нею, наявність оцінних критеріїв для розуміння характеру змін у поведінці школяра, вміння дати об’єктивну оцінку його емоційного стану (І. Бех);
- здатність до оптимістичного прогнозування майбутнього розвитку школяра та віра в потенціал його можливостей (В. Сухомлинський); „підбадьорююче співчуття” як чинник майбутньої перспективи школяра, педагогічне терпіння як „оптимістичний підхід до сил і можливостей учня” та умова стимулювання зростання його самосвідомості (Ш. Амонашвілі);
- урахування особливостей віку школяра та розуміння його психологічного стану й тих конкретних соціально-педагогічних змін, які детермінують особливості духовного світу особистості школяра на кожному щаблі її розумового, емоційного, естетичного, морального розвитку з метою врахування різних форм підліткового критицизму для попередження конфліктних ситуацій;
- гуманне ставлення до учнів та визнання їх повноправними суб'єктами навчально-виховного процесу як підґрунтя співробітництва з ними; сприймання уроку як „лабораторії культури мислення”, спільного пошуку істини учителем та учнем, педагогічна підтримка школяра, спрямована на пробудження в ньому потреби в самопізнанні;
- категоричне засудження імперативної педагогіки з будь-якими авторитарними засобами (примушення, окрик, різкий тон, грубощі) як негативного чинника виникнення конфліктної ситуації між учителем та учнем; обережне використання таких засобів моральних покарань як висловлення недовіри, догана, осуд лише в тих формах, які не викликають психологічного бар’єру між учителем та учнем;
- обережне ставлення до оцінки як серйозного й непростого „педагогічного інструментарію”, здатного негативно впливати на взаємостосунки між учителем та учнем; правильна організація взаємовідносин з „важкими” підлітками, побудована на педагогічному оптимізмі;
знання психологічних закономірностей і механізмів побудови навчальної діяльності в напрямку розвитку особистості, відмова від ролі „ретранслятора” знань, переважання діалогічної позиції педагога, спрямованої на активність учня в його особистісному розвитку та на кореляцію стимулів до навчання;
культивування вчителем психологічних особливостей для доброзичливої комунікації із школярами (бадьорості, життєрадісності, відкритості, щирості, позитивно спрямованої емоційності) та розвитку в них здатності до толерантного спілкування з іншими людьми в майбутньому.
3. Виявлено, що розвиток демократичних взаємостосунків „учитель-учень” у шкільній практиці досліджуваного періоду був тісно пов’язаний із загальним рівнем демократизації в країні, який суттєво впливав на реалії шкільного життя. Так,
50-60 рр. ХХ ст. супроводжувалися демократичними перетвореннями у взаєминах „учитель-учень”, які часто носили декларативний характер пропаганди кон’юнктурних гасел щодо переваг „соціалістичної демократії” над „буржуазною”, спрямованих на ідеологізацію навчально-виховного процесу. У розв’язанні різноаспектних питань взаємостосунків між учителем та учнем головна увага зверталась на дисциплінарні заходи у вихованні „свідомої дисципліни”.
70-80 рр. ХХ ст. було притаманне поширення серед прогресивного педагогічного загалу пріоритетів гуманізації й гармонізації взаємин між учителями та учнями як визначальних чинників демократичних перетворень у школі; зміна стилю внутрішкільного управління, перебудова міжособистісних стосунків головних суб’єктів навчально-виховного процесу, розвиток шкільного самоврядування на демократичній основі з одного боку; наявність авторитарного стилю у спілкуванні вчителя з учнем, адміністрації з учителем з іншого.
90-і рр. ХХ ст. характеризувалися як активним спрямуванням педагогічної громадськості на демократизацію взаємостосунків „учитель-учень”, так і інерціонністю, стереотипністю педагогічного мислення, консерватизмом поглядів на взаємини вчителів та учнів; недостатньою розробленістю механізму демократизації шкільного життя, що надає „мітингового” характеру устремлінням до демократизації шкільного життя; відсутністю системного підходу до аналізу реального стану взаємостосунків, виробленню чіткої програми дій.
4. Заслуговують на вивчення й творче використання такі педагогічно цінні надбання з питань демократизації взаємин „учитель-учень”, як: розробка програми демократичних перетворень конкретною школою, яка включала б не лише обов’язки, але й права школярів усіх вікових груп та забезпечувала б їх реалізацію; включення до ради школи представників шкільного самоврядування та батьків; оптимальний розвиток шкільного самоврядування з метою надання школярам реальних прав у вирішенні головних питань діяльності колективу; орієнтація вчителів на співробітництво з учнями.
Це дослідження не вичерпує всіх проблем. Подальший науковий пошук доцільно спрямувати на розкриття становлення й розвиток авторських шкіл, побудованих на засадах демократизації і гуманізації навчально-виховного процесу; спільної діяльності школи й сім’ї як умови демократизації взаємин „учитель-учень” та інші.