Самопрезентація як засіб створення позитивного іміджу особистості

brief description

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
Інститут психології імені Г.С. Костюка

На правах рукопису
УДК 159.923.2(075)

Капустюк Олена Миколаївна

Самопрезентація як засіб створення
позитивного іміджу особистості

19.00.05 соціальна психологія, психологія соціальної роботи

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

Науковий керівник:
член-кореспондент АПН України,
доктор психологічних наук,
професор
Чепелєва Наталія Василівна

Київ 2007

ЗМІСТ
Вступ3
РОЗДІЛ 1
ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНА
САМОПРЕЗЕНТАЦІЇ У СОЦІАЛЬНІЙ ПСИХОЛОГІЇ
1.1. Дослідження феномена самопрезентації в зарубіжній і вітчизняній психології...............................................................................................................11
1.2. Самопрезентація умова та засіб самоактуалізації особистості...............22
1.3. Проблеми особистісно-ситуаційної детермінації процесу самопрезентації особистості.............................................................................................................39
Висновки до першого розділу
РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ СТРУКТУРИ І ФУНКЦІЇ САМОПРЕЗЕНТАЦІЇ
2.1. Загальна організація та методичний апарат дослідження.........................58
2.2. Аналіз результатів дослідження та їх якісно-кількісна характеристика..71
2.3. Психологічна модель структурної організації процесу самопрезентації особистості...........................................................................................................117
Висновки до другого розділу
РОЗДІЛ 3
ФОРМУВАННЯ ЗДАТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ ДО СТВОРЕННЯ ПОЗИТИВНОГО ІМІДЖУ
3.1. Мета, зміст та засоби програми психотренінгу Самопрезентація як засіб персоналізації особистості”...............................................................................128
3.2. Порівняльний аналіз та підсумкове узагальнення одержаних результатів оптимізації здатності особистості до створення позитивного іміджу ..........168
Висновки до третього розділу
ВИСНОВКИ.......................................................................................................187
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..........................................................193
ДОДАТКИ...........................................................................................................212

ВСТУП

Актуальність дослідження. Уведення в контекст психології проблеми самопрезентації спричинено багатьма обставинами, головною з яких є необхідність в осмисленні феномена самопрезентації у світлі сучасних тенденцій суспільного розвитку. Не менш важливим є вивчення явища самопрезентації для отримання цілісного психологічного знання про сутність людини та її розвиток в умовах надалі все складніших відносин її із оточуючим і власним внутрішнім світом. Не останнє місце у переліку складнощів на шляху дослідження феноменології самопрезентації займає і та обставина, що остання тривалий час була виключною компетенцією представників найрізноманітніших шкіл і течій зарубіжної психології (Є.Аронсон, Р. Баумейстер, М. Вейґольд, І. Гоффман, І. Джонс, Д.Майерс, Т.Піттман, М. Снайдер, Дж. Тедеші, Р. Чалдіні, В. Шленкер).
Поява останнього часу у російській (Н. В. Амяга, Г. В. Бороздіна, Є.Л.Доценко, Ю. М. Жуков, О. М. Зимачова, А. С. Кравченко, І.Ю.Малкова, К. В. Михайлова) і українській (З. Карпенко, Н. В. Корчакова, Н. М. Токарева) психології певної кількості досліджень феномена самопрезентації заклали лише початкову основу для формування необхідної емпіричної бази, відповідно є обмеженими можливості узагальнення отриманих результатів навіть у формі тимчасово прийнятного психологічного концепту. Ці обставини, поруч із об’єктивною складністю феномена самопрезентації, вимагають застосування комплексного підходу, змушують розглядати самопрезентацію як міждисциплінарну проблему.
Отже, проблема самопрезентації, за винятком окремих її аспектів соціологічного та політологічного змісту (П.С.Гуревич, Н.Є.Завацька, А. С. Коваль­чук, Ф. А. Кузін, Е. Б. Перепелиця, Г. Почепцов, Т.В.Скрипаченко, Б. Г. Ушаков, В. М. Шепель), спеціальному психологічному аналізу не піддавалася, а наявні у літературі спорадичні випадки опису самопрезентації залишаються на рівні невідрефлексованих феноменологічних проявів, до того ж у площині найрізноманітніших за своїм змістом актів безпосередньої чи опосередкованої взаємодії.
Таким чином, можна констатувати, що, попри наявність певного інтересу, проблема самопрезентації і до теперішнього часу залишає чимало відкритих питань. Зокрема, спостерігається надзвичайна строкатість різних теоретичних підходів, термін самопрезентація обтяжений різним, подекуди відверто суперечливим змістом. Все це робить теоретично і практично вагомим завдання систематизації та інтеграції наявних поглядів у рамках певної психологічної теорії, побудови теоретичної моделі самопрезентації як психологічного явища, розроблення адекватних цій моделі методів вивчення, а також засобів, спрямованих на сприяння особистості у виборі власного вектору розвитку, зокрема, як суб’єкта самоактуалізації і самореалізації.
Виходячи з актуальності зазначеної проблеми, недостатнього розроблення її у сучасній психологічній літературі було визначено тему дисертаційного дослідження „Самопрезентація як засіб створення позитивного іміджу особистості”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах науково-дослідних тем лабораторії когнітивної психології Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України „Теоретико-методологічні проблеми психологічної герменевтики”. Номер держреєстрації 0199U002647. „Соціально-психологічні чинники розуміння та інтерпретації особистого досвіду”. Номер держреєстрації 0104U000222. Тема затверджена 19 листопада 2001 р. на Вченій Раді Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України (протокол № 10) та затверджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН в Україні (протокол № 9 від 27 листопада 2001 р.).
Об’єкт дослідження процес самопрезентації особистості.
Предмет дослідження психологічні чинники та засоби представлення себе Іншому як носія позитивного Я.
Мета дослідження полягає у з’ясуванні експериментальним шляхом особистісно-ситуаційних чинників актуалізації процесу і стратегій самопрезентації, а також у розбудові на цій основі програми психологічних впливів (психотренінгу), спрямованих на формування в особистості адекватних для неї засобів створення позитивного іміджу.
Відповідно до предмета та мети дослідження було висунуто такі гіпотези:
зміст і тип самопрезентації особистості позитивного Я-образу перебуває у залежності як від впливу чинників особистісного і ситуативного характеру, так і від напрямку обрання нею вектору саморозвитку як системоутворювального фактору самопрезентації;
характер співвідношення константності та варіабельності самопрезентації в ситуаціях міжособової взаємодії корелює із сформованим на попередньому етапі соціалізації індивідуальним досвідом реалізації особистістю комунікативних настанов;
статева належність постає однією із важливих детермінант змістових і процесуальних характеристиках самопрезентації;
здатність особистості до самопрезентації позитивного Я-образу уможливлюється в разі успішного оволодіння нею в умовах спеціального навчання рефлексивними техніками самоатрибуції і атрибуції іншого, а також самоконтролю і саморегуляції.
Перевірка гіпотез дослідження та досягнення мети передбачали розв’язання таких завдань:
1. здійснити теоретичний аналіз і узагальнення наявних у соціально-психологічній літературі основних підходів до проблеми самопрезентації особистості загалом, юнацького віку зокрема;
2. розробити інструментарій діагностики самопрезентації, обґрунтувати доцільність уведення до методичного комплексу інших прийомів, релевантних досліджуваному явищу;
3. шляхом емпіричного дослідження встановити особистісно-ситуаційні інваріанти, якими забезпечується досягнення особистістю бажаного ефекту самопрезентації;
4. визначити характер співвідношення константних і варіабельних компонентів прояву самопрезентації у ситуаціях інтеракційної взаємодії;
5. виявити специфіку розгортання процесу самопрезентації залежно від актуального стану комунікативної взаємодії і досвіду статевої соціалізації особисто­сті;
6. на основі результатів констатувального дослідження розробити психологічну модель структурно-динамічної організації самопрезентації, її компонентів і функцій;
7. створити і верифікувати програму оптимізації здатності особистості до самопрезентації позитивного Я-образу;
8. здійснити підсумковий якісний і кількісний порівняльний аналіз отриманих результатів, окреслити можливі шляхи їх впровадження у практику роботи психологічної служби вищої ланки освіти.
Методологічну основу дослідження склали: загальнопсихологічні положення про сутність, розвиток та закономірності становлення самосвідомості особистості (К. О. Абульханова-Славська, Л. І. Анциферова, О.Г.Асмолов, Г. О. Балл, М. Й. Боришевський, В. А. Брушлінський, Г.С.Костюк, С. Д. Максименко, В. О. Моляко, В. В. Москаленко, А.Б.Орлов, В. Г. Панок, М. І. Пірен, С. Л. Рубінштейн, В. В. Столін, В.О.Татенко, Т. М. Титаренко, П. Р. Чамата, Н. В. Чепелєва) загалом, на етапі професійної підготовки у закладах вищої освіти (Л. В. Долинська, О.М.Волкова, О. К. Дусавицький, М. М. Заброцький, І. А. Зязюн, О.В.Киричук, В. Г. Кремень, Л. М. Мітіна, С. О. Мусатов, М. В. Савчин, В.А.Семиченко) зокрема; теоретичні основи розуміння самопрезентації як єдності внутрішнього і зовнішнього, особистісного і ситуативного (Р. Аркін, І. Гофман, В. А. Лабунська, Б. Шленкер); уявлення про соціально-психологічні чинники процесу самопрезентації (Н. В. Амяга, О. В. Зінченко, Ю.С. Крижанська, М. С. Неслер, Г. Г. Почепцов, О. А. Соколова-Бауш, В. П. Третьяков); концептуальні положення теорії цілепокладання (О. Н. Арестова, Н. Ф. Наумова, Ю. М. Швалб, А. І. Яценко); положення та принципи психологічної теорії ситуації (Л. Ф. Бурлачук, Н. В. Вітт, В. Н. Дружинін, Е.Ю. Коржова, Н. Б. Михайлова, Р. Нісбетт, Л. Росс, В. І. Уварова); базові теоретичні положення ґендерної психології (С.Бем, Т.В.Бендас, В. О. Геода­кян, Т. В. Говорун, Д. М. Ісаєв, В. Е. Каган, І. С. Клецина, І.С.Кон, Е. Т. Соколова), а також сучасні підходи до змісту і форм надання особистості психологічної допомоги (О. Ф. Бондаренко, Н. Ф. Каліна, В.В.Рибалка, Н. В. Чепелєва, Т. С. Яценко).
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань у роботі були застосовані методи теоретичного (зіставлення, систематизація, класифікація, узагальнення) та емпіричного дослідження. На різних етапах емпіричного дослідження добирався і використовувався комплекс методів і прийомів, що включав спостереження, опитування (у формі анкетування, інтерв’ю, бесіди), аналіз продуктів діяльності, експертне оцінювання, індивідуальні та групові техніки, спрямовані на розвиток здатності особистості до самопрезентації.
Отримані дані піддавалися кількісному (кореляційному, кластерному, факторному) аналізу з подальшою їх якісною інтерпретацією і змістовним узагальненням. Статистичне оброблення даних та графічна презентація результатів здійснювалися за допомогою персонального комп’ютера на базі пакету статистичних програм SPSS 12.0.
Організація і експериментальна база дослідження. Дослідження здійснювалось на базі Мукачівського технічного інституту. Загальна кількість досліджуваних становила 231 особу: серед них 122 представників чоловічої статі і 109 жіночої. Дослідження здійснювалося впродовж 20022006 рр.
На першому етапі (2002 р.) були визначені теоретико-експериментальні підходи до порушеної проблеми, конкретизовані методи та загальна стратегія дослідження.
На другому етапі (20032004 рр.) на базі розробленої психологічної моделі шляхом констатуючого дослідження із використанням комплексу психодіагностичних методів і прийомів був встановлений актуальний рівень розвитку та особливості процесу самопрезентації, а також їх зв’язок із особистісними і ситуаційними змінними, визначено загальну стратегію програми формувальних впливів.
На третьому етапі (20052006 рр.) здійснювалась апробація та верифікація одержаних за допомогою зазначеної програми результатів, сформульовано висновки, накреслено шляхи практичного впровадження отриманих результатів.
Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувалися використанням надійних і валідних діагностичних методик, поєднанням якісного і кількісного аналізу емпіричних даних, репрезентативністю вибірки та застосуванням методів математичної статистики із залученням сучасних програм оброблення даних.
Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягають у тому, що в ньому вперше на засадах принципу особистісно-ситуаційного підходу вивчається соціально-психологічна проблема, що полягає у з’ясуванні психологічної природи самопрезентації, визначенні структурно-динамічної організації та психологічного змісту її складових, що відповідають статусу типологічних утворень; запропоновано структурно-динамічну модель самопрезентації, що складається із трьох складових (особистісної, адаптивної, експонованої), якими зумовлюється обрання особистістю відповідної стратегії (пізнавальної, адаптивної, самозахисної) і форми актуалізації Я, зокрема, в функції реальної, поточної чи пред’явленої ідентичності; показано, що розроблена модель самопрезентації дозволяє розглядати вказаний феномен з огляду його внутрішньоособистісного та ситуаційного компонентів; встановлено, що самопрезентація є відносно цілісним, ієрархічно організованим психічним феноменом, провідну роль у ґенезі і способах вияву останньої у ситуаціях інтеракційної взаємодії відіграє потреба в утвердженні персонального самобуття шляхом створення позитивного образу Я та відповідного йому іміджу; показано, що самопрезентація як соціально-психологічний феномен відіграє роль засобу і умови вияву у соціумі відповідного вектору самовизначення, зокрема, автентичного, амбівалентного та конвенційного; визначені якісні характеристики і особливості самопрезентації у юнацькому віці залежно від статевої приналежності.
Практичне значення дослідження полягає у тому, що розроблений у даному дослідженні комплекс прийомів виявлення особливостей самопрезентації може бути використаний практичними психологами як психодіагностичний інструмент, який може слугувати основою у індивідуальному консультуванні з питань побудови особистістю найбільш адекватних стратегій самопрезентації, а також організації процедури її оптимізації, яка поєднує у собі інформаційні та навчальні компоненти; розроблений на основі результатів даного дослідження курс „Самопрезентація як засіб персоналізації особистості”, містить матеріали з проблеми самопрезентації та її змістових аспектів, конкретні рекомендації, методичні прийоми та критерії оцінки рівня сформованості здатності особистості до самопрезентації як засобу створення нею власного позитивного Я-образу, які можна використовувати у навчальному процесі з метою стимуляції самопізнання й саморозвитку.
Отримані результати можуть бути використані широким колом спеціалістів в галузі освіти, професійної орієнтації, менеджменту тощо.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Головні положення та результати наукового дослідження доповідалися і були схвалені на Міжнародній науковій конференції „Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології” (Київ, 2001), Міжрегіональному науковому семінарі „Конструктивна психологія і професіоналізація особистості” (Тернопіль, 2002), Міжнародній науково-практичній конференції „Спадкоємність та інновації в українській психологічній науці” (Переяслав-Хмельницький, 2002), Шостій Міжнародній конференції молодих науковців „Проблема особистості в науці: результати та перспективи досліджень” (Київ, 2003), Науково-практичній конференції „Психологія особистості безробітного” (Київ, 2004), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Соціально-психологічні проблеми тендерної стратифікації суспільства” (Луганськ, 2004), Першому Всеукраїнському конгресі психологів (Київ, 2005), а також на засіданнях лабораторії когнітивної психології Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України.
Теоретичні положення та практичні результати впроваджено у програму спецкурсу з соціальної психології Мукачівського технічного інституту (довідка №319 від 27.12.2006 р.), Миколаївського „Відкритого міжрегіонального інституту розвитку людини „Україна” (довідка №578 від 29.12.2006 р.), Східноукраїнського національного університету ім.Володимира Даля (довідка №108-115/д 22 від 22ю12. 2006 р.), Рівненського державного гуманітарного університету (довідка №129 від 28.11.2006 р.).
Публікації. Зміст та результати дисертаційного дослідження відбито у 16 публікаціях. Із них 9 у фахових виданнях, включених до списку, затвердженого ВАК України.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що налічує 227 найменувань та додатку. Основний зміст дисертації викладено на 192 сторінках. Дисертація містить 19 таблиць та 9 рисунків.

bibliography

ВИСНОВКИ

Перший розділ має оглядовий характер і присвячений висвітленню, аналізу і систематизації наявних у літературі тлумачень феномена самопрезентації. У підсумку констатується, що концепт самопрезентації розглядається у різних теоретичних і проблемних контекстах, зокрема, у контексті символічного і процесуального інтеракціонізму, теорії унікальності атракції тощо, синтез яких в рамках певного несуперечливого теоретичного положення не уявляється можливим.
Констатовано, що наявні у літературі підходи у своїй переважній більшості фактично обмежують феноменологію самопрезентації аналізом окремо узятої складової (мотиви, тактики і стратегії представлення особистістю свого поверхового Я), відтак і можливість розуміння самопрезентації як цілісної психологічної реальності, що виконує не лише функцію зв’язку особистості із соціальним оточенням, а й функцію оволодіння нею власною поведінкою і власним внутрішнім світом (бути для себе), які не дозволяють здійснювати їх пряму операціоналізацією, відтак і довести пояснювальну можливість останніх.
Зазначається, що, на відміну від зарубіжної, вітчизняна психологія перебуває на початку психологічного осмислення запозиченого із іншого соціокультурного контексту концепту самопрезентації, а отже і містить широкий діапазон відкритих питань починаючи від дефініції самого поняття, розроблення адекватних йому діагностичних прийомів, накопичення емпіричного масиву даних, встановлення пріоритетних напрямів і задач дослідження, уведення отриманих результатів в поле сучасного досвіду розвитку психології тощо.
Відсутність інструментальних засобів діагностики самопрезентації штовхає дослідників до феноменологічного опису самопрезентації, а відтак до відмови від розкриття психологічного механізму детермінації поведінки людини.
У розділі обґрунтовується теза про те, що загальним методологічним і теоретичним підґрунтям, що дозволяє інтегрувати множинність наявних поглядів на базі спільної загальнотеоретичної моделі, може слугувати принцип особистісно-ситуаційного підходу як евристичного з огляду з’ясування психологічного змісту і особливостей розгортання процесу самопрезентації у просторі її інтеракційної взаємодії, так і його застосовного потенціалу і умови керування психічним розвитком особистості загалом, на етапі її навчально-професійної підготовки зокрема.
Осмислення досвіду дослідження проблеми самопрезентації у зарубіжній і вітчизняній психології дозволило сформулювати авторське визначення конструкту самопрезентації, процедура операціоналізації на матеріалі емпіричного дослідження репрезентативної вибірки випробуваних висвітлюється у другому розділі.
Поданий у емпіричній частині дослідження матеріал, присвячений дослідженню змісту, структури і функції самопрезентації як засобу створення позитивного образу Я особистості підтвердив, з одного боку, припущення про структурно-динамічну організацію процесу самопрезентації, а з іншого факт детермінації досліджуваного феномену як переліком певних особистісних диспозицій, так і її статевою належністю.
Встановлено, зокрема, що отримані за допомогою розробленої авторської версії опитувальника самопрезентації результати дозволили виявити відносно константний їх розподіл на групи, відтворюваність яких на репрезентативних вибірках, надає останнім статус типологічних. Відповідно до психологічного змісту отриманих типів, останні були проінтерпретовані як такі, що співвідносяться, зокрема, із особистісним, пластичним і експонованим типом, із якими, у свою чергу, узгоджуються пізнавальна, адаптивна і самозахисна стратегії презентації особистості у повсякденній і значущій ситуації безпосередньої вербальної і невербальної комунікації.
У розділі на засадах особистісно-ситуаційного підходу розкриваються умови та засоби самопрезентації в широкому контексті інтеракційних взаємин особистості. Визначено, що ситуаційний чинник самопрезентації та релевантна типу останньої стратегія залежить від змісту репрезентації у свідомості особистості значущості ситуації (повсякденного спілкування і ситуації випробування), зокрема, для носії експонованого типу актуалізація ситуаційного чинника має переважно генералізований характер, в той час, як для представників особистісного типу самопрезентаційна поведінка становить звичний, усталений спосіб і сприймається ними як природній засіб створення і утримання з боку Іншого позитивного Я-образу.
Ситуаційна компонента є визначальною для представників пластичного типу незалежно від її змісту і модальності оцінки особистістю.
Здійснений аналіз психологічних відмінностей між вибірками досліджуваних чоловічої і жіночої статі за способом самопрезентації в ситуаціях інтеракційної взаємодії дозволив виокремити перелік особистісних детермінант, що зумовлюють специфіку функціонування процесу самопрезентації у чоловіків і жінок.
Встановлено залежність між типом самопрезентації і характером проектування особистістю вектору саморозвитку Я як суб’єкта самоактуалізації ( на саморозвиток, поточну чи пред’явлену ідентичність).
Емпіричним шляхом доведено, що найуразливішим, з огляду самопрезентації особистістю субстанціонального (дійсного, реального) Я, виявився експонований тип та його домінантна самозахисна стратегія на презентацію Іншому свого фіктивного (удаваного, віртуального) Я, або іміджу, постійний характер якої деформує самоактивність особистості, перетворюючи останню у пасивний орган зовнішніх маніпулятивних впливів.
У підсумку у розділі пропонується емпірична модель процесу самопрезентації особистості, а також наводиться аргументація щодо необхідності розроблення спеціальних психотехнічних засобів оптимізації цього процесу, передовсім для осіб із усталеною орієнтацією на маніпулятивну складову комунікативної поведінки.
У розділі на значному емпіричному матеріалі дослідження доводиться, що досвід такого дослідження феномену самопрезентації як базової характеристики і механізму презентації Я залишається й дотепер вкрай мізерним попри те, що ця проблема давно й систематично вивчається, головним чином у зарубіжній соціальній психології. Складність дослідження зазначеної проблеми полягає у тому, що до останнього часу вона розробляється головним чином в руслі уявлень соціології і політології, які підмінюють дійсний зміст цієї психологічної реальності рамками дослідження часткової складової процесу самопрезентації функцією штучно утворюваного для Іншого поверхового (функціонального) Я, що і зафіксовано у вказаних вище напрямках у понятті імідж. Таке настановлення й відповідна останній практика позбавляє, як підтвердили результати даного, формувального етапу дослідження, феномен самопрезентації його дійсного психологічного змісту, через це і утворює хибну перспективу дослідження самопрезентації як складного і багаторівневого утворення і вагомого складника Я-концепції особистості.
Розроблена у даному дослідженні програма оптимізації здатності особистості до самопрезентації Я-позитивного підтвердила можливість і перспективність керування цим процесом шляхом застосування спеціальних психотехнік, спрямованих на активізацію у особистості особливої рефлексивної діяльності, спрямованої на усвідомлення і трансформацію минулого досвіду діяльності на рівень актуально прийнятого нею настановлення на самореалізацію і само актуалізацію Я як унікальної і самоцінної інстанції буття.
Узагальнення результатів дослідження дозволило зробити низку висновків, що підтвердили сформульовані гіпотези:
1. Підтверджено ефективність особистісно-ситуаційного підходу як продуктивної основи дослідження феноменології самопрезентації.
2. Теоретичний аналіз наявних у зарубіжній і вітчизняній психології підходів до проблеми самопрезентації дозволив обґрунтувати модель самопрезентації, що містить у собі визначення, функції, критерії, опис різних типів її вияву.
3. Показано, що провідним механізмом створення особистістю позитивного образу Я постає сформований на етапі онтогенезу усталений досвід самопрезентації.
4. Шляхом емпіричного дослідження встановлено три типи (особистісний, пластичний, експонований) створення особистістю образу Я, а також релевантні ним три стратегії (пізнавальна, адаптивна, самозахисна) обрання нею варіантів виявлення самототожності (реальної, поточної, пред’явленої) в процесі реалізації комунікативних актів.
5. Встановлено, що самопрезентація особистості є психічним утворенням, яка включає до себе внутріособистісну складову, що описується в термінах її атрибутивних характеристик (саморефлексія, самототожність, інтернальність) і ситуаційну компоненту, що актуалізується у значущих ситуаціях безпосередньої чи опосередкованої взаємодії. При цьому для носіїв особистісного і експонованого типу ситуаційний чинник залишається неактуалізованим, що дозволяє представнику першого типу зберігати притаманну йому інтенцію до самоствердження, а другому не виходити за межі соціально унормованих приписів регуляції власної активності. На противагу зазначеним, пластичний тип перебуває у прямій залежності від ситуації, особистісний сенс якої провокує схильність останнього до поведінки, характерної для вищевказаних типів.
6. Показано, що головними функціями самопрезентації постають екзистенційна і рефлексивна, які забезпечують особистості відповідальне і усвідомлене ставлення як до соціальної дійсності, так і до самої себе.
7. Одержані результати дають підстави стверджувати, що самопрезентація не обмежується актами пред’явлення свого поверхового, зовнішнього Я, але включає до свого змісту внутрішні аспекти Я як її іманентної складової.
8. Доведено, що оволодіння досліджуваними техніками самопізнання, самоатрибуції себе та іншого, самоконтролю і саморегуляції сприяє актуалізації механізму саморефлексії і на цій основі вияву в актах взаємодії сутнісних характеристик Я як суб’єкта самопрезентації.
9. Констатовані певні відмінності за сферою прояву самопрезентації.
Схильність жінок до емоційної забарвленості процесу взаємодії, імпульсивності, відкритості і спонтанності, разом з тим і до домінування у процесі спілкування, до дотримання соціальних нормативів, пов’язується із наявністю у них соціально бажаних рис, зниженим самоконтролем і підвищеним рівнем екстернальності. Зазначений комплекс корелює із належністю їх переважно до експонованого типу самопрезентації, відповідно і до застосування адаптивної та самозахисної стратегій.
Емоційна стриманість, підвищений самоконтроль і відсутність внутрішньої конфліктності, внутрішній локус контролю, почуття незалежності, самовпевненість і самоцінність у чоловіків мають корелятивні зв’язки із їх приналежністю до особистісного типу самопрезентації і застосування пізнавальної стратегії.
Разом з цим, однакові психодіагностичні методи мають для чоловіків і жінок різний психологічний зміст звідси і різні лінії їхньої самопрезентаційної поведінки.
Очевидно, що отримані у даному дослідженні результати і зроблені на їх підставі висновки не вичерпують усієї складності досліджуваної проблеми. Подальше поглиблене вивчення типології форм самопрезентації з позиції особистісно-ситуаційного підходу може виявитися продуктивним як на рівні дослідження окремої особистості, так і різних за віком і статтю угрупувань осіб, об’єднаних за навчальною чи професійною ознакою.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абельс Х. Интеракция, идентичность, презентация. Введение в интерпретативную социологию. Спб. : Изд-во: Алетейя”, 1999. 272 с.
2. Абульханова-Славская К. А. О путях построения типологии личности. // Психологический журнал. 1983. Т. 4. № 1. С. 14-29.
3. Абульханова-Славская К. А. Социальное мышление личности: проблемы и стратеги исследования // Психологический журнал. 1994. № 4.
4. Абульханова А. К. Рубинштейновская категория субъекта и ее различные методологические значения // Психология индивидуального и групового субъекта. М.: ИП РАН, ПЕР СЭ, 2002. С. 34-51.
5. Авер’янова Г. М., Дембицька Н. М., Москаленко В. В. Особливості соціалізації молоді в умовах трансформації суспільства. К.: „ППП”, 2005. 307 с.
6. Агеев В. С. Психологические и социальные функции полоролевых стереотипов // Вопросы психологи. 1987. № 2. С. 152-157.
7. Александров Ю. И., Шевченко Д. Г., Горкин А. Г., Гринченко Ю. В. Динамика системной организации поведения в его последовательных реализациях // Психологический журнал. 1999. № 2. С. 82-89.
8. Алешина Ю. Е., Волович А. С. Проблема усвоения ролей мужчины и женщины // Вопросы психологи. 1991. № 4. С. 74-81.
9. Амяга Н. В. Самораскрытие и самопредъявление личности в общении. /Личность. Общение. Групповые процессы. / Под ред. О. А. Власова. М.: Изд-во АН СССР ИНИОН, 1991. С. 37-74.
10. Ананьев Б. Г. О человеке как объекте и субъекте воспитания // Избранные психологические труды: В 2 т. М.: Педагогика. Т. 2. 1980. С. 9-102.
11. Ананьева Н. А. Мотивы выбора качеств значимых людей в процессе общения и в процессе «самовыбирания» // Мир психологии 1999. № 3. С. 167-173.
12. Андреева Г. М. Психология социального познания: Учебное пособие. М.: Аспект Пресс, 2000. 288 с.
13. Андреева Г. М. Идентичность с социальной средой // Психология социальных ситуаций. Спб.: Питер, 2003. С. 248-256.
14. Андреева Г. М. Социальная психология и социальные изменения // Психологический журнал. 2005. № 5. С. 5-15.
15. Анциферова Л. И. Личность в трудних жизненных условиях: переосмысливание, преобразование ситуацій и психологическая защита // Психологический журнал. 1994. № 1.
16. Анцыферова Л. И. Психологическое содержание феномена субъекта и границы его субъектно-деятельносного похода // Проблема субъекта в психологической науке. М.: Академический проект, 2000. С. 27-42.
17. Аргал М., Фернхейм А., Грахам Дж. Концепт ситуации в различных областях психологии // Психология социальных ситуацій. Спб.: Питер, 2001. С. 41-58.
18. Арестова О. Н. Мотивация и перспективное целеполагание // Вестн. Моск. Ун-та. Сер. 14. Психология. 1999. № 3. С. 16-25.
19. Аронсон Э., Уилсон Г., Эйкерт Р. Социальная психология. Психологические законы поведения человека в социуме. Спб.: Пройм-Еврознак, 2002. 560 с.
20. Асмолов А. Г Личность как предмет психологического исследования. М.: МГУ, 1984. 105 с.
21. Бажин Е. Ф., Голынкина Е. А., Эткинд А. М. Метод исследования уровня субъективного контроля // Психологический журнал. 1984. № 3. С. 152-162.
22. Балл Г. А. Психология в рациогуманистической перспективе: Избранные работы. К.: Изд-во Основа, 2006. 408 с.
23. Бандура А. Теория социального научения. Спб.: Евразия, 2000. 320 с.
24. Белинская Е. П., Жичкина А. Е. Стратегии самопрезентации в Интернет и их связь с реальной идентичностью. 1999.
25. Бендас Т. В. Гендерная психология: Учебное пособие. Спб.: Питер, 2005. 431 с.
26. Берд П. Подай себя! Эффективная тактика улучшения своего имиджа. Минск: Амалфея, 1997. 208 с.
27. Березина Т. М. Исследование внутреннего мира человека методом анализа мысли и образа // Психологический журнал. 1999. № 5. С. 27-37.
28. Берн Ш. Гендерная психология. Спб.: Прайм-Еврознак, 2004. 320 с.
29. Бобнева М. И. Социальные нормы и регуляция поведения. М.: Наука, 1978. 311 с.
30. Бодалев А. А. Формирование понятия о другом человеке как личности. Л.: Изд-во ЛГУ, 1970. 134 с.
31. Бодалев А. А. Понимание Другого как открытие пространства своего «Я» // Мир психологии. 2001. № 3. С. 12-16.
32. Большая энциклопедия психологических тестов. М.: Изд-во Эксмо, 2005. 416 с.
33. Бороздина Г. В. Психология делового общения. М.: Инфра, 2001. 225 с.
34. Браун Л. Имидж путь к успеху. Спб.: Питер Пресс, 1996. 288 с.
35. Будинайте Г. Л., Корнилова Т. В. Личностные особенности и личностные предпочтения субъекта // Вопросы психологии. 1993. № 5.
36. Бурлачук Л. Ф., Коржова Е. Ю. Психология жизненных ситуаций. Учебное пособие. М.: Российское педагогическое агентство, 1998. 263 с.
37. Бурлачук Л. Ф., Михайлова Н. Б. К психологической теории ситуации // Психологический журнал. 2002. № 1. С. 5-17.
38. Буякас Т. М., Зевина О. Г. Внутренняя активность субъекта в процессе амплификации сознания // Вопросы психологии. 1999. № 5.
39. Буякас Т. М. Проблема и психотехника самоопределения личности // Вопросы психологии. 2002. № 2.
40. Буякас Т. М. Инициальный путь развития личности: возможности психологической работы // Вопросы психологии. 2003. № 5. С. 68-79.
41. Василюк Ф. Е. Методологический анализ в психологии. М.: Смысл, 2003. 238 с.
42. Вахромов Е. Е. Проблема Человека: Самость и Я в психологии. / Мир психологии: Научно-методический журнал. Москва-Воронеж. 2002. № 2 (30). С. 30-44.
43. Визгина А. В., Пантилеев С. Р. Проявление личностных особенностей в самоописаниях мужчин и женщин // Вопросы психологии. 2001. № 3. С. 91-100.
44. Витт Н. В. Личностно-ситуационная опосредованность выражения и распознавания эмоций в речи // Вопросы психологии. 1991. № 1. С. 95-107.
45. Войскунский А. Е. Групповая игровая деятельность в интернете. // Психологический журнал 1999. № 1. С. 126-132.
46. Волочков А. А. Активность субъекта как фактор психического развития (гипотезы, модели, факты) // Психологический журнал. 2003. № 3. С. 22-31.
47. Воробьева Л. И., Снегирева Т. В. Психологический опыт личности: к обоснованию подхода // Вопросы психологии. 1990. № 2.
48. Воронина О. А., Клименкова Т. А. Гендер и культура // Женщины и социальная политика (гендерный аспект). М.: ИСЭПН РАН, 1992. С. 10-22.
49. Выготский Л. С. Проблемы развития психики // Собр. соч. в 6 томах. М.: Педагогика, 1983. 368 с.
50. Гендер и язык. М.: Языки славянской культуры, 2005. 624 с.
51. Гендерная психология: Учебно-методическое пособие. Донецк: ДИУ ООО „ Комп’ютер норд”, 2004. 144 с.
52. Глозман Ж. М. Биографии и автобиографии: мифы и факты // Вестн. Моск.Ун-та. Сер. 14. Психология. 2002. № 4. С.5-11.
53. Глоточкин А. Д., Каширин В. П. Социально-психологические аспекты самоутверждения личности в коллективе // Психологический журнал. 1982. № 4. С. 67-77.
54. Говорун Т. В., Кікінеджі О. М. Гендерна психологія: Навчальний посібник. К.: Академія, 2004. 308 с.
55. Голованевская В. И. Характеристики Я концепции и предпочтение стратегий совпадающего поведения // Вестн. Моск. Ун-та. Сер. 14. Психология. 2003. № 4. С.29-37.
56. Головньова І. В., Найдовська І. В. Жіноча самореалізація: гендерно-рольовий аспект // Вісник Харківського держ. пед. ун-ту ім. Г. С. Сковороди. Психологія. 2001. Вип. 7. С. 37-43.
57. Горянина В. А. Развитие доверия как средства гуманизации образования // Развивающая психология основа гуманизации образования. М., 1998. С. 58.
58. Гофман Э. Представление себя другим // Современная зарубежная социальная психология.: Тексты. М.: Изд-во Моск. Ун-та., 1984. С. 188-197.
59. Гофман И. Представление себя другим в повседневной жизни. М.: „КАНОН-пресс-Ц”, «Кучково поле», 2000. 304 с.
60. Гофман И. О «Работе лицом» // Психология социальных ситуаций. Спб.: Питер, 2001. С. 132-170.
61. Гришина Н. В. Психология социальных ситуаций // Вопросы психологии. 1997. № 1. С. 121-132..
62. Гульянова Н. А. О связи самопринятия и осознания Я образа в ситуации неуспеха // Вестн. Моск. Ун-та. Сер. 14. Психология. 2001. № 3. С.68-77.
63. Дмитрова Т. В. Образ „Я” як регулятор міжоосбистісних стосунків у ранній юності // Дис. канд. психол. наук. К., 1993. 186 с.
64. Дорошенко Н. М. Гендерна детермінація вибору студентами стратегії поведінки в конфлікті // Автореф. дис. канд. психол. наук. К., 2003. 19 с.
65. Дружинин В. Н. Ситуационный поход к психологической диагностике способностей // Психологический журнал. 1991. № 2. С. 94-104.
66. Дубовицкая Т. Д. Методика діагностики ситуативной самоактиуализации личности: контекстный поход // Психологический журнал. 2005. № 5. С.70-78.
67. Ершов А. А. К исследованию потребности человека в общении. / Проблемы формирования социогенных потребностей / Под ред. Ш. Н. Чхартишвили. Тбилиси: Мецниереба, 1974. С. 220-222.
68. Журавлев В. И. Психолого-лингвистический анализ субъективности // Психологический журнал. 2004. № 4. С. 66-74.
69. Журавлев Т. Г. Гендерные аспекты самореализации личности // Управління школою. 2003. № 16. С. 7-15.
70. Завацька Н. Є. Психологічні аспекти формування іміджу особистості зрілого віку в контексті проблеми її соціальної адаптації // Зб. Наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. Проблеми загальної та педагогічної психології / За ред. С. Д. Максименка. К.: Гнозіс, 2006. Т. 8. Ч. 8. С. 91-99.
71. Залевский Г. В. Теория субъекта и фиксированные формы поведения // Психологический журнал. 2003. № 3. С. 32-36.
72. Зарецкая О. А. Семиотический поход к проблеме понимания и интерпретации личного опыта / Актуальні проблеми психології: Т. 2. Психологічна герменевтика / За ред. Н. В. Чепелєвої. К., 2001. Вип. 1. С. 40-51.
73. Зимбардо Ф. Застенчивость (что это такое и как с ней справляться). СПб: Питер, 1995. 252 с.
74. Зинченко В. П. Теоретический мир психологии // Вопросы психологии. 2003. № 5. С. 3-17.
75. Зинченко Е. В. Самораскрытие и его обусловленность социально-психологическими и личностными факторами // Автореф. канд. дисс. Ростов-на-Дону, 2000. 23 с.
76. Зинченко Е. В. Самораскрытие личности как социально-психологический феномен // Психологический вестник РГУ. Ростов-на-Дону: Изд-во РГУ, 1997. Вып. 2. С. 404-419.
77. Знаков В. В. Почему лгут американцы и русские: размышления российского психолога над книгой Пола Экмана // Вопросы психологии. 1995. № 2. С. 84-91.
78. Знаков В. В. Классификация психологических признаков истинных и неистинных сообщений в коммуникативных ситуациях // Психологический журнал. 1999. № 2. С. 54-65.
79. Ильин Е. П. Эмоции и чувства. Спб.: Питер, 2001. 752 с
80. Имиджелогия. Как нравиться людям. М.: Народное образование, 2002. 576 с.
81. Калина Н. Ф. О самоактуализации личности (Вместо послесловия) // Маслоу А. Психология бытия . М.: «Рефл-бук»; Киев: «Ваклер», 1997. С. 283-300.
82. Карамушка Л. М. Психологія освітнього менеджменту. Навч. посібник. К.: Либідь, 2004. 424 с.
83. Карпенко З. Автентичність як стрижень самопрезентації політичного лідера // Психологічні перспективи. 2005. Вип. 7. С. 55-62.
84. Кленина И. С. Психология гендерных отношений. Теорія и практика. Спб.: Алетейа, 2004. 408 с.
85. Климов Е. А. Развивающийся человек в мире профессий. Обнинск: Принтер, 1993. 55 с.
86. Князев В. Н. Представление личности о себе и значимих других как субъектах общения // Психологический журнал. 1981. № 4. С. 55-60.
87. Ковалев А. Книга Ирвинга Гофмана „Представление себя другим в повседневной жизни” и социологическая традиция // Гофман И. Представление себя другим в повседневной жизни. М.: „КАНОН-пресс-Ц”, «Кучково поле», 2000. С.5-26.
88. Ковальчук А. С. Основы имиджелогии и делового общения. Ростов на Дону: Феникс, 2004. 251 с.
89. Комаровва Т. К., Кондратьева С. В. Взаимосвязь самопознания и познания других людей в ранней юности // Психологический журнал. 1991. № 3.
90. Кон И. С. В поисках себя: Личность и ее самосознание. М.: Политиздат. 1984. 335 с.
91. Кон И. С. Дружба. М.: Политиздат, 1989. 348 с.
92. Кон И. С. Открытие «Я». М.: Политиздат, 1978. 367 с.
93. Корольчук М. С., Крайнюк В. М. Соціально-психологічне забезпечення діяльності в звичайних та екстремальних умовах. Навчальний посібник. К.: Ніка-Центр, 2006. 580 с.
94. Коростылева Л. А. К вопросу о затруднениях самопрезентации личности (в контексте теории отношений В. Н. Мясищева). // Реферативный журнал. Психология. 1996. № 1. С. 51.
95. Корчакова Н. В. Вивчення стилів самопрезентації в зарубіжній психології. // Актуальні проблеми психології: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія. / За ред. Максименка С. Д., Карамушки Л. М. К., 2002. Т. 1. Ч. 5. С. 78-85.
96. Корчакова Н. В. Сутність явища самопрезентації та його діагностичний потенціал // Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. Максименка С. Д. К., 2000 т. ІІ, Ч. 6. С. 29- 37.
97. Кошелева Ю. П. Самопредъявление одиноких людей в тексте газетных объявлений. // Вопросы психологии. 1998. № 2. С. 107-116.
98. Кравченко А. С. Демонстративное поведение человека: общепсихологический подход к проблеме // Вестн. Моск. Ун-та. Сер. 14. Психология. 1997. № 1. С.67-77.
99. Кравченко А. С. Развитие демонстративного поведения в подростковом возрасте // Вестн. Моск. Ун-та. Сер. 14. Психология. 2000. № 4. С. 42-54.
100. Красников М. А. Влияние лжи на межличностное общение. // Психология и практика. Ежегодник РПО. Ярославль, 1998. Т.4. Вып. 1. С. 94-95.
101. Красовский Б. П. Анализ брачных объявлений (самооценка и требования к партнеру) // Вопросы психологи. 1993. № 5. С. 56-58.
102. Крижанская Ю. С., Третьяков В. П. Грамматика общения. М.: Смысл, 1999. С. 87-104.
103. Крупник Е. П., Сизова Т. Б. Теоретические аспекты психологической культуры межличностных взаимодействий // Мир психологи. 2001. № 3. С. 40-50.
104. Кузин Ф. А. Современный имидж делового человека, бизнесмена, политика. М.: Изд-во „Ось-89”, 2002. 512 с.
105. Кузьмин И. Психотехнологии и эффективный менеджмент. М.: Технологическа