СИСТЕМНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КРАЇН ЦСЄ В КОНТЕКСТІ АДАПТАЦІЇ ДО ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

brief description

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

На правах рукопису

ГРИЦУНИК Ігор Іванович

УДК 327.8(4-191.2+4-11): 061.1(ЄС)

СИСТЕМНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КРАЇН ЦСЄ В КОНТЕКСТІ АДАПТАЦІЇ ДО ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Науковий керівник:
доктор історичних наук, професор
Кудряченко Андрій Іванович

Київ-2008

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ…………………………………………3
ВСТУП…………………………………………………………………………….5

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічне обґрунтування та сучасні теоретичні підходи новітньої європеїстики……………………………………………….11
1.1. Методологічні засади та джерельно-документальна база дослідження………………………………………………………………..11
1.2. Стан наукової дослідженості проблеми та структура дослідження……………………………………………………….............21
РОЗДIЛ 2. Інтеграційна специфіка еволюції Європейських співтовариств та Європейського Союзу…………………………………………………...….23
2.1. Європейські співтовариства як складова частина системних інтеграційних процесів у Західній Європі після Другої світової війни...27
2.2. Створення Європейського Союзу у контексті розвитку інтеграційних системних процесів в 1960-90-і роки……………………38
РОЗДІЛ 3. Східний вектор євроінтеграційного поступу…………………..64
3.1. Розширення ЄС на схід: інституційні аспекти, проблеми адаптації та шляхи їх розв’язання…………………..……………………………….65
3.2. Причинно-наслідковий зв'язок інтеграції ЄС та успіху трансформаційних перетворень у країнах ЦСЄ…………………….…100
РОЗДІЛ 4. Євроінтеграційні перспективи України: проблеми, здобутки, переваги………………………………………………………………………...120
4.1. Системні виміри співпраці України та Євросоюзу……………..121
4.2. Стратегічний аспект відносин Україна - ЄС у контексті розширення……………………………………………………...…….....154

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………170
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………….…………….….176

ВСТУП

Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що європейська інтеграція з кожним етапом розширення ЄС на схід дедалі помітніше ускладнюється як явище, набуваючи нових внутрішніх суперечностей регіонального та міжрегіонального масштабу на тлі критичних вимірів глобалізації.
З одного боку, в сучасній Європі справді розвиваються інтеграційні процеси в різних сферах суспільно-політичного, економічного військово-стратегічного та культурного життя країн, які формують європейську спільноту, з іншого боку – ускладнюється причинно-наслідкові зв’язки між розширенням за рахунок нових країн, насамперед з Центрально-Східної Європи (ЦСЄ), та загальною ефективністю Євросоюзу.
Вирішальний елемент ускладнень у ході розширення ЄС та його адаптації до нових умов життєдіяльності бачиться у сфері безпеки і стабільності в європейському регіоні. В процесі євроінтеграції постала проблема визначення чи уточнення географічних меж Європи й механізмів її подальшого інтегрування. Входження нових членів, з одного боку, створює бажані для ЄС перспективи формування цілісної Європи в єдиних політичних та економічних межах. З іншого боку, практична реалізація супроводжується чисельними проблемами всередині самого ЄС, обумовленими такими елементами інтеграції, як адаптування національних економік до введення єдиної валюти, формування спільної зовнішньої політики й політики у галузі безпеки, пошук моделі відносин з країнами-сусідами, перед усім з Росією.
Переживаючи подвійні зміни на сучасному етапі розвитку – розширення та внутрішнього поглиблення інтеграційного процесу – Європейський Союз, до складу якого ввійшли країни ЦСЄ, трансформує свої відносини з тими європейськими державами, які залишилися поза його межами.
Все окреслене вище у сукупності посилює перспективу європейської інтеграції нашої держави, як невід’ємної складової європейського політичного, економічного і культурного простору. Європейська інтеграція вбачається єдиним способом подолання наслідків радянського минулого і гармонійної інтеграції України у світову економіку та зміцнення безпеки.
Євроінтеграція потребує від України ґрунтовного аналітичного та інформаційно-пропагандистського забезпечення насамперед з боку держави, і лише єдність і наполегливість, передусім з боку владних структур, послідовність рішень і дій всіх гілок влади можуть стати запорукою масової підтримки цього курсу населенням країни і гарантією очікуваного результату. Досвід, накопичений країнами ЦСЄ на шляху інтеграції до Євросоюзу, аналіз їхніх здобутків та втрат у ході їх приєднання можуть бути використані в рамках адаптування стратегічних підходів нашої держави до вимог і критеріїв європейської спільноти. Попередня практика підтвердила, що вступ до ЄС, як мета реалізації євроінтеграційної стратегії, може бути забезпечений лише за рахунок фундаментальних внутрішніх перетворень. Тепер для України вирішальною стала проблема подолання перманентної політичної кризи.
Актуальність даної теми зумовлена також і специфікою впливу системних змін в країнах ЦСЄ, пов’язаних з приєднанням цих країн до ЄС, і зворотного впливу країн ЦСЄ після їх приєднання, на політичні процеси всередині Євросоюзу. Донині цей аспект не отримав відповідного узагальнення‚ теоретичного обґрунтування та систематизації не лише в українській політичній науці‚ але й у працях дослідників з інших країн пострадянського простору. Результати наукового аналізу теоретичних концепцій‚ зовнішньополітичних стратегій і тактики як ЄС, так і країн ЦСЄ можуть бути використані при розробці зовнішньополітичного курсу нашої держави.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційної роботи є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт в рамках планового напрямку дослідження Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.
Дослідження виконано в рамках наукових тем відділу Теорії міжнародних відносин „Геоекономічна політика України в контексті Європейських інтеграційних процесів” (номер держреєстрації № 0103U006311) та „Периферизація в сучасних міжнародних відносинах” (номер держреєстрації № 0105U002588).
Мета дослідження полягає в комплексному дослідженні та визначенні особливостей концептуальних засад, рушійних сил, складових процесу входження до Європейського Союзу країн Центрально-Східної Європи та пов’язаних з цим системних трансформацій у даних державах і у структурі ЄС у контексті досвіду попередніх розширень цього інтеграційного об’єднання та з’ясуванні впливу системних трансформаційних процесів на макро- і мікрорівнях.
Для досягнення мети дисертації виконуються такі завдання:
• розкрити системні особливості європейської інтеграції в рамках ЄС та її вплив на внутрішню і зовнішню політику держав-учасниць;
• виявити складові успіху Європейських співтовариств, а пізніше – Європейського Союзу у розширенні і поглиблені цих євроінтеграційних зв’язків, та виявити системні особливості в контексті розширення й адаптації цих країн;
• з’ясувати причини залучення країн ЦСЄ в європейських інтеграційних процесах в рамках ЄС та їх відмови від створення власних чи участі в альтернативних угрупованнях, виокремивши при цьому детермінанти успіхів країн ЦСЄ в досягненні поставлених стратегічних цілей, методи й інструменти інтеграції цих держав у ЄС;
• з’ясувати чинники, які визначають основоположні засади співпраці України з ЄС, визначити ступінь здатності України адаптуватися до критеріїв і принципів членства в Євросоюзі та здійснити науковий прогноз щодо перспектив європейської інтеграції нашої держави.
Об’єктом дослідження є системні особливості адаптації країн ЦСЄ до євроінтеграційного процесу.
Предметом дослідження стали системні зміни в країнах ЦСЄ в процесі входження до ЄС.
Хронологічні рамки обумовлені періодом розробки і прийняття міжнародних угод. Нижня межа – 1950-ті роки – визначена створенням Європейських співтовариств, верхня – 2007 р. – підписанням Лісабонської угоди.
Методи дослідження обумовлені метою та завданнями дисертації.
Теоретично–методологічні засади дослідження ґрунтуються на загальних принципах логіки‚ історизму‚ об’єктивності‚ пріоритету фактів‚ конкретної істини та діалектики‚ які передбачають науково–критичне використання різноманітних джерел для об’єктивного опису і аналізу подій та явищ. Метод системного аналізу використаний для комплексного дослідження факторів глобального, регіонального й локального впливу на системну адаптацію зовнішньополітичної стратегії країн ЦСЄ до членства у Євросоюзі. Метод порівняння використовувався для аналізу спільних та відмінних політико-правових факторів і соціально-економічних чинників, які впливають на політику євроінтеграції країн ЦСЄ та України. Методи політичного, історичного й структурного аналізу дали змогу виявити загальні закономірності формування та реалізації політики ЄС щодо країн ЦСЄ. Використання проблемно-історичного підходу дозволило визначити та охарактеризувати основні етапи процесу входження країн ЦСЄ в інституційні структури Євросоюзу. За допомогою нормативного підходу здійснювався аналіз документальної бази дослідження.
Наукова новизна дослідження може бути сформульована в таких положеннях:
1. Визначено, що нині Європейський Союз є децентралізованою мережею держав, які об’єднані на основі об’ємної і складної системи правових норм. В результаті ЄС залишає значну частку суверенітету своїм державам-учасницям, які відповідають за проведення в життя більшості заходів Союзу та контролюють його діяльність.
2. Доведено, що розширення та одночасне реформування ЄС є еволюційним процесом, що перетворюється на спонукальний чинник, який визначає основні параметри розвитку європейського політичного й економічного простору. Кожне наступне розширення відбувається за умови досягнення ЄС нової якісної характеристики у його попередньому складі. Саме тому послідовність та успіх інтеграційної політики визначається відповідними пріоритетами та консенсусом щодо здійснюваних реформ.
3. Проведений в дослідженні аналіз підтверджує необхідність системних змін, які підпорядковані вирішенню проблем адаптації до євроінтеграційного процесу щодо входження країн ЦСЄ в структури Європейського Союзу. Натомість успіх інтеграційного курсу визначається результативністю здійснюваних внутрішніх перетворень, утвердженням демократичних принципів, здатністю політичної еліти кожної країни до компромісу, її політичною волею.
4. Європейський вибір України набрав рис офіційно проголошеного курсу держави на зближення з Європейським Союзом з перспективою набуття членства в цій міжнародній організації. Водночас, вибір Україною європейських демократичних цінностей став лише сигналом країнам Заходу щодо готовності жити в одних вимірах, нести спільну відповідальність за майбутнє. Чітке окреслення євроінтеграційної перспективи потребує консолідації українського політикуму та подолання стереотипів як з боку України, так і Європейського Союзу.
Теоретичне значення результатів дисертаційного дослідження. Обґрунтовані наукові положення можуть бути використані для подальшої наукової розробки проблематики європейських інтеграційних процесів та дослідження теоретичних і практичних аспектів формування геостратегії України.
Практичне значення результатів наукового дослідження полягає в можливості врахування державними органами влади, які займаються формуванням і реалізацією європейського курсу України. Основні положення і висновки можуть бути використані в рамках навчального процесу у вищих навчальних закладах України при підготовці підручників, посібників й методичних рекомендацій, викладанні навчальних курсів із зазначеної тематики.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження апробовані у виступах на трьох наукових конференціях та семінарах, що проводилися в Інституті світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України, на публічних слуханнях, а саме: 1) Єврооптимізм та європесимізм в українській зовнішньополітичній риториці: міжвідомча науково-теоретична конференція, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Київ, 10-11 листопада, 2004 р.; 2) Традиція та інновація в теорії міжнародних відносин: міжвідомча науково-теоретична конференція, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Київ, 21-22 квітня, 2005 р.; 3) Транзитивні суспільства. Моделі розвитку і загроза периферизації: міжвідомча науково-теоретична конференція, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Київ, 26 січня, 2006 р.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у восьми одноосібних наукових публікаціях (п’ять наукових статей та тези виступів на трьох наукових конференціях) опублікованих у наукових фахових виданнях, затверджених в переліку ВАК України.
Структурно дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 201 сторінку, в тому числі основний текст - 175 сторінок, список використаних джерел (українською, російською, англійською та німецькою мовами) налічує 309 найменувань і займає 26 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Європейська інтеграція не є чимось статичним, сталим, даним раз і назавжди. Шлях до формування ЄС сповнений взаємної обережності у питаннях передачі повноважень наддержавним органам, що спричинило певну етапність. Цим обумовлено початок митного союзу, який охоплював тільки вугільну та сталеливарну галузі шести країн. Протягом восьми років ході подолання настороженості митний союз було поширено на всі сфери економіки, що стало основою формування спільного ринку. Створене в такий спосіб 1967 року Європейське співтовариство виявилося найуспішнішим інтеграційним проектом на континенті, що став привабливим і для тих країн, які спочатку віддавали перевагу міжурядовій співпраці в рамках зони вільної торгівлі (ЄАВТ). В результаті до ЄС приєдналися Велика Британія, Данія і Ірландія. У 1980-і рр. Співтовариство відкрило свої двері для тих країн півдня Європи, які скинули з себе владу диктаторських авторитарних режимів. Падіння так званої „залізної завіси” дозволило інтеграцію до ЄС Австріі, Швеціі і Фінляндіі, тобто тих країн ЄАВТ, які раніше були змушені посідати нейтральний статус в рамках міжблокового протистояння. Країни Західної Європи, не залучені до інтеграційного процесу в рамках ЄС, почали дотримуватися багатьох політик, вироблених країнами-учасницями Євросоюзу завдяки Угоді про Європейський економічний простір (ЄЕП).
Таким чином, зростання Європейського Союзу демонструвало надзвичайну привабливість інтеграційного процесу та ефективність методу спільноти в порівнянні з альтернативним варіантом − міжурядовою співпрацею. Європейська інтеграція – явище, яке не має обумовленого кінця, натомість має проголошену мету – дедалі міцніше єднання європейських народів. Це означає, що недавніх вступників і кандидатів приваблюють економічні та політичні переваги інтеграції, які, на їх думку, переважають такий недолік, як необхідність передати частину своїх суверенних повноважень наддержавним інституціям.
2. Успішна формула європейської інтеграції ґрунтувалася на спільних політиках, здійснюваних спільними інституціями. Основу спільних політик, які становлять суть євроінтеграції, складає спільне законодавство. Довкола спільних політик формується європейське право, яке базується на угодах європейської інтеграції і домінує над національними законодавствами держав-учасниць, маючи порівняно з ними пріоритетний статус. Саме в контексті спільних політик провадиться гармонізація національних законодавств у найрізноманітніших сферах. Як наслідок, так званий acquis communautaire – правовий доробок євроспільноти, тобто усталене законодавство ЄС, яке наповнює конкретним змістом спільні політики, сприяє одночасно економічній та політичній інтеграції країн-членів, демонструючи більші складності в політичному та безпековому вимірі. Концептуальне обґрунтування політичних детермінант членства в Євросоюзі переконливо доводить, що не існує непереборних перешкод для вступу до ЄС будь-якої європейської держави. Навпаки, основною закономірністю процесу європейської інтеграції є саме її розширення, яке на сучасному етапі охопило країни ЦСЄ, а в перспективі може охопити і європейські держави пострадянського простору.
3. Країни Центральної та Східної Європи, з розпадом соціалістичного блоку отримавши змогу вибирати між зовнішнім колом вільної торгівлі в рамках ЄАВТ/ЄЕЗ та внутрішнім колом ЄС, не вагаючись, віддали перевагу останньому. При цьому приєднання країн Центрально-Східної Європи стало головною ознакою сучасного етапу європейської інтеграції, яка, в свою чергу, виявилася найважливішою характеристикою перехідних трансформаційних процесів у ЦСЄ.
Факторами, що вплинули на євроінтеграційні прагнення країн ЦСЄ слід вважати: наявність спільних з ЄС сфер інтересів; поглиблення політичного співробітництва; участь у трансатлантичній системі колективної безпеки; виконання державами ЦСЄ передвступних зобов’язань, складовими яких були імплементація Європейських угод, адаптація положень Білої книги ЄС щодо єдиного ринку та здійснення заходів програми PHARE; наявність політичної волі до узгодження позицій і подолання розбіжностей; структурований діалог між учасниками цього процесу; виконання „копенгагенських критеріїв членства” в Євросоюзі, тобто система адаптації. Процес вступу до ЄС колишніх країн „соціалістичного табору” увібрав у себе чотири основні складові: базову стабілізацію, політико-системну європеїзацію, економічну асоціацію та інституціоналізацію приєднання до ЄС. Роль базових правових інструментів у контексті адаптації країн ЦСЄ відіграли Європейські угоди. Їх виконання підготувало підґрунтя для ухвалення політичними інституціями ЄС детальної стратегії розширення. При цьому найважливішим виміром інтеграційної політики стало виконання політичних критеріїв членства.
Проголошення євроінтеграційних намірів спонукало країни ЦСЄ до здійснення внутрішніх перетворень у демократичний спосіб. З боку ЄС саме оцінка рівня демократичності суспільних перетворень виступила як домінуючий чинник в прийнятті рішень щодо заяв країн ЦСЄ про членство в організації.
4. Особливістю європейської інтеграції країн ЦСЄ є її етапність. Прийнятий у липні 1997 року „Порядок денний 2000” визначив підходи політичних інституцій Євросоюзу до майбутнього інтеграції, а в грудні 1997 року Люксембурзький самміт визнав політику розширення офіційною політикою ЄС. Оформлення стратегії розширення ЄС зайняло близько шести років, починаючи з підписання перших Європейських угод з Польщею, Угорщиною, Чехією і Словаччиною. Довготривалість зближення ЄС з країнами ЦСЄ була зумовлена не тільки різними стартовими можливостями та неоднозначною оцінкою перспектив східного напрямку, але й усвідомленням складності системної адаптації після кількох десятиліть авторитаризму. Аналіз процесу вступу держав ЦСЄ до ЄС показує, що не існує особливих інтеграційних моделей. Успіх інтеграційної політики визначається пріоритетами та послідовністю здійснюваних внутрішніх реформ, здатністю до компромісу, політичною волею еліти.
5. Вступ нових членів, які мають інші традиції та історичний досвід, а головне, відрізняються за рівнем економічного розвитку, ставить на порядок денний проблему зміни цілей, завдань і структури Євросоюзу, необхідність його реформування. Новий, розширений, Союз потребує спрощення багатьох бюрократичних процедур під час укладання договорів, чіткішого розподілу компетенцій між органами ЄС і країнами-членами, підвищення ефективності роботи всіх інституцій організації на основі прозорості й демократизації процедурного режиму. Але кожного разу зберігатиметься пріоритетна значимість політико-системних змін.
6. Сьогодні європейський вибір України набрав рис офіційно проголошеного курсу держави на зближення з Європейським Союзом з перспективою набуття членства в цій міжнародній організації і не викликає особливих розходжень серед різних політичних сил. Це є не просто визначенням моделі розвитку національної економіки чи інструментів забезпечення безпеки на користь колективної системи, а передусім, що значно вагоміше, це – вибір системних орієнтирів нашого розвитку, надання переваг тим перевіреним часом цінностям, які забезпечують найвищі стандарти життя в усіх його сферах: соціальній, економічній, політичній, гуманітарній. Водночас, вибір Україною європейських демократичних цінностей є безперечним сигналом країнам Заходу щодо готовності жити в одному вимірі, розділити відповідальність за наше майбутнє. Тому формат так званого „сусідства”, запропонований Україні Європейським Союзом, повинен чіткіше окреслити українську специфіку та євроінтеграційну перспективу нашої держави. Це вимагає подолання стереотипів як з боку України, так і Європейського Союзу, а також консолідації політичних партій і гілок влади у питаннях зовнішньої політики.
Той факт, що сучасне розширення ЄС не включає Україну, не має означати, що асоціація з ЄС вичерпала себе як інтеграційна модель. Всебічний аналіз політичних, економічних і культурних процесів розвитку Європейського Союзу та України показує, що Україна має шанси вступу до ЄС. І немає сумніву, що вступ України до ЄС не тільки може відкрити їй шлях до вступу в „клуб заможних країн”, але й спричинить справді фундаментальні зміни політико-системного ґатунку. На сьогодні, євростратегія України повинна базуватися на пошуку держав-лобістів українських інтересів, перетворенні нашої держави у важливого торговельного партнера ЄС та забезпеченні її сприйняття суттєвим чинником континентальної стабільності. Для цього Україна має зосередитися на секторальній та галузевій співпраці з ЄС, що відповідало б інтересам як Євросоюзу, так і України, а також консолідувати політичні сили у значимих для ЄС питаннях з урахуванням верховенства національних інтересів.
7. Аналіз досвіду країн ЦСЄ дозволяє передбачити ряд етапів на шляху України до ЄС. На першому, нинішньому етапі сусідства з Євросоюзом входження України до СОТ 16 травня 2008 року сприятиме лібералізації ринку, його відкритості та поступовому пристосуванню до міжнародної конкуренції в умовах світу, що глобалізується. Реалістичною метою на цьому етапі досягнення домовленості з Євросоюзом про формування зони вільної торгівлі та набуття членства в ОЕСР. Це сприятиме завершенню інтеграції українського ринку у світову економіку, хоча й змусить українських виробників у цілій низці галузей конкурувати з дешевою продукцією ззовні. Інший важливий аспект полягає у демонстрації і практичному підтвердженні спільної волі українських політичних партій і блоків та гілок влади.
На другому етапі шляхом укладення угоди про асоціацію з Євросоюзум Україна має стати кандидатом на членство в ЄС. На цьому етапі українське законодавство, виробничі та соціальні стандарти мають бути приведені у відповідність до європейського права. У політико системному вимірі на цьому етапі Україна має завершити впровадження відповідних положень копенгагенських критеріїв.
І, нарешті, на третьому етапі Україна зможе приступити до набуття повноправного членства в Євросоюзі. За нашими оцінками кожен з трьох етапів Україна може пройти протягом чотирьох-п’яти років за умови згоди суспільства і політичних кіл у необхідності європейської інтеграції нашої держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акт незалежності України від 24 серпня 1991 року // Голос України. – 1991. – 22 серпня. – С. 1.
2. Актуальні питання євроатлантичної інтеграції України: Зб. наук. праць / За ред. В.П.Горбуліна. – Вип.5. – К., 2005. –364 с. – (Сер. „Дослідження і розробки у сфері євроатлантичної інтеграції України”).
3. Актуальні проблеми державного управління процесами європейської та євроатлантичної інтеграції України: Наук.-інф. збірник. – К.: АДУ, 2005. – 248 с.
4. Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України: Матеріали 3-ї регіональної науково-практичної конференції (18 травня 2006 року, м. Дніпропетровськ). – Дніпропетровськ: ДНУ, 2006. – 284с.
5. Андрущенко (Гринько) С.В. Україна в сучасному геополітичному середовищі. – К.:ІМВ КНУ ім.Т.Шевченка, 2005. – 288 с.
6. Баймуратов М.А., Деменський А.А. Міжнародно-правові аспекти становлення і розвитку європейської системи безпеки на порозі ХХ1 ст. – Одеса: ОНУ, 2004. – 184 с.
7. Бараш Ю.Н. Європейський нейтралітет і невизначеність України. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. – 166 с.
8. Белінська Ю. Лютневий візит трійки міністрів закордонних справ ЄС до України // Політика і час. – 2007. – № 3. – С. 21 – 23.
9. Бершеда Є.Р. Сусідство України з Євросоюзом: нові геополітичні реалії та перспективи на сході Європи // Стратегічна панорама. – 2004. – № 2. – С. 42 – 45.
10. Бжезинский З. Вибір: світове панування чи світове лідерство. – К.6 Видавничий дім „Києво-Могилянська академія”, 2006. – 204 с.
11. Бжезинський З. Велика шахівниця. – Львів: Простір, 2000. – 315 с.
12. Білоус О.Г., Лук'яненко Д.Г. Глобалізація і безпека розвитку. – К.: Наукова думка, 2001. – 260 с.
13. Більш ніж сусіди. Розширений Європейський союз та Україна – нові відносини: Заключний звіт / Фонд імені Стефана Баторія, Міжнародний фонд “Відродження”. – К.: Відродження, 2004. – 123 с.
14. Білорус О. Г. Економічна система глобалізму / НАН України; Інститут світової економіки і міжнародних відносин; Київський національний економічний ун-т. — К.: КНЕУ, 2003. − 357 с. − Бібліогр.: С. 343 − 353.
15. Біляцький С.Д. Десять років, які потрясли нас // Політика і час. – 2001. – № 7. – С. 10 – 24.
16. Бодрук О. Європейські прагнення й американські можливості // Політика і час. – 2004. – № 3. – С. 69 – 79.
17. Борхард К.-Д. Европейская интеграция. Происхождение и развитие Европейского Союза. – М.: Гардарики, 1999. – 426 с.
18. Будкін В. В умовах “ширшої Європи”. Україна та ЄС: складні підсумки і можливі перспективи // Політика і час. – 2004. – № 1. – С. 7 – 16.
19. Бульба О. Європейська інтеграція України та питання реалізації принципу поділу влади // Право України. – 2004. – № 12. – С. 8 – 11.
20. Бураківський І та ін. Дорога у майбутнє – дорога в Європу. Європейська інтеграція України. – К.: Видавництво „К.І.С.”, 2000. – 238 с.
21. Бураковський І., Немиря Г., Павлюк О. Дорога в майбутнє – дорога в Європу. Європейська інтеграція України. – К.: Вид. „К.І.С.”, 2000. – 349 с.
22. Бутейко А.Д. Куди прямує Україна. – К.: Вид. „К.І.С.”, 2001. – 53с.
23. Вакулич В.І. Відносини “США – ЄС” і перспективи поширення інтеграційного процесу в Європі. – Кіровоград: КДУ ім.В.Винниченка, 2000. – 52 с.
24. Вакулич В.І. Політико-історичний вимір європейської традиції. – Кіровоград: КДУ ім.В.Винниченка , 2000. – 64 с.
25. Василенко С.Д. Європейський вибір України. – Одеса: „видавництво ін форм” ОНМА, 2003. – 212 с.
26. Василенко С.Д. Геополітичні орієнтації України. Чого вчить історія // Віче. – 2002. – № 10 (127). – С. 33 – 38.
27. Веселовський С.Г. Європейські політичні комунікації: Конспект лекцій. – К., Інститут міжнародних відносин, 1999. – 348 с.
28. Вибори в Європейському Союзі. – К.: Вид. „К.І.С.”, 2006. – 156 с.
29. Выдрин Д. Лицом к Европе не значит задом к России // Комсомольская правда в Украине. – 2002. – 1 марта.
30. Висоцька Г. Робота в європейському форматі // Народний депутат. – 2004. – № 1. – С. 8 – 14.
31. Вовк В. Україна на шляху до Євроатлантичних структур // Дослідж. світ. політики. – 2003. – Вип. 24. – С. 49 – 52.
32. Волес В., Волес Г. Творення політики в ЄС. – К.: Видавництво Соломії Павличко „Основи”, 2004. – 871 с.
33. Вступ до права Європейського Союзу: Навч. посіб. / Р.А. Петров, З.Й. Опейда, Д.Е. Федорчук; Донецький нац. ун-т. – Донецьк, 2002. – 381 с.
34. Галака С.П. Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л.В.Губерський (голова) та ін. – К.: Знання України, 2004. – Т.1. – С. 685.
35. Гальчинський А.С. Глобальні трансформації і концептуальні альтернативи: Методологічні аспекти. – К.: Основи, 2006. – 310 с.
36. Гальчинський А.С. У Європу – через політику самоствердження // День. – 2004. – 12 червня.
37. Гелд Д., Мак-Грю Е. Глобалізація – антиглобалізація / Пер. з англ. І.Андрущенко. – К.: Видавництвово „К.І.С.”, 2004. – 180 с.
38. Гнаткович О.Д. Євроінтеграція України. Проблеми трансформації: Наук.-навч. вид. – Львів: Свічадо, 2005. – 80 с.
39. Годун С.Д. Проблеми інтеграції України до Європейського Союзу: Навч. посіб. – К. Видавництво „К.І.С.”, 1999. – 235 с.
40. Голобуцкий А.П. Судный век: информатизация, глобализация, терроризм и ближайшее будущее человечества. – К.: Видавничий дім „КМ Академія”, 2004. – 96 с.
41. Головченко В.І. Тамм А.Є. Міжнародні відносини і зовнішня політика країн Центральної та Східної Європи (середина 40-х – середина 90-х рр.. ХХ ст.) / за заг. ред. Г.Т.Головченка. – Харків:ІСМВ „Харківський колегіум”, 2001. – 114 с.
42. Горбулін В. „Безпека – 2010”// Дзеркало тижня. – 2006. – 16 грудня. – № 48 (627).
43. Горенко О.М. Соціальні горизонти європейського об’єднання і Україна: Концептуально-історичні підходи і політична практика. – К.: Видавництво „Либідь.”, 2007. – 376 с.
44. Гоці С. Урядування в об’єднаній Європі. – К. : Видавництво „К.І.С.”, 2003. – 286 с.
45. Гречанінов В.О. Після розпаду біполярної системи // Політика і час. – 2002. – № 1. – С. 58 – 67.
46. Грицуник І.І. Вплив розширення ЄС на транскордонне співробітництво України з центральноєвропейськими країнами (на прикладі Польщі) // Держава і право: Зб. наук. праць / Інститут держави і права імені В.М.Корецького НАН України. – 2005. – № 29. – С. 676 – 684.
47. Грицуник І.І. Євроінтеграційний поступ: периферизаційний аспект // Транзитні суспільства. Моделі розвитку і загроза периферизації: Матер. міжвід. наук.-теорет. конф. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2006. – С. 17 – 20.
48. Грицуник І.І. Європейський Союз та Україна: відносини в стратегічній перспективі // Політологічний вісник. – 2007. – № 25. – С. 247 – 258.
49. Грицуник І.І. Інтеграційні процеси країн ЦСЄ в контексті розширення ЄС // Дослідження світової політики: Зб. наук. праць / Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. – 2005. – № 31. – С. 114 – 133.
50. Грицуник І. І. Локальні конфлікти як фактор розвитку європейської системи безпеки // Традиція та інновація в теорії міжнародних відносин: Матер. міжвід. наук.-теорет. конф. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2005. – С. 69 – 72.
51. Грицуник І.І. Нова європейська „периферія” та „спільна периферія” в процесі розширення ЄС // Дослідження світової політики: Зб. наук. праць / Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. – 2004. – № 29. – С. 153 – 176.
52. Грицуник І.І. Реалістська версія євроінтеграції // Держава і право: Зб. наук. праць / Інститут держави і права імені В.М.Корецького НАН України. – 2006. – № 31. – С. 593 – 599.
53. Грицуник І. І. Сили швидкого реагування ЄС: реалії та перспективи // Єврооптимізм та європесимізм в українській зовнішньополітичній риториці: Матер. міжвід. наук.-теорет. конф. – К.: Інс-т світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2004. – С. 42 – 44.
54. Грицяк І.А. Європейське управління: теоретико-методологічні засади. – К.: Видавництво „К.І.С.”, 2006. – 398 с.
55. Грицяк І.А. Право та інституції Європейського Союзу: Навч. посіб. – К.: Видавництвово „К.І.С.”, 2006. – 300 с.
56. Громадські читання з проблем європейської інтеграції в регіонах України: Аналітичний матеріал. – 2002.- [Цит. 2008, 31 січня].- Доступний з: .
57. Громадські читання з проблем європейської інтеграції в регіонах України: Аналітичний матеріал. – 2004, вересень-листопад . – 2002.- [Цит. 2008, 31 січня].- Доступний з: .
58. Гудзь М.В. Загальний курс європеїстики: Навч.посіб. – Донецьк: ДНУ, 2006. – 274 с.
59. Дайнен Д. Дедалі міцніший союз. Курс європейської інтеграції / Пер. з англ. – К.: Видавництво „К.І.С”, 2006. – 696 с.
60. Декларація про державний суверенітет України // Голос України. – 1992. – 22 серпня. – С. 1.
61. Деменко О. Євроатлантична інтеграція: реалії та перспективи // Політичний менеджмент. – 2004. – № 4 (7). – С. 95 – 107.
62. Деменко О. Українська геополітика ХХ1 ст.: євразійство чи євроінтеграція? // Людина і політика. – 2004. – № 1(31). – С. 73 – 82.
63. Демчук П.О. Міжнародні відносини та проблеми євроатлантичних інтеграцій. – К.: Видавництво „К.І.С.”, 2004. – 264 с.
64. Дем’янець В.І. Інтеграційна політика владних органів країн Вишеградської групи щодо ЄС і НАТО у 1989–1999 рр.: Автореф. дис... канд. політ. наук. – К.: КНУ, 2007. – 17 с.
65. Дергачов О. Небезпека як атрибут державності // Політична думка. – 1997. – № 1. – С. 29 – 35.
66. Дмитрів І. Зовнішні чинники євроатлантичної інтеграції Польщі // Дослідж. світ. політики. – 2005. – Вип. 31. – С. 204 – 214.
67. Досвід країн Вишеградської четвірки на шляху до ЄС: Можливості для України: Аналітичні оцінки. – Ужгород: Видавництво в. Падяка, 2003. – 136 с.
68. Друзенко Г. Жовте світло в подальшому розширенні ЄС // Зеркало тижня. – 2006. – 18 листопада. – № 44 (623).
69. Европа: вчера, сегодня, завтра. – М.: Издательство «Прогресс», 2002. – 832 с.
70. Европейский Союз на пороге ХХ1 века. – М.: Издательство «Прогресс», 2001. – 472 с.
71. Европейский союз после расширения / Гусаров Ю. – М.: Мысль, 2006. – 349 с.
72. Євроатлантична інтеграція України: інституції, політика і практика. – К.: Видавництво „К.І.С.”, 2000. – 156 с.
73. Європейська інтеграція: крок за кроком. – К.: Інфодрук, 2001. – 216 с.
74. Європейська спільнота очима молодих: За матеріалами Міжнар. молодіжн. конф. „Українсько-європейські перспективи: погляд молодих європейців та українців” (21 - 23 липня 2005 року, Київ). – К.: Парламент. видав., 2005. – 80 с.
75. Європейська хартія місцевого самоврядування // Збірка договорів Ради Європи. Українська версія. – К.: Парламент. видав.‚ 2000. – С. 197 – 206.
76. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин // Збірка договорів Ради Європи. Українська версія. – К.: Парламент. видав.‚ 2000. – С. 175 – 196.
77. Європейський Союз. Словник – довідник / Ред. М.Марченко. – К.: Видавництво „К.І.С.”, 2006. – 140 с.
78. Європейський Союз та Україна: Стратегія відносин у контексті розширення: Матеріали міжнар. конф. – К.: Видавництво „К.І.С.” 2003. – 206с.
79. Заблодська Р.О., Сніжко О.В. Європейський Валютний Союз та Європейські фінансові ринки: Матеріали до курсу лекцій. – К., Інститут міжнародних відносин, 2000. – 267 с.
80. Задум об’єднаної Європи. – К.: Видавництво „Юридична книга”, 2002. – 140 с.
81. Закон України „Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”.- [Цит. 2008, 3 березня].- Доступний з: .
82. Закон України „Про основні засади державної політики у сфері євроатлантичної інтеграції України” .- [Цит. 2008, 30 квітня].- Доступний з: .
83. Закон України „Про приєднання України до Конвенції про статус біженців” // Голос України. – 2002. – 22 січня. – С. 1.
84. Закони України. Міжнародні договори України. – К., 1998. – 806 с.
85. Заява Верховної Ради України „Про започаткування переговорів між Україною та ЄС щодо укладання нового базового договору”. 22 лютого 2007 року № 684-V .- [Цит. 2008, 31 березня].- Доступний з: .
86. Зеленський Р. Євроінтеграція у світлі подій „Помаранчевої революції” // Університет. – 2005. – № 2 (4). – С. 50 – 64.
87. Зеленько Г. Вишеградська четвірка матиме на Заході те, що заробить на Сході // Політика і час. – 2005. – № 2. – С. 38 – 46.
88. Зібрання чинних міжнародних договорів України / Міністерство закордонних справ України; А.М.Зленко (голова ред. ради); Є.В.Корнійчук (уклад.). – Офіц. вид. – К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2001. – Т. 1: 1990 – 1991 рр. – 453 с.
89. Зібрання чинних міжнародних договорів України / Міністерство закордонних справ України; А.М.Зленко (голова ред. ради); Є.В.Корнійчук (уклад.). – Офіц. вид. – К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2001. – Т. 2, кн. 1: Січень - липень 1992 р. – 657 с.
90. Зібрання чинних міжнародних договорів України / Міністерство закордонних справ України; А.М.Зленко (головн. ред.); Г.С.Брескаленко (уклад.). – Офіц. вид. – К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2001. – Т. 2, кн. 2: Серпень - грудень 1992 р. – 680 с.
91. Зібрання чинних міжнародних договорів України / Міністерство закордонних справ України; А.М.Зленко (головн. ред.), Г.С.Брескаленко (уклад.). – Офіц. вид. – К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2001. – Т. 3, кн. 1: Січень - червень 1993 р. – 856 с.
92. Зібрання чинних міжнародних договорів України / Міністерство закордонних справ України; А.М.Зленко (головн. ред.), Г.С.Брескаленко (уклад.). – Офіц. вид. – К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2001. – Т. 3, кн. 2: Липень - грудень 1993 р. – 736 с.
93. Зленко А. Україна на геополітичному роздоріжжі: Бесіда з екс-міністром закордон. справ, заст. голови Укр. форуму // День. – 2006. – 12 груд. – С. 7.
94. Зовнішня політика Росії: від Єльцина до Путіна. – К.: Аверс, 2002. – 304 с.
95. Иванов И. Расширение Евросоюза: сценарий, проблемы, последствия // МЭ и МО. – 1998. – № 9. – С. 22 – 23.
96. История Европейской интеграции (1945 - 1994). – М.: Политиздат, 1995. – 336 с.
97. Калина М. Особливості євроінтеграційної політики в Україні // Вісн. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – 2004. – № 2. – С. 125 – 132.
98. Камінський Є., Дашкевич А. Політика США щодо України. Витоки. Концептуальні основи. Практична еволюція. – К.: Політична думка, 1998. – 547 с.
99. Канцелярук Б.І. Східноєвропейська дилема Америки. – К.: Аверс, 1995. – 200 с.
100. Кашеваров В. Вступ до права ЄС // Актуал. пробл. вдосконалення чинного законод. України: Вип. Х. – 2002. – С. 57 – 61.
101. Кеохейн Р.О., Най Дж.С. Реалізм і взаємозалежність // Каменецький М.С., Суботін А.А. Теорія міжнародних відносин: Хрестоматія. – К.: ІМВ 2006. – С. 58 – 68.
102. Квіткін П. Роль і місце України у міжнародних системах безпеки. Основні напрямки військового співробітництва // Вартові неба. – 2001. – № 40 - 45.
103. Кириченко В.П. Захід чи Схід: пошук балансу // Політика і час . – 2000. – № 10. – С. 8 – 11.
104. Коваль В. Інтеграція держав Центральної та Східної Європи до Європейського Союзу: парламентський аспект // Укр. часоп. міжнар. права. – 2002. – № 1. – С. 56 – 60.
105. Ковальова О.О. Майбутнє інтеграції в політичних документах Європейського Союзу // Грані. – 2002. – № 5 (25). – С. 117 – 120.
106. Ковальова О.О. Стратегії євроінтеграції: як реалізувати європейський вимір України. – К.: Аверс, 2003. – 338 с.
107. Ковальова О.О. Європейська стратегія сусідства // Стратегічна панорама. – 2004. – № 4. – С. 28 – 34.
108. Ковальова О.О. Спільна зовнішня політика і політика Європейського союзу: до і після розширення // Стратегічна панорама. – 2004. – № 2. – С. 44 – 51.
109. Конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними громадами або властями // Збірка договорів Ради Європи. Українська версія. – К.: Парламент. видав.‚ 2000. – С. 197 – 206.
110. Кондратюк С.В. Європейська політика об’єднаної Німеччини: Дис. на здоб. ступ. к. політ. наук. – К.: Ін-т світової економіки і міжнародних відносин, 2003. – 176 с.
111. Коновалова О. Методологія ЄС з оцінки демократичності політичних інститутів держав-кандидатів на вступ // Людина і політика. – 2003. – № 1. – С. 3 – 9.
112. Конституции буржуазных государств (США, Великобритания, Франция, Италия, Испания, Греция, Германия, Япония, Канада): Учеб. пособие / Сост., авт. введение и вступ. ст. В.В.Маклаков. – 2–е изд. испр. и доп. – М.: Изд–во БЕК, 1997. – 586 с.
113. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року: Із змінами, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV: Станом на 1 січня 2006 року: Офіційне видання / Мін-во юстиції України. – К.: Український центр правничих студій, 2006. – 124 с.
114. Конституційні акти Європейського Союзу / Упоряд. Г.Друзенко. – К.: Либідь, 2005. – Ч. 1. – 512 с.
115. Копійка В.В. Європейський Союз: Досвід розширення і Україна. – К.: ІМВ КНУ ім. Т.Шевченка, 2005. – 448 с.
116. Копійка В.В. Розширення Європейського Союзу. Теорія і практика інтеграційного процесу. – К.: ІМВ КНУ ім. Т.Шевченка, 2002. – 253с.
117. Копійка В.В.‚ Суботін А.А. Інтеграційні процеси у Європі: від Європейського Співтовариства до Європейського Союзу // Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980 – 2000 роки). – К.: Либідь‚ 2000. – С. 266 – 299.
118. Копійка В.В.‚ Шинкаренко Т.І. Європейський Союз: заснування і становлення. Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів. – К.: Видав. Дім „Ін Юре”‚ 2001. – 448 с.
119. Кочегарова Т. Евросоюз и постсоветское пространство: новые горизонты делового партнерства // Власть. – 2007. – № 3. – С. 86 – 91.
120. Країни Європейського Союзу: Енциклопедичний довідник. – К.: Видавничий дім „Юридична книга”, 2004. – 175 с.
121. Кравчук Л. М. Держава і влада: досвід адміністративної реформи в Україні. – К.: Інтелект, 2001. – 192 с.
122. Кравчук Л. М. Маємо те, що маємо: Спогади і роздуми. – К.: Століття, 2002. – 392 с.
123. Кривонос Р.А. Німеччина у структурі європейської співпраці: Монографія. – К.: Вид.-поліграф. центр “Київський ун-т”, 2004. – 166 с.
124. Кривонос Р.А. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу 1998 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л.В.Губерський (голова) та ін. – К.: Знання України, 2004. – Т.2. – С. 521 – 522.
125. Кривонос Р.А. Інтеграційні процеси у Європі та Північній Америці: Навчальні матеріали з курсу „Країнознавство Європи та Північної Америки”. – К.: ІМВ, 2007. – 44 с.
126. Критерії членства в СОТ, ЄС та НАТО. Інтеграційні перспективи України: Аналітичне дослідження. – К.: Інститут Євро-Атлантичного співробітництва, 2007. – 88 с.
127. Крушинський В.Ю. Європейський Союз: історія і сучасність: Конспект лекцій. – К.: Либідь, 2000. – 198 с.
128. Крушинський В. Розширення ЄС: проблеми участі України в контексті інтеграційних процесів // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. “Міжнар. відносини”. – 2003. – Вип.10. – С. 60 – 66.
129. Куделя С. США должны рассматривать Украину как ключевое государство в Европе: беседа с Кондолизой Райс, главным внешнеполитическим советником кандидата в президенты США от Республиканской партии Джоржа Буша-младшего // Зеркало недели. – 2000. – 5 - 11 августа.
130. Кудряченко А.І. Геополітика: Підруч для студентів вищих навч. зал: міжрегіональна академія управління персоналом, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. – К.: МАУП, 2004. – 296 с.
131. Кудряченко А.І. Європейська політика Федеративної Республіки Німеччини (1970 - 1991)/ НАН України, Інститут світової економіки і міжнародних відносин. – К.: Наук. думка, 1996. – 239 с.
132. Кудряченко А.І. Європейська стратегія України в епоху глобалізації // Діалог цивілізацій: протиріччя глобалізації. – К.: Аріон, 2003. – 362 с.
133. Кучма Л.Д. О самом главном. – К.: УСПП, 1999. – 351 с.
134. Кучма Л.Д. Україна: європейський вибір. Вибрані виступи. – К.: Видавничий Дім „Альтернативи”, 2003. – 393 с.
135. Кучма Л. Украина – не Россия. – М.: Время, 2004. – 560 с.
136. Лановенко О.П. Исходные максимы украинско-российских гуманитарных отношений // Диалог украинской и русской культур в Украине: Материалы 11 междунар. научн.-практ. конф. – К.: Наук. думка, 1997. – 30 - 31 октября.
137. Левенець І.Є. Динамізм геополітичного поступу України в ХХ1 ст. // Політологічний вісник. – 2005. – Вип.18. – С. 350 – 359.
138. Леонард М. ХХІ век – век Европы/пер. с анг. М. Гройсман – М.: Издательский дом „Прогресс”, 2006. – 250 с.
139. Леонід Кравчук: „Є така держава Україна”. Матеріали з виступів, інтерв’ю, прес-конференцій, брифінгів, відповідей на запитання / Упорядк. та передм. М.Шпаковатого. – К.: Глобус, 1992. – 223 с.
140. Литвинчук А.І. Україна у міжнародних відносинах (1917 – 2000 рр.): Договори, декларації, документи: Хрестоматія. – Рівне: ППФ „Волинські обереги”, 2000. – 262 с.
141. Мадіссон В.В., Шахов В.А. Сучасна українська геополітика: Навч. посібник для студ. гум. спец. Вищих навч. зал. – К.: Либідь, 2003. – 176 с.
142. Мальський М.З., Мацях М.М. Теорія міжнародних відносин // Міжнародні відносини (Історія, Теорія, Економіка): Навч. посібник За ред М.З.Мальського, Ю.М.Мороза. – Львів, Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2002. – С. 77 – 175.
143. Мальський М.З., Мацях М.М. Теорія міжнародних відносин: Підручник. – 2-е вид, перероб. і доп. – К.: Кобза, 2003. – 528 с.
144. Малярчук В. Європарламент і Україна: політична риторика „нового сусідства” // Віче. – 2005. – № 1 (184). – С. 22 – 26.
145. Малярчук В. Помаранчева революція та європейський фактор // Політика і час. – 2005. – № 3. – С. 41 – 48.
146. Манжола В.А. Квадратура інтеграційного кола (Актуальні проблеми європейської політики України) // Політика і час. – 2007. – № 4. – С. 14 – 21.
147. Манжола В.А. Загальноєвропейський процес та його роль у завершенні епохи блокового протистояння // Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980 – 2000 роки). – К.: Либідь‚ 2000. – С. 56 – 76.
148. Манжола В.А., Копійка В.В. Європейський Союз у міжнародних відносинах: Конспект лекцій. – К.: ІМВ, 1998. – 243 с.
149. Матвійчик Я.П. Між Європою і Азією. Пріоритети зовнішньої політики України у контексті геополітичного розвитку // Політика і час. – 2002. – № 9. – С. 73 – 83.
150. Матвійчик Я.П., Кузнецов В.Л. Партнерство України з країнами Балтії: новітній етап // Стратегічна панорама. – 2003. – № 2. – С. 41 – 53.
151. Матеріали міжнародної конференції „Реалізація євроатлантичного курсу України: проблемні питання та шляхи їх розв'язання” // Стратегічна панорама. – 2004. – № 4. – 112 с.
152. Метка А. Европейский Союз: Видение политики объединения. – М.: Издательский дом „ Прогресс”, 1998. – 467 с.
153. Миронова М.А. Політичні відносини США та ЄС: партнерство чи суперництво? // Актуал. пробл. міжнар. відносин. – 2004. – Вип. 45; ч. 11. – С. 24 – 30.
154. Михальченко М. Взаємини України та ЄС: ми прагнемо, нас ігнорують? // Актуал. пробл. внутр. політики. – 2004. – Вип. 3. – С. 107 – 115.
155. Михальченко М.І. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи/ НАН України. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень – Дрогобич; Київ: Видавнича фірма „Відродження”, 2004. – 483 с.
156. Міжнародні відносини і євроатлантична інтеграція України. – К.: Аверс, 2005. – 404 с.
157. Мінгазутдінов І.О. Міжнародна та європейська безпека: Конспект лекцій. – К.: ІМВ КНУ ім. Т.Шевченка, 1998. – 251 с.
158. Мітрофанова О. Євроінтеграційний курс України в західних вимірах // Дослідж. світ. політики. – 2005. – Вип. 31. – С. 31 – 42.
159. Муравйов В. Перехідний етап до вступу в Євросоюз // Народний депутат. – 2005. – № 4(5). – С. 28 – 31.
160. Мусіс Н. Усе про спільні політики Європейського Союзу. Guide to policies. – К.: Видавничий дім „К.І.С.”, 2005. – 466 с.
161. Мхитарян Н.І. Євроінтеграційний досвід Туреччини: уроки для України // Трибуна. – 2005. – № 1 - 2. – С. 21 – 33.
162. Наймл. Дж., Кохэн Р.О. Транснациональные отношения и мировая политика // Теория международных отношений: Хрестоматия / Под ред. Цыганкова П.А. – М.: Гардарики, 2002. – С. 153 – 165.
163. Нарочницкая Н. Избежать нового передела мира // Межд. жизнь. – 1999. – № 11. – С. 19 – 28.
164. Ніццький договір та розширення ЄС / М-во юстиції України; Центр порівнял. права; за наук. ред. С.Шевчука. – К.: Логос, 2001. – 196 с.
165. Огризко В. Пріоритети 2008 // Зовнішні справи. – 2008. – № 3. – С. 9 – 12.
166. Огризко В. Україна має імідж держави, що твердо стоїть на шляху демократичного розвитку: Ексклюзивне інтерв'ю міністра закордонних справ України В.Огризка часописові "Народний депутат" / Бесіду веде Н.Адаменко // Нар. депутат. – 2008. – № 2. – С. 52 – 54.
167. От Хельсинки до Будапешта: История СБСЕ/ОБСЕ в документах 1973 – 1994 гг.: В 3-х т.– М.: Наука, 1996. – Т. 1. – 384 с.; 1997. – Т. 2. – 400 с.; 1997. – Т. 3. – 512 с.
168. Павленко Ю. Україна у світовому цивілізаційному процесі // Вісн. НАН України. – 2002. – Вип. 33. – С. 18 – 26.
169. Пайфер С. Наша главная задача – подтолкнуть Украину, чтобы она пошла вверх // День. – 2000. – 19 января.
170. Паппас С. Європейське управління: Навч. посіб. – К., 2004. – 192с.
171. Парахонський Б. Місце та роль України у сучасному геополітичному просторі // Стратегічна панорама. – 1998. – № 1 - 2. – С. 35 – 42.
172. Парахонський Б. З оглядками на Москву. Україна-Європа-Росія: формування нових геополітичних парадигм // Політика і час. – 2000. – № 9 - 10. – С. 26 – 30.
173. Парахонський Б.О., Молостовцева В.П. Україна і Південно-Східна Європа // Стратегічна панорама. – 2002. – № 4. .- [Цит. 2008, 23 травня].- Доступний з: .
180. Польща в Євросоюзі: досвід першого року членства / М.Антчак, Р.Антчак. – Луцьк, 2005. – 208 с.
181. Посельський В.Л. Європейський Союз: інституційні основи європейської інтеграції. – К.: Смолоскип, 2002. – 168 с.
182. Постанова Верховної Ради України „Про Основні напрями зовнішньої політики України” . 2 липня 1993 року № 3360-XII .- [Цит. 2008, 3 березня].- Доступний з: .
183. Постанова Верховної Ради України „Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України в сфері зовнішніх зносин”. 25 грудня 1990 року № 581-XII .- [Цит. 2008, 3 березня].- Доступний з: .
184. Проблемы вхождения Украины в европейское правовое пространство; Одесская государственная юридическая академия, Проблемная группа по адаптации права Украины к праву Европейского Союза – Одесса: Юридическая литература, 1999. – 116 с.
185. Проді Р. Задум об’єднаної Європи/ К. Тищенко (пер. з англ.). – К.: Аверс, 2002. – 11 с.
186. Прохоров А. Євроінтеграція – стратегічний курс України // Вісн. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України – 2003. – № 3. – С. 105 – 112.
187. Регіональна політика в країнах Європи: Уроки для України; Київський центр ін-ту Схід-Захід. – К.: Аверс, 2000. – 72 с.
188. Регіональна політика ЄС після його розширення: аналітичні оцінки: матеріали мідна. Семінару: Національний ін-т стратегічних досліджень (Закарпатський філіал), фонд Конрада Аденауера – Ужгород: Ліра – 2004. – 242 с.
189. Розширений ЄС: вплив на відносини У