СИДОРЕЦЬ БОЖЕНА ВАСИЛІВНА ПРАВОМІРНІСТЬ ВТРУЧАННЯ ДЕРЖАВИ У ПРАВА ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

На правах рукопису

СИДОРЕЦЬ БОЖЕНА ВАСИЛІВНА

УДК 340.13+342.76

ПРАВОМІРНІСТЬ ВТРУЧАННЯ ДЕРЖАВИ
У ПРАВА ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ

12.00.01 теорія та історія держави і права;
історія політичних на правових учень

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
кандидат юридичних наук
Тополевський Руслан Богданович

Львів 2015

ЗМІСТ

ВСТУП..

3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВТРУЧАННЯ ДЕРЖАВИ У ПРАВА ЛЮДИНИ...

9

1.1. Історія та стан дослідження проблеми втручання держави у права людини...................

9

1.2. Теоретичні засади та методологія дослідження.........

23

Висновки до розділу 1....

33

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМA УМОВ ПРАВОМІРНОСТІ ВТРУЧАННЯ ДЕРЖАВИ У ПРАВА ЛЮДИНИ...

38

2.1. Правомірність втручання держави у права людини: поняття, зміст, та умови правомірності............................................................

38

2.2. Відповідність дій держави умовам правомірності втручання держави у права людини в Україні....

57

2.3. Межі правомірності втручання держави у права людини....

75

Висновки до розділу 2 ......

85

РОЗДІЛ 3. ПРАКСЕОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРАВОМІРНОСТІ ВТРУЧАННЯ ДЕРЖАВИ У ПРАВА ЛЮДИНИ........

93

3.1. Особливості втручання держави у права людини у практиці Європейського суду з прав людини..

93

3.2. Типові види втручання держави у права людини в України (відповідно до їх поділу за гілками влади) ..

116

3.3. Нормативно-правові засади недопущення неправомірного втручання держави у права людини в правовій системі України....

143

Висновки до розділу 3........

154

ВИСНОВКИ........

161

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........

165

ДОДАТКИ........

183

ВСТУП

Актуальність теми. Реальність гарантій прав і свобод людини є запорукою демократичного розвитку суспільства, його основою, адже згідно з Конституцією України вони визначають зміст діяльності держави та спрямовують її. Разом із тим, права та свободи можуть зазнавати певних обмежень, певного втручання з боку держави. Оскільки права людини є наріжним каменем соціальних перетворень за допомогою яких вибудовується сучасне демократичне суспільство, заборона надмірного державного втручання у свободу особи в умовах правової держави розглядається як аксіоматична вимога: держава має право втручатися в права людини тільки тоді, коли це дійсно необхідно, і тільки в такому обсязі, в якому її заходи будуть співмірними з поставленою метою. Таким чином питання правомірності втручання в права людини перетворюється в питання визначення меж, умов та принципів правомірного втручання держави у права людини. З іншого боку, постає питання про їх реалізацію судовими та правоохоронними органами в правовій системі України.
Кожна особа може реалізовувати свої права на свій розсуд, вдаватися та сприяти розвитку власної особистості, за умови, що права і свободи інших людей залишаються непорушними. З огляду на це поняття та особливості правомірності втручання держави у права людини, визначені нормами національного та міжнародного законодавства та обґрунтовані у науковій літературі, мають важливе методологічне та практичне значення. Для визначення того, чи діяла держава у конкретній справі в межах наданої їй правової площини, науковці та практики вітчизняної юриспруденції нерідко звертаються до аналізу практики Європейського суду з прав людини.
Все це зумовлює неабияку актуальність для вітчизняної науки і практики дослідження низки питань, пов’язаних з встановленням меж правомірності втручання держави у права людини в Україні, в тому числі із врахуванням практики Європейського суду з прав людини. Це пояснюється нагальною необхідністю впровадження європейських правових стандартів у національну правову систему.
Варто зазначити, що проблема гарантій прав та свобод людини і громадянина, а крізь їх призму й питання правомірності втручання держави у права людини, були об’єктом наукового дослідження із давніх часів, зокрема таких дослідників як: Г. Гегеля, Т. Гобса, Г. Гроція, І. Канта, Дж. Локка, Ш. Монтеск’є, М. Драгоманова, П. Русина, Г. Тичинського, М. Ковалевського, Г. Шершеневича та інших.
У наш час окремі аспекти цієї проблеми висвітлюються в рамках досліджень таких учених як: Т.Андрусяк, М. Анісімова, З. Антонюк, О. Бандурка, В. Бігун, В. Васецький, Ю. Габермас, С. Головатий, Д. Гудима, М.Гуренко, Р. Дворкін, І. Дідовська, В. Добрянський, M. Заінчковський, Р.Калюжний, О. Кінаш, М. Козюбра, К.Коротєєв, Л. Кравченко, С. Максимов, О. Мурашин, А.Мучник, В.Нерсесянц, Є. Носирєва, О.Осинська, І. Панкевич, В. Породько, О.Пушкіна, П.Рабінович, С.Рабінович, О, Савченко, О.Сосніна, А.Стрекалов, С.Сливка, Ю. Тодика, Р. Тополевський, Р. Ципеліус, Л. Чуркіна, Ю.Шемчушенко, П. Шумський та багато інших. В той же час питання правомірності втручання держави в права людини в Україні й досі залишається недостатньо опрацьованим.
Таким чином, актуальність теми дослідження обумовлена недостатнім рівнем дослідження поняття «правомірність втручання держави у права людини» у вітчизняній юридичній науці, відсутністю комплексних теоретичних досліджень, присвячених проблематиці правомірності втручання держави в права людини в українській юридичній практиці, а також, відсутністю наукових праць, що узагальнюють досвід практичного застосування системи принципів, які забезпечують правомірність втручання держави в права людини в Україні як у демократичній правовій державі.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукова розвідка за вказаною тематикою виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Львівського державного університету внутрішніх справ у межах науково-дослідної роботи на тему «Філософсько-правові та теоретично-історичні проблеми державотворення та правотворення в Україні» (номер державної реєстрації 0109U007855).
Мета і задачі дисертації. Метою дослідження є теоретична розробка поняття, змісту, особливостей та системи умов правомірності втручання держави в права людини в Україні як елементів комплексного засобу удосконалення національної правової системи.
Для досягнення цієї наукової мети автором сформульовано такі задачі:
охарактеризувати ідеальний та реальний аспекти правомірності втручання держави у права людини;
типологізувати окремі підходи досліджень проблем правомірності втручання держави у права людини;
обґрунтувати авторське визначення поняття «правомірність втручання держави в права людини»;
розкрити зміст правомірності втручання держави у права людини;
визначити відповідність дій держави умовам правомірності втручання у права людини;
запропонувати класифікацію умов правомірності втручання Української держави у права людини;
виокремити основні закономірності формування правомірних обмежень прав людини в контексті забезпечення відповідних стандартів прав людини;
сконструювати систему принципів правомірності втручання держави у права людини у правовій системі України;
з’ясувати значення умови «необхідність в демократичному суспільстві» для здійснення оцінки правомірності втручання держави у права людини судовими органами України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері дотримання прав людини, які формуються у зв’язку із втручанням держави у цю сферу.
Предметом дослідження є правомірність втручання держави і права людини в Україні, умови та межі правомірності такого втручання.
Методи дослідження обрано відповідно до поставлених у роботі мети та задач з урахуванням об’єкта та предмета дослідження. Основними серед інструментів розв’язання нашої наукової розвідки стали:
принцип всебічності дослідження, принцип історизму в дослідженні, принцип комплексності, якими пронизане все дослідження;
теорії апріорі (для розкриття змісту основних понять та інструментальних термінів дослідження у розділі І, ІІ), історичний підхід (для аналізу становлення прав людини та їх взаємовідносин із державою у параграфах 1.1; 2.1); емпіричний підхід для аналізу актів європейського судочинства в параграфі 3.1); теоретичний (для загального формулювання проблеми втручання держави у права людини в параграфі 3.2; 3.3, та у висновках);
загальнонаукові, часткові та спеціально-юридичні методи, зокрема: діалектичний (для розмежування меж та обмежень правомірності втручання держави у права людини у параграфі 2.3), системно-структурний та системно-функціональний (для побудови системи принципів правомірності втручання держави у права людини в параграфі 3.2), аналітичний (для моніторингу практики Європейського суду з прав людини у параграфі 3.1), порівняльний (для осмислення основних концепцій розуміння прав людини у параграфі 1.1), конкретно-соціологічний (для аналізу звернень громадян з приводу фактів неправомірного втручання держави у права людини у параграфі 3.1), теоретико-юридичний (для формулювання авторської дефініції правомірності втручання держави у права людини) тощо, а також низка доцільних наукових прийомів як поєднання декількох методів.
Наукова новизна результатів полягає в тому, що за характером, змістом і сутністю робота є однією з перших вітчизняних спроб комплексного дослідження правомірності втручання держави у права людини в Україні ґрунтуючись, зокрема, на практиці Європейського суду з прав людини.
Отримані результати дозволили вперше сформулювати певні закономірності (як квінтесенцію обставин та цілей) застосування системи умов правомірності втручання держави у права людини у вітчизняній правовій системі, та виокремити систему принципів щодо забезпечення їх теоретичного відображення та практичної реалізації.
На основі проведених досліджень узагальнено систему тверджень з елементами наукової новизни, зокрема:
уперше:
запропоновано дефініцію концепту «правомірність втручання держави у права людини» через призму його розуміння як такого, що здійснюється за загальносуспільної необхідності у легальному та легітимному порядку задля збереження національних інтересів держави, соціального захисту суспільства та панування права;
здійснено класифікацію підходів та напрямків дослідження правомірності втручання держави у права людини;
удосконалено:
розуміння подвійного характеру правомірності втручання держави у права людини як ідеальної (деонтологічної) та реальної (онтологічної) складових;
систему закономірностей правомірності втручання держави у права людини як синтез статичного та динамічного аспектів в контексті відповідності дій держави умовам правомірності такого втручання;
розуміння змісту правомірності втручання держави у права людини;
дістали подальший розвиток:
класифікація умов правомірності втручання держави у права людини;
розуміння критерію «необхідний в демократичному суспільстві» як ключового елемента верифікації судами України правомірності втручання органів державної влади в права людини;
осмислення елементів системи принципів правомірності втручання держави у права людини.
аналіз тенденцій визначення меж правомірності втручання держави в права людини в сучасних демократичних державах в умовах глобалізації;
Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що результати дисертаційних досліджень можуть бути використані у:
науково-дослідницькій сфері для подальших наукових досліджень з питань правомірності втручання держави у права людини;
правотворчій діяльності з метою вдосконалення системи національного законодавства у сфері обмеження свавільного втручання держави у права людини, уточнення і підвищення ефективності процесу правозастосування;
навчальному процесі при вивченні навчальних дисциплін «Теорія держави та права», «Історія політичних та правових учень», «Міжнародне право», п

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що полягає у теоретичній розробці поняття, змісту, особливостей та системи умов правомірності втручання держави в права людини в Україні як елементів комплексного засобу удосконалення національної правової системи.
За результатами дослідження зроблено висновки, основними серед яких є:
1. В дослідженнях проблеми правомірності втручання держави у сферу прав та свобод людини можна виокремити окремі підходи (філософсько-правовий, методологічний, загально-теоретичний, історико-правовий, галузевий) та напрямки дослідження (в контексті взаємодії із правосуддям; в межах формування правової держави; у розумінні їх співвідношення із світовими стандартами; у вивченні проблем порушуваності та обмеження прав та свобод людини суб`єктами державного впливу).
2. Правомірність втручання держави у права людини в Україні доцільно розглядати у двох аспектах: першому ідеальному, або деонтологічному, розкриваючи теоретичний вимір проблеми через призму наукових категорій, визначення понять, змісту, інших конструктивних основ; та у реальному, або онтологічному, тобто такому, в якому ситуація відображається на практиці, у сфері реальних проблем правомірності та відповідності дій держави бажаним стандартам.
3. Правомірність втручання держави у права людини слід розглядати як відповідність дій держави, які мають своїм наслідком обмеження відповідних прав людини і є необхідними у демократичному суспільстві та здійснюються у легальному та легітимному порядку задля збереження національних інтересів держави, захисту особи і суспільства та панування права. Якщо необхідність втручання в демократичному суспільстві передбачає наявність існування «нагальної суспільної потреби» такого втручання, то у випадку з’ясування легальності та легітимності порядку слід керуватися як нормами національного права, так і міжнародного права прав людини.
4. Зміст правомірності втручання держави у права людини це легальні та легітимні взаємовідносини держави із конкретним носієм прав, кореляція та взаємовплив повноважень органів державної влади, а також, відповідальність органів держави за неправомірне порушення інтересів особи та свавільну «інтервенцію» у її права та свободи.
5. Відповідність дій держави умовам правомірності втручання в сферу прав і свобод людини слід розглядати як співвіднесення зазначених нижче елементів.
I. Дії із сукупністю ціннісних проявів: 1) інтереси держави: конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність та громадський порядок; 2) суспільні інтереси: мораль, віросповідання, здоров’я населення, навколишнє середовище, інформаційна безпека тощо.
II. Передумови: 1) необхідність забезпечення територіальної цілісності, надзвичайний стан тощо; 2) механізм реалізації права (серед основних елементів якого конституційні норми, права та свободи, структура, зміст, гарантії здійснення, юридичні обов’язки, юридична діяльність, законність та правосвідомість особи, стадії реалізації права; 3) реальні гарантії забезпечення захисту прав та свобод: економічні наявність розвиненої економіки, здатної задовольнити основні матеріальні потреби конкретної людини та суспільства в цілому, соціальні досягнення певного рівня добробуту, гарантованого рівня заробітної плати, політичні народовладдя, багатопартійність, гласність політичного життя, підконтрольність державних органів громадянам, ідеологічні загальна, політична і правова культури суспільства, юридичні сукупність правових засобів, які забезпечують реалізацію суб’єктивних прав і свобод людини, захищають від незаконних втручань та порушень.
6. Умови правомірності втручання Української держави у сферу прав людини доцільно поділяти на фактичні (випливають з чинного державного режиму та обумовлюються відповідними суспільними відносинами) та юридичні (система засад і принципів, втілених у правовій системі).
Відповідно, до найтиповіших випадків порушення умов правомірності втручання держави у права людини на основі суб’єктного підходу можна віднести: 1) зі сторони законодавчої влади прийняття законодавчим органом нормативного акту, що знаходиться у явній суперечності із міжнародними або конституційними зобов’язаннями цієї держави у сфері прав людини, а так само неприйняття тих законодавчих актів, що їх безпосередньо вимагають міжнародні або конституційні зобов’язання у сфері прав та свобод людини; 2) зі сторони виконавчої влади неможливість забезпечити права і свободи особи без точного дотримання працівниками правоохоронних органів заборон (зокрема, не розголошувати відомостей стосовно приватного життя громадянина, не чинити дій, які принижують честь і гідність особи тощо) або без раціонального використання повноважень та дозволів (фізичної сили, спеціальних засобів, вогнепальної зброї тощо); 3) зі сторони судової влади неналежне ведення судового процесу; порушення розумних строків судових процедур; відмова у провадженні за участю іноземного елемента тощо.
7. Сучасні тенденції встановлення меж правомірності державного втручання та обмеження прав людини свідчать про поступові глобалізаційні процеси, а також інтенсифікацію міжнародного гарантування захисту основоположних прав людини, та передбачають: широке втілення в суспільну правосвідомість аксіоми про те, що саме людина є головним та первинним суб’єктом права; універсалізацію концепції прав людини, розповсюдження її визнання в більшості держав; поширення принципу рівноправності; збільшення «каталогу» прав людини, якому не завжди відповідають можливості задоволення окремих із них; утворення і розгортання діяльності неурядових організацій з питань захисту прав людини; належне інформування громадськості різних держав про стан дотримання прав людини; поширення пріоритету міжнародного права над внутрішньодержавним правом; зростання числа країн з визнанням міжнародного (наддержавного) контролю за станом дотримання прав людини; зростання ефективності такого міжнародного (наддержавного) контролю.
8. Система принципів правомірності втручання держави у права людини становить собою поєднання загальних принципів правомірності втручання держави у права людини (справедливості, рівності як недискримінації, свободи, гуманізму, тощо) та спеціальних принципів (відповідно до видової приналежності органів державної влади). Спеціальні принципи створюють гарантії запобігання неправомірному втручанню держави у сферу прав людини з боку держави та її органів, якого зазнає людська свобода у її фізичному та духовному вимірах. Відповідно втручання держави у права людини це перш за все втручання у сферу особистих прав, рівень якого залежить від діяльності конкретних органів державної влади.
9. Українські суди, перевіряючи правомірність втручання органів влади у права людини, зобов’язані перевіряти його відповідність критерію необхідності у демократичному суспільстві, як такому, що визначає цілеспрямованість діяльності органів влади в демократичній, правовій державі. Такий обов’язок у судів виникає з міжнародного зобов’язання щодо необхідності дотримання Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Також, з метою посилення якості дотримання умов правомірності обмеження прав людини в Україні, необхідно внести відповідні зміни до законодавства, що регулює діяльність правоохоронних органів, передбачивши обов’язок врахування критерію необхідності в демократичній державі відповідного втручання в права людини в рамках їхньої діяльності.
Отже хоча сучасний стан нормативно-правового забезпечення правомірності дотримання прав людини в Україні формально знаходиться на належному рівні, однак потребує певного вдосконалення. Вирішення наявних суперечностей та колізій, економія та чіткість законодавства, його поступова гармонізація із європейськими стандартами, а також режим правомірності, що ґрунтується на обов’язковому й скрупульозному дотриманні законів, здатні відіграти позитивну роль. Суттєвого покращення ситуація зазнала також завдяки новому кримінально-процесуальному законодавству. Основні ж труднощі вбачаються у ефективній реалізації задекларованих положень в межах правозастосування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Гегель Г.В.Ф. Философия права / Г.В.Ф. Гегель. М.: Мысль, 1990. 524 с.
2. Максимов С. Права человека: универсальность и культурное разнообразие / С. Максимов // Антропологія права: філософський та юридичний вимір. Галицький друкар. Львів: 2012. 697 с.
3. Згурська В.Л. Проблема захисту прав і свобод людини в Україні, забезпечення її соціальних інтересів / В.Л. Згурська. Проблеми теорії та історії держави і права. Львів: ЛьвДУВС, 2011. 164 с.
4. Малеин Н.С. О социальной защищенности личности в правовом государстве Н.С. Малеин // Советское государство и право. М.: 1990. № 6. С. 76-81.
5. Андрусяк В.Г. Защита прав человека и гражданина основная функция современного государвства / В.Г. Андрусяк. Проблеми теорії та історії держави і права. Львів: ЛьвДУВС, 2011. 164 с.
6. Алексеев С.С. Право: азбука-теория-философия: опыт комплексного исследования / С.С. Алексеев. М.: Статут, 1999. 710 c.
7. Мучник А.Г. Философия достоинства, свободы и прав человека / А.Г. Мучник. К.: Институт демократии и прав человека, 2009. 669 с .
8. Кондратюк Я.Ю. Iсторико-правові аспекти становлення прав людини у світі та в Україні / Я.Ю. Кондратюк [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ombudsman.kiev.ua/d_01_1.htm.
9. Гудима Д.А. Права людини: антрополого-методологічні засади дослідження: Монографія / Д.А. Гудима. Л.: Край, 2009. 292 с.
10. Гуренко М.М. Розвиток філософсько-правової думки про гарантії прав і свобод людини та громадянина: автореф. дисертації на здобуття наук. ступеня д. юрид. наук / М.М. Гуренко. К.: Логос, 2004. 36 с.
11. Васецький В.Ю. Доктрина прав людини в романо-германській правовій системі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / В.Ю. Васецький. К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, 2006. 20 с.
12. Васильев А.В. Государство: исторические и современные аспекты понимания / А.В. Васильев. М: РАГС, 2006. 48 с.
13. Гуренко М.М. Розвиток політико-правової думки про гарантії прав і свобод людини та громадянина: монографія / М.М. Гуренко. К.: НАВСУ, 2002. 252 с.
14. Маркс К. Капитализм. Соч.: 2-е изд. К. Маркс. — М., 1968. 456 с.
15. Андрусяк Т.Г. Права людини в поглядах Михайла Драгоманова: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / Т.Г. Андрусяк. К.: КДУ ім. Т. Шевченка, 1994. 17 с.
16. Оріховський С. Справедливість як філософська категорія / Оріховський С. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://lib.ndu.edu.ua/CGI/irbis64r_91_opac/cgiirbis_64.exe.
17. Ковалевский М.М. Русская история в портрете / М.М. Ковалевский [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.rulex.ru/01110034.htm.
18. И.А. Баранов. Шершеневич. Наука гражданского права в России / И.А. Баранов. СПб: Статут, 2000. 14 с.
19. Породько В. Межі та обмеження суб’єктивних прав громадян, розмежування понять / В. Породько // Право України. 2009. № 7. С. 118-124.
20. Каткова Т.Г. Проблема захисту прав і свобод людини в Україні, забезпечення її соціальних інтересів / Т.Г. Каткова // Проблеми теорії та історії держави і права. Львів: ЛьвДУВС, 2011. 164 с.
21. Щедровицкий Г.П. Проблемы методологии системного исследования / Георгий Петрович Щедровицкий. М., 1964. 48 с.
22. Попов Г. X. Проблемы теории управления / Г.Х. Попов. М. : Экономика. 1970. 164 с.
23. Х. Гадамер. Истина и метод. Основы юридической герменевтики / Х. Гадамер. М.: Прогресс, 1988. 560 с.
24. Кельман М.С. Юридична наука як об’єкт методологічного дослідження / М.С. Кельман. Тернопіль: Терно-граф, 2011. 348 с.
25. Липень С.В. Теория государства и права: учебник для вузов / С.В. Липень. М.: Спарк, 2000. 148 с.
26. Зайчук О.В. Теорія держави і права / О.В. Зайчук, Н.М. Оніщенко. К.: Юрінком Інтер, 2006. 545 с.
27. Марченко М.Н. Теория государства и права / М.Н. Марченко. М.: ЗЕРЦАЛО, 2000. 495 с.
28. Зайчук О.В. Теорія держави і права / О.В. Зайчук, Н.М. Оніщенко. К.: Юрінком Інтер, 2006. 545 с.
29. Арендт Х. Массы и тоталитаризм / Х. Арендт // Вопросы социологии.
1992. Т. 1. № 2. С. 24-31.
30. Котюк В. О. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / В. Котюк. К.: Атіка, 2005. 592 с.
31. Конституція України. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/law2/main.cgi?nreg.
32. Алексеев С.С. Теория права / С.С. Алексеев. M.: Издательство БЕК,1994. - 220 с.
33. Dijk P. Theory and Practice of the European Convention of Human Rights / P. Dijk. G.J.H. Hoof. Deventer, 1900. 377 р.
34. Демин А.В. Теория государства и права / А.В. Демин. М.: Экмо, 2002. 267 с.
35. Кельман М.С. Загальна теорія держави і права: підручник / М.С. Кельман, О.Г. Мурашин, Н.М. Хома. Л.: Новий світ - 2000, 2007. 584 с.
36. Кант І. Критика практичного розуму / Іммануїл Кант. К.: Юніверс, 2004. 238 с.
37. Нерсесянц В.С. Общая теория государства и права / В.С. Нерсесянц. М.: Норма, 1999. 451 с.
38. Cassese A. Human Rights in Changing World / Antonio Cassese. Cambridge: Polity Press, 1990. 354 p.
39. Шульженко Ф.П. Історія політичних і правових вчень / Ф.П. Шульженко, Т.Г. Андрусяк Х.: Юрінком Інтер, 1999. 514 с.
40. Асеева В.В. Пределы вмешательства государства в личную жизнь граждан / В.В. Асеева [Електронний ресурс]. Режим доступа: Revolution/revolution. allbest.ru law/00157539_0.html2007.
41. Крестовська Н.М. Теорія держави і права / Н.М. Крестовська, Л.Г. Матвєєва. Харків: Одісей, 2008. 432 с.
42. Бережнов А.Г. Права личности. Некоторые вопросы теории / А.Г. Бережнов. М.: Изд-во МГУ, 1991. 145 с.
43. Науково-практичний коментар Конституції України. Х.: Консум. 2003. 514 с.
44. Сидорець .В. Межі розсуду правомірного втручання держави у права людини в демократичному суспільстві / Б.В. Сидорець // Науковий Вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2012. Випуск 1. С. 67-78.
45. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / О.Ф. Скакун. Х.: Консум, 2001 656 с.
46. Олійник А.Ю. Теорія держави і права України: навч. посібник / С.Д. Гусарєв, А.Ю. Олійник. К.: Юрінком Інтер, 2001. 176 с.
47. Дубічинський В.В. Сучасний тлумачний словник української мови: 60000 сл. / В.В. Дубічинський. X.: В.Д «Школа», 2009. 832 с.
48. Малиновскаz В.М. Правомерное ограничение конституционных прав и свобод человека и гражданина в Российской Федерации. Дис. на соиск. науч. степени канд. юр. наук / В.М. Малиновская. М: РГБ, 2007. 280 с.
49. Панкевич І.М. Здійснення прав людини: проблеми обмежування (загальнотеоретичні аспекти) / І.М. Панкевич: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук. ЛНУ ім. І. Франка, 2000. 20 с.
50. Савченко О. Правове обмеження прав людини як основа і критерій співвідношення публічних та особистих інтересів / О. Савченко // Право України. 2006. № 3. С. 26-28.
51. Лукина Ю. С. Понятие и цели ограничения прав и свобод человека в Российской Федерации / Ю.С. Лукина // Вестник филиала российского государственого университета в г. Красноярске. Красноярск, 2009. №1. С. 41-44.
52. Стрекалов А. Е. Развитие представлений и способах ограничений основных прав и свобод граждан // Сборник научных трудов Восточноукраинского национального университета имени Владимира Даля. 2011. № 19. С. 100-109.
53. Івченко А.О. Тлумачний словник української мови / А.О. Івченко. Х.: Фоліо, 2002. 543 c.
54. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_004.
55. Филлип И.Ю. Понятие, условия становлення и применение в государстве правовых ограничений / И.Ю. Филлип // Сборник научных трудов Восточноукраинского национального университета имени Владимира Даля. 2011. № 19. С. 569-575.
56. Ильин И.Л. Общее учение о праве и государстве (фрагменты) / И.Л. Ильин // Правоведение, 1992. №3. С. 96-102.
57. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_043.
58. Шевчук С. Свобода вираження поглядів: практика Європейського суду з прав людини у порівняльній перспективі / С. Шевчук. К.: Реферат, 2005. 324 с.
59. Паліюк В.П. Стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: українське законодавство та судова практика : практичний посібник / В.П. Паліюк. Миколаїв: Іліон, 2010. 556 с.
60. Борисенко І.І. Юридичний словник: близько 30 000 термінів і стійких словосполучень / І.І. Борисенко. К.: Юрінком Інтер, 2007. 898 с.
61. Алекси Р. Общая теория основных прав / Р. Алекси. М.: Норма, 1991. 157 с.
62. Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом / П. Маланчук. Харків: Консум, 2000. 591 с.
63. Осинська О.В. Обмеження прав і свобод людини: теоретико-прикладні аспекти / О.В. Осинська. Автореф. дис. канд. юрид. наук. К.: Б.в., 2010. 16 с.
64. Должиков А.В. Конституционные критерии допустимости ограничения основных прав человека и гражданина в Российськой Федерации / А.В. Должиков. Автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. юрид. наук. Тюмень: 2003. 22 с.
65. Сидорець Б.В. Правомірність втручання держави у права людини: поняття, структура, межі / Б.В. Сидорець // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. №69 (9). 2011. С. 28-33.
66. Henkin L. Human rights and State Sovereignity / L. Henkin // Journal of International and Comparative Law. 1995/1996. Vol. 2. р. 38-49
67. Осинська О.В. Концептуальні підходи до встановлення обмеження свободи людини / О.В. Осинська. К.: Вісник АПСВ. №4. С. 56-60.
68. Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії: монографія / Н.М. Оніщенко. К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. 352 с.
69. Пушкіна О.В. Система прав і свобод людини та громадянина в Україні: теоретичні і практичні аспекти забезпечення: Монографія / О.В. Пушкіна. Київ, 2006