СИСТЕМА ТРУДОВИХ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ ТА МЕХАНІЗМ ЇХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

На правах рукопису

АНДРІЇВ ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ

УДК 349.22:331.101.264.2

СИСТЕМА ТРУДОВИХ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ ТА МЕХАНІЗМ ЇХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Спеціальність 12.00.05 – трудове право;
право соціального забезпечення

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант
Чанишева Галія Інсафівна
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАПрН України

Одеса - 2012
ЗМІСТ

ВСТУП 4

РОЗДІЛ І. СИСТЕМА ТРУДОВИХ ПРАВ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ 18
1.1. Становлення та розвиток трудових прав людини 18
1.2. Поняття та ознаки трудових прав 66
1.3. Класифікація трудових прав 84
1.4. Основні тенденції розвитку трудових прав на початку ХХІ ст. 98
1.5. Юридичний механізм забезпечення трудових прав працівників: поняття та структура 110
Висновки до Розділу І 121

РОЗДІЛ ІІ. НОРМАТИВНЕ ЗАКРІПЛЕННЯ ТРУДОВИХ ПРАВ У МІЖНАРОДНИХ АКТАХ ТА АКТАХ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА 127
2.1. Нормативне закріплення основних трудових прав працівників 127
2.2. Нормативне закріплення індивідуальних трудових прав працівників 142
2.3. Нормативне закріплення колективних трудових прав працівників 160
Висновки до Розділу ІІ 179

РОЗДІЛ ІІІ. МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА МЕХАНІЗМ ОХОРОНИ ТРУДОВИХ ПРАВ ТА ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ПРАЦІВНИКІВ 184
3.1. Механізм реалізації трудових прав та законних інтересів працівників 184
3.2. Механізм охорони трудових прав та законних інтересів працівників 202
Висновки до Розділу ІІІ 240

РОЗДІЛ ІV. МЕХАНІЗМ ЗАХИСТУ ТРУДОВИХ ПРАВ ТА ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ПРАЦІВНИКІВ 245
4.1. Поняття та класифікація форм захисту трудових прав працівників 245
4.2. Способи захисту трудових прав працівників: загальна характеристика 270
4.3. Судовий захист трудових прав та інтересів працівників 284
4.4. Захист трудових прав та законних інтересів працівників професійними спілками 295
4.5. Поняття, ознаки та способи самозахисту працівниками своїх трудових прав 318
4.6. Інші форми захисту трудових прав працівників 330
Висновки до Розділу IV 345

ВИСНОВКИ 356

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 367

ВСТУП

Актуальність теми. У ст. 3 Конституції України, відповідно до Загальної декларації прав і свобод людини, закріплено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Але само по собі визначення пріоритету прав і свобод людини ще не свідчить про реальність їхнього забезпечення. Демократична, соціальна, правова держава повинна не тільки декларувати їх, а створювати відповідний юридичний механізм реалізації, охорони та захисту трудових прав, тобто забезпечувати їх юридичними засобами.
Трудове право є однією з найважливіших галузей національного права, стратегічним завданням якого є забезпечення належного захисту трудових прав та інтересів найманого працівника під час реалізації ним здатності до праці. Трудове право, що виникло в ході буржуазних революцій ХVІІІ – ХІХ століть, мало власне такий характер. Перші трудові кодекси, які були прийняті у Франції та інших країнах, були інструментом захисту найманих працівників, і в цьому було їх соціальне призначення. Соціальна функція трудового права виражається у забезпеченні пріоритету інтересів найманого працівника як економічно слабкої сторони трудових відносин перед інтересами практично завжди економічно сильного роботодавця. У цей час виявляється ще один бік цієї функції – турбота про найбільш повне визнання та послідовний розвиток прав людини у сфері праці. Основними завданнями сучасного трудового права слід вважати визнання і послідовний розвиток системи трудових прав і свобод, встановлення державних гарантій їх реалізації та захисту.
У ХХ столітті в конституціях і трудовому законодавстві багатьох розвинутих країн було визнано широкий спектр індивідуальних та колективних трудових прав і свобод на підставі єдності природно-правових та позитивістських засад. Більшістю держав було визнано міжнародні стандарти трудових прав, а самі трудові права і свободи набули характеру загальноцивілізаційних цінностей.
Наприкінці ХХ ст. – на початку ХХІ ст. проблеми забезпечення прав людини у сфері праці набули глобальних масштабів на міжнародному та національному рівнях. Трудові права, сформульовані у ХХ ст., вже не вкладаються у рамки нової суспільної організації праці в умовах постіндустріального (інформаційного) суспільства. У сучасний період розвиток трудових прав людини відбувається під впливом двох світових процесів – формування постіндустріального суспільстві та пов'язаної з цим глобалізації світової економіки з її несприятливими соціальними наслідками. В умовах глобалізації ринку праці, поширення діяльності транснаціональних корпорацій, посилення трудової міграції, розвитку нетипових, нестандартних форм зайнятості проблеми гарантування, охорони та захисту трудових прав набули загального значення.
У зв’язку з цим актуальною проблемою сучасної науки трудового права є розробка ефективного галузевого механізму забезпечення трудових прав та законних інтересів працівників з урахуванням міжнародних та європейських трудових стандартів і позитивного законодавчого досвіду зарубіжних країн .
Чинне трудове законодавство України у сфері забезпечення трудових прав та законних інтересів працівників залишається недосконалим і характеризується нестабільністю, наявністю суперечностей та значною кількістю відсильних норм, а також незабезпеченістю економічним і фінансовим підґрунтям та механізмом реалізації окремих норм трудового права. Чинний Кодекс законів про працю України (далі – КЗпП) був прийнятий за радянських часів і не відповідає новим соціально-економічним умовам, вимогам ринкової економіки. Деякі норми-гарантії для найманих працівників носять декларативний характер, інші стали перетворюватися на анти-гарантії, які формально захищають працюючих (жінок, молодь, інвалідів та ін), а насправді знижують їх можливості на ринку праці. Чинне трудове законодавство не забезпечує оптимального співвідношення інтересів працівників і роботодавців і не стимулює останніх до цивілізованих відносин у сфері праці.
Наукове дослідження системи трудових прав працівників та юридичного механізму їх забезпечення спрямоване на удосконалення чинного трудового законодавства України та практики його застосування. Означена проблематика набуває ще більшої важливості та актуальності в умовах реформування національного трудового законодавства та підготовки до прийняття у другому читанні Трудового кодексу України.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Теоретичні та практичні питання теми дисертації досліджувалися у межах виконання плану науково-дослідної роботи кафедри трудового права та права соціального забезпечення «Правове регулювання трудових відносин і відносин у сфері соціального захисту в умовах ринкової економіки та його ефективність» на 2006-2010 роки як складової плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії «Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті» на 2006-2010 роки (державний реєстраційний номер 0106U004970), а також плану науково-дослідної роботи кафедри трудового права та права соціального забезпечення «Теоретичні та практичні проблеми реалізації прав людини у сфері праці та соціального забезпечення» на 2011-2016 роки як складової плану науково-дослідної роботи Національного університету «Одеська юридична академія» «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку української державності та права» на 2011-2016 роки (державний реєстраційний номер 0110U000671).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослідження системи трудових прав працівників та механізму їх забезпечення, розкриття сутності та з’ясування особливостей складових елементів зазначеного механізму, розробка конкретних пропозицій та рекомендацій щодо його удосконалення, спрямованих на більш повне утвердження і забезпечення прав людини у сфері праці.
Досягнення поставленої мети вимагає вирішення наступних завдань:
- визначити понятійний апарат стосовно досліджуваної проблематики;
- з’ясувати природу трудових прав, їх місце в системі прав людини;
- дослідити еволюцію трудових прав та основні тенденції їхнього розвитку на початку ХХІ століття;
- здійснити класифікацію трудових прав;
- проаналізувати сучасний стан закріплення основних трудових прав, індивідуальних і колективних трудових прав працівників у міжнародних актах та актах національного законодавства;
- визначити роль соціального діалогу у реалізації трудових прав;
- визначити поняття та структуру юридичного механізму забезпечення трудових прав і законних інтересів працівників;
- охарактеризувати сутність та особливості юридичних гарантій трудових прав працівників, що сприяють їхній реалізації;
- визначити складові елементи і сутність механізму охорони трудових прав та законних інтересів працівників;
- дослідити механізм захисту трудових прав та законних інтересів працівників;
- виділити форми та способи захисту трудових прав працівників;
- сформувати конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення чинного законодавства та проекту Трудового кодексу України у сфері забезпечення трудових прав та законних інтересів найманих працівників.
Об’єктом дослідження є трудові правовідносини у сфері забезпечення трудових прав та законних інтересів працівників.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми юридичного механізму забезпечення системи трудових прав працівників.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання, зокрема в дисертації використовувались такі методи: логіко-семантичний, історико-правовий, системно-структурний, статистичного і документального аналізу, структурно-логічний, порівняльно-правовий. За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат, визначено природу трудових прав людини і громадянина, досліджено юридичні гарантії трудових прав та механізм їхньої охорони (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5, 3.1, 3.2). За допомогою історико-правового методу досліджувалися розвиток наукової думки про право, права та обов’язки людини у суспільстві і державі, еволюція трудових прав (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3). Системно-структурний метод використовувався для здійснення класифікації трудових прав (підрозділ 1.4), визначення основних юридичних форм і способів захисту трудових прав та дослідження правовідносин у сфері захисту трудових прав працівників (підрозділи 4.1, 4.2). За допомогою методу статистичного і документального аналізу досліджувався стан захисту трудових прав найманих працівників, з’ясовувалась специфіка правового статусу профспілок, вивчався нормативно-правовий масив (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 4.1, 4.5). Структурно-логічний та порівняльно-правовий методи використовувались для визначення напрямків удосконалення правового регулювання реалізації та захисту трудових прав найманих працівників.
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці із загальної теорії права і держави, конституційного права, міжнародного права, трудового права та права соціального забезпечення відомих вчених: М.Г. Александрова, С.С. Алексєєва, О.Т. Барабаша, М.Й. Бару, Б.К. Бегічева, Н.Б. Болотіної, B.C. Венедіктова, Г.С. Гончарової, В.В. Жернакова, П.І. Жигалкіна, С.О. Іванова, М.І. Іншина, І.Я. Кисельова, Р.І. Кондратьєва, В.В. Лазор, Л.І. Лазор, О.В. Лавриненка, Р.З. Лівшиця, О.А. Лукашевої, М.В. Лушнікової, А.М. Лушнікова, К.Ю. Мельника, О.С. Пашкова, П.Д. Пилипенка, С.В. Попова, С.М. Прилипка, В.І. Прокопенка, О.І. Процевського, В.О. Процевського, П.М. Рабіновича, В.Г. Ротаня, О.Ф. Скакун, А.М. Слюсара, О.В. Смирнова, В.І. Смолярчука, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишевої, Ю.П. Орловського, М.М. Феськова, І.І. Шамшиної, В.І. Щербини, О.М. Ярошенка та ін.; зарубіжних дослідників, серед яких: Д. Гом’єн, К. Джевіцкі, А. Ейде, Л. Зваак, К. Краузе, С. Лібенберг, А. Розас, Д. Харріс, Е. Шишак та ін.
Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативно-правових актів, які визначають правові засади забезпечення трудових прав найманих працівників, що проявляється в їхньому утвердженні, гарантуванні, охороні та захисті. Дисертант звертався також до законодавства зарубіжних країн, досвід яких у сфері забезпечення трудових прав працівників може бути використано в Україні. Інформаційну та емпіричну основу дослідження також становлять матеріали судової практики, політико-правова публіцистика, довідкові видання та статистичні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній науці трудового права спеціальним комплексним дослідженням теоретичних та практичних проблем юридичного механізму забезпечення системи трудових прав працівників в умовах ринкової економіки.
У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень, дефініцій та висновків, запропонованих особисто здобувачем, основними з яких є такі:
вперше:
- застосовано системний підхід до визначення трудових прав людини і запропоновано виділяти у системі трудових прав основні трудові права, індивідуальні трудові права та колективні трудові права; доведено їх тісний взаємозв’язок та визначено співвідношення;
- запропоновано новий підхід до розуміння трудового права через призму позитивістської та природної теорії права;
- вперше у сучасній науці трудового права визначено місце трудових прав у системі прав людини і здійснено комплексний аналіз трудових прав та інтересів людини як складової його соціальних прав. Доведено, що у системі соціальних прав, проголошених у міжнародних актах, трудові права займають домінуюче місце; інші соціальні права тісно пов’язані з трудовими;
- зроблено висновок про те, що сучасні трудові права, закріплені у міжнародних актах про права людини, конституціях і законодавстві розвинених країн, є результатом тривалого історичного становлення та розвитку прав людини;
- досліджено еволюцію трудових прав на основі природно-позитивістської теорії розвитку прав людини, виділено сім етапів становлення та розвитку трудових прав (І етап – первісні суспільства – природне зародження трудових прав з появою людини працюючої; ІІ етап – зародження позитивістського підходу до прав людини, обумовленого появою держави; ІІІ етап – ХVII ст. – початок ХVIIІ ст.; ІV етап – ХІХ ст.; V етап – початок ХХ ст.; VІ етап – ХХ ст.; VII етап – кінець ХХ ст. – початок ХХІ ст.) та визначено особливості кожного з етапів;
- здійснено класифікацію трудових прав за наступними критеріями: значення трудових прав для людини; спосіб здійснення; час їхньої реалізації щодо трудових правовідносин; спосіб нормативного закріплення; сфера дії; суб’єктна ознака; спосіб формулювання; вид трудових правовідносин, в яких реалізуються трудові права;
- визначено поняття юридичного механізму забезпечення трудових прав працівників як систему взаємопов’язаних правових заходів та засобів, спрямованих на сприяння реалізації трудових прав шляхом їхнього гарантування, охорони та захисту, що здійснюються уповноваженими органами та особами у формах і способами, передбаченими законодавством. Запропоновано виділяти у структурі зазначеного механізму механізм реалізації трудових прав та законних інтересів працівників, механізм охорони трудових прав та законних інтересів працівників; механізм захисту трудових прав та законних інтересів працівників;
- проаналізовано сучасний стан нормативного закріплення основних трудових прав, індивідуальних та колективних трудових прав у міжнародних актах, актах національного законодавства, а також у проекті Трудового кодексу України. На підставі здійснення порівняльно-правового аналізу міжнародних та європейських стандартів зазначених прав із чинним трудовим законодавством України визначено ступінь їхньої імплементації у національну юридичну практику;
- розглянуто соціальний діалог у сфері праці як основний принцип реалізації індивідуальних і колективних трудових прав та інтересів працівників. Соціальний діалог у сфері праці визначено як систему взаємовідносин між працівниками (представниками працівників), роботодавцями (представниками роботодавців), органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, спрямовану на забезпечення погодження інтересів працівників і роботодавців з питань регулювання трудових, соціальних, економічних відносин;
- запропоновано до механізму захисту трудових прав та законних інтересів працівників включати форми і способи захисту трудових прав та інтересів, порядок реалізації права працівників на захист своїх трудових прав, включаючи право на самозахист;
- зроблено висновок про те, що примирні процедури у вирішенні індивідуальних трудових спорів, вперше передбачені у проекті Трудового кодексу України, слід визнати однією з організаційно-правових форм соціального діалогу у сфері праці на локальному рівні;
удосконалено:
- поняття трудових прав людини і громадянина. Трудові права людини розглядаються як підсистема природних, невідчужуваних від особи можливостей, необхідних їй для задоволення своїх потреб та інтересів у сфері застосування здатності до праці. У свою чергу трудові права громадянина розглянуто як підсистему закріплених у національному законодавстві природних, невідчужуваних від особи можливостей, необхідних їй для задоволення своїх потреб та інтересів у сфері застосування здатності до праці;
- перелік основних ознак трудових прав: 1) вони є природними можливостями людини; 2) вони є невідчужуваними від людини; 3) вони необхідні їй для задоволення своїх інтересів, потреб; 4) існують у сфері реалізації особою своєї здатності до праці; 5) являють собою певну підсистему прав людини, об’єднаних за критерієм сфери існування; 6) закріплюються нормами права, тому мають позитивну природу; 7) вони є соціальними (іноді їх відносять до соціально-економічних) правами людини; 8) вони реалізуються в індивідуальних та колективних трудових правовідносинах; 9) до моменту реалізації є об’єктивними за своєю правовою природою; 10) можуть реалізовуватися індивідуально працівником (індивідуальні трудові права) або у складі колективу працівників (колективні трудові права);
- обґрунтування висновку про те, що у широкому розумінні юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання трудових обов’язків тими чи іншими учасниками трудових відносин слід вважати різновидом відповідних юридичних гарантій;
- висновок про те, що охорона трудових прав здійснюється за допомогою природного трудового права, позитивного трудового права, через яке природні трудові права отримують нормативний вираз, а також за допомогою нормативно-правових актів різної юридичної сили, якщо вони такі природні трудові права закріплюють та гарантують;
- положення про необхідність системного підходу до юридичних гарантій трудових прав та інтересів працівників. Юридичні гарантії трудових прав працівників розглянуто як систему умов, засобів, прийомів та форм, яка покликана охороняти, захищати ці права, забезпечувати їх безперешкодну реалізацію та виконання кореспондуючих обов’язків; запропоновано додаткові підстави класифікації юридичних гарантій трудових прав працівників;
- висновок про те, що призначенням трудового права і трудового законодавства є охорона, та, у разі порушення, захист трудових прав працівників. Правовими засобами охорони трудових прав виступають система трудового права, правові принципи, юридичні гарантії тощо;
- визначення поняття захисту трудових прав та законних інтересів працівників у декількох значеннях: як принципу трудового права; як правового інституту; як діяльності уповноважених органів із захисту трудових прав та законних інтересів працівників. Зокрема, захист трудових прав як правовий інститут визначено як сукупність правових норм, що регулюють правореалізуючу діяльність спеціальних уповноважених органів, а також правомірні дії суб’єкта захисту з метою припинення порушення прав, поновлення порушених прав, компенсації заподіяної шкоди;
- обґрунтування положення про те, що захист трудових прав та законних інтересів працівників здійснюється у двох формах: юрисдикційній (захист уповноваженим органами) та неюрисдикційній (самозахист працівниками своїх трудових прав та доюрисдикційне врегулювання розбіжностей зусиллями самих сторін);
- висновок про доцільність збереження комісій з трудових спорів як юридисдикційного органу з розгляду індивідуальних трудових спорів та зміни правового статусу даного органу;
дістало подальшого розвитку:
- виділення основних тенденцій розвитку трудових прав на початку ХХІ ст., таких як: 1) спрямування міжнародної спільноти та розвинених держав на якнайповніше визнання та закріплення природних трудових прав; 2) посилення тенденції не тільки визнання, але й забезпечення трудових прав; 3) єдність публічних і приватних засад у визнанні та забезпеченні трудових прав; 4) глобальна універсалізація трудових прав; 4) посилення значення всесвітніх (універсальних) та європейських стандартів трудових прав та їх впливу на національне трудове законодавство; 5) підвищення рівня захисту трудових прав; 6) посилення ролі соціального діалогу у механізмі реалізації трудових прав; 7) набуття нових якостей трудовими правами у формі поглиблення, розширення їхнього змісту; 8) посилення гнучкості (диференціації та індивідуалізації) у правовому регулюванні трудових відносин у поєднанні із забезпеченням трудових прав;
- визначення поняття, галузевих ознак, меж та способів самозахисту працівниками своїх трудових прав;
- обґрунтування висновку про те, що основною функцією профспілок є захисна функція, а також необхідності закріплення повноважень профспілок у сфері захисту трудових прав та законних інтересів працівників у Трудовому кодексі України;
- обґрунтування доцільності виділення у системі трудового права окремого правового інституту «Захист трудових прав і свобод» як одного з центральних інститутів даної галузі та законодавчого закріплення змісту зазначеного інституту у Трудовому кодексі України. У зв’язку з цим запропоновано змінити назву Книги сьомої проекту Трудового кодексу України та іменувати її «Захист трудових прав і свобод» і включити до неї три глави: «Загальні положення»; «Державний нагляд і контроль за додержанням трудового законодавства»; «Захист трудових прав і законних інтересів працівників професійними спілками»; «Самозахист працівниками трудових прав»;
- на підставі результатів дослідження внесено теоретично обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення актів чинного трудового законодавства та проекту Трудового кодексу України у сфері забезпечення трудових прав та законних інтересів найманих працівників.
Практичне значення одержаних результатів полягає:
- у науково-дослідній сфері - наукові положення, отримані в процесі дослідження, можуть бути основою для подальшого опрацювання теоретичних проблем юридичного механізму забезпечення системи трудових прав найманих працівників;
- у сфері правотворчості - пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані для підготовки і удосконалення чинних нормативно-правових актів, зокрема, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» тощо, проекту Трудового кодексу України, що сприятиме удосконаленню правового регулювання суспільних відносин у сфері забезпечення трудових прав працівників;
- у правозастосовчій діяльності - висновки та рекомендації, сформульовані у роботі, сприятимуть вдосконаленню практики застосування норм чинного законодавства в сфері реалізації та захисту трудових прав найманих працівників;
- у навчальному процесі – результати дослідження можуть бути використані при викладанні нормативного курсу «Трудове право України», спеціальних курсів «Порівняльне трудове право», «Правові основи соціального діалогу у сфері праці», при підготовці підручників, навчальних посібників, курсів лекцій, практикумів із зазначених дисциплін;
- у правовиховній сфері – положення і висновки дисертації можуть бути використані в роботі щодо підвищення рівня правової культури працівників (їх представників) і роботодавців (їх представників).
Апробація результатів дослідження здійснювалась за допомогою видавничої, навчальної, пропагандистської роботи, шляхом участі у розробці проектів нормативно-правових актів. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення у наукових публікаціях автора, а також доповідях на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, семінарах, засіданнях круглих столів, таких як: Міжнародна науково-практична конференція «Рівність чоловіків і жінок в Україні: правові аспекти» (м. Київ, 20-21 листопада 2000 р.); Науково-практична конференція «Захист соціальних прав людини і громадянина в Україні: проблеми юридичного забезпечення» (м. Київ, 30 січня 2003 р.); Науково-практична конференція «Захист соціальних та економічних прав людини: міжнародні стандарти і законодавство України» (м. Київ, 12 березня 2004 р.); Науково-практичний семінар «Теоретичні та практичні проблеми трудового та пенсійного права» (м. Чернігів, 7 листопада 2006 р.); Круглий стіл «Проблеми правового забезпечення праці та соціального захисту населення України в сучасних умовах» (м. Чернігів, 30 березня 2007 р.); Науково-практичний семінар «Теоретичні та практичні проблеми трудового права та права соціального забезпечення» (м. Чернігів, 4 грудня 2007 р.); 10-та Звітна наукова конференція Одеської національної юридичної академії «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 27-28 квітня 2007 р.); Науково-практична конференція «Проблеми вдосконалення правового регулювання соціально-трудових відносин в Україні» (м, Харків, 19-20 листопада 2009 р.); Міжнародна наукова конференція професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 5-6 червня 2009 р.); Науково-практична конференція «Правові засоби забезпечення та захисту прав людини: вітчизняний та зарубіжний досвід» (м. Луганськ, 21-22 квітня 2010 р.); Науково-практична конференція «Трудове право та проблеми соціального захисту населення в контексті правової держави» (м. Харків, 24-25 вересня 2010 р.); Міжнародна наукова конференція професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 21-22 травня 2010 р.); І Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих вчених Одеської національної юридичної академії «Правове забезпечення соціальної сфери» (м. Одеса, 26-27 березня 2010 р.); ІІ Міжнародна науково-практична конференція «Теоретичні та практичні проблеми реалізації прав людини у сфері праці і соціального забезпечення (м. Харків, 8-9 жовтня 2010 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми юридичної науки» (м. Київ, 26 листопада 2010 р.); ІІ Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих вчених Національного університету «Одеська юридична академія» «Правове забезпечення соціальної сфери» (м. Одеса, 25-26 березня 2011р.); Міжнародна наукова конференція професорсько-викладацького і аспірантського складу Національного університету «Одеська юридична академія» (м. Одеса, 20-21 травня 2011 р.); Науково-практична конференція «Правові засади працевлаштування та зайнятості населення в умовах ринкової економіки» (м. Севастополь, 19-21 травня 2011 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Історико-правові і соціально-економічні аспекти розвитку суспільства» (м. Чернігів, 17 березня 2011 р.).
Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено у 42 публікаціях, у тому числі монографії «Юридичний механізм забезпечення трудових прав працівників», та 25-ти статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено Мінмолодьспорту України.
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація структурно складається зі вступу, чотирьох розділів, які містять шістнадцять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 404 сторінки. Список використаних джерел складається із 485 найменувань і займає 38 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у визначенні системи трудових прав працівників та вдосконаленні юридичного механізму їх забезпечення. В результаті дослідження були зроблені теоретичні висновки та сформульовані пропозиції щодо удосконалення актів чинного законодавства, проекту Трудового кодексу України, основними з яких є такі:
1. Систему трудових прав працівників утворюють індивідуальні та колективні трудові права, частина з яких належить до основних трудових прав. Такі трудові права як право на працю, право на належні, безпечні і здорові умови праці, право на відпочинок та інші залежно від суб’єктної ознаки та порядку реалізації є за своєю природою індивідуальними трудовими правами.
Право на створення організацій, право на укладання колективних договорів, право на інформацію і консультації, право на участь в управлінні організацією та інші є колективними трудовими правами не тільки через те, що реалізуються колективними суб’єктами. Колективний характер зазначених прав обумовлений також формою (порядком) їх реалізації як безпосередньо колективом працівників, так і через уповноважених представників.
Індивідуальні та колективні трудові права є тісно пов’язаними, втім, реалізація колективних трудових прав не повинна знижувати закріплений законодавством рівень індивідуальних трудових прав. В актах національного законодавства необхідно не тільки закріпити зазначені права, а й передбачити чіткий механізм їхньої реалізації, охорони та захисту.
2. Трудові права є самостійною цілісною підсистемою прав у системі прав людини і громадянина. Трудові права людини – це підсистема природних, невідчужуваних від особи можливостей, необхідних їй для задоволення своїх потреб та інтересів у сфері застосування здатності до праці. Трудові права громадянина – це підсистема закріплених у національному законодавстві природних, невідчужуваних від особи можливостей, необхідних їй для задоволення своїх потреб та інтересів у сфері застосування здатності до праці.
3. Основними тенденціями розвитку трудових прав на початку ХХІ століття є такі: 1) спрямування міжнародної спільноти та розвинених держав на якнайповніше утвердження та забезпечення трудових прав; 2) глобальна універсалізація трудових прав; 3) посилення значення всесвітніх (універсальних) та європейських стандартів трудових прав та їхнього впливу на національне трудове законодавство; 4) підвищення рівня захисту трудових прав; 5) посилення ролі соціального діалогу у механізмі реалізації трудових прав; 6) набуття нових якостей трудовими правами у вигляді поглиблення, розширення їхнього змісту та посилення гнучкості.
4. Класифікацію трудових прав видається можливим здійснювати за наступними критеріями: залежно від значення трудових прав для людини (основні та похідні від основних); залежно від способу здійснення (активні та пасивні); залежно від часу здійснення щодо трудових правовідносин (такі, якими особа наділяється до виникнення трудових правовідносин (наприклад, право на працю); трудові права, здійснення яких опосередковується вступом у трудові правовідносини; трудові права, які працівник реалізує у зв’язку із припиненням трудових правовідносин); залежно від способу закріплення (проголошені у міжнародних актах та закріплені в актах національного законодавства); залежно від сфери дії (загальні трудові права; галузеві трудові права; локальні трудові права); за суб’єктною ознакою (трудові права, які мають усі працівники, і трудові права окремих категорій працівників: працівників із сімейними обов’язками; жінок, інвалідів, дітей та підлітків; працівників-мігрантів; представників працівників та ін.); залежно від наділення ними працівників (умовні та безумовні); залежно від способу формулювання (сформульовані як рекомендаційні, оціночні положення і пов’язані з певними матеріальними (нематеріальними) благами; залежно від виду трудових правовідносин, в яких реалізуються трудові права (індивідуальні трудові та колективні трудові права).
5. Юридичний механізм забезпечення трудових прав працівників – це сукупність взаємопов’язаних правових заходів та засобів, спрямованих на сприяння реалізації трудових прав шляхом їхнього гарантування, охорони та захисту, що здійснюються уповноваженими органами та особами у формах та способами, передбаченими законодавством.
6. Основними трудовими правами слід вважати підсистему природних, невідчужуваних від особи можливостей, необхідних їй для задоволення своїх потреб та інтересів у сфері праці, що визнані та закріплені як міжнародно-правові стандарти міжнародною спільнотою та відображені в національному законодавстві як самостійні, незведені до інших прав мінімальні стандарти в цій сфері.
Основні трудові права ще не повною мірою закріплені та забезпечені у національному законодавстві. У Конституції України не відтворено повного каталогу трудових прав, проголошених у Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права. Передбачений ст. 2 КЗпП перелік основних трудових прав не відповідає всесвітнім універсальним та європейським трудовим стандартам. Статтю 21 проекту Трудового кодексу України «Основні права працівника» необхідно привести у відповідність до трудових стандартів, передбачених Європейською соціальною хартією (переглянутою). Також пропонується закріпити у зазначеній статті серед основних прав працівників право на захист своїх трудових прав, у тому числі право на самозахист.
7. Національне законодавство у частині закріплення індивідуальних трудових прав в цілому відповідає всесвітнім (універсальним) та європейським стандартам, а у деяких випадках, зокрема, щодо прав жінок, дітей та підлітків містить більш високі стандарти. Забезпечення індивідуальних трудових прав працівників потребує законодавчого закріплення відповідних обов’язків роботодавця, а також відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання.
8. Колективні трудові права потребують більшої уваги з боку українського законодавця, зокрема, не тільки щодо їх закріплення, але й щодо забезпечення. Конституція України, чинний КЗпП не закріплюють повний каталог колективних трудових прав відповідно до міжнародних та європейських трудових стандартів. КЗпП має й інші суттєві недоліки: закріплюючи те чи інше колективне трудове право, Кодекс обмежується його проголошенням, не передбачаючи механізму реалізації, правових наслідків порушення. Зазначені недоліки повністю не усунено й у проекті Трудового кодексу України.
Реалізація працівниками, роботодавцями колективних трудових прав відбувається в рамках колективних трудових відносин як складової предмету трудового права. Колективні трудові відносини видається можливим визначити як суспільні відносини, що виникають при реалізації їх сторонами (представниками) колективних трудових прав відповідно до чинного законодавства.
Належне законодавче закріплення та забезпечення колективних трудових прав має важливе значення для подальшого розвитку соціального діалогу у сфері праці.
9. Основним принципом реалізації трудових прав і свобод є принцип соціального діалогу працівників і роботодавців (їх представників). Соціальний діалог у сфері праці – це така форма узгодження інтересів сторін трудових правовідносин, яка передбачає процес визначення та зближення позицій, спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень.
Соціальний діалог у сфері праці слід розглядати як систему взаємовідносин між працівниками (представниками працівників), роботодавцями (представниками роботодавців), органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, спрямовану на забезпечення погодження інтересів працівників і роботодавців з питань регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.
Відносини із соціального діалогу у сфері праці носять колективний характер не тільки через суб’єктну ознаку, а й через свій зміст, оскільки в них реалізуються колективні трудові права та інтереси сторін.
10. Одним із елементів юридичного механізму забезпечення трудових прав працівників є механізм реалізації зазначених прав, у якому слід виділити, передусім, юридичні гарантії трудових прав. Юридичні гарантії у сфері забезпечення прав, свобод та законних інтересів працівників залежно від форми поділяються на два види: нормативно-правові та організаційно-правові. Залежно від цільової спрямованості видається можливим класифікувати гарантії на наступні види: а) превентивні; б) такі, що сприяють реалізації прав, свобод та законних інтересів працівників; в) поновлюючі, які сприяють поновленню порушених прав працівників; г) компенсаційні, які забезпечують відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення цих прав, свобод та законних інтересів; д) гарантії-санкції, спрямовані на притягнення до юридичної відповідальності осіб, винних у порушенні трудового законодавства.
11. Охорона трудових прав здійснюється за допомогою природного трудового права, позитивного трудового права, через яке природні трудові права набувають нормативного виразу, а також за допомогою нормативно-правових актів різної юридичної сили, якщо вони такі природні трудові права закріплюють та гарантують.
Призначенням трудового права і трудового законодавства є охорона та, у разі порушення, захист трудових прав та законних інтересів працівників. Зміст регулятивної функції трудового права полягає у визначенні прав, свобод та обов’язків учасників трудових відносин, а охоронної – у забезпеченні їх реалізації та виконання.
12. Реалізація прав, свобод та виконання обов’язків учасників трудових відносин забезпечується двома основними шляхами - шляхом визначення відповідних засобів у нормативних приписах і шляхом застосування цих засобів у випадку порушення порядку реалізації прав та свобод суб’єктів трудового права або порядку невиконання останніми своїх обов’язків. У першому випадку засоби мають позитивний характер, бо вони впливають на волю і поведінку учасників трудових відносин не шляхом безпосереднього застосування, а шляхом застереження їх від протиправної поведінки. Ця група засобів захисту трудових прав працівників пов’язана не з протиправною, а з правомірною поведінкою суб’єктів трудового права, бо вони діють лише в межах правомірної поведінки останніх, до факту порушення ними нормативних приписів. Саме ця група засобів є за своєю суттю охороною трудових прав. Інша група правозахисних засобів застосовується лише за наявності факту правопорушення, вона спрямована на особу правопорушника з тим, щоб соціально-правовий статус останнього, у зв’язку з такою протиправною поведінкою, не лише зазнав наслідків негативного характеру, але й виправив свою поведінку на правомірну і тим самим забезпечив подальший розвиток ним же порушених трудових правовідносин. Ці засоби за своєю сутністю є суто захисними.
13. Поняття захисту трудових прав видається можливим розглядати у декількох значеннях: як принцип трудового права; як правовий інститут; як діяльність уповноважених органів із захисту трудових прав. Зокрема, захист трудових прав як правовий інститут є сукупністю правових норм, що регулюють правореалізуючу діяльність спеціальних уповноважених органів, а також правомірні дії суб’єкта захисту з метою припинення порушення прав, поновлення порушених прав, компенсації заподіяної шкоди. Зазначений інститут повинен стати одним з центральних інститутів у системі трудового права України.
Механізм захисту трудових прав та законних інтересів працівників включає форми і способи захисту трудових прав та інтересів, порядок реалізації права працівників на захист своїх трудових прав, включаючи право на самозахист.
14. Під формою захисту трудових прав працівників слід розуміти припинення порушення трудового законодавства, поновлення порушених трудових прав та компенсацію заподіяної шкоди, які здійснюються уповноваженими органами та працівниками (їх представниками) у визначеному порядку і відповідають встановленим законодавством процесуальним вимогам.
Класифікацію форм захисту трудових прав працівників видається доцільним здійснювати за наступними критеріями: за суб’єктною ознакою - самозахист та захист трудових прав уповноваженими органами, тобто неюрисдикційну та юрисдикційну форми. Самозахист може здійснюватися як безпосередньо працівниками, так і через їх представників (профспілки). У зв’язку з цим доцільно виділяти індивідуальний захист (самозахист) та колективний захист (захист трудових прав працівників профспілками, органами з розгляду індивідуальних та колективних трудових спорів). Залежно від органу, який уповноважений здійснювати захист трудових прав, слід виділяти міжнародні та внутрішньодержавні форми захисту. За критерієм порядку здійснення юрисдикційного захисту виділено: 1) захист трудових прав у порядку вирішення індивідуального трудового спору; 2) захист трудових прав у порядку вирішення колективного трудового спору; 3) захист трудових прав у порядку нагляду та контролю за дотриманням трудового законодавства.
15. Юрисдикційними формами захисту трудових прав та законних інтересів працівників є судовий захист, захист трудових прав органами з вирішення трудових спорів, захист трудових прав Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, захист трудових прав органами з нагляду і контролю за додержанням трудового законодавства, а неюрисдикційними формами – врегулювання розбіжностей працівника і роботодавця шляхом безпосередніх переговорів та самозахист працівниками своїх трудових прав.
16. Найбільш ефективною юрисдикційною формою захисту трудових прав та законних інтересів працівників є судовий захист. Проект Трудового кодексу України видається доцільним доповнити окремою статтею про способи захисту трудових прав працівників, які реалізуються у межах судового захисту, у тому числі способів забезпечення виконання обов’язків роботодавцем із спорів про своєчасну і повну виплату заробітної плати працівникам.
17. Основною функцією профспілок є захисна функція. Проект Трудового кодексу України слід доповнити окремою главою «Захист трудових прав та законних інтересів працівників професійними спілками», в якій передбачити право професійних спілок на здійснення контролю за дотриманням трудового законодавства, виконанням умов колективних угод і колективних договорів; порядок прийняття рішення роботодавцем з урахуванням думки виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника); порядок урахування думки виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) при прийнятті локальних нормативно-правових актів; порядок погодження з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) при розірванні трудового договору за ініціативою роботодавця та інші положення, спрямовані на захист трудових прав та законних інтересів працівників.
18. Самозахист як неюрисдикційна форма захисту являє собою діяльність працівника (колективу працівників), пов’язану з використанням передбачених законодавством способів з метою недопущення порушень або обмежень трудових прав. Самозахист представляє собою здійснення працівниками активних дій щодо недопущення з боку роботодавця будь-яких порушень чи обмежень своїх трудових прав, свобод та законних інтересів.
Галузевими ознаками самозахисту є: 1) самозахист здійснюється власними силами особи, яка захищає права; 2) особа, чиї права порушуються, наділена цими правами належним чином, тобто є уповноваженою; 3) метою самозахисту є припинення правопорушення та усунення перешкод у реалізації трудових прав та інтересів; 4) самозахист може здійснюватися особисто працівником в індивідуальному порядку та колективними діями працівників (оголошення страйку); 5) способи самозахисту мають відповідати вчиненому правопорушенню та бути мінімально необхідними для досягнення мети самозахисту; 6) способи самозахисту не можуть бути вичерпно визначені законом, тому вони мають відповідати двом основним вимогам: не бути забороненими законом та не суперечити моральним засадам суспільства.
Межами здійснення самозахисту називаються наступні: 1) способи самозахисту мають відповідати змістові порушеного права, характеру дій, якими воно порушено, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням; 2) самозахист має бути спрямований на досягнення мети – усунення порушення права або інших перешкод у його реалізації. Самозахист не може бути спрямований на зміну умов праці, якщо вони відповідають законним вимогам та були обумовлені трудовим договором, на задоволення політичних, економічних чи інших інтересів працівника; 3) самозахист має розпочинатися тільки після обов’язкового попередження роботодавця про застосування способів самозахисту; 4) дії із самозахисту повинні припинятися одразу ж після задоволення вимог працівника (виплати заробітної плати, видання наказу про поновлення на попередній роботі, видачі засобів індивідуального і колективного захисту тощо).
19. Врегулювання розбіжностей зусиллями сторін при безпосередніх переговорах, як і самозахист, є неюрисдикційною формою захисту трудових прав та законних інтересів працівників. Відсутність у чинному КЗпП норм про порядок і строки проведення безпосередніх переговорів працівника з власником або уповноваженим ним органом, оформлення досягнутої згоди не дозволяє ефективно застосовувати зазначену форму на практиці.
20. Досудовим юрисдикційним органом розгляду індивідуальних трудових спорів є комісія з трудових спорів, правовий статус якої за чинним КЗпП і проектом Трудового кодексу України відрізняється. У цей час комісія з трудових спорів є органом трудового колективу, який обирає її на своїх загальних зборах (конференції). Розробники проекту Трудового кодексу України повернулися до порядку утворення комісії з трудових спорів, який існував до внесення змін до глави XV КЗпП Законом України від 18 лютого 1992 р.: комісії утворюються на паритетних засадах із представників від роботодавця і працівників. Зазначене дозволяє дійти висновку про те, що комісії з трудових спорів фактично надано статус органу соціального діалогу у сфері праці, який утворюється і функціонує на локальному рівні.
Доюрисдикційне врегулювання розбіжностей зусиллями сторін та розгляд спору комісією з трудових спорів є стадіями примирної процедури у вирішенні індивідуальних трудових спорів, вперше передбаченої проектом Трудового кодексу України. Зазначену процедуру слід також розглядати як одну з організаційно-правових форм соціального діалогу у сфері праці на локальному рівні.
21. Пропонується змінити назву Книги сьомої «Нагляд та контроль за дотриманням трудового законодавства» проекту Трудового кодексу України та іменувати її «Захист трудових прав та інтересів» і включити до неї наступні глави: «Загальні положення»; «Державний нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства»; «Захист трудових прав і законних інтересів працівників професійними спілками»; «Самозахист працівниками трудових прав». У главі «Загальні положення» передбачити в окремих статтях право кожного будь-якими, не забороненими законом, засобами захищати свої трудові права і свободи від порушень і протиправних посягань; форми захисту трудових прав; основні способи захисту трудових прав.
Виділення у Трудовому кодексі України окремої Книги з назвою «Захист трудових прав та інтересів» стане нормативним підґрунтям для формування у структурі галузі трудового права консолідованого інституту, який об’єднав би форми та способи захисту трудових прав та інтересів працівників і роботодавців. При цьому слід підкреслити, що до змісту даного інституту слід включати норми про захист трудових прав і законних інтересів як працівників, так і роботодавців. Це важливе положення не відображено у чинному КЗпП. Не вдалося його реалізувати й розробникам проекту Трудового кодексу України. У ст. 1 законопроекту передбачено, що метою трудового законодавства є, у тому числі, забезпечення захисту інтересів працівників і роботодавців. У частині другій зазначеної статті до завдань Кодексу віднесено створення необхідних правових умов для досягнення оптимального узгодження інтересів сторін трудових відносин. Проте у ст. 21 у переліку основних прав працівника передбачено право на захист своїх трудових прав, у тому числі в суді, а у переліку основних прав роботодавця (ст.26) право на захист відсутнє, можливість такого захисту передбачається тільки шляхом наданого права на створення організацій. Таким чином, у проекті Трудового кодексу України питання захисту трудових прав та законних інтересів як працівників, так і роботодавців, не отримали належного закріплення.
У зв’язку з цим доцільно виділяти у системі трудового права інститут із запропонованою вище назвою – «Захист трудових прав та інтересів». У цей час зазначений інститут перебуває на стадії становлення, який з часом, за прогнозами західних фахівців, має перетворитися в один із центральних інститутів трудового права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Поляков А.В. Общая теория права. Курс лекцій /А.В.Поляков. – СПб.: «Юридический центр Пресс», 2001. – 642 с.
2. Філософія права: навчальний посібник /За ред. О.Г.Данильяна. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 270 с.
3. Fechner E. Rechtsphilosophie /Fechner E. . – Tübingen, 1956. – 627 s.
4. Рикер П. Торжество языка над насилием. Герменевтический подход к философии права /П.Рикер //Вопросы философии. – 1996. – №4. – С.26-31.
5. Лакс Дж. О плюрализме человеческой природы /Дж. Лакс //Вопросы философии. – 1992. – №10. – С.102-107.
6. Філософія: навчальний посібник /За ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 1997. – 584 с.
7. Філософія /Кол. авт.: Л.В.Губерський, І.Ф.Надольний, В.П.Андрущенко та ін. – К.: Вікар, 2001. – 457 с.
8. Лазарев Ф.В., Трифонова М.К. Философия: Учебное пособие /Ф.В.Лазарев, М.К. Трифонова. – Сімферополь: СОНАТ, 1999. – 352 с.
9. Данильян О.Г., Тараненко В.М. Основи філософії /О.Г. Данильян, В.М. Тараненко. – Х.: Право, 2003. – 352 с.
10. Философия /Под ред. Г.И.Кохановской. – Ростов н/Д: Феникс, 2001. – 576 с.
11. Бачинін В.А., Панов М.І. Філософія права /В.А.Бачинін, М.І.Панов. – К.: „Ін Юре”, 2002. – 472 с .
12. Табачковський В.Г., Булатов М.О., Хомітов Н.В. Філософія: світ людини /В.Г. Табачковський, М.О.Булатов, Н.В.Хомітов. – К.: „Либідь”, 2003. – 430 с.
13. Философия: Учебное пособие /Под общ. ред. В.К.Лукашевича. – Мн.: БГЕУ, 2001. – 431 с.
14. Горак Г.І. Філософія: курс лекцій /Г.І.Горак. – К.: Віл бор, 1997. – 272 с.
15. Бучило Н.Ф., Чумаков А.Н. Философия /Н.Ф.Бучило, А.Н.Чумаков. – М.: ПЕР СЭ, 2001. – 447 с.
16. Общая теория государства и права /Под ред. М.Н.Марченко. – Т.2. – М.: «Зерцало», 2000. – 656 с.
17. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности /П.Бергер, Т.Лукман – М.: «Новый мир», 1995. – 475 с.
18. Закомлистов А.Ф. Юридическая философия /А.Ф.Закомлистов. – СПб.: «Юридический центр Пресс», 2003. – 548 с.
19. Алексеев С.С. Теория права /С.С.Алексеев. – М.: Изд-во БЕК ,1994. – 224 с.
20. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави /П.М.Рабінович. – К.: Атіка, 2001. – 176 с.
21. Першин А.И. Проблемы нормативной этнографии. В кн.: Исследования по общей этнографии /А.И.Першин. – М.: Наука, 1979. – С.184-241.
22. Патканов С. Стародавняя жизнь остяков и их богатыри по былинам и преданиям /С.Патканов //Живая старина. – 1891. – Вып. ІІІ. СПб. – С.71-79.
23. Штернберг Л.Я. Гилени, орочи, гольды, негидальцы /Л.Я.Штернберг. – Хабаровск, 1933. – 154 с.
24. Хомич Л.В. Ненцы: Историко-этнографические очерки/Л.В.Хомич. – М.: Политиздат, 1966. – 215 с.
25. Дьяконов И.М. Общины на Древнем Востоке в работах советских исследователей /И.М.Дьяконов //Вестник древней истории. – 1963. – №1. – С.18-25.
26. Ковлер А.И. Антропология права/А.И.Ковлер. – М.: НОРМА, 2002. – 480 с.
27. Генинг В.Ф. Этнический процесс в первобытности /В.Ф.Генинг. – Свердловск, 1970. – 311 с.
28. Сторонин А. История общественности /А.Сторонин. – СПб., 1885. – 582 с.
29. Бромлей Ю.В. Очерки теории этноса /Ю.В.Бромлей. – М.: Прогресс, 1981. – 188 с.
30. Токарев С.А. Происхождение общественных классов на островах Тонга /С.А.Токарев //Советская этнография. – 1958. – №1. – С.24-31.
31. Явич Л.С. Право и социализм /Л.С.Явич. – М.: Юрид. лит., 1982. – 358 с.
32. Андреев И.Л. О характере социальных связей в эпоху перехода от первобытно-общинного строя к классовому обществу /И.Л.Андреев //Советская этнография. – 1971. – №2. – С.12-18.
33. Зибер Н.И. Еще о братствах /Н.И.Зибер //Слово. – 1881. – №1. – С.175-184.
34. Алексеев С.С. Право: азбука-теория-философия: Опыт комплексного исследования /С.С.Алексеев. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
35. Баскин Ю.Я. Очерки философии права /Ю.Я.Баскин. – Сыктыквар, 1996. – 425 с.
36. Тихонравов Ю.В. Основы философии права: Учебное пособие /Ю.В.Тихонравов. – М.: Вестник, 1997. – 608 с.
37. Ильин И.А. Собр. соч. в 10-ти томах /И.А. Ильин. – Т.4. – М.: «Статут», 1994. – 525 с.
38. Поздняков Э.А. Философия права/Э.А.Поздняков. – М.: Мысль, 1990. – 615 с.
39. Гегель Г.В. Философия права /Г.В.Гегель. – М.: Мысль, 1990. – 615с.
40. Гроций Г. Три книги о войне и мире /Г.Гроций. – М.: Прогресс, 1956. – 478 с.
41. Лапаева В.В. Социология права /В.В.Лапаева. – М.: НОРМА, 2000. – 304 с.
42. Социология права: Учебное пособие /Под ред. В.М.Сирых. – М.: «Юстицинформ», 2002. – 464 с.
43. Леви-Строс К. Первобытное мышление /К.Леви-Строс. – М.: НОРМА, 1994. – 322 с.
44. Фуко М. Надзирать и показывать. Рождение тюрьмы /М.Фуко. – М.: «Статут», 1999. – 174 с.
45. Философия: Учебник для вузов /Под ред. В.Н.Лавриненко и В.П.Ратникова. – М.: ЮНИТИ, 2001. – 584 с.
46. Егоров С.Н. Аксиоматические основы теории права /С.Н.Егоров. – СПб.: «Лексикон», 2001. – 272 с.
47. Нерсесянц В.С. Философия права: Учебник /В.С.Нерсесянц. – М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1997. – 652 с.
48. Реале Дж, Антисер Д. Западная философия: от истоков до наших дней. Средневековье/Дж.Реале, Д.Антисер. – СПб.: СПИТМиО, 1994. – 541 с.
49. Кравченко Ю.Ф. Проблема свободи в контексті західної традиції права /Ю.Ф.Кравченко//Вісник НУВС. – 2003. – №21. – С.38-43.
50. Кант И. Метафізика нравов в двух частях. Ч. 1. Метафизические начала учения о праве /И.Кант. – СПб.: «Юридический центр Пресс», 1995. – 482 с.
51. Шопенгауер А. Свобода воли и нравственность /А.Шопенгауер. – М.: Наука, 1992. – 315 с.
52. Виндельбанд В. Дух и история /В.Виндельбанд. – М.: Проспект, 1995. – 718 с.
53. Бергман Г.Дж. Западная традиция права /Г.Дж. Бергман. – М.: ПЕР СЭ, 1998. – 432 с.
54. Ницше Ф. Сумерки богов /Ф.Ницше. – М.: Изд-во БЕК, 1990. – 448 с.
55. Чигерин Б.Н. Нравственный мир /Б.Н. Чигерин. – В кн.: Русская философия права. – М.: «Зерцало, 1997. – С.88-124.
56. Спиридонов Л.И. Теория государства и права /Л.И.Спиридонов. – М.: Юрист, 1995. – 485с.
57. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления /С.И.Максимов. – Х.: Право, 2002. – 326 с.
58. Венгеров А.Б. Теория государства и права /А.Б.Венгеров. – М.: Юрист, 1996. – 468 с.
59. Кравець В. Право як об’єкт пізнання /В.Кравець//Вісник Академії правових наук України. – №2. – С.2-6.
60. Заєць А. Світоглядні основи праворозуміння /А.Заєць//Вісник Академії правових наук України. – 1997. – №2. – С.2-6
61. Алексеев Н.Н. Основы философии права /Н.Н.Алексеев. – С.-П.: С-Петербургский ун-т, 1999. – 256 с.
62. Хеффе О. Политика. Право. Справедливость. Основоположения критичской философии права и государства /О.Хеффе. – М.: Гнозис, 1994. – 328 с.
63. Фуллер Л. Мораль права/Л.Фуллер. – К.: Сфера, 1999. – 232 с.
64. Палиенко Н.И. Учение о существе права и правовой связанности государства /Н.И.Палиенко. – Харьков, 1998. – 630 с.
65. Simmonds N.E. Philosophy of law /Simmonds N.E. . – Oxford, 1996. – 550p.
66. Максимов С.І. Ідея права і національний характер/С.І.Максимов //Вісник НУВС. – 2002. – Спецвипуск. – С.82-88.
67. Петрова Л.В. Про визначення права за його джерелом /Л.В.Петрова //Вісник НУВС. – 2001. – №16. – С.103-107.
68. Явич С.Я. Сущность права. Социально-философское понимание генезиса, развития и функционирования юридической формы общественных отношений /С.Я.Явич. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1985. – 384 с.
69. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права) /Д.А.Керимов. – М.: Аванта+, 2001. – 560 с.
70. Теория государства и права: Курс лекций /Под ред. Н.И.Матузова и А.В.Малько. – М.: Юрист, 1997. – 672 с.
71. Костецький В. Право як цілісність /В.Костецький //Право України. – 2002. – №2. – С.8-9.
72. Тесленко М. Право як інструмент соціальної справедливості /М.Тесленко //Право України. – 2004. – №7. – С.40-43.
73. Соловьев Э. Чтобы мир до времени не превратился в ад (Релігія прогреса и идеал правового государства) /Э.Соловьев //Знание-сила. – 1995. – №7. – С.12-18.
74. Kaufmann A. Rechtsphilosophie im Wandel: Stationen eines Weges/Kaufmann A.. – Fr.a. M., 1972. – 229s.
75. Козлихин И.Ю. Позитивизм и естественное право /И.Ю.Козлихин //Государство и право. – 2000. – №3. – С.8-15.
76. Козюбра М. Правовий закон: проблема критеріїв/М.Козюбра //Вісник Академії правових наук України. – 2003. – №2-3. – С.83-96.
77. Кузьміна С. Доцільність чи верховенство закону? /С.Кузьміна//Право України. – 2000. – №3. – С.92-98.
78. Фурье Ш. Избранные сочинения /Ш.Фурье. – М.: Наука, 1954. – Т. 3. – 525 с.
79. Кучинский Ю. Права человека и классовые права /Ю.Кучинский. – М.: Наука, 1981. – 362 с.
80. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Ученик /О.Ф.Скакун. – Х.: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 70 4с.
81. Гессен В.М. Возрождение естественного права /В.М.Гессен. – СПб, 1902.
82. Кистяковский Б.А. Права человека и гражданина /Б.А.Кистяковский //Вопросы жизни. – 1905. - №1. – С.116-142.
83. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права/Н.М.Коркунов. – СПб, 1898. – 36 3с.
84. Новгородцев П.И. Лекции по истории философии права. Учения Нового времени. XVI-XIX вв /П.И.Новгородцев. – М., 1914.
85. Петражицкий Л.И. К вопросу о социальном идеале и возрождении естественного права /Л.И.Петражицкий //Юридический вестник. – 1913. – Кн. ІІ. – С.5-59.
86. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права /И.А.Покровский. – Пг., 1917.
87. Соловьев В.С. Право и нравственность: очерки из прикладной этики //Собр. соч.: В 9 т.- СПб., Т.7. – С.487-617.
88. Чичерин Б.Н. Философия права /Б.Н.Чичерин. – М., 1900.
89. Краснов Є.В. Основні трудові права: міжнародні стандарти і законодавство України: дис. …канд.юрид.наук: 12.00.05./Краснов Є.В.- Одеська національна юридична академія, Одеса, 2008. – 206 с.
90. Пашков А.С., Хрусталев Б.Ф. Обязанность трудиться по советскому праву /А.С.Пашков. – М.: Юрид. лит., 1970. – 258 с.
91. Процевский А.И. Гуманизм норм советского трудового права /А.И.Процевский. – Х.: Вища школа, 1982. – 149 с.
92. Иванов С.А., Лившиц Р.З. Личность в советском трудовом праве /С.А.Иванов, Р.З.Лившиц. – М.: Изд-во «Наука», 1982. – 232 с.
93. Гусакян Р.Е. Концепция слияния прав и обязанностей и административно-командные методы управления /Р.Е.Гусакян //Советское государство и право. – 1982. – №7. – С.25-28.
94. Сирых В.М. Теория государства и права: Учебник /В.М.Сирых. – М.: Юридический Дом «Юстиц-Информ», 2001. – 592с.
95. Лукашева Е.А. Права человека: Учебник /Е.А.Лукашева. – М.: НОРМА, 2000. – 573 с.
96. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения /С.С.Алексеев. – М.: НОРМА, 2001. – 752 с.
97. Безродний Є.Ф., Ковальчук Г.К., Масний О.С. Світова класична думка про державу і право: Навчальний посібник /Є.Ф.Безродний, Г.К.Ковальчук, О.С.Масний. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 400 с.
98. Загальна теорія держави і права. /За ред. М.В.Цвіка, В.Д.Ткаченка, О.В.Петришина. – Х.: Право, 2002. – 428 с.
99. Конституція України від 28 червня 1996 р. //Відомості Верховної Ради України. - 1996. – №30. – Ст. 141.
100. Теория права и государства. Учебник /Под ред. В.В.Лазарева. – М.: Право и закон, 2001. – 576 с.
101. Теория государства и права: Курс лекций /Под ред. Н.И.Матузова и А.В.Малько. – М.: Юрист, 2001. – 776 с.
102. Шульга А.М. Теория государства и права: Учебное пособие для подготовки к государственному (выпускному) экзамену. Книга-конспект /А.М.Шульга. – Харьков, 2006. – 196 с.
103. Рабінович П.М., Хавронюк М.І. Права людини і громадянина: Навчальний посібник /П.М.Рабінович, М.І.Хавронюк. – К.: Атіка, 2004. – 464 с.
104. Теория государства и права: Учебник /Под ред. В.М.Корельского и В.Д.Перевалова. – М.: НОРМА-ИНФРА, 1998. – 570 с.
105. Иваненко В.А., Иваненко В.С. Социальные права человека и социальные обязанности государства: международные и конституционные правовые аспекты /В.А.Иваненко, В.С.Иваненко. – СПб.: «Юридический центр Пресс», 2003. – 404 с.
106. Теория государства и права /Под ред. Г.Н.Манова. – М.: Юрист, 1996. – 485 с.
107. История политических и правовых учений. Древний мир. /Под ред. А.Д.Далманова. – М.: Знание, 1985. – 675 с.
108. Ульянов О.І. Адміністративно-правовий захист міліцією прав громадян у сфері громадського порядку: Дис... канд. юрид. наук/О.І.Ульянов. – Одеса, 2002. – 180с.
109. Рабінович С. Поняття прав людини у природно-правовій думці неотомізму/С.Рабінович //Вісник Академії правових наук України. – 2003. – №32(1). – С.114-124.
110. Шумак І. Поняття громадянських прав і свобод людини в Україні /І.Шумак //Право України. – 1999. – №10. – С.14-16.
111. Керимов Д.А. Философские проблемы права /Д.А.Керимов. – М.: Мысль, 1972. – 472 с.
112. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права /Н.М.Коркунов. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. – 430 с.
113. Маркарян Э.С. О научно-интегративном значении понятия „деятельность” /Э.С.Маркарян//Понятие деятельности в философской науке: Сб. науч. тр. – Томск, 1978. – С.3-8.
114. Общая психология /Под ред. А.В.Петровского. – М.: Педагогіка, 1986. – 346 с.
115. Родина О.Н. О понятии „успешность трудовой деятельности” /О.Н.Родина //Вест ник Моск. ун-та. – Сер. 14. – 1996. – №3. – С.60-68.
116. Афанасьєв В.Г. Научное управление обществом/В.Г.Афанасьєв. – М.: Наука, 1979. – 365 с.
117. Ясперс К. Смысл и назначение истории /К.Ясперс. – М.: Политиздат, 1991. – 294 с.
118. Бермічева О.В. Соціальна функція держави в Україні: Дис... канд. юрид. наук /О.В.Бермічева. – Х., 2002. – 188 с.
119. Конституція України – основний закон суспільства і держави і громадянина в Україні: Науково-метод. рекомендації /І.Ф.Надольний, Т.О.Мандебура. – К.: Ін Юре, 1997. – 180 с.
120. Рабінович П.М. Права людини і громадянина у Конституції України /П.М.Рабінович. – Х.: Право, 1997. – 84 с.
121. Теория государства и права /Под ред. В.К.Бабаева. – М.: Юрист, 2002. – 592 с.
122. Єрмоленко Д.О. Правовий статус людини і громадянина в Україні як соціальній державі: Дис... канд. юрид. наук /Д.О.Єрмоленко. – Х., 2003. – 176 с.
123. Фарбер И.Е. Свобода и права человека в Советском государстве /И.Е.Фарбер. – Саратов, 1974. – 218 с.
124. Ярошенко О. Конституція України – основна засада регулювання трудових відносин /О.Ярошенко//Вісник Академії правових наук України. – 2002. – №1(28). – С.75-81.
125. Алексеев П.В., Панин А.В. Философия: Ученик /П.В.Алексеев, А.В.Панин. – М.: Проспект, 1997. – 568 с.
126. Проблемы общей теории права и государства /Под общ. ред. В.С.Нерсесянца. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 832 с.
127. Юридические гарантии конституционных прав и свобод личности в социалистическом обществе /Под ред. Л.Д.Воеводина. – М.: Политиздат, 1987. – 167 с.
128. Сыроватская Л.А. Трудовое право. Учебник /Л.А.Сыроватская.- М., 1998.- 180 с.
129. Мацюк А.Р. Трудовые правоотношения развитого социалистического общества /А.Р.Мацюк. – К.: Наукова думка, 1984. – 279 с.
130. Чанишева Г. Право на об’єднання як колективне трудове право Г.Чанишева //Юридический вестник. - 2000/3. - С. 89-95.
131. Права человека: Учебник /Под. ред. Е. А. Лукашевой. – М., 1999.
132. Гончарова Г., Жернаков В. Сфера укладення колективного договору /Г.Гончарова, В.Жернаков//Право України. – 2000. - №8. – С.85-87.
133. Щербина В.І. Трудове право України: Підручник/За ред. В.С.Венедиктова. – К.: Істина, 2008. – 384 с.
134. Прилипко С.М., Ярошенко О.М. Трудове право України: Підручник /С.М.Прилипко, О.М.Ярошенко. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Харків: Видавництво «ФІНН», 2009. – 728 с.
135. Краснов Є.В. Основні трудові права: міжнародні стандарти і законодавство України: Автореф. дис. юрид.наук: 12.00.05./Краснов Є.В.- Одеська національна юридична академія, Одеса, 2008. – 20 с.
136. Трудове право України: Курс лекцій /Під ред. П.Д.Пилипенка. – Львів: „Вільна Україна”, 1996. – 159 с.
137. Смирнов О.В. Советское трудовое право: Учебник /О.В.Смирнов. – М.: Профиздат, 1991. – 367 с.
138. Трудовое право: Учебник /Под ред. О.В.Смирнова. – М.: Проспект, 2003. – 528 с.
139. Молодцов М.В., Крапивин О.М., Власов В.И. Трудовое право России: Учебник для вузов /М.В.Молодцов, О.М.Крапивин, В.И.Власов. – М.: НОРМА, 2001. – 576 с.
140. Таль Л.С. Трудовой договор. Цивилистическое исследование /Л.С.Таль. –Ярославль, 1918. – 240 с.
141. Трудовое право: Учебник /Под общ. ред. О.В. Смирнова. – М.: «Проспект», 1997. – 448 с.
142. Советское трудовое право /Под общ. ред. О.В. Смирнова. – М.: Профиздат, 1971. – 367 с.
143. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник /В.І.Прокопенко –Х.: Консум, 1998. – 480 с.
144. Чанишева Г.І. Колективні відносини у сфері праці: теоретико-правовий аспект: Монографія /Г.І.Чанишева. – Одеса: Юридична література, 2001. – 328 с.
145. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник /Н.Б. Болотіна . – 5-те вид.,перероб. І доп. – К.: Знання, 2008. – 860 с. – (Вища освіта ХХІ століття).
146. M. Bossuyt. La distinction juridique entre les droit civil et politiques et les droits economiques,