СЛІДЧИЙ ЯК СУБ’ЄКТ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ДОКАЗУВАННЯ

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП ............................................................................................................... 4
РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ДОКАЗУВАННЯ – ОСНОВА СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ .................................................................
15
1.1. Поняття, зміст і мета кримінально-процесуального доказу-вання в꫊꾪ꬊ⪱뎫ꭊ檵랫ꮊꪹ뮫ꯊ諾ÿ ...................
38
Висновки до розділу ................................................................................. 63
РОЗДІЛ 2. ДІЯЛЬНІСТЬ СЛІДЧОГО ЯК СУБ’ЄКТА КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ДОКАЗУВАННЯ ........................................................
65
2.1. Діяльність слідчого у зв’язку з розв’язанням питання про по-рушення кримінальної справи .............................................................................
65
2.2. Установлення та дослідження обставин, які складають пред-мет доказування в кримінальній справі .................................................................
83
2.3. Формулювання слідчим обвинувачення .......................................... 98
2.4. Прийняття слідчим підсумкових рішень як результат доказу-вання в кримінальній справі ............................................................................
113
Висновки до розділу ................................................................................. 121
РОЗДІЛ 3. ЧИННИКИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ПРОЦЕС ДОКАЗУВАННЯ ТА ПРОТИДІЮТЬ ЙОМУ В ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ (ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ) .........................................................

123
3.1. Чинники, що впливають на процес доказування в розсліду-ванні кримінальних справ ..........................................................................................
123
3.2. Протидія процесу доказування в кримінальній справі в досу-дових стадіях та заходи щодо її подолання ........................................................
148
Висновки до розділу ................................................................................. 172
ВИСНОВКИ ...................................................................................................... 174
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ......................................................... 179
ДОДАТКИ ......................................................................................................... 203

ВСТУП

За останні роки в незалежній Україні відбулися суттєві зміни в державо-творенні, законодавстві, міжнародних та суспільних відносинах. Відповідно до ст. 1 Конституції[105] ) Україна є правовою державою в якій забезпечу-ється верховенство права, влада здійснюється на засадах поділу на законо-давчу, виконавчу та судову, права і свободи людини гарантуються належ-ним чином. Указані конституційні принципи для України певною мірою є за-вданням, яке належить розв’язати на шляху її становлення як правової дер-жави. Реформування економічних і політичних засад тісно пов’язано з удо-сконаленням національного законодавства, створенням нової системи пра-воохоронних органів, здатних забезпечити ефективну дію законів у справі захисту громадян і суспільства від злочинних посягань.
Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю якісного розв’язання завдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК), виконання яких покладено на суд, прокурора, органи дізнання та досудового слідства. Останні їх здійснюють шляхом доказування певних обставин в передбаченій законом процесуальній формі з метою встановлення істини в кримінальній справі.
Вагомий внесок у дослідження наявних проблем доказування, станови-ща та діяльності слідчого, зроблено українськими науковцями: Ю.І. Азаро-вим, Ю.П. Аленіним, С.А. Альпертом, М.І. Бажановим, В.П. Бахіним, О.В. Бауліним, П.Д. Біленчуком, О.І. Білоусовим, С. М. Благодиром, Т.В. Вар-фоломєєвою, В.В. Гевко, О.В. Горбачовим, В.Г. Гончаренком, Ю.М. Гро-шевим, Ю.О. Гришиним, А.Я. Дубинським, В.С. Зеленецьким, А.В. Іщенком, Г.К. Кожевніковим, В.О. Коноваловою, В.С. Кузьмічовим, В.К. Лисиченком, В.Г. Лукашевичем, Є.Д. Лук’янчиковим, В.Т. Маляренком, О.Р. Михайлен-ком, П.П. Михайленком, М.М. Михеєнком, В.Т. Нором, Г.М. Омельяненко, Д.П. Письменним, М.В. Салтевським, М.І. Сірим, Н.В. Сібільовою, З.Д. Смі-тієнко, С.М. Стахівським, В.М. Тертишником, В.П. Шибіком, М.Є. Шуми-лом та ін.
У правовій теорії питання доказування та діяльності слідчого як суб’єкта кримінального-процесу висвітлювалися в працях відомих дорево-люційних учених П.І. Люблінського, В.К. Случевського, І.Я. Фойницького; вчених колишнього Союзу РСР і країн – членів СНД: М.С. Алексєєва, В.Д. Арсеньєва, Д.І. Бєднякова, А.Р. Бєлкіна, Р.С. Бєлкіна, В.П. Бож’єва, О.Д. Бойкова, В.Л. Васильєва, Г.Ф. Горського, А.П. Гуляєва, І.М. Гуткіна, П.С. Елькінд, С.П. Єфімичева, М.В. Жогіна, З.З. Зінатулліна, Л. М. Карнєєвої, О.С. Кобликова, М.Ч. Когамова, М.П. Кузнецова, О.М. Ларіна, П.А. Лупин-ської, Я.О. Мотовиловкера, В.М. Савицького, В.А. Стремовського, М.С. Строговича, А.І. Трусова, Ф.Н. Фаткулліна, С.А. Шейфера, Н.А. Якубович, Р.Х. Якупова та ін.
В останні роки, відповідно до Концепції судово-правової реформи, в Україні йдуть певні позитивні зміни щодо розбудови судової системи. Знач-но менше уваги приділяється реформуванню органів досудового слідства. Разом з тим, стан боротьби зі злочинністю вимагає нових підходів до орга-нізації досудового слідства. Не може бути ефективного правосуддя без якіс-ного досудового слідства. Сучасного осмислення та подальшого удоскона-лення потребують інститут доказування, становище та діяльність слідчого – провідного суб’єкта доказування в досудових стадіях кримінального проце-су.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослі-дження ґрунтується на основних положеннях Постанови Верховної Ради України “Про Концепцію судово-правової реформи в Україні” від 28 квітня 1992 р., Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр., затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 р. № 837/96, є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрі-шніх справ України (“Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр.”) і включена до планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України (“Основні напрямки науко-вих досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 1995-2000 рр.”), планів науково-дослідних робіт кафедри кримінального процесу цього закладу, а також планів Національного університету внутрішніх справ.
Метою дослідження є визначення сучасної наукової концепції стано-вища та процесуальної діяльності слідчого, а також внесення науково об-ґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства, зміц-нення становища та ролі слідчого як суб’єкта доказування в досудових ста-діях кримінального процесу.
Для досягнення цієї мети автором ставилися такі основні завдання:
– на підставі загальних теоретичних положень, з урахуванням чинних законів, визначити поняття, з’ясувати сутність і правову природу криміна-льно-процесуального доказування в досудових стадіях;
– уточнити поняття, коло та класифікацію суб’єктів кримінально-процесуального доказування, які діють в досудових стадіях;
– визначити предмет та межі доказування, а також роль слідчого в установленні обставин предмета доказування та визначенні його межі в кри-мінальній справі;
– проаналізувати норми чинного законодавства та проекту Криміналь-но-процесуального кодексу України, щодо статусу та діяльності слідчого в кримінально-процесуальному доказуванні;
– вивчити зміст теоретичних дискусій щодо проблеми, яка досліджуєть-ся, а також узагальнити практику діяльності слідчого як суб’єкта криміналь-но-процесуального доказування;
– вивчити й узагальнити основні положення наукових праць сучасних зарубіжних учених з проблеми, що досліджується;
– узагальнити результати комплексного дослідження становища слідчо-го, а також чинників, що детермінують процес доказування в досудових ста-діях;
– проаналізувати чинники, що протидіють процесу доказування в розс-лідуванні кримінальних справ в досудовому слідстві та визначити заходи їх подолання;
– обґрунтувати та внести пропозиції до чинного та проекту КПК Украї-ни щодо удосконалення законодавства, яке регулює процес доказування в досудових стадіях.
Об’єктом дослідження є правове регулювання відносини, що виника-ють і реалізуються під час здійснення слідчим доказування, а також подо-лання протидій, які заважають встановленню об’єктивної істини в криміна-льній справі.
Предметом дослідження є чинне законодавство та відомчі нормативні акти, що визначають становище та діяльність слідчого як суб’єкта криміна-льно-процесуального доказування, слідча практика, а також проблемні пи-тання доказування в досудових стадіях.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є теорія пізнання соціально-правових явищ і традиційні загальнонаукові методи: іс-торико-правовий (дослідження мети та аспектів розвитку предмету доказу-вання), порівняльний (щодо змісту та мети доказування, стану злочинності), логіко-юридичний (визначення правової природи та꫊꾪ꬊ⪱뎫ꭊ檵랫ꮊꪹ뮫ꯊ諾ÿ адних завдань використані методи конкретно-соціологічних дослі-джень (вивчення кримінальних справ, анкетування, опитування слідчих і пі-дслідних), що склало емпіричну базу дослідження.
Теоретичною основою дисертації стали наукові праці вітчизняних і за-рубіжних учених у галузі загальної теорії права, філософії, соціології, кри-мінально-процесуального та кримінального права, криміналістики, операти-вно-розшукової діяльності, а також в інших галузях знань, які стосуються проблем боротьби зі злочинністю, становища та діяльності слідчого. Норма-тивно-правова основа дисертації – Конституція України і національне кри-мінально-процесуальне законодавство, що регулює кримінально-процесуальне доказування та діяльність слідчого, відомчі акти правоохо-ронних органів України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у тому, що це перше в сучасній українській процесуальній науці монографічне ком-плексне дослідження сучасного становища та діяльності слідчого як суб’єкта кримінально-процесуального доказування, виконане відповідно до чинної Конституції України, Концепції судово-правової реформи в Україні, завдань кримінального судочинства на підставі Комплексної цільової програми бо-ротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр., з урахуванням нового (2001 р.) Кримінального кодексу України та положень оновленого вітчизняного кри-мінально-процесуального законодавства. У дисертації обґрунтовано ряд но-вих положень і висновків, удосконалено чи отримали подальший розвиток положення, які істотно розширюють і поглиблюють зміст, структуру та по-нятійний апарат теорії кримінального процесу.
Найсуттєвішими положеннями, які відповідають вимогам наукової но-визни та мають практичне значення, є:
1. Визначення поняття, сутності та змісту доказування в досудовому слідстві як регламентовану кримінально-процесуальним законом пізнаваль-но-практичну діяльність слідчого за участі інших суб’єктів кримінального процесу зі збирання (закріплення), дослідження (перевірки), оцінки доказів та їх джерел з метою встановлення об’єктивної істини в кримінальній справі.
2. Положення щодо суб’єктів доказування та пропозиція про доповнен-ня КПК статтею 641 “Мета і суб’єкти кримінально-процесуального доказу-вання” такого змісту:
Метою доказування в кримінальній справі є встановлення об’єктивної істини.
Доказування в кримінальній справі здійснюють:
1) державні органи й службові особи на яких законом покладений обов’язок доказування;
2) особи, які мають право брати участь у доказуванні;
3) особи, які притягуються чи залучаються до участі в доказуванні за рішенням суб’єктів, на яких покладений обов’язок здійснення доказування.
При наявності до цього підстав, службові особи, які здійснюють прова-дження в кримінальній справі, суд мають право залучити або притягнути до участі в доказуванні інших осіб, якщо це не порушує конституційні права людини й не суперечить їх інтересам як суб’єктів кримінального процесу”.
3. Визначення предмета доказування в досудових стадіях як системи, передбачених кримінально-процесуальним законом обставин, які підлягають обов’язковому встановленню в кримінальній справі. Нова редакція ст. 64 КПК (ст. 131 проекту КПК, підготовленого робочою групою Кабінету Міні-стрів України за станом на 1 березня 2000 р.)[116] ): “Предмет доказування в кримінальній справі” з включенням до його змісту додаткових обставин які: а) виключають провадження в справі; б) визначають роль кожного спів-учасника при вчиненні злочину групою осіб; в) підтверджують чи спросто-вують заяви заінтересованих осіб; г) визначають характер і розмір затрат на лікування особи, винуватої в учиненні злочину та ін.
Межі доказування в досудових стадіях визначено як необхідну й доста-тню сукупність доказів, яка дає змогу встановити всі обставини, що склада-ють предмет доказування в конкретній кримінальній справі.
5. Висновок про те, що предмет доказування в стадії порушення кримі-нальної справи складають обставини, які вказують на: а) законність приводу до порушення кримінальної справи; б) ознаки певного злочину; в) відсут-ність обставин, які виключають порушення кримінальної справи.
Пропозиція щодо необхідності збільшення строку розгляду й перевірки заяв і повідомлень про злочини та можливість продовження строку перевір-ки прокурором, а також назви першої стадії кримінального процесу Украї-ни: “Заведення кримінально-процесуального провадження”.
6. Обґрунтування висновку про те, що провідна роль в установленні обставин предмета доказування та визначенні його межі в досудових стадіях належить слідчому, в провадженні якого перебуває кримінальна справа.
7. Концепція, згідно з якою єдиною функцією слідчого як суб’єкта кри-мінального процесу є розслідування кримінальних справ, зміст якої склада-ють окремі напрямки його діяльності.
8. Характеристика діяльності слідчого як суб’єкта доказування щодо всебічного, повного й об’єктивного встановлення та дослідження обставин, які складають предмет доказування в кримінальній справі з урахуванням норм нового КК та оновленого КПК України (ст. ст. 64, 23, 417, 433 КПК).
9. Визначення поняття “слідчий”, як призначену відповідно до закону службову особу, яка діє на підставі наданих повноважень з метою розв’язання завдань кримінального судочинства шляхом реалізації функції розслідування кримінальних справ, а також пропозиція щодо уточнення п. 7 ст. 32 КПК і доповнення повноважень слідчого (ст. 114 КПК), в т. ч. надання йому права звернення до прокурора відповідного рівня, при незгоді з рі-шенням суду, з метою внесення прокурором апеляційного подання.
10. Висновок з наведенням аргументів про те, що формулювання обви-нувачення в діяльності слідчого як суб’єкта доказування є попереднім, а та-кож пропозиція про внесення змін до чинного КПК щодо складання акту державного обвинувачення прокурором.
11. Точка зору та обґрунтування введення до кримінального процесу України, замість “підозрюваний” та “обвинувачений”, такого суб’єкту як “підслідний”, особи: 1) щодо якої порушено кримінальну справу; 2) яку за-тримано за підозрою в учиненні злочину; 3) від якої відібрано письмове зо-бов’язання повідомляти про зміну свого місця перебування, а також з’являтися за викликом органу розслідування, прокурора, суду; 4) щодо якої обрано запобіжний захід; 5) відносно якої висунуто обвинувачення.
12. Пропозиція про необхідність введення до чинного КПК окремої глави, яка б регламентувала порядок і умови залучення в доказування да-них, отриманих в результаті оперативно-розшукових заходів.
13. Висновок про те, що відповідно до ст. 124 Конституції України, право закривати кримінальні справи, окрім підстав, указаних в п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 6 КПК, а також при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні зло-чину (п. 2 ст. 213 КПК), повинно належати не слідчому, а суду.
14. На підставі результатів комплексного дослідження, констатується, що процес доказування в досудових стадіях детермінують об’єктивні чинни-ки, які негативно впливають на хід і результати розслідування кримінальних справ, пропонуються заходи щодо їх усунення, в т. ч. – створення єдиного незалежного Державного департаменту досудового слідства та прийняття Закону України “Про органи досудового слідства”.
15. Уточнене теоретичне поняття протидії процесу доказування в досу-дових стадіях, яка має як “внутрішній”, так і “зовнішній” прояв, а також за-ходи щодо подолання протидії доказуванню, в т. ч. – провадження слідчих дій в примусовому порядку, підвищення відповідальності за невиконання доручень і вказівок слідчого в справі.
16. Пропозиція про внесення змін і доповнень до інших статей чинного КПК (ст. ст. 54, 65, 66, 97, 98, 106, 115, 118, 190, 196, 223) та проекту КПК України (ст. ст. 6, 29, 131, 197), які визначають становище та діяльність слі-дчого як суб’єкта кримінально-процесуального доказування.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сфо-рмульовані та викладені в дисертації теоретичні положення, висновки й про-позиції вносять певний вклад у розвиток науки кримінального процесу, оскільки розширюють і поглиблюють знання щодо становища, ролі та дія-льності слідчого як суб’єкта кримінально-процесуального доказування й можуть бути використані в практичній діяльності органів досудового слідст-ва.
Результати проведеного дослідження дають можливість реальної оцінки сучасного становища слідчого, організації та умов його праці, а також є під-ставою для прийняття необхідних заходів щодо підвищення ефективності й поліпшення результатів слідчої діяльності в справі боротьби зі злочинністю.
Внесені автором пропозиції можуть бути враховані при підготовці но-вого Кримінально-процесуального кодексу України, в подальших розроб-ках положень інституту доказування, зміцнення становища слідчого – прові-дного суб’єкта доказування в досудових стадіях;
Результати дослідження можуть бути використані для підготовки на-вчальних посібників, методичних вказівок, а також у навчальному процесі при вивченні відповідних тем і спеціальних курсів з кримінального процесу.
Для поглибленого вивчення цієї проблеми доцільно ввести в навчальний процес юрид꫊꾪ꬊ⪱뎫ꭊ檵랫ꮊꪹ뮫ꯊ諾ÿ ристовуються автором протягом 1998–2001 рр. у викладанні навчальної дисципліни “Кримінальний процес” і спеціального курсу “Про-блеми доказування та доказів у кримінальному процесі України” на Крим-ському факультеті Національного університету внутрішніх справ (акт впро-вадження від 11 січня 2001 р. – див. Додаток А), кримінального процесу на юридичному факультеті Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (акт впровадження від 29 січня 2001 р. – див. Додаток Б), а та-кож Південно – Українському інституті при Національному технічному уні-верситеті України (Київський політехнічний інститут), (акт впровадження від 20 лютого 2001 р. – див. Додаток В).
Узагальнені висновки дослідження щодо становища слідчого, умов його праці, надіслані до слідчого управління Головного управління МВС Украї-ни в Автономній Республіці Крим для практичного застосування (акт впро-вадження від 15 січня 2001 р. – див. Додаток Д).
Особистий внесок здобувача. Наукові результати одержані дисертан-том шляхом безпосереднього дослідження, аналізу та критичного осмислен-ня чинного законодавства, наукових та нормативних джерел, а також уза-гальнення результатів анкетування, практики провадження досудового слід-ства, судової практики та прокурорського нагляду за 1996-2001 рр.
Вивчено 261 кримінальну справу, в яких проведене досудове слідство та які розглянуті судами на предмет дослідження діяльності слідчого як суб’єкта доказування. Проведено анкетування 238 слідчих і начальників слі-дчих відділів ОВС, які проходили курси підвищення кваліфікації в Націона-льній академії внутрішніх справ України та 114 підслідних осіб в Сімферо-польському слідчому ізоляторі, що дало змогу з’ясувати значне коло питань щодо соціального та правового статусу слідчого, організації й умов його праці, детермінант, що впливають на слідчу діяльність. Використанні аналі-тичні та статистичні матеріали Генеральної прокуратури України, Головно-го слідчого управління МВС України, судові рішення, а також власний дос-від, набутий під час роботи на посаді слідчого. Вивчено і взято до уваги ре-зультати узагальнення слідчої та прокурорської практики українських вче-них О.В. Бауліна, В.С. Зеленецького, В. Т. Маляренка та ін.
У порівняльно-правовому аспекті досліджено кримінально-процесуальне законодавство України, Російської Федерації, Республіки Бі-лорусі, Республіки Узбекистану, окремі положення законодавства Німеччи-ни, Польщі, США, Туреччини, Франції, проект КПК України, проект Моде-льного кримінально-процесуального кодексу (1996 р.) для держав-учасниць СНД.
Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації обговорені на засіданні кафедри кримінального процесу та міжкафедральному семінарі в Національній академії внутрішніх справ України. Результати дисертаційної роботи доповідалися на першій і другій звітних науково-практичних конфе-ренціях професорсько-викладацького та курсантського складу Кримського факультету Університету внутрішніх справ / Сімферополь, 14 травня 1999 р., 19 травня 2000 р.; п’ятих щорічних історико-правових читаннях “Актуа-льні проблеми історіографії історії держави і права / Сімферополь, Алушта, 3–5 жовтня 2000 р.; науковій конференції “Питання діяльності прокуратури в проекті Кримінально-процесуального кодексу України” в Інституті підви-щення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників Генеральної прокура-тури України / Київ, 25–26 грудня 2000 р.; Міжнародній науковій конфере-нції “Проблеми права на зламі тисячоліть” / Дніпропетровськ, 13–14 лютого 2001 р; третій звітній науково-практичній конференції професорсько-викладацького та курсантського складу Кримського факультету Національ-ного університету внутрішніх справ / Сімферополь, 19 травня 2001 р.
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 15 ста-тей (без співавторів), із них 8 – у фахових виданнях, затверджених ВАК України, зроблено 5 доповідей та наукових повідомлень.

bibliography

ВИСНОВКИ

На підставі узагальнення наукових поглядів, які оприлюднені на сторінках юридичних видань, аналізу оновленого чинного законодавства та слідчої практики, можна сформулювати низку концептуальних положень щодо теоретичного, нормативного забезпечення й практичного вирішення наявних проблем становища та діяльності слідчого як суб’єкта кримінально-процесуального доказування.
1. Відповідно до чинних норм КПК (ст. ст. 2, 22, 32, 60, 97, 102, 114 та ін.), аналізу понять, що наводяться в юридичній літературі, дисертант визначає поняття “слідчий” (п. 7 ст. 32 КПК) як призначену відповідно до закону службову особу, яка діє на підставі наданих повноважень з метою розв’язання завдань кримінального судочинства шляхом реалізації функції розслідування кримінальних справ у формі досудового слідства.
Зміст цієї функції складають:
– розгляд заяв і повідомлень про злочини та розв’язання питання про порушення кримінальної справи;
– встановлення та дослідження обставин предмета доказування;
– застосування заходів процесуального примусу;
– дача вказівок і доручень у справі, в т. ч. і щодо проведення відповідними підрозділами оперативно-розшукових заходів;
– роз’яснення прав особам, які беруть участь у справі та забезпечення можливості здійснення ними цих прав;
– формулювання попереднього обвинувачення;
– прийняття інших підсумкових рішень у справі.
2. Уточнено поняття суб’єктів кримінально-процесуального доказування та аргументується введення до КПК статті 641 “Мета і суб’єкти кримінально-процесуального доказування” з відповідною їх класифікацією: 1) державні органи та службові особи, на яких законом покладений обов’язок здійснення доказування; 2) особи, які мають право брати участь у доказуванні; 3) особи, які притягуються чи залучаються до участі в доказуванні за рішенням органів і осіб, які здійснюють розслідування чи розгляд кримінальної справи.
На підставі аналізу прав, обов’язків і повноважень, з урахуванням його інтересів у кримінально-процесуальних відносинах, слідчого віднесено до першої групи наведеної класифікації.
3. Аргументується висновок про те, що провідна роль в доказуванні обставин предмета доказування та визначенні його межі в досудових стадіях належить слідчому, в провадженні якого перебуває кримінальна справа. Усі інші суб’єкти (наприклад, інші слідчі, органи дізнання, оперативні уповноважені), можуть брати участь у доказуванні лише якщо вони входять до складу слідчої чи слідчо-оперативної групи або ж на підставі доручення слідчого відповідно до ст. 114 чи ст. 118 КПК.
Обґрунтовується необхідність уточнення та доповнення повноважень слідчого (ст. 114 КПК), законодавчого закріплення гарантій його процесуальної самостійності, що буде сприяти успішному здійсненню ним доказування в кримінальній справі.
4. Кримінально-процесуальне доказування в досудовому слідстві визначено як регламентовану законом пізнавально-практичну діяльність слідчого за участі інших суб’єктів кримінального процесу зі збирання (закріплення), дослідження (перевірки), оцінки доказів та їх джерел в досудових стадіях з метою встановлення об’єктивної істини в кримінальній справі.
Констатується, що кримінально-процесуальне доказування в досудовому слідстві є єдиним законним способом встановлення істини в кримінальній справі та створення передумов для реалізації в суді конституційного принципу презумпції невинуватості особи.
5. Предмет доказування в досудових стадіях визначено як систему передбачених кримінально-процесуальним законом обставин, що підлягають встановленню слідчим у кримінальній справі та визначають всебічність, повноту й об’єктивність дослідження (ст. 22 КПК). Пропонується уточнити та доповнити зміст предмета доказування (ст. 64 КПК) обставинами, що вказують на наявність чи відсутність ознак і складу злочину (ст. 11 КК), форму вини, мету злочину; виключають провадження в справі, кримінальну відповідальність особи; витрати на стаціонарне лікування особи, винної в учиненні злочину.
6. Для забезпечення практичної можливості реалізації слідчим принципу всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин кримінальної справи, межі доказування в досудовому слідстві визначено як необхідну та достатню сукупність доказів, що дає змогу слідчому встановити всі обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі в досудових стадіях.
7. Обґрунтовується положення щодо наявності та здійснення слідчим доказування в першій стадії кримінального процесу, зміст предмета доказування якої визначають: законність приводу та достатність даних, що вказують на наявність ознак злочину, а також відсутність передбачених законом обставин, які виключають провадження в кримінальній справі.
8. Вважається доцільним доповнити КПК окремою главою, в якій передбачити умови та процедуру залучення в доказування в досудових стадіях даних, що отримані в результаті оперативно-розшукової діяльності.
9. Обґрунтовується висновок про те, що в досудовому слідстві слідчий, як суб’єкт доказування, формулює попереднє обвинувачення на підставі якого тільки прокурор має змогу скласти акт державного обвинувачення (обвинувальний висновок) і направити справу до суду, а потім як сторона підтримувати державне обвинувачення в суді.
10 Аргументується пропозиція щодо введення до кримінального процесу такого суб’єкта як “підслідний“ (особи, яка перебуває під слідством), замість “підозрюваний” та “обвинувачений”, визначаються правові підстави визнання особи підслідною.
11. Дотримуючись конституційного принципу здійснення правосуддя тільки судом (ст. 124), обґрунтовано висновок про те, що слідчий не повинен закривати кримінальну справу з будь-яких підстав, окрім передбачених п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК, а також вказується на необхідність внесення відповідних змін до чинного КПК.
12. На підставі комплексного дослідження та вивчення матеріалів слі-дчої практики, констатується, що діяльність слідчого як суб’єкта доказування перебуває під впливом об’єктивних та суб’єктивних чинників, які детермінують і негативно впливають на слідчу діяльність, перебіг і результати розслідування кримінальних справ. Основними об’єктивними чинниками є високий рівень злочинності, економічна та політична нестабільність в Україні, недостатнє матеріально-технічне забезпечення слідчих підрозділів, прогалини та недоліки правового регулювання кримінально-процесуального доказування, неналежна організація, умови та оплата праці слідчого, розмивання професійного ядра слідства, недостатній професійний та низький освітній рівень слідчих, особливо, слідчих ОВС. У зв’язку з чим вважається за доцільне проведення першочергових заходів:
а) сформування, відповідно до положень Конституції України, єдиної централізованої системи досудового слідства – Державного департаменту досудового слідства України з встановленням підслідності кримінальних справ різних підрозділів за родовими та територіальними ознаками, визначенням обґрунтованого навантаження слідчого в розслідуванні кримінальних справ, залежно від ступеня тяжкості злочинів;
б) розроблення та прийняття Закону України “Про органи досудового слідства”, в якому визначити поняття слідчого – суб’єкта кримінального процесу, вимоги та порядок призначення на посаду, умови проходження служби, процесуальний статус слідчого, а також заходи щодо його правового та соціального захисту, як у період служби, так і після її закінчення;
в) розроблення та впровадження довгострокової Державної комплексної програми професійної підготовки слідчих і Програми підви-щення кваліфікації;
г) виключення фактів призначення на посаду слідчого осіб, які не мають вищої юридичної освіти, а також практики призначення осіб виконуючими обов’язки слідчого за рахунок інших посад та розслідування ними кримінальних справ зі складенням обвинувального висновку.
13. Визначення протидії процесу доказування в розслідуванні кримінальних справ як сукупності активних і цілеспрямованих дій заінтересованих осіб з метою перешкодити залученню фактичних даних та іншої інформації в процес доказування, а також виключення, нейтралізації чи знецінювання наявних доказів у кримінальній справі.
Для подолання протидії процесу доказування в досудових стадіях, визначаються заходи організаційного та правового характеру, пропонується доповнити КПК нормою щодо провадження слідчих дій в примусовому порядку, а також передбачити відповідальність за несвоєчасне та неякісне виконання вказівок та доручень слідчого службовими особами органів дізнання та підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев Н.С., Даев В.Г., Кокорев Л.Д. Очерк развития науки советского уголовного процесса. – Воронеж, 1980. – 252 с.
2. Аленин Ю.П. Выявление и расследование очагов преступлений: теория и практика: Монография. – Одесса: юридический институт ОГУ, 1996. – 267 с.
3. Аленін Ю.П. Теоретичні та практичні основи розкриття і розслідування осередків злочинів: Автореф. дис. ... доктора юрид. наук. – Харків, 1997. – 48 с.
4. Альперт С.А. Обвинение в советском уголовном процессе. – Харь-ков: Вища школа. Изд-во ХГУ, 1974. – 65 с.
5. Альперт С.А. Субъекты уголовного процесса. – Харьков, 1997. – 60 с.
6. Аристотель. Сочинения в 4-х томах. Т. 2. – М., 1978. – 685 с.
7. Арсеньев В.Д. Вопросы общей теории судебных доказательств в советском уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., 1964. – 177 с.
8. Баулін О. До встановлення правового інституту процесуальної незалежності слідчого // Право України. – 1997. – № 7. – С. 15–16.
9. Баулін О.В. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх правові гарантії: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., – 2000. – 20 с.
10. Бахин В.П. Следственная практика: проблемы изучения и совершен-ствования. – К.: «Лыбидь», 1991. – 142 с.
11. Бедняков Д.И. Непроцессуальная информация и расследование пре-ступлений. – М.: Юрид. лит., 1991. – 208 с.
12. Безлепкин Б.Т. Проблемы уголовно-процессуального доказывания // Советское государство и право. – 1991. – № 8. – С. 98–105.
13. Белкин А.Р. Теория доказывания. Научно-методическое пособие. – М.: Изд-во НОРМА, 1999. – 418 с.
14. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики. Криминалистические средства, приемы и рекомендации. В 3 т. Т. 3. – М., 1979. – С. 80–85.
15. Белкин Р.С. Профессия – следователь (Введение в юридическую спе-циальность). – М.: «Юристъ», 1998. – 168 с.
16. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств: сущ-ность и методы. – М.: Изд-во «Наука», 1966. – 295 с.
17. Белозеров Ю.Н., Белейкин В.Л., Бородин С.В., Гуткин И.М., Сергеев А.И. Советский уголовный процесс. – М.: Юрид. лит., 1984. – 448 с.
18. Белый Н.А. Процессуальное положение подозреваемого в уголовном процессе (по законодательству Украины и Молдовы): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 1995. – 20 с.
19. Беляев А.А., Волгарева И.В., Кропачев А.М. и др. Криминология: Учебник / Под ред. В.В. Орехова. – Санкт-Петербург: Изд-во С.-Петербург. ун-та, 1992. – 216 с.
20. Берназ В.Д. Ризик як елемент психологічної характеристики слідчої діяльності // Науково-практична конференція “Використання сучасних дослі-джень науки і практики у підвищенні ефективності боротьби зі злочинністю”. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2000. – С. 160–165.
21. Бойко В.Ф. Стан здійснення в Україні правосуддя в 1998 р. та завдання по удосконаленню організації роботи судів // Право України. – 1999. – № 3. – С. 3–8.
22. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских. – М.: «ИНФРА», 1999. – VI. – 790 с.
23. Бурмистров В.А., Савонюк Р.Е. Правовая реформа и вопросы уголовного судопроизводства / Материалы II Украинской научно-практической конференции «Студент и преподаватель». – Симферополь, 1996. – С. 50–54.
24. Васильев В.Л. Психологические основы организации труда следователя: Учебное пособие. – Волгоград, 1976. – 56 с.
25. Врублевський О.С. Примусове провадження слідчих дій: пропозиції до проекту КПК України // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 1999. – № 3. – С. 175–182.
26. Врублевський О.С. Судовий контроль за примусовим провадженням слідчих дій // Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою. Міжвідомчий науковий збірник. – К.: Науково-дослідний інститут “Проблеми людини”, 1999. – Т. 12. – С. 128–133.
27. Всеобщая декларация прав человека // Права Человека. Основные международные документы. Сб. документов. – М.: Международные отноше-ния, 1990. – 160 с.
28. Галаган А.И. Особенности расследования органами внутренних дел общественно опасных деяний лиц, признаваемых невменяемыми. – К.: Изд-во КВШ МВД СССР, 1986. – 84 с.
29. Гевко В.В. Використання непроцесуальної інформації під час доказування у стадії попереднього розслідування: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 1996. – 20 с.
30. Гончаренко В.И. Использование данных естественных технических наук в уголовном судопроизводстве. – К.: Вища школа: Изд-во при Киев-ском ун-те, 1980. – 157 с.
31. Гончаренко В.И. Использование звукозаписи, фотографии и киносъемки в уголовном судопроизводстве. – К., 1980. – 140 с.
32. Гончаренко В.И. Научно-технические средства в следственной практике. – К.: Вища школа, 1984. – 149 с.
33. Горский Г.Ф. Выявление и изучение причин преступности. – Во-ронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1964. – 94 с.
34. Горский Г.Ф. Научные основы организации и деятельности следственного аппарата в СССР. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1970. – 208 с.
35. Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Элькинд П.С. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1978. – 303 с.
36. Гошовський М.І. Характер і розмір шкоди, завданої злочином, як елемент предмета доказування в кримінальному процесі України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Львів, 1997. – 24 с.
37. Григорук Н. Пожизненная аксиома Фемиды // Человек и Закон. – 2000. – № 12. – С. 14–19.
38. Гуляев А.П. Следователь в уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., 1981. – 192 с.
39. Давлетов А.А. Основы уголовно-процессуального познания. – Свердловск: Изд-во Уральского ун-та, 1991. – 152 с.
40. Давлетов А.А. Уровни уголовно-процессуального познания // Проблемы совершенствования уголовно-процессуального законодательства: Межвуз. сборник научных трудов. – Свердловск, 1985. – С. 9–16.
41. Доброчинський С.Б. Правосуддя отримало захист // Міліція Укра-їни. – 2000. – № 10. – С. 14–15.
42. Доля Е.А. Использование в доказывании результатов оперативно-розыскной деятельности. – М.: Изд-во «СПАРК», 1996. – 111 с.
43. Дубинский А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя. Правовые и организационные проблемы. – К.: Наукова думка, 1984. – 184 с.
44. Дубинский А.Я. Основания к прекращению уголовного дела в стадии предварительного расследования: Учебное пособие. – К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1973. – 123 с.
45. Дубинский А.Я. Прекращение уголовного дела в стадии предварительного расследования: Учебное пособие. – К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1975. – 131 с.
46. Дубинский А.Я. Производство предварительного расследования органами внутренних дел: Учебное пособие. – К.: Изд-во КВШ МВД СССР, 1987. – 84 с.
47. Дубинский А.Я., Сербулов В.А. Привлечение в качестве обвиняе-мого: Учебное пособие. – К.: НИ и РИО Киевской высшей школы МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1989. – 56 с.
48. Дубинський А.Я. Щодо предмета доказування в радянському кримінальному процесі // Радянське право. – 1983. – № 1. – С. 57–61.
49. Дулов А.В., Гранович Г.И., Лапин А.В. и др. Криминалистика: Учебное пособие / Под ред. А.В. Дулова. – Минск: НКФ «Экоперспектива», 1996. – 415 с.
50. Європейська Конвенція з прав людини. – К: Українська Правнича Фундація, Рада Європи, 1997. – 38 с.
51. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Возбуждение уголовного дела. – М.: Юрид. лит., 1961. – 204 с.
52. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Предварительное следствие в совет-ском уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., 1965. – 367 с.
53. Закон України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9.– Ст. 62.
54. Закон України “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України” від 21 червня 2001 р. // Голос України. – 2001. – 5 липня.
55. Закон України “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України” від 12 липня 2001 р. // Голос України. – 2001. – 28 серпня.
56. Закон України “Про державний захист працівників суду і правоохо-ронних органів” від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – Ст. 50.
57. Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” від 16 листопада 1992 р // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 1. – Ст. 1.
58. Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
59. Закон України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20 (із змінами та доповнення-ми).
60. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303 (із змінами та доповненнями).
61. Закон України “Про попереднє ув’язнення” від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 360 (із змінами та доповненнями).
62. Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р. // Відо-мості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793 (із змінами та доповненнями).
63. Закон України “Про службу безпеки України” від 25 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 382 (із змінами та доповненнями).
64. Закон України “Про статус народного депутата” від 17 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 3. – Ст. 17 (із змі-нами та доповненнями).
65. Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 8. – Ст. 56 (із змінами та доповненнями).
66. Закон України “Про судоустрій України” // Відомості Верховної Ради України. – 1981. – № 24. – Ст. 357 (із змінами та доповненнями).
67. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963–1995 рр.): Iз змiнами та доповненнями. за станом на 1 липня 1995 р.: [У 2 ч.]. – К.: Укр. Правнича Фундація. Вид-во “Право”, 1995. – Ч. 2. – 412 с.
68. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963–1997 роки). – Сімферополь: “Таврія”, 1998. – 712 с.
69. Збірник статистичної інформації про прокурорсько-слідчу роботу і злочини у сфері економіки за 12 місяців 2000 року по Україні. – К.: Гене-ральна прокуратура України, 2001. – 79 с.
70. Збірник статистичної інформації про стан злочинності, слідства та прокурорського нагляду по Україні за 1998 рік. – К.: Генеральна прокура-тура України, 1999. – 78 с.
71. Звіт основних показників роботи попереднього слідства слідчих апаратів ОВС України. – К.: Головне слідче управління МВС України, 2000. – 5 с.
72. Звіт перед українським народом. Про оперативно-службову діяль-ність органів внутрішніх справ України у 2000 р. – Іменем Закону. – 2001. – 26 січня.
73. Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела. – Харьков: Изд-во «КримАрт», 1998. – 340 с.
74. Зеленецкий В.С. Правовые последствия принятия решений по заявлениям и сообщениям о преступлениях // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ. – Луганськ, 1998. – № 2. – С. 122–131.
75. Зеленецкий В.С. Предупреждение преступлений следователем. – Харьков: Вища школа, 1975. – 171 с.
76. Зеленецкий В.С. Структура советского уголовного процесса // Про-блемы правоведения. – К., 1981. – Выпуск 42. – С. 100–107.
77. Зеленецкий В.С., Куркин Н.В. Обеспечение безопасности субъектов уголовного процесса. – Харьков: Изд-во «КримАрт», 2000. – 404 с.
78. Зеленецький В.С. Наслідки порушення кримінальної справи // Ві-сник Академії правових наук України. – Х.: “Право”, 1997. – № 3 (10). – С. 61–69.
79. Зеленецький В.С., Лобойко Л.М. Дослідче провадження за заявами і повідомленнями про злочини. (Проект КПК) // Весы Фемиды. – 2000. – № 1 (13). – С. 40–50.
80. Зелинский А.Ф. Криминальная психология. – К., Юринком Интер., 1999. – 238 с.
81. Зинатуллин З.З. Уголовно-процессуальное доказывание: Учебное пособие. – Ижевск: Изд-во Удмурдтского ун-та, 1993. – 180 с.
82. Игнатов С.Д. Следователь – субъект уголовно-процессуального доказывания: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Саратов, 1989. – 25 с.
83. Інструкція “Про діловодство в органах прокуратури України”, затверджена наказом Генерального прокурора України від 22 грудня 1994 р. № 25.
84. Інструкція “Про порядок прийому, реєстрації, обліку і розгляду в підрозділах податкової міліції заяв, повідомлень і іншої інформації про злочини”, затверджена наказом Голови Державної податкової адміністрації України від 24 червня 1998 р. № 304.
85. Інструкція “Про порядок прийому, реєстрації, обліку і розгляду в установах кримінально-виконавчої системи заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і пригоді”, затверджена наказом Голови Державного департаменту України з питань виконання покарань від 5 травня 2000 р. № 117.
86. Інструкція “Про порядок прийому, реєстрації, обліку та розгляду в органах, підрозділах і установах внутрішніх справ України заяв, повідом-лень та іншої інформації про злочини і пригоди”, затверджена наказом Міністра внутрішніх справ України від 26 листопада 1991 р. № 500.
87. Інструкція по організації діяльності органів попереднього слідства в системі МВС України та взаємодії їх з іншими службами органів внутрішніх справ України у розкритті і розслідуванні злочинів, затверджена наказом Міністра внутрішніх справ України від 25 листопада 1992 р. № 745.
88. Каз Ц.М. Субъекты доказывания в советском уголовном процессе. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1968. – 67 с.
89. Карев Д.С., Савгирова Н.М. Возбуждение и расследование уголов-ных дел. – М.: Высшая школа, 1967. – 142 с.
90. Карнеева Л.М. Доказательства в советском уголовном процессе. – М., 1988. – 66 с.
91. Карнеева Л.М., Кертэс И. Источники доказательств по советскому и венгерскому законодательству. – М., 1985. – 135 с.
92. Карышев В.М. Записки «бандитского адвоката» / Человек и закон. – М.: ЗАО Изд-во Центрполиграф, 1998. – 391 с.
93. Кириллов В.И., Старченко А.А. Логика: Учебник. – М.: Изд-во «Юристъ», 1996. – 256 с.
94. Климчук В., Галаган В. Про деякі питання діяльності слідчого, що потребують вирішення // Право України. – 1999. – № 10. – С. 32–34.
95. Клочков В.Г. Проблемы борьбы с преступностью на досудебном следствии // Весы Фемиды. – 2000. –№ 1 (13). – С. 70–80.
96. Когамов М.Ч. Актуальные проблемы совершенствования расследования преступлений в Республике Казахстан: Автореф. дис. ... доктора юрид. наук. – К., 1997. – 51 с.
97. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Офіційне ви-дання. – К.: “Парламентське видавництво”, 1997. – 204 с.
98. Кожевніков Г.К., Давиденко Л.М., Коновалова В.О., Хотинець В.М., Янович Ю.П. Науково обґрунтовані норми навантаження та належні умови праці слідчих підрозділів як важливий чинник їх якісної діяльності // Питання боротьби зі злочинністю: Збірник наукових праць. Випуск 1. – Харків, 1997. – С. 7–44.
99. Кокорев Л.Д. Участники правосудия по уголовным делам. – Воро-неж: Изд-во Воронежского ун-та, 1971. – 160 с.
100. Кокорев Л.Д., Кузнецов Н.П. Уголовный процесс: доказательства и доказывание. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1995. – 268 с.
101. Коляда П. Деякі проблемні питання правової реформи в органах попереднього слідства // Іменем закону. – 2001. – 13 квітня. – С. 5.
102. Коментар судової практики з кримінальних справ // Бюлетень законодавства i юридичної практики України. – К.: Юрiнком, – 1996. – № 6. – 176 с.
103. Кондратьєв Я.Ю. Психологічні особливості оперативних праців-ників при діяльності з розкриття злочинів // Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою. Міжвідомчий науковий збірник. – К.: Науково-дослідний інститут “Проблеми людини”, 1999. – Т. 18. – С. 472–478.
104. Коновалова В.Е. Проблемы логики и психологии в следственной тактике. – К., 1970. – 164 с.
105. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради. – 1996 – № 30. – Ст. 141.
106. Кореневский Ю.В. Актуальные проблемы доказывания в уголовном процессе // Государство и право, 1999. – № 2. – С. 55–62.
107. Корж В.П. Система досудового слідства в Україні: проблеми, пошуки, міркування, пропозиції // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ. – 1999. – № 1. – С. 33–37.
108. Коршик М.Г., Степичев С.С. Изучение личности обвиняемого на предварительном следствии. – М.: Юрид. лит., 1969. – 80 с.
109. Кошугін М. Стаття 47 КПК України потребує вдосконалення // Право України. – 1998. – № 9. – С. 67–69.
110. Криминалистическое обеспечение деятельности криминальной милиции и органов предварительного расследования / Под ред. проф. Т.В. Аверьяновой и проф. Р.С. Белкина. – М.: «Новый Юрист», 1997. – 400 с.
111. Криминология: Учебник / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и Г.М. Миньковского. – М.: Изд-во МГУ, 1994. – 415 с.
112. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер. 2001. – 240 с.
113. Кримінальний процес України: Підручник / За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. – Харків: Право, 2000. – 496 с.
114. Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / За відп. ред. Шибіко В.П. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 840 с.
115. Кримінально-процесуальний кодекс України. Проект (за станом на серпень 1996 р.). Підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України. – К., 1996.
116. Кримінально-процесуальний кодекс України. Проект (за станом на 1 березня 2000 р.). Підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України. – К., 2000.
117. Кримінально-процесуальний кодекс України. Проект (за станом на 1 березня 2001 р.). Підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України. – К., 2001.
118. Криміногенна ситуація в Україні за 1998 р.: оцінка, тенденції, про-блеми, прогноз. – К., 1999 р. – 90 с.
119. Криміногенна ситуація в Україні: оцінка, тенденції, проблеми / Звіт МВС України 1996 року. – К., 1997. – 95 с.
120. Криміногенна ситуація в Україні: оцінка, тенденції, проблеми / Звіт МВС України 1997 року. – К., 1998 р. – 97 с.
121. Крылов И.Ф. Были и легенды криминалистики. – Л.: Изд-во Ленин-градского ун-та, 1987. – 214 с.
122. Крылов И.Ф., Бастрыкин А.И. Розыск, дознание, следствие. Учебное пособие. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1984. – 216 с.
123. Кудрявцев В.Н. К вопросу об изучении причин преступности // Со-ветское государство и право. – 1964. – № 5. – С. 11–20.
124. Кудрявцев В.Н. Причины правонарушений. – М., 1976. – 286 с.
125. Кудрявцев В.Н. Теоретические основы квалификации преступле-ния. – М.: Госюриздат, 1963. – 324 с.
126. Кудрявцев В.Н., Кондрашов Н.Н., Лейкина Н.С. и др. Личность преступника: Монография. – М.: Юрид. лит., 1975. – 272 с.
127. Кузнецов Н.П. Доказывание в стадии возбуждения уголовного де-ла. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1983. – 117 с.
128. Кузьмичев В.С., Бахин В.П. Средства преодоления противодействия расследованию в свете задач оптимизации следственной деятельности // Проблемы оптимизации первоначального этапа расследования преступлений. – Свердловск, 1988. – С. 54–60.
129. Кузьмічов В.С. Слідча діяльність: сутність, принципи, криміналістичні прийоми та засоби здійснення: Автореф. дис. ... доктора юрид. наук. – К., 1996. – 36 с.
130. Курс советского уголовного процесса. Общая часть / Под ред. А.Д. Бойкова и И.И. Карпеца. – М.: Юрид. лит., 1989. – 640 с.
131. Курылев С.В. Основы теории доказывания в советском правосу-дии. – Минск: Изд-во БГУ, 1969. – 204 с.
132. Ларин А.М. Криминалистика и паракриминалистика. – М.: Изд-во «БЕК», 1996. – 192 с.
133. Ларин А.М. Работа следователя с доказательствами. – М.: Юрид. лит., 1966. – 156 с.
134. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции. – М.: Юрид. лит., 1986. – 160 с.
135. Лейленд Пiтер. Кримінальне право: Злочин, покарання, судочинство (Англ. підхід) / Пер. з англ. П. Терещук. – К.: “Основи”, 1996. – 207 с.
136. Лисиченко В.К. Концептуальні напрямки й етапи розвитку кримінально-процесуального законодавства // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – 1997. – № 1. – С. 98–104.
137. Литвак О. Державний контроль над злочинністю // Право України. – 2000. – № 5. – С. 7–8.
138. Лобойко Л.М. Актуальні проблеми дослідчого кримінального процесу: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Харків, 1997. – 18 с.
139. Лобойко Л.М. Тактика і методика доказування в дослідчому кримінальному процесі // Вісник Університету внутрішніх справ. – Харків, 1998. – Випуск 3–4. – С. 214–220.
140. Логика научного исследования. – М.: Наука, 1965. – 360 с.
141. Лукашевич В.Г. Основы теории профессионального общения следователя: Автореф. дис. ... доктора юрид. наук. – К., 1993. – 44 с.
142. Лукашенко В.Я. Криминалистические средства и методы представления информации на предварительном следствии: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 1992. – 20 с.
143. Лукьянчиков Е.Д., Письменный Д.П. Разрешение органами внутренних дел заявлений и сообщений о преступлениях несовершеннолетних. – К.: КВШ МВД СССР, 1987. – 67 с.
144. Лупинская П.А. Доказывание в советском уголовном процессе: Учебное пособие. – М., 1966. – 102 с.
145. Малиш М. Проблеми, що потребують спільного розв’язання // Іменем Закону. – 2001. – 26 січня. – С. 1–2.
146. Маляренко В. Найпоширеніші помилки та порушення законів, які допускаються при провадженні дізнання і попереднього слідства // Право України. – 2001. – № 3. – С. 15–20.
147. Маляренко В. Щодо строків кримінального процесу // Право України. – 2000. – № 1. – С. 16–23.
148. Маляренко В., Пилипчук П. Головні напрямки розбудови кримінального судочинства, структура і зміст майбутнього КПК України // Право України. – 2000. – № 8. – С. 11–20.
149. Матусевич Н.А. Изучение личности обвиняемого в процессе предварительного расследования преступлений. – Минск, 1975. – 128 с.
150. Махов В.Н., Пешков М.А. Уголовный процесс США (досудебные стадии): Учебное пособие. – М., 1998. – 208 с.
151. Международные соглашения и рекомендации Организации Объединенных Наций в области защиты прав человека и борьбы с преступностью / Сборник международных документов. Выпуск 1. – М., 1989. – 171 с.
152. Меликян М.Н. О специфике доказывания в ходе предварительной проверки информации о преступлениях // Государство и право. – М., 1998. – № 10. – С. 76–82.
153. Мизулин Е.Б. О модели уголовного процесса // Правоведение. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1989. – № 5. – С. 48–55.
154. Миньковский Г.М. Пределы доказывания в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1956. – 113 с.
155. Михайленко А.Р. Возбуждение уголовного дела в советском уголовном процессе. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1975. – 149 с.
156. Михайленко О.Р. Розгляд заяв та повідомлень про злочини потребує законодавчого регулювання. Пропонуємо модель законопроекту. – Закон і бізнес. – 1993. – 20 вересня.
157. Михайлов А.И., Соя-Серко Л.А., Соловьев А.Б. Научная органи-зация труда следователя. – М.: Юрид. лит., 1974. – 168 с.
158. Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. – К.: Вища школа, Изд-во при КГУ, 1984. – 134 с.
159. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. – К.: Юрінкомінтер, 1999. – 240 с.
160. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. – К.: Либідь, 1992. – 431 с.
161. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. Друге вид., перероблене і доповнене – К.: Либідь, 1999. – 536 с.
162. Михеєнко М.М., Сейтназаров К. Про момент виникнення функції обвинувачення у кримінальному процесі // Право України. – 1995. – № 11. – С. 64–65.
163. Михеєнко М.М., Шибiко В.П., Дубинський А.Я. Науково-практичний коментар кримінально-процесуального кодексу України // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – К.: Юрінком, 1995. – № 4–5. – 640 с.
164. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – 2-е вид. – К.: Юрінформ, 1992. – С. 36–62.
165. Мінюков П.І., Мінюков А.П. Правове становище і повноваження начальника слідчого відділу органів внутрішніх справ: форми і методи його процесуальної діяльності // Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою: Міжвідомчий науковий збірник. – К.: Науково-дослідний інститут “Проблеми людини”. – 1999. – Т. 18. – С. 485–491.
166. Модельный Уголовно-процессуальный кодекс для государств – участников СНГ. / Приложение к «Информационному бюллетеню». – Санкт-Петербург, 1996. – № 10. – 372 с.
167. Молдован В.В. Порівняльний кримінальний процес: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1996. – 256 с.
168. Молдован В.В., Молдован А.В. Порівняльне кримінально-процесуальне право: Україна, ФРН, Франція, Англія, США: Навчальний посібник – К.: Юрінкомінтер, 1999. – 400 с.
169. Мотовиловкер Я.О. О принципах объективной истины, презумпции невиновности и состязательности процесса. Учебное пособие. – Ярославль, 1978. – 96 с.
170. Муравин А.Б. Уголовный процесс: Учебное пособие. – Харьков: «Одиссей», 2000. – 400 с.
171. Нажимов В.П. Об уголовно-процессуальных функциях // Правоведение. – 1973. – № 5. – С. 73–82.
172. Нажимов В.П. Типы, формы, виды уголовного процесса. – Калининград, 1977. – 92 с.
173. Найденов В.В. Советский следователь. – М.: Юрид. лит., 1980. –112 с.
174. Наказ МВС України від 18 жовтня 1993 р. № 701 “Про організацію роботи органів внутрішніх справ щодо розкриття злочинів”.
175. Наказ МВС України від 20 жовтня 1996 р. № 722 “Про організацію виконання Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996–2000 рр.”
176. Наказ МВС України від 25 листопада 1992 року № 745 “Про невід-кладні заходи щодо удосконалення структури та організації попереднього слідства в системі МВС України”.
177. Новий тлумачний словник української мови. У 4-х т. 42 тис. слів. Укладачі В. Яременко, О. Сліпушко. – К.: “Аконіт”, 1999.
178. Нор В.Т. Защита имущественных прав в уголовном судопроизвод-стве. – К.: Вища школа, 1989. – 275 с.
179. Нор В.Т. Проблеми теорії і практики судових доказів. – Львів, 1978. – 110 с.
180. Обговорення проектів кримінального і кримінально-процесуального кодексів України // Вісник Академії правових наук. – Ха-рків, 1997. – № 3 (10). – С. 92–101.
181. Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под ред. Н.Ю. Шведовой. – М., 1978. – 816 с.
182. Основы борьбы с организованной преступностью: Монография / Под ред. В.С. Овчинского, В.Е. Эминова, Н.П. Яблокова. – М.: «ИНФРА-М», 1996. – 400 с.
183. Основы уголовного судопроизводства Союза ССР и союзных республик. – М.: Юрид. лит., 1969. – 54 с.
184. Пашкевич П.Ф. Объективная истина в уголовном судопроизвод-стве. – М., 1961. – 170 с.
185. Печенкін І. Нагляд за додержанням законів органами внутрішніх справ при прийнятті заяв і повідомлень громадян про злочини // Право України. – 1999. – № 2. – С. 44–47.
186. Пешков М.А. Функции суда, прокурора и полиции при производ-стве арестов, обысков в уголовном процессе США // Государство и право. – М., 1998. – № 1. – С. 92–95.
187. Погорецкий Н.А. Взаимодействие следователя и органа дознания в процессе расследования преступлений // Весы Фемиды. – 2000. – № 1 (13). – С. 65–69.
188. Положення про органи попереднього слідства в системі Міністер-ства внутрішніх справ України. (Затверджено наказом МВС України від 25 листопада 1992 р. № 745. Додаток № 1).
189. Постанова Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р. “Про Концепцію судово-правої реформи в Україні” // Голос України. – 1992. – 12 серпня.
190. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 11 від 27 грудня 1985 р. “Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ” // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963–1997 роки) – Сімферополь: “Тав-рія”, 1998. – С. 356–363.
191. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988 р. № 3 “Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування” // Зб. постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 роки) – Сімферополь: “Таврія”, 1998. – С. 363–374.
192. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 6 від 26 березня 1999 року “Про практику застосування судами застави як запобіжного за-ходу” // Право України. – 1999. – № 11. – С. 135–137.
193. Права людини. Міжнародні договори України. Документи, декларації. –К.: Наукова думка, 1992. – 198 с.
194. Преступность и правонарушения в СССР. 1990: Статистический сборник. (Министерство внутренних дел СССР, Министерство юстиции СССР, Прокуратура Союза ССР). – М.: Финансы и статистика, 1991. – 128 с.
195. Ралемська І. Правосуддя отримало захист // Міліція України. – 2000. – № 10. – С. 14–15.
196. Рахунов Р.Д. О понятии доказательств и главном факте доказывания // Советское государство и право. – 1965. – № 12. – С. 96–101.
197. Рахунов Р.Д. Участники уголовно-процессуальной деятельности по советскому праву. – М., 1961. – 277 с.
198. Російсько-український і українсько-російський тлумачний словник /За ред. Л.Г. Савченко. – Харків.: Прапор. – 1999. – С. 542 с.
199. Руководство для следователей / Под ред. В.В. Найденова, П.А. Олейника. Изд. второе. Часть первая. – М.: Юрид. лит. – 1981. – 545 с.
200. Рыжаков А.П. Возбуждение и отказ в возбуждении уголовного де-ла. – М.: Информ. издат. дом «Филинъ», 1997. – 248 с.
201. Рыжаков А.П. Следственные действия и иные способы собирания доказательств – М.: «Филинъ», 1997. – 336 с.
202. Рыжаков А.П. Уголовно-процессуальное доказывание: понятие и средства. – М.: «Филинъ», 1997. – 416 с.
203. Рыжаков А.П. Уголовный процесс: возбуждение и отказ в возбуждении угол