Становлення і розвиток законодавства про охорону культурної спадщини в Україні: історико-правове дослідження

brief description

З М І С Т

Вступ ............................................................................................................. 3-11
Розділ 1. Розвиток законодавства про охорону культурної спадщини: стан розробки проблеми та характеристика джерел........................................ 12-21
Розділ 2. Становлення законодавства про охорону культурної спадщини в Україні: історичний досвід....................................................................... 22-52
2.1. Формування елементів правової охорони пам’яток на території України (ІХ-ХХст.).................................................................................. 22-36
2.2. Правова охорона пам’яток історії та культури в Українській РСР. 37-52
Розділ 3. Формування національного законодавства про охорони і використання культурної спадщини в Україні ...................................... 53-97
3.1. Конституційні засади охорони, використання і відновлення достоїнств української культурної спадщини..............................................................53-67
3.2. Особливості законодавства України про охорону, використання і примноження культурної спадщини.........................................................68-97
Розділ 4. Правове забезпечення реституції і повернення культурних цінностей, втрачених і незаконно переміщених (вивезених з України)....................................................................................................98 - 175
4.1. Національне законодавство України стосовно ввезення, вивезення i повернення культурних цінностей...........................................................98-121
4.2. Міжнародно-правове співробітництво України з європейськими державами у сфері реституції і повернення культурних цінностей...121-175
Висновки..................................................................................................176-186
Список використаних джерел та літератури...........................................187

В С Т У П

Суспільно-політична практика розвитку української нації свідчить, що культурна самоідентифікація українців виступає однією з домінуючих ціннісних орієнтацій власної життєдіяльності. Потужний історико-культурний та інтелектуальний потенціал нашого народу, сприятливе геополітичне становище та демократичні зміни, які відбуваються в суспільстві, відкривають принципово нові можливості для входження України до світової спільноти як рівноправного партнера.
Глобалізація як сучасний етап розвитку є відповіддю на об'єктивні процеси в людському співтоваристві. В нашому світі вже важко говорити про домінуючу “самодостатність” окремих суспільств та держав. Цивілізація на порозі ХХІ століття все більше представляє собою взаємопов'язану систему в галузі економіки, в політичній організації та у сфері культури.
Сьогодні ні в кого не викликає сумніву той факт, що культурні цінності є важливим елементом спілкування та взаємозближення народів та держав. Принципово важливою в цій сфері є роль нормативного регулювання відносин охорони культурної спадщини, й у першу чергу – регулювання засобами міжнародного права, яке виступає універсальним інструментом як визначення прав і обов’язків держав у їх взаєминах, так і встановлення принципів, які мають бути реалізованими у внутрішніх правових системах.
Вирішення проблем, які гостро постали перед українською державою та мають глобальний характер, передбачає всебічний аналіз, об’єктивну оцінку, врахування та використання правових досягнень, нагромаджених світовим співтовариством, зокрема в галузі охорони пам’яток історії та культури.
В умовах суверенізації України, з утворенням та розбудовою незалежної держави виникає необхідність об’єктивного дослідження різних аспектів історії України, зокрема, в площині охорони культурної спадщини. Без активного і всебічного використання надбань людства – пам’яток вітчизняної та світової культури – неможливо вирішити завдання докорінного оновлення духовного життя.
Вивчення досвіду державотворення та правотворення дає можливість критично оцінити процес розбудови держави на сучасному етапі і поряд з цим уникнути помилок, які були допущені в минулому.
Важливим завданням для України сьогодні є вибір оптимальної моделі розвитку, адекватної геополітичної стратегії та такої системи національної безпеки, які б забезпечили її виживання як суверенної держави, повноцінного суб’єкта міжнародних відносин.
Перед українською юридичною наукою і, зокрема, історією держави та права постало широке коло проблем, які потребують ґрунтовної теоретичної розробки і вирішення, з огляду на те, що багато сторінок історії були перекручені або взагалі замовчувані, а на державному рівні відсутні історико-правові оцінки історичних подій в українському національному аспекті.
Обов’язок держави щодо забезпечення охорони пам’яток культури зафіксований у Конституції України (ст.54)[1]. Конституційні засади охорони пам’яток культури потребують свого правового забезпечення, ефективної реалізації правових принципів і норм у цій сфері. В умовах майже сформованої нової системи законодавства України надзвичайно велику роль відіграє аналіз та вдосконалення процесів його застосування. Такого вдосконалення не можна досягнути без науково обґрунтованих рекомендацій, розроблених на підставі аналізу системи українського законодавства та правозастосовчої практики, специфіки правової системи України, її правових традицій з врахуванням кращих досягнень світової юриспруденції.
Десятирічний досвід українського державотворення переконливо доводить, що недооцінка та нерозуміння особливостей й некерованість процесів, що відбуваються у гуманітарній сфері загалом та у культурному житті зокрема, приводить до суттєвих втрат в культурній спадщині України.
Разом з тим, проблематика правової охорони культурної спадщини впродовж усього періоду існування вітчизняному пам'яткознавства була і залишається однією з найменше досліджених. Це визначило актуальність даного дисертаційного дослідження.
Пробудження національної самосвідомості і духовного відродження українського народу зумовлюють переоцінку та зміну ставлення до культурної спадщини, яка набуває особливої ваги. Український народ має багате історико-культурне надбання, тому сьогодні постає питання збереження та якомога ефективнішого використання пам’яток нашого минулого у вихованні майбутніх поколінь, піднесенні національної самосвідомості й гідності. Без активного та всебічного використання надбань людства – пам’яток вітчизняної та світової культури – неможливо вирішити завдання щодо докорінного оновлення духовного життя. Відсутність виваженої та науково-обгрунтованої державної політики в галузі збереження історичних пам’яток вкрай негативно впливає на їх стан. Спроба забудови спортивного комплексу на території Софії Київської, грабіжницькі розкопки античного Пантікапею поблизу Керчі та інших грецьких поселень півдня України, руйнування пам’яток архітектури в центрі Львова є лише небагатьма прикладами необхідності кардинальних змін. Події, що були пов’язані з вивезенням з Дрогобича фресок Бруно Шульга, стали ще одним підтвердженням необхідності перегляду окремих положень законодавства в сфері охорони, використання і примноження культурної спадщини та його безумовного виконання усіма громадянами України та владою.
Актуальність теми також зумовлена тим, що в Україні проблема забезпечення охорони пам’яток культури поки не відповідає сучасним європейським та міжнародним стандартам і потребує наукового і комплексного вивчення з метою пошуків шляхів її подальшого удосконалення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках планових наукових досліджень кафедри історії та теорії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка за темою “Актуальні проблеми історії держави і права України та зарубіжних країн” (тема № 62, затверджена наказом ректора ЛНУ імені Івана Франка за № Н-164 від 28.03.2000 р).
Мета дисертаційного дослідження полягає у виявленні закономірностей та особливостей становлення і розвитку законодавства України про охорону культурної спадщини. Мета пов’язана з необхідністю вирішення комплексу теоретичних і практичних проблем подальшого розвитку національного законодавства у зазначеній сфері на основі порівняння виявлених аналогічних практичних проблем минулого із сьогоденням.
Досягнення поставленої мети вимагало вирішення наступних основних завдань:
- встановити головні етапи та періоди становлення та розвитку правової охорони культурної спадщини та визначити і науково обґрунтувати їх хронологічні межі;
- виявити головні закономірності становлення і розвитку законодавства у сфері охорони культурної спадщини в Україні;
- проаналізувати відповідність радянського та сучасного законодавства України загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права у галузі правової охорони культурної спадщини;
- здійснити правовий аналіз чинного законодавства України в галузі охорони культурної спадщини та практики його застосування;
- проаналізувати правові засади реституції і повернення культурних цінностей, втрачених і незаконно переміщених (вивезених) з України;
- охарактеризувати міжнародно-правове співробітництво України щодо реституції і повернення культурних цінностей;
- виявити деякі причини неналежного застосування чинного законодавства у сфері охорони культурної спадщини та сформулювати пропозиції та практичні рекомендації щодо їх усунення.
Об’єктом дисертаційного дослідження є процеси формування та функціонування законодавства про охорону культурної спадщини на теренах України.
Предметом дослідження є особливості становлення та розвитку законодавства України в сфері охорони пам’яток історії та культури, а також актуальні питання його реалізації.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить система історичних, філософських, загальнонаукових та спеціально-юридичних методів. Використовувались, зокрема, методи аналізу та синтезу – у зв’язку із спробою сформулювати визначення понять: правова охорона, культурна спадщина, пам’ятки історії та культури тощо. Соціально-детерміністський – у процесі дослідження тенденцій розвитку законодавства про охорону культурної спадщини; історико-правовий та порівняльно-правовий методи – при дослідженні основних нормативно-правових актів про охорону пам’яток історії та культури на всіх етапах становлення української державності та при їх аналізі; формально-юридичний – у процесі дослідження нормативно-правових актів незалежної України та зарубіжних країн, міжнародно-правових документів з проблематики дисертації
Джерельну базу дослідження становлять, зокрема, матеріали документальних фондів вітчизняних архівів, зокрема, які зберігаються в Центральному державному історичному архіві (м. Львів); Державному архіві Львівської області, Центральному державному історичному архіві (м. Київ); Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України, а також вивчені автором матеріали Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей при Кабінеті Міністрів України, Управління охорони історичного середовища Департаменту землеустрою та планування забудови міста Львівського міськвиконкому, Управління охорони об’єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації, благодійного фонду “Збереження історико-архітектурної спадщини Львова”.
При написанні дисертації було використано законодавство України й деяких зарубіжних країн; міжнародно-правові акти та документи; правозастосовча й правотлумачна практика (вітчизняна, зарубіжна та міжнародно-правова); спеціальна наукова література (філософська, історична, теоретико-юридична, галузева юридична, міжнародно-правова).
Науково-теоретичну базу дисертації становлять праці українських та зарубіжних вчених і політичних діячів в сфері охорони культурної спадщини на всіх етапах її розвитку.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше у вітчизняному правознавстві здійснено комплексне історико-правове дослідження становлення та розвитку законодавства в сфері охорони культурної спадщини в Україні.
Основні положення, що характеризують наукову новизну дослідження, зводяться до наступного:
1) виділено три історичні етапи охорони пам’яток (дорадянський, радянський та сучасний) та запропоновано їх періодизацію;
2) проаналізовано історичні періоди в контексті формування системи
охорони пам’яток на території України;
3) здійснено історіографічний аналіз історико-правових пошуків в межах досліджуваної теми;
4) виявлено закономірності становлення і розвитку законодавства у сфері охорони культурної спадщини в Україні,
5) на основі проведеного історичного аналізу нормативно-правових актів виявлено причини неналежного застосування чинного законодавства у сфері охорони культурної спадщини та сформульовано пропозиції та практичні рекомендації щодо їх усунення.
6) здійснено аналіз правових засад реституції і повернення культурних цінностей, втрачених і незаконно переміщених (вивезених) з України;
7) виявлено здобутки та проблеми міжнародно-правового співробітництва України щодо реституції і повернення культурних цінностей;
8) обґрунтовано необхідність реформування державного управління у сфері охорони культурної спадщини та створення спеціального центрального органу виконавчої влади – Державного департаменту охорони культурної спадщини.
Теоретичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки та теоретичні положення здатні сприяти подальшому розвитку науки історії держави і права. Зроблені у процесі дослідження висновки дають змогу розширити рамки даної проблематики, висвітлити історичні етапи розвитку системи охорони пам’яток культури, виробити нові перспективні напрямки його аналізу. Висновки, узагальнення, систематизація фактологічного матеріалу, його оцінка дозволяють поглибити знання про історію охорони культурної спадщини в Україні, диференційовано підійти до аналізу формування державної правової системи охорони пам’яток культури.
Практичне значення дисертації полягає у тому, що сформульовані положення про генезис, характерні риси та історичні етапи формування національного законодавства про охорону i використання культурної спадщини в Україні можуть бути використані в процесі вдосконалення нормативно-методичного забезпечення у сфері охорони культурної спадщини; удосконаленні організаційних структур управління у зазначеній сфері шляхом чіткого розмежування повноважень та відповідальності, усунення дублювання функцій органів виконавчої влади різних рівнів; визначенні основних засад залучення інвестицій, спрямованих на збереження, реставрацію і використання пам’яток.
Положення, висновки та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані у законотворчій роботі, у правозастосовчій діяльності відповідних органів, у діяльності громадських організацій, в навчальному процесі при читанні лекцій i проведенні занять з курсу “Історія держави i права України”, при підготовці відповідної навчально-методичної літератури тощо.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою. Формулювання положень, котрі характеризують наукову новизну дослідження, теоретичне і практичне значення його результатів, є особистим внеском здобувача у дослідження означеної проблеми.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки, що містяться в роботі, обговорювались на кафедрі історії та теорії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка. Окремі висновки дисертаційного дослідження апробовані на 6-й, 7-й науково-практичних щорічних конференціях Львівського національного університету імені Івана Франка (2000, 2001 рр.).
Деякі матеріали дисертації опубліковані в збірнику матеріалів четвертої міжвузівської науково-практичної конференції “Актуальні проблеми державотворення в Україні” (м. Рівне, 2001 р.), а також в тезах наукових доповідей 8-ої та 9-ої регіональних науково-практичних конференцій “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 13-14 лютого 2002, 2003 рр. ).
Публікації. Результати дослідження викладені автором у 6 статтях опублікованих у наукових фахових виданнях України, загальним обсягом 2 друкованих аркуші.
Структура дисертації зумовлена предметом, метою, завданням та логікою дослідження обраної теми. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів ( 7 підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 220 сторінок, з яких список використаних джерел займає 21 сторінку і охоплює 285 найменувань.

bibliography

В И С Н О В К И

Існування правової держави, так само як і широкого спектру соціальних програм, які вона реалізує, зумовлюється, насамперед, потребами сучасних суспільств. Україна з ідеалу буття нації перетворилася на реальний суб’єкт політичного буття й самоствердження як нації (громадян різних національностей, що її населяють), тобто набула ознак і функцій політичної суб’єктності. Проте суспільство перебуває у глибокій соціальній дезінтеграції, коли фактично відсутні нові суспільні цінності, ідеали і громадянська свідомість, котрі були б рівноцінні або перевершували б колишні цінності й ідеали. Виникла кардинальна необхідність зміни ставлення до історичного середовища, вживання необхідних заходів, у тому числі законодавчих, для його збереження і відтворення, щоб припинити подальшу деградацію духовного світу людини.
Комплексне дослідження становлення і розвитку законодавства про охорону культурної спадщини в Україні, аналіз поглядіВ науковців, які працювали над цими проблемами, а також документів та нормативних актів дозволили дійти таких висновків.
1. Правова охорона культурної спадщини (пам’яток) – це комплекс правових норм, покликаних гарантувати таку систему суспільних відносин, яка б запобігала небажаним або шкідливим змінам та подіям. Правову охорону не можна ототожнювати з охороною у фізичному розумінні (збереженням, підтриманням, реставрацією, фінансуванням і т.д.).
Не дивлячись на те, що тенденції щодо збереження та зібрання історичних реліквій формуються ще в ІХ-ХІІ ст., ми маємо підстави вести мову про правову охорону пам’яток лише починаючи з ХVШ ст. Першими юридичними документами, в який йшлося про охорону культурної спадщини, були укази Петра І. Загалом у правовій охороні пам’яток можна виділити три етапи: дорадянський, радянський і сучасний (новітній). Система правової охорони пам’яток формувалася від охорони окремих об’єктів до середовища.
Дорадянський етап (зародження правової охорони) можна поділити на три підетапи: часи Петра I; часи приєднання до Росії Північного Причорномор'я, Криму і Прикубання; кінець ХІХ – початок ХХ ст. Відсутність систематичної тенденції до розширення обсягу норм щодо охорони пам’яток з давніх часів i до ХХ ст. зумовлена була, передусім, загальноприйнятим ставленням суспільства до цих проблем.
Радянський етап характеризувався тим, що тогочасне законодавство про охорону культурної спадщини носило ідеологічний характер і відображало всі суперечності тогочасного суспільства. Культурні цінності сакрального характеру чи такі, які суперечили засадам комуністичної ідеології, охоронялися формально або за залишковим принципом. З цієї причини велика кількість культурних пам’яток була втрачена. Можна констатувати факт, що виросло не одне покоління громадян, яким не було привите почуття гордості за історичну, культурну спадщину та відповідальності щодо збереження її для наступних поколінь. Приклади вандалізму замовчувалися, їм не надавалася належна увага, що зумовлювало формування безвідповідальності щодо культурної спадщини.
Третій етап почався з утворення незалежної України. Закон України “Про охорону культурної спадщини”, виплеканий усією історію розвитку пам’яткоохоронної практики, взаємодіє з цілою низкою суміжних законів, ґрунтується на конституційних засадах та Основах законодавства України про культуру, що були прийняті (Основи) в перший рік незалежності нашої держави. Прийняття цього закону, а також інших законодавчих актів, що становлять систему правових засад збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища України, дає підстави стверджувати про поступове оформлення концептуальних питань вирішення зазначеної проблеми. Необхідність формування чіткої законодавчої бази регулювання питань охорони i збереження пам’яток історії та культури обумовлене великими втратами нашої культури не тільки внаслідок воєн, а й в результаті колоніального минулого нашої країни та ідеологізованого господарювання більшовиків. У порівнянні з попереднім Законом Української РСР, дефініції Закону незалежної України стали більш глибокими, значно розширено тлумачення усіх термінів, тому їх наявність у чинному Законі є важливим моментом. Такий підхід унеможливлює подвійне або неправильне тлумачення норм самого Закону та чітко визначає сферу й напрямки його праворегулюючої спрямованості. Його положення ґрунтуються на надбаннях міжнародного права, демократичних засадах державотворення та світової практики охорони, збереження та примноження культурної спадщини.
2. Аналізуючи історичні періоди в контексті відповідної проблематики слід зазначити, що вся історія становлення системи охорони культурних цінностей вимагала утворення такого механізму вироблення і реалізації відповідних норм, який міг би збалансувати часто протилежні підходи і погляди на культурну спадщину.
3. Історіографічний аналіз історико-правових пошуків у контексті досліджуваної теми надає можливості прослідкувати два основних їх етапи – радянський та сучасний. Закономірно, що вони мають відповідні характерні риси і особливості, які формувалися з врахуванням зовнішніх та внутрішніх детермінант.
4. Головними закономірностями становлення і розвитку законодавства у сфері охорони культурної спадщини в Україні можна визначити послідовність розвитку правової системи, спирання на світовий досвід та пошук шляхів збереження пам’яток. Вся історія становлення системи охорони культурних цінностей вимагала утворення такого механізму вироблення й реалізації відповідних норм, який міг би збалансувати часто протилежні підходи й погляди на культурну спадщину, на методи її збереження, на систему цінностей, якою керується міжнародне співтовариство у визначені своєї позиції у цьому питанні.
5. У вітчизняному законодавстві, яке стосується питання охорони пам’яток культури, оформлюється тенденція їх чіткого поділу на рухомі та нерухомі, існує різниця у підходах до режимів їх охорони. Також слід зазначити, що поряд із спеціальним законодавством, яке регулює питання охорони i збереження пам’яток культури, у цій сфері діють також норми інших актів, особливо тих, що регулюють відносини власності. З прийняттям Конституції України, Основ законодавства про культуру, підписанням і ратифікацією відповідних міжнародних конвенцій, договорів та угод визначені та впроваджуються відповідні засади збереження, відновлення та використання культурної спадщини. Проте проблема в практичній реалізації заходів по відновленню надбань історико-культурної спадщини наражається на певні проблеми, які вимагають їх комплексного і системного вирішення.
6. Чинне законодавство України щодо охорони культурної спадщини в цілому відповідає загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права у даній галузі. Разом з тим суттєвою проблемою є несформованість загальної концепції національних інтересів України для реалізації у зовнішній діяльності щодо культурних цінностей, а у внутрішній діяльності – відсутність відповідних державних програм охорони пам’яток культури. Залишковий принцип державної політики в сфері культури (щодо фінансування, виховання населення, створення сучасної нормативної бази тощо), відсутність належної уваги законодавця та загальний правовий нігілізм призвели до кризи охорони культурної спадщини в Україні.
Причинами неналежного застосування чинного законодавства у сфері охорони культурної спадщини на сьогоднішній день є:
- фінансова залежність пам’яткоохоронних органів від місцевого апарату влади;
- нелигітимність органів, що пов’язані зі збереженням, реставрацією, пристосуванням, використанням і реконструкцією пам’яток та історичних забудов, із людською діяльністю в заповідних та охоронних зонах. Діяльність цих органів не повинна бути пов’язана із діяльністю державної влади, проте їх рішення повинні бути обов’язковими для виконання, оскільки йдеться про збереження історичної пам’яті народу. Інцидент, що був пов’язаний з вивезенням фресок Бруно Шульца, а також забудовою в охоронній зоні Софії Київської, є ще одним підтвердженням актуальності цієї проблеми;
- відсутність системи цільової підготовки кадрів для комплектації пам’яткоохоронних органів чи специфічних дорадчих структур. Її створення є нагальною потребою, яка зумовлена тим, що теперішнє навчання та виховання, наприклад, архітекторів, (а саме вони часто-густо виступають виконавцями планів перетворення історичних будівель чи охоронного середовища) ведеться з постійним натиском на “амбіційні”, реконструктивні методи. Тому консерваційний або реставраційний підходи до цінного історичного середовища ними часто не використовуються. Кадрові музейники слабо обізнані із специфікою збереження архітектурної спадщини, її примноження, попри правильний погляд на пам’ятки. Особливо, коли йдеться про такі пам’ятки, які повинні бути в постійному користуванні стороннього власника.
Нагальною є необхідність створення дієвої системи спеціальної освіти (надання спеціальних знань) на трьох рівнях.
Перший – для всіх архітекторів та мистецтвознавців, що працюють у пам’яткоохоронних органах, мали б існувати курси підвищення кваліфікації з питань відповідного законодавства, вивчення світового досвіду, нових методик досліджень, реставрації, збереження та наукових критеріїв оцінки пам’яток.
Другий – підвищував би рівень освіченості в галузі культури, зокрема чиновників з держапарату історичних міст, а особливо тих із них, які є розпорядниками коштів і від яких залежить фінансування робіт по збереженню, наприклад, нашого міста.
Третій – давав би знання про правила експлуатації історичної забудови безпосереднім користувачам пам’яток: від службовців ЖЕКів до орендарів і власників. Необхідною є потреба у створенні спеціалізованих відділів (відділень, груп) археологічної міліції в місцях найбільшого зосередження пам’яток культури, які потерпають від грабунків (АР Крим, південь України).
З метою подальшого унеможливлення неналежного застосування чинного законодавства можна запропонувати наступне:
- питання, що пов’язані з означеною проблемою, повинні вирішуватися відкрито на засіданнях науково-методичних рад, які необхідно створити при пам’яткоохоронних органах, залучивши до співпраці певну кількість фахівців, громадськість;
- вирішити проблему фінансування цієї діяльності. Так, не всі культурні цінності, що опинились за кордоном, були незаконно туди вивезені, а перемістились з огляду на різні історичні події. Щодо цінностей, що становлять особливу важливість для формування, укріплення та розвитку самосвідомості українського народу (Гетьманські клейноди; штандарт Богдана Хмельницького та ін.), то повинні опрацьовуватись шляхи для їх повернення в Україну різними шляхами (міни, їх викупу або дарування). Означену проблему необхідно постійно висвітлювати в засобах масової інформації, створювати, поряд з державними органами, відповідні громадські організації, фонди, інститути.
- затвердження на правовій основі положень про археологічний туризм дали б можливість збільшити фінансову допомогу у спорядженні експедицій. У всьому світі є багато людей, які готові платити гроші, щоб поїхати на розкопки якогось городища.
Автор вважає, що в складних економічних та політичних умовах вагомого значення набуває системна пропаганда вітчизняних пам’яток культури, інформація про стан їх збереження. Доцільно видати великим накладом каталог пам’яток, який слід також тиражувати електронним способом. Це сприяло б їх популяризації як серед нашого населення, так серед іноземних туристів. Проте остання інвентаризація проводилася в середині 80-х років, а проблема втрати культурної спадщини допоки не знаходить відповідного відгуку у широкого загалу українських громадян.
Слід активніше залучати до охорони i збереження пам’яток історії та культури громадські організації, які б проводили постійний та незалежний від органів влади моніторинг пам’яток, фіксували стан та динаміку їх змін, інформували б широкий загал про небезпеку, яка виникла для тих чи інших пам’яток історії та культури. Активне втручання громадських організацій у ці питання є більш дієвими для ліквідації аварійного чи загрозливого стану пам’яток в цілому або її деталей.
Стала нагальною необхідність надання пам’яткоохоронним органам права візувати фінансові документи. І обов’язковими повинні бути рекомендації зі збереження й утримання пам’яток, усунення дефектів. У розвинених країнах такі дослідження за рахунок власника чи орендаря виконують вільні експерти з реставраційним досвідом, тобто, з досвідом досліджень і співпраці з науково-реставраційними радами.
Сформувалась потреба в удосконаленні законодавства стосовно боротьби із проявами “чорної археології”. Успіх сенсаційних знахідок “чорних археологів” у порівнянні з досягненнями наукових експедицій перш за все пов’язаний не тільки з методикою розкопок, різним класом обладнання, фінансуванням, але й особистою зацікавленістю в кінцевих результатах праці. Наші археологи не отримують жодної винагороди навіть за знахідки золотих шедеврів старовини. Проте дохід “чорних археологів” завжди залежав від результатів розкопок, кількості і якості знайдених унікальних речей. Активізація “чорної археології” створює цілу низку проблем в охороні пам’яток культури в Україні. Відповідно, для вирішення цієї проблеми, серед іншого, пропонується опрацювати заходи щодо можливості викупу знайдених “чорними археологами” цінностей, а на першому етапі – виявлення та надійна охорона місць можливих розкопок. Ці заходи повинні бути пов’язані із матеріальним стимулюванням, можливо й за допомогою міжнародних фондів та організацій. Також цю проблему слід якомога ширше висвітлювати, у тому числі – й з міжнародних трибун, оскільки мова йде про втрату цінних пам’яток культурної спадщини, багато з яких мають значення не лише для історії України, але й для всієї світової історії. Проте питання про самовільні пограбування розкопок археологічних пам’яток не знайшли свого відображення у Законі України “Про охорону культурної спадщини”. Кримінальна відповідальність, яка передбачена в ККУ, не є перешкодою для “чорних археологів”, і для боротьби з цим явищем необхідна консолідація всіх зацікавлених сторін: Академії наук, Міністерства культури, місцевих органів влади, а також правоохоронних органів. Доцільно було б, як вже зазначалось, встановити 50% винагороду для скарбошукачів, як це існує в цілому світі, та посилити кримінальну відповідальність за розкрадання культурної спадщини України.
Наведені пропозиції та рекомендації, на нашу думку, повинні знайти втілення у відповідних підзаконних актах, що буде сприяти більш ефективному збереженню культурної спадщини України.
7. Вкрай важливим напрямком правової охорони культурної спадщини є реституція та повернення культурних цінностей, втрачених і незаконно переміщених (вивезених) з України. Правовими засадами в даній сфері є заборона вивезення культурної спадщини окремої країни, повернення незаконновивезених пам’яток, які викладені у Конвенціях і Рекомендаціях ЮНЕСКО та національне законодавство України, зокрема, Закон України "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей". Міждержавні угоди, договори та конвенції мають загальний характер. Безпосередньо порядок повернення і реституції історико-культурних цінностей визначається в двосторонніх угодах, які, у свою чергу, визначають механізми повернення відповідних предметів. Ці механізми починають діяти лише щодо конкретних цінностей.
8. Найважливішими аспектами міжнародно-правового співробітництва України щодо реституції і повернення культурних цінностей є наступні:
1) повернення вивезених і зниклих в роки Другої світової війни культурних цінностей;
2) повернення національних культурних цінностей, які походять з України та в період тоталітарного імперського правління були вивезені з неї в метрополії;
3) повернення незаконно вивезених культурних цінностей, які були об’єктом викрадення шляхом скоєння злочинних дій.
Досвід свідчить, що основний акцент у співробітництві держав щодо реституції культурних цінностей припадає на двосторонні стосунки ( від переговорів до укладання договорів); при цьому державам слід керуватися визначеними Конвенціями ЮНЕСКО принципами і нормами. Виконання приписів Конвенції ЮНЕСКО буде сприяти загальному вдосконаленню пам’яткоохоронного законодавства, практичному збереженню і використанню пам’яток, а результати – реалізації в Україні прав людини у сфері культури.
Щоб надати нових імпульсів реституційному процесу в світі, потрібні правові новації, відповідні міжнародні програми, які б розвивали концепцію ЮНЕСКО, котра переносить акцент на двосторонні переговори зацікавлених сторін. Виконання приписів Конвенцій ЮНЕСКО буде сприяти загальному вдосконаленню пам’яткоохоронного законодавства, практичному збереженню і використанню пам’яток, а в результаті – реалізації в Україні прав людини у сфері культури. Для вдосконалення національного законодавства, приведення його у відповідність з міжнародними стандартами важливе місце належить науковим дослідженням.
Для реального зрушення справи збереження пам’яток історії та культури потрібно не лише утворення єдиної продуманої структури державних і громадських організацій, значного збільшення коштів, але й розробка науково обґрунтованої програми. На основі аналізу міжнародного досвіду охорони пам’яток та вже напрацьованих в Україні документів сформувалася потреба у чіткому формулюванні концепції визначення об’єктів культурної спадщини, основний зміст якої полягав у визначенні їх здатності відбивати етапи історичного та культурного розвитку України, процесу її становлення як незалежної держави. Цей головний принцип слід поєднувати з історичним хронологічним і мистецьким підходом до оцінки об’єкту.
9. Чинна система державного управління у сфері охорони культурної спадщини потребує реформування. Створення єдиного спеціального центрального органу виконавчої влади – Державного департаменту охорони культурної спадщини – дозволить створити в Україні чітку та органічну систему управління охороною та використанням об’єктів культурної спадщини.
Довготермінова державна програма збереження пам’яток історії та культури повинна включати перелік основних пам’яток, їх стан, черговість реєстрації, розмір коштів, потрібних на реставрацію, джерела фінансування.

П О С И Л А Н Н Я

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. ВВР України, 1996, № 30, ст.41
2. Гарданов В.К. Музейное строительство и охрана памятников культуры в первые годы Советской власти (1917-1920 гг.)// История музейного дела в СССР. – М., 1957.- Вып.1; Смирнов И.С. Ленин и советская культура. – М., 1960; Бычков Ю.А. В государственном масштабе. – М., 1980; Равикович Д.А. Охрана памятников истории и культуры в РСФСР (1917-1967): Сб.науч.тр./ НИИ музееведени и охраны памятников истории и культуры.- М., 1970.- Вып.22; Жуков Ю.Н. Становление и деятельность советских органов охраны памятников истории и культуры (1917-1920 гг.).- М., 1989
3. Жуков Ю.Н. Роль права в охране культурно-исторического наследия в первый год Советской власти // Сов.государство и право. – 1983. - № 11; Богуславский Г.А. Из истории советского законодательства об охране памятников / Декрет от 5 октября 1918 г.// Правоведение. – 1987. - № 5
4. Богуславский М.М. Международная охрана культурнных ценностей. – М., 1979
5. Стешенко Л.А. Правовая охрана памятников культури в СССР. – М., 1974; Стешенко Л.А., Тепферов В.Д. О памятниках истории и культуры. – М., 1977; Тепферов В.Д., Стешенко Л.А. Бережно отниситься к культурному наследию. – М.. 1978.
6. Бобоедова Н.Д. Административно-правовые проблеми охрани и использования памятников истории и культуры. Автореферат дис… к-та юрид.наук: 12.00.02/ Науч.-исслед. Ин-т сов. Законодательства.- М., 1988
7. Там само. – С.3
8. Там само. – С. 14
9. Административно-правовая охорона памятников истории и культуры ( на материалах Армянской ССР). Автореферат дис… канд. юрид.наук: 12.00.02/ АН СССР Ин-т государства и права. – М., 1989
10. Там само. – 20
11. Козлов А.А. Правовое регулирование охраны памятников истории и культуры в 1917 – 1941 гг. Автореферат дис….канд. юрид.наук: 12.00.02/ МГУ.- М., 1990
12. Максакова Л.В. Спасение культурных ценнностей в годы Великой Отечественной войны. – М., 1990
13. Советская культура в реконструктивный період. 1928-1941. – М., 1978
14. Філатов А. Зарубіжний досвід державного управління охороною культурної спадщини.// Вісник Укр.Академії державного управління при Презид.України.- К., 2000.- №1.- С.39-45
15. Курас Г.М. Чернігівська архівна комісія та її внесок у вивчення історії України/ Автореф. дис…канд.іст. наук.- Дніпропетровськ, 1992. – С.2
16. Патриція Кеннеді Грімстед за участю Г.Боряка Доля українських культурних цінностей під час другої світової війни: винищення архівів, бібліотек, музеїв. – Львів, 1992
17. Titus D.Hewryk. The Lost Architecture of Kiev. – New York, 1982
18. Пам’ятки України.- 1990.- №1- 3.
19. Акуленко В.І. Охорона пам’яток культури в Українській РСР (1922-1929.// Укр.іст.журн. – 1972. - № 6. – С. 113-118; Збереження та відбудова історичних пам’яток на Україні в роки Великої Вітчизняної війни // Укр.іст.журн. – 1973. - № 5. – С.107-113; Акуленко В.І., Анджиєвський В.С. Правова охорона пам’яток історії та культури в УРСР. – К., 1984; Акуленко В.І., Юнак Н.Ш. Гуманізм і варварство. – К., 1987; Акуленко В.І. Літопис охорони пам’яток Радянської України //Пам’ятники України. – 1985. - № 2. – С.28-31; № 3.- С. 36-39; № 4. – С. 40-43; № 2.- С. 26-29; № 3. – С. 8-14
20. В.І. Акуленко “Охорона пам’яток культури в Україні. 1917-1990рр. Київ., 1991
21. Дубровський В. Охорона пам’яток культури в УРСР //Охорона пам’яток культури на Україні. – Зб.1. – Харків, 1927.- С.5-13; Його ж «Про потребу історично-археологічних досліджень України» // Наука на Україні: Бюлетень Укрнауки. – 1926.- № 1.- С.35-38; Типи пам’яток матеріальної культури і форми їх охорони //Збірник матеріалів Одеської крайової комісії для охорони пам’яток матеріальної культури та природи. – Одеса, 1927. – С.7-8; Чергові завдання сучасного музейного будівництва на Україні //Український музей. – Зб.1. – К., 1927. – С.13-26
22. Заремба С.З., Коваленко О.Б. Становлення радянського історичного краєзнавства на Чернігівщині //УІЖ.- 1983. - №4.- С.104-112; Заремба С.З. Українське пам’яткознавство: історія, теорія, сучасність. – К., 1995
23. Праці центру пам’яткознавства.- К., 1992.- Вип.1. - С.6
24. Заремба З.С. Українське пам'яткознавство: історія, теорія, сучасність. - К., 1995. -С.29
25. Бадяк В.П. Збереження пам’яток архітектури на Львівщині в післявоєнні роки // Укр. істор. журн. – 1979. - № 4. – С. 122-124; Жабокрицький В.М. Піклування Комуністичної партії про збереження культурних цінностей та історичних пам’яток України в 1943-1945 рр.// Укр. істор. журн. – 1980. - № 5.- С. 98-104
26. Нестуля О. Визвольні змагання українського народу і охорона пам’яток культури (1917-1920рр.)- Полтава, 1993; Біля витоків державної системи охорони пам’яток культури в Україні. – К., 1994
27. Максимов В.В. Правова охорона культурних цінностей у Конвенціях ЮНЕСКО. / Автореф. дис. канд. юрид. наук.- Київ., 1997
28. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи /За ред. Ю.Шемшученка: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.Корецького, 2001. – 656с.
29. Матеріали науково-практичного симпозіуму “Правові аспекти реституції культурних цінностей: теорія і практика”. –Київ, 1996. - Вип.10
30. Право та культура: теорія і практика. //Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – К., 1997
31. Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Ужгород, 2000
32. Конституційні основи охорони культурної спадщини і міжнародні зобов’язання України. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика. – Ужгород, 2000. - С. 66
33. Вечерський В.В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. – К., 2002
34. Попик В.І. Історико-культурне середовище, роздуми над проблемою //Праці Центру пам’яткознавства.- Вип.1.- К., 1992.- С.78
35. Толочко П.П. Древнерусский феодальный город.- К., 1989. -С.67
36. Матяш С. Людина в місті: соціологічні нариси. – К., 1992. - С.184-185
37. БСЭ. - С.38
38. Wielka Encyklopedija powszechna. - S.118-119
39. Див. Охорона пам’яток культури в Україні…- C.12; 17
40. Див. Вказ. Вид. - C.19
41. Там же, с.287
42. УРЕ, с.60
43. Заремба С.З. Українське…- С.31
44. Tам само. -С.49
45. Заремба С.З. Українське….-С..5
46. Акуленко В.І. Охорона пам’яток….-С.204
47. Tам само…- C.206
48. В.І. Акуленко “Пам’ятники” чи “пам’ятки”? Про мову законодавчих актів. // Літературна Україна. 1976, 21 вересня
49. Закон України "Про охорону культурної спадщини" від 8 червня 2000р. №1805-Ш ВВР
50. Акуленко В.І. Вказ.вид…- С.12
51. Заремба С.З.Вказ. вид…- С.36
52. Див. Разгон А.М. Охрана исторических памятников в дореволюционной России (1881-1917 гг.)//Тр.НИИ музееведения. – М.,1957. – Вып.1.- С.4-7
53. Історико-культурна спадщина України: проблеми дослідження та збереження. – К., 1998.- С.20
54. Історико-культурна спадщина України: проблеми дослідження та збереження. – К., 1998.- С.22
55. Statut Towarzystwa milosnikow przeszlosci Lwowa.- We Lwowie.-1907.- S.6
56. Львівський історичний музей: Путівник. – К., 1966
57. Труды Ш-го Археологического съезда в России. – К.,1878. – Т.1. – С.234
58. Павлуцький Г.Г. Древности Украины. Деревянные и каменные храмы. Киев, 1905.- Вып.1. – С.2
59. Охрана памятников истории и культуры в России…-С.112-113
60. Курас Г.М. Чернігівська архівна комісія та її внесок у вивчення історії України/ Автореф. дис…канд. іст. наук. - Дніпропетровськ, 1992. – С.2
61. Декреты Советской власти. – М., 1964, т.Ш.- С.47
62. Там же. – С.118
63. Охрана памятников истории и культуры: Сборник документов.- М., 1973.- С.17-26
64. ЗУ УРСР, 1919, №34, ст.395
65. ЗУ УРСР, 1919, ч.П.- ст.16
66. ЗУ УРСР, 1921, №4.- ст.125
67. ЦДАВО України.- Ф.166.-Оп.1.- Спр.681.- Арк.48
68. ЦДАВО України. - Ф.166.-Оп.1.- Спр.681.- Арк.53-54
69. Законодавство про пам’ятники історії та культури. - С.23, 235
70. Дубровський В.В. Історично-культурні заповідники та пам’ятки України. - Харків, 1930.- С.14
71. Акуленко В.І. Охорона пам’яок культури в Україні. – К.,1991. – С.93
72. ЗП УРСР. – 1929. - №19. – С. 156
73. Законодавство про релігійні культи. – К., 1973. – С. 41
74. ЦДАВО України. - Ф.166.- Оп.3.- Спр.132.- арк.14-15, 47
75. ЦДАВО України. - Ф.166.- Оп.6.- Спр.9414.- арк.11
76. ЦДАВО України. - Ф.166.- Оп.5.- Спр.726
77. Там же.- Арк.74
78. Законодавство про релігійні культи. – С. 120
79. Акуленко В.І. Злочини проти пам’яті. – К., 1991. – С. 14
80. Охрана памятников истории и культуры./ Сб.документов. – М., 1973. – С.58
81. Історико-культурна спадщина України: проблеми дослідження та збереження. – К., 1998.- С.34
82. Законодавство про пам’ятники історії та культури. – К., 1970. – С.200
83. ЗП УРСР.- 1940.- № 24.- Ст.171
84. Акуленко В.І., Юнак Н.Ш. Гуманізм і варварство. – К., 1987. – С. 7
85. Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні: Зб. документів і матеріалів. – К., 1963. – С. 131, 249
86. Акуленко В.І. Гуманізм…-С.11
87. Там же.
88. Воронин Н.Н Памятники русской архитектуры и их охрана.- М., 1944.- С.81
89. Симкин М.П. Советские музеи в период Великой Отечественной войны: Труды НИИ Музееведения. – Вып. П. – М., 1961. – С.193
90. Сб. нормативных актов. Капитальное строительство. – М., 1948. – С.3
91. ЗЗ УРСР.- 1935.- №26.- Ст.149
92. ЗП УРСР.- 1945.- № 17-18.- Ст.128
93. СП СССР.- 1948.- № 6.- Ст.81
94. ЗП УРСР.- 1948.- № 23-24.-Ст.91
95. ЗП УРСР.- 1950.- № 8.- Ст.18
96. Відомості Верховної Ради СРСР.- 1977.- № 8. Ст. 141; 1982.- № 37.- Ст.54
97. ЗП УРСР.- 1963.- № 8.- Ст. 76; ЗП УРСР.- 1965.- № 7.- Ст. 100
98. ЗП УРСР, 1965, № 8, ст.117; ЗП УРСР, 1967, № 6, ст.65
99. ЗП УРСР, 1967, № 2, ст.17
100. Акуленко В.І., Анджиєвський В.С. Правова охорона пам’яток історії та культури в УРСР.- К., 1984. – С.18
101. Відомості Верховної Ради СРСР. – 1976.- № 44.- Ст. 628
102. Відомості Верховної Ради УРСР. –1978.- № 30.- Ст. 426
103. Преамбула Закону Української РСР “Про охорону і використання пам’яток історії та культури” від 13 липня 1978 р./ Відомості Верховної Ради УРСР.- 1978.- №30
104. Там же, ст.1ст.1 Закону Української РСР “Про охорону і використання пам’яток історії та культури” від 13 липня 1978 р./ Відомості Верховної Ради УРСР.- 1978.- №30
105. ЗП УРСР, 1979, № 10. – ст.71
106. Правда Украины, 1979, 5 декаб.
107. ЗП УРСР.- 1983.- № 2.- Ст. 4
108. Анджиєвський В.С., Акуленко В.І. Правова охорона пам’яток історії та культури в УРСР.- К., 1984.-С.3
109. Акуленко В.І. Охорона пам’яток….- С.203
110. Красовський Ю. Проблеми регулювання містобудівного процесу в історичних містах. // Матеріали міжнародного семінару “Досвід управління муніципальним нерухомим майном в історичних містах України і Польщі”. – К., 2001. – С.7
111. Літопис відроження пам’яток // Пам’ятки України. – 1998. - № 1. – С. 180
112. Права людини. Міжнародні договори України. - К., 1992
113. Cт. 54 Конституції України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. ВВР України, 1996, № 30, ст.41
114. Ст.66 Конституції України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. ВВР України, 1996, № 30, ст.41
115. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. ВВР України, 1996, № 30, ст.141
116. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. ВВР України, 1996, № 30, ст.41
117. ВВР України 1992 р. № 4 Ст.23
118. ВВР України 1993 р. № 42 Ст.121
119. ВВР України 1995 р.№ 23 Ст.16
120. ВВР України 1995 р.№ 24 Ст.22
121. ВВР України 2000р. №12 Ст.42
122. Акуленко В.І. Конституційні основи охорони культурної спадщини i міжнародні зобов’язання України. // Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Ужгород, 2000. – С. 63
123. ВВР України. - 1991. - № 46. - Ст. 617
124. ВВР України. - 1992. - № 10. - Ст.137
125. ВВР України, 1992, № 21, ст.294
126. із змінами та доповненнями, внесеними Указом Президії Верховної Ради України № 6485-Х від 30.01.1984, затверджений Законом УРСР № 7131-Х від 15.06.1984. ВВР Української РСР. - 1978. - № 30. - Ст.426; 1984. - № 7. - Ст. 145; № 26. - Ст. 485
127. ВВР України, 1992, № 21, ст.294
128. ВВР України, 1992, № 21, ст.294
129. Культурна спадщина України. Правові засади збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища: Зб. Офіц. док. /Упоряд. В.І.Фрич; відп. ред. М.В.Гарник. - К.: Істина, 2002. - С.14
130. ВВР України, 2000, № 39, ст.333.
131. Офіційний вісник України, 1997, № 50, ст.42
132. Указ Президента України від 9 грудня 1995 р. № 1136, втратив чинність на підставі Указу Президента України від 31 серпня 2000 р. № 1038/2000//
133. Закон України від 8 червня 2000 р. № 1805-ІІІ Про охорону культурної спадщини. ВВР України, 2000, № 39, ст.333Офіційний вісник України, 2000, № 35, ст.22
134. Акуленко В.І. Конституційні основи охорони культурної спадщини i міжнародні зобов’язання України. // Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Ужгород, 2000. – С. 64
135. Терміни “пам’ятка” i “пам’ятник в пам’яткознавстві. // Праці центру пам’яткознавства. – Вип. 1. – К., 1992. – С. 30
136. Офіційний вісник України, № 35, ст.22
137. Офіційний вісник України, 1997, № 50, ст.42
138. Ст. 17 Закону України "Про міжнародні договори України". ВВР України. - 1994. - № 10. - Ст.45
139. Матеріали міжнародного…….-С.21
140. ВВР України, 1992, № 21, ст.294
141. Красовський Ю. Проблеми регулювання..... – С. 22
142. Максимов В. Правова охорона культурних цінностей в Конвенціях ЮНЕСКО. – К., 1997. – С.53
143. История музейного дела в СССР. М., 1957. - С.12
144. Iз змінами і доповненнями, внесеними Указом Президії Верховної Ради УРСР № 6485-Х від 30.01.1984, затверджений Законом УРСР № 7131-Х від 15.06.1984***ВВР УРСР. - 1978. - № 30. - Ст. 426; 1984. - № 7. - Ст. 145; № 26. - Ст. 485
145. Конвенции и рекомендации ЮНЕСКО по вопросам охраны культурного наследия. Сборник. - М., 1990. - С.55-60
146. Конвенции и рекомендации ЮНЕСКО по вопросам охраны культурного наследия. Сборник. - М., 1990. - С.61-64
147. Конвенции и рекомендации ЮНЕСКО по вопросам охраны культурного наследия. Сборник. - М., 1990. - С.71-74
148. Конвенции и рекомендации ЮНЕСКО по вопросам охраны культурного наследия. Сборник. - М., 1990. - С.75-81
149. Конвенции и рекомендации ЮНЕСКО по вопросам охраны культурного наследия. Сборник. - М., 1990. - С.83-90
150. Конвенции и рекомендации ЮНЕСКО по вопросам охраны культурного наследия. Сборник. - М., 1990. - С.97-106
151. Україна в міжнародно-правових відносинах. Кн.2. Правова охорона культурних цінностей /Відп. ред.: акад. НАН України Ю.С.Шемшученко та д-р юрид. наук В.І.Акуленко. - К.: Юрінком Інтер, 1997. - С. 395
152. Іваненко В. Правовий статус пам’ятки. // Пам’яткознавство, 1997, № 1. – С.22
153. Закон УРСР “Про охорону i використання пам’яток історії та культури”. – К., 1980. – С.2
154. Там само
155. Рерих Н.К. Листы дневника. Друзьям Знамени мира. - В кн.: Рерих Н. Зажигайте сердца! М., 1975. - С.55-56
156. ВВР України. - 1994. - № 15. - Ст.86
157. ВВР України, 1992, № 21, ст.294
158. Збірник постанов уряду України. - 1992. - № 9. - Ст.220
159. Офіційний вісник України, 2000, № 12, ст.67
160. Лозинський В. Правові засади міжнародного співробітництва в галузі реституції архівних фондів i документів: історія, проблеми, перспективи.// Повернення культурного надбання...- С.61
161. Лозинський В. Правові ...- С.62
162. ВВР України. - 1995. - № 7. - Ст.45
163. ВВР України. - 1995. - № 25. - Ст.191
164. Конвенции и рекомендации ЮНЕСКО по вопросам охраны культурного наследия. Сборник. - М., 1990. - С.61-64
165. Інформаційна комп’ютерна система "Нормативні акти України"
166. Офіційний вісник України, 2000, № 30, ст.84
167. Офіційний вісник України, 1998, № 46, ст.152
168. Інформаційна комп’ютерна система "Нормативні акти України"
169. Офіційний вісник України, 2000, № 5, ст.81
170. Офіційний вісник України, 2000, № 49, ст.27
171. Офіційний вісник України, 1998, № 32, ст.186
172. Офіційний вісник України, 2000, № 35, ст.22
173. Офіційний вісник України, 1998, № 42, ст.14
174. Положення про яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1992 р. № 466. Збірник постанов уряду України. - 1992. - № 9. - Ст.220
175. Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 р. № 983. Офіційний вісник України, 2000, № 25, ст.104
176. Офіційний вісник України, 1999, № 50, ст.11
177. ВВР України, 1997, № 24, ст.170
178. Офіційний вісник України, 2001, № 46, с.1
179. ВВР Української РСР, 1984, додаток до № 51, ст.1122
180. Цивільний кодекс Української РСР зі змінами, внесеними Указом від 20 травня 1985 р. //Відомості Верховної Ради УРСР. - 1985. № 23. - Ст.542. Цит. по: // Право України, 1993, №11-12. - С. 16
181. КК України, прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. ВВР України, 2001, № 25-26, ст.131
182. Шемшученко Ю. Теоретичні засади правового регулювання реституції культурних цінностей. // Повернення культурного надбання України: проблеми, завдання, перспективи. Матеріали науково-практичного симпозіуму “Правові аспекти ресититуції культурних цінностей: теорія і практика”, К., 1996. – С. 35
183. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. ВВР України, 1996, № 30, ст.141
184. ВВР України. - 1992. - № 21. - Ст.294
185. ВВР України. - 1994. - № 10. - Ст.45
186. ВВР України. - 1992. - № 41. - Ст.601
187. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. ВВР України, 1996, № 30, ст.41
188. Прушинський Я. Пам’ятки старовини. Культурні цінності. Спадщина. // Право та культура: теорія і практика. Міжнародна науково-практична конференція. Київ, 15-16 травня 1997р. – К., 1997. – с.49
189. Культурна спадщина України. Правові засади збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища: Зб. офіц. док./Упоряд. В.І.Фрич; Відп. ред. М.В.Гарник. - К. : Істина, 2002. - С.287
190. Див.:Україна в міжнародно-правових відносинах. Кн.2. Правова охорона культурних цінностей /Відп. ред.: акад. НАН України Ю.С.Шемшученко та д-р юрид. наук В.І.Акуленко. - К.: Юрінком Інтер, 1997. - С.222-233
191. Див.: Конвенции и рекомендации ЮНЕСКО по вопросам охраны культурных ценностей. - М., 1990. - С.71-74
192. Див.: Там же. - С.83-90
193. Богуславский М.М. Международная охрана культурных ценностей. - М.: Междунар. отношения, 1979. - С.111
194. Див.:Правова система "Зібрання законодавства України" Українського інформаційно-правового центру
195. ВВР України. - 1992. - № 21. - Ст.294
196. Інформаційна система "Нормативні акти України…"
197. Кримінальний кодекс України: Офіц. видання. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2001. - С.138
198. Урядовий кур’єр. - 1993. - 11 листопада
199. Див. Максимов В.В. “Правова охорона культурних цінностей у Конвенціях ЮНЕСКО” //Дис. на здоб. наук. ступ. канд. юр. наук, Київ, 1997
200. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - ВВР України, 1996, № 30, ст.41
201. Тексти див. відповідно у European Treaty Series №№ 66, 119, 121, 143
202. International Legal Materials.Vol. XXXIV. – No.5. – P. 1322-1339
203. Див.: Висоцкий А.Ф. Правовые проблемы научных исследдований в Мировом океане. – К.: Наука думка, 1974. – С.86
204. Україна в міжнародно-правових відносинах. Кн.2. Правова охорона культурних цінностей / Відп. ред.: акад. НАН України Ю.С.Шемшученко та д-р юрид. наук В.І.Акуленко. - К.: Юрінком Інтер, 1997. - С.158
205. Україна в міжнародно-правових відносинах. Кн.2. Правова охорона культурних цінностей / Відп. ред.: акад. НАН України Ю.С.Шемшученко та д-р юрид.