СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ В ІНТЕРПРЕТАЦІЇ НЕЛІНІЙНОЇ КОНЦЕПЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ПІЗНАННЯ

brief description

Міністерство освіти і науки України
Сумський державний педагогічний університет
ім. А.С. Макаренка

На правах рукопису

Григор’єв Дмитро Миколайович

УДК 165: 164. 222+340.12

Становлення української державності в інтерпретації нелінійної концепції соціального пізнання

09.00.03 соціальна філософія та філософія історії

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Науковий керівник:
Кочубей Наталія Василівна
кандидат філософських наук, доцент

Суми 2009

Зміст
Вступ..................................................................................................... 3
Розділ I. Концептуальні засади нелінійності в контексті пізнання динаміки соціальних трансформацій............................................................................. 15
1.1. Методологічні інновації та евристичний потенціал нелінійного мислення в соціально-історичному пізнанні..................................... 15
1.2. Становлення нелінійної концепції пізнання соціально історичних явищ.................................................................................................... 26
Розділ II. Можливості нелінійної методології при осмисленні ґенези української державності......... 45
2.1. Постнекласичне переосмислення змісту державності............... 47
2.2. Філософський аналіз ґенези української державності з погляду нелінійності......................................................................................... 76
2.2.1. Протодержава крізь призму міфологічного простору гри. 80
2.2.2. Конфлікт між гілками влади як архетип соціальної самоорганізації українського суспільства (на прикладі Київської Русі)................................................................................................. 87
2.2.3. Хаос vs порядок: державність козацької доби.................... 92
2.2.4. «Весна народів» 1848 р. в Австрійській імперії та становлення Української народної Республіки 19171921 рр. як приклад реалізації самоорганізайційних інтенцій українців....... 104
2.3. Соціодинаміка сучасної української державності.................... 121
Висновки........................................................................................ 151
Список використаних джерел......................................... 156

Вступ

Актуальність теми дослідження. Звертаючись до проблеми побудови сценаріїв минулого і майбутнього, багато учених, беручи точку відліку сучасність, характеризують її за допомогою таких термінів, як «постіндустріальна цивілізація», «інформаційне суспільство», «постекономічна формація». При цьому висвітлюються різні аспекти досліджуваної реальності.
Українська держава, що є частиною світової спільноти, виявляється, безумовно, залученою в процес переходу до постіндустріальної цивілізації. Інтеграція різних регіонів світу, зокрема української держави, в єдину світову спільноту порушує принципово нові проблеми управління, що робить конче необхідним пошук і нових відповідей на, здавалося б, традиційні питання державного будівництва. Наявні зміни, викликані зрушеннями на глобальному рівні, не стільки проблематизують роль держави в сучасному світі, скільки актуалізують питання визначення оптимальних шляхів її трансформації, оскільки держава є й залишатиметься найголовнішою культурною складовою світового устрою, можливо, єдиним реальним механізмом досягнення згоди і взаємопорозуміння між представниками різних політичних сил, соціальних верств та етнічних спільнот.
На межі другого й третього тисячоліть інтерес громадськості до проблем розвитку суспільства і можливостей його організації та самоорганізації як необхідних умов соціального управління посилився, оскільки з'явилися якісно нові загрози і небезпеки глобального масштабу, що можуть призвести до планетарної катастрофи вже в ХХІ столітті. Усвідомлення можливості нової біфуркації і корелюючих з нею можливих наслідків та ризиків (міжособистісні й інституційні взаємодії, природний соціальний відбір, ризики дисбалансу в управлінні, а отже, проблеми стабільності і нестабільності розвитку соціальних об'єктів, тенденції глобалізації соціуму) поставило завдання щодо пошуку засад, принципів та цінностей, що сприяють подальшому динамічному, безперервному розвитку суспільства. Кризи, які загрожують всьому людству (екологічна, економічна, ресурсна, міжконфесійна тощо), розглядаються в контексті причинно-наслідкових зв'язків світової історії становлення управлінських інститутів і є загальновизнаним підтвердженням глобальної кризи системи управління людським співтовариством та окремими державами.
Така постановка проблеми викликала до життя ідею переосмислення ролі та функцій держави і її інститутів у суспільстві. У зв’язку із цим виникла необхідність розроблення методологічних засад і нового категоріального апарату, які б відобразили трансформації та особливості світу, що швидко змінюється. За таких обставин актуалізуються кросдисциплінарні методологічні підходи, які є спроможними найбільш адекватно відобразити особливості становлення таких складних систем, як суспільство та держава. Процес розвитку цих систем, як з’ясувалося в рамках постнекласичного етапу розвитку наукового знання, є нелінійним, супроводжується численними флуктуаціями, виникненням нестійких станів і періодами стагнації. Тобто соціум це відкрита, з нелінійними зворотніми зв'язками система, прогресивний розвиток якої може перериватися кризами (війнами, соціальними революціями, переворотами, релігійними конфліктами і т.ін.)
У цих умовах постає питання необхідності розробки сучасної концепції української державності на основі евристичного та методологічного потенціалу постнекласичних уявлень про світ, центром яких є саме нелінійна методологія. Нелінійна інтерпретація дозволяє значною мірою розширити горизонт наукового передбачення шляхом включення в аналіз явищ стохастичності, випадковості, флуктуаційності. Традиційний концепт "історія" змінюється концептом «постісторія», який і визначає нове бачення соціальних та історичних процесів, фундоване: 1) відмовою від лінійного бачення соціальних трансформацій; 2) відмовою від презумпції наявності іманентної логіки історії. Ці інновації вимагають і локального переосмислення історичної динаміки, зокрема на прикладі української державності.
Ступінь наукової розробки проблеми. Багатоаспектність та міждисциплінарний характер досліджуваної теми вимагали від автора звернення до великого масиву джерел, який можна умовно поділити на два блоки, що відповідають структурі роботи.
Перший блок пов'язаний із сутністю нелінійного підходу як міждисциплінарною парадигмою постнекласики. Термін «постнекласична наука», запроваджений В. Стьопіним на позначення сукупності досліджень у різних галузях науки, що оформилися у відносно самостійні,але сутнісно пов'язані між собою напрямки, наприкінці ХХ на початку ХХI століття. До таких напрямів можна віднести синергетику (Г. Хакен), теорію дисипативних структур (І. Пригожин), теорію автопоезіса (Ф. Варела і У. Матурана), науку про складність і взаємопереходи типу «порядок-хаос» (Р. Том, І. Арнольд, Я. Синай, Ю. Клімонтович), а також математичні розробки, пов'язані з побудовою фрактальної геометрії (Б. Мандельброт).
Для моделювання надскладних людиновимірних об'єктів науковці постнекласичної доби здебільшого використовують математичні засоби обчислення, зокрема нелінійні диференціальні рівняння. І саме тому постнекласичну науку має сенс наділяти епітетом «нелінійна» (І. Добронравова, С. Курдюмов, А. Самарський).
Первинне філософське осмислення ролі і місця нелінійності в сучасній постнекласичній науці належить В. Аршинову, Ю. Данилову, С. Курдюмову, Г. Малинецькому, М. Моїсєєву, І. Пригожину, І. Стенгерс, Р. Хакену та ін. Використовуючи результати і методи постнекласичної науки для філософського аналізу динаміки цивілізаційних трансформацій, значний внесок у формування нелінійного мислення зробили К. Делокаров, І. Добронравова, Є. Князєва, С. Курдюмов, В. Стьопін, та ін. Велика увага аспектам соціального приділяється в роботах Л. Бевзенко, В. Бранського, В. Василькової, В. Капустіна, Н. Кочубей, С. Кримського, В. Лутая, А. Назаретяна, М. Ожевана, М. Поповича, І. Предборської, В. Цикіна та ін.
Новий категоріальний апарат, заснований на ідеях нелінійності, є «частиною постнекласичної теорії пізнання, що представлена в роботах І. Валлерстайна, Л. Горбунової, Ж. Дерріди, І. Добронравової, Є. Князєвої, Т. Куна, І. Лакатоса, Э. Ласло, В. Лекторського, Л. Мікешиної, К. Поппера, В. Стьопіна, В. Федотової та ін.
Теоретична рефлексія соціального відбувається в західній соціальній думці, зокрема, в рамках функціоналізму. Ствердження функціоналістського підходу в соціальній науці відбувалося під впливом теорії соціальних систем Т. Парсонса і Н. Лумана.
У Т. Парсонса визначальним є поняття структури, бо вона, на його думку, визначає функції. Отже, теорія систем Т. Парсонса є структурно-функціональною.
Інший варіант теорії систем пропонує Н. Луман. Його теорія є функціонально-системною, бо вона відмовляється від нерухомих, наперед заданих структур, вважаючи, що ці структури є такими, що самоорганізуються та визначаються функціями. Теорія соціальних систем Н. Лумана це теорія автопоетичних, самореферентних систем. Світ у цій теорії зображується як хаос, непроглядність, недосяжний горизонт, але також й безмежний потенціал для несподіванок, він є віртуальною інформацією, яку використовують системи, щоб самим продукувати смисл, через який вони перетворюють світ на довкілля, або середовище. Отже система здійснює свою активність через розрізнення себе і довкілля і через автопоезіс. Це основне положення загальної теорії самореферентних автопоетичних систем, що має методологічне значення для нашого дослідження становлення української державності.
Осмислити соціальні ризики в межах постнекласичної картини світу допомогло ознайомлення з працями У. Бека, С. Капіци, С. Курдюмова, Г. Малинецького, А. Назаретяна, Ф. Фукуями, С. Хантігтона.
Другий блок стосується робіт, що репрезентують напрацювання щодо використання парадигмальних інновацій нелінійності у просторі філософсько-історичних та правових дисциплін.
До проблем соціально-історичної динаміки у своїх наукових розвідках неодноразово зверталися Л. Бевзенко, В. Бранський, В. Василькова, Л. Горбунова, Т. Григор’єва, С. Капустін, Л. Лєсков, Ю. Лотман, А. Назаретян, С. Пожарський, І. Пригожин, Ю. Яковець. На думку цих вчених, методологія, вироблена у рамках постнекласичної раціональності, дозволяє, зокрема, здійснити перехід до якісно нового етапу в теоретичному відображенні історичних процесів нелінійної концепції історичного часу.
Усі, хто звертається до питань філософії історії, тією чи іншою мірою змушені торкатися проблем філософсько-історичних концепцій. Вихідна теза, на якій вибудовується ретроспектива цих концепцій, може бути сформульована таким чином: близькі до нелінійних ідеї у світоглядних та філософських системах беруть свій початок як у глибокій античності, так і притаманні іншим, властивим людині способам осягнення світу. Представлені у стародавніх міфологіях погляди, незважаючи на їх варіативність, їх близькість до ідей теорії нелінійної динаміки. Мотиви теорії нелінійних динамік можна знайти у вченнях Стародавнього Сходу.
Принцип єдності і цілісності світу також знайшов своє відображення в ряді циклічних європейських концепцій. Циклічна метафора пов’язує моделі соціального розвитку таких вчених минулого, як М. Данилевський, Д. Віко, В. Парето, П. Сорокін, А. Тойнбі, О. Шпенглер, К. Ясперс. Коваріантна модель К.Ясперса привнесла в науковий обіг категорію «осьового» часу на основі певних параметрів виділений із загальної тривалості проміжок часу, покликаний зіграти роль унікальної точки відліку або центру координат. Евристична цінність спіралевидної концепції історичного часу полягала в її інтеграційних можливостях. Її основні ідеї були розкриті в діалектиці як гегелівській, так і марксистській.
Альтернативою циклічним уявленням про плин часу і зміни в соціально-історичному русі є організмічна метафора, концептуалізована в образах лінії та прогресу багатьма вченими, починаючи з часів античності.
Західна філософія, предметна філософсько-історична площина якої конституюється в постнекласиці та тематично спрямована на відмову від пошуку моделі універсальної історії, представлена такими видатними вченими, як Ж. Дельоз, Ф. Гваттарі, М. Фуко та ін., які розробили різомну інтерпретацію історичного часу. Постмодерністська методологія нелінійного моделювання історії представлена також систематичною генеалогією М. Фуко, методологічними штудіямі Ж. Дерріди, що є генетично похідними від ідей Ф. Ніцше.
Правомірним буде стверджувати, що ідея нелінійного розуміння історичних процесів конституювалася впродовж всієї історії людства. Циклічна, спіралевидна, коваріантна, різомна і навіть лінеарна моделі стали в своїх окремих елементах складовими постнекласичного бачення історичного часу, зокрема нелінійної концепції.
Значним переосмисленням сутності соціального управління та ролі держави і права в сучасному світі, заснованого на ідеях постнекласики, відзначені роботи як вітчизняних (Л. Бевзенко, А. Толстоухов), так і зарубіжних авторів (В. Бранський, В. Василькова, М. Горемикін, С. Капустін, Є. Князєва, А. Кулінченко, С. Курдюмов, Л. Лєсков, Н. Міронова, С. Пожарський, П. Рікер, В. Романов, М. Фуко, Ю. Яковець).
На окрему увагу заслуговують роботи, предметно спрямовані на дослідження української державності. Такі дослідження мають кількасотлітню історію, початок яким покладено у «Слові про закон і благодать» Іларіона, «Повісті минулих літ», працях козацьких літописців, істориків народницької школи (В. Антонович, М. Грушевський, М. Костомаров), представників національно-державницького напрямку (В. Липинський, С. Томашевський), прихильників націоналістичної ідеології (Д. Донцов, М. Міхновський) та які складають предмет наукових інтересів сучасних науковців. Дослідженню філософсько-історичних аспектів державності України після здобуття нею незалежності присвячені роботи В. Андрущенка, В. Баркова, О. Власюка, В. Горського, В. Кременя, В. Крисаченка, М. Михальченка, М. Поповича, М. Степико, Д. Табачника, М. Томенка та ін.
Автори постнекласичних концептуалізацій української сучасності розглядають оригінальні моделі організації державності. Так, В. Андрущенко обґрунтовує оригінальну модель суспільно-політичної організації в період переходу України від тоталітаризму до демократії модель правового і морального порядку, що забезпечує оптимальну взаємодію вільних особистостей в процесі новітнього державотворення. Автор докладно аналізує засоби його досягнення й поступового переростання в суспільство громадянської, демократичної самоорганізації. На його думку, організоване суспільство це суспільство реабілітації гуманістичних цінностей, повернення до першооснов людського буття і культурного поступу, це суспільство розумної взаємодії людей на основі їхньої творчої співпраці і внутрішньої, детермінованої обов’язком і совістю поваги до Закону, Порядку і Справедливості. Це реабілітація соціальності як ноосфери, людського буття в розумі абощо те ж саме розумне буття людини у суспільстві.
Не можна не погодитись з автором, що «організувати» таке буття не лише не просто але й не можливо. Воно має утвердитись лише в результаті «самоорганізації» становлення внутрішньої єдності необхідності і свободи, як передумови цивілізованості і культури. Разом із тим, «самоорганізація» не здійснюється шляхом свавілля. Вона базується на елементах «організації», вага яких змінюється в міру становлення «само-організованого суспільства». «Організація» в цьому зв’язку постає не як мета, а як засіб, з допомогою якого формуються означені передумови. «Організоване суспільство» є суспільством перехідним, транзитним; «само-організоване суспільство» стабільним і перспективним. Автор вважає, що Україна обов’язково вийде на шлях самоорганізації і саморозвитку. Для цього вона має всі об’єктивні і суб’єктивні передумови.
Роботи іншого відомого сучасного науковця М. Михальченка присвячені розробці низки наукових проблем, що пов’язані з соціокультурним аналізом політичної трансформації України. Автор зробив спробу окреслити механізми драматичного становлення сучасної України, розкрити закономірності державотворчого процесу, об'єктивно й неупереджено розглянути вузлові проблеми суспільного поступу, з'ясувати як системну взаємодію факторів невдач, так і моделі збереження, відтворення й укріплення українського соціуму. Особлива увага зосереджена на виявленні міри відповідальності тих, хто поставив молоду українську державність на межу стагнації й безладдя.
Отже, нелінійна методологія забезпечує нові можливості при осмислення ґенези української державності. На її основі стає можливим побудувати нелінійну концепцію української державності, яка полягає в аналізі процесу становлення самоорганізаційних структур в соціальному середовищі на прикладі українського суспільства, виявленні закономірностей еволюції, що є іманентними українському суспільству та зберігаються у вигляді архетипів у його соціальній пам’яті. Зазначені проблеми ще не були осмислені науковцями і потребують подальшого дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами та темами. Напрямок дисертаційного дослідження пов'язаний із державною науково-дослідною темою КПКВ «Нова філософія освіти в інформаційному суспільстві» (номер державної реєстрації 0107U002825), що розробляється кафедрою філософії і соціології Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка (далі СумДПУім. А.С. Макаренка).
Актуальність проблеми, недостатній рівень її розроблення обумовили вибір теми дисертації і формування її мети.
Метою роботи є експлікація евристичних можливостей нелінійної методології у сфері соціально-історичного пізнання в межах дослідження ґенези української державності, створення теоретичної моделі українського державотворення.
Реалізації цієї мети зумовила необхідність вирішення таких завдань:
- визначити методологічні засади та евристичний потенціал нелінійного мислення в соціально-історичному пізнанні;
- проаналізувати теоретичні тенденції відображення історичних явищ за допомогою нелінійної методології;
- з’ясувати зміст державності з погляду нелінійності;
- дослідити процес становлення української державності з позиції методології нелінійності, сформулювати нелінійну концепцію української державності;
- висунути гіпотези щодо інтерпретації реальних процесів динаміки українського соціуму в межах сучасної української державності з позицій можливостей нелінійної методології та запропонувати адекватне постіндустріальній цивілізації бачення шляхів розв’язання наявних проблем націєдержавного будівництва України.
Об’єктом дослідження є історичний процес українського державотворення.
Предмет дослідження становить евристичний потенціал нелінійної методології щодо концептуалізації становлення української державності.
Методологічні і теоретичні основи дослідження. Методологічну основу роботи становлять інновації постнекласичної науки (як природничо-наукової традиції знання, так і гуманітарної), фундовані концепцією інактивованого пізнання, а саме: методологічний плюралізм, ситуаційність пізнання, подолання розриву між суб’єктом і об’єктом пізнання.
Методи, які застосовував автор в процесі дослідження: метод історичного ретроспективного аналізу, порівняльного аналізу, метод аналогії, типологізації, міждисциплінарного синтезу, теоретичної реконструкції, системного аналізу та синтезу, метод моделювання.
Положення і висновки, що містять наукову новизну і виносяться на захист. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняній філософії переосмислюється розвиток української державності в контексті нелінійної концепції з погляду постнекласичної раціональності та постісторії. Основною інноваційною складовою дослідження є вірогідні сценарії розвитку української державності особливо в періоди революційних потрясінь та найбільшого наближення до самостійного, незалежного формування органів державної влади. На основі цих положень сформульовано нелінійну концепцію становлення української державності.
Проведене дослідження дає підстави сформулювати положення і висновки, що містять наукову новизну і виносяться на захист:
- у результаті аналізу методологічних можливостей нелінійної парадигми доведена її здатність адекватно описувати процеси альтернативності траєкторій еволюції; обґрунтовано, що нелінійна парадигма становить собою методологічне підґрунтя гуманітарного знання та історичної науки в постнекласичний період її розвитку;
- на основі ґенези нелінійної концепції історичного часу запропоновано інноваційну модель розмірності історії, у тому числі й історії української державності, в основу якої покладені зміни рисунків структури самоорганізації в точках біфуркації;
- переосмислено зміст громадянсько-правових інститутів з погляду нелінійності. Доведено, що держава є структурою самоорганізаційною. Обґрунтовано тезу, що фрактальність є інваріантним принципом становлення державних структур. Запропоновано розглядати принцип поділу влади як засадничий принцип правової держави та один із параметрів порядку, що підтримує систему в межах стійкого динамічного розвитку, виконує роль системи заборон і противаг, особливо в періоди біфуркації;
- запропонована нелінійна концепція історії української державності, яка полягає у розгляді становлення самоорганізаційних структур, що є іманентними українському соціуму та зберігаються у вигляді архетипів у його соціальній пам’яті. Стверджується, що відбувається наростання самоорганізайних механізмів формування соціального порядку, зокрема, унаслідок процесів інституалізації влади, інтеграції соціуму та держави;
- створено самоорганізаційну модель націєдержавного розвитку сучасної України, фундовану ігровими структурами на сході та міфологічним простором ідеї свободи на заході країни. Доведено, що оптимальне функціонування розподілу влади як фрактального параметру порядку є інваріантним принципом стійкого розвитку державної системи України для обох зазначених форм самоорганізації.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Запропонована нелінійна концепція становлення української державності може бути підставою для осмислення державотворчих процесів сучасності. Отримані результати можуть мати особливе значення для осмислення проблем соціального управління, скласти підґрунтя пошуку оптимального еволюційного шляху української держави та побудови системи заборон для виходу на негативні сценарії розвитку; пошуку оптимальних шляхів переходу від індустріального до інформаційного суспільства і в такий спосіб підтримання процесу та політичної практики трансформації української політичної системи.
Положення і висновки дисертації можуть бути використані для розроблення стратегії зовнішньої та внутрішньої політики України на середньострокову і довгострокову перспективу. Результати дослідження можуть також бути використані в навчальному процесі, а саме: у розробленні нормативних тем курсу філософії, при викладанні спецкурсів із соціальної філософії, філософії історії, філософської антропології, а також політології та соціології. Висновки дослідження, на нашу думку, сприятимуть подальшому становленню нелінійного мислення.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження пройшли апробацію у формі виступів на всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях: «Наука. Синергетика. Освіта» (Суми, 2005), «Розвиток наукових досліджень 2006» (Полтава, 2006), «Освітні інновації: філософія, психологія, педагогіка» (Суми, 2007), «Планетарна цивілізація. Наука. Освіта» (Суми, 2008). Крім того, результати дослідження були представлені на теоретичних семінарах кафедри філософії та соціології СумДПУ ім. А.С. Макаренка, щорічних конференціях, присвячених дням науки, які проводилися протягом 20042007 років.
Основні положення дисертації висвітлені автором у 10 наукових публікаціях, серед них 1 (одна) розділ у колективній монографії, та 4 (чотири) статті у спеціалізованих фахових виданнях.
Структура роботи. Мета і завдання дослідження визначили структуру роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, що містять п’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел (224 позиції). Загальний обсяг дисертації становить 176 сторінки, із них основного тексту 155 сторінок.

bibliography

Висновки

Узагальнення основних результатів дослідження дозволило автору дійти таких висновків:
1. Парадигмальні установки культурної традиції постнекласики завдяки евристичному потенціалу нелінійного мислення стали основоположними для вироблення наукових гештальтів, необхідних для осмислення соціально-історичних трансформацій. Процес становлення нелінійного мислення знаходиться на етапі утвердження парадигми нелінійності як такої, що визначає науковий дискурс та світоглядні установки сучасних вчених як гуманітарної традиції знання, так і природничо-наукової. Розвиток ідей нелінійності ініціював парадигмальні зрушення у загальнонауковій картині світу та привніс кілька важливих методологічних інновацій у соціально-історичне пізнання, а саме: неодетермінізм, ідіографізм, темпоральність та ін.
2. Методологічна база дослідження дала можливість здійснити перехід до якісно нового розуміння історичного процесу. Правомірним буде стверджувати, що ідея нелінійного розуміння історичних процесів конституюється протягом всієї історії осмислення людством проблеми континууму часу. Але саме постнекласика припускає існування різних концепцій історичного часу. Таким чином, можна констатувати наростання нелінійності у світоглядних орієнтирах людства.
Введення параметрів порядку в історичне пізнання дозволяє максимально розширити горизонт прогнозу розвитку соціуму і навіть задавати його межі залежно від «жорсткості» введених параметрів. Нелінійна концепція ввела в сучасну історичну науку постулат про взаємодетермінованість зв’язків у тріаді часу, а також про складний і нелінійний характер цих зв’язків. Постнекласичні інтерпретації метаісторичних процесів правомірно обґрунтовувати глибоким самоусвідомленням людини в часі. Вимірною одиницею історії в постнекласиці стає людина.
Такий висновок змушує переосмислити наявні підходи до організації і управління в сучасних соціальних системах, оскільки держава є єдиним реальним механізмом досягнення згоди і взаємопорозуміння між представниками різних політичних сил, соціальних верств та етнічних спільнот. Онтологічною властивістю такого узгодження стає людиновимірність.
3. Процеси інституалізації в сучасній державі осмислюються автором на основі евристичного потенціалу нелінійної методології. Постнекласична парадигма визначає місце суб'єкта управління в структурі суспільства, а об’єкт управління наділяється владними повноваженнями. Саме тому рівень державного управління визначається як когерентний рівню особистісного розвитку його учасників як владної еліти, так і пересічних членів суспільства.
Зазначається поступове пом'якшення тлумачення основної функції держави, що полягає в її монополії застосовувати «силову дію» не тільки у випадках соціальної патології, але й у випадках процесів управління в загальному сенсі цього поняття. Роль формалізатора відносин між суспільством і державою відіграє інститут права, який розуміється як система норм і правил, вироблених і санкціонованих суспільством та формально-юридично закріплених державою і в основі якого лежать самоорганізаційні інтенції громадянського суспільства.
Зроблено висновок, що ефективність управління залежить від уміння владної еліти використовувати інноваційні впливи суб’єктів, що самоорганізовуються, при плануванні і досягненні тих чи інших результатів. Суть постнекласичного конструювання державності полягає в коеволюції держави і соціальних суб’єктів та їх об’єднань на основі самоорганізації та позитивних зворотних зв’язків. Соціальний суб'єкт, що конструює, і конструйована ним держава складають процесуальну єдність.
Показаний взаємозв'язок психічних структур світосприйняття і уявлень про світопорядок та державний устрій. З позицій теорії самоорганізації проводиться аналіз архетипів К. Юнга і робиться висновок, що символіка архетипів реалізується в процесі організації держави та за принципами, ідентичними принципам універсального процесу самоорганізації світопорядку.
Обґрунтовується теза, що фрактальність є інваріантним принципом становлення державних структур. Принцип поділу влади є засадничим принципом правової держави, одним із параметрів порядку, що підтримують систему в межах стійкого динамічного розвитку, виконує роль системи заборон і противаг, особливо в періоди біфуркації. Отже, ми знову шукаємо закони самосборки державності, але тепер розуміємо, що її елементи нелокальні ні в просторі, ні в часі, але функціонально самоподібні в різних масштабах.
4. Піддавши постнекласичній інтерпретації сучасні теоретичні тенденції відображення історичних явищ та переосмисливши зміст основних інститутів державності з позицій нелінійності, автор вибудовує та обґрунтовує нелінійну концепцію становлення української державності.
Досліджуючи ґенезу громадянсько-правових інститутів української державності, автор виділив шість таких точок біфуркації державні утворення скіфських племен ІV-ІІ ст. до н.е., падіння Київської Русі у ХІІІ ст., визвольна боротьба українського народу за часів Богдана Хмельницького, визвольна боротьба 18481849 рр., 19171921 рр., проголошення незалежності української держави у 1991 році. Це точки відліку розкриття логіки нелінійних уявлень процесу становлення української державності.
На її основі стає можливою побудова нелінійної концепції української державності, яка полягає у становленні самоорганізаційних структур в соціальному середовищі, що є іманентними українському соціуму та зберігаються у вигляді архетипів на основі гри та міфу свободи у його соціальній пам’яті.
Нелінійна методологія забезпечує нові можливості при осмисленні ґенези української державності, оскільки актуалізує пошук законів ставлення сучасної державності, елементи якої формуються на основі самоподібності. Особливе значення отримані результати можуть мати для осмислення не стільки проблем української історії та можливостей її інтерпретації, скільки соціального управління. Зазначені методологічні можливості окреслюють еволюційний шлях української держави або ті нереалізовані можливості, які теж є частиною історичного процесу і сприяють сучасному пошуку оптимальних шляхів переходу від індустріального до інформаційного суспільства та в такий спосіб підтримують процес трансформації української політичної системи.
5. Визначено, що ефективне управління сучасним українським суспільством можливе тільки в тому випадку, якщо самоорганізаційний потенціал різних регіонів країни буде підсилено управлінськими діями, що формалізує цю цілісність на рівні інтегрального ідентитету та суб’єкт-суб’єктного управління в державі на основі фрактальності. Суть цього підходу до управління полягає в тому, що він орієнтований не на зовнішнє, а на внутрішнє, на те, що іманентно властиве самому середовищу. Інакше кажучи, він орієнтований не на бажання, наміри, проекти суб'єкта експериментальної, конструкторської, реформаторської діяльності, а на власні закони еволюції і самоорганізації українського суспільства, підґрунтям яких є архетипи, засновані на грі та міфі свободи.
Методологічні інновації постнекласики дали можливість переосмислити на якісно новому рівні, зокрема, процес становлення української державності, розглянути сценарії його розвитку з позицій ідей нелінійності. Українська держава має цілий спектр можливих шляхів еволюції. Один з них помаранчева революція”. Це активізація міфу свободи, що саме і є іманентним українському соціуму архетипом самоорганізації, який організував, упорядкував навколо себе спонтанно й дуже швидко безліч людей та став адекватним постіндустріальній цивілізації шляхом розв’язання наявних проблем націєдержавного будівництва України як іманентний українському соціуму архетип самоорганізації.
Нелінійне моделювання соціодінамічних процесів історії української державності дозволило виявити параметр порядку, який визначає асимптотичну поведінку еволюціонуючої системи, що самоорганізується, і її перехід до того чи іншого нового стійкого атрактору. Оптимальне функціонування трикомпонентної структури державної влади (виконавча, законодавча і судова гілки в системі державної влади) на основі фрактальності не тільки може забезпечити стійкий розвиток державної системи, але й, на думку автора, складає інваріант такого.

Список використаних джерел

1. Андрущенко В. Організоване суспільство. Проблеми організації та суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій в Україні на рубежі століть: Досвід соціально-філософського аналізу. / В. Андрущенко. К. : АтлантЮмЕмСи, 2005. 498 с. Режим доступу:
http://www.nbuv.gov.ua/books/2006/06vaos/
2. Андрущенко В. Філософія освіти ХХІ століття: пошук пріоритетів / Віктор Андрущенко // Філософія освіти. 2005. № 1. С. 518.
3. Андрущенко В. Філософія освіти ХХІ століття: у пошуках перспективи / Віктор Андрущенко // Філософія освіти. 2006. № 1. С. 612.
4. Аркас М. Історія України-Русі / М. Аркас. К. : Вища школа, 1990. 360 с.
5. Арон Р. Демократия и тоталитаризм / Р. Арон ; пер. с фр. Г. Семенова. М. : Текст, 1993. 133 с.
6. Аршинов В. И. Когнитивные основания синергетики / В. И. Аршинов, В. Г. Буданов // Синергетика на рубеже ХХХХІ веков : [сб. науч. тр.] / под ред. А. И. Панченко. М. : Центр гуманитарных исследований РАН ; ИНИОН, 2006. С. 755.
7. Аршинов В. И. Синергетика как феномен постнеклассической науки / В. И. Аршинов. М. : ИФРАН, 1999. 203 с.
8. Аршинов В. И. Синергетика времени / В. И. Аршинов // Синергетика на рубеже ХХХХІ веков : [сб. науч. тр.] / под ред. А. И. Панченко. М. : Центр гуманитарных исследований РАН ; ИНИОН, 2006. С. 97113
9. Аршинов В. И. Проблема языка в постнеклассической науке / В. И. Аршинов, Я. И. Свирский // Физика в системе культуры / отв. ред. Сачков Ю. В. М. : ИФРАН, 1996. С. 292307.
10. Асмус В. Ф. Античная философия / В. Ф. Асмус. М. : Высшая школа, 1999. 400 с.
11. Астаф’єв А. О. Полікультурні умови сучасних ідеологій / А. О. Астаф’єв // Українська політична нація: Ґенеза, стан, перспективи / за ред. В. С. Крисаченка. К. : НІСД, 2003. С. 222226.
12. Башляр Г. Новый рационализм / Г. Башляр ; пер. с франц. М. : Прогресс, 1987. 374 с.
13. Бевзенко Л. Самоорганизационная природа феномена игры / Л. Бевзенко // Константы. 1998. № 2. С. 6875.
14. Бевзенко Л. Социальная самоорганизация в теории и практике Майдана. Помаранчевая революция в оптике социо-самоорганизацинного подхода / Л.Бевзенко // Культурний контекст соціальної самоорганізації / за ред. І.Добронравової. К. : Київський університет, 2006. С. 107124.
15. Бевзенко Л. Д. Социальная самоорганизация. Синергетическая парадигма: возможности социальных интерпретаций / Л. Д. Бевзенко. К. : Институт социологии НАН Украины, 2002. 436 с.
16. Бердяев Н. Смысл истории / Н. Бердяев. М. : Мысль, 1990. 174 с.
17. Бех В. П. Соціальний організм: природа, сутність, зміст і механізм дії / В. П. Бех // Науковий часопис Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова: До 170-річного ювілею. Серія 7 : Релігієзнавство. Культурологія. Філософія : зб. Вип. 2 (15) / М-во освіти і науки України ; НПУ ім. М. П. Драгоманова ; редкол. : В. П. Андрущенко (голова), Г. І. Волинка (відп. ред.), М. М. Закович (відп. ред.) та ін. К. : НПУ, 2004. С.312.
18. Бех В. П. Философия социального мира / В. П. Бех // Нова парадигма: філософія. Соціологія. Політологя : [журн. наук. праць]. Вип. 50 / НПУ ім. М. П. Драгоманова ; творче об'єднання "Нова парадигма" ; редкол. : В. П. Андрущенко, В. П. Бех (гол. ред.), Г. І. Волинка та ін. К. : НПУ , 2005. С.189228.
19. Бех В. П. Философия социального мира: Гносеологический анализ социального мира / В. П. Бех // Нова парадигма : філософія. Соціологія. Політологія : [журн. наук. праць]. Вип. 48 / НПУ ім. М. П. Драгоманова ; творче об'єднання "Нова парадигма" ; редкол. : В. П. Андрущенко, В. П. Бех (гол. ред.), Г. І. Волинка та ін. К. : НПУ, 2005. С. 216238.
20. Бойко Б. Україна: остання війна за незалежність / Б. Бойко. Коростень : Редакція газети «Вечірній Коростень», 2005. 158 с.
21. Борсяков Ю. И. Тождество и различие гуманитарного и естественно-научного процесса познания / Ю. И. Борсяков. Воронеж : Воронежский государственный педагогический университет, 1998. 92 с.
22. Брайчевський М. Утвердження християнства на Русі / М. Брайчевський. К. : Знання, 1988. 262 с.
23. Бранский В. П. Синергетический историзм как новая философия истории / В. П. Бранский, С. Д. Пожарский // Синергетическая парадигма. Человек и общество в условиях нестабильности. М. : Прогресс-Традиция, 2003. С. 3449.
24. Буданов В. Г. Методология синергетики в постнеклассической науке и образовании / В. Г. Буданов. М. : Изд-во ЛКИ, 2008. 232 с.
25. Буданов В. Г. Про фрактальную природу времени эволюционирующих систем // Синергетика-2 : тр. семинара по синергетике. М. : МГУ, 1999. С. 3654.
26. Буданов В. Г. Синергетика в диалоге культур / В. Г. Буданов // Культурний контекст соціальної самоорганізації / за ред. І. Добронравової. К. : Київський університет, 2006. С. 134146.
27. Буданов В. Г. Трансдисциплинарное образование и принципы синергетики/ В. Г. Буданов // Синергетическая парадигма: многообразие поисков и подходов / под ред. В. И. Аршинова, В. Г. Буданова, В. Э. Войцеховича. М. : Прогресс-Традиция, 2000. С. 285305.
28. Бэкон Ф. Сочинения / Ф. Бэкон : в 2 т. М. : Мысль, 1971. Т. 1. 590 с.
29. Василенко И. А. Государство / И. А. Василенко // Философская энциклопедия : в 4 т. М. : Мысль, 2000. Т. 1. С. 546547.
30. Василькова В. В. Порядок и хаос в развитии социальных систем / В. В.Василькова. СПб. : Лань, 1999. 480 с.
31. Вико Дж. Основания «Новой науки» об общей природе наций / Дж. Вико. М. : К. : REFLbook; ИСА, 1994. 617 с.
32. Винниченко В. Відродження нації. Заповіт борцям за визволення / Володмир Винниченко. К. : Книга роду, 2008. 798 с.
33. Вовканыч С. И. «Социальный интеллект»: метафора или научное понятие?/ С. И. Вовканыч, Н. А. Парфенцева // СоцИс. М., 1993. № 8. С. 151154.
34. Гайденко П. П. Научная рациональность и философский разум / П. П.Гайденко // Проблемы методологии постнеклассической науки / отв. ред. Е. А. Мамчур М. : ИФРАН, 1992. С. 140.
35. Гайденко П. П. Проблема рациональности на исходе XX века / П. П.Гайденко // Вопросы философии. М., 1991. № 6. С. 314.
36. Гегель Г. Сочинения : в 14 т. Т. VII : Философия истории / Г. Гегель. М. : Соцэкгиз, 1935. 470 с.
37. Гидденс Э. Устроение общества: Очерк теории структурации / Э.Гидденс. М. : Академический проект, 2003. 528 с.
38. Горбунова Л. С. Время-пространство фундаментального выбора / Л. С.Горбунова // Наука. Синергетика. Освіта : тези виступів учасників міжнародної наукової конференції. Суми : СДПУ ім. А.С. Макаренка, 2005. С. 132133.
39. Горбунова Л. С. Опыт поссибилистского мышления и возможности его развития в синергетической парадигме / Л. С.Горбунова // Практична філософія. 2003. № 1. С. 6376.
40. Горбунова Л. С. Проблема часу в лімінальному контексті культури / Л. С.Горбунова // Культурний контекст соціальної самоорганізації / за ред. І. Добронравової. К. : Київський університет, 2006. С. 265278.
41. Горемыкин М. Ю. Синергетические принципы управления / М. Ю.Горемыкин // Синергетика и социальное управление / под ред. д. фил. н., проф. В. С. Егорова. М. : Изд-во РАГС, 1998. С. 6774.
42. Грабовський С. Нариси з історії українського державотворення / С.Грабовський, С. Ставрояні, Л. Шкляр. К., 1995. 607 с.
43. Гречко П. К. Концептуальные модели истории / П. К. Гречко. М. : ЛОГОС, 1995. Режим доступа : http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/ Grech/index.php.
44. Григорьева Т. П. Синергетика и Восток / Т. П. Григорьева // Синергетическая парадигма : многообразие поисков и подходов. М. : Прогресс-Традиция, 2000. С.216242.
45. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації IXXX ст. / Я. Грицак. К. : Ґенеза, 1996. 360 с.
46. Грушевський М. Історія України-Руси : в 11 т., 12 кн. / М. Грушевський. К. : Наукова думка, 1991. Т. 1. Режим доступу: http://litopys.org.ua/hrushrus/iur.htm.
47. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть / Михайло Грушевський. К. : Знання, 1991. 240 с.
48. Гумилев Л. Н. Конец и вновь начало / Л. Н. Гумилев. М. : Танаис ДИ-ДИК, 1994. 544 c.
49. Гуревич А. Я. Социальная история и историческая наука / А. Я. Гуревич // Вопросы философии. М., 1990. № 4. С. 2335.
50. Гуревич П. С. Антропологический ренессанс / П. С. Гуревич // Феномен человека : [антология]. М. : Высшая школа, 1993. С. 323.
51. Гуссерль Э. Кризис европейских наук / Э. Гуссерль // Вопросы философии. М., 1992. № 7. С. 146176.
52. Данилевский Н. Я. Россия и Европа / Н. Я. Данилевский. М. : Книга, 1991. 514 c.
53. Данилов Ю. Фрактальность. Режим доступа : http://sins.xaoc.ru/articles/ articles_r004.html.
54. Дебор Ги. Общество спектакля / Ги Дебор ; пер. с франц. C. Офертаса и М. Якубович. М. : Логос, 1999. 224 с.
55. Декарт Р. Рассуждения о методе, чтобы верно направлять свой разум и отыскивать истину в науках / Р. Декарт // Сочинения : в 2 т. М. : Мысль, 1989. Т. 1. 656 с. Режим доступа : http://www.krotov.info/lib_sec/ 05_d/dek/dekart_0.htm
56. Делез Ж. Капитализм и шизофрения: Анти-Эдип / Ж. Делез, Ф.Гваттари. М. : ИНИОН, 1990. 107 с.
57. Делокаров К. Х. Философия и человек в век глобальных проблем / К. Х.Делокаров. М. : ЗелО, 1998. 243 с.
58. Диалектика познания сложных систем / под ред. В. С. Тюхтина. М. : Мысль, 1988. 317 с.
59. Добронравова И. С. Идеалы и типы научной рациональности / И. С.Добронравова // Философия. Наука. Цивилизация / отв. ред. В. В. Казютинский. М. : Эдиториал УРСС, 1999. С. 8994.
60. Добронравова И. С. Методологические основания действий в условиях нелинейности / И. С. Добронравова // Культурний контекст соціальної самоорганізації / за ред. І. Добронравової. К. : Київський університет, 2006. С. 98107.
61. Добронравова И. С. Синергетика: становление нелинейного мышления / И. С. Добронравова. К. : Лыбидь, 1990. 149с.
62. Добронравова И. С. Динамический хаос в социуме как среда социальной самоорганизации / И. С. Добронравова, Л. С. Финкель // Социология: теория, методы, маркетинг. 2005. № 1. С. 168180.
63. Егоров В. С. Рационализм и синергізм / В. С. Егоров. М. : Советский спорт, 1996. 308 c.
64. Егоров Ю. Л. Методологические проблемы современного научного познания / Ю. Л. Егоров. М. : МИЭТ, 1993. 124 с.
65. Егоров Ю. Л. Принцип системности: сущность и функции в познании / Ю. Л. Егоров. М. : ЗелО, 1997. 175 с.
66. Еременко А. М. Хорошо темперированный клавир философско-исторических концепций / А. М. Еременко // Человек. М., 2004. № 1. С. 1833.
67. Ильин В. В. Классика неклассика неонеклассика: три эпохи в развитии науки / В. В. Ильин // Вестник МГУ. Серия 7 : Философия. М., 1993. № 2. С. 1634.
68. Ильин В. В. Теоретическое и эмпирическое в социологии: смена парадигм?/ В. В. Ильин // СоцИс. М., 1996. № 10. С. 1521.
69. Ильин В. В., Ахиезер А. С. Российская цивилизация: содержание, границы, возможности / В. В. Ильин, А. С. Ахиезер. М. : Изд-во МГУ, 2000. 304 с.
70. Інновації в державному управлінні / під ред. Х. В. Хачатурян. К. : Вид-во НАДУ, 2005. 252 с.
71. Информационная революция: наука, экономика, технология : реферативный сборник / отв. ред. А. И. Ракитов. М. : ИНИОН, 1993. 235 с.
72. Исторические типы рациональности / отв. ред. В. А. Лекторский. М. : ИФРАН, 1995. Т. 1. 350 с.
73. Казютинский В. В. Истина и ценность в научном познании / В. В.Казютинский // Проблема ценностного статуса науки на рубеже XXI века / отв. ред. Л. А. Баженов. СПб. : Изд-во Русского Христианского гуманитарного института, 1999. С. 69123.
74. Казютинский В. В. Концепция глобального эволюционизма в научной картине мира / В. В.Казютинский // О современном статусе идеи глобального эволюционизма. М. : ИФРАН, 1986. С. 6184.
75. Казютинский В. В. Междисциплинарный синтез и развитие современной научной картины мира / В. В. Казютинский, В. С. Степин // Вопросы философии. М., 1988. № 4. С. 3142.
76. Кант И. Сочинения : в 6 т. / И. Кант ; пер. с нем. под общ. ред. В. Ф. Асмуса и др. М. : Мысль, 19631966.
Т. 4, ч. 1. 1965. 799 с.
77. Кант И. Сочинения : в 6 т. / И. Кант ; пер.с нем. под общ. ред. В.Ф. Асмуса и др. М.: Мысль, 19631966. Т. 4, ч. 2. 1965. 799 с.
78. Капица С. П. Синергетика и прогнозы будущого / Капица С. П., Курдюмов С. П., Малинецкий Г. Г. М. : Наука, 1997. 285 с.
79. Капустин С. В. Введение в теорию социальной самоорганизации / С. В.Капустин. М. : РАГС, 2003. 136 с.
80. Кара-Мурза С. Г. Революции на експорт / Кара-Мурза С. Г., Александров А. А., Мурашкин М. А. М. : Алгоритм, 2006. 528 с.
81. Кармазіна М. С. Президентство: український варіант / М. С. Кармазіна. К. : Інститут політичних і етнонаціональних досліджень : Бланк пресс, 2007. 365 с.
82. Карпичев В. С. К вопросу о динамичном развитии общества / В. С.Карпичев // Стратегии динамического развития России: единство самоорганизации и управления : материалы первой международной научно-практической конференции. М. : Проспект, 2004. Т. 2, ч. 2. 2004. С. 203214.
83. Кізіма В. Нова освіта для нової людини / В. Кізіма // Філософія освіти. 2005. № 2. С. 3662.
84. Клаус Б. Політичні теорії сучасності / Клаус фон Байме; пер. з нім. М. Култаєвої та М. Бойченка. К. : Стилос, 2008. 396 с.
85. Климонтович Н. Ю. Без формул о синергетики / Н. Ю. Климонтович. Минск : Выcшая школа, 1986. 223 с.
86. Князева Е. Н. Коэволюция сложных социальных структур: баланс доли самоорганизации и доли управления / Е. Н. Князева, С. П. Курдюмов // Стратегии динамического развития России: единство самоорганизации и управления : материалы первой международной научно-практической конференции. М. : Проспект, 2004. Т. 1. С. 122151.
87. Князева Е. Н. Концепция инактивированного познания: исторические предпосылки и перспективы развития / Е. Н. Князева // Эволюция. Мышление. Сознание (Когнитивный подход и эпистемология). М. : Канон+, 2004. С. 308349.
88. Князева Е. Н. Основания синергетики. Режимы с обострением, самоорганизация, темпомиры / Е. Н. Князева, С. П. Курдюмов. СПб. : Алетейя, 2002. 414 с.
89. Князева Е. Н. Нелинейная паутина познания / Е. Н. Князева // Человек. 2006. № 2. С. 2133.
90. Князева Е. Н. Приключения научного разума: Синергетическое видение научного прогресса / Е. Н. Князева // Когнитивная эволюция и творчество. М. : ИФРАН, 1995. С. 5575.
91. Князева Е. Н. Конструирование будущого : материалы международной конференции [«Путь в будуще наука, глобальне проблемы, мечты и надежды»], (2628 ноября 2007г.) / Институт прикладной математики им. М. В. Келдыша РАН, Москва. Режим доступа:
http://spkurdyumov.narod.ru/ KnyazevaElena.htm
92. Князева Е. Н. Антропный принцип в синергетике / Е. Н. Князева, С. П.Курдюмов // Вопросы философии. М., 1997. № 3. С. 6279.
93. Князева Е. Н. Законы эволюции и самоорганизации сложных систем / Е. Н. Князева, С. П.Курдюмов. М. : Наука, 1994. 229 с.
94. Князева Е. Н. Синергетика как новое мировидение: диалог с И. Пригожиным / Е. Н. Князева, С. П.Курдюмов // Вопросы философии. М., 1992. № 12. С. 320.
95. Козловски П. Общество и государство: неизбежный дуализм / П. Козловски ; пер. с нем. М. : Республика, 1998. 368 с.
96. Кондорсе Ж. А. Эскиз исторической картины прогресса человеческого раз ума / Ж. А. Кондорсе. М. : Соцэкгкиз, 1936. Режим доступа: http://liberte.newmail.ru/Books/Condorcet-0.html.
97. Кондратьев Н. Д. Проблемы экономической динамики / Н. Д. Кондратьев. М. : Экономика, 1989. 290 с.
98. Костомаров М. І. Две росіян народності / М. І. Костомаров. Х.,1991. 72 с.
99. Кочубей Н. В. Образ науки в эпоху постнеклассики / Н. В. Кочубей // Культурний контекст соціальної самоорганізації ; за ред. І. Добронравової. К. : Київський університет, 2006. С. 192203.
100. Кочубей Н. В. Самоорганизация предпринимательства и криминала в социальноэкономических системах / Н. В. Кочубей // Практична філософія. К. : ПАРАПАН, 2003. № 1. С. 146154.
101. Кочубей Н. В. Світоглядне і методологічне значення поняття нелінійність / Н. В. Кочубей // Практична філософія. 2005. № 2. C. 6064.
102. Кочубей Н. В. Становление самосознания постнеклассической науки / Н. В. Кочубей // Наука и образование: современные трансформации : монографія / Ин-т философии им. Г. Сковороды НАН Украины. К. : ПАРАПАН, 2008. С. 148162.
103. Кремень В. Г. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду) / Кремень В. Г., Табачник Д. В., Ткаченко В. М. К. : Знання України, 1996. 793 с.
104. Кремень В. Г. Україна: проблеми самоорганізації. Десятиріччя суспільної трансформації / Кремень В. Г., Табачник Д. В., Ткаченко В. М. К. : Промінь, 2003. Т. 2. 464 с.
105. Кремень В. Г. Україна: проблеми самоорганізації. Критика історичного досвіду / Кремень В. Г., Табачник Д. В., Ткаченко В. М. К. : Промінь, 2003. Т. 1. 384 с.
106. Кримський С. Смисл постісторії / С. Кримський // Філософська думка. 2006. № 3. С. 2236.
107. Крип'якевич І. П. Історія України / І. П. Крип'якевич. Львів : Світ, 1990. 520 с.
108. Крисаченко В. С. Витоки і розвиток української політичної нації / В. С. Крисаченко // Українська політична нація: ґенеза, стан, перспективи ; за ред.