ШЕВЧУК МАРТА ІВАНІВНА ІНІЦІАТИВА СУДУ ТА ЇЇ МЕЖІ У З’ЯСУВАННІ ОБСТАВИН КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ПІД ЧАС СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

brief description

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА На правах рукопису ШЕВЧУК МАРТА ІВАНІВНА УДК 343.13 : [343. 139/. 14 : 343. 162] ІНІЦІАТИВА СУДУ ТА ЇЇ МЕЖІ У З’ЯСУВАННІ ОБСТАВИН КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ПІД ЧАС СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук Науковий керівник: Нор Василь Тимофійович доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України Львів – 2015
2
ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..…….3 РОЗДІЛ 1 ПРОЦЕСУАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ СУДУ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ…………………………………….………………………..............13 1.1 Процесуальне становище суду в рамках типології кримінального процесу (провадження)…………………………………….………………………...13 1.2 Засада змагальності та її вплив на формування функції суду у кримінальному провадженні України………………………………...……..……....32 Висновки до розділу 1…………………………….…………………………….........49 РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЙНО-КЕРІВНА РОЛЬ СУДУ У СУДОВОМУ РОЗГЛЯДІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ЗА КПК УКРАЇНИ……….....52 Висновки до розділу 2……………………………………………….…….................75 РОЗДІЛ 3 РОЛЬ СУДУ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ З’ЯСУВАННЯ ОБСТАВИН КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ……………………………………………..77 3.1 Сприяння активності сторін у з’ясуванні обставин кримінального провадження………………………………………………………………………...77 3.2 Ініціативна діяльність суду в дослідженні обставин кримінального провадження………………………………………………………………………....107 3.3 Межі активності суду у з’ясуванні обставин кримінального провадження………………………………………………………………………....146 Висновки до розділу 3……………………………………………………………....184 ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...….189 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...……199 ДОДАТКИ………………………………………………………………………...…230
3

ВСТУП Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах державотворення захист прав людини і громадянина за Конституцією України визнається головною домінантою в суспільстві, базисом якого є загальнолюдські цінності (ст. 3). Суд є одним з основних гарантів, що забезпечує захист прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, які визнані найвищою соціальною цінністю. Історія показує, що принцип змагальної побудови кримінального процесу є глибоко демократичним, саме тому в кожній цивілізованій країні судовий розгляд побудований на змагальних засадах. У ньому велика увага приділяється забезпеченню права на судовий захист, гарантіям ефективного та справедливого правосуддя. Змагальність сторін як конституційна засада судочинства на вітчизняному ґрунті задекларована і вже реалізується. Але вона потребує розвитку в контексті демократизації судового процесу та приведення його основ у відповідність з напрацьованими та загальноприйнятими міжнародним співтовариством стандартами і правилами.
Засада змагальності прямо передбачає обов’язок суду під час розгляду і вирішення кримінальних справ зберігати об’єктивність та неупередженість, створювати необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків на засадах рівноправності (ч. 6 ст. 22 Кримінального процесуального кодексу України (надалі – КПК України)). У цьому зв’язку з набранням чинності КПК України від 13 квітня 2012 року особливої актуальності набула проблема співвідношення діяльності суду, спрямованої на дослідження доказів під час судового розгляду кримінальних справ і проголошеної в ст. 129 Конституції України засади змагальності сторін, на основі якої і має відбуватись діяльність суду. Квінтесенція проблеми полягає в тому, що невизначеними в законодавстві, теорії та правозастосовній практиці залишаються питання про те, чи повинен суд брати участь в доказуванні, чи лише на основі наявних в справі та досліджених під час судового розгляду доказів ухвалювати своє рішення; чи діяльність головуючого і суду, яка спрямована на забезпечення
4
з’ясування всіх обставин кримінального провадження, обмежується лише організаційно-керівними повноваженнями суду, чи мова також йде про можливість суду здійснювати з власної ініціативи процесуальні дії з метою отримання нових доказів. Роль суду в доказуванні під час судового розгляду кримінальних справ раніше досліджували в різні періоди багато вітчизняних та зарубіжних вчених, перелік яких нараховує не один десяток імен та їх праць. Серед вітчизняних вчених необхідно, насамперед, відзначити праці таких вчених-процесуалістів як: Ю. П. Аленін, В. В. Вапнярчук, Ю. М. Грошевий, Д. А. Захаров, Л. Б. Ісмаілова, О. В. Капліна, С. О. Ковальчук, О. І. Коровайко, В. Я. Корсун, О. П. Кучинська, Л. М. Лобойко, В. Т. Маляренко, М. А. Маркуш, Л. В. Мединська, М. М. Михеєнко, Ю. М. Мірошниченко, В. Т. Нор, М. А. Погорецький, В. О. Попелюшко, О. В. Рибалка, А. В. Руденко, С. М. Стахівський, Л. Д. Удалова, А. П. Черненко, В. П. Шибіко, О. Г. Шило, В. І. Шишкін, А. Г. Шиян, М. Є. Шумило, О. Г. Яновська. Але, не дивлячись на широке коло як вітчизняних, так і зарубіжних (зокрема, російських) дослідників названої проблематики, є підстави констатувати, що процесуальна наука так і не виробила єдиного підходу до питання про роль і місце суду в дослідженні доказів у змагальному кримінальному провадженні, межі його активної та ініціативної діяльності у з’ясуванні обставин кримінального провадження під час судового розгляду. Відсутній і комплексний аналіз повноважень суду щодо збирання, перевірки та оцінки доказів на цій стадії кримінального провадження. Необхідно відзначити і ту обставину, що у переважній більшості праці перелічених та інших авторів ґрунтуються не на сучасній (новій) законодавчій основі. Крім того, багато теоретичних положень, що стосуються меж ініціативної діяльності суду в кримінальному процесі, та вироблені раніше на їх основі практичні рекомендації не могли враховувати сучасного стану кримінального процесуального законодавства та судової практики. Адже окремі судові процедури видозмінені або й вперше введені до нового КПК України і фактично ще не вивчалися.
Таким чином, усе вищевикладене обумовлює актуальність даної проблематики та викликає необхідність проведення наукового дослідження із зазначеної теми.
5
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до основних положень Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 31/2008, Пріоритетних напрямків розвитку правової науки на 2011-2015 роки, затверджених постановою загальних зборів НАПрН України від 24.09.2010 р. № 14-10, а також науково-дослідницької тематики кафедри кримінального процесу і криміналістики Львівського національного університету імені Івана Франка «Проблеми реалізації нового кримінального процесуального законодавства України (КПК України 2012 року) щодо захисту прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження» (номер державної реєстрації 0113U005124). Тему дисертаційного дослідження «Ініціатива суду та її межі у з’ясуванні обставин кримінального провадження під час судового розгляду» було затверджено Вченою радою Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол № 9/2 від 27 лютого 2013 року) та схвалено координаційним бюро НАПрН України (Перелік тем дисертаційних досліджень, затверджених у 2013 р., с. 236, поз. 1180). Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення ролі суду в дослідженні доказів під час судового розгляду кримінальних справ, здійснення аналізу діяльності суду, спрямованої на забезпечення з’ясування обставин кримінального провадження, дослідження правової природи ініціативної діяльності суду, визначення меж активності та ініціативи суду у з’ясуванні обставин кримінального провадження і на цій основі формулювання нових та уточнених наукових положень, що стосуються названих проблем, розробка наукових рекомендацій, спрямованих на вдосконалення кримінального процесуального законодавства України в частині правового регулювання ініціативної діяльності суду у змагальному кримінальному провадженні. Для досягнення мети дослідження поставлено такі основні завдання: - проаналізувати процесуальне становище суду в рамках типології кримінального процесу, дослідити зміну виду вітчизняного кримінального процесу та визначити модель ролі українського суду в дослідженні доказів під час судового розгляду;
- на основі нового кримінального процесуального законодавства України
6
дослідити структуру, нормативний зміст засади змагальності, особливості та межі її реалізації у вітчизняному кримінальному провадженні, її співвідношення з активністю суду в дослідженні доказів під час судового розгляду кримінальних справ; - комплексно дослідити організаційно-керівні повноваження суду, які спрямовані на забезпечення судом здійснення учасниками судового провадження їхніх процесуальних прав і виконання ними процесуальних обов’язків; - проаналізувати діяльність суду, пов’язану з спрямуванням судового розгляду на забезпечення з’ясування всіх обставин кримінального провадження за допомогою сприяння активності сторін в дослідженні доказів; - здійснити пошук оптимальних способів сприяння судом активності учасників судового провадження, які не наділені владними повноваженнями, в дослідженні доказів з врахуванням можливостей сторін кримінального провадження брати участь у формуванні доказової бази на стадії досудового розслідування; - з’ясувати сутність та сформулювати поняття ініціативної діяльності суду; - визначити ступінь участі суду в процесі доказування шляхом аналізу його повноважень зі збирання, перевірки та оцінки доказів відповідно до норм чинного вітчизняного кримінального процесуального законодавства; - запропонувати найбільш оптимальний варіант діяльності суду, спрямованої на усунення істотної неповноти в поданому сторонами доказовому матеріалі, який забезпечив би ухвалення законного, обґрунтованого та вмотивованого рішення (вироку); - визначити межі активної та ініціативної діяльності суду у з’ясуванні обставин кримінального провадження; - сформулювати науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення норм чинного кримінального процесуального законодавства України в частині ініціативної діяльності суду у з’ясуванні обставин кримінального провадження під час судового розгляду.
Об’єктом дослідження є процесуальні відносини, які виникають у змагальному процесі під час здійснення судом діяльності, спрямованої на з’ясування обставин
7
кримінального провадження. Предметом дослідження є ініціативна діяльність суду та її межі у з’ясуванні обставин кримінального провадження під час судового розгляду у змагальному кримінальному процесі.
Методи дослідження обрано з огляду на поставлену мету та завдання, об’єкт та предмет дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність загальнонаукових (аналіз, синтез, порівняння) і спеціальних методів, характерних для правових досліджень, які використано в дослідженні у їх взаємозв’язку та взаємозалежності для забезпечення повноти дослідження, об’єктивності і достовірності отриманих наукових результатів. Так, діалектичний метод наукового пізнання соціально-правових явищ надав можливість дослідити зміну ролі суду в житті українського суспільства та визначити тип вітчизняного кримінального процесу у взаємозв’язку з суспільно-політичними змінами в Україні. Формально-логічний метод застосовувався при дослідженні змісту норм чинного КПК України, які регламентують повноваження суду під час дослідження доказів в ході судового розгляду. Історичний метод дав змогу проаналізувати основні підходи до типології кримінального процесу; закономірності зміни типів кримінального судочинства; тенденції їх розвитку загалом та зміну типу вітчизняного кримінального процесу зокрема. Порівняльно-правовий метод застосовано у процесі зіставлення норм чинного КПК України з нормами КПК України 1960 року, аналізу та зіставлення вітчизняного та зарубіжного кримінального процесуального законодавства, а також при аналізі поглядів учених щодо ролі суду в процесі доказування в змагальному кримінальному провадженні та допустимих меж його ініціативної діяльності в дослідженні доказів під час судового розгляду кримінальних справ. Структурно-функціональний та формально-юридичний методи сприяли аналізу повноважень суду щодо збирання, перевірки та оцінки доказів відповідно до норм чинного кримінального процесуального законодавства України, а також напрацьованих наукою кримінально-процесуального права теоретичних положень; виявленню недоліків у законодавчому регулюванні процесуальних відносин, пов’язаних з дослідженням судом доказів під час судового розгляду, та формулюванню
8
пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного кримінального процесуального законодавства України. Соціологічний метод надав можливість здійснити опитування та анкетування суддів, прокурорів, адвокатів з метою збирання емпіричного матеріалу, а також вивчення і узагальнення правозастосовної практики. Статистичний метод (узагальнення результатів, отриманих в ході соціологічних досліджень, та даних офіційної статистики) був використаний під час аналізу питань, пов’язаних зі з’ясуванням ініціативної діяльності суду щодо дослідження обставин кримінального провадження. Емпіричну базу дисертаційного дослідження склали матеріали вивчення 225 кримінальних проваджень (справ), розглянутих і вирішених районними судами м. Львова та Львівської області (2013-2015 р.р.), матеріали Єдиного державного реєстру судових рішень, практика Європейського суду з прав людини (надалі – ЄСПЛ), результати анкетування, одержані в ході опитування 243 респондентів (81 суддів, 79 прокурорів, 83 адвокатів). Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим, після прийняття КПК України 2012 року, у вітчизняній науці кримінального процесу комплексним дослідженням ролі суду у забезпеченні з’ясування обставин кримінального провадження під час судового розгляду. У ній автором сформульовано та обґрунтовано низку нових положень і висновків, які мають важливе значення для теорії кримінального процесу і правозастосовної практики. Основними положеннями, які обумовлюють наукову новизну результатів та виносяться на захист, є наступні: уперше:
- на основі нового кримінального процесуального законодавства України чітко виділено коло повноважень суду, які належать до організаційно-керівних, зокрема: вчинення процесуальних дій, спрямованих на залучення учасників судового провадження до проведення процесуальних дій, інформування про прийняте процесуальне рішення та вже здійснену процесуальну дію; вжиття заходів, спрямованих на забезпечення явки учасників судового провадження; повідомлення учасників судового провадження про їхні права та обов’язки, роз'яснення їм їхніх
9
прав і обов'язків, а також порядку та особливостей їх реалізації, наслідків вчинення тих чи інших процесуальних дій та попередження про відповідальність у випадку невиконання ними своїх процесуальних обов’язків; забезпечення рівних можливостей у відстоюванні сторонами їхніх законних інтересів і реалізації наданих їм прав та подальше керівництво їх реалізацією шляхом усунення з судового розгляду всього, що не має значення для кримінального провадження; вжиття необхідних заходів для забезпечення в судовому засіданні належного порядку; - запропоновано класифікацію клопотань, які забезпечують активну участь учасників судового провадження в дослідженні доказів, а саме: 1) клопотання, спрямовані на створення необхідних передумов для всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин кримінального провадження; 2) клопотання про проведення процесуальних дій, які проводяться лише під керівництвом суду; 3) клопотання про здійснення сприяння учасникам судового провадження у збиранні доказів для їх подальшого дослідження шляхом прийняття судом процесуальних рішень про доручення проведення процесуальних дій; про застосування заходів забезпечення кримінального провадження; надсилання запитів тощо; - на основі нового кримінального процесуального законодавства України проведено класифікацію повноважень суду з дослідження доказів залежно від ініціатора вчинення процесуальних дій, зокрема: 1) повноваження, які суд може реалізувати як за власною ініціативою, так і за клопотанням сторін кримінального провадження; 2) повноваження, які суд може реалізовувати лише за власною ініціативою; 3) повноваження, реалізація яких судом з власної ініціативи обмежена розсудом (згодою) сторін кримінального провадження; 4) повноваження, які судом можуть бути реалізовані лише за наявності клопотань сторін кримінального провадження. - розмежовано поняття активність суду та ініціатива суду і визначено межі активної та ініціативної діяльності суду у з’ясуванні обставин кримінального провадження;
- обґрунтована необхідність наділити суд ширшими можливостями брати участь у дослідженні доказів. На цій основі запропоновано розширити коло процесуальних
10
дій, які суд вправі вчиняти з власної ініціативи шляхом внесення доповнень до ч. 5 ст. 225, ч. 1 ст. 355, ч. 1, 2 ст. 357, ч. 1, 2 ст. 359, ч. 1 ст. 361 КПК України; - обґрунтовано положення, що наділення суду правом з власної ініціативи вчиняти перевірочні дії і є тим шуканим компромісом, який забезпечить ухвалення судом законних, обґрунтованих та вмотивованих рішень та не перешкоджатиме реалізації положень засади змагальності, закріплених в ст. 22 КПК України; удосконалено: - поняття «ініціативна діяльність суду»; - аргументацію положення про наділення суду правом вчиняти з власної ініціативи процесуальні дії з метою перевірки наявних в справі доказів. Такі дії суд вправі вчиняти лише після того, як буде вичерпана активність сторін кримінального провадження; - доктринально-праксеологічний підхід до вирішення проблеми, пов’язаної з наявністю істотної неповноти в поданому сторонами кримінального провадження доказовому матеріалі, який полягає у здійсненні судом ініціативного стимулювання активності сторін в дослідженні доказів у випадку їх недостатності для ухвалення законного, обґрунтованого та вмотивованого вироку; набули подальшого розвитку: - доктринальний підхід, що з прийняттям нового КПК України, який грунтується на ліберальних положеннях української Конституції, міжнародно-правових стандартах, практиці ЄСПЛ та сучасній доктрині, тип вітчизняного кримінального процесу залишився змішаним, набувши при цьому елементів публічно-позовного виду змагальної форми кримінального процесу, який характеризується відносно-пасивною роллю суду під час дослідження доказів в судовому розгляді кримінальних справ;
- обґрунтування тези про існування специфічних зв’язків між ініціативою суду в дослідженні доказів та пасивністю сторін кримінального провадження. Тому у процесі пошуку та встановлення оптимальної межі активності суду у з’ясуванні всіх обставин кримінального провадження обов’язково повинні братися до уваги як фактор зворотної взаємозалежності між активністю суду та пасивністю сторін в
11
цілому, так і кореляція повноважень суду і можливостей учасників судового провадження, які не наділені владними повноваженнями, на стадії досудового розслідування зокрема; - наукова позиція про те, що принцип змагальності не виключає і не забороняє субсидіарну активність суду в дослідженні доказів під час судового розгляду кримінальних справ, всебічне, повне та об’єктивне дослідження судом обставин кримінального провадження; - аналіз крайніх позицій вчених-процесуалістів, одні з яких зводять роль суду до мовчазного спостерігача за змаганням сторін (пасивне становище суду в дослідженні доказів), а інші вважають необхідним наділення суду необмеженою активністю в дослідженні доказів. Такі підходи щодо визначення ролі суду у встановленні обставин кримінального провадження є неконструктивними та недоцільними як з теоретичної, так і з практичної точок зору. Вони спотворюють роль суду, яка відведена йому в змагальному кримінальному провадженні; - положення, що законодавець цілком слушно не передбачив в чинному КПК України право суду використовувати з власної ініціативи такий спосіб збирання доказів як давання судових доручень та ліквідував інститут повернення справи на додаткове розслідування. Суд не повинен займатися пошуками додаткових доказів винуватості обвинуваченого, коли він не може ухвалити обвинувального вироку на основі поданих сторонами доказів (наявність у нього розумного сумніву), оскільки це може призвести до виконання судом невластивої йому функції обвинувачення. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформовані у дисертаційному дослідженні теоретичні положення, висновки і пропозиції можуть бути використані: - у науково-дослідній сфері – як підґрунтя для подальшого дослідження теоретичних питань, пов’язаних із визначенням ролі суду в дослідженні доказів під час судового розгляду кримінальних справ у змагальному кримінальному провадженні для встановлення обставин кримінального провадження;
- у законотворчій діяльності – для вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства України;
12
- у практичній діяльності – для вдосконалення діяльності судів у забезпеченні з’ясування обставин кримінального провадження під час судового розгляду;
- у навчально-методичній роботі – у навчальному процесі, при підготовці підручників, навчальних посібників та методичних матеріалів для студентів-правників та практичних працівників (суддів, прокурорів, адвокатів) для підвищення їх кваліфікації. Апробація результатів дисертації. Окремі положення дисертації були оприлюднені на семи науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми прав людини, держави та правової системи» (Львів, 2013 р.); «Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 р.: кримінально-правові та процесуальні аспекти» (Львів, 2013 р.); «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (Львів, 2014 р.); «Законодавство України: недоліки, проблеми систематизації та перспективи розвитку» (Херсон, 2014 р.); «Актуальні проблеми прав людини, держави та правової системи» (Львів, 2014 р.); «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (Львів, 2015 р.); «Актуальні проблеми прав людини, держави та правової системи» (Львів, 2015 р.). Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано чотири наукові статті у вітчизняних фахових виданнях, одну наукову статтю у зарубіжному періодичному науковому виданні та сім тез доповідей на міжнародних та всеукраїнських конференціях. Структура роботи обумовлена метою та завданнями дослідження і складається з вступу, трьох розділів, що містять п’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 244 сторінки, з яких основний текст дисертації – 198 сторінок, список використаних джерел – 31 сторінку (305 найменувань), додатки – 15 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ Проведене дослідження нормативного змісту принципу змагальності, особливостей та меж його реалізації у вітчизняному кримінальному провадженні, його співвідношення з активністю суду в дослідженні доказів під час судового розгляду кримінальних справ та з’ясуванні всіх обставин кримінального провадження дає підставу для таких висновків: 1. Роль суду в дослідженні доказів під час судового розгляду безпосередньо обумовлюється формою побудови кримінального процесу та є характеризуючою ознакою того чи іншого типу (виду) кримінального процесу. У рамках існуючих типологій кримінального процесу (ідеальної, морфологічної, історичної) можна виділити чотири моделі ролі суду в дослідженні доказів: активна, пасивна, відносно-активна, відносно-пасивна. На сьогодні в Україні формується саме змагальний кримінальний процес, основи якого закріплені в новому кримінальному процесуальному законодавстві України. Разом з тим, принцип змагальності повною мірою реалізується лише на стадії судового провадження, в той час, як стадії досудового розслідування властиві лише деякі його елементи за рахунок введення чинним КПК України змагальних та ліквідації низки розшукових інститутів кримінального процесу. Відтак тип вітчизняного кримінального процесу, хоч і залишився змішаним, проте набув елементів публічно-позовного виду змагальної форми кримінального процесу. Роль суду в дослідженні доказів змінилася з відносно-активної на відносно-пасивну. 2. Суд як учасник процесу доказування має процесуальний статус, відмінний від статусу сторін. Він, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, досліджує (оцінює та перевіряє) всі зібрані у справі докази, як на користь сторони обвинувачення, так і на користь сторони захисту, та прагне досягнення істини у справі, тоді як сторона обвинувачення прагне довести свою обвинувальну тезу, а сторона захисту прагне її спростувати чи пом’якшити.
190
Принцип змагальності не виключає і не забороняє активну участь суду в дослідженні доказів під час судового розгляду кримінальних справ, всебічне, повне та об’єктивне дослідження судом обставин кримінального провадження та пошук об’єктивної (матеріальної) істини в кримінальному провадженні. Вона повинна бути досягнута в результаті змагання сторін кримінального провадження, яке доповнюється субсидіарною активністю суду в дослідженні доказів під час судового розгляду, межі якої повинні бути визначені в кримінальному процесуальному законодавстві. 3. Послідовна реалізація принципу змагальності сторін, звільнення суду від виконання невластивих йому функцій, зміна меж ініціативної діяльності суду в сторону обмеження його повноважень в збиранні доказів зумовили посилення організаційно-керівної ролі суду у кримінальному провадженні.
До організаційно-керівних повноважень суду, які спрямовані на забезпечення судом здійснення учасниками cудового провадження їхніх процесуальних прав і виконання ними процесуальних обов’язків, належать наступні: вчинення процесуальних дій, спрямованих на залучення учасників судового провадження до проведення процесуальних дій, інформування про прийняте процесуальне рішення та вже здійснену процесуальну дію; вжиття заходів, спрямованих на забезпечення явки учасників судового провадження; повідомлення учасників судового провадження про наявність в них відповідних прав та обов’язків і їх роз'яснення, а також роз’яснення порядку та особливостей їх реалізації, наслідків вчинення тих чи інших процесуальних дій та попередження про відповідальність у випадку невиконання ними своїх процесуальних обов’язків; створення судом інших необхідних умов для реалізації учасниками судового провадження їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків. До таких, зокрема, слід віднести: забезпечення рівних можливостей у відстоюванні сторонами їхніх законних інтересів і реалізації наданих їм прав та подальше керівництво їх реалізацією; усунення з судового розгляду всього, що не має значення для кримінального провадження; забезпечення дотримання встановленого законом порядку їх здійснення.
191
Від того, наскільки суд забезпечить реалізацію наданих сторонам можливостей при здійсненні їх процесуальних функцій залежить всебічність і повнота судового розгляду, законність, обґрунтованість та справедливість судового рішення. Тому суд при здійсненні організаційного керівництва процесом доказування повинен сприяти активності сторін як у формуванні доказової бази, так і її дослідженні. 4. Суд сприяє активній участі сторін та інших учасників судового провадження в дослідженні доказів шляхом вирішення клопотань, які можна класифікувати на такі групи: 1) клопотання, спрямовані на створення необхідних передумов для всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин кримінального провадження; 2) клопотання про проведення процесуальних дій, які проводяться лише під керівництвом суду; 3) клопотання про здійснення сприяння учасникам судового провадження у збиранні доказів для їх подальшого дослідження шляхом прийняття судом процесуальних рішень про доручення проведення процесуальних дій; про застосування заходів забезпечення кримінального провадження; надсилання запитів тощо. 5. У процесі пошуку та встановлення оптимальної межі активності суду в дослідженні доказів обов’язково повинні братися до уваги як фактор зворотної взаємозалежності між активністю суду та пасивністю сторін в цілому, так і кореляція повноважень суду і можливостей учасників судового провадження, які не наділені владними повноваженнями, на стадії досудового розслідування зокрема.
6. Досліджуючи питання доцільності обмеження дискреції суду під час розгляду та вирішення ним клопотань учасників судового провадження, які забезпечують їх активну участь в дослідженні доказів, слід звернути увагу на наявність суперечливих моментів в реалізації на стадії досудового розслідування одного з основоположних елементів структури принципу змагальності сторін – рівноправності сторін. На даній стадії сторона обвинувачення має незрівнянно більші можливості у порівнянні зі стороною захисту для формування доказової бази в реалізації своєї функції, внаслідок чого зібраний на даній стадії матеріал здебільшого має односторонній характер та може відображати лише частину істини. Тому є велика ймовірність того, що суд, ознайомлюючись з поданим стороною
192
обвинувачення матеріалом, який, не будучи доповненим доказами сторони захисту, відображає лише позицію сторони обвинувачення, і відповідно свідчить про винуватість обвинуваченого, до етапу перевірки поданих доказів під час судового розгляду (в силу впливу неусвідомлених психологічних процесів) може захопитися неперевіреною версією обвинувачення. Адже ймовірне припущення суду про те, що обвинувальна теза може підтвердитися в судовому розгляді апріорі не є рівнозначним з ймовірним припущенням, що обвинувальна теза може не підтвердитися, що й перешкоджатиме суду об’єктивно визначати: чи можуть обставини, до встановлення яких прагне сторона захисту, мати значення для кримінального провадження та чи можуть вони бути отримані в результаті задоволення клопотання.
Суд, вирішуючи наперед, які докази стороні захисту необхідно і доцільно подати, позбавляє сторону захисту повноцінної реалізації права на змагання за допомогою поданих доказів та доведення перед судом їх переконливості. З метою усунення перешкод у реалізації стороною захисту даного права та нейтралізації нерівності у можливостях формування доказової бази сторони обвинувачення і сторони захисту слід посилити роль останньої в доказуванні шляхом регламентації в кримінальному процесуальному законі України низки процесуальних положень, які б сприяли їй у змагальному процесі (favor defensionis – сприяння захисту), а саме: 1) закріпити обов’язок суду задовольняти наступні клопотання сторони захисту: про допит свідків; про здійснення судового виклику певних осіб до суду для допиту, якщо у неї виникнуть труднощі щодо забезпечення їх присутності; про витребування певних речей чи документів, які вона не може отримати самостійно; 2) внести зміни до ч.1, 2 ст. 349 КПК України, які сприятимуть тому, що в ухвалі суду буде міститися порядок (послідовність) дослідження доказів, визначений саме учасниками судового провадження, які подають докази до суду (учасники судового провадження, які подають докази зі сторони обвинувачення, визначатимуть порядок (послідовність) дослідження доказів зі сторони обвинувачення; учасники судового провадження, які подають докази зі сторони захисту визначатимуть порядок (послідовність) дослідження доказів зі сторони захисту ), а не волею головуючого, оскільки
193
регламентоване ст. 349 КПК України дискреційне повноваження головуючого (суду) по визначенні порядку дослідження доказів вступає у колізію із засадою змагальності у судовому розгляді, обмежує активність сторони захисту в реалізації її безпосередньої функції в судовому розгляді та призводить до порушення гарантованих кримінальним процесуальним законом прав сторони захисту. 7. Оскільки правила допустимості доказів, отриманих внаслідок проведення слідчих (розшукових) дій, поширюються як на обвинувальні, так і на виправдувальні докази, навіть у випадку, якщо сторона захисту була ініціатором проведення тієї чи іншої слідчої (розшукової) дії та заперечує проти того, щоб виправдувальні докази, зібрані за результатами проведення слідчої (розшукової) дії стороною обвинувачення, були визнані недопустимими, до КПК України доцільно внести відповідні правоположення, які будуть полягати в наступному. Якщо сторона обвинувачення долучила до матеріалів досудового розслідування докази, отримані за результатами проведення слідчих (розшукових) дій з порушенням порядку, встановленого КПК України, а ініціатива в заявленні клопотання про визнання доказів недопустимими з вищезазначених підстав належить їй або потерпілому, то в такому випадку дані докази можуть бути визнані допустимими, якщо: 1) за результатами слідчої (розшукової) дії отримано докази, які виправдовують обвинуваченого або пом’якшують його покарання; 2) всі учасники кримінального провадження, які належать до сторони захисту, виражають згоду на те, щоб даний доказ був визнаний допустимим та відповідно заперечують проти визнання доказів, отриманих внаслідок проведення з порушенняям слідчої (розшукової) дії, недопустимими. Винятком можуть бути випадки, якщо доказ, який виправдовує обвинуваченого або пом’якшує його покарання, був отриманий за результатами проведення слідчих (розшукових дій) з незаконного джерела. 8. Враховуючи невідповідність завдань органів досудового розслідування інтересам сторони захисту та те, що якість слідчої дії, адекватність відображення в протоколах відомостей, отриманих в результаті її проведення залежить від участі в ній сторони захисту, в кримінальному процесуальному законі доцільно передбачити положення, відповідно до якого у разі прийняття судом під час судового розгляду за
194
клопотанням сторони захисту рішення про доручення органу досудового розслідування провести певну слідчу (розшукову) дію, стороні захисту буде надане безумовне право участі в її проведенні, якщо вона є гласною. 9. Індиферентна позиція суду щодо дослідження доказів суперечить вимогам ст. ст. 23, 94, 321, 368, 370, 373, 374, 409, 501, 513 КПК України, а тому сучасний український суд проявляє свою активність в дослідженні доказів не лише шляхом збирання доказів опосередкованим способом за наявності ініціативи сторін кримінального провадження, які звертаються до нього з відповідним клопотанням, але й шляхом збирання доказів безпосереднім способом за власною ініціативою у разі, якщо під час судового розгляду виникла необхідність в отриманні додаткового доказу з метою перевірки належності, допустимості, достовірності вже поданих сторонами доказів, і така його активність є правомірною. Наділення суду широкими можливостями брати участь в дослідженні доказів не спрямовані на підміну сторін кримінального провадження, на позбавлення їх ініціативи, а послідовно доповнюють їх активність, дозволяють суду критично й неупереджено перевіряти й оцінювати подані сторонами кримінального провадження докази за своїм внутрішнім переконанням і на цій основі ухвалити законне та обгрунтоване рішення. Це дає підстави стверджувати про адекватність повноважень суду завданням, які перед ним поставлені, загалом задовольняють потреби сучасної правозастосовної практики та відповідають іншим нормам кримінального процесуального законодавства України. 10. Під ініціативною діяльністю суду слід розуміти діяльність, яка обумовлена керівним становищем суду і полягає у реалізації судом на його власний розсуд наданих йому законом прав, які не передбачені іншими нормами кримінального процесуального закону як його обов’язки, з метою створення необхідних умов для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, виконання завдань кримінального провадження, ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
Якщо розглядати ініціативну діяльність суду крізь призму законодавчої регламентації, то під такою слід розуміти прямі та непрямі термінологічні вказівки
195
на неї в КПК України, при цьому дане право суду на вчинення процесуальних дій з власної ініціативи не повинно бути передбачене іншими нормами кримінального процесуального закону як його обов’язок. Під прямими вказівками на ініціативну діяльність суду в КПК України слід розуміти наступні словосполучення термінологічного характеру: «за ініціативою суду», «суд за своєю ініціативою», «суд за власною ініціативою» («суд з власної ініціативи»). В КПК України також вживаються непрямі термінологічні вказівки на ініціативну діяльність суду під якими слід розуміти наступні: «суд має право», «суд може». 11. Повноваження суду, пов’язані з дослідженням доказів в судовому провадженні, залежно від ініціатора вчинення процесуальних дій можна класифікувати на чотири групи: 1) повноваження, які суд може реалізувати як за власною ініціативою, так і за клопотанням сторін кримінального провадження; 2) повноваження, які суд може реалізовувати лише за власною ініціативою; 3) повноваження, реалізація яких судом з власної ініціативи, обмежена розсудом (згодою) сторін кримінального провадження; 4) повноваження, які судом можуть бути реалізовані лише за наявності клопотань сторін кримінального провадження. Зважаючи на те, що частина норм чинного КПК України не містить вказівки (прямої, непрямої) на те, хто може виступати ініціатором проведення тієї чи іншої процесуальної дії або ухвалення процесуального рішення, з метою усунення їх різного тлумачення в теорії і на практиці та забезпечення реалізації процесуального обов’язку суду щодо всебічної, повної та об’єктивної оцінки наявних в справі та поданих сторонами доказів, необхідно внести доповнення до ч. 5 ст. 225, ч. 1 ст. 355 ч. 1, 2 ст. 357, ч. 1, 2 ст. 359, ч. 1 ст. 361, згідно з якими суд вправі як за клопотанням сторін кримінального провадження, так і за власною ініціативою оголошувати показання свідка, потерпілого, надані ними в порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, проводити пред’явлення для впізнання особи чи речі, огляд речових доказів, огляд речових доказів, які не можна доставити в судове засідання, за їх місцезнаходженням, огляд на місці, відтворення звукозапису та демонстрацію відеозапису.
12. Необхідно передбачити право суду виступати ініціатором питання про
196
визнання доказів недопустимими, що відповідає тій керівній ролі, яка відведена йому у змагальному кримінальному провадженні. При цьому суд не стає ні на сторону обвинувачення, ні захисту, а виконує свій конституційний обов’язок, який полягає у недопущені використання доказів, отриманих з порушенням закону, забезпечуючи при цьому відновлення законності, справедливості, змагальності та рівноправності сторін. 13. Незважаючи на те, що законодавець чинного КПК України не включив суд до кола суб’єктів збирання доказів поряд з сторонами кримінального провадження, потерпілим (ч. 1 ст. 93 КПК), суд є суб’єктом доказування у вузькому значенні. Адже на нього законом покладений обов’язок ухвалювати законні, обґрунтовані і вмотивовані рішення. Участь суду у збиранні доказів як самостійному елементі доказування в судовому провадженні проявляється лише в отриманні доказів за клопотанням сторони кримінального провадження. Суд не здійснює пошук, розшук, виявлення, витребування, закріплення доказів (за винятком випадків проведення судом таких процесуальних дій, як огляд на місці (ст. 361 КПК), огляд речових доказів за їх місцезнаходженням (ст. 357 КПК)), тому в даний час немає правових підстав вважати, що суд є повноцінним суб’єктом збирання доказів. Якщо говорити про процесуальні дії суду, які спрямовані на збирання доказів, які підтверджують чи спростовують доказ, який перевіряється, то вони не утворюють зміст такого елементу доказування як збирання доказів, а є способом перевірки доказів. В даному випадку ініціатива суду не порушує дію процесуальних гарантій сторони захисту та не підмінює відповідальність сторони обвинувачення за невиконання нею процесуального обов’язку. Тому такий аспект діяльності суду як збирання доказів з власної ініціативи виключно з метою перевірки поданих сторонами доказів повинен знайти своє відображення у кримінальному процесуальному законодавстві України, а також з умовою, що така ініціативна його діяльність може бути проявлена лише після того, як буде вичерпана активність сторін в дослідженні доказів (право суду проявляти ініціативу виключно в субсидіарному (додатковому) порядку).
14. У разі істотної неповноти в поданому сторонами кримінального провадження доказовому матеріалі, з метою забезпечення ухвалення законного, обґрунтованого
197
та вмотивованого вироку, за який суд несе відповідальність, при одночасному збереженні його об’єктивності, незалежності та безсторонності, необхідно передбачити право суду на внесення сторонам кримінального провадження пропозиції про подання додаткових доказів на підтвердження чи спростування будь-якої обставини, яка відноситься до предмету доказування у кримінальному провадженні, та яка, на його думку, є недостатньо дослідженою, яке повинно реалізовуватись ним виключно на завершальному етапі судового розгляду після з’ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами, а також після вирішення клопотань сторін про доповнення судового розгляду, якщо такі були подані. 15. Здійснюючи керівництво судовим розглядом, головуючий спрямовує судовий розгляд на забезпечення найбільш повного та всебічного з’ясування всіх обставин кримінального провадження за допомогою сприяння активності сторін в дослідженні доказів та здійснення ним з власної ініціативи процесуальних дій, але в межах, які закон надає у його розпорядження. Такими межами, зокрема, є: - участь суду у збиранні доказів як самостійному елементі доказування в судовому провадженні проявляється лише в отриманні доказів за клопотанням сторін кримінального провадження. Суд сприяє активній участі учасників судового провадження в дослідженні доказів шляхом вирішення клопотань, які відносяться до зазначених раніше груп (див. п. 4); - право суду збирати з власної ініціативи докази може і повинно використовуватися ним лише з метою перевірки належності, допустимості та достовірності поданих сторонами кримінального провадження доказів; - суд вправі ініціювати питання про визнання доказів недопустимими; - повноваження суду щодо ініціативної перевірки доказів носять диспозитивний характер, тобто є правом суду, а не його обов’язком;
- суд вправі вчиняти з власної ініціативи процесуальні дії з метою перевірки наявних в справі доказів лише після того як буде вичерпана активність сторін кримінального провадження (за винятком випадків реагування на виявлені
198
порушення вимог кримінального процесуального закону сторонами кримінального провадження); - суд не вправі збирати докази з власної ініціативи для заповнення прогалин досудового розслідування та судового розгляду. У випадку наявності істотної неповноти в поданому сторонами доказовому матеріалі суд вправі висунути сторонам кримінального провадження пропозицію про подання додаткових доказів на підтвердження чи спростування будь-якої обставини, яка належить предмету доказування у кримінальному провадженні, та яка, на його думку, є недостатньо дослідженою; - право суду на внесення сторонам кримінального провадження пропозиції про подання додаткових доказів повинно реалізовуватись ним виключно на завершальному етапі судового розгляду, після з’ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами, а також після вирішення клопотань сторін про доповнення судового розгляду, якщо такі були подані; - на підставі пропозиції суду активність сторін в дослідженні доказів може проявлятися як у самостійному отриманні і витребуванні доказів та поданні їх до суду, так і у зверненні до суду з відповідним клопотанням, а саме: про проведення тієї чи іншої процесуальної дії, проведення якої можливе лише за участю та під керівництвом суду (клопотання про допит нових свідків, пред’явлення для впізнання особи чи речі тощо ); про витребування тих чи інших доказів (речей чи документів), в отриманні яких у сторін виникають труднощі, зумовлені відсутністю як правової регламентації механізму реалізації наданих учасникам судового провадження прав, так і дієвих гарантій їх виконання; про проведення експертизи, про тимчасовий доступ до речей та документів, про доручення органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії тощо.
199

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Адомайтис М. Право суда на инициативу в исследовании доказательств мешает его беспристрастности / М. Адомайтис // Российская юстиция. – 2003. – № 11. – С. 32–34. 2. Азаров В. А. Возвращение уголовного дела для производства дополнительного расследования: правосознание и закон, толкование и приминение / В. А. Азаров, А. А. Баранов, С. В. Супрун // Уголовное право. – 2004. – №2. – С. 84–86. 3. Алейников Г. И. Теоретические и практические вопросы деятельности защитника по собиранию доказательств в стадии досудебного следствия по законодательству Украины и России : дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Григорий Иванович Алейников. – М., 2004. – 234 с. 4. Александров А. О значении концепции объективной истины / А. С. Александров // Российская юстиция. – 1999. – № 1. – С. 22–25. 5. Александров А. С. Судебное разбирательство в уголовном процессе : Учебное пособие / А. С. Александров, С. П. Гришин. – Нижний Новгород, 2005. – 60 с. 6. Алексеев Н. С. Очерк развития науки советского уголовного процесса / Н. С. Алексеев, В. Г. Даев, Л. Д. Кокорев. – Воронеж : Изд-во Воронежского ун-та, 1980. – 250 с. 7. Алексеев С. С. Проблемы теории права : Курс лекций : В 2 т. / С. С. Алексеев. – Свердловск, 1973. – Т. 2. – 400 с. 8. Андрющенко Т. И. Суд как субъект доказывания в уголовном процессе : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Т. И. Андрющенко. – Ростов-на-Дону, 2012. – 25 с. 9. Андрющенко Т. И. Суд обязан доказывать обстоятельства по уголовному делу / Т. И. Андрющенко // Пробелы в российском законодательстве. – 2010. – № 4. – С. 241–244. 10. Арсеньев В. Д. Вопросы общей теории судебных доказательств в советском уголовном процессе / В. Д. Арсеньев. – М. : Юридическая литератра, 1964. – 180 с.
200
11. Астафьев А. Ю. Процессуальная независимость судьи как субъекта доказывания: пределы дискреционных полномочий / А. Ю. Астафьев // Вестник Воронежского государственного университета : Серия "Право". – 2013. – № 1. – С. 327–339. 12. Бабенко А. Суд должен проявлять активность при сборе и исследовании доказательств / А. Бабенко, Н. Черкасова // Советская юстиция – 1993. – №12. – С. 1–2. 13. Багдасаров Р. В. Принцип состязательности в уголовном процессе России и стран Европейского Союза / Р. В. Багдасаров. – Москва : Юрлитинформ, 2008. – 216 с. 14. Балакшин В. С. Доказательства в теории и практике уголовно-процессуального доказывания (важнейшие проблемы в свете УПК Российской Федерации) : дис. … докт. юрид. наук: 12.00.09 / Виктор Степанович Балакшин. – Екатеринбург, 2005. – 533 c. 15. Банчук О., Ібрагімова І., Хавронюк М. Система безоплатної правової допомоги в Україні: аналіз першого року функціонування. – К., 2014. – С. 28–35.
16. Барабанов П. К. Пределы участия суда первой инстанции в доказывании / П. К. Барабанов // Уголовный процесс. – 2006. – №5. – С. 39–45. 17. Баранова Е. В. Современные правовые позиции Конституционного Суда РФ по вопросу о соотношении принципа состязательности и активности суда в уголовном процессе / Е. В. Баранова // Уголовная юстиция. Научно-практический журнал. – Томск : ООО "Изд-во научно-технической литературы". – 2013. – № 2 (2). – С. 21–23. 18. Басай Н. М. Визнання доказів недопустимими в кримінальному процесі України: підстави, процесуальний порядок і правові наслідки : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Н. М. Басай. – О., 2012. – 20 с. 19. Башур А. А. Собирание судом доказательств в условиях состязательного процесса / А. А. Башур // Современные проблемы юридической науки. – Новосибирск: Изд. центр «Новосибирск». – 2003. – № 3. – С. 256–259.
201
20. Белкин А. Р. Теория доказывания : [науч.-методич. пособ.] / А. Р. Белкин. – М. : НОР- МА, 1999. – 418 с. 21. Белкин А. Р. УПК РФ: нужны ли перемены?: монография / А. Р. Белкин. – М. : Норма: ИНФРА-М, 2013. – 416 с.
22. Бернам Уильям. Правовая система США [Текст] / У. Бернам; пер. с англ. А. В. Александров [и др.]; науч. ред. В. А. Власихин. – 3. вып. – М. : РИО "Новая юстиция", 2006. – 1212 с. 23. Бобров М. И. Законность и справедливость // Советская юстиция. 1993. – N 5. – С. 2–3 . 24. Божьев В. П. Последствия установления судом нарушений норм УПК РФ, допущенных в ходе расследования / В. П. Божьев // Актуальные проблемы теории и практики уголовного судопроизводства и криминалистики: Сб. ст. : в ІІІ ч. Ч. І: Вопросы уголовного судопроизводства. – М. – 2004. – С. 3–5. 25. Божьев В. П. Состязательность на предварительном следствии / В. П. Божьев // Законность. – 2004. №1. – С. 3–6. 26. Борзов В. «Тактика судьи» в прошлом и настоящем уголовном процессе / В. Борзов // Российская юстиция. – 2003. – №10. – С. 31–33. 27. Бормотова Л. В. Отдельные аспекты состязательности и равноправия сторон УПК РФ /Л. В. Бормотова // Вестник Оренбургского государственного университета. – 2004. – № 3. – С. 27–30. 28. Будников В. Л. Доказательства как средства доказывания в уголовном судопроизводстве / В. Л. Будников // Уголовная юстиция: проблемы правоприменения. Волноград. – 2003. – С. 97–106. 29. Будников В. Л. Участие суда в уголовно-процессуальном доказывании / В. Л. Будников // Рос. судья. – 2006. – №11. – С. 13–16. 30. Будников В. Л. Юридическая сила доказательств в уголовном судопроизводстве / В. Л. Будников // Российская юстиция. – 2003. – №10. – С. 45–49. 31. Бурмагин С. В. Принцип состязательности в теории и судебной практике / С. В. Бурмагин // Рос. юстиция. – 2001. – №5. – С. 33–34.
202
32. Бурмагин С. В. Роль и правовое положение суда в современном российском уголовном процессе : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / С. В. Бурмагин. – Владимир, 2009. – 29 с. 33. Бурмагин С. В. Уголовный суд России : [монография] / С. В. Бурмагин. – М. : Юрлитинформ, 2010. – 389 с.
34. Вапнярчук В. В. Сутність активної та ініціативної діяльності суду в кримінальному провадженні / В. В. Вапнярчук // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Сер. : Право. – 2014. – № 25. – С. 135–142. 35. Васяев А. А. Должен ли суд проявлять активность при исследовании доказательств? /А. А. Васяев // Современное право. – 2009. – № 11. – С. 96–101. 36. Васяев А. А. Немотивированный отказ суда и судьи удовлетворить заявленное участниками процесса ходатайство – нарушение принципа законности в уголовном судопроизводстве // Рос. судья. – 2007. – N 8. – С. 23–25. 37. Великий тлумачний словник сучасної української мови [Електронний ресурс] / Голов. ред. В. Т. Бусел, редактори-лексикографи: В. Т. Бусел, М. Д. Василега-Дерибас, О. В. Дмитрієв, Г. В. Латник, Г. В. Степенко. — К. : Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005. – Режим доступу: http://ukrainian_explanatory.academic.ru/64120/%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%86%D1%96%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%B0 38. Власов А. А. Особенности доказывания в судопроизводстве: научно-практическое пособие / А. А. Власов, И. Н. Лукьянова, С. В. Некрасов; под ред. А. А. Власова. – М. : Издательство «Экзамен», 2004. – 318 с. 39. Волколуп О. В. Система уголовного судопроизводства и проблемы ее совершенствования / О. В. Волколуп. – Санкт-Петербург : Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. – 267 с. 40. Воробьева Ю. Ю. Современные проблемы процесса доказывания в российском уголовном судопроизводстве : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Ю. Ю. Воробьева. – Оренбург, 2006. – 22 с.
203
41. Воскобитова Л. А. Механизм реализации судебной власти посредством уголовного судопроизводства : автореф. дис. … докт. юрид. наук : 12.00.09 / Л. А. Воскобитова. – М., 2004. – 55 с. 42. Воскобитова Л. А. Некоторые особенности познания в уголовном судопроизводстве, противоречащие мифу об истине / Л. А. Воскобитова // Библиотека криминалиста. Научный журнал. – 2012. – № 4 (5). – С. 56–64. 43. Воскобитова Л. А. Сущностные характеристики судебной власти: [монография] / Л. А. Воскобитова. – Ставрополь : Ставропольсервисшкола, 2003. – 160 с. 44. Воскресенский В. Состязательность в уголовном процессе / В. Воскресенский, Ю. Кореневский // Законность. – 1995. – №7. – С. 4–11. 45. Габриэлэ Розэ. Введение в немецкое уголовно-процессуальное право: Учебное пособие / Научный перевод: Анна Килина, Юлия Степанова. – Красноярск, Красноярский государственный университет, 2001. – 219 с. 46. Газетдинов Н. И. Сущность и значение принципа состязательности / Н. И. Газетдинов // Вестник Оренбургского госуд. ун-та. – 2005. – №3. – С. 106–109. 47. Галоганов Е. А. Проблемы реализации принципа состязательности в уголовном судопроизводстве Российской Федерации : автореф. дис. …канд. юрид. наук : 12.00.09 / Е. А. Галоганов. – М., 2008. – 30 с. 48. Галоганов Е. Понятие и место процессуального принципа состязательности в системе принципов судопроизводства [Електронний ресурс] / Е. Галоганов // Право и жизнь. – 2009. – №131 (5). – Режим доступу: www.law-n-life.ru/arch/131/131-21.doc 49. Головенков П. Уголовно-процессуальный кодекс Федеративной Республики Германия. Научно-практический комментарий и перевод текста закона / П. Головенков, Н. Спица. – Потсдам: Universitätsverlag Potsdam, 2012. – 404 с. 50. Городовенко В. В. Принципи судової влади : [монографія] / В.В. Городовенко. – X. : Право, 2012. – 448 с.
51. Горский Г. Ф. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе / Г. Ф. Горский, Л. Д. Кокорев, П. С. Елькинд. – Воронеж : Изд-во Воронежского ун-та, 1978. – 304 с.
204
52. Григорьева Н. Принципы уголовного судопроизводства и доказательства / Н. Григорьева // Российская юстиция. – 1995. – № 8. – С. 40. 53. Гришин С. П. Активность суда и состязательность уголовного процесса / С. П. Гришин // Российский судья. – 2006. – №1. – С. 9–13. 54. Гродзинский М. М. Улики в советском уголовном процессе / М. М. Гродзинский. – М. : Госюриздат, 1945. – 227 с. 55. Громов Н. А. Доказательства, доказывание и использование результатов оперативно-розыскной деятельности / Н. А. Громов, В. А. Пономаренков, А. Н. Гущин, Ю. В. – М. : Приор, 2001. – 208 с. 56. Грошевой Ю. М. Проблеми удосконалення законодавства, що регулює кримінально-процесуальну діяльність / Ю. М. Грошевой // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2/3(33/34). – С. 686–698. 57. Грошевой Ю. М. Роль суду в змагальному кримінальному процесі / Ю. М. Грошевой // Проблеми законності: [респ. міжвідом. наук. зб.] / [відп. ред. В. Я. Тацій]. – Х. : Нац. юрид. акад. України, 2009. – Вип. 100. – С. 337–345. 58. Гуськова А. П. Судебное право: история и современность судебной власти в сфере уголовного судопроизводства: [монография] / А. П. Гуськова, Н. Г. Муратова. – М. : ИГ «Юрист», 2005. – 176 с. 59. Гуценко К. Ф. Уголовная юстиция США. Критический анализ правовых институтов, обеспечивающих уголовную репрессию / К. Ф. Гуценко. – М. : Юрид. лит., 1979. – 207 с. 60. Гуценко К. Ф. Уголовный процесс западных государств / К. Ф. Гуценко, Л. В. Головко, Б. А. Филимонов.; Под ред.: Гуценко К. Ф. – М.: Зерцало-М, 2001. – 480 c. 61. Даровских С. М. Принцип состязательности в уголовном процессе России и механизм его реализации : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / С. М. Даровсих. – Челябинск, 2001. – 219 с.
62. Де Сильвиа М. Прецеденты Европейского Суда по правам человека. Судебная практика 1960 – 2002 г. – Санкт-Петербург : Издательство «Юридический центр пресс», 2004. – 1072 с.
205
63. Дзюбенко А. А. О процессуальной самостоятельности суда как субъекта доказывания: Взгляд практикующего судьи / А. А. Дзюбенко // Российский судья. – 2008. – №2. – С. 26–28. 64. Добровольская Т. Н. Принципы советского уголовного процесса (вопросы теории и практики) / Т. Н. Добровольская. – М. : Юрид. лит., 1971. – 200 с. 65. Долгушин А. В. Развитие процессуальных условий реализации принципа состязательности : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / А. В. Долгушин. – М., 1995. – 176 с. 66. Доля Е. К вопросу о праве стороны защиты собирать и представлять доказательства / Е. Доля // Уголовное право. – 2007. – №4. – С. 79–83. 67. Дорохов В. Я. Принципы советского уголовного процесса / В. Я. Дорохов. – М.: Госюриздат, 1962. – 149 с.
68. Думан Е. Д. Проблема меры активности суда в доказывании по уголовным делам [Електронний ресурс] / Е. Д. Думан // Администратор суда. – 2011. – №1. – Режим доступу: http://www.justicemaker.ru/view-article.php?id=22&art=2161 69. Духовской М. В. Русский уголовный процесс. М., 1905 // Хрестоматия по уголовному процессу России / Автор-составитель Э. Ф. Куцова. М., 1999. – 464 c. 70. Еникеев З. Д. Вопросы уголовного судопроизводства в решениях Конституционного Суда Российской Федерации / З. Д. Еникеев, Е. Г. Васильева, Р. М. Шагеева, Е. В. Ежова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Издательство Юрайт, 2013. – 703 с. 71. Ершов В. В. Проблемы рассмотрения уголовных дел судом присяжных / В. В. Ершов, Л. С. Халдеев // Государство и право. – 1994. – №2. – С. 75–81. 72. Ефимичев С. УПК Российской Федерации нуждается в уточнении / С. Ефимичев, П. Ефимичев // Уголовное право. – 2003. – N 1. – С. 66–68. 73. Жидков В. И. О публично-правовой природе активности суда в уголовном процессе / В. И. Жидков, М. Т. Аширбекова // Российский судья. – 2004. – №9. – С. 36–39.
74. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_015.
206
75. Загорский Г. И. Актуальные проблемы судебного разбирательства по уголовным делам : учебно-практ. пос. / Г. И. Загорский. – М. : Проспект, 2011. – 312 с. 76. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2453-17 77. Захаров Д. А. Роль суду в формуванні доказової бази у кримінальному провадженні / Д. А. Захаров, А. В. Руденко// Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 25 (64). – 2012. – № 2. – С. 199–204. 78. Зверев И. В. Субъекты доказывания в уголовном судопроизводстве // Обеспечение прав и свобод личности в уголовном судопроизводстве. Сборник научных трудов. – Волгоград : Изд-во ВолГУ, 2003. – С. 181–189. 79. Зинатуллин З. З. Уголовно-процессуальное доказывание : учеб. пособие / З. З. Зинатуллин. – Ижевск : Детектив-информ, 2003. – 261 с. 80. Зінченко І. Л. Проблеми змагальності в кримінальному процесі / І. Л. Зінченко // Проблеми законності. – Х., 2007. – № 85. – С. 136–140. 81. Золотых В. В. Проверка допустимости доказательств в уголовном процессе. / В. В. Золотых. – Ростов-на-Дону : «Феникс», 1999. – 288 с. 82. Зыкин В. Возвращение судом дел дополнительного расследования: состояние и перспективы / В. Зыкин // Российский следователь. – 2006. – №1. – С. 6–9.
83. Истомина Н. С. О роли суда в доказывании / Н. С. Истомина // Пробелы в Российском Законодательстве.– 2012.– № 2.– С. 201–203. 84. Ісмаілова Л. Б. Процесуальні та етико-психологічні питання забезпечення рівності сторін в кримінальному судочинстві : автореф. дис. …канд. юрид. наук : 12.00.09 / Л. Б. Ісмаілова. – К, 2007. – 20 с. 85. Ісмаілова Л. Б. Процесуальні та етико-психологічні питання забезпечення рівності сторін в кримінальному судочинстві України : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Л. Б. Ісмаілова. – Київ, 2007. – 216 с.
207
86. Каз Ц. М. Субъекты доказывания в советском уголовном процессе. (Гос. органы) / Ц. М. Каз // М-во высш. и сред. спец. образования РСФСР. Сарат. юрид. ин-т. – Саратов : Изд-во Саратов. ун-та, 1968. – 68 с. 87. Калиновский К. Б. Законность и типы уголовного процесса : дис. …канд. юрид. наук : 12.00.09 / Калиновский Константин Борисович. – Санкт-Петербург, 1999. – 208 с. 88. Калиновский К. Б. Основные виды уголовного судопрои