Соколова Яна Анатоліївна. Основні положення методики розслідування викрадення людини

brief description

Національна академія прокуратури України

На правах рукопису

Соколова Яна Анатоліївна

УДК 343.98

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ МЕТОДИКИ РОЗСЛІДУВАННЯ
ВИКРАДЕННЯ ЛЮДИНИ

Спеціальність 12.00.09 кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Салтевський Михайло Васильович,
доктор юридичних наук, професор,
Заслужений діяч науки і техніки України

Київ 2009
ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1 КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИКРАДЕННЯ ЛЮДИНИ 12
1.1. Способи викрадення людини в системі криміналістичної характеристики. 12
1.2. Особа злочинця. 29
1.3. Особа потерпілого. 47
1.4. Типові сліди злочину. 52
Висновки до розділу 1. 62
РОЗДІЛ 2 поЧатковий ЕТАП РОЗСЛІДУВАННЯ ВИКРАДЕННЯ ЛЮДИНИ 65
2.1.Обставини, що підлягають встановленню, та інші джерела доказів при розслідуванні викрадення людини. 65
2.2. Типові слідчі ситуації при розслідуванні викрадення людини. 75
2.3. Слідчі версії та планування розслідування викрадення людини. 84
2.4. Особливості проведення окремих слідчих дій при розслідуванні викрадення людини 93
Висновки до розділу 2. 139
РОЗДІЛ 3 основні завдання розслідування викрадення людини та ПОБУДОВа типових тактичних операцій.. 141
3.1.Поняття і види тактичних (проміжних) завдань розслідування при викраденні людини 141
3.2. Сутність і роль типових тактичних операцій в організації розслідування. 148
3.3.Види і характеристика окремих тактичних операцій при розслідуванні викрадення людини. 156
Висновки до розділу 3. 169
ВИСНОВКИ.. 171
ДОДАТКИ.. 174
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 213
ВСТУП

Актуальність теми. Останнім часом в Україні зростає кількість злочинів, зареєстрованих за ст. 146 Кримінального кодексу (КК) України. За даними судової статистики, у 2002 р. було виявлено 177 випадків незаконного позбавлення волі або викрадення людини, у 2003 р. їх кількість збільшилася на 15,8% порівняно з відповідними даними за 2002 р. (зареєстровано 205 таких злочинів), а в 2004 р. 172 випадки незаконного позбавлення волі або викрадення людини [6; 7; 8]. Так, за даними Департаменту інформаційних технологій МВС України, у 2005 р. за ст. 146 КК України було зареєстровано 178, з них розкрито 147 злочинів; у 2006 р. 233, з них розкрито 200; у 2007 р. 256, з них розкрито 197; у 2008 р. 279, з них розкрито 234.
Україна нині перебуває в надзвичайно складних умовах: зміни, які відбуваються у суспільстві, перерозподіл сфер впливу призводять до загострення криміногенної ситуації, виникнення нових видів злочинної діяльності. На пожвавленні динаміки зареєстрованих злочинів (зокрема таких, як незаконне позбавлення волі, викрадення людини, торгівля людьми) позначився і досить високий рівень їх латентності. В Україні триває процес професіоналізації злочинної діяльності, що сприяє, зокрема, зухвалості та агресивності злочинців, які дедалі частіше вдаються до викрадення людей. Наведені факти й обумовили необхідність розроблення засобів реагування, вдосконалення процесу забезпечення правоохоронних органів ефективними криміналістичними методиками, прийомами та рекомендаціями, спрямованими на зменшення кількості злочинних проявів.
Конституція України проголошує: людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Відповідно і зміст кожного нормативного акта має ґрунтуватися на цьому положенні. Це стосується і кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за викрадення людини. Детальне вивчення свідчить, що її зміст, а також практика її правозастосування потребують наукового осмислення. Розкриття та розслідування викрадення людини являє собою велику складність для практичних працівників через його ретельну підготовку, мінімальну кількість слідів. Питання розслідування цього виду злочинів наразі недостатньо розроблені в криміналістичній теорії. У підручниках з криміналістики та в окремих методичних посібниках не запропонована методика розслідування викрадення людини.
Забезпечення всебічного, повного, об’єктивного, швидкого та ефективного розслідування викрадення людини й обумовило потребу проведення наукового дослідження, пов’язаного з проблемами боротьби з викраденням людини, розробленням криміналістичної характеристики, а також методики розслідування означеного виду злочинів, виділенням типових тактичних операцій та наданням практичних рекомендацій працівникам правоохоронних органів.
Вагомий внесок у розроблення теоретичних засад формування методик розслідування окремих категорій злочинів зробили такі вчені-криміналісти України та інших держав: В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, О.М. Васильєв, А.Ф. Волобуєв, В.К. Гавло, І.Ф. Герасимов, В.Г. Гончаренко, Л.Я. Драпкін, А.В. Дулов, В.А. Журавель, А.В. Іщенко, Н.І. Клименко, О.Н. Колесниченко, В.П. Колмаков, В.О. Коновалова, В.С. Кузьмічов, В.К. Лисиченко, В.Г. Лукашевич, Г.А. Матусовський, В.О. Образцов, М.В. Салтевський, В.В. Тіщенко, В.Ю. Шепітько та ін.
Безпосередньо проблематика розслідування викрадення людини досліджувалась у роботах Р.А. Адельханяна, І.О. Анфіногенової, В.П. Лаврова, В.В. Олішевського, О.Й. Дворкіна, А.М. Дубровіної, Ю.М. Самойлова, В.М. Ісаєнка, А.Ш. Різаєва. Кримінально-правові та кримінологічні проблеми викрадення людей і дітей розглядалися у роботах О.О. Володіної, В.В. Голіни, Н.Е. Мартиненко та ін.
Незважаючи на вагомий внесок названих науковців у дослідження зазначеної проблеми, більшість теоретичних і практичних аспектів розслідування викрадення людини на сьогодні залишаються недослідженими, а слідча практика недостатньо забезпечена науково обґрунтованими рекомендаціями. Розслідування викрадення людини буде ефективним за умови розроблення сучасної криміналістичної методики розслідування цих злочинів, яка б ґрунтувалася на новітніх положеннях теорії криміналістики. Викладені обставини обумовили вибір теми наукового дослідження та вказують на її актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Комплексної програми профілактики правопорушень на 20072009 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006р. №1767, та плану наукових досліджень Національної академії прокуратури України за напрямом «Діяльність органів прокуратури з протидії злочинності» (номер державної реєстрації 01080009864).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення основних положень методики розслідування викрадення людини, формулювання рекомендацій працівникам правоохоронних органів щодо ефективного застосування отриманих результатів під час розкриття та розслідування зазначеного виду злочинів.
Для досягнення поставленої мети було сформульовано такі взаємопов’язані завдання:
розробити криміналістичну характеристику викрадення людини, визначити її елементний склад, проаналізувати кожен з її елементів та встановити зв’язки між ними, спираючись на результати проведеного узагальнення судово-слідчої практики;
виокремити та описати способи підготовки, вчинення та приховування викрадення людини;
сформулювати типові для цього виду злочинів криміналістичні ознаки особи злочинця та потерпілого;
виділити та класифікувати типові сліди викрадення людини;
з’ясувати особливості вчинення викрадення людини організованою групою;
визначити обставини, що підлягають встановленню під час розслідування викрадення людини, та інші джерела доказів;
розкрити особливості та надати рекомендації щодо організації та планування розслідування розглянутих злочинів, у тому числі при вчиненні викрадення людини організованою групою; сформулювати типові версії, характерні для початкового етапу розслідування викрадення людини;
виявити типові слідчі ситуації, що виникають на початковому етапі розслідування викрадення людини, та виділити основні напрями розслідування названої категорії злочинів;
визначити особливості тактики проведення окремих слідчих дій на початковому етапі розслідування, у тому числі при вчиненні викрадення людини організованою групою;
сформулювати тактичні (проміжні) завдання розслідування викрадення людини та розробити типові тактичні операції, спрямовані на їх вирішення.
Об’єктом дослідження є діяльність правоохоронних органів, спрямована на розкриття і розслідування цієї категорії злочинів.
Предметом дослідження є основні положення методики розслідування викрадення людини.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становлять положення теорії пізнання і загальної теорії криміналістики. У процесі проведення цього дослідження застосовувалися загальнонаукові та спеціальні методи дослідження: порівняльно-правовий для порівняльного аналізу думок учених та окремих положень нормативно-правових актів; системно-структурний для типізації слідчих ситуацій, розроблення типових тактичних операцій, спрямованих на вирішення тактичних (проміжних) завдань розслідування, системи типових версій при розслідуванні викрадення людини; формально-логічний для класифікації способів і слідів викрадення людини; функціональний для дослідження окремих елементів криміналістичної характеристики викрадення людини; статистичний для вивчення стану, динаміки та ефективності боротьби правоохоронних органів із зазначеними злочинами, під час аналізу та узагальнення кримінальних справ про викрадення людини, а також для анкетування та інтерв’ювання слідчих МВС України та прокуратури України.
Нормативну основу дослідження становлять Конституція України, закони України, кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, нормативно-правові акти, які регламентують організацію і діяльність правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю.
Емпіричною базою дисертаційного дослідження є результати узагальнення та аналізу 100 кримінальних справ про викрадення людини, розглянутих судами різних областей України протягом 19982008 рр.; дані статистичних звітів МВС України, Генеральної прокуратури України; результати анкетування та інтерв’ювання слідчих органів МВС України та прокуратури (опитано 150 слідчих з різних регіонів країни).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером і змістом розглянутих питань дисертація є одним із перших у вітчизняній криміналістичній літературі комплексним монографічним дослідженням. У ньому, ґрунтуючись на сучасних положеннях загальної теорії криміналістики, узагальненні кримінальних справ з викрадення людини розроблено основні положення методики розслідування викрадення людини, сформульовано тактичні (проміжні) завдання розслідування цього виду злочинів, наведено тактичні операції та сформульовано рекомендації, спрямовані на вдосконалення діяльності правоохоронних органів з розкриття та розслідування зазначеної категорії справ.
У роботі пропонується низка нових у теоретичному плані та важливих для практичної діяльності положень, висновків і рекомендацій, у тому числі:
вперше:
запропоновано авторську структуру способу вчинення викрадення людини, який включає такі елементи: захоплення, переміщення, утримання і вплив;
визначено коло осіб, які виконують певні функції у механізмі викрадення людини (організатор, викрадач, помічник, посередник);
вирізнено певні групи (категорії) свідків залежно від виду інформації, якою вони володіють;
виокремлено тактичні (проміжні) завдання розслідування викрадення людини, обумовлені наявними у справі доказами та спрямовані на з’ясування обставин, які необхідно встановити під час розслідування зазначеного виду злочинів;
розроблено і запропоновано структуру типових тактичних операцій, спрямованих на вирішення тактичних (проміжних) завдань розслідування викрадення людини («Особа викрадача», «Зв’язок викрадача з організованими формуваннями», «Склад і рольові функції злочинної групи», «Розшук і затримання викрадача», «Груповий обшук», «Соціальний статус жертви», «Розшук викраденої особи», «Зв’язки жертви», «Обставини (умови) викрадення людини», «Механізм вчинення (організації) викрадення людини», «Знаряддя злочину», «Віктимність жертви»);

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у розробленні основних положень методики розслідування викрадення людини на основі комплексного підходу до цієї проблеми. Проведене дослідження, на думку автора, сприятиме подальшому розвитку криміналістичної методики, зробить певний внесок у практичну діяльність з виявлення, розкриття та розслідування викрадення людини. Головними теоретичними і прикладними результатами роботи є такі висновки:
1. Під час розслідування викрадення людини необхідно враховувати особливості криміналістичної характеристики, яка базується на основі встановлених у процесі узагальнення слідчої практики типових ознак, що мають значення для розкриття та розслідування зазначеної категорії злочинів. Криміналістична характеристика викрадення людини являє собою узагальнюючу інформаційно-описову модель, що акумулює відомості про такі елементи, як: способи викрадення людини, особа злочинця, особа потерпілого, типові сліди злочину.
2. При дослідженні методики розслідування викрадення людини особливе значення має встановлення способу злочину. Розглянуто найбільш типові способи викрадення людини, серед яких: а) фізичне насильство; б) обман; в) психічне насильство; г) використання безпорадного стану потерпілого. При викраденні людини складові елементи способу злочину не сприяють досягненню мети злочинної діяльності, тому запропоновано авторську структуру способу вчинення викрадення людини. Визначено підстави класифікації способів вчинення викрадення людини, а саме: 1) залежно від використання знарядь вчинення злочину; 2) за особою злочинця; 3) залежно від форми насильства.
3. Встановлено основні ознаки особи, що вчиняє викрадення людини. Визначено осіб, які виконують певні функції у механізмі викрадення людини, наведено характеристику цих осіб. При аналізі особи потерпілого виокремлено групи осіб, які характеризуються найбільшою віктимністю при вчиненні злочинів розглянутої категорії.
4. Виділено та класифіковано типові сліди вчинення викрадення людини. Визначено найбільш поширені сліди, що залишаються на місці захоплення (викрадення) особи та місці її утримання. Запропоновано схематичне зображення класифікації зазначених вище слідів. Дослідження слідів, виявлених під час розслідування викрадення людини, може дати необхідні відомості: а) для встановлення механізму події злочину; б) висунення слідчих версій; в) виявлення інших речових доказів та їх подальшого експертного дослідження.
5. Визначено, що коло обставин, які підлягають встановленню при розслідуванні викрадення людини, є специфічним та визначається, виходячи з вимог кримінального, кримінально-процесуального законодавства та практики розслідування зазначеного виду злочинів.
6. У роботі на основі узагальнення кримінальних справ та інтерв’ювання слідчих розроблено рекомендації щодо організації і планування розслідування викрадення людини. Визначено особливості планування розслідування викрадення людини, вчиненого за попередньою змовою групою осіб або організованою групою. Встановлено, що ефективності розслідування цього виду злочинів можна досягти лише за умови роботи слідчо-оперативної групи протягом усього досудового слідства, використання оперативно-технічних засобів і залучення фахівців.
7. Розроблено практичні рекомендації щодо висунення слідчих версій, підставою для яких є аналіз виявленої інформації при проведенні окремих слідчих дій. Запропоновано удосконалену систему типових слідчих версій, що висуваються на початковому етапі розслідування: про способи вчинення викрадення людини; про осіб, що вчинили викрадення людини, та мотиви; про можливі місця утримання викраденої особи.
8. Важливою умовою ефективного розслідування викрадення людини є виявлення типових слідчих ситуацій, що виникають на початковому етапі розслідування. Запропоновано слідчі ситуації, які ґрунтуються на результатах узагальнення слідчої та судової практики залежно від наявності даних про обставини вчинення й особу, що вчинила викрадення людини.
9. Теоретичне і практичне значення при розслідуванні викрадення людини має проведення початкових слідчих дій, які відрізняються специфікою. Розглянуто особливості тактики проведення окремих слідчих дій взагалі та при вчиненні викрадення людини організованою групою зокрема. Вирізнено певні групи (категорії) свідків, серед яких: а) свідки-очевидці захоплення потерпілого; б) свідки насильницького утримання викраденої особи; в) свідки, які можуть повідомити про події, що передували викраденню людини; г) особи, яким можуть бути відомі будь-які факти про вчинений злочин від інших осіб; ґ) особи, які знають підозрюваних (обвинувачених). Запропоновано предмети допиту свідка, потерпілого, підозрюваного та обвинуваченого. Також визначено обставини, які слід з’ясувати під час допиту організаторів злочинної групи та виконавців.
10. Визначено тактичні (проміжні) завдання розслідування викрадення людини та розроблено специфічні тактичні операції, спрямовані на вирішення цих тактичних (проміжних) завдань: «Особа викрадача», «Зв’язок викрадача з організованими формуваннями», «Склад і рольові функції злочинної групи», «Розшук і затримання викрадача», «Груповий обшук», «Соціальний статус жертви», «Розшук викраденої особи», «Зв’язки жертви», «Обставини (умови) викрадення людини», «Механізм вчинення (організації) викрадення людини», «Знаряддя злочину», «Віктимність жертви». Розробка типових тактичних операцій допоможе оптимізувати процес розслідування викрадення людини.