catalog / Jurisprudence / Judiciary, public prosecutor\'s supervision, legal
скачать файл: 
- title:
- Сердюк Лариса Рудольфівна Організаційно-правові основи впровадження електронного судочинства в Україні
- Альтернативное название:
- Сердюк Лариса Рудольфовна Организационно-правовые основы внедрения электронного судопроизводства в Украине Serdyuk Larisa Rudol'fovna Organizatsionno-pravovyye osnovy vnedreniya elektronnogo sudoproizvodstva v Ukraine
- university:
- у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка
- The year of defence:
- 2017
- brief description:
- Сердюк Лариса Рудольфівна, помічник проректора з навчально-методичної роботи Вищої школи адвокатури Національної академії адвокатури України: «Організаційно-правові основи впровадження електронного судочинства в Україні» (12.00.10 - судоустрій; прокуратура та адвокатура). Спецрада Д 26.001.05 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка
ПРИВАТНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«ЛЬВІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІЗНЕСУ ТА ПРАВА»
На правах рукопису
СЕРДЮК ЛАРИСА РУДОЛЬФІВНА
УДК 347.99
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ВПРОВАДЖЕННЯ
ЕЛЕКТРОННОГО СУДОЧИНСТВА
В УКРАЇНІ
Спеціальність 12.00.10 – судоустрій; прокуратура та адвокатура
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
доктор юридичних наук, доцент
Городовенко Віктор Валентинович
Львів – 2017
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ …………………....... 4
ВСТУП ..................................................................................... 5-13
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВПРОВАДЖЕННЯ
ЕЛЕКТРОННОГО СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ ............... 14-81
1.1. Становлення електронного документообігу в судовій
системі України як передумови електронного
судочинства …......................................................................... 14-32
1.2. Поняття електронного судочинства та передумови його
впровадження в Україні ......................................................... 32-75
Висновок до розділу 1 ............................................................ 75-81
РОЗДІЛ 2 ПРАВОВІ ОСНОВИ ВПРОВАДЖЕННЯ
ЕЛЕКТРОННОГО СУДОЧИНСТВА ….………………….. 82-146
2.1. Нормативне забезпечення впровадження електронного
судочинства в Україні ...……………………………………. 82-109
2.2. Електронне судочинство як засіб підвищення доступу до
правосуддя ……....................................................................... 109-128
2.3. Зарубіжний досвід правового забезпечення електронного
судочинства ……………………………................................. 128-141
Висновок до розділу 2 ............................................................ 142-146
РОЗДІЛ 3 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ
ВПРОВАДЖЕННЯ ЕЛЕКТРОННОГО СУДОЧИНСТВА
В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ ...……. 147-178
3.1. Теоретико-прикладні проблеми впровадження
електронного судочинства ..................................................... 147-178
3.2. Напрями впровадження електронного судочинства у
судовій системі України ......................................................... 179-194
Висновок до розділу 3 ............................................................ 194-198
3
ВИСНОВКИ ............................................................................ 199-203
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...………………… 204-233
ДОДАТКИ ............................................................................... 234-245
4
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
ГПК України – Господарський процесуальний кодекс України
ДСА України – Державна судова адміністрація України
Європейський суд – Європейський суд з прав людини
ЗМІ – засоби масової інформації
КАС України – Кодекс адміністративного судочинства України
КК України – Кримінальний кодекс України
КПК України – Кримінальний процесуальний кодекс України
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення
Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод – Конвенція
США – Сполучені Штати Америки
ФРН – Федеративна Республіка Німеччини
ЦК України – Цивільний кодекс України
ЦПК України – Цивільний процесуальний кодекс України
5
ВСТУП
Актуальність теми. Розвиток інформаційних технологій пронизує всі
сфери суспільного життя, маючи визначальний вплив, зокрема, на здійснення
правосуддя. Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи, положення
національних стратегічних документів, законів України «Про електронні
документи та електронний документообіг», «Про електронний цифровий підпис»
та низки підзаконних нормативно-правових актів передбачають, що електронне
судочинство як складова загальнодержавного електронного урядування є шляхом
до покращення доступності правосуддя та підвищення його оперативності. Тому
головною метою впровадження електронного судочинства є забезпечення
ефективності судової системи та якості здійснення правосуддя загалом.
У Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових
інститутів на 2015-2020 роки, затвердженій Указом Президента України
від 20 травня 2015 року № 276/2015, одним із основних чинників невиконання
системою правосуддя на належному рівні поставлених перед нею завдань
визначено відсутність чи недостатній рівень використання можливостей сучасних
інформаційних систем. Виходячи з цього, у зазначеній Стратегії сформульовано
основні заходи реформування та вказано на необхідність забезпечення широкого
використання інформаційних систем для надання більшої кількості послуг
«електронного правосуддя» та поетапне впровадження його інструментів;
створення в судах інформаційних систем електронного менеджменту, зокрема
введення повноцінних електронних систем, у тому числі системи електронного
документообігу, та відстеження справ (до вищих інстанцій), електронних
повідомлень, електронних викликів, електронного розгляду справ (у деяких
випадках), електронних платежів, аудіо- та відеофіксації засідань, інформаційної
системи внутрішньої бази даних, інформаційної системи законодавчої бази
даних, удосконалення системи забезпечення рівного та неупередженого
розподілу справ між суддями тощо.
Водночас Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції від 2
червня 2016 року) та норми процесуального законодавства не містять приписів
6
про здійснення правосуддя в електронній формі. Крім законодавчих положень,
які фактично ігнорують впровадження електронного судочинства у судовій
системі та зобов’язують суди здійснювати правосуддя виключно у паперовій
формі, існують і інші проблеми у цій сфері, зокрема: невизначеність
електронного судочинства як міжгалузевого інституту права; відсутність поняття
електронної судової справи (електронного судового провадження); низький
рівень інформаційної взаємодії між судами та іншими державними органами й
установами, яка ускладнена корпоративною замкненістю інформаційних систем
державних органів, їх низькою комунікативністю тощо; штучне ускладнення
доступу до державних реєстрів; змістовне наповнення програм спеціальної
підготовки суддів і підвищення їх кваліфікації та підготовки і підвищення
кваліфікації працівників апаратів судів, які реалізуються Національною школою
суддів України, орієнтованих не на перспективні напрями вдосконалення
судочинства, а фактично на ознайомлення з проектом Державної судової
адміністрації України «Електронний суд»; обмеженість повноцінної технічної
підтримки функціоналу електронного судочинства програмними продуктами, що
використовуються в судах різних ланок.
Тому необхідним є проведення цілісних, системних наукових досліджень в
означеній сфері та обґрунтування і напрацювання нових організаційно-правових
заходів із метою широкого використання сучасних інформаційних технологій у
судовій діяльності та використання переваг електронного судочинства у судовій
системі України, що й обумовлює актуальність теми роботи.
Теоретичним фундаментом дисертації стали праці і наукові дослідження з
філософії права, історії та теорії держави і права, судоустрою, галузевих
процесуальних наук, конституційного, адміністративного права,
документознавства тощо. У роботі знайшли відображення ідеї, обґрунтовані
відомими вченими колишнього СРСР, пострадянських країн, вітчизняними
фахівцями у галузі теорії та історії держави і права, судоустрою, процесуального
права, документознавства, зокрема такими як Р. Арсірій, Б. Баженова, В. Білоус,
Ю. Битяк, М. Бондаренко, М. Вільгушинський, О. Вдовіна, О. Гетманцев,
7
В. Городовенко, С. Дзюба, І. Жаровська, О. Загорецька, І. Каланча, В. Комаров,
С. Кулешов, Н. Кушакова-Костицька, Д. Лилак, І. Марочкін, Л. Москвич,
А. Огілько, Ю. Палеха, О. Петришин, С. Прилуцький, О. Прокопенко,
П. Рабінович, Н. Сібільова, Р. Сопільник, М. Цвік, О. Шамрай, С. Шевчук,
О. Яновська та іншими. У колі наукового пошуку також були роботи відомих
учених-юристів і практиків, як-то Дж. Біз, Т. Геблер, Дж. Грейг, А. Дайсі,
К. Куйанен, Т. Мегаффей, Д. Осборн, Т. Райлі, Д. Рінальді тощо.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконана: 1) відповідно до Постанови НАН України від
20.12.2013 р. № 179 «Про Основні наукові напрями та найважливіші проблеми
фундаментальних досліджень у галузі природничих, технічних і гуманітарних
наук Національної академії наук України на 2014-2018 роки» (далі – Пріоритетні
наукові напрями досліджень) та рекомендацій Ради президентів академій наук
України для ВНЗ щодо виконання досліджень за Пріоритетними науковими
напрямами досліджень (п. 3.4. Політико-правові науки); 2) в рамках реалізації
положень Стратегії розвитку судової влади України на 2015-2020 рр.,
затвердженої Радою суддів України від 11.12.2014 № 71; 3) в межах НДР
Львівського університету бізнесу та права «Cудоустрій, прокуратура та
адвокатура в євроінтеграційному вимірі». Тема дисертації затверджена Вченою
радою ПВНЗ «Львівський університет бізнесу та права» 10 листопада 2014 року
(протокол № 4).
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є теоретичне обґрунтування
організаційно-правових основ упровадження електронного судочинства в Україні
та науково аргументованих пропозицій щодо підвищення ефективності діяльності
судів загальної юрисдикції у цій сфері. Поставлена мета обумовила необхідність
вирішення таких задач:
– на підставі напрацювань теорії права охарактеризувати електронне
судочинство як міжгалузевий інститут права та визначити його ознаки;
– обґрунтувати дефініцію поняття електронна судова справа (електронне
кримінальне провадження);
8
– встановити передумови впровадження електронного судочинства у
судовій системі України та обґрунтувати його місце серед засад судочинства;
– аргументувати необхідність упровадження електронного судочинства як
напряму підвищення ефективності діяльності судової системи України та рівня
доступності правосуддя в аспекті реалізації права на справедливий суд, рівності
перед законом і судом, гласності і відкритості судового процесу через призму
верховенства права;
– опрацювати зарубіжний досвід упровадження електронного судочинства
у країнах загальної і континентальної систем права;
– обґрунтувати проведення організаційно-правових заходів із метою
впровадження електронного судочинства як альтернативного способу вирішення
правових спорів;
– визначити основні вимоги для розробки Єдиної судової інформаційної
(автоматизованої) системи;
– сформулювати пропозиції до Закону України «Про судоустрій і статус
суддів» по вдосконаленню законодавства щодо впровадження електронного
судочинства в Україні.
Об’єктом дослідження є правовідносини щодо впровадження
електронного судочинства в Україні.
Предметом дослідження є організаційно-правові основи впровадження
електронного судочинства в Україні.
Методи дослідження. Базисом дослідницької методології визначена
сукупність методів сучасної теорії пізнання, заснованих на філософії
діалектичного розвитку загальнолюдських цінностей, із використанням таких
принципів наукового мислення, як індукція й дедукція, аналіз і синтез,
порівняння, спостереження. У дослідження використовувалися універсальні
загальнонаукові методи та спеціальні методи: метод системного аналізу правових
норм (використовувався, зокрема, в процесі порівняння загальних і спеціальних
норм, що регулюють питання здійснення судочинства – підрозділи 1.2, 2.1., 2.2.,
3.1., 3.2); компаративний метод (дозволив дослідити особливості впровадження
9
електронного судочинства у судових системах країн загального і
континентального права – підрозділ 2.3.); порівняльно-правовий метод
(застосовувався в процесі порівняння міжнародно-правових, конституційних і
галузевих норм, що дало можливість внести конкретні пропозиції щодо
вдосконалення законодавства – підрозділи 2.1, 2.2.); статистичний метод (його
використання забезпечило обґрунтування теоретичних положень роботи
статистичною інформацією); історико-правовий метод (підрозділ 1.1.)
соціологічний метод (забезпечив проведення анкетування серед суддів місцевих,
апеляційних судів і Верховного Суду України та обробку отриманих даних –
Додаток А). Звернення до зазначених методів обумовлене специфікою
і характером дисертації. Усі методи використовувалися в роботі у взаємозв’язку
і взаємозалежності, що забезпечило переконливість, достовірність, всебічність та
об’єктивність результатів дослідження.
Нормативну основу роботи склали міжнародно-правові акти, згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою України, документи Ради Європи,
рекомендації Комітету міністрів Ради Європи з питань організації судової влади,
норми Конституції і законів України, галузеві процесуальні кодекси, а також
законодавство зарубіжних країн щодо організації та діяльності судових органів.
Емпіричну базу дослідження становлять: а) результати анкетування
150 суддів місцевих, апеляційних судів і Верховного Суду України, (в) практика
Європейського суду з прав людини (12 рішень) та (г) акти Конституційного Суду
України (5 рішень).
Наукова новизна отриманих результатів визначається тим, що дана
робота є першим вітчизняним монографічним дослідженням організаційноправових основ упровадження електронного судочинства в Україні. На підставі
проведеного дослідження обґрунтовано низку нових теоретичних і практичних
положень, які конкретизують наукову новизну отриманих результатів. Зокрема,
вперше:
– аргументовано, що електронне судочинство є міжгалузевим інститутом
права, якому властиві такі ознаки: а) врегулювання однорідних суспільних
10
відносин щодо підвищення рівня судового захисту та інформування
заінтересованих осіб, рівня доступу до правосуддя; б) відносна нормативна
самостійність, стійкість і автономність функціонування як підсистеми декількох
галузей права; в) об’єктивне формування на базі сучасних інформаційних
технологій; г) відокремленість від інших правових інститутів як результат
використання інформаційних технологій; д) специфіка засобів правового
регулювання; е) втілення у його змісті особливої юридичної конструкції з
урахуванням єдиних загальних та спеціальних принципів її формування;
є) формування загальних понять із метою подолання прогалин у побудові
правовідносин, які виникають у межах цього інституту;
– визначено передумови впровадження електронного судочинства, до яких
віднесено: 1) об’єктивна необхідність використання сучасних інформаційних
технологій як основа для його практичної реалізації; 2) потреба підвищення
доступності до правосуддя; 3) необхідність досягнення високого рівня
ефективності судової системи; 4) потреба постійної комунікації між
заінтересованими особами і судами, між судами, а також між судами та іншими
державними установами;
– доведено, що електронне судочинство – це засада організації судової
влади, яка реалізується на основі використання сучасних інформаційних
технологій для забезпечення функціонування будь-якого суду в режимі реального
часу з метою максимального підвищення доступності до правосуддя
заінтересованих осіб, досягнення високого рівня ефективності судової системи,
потреби постійної комунікації між такими особами і судами, між судами, а також
між судами й іншими державними установами;
– на основі напрацювань теорії права і судоустрою обґрунтовано дефініцію
електронної судової справи (електронного судового провадження) – це викладені
і систематизовані у вигляді електронних файлів дані позовної заяви, заяви,
скарги, подання, клопотання, матеріалів кримінального провадження, інші
документи, які відповідно до процесуального закону можуть бути предметом
11
розгляду в суді, та процесуальні документи, виготовлені за результатами
судового розгляду;
– визначено основні вимоги, які повинні враховуватися при розробці
Єдиної судової інформаційної (автоматизованої) системи;
– з метою впровадження електронного судочинства обґрунтовано внесення
відповідних змін і доповнень до Закону України «Про судоустрій і статус суддів»
та процесуального законодавства.
удосконалено:
– теоретичні підходи щодо здійснення правосуддя на основі верховенства
права;
– наукові положення щодо співвідношення електронного урядування та
електронного судочинства, що дало змогу стверджувати про загальний характер
електронного урядування та спеціальний – електронного судочинства;
– наукову тезу про вплив електронного судочинства на територіальну
доступність судових послуг шляхом віртуалізації проведення судових процесів у
будь-якому суді та у будь-якій справі;
– обґрунтування наукової позиції про необхідність внесення змін до
законодавства про судоустрій і процесуального законодавства з метою
впровадження електронного судочинства;
– аргументацію щодо спрощення інформаційної взаємодії між судами і
заінтересованими особами, між судами та між судами і державними органами.
набули подальшого розвитку науково-теоретичні положення щодо:
– становлення і розвитку електронного судочинства в Україні;
– співвідношення понять правосуддя і судочинство, що дало можливість
стверджувати про правильність використання поняття «електронне
судочинство»;
– розуміння феномену електронного судочинства у судовій діяльності;
– основних чинників упровадження електронного судочинства у судових
системах країн загальної та континентальної систем права;
12
– наукових підходів до інституту захисту інформації в інформаційних
системах;
– забезпечення доступності правосуддя та відкритості суду для громадян у
контексті впровадження електронного судочинства.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що
сформульовані й викладені в роботі висновки та пропозиції є певним внеском у
розвиток сучасної науки судоустрою і процесуального права та можуть
використовуватись у таких сферах:
1) науково-дослідній – для подальшого дослідження питань, пов’язаних із
темою роботи;
2) нормотворчій – при внесенні змін і доповнень до Конституції України,
законодавства України про судоустрій, процесуальних законів, а також при
проектуванні нових законодавчих актів;
3) правозастосовній – при здійсненні правосуддя судами загальної
юрисдикції(акт провадження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2017 року);
4) навчальній – при викладанні дисциплін: «Судоустрій України»,
«Організація судових та правоохоронних органів України», «Судове право»,
«Порівняльне судове право», «Адміністративний процес», «Господарський
процес», «Кримінальний процес», «Цивільний процес» тощо, а також для
підготовки відповідних навчальних і методичних посібників, підручників,
спеціальних курсів, курсів лекцій, тестових завдань.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки
дисертації оприлюднені у виступах автора на науково-практичних конференціях
міжнародного рівня, зокрема: ХХХІ Міжнародній науково-практичній
конференції «Сучасні наукові дослідження» (м. Чернівці, 30-31 грудня
2015 року); Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Десяті
економіко-правові дискусії» (м. Львів, 4 березня 2016 року); ІІ Міжнародній
науково-практичній конференції «Сучасні тенденції в юридичній науці»
(м. Вінниця, 18-19 березня 2016 року); Міжнародній науково-практичній
13
конференції «Ukraine – EU. Modern technology, business and law» (gr. Kosice,
Slovensko Republi м. Кошице, Словацька Республіка, 19-23 квітня 2016 року).
Публікації. Основні теоретичні положення, висновки та рекомендації
дисертації викладені у 10 наукових публікаціях, з них 5 – у наукових фахових
юридичних виданнях України, 1 – у виданні, включених до міжнародних
науково-метричних баз, 4 – у збірниках тез доповідей на міжнародних науковопрактичних конференціях і круглих столах.
- bibliography:
- ВИСНОВКИ
У дисертації на підставі проведеного аналізу зроблено спробу комплексно
дослідити організаційно-правові основи впровадження електронного судочинства
в Україні. До найзагальніших результатів дослідження віднесено такі:
1. Електронне судочинство охарактеризовано як міжгалузевий інститут
права, якому притаманні такі ознаки: 1) врегулювання однорідних суспільних
відносин, пов’язаних із підвищенням рівня судового захисту, інформування
заінтересованих осіб, рівня доступу до правосуддя; 2) володіння відносною
нормативною самостійністю, стійкістю й автономністю функціонування як
підсистеми декількох галузей права; 3) об’єктивне формування на базі сучасних
інформаційних технологій, що створилися і розвинулися з урахуванням
суспільних інтересів і на виконання суспільного запиту; 4) відносна
відокремленість від інших правових інститутів як результат використання
інформаційних технологій; 5) специфіка засобів правового регулювання; 6)
втілення у змісті особливої юридичної конструкції з урахуванням єдиних
загальних та спеціальних принципів її формування; 7) формування загальних
понять із метою подолання прогалин у побудові відносин, які виникають у межах
цього інституту.
2. На основі напрацювань теорії права і судоустрою обґрунтовано
дефініцію електронної судової справи (електронного судового провадження), під
якою розуміються викладені і систематизовані у вигляді електронних файлів дані
позовної заяви, заяви, скарги, подання, клопотання, матеріалів кримінального
провадження, інші документи, які відповідно до процесуального закону можуть
бути предметом розгляду в суді, та процесуальні документи, виготовлені за
результатами судового розгляду
3. Неповнота, вибірковість використання електронного судочинства як
елемента електронного урядування, недостатність обґрунтування і розуміння
важливості цього інституту дали можливість дослідити передумови його
впровадження у судовій системі, якими визначено: 1) об’єктивна необхідність
200
використання сучасних інформаційних технологій як основа для практичного
впровадження; 2) підвищення доступності до правосуддя; 3) необхідність
досягнення високого рівня ефективності судової системи; 4) потреба постійної
комунікації між заінтересованими особами і судами, між судами, а також між
судами та іншими державними установами. На цій основі аргументовано, що
електронне судочинство – це засада організації судової влади, яка реалізується на
основі використання сучасних інформаційних технологій для забезпечення
функціонування будь-якого суду в режимі реального часу з метою
максимального підвищення доступності до правосуддя заінтересованих осіб,
досягнення високого рівня ефективності судової системи, потреби постійної
комунікації між такими особами і судами, між судами, а також між судами й
іншими державними установами.
4. Головною метою впровадження електронного судочинства визначено
підвищення ефективності судової системи, якості здійснення правосуддя та рівня
його доступності в аспекті реалізації права на справедливий суд, рівності перед
законом і судом, гласності і відкритості судового процесу, дотримання розумних
строків розгляду справ через призму верховенства права з одночасним
застосуванням комплексного й індивідуалізованого підходів до надання судових
послуг одержувачам.
5. На основі ґрунтовного правового забезпечення провідні країни світу
активно використовують у процесі здійснення правосуддя сучасні інформаційних
технології. Основними факторами цього визначено такі: лідируючі позиції
окремих країн у впровадженні інформаційних технологій загалом (Естонія,
Нідерланди, Сінгапур, США, Фінляндія), необхідність об’єднання електронних
баз даних органів кримінальної поліції, прокуратури, пенітенціарних установ
(ФРН, Фінляндія), підвищення рівня доступності правосуддя (ФРН, Франція,
США), потреба електронного обміну документами між судами й інститутами
судової влади (Польща, Бельгія), заохочення цифрової практики в межах системи
кримінальної юстиції на початковому етапі формування досьє правопорушника
(Велика Британія), необхідність розвантаження судової системи (Австрія, Литва),
201
покращення управління судовими паперовими процедурами та скорочення
робочого часу суддів і працівників суду (Італія), запровадження
автоматизованого обміну даними в електронній формі з державними
інформаційними системами та реєстрами (Литва), низька щільність
правоохоронних структур на території країни (Фінляндія).
6. Обґрунтовано проведення першочергових організаційних заходів із
метою впровадження електронного судочинства, до яких віднесено розробка
загальнодержавної концепції розвитку державних (адміністративних) та судових
електронних послуг, створення децентралізованої системи обміну даними,
затвердження положення про Єдину судову інформаційну (автоматизовану)
систему, створення в кожному суді в необхідній кількості автоматизованих
робочих місць для суддів і працівників апарату з для фахової і коректної
експлуатації зазначеної системи. Зазначені заходи мають на меті вирішити низку
прикладних проблем, наявність яких впливає на впровадження електронного
судочинства.
По-перше, це положення процесуального законодавства, які не дозволяють
форматувати судовий процес в електронну форму, що обумовлює здійснення
правосуддя виключно у паперовому вигляді та суттєво впливає на строки
розгляду судових справ (кримінальних проваджень) в аспекті дотримання
розумних строків їх вирішення та на доступність правосуддя загалом. По-друге,
сумнівність повноцінної технічної підтримки функціоналу електронного
судочинства програмними продуктами, що використовуються в судах загальної
юрисдикції (програми «Д-3» та «Діловодство спеціалізованого суду»), що
ускладнює досягнення однорідності, однорівневості та високого ступеня взаємної
комунікативності програмного забезпечення, яке використовується в судах.
По-третє, низький рівень інформаційної взаємодії між судами та іншими
державними органами й установами, яка ускладнена корпоративною замкненістю
інформаційних систем державних органів, їх низькою комунікативністю,
труднощами отримання інформації, оплатністю послуг, що в кінцевому
результаті призводить до зниження рівня їх доступності для судів та громадян.
202
По-четверте, штучне ускладнення доступу до державних реєстрів (нечіткість
законодавчого регулювання їх використання судами загальної юрисдикції,
відсутність уніфікованих вимог щодо запитів, невиправдане дозування
інформації, оплатність послуг, невідповідність програмного забезпечення
обсягам інформації, що в них зберігаються тощо). Це створює ризики порушення
строків розгляду справ (проваджень), оскільки суди вимушені витрачати
додатковий час, людський ресурс і кошти для пошуку необхідної інформації.
7. Визначено основні вимоги для розробки Єдиної судової інформаційної
(автоматизованої) системи: а) обрання системи керування базами даних, технічні
можливості якої дозволять забезпечити уніфікований підхід до створення і
використання її функціоналу з метою оптимальної експлуатації в судах різних
інстанцій; б) забезпечення функціонування однієї системи, здатної вирішити
питання одночасного ведення і судового, і загального діловодства, що дозволить
готувати і зберігати в ній всі документи відповідного суду; в) досягнення
зручності системи у використанні, її інтуїтивної зрозумілості для користувача,
наявності швидкого і потужного механізму пошуку інформації, оперативності в
налаштуванні та технічної гнучкості для переоснащення за умови змін у
законодавстві, а також встановлення розмежованого доступу до інформації
відповідно до функціональних обов’язків користувачів;г) створення належних
умов для роботи судді, зокрема побудова ефективної системи підтримки
прийняття рішень, що має на меті досягнення однаковості і правильності судової
практики та прискорення строків розгляду судових справ (проваджень); д)
розробка уніфікованої системи «Судова практика» із потужним арсеналом
пошукових засобів та інтеграцією з базою нормативно-правових актів і з Єдиним
державним реєстром судових рішень; е) розробка уніфікованої системи «Судова
аналітика» для досягнення однакового і правильного застосування судами норм
права;є) забезпечення доступності правосуддя та відкритості суду для громадян,
що повинно включати в себе спрощений спосіб подання в електронному вигляді
заяв, скарг, клопотань, апеляційних, касаційних скарг до відповідного суду;
отримання електронних копій судових рішень учасниками процесу; повне та
203
оперативне інформування громадян відповідно до законів України «Про
звернення громадян» та «Про доступ до публічної інформації».
8. З урахуванням предмету дослідження та авторського визначення
електронної судової справи (електронного кримінального провадження) в Законі
України «Про судоустрій і статус суддів» запропоновано передбачити окрему
норму, в якій вказати про альтернативність здійснення судочинства у паперовій
та електронній формах, такого пропонованого змісту:
«Стаття … Право на електронну форму здійснення судочинства.
Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів шляхом
здійснення судочинства в електронній формі (електронне судочинство).
Електронне судочинство є альтернативною формою ведення судового процесу в
адміністративних, господарських, кримінальних, цивільних справах та справах
про адміністративні правопорушення.».
- Стоимость доставки:
- 200.00 грн