СОЦІАЛЬНЕ САМОПОЧУТТЯ ЯК ЧИННИК ПОЛІТИЧНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ

brief description

ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПОЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ АПНУКРАЇНИ

На правах рукопису

СКЛЯРУК АНАСТАСІЯ ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 159.923.33:316.6

СОЦІАЛЬНЕ САМОПОЧУТТЯ
ЯК ЧИННИК ПОЛІТИЧНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ

Спеціальність 19.00.05 соціальна психологія,
психологія соціальної роботи

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

Науковий керівник:
Донченко Олена Андріївна
доктор соціологічних наук

Київ-2007

ЗМІСТ

ВСТУП...4
РОЗДІЛ 1. Соціальне самопочуття і політична поведінка як предмет соціально-психологічних досліджень........11
1.1. Сучасний стан дослідження проблеми соціального самопочуття.......11
1.2. Формування соціального самопочуття і його структура...........................25
1.3.Поняття та феноменологія політичної поведінки .........32

РОЗДІЛ 2. Соціальне самопочуття і політична поведінка: стратегія дослідження та емпірична операціоналізація понять.....49
2.1. Методи дослідження соціального самопочуття ............................................49
2.2. Соціально-психологічна модель дослідження соціального самопочуття...56 2.3. Типологія політичної поведінки для емпіричного дослідження..................66
2.4. Програма емпіричного дослідження соціального самопочуття як чинника політичної поведінки особистості.........................................81

РОЗДІЛ 3. Соціальне самопочуття як чинник політичної поведінки особистості..............................................................................................................90
3.1. Взаємозв’язк соціального самопочуття з політичною поведінкою, політичною культурою, рівнем адаптивності та ціннісними орієнтаціями особистості...............................................................................................................91
3.2. Факторний аналіз показників дослідження. Їх вираження в рівнях соціального самопочуття........................................................................................97
3.3. Соціальне самопочуття як чинник політичної поведінки особистості......105
3.3.1. Взаємозв’язк низького рівня соціального самопочуття з політичною поведінкою, політичною культурою, рівнем адаптивності та ціннісними орієнтаціями особистості .............................................105
3.3.2. Взаємозв’язк середнього рівня соціального самопочуття з політичною поведінкою, політичною культурою, рівнем адаптивності та ціннісними орієнтаціями особистості..............................................118
3.3.3. Взаємозв’язк високого рівня соціального самопочуття з політичною поведінкою, політичною культурою, рівнем адаптивності та ціннісними орієнтаціями особистості..........................................................127
3.4. Методи впливу на соціальне самопочуття і політичну поведінку ...........137

ВИСНОВКИ..............152
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.156
ДОДАТКИ.168

ВСТУП

Актуальність дослідження. Від усвідомлення особистістю свого самопочуття, місця і ролі в суспільстві значною мірою залежать її причетність до справ спільноти та солідарність з нею. Часто об’єктивно інституційні умови, груповий фон, ідеологія не дають індивідові того, що в соціальній психології та соціології прийнято називати оптимальним соціальним самопочуттям.
Соціальне самопочуття як інтегральний показник відображає рівень сумісності мікро- і макрогрупового, інституційного, соціально-функціонального та індивідного.
У науково-теоретичному вимірі актуальність дослідження зумовлена пізнавальною потребою політико-психологічної та соціально-психологічної специфікації таких категорій, як соціальне самопочуття і політична поведінка. Соціальне самопочуття досліджувалося переважно як феномен макросоціологічний. Теоретичне осмислення проблеми соціального самопочуття започатковане в дослідженнях Є.І.Головахи і Н.В.Паніної, присвячених способу життя, серед яких соціальне самопочуття розглядалося як суб’єктивний критерій оцінки рівня і якості життя. При цьому, на думку Ж.Т.Тощенко і С.В.Харченко, соціальне самопочуття визначалося як інтегративна емоційно забарвлена оцінка людиною соціальної дійсності і свого місця та ролі в ній, з урахуванням особистої і суспільної перспективи. Одним з перших фундаментальних досліджень соціального самопочуття за кордоном була серія загальнонаціональних опитувань, проведених під керівництвом Ф. Ендрюса та А.Уїзні. Свій вклад в вивчення соціального самопочуття в 90-ті роки був зроблений російськими вченими А.А.Русалиновой, В.А. Бурко. А.А. Русалинова в своїх працях розкриває його структуру, виділяє два головних компонента: когнітивний и емоційний .
Слід, однак, зауважити, що поза увагою залишається соціально-психологічний вимір дослідження соціального самопочуття той смисловий стик, де відбувається своєрідна зустріч” соціальних впливів та індивідного самопочуття. Це є мікрорівень, пов’язаний із політичною системою через політичну культуру, оскільки саме політична культура і визначає ті когнітивні, емоційно-оцінні та поведінкові заломлення соціальних впливів, які опосередковано реалізуються в політичній поведінці особи та соціальних груп.
Політична культура українського суспільства може бути визначена як перехідна: за відомою в науці типологією Г.Алмонда і С.Верби, вона містить у собі формоелементи патріархальної, підданської та активістської політичних культур. Значна кількість населення України, з одного боку, виявляє певну аполітичність, або ж політичну індиферентність (ознака патріархальної політичної культури), займає пасивно-підданську, у більшості випадків вичікувальну позицію щодо влади (ознака підданської політичної культури), але в екстремальних випадках вдається до активних форм протесту і непокори щодо дій владної верхівки (ознака активістської політичної культури). Для прикладу події Помаранчевої революції 2004 року.
Вітчизняні теоретики виділяють цілий спектр різних форм політичної поведінки, куди входять як прояви політичної активності в партіях, рухах, стихійних діях, так і випадки виключеності з політичної системи.
Актуальність дослідження обумовлена тим, що дотепер у дослідженнях поза увагою залишається соціально психологічний вимір соціального самопочуття, його когнітивні, емоційно-оціночні та поведінкові складові, які опосередковано реалізуються в політичній поведінці особистості та соціальних груп.
Отже виникає потреба соціально-психологічного дослідження соціального самопочуття та його взаємозв’язку з політичною поведінкою для коригування та оптимізації соціального самопочуття, а через нього і політичної поведінки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям роботи пов’язаний з проблематикою науково-дослідної роботи лабораторії психології мас та спільнот Інституту соціальної та політичної психології АПНУкраїни в межах комплексної наукової програми Психосоціальні детермінанти та механізми розвитку суспільних структур”(19992003роки; державний реєстраційний номер 0199U000432).
Об’єктом дослідження є соціально-психологічні чинники політичної поведінки особистості.
За предмет дослідження взято соціальне самопочуття як чинник політичної поведінки особистості.
Мета дослідження визначити залежність конкретних форм політичної поведінки індивіда від рівня його соціального самопочуття.
Відповідно до мети дослідження було поставлено такі завдання:
1. З’ясувати механізми формування, структуру соціального самопочуття як стикового” явища, яке опосередковує ставлення індивіда до політичної системи; дослідити поняття та феноменологію політичної поведінки.
2. Розробити типологію політичної поведінки на основі аналізу політичної активності індивіда.
3. Побудувати модель ціннісної зумовленості соціального самопочуття та ціннісної зумовленості політичної поведінки.
4. Дослідити залежність політичної поведінки індивіда від рівня його соціального самопочуття.
5. Визначити методи впливу на соціальне самопочуття громадян і їх політичну поведінку.
Методологічна та теоретична основа дослідження. Методологічною основою даної роботи стали загальні принципи психологічної науки: детермінізму, активності, розвитку, системно-структурного підходу. Теоретичну основу дослідження утворює сукупність наукових знань про такі категорії, як поведінка”, політична поведінка”, соціальна спільнота”, соціальний настрій”, стан”, соціальне самопочуття” в різних галузях науки: філософії (Б.О.Грушин, М.В.Попович, М.С.Каган), соціології (Г.В.Осипов, Є.І.Головаха, Н.В.Паніна, Ж.Т.Тощенко, В.О.Ядов), політології (Д.В.Ольшанський, Г.Г.Дилігенський, О.Б.Шестопал) психології (Б.Г.Ананьєв, Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн), соціальної психології (Б.Д.Паригін, В.О.Васютинський, В.О.Татенко), психології управління (В.А.Ганзен, Б.Ф.Ломов), політичної психології (М.М.Слюсаревський, А.І.Юр’єв, П.Д.Фролов, І.В.Жадан), глибинної соціопсихології (Л.Я.Гозман, О.А.Донченко, К.Г.Юнґ), психології маніпулювання (О.Л.Доценко); спеціальних концепціях психологічного впливу (Ґ.Тард, Г.Лєбон, ) та ін.
Основними методами дослідження були такі: теоретичний аналіз, логічне моделювання, експертне опитування та анкетування, методи математичної статистики (кореляційний, факторний аналіз, t-критерій Стьюдента). Аналіз здійснювався за допомогою статистичного пакету Статистика 5.5.
Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає: 1) в уточненні умов, за яких соціальне самопочуття, як інтегральний стан, що формується на основі сприйняття та оцінювання особистістю соціального світу, впливає на її політичну поведінку; 2) доведенні того, що політична культура є опосередковувальною ланкою між соціальним самопочуттям і політичною поведінкою особи, оскільки саме завдяки політичній культурі людина здійснює вибір тієї чи іншої форми політичної поведінки як більш чи менш прийнятної або ж неприйнятної; 3) у встановленні того, що соціальне самопочуття разом із звичайними складовими перцептивною, мисленнєвою та емоційно-оцінною містить у собі так звану технологічно привнесену компоненту, яка може спричиняти тимчасову або сталу трансформацію політичної поведінки; 4)подальшому розвитку положення про те, що особистість на підсвідомому рівні може вибудовувати уявлення про статусно-рольові відносини, які можуть повністю розходитися з об’єктивними показниками відносин цієї особистості із суспільством. Деформація соціальної перцепції спричиняє деформацію в усіх ланках подальшої переробки політичної інформації політичному мисленні, політичних емоціях і політичній поведінці.
Практичне значення одержаних результатів. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження, як і зроблені за його результатами висновки, можуть знайти застосування в таких сферах науково-дослідної, навчально-виховної та соціально-управлінської діяльності, як: а) розробка науково обґрунтованих проектів трансформації соціального самопочуття через мас-медіа і політичну систему, дослідження чинників зростання соціальної напруженості та протестної політичної поведінки, створення програм демографічної політики, пов’язаних з міграцією; б) дослідження електоральної поведінки, моніторингові дослідження соціального самопочуття населення як чинника тих чи тих форм політичної поведінки під час виборчих кампаній; в) створення навчальних програм і навчальних посібників у вищих навчальних закладах на факультетах соціології та психології із спецкурсів: Політична психологія особистості”, Психологія електоральної поведінки”, Політична культура населення”, Соціальне самопочуття і демографічні процеси” тощо; г) реалізація програм соціальної політики і соціальної роботи з окремими групами населення у сфері політичної освіти на рівні органів законодавчої та виконавчої влади Верховної Ради, Кабінету Міністрів, облдержадміністрацій.
Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувались методологічною та теоретичною обґрунтованістю вихідних положень; використанням методів, адекватних меті і завданням дослідження; репрезентативністю вибірки; кількісним та якісним аналізом даних; статистичною оцінкою отриманих даних.
Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертаційного дослідження доповідалися на засіданнях лабораторії психології мас та спільнот Інституту соціальної та політичної психології АПНУкраїни; Міжнародному конгресі Європейської асоціації психотерапії „Психотерапія ідентичність та суперечності” (м.Львів, 1013липня 2003р.); науково-практичній конференції Української спілки психотерапевтів „Кризові стани. Грані. Пошуки. Рішення” (м.Донецьк, 79травня 2005р.); науково-практичній конференції Української спілки психотерапевтів „Шляхи та можливості подальшого розвитку психотерапії в Україні”(м.Запоріжжя, 2123червня 2006р.); нараді голови Запорізької обласної державної адміністрації з керівниками молодіжних організацій (м.Запоріжжя, 2005р.); нараді Міністра України у справах сім’ї, молоді та спорту з керівниками молодіжних громадських організацій (м.Київ, 2006р.).
Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертаційного дослідження доповідалися на засіданнях лабораторії психології мас та спільнот Інституту соціальної та політичної психології АПНУкраїни; Міжнародному конгресі Європейської асоціації психотерапії „Психотерапія ідентичність та суперечності” (м.Львів, 1013липня 2003р.); науково-практичній конференції Української спілки психотерапевтів „Кризові стани. Грані. Пошуки. Рішення” (м.Донецьк, 79травня 2005р.); науково-практичній конференції Української спілки психотерапевтів „Шляхи та можливості подальшого розвитку психотерапії в Україні”(м.Запоріжжя, 2123червня 2006р.); нараді голови Запорізької обласної державної адміністрації з керівниками молодіжних організацій (м.Запоріжжя, 2005р.); нараді Міністра України у справах сім’ї, молоді та спорту з керівниками молодіжних громадських організацій (м.Київ, 2006р.).
Публікації. Результати дослідження, викладені в дисертації, знайшли відображення в 5 публікаціях, 4 з яких — у фахових виданнях, внесених до переліку ВАК України.
1. Аналіз стану наукової розробленості феномена „соціальне самопочуття” і психосоціальних факторів, що впливають на його формування з погляду соціально-психологічної теорії // Актуальні проблеми психології: Зб. наук. пр. Ін-ту психології ім.Г.С.Костюка АПНУкраїни / За ред. С.Д.Максименка. К.: Логос, 2006. Т.7, вип.7. С. 281294.
2. Соціальне самопочуття як емоційний індикатор функціонування соціальної системи: соціально-психологічний аспект // Актуальні проблеми психології: Зб. наук. пр. Ін-ту психології ім.Г.С.Костюка АПНУкраїни / За ред. С.Д.Максименка. К.: Логос, 2006. Т.7, вип.9. С.339-351.
3. Протестний електорат як соціально-психологічний феномен: соціально-практичні фактори конституювання протестної електоральної спільноти // Соціальні технології: актуальні питання теорії та практики: Міжнар. міжвуз. зб. наук. робіт. Запоріжжя: Вид-во ДУ „ЗИГМУ”, 2006. Вип.32. С.200-209.
4. Технології впливу на соціальне самопочуття і політичну поведінку // Актуальні проблеми психології: Зб. наук. пр. Ін-ту психології ім.Г.С.Костюка АПНУкраїни / За ред. С.Д.Максименка. К.: Логос, 2007. Т.7, вип.10. С. 369-377.

5. Психосоціальні фактори, що впливають на формування соціального самопочуття з погляду соціально психологічної теорії // Нова парадигма: Журн. наук. пр. / Гол. ред. В.П.Бех. Вип.57. К.: Вид-во НПУ ім.М.П.Драгоманова, 2006. С.210-224.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Соціальне самопочуття це загальна, генералізована оцінно-емоційна реакція людини на всю сукупність соціальних умов її існування. Формування соціального самопочуття починається з найпростішого результату оцінного відображення емоцій-переживань. Більш тривалі і стійкі емоції формують настрої, почуття. Більш стійкі настрої і почуття визначають психічні стани. І як інтегральний стан, нарешті, постає соціальне самопочуття. Пройшовши всі етапи, воно здобуває статус генералізованого оцінно-емоційного та когнітивного інтегрального стану, який, своєю чергою, впливає на всі сторони особистості, на всі психічні процеси і стани. Відмінність соціального самопочуття від психічного стану або від настрою полягає в тому, що воно не може формуватися без оцінки перспектив розвитку. Соціальне самопочуття динамічне, але порівняно із психічним станом воно є більш стійким.
2. Соціальне самопочуття як складний конструкт має три рівні: пізнавальний, емоційно-оцінний і фоново-несвідомий. На пізнавальному рівні відбувається усвідомлення того, що реально відбувається в суспільстві. Емоційний рівень містить певні типові переживання, пов’язані з усвідомленням індивідом просторово-часових рамок групи, що служать точками відліку його власної просторово-часової орієнтації. На фоновому рівні відбувається формування латентних диспозицій, що закладаються в первинних мікрогрупах і створюють відповідну налаштованість на сприйняття, осмислення і переживання суспільства і політичної системи через установки, стереотипи, неусвідомлені комплекси тощо.
3. Більша частина фонових впливів на соціальне самопочуття особи здійснюється через політику та окремі політичні інституції. Політика як глобальна форма організації соціальних процесів визначає ієрархію соціально-екологічних ніш, впливаючи в такий спосіб на різні вияви соціального самопочуття окремих осіб. Саме через політику суспільство може усвідомлюватися, переживатися і відтворюватися в поведінці індивіда як символічно своє” або ж як символічно чуже”.
4. Взаємозв’язок соціального самопочуття і політичної поведінки не є безпосереднім, а опосередковується політичною культурою та цінностями. Політична культура це той фільтр, що забезпечує вибір різних форм політичної поведінки. Цінності політичної культури детермінують переживання одних і тих же ситуацій як задовільних або незадовільних. Політична культура й цінності стають опосередкувальною ланкою між соціальним самопочуттям і політичною поведінкою особи, оскільки саме завдяки їм людина здійснює вибір тієї чи іншої форми політичної поведінки як більш чи менш прийнятної або ж неприйнятної.
5. Типотвірним критерієм у розробленій типології політичної поведінки став критерій комплексності, що охоплює рівень складності поведінкових актів, їх спрямованість (активність-реактивність, нейтральність-позитивність/негативність) щодо політичної системи, а також зв’язок з різними інституційними утвореннями або ж приватною сферою життєдіяльності індивіда. У наведеній типології форми політичної поведінки розташовано в континуумі від найбільш простої нейтральної реактивної (політичної реакції) до найбільш складної активної негативної (цілеспрямованої політичної агресії). Запропонована типологія виокремлює такі форми політичної поведінки: реакція (відповідь на зовнішній вплив; джерелом активності в цьому випадку слугують інші люди, інститути); періодична участь, пов’язана з делегуванням повноважень у виборах, політичних кампаніях; задіяність у політичних організаціях, рухах, партіях; політична пасивність; політичне відчуження; політична негація (бойкот); стихійна політична агресія; цілеспрямована політична агресія.
6. Особи з низьким рівнем соціального самопочуття схильні більшою мірою до пасивно-негативних форм політичної поведінки політичного бойкоту (негації) та відчуження при більш низьких супутніх показниках негативно-деструктивної щодо політичної системи форм поведінки (стихійної та цілеспрямованої агресії), що пояснюється домінуванням відповідних настроїв розпачу, меланхолії, депресії, які стримують будь-яку політичну активність, у т.ч. негативну. Виявлено позитивну залежність між низьким рівнем соціального самопочуття і підданською політичною культурою. Для осіб з низьким соціальним самопочуттям характерні цінності роду та соціальні цінності при послабленні цінностей самозбереження, цінностями пізнання та владно-політичними цінностями. При послабленні цінностей самозбереження виникає емоційний дискомфорт і знижуються показники адаптивності.
Особи із середнім рівнем соціального самопочуття схильні до реактивної політичної поведінки та періодичної політичної участії. При покращенні соціального самопочуття зростає адаптивність, емоційний комфорт, самоприйняття, домінування, а також цінності свободи, гідності й честі.
Особи з високими показниками соціального самопочуття схильні до активних форм політичної поведінки при одночасному прийнятті установок патріархальної або активістської політичних культур. Звертає на себе увагу та обставина, що ціннісна регуляція політичної поведінки у таких осіб пов’язується з пізнавальними цінностями, цінностями самозбереження та владно-політичними цінностями. Стратегії їхньої поведінки стають разом з тим більш високо адаптивними та варіативними.
7. Слід розрізняти методи впливу на соціальне самопочуття та політичну поведінку як у синхронному, так і в діахронному вимірах. У синхронному вимірі це стає можливим завдяки визначенню міри впливу кожного компонента на загальне тло соціального самопочуття, виокремленню найбільш значущих компонентів, впливаючи на які можна змінити саме соціальне самопочуття. Задоволення потреб індивіда шлях до підвищення рівня соціального самопочуття. Діахронний підхід полягає в тому, що, змінивши складові соціального самопочуття, можна змінити і саме соціальне самопочуття, а через нього і політичну поведінку індивіда. Впливаючи на емоції, настрої, почуття, психічні стани людини, ми впливаємо в такий спосіб на її соціальне самопочуття. Діахронний підхід допускає зміну соціального самопочуття і політичної поведінки за рахунок т.зв. технологічно привнесеної компоненти соціального самопочуттч, яка може спричиняти тимчасову або сталу трансформацію політичної поведінки. Політична пропаганда, реклама та паблік рілейшнз розглядаються як моделі технологій опосередкованого впливу на соціальне самопочуття та політичну поведінку індивіда.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Головаха Е.И., Панина Н.В. Интегральный индекс социального самочувствия (ИИСС): конструирование и применение социологического теста в массовых опросах. - Киев: Ин-т социологии НАН Украины, 1997. 64с.
2. Головаха Е.И. Структура групповой деятельности: Социально-психологический анализ. К.: Наук. думка, 1979. 139с.
3. Головаха Е.И., Панина Н.В. Социальное безумие: история, теория и современная практика. К.: Абрис, 1994. 168с.
4. Русалинова А.А. Социальное самочувствие человека в современном мире как научная проблема // Вест. СпбГУ, 1994. Сер.6. Вып.1. С.4961.
5. Тощенко Ж.Т., Харченко С.В. Социальное настроение. М.: ИНФРА, 1996. 234с.
6. Галкин И.А. Социальный справочник / Под общ. ред. В.И.Воловича. К.: Политиздат Украины, 1990. 382с.
7. Бурко В.А. Как социальное самочувствие? // Ваш выбор. 1994. №4. - С. 2739.
8. Бурко В.А. Социальное самочувствие в условиях трансформации российского общества: Автореф. дис... Пермь, 2000. 32 с.
9. Крысько В.Г. Словарь справочник по социальной психологии. СПб.: Питер, 2003. 416 с.
10. Барская О.А. Социальное самочувствие: методические и методологические проблемы исследования: Автореф. дис. М., 1989. 17с.
11. Давыдова Е.В. Измерение социального самочувствия молодежи. М.: Наука, 1992. 178с.
12. Дубин Б.В. Социальное самочувствие // Экономические и социальные перемены: Мониторинг общественного мнения: Информ. бюл. 1993. №5. С.1820.
13. Платонов К.К. Краткий словарь системы психологических понятий. 2-е изд. М., 1984. 484 с.
14. Краткий психологический словарь / А.В. Петровский (ред.), Л.А. Карпенко (ред.-сост.), М.Г. Ярошевский (ред.). — 2.изд., расшир., испр. и доп. — Ростов н/Д : Феникс, 1998. — 512 с.
15. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии СПб.: Питер, 2001. 720 с.
16. Леонтьев А.Н Проблемы развития психіки. - 4-е изд.М.: Издво Моск. Университета, 1981. 584 с.
17. Петровский В.А. К пониманию личности в психологии. // Вопросы психологи. 1981. - №2. - С. 40-46.
18. Сорокин П.А. Концепция исследования социальной и культурной динамики. Бостон, 1957. 732 с.
19. Сеченов И.М. Психология поведения : избранные психологические труды / Академия педагогических и социальных наук; Московский психолого- социальный ин-т / М Г. Ярошевский (ред.). — М., 1995. — 320 с.
20. Бехтерев В.М. Общие основы рефлексологии человека. М.: Госиздат, 1926. 423 с.
21. Ключевский В.О. О государственности в России. — М.: Мысль, 2003. — 605 с.
22. Петражицкий Л.И. О ритуальных убийствах и деле Бейлиса. — СПб., 1913. — 32 с.
23. Ильенков Э.В. Личность и творчество: Идеальное. Воображение. Самосознание. Культура / Институт философии РАН / В.А. Лекторский (отв.ред.), И.П. Фарман (ред.-сост.). — М.: Языки русской культуры, 1999. — 272 с.
24. Попов С.И., Востриков А.В., Вислобойков А.Д., Спиркин А.Г., Захаров Ф.И. Марксистско-ленинская философия. Диалектический материализм. — 2. изд., дораб. — М.: Мысль, 1972. — 335 с.
25. Экологические проблемы в современной идеологической борьбе / И.Т. Фролов (ред.), В.В. Косолапов (рук.авт.кол.). — К.: Политиздат Украины, 1984. — 275 с.
26. Васютинський В.О. Масова політична свідомість сучасного українського суспільства як об’єкт політико-психологічного вивчення // Наук. студії із політ. психології. К.: Реклама, 1995. С. 922.
27. Васютинський В.О. Ідеологія залучення в контексті владних домагань особистості // Наук. студії із соц. та політ. психології. К.: Реклама, 2004. №8(11). С.2234.
28. Злобіна О.Г. Уявлення про успіх як регулятор поведінкових стратегій особистості // Наук. студії із соц. та політ. психології. К.: Міленіум, 2004. №8(11). С.8597.
29. К. Маркс, Ф. Энгельс и революционная Россия / Институт марксизма-ленинизма при ЦК КПСС / М.П. Мариничева (сост.). — М.: Политиздат, 1967. — 810 с.
30. Парыгин Б.Д. Общественное настроение. М.: Мысль, 1996. 327с.
31. Парыгин Б.Д. Социально-психологический климат коллектива. Пути и методы изучения. Ленинград: Наука, 1981. 191с.
32. Лапин Н.И., Беляева Л.А., Наумова Н.Ф., Здравомыслов А.Г. Динамика ценностей населения реформируемой России / РАН; Институт философии (Москва) / Н.И. Лапин (ред.), Л.А. Беляева (ред.). — М. : Эдиториал УРСС, 1996. — 224 с.
33. Осипов Г.В., Москвичев Л.Н., Кабыща А.В., Аванесова Г.А., Андреенков В.Г., Ануфриев Е.А. Социология: Основы общей теории: Учеб. пособие для высш. учеб. заведений / Институт "Открытое общество" / Г.В. Осипов (отв.ред.). — М.: Аспект Пресс, 1996. — 462 с.
34. Уледов А.К. Общественная психология и идеология. М.: Мысль, 1985. 268 с.
35. Уледов А.К. Актуальные проблемы социальной психологии. М.: Мысль, 1981. 93 с.
36. Грушин Б. А. Мнение о мире и мир мнений. М.: Черо, 1998. 335с.
37. Здравомыслов А.Г. Потребности. Интересы. Ценности. М.: Мысль, 1986. 212 с.
38. Ядов В.А. Стратегия социологического исследования. Описание, объяснение, понимание социальной реальности: Учебник для студ. вузов / Институт социологии РАН. — М.: Добросвет, 2000. — 596 с.
39. Андреева Г.М. Социальная психология. 2-е изд., перераб и доп. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. 466с.
40. Брушлинский А.В., Зинченко В.П., Зинченко Т.П., Кондратьев М.Ю., Котова И.Б. Введение в психологию: Учебник для высш. шк. / А.В. Петровский (ред.). — М. : Academia, 1996. — 496 с.
41. Медкова И.Л., Павлова Т.Н Альтернативный мир: Вегетарианство. Здоровье. Этика. — М.: Дружба народов, 1999. — 318 с.
42. Симонов П.В. Потребностно информационная теория эмоции // Вопросы психологии. 1982 - №6 С. 27-41.
43. Лебедев В.И. Экстремальная психология: Психическая деятельность в техн. и экол. замкнутых системах: Учебник для студ. психол. ф-тов, техн. вузов и курсантов трансп. училищ, а так же широкого круга читателей. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. — 431 с.
44. Дилигенский Г.Г. Социально-политическая психология / Учеб. пособие для высш. учеб. завед.. - М.: Новая школа, 1996. 352с.
45. Познание в социальном контексте / РАН; Институт философии (Москва) / В.А. Лекторский (отв.ред.), И.Т. Касавин (отв.ред.). — М., 1994. — 175 с.
46. Ойзерман Т.И., Кедров Б.М., Трофимов П.С., Гак Г.М., Губанов Н.И. История философии: В 6 т. / АН СССР; Институт философии / М.А. Дынник(ред.) — М.: Издательство АН СССР, 1959. Т. 3 — 614 с.
47. Россия: социальная ситуация и межнациональные отношения в регионах. Авторы-составители: В.Н.Иванов, И.В.Ладодо, Г.Ю.Семигин. М.: Academia, 1996. 294 c.
48. Дмитриев А.В., Тощенко Ж.Т., Бойков В.Э., Волков Ю.Е., Горшков М. К. Политическая социология: Учебник для студ. вузов, обучающихся по направлениям "Социология" и "Политология" / Ж.Т. Тощенко (ред.). — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. — 495 с.
49. Карпиловская С.Я. Смысловая саморегуляция в контексте жизненных притязаний // Наук. студії із соц. та політ. психології. К.: Міленіум, 2004. №8 (11). С.172186.
50. Маслоу Абрахам. Мотивация и личность / Т. Гутман (пер.с англ.), Н. Мухинана (пер.с англ.). — 3.изд. — СПб... : Питер, 2003. — 351 с.
51. Мясищев В.Н. Психология отношений // Бодалева А.Л., М: Изд-во «Институт практической психологии», Воронеж: НПО «МоДЭК», 1995, - 365 с.
52. Изард К.Э. Психология эмоций / Перев. с англ.: Питер, 2000. 464 с.
53. Выготский Л.С. Психология. М.: Изд во ЭКСМО Пресс, 2000. - 1008 с.
54. Бжалова И.Т. Восприятие и установка. Тбилиси: «Мецниереба», 1965. 226 с.
55. Артемьев Е.Ю. Психология субъективной семантики. М.: Изд во Моск. Университета, 1980. 127 с.
56. Ананьев Б.Г. Теория ощущений. Ленинград: Изд во Ленинград. Университета, 1961. 156 с.
57. Ланге Н.Н. Психический мир / М.Г. Ярошевский (ред.). — М.: Изд во «Институт практической психологии», Воронеж: НПО «МОДЭК», 1996. 368 с.
58. Лурия А. Курс общей психологии. «Психология ощущения и восприятия». Лекция 11-15. - М.: МГУ им. М.В. Ломоносова. Факультет психологи, 1971. 135 с.
59. Ганзен В.А., Юрченко В.Н. Системный подход к анализу описанию и экспериментальному исследованию психических состояний человека: Психические состояния. Ленинград: Наука, 1981. 602с.
60. Левитов Н.Д. О психических состояниях человека. М.: Изд-во Просвещения”, 1964. 341 с.
61. Куликов Л. В. Психология настроения. СПб.: Лань, 1997. 207с.
62. Словарь практического психолога / Сост. С.Ю.Головин. Минск: Харвест, 1998. 800 с.
63. Человек и общество: краткий энциклопедический словарь справочник (политология) // редактор Л.Н. Чернаева, Ю.С. Борцов - Ростов на Дону: Издательство Феликс”, 1997. - 608 с.
64. Основи політичної науки: Курс лекцій за ред. Б. Кухти ч.3: Політична свідомість і культура / Б. Кухта, Л. Климаньска, А. Романюк та ін. Львів: Кальварія, 1998. 556 с.
65. Гозман Л.Я., Шестопал Е.Б. Политическая психология. - Издательство Феликс”, Ростов на Дону, 1996. - 448 с.
66. Шестопал Е.Б. Личность и политика: Краткий очерк современных западных концепций политической социализации. М.: Мысль, 1988. 203 с.
67. Жадан І.В. Когнітивний дисонанс у ситуації політичного вибору // Наук. студії із соц. та політ. психології. К.: Міленіум, 2003. №7(10). С.238244.
68. Жадан І.В. Толерантність як вимір політичної культури // Наук. студії із соц. та політ. психології. К.: Міленіум, 2003. №7(10). С.115123.
69. Политология для юристов: Курс лекций / Под ред. проф. Н.И. Матузова и проф. А.В. Малько. М.: Юристъ, 1999. 774 с.
70. Бурлацкий Ф.М., Галкин А.А. Современный Левиафан: Очерки политической социологии капитализма. М.: Мысль, 1985. 384 с.
71. Психологический словарь / В.В. Давыдов (ред.). — 2. изд., перераб. и доп. — М.: Педагогика- пресс, 1996. — 440 с.
72. Казмиренко В.П. Социальная психология организаций. К.: МЗПУУП, 1993. 382с.
73. Казміренко В.П. Вплив організаційних середовищ на соціальний світогляд особистості // Наук. студії із соц. та політ. психології. К.: Міленіум, 2005. №10 (13). С.155169.
74. Казміренко В.П. Особистісне прийняття відповідальності в політичному виборі // Наук. студії із соц. та політ. психології. К.: Міленіум, 2003. №7 (10). С.186199.
75. Ольшанский Д.В. Политическая психологии. СПб.: Питер, 2002. 576 с.
76. Баразгова Е.С. Американская социология (традиции и современность): Курс лекций. Екатеринбург: Деловая книга, Бишкек: Одиссей, 1997. 176с.
77. Антипина Г.С. Теоретико-методологические проблемы исследования малых социальных групп. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1982. 111с.
78. Фрейд З. Психология бессознательного / Сост. М. Г.Ярошевский. М.: Просвещение, 1990. 448с.
79. Алмонд Г., Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии // Политические исследования. 1992. № 4. С.56- 72.
80. Каган М.С. Человеческая деятельность. - М.: Мысль, 1974. 328 с.
81. Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхода. - М.: Мысль, 1973. 269 с.
82. Кветной М.С. Человеческая деятельность: сущность, структура, типы. Саратов: Изд-во Саратов. гос. ун-та, 1974. 218с.
83. Слюсаревський М.М. Соціальна напруженість: теоретична модель необхідних і достатніх показників // Наук. студії із соц. та політ. психології. К.: Міленіум, 2002. №5 (8). С.324.
84. Слюсаревський М.М. Про деякі гносеологічні умови достовірності та прогностичної значущості соціально-психологічних досліджень (на прикладі вивчення зв’язку соціальної напружності із соціальним протестом) // Наук. студії із соц. та політ. психології. К.: Міленіум, 2003. №7(10). С.322.
85. Донченко Е.А. Социетальная психика. К.: Изд-во Ин-та социологии НАН Украины, 1994. 289с.
86. Донченко Е.А., Романенко Ю.В. Психосоціальне поле політики: проблема інтерсуб’єктних взаємин // Наук. студії із соц. та політ. психології. К.: Міленіум, 2002. №5 (8). С.125138.
87. Лактионов А. Н. , Середа Г. К. Деятельностная парадигма и проблема памяти в трудах П. И. Зинченко (К 90-летию со дня рождения) // Вопросы психологии. 1993. - № 4. - С. 67-82.
88. ЛактионовА.Н. О рефлексивном компоненте мнемического действия. — В кн.: Категории, принципы и методы психологии. М., 1983. - 455 с.
89. Лактионов А.Н. Координаты индивидуального опыта. - Харьков: Бизнес-информ, 1998. - 492 с.
90. Титаренко Т.М. Соціально-психологічні передумови та детермінанти особистісного вибору // Наук. студії із соц. та політ. психології. К.: Міленіум, 2003. №7 (10). С.5566.
91. Фролов П.Д. Психотехнології впливу на виборця: правда й вигадки // Наук. студії із соц. та політ. психології. К.: Міленіум, 2002. №5 (8). С.169182.
92. Фролов П.Д. Вплив соціально шкидливої інформації як предмет експертної оцінки // Наук. студії із соц. та політ. психології. К.: Міленіум, 2002. №6 (9). С.143153.
93. Киричук О.В., Роменець В.А., Татенко В.О., Кириленко Т.С., Маноха І.П. Основи психології: Підручник для студ. вищ. навч. закл. / Олександр Васильович Киричук (ред.), Володимир Андрійович Роменець (ред.). — 5. вид., стер. — К. : Либідь, 2002. — 632 с.
94. Рукавишников В.О. Социальная напряженность: диагноз и прогноз // Социс. 1992. №3. С. 79-93.
95. Гроф С. За пределами мозга. Рождение, смерть и трансценденция в психотерапии / А. Андрианов (пер.с англ.). — 3. изд. — М.: Институт Трансперсональной Психологии, 2000. — 498 с.
96. Гроф С., Беннетт Х. Холотропное сознание: Три уровня человеческого сознания и как они формируют нашу жизнь. — М.: Издательство Трансперсонального Института, 1996. — 245 с.
97. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. Редактор-составитель Райгородский Д.Я.. Самара: Издательский Дом «БАХРАХ», 1998. 672 с.
98. Гарбузов В.И. Ценности и безусловно-регелятивные диспозиции. — М.: Черо- Паблишер, 2004. — 176 с.
99. Альманах психологичных тестов. М.: «КСП», 1996. - 400 с.
100. Назаров М.М. Массовая коммуникация в современном мире: методологии а