САВІЦЬКА ВІКТОРІЯ ВАЛЕНТИНІВНА. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ СЕЛЕКЦІЙНИХ ДОСЯГНЕНЬ У РОСЛИННИЦТВІ УКРАЇНИ

brief description

САВІЦЬКА ВІКТОРІЯ ВАЛЕНТИНІВНА. Назва дисертаційної роботи: "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ СЕЛЕКЦІЙНИХ ДОСЯГНЕНЬ У РОСЛИННИЦТВІ УКРАЇНИ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
САВІЦЬКА ВІКТОРІЯ ВАЛЕНТИНІВНА
УДК 342: 631.526.3
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ
СЕЛЕКЦІЙНИХ ДОСЯГНЕНЬ У РОСЛИННИЦТВІ УКРАЇНИ
Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
Діхтієвський Петро Васильович
доктор юридичних наук, професор
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ…………………………..……...........3
ВСТУП…………………………………………………..………….........…........4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОЇ
ОХОРОНИ СЕЛЕКЦІЙНИХ ДОСЯГНЕНЬ У РОСЛИННИЦТВІ:
ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ТА ПИТАННЯ УПРАВЛІННЯ……………..…12
1.1. Правова природа становлення та розвитку інституту управління у сфері
селекційних досягнень у рослинництві.………………………………….………….12
1.2. Нормативно-правове регулювання селекційних досягнень у
рослинництві……………………………………………………………………..……30
1.3. Основоположні засади управління та забезпечення охорони селекційних
досягнень у рослинництві України…………………………………………….…….47
Висновки до Розділу 1.................................................………………………...66
РОЗДІЛ 2. АДМІНІСТРАТИВНО – ПРАВОВА ОХОРОНА
СЕЛЕКЦІЙНИХ ДОСЯГНЕНЬ У РОСЛИННИЦТВІ.........................................71
2.1. Адміністративно-правова характеристика охорони селекційних
досягнень у рослинництві…………………………………………………………….71
2.2. Система суб’єктів управлінської діяльності у сфері охорони прав на
сорти рослин...................................................................................................................92
2.3. Правова охорона нових сортів рослин патентом.……………………...110
Висновки до Розділу 2..................................………………............................126
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОХОРОНИ
СЕЛЕКЦІЙНИХ ДОСЯГНЕНЬ У РОСЛИННИЦТВІ УКРАЇНИ…………...131
3.1. Адміністративна відповідальність як гарантія забезпечення
правопорядку у сфері селекційних досягнень.………………………….…………131
3.2. Адміністративно-правовий статус інституту представників з питань
інтелектуальної власності на сорти рослин………………………….…………….151
Висновки до Розділу 3...............................………………………….…..........168
ВИСНОВКИ…………………………..………………………....…................172
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....................................................183
3
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ВРУ – Верховна Рада України;
ГК України – Господарський кодекс України;
Держветфітослужба України – Державна ветеринарна та фітосанітарна
служба України;
Державна служба – Державна служба інтелектуальної власності України;
Держсільгоспінспекція України – Державна інспекція сільського
господарства України;
Держсортслужба – Державна служба з охорони прав на сорти рослин;
ЄС – Європейський союз;
ЗУ – Закон України;
КК – Кримінальний кодекс України;
КМУ – Кабінет Міністрів України;
UPOV – Міжнародна конвенція по охороні нових сортів рослин;
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення.
Мінагрополітики України – Міністерство аграрної політики України;
Мінекономрозвитку України – Міністерство економічного розвитку і
торгівлі України;
РНК – Рада Народних Комісарів;
СОТ – Світова організація торгівлі;
Угода TRIPS – Угода щодо торговельних аспектів прав інтелектуальної
власності;
ЦК – Цивільний кодекс України.
4
ВСТУП
Актуальність теми. Значення розвитку науки про виведення нових та
покращення існуючих сортів рослин для сучасного суспільства складно
переоцінити. Наразі активно впроваджується співпраця між органами державної
влади і суб’єктами права інтелектуальної власності щодо розв’язання питань
охорони майнових та немайнових прав, незаконного використання
інтелектуальної продукції, врегулювання на рівні законодавства загального
підходу до розгляду та експертизи судових справ щодо порушення об’єктів права
інтелектуальної власності у сфері селекційних досягнень у рослинництві України.
При цьому вкрай важливо на теоретико-правовому рівні розробити концепцію
взаємодії держави та людини при здійсненні адміністративно-правового захисту й
надання адміністративних послуг у сфері організаційної та правової діяльності
органів управління щодо охорони селекції сортів рослин в Україні. У такому
аспекті необхідно орієнтуватися як на історичні передумови становлення й
розвитку інституту управління у сфері селекційних досягнень у рослинництві в
Україні, так і на зарубіжний досвід у цій сфері.
Чимало принципових питань адміністративно-правової охорони
селекційних досягнень у рослинництві не отримали комплексного вирішення не
тільки у нормотворчій практиці, але й у вітчизняній юридичній літературі. Тому
першорядне завдання в українських реаліях − належне правове врегулювання
охорони селекційних досягнень у рослинництві. З огляду на це проблематика
адміністративно-правової охорони селекційних досягнень у рослинництві саме
тепер є актуальною.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. За своїм
змістом та спрямованістю тема дослідження відповідає Закону України «Про
пріоритетні напрями розвитку науки і техніки»; розділу «Правове забезпечення
державного будівництва, розвитку політичної системи та місцевого
самоврядування» Пріоритетних напрямків розвитку правової науки на
2011-2015 рр., затверджених постановою загальних зборів Національної академії
5
правових наук від 24 вересня 2010 р. №14-10. Роботу виконано на кафедрі
адміністративного права Київського національного університету імені Тараса
Шевченка в рамках бюджетної теми «Доктрина права в правовій системі України:
теоретичний і практичний аспект» (номер теми 11 БФ 042-01, номер державної
реєстрації 0111U008337). Тема дисертаційної роботи в остаточній редакції
затверджена вченою радою юридичного факультету Київського національного
університету імені Тараса Шевченка (протокол від 18 вересня 2014 р. №1).
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у розробці і
формулюванні висновків щодо удосконалення адміністративно-правових засад
охорони селекційних досягнень у рослинництві України, визначенні місця, ролі та
завдань суб’єктів владних повноважень, а також обґрунтуванні наукових
рекомендацій щодо удосконалення нормативно-правової бази з досліджуваних
питань.
Реалізація вказаної мети зумовила необхідність послідовного вирішення
таких задач:
– виявити правову природу (історію) становлення та розвитку інституту
управління селекційних досягнень у рослинництві;
– проаналізувати стан нормативно-правового регулювання селекційних
досягнень у рослинництві та на цій основі розробити пропозиції щодо його
удосконалення;
– встановити роль адміністративного права в правовому регулюванні
селекційних досягнень у рослинництві, розглянувши елементи адміністративноправового механізму управління та забезпечення охорони селекційних досягнень
у означеній сфері;
– розкрити зміст адміністративно-правової охорони селекційних досягнень
у рослинництві, на цій підставі сформулювати поняття «адміністративно-правова
охорона селекційних досягнень у рослинництві»;
– дослідити діяльність суб’єктів системи органів виконавчої влади у сфері
охорони прав на сорти рослин і внести пропозиції щодо її покращання;
6
– охарактеризувати умови і порядок правової охорони нових сортів рослин
патентом та обґрунтувати пропозиції щодо удосконалення нормативно-правового
регулювання у цій сфері;
– розкрити місце і роль впливу адміністративної відповідальності на стан
охорони селекційних досягнень;
– визначити правовий статус представника з питань інтелектуальної
власності на сорти рослин на підставі аналізу його діяльності в сучасних умовах;
– розробити й обґрунтувати пропозиції щодо удосконалення законодавства
України стосовно охорони селекційних досягнень у рослинництві України та
порядку судового розгляду в даній сфері.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з
правовою охороною селекційних досягнень у рослинництві.
Предмет дослідження − адміністративно-правові засади охорони
селекційних досягнень у рослинництві України.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить низка
філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методів, що дали змогу
забезпечити об’єктивний, повний та всебічний розгляд досліджуваного предмета.
Застосування історичного методу дозволило здійснити історичний аналіз
становлення та розвитку інституту управління селекційних досягнень у
рослинництві (підрозділ 1.1). За допомогою системного методу було
систематизовано існуючі в юридичній літературі погляди стосовно змісту
адміністративно-правової охорони селекційних досягнень у рослинництві, що
дало змогу сформулювати поняття «адміністративно-правова охорона
селекційних досягнень у рослинництві» (підрозділ 2.1). Формально-логічний
метод уможливив формулювання визначень та розгляд позицій дослідників з
обраної тематики (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2, 2.3). Нормативно-порівняльний метод
застосовувався для порівняльного аналізу положень Конституції України,
міжнародно-правових документів, законодавства зарубіжних країн, законодавчих
та нормативних актів України, якими регулюються відносини у сфері селекційних
досягнень. Цей метод допоміг розробити напрями подальшого вдосконалення
7
положень чинного законодавства України у сфері селекційних досягнень
(підрозділи 1.2, 1.3, 2.2, 2.3, 3.2). Статистичний метод використано для
узагальнення результатів вивчення практики, виявлення помилок, яких
припускаються при регулюванні у сфері селекційних досягнень у рослинництві
(підрозділи 3.1, 3.2) та ін. Ці методи наукового дослідження використовувалися у
їх взаємозв’язку.
Теоретико-методологічну основу дослідження становлять наукові праці
вітчизняних та зарубіжних учених-юристів, зокрема В. Б. Авер’янова,
О. Ф. Андрійко, Г. А. Андрощука, В. М. Бевзенка, А. І. Берлача, Ю. П. Битяка,
Ю. Л. Бошицького, В. В. Галунька, С. Т. Гончарука, С. Г. Гордієнка, І. С.
Гриценка, В. О. Жарова, І. Г. Запорожець, В. М. Єрмоленка, П. В. Діхтієвського,
Р. А. Калюжного, Ф. О. Кіріленка, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпакова,
А. Т. Комзюка, А. А. Корчинського, О. В. Кульчицької, В. І. Курила,
Є. В. Курінного, Н. В. Лебідь, Н. Р. Малишевої, О. М. Мельник, Р. С. Мельника,
О. Ю. Піддубного, О. А. Підопригори, О. В. Пічкура, М. В. Пушкар,
О. П. Світличного, О. Д. Святоцького, А. М. Статівки, С. Г. Стеценка,
О. В. Тандира, В. Г. Третьякова, В. Ю. Уркевича, О. І. Харитонової, Р. Б. Шишки
та інших. Слід зауважити, що окремі аспекти охорони прав на сорти рослин
розглядалися у дисертаційних дослідженнях представників науки
адміністративного права М. В. Пушкар (2006 р.) та І. Г. Запорожець (2010 р.).
Нормативною базою дослідження є Конституція України, міжнародні акти,
чинні законодавчі та інші юридичні акти у сфері охорони селекційних досягнень у
рослинництві.
Емпіричну базу дослідження складає статистична інформація та
узагальнення практичної діяльності державних органів, уповноважених
застосовувати заходи адміністративної відповідальності за порушення
правопорядку у сфері селекційних досягнень.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця робота є
одним з перших в українській адміністративній науці комплексним дослідженням,
8
присвяченим вивченню проблем адміністративно-правових засад охорони
селекційних досягнень у рослинництві.
У результаті дослідження було сформульовано й умотивовано низку нових
концептуальних положень, що мають важливе теоретичне та практичне значення,
а саме:
вперше:
– обґрунтовано таку періодизацію становлення та розвитку інституту
управлінських відносин у сфері селекційних досягнень у рослинництві України:
перший період − від зародження землеробства до середини XIX ст.; другий –
1840–1921 рр.; третій – 1922–1931 рр.; четвертий − 1932−1991 рр.; п’ятий −
1992−2001 рр.; шостий −2002−2010 рр.; і останній, сьомий період – від 2011 року
по теперішній час;
– сформульовано авторське визначення поняття «адміністративно-правова
охорона селекційних досягнень у сфері рослинництва» як сукупність
адміністративно-правових заходів, спрямованих на захист прав та законних
інтересів суб’єктів права селекційних досягнень у сфері рослинництва, щодо
охорони та захисту права селекціонерів і інших суб’єктів права інтелектуальної
власності на сорти рослин;
– обґрунтовано доцільність удосконалення чинного законодавства у сфері
охорони прав на сорти рослин, зокрема шляхом внесення змін до статей 47 та 49
Закону України «Про охорону прав на сорти рослин». Частину 1 ст. 47
«Обмеження майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин» Закону
слід доповнити пунктом «г» у такій редакції: «г) будь-яка особа, яка використовує
посадковий матеріал сорту, повинна застосовувати назву цього сорту навіть після
припинення правової охорони прав на сорт». Статтю 49 цього ж Закону викласти
у такій редакції: «При використанні сорту дозволяється поєднувати його назву зі
знаками для товарів і послуг та зазначенням походження товарів. У цьому разі
назва сорту повинна бути легко пізнаваною»;
– доведено доцільність з урахуванням особливостей нормативно-правового
регулювання селекційних досягнень в адміністративному законодавстві такого
9
об’єкта права інтелектуальної власності, як сорт рослин, доповнити Главу 6
КУпАП статтею 513
«Порушення у сфері селекційних досягнень»;
удосконалено:
– положення про необхідність унесення змін до існуючого регламенту
складання та подання заявки на сорт рослин у частині розширення можливостей
суб’єктів права інтелектуальної власності на сорти рослин, а саме встановлення
строків розгляду поданої заявки на сорт рослин з метою запобігання затягуванню
розгляду таких заяв;
– критерії щодо оформлення державними інспекторами з охорони прав на
сорти рослин матеріалів про адміністративні правопорушення. З метою
удосконалення нормативно-правового регулювання оформлення матеріалів про
адміністративні правопорушення запропоновано внести зміни до пункту 1.3
Інструкції по оформленню державними інспекторами з охорони прав на сорти
рослин матеріалів про адміністративні правопорушення щодо чіткого визначення
права державних інспекторів як суб’єктів юрисдикції;
– теоретичні підходи щодо створення в структурі суб’єктів управлінської
діяльності у сфері рослинництва Державної служби з охорони селекційних
досягнень у рослинництві України. Створення запропонованого органу відповідає
правовим аспектам охорони прав на сорти рослин як нетрадиційного об’єкта
права інтелектуальної власності та трансферу сучасних методів біотехнології;
дістали подальшого розвитку:
– процедура патентування прав на сорти рослин та визначення поняття
«процедура патентування прав на сорти рослин», під якою слід розуміти
встановлений нормативно-правовими актами порядок подання заявки на
отримання патенту, здійснення експертизи на відповідність умовам
патентоспроможності, державну реєстрацію майнових прав інтелектуальної
власності на сорти рослин, засвідчених патентом, що відбувається шляхом
внесення відповідних відомостей до державного реєстру патентів;
10
– аргументація щодо назви посади представника з питань інтелектуальної
власності на сорти рослин, яка не повною мірою відображає сутність його
діяльності, бо є ширшою за представництво.
Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження
полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний
інтерес і можуть бути використані у:
– науково-дослідницькій сфері – положення та висновки дисертації можуть
бути основою для подальшого удосконалення правового регулювання
селекційних досягнень у рослинництві (акт впровадження в діяльність
Національної академії аграрних наук України від 14.04.2016 р. №11-10/71);
– правотворчій діяльності – для вдосконалення законодавства у сфері
селекційних досягнень у рослинництві України;
– правозастосуванні – для покращення практичної діяльності органів
виконавчої влади в частині забезпечення охорони селекційних досягнень у
рослинництві України;
– навчальному процесі – для підготовки навчальної та навчальнометодичної літератури, а також у ході проведення лекцій та практичних занять з
курсів «Адміністративне право України», «Аграрне право України» (акт
впровадження в діяльність юридичного факультету Київського національного
університету імені Тараса Шевченка від 18.09.2015 р.).
Особистий внесок здобувача. Дослідження виконане дисертантом
самостійно, з використанням новітніх здобутків вітчизняної та зарубіжної науки
адміністративного права, усі викладені в ньому положення і висновки
обґрунтовано на основі власних розвідок. У співавторстві з Діхтієвським П. В.
опубліковано наукову статтю «Принципы управления в сфере селекционных
достижений в растениеводстве Украины» (автором особисто досліджені
принципи управління у сфері селекційних досягнень у рослинництві). У
дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувались.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження пройшли
апробацію у виступах автора на міжнародних науково-практичних конференціях:
11
«Наукова дискусія: питання юриспруденції» (Тернопіль, 2014 р.); «Юридична
наука та практика у третьому тисячолітті» (Кошице, Словацька Республіка, 2015
р.); «Правотворча та правозастосовча діяльність: теорія, практика, професійний
досвід» (Київ, 2015 р.).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження
відображені у шести наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях (дві з
них у виданнях, які входять до міжнародних наукометричних баз даних), а також
у тезах трьох доповідей на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних
конференціях.

bibliography

ВИСНОВКИ
1. На підставі аналізу історико-правових засад правового регулювання та
охорони селекційних досягнень у рослинництві проведено періодизацію
виникнення і розвитку інституту управління у сфері селекційних досягнень, який
умовно можна відокремити на сім періодів.
Перший період від зародження землеробства і проіснував до середини XIX
століття та характеризується періодом організації емпіричного вивчення насіння
культивованих рослин здебільшого за морфологічними ознаками з метою
подальшого добору кращих (за розміром, формою, забарвленням, масою тощо)
для задоволення потреб споживачів і подальшого добору кращих зразків рослин.
Другий період охоплює період з 1840р. і проіснував до 1921р.
Цей період характеризується порівняльним випробуванням сортів
(посівного насіння). На створене у 1845р. одне із відділень Департаменту
сільського господарства було покладено завдання «по видачі привілеїв» на
винаходи у сільському господарстві. У той період існувала особлива інспекція
сільського господарства південних імперій, яка складалася з інспектора, чотирьох
його помічників із особливих доручень.
Третій період (1922−1931рр.) характеризується створенням у 1922р. Сортонасіннєвого управління Цукротресту з насіннєвими розсадниками і мережею
колективних сортовипробувань та Всеукраїнського товариства насінництва, що
сприяло дослідженню селекційних досягнень у рослинництві із запровадженням
єдиної методології проведення роботи в усіх дослідних станцій і приватних ферм
на основі раціоналізму.
Четвертий період (1932−1991рр.) характеризується створенням у 1932р.
єдиної Всесоюзної державної сортомережі, та створенням у подальшому
сортовипробувальних пунктів з різних культур у кожній республіці.
173
П’ятий період (1992−2001рр.) започаткував перейменування у 1992р.
Державної комісії із сортовипробуванню сільськогосподарських культур в
Державну комісію України з випробування та охорони сортів рослин
Міністерства сільського господарства і продовольства України та прийняттям у
1993р. Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» та визнання України
членом Міжнародного союзу з охорони нових сортів рослин (1995р.).
Шостий період (2002−2010рр.) характерний тим, що у 2002р. на базі
Державної комісії з випробування та охорони сортів рослин, було утворено
Державну служби з охорони прав на сорти рослин та Український інститут
експертизи сортів рослин.
Сьомий період з 2011 року по сьогоднішній день характеризується новим
етапом розвитку охорони селекційних досягнень у рослинництві.
Із затвердження Положення про Державну ветеринарну та фітосанітарну
службу України від 13 квітня 2011р., розпочався новий етап розвитку
управлінських відносин у сфері селекційних досягнень у рослинництві України.
Незважаючи на прийняту Постанову Кабінету Міністрів України «Про
оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 10 вересня
2014р. №442, якою реорганізовано Державну ветеринарну та фітосанітарну
службу України на утворену Державну службу України з питань безпечності
харчових продуктів та захисту споживачів, відповідну діяльність у досліджуваній
сфері й на сьогодні виконує Державна ветеринарна та фітосанітарна служба
України.
2. Нормативно-правовому регулюванню у сфері селекційних досягнень у
рослинництві притаманні особливості, що випливають із специфіки суспільної
діяльності. Нормативно-правові акти у сфері охорони селекційних досягнень у
рослинництві слід класифікувати на норми загального та спеціального
вітчизняного законодавства, та норми міжнародних нормативно-правових актів.
З огляду на значну кількість нормативно-правових актів, що регулюють
селекційні досягнення у рослинництві, підтримана думка про доцільність
прийняття Закону України «Про селекційні досягнення», який повинен усунути
174
прогалини правового регулювання селекції та охорони прав на сорти рослин, як
об’єкта права інтелектуальної власності, та надати подальший поштовх
прогресивним явищем у цій сфері.
3. Розглянуто основоположні засади управління селекційними
досягненнями у рослинництві України: мета, завдання, функції, суб’єкти, об’єкти,
форми, методи та принципи управлінської діяльності. За відсутності в Законі
України «Про охорону прав на сорти рослин» принципів управлінської діяльності,
які становлять основу всього управлінського процесу, запропоновано принципи,
які повинні бути покладені в основу формування системи управління селекційних
досягнень у рослинництві. На цій підставі розглянуто галузевий; міжгалузевий;
поєднання галузевого і міжгалузевого та територіальний принципи.
1) Принцип галузевого управління полягає в тому, що він поєднує однорідні
за своїм характером діяльності об’єкти державного управління у сфері
рослинництва, якому притаманні вертикальні (лінійні) правові відносини, тобто,
відносини прямої підпорядкованості, які складаються між органами державного
управління і керованими ними об’єктами, між Держветфітослужбою України і
інспекційними територіальними органами, яким притаманні вертикальні (лінійні)
правові відносини.
2) Міжгалузевий принцип управління характеризується особливим видом
управлінської діяльності, здійснюваний органами державного управління, що
функціонально не підпорядковані один одному, наділені повноваженнями
надвідомчого характеру стосовно організаційно непідлеглих об’єктів управління,
змістом яких є спеціалізована міжгалузева координація і функціональне
регулювання з питань, віднесених до їхньої компетенції. Незважаючи на те, що
Держветфітослужба України підпорядковується Кабінету Міністрів України, а
Державна служба інтелектуальної власності України − Міністру економічного
розвитку і торгівлі, вказані служби в межах визначених повноважень пов’язані із
охороною об’єктів інтелектуальної власності. У той же час, ці органи державного
управління різняться принциповим характером управлінських відносин у сфері
охорони прав на сорти рослин. Проте, незважаючи на певні функціональні
175
розбіжності управлінських завдань, головне призначення міжгалузевого
управління в указаній сфері полягає в забезпеченні погоджених управлінських дій
щодо охорони прав на сорти рослин. Це також стосується діяльності Державної
фіскальної служби України. Вказані органи виконавчої влади здійснюють
міжгалузеву координацію у питанні охорони прав на сорти, що відноситься до їх
компетенції.
3) Управлінська діяльність передбачає поєднання галузевого і
міжгалузевого принципів управління. Найбільш яскраво міжгалузевий принцип
проявляється в діяльності Держветфітослужби України та Державної фіскальної
служби України, вказана служба вживає заходів до захисту прав інтелектуальної
власності на сорти рослин у процесі зовнішньоекономічної діяльності.
4) Територіальний принцип в управлінській діяльності у сфері селекційних
досягнень у рослинництві полягає у тому, що суб’єкти управління здійснюють
управління на чітко визначеній території. Система суб’єктів управління
функціонує у межах державної території, чим значною мірою зумовлюється вплив
територіального фактору на процеси організації управлінської діяльності.
Держветфітослужба України здійснює свої повноваження на всій території
держави. Цей принцип закріплений в Положенні про Держветфітослужбу
України.
Здійснений аналіз принципів управлінської діяльності дає підстави
констатувати, що розглянуті принципи сприятимуть вдосконаленню структури
управлінської діяльності у сфері селекційних досягнень у рослинництві України.
4. Аналіз особливостей правового регулювання селекційних досягнень у
рослинництві надає підстави для виділення найбільш типових ознак селекційних
досягнень у рослинництві:
по-перше, селекція являє собою еволюцію рослин, що здійснюється
творчою діяльністю селекціонера;
по-друге, результатом діяльності селекціонера є рішення конкретної
практичної задачі, що полягає у виведенні нового сорту рослини;
по-третє, об’єктом селекційного досягнення в рослинництві є новий сорт;
176
по-четверте, вони потребують постійної охорони, яка здійснюється за
допомогою правових норм та організаційних форм.
5. Одним із об’єктів адміністративно-правової охорони виступають
селекційні досягнення у рослинництві. Така охорона не можлива без всього
спектру правового регулювання, включаючи механізм правової охорони нових
сортів рослин, пов’язаного із захистом прав та законних інтересів селекціонерів і
власників сортів рослин. У широкому значенні її слід розуміти як відносини всіх
правових явищ втілених у юридичні форми (закони, нормативно-правові акти,
рішення органів публічної влади, здійснення експертизи тощо).
Запропоновано авторське визначення поняття «адміністративно-правова
охорона селекційних досягнень у сфері рослинництва», під яким слід розуміти
сукупність адміністративно-правових заходів, спрямованих на захист прав та
законних інтересів суб’єктів права селекційних досягнень у сфері рослинництва,
щодо охорони та захисту права селекціонерів і інших суб’єктів права
інтелектуальної власності на сорти рослин.
6. Державні органи управління у сфері охорони прав на сорти рослин
поділяються на органи загальної та спеціальної компетенції, які наділені різною
компетенцією і функціонують на різних рівня. Однією з проблем управлінської
діяльності є відсутність чіткого розмежування компетенції повноважень
державних органів. Сучасна система суб’єктів управлінської діяльності у сфері
охорони прав на сорти рослин не може в повній мірі забезпечити охорону
суб’єктивних прав селекціонерів, володільців патенту та власників майнового
права інтелектуальної власності на поширення сорту.
7. Діяльність органів спеціальної компетенції у сфері охорони прав на сорти
рослин, здобувач поділяє на органи, які здійснюють надвідомчі та галузеві
завдання. До органів державного управління спеціальної компетенції у сфері
охорони прав на сорти рослин відносимо органи державного управління із
підпорядкованими їм територіальними підрозділами, для яких забезпечення
реалізації політики у сфері охорони прав на сорти рослин на державному та
177
місцевому рівнях є одним із головних призначень, належить: Державна
ветеринарна та фітосанітарна служба України та її територіальні органи.
Орган державного управління, який здійснює надвідомчі завдання, є
Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. До органів державного
управління, які здійснюють відомчі та галузеві завдання, належать: Міністерство
аграрної політики та продовольства України; Державна служба інтелектуальної
власності України; Державна фіскальна служба України; Антимонопольний
комітет України. Окрім органів спеціальної компетенції, особливі повноваження
мають Український інститут експертизи сортів рослин, правоохоронні та судові
органи.
8. З метою удосконалення державного управління у сфері охорони прав на
сорт рослин як об’єкта права інтелектуальної власності, пропонуємо утворити
Державну службу з охорони селекційних досягнень у рослинництві України.
Запропонована нами назва відповідає правовим аспектам охорони прав на сорти
рослин як об’єкта права інтелектуальної власності та трансферу сучасних методів
біотехнології, що стосується створення цих об’єктів. Враховуючи потребу
подальшого розвитку врегулювання договірних відносин між науковоселекційними і господарськими насіннєвими структурами, між творчими
індивідами і колективами розумової праці та їх роботодавцями, що є основою
економіки селекційної та насіннєвої справи, створення такої служби буде
відповідати охороні прав селекціонерів, володільців патенту та власників
майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту.
9. Встановлено, що Правилами складання та подання заявки на сорт рослин
не передбачено строку розгляду поданої заявки на сорт рослин. З метою
забезпечення охорони прав і законних інтересів заявників, пропонуємо доповнити
чинні Правила складання та подання заявки на сорт рослин, затверджені наказом
Міністерства аграрної політики України №287 від 26 квітня 2007р., статтею 6, яку
викласти у такій редакції:
«Стаття 6. Строки розгляду поданої заявки на сорт рослин».
178
6.1. Подана заявка на сорт рослин повинна відповідати встановленим
вимогам.
6.2. У разі прийняття заявки на сорт рослин уповноваженою посадовою
особою Установи, подана заявка підлягає реєстрації.
6.3. Перевірка і видача документів заявнику здійснюється в місячний строк
після отримання заявки, яка може бути подана заявником або відправлена
поштою.
Під процедурою патентування прав на сорт рослин розуміється
встановлений нормативно-правовими актами порядок подання заявки на
отримання патенту, здійснення експертизи на відповідність умовам
патентоспроможності, державну реєстрація майнових прав інтелектуальної
власності на сорт рослин, засвідчених патентом, що здійснюється шляхом
внесення відповідних відомостей до державного реєстру патентів.
10. Недоліком правового регулювання охорони прав на сорти рослин
визначаємо не чітко визначені законодавцем обов’язки щодо використання назви
сорту (ст. 49 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин»). З метою
удосконалення чинного законодавства у сфері охорони прав на сорти рослин,
пропонуємо внести зміни в ст. 47 та ст. 49 Закону України «Про охорону прав на
сорти рослин». Частину 1 ст. 47 «Обмеження майнових прав інтелектуальної
власності на сорт рослин» Закону України «Про охорону прав на сорти рослин
доповнити пунктом «г», який викласти у такій редакції:
«г») будь-яка особа, яка використовує посадковий матеріал сорту, повинна
застосовувати назву цього сорту навіть після припинення правової охорони прав
на сорт».
Ст. 49 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» викласти у
такій редакції:
«При використанні сорту дозволяється поєднувати його назву зі знаками
для товарів і послуг та зазначенням походження товарів. У цьому разі назва сорту
повинна бути легко пізнаною».
179
11. Запровадження системи адміністративних судів і прийняття
процесуального законодавства призвело до перерозподілу повноважень у
вирішенні спорів, пов’язаних із об’єктами інтелектуальної власності, за участю
органів державної влади між господарськими і адміністративними судами, де
однією із сторін виступає орган виконавчої влади Державна служба
інтелектуальної власності України. Вказаний орган нерідко буває учасником
спірних правовідносин у зв’язку із зверненням зацікавленої особи з вимогою про
визнання повністю або частково недійсним актів цього органу. Проте, такі справі
розглядаються, як в господарських, так і адміністративних судах.
Законом України «Про охорону прав на сорти рослин» надано право
заявнику оскаржити будь-яке рішення Державної служби інтелектуальної
вланості України щодо поданої заявки до суду, що охоплюється
правовідносинами, що виникають у процесі набуття прав на сорти рослин при
отриманні патенту. До адміністративного суду також можуть бути оскаржені дії
ДСІВ у разі порушення нею ведення Державного реєстру сортів рослин України,
який є офіційним документом, призначеним для реєстрації сортів рослин, яким
надається правова охорона в Україні, та всіх змін щодо їх правового статусу.
Оскарження рішень може бути пов’язано із рішенням Кабінету Міністрів України
щодо наданням примусового дозволу іншим особам на використання сорту
рослин.
З метою визначення судової юрисдикції у сфері інтелектуальної власності
інтелектуальної власності та усунення проблемних питань, пов’язаних із
підсудності спорів підтримується думка про створення в Україні спеціалізованого
патентного суду, який здійснював би правосуддя пов’язане із інтелектуальною
власністю.
12. Проаналізовано норми статей 51–2, 104–1, 164–3 КУпАП. Незважаючи
на те, що об’єктом адміністративного правопорушення відповідно до ст. 51–2
КУпАП є майнові та немайнові права суб’єктів права інтелектуальної власності на
сорти рослин, а ст. 104–1 КУпАП встановлений порядок та умови ведення
насінництва та розсадництва, об’єднавчим процесом у цьому питанні є
180
провадження в справах про адміністративні правопорушення, яке виступає
важливою складовою адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст. 255 КУпАП про вчинення адміністративного
правопорушення на об’єкт права інтелектуальної власності або порушення
порядку та умов ведення насінництва та розсадництва уповноваженими особами
складається протокол. Питання, пов’язані із оформлення матеріалів про
адміністративні правопорушення врегульовані Інструкцією по оформленню
державними інспекторами з охорони прав на сорти рослин матеріалів про
адміністративні правопорушення. Встановлено недоліки в частині нормативноправового регулювання оформлення матеріалів про адміністративні
правопорушення.
З метою удосконалення нормативно-правового регулювання оформлення
матеріалів про адміністративні правопорушення пропонуємо внести зміни в пункт
1.3. Інструкції по оформленню державними інспекторами з охорони прав на сорти
рослин матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом
Державної служби з охорони прав на сорти рослин №450 від 26 серпня 2005р., яку
викласти у такій редакції:
«Інспектори мають право складати протоколи про адміністративні
правопорушення відповідно до Кодексу України про адміністративні
правопорушення щодо порушення законодавства в галузі насінництва,
розсадництва та з охорони прав на сорти рослин (стаття 255 КУпАП) та
направляти їх на розгляд до органів державного контролю в галузі насінництва та
розсадництва (стаття 104–1 КУпАП) або до суду (стаття 51–2 КУпАП)».
13. З урахуванням особливостей нормативно-правового регулюванню
селекційних досягнень в адміністративному законодавстві таких об’єктів права
інтелектуальної власності, як сорти рослин та порода тварин, з метою
вдосконалення чинного адміністративного законодавства, пропонуємо внести до
Глави 6 КУпАП ст. 51–3 «Порушення у сфері селекційних досягнень», яку
викласти у такій редакції:
181
«Порушення законодавства у сфері селекційних досягнень у рослинництві і
тваринництві, привласнення авторства на такий об’єкт або інше умисне
порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності (cорт рослин), що
охороняється законом, – тягне за собою накладення штрафу від двохсот до
п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією
незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її
виготовлення.
14. На підставі аналізу нормативно-правової регламентації та практичної
діяльності представника з питань інтелектуальної власності на сорти рослин
встановлено, що існуюча назва професії «представника з питань інтелектуальної
власності на сорти рослин» не повною мірою відображає сутність діяльності цієї
особи. Ця діяльність є ширшою за представництво.
Норми Закону України «Про охорону прав на сорти рослин», постанови
Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо реалізації Закону України «Про
охорону прав на сорти рослин»; «Положення про представників з питань
інтелектуальної власності на сорти рослин»; «Положення про Державний реєстр
прав інтелектуальної власності на сорти рослин та про видачу патентів України
на сорти рослин»; «Положення про атестаційну комісію з набуття прав
представників з питань інтелектуальної власності на сорти рослин»; «Положення
про Державний реєстр заявок на сорти рослин», встановлюють окремі сторони
адміністративно-правового регулювання діяльності представників з питань
інтелектуальної власності на сорти рослин, спрямовані на правове регулювання
відносин між регуляторними органами та іншими органами державної влади,
засади адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, що
виникають з приводу здійснення представником з питань інтелектуальної
власності на сорти рослин повноважень у цій сфері.
За своєю суттю процес реєстрації права власності на сорт рослин, який
здійснює представник з питань інтелектуальної власності на сорти рослин,
пов’язаний із організаційними формами забезпечення охорони права на сорт
рослин як об’єкта права інтелектуальної власності. Такий процес пов’язаний із
182
адміністративно-правовою охороною прав на сорт рослин і реалізується через
адміністративно-правові способи державного впливу, що існують у правовій
формі, до яких слід віднести: проведення експертизи сорту рослин (тобто
ідентифікації сорту рослин як об’єкта права інтелектуальної власності);
реєстрацію сорту рослин; видачу установою (патенту, свідоцтва); забезпечення
організаційно-правового режиму охорони і використання прав на сорт рослин.
Спираючись на сутність поняття правового статусу, вважаємо, що певний
стан представника з питань інтелектуальної власності на сорти рослин, як
учасника суспільних відносин врегульований нормами адміністративного права і
характеризується наявністю у нього комплексу юридичних прав і обов’язків, що у
сукупності утворюють його адміністративно-правовий статус.
15. Відповідно до пункту 28 Положення про представників з питань
інтелектуальної власності на сорти рослин за порушення вимог законодавства у
сфері охорони прав на сорти рослин до представника можуть бути застосовані
такі заходи відповідальності, як попередження, тимчасове (на період до одного
року) припинення дії або анулювання свідоцтва представника з питань
інтелектуальної власності на сорти рослин. На думку автора, позбавлення
спеціального права виявляється у вилученні у порушника свідоцтва, яке надає
право представнику з питань інтелектуальної власності на сорти рослин
здійснювати свою діяльність, повинна бути врегульована законом.