СЕМАНТИЧНІ ТА ПРАГМАТИЧНІ ПАРАМЕТРИ СПОНУКАЛЬНОГО ДИСКУРСУ (на матеріалі німецькомовних художніх творів ХХ ст.)

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Франко Оксана Богданівна

УДК 811.112.2’37:81’42+82-3 19”

СЕМАНТИЧНІ ТА ПРАГМАТИЧНІ ПАРАМЕТРИ
СПОНУКАЛЬНОГО ДИСКУРСУ
(на матеріалі німецькомовних художніх творів ХХ ст.)

Спеціальність 10.02.04 германські мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук,
професор В.І.Гаврись

Київ 2008

ЗМІСТ

ВСТУП ........................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СПОНУКАЛЬНОГО ДИСКУРСУ............................................................................................................. 14
1.1. Сучасні підходи до визначення та дослідження дискурсу ........... 14
1.1.1. Основні типи дискурсів та критерії їх розмежування ......... 17
1.1.2. Ключові поняття дослідження ............................................... 24
1.2. Спонукання як цілісний комунікативний процес .......................... 26
1.2.1. Спонукальна діалогічна взаємодія комунікантів
як об’єкт дослідження ...................................................................... 28
1.2.2. Функціонально-комунікативна та соціальна сутність
спонукального дискурсу .................................................................. 34
1.3. Формальні маркери дискурсної організації ............................... 37
1.4. Методика дослідження спонукального дискурсу ......................... 41
Висновки до першого розділу ................................................................................. 47
РОЗДІЛ 2. СЕМАНТИЧНА ТА ПРАГМАТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ
НІМЕЦЬКОМОВНОГО СПОНУКАЛЬНОГО ДИСКУРСУ ........................ 49
2.1. Особливості семантичного простору німецькомовного
спонукального дискурсу в прагматичному ракурсі .............................. 49
2.1.1. Номінативна зв’язність німецькомовного спонукального
дискурсу ............................................................................................. 50
2.1.2. Семантична цілісність німецькомовного спонукального
дискурсу ......................................................................................... 56
2.1.3. Специфіка актуального членування німецькомовного
спонукального дискурсу ................................................................... 77
2.2. Спонукально-прагматичний потенціал оцінки в
німецькомовному спонукальному дискурсі .................................. 86
2.2.1. Семантико-прагматична структура оцінки .......................... 88
2.2.2. Спонукальне навантаження висловлень адресанта з
оцінно-прагматичним компонентом ............................................... 89
2.3. Дейктична маркованість німецькомовного спонукального
дискурсу ................................................................................................... 102
Висновки до другого розділу ............................................................................... 113
РОЗДІЛ 3. ЛІНГВАЛЬНІ ТА НЕЛІНГВАЛЬНІ ЧИННИКИ
УСПІШНОСТІ НІМЕЦЬКОМОВНОГО СПОНУКАЛЬНОГО
ДИСКУРСУ....................................................................................................... 117
3.1. Умови успішної взаємодії комунікантів у контексті
спонукання ............................................................................................. 117
3.1.1. Особливості ситуації мовлення та її директивість ............ 120
3.1.2. Адресантно-адресатні відносини у спонукальному
дискурсі ........................................................................................... 130
3.1.3. Вплив соціальних статусів комунікантів на процес
спонукання ...................................................................................... 133
3.2. Комунікативні стратегії побудови німецькомовного успішного
спонукального дискурсу ........................................................................ 139
3.2.1. Пріоритетні стратегії адресанта-ініціатора ........................ 144
3.2.2. Тактики мовленнєвої взаємодії комунікантів .................... 156
Висновки до третього розділу .............................................................................. 168
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ........................................................................ 172
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ......................................................... 180
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ .......................... 203
ДОДАТКИ ............................................................................................................. 204
ДОДАТОК A. Базовий спонукальний дискурс................................................ 205
ДОДАТОК Б. Спонукальні дискурси, фрагменти яких аналізовані у
дисертаційному дослідженні ................................................................................ 207

ВСТУП

Дисертаційне дослідження виконане у руслі антропоцентричної парадигми сучасної лінгвістики, яка характеризується підвищеним науковим інтересом до проблем міжособистісної мовленнєвої взаємодії. Лінгвістичні дослідження останніх років свідчать про значну зацікавленість дискурсом як багатовимірним явищем, що ґрунтується на комунікативно-функціональному підході до взаємодії його учасників.
Увага науковців звернена сьогодні до проблем лінгвістичної інтерпретації постаті головного продуцента вербальних дискурсів адресанта [46; 92; 107; 114; 119; 131]. Ґрунтовне вивчення мовної канви дискурсу через призму цільових настанов [95; 96; 170] та вольових станів суб’єкта мовлення [100; 141; 166] зумовлене переважанням у сучасній вітчизняній лінгвістиці антропоцентричного напряму. Зацікавленість вивченням діалогічного дискурсу пов’язана з розглядом функціонування мови як цілісної структури в різних сферах життя людини й суспільства. Сутність дискурсу та підходи до його аналізу активно розробляються й уточнюються. Структурні особливості директивної дії на макрорівні були об’єктом багатьох дисертаційних досліджень [19; 20; 24; 63; 78; 86; 100; 102; 118]. Проблеми комунікативної діяльності мовця та адресата, їх мовленнєві стратегії й тактики досліджувалися в аргументативному [20; 118; 132] та прагмалінгвістичному [1; 53; 57; 150] аспектах у різних типах діалогічних дискурсів. Ретельно досліджені також типологія комунікативних невдач [13; 133] та їх причини в неофіційному діалозі [134].
Водночас діалогічний дискурс неінституційного типу, суттю якого є непрямий директивний вплив на адресата, залишається недослідженим. Недостатньо уваги приділено також вивченню умов успішної спонукальної мовленнєвої взаємодії у німецькій мові. Невисвітленими також є спонукальний потенціал та прагматична маркованість семантичних засобів, які беруть участь у формуванні спонукального дискурсного змісту.
Спонукання як мовна категорія пов’язане з уявленням про прагнення адресанта викликати або змінити яку-небудь дію чи стан адресата, а також запобігти такій дії чи стану. Непрямий вплив на адресата у безпосередньому спілкуванні, націленому на спонукання до певних дій, припускається нормами спілкування, комунікативними правилами коректності, а також його загальною адекватністю до різнопланових комунікативних ситуацій.
У нашому дисертаційному дослідженні ми зосереджуємо увагу на реалізації комунікативної мети адресанта спонукати адресата до мовленнєвих чи немовленнєвих дій через некатегоричне спонукання, тобто внаслідок цілеспрямованої комунікативної діяльності адресанта. Вибір теми дисертаційного дослідження зумовлений помітним зростанням інтересу до вивчення розмовної мови як складної взаємодії елементів різних знакових систем. Діалогічна мовленнєва взаємодія є своєрідною знаковою системою, в якій відбувається модифікація семантики і функцій різних типів одиниць мовлення, стандартних мовленнєвих дій та нестандартних мовленнєвих маніпуляцій. Дослідження семантичного та прагматичного простору спонукального дискурсу (далі СД) в системі адресант - адресат” є важливим, оскільки їх спілкування у контексті спонукання носить взаємозалежний характер і впливає на успішність комунікації.
Актуальність роботи зумовлена загальною антропоцентричною спрямованістю сучасних лінгвістичних досліджень з дискурсу, орієнтованих на вивчення специфіки мовленнєвої діяльності людини, втіленої у мовно-розумових явищах, у тому числі у способах мовленнєвої взаємодії комунікантів у цілісному спонукальному процесі. У зв’язку з цим актуальними є встановлення семантичних та прагматичних параметрів різних типів дискурсу, включаючи спонукальний дискурс неінституційного типу, в німецькомовній лінгвокультурній традиції, розкриття його специфіки та виявлення основних умов успішної взаємодії комунікантів.
Гіпотеза роботи полягає у припущенні того, що семантична та прагматична організація СД, зокрема німецькомовного, віддзеркалює його стратегічну мету та особливості адресантно-адресатних відносин, виявляючись у специфіці реалізації цього типу дискурсу через взаємодію мовних та позамовних чинників.
Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках науково-дослідної теми кафедри німецької філології Взаємодія мовних одиниць різних рівнів у системі мови та мовлення: семантико-когнітивний та функціонально-прагматичний аспекти” (тему затверджено вченою радою Київського національного лінгвістичного університету, протокол №2 від 30 вересня 2004 року). Проблематика дисертації вписується у коло питань, досліджуваних згідно з держбюджетною науковою темою Міністерства освіти і науки України №0106U002115 Функціональні моделі тексту та дискурсу в синхронії та діахронії: когнітивний, комунікативний та емотивний аспекти” (тема затверджена вченою радою Київського національного лінгвістичного університету, протокол №6 від 30 січня 2005 року).
Метою дослідження є виявлення семантичних та прагматичних особливостей німецькомовного спонукального діалогічного дискурсу з погляду його успішності.
Мета роботи передбачає розв’язання таких конкретних завдань:
виявити характерні риси спонукального дискурсу як підвиду діалогічного дискурсу неінституційного типу;
розкрити спонукальний потенціал семантичних засобів, які беруть участь у формуванні німецькомовного спонукального дискурсу;
охарактеризувати їх прагматичну маркованість;
визначити семантичну сітку німецькомовного спонукального дискурсу та її основні семантичні вузли, в яких зосереджений спонукальний потенціал;
з’ясувати специфіку адресантно-адресатних відносин та вплив соціального статусу комунікантів на успішність спонукального процесу;
встановити необхідні та достатні умови успішного спонукання;
виділити комунікативні стратегії мовців та описати механізм формування пріоритетних стратегій адресанта в німецькомовному спонукальному дискурсі;
систематизувати набір мовленнєвих тактик комунікантів німецькомовного спонукального дискурсу.
Об’єктом дослідження є німецькомовний спонукальний дискурс неінституційного типу як різновид діалогічної мовленнєвої діяльності.
Предметом дисертаційного дослідження є семантичні та прагматичні особливості реалізації німецькомовного спонукального діалогічного дискурсу неінституційного типу шляхом визначення спонукального потенціалу його мовних маркерів та виявлення ступеня впливу лінгвальних і нелінгвальних чинників на успішність спонукання.
Матеріалом дослідження слугували дискурсивні фрагменти, в яких успішно реалізована комунікативна спонукальна інтенція адресанта. Діалогічні дискурси, в яких ініціатор не досягає спонукального ефекту, не потрапили у рамки нашого дослідження. Змістова єдність представлених у дисертаційному дослідженні фрагментів визначається єдиною кінцевою метою спонукального впливу адресанта на адресата. Методом суцільної вибірки відібрано та проаналізовано 1115 фрагментів діалогічного дискурсу, які вилучені з німецькомовних художніх творів ХХ ст. (загальний обсяг близько 4900 сторінок).
Для досягнення мети та вирішення поставлених завдань у роботі використано такі методи: метод дискурсивного аналізу застосовувався для встановлення основних дискурсних параметрів мовленнєвої взаємодії комунікантів спонукального дискурсу; комунікативно-прагматичний аналіз залучено для визначення спонукального потенціалу й прагматичної маркованості вербальних компонентів мовленнєвої взаємодії, в його межах використовувалася методика денотативного аналізу для з’ясування семантичних зв’язків між денотатами як структурними одиницями дискурсного змісту; метод актомовленнєвого аналізу вжито для виділення мінімального фрагмента дискурсу як базового для лінгвістичного опису спонукальної мовленнєвої взаємодії адресанта та адресата на завершальному етапі спонукання; за допомогою комунікативно-інтенціонального аналізу виявлено ступінь впливу лінгвальних та нелінгвальних чинників на успішну реалізацію спонукального дискурсу; метод інтерпретаційного аналізу сприяв встановленню комунікативних стратегій побудови спонукального дискурсу, розкриттю механізму пріоритетних стратегій адресанта та систематизації основних тактичних прийомів комунікантів.
Теоретичною базою дисертаційного дослідження послужили праці вітчизняних та зарубіжних учених-лінгвістів, які розглядають міжособистісне спілкування з позицій комунікативної лінгвістики [7; 34; 58; 75; 90; 104; 120

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволило встановити основні семантичні та прагматичні параметри німецькомовного спонукального діалогічного дискурсу неінституційного типу, розкрити спонукальний потенціал мовних засобів та з'ясувати вплив лінгвальних та нелінвальних чинників на успішність спонукання. Здійснено комплексний аналіз лінгвальних і нелінгвальних чинників, які формують семантичну та прагматичну організацію та визначають основні умови успішності мовленнєвої взаємодії комунікантів.
Спонукальний дискурс як міжособистісна діалогічна взаємодія розвивається під впливом спонукальної інтенції адресанта, який переслідує комунікативну мету спонукати адресата до мовленнєвих чи немовленнєвих дій. Спонукальність реалізується непрямим способом, виявляючись вже на самому початку розгортання дискурсу; комплексний спонукальний потенціал несуть у собі всі складники дискурсного контексту.
Спонукальний дискурс це діалогічна мовленнєва взаємодія комунікантів, яка відбувається під впливом спонукальної інтенції ініціатора і спрямована на здійснення непрямого директивного впливу на адресата в конкретній комунікативній ситуації. Комунікативна мета адресанта полягає у тому, щоб спонукати адресата до мовленнєвих чи немовленнєвих дій.
Інтегративний підхід до встановлення семантичних та прагматичних параметрів спонукального дискурсу дозволив з’ясувати, що його зміст формується як результат впливу на адресата відповідних мовних засобів, що містять оцінні, аргументативні та дейктичні значення.
Особливу роль у формуванні цього процесу відіграє номінація. Номінативна зв’язність спонукального дискурсу відображається в особливостях номінативної діяльності адресанта у контексті спонукання і має чітке прагматичне спрямування. До сфери номінативної діяльності ініціатора насамперед залучається адресат як об’єкт спонукання. Відображення у спонукальному мовленні соціолінгвальної діяльності адресанта як суб’єкта-номінатора представлено двома типами номінативних одиниць: ініціальні номінативні одиниці переважно власні імена та неініціальні (повторні) номінації різноманітні лексичні засоби, специфічні форми звертання, що містять прагматично марковану семантику. Повторні номінації відображають установлені між комунікантами соціальні відносини (дружні чи близькі стосунки). З розвитком комунікативної ситуації адресант свідомо змінює параметр спілкування в бік соціального зближення з адресатом, використовуючи для цього повторні номінації. У такий спосіб він істотно зачіпає і порушує психологічну рівновагу адресата, чинить посилений спонукальний вплив на нього у конкретному дискурсі.
Смисловий аспект мовлення та умови, за яких воно відбувається, відображають кореляцію адресант адресат”, і хоча адресат не бере безпосередньої участі в акті номінації, гіпотетична картина його світу обов’язково враховується адресантом-номінатором. Через процеси вторинної номінації розкривається спонукальний потенціал основних елементів дискурсу, і семантика нейтральної номінативної лексики стає зрозумілою адресатові лише у певному комунікативному (дискурсному) контексті.
Формальні дискурсні маркери не лише організують розвиток дискурсу, а й слугують інтенсифікації цілеспрямованого спонукального впливу на адресата. У цілісному комунікативному процесі з домінантною спонукальною інтенцію вони набувають емоційно-експресивного характеру та спрямовують спонукальний вплив на адресата.
Дисертаційне дослідження підтверджує, що формування тематичної цілісності спонукального дискурсу відбувається через експліцитний та імпліцитний зв’язок та його прагматично марковане тема-рематичне членування. Способи організації спонукального дискурсу зумовлюються логікою предметних відношень, що поєднують денотати між собою. Комплекс цих відношень у структурі спонукального дискурсу відображається у вигляді семантичної сітки з обов’язковою наявністю трьох семантичних вузлів: 1) вузол сфери адресанта, 2) вузол сфери адресата та 3) вузол сфери предмета. Їх вершини формуються іменами основних денотатів. Запропонована нами модель семантичної сітки дозволила наочно представити її основні семантичні вузли, в яких сконцентрований основний спонукальний дискурсний потенціал.
Аналіз актуального членування спонукального дискурсу підтверджує, що реми просувають розвиток тематичної інформації та розвивають ситуацію мовлення у напрямку, що задається ініціатором. Вони відображають наскрізність” спонукального процесу.
У роботі виявлено специфічні особливості спонукального дискурсу неінституційного типу та встановлено, що в організації такої системи основним є досягнення результату. Саме кінцевий результат підкоряє собі всі інші властивості цієї системи. У розглянутому типі дискурсу поєднуються такі іллокутивні сили, як інформування, аргументування, оцінка і власне спонукальна семантика. Комунікативно-прагматичне розгортання спонукального дискурсу як діалогічної мовленнєвої взаємодії не регламентується правилами, ролі комунікантів не є інституційними; для адресанта це ініціативне спілкування, він має змогу обирати собі партнера з комунікації, тоді як для адресата воно є дещо вимушеним, він вступає у спілкування нього незалежно від власного бажання. Його мовленнєва поведінка адресата визначається через орієнтацію на цілісний інтенційно маркований комунікативний процес. Специфічними особливостями цього типу дискурсу є спонтанність у розвитку основної комунікативної інтенції адресанта та непрогнозованість досягнення результату. Завданням тексту в комунікативній ситуації є не лише організація самого дискурсу, а й обмін інформацією та мовленнєвий вплив на адресата.
Аналіз семантичної та прагматичної структури цього типу дискурсу дозволяє стверджувати, що спонукальний дискурс це цілісний комунікативний процес, не проста сума чергових ходів адресанта та адресата, а інтенційно сформована прагматична структура, яка динамізує ці ходи у своєрідну функціональну єдність. Проміжні етапи такої мовленнєвої взаємодії неможливо передбачити чи заздалегідь спланувати в усіх деталях, тому що невідомо, що скаже чи як відреагує адресат на кожній стадії розвитку комунікативної ситуації.
Межі оцінної діяльності адресанта визначаються конкретним комунікативним завданням, у своїй оцінній діяльності він надає перевагу ситуативно необхідним напрямам дискурсного розвитку. Оцінні судження адресанта спонукального дискурсу найчастіше релятивовані щодо об’єкта, яким, як правило, є адресат. Комунікативного успіху в конкретній ситуації мовлення адресант досягає тоді, коли оцінка комунікантами одних і тих самих феноменів збігається, але не на рівні конситуації як такої, а на рівні уявлення про неї та її оцінки.
Визначальна роль у СД належить адресантові та адресатові особистостям, від яких залежить вибір як семантичних, так і прагматичних засобів мовленнєвого впливу один на одного. Комунікативне завдання ініціатора спонукального процесу визначає його комунікативну поведінку, а орієнтація на процес спілкування, що вимагає активізації уваги, моделює її у певну комунікативно стратегічну послідовність. Дейктична процедура дозволяє ініціаторові сфокусувати увагу адресата на предметі мовлення та таких комунікативно-релевантних обставинах як час та місце виконання ним мовленнєвих чи немовленнєвих дій, до яких він його спонукає.
Спонукальний дискурс належить до того типу дискурсів, провідним чинником яких є міжособистісна мовленнєва взаємодія. Акт спонукального впливу здійснюється в царині мовлення, яке є основним інструментом цього впливу на адресата. Процес побудови німецькомовного спонукального дискурсу як різновиду особистісно зорієнтованого діалогічного дискурсу формується у відповідності до потреб, прагнень і цілей особи, котра його ініціює і здійснює. Адресант, з притаманними тільки йому соціально-особистісними рисами, як суб’єкт дискурсу, та його комунікативна мета є ключовими характеристиками, які детермінують увесь розвиток спонукального процесу в напрямі від даного до бажаного. Дотримуючись логіки побудови дискурсу, адресант формує прагматичний фокус, що відображає найважливіші етапи реалізації спонукального процесу, та надає ситуації спілкування високої міри імпліцитності, що дозволяє залучати інформацію на основі її спільності як для нього, так і для адресата.
Успішність такого спілкування залежить від адресанта, комунікативної мети, умов спілкування та адресата. Істотним чинником успішності спонукання є чинник адресата, з ним безпосередньо узгоджується способи досягнення комунікативної мети адресантом. Ситуація мовлення є гнучкою стратегічною процедурою, вона зазнає значного трансформування під дією таких обставин як бажання чи небажання адресата виконувати ті чи інші дії. Для комунікативної спонукальної ситуації характерна певна міра директивності. Однак у контексті спонукання ця директивність не може відокремлюватися від референтної ситуації, яка необхідна для визначення цілісності та комунікативної адекватності процесу спілкування.
В умовах спонукальної взаємодії успішним вважаємо спілкування, якщо мета адресанта реалізована відповідно до його вихідної інтенції. Для успішної реалізації комунікативної мети адресантові необхідно чітко дотримуватися певних умов. Основні умови успішності спонукальної взаємодії полягають у тому, що: 1) адресат здатний виконати дію, до якої його спонукає адресант; 2) адресат не виконає дію, якщо його не спонукати до цього; 3) адресат не виконає дію, якщо не досягти компромісу.
Визначальною особливістю цього типу дискурсу є безпосередність досягнення мети, а основними прагматичними засобами спонукального впливу на адресата є комунікативні стратегії. На основі виконаного комунікативно-прагматичного аналізу встановлено, що механізм пріоритетних стратегій формується ініціатором через доцільне поєднання в одній ситуації мовлення кількох комунікативних стратегій. Комунікативно-спонукальна стратегія компромісу, яка виявляється у взаємодії мовленнєвих ходів і мовленнєвих актів, що характерно для початкового етапу спонукання. На основному етапі розвитку спонукального дискурсу великого значення набувають стратегії подання та отримання інформації. Від уміння адресанта спостерігати за реакцією адресата на той чи інший мовленнєвий крок значною мірою залежить успіх комунікації, оскільки зворотний зв’язок дає адресантові інформацію, що значною мірою визначає як стратегію і тактику мовця, так і подальший перебіг мовленнєвої взаємодії. Використовуючи стратегію ввічливості, адресант відбирає семантичний зміст, який варто висловити в конкретній екстралінгвістичній ситуації. Залучення ініціатором стратегії завуальованості виражається у прагненні уникнути відкритого нав’язування своєї позиції адресату. Близькою до неї є стратегія негативної ввічливості, яка характеризується власними параметрами. До стратегії поради, основний зміст якої зводиться до висловлення: я хочу, щоб ти зробив щось, тому що це буде благом для тебе”, адресант удається на завершальному етапі комунікативної ситуації.
Механізм пріоритетних стратегій формується ініціатором через доцільне поєднання в одній ситуації мовлення кількох стратегій з метою актуалізації та інтенсифікації спонукального впливу. Дослідження показало, що ефективне застосування ініціатором спонукального дискурсу механізму пріоритетних стратегій дозволяє йому завчасно виділити чи підсилити комунікативно значущі компоненти змісту, відкинувши ті з них, які нерелевантні у конкретному комунікативному контексті. Комунікативна спонукальна стратегія як глобальна втілюється ініціатором через комунікативні тактики емоційного та раціонально-емоційного впливу, за допомогою яких здійснюється корегування мовленнєвої поведінки адресата. Розподіл емоційної інтенсивності у семантичній та прагматичній структурі спонукального дискурсу залежить від способу реалізації комунікативної інтенції ініціатора. Для ефективності спонукального процесу ініціатор найчастіше поєднує аргументативні тактики раціонального та раціонально-емоційного впливу і дозує їх у залежності від ситуації спілкування. Застосування такої комбінації тактик у дискурсі потрібне тоді, коли в одного з учасників бракує вагомішого інструмента впливу ніж засіб аргументу. До тактик раціонально-емоційного впливу належить також тактика мовленнєвого маніпулювання, яка часто використовується ініціатором у контексті спонукання. Комунікативне маніпулювання полягає насамперед у свідомому порушенні адресантом загальнприйнятих постулатів спілкування. У контексті спонукання тактика мовленнєвого маніпулювання виявляється у прагненні адресанта керувати адресатом у такий спосіб, щоб вплинути на його погляди та емоції і максимально наблизити їх до своїх власних цілей.
Як окремий вид мовленнєвої діяльності виділяємо німецькомовний спонукальний діалогічний дискурс за такими параметрами: характер відносин між учасниками; принцип іллокуції; загальні комунікативні настанови й принципи у контексті окремого дискурсу, спосіб мовного кодування комунікативної ситуації.
Діалогічний дискурс поділяють на інституційний та неінституційний. Їх формування залежить від низки позамовних чинників, що пов’язані з партнерами комунікації (їхнім досвідом, комунікативними ролями та соціальними статусами), з темою і предметом спілкування та ситуацією мовлення (офіційною чи неофіційною). Неінституційному діалогічному дискурсу властива значна міра спонтанності, його учасники будують висловлення, виходячи з власних поглядів та докомунікативних настанов, тоді як висловлювання учасників інституційного дискурсу зумовлені насамперед статусною, представницькою функцією кожного з комунікантів.
Цілями адресанта у міжособистісному спілкуванні є не лише організація самого діалогічного дискурсу, а й обмін інформацією та непрямий директивний вплив на адресата. Визначальною особливістю зазначеного типу дискурсу є: 1) спонтанність у розвитку основної комунікативної інтенції адресанта; 2) спонукальна маркованість комунікативної ситуації вже на її початку; 3) непрогнозованість досягнення адресантом бажаного для нього результату.
Спонукальний потенціал закладається ініціатором в усю семантичну та прагматичну організацію. Спонукальний діалогічний дискурс є цілісним утворенням, а не послідовністю окремих мовленнєвих ходів адресанта, структура яких містить компоненти спонукальних сем чи вкраплень. Спонукальна комунікативна інтенція адресанта дискурсу виявляється вже на самому початку такого спілкування. З розвитком комунікативної ситуації накопичується й спонукальний потенціал як на семантитичному так і на прагматичному рівнях дискурсу, інтенсифікуючи процес спонукання та забезпечуючи безперервність спонукального впливу на адресата в дискурсі. Таким чином встановлено, що спонукальність наслідок комплексної взаємодії всіх мовних засобів та ефективного застосування механізму пріоритетних стратегій.
Головним критерієм успішності спілкування є повнота та цілісність комунікативного ланцюга: від комунікативної інтенції адресанта через закодований у вербальну форму зміст повідомлення, що сприймається адресатом, до конкретних мовленнєвих чи немовленнєвих дій, реалізованих ним.
Результати, отримані в ході виконаного дослідження, можуть бути використані для виявлення семантичних та комунікативно прагматичних особливостей текстів різних типів. Здійснений у роботі аналіз спонукального дискурсу неінституційного типу відкриває перспективи подальшого вивчення міжособистісного спілкування у когнітивному, психолінгвістичному та гендерному аспектах з дослідженням їх у різних мовленнєвих ситуаціях.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Апалат Г.П. Структура, семантика і прагматика текстів-інтерв’ю (на матеріалі сучасної англомовної преси): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04 / Київськ. нац. лінгвіст. ун-т. К., 2003. 19 с.
2. Аристотель. Риторика // Античные риторики М.: Высшая школа, 1998. 285 с.
3. Арутюнова Н.Д. Номинация, референция, значения // Языковая номинация. М.: Наука, 1977. С. 188-207.
4. Арутюнова Н.Д. Фактор адресата. // Изв. АН СССР. Серия литературы и языка. 1981. Т. 40, №4. С. 356-361.
5. Арутюнова Н.Д. Лингвистические проблемы референции: Пер. с англ. // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1982. Вып. 13. С. 5-40.
6. Арутюнова Н.Д. Аномалия и язык (К проблеме языковой картины мира”) // Вопросы языкознания. 1987. №3. С. 3-19.
7. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 341 с.
8. Арутюнова Н.Д. Дискурс // Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Ярцева. М.: Советская энциклопедия, 1990. С. 136-137.
9. Арутюнова Н.Д. Побудительное предложение и директивные речевые акты // Человеческий фактор в языке. Коммуникация, модальность, дейксис. М.: Наука, 1992. С. 127-130.
10. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Изд-во иностранной литературы, 1961. 394 с.
11. Баранов А.Н. Аргументация как языковой и когнитивный феномен // Речевое воздействие в сфере массовой коммуникации. М.: Высшая школа, 1990. С. 40-52.
12. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986 446 с.
13. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. К.: Академія, 2004. 342 с.
14. Бацевич Ф.С. Лінгвістична генологія: проблеми і перспективи. Львів: ПАІС, 2005. 264 с.
15. Бєлєхова Л.І. Словесний поетичний образ в історико-типологічній перспективі: лінгво-когнітивний аспект (на матеріалі американської поезії): Монографія. Херсон: Айлант, 2002. 368 с. Бібліогр.: c. 312-367.
16. Белл Р. Социолингвистика. Цели, методы и проблемы. М.: Международные отношения, 1980. 320 с.
17. Бєлова А.Д. Комунікативні стратегії і тактики: проблеми систематики // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К.: ЛОГОС, 2004. №10. С. 11-16.
18. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации. К.: Изд-во ЛОГОС, 2003. 304 с.
19. Беляева Е.И. Модальность и прагматические аспекты директивних речевых актов в английском языке: Автореф. дис. д-ра филол. наук: 10.02.04 / Московск. гос. пед. ин-т иностр. языков им. М.Тореза. М., 1988. 33 с.
20. Беляева Е.И. Грамматика и прагматика побуждения: английский язык. Воронеж: Воронежск. гос. ун-т, 1992. 168 с.
21. Бенвенист Э. Общая лингвистика // Пер. с фр. / Под ред. Ю.С.Степанова. М.: Прогресс, 1974. - 448 с.
22. Бендецкая М.Е. Стратегии и тактики речевого убеждения // Стратегии коммуникативного поведения: Материалы докладов международ. науч. конф., Минск, 3-4 мая 2001 г.: В 3 ч. Минск: Минск. гос. лингвист. ун-т. 2001. Ч.1. С. 115-118.
23. Берков В.Ф. Аргументация как речь // Стратегии коммуникативного поведения: Материалы докладов международ. науч. конф., Минск, 3-4 мая 2001 г.: В 3 ч. Минск: Минск. гос. лингвист. ун-т. 2001. Ч. 1. С. 118-122.
24. Блинушова Г.Є. Взаимодействие вербальных и невербальных факторов при реализации побуждения в современном немецком языке: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04 / Московск. гос. лингвист. ун-т. М., 1994. 21 с.
25. Бобырева Е.В. Семантика и прагматика инициальных и финальных реплик диалога: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04 / Волгоградск. гос. пед. ун-т. Волгоград, 1996. 21 с.
26. Богин Г.И. Разные подходы к вопросу о схемах пониманая текста // Текст в языке и речевой деятельности / Сб. науч. тр. Ин-т языкознания АН СССР, 1987. С. 20-33.
27. Борботько В.Г. О коммуникативной адекватности и о совершенстве дискурса // Текст как инструмент общения. М.: Наука, 1983. С. 26-39.
28. Борботько В.Г. Общая теория дискурса (принципы формирования смыслопорождения). Автореф. дис. ... докт. филол. наук / Краснодарск. гос. ун-т. Краснодар, 1998. 22 с.
29. Браун Дж. Техніки впливу: від пропаганди до промивання мозків // Паблік рилейшнз. К.: Знання, 2000. С. 445-447.
30. Бэндлер Р., Лавалль Дж. Искусство убеждать. К.: София, М.: Изд. дом Гелиос, 2002. 224 с.
31. Бюлер К. Теория языка. Репрезентативная функция языка: Пер. с нем. - М.: Прогресс, 2000. - 528 с.
32. Виноградов В.И. Нормативный аспект культуры речи // Культура речи и эффективность общения. М.: Наука, 1996. С. 121-176.
33. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки: Монография. М.: Наука, 1985. 228 с. Библиогр.: c. 214-224.
34. Воробьева О.П. Текстовые категории и фактор адресата: Монографія. К.: Вища школа, 1993. 200 с. Библиогр.: c. 180-199.
35. Воробьева О.П. Текстовая номинация в ракурсе когнитивной лингвистики // Языковая категоризация (части речи, словообразование, теория номинации): Материалы круглого стола, посвященного юбилею Е.С.Кубряковой по тематике ее исследований. М.: Институт языкознания РАН, ТГУ им. Г.Р.Державина, 1997. С. 18-20.
36. Воробйова О.П. Когнітивна поетика: здобутки і перспективи // Вісник Харківськ. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна. Харків: Константа. 2004. №635. С. 18-22.
37. Гавришина И.Н. Типы и формы аргументации (на материале политического дискурса) // Смысл текста в процессе коммуникации / Московск. ин-т иностр. языков им. М.Тореза: Сб. науч. тр. М., 1990. Вып. 363. С. 11-26.
38. Гак В.Г. К типологии лингвистических номинаций // Языковая номинация. Общие вопросы. М.: Наука, 1977. С. 230-293.
39. Гак В.Г. Номинация действия // Логический анализ языка. Модели действия. М.: Наука, 1992. С. 77-84.
40. Гальперин И.Р. Текст как обьект лингвистических исследований. М.: Наука, 1981. 139 с.
41. Гаспаров Б.М. Язык, память, образ // Лингвистика языкового существования. М.: Новое литературное обозрение, 1996. 352 с.
42. Георгієва Н.Ю. Просодія переконування в англійському діалогічному мовленні (експериментально-фонетичне дослідження): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04 / Одеськ. нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. Одеса, 2005. 19 с.
43. Гладуш Н.Ф. Прагматичні аспекти висловлення і дискурсу. К.: Вид. центр КНЛУ, 2005. 200 с.
44. Грайс Г.П. Логика и речевое общение: Пер. с англ. // Новое в зарубежной лингвистике. Лингвистическая прагматика. М.: Прогресс, 1985. Вып. 16. С. 217-237.
45. Гуйванюк Н.В. Антропоцентричний підхід до вивчення мовних явищ: (на матеріалі авторизованих конструкцій суч. укр. мови). Чернівці: Рута, 2001. &nd