САВЧИН ГАЛИНА ЯРОСЛАВІВНА РАДЯНСЬКА СИСТЕМА ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ У ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЯХ УКРАЇНИ (1944–1953 РР.) ІСТОРИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

brief description

Міністерство внутрішніх справ України
Львівський державний університет внутрішніх справ

На правах рукопису

САВЧИН ГАЛИНА ЯрославІВНА

УДК 343.8 (477.8) "1944/1953"

РАДЯНСЬКА СИСТЕМА ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ У ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЯХ УКРАЇНИ (19441953 РР.):
ІСТОРИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

12.00.01 теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Терлюк Іван Ярославович,
кандидат історичних наук, доцент

Львів 2015

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ.. 4
ВСТУП.. 6
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ.. 15
1.1Історіографія та джерельна база. 15
1.2Методологія дослідження. 35
1.3Концептуальні основи функціонування системи виконання покарань у часи сталінського тоталітарного режиму. 42
Висновки до першого розділу. 58
РОЗДІЛ 2 РАДЯНСЬКІ ОРГАНИ ТА УСТАНОВИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ ЯК СКЛАДОВА КАРАЛЬНО-РЕПРЕСИВНОГО АПАРАТУ.. 61
2.1Еволюція радянської пенітенціарної системи (19171954 рр.). Відомче підпорядкування місць позбавлення волі 61
2.2Нормативно-правове регулювання діяльності радянських пенітенціарних установ та режиму утримання арештованих і засуджених до позбавлення волі 90
2.3Кадрове забезпечення органів і установ виконання покарань. 119
Висновки до другого розділу. 138
РОЗДІЛ 3 ОРГАНИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ У ПРОЦЕСАХ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВОЇ ПЕРЕБУДОВИ (РАДЯНІЗАЦІЇ) ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ.. 141
3.1Завдання органів виконання покарань у боротьбі з українським національно-визвольним рухом. 141
3.2Роль місць позбавлення волі в радянському кримінальному процесі. 150
3.3Співпраця та взаємодія органів виконання покарань з іншими радянськими карально-репресивними структурами та спецгрупами МДБ УРСР. 163
Висновки до третього розділу. 174
ВИСНОВКИ.. 176
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 183

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

БВР Будинки виправних робіт
БПГР Будинки примусових громадських робіт
БПР Будинки примусових робіт
ВББ Відділ боротьби з бандитизмом
ВНК Всеукраїнська надзвичайна комісія
ВР СРСР Верховна Рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік
ВР УРСР Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки
ВТВ Виправно-трудовий відділ
ВТ ВВ Військовий трибунал Внутрішніх військ
ВТК Виправно-трудовий кодекс
ВТП Виправно-трудове право
ВТТ Виправно-трудові табори
ВТУ Виправно-трудові установи
ВЦВК Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет
ГВШ Головний військовий штаб
ГОГП Групи охорони громадського порядку
ГУДБ Головне управління державної безпеки
ГУЛАГ Головне управління виправно-трудових таборів, трудових поселень і місць ув’язнення
ГТУ Головне тюремне управління
ДПУ Державне політичне управління
КК Кримінальний кодекс
КПК Кримінально-процесуальний кодекс
КТ Концентраційні табори
МВС Міністерство внутрішніх справ
МДБ Міністерство державної безпеки
МОГП Міністерство охорони громадського порядку
МЮ Міністерство юстиції
Наркомат Народний комісаріат
НКВС Народний комісаріат внутрішніх справ
НКДБ Народний комісаріат державної безпеки
НКЮ Народний комісаріат юстиції
ОДПУ Об’єднане державне політичне управління
ОК Окружний комітет
ОУН Організація українських націоналістів
ОЧГ Оперативно-чекістські групи

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі на основі аналізу одержаних наукових і архівних матеріалів досліджено проблему організації та діяльності радянської системи виконання покарань у західних областях України у 19441953 рр. Цьому сприяли загальнонаукові і спеціальні методи дослідження, на основі яких отримано достовірні результати, що мають цінність у розвитку історико-правової науки України. На основі реалізації мети і завдань дослідження сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, основними з яких є такі:
1.Питання радянських репресій, зокрема функціонування установ позбавлення волі, постійно привертали увагу вітчизняних і зарубіжних науковців, а також громадськості. Водночас діяльність радянських пенітенціарних органів і установ у Західній Україні в післявоєнні роки (19441953 рр.) у вітчизняній історико-правовій науці комплексно не вивчалась. Досі немає повного переліку місць позбавлення волі, що існували на теренах Західної України, не здійснено їх класифікацію за основним призначенням, режимом утримання та іншими критеріями. Відсутні й публікації збірок нормативних документів, що регламентували діяльність цих установ. Натомість існують еклектичні наукові розвідки (здебільшого історичного, а не історико-правового характеру), присвячені діяльності окремих в’язниць у великих західноукраїнських містах.
2.Основними нормативно-правовими актами, що регулювали організацію та діяльність радянської системи виконання покарань на етапі Другої світової війни та у післявоєнний час, стали: «Положення про тюрми НКВС для утримання підслідних» (28.07.1939 р.) (чинне впродовж усього досліджуваного періоду з доповненнями), «Тимчасова інструкція про режим утримання ув’язнених у ВТТ НКВС СРСР» (02.08.1939р.), «Положення про Головне тюремне управління НКВС СРСР» (27.10.1939 р.), Наказ «Про організацію дитячих приймальників-розподільників НКВС в областях Західної України» (17.11.1939 р.), «Положення про тюрми ГУДБ для утримання засуджених» (14.12.1939 р.), Наказ «Про введення єдиної системи реєстрації злочинців, утримуваних у внутрішніх тюрмах і внутрішніх тюремних камерах» (28.05.1941 р.), «Положення про внутрішні тюрми та внутрішні тюремні камери НКДБ» (22.03.1944 р.), Наказ «Про затвердження норм харчування у внутрішніх тюрмах НКДБУНКДБ» (29.11.1945 р.), «Інструкція з режиму утримання ув’язнених у ВТТ та ВТК» (27.03.1947 р.), накази «Про організацію особливих таборів і тюрем МВС для утримання особливо небезпечних державних злочинців і про направлення останніх після відбування покарання на висилку на поселення під наглядом органів МДБ» (16.03.1948 р.), «Про організацію роботи зі заслання, виселення і заслання на поселення» (23.03.1948 р.), «Положення про трудові колонії для неповнолітніх» (23.09.1948 р.) та ін. Основний зміст цих документів свідчить про потужну уніфіковану й розгалужену систему виконання покарань, що відповідала потребам тогочасного тоталітарного режиму, відстежується наростання посилення покарання за окремі склади злочину, ускладнення умов і режиму утримання ув’язнених. Водночас багато уваги приділено питанню залучення контингенту ув’язнених до завдань післявоєнної відбудови народного господарства. Відомчі положення й інструкції післявоєнного часу становлять практичний інтерес для працівників сучасної пенітенціарної системи.
3.Від заснування радянської пенітенціарної системи її діяльність була орієнтована на виконання завдань побудови соціалістичного та (з 1936 р.) комуністичного суспільства. Це передбачало не лише подолання опору, а й фізичне знищення так званих експлуататорських елементів та контрреволюціонерів, а також невиправних кримінальних злочинців, шляхом перетворення їх на «табірний пил». Щодо тих категорій в’язнів, які не становили політичної небезпеки і яких вважали «соціально близькими» (кримінальних злочинців, вихідців із нижчих верств населення), допускалася ймовірність перевиховання працею.
У післявоєнні роки кримінально-виконавча система, порівняно з довоєнними, зазнала певних концептуальних змін, пояснюваних, по-перше, нестачею робочих рук у країні, по-друге, так званою «сучою війною». З огляду на перший чинник, в’язнів намагалися залучати до відбудови народного господарства, що спричинило певну лібералізацію режиму, появу матеріальних стимулів, пільгове обчислення строків позбавлення волі як винагороду за високі показники в роботі тощо. Зіншого боку, втягнення пенітенціарних установ в економічне життя країни призвело до появи корупційних явищ у керівній ланці місць позбавлення волі. В наступну історичну епоху ці тенденції набули загрозливого характеру.
«Сучу війну» (конфлікт між «законниками» та «суками») штучно «підігрівали» адміністрації виправних установ. З її допомогою планували знищувати засуджених за загальнокримінальні та політичні злочини «руками» самих злочинців, а відтак наблизити «цілковиту перемогу» утопічного комуністичного суспільства, безпосереднє будівництво якого післявоєнний СРСР розпочав уже 1947 р. Конфлікти в суто кримінальному середовищі справді спричинили фізичне винищення частини криміналітету та зменшення тиску його представників на «мужиків і політичних». На установи позбавлення волі, розміщені у західних областях України, «суча війна» мала відносний вплив через особливості основного контингенту ув’язнених.
Протягом досліджуваного періоду радянська пенітенціарна система залишалася негуманною, карна та запобіжна функції покарання домінували над виховною.
4.У воєнні та перші післявоєнні роки колишніх в’язнів, чиїми послугами на посадах наглядачів користувалася система виконання покарань, замінили демобілізовані солдати; представники середньої та вищої управлінської ланки отримали спеціальну професійну та вищу освіту. Відчутним чинником прогресивних змін пенітенціарної системи стало соціалістичне змагання в середовищі виправно-трудових таборів і виправно-трудових колоній системи ГУЛАГу.
У діяльності післявоєнної системи виконання покарань була проблема плинності кадрів. Для установ виконання покарань Західної України вона загострювалася через: відсутність спеціалізованих навчальних закладів для підготовки фахівців; формування керівної ланки з працівників східних областей УРСР та республік СРСР, які не були обізнані із загальною політичною ситуацією в регіоні, не володіли українською мовою, не зважали на менталітет в краї, не мали практичного досвіду роботи. Номенклатуру установ виконання покарань поповнювали колишні офіцери, червоноармійці, демобілізовані з лав Радянської армії, а також жінки. Рівень оплати їхньої праці суттєво зріс, але її престижність залишалася низькою.
Амністія 27 березня 1953 р. позначилась на всій системі виконання покарань. Звільнення значної частини засуджених призвело до зменшення кількості виправно-трудових установ, а відтак, до скорочення штатів їх співробітників. Чимало працівників з апаратів управління і безпосередньо з установ позбавлення волі перейшло до органів міліції та інших силових відомств.
5.Радянську кримінально-виконавчу систему після гітлерівської окупації областей Західної України відновлювали за загальним для СРСР зразком, незважаючи, зокрема, на регіональну специфіку. Колишні польські тюрми «перепрофільовували» в карно-виправні заклади, які поєднували органи нагляду, тюрми для осіб, які перебували під слідством, пересильні тюрми, виправні колонії, дитячі виправні колонії, місця тимчасового утримання, звідки частину засуджених етапували до виправно-трудових таборів і колоній, що знаходились за межами УРСР.
Попри це, місця позбавлення волі були переповнені, потужностей польської та румунської пенітенціарних систем було недостатньо для виконання поставлених завдань «очистити» суспільство від класово-ворожих та націоналістичних елементів, хоча кількість кримінальних злочинців суттєво не змінилася.
У радянських тюрмах умови утримання суттєво відрізнялися від «буржуазних» Польщі та Румунії передусім залученням в’язнів до суспільно корисної праці, обмеженими нормами харчування, відсутністю змоги отримання грошових переказів та продуктових передач з «волі», певними вимогами до листування засуджених з рідними та близькими тощо.
6.Умови утримання підозрюваних у вчиненні правопорушень на етапі досудового слідства, зокрема: «крита» тюрма, мінімальна тривалість щоденних прогулянок, занижені норми харчування, отримання продуктових посилок та грошових передач тощо, були реально прирівняні до умов утримання злочинців, засуджених за вчинення найтяжчих злочинів. Це суттєво обмежувало волю підозрюваних, унеможливлювало їхній опір та породжувало намагання змінити режим на полегшений табірний шляхом погодження з висунутими обвинуваченнями. Певні пільги (тривалість прогулянок, кращі продукти харчування) у таких закладах мали неповнолітні в’язні та вагітні.
У пересильних тюрмах фіксували випадки епідемій, неналежного надання медичної допомоги, утримання в’язнів у непридатних для життя умовах. Це призводило до високої смертності їх контингенту.
У виправно-трудових таборах і колоніях режим утримання був дещо м’якшим, оскільки ув’язнені були зазвичай зайняті у народному господарстві. Ймовірність поліпшення харчування та побутових умов утримання як винагороди за зразковий (доблесний) труд позитивно позначалась на продуктивності праці в’язнів.
7.Радянська пенітенціарна система постійно була складовою карально-репресивного апарату. Особливо це явище простежувалось у часи так званого культу особи, коли установи виконання покарань знаходились у підпорядкуванні та безпосередньому складі НКВС (МВС). Взаємодія відбувалася на рівні обміну інформацією, отриманою під час агентурної внутрішньокамерної роботи, а також шляхом надання слідчим НКВС (МВС) та НКДБ (МДБ) сприятливих умов для «роботи» зі звинуваченими (шляхом створення останнім дискомфортних умов утримання) та засобами агентурної внутрішньокамерної розробки.
Водночас обмін кадрами між структурними підрозділами НКВС (МВС) та НКДБ (МДБ) був доволі винятковим явищем.
8.Успіхи агентурно-оперативної роботи в пенітенціарних установах пояснюються не тільки високим професіоналізмом радянських «чекістів», а й об’єктивними чинниками, зокрема протистоянням «сук» та «законників» за їхнього спільного тиску на «політичних», а також складними умовами тюремного побуту, загалом процесами згортання збройного опору ОУНУПА тощо.
У місцях позбавлення волі тривала активна агентурна розробка контингенту ОУНУПА та вербування агентів із цього середовища. Одним із важливих завдань агентурної роботи в установах виконання покарань було виявлення зв’язків ув’язнених з їхніми соратниками на волі. Особливу увагу приділяли питанням конспіративності агентурної роботи, а також протидії намаганням позбавлених волі повстанців-націоналістів вести подвійну гру, аби виявити радянську агентуру у власних шеренгах.
Обмін агентами між тюрмами відбувався лише за згоди Головного тюремного управління НКВС (МВС).
9.Радянські кримінально-процесуальні норми передбачали ув’язнення і поміщення в установи камерного типу навіть за діяння незначної суспільної небезпеки. Така практика полегшувала роботу слідчого через утиск інтересів та змоги для захисту підозрюваних, які опинялися під потужним психологічним, а подекуди й фізичним тиском. Ймовірно, давався взнаки й чинник непрофесіоналізму післявоєнного слідчого апарату, який екстрено поповнювали особами без належної правничої освіти демобілізованими офіцерами-випускниками короткострокових юридичних курсів.
У процесі дослідження виявлено непоодинокі факти незаконного (навіть з огляду на радянські кримінально-процесуальні норми) взяття звинувачених під варту та їх подальшого звільнення за протестом прокурора.
Прокурорський нагляд як вищий державний нагляд за законністю був зведений нанівець численними відомчими наказами, інструкціями, директивами. В установи, у яких утримували засуджених Особливою нарадою, прокурор міг зайти, тільки пред’явивши спеціальну перепустку, видану адміністрацією цієї установи.
10.Тоталітарна радянська держава мала у своєму розпорядженні потужну професійно вишколену карально-репресивну систему, складовою якої були органи виконання покарань. Карально-репресивний апарат послуговувався не лише викривленим радянським «класовим» законодавством, а й практично безкарністю його порушень нібито задля інтересів служби. За допомогою цих важелів радянській владі вдалося домогтися певних зрушень, наприклад: запобігання розмаху збройної національно-визвольної боротьби уже 1947 р.; помітного скорочення вуличної злочинності (крадіжок, грабежів тощо). Однак із партійними та урядовими завданнями створити «людину комуністичного майбутнього» карально-репресивні органи не тільки не впоралися, а й не зуміли наблизитися до їх виконання. Рівень кримінальної злочинності в СРСР залишався доволі високим, а економічна злочинність навіть демонструвала тенденцію до зростання. Це, вважаємо, можна пояснити хибністю комуністичної концепції боротьби зі злочинністю, невиправданими сподіваннями на каральну та запобіжну функції за фактичного ігнорування виправної.

Список використаних джерел

НЕОПУБЛІКОВАНІ АРХІВНІ МАТЕРІАЛИ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

1. Акты справки и докладные записки по проверке следственной работы горрайпрокуратур / ДАЛО. Ф.Р-239. Оп.2. Спр.111. Арк.140.
2. Анализ по уголовным делам, прекращенным в процессе предварительного следствия органами прокуратуры области за 1948г. / ДАЛО. Ф.Р-239. Оп.2. Спр.162. Арк.156.
3. Дело по обвинению ЗарийчукД.И. по ст.98 ч.2 КК УССР / Прокуратура УССР Львовской области / ДАЛО. Ф.Р-225. Оп.3. Спр.79. Арк.168.
4. Дело по обвинению МалютинаР.И. по ст.98 ч.2 КК УССР / Прокуратура УССР Львовской области / ДАЛО. Ф.Р-225. Оп.3. Спр.33. Арк.171.
5. Дело по обвинению МежевикинаД.Ф. в дезертирстве из рядов Красной Армии и подделке личных документов 19441945гг. / ДАЛО. Ф.Р-239. Оп.2. Спр.11. Арк.126.
6. Дело по обвинению ПивеньИ.И. по ст.97 КК УССР / Прокуратура УССР Львовской области / ДАЛО. Ф.Р-225. Оп.3. Спр.62. Арк.1342.
7. Дело по обвинению Шутяк М.С. по ст.99 КК УССР / Прокуратура УССР Львовской области / ДАЛО. Ф.Р-225. Оп.3. Спр.109. Арк.173.
8. Доклады, обзоры и справки о работе следователей области за августдекабрь 1944г. / ДАЛО. Ф.Р-239. Оп.2. Спр.1. Арк. 154.
9. Книга учета следственных дел / Прокуратура УССР Львовской области; ДАЛО. Ф.Р-239. Оп.2. Спр.91. Арк.157.
10. Львівський обласний суд (Міністерство юстиції УРСР) кримінальний відділ. Наряд: вироки і ухвали по кримінальним справам за 1947 рік. Категорія «Службові злочини» / ДАЛО. Ф.Р-225. Оп.2. Спр.76. Арк. 165.
11. Наблюдательное производство №74 по делу СмагиМ.И., обвиняемого в контрреволюционной агитации против колхозного строя среди крестья с.Дорошев Куликовского района / Прокуратура УССР Львовской области следственный отдел; ДАЛО. Ф.Р-239. Оп.2. Спр.153. Арк.130.
12. Обзоры и основные показатели работы следователей области за 1945 год / ДАЛО. Ф-239. Оп.2. Спр.28. Арк.127.
13. Прокуратура УССР Львовской области следственный отдел // Наблюдательное производство №48 по делу АлександроваМ.И., совершившего побег из места заключения / ДАЛО. Ф.Р-239. Оп.2. Спр.222. Арк.16.

ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

14. Дело с копиями постановлений об освобождении заключенных с тюрьмы №1 от 7июля 1945г. г.Тернополь / ДАТО. Ф.Р-9. Оп.3. Спр.3. Т.1. Арк.1150; Т.2. Арк.1151.
15. Інструкції щодо організації та агітаційної діяльності ОУНУПА за 19461948рр. / ДАТО. Ф.Р-3472. Оп.1. Спр.66. Арк.118.
16. Інформаційні матеріали про хід колективізації та посилення органів радянської влади каральних акцій проти національно-визвольного руху на Тернопільщині у 1948р. / ДАТО. Ф.Р-3472. Оп.1. Спр.64. Арк.14.
17. Лист оперуполнамоченного Кременецкого РО МГБ Макушина к кущевому ОУН ГалюкуВ.П. с просьбою приходить с повинной от 3декабря 1947г. / ДАТО. Ф.Р-3472. Оп.1. Спр.57. Арк.1.
18. Прокуратура Тернопільської області / ДАТО. Ф.Р-8. Оп.3. Спр.90. Арк.189.
19. Прокуратура Тернопольской области. Наблюдательное производство по делу №436 ЯковичР.М. по ст.171 ч.2 УК УССР / ДАТО. Ф.Р-9. Оп.2. Спр.37. Арк.112.
20. Прокуратура Тернопольской области. Наряд актов проверок внутренних тюрем МГБ / ДАТО. Ф.Р-8. Оп.3. Спр.93. Арк.1119.
21. Прокуратура Тернопольской области. Наряды №13 с копиями постановлений об освобождении заключенных с тюрьмы №1 согласно Указу Президии Верховного Совета СССР от 7июля 1945г. / ДАТО. Ф.Р-9. Оп.3. Спр.150. Арк.1153.
22. Прокуратура Тернопольской области. Акты проверок КПЗ и законности задержаний граждан, замечания по ним / ДАТО. Ф.Р-8. Оп.2. Спр.27. Арк.1217.
23. Сводный статистический отчет о работе прокуратуры Тернопольской области за 1946г. / ДАТО. Ф.Р-8. Оп.5. Спр.3. Арк. 12.

ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

24. Доклад прокурору республики о работе по спецделам прокуратуры Станиславской области, 13апреля 1945г. 16января 1946г. / ДАІФО. Ф.Р-584. Оп.3. Спр.6. Арк.157.
25. Доклады и докладные записки прокурору республики о работе отдела по спецделам прокуратуры Станиславской области, 15января 1декабря 1952г. / ДАІФО. Ф.Р-584. Оп. 3. Спр. 51. Арк. 1118.
ГАЛУЗЕВИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

26. Директива МГБ СССР от 2декабря 1946г. №79 «О порядке представления донесений о происшествиях в тюрьмах и тюремных камерах МГБУМГБ / ГДА СБУ. Ф.9. Спр.16. Арк.252255.
27. Инструкция №034 от 9июня 1941г. «О порядке ареста сотрудников НКВД и содержания арестованных в камере административно-арестованных» / ГДА СБУ. Ф.9. Спр.39. Арк.4250.
28. Инструкция №40/42 от 15марта 1945г. «О указании начальникам УНКВД краев и областей, начальникам ИТЛ НКВД» / ГДАСБУ. Ф.9. Спр.16. Арк.270279.
29. Приказ Министра Внутренних Дел Союза ССР за 1953г. №0345 «С объявлениям постановления №7 Пленума Верховного Суда СССР от 29-го сентября 1953года «О судебной практике по применению конфискации имущества» / ГДА СБУ. Ф.9. Спр.17. Арк.207210.
30. Приказ Министра Внутренних Дел Союза ССР, Министра Государственной Безопасности Союза ССР и Генерального Прокурора СоюзаССР №00279/00108/72сс 1948р. «Об организации особых лагерей и тюрем МВС для содержания особо опасных государственных преступников и о направлении последних по отбытии наказания в ссылку на поселение под надзор органов МГБ» / ГДА СБУ. Ф.9. Спр.16. Арк.269272.
31. Приказ Министра Государственной Безопасности СоюзаССР №00115 1948р. «Об организации работы по ссылке, высылке и ссылке на поселение» / ГДА СБУ. Ф.9. Спр.16. Арк.273275.
32. Приказ Министра Государственной Безопасности Союза ССР №00445 1950г. «С объявлением Постановления Пленума Верховного Суда Союза ССР №8/6/У/сс от 14апреля 1950года» / ГДА СБУ. Ф. 9. Спр.17. Арк.155156.
33. Приказ Народного Комиссара Внутренних Дел Союза ССР за 1939г. №001289 «С объявлением Положения о Главном тюремном управлении НКВД СССР / ГДА СБУ. Ф.9. Спр.84. Арк.211212.
34.&nbs