Собченко Аліна Миколаївна. Формування та розвиток державного регулювання сільського господарства

brief description

Собченко Аліна Миколаївна. Формування та розвиток державного регулювання сільського господарства : Дис... канд. наук: 08.00.03 - 2009.

Собченко А.М. Формування та розвиток державного регулювання сільського господарства. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.03 економіка та управління національним господарством. РВНЗ Кримський інженернопедагогічний університет”, Сімферополь, 2009.
Дисертація присвячена теоретичним дослідженням та практичним розробкам щодо вдосконалення державного регулювання сільського господарства. Досліджено сутність та особливості державного регулювання аграрного сектора економіки, цінове регулювання аграрного ринку, а також запропоновані методи та принципи державного регулювання сільського господарства.
Здійснено комплексний аналіз стану сільськогосподарського виробництва регіону, оцінку його ресурсного забезпечення, виявлено наявні проблеми, домінуючі тенденції та закономірності розвитку аграрного виробництва. Досліджено розвиток інвестування в аграрний сектор економіки регіону, а також оцінені основні напрями та рівень бюджетної підтримки аграрної діяльності.
Визначені пріоритети інвестиційно-інноваційної політики держави в сільському господарстві та обґрунтовані шляхи та засоби вдосконалення державної підтримки сільськогосподарського виробництва, у т.ч. на основі державних цільових регіональних програм розвитку аграрного виробництва. Обґрунтовані стратегічні напрями регулювання продовольчого ринку.

1. Державне регулювання функціонування аграрного сектору економіки країни та її регіонів включає дві взаємопов’язані системні складові теоретичну та практичну. Теоретичні основи державного регулювання це сукупність знань про сутність, закони, закономірності, принципи розробки та використання дієвих методів, форм і чинників впливу державних владних структурних з метою забезпечення цілей аграрного відтворення. Практична складова це заходи впливу (нормативно-законодавчого, економічного, соціально-політичного тощо) на процеси агропромислового відтворення. Основні функції державного управління (ефективність, справедливість, стабільність) в агарному секторі економіки здійснюються з допомогою виконання наступних, більш вузьких завдань або підфункцій: програмно-цільової, стимулюючої, регламентуючої, соціальної, екологічної, безпосереднього управління державними підприємствами, контролюючої.
2. Основними проблемами державного регулювання аграрної економіки визначені насамперед: недостатня проблемність системних підходів щодо розуміння сутності і наслідків реалізації аграрної політики в умовах посилення глобальних викликів та впливів; ігнорування ключових можливостей, обмеження та взаємовпливу ринкових важелів; стихійність та непослідовність пропонованих заходів, що усувають видимі наслідки, а не причини, що їх викликали; непрозорість розподілу, недоступність та неефективне використання бюджетних коштів; слабка підтримка вітчизняних товаровиробників і регулювання споживчого ринку; неефективна політика матеріально-технічного забезпечення сільського господарства та недостатнє стимулювання інновацій; ігнорування проблем соціального розвитку сільських територій, неузгодженість інтересів та дій у системі державні органи влади органи місцевого самоврядування сільські громади; слабкий соціальний захист сільських жителів, товаровиробників і, як наслідок, зубожіння селян, висока диверсифікація доходів, рівня і якості життя, повільне формування середнього класу опори державних інституцій.
3. Важливою проблемою для України в умовах членства в СОТ є забезпечення державного контролю за ціноутворенням щодо співвідношення внутрішніх і світових цін, спрямованих на розширення внутрішнього ринку продовольства за рахунок підтримки попиту, забезпечення конкурентоспроможності галузі і розв’язання соціальних проблем на селі. У країні спостерігається ситуація, коли ціни на деякі види сільськогосподарської продукції перевищують світові, тоді як середня заробітна плата набагато нижча; сировина та матеріали за цінами також поступаються рівню зовнішнього ринку.
4. Сільськогосподарське виробництво у Херсонській області розвивається на базі 2760 підприємств, з них 2182 або 79,0 % є фермерськими господарствами і лише 56 або 2,0 % - державними. Відмінною рисою аграрного виробництва регіону є значна частка в ньому фермерських та особистих господарств населення. Якщо фермерські господарства виробляють 10-12 % всього обсягу продукції, то на особисті господарства населення приходиться 49,7 % виробництва рослинницької та 81,9% тваринницької продукції. Тому всебічна державна підтримка таких господарств при умові їх інтенсивного розвитку має важливе значення і стосується насамперед покращення матеріально-технічного забезпечення та забезпечення гарантованих каналів реалізації продукції. Вкрай недостатньою є кількість великих сільськогосподарських підприємств, які б могли бути надійними виробниками та постачальниками сільськогосподарської продукції великим у т.ч. експортноорієнтованим підприємствам, а також безпосередньо на споживчий продовольчий ринок.
5. Поряд з конкурентними перевагами сільське господарство має значні проблеми розвитку, а саме: наявність збиткових підприємств та низькорентабельних або нерентабельних галузей (тваринництво), розміщення у зоні ризикованого землеробства, недостатнє забезпечення новою технікою та повільне відновлення машинно-тракторного парку, занепад зрошення, повільне впровадження інновацій, недостатнє соціальне облаштування сільських територій та їх малолюдність, абсолютне переважання серед організаційних форм господарювання малоземельних та фінансово й економічно не стійких фермерських господарств.
6. Рівень державної підтримки сільськогосподарського виробництва та розвитку державних аграрних підприємств визначений як недостатній. Обсяг державних коштів, що запланований для підтримки АПК Херсонщини, у 2007 р. дорівнював 250,6 млн. грн. (це в середньому 13,9 млн. грн. на один адміністративний район). При цьому фактично було виділено майже 200,5 млн. грн. Переважна їх більшість (28,6 %) була направлена на здешевлення кредитів комерційних банків, а безпосередньо у виробництво продукції 1,8 %. Селекція у рослинництві, сортовпровадження, протиепідеміологічні заходи, газифікація на селі були підтримані недостатньо.
7. Вдосконалення державного регулювання розвитку сільськогосподарського виробництва регіону пов’язане насамперед із забезпеченням пріоритетів інвестиційно-інноваційної політики в аграрному виробництві з урахуванням регіональних умов його функціонування. Для Херсонської області це насамперед збалансування інвестиційних надходжень між адміністративними районами та містами. Враховуючи, що 1/3 сільських населених пунктів відносяться до категорії депресивних, а в регіони їх розміщення надходить найменше інвестицій, їх розвиток необхідно підтримувати за рахунок першочергового направлення бюджетних надходжень, відрахувань місцевих і обласного бюджетів. Важливим напрямом залучення іноземних інвестицій та модернізації виробництва є створення спільних підприємств. В області необхідно постійно розробляти та оновлювати каталоги інвестиційних пропозицій. За нашими розрахунками потенціал прикладення інвестицій є досить значним і складає 1261,2 млн. грн. та 20,2 млн. дол. прямих іноземних інвестицій.
8. Дієвими інструментів державного регулювання аграрного виробництва є розробка ті фінансування за рахунок державних та інших видів ресурсів регіональних спеціалізованих (цільових) комплексних програм найбільш пріоритетних або проблемних видів діяльності. У Херсонській області таких програм розроблено 25. Найбільш масштабними з них є: Зерно Херсонщини - 2009”, Рис Херсонщини”, Молоко Херсонщини”, Вовна Херсонщини”, Виноград Херсонщини”, Програма інвестиційно-інноваційного розвитку агропромислового комплексу області на 2009 рік.
9. Відповідно з правилами та вимогами і можливостями СОТ, першочергове державне фінансування сільського господарства Херсонської області обґрунтовується здійснювати за напрямами: пряма підтримка виробництва рослинницької і тваринницької продукції; здешевлення кредитів; підтримка фермерських господарств; підтримка підприємств, розміщених у зоні ризикованого землеробства; компенсація вартості електроенергії, використаної для забезпечення зрошення; на селекцію; часткова компенсація придбаної техніки. За необхідності вбачається збільшення фінансування підготовки та перепідготовки кадрів; впровадження світових стандартів якості виробництва, продукції, праці; розбудови інфраструктури аграрного ринку.