СЛОВОТВІРНІ КАТЕГОРІЇ ІМЕННИКА

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ОЛЕКСЕНКО Володимир Павлович

УДК 811.161.2?373.611.367.622

СЛОВОТВІРНІ КАТЕГОРІЇ ІМЕННИКА

Спеціальність 10.02.01 — українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант —
Городенська Катерина Григорівна,
доктор філологічних наук, професор
Херсон - 2002

З М І С Т

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7
Розділ I. Словотвірна категорія суб’єкта дії . . . . . . . . . . . 19
1.1. Словотвірна категорія суб’єкта дії як основна категорія
непредикатного характеру . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19
1.2. Словотворчі засоби категоризації семантико-
синтаксичної функції суб’єкта дії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22
1.3. Іншомовні суфікси реалізації словотвірної категорії
суб’єкта дії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 42
1.4. Композитні іменники — назви виконавців дії . . . . . . . . . . . 48
Розділ II. Словотвірна категорія суб’єкта
(носія) станУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 58
2.1. Спільні й відмінні ознаки словотвірних категорій
суб’єкта дії та суб’єкта (носія) стану . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 58
2.2. Тематичні групи похідних іменників із значенням
суб’єкт (носій) стану” . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 59
2.2.1. Іменники — назви осіб за внутрішніми та зовнішніми
ознаками . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 60
2.2.1.1. Іменники — назви носіїв зовнішніх та внутрішніх
ознак із суфіксами контекстної експресивності . . . . . . . . . . . . . 62
2.2.1.2. Іменники — назви носіїв зовнішніх та внутрішніх
ознак із суфіксами власної експресивності . . . . . . . . . . . . . . . 67
2.2.1.3. Складні іменники — назви носіїв внутрішніх ознак . . . . . . 80
2.2.2. Іменники — назви носіїв суспільно-політичних,
філософських, релігійних та інших ідей . . . . . . . . . . . . . . . . 81
2.2.3. Іменники — назви осіб за етнічною та національною
належністю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 90
2.2.4. Іменники — назви осіб за територіальною ознакою
(за місцем проживання або народження) . . . . . . . . . . . . . . . . 93
2.2.5. Суб’єкт стану як носій індивідуального включення . . . . . . . 99
Розділ III. Словотвірна категорія інструменталя . . . . . . 101
3.1. Словотвірна категорія інструменталя як категорія
непредикатного типу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 101
3.2. Зв’язок словотвірних категорій інструменталя й діяча . . . . . . 103
3.3. Словотвірний потенціал категорії інструменталя . . . . . . . . . 105
3.4. Специфіка творення складних іменників із значенням
інструменталя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 130
Розділ IV. Словотвірна категорія локатива . . . . . . . . . . 133
4.1. Теоретичні засади словотвірної категорії локатива . . . . . . . 133
4.2. Локативи з акцентуванням дії або стану . . . . . . . . . . . . . 135
4.3. Локативи з акцентуванням суб’єкта локативного стану
або об’єкта дії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 139
4.4. Локативи-універбативи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 148
4.5. Особливості утворення складних іменників
з локативними значенням . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 153
4.6. Відприкметникові іменники з похідними локативними
значеннями . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 158
4.7. Віддієслівні іменники з похідними локативними
значеннями . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 162
Розділ V. Словотвірні категорії супровідно-
предикатного характеру . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 166
5.1. Семантична природа словотвірних категорій
супровідно-предикатного характеру . . . . . . . . . . . . . . . . . . 166
5.2. Словотвірна категорія об’єктивної зменшеності . . . . . . . . . 167
5.2.1. Демінутивні іменникові утворення як словотвірна
категорія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 167
5.2.2. Дериваційна природа словотвірної категорії об’єктивної
зменшеності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 168
5.2.3. Лексико-семантична диференціація іменників із
значенням об’єктивної зменшеності . . . . . . . . . . . . . . . . . . 169
5.2.4. Словотвірна підкатегорія недорослості . . . . . . . . . . . . . 182
5.3. Словотвірна категорія зменшеності-експресивності . . . . . . 189
5.4. Словотвірна категорія суб’єктивної позитивної оцінки . . . . . 194
5.4.1. Словотвірна реалізація суб’єктивної позитивної
оцінки (пестливості) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 194
5.4.2. Семантична багатоплановість іменників із
словотвірно вираженим значенням пестливості . . . . . . . . . . . 202
5.5. Словотвірна категорія збільшеності-пейоративності . . . . . . 214
5.6. Словотвірна категорія збірності . . . . . . . . . . . . . . . . . . 223
5.6.1. Проблема розмежування категорій збірності
та сукупності в мовознавстві . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 224
5.6.2. Параметри і статус категорії збірності . . . . . . . . . . . . . 224
5.6.3. Словотвірний потенціал категорії збірності . . . . . . . . . . 226
5.7. Словотвірна категорія одиничності . . . . . . . . . . . . . . . . 251
Розділ VI. Словотвірна категорія опредметнених
значень дієслівних ПРЕДИКАТІВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 261
6.1. Словотвірна категорія опредметнених значень дієслівних
предикатів як особлива категорія іменника . . . . . . . . . . . . . . 261
6.2. Ономасіологічна структура віддієслівних іменників . . . . . . . 263
6.3. Словотворчі засоби вираження опредметнених
значень дієслівних предикатів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 265
6.3.1. Питомі слов’янські суфікси граматичної
предметності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 265
6.3.2. Суфікси іншомовного походження як виразники
граматичної предметності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 293
Розділ VII. Словотвірна категорія опредметненого
якісного стану . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 299
7.1. Теоретичні засади словотвірної категорії
опредметненого якісного стану . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 299
7.2. Словотворчі засоби формування деад’єктивів із
значенням опредметненого якісного стану . . . . . . . . . . . . . . 302
7.3. Родово-числова диференціація словотворчих засобів
деад’єктивів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 303
7.3.1. Типи твірних основ відад’єктивів жіночого роду . . . . . . . 303
7.3.2. Відад’єктивні іменники чоловічого роду . . . . . . . . . . . . 324
7.3.3. Відад’єктивні іменники середнього роду . . . . . . . . . . . . 328
7.3.4. Відприкметникові множинні іменники . . . . . . . . . . . . . 335
Розділ VIII. Словотвірні категорії префіксальних
іменників . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 338
8.1. Порівняльна характеристика словотворчих
префіксів і суфіксів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 338
8.2. Функції іменникових префіксів із значенням
супровідної предикатності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 340
8.3. Словотвірна категорія протилежності . . . . . . . . . . . . . . 342
8.4. Словотвірна категорія несправжності . . . . . . . . . . . . . . 354
8.5. Словотвірна категорія рангу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 357
8.6. Словотвірна категорія інтенсивності ознаки . . . . . . . . . . . 360
8.7. Словотвірна категорія спільності . . . . . . . . . . . . . . . . . 365
8.8. Словотвірна категорія величини . . . . . . . . . . . . . . . . . . 366
Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 373
CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . 380
ПРИМІТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 424

ВСТУП
На сучасному етапі розвитку української дериватології спосте­рігаємо намагання систематизувати словотвірні одиниці на нових концептуальних чи методичних засадах, переглянути й уточнити деякі наукові поняття, що сформувалися впродовж кількох десятиліть становлення дериватології як науки. Ці тенденції засвідчують такі монографічні праці, як Морфеміка української мови” О.К. Безпояско та К.Г. Городенської [31], в якій словотворчі афікси української мови на спільній семантичній основі вперше згруповано у функціонально-семантичні поля, Українська словотвірна дериватологія” В.О. Горпинича [107], в якій по-новому витлумачено кілька засадних понять словотвору, зокрема такі, як словотвірна похідність, твірна основа, словотворчий формант і спосіб словотворення, а також Суфіксальна підсистема сучасної української літературної мови: будова та реалізація” Є.А. Карпіловської [168], автор якої, використавши нову ідеологію моделювання мови та найповніший генеральний реєстр слів, створила оригінальний комплексний опис суфіксальної підсистеми сучасної української літературної мови, запропонувала модель функціональної суфіксальної граматики, що графічно репрезентує суфіксальну підсистему в статиці й динаміці.
Абсолютно новим, етапним у розвитку сучасної української дериватології став категорійний підхід до аналізу похідних одиниць, який уможливив виокремлення категорійного словотвору, теоретичні засади якого викладено в працях І.Р. Вихованця та К.Г. Городенської [61; 63: 177—181; 65: 3—6; 94: 22—28; 99: 6—9]. Цей підхід зумовлений категорійним підходом до вивчення граматики, який передбачає виділення з позицій категорійності трьох граматичних підсистем — категорійного синтаксису, категорійної морфології та категорійного словотвору [63: 172; 65: 3].
Виділення категорійного синтаксису, категорійної морфології і категорійного словотвору передбачає розв’язання проблеми їх ієрархії. Вихідним є теоретичне положення про те, що категорійний синтаксис відіграє вирішальну роль у функціональній спеціалізації граматичних явищ. Категорійна морфологія підпорядковується категорійному синтаксисові, закріплює у граматичних формах опорні пункти взаємодії цих граматичних рівнів. Синтаксисові підпорядкований і категорійний словотвір, оскільки формування словотвірних категорій структурується реченням як основною синтаксичною одиницею [63: 178]. Якщо одиниці морфології та синтаксису і притаманні їм категорії опрацьовані докладно, то словотвірні категорії перебувають на початковій стадії свого виокремлення. Саме цим зумовлена передусім актуальність теми дисертаційного дослідження.
Поняття словотвірної категорії не є новим у словотворі. І.І. Ковалик, який уперше представив словотвірну систему української мови як ієрархічно впорядковану систему, їй виділив проміжне місце між словотвірним класом і словотвірним розрядом [189: 11]. Вона позначала таке загальне абстрактне поняття, до складу якого входить сукупність усіх підпорядкованих йому словотвірних розрядів, об’єднаних одним дуже загальним значенням” [189: 11]. Словотвірний розряд, у свою чергу, охоплював усю сукупність семантично однорідних словотворчих типів, тобто ряд словотворчих типів, споріднених лексико-семантичною єдністю” [189: 10]. Наприклад, усі словотворчі типи, які означають назви місця, об’єднуються у словотворчий розряд назв місця (nomina loci), сукупність усіх словотворчих типів на означення знаряддя дії являє собою слово­творчий розряд назв знаряддя дії (nomina instrumenti), сума всіх словотворчих типів, які означають виконавців дії, утворює словотворчий розряд назв діячів (nomina agentium); усі словотворчі типи, що означають назви осіб за їх зовнішніми ознаками або за їх внутрішніми якостями, групуються у словотворчому розряді атрибутивних назв (nomina attributiva)” [189: 10].
До складу словотвірного розряду назв за національною чи територіальною належністю (nomina nationalia, regionalia ets) входять усі відповідні словотвірні типи1.
Питання про правомірність виділення словотвірних категорій порушувало багато мовознавців II половини XIX — I половини XX ст. Так, зокрема, М.В. Крушевський [221: 108—125] згадував про категорії словотворення, у межах яких постійно відбувається процес у напрямі структурної однотипності або усамостійнення.
В.О. Богородицький [41: 136] в основу вчення про словотвір поклав аналіз тільки суфіксальних категорій, за допомогою яких кваліфікував у мові всю різноманітність предметів світу, чим він дуже обмежив сам предмет вчення про словотвір.
О.О. Потебня цікавився природою словотвірних категорій та історичними закономірностями розвитку таких категорій, як категорія дії, збірних і абстрактних іменників — у їх зв’язку з розвитком частин мови [318]. На його думку, у назвах дії етимологічно вміщається значення місця, результату та знаряддя дії, а інколи ще й діяча чи виконавця дії.
М.М. Покровський, вивчаючи словотвірні категорії у зв’язку із семантикою слів, указував на вплив змін, що відбуваються тут, на напрям і межі семантичних змін [316].
Термін словотвірна категорія” вживав і О.М. Пєшковський, коли писав, що навіть суто словотвірні категорії, як зменшеність і збільшеність, збірність тощо нерозривно пов’язані з синтаксисом...” та що без форми словотвірних категорій можна користуватися мовою, а без форми словотворенням ні” [308: 10—30]2. Словотвірні категорії він називав несинтаксичними [308:27]. Кожна несинтаксична категорія,— відзначав О.М. Пєшковський, — вносить той чи інший відтінок у значення слова (множинність чи одиничність, збільшеність чи зменшеність, збірність чи неподільність тощо) [308: 86].
В.В. Виноградов виділяв у словотвірних категоріях два аспек­ти: структурно-граматичний і семантико-лексикологічний. Він характеризував відношення словотвірних категорій до граматичних і лексичних, указував на тенденцію до концентрації словотвірних типів у межах окремих словотвірних категорій та на процес спеціалізації таких типів, ілюструючи це на словотвірній категорії абстрактності [54: 119—122].
В.І. Дорошевський вживав термін словотвірна категорія” в широкому розумінні, незважаючи на лексико-семантичний бік утворення, відзначаючи, що в одній словотвірній категорії вміщаються формації (утворення) з найрізноманітнішими реальними значеннями, і ця різноманітність виявляється в межах формацій, утворених за допомогою того самого форманта” [466: 48].
Цілком очевидно, що словотвірну категорію кваліфіковано за різними і до того ж за іншими критеріями, ніж морфологічну категорію в однобічному, семантичному, або двобічному, семантико-граматичному, трактуванні.
В однобічній, або семантичній, концепції граматичну категорію визначали лише як граматичне значення без вказівки на засоби його формального вираження [269: 126—127]. Таке тлумачення, на думку більшості мовознавців, широке й нечітке, бо не дає критеріїв розмежування морфологічних, синтаксичних та словотвірних категорій [94: 23].
Двобічна, або семантико-граматична, концепція враховує не лише граматичне значення, а й формальні засоби його вираження. Причому їх подають або як сукупність, а граматичну категорію відповідно як єдність граматичного значення і засобів її формального вираження [87: 301], або як протиставлені один одному ряди форм [128: 5—8; 42: 29—30]. За наявності тільки одного граматичного значення, вираженого однією формою, не відбувається граматична категоризація значення. Мінімальний вияв граматичної категорії двочленний. Двочленною, наприклад, в українській мові є категорія числа іменника, що об’єднує два граматичних значення — однину й множину. До тричленних належить категорія роду іменників. Як шестичленну кваліфікують граматичну категорію відмінка [61: 52—53; 30: 13].
Умовою виділення граматичної категорії є протиставлення системи рядів форм у межах спільного граматичного значення. Цей підхід до тлумачення граматичної категорії найпоширеніший у мовознавстві, але не може вважатися універсальним, — зауважує К.Г. Городенська, — оскільки його основний критерій — наявність опозицій, протиставлень рядів форм — не може бути застосованим для виділення, наприклад, синтаксичних категорій” [94: 23]. О.В. Бондарко у зв’язку з цим зазначав, що в мові виділяються опозиції активних і пасивних конструкцій, стверджувальних і заперечних, розповідних і питальних речень, але їх не можуть сформувати такі синтаксичні величини, як просте речення, підмет, предикативність та ін. [42: 15].
Основний критерій виділення морфологічних категорій не може бути використаним і для виділення словотвірних категорій. Дослідники відзначають, що тут ситуація значно складніша, ніж у синтаксисі, бо в словотворі опозиції дериватів за допомогою словотворчих засобів у межах спільного словотвірного значення взагалі не формуються. Саме це й спонукало мовознавців до вироблення критеріїв виділення словотвірних категорій. На думку К.Г. Городенської, воно стало можливим у зв’язку з новим підходом до пояснення природи словотвірних процесів, який ставить словотвір у пряму залежність від синтаксису3[66: 152—212]. Синтаксисові підпорядковані словотвірні категорії, бо формування їх (словотвірних категорій) відбувається на синтаксичній основі, відповідно до чинних словотвірних моделей і за допомогою наявних у мові морфемних засобів [63: 177].
Це означає, що словотвірні категорії, що, фактично є наслідком синтаксичних процесів, властивих граматичному ладові мови, утворюються на перетині синтаксису і словотворення. Основою міжкатегорійної взаємодії похідних іменників є, з одного боку, вмотивованість їх формально-граматичних структур семантично елементарними простими реченнями з дієслівним предикатом дії і, з другого боку, поліфункціональність дериваційних засобів, що беруть участь в оформленні іменникових похідних, які належать до різних словотвірних категорій.
Отже, новий підхід до виділення словотвірних категорій, який пропонують українські мовознавці, принципово відрізняється від згаданих вище спроб. Він опертий на синтаксичні засади, тоді як у тради­ційному афіксальному словотворенні дериваційні процеси представляли як умотивоване поєднання твірної основи і словотворчого форманта [177: 17; 332: 56—117; 367; 409: 166—204; 149]. Центральна роль синтаксису, — вважає І.Р. Вихованець, — зумовлена передусім регулювальним впливом семантико-синтаксичної структури речення, що дає змогу виділити позиційне словотворення [65: 3]. У семантико-синтаксичних позиціях трьох непредикатних компонентів — суб’єктній, інструментальній та локативній дво- та трикомпонентні семантично елементарні речення, розчленовані на означуване й означення, згортаються в реальні іменники. Саме семантико-синтаксичні функції цих компонентів служать підставою для виділення трьох основних словотвірних категорій непредикатного характеру — су­б’єктної, яка об’єднує значення суб’єкта дії та суб’єкта стану, слово­твірної категорії інструменталя та локатива. Словотвірний статус цих категорій засвідчує те, що семантико-синтаксичні функції непредикатних компонентів у структурі похідних іменників реалізують слово­творчі суфікси [96: 184; 99: 6].
Важливе значення, — продовжує далі І.Р. Вихованець, — синтаксис має внаслідок впливу структур плану словосполучення, які згортаються в реальні іменники в будь-якій позиції. На цьому ґрунтується непозиційне словотворення [65: 3]. Словотвірно категоризуються значення залежних предикатних компонентів (супровідних предикатів) таких словосполучень, що слугує підставою для виділення словотвірних категорій супровідно-предикатного, або предикатного характеру [99: 7]. Їх розмежовують залежно від кількісних значень супровідних предикатів, категоризованих за допомогою іменникових словотворчих суфіксів та префіксів. Здебільшого виділяють чотири словотвірних категорії: збільшеності (аугментативності), зменшеності (демінутивності), збірності та одиничності. Відома спроба об’єднати їх як підкатегорії в межах категорії (чи надкатегорії) кількості [94: 26—27]. Намагання створити адекватну класифікацію кількісних словотвірних категорій іменників зумовило виділення таких категорій, як збільшеність-експресивність та зменшеність-експресивність замість категорій збільшеності та зменшеності [31: 92—95] або одночасно всіх цих чотирьох словотвірних категорій [94: 22—28]. Останнім часом до­слідники наполягають на виокремленні словотвірної категорії експресивності, яка об’єднує словотворчі суфікси, за допомогою яких категоризується емоційно-експресивне забарвлення похідних іменників [61: 146; 94: 22—28].
Синтаксичне підґрунтя мають, нарешті, і ті словотвірні категорії іменників, які за допомогою словотворчих суфіксів категоризують лише граматичну субстантивацію (граматичне опредметнення) дієслівних предикатів із значеннями дії і стану та предикатів якості, виражених предикативними прикметниками; граматичної субстантивації вони зазнають, потрапляючи в комунікативну позицію теми і відповідно — формально-граматичну позицію підмета наступного речення. К.Г. Городенська об’єднує їх у словотвірну категорію граматичної субстантивації [99: 8].
Теоретично обґрунтоване виділення словотвірних категорій на синтаксичних засадах практично лише починає здійснюватися. Усі три різновиди словотвірної категоризації — семантико-синтаксичних функцій непредикатних компонентів елементарного речення, значень супровідних предикатів базових словосполучень та граматичної субстантивації — реалізують лише словотворчі суфікси іменників. Поки що маємо фрагментарні студії про якісь їхні словотвірні категорії. Цілісного дослідження, в якому було б послідовно втілено синтаксичний підхід у викладеному вище витлумаченні до виділення словотвірних категорій іменника, в українському мовознавстві немає. Саме це й зумовило насамперед вибір теми докторської дисертації, саме це визначає її актуальність і новаторство.
Важливою проблемою категорійного словотвору є також структурування словотвірних категорій. Такою одиницею обрано словотвірний тип, оскільки словотворчий афікс (суфікс, префікс чи конфікс) свою семантико-синтаксичну функцію непредикатного компонента або функцію супровідного предиката може реалізувати кількома словотвірними типами, тобто такими рядами похідних одиниць, для яких характерна спільність: 1) частиномовної належності твірних основ; 2) словотворчого засобу, відповідно й способу творення; 3) словотвірного значення [367: 34].
Структурне впорядкування словотвірних категорій на засадах словотвірного типу, що ґрунтується на певній функції словотворчого афікса, також засвідчує актуальність пропонованого наукового дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Концептуально й методично дисертаційне дослідження пов’язане з плановими темами відділу історії та граматики Інституту української мови НАН України Граматика сучасної української літературної мови”, над якими цей структурний підрозділ працював в останні десятиліття.
Мета дослідження — установити на синтаксичних засадах систему словотвірних категорій суфіксальних, префіксальних та префіксально-суфіксальних іменників у сучасній українській мові, об’єднати іменникові словотворчі афікси на категорійній основі.
Досягнення цієї мети передбачає розв’язання таких основних завдань:
1. Обґрунтувати необхідність категорійного підходу до систематизації похідних одиниць у словотворі.
2. З’ясувати суть поняття словотвірна категорія”.
3. Умотивувати залежність словотвірних категорій від характеру функцій компонентів базових структур, категоризованих за допомогою словотворчих суфіксів і префіксів, виокремити словотвірні категорії непредикатного і супровідно-предикатного характеру.
4. Розкрити механізм формування словотвірних категорій непредикатного характеру, установити потенціал словотворчих суфіксів, що використовується для категоризації семантико-синтаксичних функцій суб’єкта дії, суб’єкта (носія) стану, знаряддя й засобу дії та локатива.
5. Визначити специфіку формування та склад словотвірних категорій супровідно-предикатного характеру, установити іменникові суфікси, що їх реалізують.
6. Обґрунтувати предикатний характер словотвірних категорій префіксальних іменників, виявити їх склад та наповнення.
7. Розмежувати словотвірні категорії кількісного, кількісно-експресивного та експресивно-оцінного характеру.
8. Визначити відмінності словотвірних категорій опредметненої дії та опредметненого якісного стану, проаналізувати взаємодію словотворчих формантів у межах цих категорій.
9. Структурувати словотвірні категорії на засадах словотвірного типу.
10. Установити ієрархію словотвірних категорій іменника.
Мета і завдання зумовили вибір відповідних методів дослідження. У роботі використано описовий метод, метод моделювання, а також елементи трансформаційного аналізу.
Предметом дослідження є механізм формування словотвірних категорій іменника на синтаксичній основі та структурування цих категорій на засадах словотвірного типу.
Матеріал дослідження. Роботу виконано на с

bibliography

Висновки

Категорійний підхід до аналізу похідних одиниць є зовсім новим у розвитку сучасної української дериватології. Він уможливив виділення категорійного словотвору як окремої підсистеми в межах категорійної граматики.
Словотвірні категорії — це категорії, що формуються на основі речення та словосполучення, відзначаються найбільшою конкретністю свого значення порівняно із синтаксичними та морфологічними категоріями і оформляються за допомогою словотворчих афіксів.
Словотвірні категорії формуються на перетині синтаксису і словотворення. Основою міжкатегорійної взаємодії похідних суфіксальних іменників є: 1) вмотивованість їхньої формально-граматичної структури семантично елементарними простими реченнями з дієслівними предикатами дії та стану; 2) полі­функціональність дериваційних засобів, що беруть участь в оформленні іменників, належних до різних слово­твірних категорій.
В основу структурування словотвірних категорій покладено словотвір-ний тип як формально-семантичну схему побудови похідних слів, мотивованих твірними словами певної частини мови, за допомогою слово-творчого форманта. Словотворчий формант (суфікс, префікс чи конфікс) свою семантико-синтаксичну функцію непредикатного компонента або функцію супровідного предиката реалізує кількома словотвірними типами, тобто такими рядами похідних одиниць, для яких характерна, по-перше, частиномовна спільність твірних основ; по-друге, словотворчого засобу, відповідно й способу творення; по-третє, спільність словотвірного значення.
Словотвірні категорії суфіксальних іменників різнопланові за своєю семантичною природою. Вони ґрунтуються на значеннях непредикатних компонентів елементарного речення, значеннях супровідних предикатів та граматично опредметнених значеннях предикатів дії і предикатів якісного стану, які репрезентують відповідні словотворчі суфікси в процесі згортання базових структур у реальні іменники. Залежно від значення, категоризованого за допомогою словотворчих суфіксів, словотвірні категорії суфіксальних іменників об’єднано в три основних типи:
1) словотвірні категорії, в основі яких лежить семантико-синтаксичне значення іменникового непредикатного компонента: категорії суб’єкта дії, суб’єкта стану, інструменталя, локатива;
2) словотвірні категорії, сформовані на значеннях (кількісному, протилежності, несправжності та ін.) супровідних предикатів базових словосполучень: категорії об’­єктивної зменшеності, зменшеності-експресивності, збільшеності-пейоративності, збірності, одиничності, протилежності, несправжності, рангу, інтенсивності ознаки, спільності та ін.;
3) словотвірні категорії, що є наслідком граматичного опредметнення значень дієслівних предикатів та предикатів якісного стану: категорії опредметнених значень дієслівних предикатів та опредметненого якісного стану.
Домінанту становлять словотвірні категорії непредикатного семантико-синтаксичного типу, тобто ті, що формуються в семантико-синтаксичних позиціях непредикатних компонентів складних конструкцій. Відпо-відно до трьох непредикатних семантико-синтаксичних позицій — суб’-єктної, інструментальної та локативної — виділено чотири словотвірних категорії суфіксальних іменників непредикатного типу: категорії суб’єкта дії, суб’єкта стану, інструменталя (знаряддя дії) та локатива. Основною серед них є категорія суб’єкта дії, що зумовлено центральністю суб’єктної синтаксеми із функцією суб’єкта дії в системі субстанціальних синтаксем.
Суть процесу утворення словотвірних категорій іменників непредикатного характеру полягає в тому, що базове семантично елементарне речення у вихідній (суб’єктній, інструментальній чи локативній) семантико-синтаксичній позиції складної конструкції розчленовується на два компоненти: означуване, що збігається із семантико-синтаксичною функцією вихідної позиції, та означення. Після цього означальний компонент або один із його членів зазнає акцентування, унаслідок чого стає виразником кореневої морфеми деривата.
Словотвірні категорії суб’єкта дії і суб’єкта стану формуються в спільній, суб’єктній, семантико-синтаксичній позиції складної конструкції, проте вони відрізняються передусім кількістю акцентованих компонентів із групи означення, які стають кореневими морфемами суфіксальних іменників цих категорій. Кореневу частину іменників із семантикою суб’єкта дії репрезентує більша кількість акцентованих компонентів, ніж кореневу частину іменників із семантикою суб’єкта стану, тому що предикати дії є багатомісними, а предикати стану — маломісними одиницями. Їхні акцентовані компоненти розрізняються і своєю якістю: в іменників на позначення суб’єкта дії використовуються компоненти із семантико-синтаксичними функціями предиката дії, об’єкта дії (результатива), знаряддя дії та локатива, в іменників — назв су­б’єкта стану — компоненти, що виражають функції предиката стану, об’єкта ідентифікації, композитива та локатива.
Іменникова словотвірна категорія інструменталя становить окремий тип категорії непредикатного типу, що об’єднує найменування знарядь та засобів праці, визначених тільки за акцентованою предикатною семантикою дії.
Предикатний характер має і більшість кореневих морфем, що пов’язуються із суфіксами — виразниками семантико-синтаксичної функції локатива. Непредикатні кореневі частини локативів співвідносяться з акцентованим суб’єктом локативного стану або об’єктом дії.
Іншу природу має категорія локатива префіксально-суфіксальних іменників. Вона формується на основі елементарного речення і є наслідком злиття в єдиний компонент локативного предиката цього речення і залежного від нього локатива.
Нижчими за рангом є словотвірні категорії іменників, сформовані на значеннях супровідних предикатів, що зумовлено нецентральністю самих супровідних предикатів у структурі речення, їхнім залежним від опорного субстантива характером. Підставою для виокремлення категорій су-провідно-предикатного типу слугує категоризація кількісних значень су-провідних предикатів за допомогою відповідного набору словотворчих суфіксів. Залежно від типу кількісного значення та співвідношення між ним і значенням суб­­’­єктивної оцінки виділено кількісні словотвірні категорії об’єк­тивної зменшеності з підкатегорією недорослості, одиничності, кількісно-експресивні категорії зменшеності-експресивності, збільшеності-пейоративності, збірності та категорію суб’єктивної позитивної оцінки. Категорії об’єктивної зменшеності та зменшеності-експресивності ґрунтуються на спільному супровідному предикаті, вираженому прикметником малий, що вказує на реальну зменшеність об’єктів позамовного світу. Відмінним у цих категоріях є вияв значення пестливості, що репрезентує суб’єктивну позитивну оцінку мовцем таких об’єктів: у категорії об’єктивної зменшеності воно нівельоване майже повністю, а категорія суб’єктивної позитивної оцінки ґрунтується на ньому, у категорії зменшеності-експресивності на домінантне значення об’єктивної зменшеності накладається виразне значення пестливості.
Словотвірна підкатегорія недорослості ґрунтується на значенні су-провідного предиката, співвідносного із прикметниками малий, молодий, недорослий.
Специфіку словотвірної категорії збільшеності-пейоративності становить те, що вона має синкретичну семантичну природу, тому що її до-мінантне значення об’єктивної збільшеності не віддільне від негативної суб’єктивної оцінки.
Словотвірна категорія збірності іменників ґрунтується на квантитативному значенні супровідного предиката на зразок багато, сукупність базового словосполучення, яке згортається в єдине слово в будь-якій позиції речення. Це згортання відбувається на користь опорного модифікованого компонента, а модифікаційний предикатний компонент перетворюється на суфіксальний формант збірності. Збірні іменники не сполучаються з кількісними числівниками. Вони пов’язані з кількісним компонентом лише в структурі змісту, який вказує на невизначену кількість, що сприймається як єдине ціле.
Словотвірна категорія одиничності спирається на квантитативне значення супровідного предиката базового словосполучення, яке адекватне значенню числівника один. З-поміж категорій супровідно-предикатного характеру вона вирізняється однотип­ністю слово­творчих засобів, уживаних для категоризації кількісного предикатного значення.
До словотвірних категорій іменників найнижчого рангу належать ті, словотворчі суфікси яких оформляють лише транспозиційний перехід у межах значень дієслівних предикатів та предикатів якості (якісного стану). Основна функція цих суфіксів полягає в іменниковій морфологізації дериватів та граматичному опредметненні їхніх значень. Залежно від типу значень предиката виділено дві словотвірних категорії: 1) опредметнених значень дієслівних предикатів; 2) опредметненого якісного стану.
Словотвірна категорія опредметнених значень дієслівних предикатів пов’язана із вживанням базового речення, зокрема його предикатного компонента, у комунікативній позиції теми, унаслі­док чого дієслова, що репрезентують цей компонент, набувають категорійного значення іменників.
Іменникова словотвірна категорія опредметненого якісного стану відбиває транспозиційний перехід у межах значень предиката якості, вираженого якісним прикметником і морфемою-зв’язкою бути у певній особово-часовій чи родово-способовій формі. За допомогою словотворчих суфіксів цієї категорії здійснюється іменникова морфологізація субстантивованих прикметників і відбувається граматичне опредметнення їхніх лексичних значень.
Характерною особливістю словотвірних категорій іменника є використання великої кількості словотворчих суфіксів для реалі­зації спільної функції в різному структурно-семантичному контексті твірних основ тієї самої частиномовної належності. Най­більшу кількість формантів об’єднують словотвірні категорії су­б’єкта дії, суб’єкта стану, збірності та опредметнених значень дієслівних предикатів. Взаємодія різних словотворчих суфіксів у межах тієї самої функції найактивніше виявлена в словотвірних категоріях суб’єкта дії, суб’єкта стану та в словотвірній катего­рії опредметнених значень дієслівних предикатів.
Репертуар семантичних функцій в іменникових префіксів вужчий, ніж у суфіксів. Вони виконують одну семантичну функцію: на формально граматичному рівні виражають значення супровідних предикатів. Іменникові префікси виконують два різновиди супровідно-предикатної функції — заміщення та конкретизації. У межах супровідно-предикатної функції заміщення іменникові префікси репрезентують словотвірні категорії протилежності, несправжності, рангу та спільності, а в межах функції конкретизації — словотвірні категорії інтенсивності та величини. Основною є функція заміщення, яка властива тим префіксам, що репрезентують некількісні значення супровідних предикатів. Найбільшу кількість словотворчих формантів об’єднує словотвірна категорія протилежності, найменшу — словотвірна категорія спільності. Предикатна функція конкретизації ґрунтується на двох кількісних значеннях супровідних предикатів — інтенсивності ознаки та величини.
Словотворчі префікси іменників на відміну від їхніх словотворчих суфіксів є формальними виразниками лише предикатної семантики — семантики супровідних предикатів, що входять до складу базових слово-сполучень. Вони формують словотвірні категорії супровідно-предикатного характеру, які відрізняються від словотвірних категорій такого типу, утворених словотворчими суфіксами іменників. Відмінними є, передусім, значення супровідних предикатів, які катерегоризують словотворчі префікси та суфікси іменників. Якщо словотворчі суфікси виражають тільки кількісні значення супровідних предикатів, більшість із яких невіддільна від експресивних значень, то для словотворчих префіксів кількісне значення є другорядним. На його основі сформувалося тільки дві словотвір-них категорії — інтенсивності ознаки та величини. Некількісні значення супровідних предикатів різнопланові. На них ґрунтується чотири слово-твірних категорії іменникових префіксів — протилежності, несправжності, рангу та спільності. По-друге словотвірні категорії іменників супровідно-предикатного характеру розрізняються своїм генетично неоднорідним складом: домінанту словотвірних категорій суфіксів становлять питомі українські одиниці, словотвірних категорій префіксів — форманти іншомовного походження. У межах категорій функціонально активніше взаємодіють питомі та чужомовні префікси, що найвиразніше засвідчують деривати, утворені від спільного твірного слова. Генетично споріднені префікси, об’єднані в одну категорію, диференціювали структурно-семантичний контекст своїх твірних основ та функціонально-стильові характеристики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Адамец П. О семантико-синтаксических функциях девербативных и деадъективных существительных // Филологические науки.—1973.—№ 4.—С. 40—45.
2. Адамец П. Очерк функционально-трансформационного синтаксиса современного русского языка.—Прага, 1973(а).—193 с.
3. Адамец П., Грабье В. Трансформация, синтаксическая парадиг­ма­тика и члены предложения//Slavia.—1968.—Seљ. 2.—С. 183—192.
4. Азарова Л.Є. Композитні утворення в українському мовознавстві // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки.—2000.—№ 6.—С. 122—125.
5. Азарх Ю.С. К истории сингулятивов в русском языке // Общеславянский лингвистический атлас: Материалы и исследования (1973).—М.: Наука, 1975.—221 с.
6. Азарх Ю.С. Словообразовательная структура названий однородных групп деревьев в русском языке // Русские говоры.—М.: Наука, 1975(а). —С. 213—221.
7. Азарх Ю.С. К истории словообразовательных типов названий детенышей и детей в русском языке // Общеславянский лингвистический атлас: Материалы и исследования (1976).—М.: Наука, 1978.—С. 150—154.
8. Азарх Ю.С. Словообразование и формообразование существительных в истории русского языка.—М.: Наука, 1984.—247 с.
9. Актуальні проблеми граматики: Зб. наук. пр.—Кіровоград: Кіровоград. держ. пед. ін-т ім. Володимира Винниченка, 1996.—Вип. 1. —142 с.
10. Актуальні проблеми граматики: Зб. наук. пр.—Кіровоград: Кі-ровоград. держ. пед. ун-т ім. Володимира Винниченка, 1997.—Вип. 2.—210 с.
11. Актуальні проблеми українського словотвору / За ред. Василя Ґрещука.—Івано-Франківськ: Плай, 2002.—669 с.
12. Акуленко В.В. О выражении количественности в семантике языка // Категория количественности в современных европейских языках.— К.: Наук. думка, 1990.—С. 7—40.
13. Ардова В.В. Собирательные существительные в современном немецком языке: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.04/Моск. гос. пед. ин-т—М., 1969.—20 с.
14. Арутюнова Н.Д. Очерки по словообразованию в современном испанском языке.—М.: Изд-во АН СССР, 1961.— 364 с.
15. Арутюнова Н.Д. О номинативном аспекте предложения // Вопросы языкознания.—1971.—№ 6.—С. 63—73.
16. Арутюнова Н.Д. Синтаксис // Общее языкознание: Внутренняя структура языка.—М.: Наука, 1972.—С. 259—343.
17. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы.—М.: Наука, 1976.—283 с.
18. Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии.—М.: Наука, 1957.—С. 220—254.
19. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов / Изд. 2-е.—М.: Сов. энциклопедия, 1969.—608 с.
20. Бабайцева В.В. Явления переходности в грамматическом строе русского языка // Материалы по русско-славянскому языко­знанию.—Воронеж, 1967.—№ 3.—С. 13—23.
21. Бакина М.А. Имена прилагательные как производящие основы современного словообразования // Развитие словообразования современного русского языка.—М.: Наука, 1966.—С. 55—73.
22. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка: Пер. с 3-го франц. изд. Е.В. и Т.В. Вентцель. Ред., вступит. ­статья и примеч. Р.А. Будагова—М.: Изд-во иностр. лит., 1955.—416 с.
23. Баудер А.Я. Части речи — структурно-семантические ­клас­сы слов в современном русском языке.—Таллин: Валгус, 1982.—184 с.
24. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови. Нариси із словозміни та словотвору.—Ужгород: Закарп. обл. вид-во, 1960.—416 с.
25. Безпояско О. К. Іншомовні префікси в українській мові // Україн-ська мова і література в школі.—1979.—№ 7.—С. 28—33.
26. Безпояско О.К. Синонімія інтернаціональних та українських префіксів // Мовознавство.—1979(а).—№ 6.—С. 66—70.
27. Беспояско Е.К. Развитие словообразовательной структуры современного украинского языка в связи с интеранационализа­цией его лексического состава: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.02 ­/ Ин-т языковедения им. А.А. Потебни АН УССР.—К., 1980.—24 с.
28. Безпояско О.К. Походження суфікса -ист у словах бан­ду­рист і танцюрист // Культура слова.—К.: Наук. думка, 1981.—Вип. 20. —С. 49—53.
29. Безпояско О.К. Розкрійник—розкроювальник // Культура слова.—К.: Наук. думка, 1988.—Вип. 35.—С. 60—63.
30. Безпояско О.К. Іменні граматичні категорії (функціональний аналіз).—К.: Наук. думка, 1991.—172 с.
31. Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови.—К.: Наук думка, 1987.—211 с.
32. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник.—К.: Либідь, 1993.—336 с.
33. Белошапкова В.А., Шмелева Т.В. Деривационная парадигма предложения // Вестник Моск. ун-та. Сер. 2. Филология.—1981.—№ 2.— С. 43—51.
34. Бенвенист Э. Общая лингвистика / Под ред. Ю. С. Степанова.— М.: Прогресс, 1974—447 с.
35. Бережан С.Г. О синонимичности однокоренных слов с разной суффиксальной частью // Лексическая синонимия.—М.: Наука, 1967.— С. 142—151.
36. Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация пред-ложения.—Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1977.—204 с.
37. Богданова С.С. Агентивные существительные с суффиксом ­-­тель в русском литературном языке: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.01 / Моск. гос. пед. ин-т.—М.,1980.—28 с.
38. Білодід І.К. Стилістичне використання засобів словотвору// Українська мова в школі.—1951.—№ 3.—С. 27—29.
39. Білоусенко П.І. Історія суфіксальної системи українського іменника (назви осіб чоловічого роду).—К.: Вид-во Київ. держ. пед. ін-ту, 1993.—215 с.
40. Блумфильд Л. Язык. —М.: Прогресс, 1968.—606 с.
41. Богородицкий В.А. Общий курс русской грамматики.—5-е изд.— М.—Л.: Соцэкгиз, 1935.—354 с.
42. Бондарко А.В. Теория морфологических категорий.—Л.: Наука, 1976.—255 с.
43. Бондарко А.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии.—Л.: Наука, Ленингр. отд-ние, 1983.—208 с.
44. Бондарь А.И. Структура деминутивных образований в сов­ременном украинском языке: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.02 / Ужгород. гос. ун-т.—Ужгород, 1979.—23 с.
45. Булатова Л.Н. Отглагольные существительные на -нье, ­-тье в русских говорах // Труды Ин-та языкознания АН СССР.—М., 1957.—Т. VII. —416 с.
46. Булаховский Л.А. Курс русского литературного языка.—5-е изд., перераб.—К.: Рад. школа, 1956.—Т. І.—446 с.
47. Булаховский Л.А. Очерки восточнославянского ударения/­/­ Учен. зап. Киевск. ун-та.—1955.—Т. XVI.—Вып. 2.—С. 42—45.
48. Булаховський Л.А. Питання походження української мови.—К.: Вид-во АН УРСР, 1956.—219 с.
49. Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка.—М.: Учпедгиз, 1959.—623 с.
50. Вакарюк Л., Панцьо С. Українська мова: Морфеміка і словотвір.—Тернопіль, 1999.—189 с.
51. Варава Н.В. Структура лексико-семантичної групи приладів в українській мові // Семасіологія і словотвір.—К.: Наук. думка, 1989.
52. Васильева Л.И. Суффиксальное словообразование наименований лиц по профессии в русском и украинском языках: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.662, 10.661 / Моск. гос. пед. ин-т.—М., 1971.—24 с.
53. Васильцова І.О. Дериваційні процеси в групі запозиченої соціально-політичної та спеціальної лексики (на матеріалі київських газет) // Система і структура східнослов’янських мов: Зб. наук. пр.—К.: Знання, 2001.—С. 39—44.
54. Виноградов В.В. Современный русский язык. Морфология: Курс лекций.—М.: Изд-во Моск. ун-та, 1952.—519 с.
55. Виноградов В.В. Основные типы лексических значений слова // Вопросы языкознания.—1953.—№5.—С. 3—29.
56. Виноградов В.В. Словообразование в его отношении к грамматике и лексикологии//Виноградов В.В. Избранные труды. Исследования по русской грамматике.—М.: Наука, 1972.—С. 166—220.
57. Виноградов В.В. Русский язык (Грамматическое учение о слове): Учеб. пособие для вузов / Отв. ред. Г.А. Золотова.—3-е изд., испр.—М.: Наука, 1986.—640 с.
58. Винокур Г.О. Заметки по русскому словообразованию // Винокур Г.О. Избранные труды по русскому языку.—М.: Учпедгиз, 1959.—С. 419—443.
59. Височина В.А. Про словотвір іменників від німецьких запозичень в українській мові // Дослідження з граматичної будови української мови.—Дніпропетровськ, 1988.—С. 17—21.
60. Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови.—К.: Наук. думка, 1980.—286 с.
61. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. —К.: Наук. думка, 1988.—256 с.
62. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови.—К.: Наук. думка, 1992.—224 с.
63. Вихованець І.Р. Принципи категорійної граматики україн­ської мо­ви // III Міжнародний конгрес україністів: Мовознавство (26—29 серпня 1996 р.).—Харків, 1996.—С. 177—181.
64. Вихованець І.Р. Різновиди транспозиції // Актуальні проб­леми граматики: Зб. наук. пр.—Кірово­град: Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. Володимира Винниченка, 1997.—Вип. 2—С. 56—58.
65. Вихованець І.Р. Теоретичні засади категорійної граматики україн-ської мови // Наукові записки Вінницького держ. пед. ун-ту ім. Михайла Коцюбинського. Зб. наук. пр.—Серія: Філологія.—Вінниця: ВДПУ, 2000.—Вип. 2.—С. 3—6.
66. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семан­тико-синтаксична структура речення.—К.: Наук. думка, 1983.—219 с.
67. Вільчинська Т.П. Семантико-словотвірна характеристика оцінних назв осіб в українській мові: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01/ Львів. держ. ун-т ім. І. Франка.—Львів, 1996.—16 с.
68. Віняр Г.М. Словотворчі тенденції в сучасній українській мові (на матеріалі усного і писемного мовлення 80-х—початку 90-х років ХХ століття): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.02 / Дніпропетровськ. держ. ун-т.—Дніпропетровськ, 1992.—16 с.
69. Войналович О., Моргунюк В. Російсько-український словник наукової і технічної мови (термінологія процесових понять).—К.: Знання, 1997.—254 с.
70. Волощук Р.Г. Особливості словотвору виробничої лексики в українській говірці долини річки Саксагань // Питання словотвору східно-слов’янських мов: Матер. міжвуз. респ. наук. конф.—К.: Наук. думка, 1969.—С. 90—94.
71. Воронина Н.Н. Существительные на -ация в современном русском языке: реальность и прогнозы // Русский язык в школе.—1993.—№ 1. —С. 47—50.
72. Воронцов В.А. Наименование лиц по профессии // Способы номинации в современном русском языке.—М.: Наука, 1982.—312 с.
73. Воронцова В.Л. Об одном случае конкуренции словообразовательных моделей (суффиксы -ник, -щик и -тель) в обозначениях лица в древнерусском языке // Проблемы истории и диалектологии славянских языков.—М.: Наука, 1971.—С. 254—270.
74. Востоков А.Х. Русская грамматика.—Изд. 2-е. Спб.,1831.—411 с.
75. Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов / За ред. О.С. Мельничука.—К.: Наук. думка, 1966.—595 с.
76.Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка: Морфология.—2-е изд., испр. и доп.—М.: Высш. школа, 1986.—312 с.
77. Галкина-Федорук Е.М. Об экспрессивности и эмоциональности в языке: Сб. статей по языкознанию (Профессору Москов­ского университета академику В.В. Виноградову).—М.: Изд-во Моск. ун-та, 1958.—С. 103—124.
78. Гвоздев А.Н. Современный русский литературный язык.—Ч. І.—М.: Просвещение, 1965.—408 с.
79. Георгиева Е. Семантична характеристика на отглаголните съществителни на -не и на -ние в българские книжовен език: Славистичен сборник.—София: Из-во на Българскията академия на научите, 1963.—С. 187—194.
80. Герета М.І. Формант -іан(а) як інтернаціональний сло­во­­творчий афікс збірних назв // Мовознавство—1974.—№ 3.—С. 31—36.
81. Герета М.І. Особливості словотвірної структури суфіксальних збірних іменників (на матеріалі сучасної англійської мови) // Мовознавство.—1977.—№ 1.—С. 79—82.
82. Гимпелевич В.С. Личные имена существительные с иноязычными интернациональными суффиксами в современном русском литературном языке: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.01 / Азербайдж. гос. ун-т.—Баку, 1966.—23 с.
83. Гинзбург Е.Л. Синтаксическая и лексическая деривация // Ак-туальные проблемы русского словообразования.—Самарканд, 1972.—С. 237—245.
84. Гинзбург Е.Л. Словообразование и синтаксис.—М.: Наука, 1979. —263 с.
85. Гнатюк Г.М. Дієприкметник у сучасній українській літературній мові.—К.: Наук. думка, 1982.—248 с.
86. Голанова Е.И. Активные процессы в префиксации современного русского литературного языка: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.01 / Ин-т русского языка.—М., 1973.—26 с.
87. Головин Б.Н. О типах, структуре и системе грамматических категорий // Материалы по русско-славянскому языкознанию.—Воронеж, 1963. —С. 301—318.
88. Гольдрот Г.Я. О некоторых закономерностях словообразования//Учен. зап. Новосиб. пед. ин-та.—1975.—Вып. 1.—С. 173—258.
89. Городенська К.Г. Реалізація семантичного потенціалу дієслів у синтаксичних дериватах // Словотвірна семантика східнослов’янських мов. —К.: Наук. думка, 1983.—С. 102—113.
90. Городенська К.Г. Префікси і префіксоїди в українській мові // Мовознавство.—1986.—№ 1.—С. 36—41.
91. Городенська К.Г. Семантичні функції дериваційних мор­фем // Мовознавство.—1987.—№ 1.—С. 21—29.
92. Городенська К.Г. Структура складних іменників у контексті семантичного синтаксису//Мовознавство.—1988.—№ 3.—С. 27—34.
93. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. — К.: Наук. думка, 1991.—192 с.
94. Городенська К.Г. Проблема виділення словотвірних ка­те­го­­рій (на матеріалі іменника) // Мовознавство.—1994.—№ 6.—С. 22—28.
95. Городенська К.Г. Проблема зв’язку словотвору та синтаксису в новій академічній граматиці української мови // ІІІ Міжнародний конгрес україністів: Мовознавство.—Харків, 1996.—С. 182—185.
96. Городенська К.Г. Буряківник чи буряковод? // Культура слова.—К.: Наук. думка, 1996.—Вип. 46—47.—С. 185—188.
97. Городенська К.Г. Проблема словотвірної ідентичності в українській термінології // Українська термінологія і сучасність.—К., 1998.—Вип. 4. —С. 30—36.
98. Городенська К.Г. Акцентовані ознаки локативів. Наукові записки: Серія: філологічні науки (Мовознавство).—Кіровоград, 2000.— Вип. 23. —С. 130—136.
99. Городенська К.Г. Синтаксичні засади категорійного слово­твору // Наукові записки Вінницького держ. пед. ун-ту ім. Михайла Коцюбинського. Зб. наук. пр.—Серія: Філологія.—Вінниця: ВДПУ, 2000(а). —Вип. 2.—С. 6—9.
100. Городенська К.Г. Явища синтаксичної деривації // Вихова­-нець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення.—К.: Наук. думка, 1983.—С. 152—212.
101. Городенська К.Г., Кравченко М.В. Словотвірна структура слова. К.: Наук. думка, 1981.—199 с.
102. Горпинич В.О. Теоретичні питання відтопонімного слово­твору східнослов’янських мов.—К.: Наук. думка, 1973.—168 с.
103. Горпинич В.О. Будова слова і словотвір.—К.: Наук. думка, 1977. —118 с.
104. Горпинич В.О. Назви жителів в українській мові // Питання слово­твору, слововживання та нормування.—К.: Вища школа, 1979.— С. 101—197.
105. Горпинич В.О. Семантичний взаємозв’язок мотивованого і мотивуючого у процесі словотворення // Словотвірна семантика східнослов’янських мов.—К.: Наук. думка, 1983.—С. 46—56.
106. Горпинич В.О. Функції твірної основи слова //Актуальні проблеми укоаїнського словотвору: Матеріали ІІІ-х наукових читань, присвячених пам’яті проф. І. Ковалика,—Івано-Франківськ, 1995.—С. 13—15.
107. Горпинич В.О. Українська словотвірна дериватологія: Навчальний посібник.—Дніпропетровськ, 1998.—189 с.
108. Горпинич В.О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфонологія.—К.: Вища школа, 1999.—207 с.
109. Грамматика современного русского литературного языка / Под ред. Н.Ю. Шведовой.—М.: Наука, 1970.—767 с.
110. Гречко В.А. Однокоренные синонимы и варианты слова // Очерки по синонимике современного русского литературного языка.—М.—Л.: Наука, 1966.—С. 134—145.
111. Грищенко А.П. Прикметник в українській мові.—К.: Наук. думка, 1978.—207 с.
112. Грушко Н.Е. Глагол как мотивирующая база производных существительных: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.01 / Томск. гос. ун-т.—Томск, 1983.—24 с.
113. Гумбольдт фон Вильгельм. Язык и философия культуры.—М.: Прогресс, 1985.—452 с.
114. Гумецька Л.Л. Нарис словотворчої системи української актової мови XIV—XV ст.—К.: Вид-во АН УРСР, 1958.—298 с.
115. Ґрещук В.В. Однокореневі іменники на -ість, -ота, -ина, -изна в сучасній українській мові // Мовознавство.—1977.—№ 2.—С. 31—32.
116. Ґрещук В.В. Дериваційна здатність прикметникових основ в утворенні українських іменників на -ість // Питання словотвору. — К.: Вища школа, 1979.—С. 124—131.
117. Ґрещук В.В. Словообразовательная и лексико-семантическая структура украинских деадъективов на -ість, -ство, -ота, -ина, -изна: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.02 / Киевск. гос. пед. ин-т.—К., 1979(а).—23 с.
118. Ґрещук В.В. Семантичні зв’язки між іменниками на -ість і їх твірними словами в сучасній українській мові // Словотвірна семантика східнослов’янських мов—К.: Наук. думка, 1983.—С. 113—120.
119. Ґрещук В.В. Спільнокореневі девербативи на -б(а), -ння в сучас-ній українській мові // Українське мовознавство—1983(а).— № 11.— С. 48—55.
120. Ґрещук В.В. Український відприкметниковий словотвір. — Івано-Франківськ: Вид-во Плай” Прикарпатського університету ім. В. Стефаника, 1995.—208 с.
121. Ґрещук В.В. Словотвір і функціоналізм // Ономастика і апелятиви (проблеми словотвірної дериватології).—Дніпропетровськ, 1999.— Вип. 7.—С. 60—64.
122. Даниленко В.П. Имена собственные как производящие основы современного словообразования // Развитие грамматики и лексики современного русского языка.—М.: Наука, 1964.—С. 77—92.
123. Даниленко В.П., Скворцов Л.І. Теоретичні та практичні аспек-ти нормалізації наукової термінології // Мовознавство.—1980.—№ 4.—С. 18—27.
124. Дегтерева Т.А. Выразительная сила слова // Язык и стиль.—М.: Наука, 1965.—С. 57—65
125. Дементьев А.А. Заметки по русскому словообразованию // Филологические науки.—1955.—№ 13.— С. 149—150.
126. Дідківська Г.Г. Назви осіб за професією у сучасній українській мові // Мовознавство.—1969.—№ 5.—С. 18—24.
127. Дідківська Л.П., Родніна Л.О. Словотвір, синонімія, стилістика.—К.: Наук. думка, 1982.—170 с.
128. Докулил М. К вопросу о морфологической категории // Вопросы языкознания.—1967.—№ 6.—С. 3—16.
129. Домрачева І.Р. Співвідношення функціонально-семантичних категорій збірності й сукупності // Матеріали вузів. наук. конф. професорсько-ви