РОЗГЛЯД І ВИРІШЕННЯ КЛОПОТАНЬ НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ

brief description

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………………………………..3
ВСТУП ………………………………………………………………………………. 4
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТУ КЛОПОТАНЬ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ………………………………………………... 12
1.1. Поняття та значення клопотань …………………………………………12
1.2. Клопотання як самостійний інститут кримінально-процесуального права ………………………………………………………………………………….45
1.3. Відмінність клопотання від інших форм звернення в кримінальному процесі ………………………………………………………………………………. 58
1.4. Класифікація клопотань ………………………………………………... 66
Висновки до 1 розділу …………...………………………………………………….86
РОЗДІЛ 2. ЕТАПИ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПО ЗАСТОСУВАННЮ НОРМ ІНСТИТУТУ КЛОПОТАНЬ НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ …………………………………………………….. 90
2.1. Заявлення клопотань …………………………………………………… 90
2.2. Розгляд клопотань ……………………………………………………...130
2.3. Вирішення клопотань …………………………………………………..146
Висновки до 2 розділу …………………………………………………………......166
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………................ 170
ДОДАТКИ ……………………………………………………………................... 181
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………..... …….....194

ВСТУП

Актуальність теми. Побудова правової держави передбачає наявність фундаментальної і стабільної системи чинного законодавства, яка має сприяти забезпеченню захисту прав і законних інтересів особи поряд із вирішенням завдань, пов'язаних із боротьбою зі злочинністю. У сфері кримінального судочинства саме клопотання, як одна з форм процесуального звернення учасників процесу до органів і посадових осіб, які здійснюють провадження в справі, виступає важливим засобом виконання завдань кримінального судочинства, охорони прав і законних інтересів громадян.
За змістом кримінально-процесуального закону кожне клопотання, заявлене учасниками процесу в кримінальній справі, повинно бути розглянуто та вирішено. Такою вимогою законодавець підкреслює важливість цієї процесуальної гарантії, що надана учасникам процесу для здійснення їхніх законних прав. Поряд з цим, правило про обов'язковість розгляду заявлених клопотань як одне з основних положень досудового слідства є гарантією повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин справи.
Правильне вирішення заявлених під час провадження в кримінальній справі клопотань сприяє прийняттю обґрунтованого, мотивованого, справедливого рішення по суті справи, забезпеченню прав і законних інтересів учасників процесу. Водночас, неправильно вирішене клопотання, наприклад відмова обвинуваченому у витребуванні доказів, які свідчать про його алібі, обмежує права учасників процесу та перешкоджає об'єктивному, повному та всебічному дослідженню обставин справи.
Проблема кримінально-процесуальної регламентації заявлення, розгляду та вирішення клопотань здебільшого в процесуальній літературі радянського періоду та сучасності висвітлюється при розгляді загальних питань щодо основних положень досудового слідства та судового розгляду кримінальних справ (Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, З.З. Зінатуллін, Л.М. Карнєєва, П.А. Лупинська, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, В.В. Молдован, В.Т. Нор, І.Л. Петрухін, Д.П. Письменний, В.О. Попелюшко, С.М. Стахівський, В.М. Тертишник, Л.Д. Удалова, О.В. Хімічева, С.А. Шейфер, В.П. Шибіко та інші).
У роботах деяких учених проблеми клопотань розглядаються в аспекті суб'єктивних прав конкретних учасників кримінального процесу, перш за все, обвинуваченого і його захисника, або реалізації права на заявлення клопотань на певному етапі провадження в справі (В.К. Бобров, Т.В. Варфоломеєва, І.Ю. Гловацький, А.В. Гриненко, М.О. Громов, Я.П. Зейкан, В.Л. Кудрявцев, Е.Ю. Львова, З.В. Макарова, Ю.І. Стецовський, А.М. Титов, М.А. Фомін, В.В. Шимановський та інші).
Слід зауважити, що роботи вищезазначених авторів стосувалися лише деяких загальних питань інституту клопотань, який вони розглядали лише як елемент кримінально-процесуальної діяльності слідчого, прокурора, суду, без всебічного і комплексного висвітлення проблем, пов'язаних з їх заявленням, розглядом та вирішенням.
Відсутність монографічних і методичних робіт з досліджуваного питання у вітчизняній кримінально-процесуальній науці, а також певні недоліки кримінально-процесуальної регламентації порядку заявлення, розгляду та вирішення клопотань на досудовому слідстві, і як наслідок цього – непоодинокі випадки необґрунтованої відмови в задоволенні клопотань учасників процесу в діяльності органів досудового слідства, зумовили необхідність комплексного дослідження інституту клопотань.
Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається необхідністю узагальнення і нової оцінки традиційних для кримінально-процесуального законодавства засобів забезпечення захисту прав особи, до яких належить право на заявлення клопотань, а також інших пов'язаних з ним положень закону, у тому числі і тих, що спрямовані на розширення прав учасників процесу та встановлення додаткових гарантій їх реалізації, що має важливе значення для розробки проекту та прийняття нового КПК України.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до напрямів, визначених Концепцією розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001 – 2005 років (рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 року №9КМ/1) та відповідає тематиці Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004 – 2009 років (наказ МВС України від 5 липня 2004 року №755). Тема дисертації затверджена Вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ (протокол №11 від 26 червня 2007 року) та виконана згідно з планами НД та ДКР Київського національного університету внутрішніх справ.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка наукових основ інституту клопотань, комплексне висвітлення теоретичних положень заявлення, розгляду та вирішення клопотань на стадії досудового розслідування, узагальнення чинного кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування в діяльності слідчих органів внутрішніх справ, внесення пропозицій щодо їх вдосконалення.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені й вирішувалися такі основні завдання:
— сформулювати поняття клопотання в сфері кримінального судочинства;
— встановити правову природу інституту клопотань;
— визначити відмінності клопотання від інших форм звернення в кримінальному процесі;
— виділити ознаки суспільних відносин, які виникають під час заявлення, розгляду і вирішення клопотань у кримінальному процесі;
— розкрити значення клопотань в різних аспектах кримінально-процесуальної діяльності та розробити їх класифікацію;
— встановити особливості розгляду та вирішення клопотань за нормами чинного законодавства та проекту КПК України;
— розробити та обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, яке регулює розгляд та вирішення клопотань на досудовому слідстві.
Об'єктом дослідження є правовідносини, що виникають, змінюються і припиняються в зв'язку з розглядом та вирішенням клопотань на досудовому слідстві.
Предметом дослідження є розгляд і вирішення клопотань на досудовому слідстві.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети, з урахуванням об'єкта та предмета дослідження, в роботі були використані загальнонаукові і спеціальні методи. Діалектичний метод як загальний метод наукового пізнання дозволив розглянути усі питання теми в динаміці, виявити їх взаємозв'язок і взаємообумовленість. Метод системного аналізу дав можливість з'ясувати місце інституту клопотань в системі засобів забезпечення прав і законних інтересів учасників кримінального процесу, проаналізувати положення сучасної теорії кримінального процесу, норми кримінального та кримінально-процесуального закону, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених щодо поняття, значення, класифікації, порядку заявлення, розгляду та вирішення клопотань на досудовому слідстві. За допомогою формально-юридичного методу досліджувалися норми інституту клопотань чинного КПК України та його проекту, з'ясовувалися зміст і значення використаних у них термінів, обґрунтовувалися висновки і пропозиції щодо їх зміни та доповнення. Системно-структурний та формально-логічний методи використовувалися при вивченні сутності та визначенні понять "клопотання", "заява", "скарга", "подання", проведенні класифікації клопотань, визначенні етапів (підетапів) кримінально-процесуальної діяльності по реалізації норм інституту клопотань тощо. Метод порівняльного правознавства було покладено в основу аналізу та співставлення національного та іноземного кримінально-процесуального законодавства в частині розглядуваних питань. За допомогою соціологічних методів (інтерв'ювання, анкетування) було з'ясовано позиції і думки юристів практиків (слідчих) щодо сучасного стану реалізації інституту клопотань на досудовому слідстві і вирішення наявних проблем, а статистичний метод дозволив їх узагальнити поряд з результатами вивчення матеріалів кримінальних справ.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять дані, отримані в результаті вивчення 146 кримінальних справ, порушених органами досудового слідства МВС України протягом 2005-2006 рр.; аналітичні і статистичні матеріали обласних судів в Україні і Російській Федерації, Верховного Суду України; дані опитування 174 слідчих ОВС, а також особистий досвід дисертанта, набутий під час роботи в органах податкової служби України.
Нормативною базою дослідження є Конституція України, чинне кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство України, законодавство інших країн, а також постанови Пленуму Верховного Суду України, проекти нового КПК України та Закону України "Про адвокатуру".
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця робота є першим в Україні комплексним дослідженням інституту клопотань у кримінальному процесі, проведеним з урахуванням притаманних цьому інститутові загальних і специфічних особливостей функціонування на досудовому слідстві. Відповідно до одержаних в ході дослідження наукових результатів автор виносить на захист наступні положення:
вперше:
• обґрунтовано доцільність виділення в інституті клопотань таких складових елементів, як форма, зміст та мета, та запропоновано їх авторську редакцію;
• визначено інститут клопотань як самостійну сукупність кримінально-процесуальних норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у зв'язку із заявленням, розглядом і вирішенням клопотань в сфері кримінального судочинства;
• запропоновано в структурі інституту клопотань виділити загальну частину, в якій необхідно врегулювати питання щодо кола осіб, які мають право на заявлення клопотань і порядку їх заявлення, органів і посадових осіб, наділених повноваженнями по розгляду та вирішенню клопотань, предмета, форм і строків розгляду, а також строків і порядку оскарження рішень, які приймаються за заявленими клопотаннями, та особливу частину, яка міститиме умови і порядок заявлення, розгляду і вирішення деяких видів клопотань на різних етапах провадження в кримінальній справі;
• сформульовано висновок про необхідність заміни оціночного поняття "обставини, що мають значення для справи" в механізмі вирішення клопотань учасників процесу через постановлення замість нього інших, визначених своєю видо-родовою характеристикою понять;
• запропоновано встановити судовий контроль за розглядом і вирішенням клопотань учасників процесу на досудовому слідстві у випадках незаконного порушення конституційних прав і свобод учасників кримінального процесу чи при ускладненні їхнього доступу до правосуддя за скаргами останніх на конкретні порушення їх прав і свобод слідчим і прокурором при відмові в задоволенні клопотання чи частковому його задоволенні;
• запропоновано доповнити чинну редакцію КПК України та його проект змінами і доповненнями до статей 8, 10, 11, 232, 32, 48, 1141, 129, 221, 228, 410, 414, що стосуються розгляду клопотань слідчим; розв'язання клопотань, заявлених при ознайомленні з матеріалами справи; перевіркою прокурором заявлених у справі клопотань та законності їх вирішення; порядку розгляду судом клопотання про зняття судимості тощо;
• сформульовано авторську редакцію правових норм, які визначають загальні питання інституту клопотань ("Особи, які мають право заявляти клопотання", "Порядок заявлення клопотань", "Порядок розгляду і вирішення клопотань") та порядок заявлення, розгляду та вирішення клопотання про виключення доказу зі справи ("Клопотання про виключення доказу", "Розгляд і вирішення клопотання про виключення доказу");
удосконалено:
• визначення поняття клопотання в сфері кримінального судочинства;
• перелік відмінностей клопотання від інших форм процесуального звернення (заява, скарга, подання) за предметом, змістом і формою звернення, а також за суб'єктами, які мають право на їх заявлення та вирішення;
• класифікацію клопотань за їх предметом, формою, за строками і колом осіб, що мають право на їх заявлення, за порядком вирішення, а також за стадіями процесу;
набуло подальшого розвитку:
• положення щодо розширення кола осіб, які повинні мати право на заявлення клопотань;
• пропозиція щодо законодавчого закріплення процедури заявлення, розгляду і вирішення клопотання про виключення доказів зі справи;
• пропозиція щодо виділення на етапі заявлення клопотань ще декількох підетапів діяльності учасників кримінального процесу, а саме: виявлення обставин, які в подальшому можуть стати предметом клопотання; прийняття рішення про заявлення клопотання; безпосереднє заявлення клопотання;
• пропозиція щодо визначення механізму розгляду клопотання через розгляд його структурних елементів: аналіз клопотання (вивчення його змісту); співставлення викладених у клопотанні прохань з фактичними обставинами справи; провадження процесуальних дій, спрямованих на отримання додаткової інформації, необхідної для правильного вирішення клопотання;
• пропозиція щодо розширення процесуальних повноважень начальника слідчого підрозділу по здійсненню відомчого контролю за рахунок надання йому права скасовувати деякі постанови підлеглих йому слідчих у разі їх незаконності та необґрунтованості.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що запропоновані авторкою теоретичні положення, висновки і пропозиції можуть бути використані: у навчальному процесі - при викладанні навчальної дисципліни "Кримінальний процес" у Київському міжнародному університеті (акт впровадження від 22.11.2007р.); у практичній діяльності органів досудового слідства - рекомендації позитивно оцінені та використовуються працівниками слідчого відділення податкової міліції ДПІ у Шевченківському районі м. Києва під час розгляду і вирішення клопотань, заявлених учасниками кримінального процесу (акт впровадження від 11.01.2008р. №1435/10/26-10); у законотворчій діяльності - враховані при підготовці нового КПК України та у роботі по удосконаленню чинного КПК України; у науково-дослідній сфері - в подальших наукових дослідженнях проблем розгляду та вирішення клопотань на досудовому слідстві.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації оприлюднені у виступах авторки на конференціях, а саме: на міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених "Шості осінні юридичні читання" (м. Хмельницький, 26-27 жовтня 2007 р.), на науково-практичній конференції "Кримінально-правові та кримінально-процесуальні аспекти досудового слідства в контексті проекту КПК" (м. Івано-Франківськ, 30 жовтня 2007 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, сформульовані в дисертації, викладені авторкою у чотирьох одноособових наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях ВАК України.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, які включають сім підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 216 сторінок, з яких основного тексту 180 сторінок, додатків на 13 сторінках, список використаних джерел на 23 сторінках (218 найменувань).

bibliography

ВИСНОВКИ

На підставі викладених теоретичних положень та виходячи з досягнутого рівня проблематики, пов'язаної із розглядом і вирішенням клопотань на досудовому слідстві, а також проведеного комплексного аналізу літературних джерел, чинної нормативно-правової бази та регламентованих нею суспільних відносин, можна сформулювати наступні висновки, в яких містяться основні результати дослідження:
1. Клопотання є однією з процесуальних форм звернення осіб – учасників кримінального судочинства до посадових осіб, які ведуть кримінальний процес. З їх допомогою учасники процесу реалізують свої права і законні інтереси, а також беруть участь у встановленні обставин, що мають значення для вирішення справи на їхню користь. Незважаючи на окремі спільні ознаки, що притаманні усім формам звернення в кримінальному процесі (клопотанню, скарзі, поданню, заяві тощо), клопотання вирізняється, перш за все, за предметом, змістом і формою звернення, а також за суб'єктами, які мають право на їх заявлення та вирішення.
2. Право на заявлення клопотань представляє собою такий засіб захисту і охорони, за допомогою якого можуть відстоюватися власні або представлені законні інтереси, особисті інтереси та інтереси правосуддя. Гарантіями здійснення учасниками процесу права на заявлення клопотань є: а) обов'язок посадових осіб, які ведуть кримінальний процес, роз'яснити його учасникам їх право на заявлення клопотань і забезпечити можливість здійснення цього права; б) обов'язок посадових осіб, які ведуть кримінальний процес, розглянути кожне заявлене клопотання в установлений законом строк, мотивувати повну чи часткову відмову в його задоволенні; в) право учасників процесу на ознайомлення з усіма (чи з окремими) матеріалами кримінальної справи; г) право учасників процесу знати мотиви відмови в задоволенні клопотання; д) право учасників процесу оскаржувати відмову в задоволенні клопотання, а також повторно заявити клопотання.
3. Клопотанням в кримінальному судочинстві у загальному виді слід вважати письмове чи усне прохання учасника процесу, що звернене до органів і осіб, які здійснюють провадження в справі, про вчинення ними певних процесуальних дій чи прийняття процесуального рішення з метою встановлення обставин, що мають значення для справи, забезпечення прав і законних інтересів особи, що звернулася з клопотанням або особи, інтереси якої захищають (представляють), за винятком прохань, що заявляються за спеціальною процедурою (відводи, подання, скарги, зауваження на протокол судового засідання тощо).
4. Предмет клопотань, а також коло осіб, які мають право на їх заявлення, і осіб, які уповноважені на їх розгляд і вирішення, виступають як об'єкти і суб'єкти відповідних правовідносин, що дозволяє розглядати клопотання у кримінальному судочинстві як самостійний кримінально-процесуальний інститут.
5. Загальні норми інституту клопотань доцільно виділити в окрему главу КПК України, в якій врегулювати питання щодо кола осіб, які мають право на заявлення клопотань і порядку їх заявлення, органів і посадових осіб, наділених повноваженнями по розгляду та вирішенню клопотань, предмета, форм і строків розгляду, а також строків і порядку оскарження рішень, які приймаються за заявленими клопотаннями.
6. Інститут клопотань у кримінальному судочинстві є однією з важливих процесуальних гарантій законності досудового і судового провадження, захисту прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального процесу, працює на реалізацію конституційних положень у роботі органів досудового слідства, прокуратури і суду. Він має важливе значення для забезпечення принципу змагальності, охорони прав і законних інтересів осіб – учасників кримінального судочинства, повного, всебічного та об’єктивного дослідження обставин справи, виступає засобом попередження та виправлення слідчих і судових помилок.
7. Реалізація норм інституту клопотань в своєму перебігу проходить три взаємопов'язаних етапи: заявлення, розгляд і вирішення клопотань, кожен з яких має власні алгоритми діяльності.
8. Заявлення клопотань представляє собою діяльність учасників кримінального процесу по зверненню з проханням до державного органу чи посадової особи, що ведуть кримінальний процес. На цьому етапі діяльність учасників кримінального процесу проходить ще декілька підетапів: виявлення обставин, які в подальшому можуть стати предметом клопотання; прийняття рішення про заявлення клопотання; безпосереднє заявлення клопотання.
9. Розгляд клопотань включає в себе процедуру по дослідженню клопотань уповноваженими на те особами (особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, суддею) у передбаченому законом порядку. Механізм розгляду клопотання на досудовому слідстві утворюють послідовні дії слідчого, спрямовані на встановлення попередньої оцінки обґрунтованості викладених у клопотанні фактичних даних, доводів і аргументів, вивчення доказів і матеріалів, що були подані разом з клопотанням, або доказів, які є в матеріалах справи і на які посилається особа в своєму клопотанні. Такими діями є: а) аналіз клопотання (вивчення його змісту); б) співставлення викладених у клопотанні прохань з фактичними обставинами справи; в) провадження процесуальних дій, спрямованих на отримання додаткової інформації, необхідної для правильного вирішення клопотання.
10. На етапі вирішення клопотань діяльність слідчого спрямована на прийняття кінцевого рішення по заявленому і розглянутому ним клопотанню, що включає в себе формування і оформлення рішення слідчим, а також доведення прийнятого рішення до відома зацікавлених осіб.
11. Прийняття слідчим неправильного рішення за заявленим клопотанням знижує ефективність розслідування злочинів, призводить до необґрунтованого обмеження прав і законних інтересів учасників процесу, що дозволяє говорити про необхідність виділення розгляду і вирішення клопотань на досудовому слідстві як окремого об'єкта відомчого, судового контролю та прокурорського нагляду.
12. Виконане дисертаційне дослідження дозволяє запропонувати внести наступні зміни та доповнення до чинного КПК України (які доцільно врахувати і при підготовці його проекту):
12.1. Статтю 8 КПК України викласти в такій редакції:
"Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора у разі надходження клопотання потерпілого чи його представника про закриття кримінальної справи відносно обвинуваченого, вправі за наявності підстав, зазначених у статті 46 Кримінального кодексу України, винести постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Суд у судовому засіданні у разі надходження клопотання потерпілого чи його представника про закриття кримінальної справи відносно обвинуваченого, за наявності підстав, зазначених у статті 46 Кримінального кодексу України, виносить постанову про закриття справи, у тому числі у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком.
Відмова слідчого або прокурора у винесенні постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності не перешкоджає потерпілому чи його представнику звернутися до суду з цим же клопотанням".
12.2. У тексті ст. 47 КК України, а також статей 10, 410, 414 (в частині щодо клопотання колективу підприємства, установи чи організації) КПК України слово "клопотання" замінити словом "заява" у відповідних відмінниках.
12.3. У тексті ст. 11 КПК України слово "клопотання" замінити словом "прохання" у відповідних відмінниках.
12.4. Статтю 129 КПК України викласти під назвою "Розгляд і вирішення клопотань слідчим" у такій редакції:
"Усі клопотання підозрюваного, обвинуваченого, їх захисників, а також потерпілого, його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників слідчий зобов'язаний розглянути в строк не більше трьох діб з дня їх надходження до слідчого.
Особа, яка заявила клопотання, повинна зазначити для встановлення яких обставин необхідне провадження слідчих дій і збирання додаткових доказів.
Слідчий зобов'язаний задовольнити клопотання, якщо воно спрямоване на всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин справи, забезпечення прав і законних інтересів особи, яка звернулася з клопотанням, чи інших осіб, у таких випадках:
1) при заявленні клопотання про витребування і приєднання до справи нових доказів;
2) про виклик додаткових свідків і спеціалістів;
3) про призначення експертизи;
4) про витребування предметів і документів, а також в інших випадках заявлення клопотань для встановлення обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі і мають матеріально-правове і процесуальне значення для її вирішення.
Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка його заявила. У разі повної або часткової відмови в задоволенні клопотання слідчий виносить мотивовану постанову, копія якої не пізніше доби передається особі, яка заявила клопотання, з роз'ясненням порядку і строків її оскарження.
Рішення слідчого про відмову в задоволенні клопотання, а також про часткове задоволення клопотання може бути оскаржене особою, яка його заявила, її представником чи захисником прокуророві.
Рішення слідчого про відмову в задоволенні клопотання, а також про часткове задоволення клопотання, а також відмова прокурора в задоволенні скарги на рішення слідчого можуть бути оскаржені до суду у разі порушення цими рішеннями конституційних прав і свобод учасників кримінального процесу чи при ускладненні їхнього доступу до правосуддя".
12.5. Статтю 221 КПК України назвати "Заявлення і вирішення клопотань при ознайомленні з матеріалами справи" і викласти її у такій редакції:
"При ознайомленні з матеріалами справи слідчий з'ясовує в потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників, а також у обвинуваченого, його захисника питання щодо наявності чи відсутності клопотань. Клопотання можуть бути заявлені усно чи письмово. Усні клопотання заносяться до протоколу, письмові клопотання додаються до справи. На прохання учасника кримінального процесу для підготовки і заявлення клопотання йому може бути надано до 48 годин.
Про повну чи часткову відмову в задоволенні клопотання слідчий виносить мотивовану постанову, копія якої протягом доби вручається особі, що заявила клопотання.
До вирішення клопотання слідчим кримінальна справа не може бути передана прокурору.
Постанова слідчого про відмову в задоволенні клопотання може бути оскаржена особою, інтересів якої вона стосується, прокурору протягом доби з моменту її вручення.
Прокурор розглядає і вирішує таку скаргу протягом доби і про прийняте рішення повідомляє заявника.
Відмова прокурора у задоволенні скарги на рішення слідчого про відхилення клопотання не позбавляє особу права знову заявити клопотання під час подальшого провадження в справі".
12.6. Частину 2 ст. 232 КПК України через кому доповнити словами "у тому числі при неправильному вирішенні заявленого особою клопотання".
12.7. Статтю 32 КПК України доповнити пунктом 16 такого змісту:
"Клопотання – письмове чи усне прохання учасника процесу, що звернене до органів і осіб, які здійснюють провадження в справі, про вчинення ними певних процесуальних дій чи прийняття процесуального рішення з метою встановлення обставин, що мають значення для справи, забезпечення прав і законних інтересів особи, що звернулася з клопотанням або особи, інтереси якої захищають (представляють), за винятком прохань, що заявляються за спеціальною процедурою (відводи, подання, скарги, зауваження на протокол судового засідання тощо)".
12.8. Частину 1 ст. 48 КПК України доповнити таким реченням:
"Захисник не має права займати у справі позицію всупереч волі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, крім випадків, коли він упевнений в самообмові підзахисного".
12.9. Частину 2 ст. 1141 КПК України після слів "про провадження окремих слідчих дій" доповнити словами "скасовувати окремі постанови слідчого у разі їх незаконності та необґрунтованості".
12.10. Статтю 228 КПК України доповнити пунктом 10-1 такого змісту:
"чи правильно вирішені заявлені у справі клопотання".
12.11. Доповнити КПК України статтями, що визначатимуть порядок заявлення, розгляду і вирішення клопотань про виключення доказів у досудовому провадженні. Ці статті можуть бути викладені у наступній редакції:
Стаття 2211. Клопотання про виключення доказу
При ознайомленні з матеріалами справи потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, а також обвинувачений, його захисник вправі заявити клопотання про виключення зі справи будь-якого доказу.
Клопотання про виключення доказу заявляється у письмовій формі, у ньому зазначаються:
1) доказ, про виключення якого клопоче особа;
2) підстави для виключення доказу і обставини, що обґрунтовують клопотання. До клопотання додається стільки його копій, щоб їх можна було вручити всім учасникам процесу, інтересів яких воно стосується, в день подання клопотання до суду.
Клопотання про виключення доказу подається особою до місцевого суду за місцем провадження досудового слідства в справі, з дотриманням правил підсудності.
У разі невиконання особою, яка заявила клопотання, вимог, передбачених частиною другою цієї статті, суддя своєю постановою залишає клопотання без розгляду та повідомляє про необхідність виконання зазначених вимог. Постанова судді оскарженню не підлягає. Відмова у розгляді клопотання про виключення доказу не позбавляє права повторно звертатися до суду з цим же клопотанням як під час попереднього розгляду справи, так і під час судового її розгляду, але до закінчення судового слідства.
Стаття 2212. Розгляд і вирішення клопотання про виключення доказу
Клопотання про виключення доказу розглядається суддею одноособово протягом п’яти днів з дня його надходження до суду.
Про відкриття провадження за клопотанням про виключення доказу суддя протягом доби з дня його надходження до суду виносить постанову, копія якої направляється:
1) особі, яка звернулася з клопотанням, її захиснику, представнику;
2) органу досудового слідства, у провадженні якого перебуває справа;
3) прокурору;
4) іншим учасникам процесу, інтересів яких воно стосується.
У постанові про відкриття провадження зазначаються:
1) час і місце судового розгляду клопотання;
2) список осіб, які підлягають виклику в судове засідання;
3) строк подання до суду матеріалів кримінальної справи.
Постанова судді про відкриття провадження набирає законної сили з моменту її винесення і підлягає негайному виконанню.
Неявка у судове засідання без поважних причин особи, яка заявила клопотання, є підставою для закриття провадження з розгляду клопотання.
Неявка прокурора та інших зацікавлених учасників процесу не перешкоджає розгляду клопотання.
При розгляді клопотання про виключення доказу, заявленого обвинуваченим, його захисником на тій підставі, що доказ був отриманий з порушенням вимог цього Кодексу, обов'язок спростування доводів захисту, належить прокуророві. В інших випадках обов'язок доказування належить особі, яка заявила клопотання.
За відсутності заперечень іншої сторони по заявленому клопотанню про виключення доказу, воно підлягає задоволенню без дослідження матеріалів справи.
У судовому засіданні, перевіривши явку сторін, суддя:
1) досліджує матеріали кримінальної справи;
2) заслуховує пояснення особи, яка заявила клопотання, її захисника, представника;
3) заслуховує думку прокурора;
4) у разі необхідності допитує свідків, долучає до матеріалів справи документи, що зазначені в клопотанні, оголошує протоколи слідчих дій та інші документи, що містяться в матеріалах справи чи надані сторонами.
Розглядаючи клопотання про виключення доказу, суддя повинен перевірити компетентність суб'єкта збирання доказів, законність джерела доказової інформації, порядку провадження і фіксації процесуальної дії, і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати питання, що вирішуються судом при розгляді справи по суті.
Під час розгляду клопотання ведеться протокол судового засідання.
За результатами розгляду клопотання суддя своєю мотивованою постановою приймає одне з рішень:
1) про виключення доказу зі справи;
2) про повну чи часткову відмову в задоволенні клопотання.
У разі прийняття суддею рішення про виключення доказу, цей доказ втрачає юридичну силу і не може бути покладений в основу обвинувального висновку, вироку чи іншого процесуального рішення, а також досліджуватися і використовуватися під час судового розгляду.
Під час попереднього розгляду чи судового розгляду справи суд за клопотанням сторони вправі повторно розглянути питання про визнання виключеного доказу допустимим.
Постанова судді, винесена за результатами розгляду клопотання про виключення доказу, окремому оскарженню не підлягає.
12.12. Доповнити КПК України новою главою "Клопотання", присвяченою загальним питанням інституту клопотань, включити до неї статті "Особи, які мають право заявляти клопотання", "Порядок заявлення клопотань", "Порядок розгляду і вирішення клопотань" та викласти їх у наступній редакції:
Глава… КЛОПОТАННЯ
Стаття… Особи, які мають право заявляти клопотання
Підозрюваний, обвинувачений (підсудний, засуджений, виправданий), їх захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представник, а також інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом, вправі заявляти клопотання з будь-яких питань провадження в справі.
Під час судового розгляду право на заявлення клопотань також має державний обвинувач.
Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суд зобов'язані роз'яснити особам, що беруть участь у справі, їхнє право на заявлення клопотань і забезпечити можливість реалізації цього права.
Стаття… Порядок заявлення клопотань
Клопотання заявляються особі, яка провадить дізнання, слідчому, прокурору чи в суд.
Клопотання може бути заявлено в усній чи письмовій формі в будь-який момент провадження в справі. Письмові клопотання приєднуються до матеріалів справи, усні заносяться до відповідного протоколу або протоколу слідчої дії чи судового засідання.
Відмова в задоволенні клопотання не позбавляє особу права знову звернутися з клопотанням.
Стаття… Порядок розгляду і вирішення клопотань
Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суд зобов'язані розглянути кожне клопотання, заявлене в справі.
Клопотання підлягає розгляду і вирішенню безпосередньо після його заявлення. У випадках, коли негайне прийняття рішення за клопотанням, заявленим під час провадження дізнання чи досудового слідства, неможливе, воно має бути вирішено в строк не більше трьох діб з моменту його заявлення.
Клопотання має бути задоволено, якщо воно спрямоване на всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин справи, забезпечення прав і законних інтересів особи, яка звернулася з клопотанням, чи інших осіб.
Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка його заявила. У разі повної або часткової відмови в задоволенні клопотання особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять мотивовану постанову, а суд – ухвалу, копія якої не пізніше доби передається особі, яка заявила клопотання.
Рішення за клопотанням може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адвокат в уголовном процессе / [сост. С. Н. Гаврилова] ; под ред. П.А. Лупинской. — М.: Новый Юрист, 1997. — 544 с.
2. Александров А.С. Язык уголовного судопроизводства: дис. ... доктора юрид. наук: 12.00.09 / А.С. Александров. — Нижний Новгород, 2003. — 650 c.
3. Алексеев А.Г. Вопросы теории и практики заявления, рассмотрения и разрешения ходатайств в уголовном процессе Российской Федерации: дис…. канд. юрид. наук: 12.00.09 / А.Г. Алексеев. — Барнаул, 2005. — 223 с.
4. Алиев Т.Т. Уголовно-процессуальное доказывание / Алиев Т.Т., Громов Н.А., Макаров Л.В. — М.: Книга сервис, 2002. — 128 с.
5. Андреева О.И. Пределы свободы поведения личности в российском уголовном процессе [Електронний ресурс] / О.И. Андреева. — Режим доступа: http: // vak.ed.gov.ru/announcements/yuridicheskie.
6. Андреева Н. Ходатайство защиты на следствии [Електронний ресурс] / Н. Андреева. — Режим доступа: http://www.bestlawyers.ru/php/news/archnew.phtml.
7. Арсеньев В.Д. Вопросы общей теории судебных доказательств в советском уголовном процессе / Арсеньев В.Д. — М.: Юрид. лит., 1964. – 179 c.
8. Астапенко О. Допустимість доказів при їх оцінці у ході кримінально-процесуального доказування / О. Астапенко // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 10. — С. 144-146.
9. Ахмадуллин А.С. Всесторонность, полнота и объективность в досудебных стадиях российского уголовного процесса / Ахмадуллин А.С. — М.: Юрлитинформ, 2006. — 128 с.
10. Багаутдинов Ф. Категория интереса в уголовном судопроизводстве / Ф. Багаутдинов // Уголовное право. — 2003. — № 2. — С. 90-92.
11. Банин В.А. Предмет доказывания в советском уголовном процессе (гносеологическая и правовая природа) / Банин В.А. — Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1981. — 157 с.
12. Баранов А.М. Понятие, виды процессуальных ошибок на этапе окончания предварительного следствия и способы их исправления / А. М. Баранов // Вопросы применения уголовно-процессуального законодательства: сб. научных трудов. — Омск, 1993. — С. 49-58.
13. Баранов А.М. Понятие и значение процессуальных способов исправления ошибок, совершаемых в уголовном процессе [Електронний ресурс] / А.М.Баранов. — Режим доступа: http: // lawtech.agava.ru/pub/posob5.htm.
14. Бару М.О. Оценочные понятия в трудовом законодательстве / М.О. Бару // Советское государство и право. — 1970. — № 7. — С. 104-108.
15. Батищев В.И. Ведомственный процессуальный контроль и укрепление законности на предварительном следствии / В.И. Батищев // Развитие теории и практики уголовного судопроизводства в свете нового законодательства о Верховном Суде СССР, прокуратуре СССР и адвокатуре в СССР: сб. статей / ответ. ред. А.Д.Бойков. — Воронеж, 1981. — С. 151-153.
16. Безруков С.С. Оценочные понятия и термины в уголовно-процессуальном законодательстве: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / С.С. Безруков. — Омск, 2001. — 220 с.
17. Белкин А.Р. Теория доказывания в уголовном судопроизводстве / Белкин А.Р. — М.: Норма, 2007. — 528 с.
18. Берназ В.Д. Рішення слідчого (криміналістичні, процесуальні та психологічні аспекти): [монографія] / В.Д. Берназ, С.М. Смоков. — Одеса: Вид-во ОЮІ НУВС, 2005. — 151 с.
19. Бобров В.К. Научно-практический комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации / Бобров В.К.; под общ. ред. В.М. Лебедева; науч. ред. В.П. Божьева. — М.: Спарк, 2002. — 991 с.
20. Божьев В.П. Всесторонность, полнота и объективность исследования обстоятельств уголовного дела / В.П. Божьев // Советская юстиция. — 1991. — № 19. — С. 2-3.
21. Бозров В. Об участии переводчика в суде / В. Бозров, В. Кобелов // Советская юстиция. — 1993. — № 8. – С. 67-71.
22. Большой словарь официальных юридических терминов / [сост. Ю.И. Фединский]. — М.: Изд-во "Экономика", 2001. — 647 с.
23. Боруленков Ю. О допустимости доказательств / Ю. Боруленков // Уголовное право. — 2004. — № 1. — С. 55-57.
24. Булгакова І.В. Судовий розсуд у господарському процесі / І.В. Булгакова // Вісник Академії адвокатури України. — К., 2005. — № 2. — С. 44-49.
25. Вапнярчук В.В. Кримінальний процес України (в схемах і таблицях): [навчальний посібник] / Вапнярчук В.В. — Х.: Вид. СПД Вапнярчук Н.М., 2004. — 212 с.
26. Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве / Варфоломеева Т.В. — К.: Ин-т адвокатуры при Киевском университете им. Т. Шевченко, 1998. — 204 с.
27. Великосельский Ю.И. Функция защиты на стадии предварительного расследования: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 "Уголовный процесс, криминалистика; теория оперативно-розыскной деятельности" / Ю.И. Великосельский. — Челябинск, 2004. — 23 с.
28. Волынская О.В. Правовой нигилизм следователя (к вопросу о детерминантах уголовно-процессуальных ошибок и нарушений) / О.В. Волынская // Российский следователь. — 2006. — № 5. — С. 18-22.
29. Воронин Э.И. Процессуальное положение начальника следственного отдела органа внутренних дел: [учебное пособие] / Воронин Э.И.. — Хабаровск: Хабаровск. ВШ МВД СССР, 1984. — 56 с.
30. Гловацький І.Ю. Діяльність адвоката-захисника у кримінальному процесі: [навчальний посібник] / Гловацький І.Ю.; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. — К.: Атіка, 2003. — 352 с.
31. Горбачёва Е.В. Субъективные права обвиняемого (подозреваемого) как объект защиты в уголовном судопроизводстве [Електронний ресурс] / Е.В. Горбачёва. — Режим доступа: http://www.lawinstitut.ru/ru/science/vestnik.
32. Горский Г.Ф. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе / Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Элькинд П.С. — Воронеж: Изд-во ВГУ, 1978. — 304 с.
33. Гранат Н.Л. Правосознание и правовое воспитание / Н.Л. Гранат // Общая теория государства и права. Академический курс: [в 2 т.].— М., 1998. — Т.2. – С. 392-395.
34. Греков В. Позиция адвоката в процессе должна быть основана на законе / В. Греков // Социалистическая законность. — 1965. — № 10. — С.55-57.
35. Григорьева Н. Исключение из разбирательства дела недопустимых доказательств / Н. Григорьева // Российская юстиция. — 1995. — № 11. — С.5-7.
36. Гриненко А. Псевдомотивированный отказ в удовлетворении ходатайств на предварительном следствии / А. Гриненко // Уголовное право. — 2000. — № 4. — С. 44-46.
37. Громов Н.А. Оценка доказательств в уголовном процессе / Н.А. Громов, С.А. Зайцева. — М.: БЕК, 2002. — 240 с.
38. Грошевой Ю.М. Сущность судебных решений в советском уголовном процессе / Грошевой Ю.М. — Х.: Вища школа, 1979. — 144 с.
39. Грошевий Ю.М. Роль суду і прокуратури в забезпеченні конституційних прав і свобод громадян, законності та правопорядку / Ю.М. Грошевий // Конституційно-правові засади становлення української державності / за заг. ред. В.Я. Тація, Ю.М. Тодики. — Х., 2003. — С. 233-238.
40. Грошевий Ю.М., Стахівський С.М. Докази і доказування у кримінальному процесі: [науково-практичний посібник] / Ю.М. Грошевий, С.М. Стахівський. — К.: КНТ, 2006. — 270 с.
41. Гузела М. Контроль за законністю дій і рішень органів досудового розслідування як самостійна функція суду / М. Гузела // Вісник Львівського університету. Серія юридична. — Львів, 2004. — Вип. 39. — С. 443-449.
42. Гуськова А.П. Следственные ошибки при изучении личности обвиняемого / А.П. Гуськова // Вопросы укрепления законности и устранения следственных ошибок в уголовном судопроизводстве: сб. научных трудов. — М., 1988. — С. 68-71.
43. Давимука І. Допустимість доказів у кримінальному процесі: спірні проблеми / І. Давимука // Право України. — 2002. — № 12. — С. 125-127.
44. Давлетов А.А. Единые критерии законности и обоснованности решений в уголовном процессе / А.А. Давлетов // Изв. вузов. Правоведение. — 1990. — № 2. — С. 92-99.
45. Данилов Е.П. Справочник адвоката: Защита в суде. Адвокатская и судебная практика. Комментарий законодательства. Образцы документов. Справочные материалы / Данилов Е.П. — М.: Право и Закон, 2000. — 560 с.
46. Демидов И.Ф. Заявитель в советском уголовном процессе / И.Ф. Демидов // Вопросы борьбы с преступностью: сб. статей / ответ. ред. И.И. Карпец. — М.: Юрид. лит., 1982. — Вып. 36. – С. 87-88.
47. Дорохов В.Я. Обоснованность приговора в советском уголовном процессе / В.Я. Дорохов, В.С. Николаев. — М.: Госюриздат, 1959. — 235 с.
48. Дубинский А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя: правовые и организационные проблемы / Дубинский А.Я.; АН УССР. Ин-т государства и права. — К.: Наукова думка, 1984. — 182 с.
49. Епихин А.Ю. Защита законных прав и интересов свидетеля в уголовном процессе: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 "Уголовный процесс, криминалистика; теория оперативно-розыскной деятельности" / А.Ю Епихин. — М., 1995. – 23с.
50. Жеребкин В.Е. Логический анализ понятий права / Жеребкин В.Е. — К.: Вища школа, 1976. – 150 с.
51. Жогин Н.В. Прокурорский надзор за предварительным расследованием уголовных дел / Жогин Н.В. — М.: Юрид. лит., 1968. — 264 с.
52. Заблоцкий В.Г. Обоснованность приговора в советском уголовном процессе: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 "Уголовный процесс, криминалистика; судебная экспертиза" / В.Г. Заблоцкий. — Иркутск, 1971. — 20 с.
53. Зажицкий В.И. Оценочные понятия в уголовно-процессуальном законе: язык и стиль / В.И. Зажицкий // Советская юстиция. — 1993. — № 13. – С.25-26.
54. Зайцева Е.А. Специалист как участник стадии предварительного расследования / Е.А. Зайцева // Вопросы борьбы с преступностью: сб. статей / ответ. ред. И.И. Карпец. — М., 1982. — Вып. 36. — С. 123-125.
55. Залесский Г.Е. Психологические вопросы формирования убеждений / Залесский Г.Е. — М.: Изд-во МГУ, 1982. — 120 с.
56. Защита по уголовному делу: [пособие для адвокатов] / под ред. Е.Ю. Львовой. — М.: Юристъ, 2000. — 216 с.
57. Зейкан Я.П. Право на захист у кримінальному процесі: [практичний посібник] / Зейкан Я.П. — К.: Юридична практика, 2004. — 288 с.
58. Зеленецкий В.С. Общая теория борьбы с преступностью. Концептуальные основы / Зеленецкий В.С.. — Х.: Основа, 1994. — 321 с.
59. Зеленецкий В.С. Теория и практика обоснования решений в уголовном процессе Украины / В.С. Зеленецкий, Н.В. Глинская. — Х.: "Страйд", 2006. — 336 с.
60. Зинатуллин З.З. Уголовно-процессуальное доказывание / Зинатуллин З.З. — Ижевск: Изд-во Удмурт. ун-та, 1993. — 178 с.
61. Зусь Л.Б. Механизм уголовно-процессуального регулирования. Общая характеристика основных элементов: [учебное пособие] / Зусь Л.Б. - Владивосток: РИО Дальневост. ун-та, 1976. - 107 c.
62. Ибрагимов Б.С., Мотовиловкер Я.О. Некоторые вопросы уголовно-процессуальной терминологии // Труды Томского ун-та. Сборник работ Барнаул. юрид. ф-та. — Томск, 1971. – Т. 219.— С. 157-165.
63. Исмакаев Л.П. Односторонность и неполнота – наиболее распространённые недостатки предварительного расследования / Л.П. Исмакаев // Вопросы укрепления законности и устранения следственных ошибок в уголовном судопроизводстве: сборник научных трудов. — М., 1988. — С. 64-68.
64. Ісмаїлова Л.Б. Деякі питання реалізації права на захист / Л.Б. Ісмаїлова // Вісник Академії адвокатури України. — К., 2005. — Вип. 2. — С. 99-105.
65. Кан Н.П. Некоторые вопросы адвокатской этики / Н.П. Кан // Вопросы защиты по уголовным делам: сборник статей / под ред. П.С. Элькинд. — Л., 1967. — С. 186-203.
66. Канишевская Н.В. Вступительное слово / Н.В. Канишевская // Фомин М.А. Сторона защиты в уголовном процессе (досудебное производство): [учебно-практическое пособие]. — М.: Юрлитинформ, 2004. — C. 3-7.
67. Капліна О. Оцінні поняття в кримінальному судочинстві / О. Капліна // Вісник Академії правових наук України. — Х., 2004. — Вип. 2. — С. 160-167.
68. Каткова А.Г. Відповідальність слідчих за результати своєї діяльності / А.Г. Каткова, П.М. Сивуляк // Вісник Національного університету внутрішніх справ. — Х., 2004. — Вип. 25. — С. 110-116.
69. Кипнис Н.М. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве / Кипнис Н.М. — М.: Юристъ, 1995. — 128 с.
70. Кипнис Н.М. Спорные вопросы теории и практики допустимости доказательств / Н.М. Кипнис // Доказывание в уголовном процессе: традиции и современность / под ред. В.А. Власихина. — М.: Юристъ, 2000. — 272 с., С. 170-172.
71. Коваленко Є.Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України: [підручник] / Коваленко Є.Г. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 631 с.
72. Кокорев Л.Д. Подсудимый в советском уголовном процессе / Кокорев Л.Д. — Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1974. – 271 с.
73. Кокорев Л.Д., Кузнецов Н.П. Уголовный процесс: доказательства и доказывание / Л.Д. Кокорев, Н.П. Кузнецов. — Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1995. — 124 с.
74. Колоколов Н. Прокурорский надзор и судебный контроль в стадии предварительного расследования / Н. Колоколов // Законность. — 1997. — № 10. — С. 7-10.
75. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / под общ. ред. В.М. Лебедева и Ю.И. Скуратова. – [4-е изд., перераб. и доп.] – М.: Издательство "НОРМА", 2002. – 960 с.
76. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации / отв. ред. Д.Н. Козак, Е.Б. Мизулина. — М.: Юристъ, 2002. — 1039 с.
77. Комиссаров В. Свидетель и потерпевший в уголовном судопроизводстве / В. Комиcсаров // Российская юстиция. — 1994. — № 8. – С. 50-51.
78. Кричевський Ю. Клопотання адвоката на попередньому слідстві / Ю. Кричевський // Радянське право. — 1969. — № 2. — С. 70-72.
79. Кудинов Л.Д. Некоторые вопросы правовой регламентации взаимоотношений следователя, начальника следственного отдела и прокурора / Л.Д. Кудинов // Укрепление законности предварительного расследования в условиях перестройки: сб. научных трудов. — Волгоград, 1990. — С.79-89
80. Кудрявцева А.В. Внутреннее убеждение эксперта и его роль в процессе экспертного исследования / А.В. Кудрявцева // Актуальные вопросы уголовного процесса современной России: межвуз. сб. научных трудов. — Уфа, 2003. — С. 72-79.
81. Кулбаев А.К. Заявление и разрешение ходатайств в уголовном процессе (по материалам Кыргызской Республики и Российской Федерации): дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / А. К. Кулбаев. — М., 1999. — 172 с.
82. Лазарева В.А. Психологический аспект следственных ошибок / В.А. Лазарева // Вопросы укрепления законности и устранения следственных ошибок в уголовном судопроизводстве: сб. научных трудов. — М., 1988. — С. 36-40.
83. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции / Ларин А.М. — М.: Юрид. лит., 1986. – 159 с.
84. Ларичев О.И. Теория и методы принятия решений, а также Хроника событий в Волшебных странах: [учебник] / Ларичев О.И. - [изд. 2-е, перераб. и доп.]. — М.: Логос, 2002. — 392 с.
85. Левитов Н.Д. О психических состояниях человека / Левитов Н.Д. — М.: Просвещение, 1964. – 344 с.
86. Левицький О. Інститут допустимості доказів / О. Левицький // Право України. — 2000. — № 10. — С. 47-49.
87. Леоненко М.І. Принцип національної мови у кримінальному судочинстві України: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 "Кримінальний процес, криміналістика; судова експертиза". - К., 2001. - 20 с.
88. Летучих В.И. Предмет жалобы в стадии предварительного расследования / В.И. Летучих // Сборник аспирантских работ Свердловского юридического института. — Свердловск, 1970. — Вып. 11. — С. 206-212.
89. Лобанов А. Оценка защитником допустимости доказательств / А. Лобанов // Законность. — 1996. — № 6. — С. 42-44.
90. Лопаткин Д. Недопустимые доказательства / Д. Лопаткин // Законность. — 2002. — № 9. — С. 35-36.
91. Лупинская П.А. Ходатайства и жалобы / П.А. Лупинская // Проблемы кодификации уголовно-процессуального права: сб. научных трудов. - М., 1987. - С. 65-78.
92. Лупинская П.А. Право жалобы в уголовном судопроизводстве в свете Конституции СССР / П.А. Лупинская // Конституция СССР и дальнейшее укрепление законности и правопорядка: сб. научных трудов. — М., 1979. — С.141-155.
93. Лупинская П.А. Решения в уголовном судопроизводстве. Их виды, содержание и формы / Лупинская П.А. — М.: Юрид. лит., 1976. — 168 с.
94. Лупинская П.А. Основания и порядок решения о недопустимости доказательств / П.А. Лупинская // Российская юстиция. — 1994. — № 11. – С.3-5.
95. Макаров Л.В. Участие обвиняемого и его защитника в уголовно-процессуальном доказывании: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 "Уголовный процесс, криминалистика; теория оперативно-розыскной деятельности" / Л.В. Макаров. — Саратов, 2000. — 23 с.
96. Макарова З.В. Участие адвоката-защитника на предварительном следствии: [учебное пособие] / Макарова З.В. — Куйбышев: Изд-во Куйбыш. гос. ун-та, 1978. — 43 с.
97. Мальков В.В. В учреждение поступила жалоба / Мальков В.В. — М.: Изд-во "Московский рабочий", 1972. – 79 с.
98. Маляренко В.Т. Найпоширеніші помилки та порушення законів, які допускаються при провадженні дізнання і попереднього слідства / В.Т. Маляренко // Право України. — 2001. — № 3. — С.16-21.
99. Маляренко В.Т. Межі судового контролю за додержанням прав і свобод людини в стадії попереднього розслідування кримінальної справи / В.Т.Маляренко, П.П. Пилипчук // Кримінальний процес України: Стан та перспективи розвитку: [навчальний посібник: Вибрані наукові праці]. — К.: Ін Юре, 2004. — С. 167-178.
100. Манаев Ю.В. Законность и обоснованность процессуальных решений следователя / Манаев Ю.В. — Волгоград: Волгоград. ВШ МВД СССР, 1977. — 92 с.
101. Марочкін І.Є. Судова влада. Організація судових і правоохоронних органів: [навчальний посібник] / за заг. ред. І.Є. Марочкіна, Н.В. Сібільової, О.М. Толочка. — Харків, 2000. — 272 с.
102. Марфицин П.Г. Участники уголовного процесса с неопределённым правовым положением [Електронний ресурс] / П.Г. Марфицин. — Режим доступа: http://lawtech.agava.ru/pub/stat08.htm.
103. Меглицкий Г.Н. Понятие и значение контроля как функции управления предварительным следствием / Г.Н. Меглицкий // ХХVI съезд КПСС и проблемы уголовно-процессуальной и организационной деятельности органов предварительного следствия: сб. научных статей. — Волгоград, 1982. — С.102-107.
104. Меженцева А.Я. Ходатайства в советском уголовном судопроизводстве / А.Я. Меженцева // Вопросы борьбы с преступностью: сб. статей / ответ. ред. И.И. Карпец. — М., 1982. —