СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З МІЖНАРОДНОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ ЮНЕСКО У СФЕРІ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

brief description

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ
І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ
На правах рукопису

КРЕГУЛ ІВАН ЮРІЙОВИЧ
УДК: 386:681.3

СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З МІЖНАРОДНОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ ЮНЕСКО У СФЕРІ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
доктор юридичних наук, професор
Арістова Ірина Василівна

Київ – 2012
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………..………..4
РОЗДІЛ 1 Теоретико-методологічні засади співробітництва України з міжнародною організацією ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні ………………………………………...……14
1.1 Загальноправова характеристика інформаційного суспільства: поняття, підходи, моделі…………………………………………………………..…….14
1.2 Концептуальні засади державної політики України щодо розвитку інформаційного суспільства ………………………………………………....26
1.3 Ґенеза концептуальних засад розбудови глобального інформаційного суспільства у міжнародних документах….……………………….....40
1.4 Поняття, принципи та роль міжнародного співробітництва у розвитку інформаційного суспільства………………………………………………….59
1.5 Загальноправова характеристика ЮНЕСКО як спеціалізованої установи ООН: історія, статутні цілі, завдання та принципи діяльності…………………………………………………………………………………69
Висновки до розділу 1……………………………………………….....81
РОЗДІЛ 2 Організаційно правові засади співробітництва України з міжнародною організацією ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні……………………......…………………......85
2.1 Організаційно-правовий механізм співробітництва України з ЮНЕСКО: сутність, модель, структура………………………………………………..85
2.2 Сфера правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні: національна складова…………………………………………107
2.3 Сфера правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні: міжнародна складова………………………………………....131
2.4 Організаційно-правовий механізм співробітництва України з ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні: історично-правовий аналіз становлення, організаційно-правові заходи..……………………………………………………………………………….….157
Висновки до розділу 2…………………………………..…………….185
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….190
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………...204
ДОДАТКИ………………………………………………………………………....228

ВСТУП
Актуальність теми. Інтеграційні, глобалізаційні процеси, що відбуваються на протязі останніх десятиріч у світовому суспільстві, вимагають від України належного спрямування державного та суспільного розвитку, послідовних, виважених кроків держави щодо якісного забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Перехід суспільства від індустріального до інформаційного суспільства та, нарешті, до суспільства, побудованого на знанні, визначають головні етапи, які має пройти Україна. Водночас, на цьому шляху слід враховувати і реально існуючі позитивні й негативні тенденції глобалізації у світі, налагоджуючи дієву співпрацю України зі світовою спільнотою.
Реалії сьогодення свідчать, з одного боку, що суттєвим кроком на шляху розбудови інформаційного суспільства в Україні постає усвідомлення державою необхідності формування оновленої державної політики, належного правового регулювання суспільних відносин, що виникають на новому етапі розвитку суспільства. Водночас, з іншого боку – про недостатню розробку механізмів реалізації завдань розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки, зокрема, механізмів співпраці з міжнародними організаціями.
Розуміючи значення проведення фундаментальних та прикладних досліджень з питань розвитку інформаційного суспільства, юридична наукова спільнота України активно здійснює наукові пошуки у зазначеному напряму (передусім, фахівців у галузі інформаційного права). Враховуючи те, що наука «інформаційне право» в Україні знаходиться лише на етапі становлення, зрозуміло, що не усі аспекти розвитку інформаційного суспільства знайшли своє наукове осмислення та опрацювання. Наприклад, відсутнє одностайне розуміння понять «інформаційні відносини», «інформаційні правовідносини», «інформаційне законодавство», «механізм міжнародної співпраці»; поза увагою залишаються проблеми використання концепції міжнародного (інформаційного) «м’якого права» задля удосконалення інформаційного законодавства; недостатньо уваги приділяється становленню нових інститутів інформаційного права, у тому числі інституту міжнародного співробітництва з питань розвитку інформаційного суспільства.
Наукове-теоретичне підґрунтя дослідження склали наукові праці українських та російських фахівців в галузі загальної теорії держави і права, інформаційного права, адміністративного права, міжнародного права, соціології: В.Б. Авер’янова, І.В. Арістової, Г.В. Атаманчука, О.А. Баранова, І.Л. Бачило, К.І. Бєлякова, В.М. Брижка, В.Д. Гавловського, О.О. Городова, В.С. Гуславського, Л.М. Задорожньої, Р.А. Калюжного, В.О. Копилова, Б.А. Кормича, Т.А. Костецької, О.В. Кохановської, С.П. Кудрявцевої, Б.П. Курашвілі, В.Н. Лопатина, І.І. Лукашука, А.І. Марущака, В.Г. Машликіна, П.В. Мельника, М.М. Рассолова, О.Ф. Скакун, В.М. Скалацького, С.Г. Стеценка, Ю.О. Тихомірова, М.А. Федотова, В.Д. Хахановського, В.С. Цимбалюка, М.Я. Швеця та ін.
Разом з тим, незважаючи на наявність широкого спектру різнопланових наукових публікацій з правових проблем розвитку інформаційного суспільства, необхідно визнати відсутність комплексного підходу до визначення організаційно-правових засад співробітництва України з міжнародними організаціями задля формування правового підґрунтя суспільства, заснованого на знанні, а також нерозвиненість традицій вивчення досвіду Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури (далі – ЮНЕСКО) щодо формування організаційно-правових механізмів розбудови суспільств знань та недостатність зусиль, спрямованих на імплементацію норм міжнародного інформаційного права та рекомендаційних норм ЮНЕСКО щодо впровадження нової етики суспільств знань у національне інформаційне законодавство. Таким чином, необхідність формування та удосконалення організаційно-правових засад співробітництва України з ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні (в межах інформаційного та адміністративного права), а також відсутність предметних наукових праць з цієї проблематики, зумовлюють актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до основних положень Закону України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки» щодо розробки правових механізмів співпраці України з міжнародними організаціями. Робота також виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри адміністративного та фінансового права Національного університету біоресурсів і природокористування України та згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної цільової програми «Наука в університетах на 2008–2012 роки» від 18 липня 2007 року.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі вивчення наукових праць у галузі юриспруденції, міжнародного досвіду та законодавства, чинного законодавства України та відповідних підзаконних нормативно-правових актів, узагальнення практики їх реалізації розробити та удосконалити організаційно-правові засади співробітництва України з ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні і з’ясувати перспективи використання правових стандартів ЮНЕСКО щодо розбудови суспільств знань під час систематизації інформаційного законодавства та удосконалення відповідних адміністративно-правових актів, надати науково обґрунтовані пропозиції та рекомендації щодо розвитку науки «інформаційне право» та відповідної галузі права, а також удосконалення інформаційного законодавства України в умовах становлення суспільства знань.
Для досягнення поставленої мети визначено наступні завдання дослідження:
- визначити концепцію формування теоретико-методологічних засад співробітництва України з міжнародною організацією ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні;
- надати загальноправову характеристику інформаційного суспільства;
- визначити концептуальні засади державної політики України щодо розвитку інформаційного суспільства;
- проаналізувати ґенезу концептуальних засад розбудови глобального інформаційного суспільства, що закріплені у міжнародних документах;
- з’ясувати поняття, принципи та роль міжнародного співробітництва у розвитку інформаційного суспільства;
- висвітлити історію, статутні цілі, завдання міжнародної організації ЮНЕСКО та розкрити роль ЮНЕСКО у розвитку інформаційного суспільства;
- сформулювати концепцію формування організаційно-правових засад співробітництва України з ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні;
- визначити поняття та структуру організаційно-правового механізму співробітництва України з ЮНЕСКО в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні;
- дослідити сутність та призначення сфери правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні, розкрити класифікацію та особливості формування й розвитку зазначеної сфери;
- проаналізувати результати функціонування організаційно-правового механізму співробітництва України з ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні та визначити напрямки удосконалення цієї сфери;
- сформулювати конкретні пропозиції та рекомендації з досліджуваних питань, а також надати їх до проекту Інформаційного кодексу України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у процесі співробітництва України з міжнародною організацію ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні.
Предметом дослідження є інформаційно-правові, адміністративно-правові, організаційні та теоретико-методологічні засади співробітництва України з міжнародною організацію ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні у напрямку суспільства знань.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження постає сукупність методів і прийомів наукового пізнання, як загальнонаукових, так і спеціальних: діалектичний, історичний, логічний, системний аналіз, статистичний, системно-структурний, порівняльно-правовий, логіко-семантичний, формально-юридичний та ін. Провідним виступає загальнонауковий діалектичний метод пізнання організаційно-правових засад співробітництва України з ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні, який дозволяє розглянути їх у взаємозв’язку окремих елементів, виявити усталені напрямки і закономірності в цілому. Застосування методів і прийомів наукового пізнання спрямовується системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.3, 1.4, 2.1 – 2.3). За допомогою історично-правового методу досліджено ґенезу концептуальних засад розвитку глобального інформаційного суспільства у міжнародних документах, розбудову ЮНЕСКО як спеціалізованої установи ООН та становлення організаційно-правового механізму співробітництва України з ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні (підрозділи 1.3, 2.4). Формально-логічний та соціологічний методи дозволили визначити моделі інформаційного суспільства та значення концептуальних засад державної політики України щодо розвитку інформаційного суспільства для реалізації концепції суспільств знань, запропонованої ЮНЕСКО (підрозділи 1.1, 1.2). Статистичний та порівняльно-правовий методи використовувалися для обґрунтування необхідності узгодження положень національного інформаційного законодавства з рекомендаційними актами ЮНЕСКО та окреслення шляхів удосконалення цього законодавства (підрозділи 2.3, 2.4) За допомогою формально-юридичного методу досліджувалися норми вітчизняних нормативно-правових актів та відповідних актів ЮНЕСКО, що регулюють інформаційні відносини під час розвитку інформаційного суспільства в Україні та відносини співробітництва України з ЮНЕСКО, обґрунтовувалися висновки і пропозиції щодо їх зміни та доповнення (розділ 2). Системно-структурний метод сприяв аналізу організаційно-правового механізму зазначеного співробітництва, сфери правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні (підрозділи 2.1 – 2.3).
Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, міжнародних актів ЮНЕСКО, які постають правовим підґрунтям удосконалення співробітництва України з міжнародною організацією ЮНЕСКО задля формування правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні. Інформаційну і емпіричну основу дослідження становлять політико-правова публіцистика, довідкові видання та статистичні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці та застосуванні авторського підходу до визначення інформаційно-правових, адміністративно-правових, організаційних та теоретико-методологічних засад співробітництва України з міжнародною організацією ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні у напрямку суспільства знань і визначається тим, що дисертація є першою у вітчизняній науці інформаційного права комплексним дослідженням цієї проблематики у форматі монографічної роботи. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
вперше:
- запропоновано та обґрунтовано авторську концепцію формування теоретико-методологічних засад співробітництва України з ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні, невід’ємними взаємодіючими складовими, якої постають: теорії та моделі інформаційного суспільства; концептуальні засади державної політики України щодо розвитку інформаційного суспільства; концептуальні засади розбудови глобального інформаційного суспільства, що закріплені у міжнародних документах; теорія прав людини; принципи міжнародного співробітництва; загальноправова характеристика діяльності ЮНЕСКО як спеціалізованої установи ООН; наука та галузь «інформаційне право» як комплексна галузь права, на яку здійснює суттєвий вплив міжнародне інформаційне право;
- надано тлумачення поняття «національний організаційно-правовий механізм співробітництва України з ЮНЕСКО», яке акцентує увагу на необхідності співпраці відповідних державних та недержавних інституцій, правове забезпечення діяльності яких є необхідною складовою зазначеного механізму;
- запропоновано та обґрунтовано модель організаційно-правового механізму співробітництва України з ЮНЕСКО, яка базується на особливостях інституційного та правового забезпечення співробітництва як з боку України, так і ЮНЕСКО, а також на системному уявленні про механізм;
- запропоновано та обґрунтовано модель міжнародної складової сфери правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні, яка враховує співробітництво України з ЮНЕСКО; класифікацію сфери за критерієм різновидності міжнародних актів ЮНЕСКО; можливість розгляду міжнародної складової сфери як «джерела» для удосконалення національної складової зазначеної сфери; єднальний, координуючий характер міжнародного та національного інформаційного права;
- запропоновано, обґрунтовано та реалізовано авторський підхід щодо розробки організаційно-правових засад співробітництва України з ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні, який виходить із системного погляду на організаційно-правовий механізм співробітництва України з ЮНЕСКО та сферу правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні;
удосконалено:
- тлумачення поняття «міжнародне співробітництво щодо розвитку інформаційного суспільства»: це новий загальновизнаний рівень співробітництва щодо спільного виробництва та спільного використання знань, що ґрунтується на повазі колективних прав та впроваджує принцип дотримання балансу колективних прав та прав людини, який реалізується, серед іншого, в межах концепції міжнародного «м’якого права»;
- підхід до формування та удосконалення сфери правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні, який комплексно враховує національну складову та міжнародну складову, що зумовлена визначальним внеском ЮНЕСКО у розробку правового підґрунтя суспільств, заснованих на знанні;
- підхід щодо формування національної складової сфери правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні, який виходить із понятійного апарату теорії держави і права, системного світорозуміння та авторської концепції визначення елементів національної складової зазначеної сфери;
дістало подальшого розвитку:
- позиція щодо місця інституту державної інформаційної політики у національній системі права: запропоновано розглядати цей інститут як комплексний інститут права, який включає норми інформаційного та адміністративного права;
- перелік принципів міжнародного співробітництва: запропоновано включити принцип дотримання балансу колективних прав та прав людини в умовах розбудови суспільств знань; перелік колективних прав людини: запропоновано включити нове право – право на спільне використання знань;
- концепція юридичних джерел інформаційного права, серед яких провідне місце займає інформаційне законодавство, систематизації (кодифікації) якого має передувати етап впровадження у правотворчість концепції міжнародного «м’якого права» (передусім, інформаційного), яка включає, серед іншого, рекомендаційні правові норми ЮНЕСКО щодо розбудови суспільств, заснованих на знанні;
- інституалізація галузі інформаційного права, що передбачає виокремлення нового інституту інформаційного права – права міжнародного співробітництва в умовах розбудови суспільства знань в Україні;
- пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні до Закону України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» та до проекту Інформаційного кодексу України.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
- у науково-дослідній сфері – основні положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки інституту інформаційного права – права міжнародного співробітництва в умовах становлення суспільства знань в Україні;
- у правотворчості – висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані у дисертації, можуть бути використані для підготовки проекту Інформаційного кодексу України та внесення змін і уточнень до Закону України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки» (про що є Довідка Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації від 12 грудня 2011 р. №04-33/14-418);
- у правозастосовній діяльності – використання одержаних у дисертації результатів дозволить підвищити ефективність діяльності відповідних державних інституцій, що постають невід’ємною складовою організаційно-правового механізму співробітництва України з ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні (про що є довідка Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України від 08 грудня 2011р. №16/3-1338);
- у навчальному процесі – матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників та навчальних посібників з навчальних дисциплін «Інформаційне право», «Міжнародне інформаційне право» та при викладанні зазначених дисциплін (про що є акт впровадження Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства Національного університету біоресурсів і природокористування України від 7 грудня 2011 р. №153).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень науки інформаційного права, всі сформульовані в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на: Міжнародній науково-практичній конференції «Правові проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Харків, 24 лютого 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні тенденції розвитку національного законодавства України» (м. Київ, 20 травня 2011 р.); Всеукраїнській конференції «Сучасний стан та перспективи розвитку української правової системи» (м. Львів, 16 липня 2011 р.), а також на теоретичних семінарах та засіданнях кафедри адміністративного та фінансового права Національного університету біоресурсів і природокористування України.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у трьох наукових статтях, які опубліковані у фахових юридичних виданнях, та трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації відображає мету та завдання дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, які об’єднують дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 230 сторінки. Список використаних джерел складається із 255 найменувань і займає 24 сторінки, додатки займають 3 сторінки.

bibliography

ВИСНОВКИ
У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу міжнародного законодавства, чинного законодавства України і практики реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення нового наукового завдання щодо формування та удосконалення організаційно-правових засад співробітництва України з міжнародною організацією ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні в напрямку суспільства знань, що виявляється у наступному.
Розроблено модель співробітництва України з ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні, яка ґрунтується на: а) авторській концепції формування теоретико-методологічних засад співробітництва України з ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні; б) авторському підході щодо розробки організаційно-правових засад співробітництва України з ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні; в) концепції суспільств знань, запропонованої ЮНЕСКО; г) положеннях науки «інформаційне право», взаємодії національного та міжнародного інформаційного права та розвитку нового інституту інформаційного права – права міжнародного співробітництва в умовах розбудови суспільства знань в Україні.
Наукове значення вирішення зазначеного вище завдання полягає у: а) поглибленні досліджень щодо розробки ефективних правових механізмів реалізації Основних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні, у тому числі правових механізмів активної міжнародної співпраці з міжнародними організаціями; б) подальшому розвитку сучасної концепції інформаційного права, яке тісно взаємодіє з міжнародним інформаційним правом в умовах розбудови суспільств, заснованих на знанні.
Практична цінність роботи зумовлена розробкою та впровадженням відповідних положень дисертації в діяльність органів державної влади України задля удосконалення співробітництва України з міжнародною організацією ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні в напрямку суспільства знань.
Результати вирішення поставленого завдання знайшли своє відображення у розробці пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення чинного інформаційного законодавства з питань розробки категоріального апарату проблеми удосконалення співробітництва України з ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні; визначення напрямків створення правового фундаменту суспільства знань в Україні ін.
Обґрунтуванню та розробці моделі співробітництва України з ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні сприяли дослідження теоретико-методологічного підґрунтя зазначеного співробітництва. Відповідно до авторської концепції, таким підґрунтям постають як існуючі теоретичні напрацювання, так і поглиблені їх тлумачення та розвиток. Отримано висновок, що теоретико-методологічні засади складають ті положення, які стосуються: а) теорій та моделей інформаційного суспільства; б) концептуальних засад державної політики України щодо розвитку інформаційного суспільства; в) концептуальних засад розбудови глобального інформаційного суспільства, що закріплені у міжнародних документах; г) теорії прав людини; д) принципів міжнародного співробітництва; е) загальноправової характеристики діяльності ЮНЕСКО як спеціалізованої установи ООН; ж) науки та галузі «інформаційне право» як комплексної галузі права, на яку здійснює суттєвий вплив міжнародне інформаційне право.
Показано, що правове забезпечення як розбудови інформаційного суспільства в Україні, так і співробітництва України з ЮНЕСКО щодо розвитку інформаційного суспільства має спиратися на теорії інформаційного суспільства, виходити із існування різних етапів та моделей інформаційного суспільства. Проаналізовано позиції вчених щодо визначення сутності інформаційного суспільства та його основних ознак. Це дозволило дійти висновку щодо перспективності концепції суспільства знань.
Досліджено західну та азіатську моделі інформаційного суспільства, що сприяло усвідомленню місця держави, громадянського суспільства та приватного сектору у розбудові інформаційного суспільства; ролі філософських принципів співіснування та співпроцвітання у соціальних трансформаціях; співвідношення приватизації та лібералізації як стратегій розвитку інформаційного суспільства; значення ідеї європейського інформаційного суспільства; сутності основних понять – «інформаційне суспільство», «глобальне інформаційне суспільство», «суспільства знань»; шляхів розвитку інформаційного суспільства в Україні.
Обґрунтовано, що формування та реалізація ефективної державної інформаційної політики – це найважливіше завдання, що постає перед українським суспільством та державою на шляху України до глобального інформаційного суспільства. Наведено основоположні нормативно-правові акти України, які постають правовим підґрунтям державної інформаційної політики. Показано, що на сьогодні поняття державної інформаційної політики, її напрями і способи визначені у Законі України «Про інформацію».
Аналіз чинного законодавства України дозволив усвідомити, що нові умови сьогодення потребують формування концепції державної інформаційної політики та розвитку інформаційного законодавства, яке враховує загальновизнані правові стандарти забезпечення прав людини в умовах глобалізації та розвитку інформаційного суспільства. Визначено основні положення законопроекту «Про Концепцію державної інформаційної політики». Відмічаючи важливість основних напрямів та шляхів реалізації державної інформаційної політики у законодавчій сфері, вважалося за доцільне акцентувати увагу на розширенні міжнародного співробітництва в інформаційній сфері. На нашу думку, виклики процесів глобалізації потребують ефективної міжнародної співпраці щодо забезпечення прав людини, оскільки лише на рівні національного законодавства нейтралізація цих загроз практично неможлива.
Досліджено групу чинників, які сприяють реалізації державної інформаційної політики, а саме: стратегічні рішення, що сформульовані у нормативно-правових актах України; завдання щодо розробки законопроектів; державні програми, що діють та розробляються; загальнодержавні проекти; урядові рішення.
Аналіз Закону України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» дозволив переконатися, що міжнародна співпраця України має здійснюватися з метою: по-перше, узгодження стратегій розвитку інформаційного суспільства; по-друге, сприяння в реалізації універсального підходу до спільних дій; по-третє, зменшення цифрової та інформаційної нерівності. При цьому конкретним кроком у досягненні поставлених цілей постає, серед іншого, розширення співпраці з провідними міжнародними організаціями з розвитку інформаційного суспільства.
Досліджено доктринальні розробки щодо державної інформаційної політики, що дозволило дійти висновку щодо важливості формування комплексного інституту права – інституту державної інформаційної політики. Це, у свою чергу, потребує ґрунтовних досліджень передусім в межах науки «інформаційне право».
Акцентовано увагу на необхідності формування сучасної моделі інформаційного суспільства в Україні, яка враховує як збереження власного культурного, мовного, інтелектуального середовища, так і виважене, координоване державою співробітництво з іншими країнами та міжнародними організаціями, використання їхнього досвіду на основі розкриття та розвитку власного потенціалу. Визначено, що подальше удосконалення національної стратегії розвитку інформаційного суспільства, нормативно-правового забезпечення повинно відбуватися у чіткій відповідності до вимог загальновизнаних міжнародних документів, а також рекомендаційних документів Всесвітньої зустрічі на вищому рівні з питань інформаційного суспільства. Підкреслено необхідність активізації спільних зусиль науковців, представників органів державної влади щодо розробки Інформаційного кодексу України.
Базуючись на дослідженнях вчених щодо визначення проблем глобалізації, з’ясовано, що виникає небезпека втрати цілими суспільствами своєї культурної та національної самобутності, що характерно і для України. Вирішенню зазначеної проблеми має сприяти ґрунтовний, комплексний та зважений підхід до формування глобальної політики, мета якої полягає у взаємоузгодженні та взаємодії загального просування держав на шляху розбудови інформаційного (глобального) суспільства.
Обґрунтовано призначення та роль концепції міжнародного «м’якого права» у національній системі права.
Визначено роль ООН у проведенні самітів з проблем інформаційного суспільства та проаналізовано основні документи Всесвітніх зустрічей на вищому рівні – Декларація принципів, План дій, Програма для інформаційного суспільства, які набули ключового значення у діяльності ЮНЕСКО.
З’ясовано, що ЮНЕСКО з метою гуманізації процесу глобалізації виробила концепцію суспільств, заснованих на знанні. Визначено чотири ключові принципи, на яких має базуватися суспільства, засновані на знанні. Акцентовано увагу на організаційній діяльності ЮНЕСКО щодо проведення міжнародних конференцій, в матеріалах яких відбувався подальший розвиток концепції суспільств, заснованих на знанні. Визначено роль Програми ЮНЕСКО «Інформація для всіх» у реалізації проектів щодо підтримки ініціатив створення елементів суспільств знань.
Обґрунтовано роль доповіді ЮНЕСКО – «До суспільств знань» у визначенні відмінностей концепції суспільств знань від ідеї розвитку інформаційного суспільства. Наголошено, що недостатньо скорочувати цифрову нерівність, необхідно вживати заходи щодо скорочення «когнітивного розриву». З’ясовано, що важливим компонентом моделі суспільств знань є принцип загального доступу до знань, а нова етика в цьому суспільстві заснована на спільному використанні знань та співробітництві. З’ясовано основоположні позиції суспільств знань, що дозволило усвідомити запропоновані ЮНЕСКО рекомендації для підвищення ефективності необхідної політики щодо формування суспільств знань, у тому числі і для України. Обґрунтовано, що положення міжнародних документів (ґенеза яких досліджена у роботі) в галузі суспільств знань – невід’ємна складова теоретико-методологічних засад співробітництва України з ЮНЕСКО щодо правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні.
Запропоновано тлумачити поняття «розвиток інформаційного суспільства» як розбудову суспільств знань за допомогою механізму міжнародного співробітництва, розкриття якого пов’язано із включенням його до теоретико-методологічних засад.
Досліджуючи різноманітнісну ідею ЮНЕСКО щодо моделі суспільств знань, дійшли висновку щодо необхідності співробітництва України саме з ЮНЕСКО, аналіз статутних цілей, завдань, принципів та повноважень якої сприяв поглибленню знань щодо теоретико-методологічних засад співробітництва. Обґрунтовано, що співробітництво України з ЮНЕСКО постає тим фундаментом, на якому Україна буде розвивати відносини з іншими державами та міжнародними організаціями задля гуманізації процесу глобалізації, у тому числі щодо правового забезпечення розбудови суспільств, заснованих на знаннях.
Виходячи із того, що мають розширятися базові права людини в інформаційній сфері під час розбудови суспільств знань, а також розвиватися колективні права, запропоновано розглядати теорію прав людини, яка закріплена передусім у загальновизнаних міжнародних документах, під кутом формування теоретико-методологічних засад співробітництва України з ЮНЕСКО. До того ж обґрунтовано доцільність включення права на спільне використання знань до переліку колективних прав в умовах розбудови суспільств знань. Запропоновано забезпечити реалізацію принципу дотримання балансу колективних прав та прав людини шляхом формування правового забезпечення співробітництва України з ЮНЕСКО, використовуючи концепцію міжнародного «м’якого права», до норм якого належать і норми міжнародних актів ЮНЕСКО. Останні постають також невід’ємною складовою теоретико-методологічного забезпечення співробітництва.
Обґрунтовано роль інформаційного права як комплексної галузі права не лише у забезпеченні усталеності національної системи права, але і в удосконаленні взаємодії різноманітних національних систем права. Запропоновано положення науки «інформаційне право» вважати теоретико-методологічним підґрунтям співробітництва України з ЮНЕСКО.
Зазначено, що принцип свободи інформації не є обмеженим державним кордоном, а тому вважається некоректним використання поняття «інформаційний суверенітет». Підтримана позиція щодо зміщення сфери правового регулювання від чіткої прив’язки до території держав до категорії єдиного інформаційного простору. Це дозволило дійти висновку, що суттєвою особливістю інформаційного права постає його невід’ємна міжнародна складова, значення та обсяг якої має посилюватися за умови розбудови суспільств знань.
Підкреслена роль функцій принципів міжнародного права, у тому числі і принципу міжнародного співробітництва, під час розбудови суспільств знань. Досліджено сутність принципу міжнародного співробітництва, що дозволило усвідомити наступне – співробітництво України з ЮНЕСКО відноситься до основних напрямків міжнародного співробітництва. У історичному аспекті досліджено правові засади співробітництва України з Європейським Союзом, у тому числі і у сфері розбудови інформаційного суспільства, а також співпрацю України з ЮНЕСКО. Це дозволило дійти висновку щодо існування активної позиції України як держави-члена ЮНЕСКО, розвиток якої має відбуватися у процесі розбудови суспільств знань, ідею яких ініційовано саме ЮНЕСКО.
Запропоновано визначення поняття міжнародного співробітництва щодо розвитку інформаційного суспільства – це новий загальноцивілізований рівень співробітництва щодо спільного виробництва та спільного використання знань, який базується на повазі колективних прав людини й прав народів та впроваджує принцип дотримання балансу колективних прав та прав людини, що реалізується в межах концепції міжнародного «м’якого права».
Історично-правовий аналіз створення та діяльності ЮНЕСКО як спеціалізованої установи ООН сприяв отриманню висновку щодо постійного пошуку основними органами ЮНЕСКО ефективних організаційно-правових механізмів об’єднання світової спільноти шляхом співробітництва народів у питаннях освіти, науки і культури в інтересах забезпечення загальної поваги до справедливості, законності прав і основних свобод, проголошених у Статуті ООН для всіх народів. Результати дослідження діяльності ЮНЕСКО у провідних сферах засвідчують той факт, що за допомогою механізму різноманітних програм ця Організація сприяє вирішенню проблем глобалізації в різних країнах світу. Водночас головних зусиль у справі гуманізації проблем глобалізації повинні докладати уряди заінтересованих держав, а ЮНЕСКО постає насамперед координаційним штабом. Безумовно, такий висновок є доцільним і стосовно вирішення проблем розбудови суспільств знань.
Аналіз ролі ЮНЕСКО у підготовці Всесвітніх самітів з інформаційного суспільства дозволяє усвідомити, що одна із сильних сторін ЮНЕСКО – це її здатність і повноваження скликати для участі у своїх заходах ключових експертів та політиків. В якості чесного посередника і нейтрального учасника ЮНЕСКО має унікальні можливості надавати загальну платформу для обміну знаннями і корисними методиками та вироблення відповідних рішень. Враховуючи попередній висновок, а також існування важливої функції ЮНЕСКО – нормотворчої діяльності (розробка міжнародних конвенцій, рекомендацій, багатосторонніх договорів у сферах її компетенції) у роботі отримано обґрунтований висновок щодо необхідності активізації співробітництва України з ЮНЕСКО щодо правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні.
Запропоновано та обґрунтовано авторський підхід щодо розробки організаційно-правових засад співробітництва України з ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні, який передбачає розробку концепції створення та функціонування організаційно-правового механізму співробітництва (далі – ОПМС) України з ЮНЕСКО; розробку моделі формування та удосконалення сфери правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні; системний погляд на зазначений механізм та сферу правового забезпечення задля формування якісно нового правового підґрунтя розбудови інформаційного суспільства в Україні, заснованого на знанні.
Запропоновано та обґрунтовано модель організаційно-правового механізму співробітництва України з ЮНЕСКО, яка ґрунтується на теоретико-методологічних засадах зазначеного співробітництва; системному уявленні про механізм («внутрішня» (національна) та «зовнішня» (міжнародна) взаємодіючі складові); враховує характер співробітництва та потребу у правовому, інституційному, організаційному та ресурсному забезпеченні в умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні в напрямку до суспільства знань.
Надано тлумачення поняття «національний організаційно-правовий механізм співробітництва України з ЮНЕСКО» – це інтегративне утворення із цілісної, ієрархічної, реально працюючої системи державних органів, підприємств та установ, за допомогою яких здійснюється державна влада і реалізується державна функція міжнародного співробітництва України з ЮНЕСКО; системи національних недержавних інституцій, які співробітничають з ЮНЕСКО з метою розвитку інформаційного суспільства в Україні у напрямку до суспільства знань; системи відповідних правових норм, в яких закріплено порядок утворення зазначених інституцій, цілі, завдання, принципи, функції, правовий статус та ін.
Обґрунтовано доцільність широкого та вузького тлумачення внутрішньої складової організаційно-правового механізму. Акцентовано увагу на дослідженні завдань, функцій, принципів, повноважень державних інституцій внутрішньої складової (у вузькому розумінні) зазначеного механізму, а також визначених недержавних інституцій. З’ясовано інституційний склад зовнішньої складової ОПМС; проаналізовано завдання, функції, принципи, структуру та повноваження не лише тих інституцій, які безпосередньо входять до складу ЮНЕСКО, але й тих, що співпрацюють з Організацією на договірній основі.
Введено у науковий обіг поняття «сфера правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства» (далі – СПЗРІС). Досліджено специфіку цієї сфери в Україні, що дозволило запропонувати модель сфери як системного утворення двох взаємодіючих складових – національної та міжнародної (ЮНЕСКО – міжнародна організація). Висунута гіпотеза щодо переліку елементів зазначених складових, перевірка якої була здійснена під час дослідження національної та міжнародної складових СПЗРІС.
Удосконалено підхід щодо формування національної складової сфери правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні, який виходить із понятійного апарату теорії держави і права, системного світорозуміння та авторської концепції визначення елементів національної складової зазначеної сфери. Аналіз понять «нормативно-правова база» та «герменевтична база» дозволив визначитися із змістом національної складової СПЗРІС. Запропоновано структурними елементами національної складової СПЗРІС вважати наступні: нормативно-правові акти; нормативно-правові договори ( у тому числі міжнародні); акти тлумачення норм права. Ґрунтовно досліджено перелічені елементи національної складової СПЗРІС.
Дістала подальшого розвитку концепція юридичних джерел інформаційного права, серед яких провідне місце займає інформаційне законодавство, систематизації (кодифікації) якого має передувати етап впровадження у правотворчість концепції міжнародного «м’якого права» (передусім, інформаційного), яка включає, серед іншого, рекомендаційні правові норми ЮНЕСКО щодо розбудови суспільств, заснованих на знанні. Зазначено, що концепція міжнародного «м’якого права» постає ефективним чинником для удосконалення норм інформаційного права та положень інформаційного законодавства.
Зазначено роль Конституції України як засадничого джерела інформаційного законодавства. Досліджено інформаційне законодавство, використовуючи критерій класифікації – рівень юридичної сили нормативно-правового акту. Для поглиблення загальноправової характеристики нормативно-правових договорів ( у тому числі – міжнародних) здійснено їх класифікацію за різноманітними критеріями. Розкрито значення ратифікації міжнародних договорів у гармонізації міжнародних угод та національного інформаційного законодавства. Доведено корисність та необхідність інтерпретаційних актів під час розвитку інформаційного законодавства в Україні.
Досліджено позитивні та негативні тенденції розвитку національного інформаційного законодавства. Запропоновано напрямки удосконалення національної складової сфери правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні. Перший напрямок пов'язаний із кодифікацією інформаційного законодавства, а другий – з використанням організаційно-правових механізмів ЮНЕСКО.
Запропоновано та обґрунтовано модель міжнародної складової сфери правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні, яка враховує співробітництво України з ЮНЕСКО; класифікацію сфери за критерієм різновидності міжнародних документів ЮНЕСКО; можливість розгляду міжнародної складової сфери як «джерела» для удосконалення національної складової зазначеної сфери; єднальний, координуючий характер міжнародного та національного інформаційного права.
Доведено доцільність врахування особливостей та проблем міжнародного інформаційного права під час дослідження міжнародної складової сфери правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні. Водночас зазначено, що це сприятиме розвитку нового інституту національного інформаційного права – права міжнародного співробітництва в умовах розбудови в Україні суспільства знань.
Всебічно досліджено три елементи міжнародної складової СПЗРІС: міжнародно-правові акти ЮНЕСКО, норми яких мають обов’язкову юридичну силу; рекомендаційні міжнародні акти ЮНЕСКО; рекомендаційні акти міжнародних конференцій під егідою ЮНЕСКО. Обґрунтовано необхідність врахування загальновизнаних принципів міжнародного права та усвідомлення поняття «міжнародно-правова ціль» під час дослідження елементів міжнародної складової СПЗРІС. Доведено доцільність використання під час дослідження міжнародної складової СПЗРІС методу програмно-цільового регулювання, який впроваджується через правові акти-договори та неправові акти-програми. Визначено, що правовим фундаментом дослідження елементів міжнародної складової СПЗРІС постають: Окінавська Хартія глобального інформаційного суспільства, Декларація тисячоліття ООН, Женевська Декларація принципів, Женевський План Дій, Туніське зобов’язання, Туніська програма для інформаційного суспільства.
З’ясовано, що до нормативно-правових актів ЮНЕСКО, що мають обов’язкову юридичну силу, відносяться конвенції ( у спеціальному значенні), деякі протоколи та декларації, перелік та змістовне наповнення яких було визначено у роботі.
Обґрунтовано доцільність дослідження другого елементу міжнародної складової СПЗРІС, спираючись, передусім на концепцію міжнародного «м’якого права». Акцентовано увагу на значенні неправових міжнародних норм (наприклад, морально-політичних) у формуванні міжнародної складової сфери правового забезпечення. Визначено змістовну характеристику другого та третього елементів міжнародної складової СПЗРІС за допомогою відповідного аналізу визначеного переліку рекомендацій ЮНЕСКО та рекомендаційних актів міжнародних конференцій під егідою ЮНЕСКО.
Обґрунтовано, що комплексному дослідженню сфери правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства сприяло проведення її класифікації за різними критеріями (наприклад, за критерієм різновидності норм, за критерієм обов’язкової юридичної сили правових норм). Уточнена запропонована раніше у роботі модель сфери правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні, яка виходила із критерію класифікації – «національна» («міжнародна»). Обґрунтовано, що міжнародна складова СПЗРІС постає для України «джерелом» для удосконалення національної складової СПЗРІС.
Реалізований авторський підхід щодо розробки організаційно-правових засад співробітництва України з ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні, що потребувало «вбудовування» організаційно-правового механізму співробітництва України з ЮНЕСКО у сферу правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні. Досліджено зазначений процес «вбудовування» у історично-правовому аспекті.
Доведено, що забезпечення динаміки ефективного «переходу» юридичних та матеріальних джерел міжнародного інформаційного права (передусім конвенцій та рекомендаційних актів ЮНЕСКО) до національної складової сфери правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні (можливо, розширяючи таким чином перелік джерел національного інформаційного права – передусім, удосконалюючи інформаційне законодавство) відбувається завдяки діяльності організаційно-правового механізму співробітництва України з ЮНЕСКО, яке зорієнтоване на формування й удосконалення сфери правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні у напрямку суспільства знань.
Визначено способи вираження згоди на обов’язковість міжнародних конвенцій ЮНЕСКО та способи узгодження рекомендаційних актів ЮНЕСКО, учасницею яких є Україна, з національним інформаційним законодавством, а також роль різноманітних інституцій (державних та недержавних) внутрішньої складової організаційно-правового механізму співробітництва України з ЮНЕСКО у реалізації цих способів
Ґрунтовно проаналізовано організаційно-правові заходи, що є результатом діяльності організаційно-правового механізму співробітництва України у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні, спираючись на класифікацію статутних напрямків діяльності ЮНЕСКО та, відповідно, напрямки співробітництва цієї Організації з Україною. Дослідження показали: а) необхідність розширення переліку національних інституцій, що постають невід’ємним елементом внутрішньої складової зазначеного механізму; б) доцільність уточнення правового забезпечення діяльності державних інституцій, передусім утвердження нових положень про їх діяльність у зв’язку з реформуванням органів виконавчої влади згідно з Указом Президента України від 9 грудня 2010 року; в) значення міжнародних актів ЮНЕСКО, що мають обов’язкову юридичну силу, в удосконаленні інформаційного законодавства України як провідного юридичного джерела національного інформаційного права; г) роль рекомендаційних актів ЮНЕСКО в опрацюванні перспективних напрямів правового забезпечення розбудови суспільства знань в Україні; д) значення програмних актів ЮНЕСКО у створенні умов для подальшого правового регулювання суспільних відносин на етапі розбудови суспільства знань в Україні.
Розроблено пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні до:
- Закону України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки» щодо коригування стратегічних цілей розвитку інформаційного суспільства в Україні; визначення понять «організаційно-правовий механізм реалізації Основних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні; «механізм інтеграції України у світовий інформаційний простір»; визначення змісту складових організаційно-правових основ розвитку інформаційного суспільства в Україні – правового, інституційного, організаційного, ресурсного забезпечення та ін.;
- проекту Закону України «Про Концепцію державної інформаційної політики» щодо активізації та розширення міжнародного співробітництва України задля розбудови суспільства знань;
- проекту Інформаційного кодексу України щодо впровадження у законотворчу діяльність концепції міжнародного інформаційного «м’якого права» як необхідного етапу перед кодифікацією інформаційного законодавства;
- підзаконних нормативно-правових актів, в яких закріплено положення про діяльність Національної комісії у справах ЮНЕСКО, Національного координатора Міжурядової програми ЮНЕСКО «Інформація для всіх» (Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної Академії наук України та Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України) щодо коригування їх завдань, функцій та повноважень в нових умовах розбудови суспільства знань в Україні;
- концепції розвитку науки «інформаційне право» щодо виокремлення нового інституту інформаційного права – права міжнародного співробітництва в умовах розбудови суспільства знання в Україні та ін..
Визначено напрямки подальших наукових досліджень, пов’язаних з удосконаленням організаційно-правового механізму співробітництва України у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Список використаних джерел
1. Махлуп Ф. Производство и распространение знаний в США / Ф. Махлуп. – М.: Прогресс, 1966. – 462 с.
2. Тоффлер Е. Футурошок / Е. Тоффлер. – М.: Мысль, 1998. – 513 с.
3. Бжезинський З. Между двумя веками. Роль Америки в эру технотроники / З. Бжезинський. – М.: Прогресс, 1970. – 307с.
4. Bell D. The Сoming of Post-industrial Society. A Venture in Social Forecasting / D. Bell – N. Y., 1973 – 226р.
5. Porat M., Rubin M. Development and Measurement / M. Porat, M. Rubin. – Wash., 1987. – 432 р.
6. Иноземцев В.Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы: Учебн. пособие для студентов вузов / В.Л. Иноземцев. М.: Логос, 2000. – 304с.
7. Скалацький В.М. Інформаційне суспільство: сучасні теорії та моделі (соціально-філософський аналіз): автореф. дис... канд. філософ. наук: спец. 09.00.03 / В.М. Скалацький; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2006. – 17 с. – укp.
8. Вершинская О. Н. Существующие модели построения информационного общества / О.Н.Вершинская [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://www.iis.ru/infosoc
9. Дрожжинов В., Широков Ф. Европейский путь построения информационного общества / В.Дрожжинов, Ф.Широков [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://pcweek.ru/year1998/n47/cp1251/reviews/chapt1.htm.
10. Уэбстер Ф. Теории информационного общества / Ф.Уэбстер. – М.: Аспект Пресс, 2004.– 400 с.
11. Побудова інформаційного суспільства – глобальне завдання нового тисячоліття: Декларація принципів //Документ WSIS-03/GENEVA/ Doc / 4-R. Прийнято на Всесвітньому саміті з питань інформаційного суспільства. – Женева, 12 грудня 2003 року [Електронний ресурс] / Верховна Рада. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_c57&p=1304062659712480
12. Арістова І.В. Методологічні засади розбудови суспільств знань / І.В. Арістова. – Правова інформатика. – 2008. – № 3. – С. 10-17.
13. Арістова І.В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти / І.В.Арістова; за ред. Бандурки О.М. – Харків: Ун-т внутр. справ, 2000. – 367с.
14. Арістова І.В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності органів внутрішніх справ України: організаційно-правові засади: дис... д-ра юрид. наук: 12.00.07 / Арістова Ірина Василівна. – Національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2002. – 476 арк. – Бібліогр.: арк. 409-444.
15. Арістова І.В. Еволюційний розвиток поняття «інформаційна сфера» / І.В. Арістова // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2005. – Вип.31 – С. 239-245.
16. Арістова І.В. Розбудова правової держави в Україні: правовий механізм забезпечення права на доступ до інформації в суспільстві знань /І.В. Арістова //Правова інформатика. – 2010. – №1. – С. 3-13.
17. Арістова І.В. Наука «інформаційне право» на новому етапі розвитку інформаційного суспільства / І.В. Арістова // Правова інформатика. – 2011. – №1. – С. 3-11.
18. Арістова І.В. Теорія інформаційних правовідносин /І.В. Арістова //Інформація і право. – № 3. – С. 3-9.
19. Баранов О.А. Інформаційне право України: стан, проблеми, перспективи / О.А. Баранов. – К.: Видавничий Дім «Софт-Прес», 2005. – 316 с.
20. Беляков К.И. Управление и право в период информатизации: монография /К.И. Беляков; Национальная академия внутренних дел Украины. – К.: Изд-во «КВІЦ», 2001. – 307 с.
21. Брижко В.М. Методологічні та правові засади упорядкування інформаційних відносин: монографія / В.М. Брижко. – К.: ТОВ «ПанТот», 2009. – 415с.
22. Вступ до інформаційної культури та інформаційного права / Цимбалюк В.С., Брижко В.М., Калюжний Р.А., Швець М.Я. та ін. – К., 2003. – 240 с.
23. Калюжний P.А., Гавловський В.Д., Цимбалюк В.С., Гуцалюк М.П. Питання концепції реформування інформаційного законодавства України // Правове, нормативне та методологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні. – К.,2000. – С. 17-21.
24. Калюжний Р.А., Хахановський В.Д., Цимбалюк В.С. Структура науки і навчальної дисципліни «інформаційне право» / Р.А. Калюжний, В.Д. Хахановський, В.С. Цимбалюк // Правова інформатика. – 2003. – № 1. – С. 22-25.
25. Правова інформатика / Швець М.Я., Калюжний Р.А., Савицький В.А., Клімашевська Ю.А., Задорожня Л.М., Брижко В.М. та ін.; за ред. Швеця М.Я., Калюжного Р.А. – К., 2003. – 168 с.
26. Кормич Б.А. Інформаційне право. Підручник / Б.А. Кормич. – Харків: БУРУН і К, 2011. – 334с.
27. Кормич Б.А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України. – Одеса: Юрид. лит-ра, 2003. – 287с.
28. Кохановська О. В. Цивільно-правові проблеми інформаційних відносин в Україні: дис…. докт. юрид. наук: 12.00.04 / Кохановська Олена Велеонінівна. – Київ, 2006. – 531 с.
29. Марущак А.І. Інформаційне право: регулювання інформаційної діяльності: Навчальний посібник / А.І. Марущак. – К.: Видавничий дім «Скіф», КНТ, 2008. – 334с.
30. Марущак А.І. Правові основи захисту інформації з обмеженим доступом / А.І. Марущак: курс лекцій. – К. КНТ, 2007. – 208 с.
31. Марущак А.І. Поняття суб’єктів інформаційних правовідносин та їх класифікація / А.І. Марущак // Правова інформатика. – 2006. – № 4. – С.42-46.
32. Марущак А.І. Свобода слова та інформація з обмеженим доступом: співвідношення понять / А.І. Марущак // Бюлетень Мін’юсту України. – 2005. – № 6. – С.44-49.
33. Інформатизація, право, управління: організаційно-правові питання / Калюжний Р.А., Крупчан О.Д., Павловський В.Д., Гуцалюк М.В., Цимбалюк В.С., Швець М.Я.; за ред. Швеця М.Я., Крупчана О.Д. – К., 2002. – 194 с.
34. Цимбалюк В.С. Інформаційне право (основи теорії і практики): монографія / В.С. Цимбалюк. – К.: «Освіта України», 2010. – 388с.
35. Е-майбутнє та інформаційне право: /В.Брижко, В.Цимбалюк, М.Швець, М.Коваль,Ю.Базанов / За ред.. М.Я. Швеця. – К.: НДЦПІ АПрН України, 2006. – 354с.
36. Основи інформаційного права України: Навчальний посібник / В.С.Цимбалюк,, В.Д.Гавловський, В.В. Гриценко та ін..; за ред. М.Я. Швеця, Р.А.Калюжного та П.В.Мельника. – К.: Знання, 2004. – 274с.
37. Бачило И.Л. О практической роли информационного права / И.Л. Бачило [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.infolaw.ru/lib/2005-1-practical-role-of-infolaw
38. Информационное право: Учебник /И.Л Бачило, В.Н. Лопатин, М.А. Федотов; под ред. акад. РАН Б.Н.Топорнина. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001. – 789с.
39. Бачило И.Л. Информация – объект права /И.Л. Бачило // НТИ. Сер.1, Организация и методика информационной работы. – 1999. – № 8. – 63с.
40. Бачило И.Л. Информационное право: основы практической информатики: Учеб. Пособие / И.Л. Бачило. – М.: Юринформцентр, 2001. – 352 с.
41. Бачило И. Л. Информационные ресурсы как объект права и объект отношений, регулируемых ГК РФ / И. Л. Бачило // Информационные ресурсы России. – 1999. – № 1. – с. 34-36.
42. Городов О.А. Основы информационного права России: Учебное пособие /О.А.Городов. – М.: Издательство БЕК, 1999. – 400 с.
43. Городов О.А. Основы информационного права России: Учебное пособие / О.А.Городов. – СПб.:Юридический центр пресс, 2003. – 305 с.
44. Копылов В.А. Инф