РОЗМІР ТА ЧАСТОТА ВЖИВАННЯ РІЗНИХ ТИПІВ РЕЧЕНЬ У НІМЕЦЬКІЙ МОВІ (на матеріалі художньої прози та публіцистики)

brief description

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

На правах рукопису

УДК: 811.112.2’367.2’38

Бухінська Тетяна Вікторівна

РОЗМІР ТА ЧАСТОТА ВЖИВАННЯ РІЗНИХ ТИПІВ РЕЧЕНЬ У НІМЕЦЬКІЙ МОВІ
(на матеріалі художньої прози та публіцистики)

Спеціальність 10.02.04 германські мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Левицький Віктор Васильович
доктор філологічних наук, професор

Чернівці - 2007

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИВЧЕННЯ ТИПІВ ТА РОЗМІРУ РЕЧЕНЬ
1.1. Поняття стилю і стилістики

5

16

1.2. Функціональні стилі

17

1.2.1. Попередні зауваження

17

1.2.2. Класифікація функціональних стилів

18

1.2.3. Місце мови художньої літератури в системі функціональних стилів

21

1.2.3.1. Жанри художнього стилю

22

1.2.3.2. Індивідуально-авторський стиль

24

1.2.4. Публіцистичний стиль

26

1.3. Типи тексту

26

1.3.1. Авторське мовлення

28

1.3.2. Мова персонажів

29

1.3.3. Непряма та невласне-пряма мова

30

1.4. Композиційно-мовленнєві форми тексту

32

1.4.1. Попередні зауваження

32

1.4.2. Повідомлення

32

1.4.3. Опис

32

1.4.4. Міркування

33

1.5. Речення та його ознаки

34

1.5.1. Попередні зауваження

34

1.5.2. Типи речень

36

1.5.2.1. Прості речення

40

1.5.2.2. Складнопідрядні речення

41

1.5.2.3. Складносурядні речення

45

1.5.2.4. Складні речення ускладненого типу

47

1.6. Довжина речення

50

1.6.1. Історія вивчення розміру речення в зарубіжному мовознавстві

51

1.7. Дослідження гендерної диференціації мовлення письменників

56

1.8. Матеріал та методи дослідження

58

1.8.1. Матеріал дослідження

58

1.8.2. Основні статистичні прийоми та поняття, використані в дослідженні

59

РОЗДІЛ 2. ЧАСТОТА ВЖИВАННЯ РІЗНИХ ТИПІВ РЕЧЕНЬ У ХУДОЖНЬОМУ ТА ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ СТИЛЯХ

2.1. Частота вживання синтаксичних структур у досліджуваних творах художньої літератури

64

2.1.1. Попередні зауваження

64

2.1.2. Частота вживання синтаксичних структур у різножанрових творах художньої літератури

66

2.1.2.1. Внутрішньоавторська варіативність мови романів та оповідань

72

2.1.2.2. Відмінності у вживанні синтаксичних структур у мові різних жанрів одного функціонального стилю

78

2.1.3. Частота вживання речень у хронологічному аспекті

84

2.1.3.1. Частота вживання синтаксичних структур у прозових творах першої третини ХХ століття

84

2.1.3.2. Частота вживання синтаксичних структур у прозових творах останньої третини ХХ століття

88

2.1.3.3. Порівняння розподілу різних синтаксичних структур у текстах різних часових зрізів

92

2.2. Ознаки подібності та відмінності індивідуально-авторських стилів

93

2.3. Варіативність синтаксичних структур у досліджених творах художньої лі­те­­ратури

98

2.4. Частотність вживання різних типів речень у публіцистичному стилі

99

2.4.1. Розподіл частоти вживання різних структурних типів речень у публіцистичному стилі

102

2.4.2. Розподіл вживання різних типів підрядних речень у деяких текстах публіцистики

103

2.4.3. Характеристика частотності різних типів речень в авторському мовленні, мові персонажів та в непрямій мові публіцистичних текстів

104

2.4.4. Розподіл композиційно-мовленнєвих форм тексту в публіцистичних статтях

105

2.5. Порівняльна характеристика частотності вживання синтаксичних структур у прозових та публіцистичних текстах

107

2.6. Гендерний фактор при дослідженні частоти вживання різних типів ре­чень

111

2.7. Вплив різних чинників на вживання синтаксичних одиниць у тексті

114

РОЗДІЛ 3. ДОВЖИНА РЕЧЕННЯ В ХУДОЖНЬОМУ ТА ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ СТИЛЯХ

3.1. Попередні зауваження

121

3.2. Довжина різних структурних типів речень у прозових творах

126

3.2.1. Розмір синтаксичних структур у романах та оповіданнях

126

3.2.1.1. Внутрішньоавторська варіативність розміру речень

126

3.2.1.2. Варіативність розміру речень у досліджених жанрах
художньої прози в цілому

130

3.2.2. Розмір речень у творах письменників початку ХХ століття

133

3.2.3. Розмір речень у творах письменників кінця ХХ століття

141

3.2.4. Характеристика довжини речень у дослідженій прозі в різний час написання

143

3.2.5. Міжавторська варіативність розміру речень

147

3.2.6. Коефіцієнт складності синтаксичних структур у творах досліджених авторів

152

3.2.7. Довжина речень у різних типах тексту

154

3.2.8. Характеристика довжини речень у різних КМФ тексту

156

3.3. Вивчення довжини речень публіцистичних текстів у різних журнальних рубриках

157

3.4. Порівняння художньої прози та публіцистики за розміром речень

164

3.5. Вплив гендерного фактору на довжину синтаксичних структур

168

3.6. Міра впливу різних чинників на розмір речення

172

ВИСНОВКИ

176

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ НАУКОВО-КРИТИЧНИХ ДЖЕРЕЛ

184

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

216

ДОДАТКИ

220

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ПР прості речення
ССР складносурядні речення
СПР складнопідрядні речення
РУТ складні речення ускладненого типу

АМ авторське мовлення;
МП мова персонажів;
НПМ непряма мова;
КМФ композиційно-мовленнєві форми

КР Короткі речення
СР Середні речення
ДР Довгі речення
НДР Наддовгі речення

середня довжина речення
∑ сума

ПР Політична рубрика
ЕР Економічна рубрика
НР Наукова рубрика
РК Рубрика культури

ВСТУП
Мова елемент культури, яка передбачає динамічність та змінність у ча­­сі” [297 : 5]. Ця мобільність забезпечується поєднанням різних рівнів або систем фонологічної, морфологічної, лексико-фра­зе­о­ло­гіч­ної, синтаксичної та інших. Кожна із цих систем є важливим об’єктом дослід­жен­ня для мово­знав­ців. Особливе місце в системі мовних одиниць займає одиниця вищого рівня ре­­­­чення. Розвиток структури речення в сучасній німецькій мові виражений менш яскраво, ніж розвиток словосполучень, однак і в реченні відбуваються зміни, подібні до тих, які помічені в словосполученні: зменшення синтаксичних кон­­­­струкцій, неузгодженість компонентів речення. Ці процеси пов’язані як зі змінами в організації словосполучень, так і в синтаксичній організації тексту. Речення відрізняється від одиниць інших рівнів (слова, морфеми, фонеми) насамперед тим, що в мові воно існує не як стала одиниця, а кожного ра­зу утворюється заново. На відміну від, наприклад, кількості морфем та слів, кіль­кість усіх можливих речень мови нескінченна і не піддається точному визначенню.
Речення утворюються залежно від комунікативних потреб, тому багато нау­­ковців визначають речення не як одиницю мови, а як одиницю мовлення. Якщо ж речення не є одиницею мови, то, можливо, воно не є одиницею син­так­сичного рівня? А, може, взагалі немає змісту говорити про синтаксичний рівень?
Проблема речення належить до питань, які постійно привертають ува­­гу мовознавців і залишаються актуальними в сучасній лінгвістиці [18, 80, 101, 133, 214, 231, 232, 234, 310, 319, 321, 328, 355, 378]. Взає­мо­зв’язок кількісних параметрів з якісним аспектом структури речення відобра­жає в плані розвитку мови загальну картину структурних перетворень і тен­ден­цій на рівні синтаксису, які вже склалися або ще складаються.
Стосовно німецької мови вже давно назріла необхідність квантитативного дослідження син­так­­­сичних одиниць, оскільки кількісні зміни у німецькій мо­­ві, на думку лінгвістів, стають особливо помітними і вимагають поглибленої лінгво-тео­ре­тичної ін­тер­­пре­та­ції. Одним із таких очевидних мовних фактів визнається ско­ро­чення дов­жи­ни ре­чен­ня у ХХ столітті порівняно із XVII-XIX століттями, за зовніш­ньою кількісною стороною якого сховані складні якісні пере­тво­рення [324; 303].
Розмір речення та частота вживання різних типів речень належать до тих ознак тексту, які вивчаються в лінгвістиці протягом майже 100 років. В останній третині ХІХ століття Л. Шерманн (1888) розпочав вивчення довжини речення як характеристики стилю. Згодом важливі дослідження з цієї теми здійснили: на матеріалі англійської мови Г. Юл (1939), О. Вільямс (1969), К. Бух (1969), Г. Зіхел (1974), В.А. Кухаренко (1973, 2002), М.Д. Кіріл­ло­ва (1987), Ю.П. Бойко (2002); довжину речення в німецькій мові вивчали В.Г. Адмоні (1973,1986), С.А. Шубик (1969), І.Г. Марголін (1973), К. Кьолер (1982), Г. Гойпс (1983), Г. Альт­манн (1988), П. Браун (1993), Б. Нігаус (1997), К.-Г. Бест (2001, 2002), М. Віттек (2001). Питання розміру речень в інших мовах розробляли також Г.А. Лесскіс (1964), П. Вашак (1974), Г.М. Акімова (1990), М. Роукк (2000), Й.Цуо (2001) та інші. Отримані ними ре­зуль­тати засвідчують, що існує велика кількість проблем, у розв’язанні яких важливу роль відіграють знання розподілу синтаксичних структур у реченні та його довжина.
Через це, зрозуміло, виникає цілий ряд запитань: довжина речення ха­рак­терна для стилю певного автора чи для літературних творів загалом? Чи існують законо­мір­нос­ті в частоті вживання певного типу речення у творах одного автора? Чи мають місце зако­но­мір­ності вживання певних типів речень у творах різних авторів в одному жан­рі? Чи є відмінності в мові творів, написаних у різні від­різки часу? Наскільки довжина речення та йо­го тип впливають на ступінь складності тексту? Наскільки впливає на довжину речення гендер­ний фактор? Які з чинників мають найінтенсивніший вплив на розподіл синтак­сич­них одиниць та їх довжину?
Актуальність дисертації визначається спробою дати відповіді хоча б на деякі з поставлених запитань, а саме: дослідити частоту вживання різних типів речень та їх довжину в німецькій художній прозі ХХ століття та виявити її особливості на тлі публіцистики; встано­ви­ти, чи довжина речення характерна для індивідуально-авторського стилю чи для художньої прози загалом; чи спостерігаються закономірності в частоті вживання певного типу речення у тво­рах одного автора; чи істотно відрізняються частоти вживання різних типів речень у романі порівняно з оповіданнями; чи іс­ну­ють закономірності вживання певних типів речень у творах різних авторів в од­но­му жанрі; чи є відмінності у творах, написаних чоловіками та жін­ками; чи простежується взаємодія зовнішньокількісної і якісної сторін процесу ско­ро­чення дов­жини речення в хронологічному аспекті. У дисертації простежено вплив екстралінгвальних, текстових, супертекстових і суб­тек­­стових чин­ників на кількісні параметри речень. Інтерпретація результатів конкретного аналізу спонукає до спро­би висвітлення групи факторів, що зобумовлюють зміни довжини речення та пов’язані із цим кількісні перетворення його структури. При цьому необхідно роз­ме­жо­вувати внутрішньолінгвістичний характер одних та екстралінгвальну природу інших каузальних стимулів.
Вивченню розміру різних типів речень присвячено порівняно невелику кіль­кість наукових досліджень. Більше того, недостатньо повно розглянуто також їх частоту вживання та довжину у функціональних стилях художньої прози та пуб­лі­цис­ти­ки. Все ж проблеми, пов’язані з дослідженням функціональних стилів, ак­тив­но розроблялися вченими багатьох поколінь, починаючи від О.М. Пєшковського [217] та В.В. Виноградова [64]. Вони про­дов­­жують залишатися акту­аль­ними і на сучасному етапі розвитку лінгвістики [1; 47; 64; 132; 158; 171; 174; 194; 225; 241; 250; 254; 261; 289; 325; 353].
Попри те, традиційні дослідження не завжди дозволяють чітко суд­ити про речення та стиль, тому все частіше мовознавці намагаються підійти до вивчен­ня стилю за допомогою статистичних методів, що сприяє розв’язанню низки питань з максимальною повнотою та об’єктивністю. Про це свідчать праці П. Вашака та В.І. Перебийніс [60]; Л. Каджазнуні [140]; С.І. Кауфман [147]; Б.М. Головіна [85]; А.С. Ротарь [243]; Г.А. Лесскіса [185]; І.П. Сєв­бо [248]; А.Я. Шайкевича [295]; Г.Я. Мартиненка [191]; М.Л. Іваницької [133]; В.В. Левицького, О.О. Пав­личко, Т.Г. Семенюк [353]; Ю.П. Бойко [39] та інших.
Отже, актуальність нашої роботи полягає в тому, що при всій різно­манітності наукових пошуків мало дослідженим залишається питання статистичного вивчення текстів через особливості функціонування в них різних син­так­сичних структур, що допомагає визначити специфічні ознаки текстів різних функціональних та індивідуально-авторських стилів. Проблема розміру, довжини та структури речення - надзвичайно своєчасна, особливо в умовах зростання значення функціонального підходу до вивчення мовних явищ і відсутності зіставних даних щодо цих параметрів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає науковій темі кафедри германського, за­гального та порівняльного мовознавства Чернівецького національного універ­си­тету імені Юрія Федьковича „Синхронічне та діахронічне дослідження функціонально-семантичних характеристик різнорівневих одиниць германських мов” (номер державної реєстрації 0106U003618). У рамках цієї теми дисертантом досліджено взає­мо­зв’язок між структурним типом та розміром речень у двох функ­ціональних та 13 індивідуально-авторських стилях, проведено зістав­ний аналіз у рамках двох часових зрізів.
Метою дисертації є встановлення розміру і частоти вживання речень різних ти­пів у художньому та публіцистичному стилях німецької мови ХХ сто­­­ліття; узагальнення ознак, характерних для конкретного автора, тексту і стилю.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
1) отримати дані про частоту вживання та розмір різних типів ре­чень у двох функціо­­­­наль­них стилях, у кожному з 13 індивіду­аль­но-ав­торських стилів, у компонентах тексту, в різних компози­ційно-мовленнєвих формах тексту та проаналізувати їх стилістико-син­так­­сичні особливості (в тому числі за гендерним показником);
2) порівняти авторські стилі на кожному синхронному зрізі з метою отримання даних для теоретичних узагальнень та виділення для кожного синхронного зрізу характерних стилеутворювальних ознак, до яких належить і довжина речення;
3) дослідити тенденції розвитку німецької літературної мови, здійснивши зіставний аналіз у рамках двох часових зрізів;
4) порівняти художній стиль із публіцистичним за отриманими час­тот­ними показниками розподілу синтаксичних структур у тексті та їхньою довжиною;
5) простежити міру впливу екстралінгвальних, текстових, супер­тек­сто­вих­ і субтекстових чинників на розподіл різних синтаксичних одиниць у тек­сті та їх довжину.
Об’єктом дослідження виступають частота вживання та розмір різнотипних синтаксичних структур у романах та оповіданнях німецькомовних пись­мен­ників початку та кінця ХХ століття і в публіцистичних статтях із журналів „Der Spiegel” та газетних публікаціях.
Предметом аналізу в роботі слугують дві провідні характеристики ре­чен­­­ня довжина (розмір) та структура, які розглядаються на основі їх частот у різних типах та ком­по­зиційно-мовленнєвих формах для кількох жанрів художніх і публіцистичних текстів. Окрім того, аналізується вплив гендерного та хронологічного чинників на частоту вживання різних структурних типів речень і їх довжину.
Методи дослідження. Для досягнення загальної мети та вико­нання поставлених завдань було застосовано такі методи дослід­ження:
- описовий, який застосовується для виявлення та опису різних структурних типів речень, компонентів тексту та композиційно-мовленнєвих форм;
- структурний, що уможливлює встановлення зв’язку між розміром та типом речення;
- квантитативні методи (критерій хі-квадрат (χ²), коре­ля­ційний аналіз, рангова кореляція, коефіцієнт варіації, коефіцієнт склад­­ності), які сприяють більшій доказовості результатів та є необхідною умовою для об’єктивного опису сукуп­ності функціонально-стильових харак­те­рис­тик синтак­сичних одиниць.
Матеріалом дослідження послужили 14 романів та 27 оповідань письменників: Kafka, F. Das Schloß. Eine kleine Frau. Das Urteil; Keun, I. Das Mädchen, mit dem die Kinder nicht verkehren durften; Das Kunstseidene Mädchen.; Mann, T. Buddenbrooks. Verfall einer Familie. Das Wunderkind. Schwere Stunde.; Tucholsky, Kurt. Schloß Gripsholm. Der kranke Zeisig. Paris 1924-1927, I-IV. Die Erdolchten.; Süskind, P. Das Parfum. Der Kontrabaß. Die Taube; Wolf; C. Nachdenken über Christa T. Kleine „Penthesilea. Nun ja! Das nächste Leben geht aber heute an.; Böll, H. Fürsorgliche Belagerung. Berichte zur Gesinnungslage der Nation. Höflichkeit bei verschiedenen unvermeidlichen Gesetzesübertretungen.; Wohmann, G. Paulinchen war allein zu Haus. Das Trugbild. Die Herrlichkeit des Lebens. Weiße Strickjacken; Ebner, J. Drei Flötentöne. Geschlossene Gesellschaft. Der fremde Jüngling.; Schmidt, Eva. Zwischen der Zeit. Stunde der Liebe. Der Mund des Amerikaners.; Lenz, S. Exerzierplatz. Die Wellen des Balaton. Die Phantasie.; Grass G. Meine grüne Wiese: Kurzprosa. Aus dem Tagebuch einer Schnecke. Der Butt.; Kant H. Gold. Der dritte Nagel. Das Impressum. Методом суцільної вибірки із цих творів (з кожної 2 5 сторінки) отримано 22624 речень, зі статей журналів „Der Spiegel” (із кожної другої сторінки) опрацьовано 13275 речень, а також із газетних статей - 4887 речень. Загальний корпус досліджуваних одиниць складає 40786.
Основним завданням дисертаційного дослідження є вивчення розміру та час­то­ти вживання різних типів речень у художніх творах (у зіставленні з публіцис­тичним сти­лем: рубрики „Полі­ти­ка”, „Економіка”, „Наука”, „Культура” з журналу „Spiegel”). Вибір вказаних художніх творів зумовлений популярністю авторів, високим худож­нім рівнем вказаних текстів. Для характеристики індивідуального стилю автора взято до уваги жанровий і гендерний чинники, враховано також час написання тво­­рів художньої літератури. Серед публіцистичних видань вибрано журнал „Der Spiegel, що вважається одним із найбільш тиражованих, містить різнопланові рубрики, які можна зіставити як між собою, так і з художніми текстами. Обсяг вибірки з журналів становить третину від загальної кількості досліджуваних одиниць, що прийнято вважати достатнім при порівнянні особливостей різних типів текстів або різних стилів.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній упер­ше з до­по­­мо­­гою точних методів визначено частоту вживання різних ти­пів речень, а так­­ож їх довжину в­ різ­них жан­рах сучасної німецької худож­ньої літератури та в публіцистиці; до об’єкта дослідження застосовано новий підхід, який поєднує в собі методику статистичного та лінгво­сти­лістичного аналізів; встановлено се

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

У сучасній лінгвістичній літературі довжину речення розглядають у різних аспектах. Значний інтерес до її вивчення мож­на пояс­нити широким застосуван­ням методів кількісного аналізу в прак­тиці лінгвістичних досліджень. Це зумовлено тим, що вказані методи підвищують об’єктивність і достовірність вис­нов­ків про характерні особ­ливості стилю, доповнюють мето­ди якісного аналізу синтак­сич­ної системи, яка, якщо її не виразити кількісно, не може бу­ти адекватно пізнаною. Отримані нами початкові статис­тичні підрахунки слугують підставою для висновку, що як на міжавторському, так і на між­сти­льовому рівнях існують кількісні відмін­ності щодо вживання та роз­по­ділу одиниць мови. Виявлено, що статистичні показники вжи­ва­ності тих чи інших елементів мови мають більші від­мін­ності в текстах різних сти­лів, аніж у текстах одного стилю, написаних різними ав­то­рами. Це дало змогу вважати довжину речення диференціальною оз­накою функціо­нальних сти­лів, а також ознакою функ­ціональних стилів.
У деяких дослідженнях із лінгвістичної стилістики на основі зіставлення змі­­ни довжини речення у функціональних стилях та у творах різних пись­мен­ників зроблено спробу виявлення загальної тенденції розвитку мови [307; 328], в інших довжина речення порівнюється з розміром абза­цу [136]. Окремі дослідники (Марголін І.Г., Бойко Ю.П.) вважають можливим пов’язати довжину речен­ня з його комунікативною функцією та встановити певні закономірності вжи­ван­ня довжини речення залежно від структурного типу останнього [190; 38]. Вивчення довжини речення не обмежується ли­ше її синхронним розглядом, а ведеться також і в плані діахронії. Такого роду дослідження зорієнтовано на те, щоб простежити структурні зміни в історичній перспективі та інтерпретувати їх через тенденції розвитку синтаксичної будови, що своїм корінням сягає історії мови [306; 307].
Розмір речення та його структура перебувають у функ­ціональних відношеннях, тому довжина речення органічно пов’я­зана з такими властивостями речення, як лінійність, розмір, складність тощо. Вив­чення довжини речення як зовнішнього кількісного параметра синтаксичної бу­дови повинно враховувати граматичні параметри його структури.
Квантитативне дослідження художніх текстів німецькою мовою дало змогу виявити фактори, які найбільше впливають на вживання синтаксичних оди­ниць. Аналіз синтаксично близьких текстів показав, що цими факторами виступають стиль та хронологічний чинник. При цьому вжи­ваність синтак­сич­них одиниць у текстах художньої прози та публіцистики зале­жить не лише від ін­ди­ві­дуальних особливостей автора, а й від сти­ліс­­тичної та жанрової прина­лежності тексту. Отже, здійснення кількісного аналізу індивідуального стилю в системному стилі не­мож­ливе без урахування впливу цих факторів на варіювання частот певних ознак. Основною базою для такого роду статистичного аналізу, як засвідчує наше дослідження, повинні бути ознаки з високою частотою вживання. До них належить частота вживання різних типів речень у тексті та їхня довжина.
Аналіз розподілу типів синтаксичних структур у досліджуваних тво­рах дав змогу встановити квантитативні характеристики тринадцяти авторських і двох функціональних стилів (художнього та публіцистичного), що суттєво їх розмежовують, а також виявити залежність розподілу частоти вживання різних типів речень від хронологічного та гендерного факторів. Довжина речення є його формально-змістовою характеристикою. Розмір речення безпосередньо співвідноситься з його індивідуальним змістом, дистрибуцією у зв’язному тексті та стилістичною функцією, що пояснює значну варіативність довжини речень у різних функціональних та індивідуальних стилях, типах та жанрах мовних творів, композиційно-мовленнєвих формах.
Внутрішньоавторські та міжавторські відмінності в синтаксисі художньої прози, при вивченні текстів у хронологічному аспекті, дають змогу зробити такі висновки.
· У досліджених текстових масивах художньої прози існує внутріш­ньоавторська варіа­тивність. У тво­рах майже всіх авторів виявлено розбіжність між частотою вжи­вання простих, складносурядних і складнопідрядних речень, а також конструкцій усклад­неного типу в двох жанрах романах та оповіданнях; лише у Г. Бьоля, Г. Грасса та Т. Манна таких розбіжностей не встановлено;
· У цілому в романах автори надають перевагу простим реченням, рідше - склад­носурядним, в досліджених оповіданнях складнопідрядним і реченням ус­клад­неного типу. Для романів характерними виявились повідомлення та діа­ло­гічне мовлення, рідше непряма мова, для оповідань міркування й ав­тор­ське мовлення. Встановлено також розбіжності між середньою довжиною різних типів синтаксичних структур у романах та оповіданнях;
· У досліджених текстах існує взаємодія певних мовних структур з типами та композиційно-мовленнєвими формами тексту. Підтверджено гіпотезу про те, що в авторському мов­лен­ні час­тіше вживані складнопідрядні та складні речення ускладненого типу, а в мові пер­­­со­нажів прості та складносурядні речення. Для повідомлення характерні прості речення, для опису складні син­таксичні структури, для міркуванню притаманні речення усклад­неного типу.
Внаслідок проведеного дослідження виявлено різні прояви індивідуальності стилю авторів залежно і від хронологічного чинника.
· У кожному з дослід­жу­ваних індивідуально-авторських стилів початку ХХ століття в синхронії встановлено:
- ознакою творів Ф. Кафки є повідомлення і мова персонажів, серед струк­турних типів речень він надає перевагу складним реченням усклад­не­но­­го типу; ступінь складності творів 2.31; середня довжина простих речень 7.0, складносурядних речень 19.3,­­ складнопідрядних речень 17.6, складних речень ускладненого типу 39.6, абсолютна середня довжина речень у всіх тво­рах­ 18.4;
- у творах І. Койн перевага надається складним реченням: складно­су­ряд­ним, складнопідрядним та ускладненим реченням; в її текстах переважає автор­ське мовлення та непряма мова, часто зустрічались об’ємні за розмі­ром описи, що, власне, й зумовило вживання таких структурних типів речень; ступінь складності досліджених творів письменниці 2.31; середня довжина простих речень 7.1, складносурядних речень 17.9, складнопідрядних речень 15.8, складних речень ускладненого типу 30.7, абсолютна середня довжина речень у всіх творах 15.1;
- у текстах Т. Манна найбільш уживані складнопідрядні речення, серед типів тексту - діалогіч­не мовлення, однак серед композиційно-мовленнєвих форм більшу частоту виявили опис та міркування; ступінь складності творів 1.99; середня довжина простих речень 7.6, складносурядних речень 17.2, складнопідрядних речень 19.6, складних речень ускладненого типу 33.1, абсолютна середня довжина речень у всіх творах 14.8;
- для ідостилю К. Тухольського характерним композиційно-мов­лен­нє­вим фактором є повідомлення, а серед типів тексту (компонентів) - мова персо­на­жів, яка займає майже 39 % текстового масиву, спричиняючи переважне вжи­­ван­ня простих речень і спонукаючи до використання більш коротких речень; сту­пінь складності його творів складає 1.46; середня довжина простих речень 5,3, складносурядних речень 16,2, складнопідрядних речень 14,5, складних речень ускладненого типу 27,9, абсолютна середня довжина речень у всіх творах 10,0;
· У кожному з дослід­жу­ваних індивідуально-авторських стилів кінця ХХ століття в синхронії встановлено:
- Г. Бьоль вживає ускладнені синтаксичні структури, що може бути пояснено тематикою його творів; серед типів тексту найуживаніша мова персонажів; ступінь складності творів 4.72; середня довжина простих речень складає 9.37, складносурядних речень 24.86, складнопідрядних речень 23.41, складних речень ускладненого типу 55.94, абсолютна середня довжина речень у всіх його творах 33.98;
- К.Вольф надає перевагу простим та складнопідрядним реченням, що є ос­нов­ними синтаксичними структурами у повідомленні; серед типів тексту в її творах більшу частину віддано авторському мовленню; ступінь складності тексту 1.95; середня довжина простих речень складає 7.09, складносурядних речень 17.36, складнопідрядних речень 18.32, складних речень ускладненого типу 34.76, абсолютна середня довжина речень у всіх творах 14.86;
- до складносурядних та простих типів речень тяжіє у прозі Г .Во­манн, що виявляється в більшій кількості повідомлень у текстових ма­­си­­вах, ніж описів та міркувань; у її тек­стах авторське мовлення переважає; сту­пінь складності тексту 1.88; середня довжина простих речень складає 7.09, складносурядних речень 19.91, складнопідрядних речень 16.44, складних речень ускладненого типу 36.56, абсолютна середня довжина речень у всіх творах 14.18;
- для авторського ідіолекту Г .Грасса визначальні у вживанні прості та складнопідрядні речення, серед композиційно-мовленнєвих форм характерні повідомлення, які часто побутують у творах автора; Г. Грасс має схильність до вживання непрямої мови; ступінь складності тексту 1.94; середня довжина простих речень складає 8.11, складносурядних речень 21.00, складнопідрядних речень 20.47, складних речень ускладненого типу 35.12, абсолютна середня довжина речень у всіх творах 14.69;
- Й. Ебнер схиляється до вживання складних речень ускладненого типу; серед типів тексту в її творах переважає авторське мовлення, серед композиційно-мовленнєвих форм описи та міркування; ступінь складності творів 2.38; середня довжина простих речень складає 7.04, складносурядних речень 19.46, складнопідрядних речень 19.37, складних речень ускладненого типу 38.71, абсолютна середня довжина речень у всіх творах 18.45;
- прості речення найширше представлені в текстових масивах П. Зюскінда; найуживанішим серед типів тексту є авторське мовлення, серед композиційно-мовленнєвих форм опис; ступінь складності тексту 2.24; середня довжина простих речень складає 9.15, складносурядних речень 21.99, складнопідрядних речень 23.68, складне речення ускладненого типу 46.63, абсолютна середня довжина речень у всіх творах 18.54.
- Г. Кант теж часто вживає ускладнені речення, однак менше, ніж З. Ленц та Г. Бьоль, у його прозі більш використовувані складносурядні речення; у тво­рах перевага надавалася мові персонажів та повідомленням; ступінь склад­­ності творів 2.51; середня довжина простих речень складає 6.62, складносурядних речень 20.36, складнопідрядних речень 16.69, складних речень ускладненого типу 44.91, абсолютна середня довжина речень у всіх творах 21.22;
- прозу З. Ленца найвиразніше характеризують складні речення усклад­неного типу та складносурядні речення, які складають „левову” частку його тек­стових масивів; для З. Ленца характерна мова персонажів, із композиційно-мовленнєвих форм ав­тор надає перевагу вживанню описів та міркувань; ступінь складності його тво­рів 3.49; середня довжина простих речень у досліджених творах 6.61, складносурядних речень 20.91, складнопідрядних речень 18.45, складних речень ускладненого типу 41.59, абсолютна середня довжина 26.60;
- у прозі Е. Шмідт домінують складнопідрядні речення, особливо в описах і міркуваннях; провідним серед типів тексту є авторське мов­лен­ня; сту­пінь складності творів 2.91; середня довжина простих речень складає 8.95, складносурядних речень 18.50, складнопідрядних речень 18.82, складних речень ускладненого типу 32.22, абсолютна середня довжина речень у всіх творах 17.49;
Отримані квантитативні оцінки дають змогу встановити ступінь подіб­ності й розбіжності між стилями окремих авторів та об’єктивно опи­сати стилістико-синтаксичні особливості авторських розмежувань у частоті вживання різних типів синтаксичних структур на міжавторському та внутрішньоавторському рівнях:
- найближчими за частотою вжи­вання різних синтаксичних структур виявилися письменники К. Вольф і Т. Манн, Г. Грасс та П. Зюскінд; за розміром речень найближчими є твори К. Вольф і Г. Грасса, Ф. Кафки та П. Зюскінда;
- найбільш дистантні стилі Г. Бьоля, З. Ленца і К. Тухольського.
Отримані в дисертації дані про довжину речення засвідчують існування яскравої індивідуальної творчої манери кожного з авторів за цією ознакою. Найбільші індивідуально-авторські відмінності виявили:
- Г. Бьоль (абсо­лют­­на середня довжина речень в його творах склала 33.98 слово­фор­ми) та З. Ленц (абсолютна середня довжина 26.60 слова), що значно вище ніж „норма” для стилю художньої літератури („норма” = 16.62);
- К. Ту­холь­сь­кий­ середня довжина 9.96 словоформи, що значно нижче від „норми” у прозі.
Найбільшою варіативністю синтаксичних структур вирізняються склад­но­сурядні речення (74,46%). Приблизно таку ж активність виявляють і прості речення (73,5%); дещо менша варіативність притаманна складним реченням ускладненого типу (44,15%); найменша складнопідрядним реченням (40,19%).
Довжина та розподіл різних типів речень, як і більшість інших стильо­вих ознак, виявляють певну залежність від часового фактора: тексти однієї жанро­вої та/або стильової приналежності й різних періодів розвитку мо­ви мають конкретні відмінності в довжині речення та вживанні синтак­сич­них структур у тексті. Отримані дані засвідчують, що в текстах початку ХХ сто­літ­тя домінують прості та складносурядні речення, а в текстах, написаних у кін­ці століття, переважають складнопідрядні та речення ускладненого типу. По­мі­­че­­но збільшення середньої довжини речення в кінці століття відносно по­чат­ку століття.
Загальний коефіцієнт складності досліджених текстів (2.47) підтверджує отримані іншими дослідниками дані про спрощення синтаксичної будови текстів порівняно з ХІХ століттям. Найменший коефіцієнт склад­ності вия­ви­ли синтаксичні структури у творах К. Тухольського 1.46; най­біль­ший у З. Ленца (3.49) та Г. Бьоля (4.72), при середньому коефіцієнтові складності для художнього стилю 2.47.
Вивчення типів речень і частоти їх вживання та довжини в публіцистичних текстах дає підстави констатувати, що:
· для політичних і науково-технічних статей характерні складно­під­ряд­­ні речення; для економічних текстів прості речення; для статей куль­­ту­ри складносурядні речення та складні речення ускладненого ти­пу; се­­редня довжина речення в політичних статтях складає 14,9; в економічних статтях 14,4; в наукових рубриках 14,7; у рубриках культури 16,8;
· у текстах економічних, наукових і текстах культури переважає авторське мовлення, а в політичних статтях мова учасників суспільно-політичних процесів та непряма мова;
· прості та складнопідрядні речення частіше вживаються у публіцистичних текстах в авторському мовленні та мові персонажів; складносурядні та ускладнені в непрямій мові;
· у політичних та еко­номічних рубриках найуживанішими виявилися повідомлення, в наукових рубриках і текстах культури описи.
Проаналізований матеріал засвідчив принципову відмінність на міжстильовому рівні:
· встановлену частоту вживання синтаксичних структур у художніх творах, що відрізняється від публіцистичних: виявлено зв’язок між ознаками [художньої прози] і [складними реченнями ускладненого типу] та [публіцистикою] і [складнопідрядними реченнями]; дещо слабший зв’язок спостерігається між ознаками [публіцистика] і [прості речення] та [художня проза] і [складносурядні речення];
· у ху­­дож­ньому стилі порівняно з публіцистичним є переважаюча наявність у творах описів і мір­ку­вань, а у пуб­ліцистичних текстах домінують повідомлення.
Певні розходження виявлено в розподілі та розмірі різних типів синтаксичних структур залежно від гендерного чинника (в текстах, написаних чоловіками та жінками), зокрема:
· у художніх творах, написаних чоловіками, частіше трапляються прості ре­чення, а у творах жінок, складнопідрядні речення; абсолютна середня довжина речення в чоловіків складає 17.14 словоформи, в жінок 15.68;.
· серед досліджених складнопідрядних речень у жінок-авторів домінують наслідкові, причини та додаткові; у чоловіків-авторів модальні, часу, місця та умовні;
· у текстах, створених жінками, більшу частину займає авторське мовлення та непряма мова; в текстах чоловіків мова персонажів.
Серед чинників, які впливають на частоту вживання різних типів синтаксичних одиниць у тексті та їх довжину, найбільш суттєвими є параметри функціонального стилю і хронологічний фактор, а на розмір речень додатково впливають ще й компоненти тексту.
Коло проблем, пов’язаних із такими важливими параметрами дослідження тексту як частота вживання структурних типів речення та їх розмір мають наукову перспективу.
Серед можливих сфер подальшого наукового пошуку можна зазначити такі:
a. глибина складних речень, особливо ускладненого типу, в функціональних та індивідуально-авторських стилях;
б. вплив тематики твору на його синтаксис;
в. структурний тип речення та його довжина в інших функціональних стилях.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ НАУКОВО-КРИТИЧНИХ ДЖЕРЕЛ:

Аврорин В.А. Проблемы изучения функциональной стороны языка. Л.: Наука, 1975. 276 с.
Адмони В.Г., Сильман Т.И. Формы и градации охвата действительной структуры предложений как проблема языкового стиля // К 70-летию В.М.Жирмунского. М.-Л., 1964. С. 5457.
Адмони В.Г. Синтаксис современного немецкого языка. Л.: Наука, 1973. 366 с.
Адмони В.Г. Теоретическая грамматика немецкого языка: Строй современного языка. М.: Просвещение, 1986. 336 с.
Акимова Г.Н. Новое в синтаксисе современного русского языка. М.: Высш. шк., 1990. 166 с.
Алексеев П.М. О квантитативной типологии текста // Труды по лингвостатистике. Тарту, 1981. С. 313.
Алісеєнко О.М. Особливості художнього простору та часу в романі А. Мердок „The Nice and The Good”: Автореф. дис. ... канд. філ. наук: 10.01.04 / Дніпропетровський національний ун-т. Д., 2001. 18 с.
Арапов М.В. Квантитативная лингвистика // Под ред. Ю.Н. Караулова, АН СССР, ВИНИТИ. М.: Наука, 1988. 183 с.
Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл. М.: Наука, 1976. 383 с.
Арутюнова Н.Д., Ширяев А.Н. Русское предложение: Бытийный тип (Структура и значение). М.: Рус. яз., 1983. 199 с.
Астахова Л.И. Предложение и его членение: прагматика, семантика, синтаксис. Днепропетровск: ДГУ, 1992. 160 с.
Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энциклопедия, 1969. 607 с.
Бабайцева В.В., Максимов Л.Ю. Современный русский язык: Синтаксис. Пунктуация. М.: Просвещение, 1981. 271 с.
Бабенко Л.Г. Филологический анализ текста. Основы теории, принципы и аспекты анализа: Учебник для вузов. М.: Академический Проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2004. 464 с.
Бабина Т.П. О соотношении сложных и простых предложений // Сложное предложение и диалогическая речь. Тверь, 1990. С. 1825.
Баранов А.Н., Крейдлин Г.Е. Структура диалогического текста: лексические показатели минимальных диалогов // Вопр. языкознания. 1992. №3. С. 8493.
Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 444 с.
Бевзенко С.П. Структура складного речення в українській мові. К.: Вид-во Київ. держ. пед. ін-ту, 1987. 79 с.
Беднарская Л.Д. Бессоюзное сложное предложение и текст // Сложное предложение в тексте. Калинин, 1988. С. 5056.
Безпояско О.К., Городенська К.Г,, Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія. К.: Либідь, 1993. 336 с.
Белошапкова В.А. Сложное предложение в современном русском языке. М.: Просвещение, 1967. 160 с.
Белошапкова В.А. О формуле сложного предложения // Единицы разных уровней языка. М.: Наука, 1969. 331 с.
Белошапкова В.А. Сложное предложение и словосочетание // Грамматическое описание славянских языков. Концепции и методы. М.: Наука, 1974. 256 с.
Белошапкова В.А. Современный русский язык: Синтаксис. М.: Высшая школа, 1977. 248 с.
Белянин В.П. Психолингвистические аспекты художественного текста. М., 1988. 122 с.
Бельчиков Ю.А. Стиль русских публицистов последней трети ХІХ века. М.: Изд. Моск. ун-та, 1970. 70 с.
Бельчиков Ю.А. Лексическая стилистика: проблемы изучения и обучения. М.: Рус. яз., 1988. 157 с.
Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447 с.
Береснев С.Д., Крылова Р.Р., Фих И.М. Субъязыки, стили и художественная литература // Субъязыки и функциональные стили / Отв. ред. С.Д. Береснев. Ульяновск: УГПИ им. И.Н. Ульянова, 1980. С. 3 16.
Бессмертная Н.В. Речевая форма „динамическое описание”: Автореф. дисс. ... канд. фил. наук: 10.02.04 / Киевский гос. пед. ин-т иностр. яз. К., 1972. 24 с.
Бистрова Л.В. Вивчення синтагматичних зв’язків слів за допомогою статистичних методів Мовознавство. 1978. №4. С. 4448.
Бєлова А.Д. Поняття стиль”, жанр”, дискурс”, текст” у сучасній лінгвістиці // Іноземна філологія. 2002. №32. С. 1114.
Благой Д. Слово, образ, стиль (обсуждение книги В.Виноградова «О языке художественной литературы») // Вопросы литературы. №8. 1960. С. 5051.
Блох М.Я. Теоретическая грамматика английского языка. М.: Высшая школа, 1983. 383 с.
Богданов B.B. Семантико-синтаксическая организация предложения. Л.: ЛГУ, 1977. 204 с.
Богданов В.В. Текст и текстовое общение. СПб., 1993. 67 с.
Богданов B.B. О конститутивной единице смысла предложения // Пред­ложение и текст в семантическом аспекте. Калинин: КГУ, 1978. С. 618.
Бойко Ю.П. Вживання підрядних речень у текстах різних функ­ціональних стилів (на матеріалі англомовної прози та публіцистики): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04 / Одеськ. нац. ун-т. Одеса, 2002. 20 с.
Бойко Ю.П. Варіативність авторського дискурсу при реалізації довжини гіпотаксичних структур // Науковий вісник ЧНУ: Збірник наукових праць. Вип.. 213: Германська філологія. Чернівці: Рута, 2004. С. 5768.
Борисенко Н.Д. Гендерний аспект репрезентації персо­наж­ного мовлення в англійських драматичних творах кінця ХХ століття. Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04 / Київський національний лінгвістичний ун-т. Київ, 2003. 23 с.
Бородкин Л.И. Математические методы классификации древних текстов // Методы количественного анализа текстов нарративных источников. М., 1983. С. 830.
Борченко Е.Д. Двусоставные и односоставные предложения в современном украинском литературном языке // Вопросы статистической стилистики. К.: Наукова думка, 1974. С. 156164.
Ботвіна Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови. К.: Артек, 2001. 264 с.
Брандес М.И. Стилистика немецкого языка. М.: Высшая школа, 1983. 271 с.
Брандес М.И. Стилистический анализ. М.: Высшая школа, 1971. С. 88112.
Бронська А.А. Про синтаксичні відношення у безсполучникових складних реченнях // Мовознавство. 1983. №6. С. 5663.
Будагов Р.А. Литературные языки и языковые стили. М.: Высшая школа, 1967. 352 с.
Булаховський Л.А. До поняття „речення”: Наук. збірн. №2-3. К., 1926. С. 4959.
Булаховський Л.А. Питання походження української мови // Твори в 5 т. К., 1975-1983. Т.2, 1977. 631 с.
Бунина М.С. К вопросу о сложном предложении // Вопросы синтаксиса и лексики современного русского языка. М., 1973. 302 с.
Бырдина Г.В., Хоменко И.Б. Диалогические вопросо-ответные единства и проблема классификации сложноподчиненных предложений // Сложное предложение и диалогическая речь. Тверь, 1990. С. 918.
Вазбуцкая К.Г. О характере структуры статического описания // Стилистика художественной речи: Сб. науч. трудов. Л.: ЛГПИ им. А.И.Герцена, 1973. С. 7483.
Вайс М.Я. Структурно-семантические типы предложений в современном немецком языке и их стилистический аспект // Стилистика художественной речи: Сб. науч. трудов. Л.: ЛГПИ им. А.И.Герцена, 1973. С. 8493.
Вакуров В.Н., Кохтев Н.И., Солганик Г.Я. Стилистика газетных жанров. М., 1978. 183 с.
Валимова Г.В. Сложное предложение и сочетание предложений // Теоретические проблемы синтаксиса современных индоевропейских языков. 1975. С. 183190.
Василенко И.А. Сложное предложение с разночленным соподчинением // Русский язык в школе. №6. 1953. С. 117.
Василенко И.А. К вопросу о союзных и безсоюзных предложениях в русском языке // Проблемы современной филологии. М.: Наука, 1965. 476 с.
Васильева Н.М. Сложноподчиненное предложение в современном французском языке. М., 1973. 90 с.
Вашак П. Длина слова и длина предложения в текстах одного автора // Вопросы статистической стилисти