Савіна Регіна Вікторівна. Формування та розвиток гігієни навколишнього середовища в Україні та обгрунтування перспективних напрямків гігієнічної науки на сучасному етапі

brief description

Савіна Регіна Вікторівна. Формування та розвиток гігієни навколишнього середовища в Україні та обгрунтування перспективних напрямків гігієнічної науки на сучасному етапі: дис... д-ра мед. наук: 14.02.01 / Інститут гігієни та медичної екології ім. О.М.Марзеєва АМН України. - К., 2005

Савіна Р.В. Формування та розвиток гігієни навколишнього середовища в Україні та обгрунтування перспективних напрямків гігієнічної науки на сучасному етапі. Рукопис.
Дисертація на здобуття вченого ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.02.01 гігієна Інститут гігієни та медичної екології ім. О.М.Марзеєва АМН України, Київ, 2005.
В роботі представлені дані вивчення становлення та розвитку в Україні комунальної гігієни як наукової дисципліни. Проведено кількісний і якісний аналіз основних напрямків з гігієни оточуючого середовища за 70 років (1931-2001). Системний історико-гігієнічний аналіз наукових досліджень з гігієни в аспекті їх своєчасності, адекватності потребам суспільства і часу, ефективності впровадження отриманих результатів дозволив теоретично обґрунтувати основні шляхи вирішення актуальної проблеми профілактичної медицини формування перспективних наукових напрямків у галузі гігієни навколишнього середовища в Україні. Визначені перспективні шляхи та форми взаємодії гігієністів науковців з фахівцями інших відомств з впровадження результатів наукових досліджень в практику охорони здоров’я.

Комплексний аналіз наукових досліджень з гігієни за 70 років в аспекті визначення їх відповідності потребам суспільства і часу, ефективності впровадження в практику профілактичної медицини дозволив теоретично обґрунтувати основні принципи і спрямованість формування перспективних наукових напрямків у галузі гігієни навколишнього середовища в Україні.

Результати досліджень дозволяють стверджувати, що в Україні існує власна наукова школа комунальної гігієни, яка зформувалась на початку 20-х років ХХ сторіччя і затвердилась в 30-ті роки під впливом ідей академіка О.М.Марзеєва, що визначило профілактичну спрямованість вітчизняної охорони здоров’я.
Розвиток наукових досліджень у галузі гігієни навколишнього середовища в Україні нерозривно пов’язаний зі створенням в 1931 році Українського інституту комунальної гігієни, який перетворився в центр формування висококваліфікованих наукових кадрів у галузі комунальної гігієни, що при тісному зв’язку з різними організаціями та відомствами країни, дозволяло вирішувати в Україні невідкладні завдання з благоустрою населених місць, охорони водойм, повітря, ґрунту від забруднення їх хімічними, фізичними та біологічними речовинами.
В довоєнний період (1928-1940) напрямки наукових досліджень у галузі комунальної гігієни були обумовлені необхідністю вирішення пріоритетних проблем реконструкції і розвитку народного господарства країни на основі індустріалізації, що вимагало від гігієністів наукового обґрунтування, розробки і впровадження ефективних наукових санітарно-протиепідемічних заходів, зокрема, проектів очистки, водопостачання та каналізування населених місць, боротьби із забрудненням атмосферного повітря викидами промислових підприємств тощо.
Розвиток наукових досліджень з комунальної гігієни в перші післявоєнні роки (1945-1950) було визначено низкою урядових постанов, спрямованих на ліквідацію наслідків Великої вітчизняної війни і відновлення народного господарства. Це вимагало від вчених-медиків вирішення гігієнічних проблем, що спрямовувались на поліпшення умов праці і побуту населення, зокрема, планування, забудови і благоустрою населених місць, пошук нових джерел господарсько-питного водопостачання, проектування і побудову санітарно-захисниз зон, результатом чого стало покращення санітарного стану населених місць, зниження показників загальної і інфекційної захворюваності в країні.
Впровадження в народне господарство країни в 1951-1960рр. принципово нових технологій, засобів виробництва, матеріалів, введенням в дію значних промислових об’єктів (Каховська, Кременчуцька ГРЕС та ін.) вимагало від гігієністів розвитку нових напрямків досліджень у галузі комунальної гігієни радіаційної гігієни, гігієни канцерогенних і електромагнітних факторів, полімерних та синтетичних матеріалів, боротьби з шумом, а результатом виконання ряду постанов уряду України щодо збереження природних ресурсів стала розробка значної кількості якісно нових нормативів для поверхневих і підземних вод, а також інших документів, що регламентують показники якості довкілля.
Перехід економіки країни наприкінці 1970-х початоку 1980-х рр. на інтенсивний шлях розвитку, прискорення науково-технічного прогресу, розвиток машинобудування, атомної енергетики, хімічної і нафтопереробної промисловості, що супроводжувалось не тільки збільшенням кількості викидів, але й появою нових забруднювачів хімічної, фізичної та біологічної природи, здатних негативно впливати на здоров’я населення, обумовило початок якісно нового етапу розвитку комунальної гігієни в Україні, який вимагав на новому концептуальному та інформаційному рівнях удосконалювати теоретичні і методичні основи гігієнічної регламентації значної кількості факторів навколишнього середовища та проведення фундаментальних досліджень з вивчення закономірностей їх біологічної дії при ізольованому, комбінованому та поєднаному впливі на організм.
Інтеграція наукових знань, що характерна для 80тих років ХХ століття, обумовила трансформацію загальної і комунальної гігієни в більш широкий розділ гігієнічної науки гігієну навколишнього середовища, для якої стало притаманним вивчення комплексного впливу на організм антропогенних факторів довкілля та визначення ступеня ризику їх для здоров’я населення. Це викликало необхідність проведення поглиблених досліджень з використанням методології суміжних дисциплін імунології, алергології, генетики тощо, а також широка інтеграція робіт з профільними науковими установами Східної і Західної Європи, США.
Погіршення санітарного стану навколишнього середовища в Україні на початку 90-х років, як наслідок впливу несприятливих виробничих, соціальних та економічних факторів, дозволило обгрунтуваті в гігієні новий напрямок досліджень, узагальнений в поняття еколого-гігієнічної безпеки”, основними елементами якого є критерії якості навколишнього середовища і рівень безпеки для здоров’я людини його забруднення. Вирішення цих проблем неможливе без активного впровадження новітніх інформаційних технологій і опрацювання державних і регіональних програм забезпечення санепідблагополуччя населення щодо профілактики екозалежних хвороб.
Результати математичного аналізу наукових публікацій дозволив надати прогнозні оцінки тенденцій розвитку наукових розробок з гігієни навколишнього середовища на період до 2010 року. Пріоритети наукових видань можна очікувати в галузі радіаційної гігієни (28,69%), гігієни води і водопостачання (17,25%), вивчення впливу факторів довкілля на здоров’я населення (15,59%), гігієни канцерогенних факторів (14,60%).
На всіх етапах розвитку гігієнічної науки шкідливий вплив чинників навколишнього середовища був обумовлений дією хімічних, фізичних і біологічних факторів. Проте, питома вага впливу зазначених чинників на здоров’я людей та умови їх життєдіяльності залежать від ступеню промислового і технологічного розвитку, соціально-економічного стану суспільства та рівня наукових знань.
Аналіз динаміки змін у навколишньому середовищі, стану наукових знань щодо критеріальних показників впливу антропогенних чинників, умов формування загального навантаження їх на населення та дозо-ефектних залежностей прояву біологічної дії, відображений в наукових працях і даних експертних оцінок, дозволяє визначити ряд перспективних напрямків з гігієни довкілля:

перехід від обгрунтування допустимих рівнів шкідливих чинників в окремих об’єктах довкілля до визначення їх комплексних нормативів з урахуванням одночасного надходження шкідливих чинників до організму з повітрям, водою і харчовими продуктами;
визначення ризиків дії різних доз та концентрацій (в тому числі, на рівні ГДК) шкідливих речовин для здоров’я населення;
епідеміологічне визначення зв’язків між ступенем забруднення довкілля окремими чинниками та рівнем захворюваності населення;
контроль за канцерогенними, генетично- і алергеннопошкоджуючими чинниками хімічної, фізичної і біологічної природи;
визначення хімічної безпеки населення в умовах широкого використання в виробництві і побуті хімічних матеріалів, засобів та препаратів різного призначення;
визначення ризику для здоров’я населення дії іонізуючого і неіонізуючого випромінювання;
перегляд гігієнічних вимог до планування та забудови територій в сучасних умовах містобудівного розвитку.

Стратегію вирішення перспективних завдань в галузі гігієни навколишнього середовища потрібно спрямувати на:

складання спільно з органами виконавчої влади довгострокових державних, регіональних та місцевих проектів-прогнозів щодо визначення ризику для здоров’я населення та навколишнього середовища через його забруднення;
створення постійно діючого соціально-гігієнічного моніторингу за станом навколишнього середовища та здоров’ям населення.