СТИЛЬОВА ЕВОЛЮЦІЯ ТВОРЧОСТІ В. І. ЗАРЕЦЬКОГО В КОНТЕКСТІ МИСТЕЦЬКОГО НОНКОНФОРМІЗМУ 60-80-х років ХХ століття

brief description

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

На правах рукопису

Медведєва Леся В’ячеславівна

УДК 347. 782(477)

СТИЛЬОВА ЕВОЛЮЦІЯ ТВОРЧОСТІ В. І. ЗАРЕЦЬКОГО В КОНТЕКСТІ МИСТЕЦЬКОГО НОНКОНФОРМІЗМУ 60-80-х років ХХ століття

Спеціальність 17. 00. 01 теорія та історія культури.

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства.

Науковий керівник
Федорук Олександр Касьянович
доктор мистецтвознавства, професор,
академік Академії мистецтв України

КИЇВ 2003

ЗМІСТ

Вступ

3

Розділ 1. Стан наукового дослідження проблеми

10

Розділ 2. Культурно-мистецькі процеси «епохи шістдесятництва»

40

2.1. Соціально-політичні та культурні передумови форму- вання мистецького нонконформізму

40

2.2. Центри нонконформізму в Україні в 60-і роки. Роль
В.І.Зарецького в становленні київського угруповання художників

68

Розділ 3. Формування мистецької особистості В.І.Зарецького. Стильові особливості творчості

106

3.1. Творчий метод та стилістика живопису В.І.Зарець- кого 60-х років ХХ ст.

106

3.1.1. Монументальне мистецтво В.І. Зарецького

135

3.2. Графіка В.І. Зарецького 50-80-х років ХХ ст.

142

3.3. Живопис В.І. Зарецького 70-80-х років ХХ ст.

161

Висновки

187

Список використаних джерел

190

Додатки окрема книга

ВСТУП

Стан сучасної мистецтвознавчої науки дозволяє з нових позицій розглядати українське мистецтво, стилістику, жанрову різноманітність, еволюцію творчості митців, процес створення новітніх концептуальних моделей, спрямованих на національну, історичну, просторову самоідентифікацію. Фундаментального значення у галузі образотворчого мистецтва набуває об’єктивне вивчення творчої спадщини митців у контексті національної самобутності. З цієї точки зору типовим видається мистецтво В. Зарецького, що відбиває духовні, державотворчі засади такого явища в українській культурі, як шістдесятництво.
Віктор Іванович Зарецький (1925-1990) визначний український художник-шістдесятник, який протягом багаторічної плідної праці відтворював яскравий образ свого суперечливого часу. Багатогранний, самобутній живописець, графік, монументаліст В. Зарецький переосмислив досягнення образотворчого мистецтва попередніх десятиліть і явив власний неповторний стиль у малярстві. Вся його творчість це новаторство, пошук нових живописних форм та методів, прагнення знайти яскраві засоби художньої та композиційної виразності.
Творчий та життєвий шлях, особистість В. Зарецького розглянуті у доволі обмеженій кількості статей, авторами яких були журналісти, культурологи, письменники, мистецтвознавці. Відношення до творчості майстра у різний час було неоднозначним від скептично-заперечувального до ностальгійно-хвалебного. Те, що в радянський час вважалося недоліками його творчості, відступами від усталених канонів та норм, з початком 90-х репрезентують як новаторство. Сучасні мистецтвознавці називають В. Зарецького «українським Клімтом», «бранцем краси», «дистильованим естетом», «провісником шістдесятництва».
Необхідність об’єктивної оцінки справжніх здобутків митця постає особливо важливою, чим і зумовлюється актуальність дослідження.
Вітчизняними мистецтвознавцями фундаментальні дослідження з творчості Віктора Зарецького не проводились. За теперішнього часу, завдяки новим системним підходам до історії та історії культури, відмови від традиційних схем, з’явилась можливість об’єктивно оцінити роль, місце і значення В. Зарецького в українському мистецтві, чим і обґрунтовується необхідність даного дослідження. Змістом наукової проблеми дисертації є витоки, фактори та своєрідність формування і розвитку творчого методу та стильова еволюція творчості В. Зарецького в контексті мистецького нонконформізму 60-80-х років ХХ століття.
Поза увагою дослідників залишилась стильова еволюція творчості В. Зарецького. Сучасні мистецтвознавці відмічають притаманні творчості митця риси різних напрямів та стилів: соцреалізму, «фольклорного напряму», неосецесії [237]. Справді, спадщина майстра стилістично різнобарвна і з цієї проблеми не вироблено єдина точка зору. В творчості В. Зарецького, який значно відступав від офіційного спрямування у спробах новаторства в малярстві і який постійно знаходився в пошуку нових художніх засобів, різною мірою відбивалися, нашаровувалися та переосмислювалися впливи різноманітних стилів та шкіл.
Як правило, творчість В. Зарецького розглядалась у відриві від історичних, соціокультурних чинників українського радянського суспільства. Але, в контексті сучасної мистецтвознавчої науки, життя і творчість майстра вже неможливо досліджувати без аналізу вищеназваних особливостей, без виявлення сутнісних рис феномену мистецького нонконформізму як характерної ціннісної системи митців-шістдесятників, яка формувалась під тиском тоталітарного режиму.
Картини В. Зарецького зберігаються у багатьох приватних колекціях в Україні та за кордоном. На аукціонах «Christie’s» вони одразу знаходять покупця. Сучасні мистецтвознавці відносять творчість митця до різних напрямів та стилів: соцреалізму, «фольклорного напряму», неосецесії. Талант майстра найкраще виявився у таких жанрах образотворчого мистецтва, як портрет, і, особливо, пейзаж, і залишається неоціненим завдяки новій стилістичній концепції пейзажного живопису, що втілюється за законами декоративності, умовності, гармонії, ритмічного взаємозв’язку форм та колірних співвідношень. Глибокий та самобутній талант майстра виявився і в його епістолярній спадщині, яка залишилася поза увагою теоретиків та істориків мистецтва. Необхідність об’єктивної оцінки здобутків митця постає особливо актуальною в наш час.
Творчий доробок В. Зарецького в повному обсязі не був предметом спеціального дослідження. Наукового осмислення не здобули графічні твори художника, його діяльність як монументаліста. За винятком окремих публікацій, залишається невідомою мемуаристика митця, в якій зафіксовані фахові, художні й естетичні роздуми, не розкрито його роль у формуванні київської школи шістдесятництва.
Актуальність дослідження зумовлена ще й тим, що за останнє десятиліття не розроблено загальної методології аналізу мистецького нонконформізму 60-80-х років, важливою складовою якого була творчість В. Зарецького.
Нонконформізм як складне соціокультурне та мистецьке явище досліджувався на рівні філософського аналізу, а також у площині соціокультурній як стратегія політичної поведінки, що знайшла втілення у дисидентському русі шістдесятників. Отже, актуальність теми зумовлена потребою у мистецтвознавчому, історико-теоретичному висвітленні творчості художника В. Зарецького, в якій органічно поєднані національні традиції і здобутки модерного світового живопису.
Дослідження творчості В. Зарецького були розпочаті автором в роки навчання в Академії образотворчого мистецтва і архітектури, де робота здійснювалась під керівництвом доктора мистецтвознавства В.М. Фоменка (дипломна робота «Графіка Віктора Зарецького 50-80-х років»). Знайомство з Олексієм Зарецьким, сином видатного митця, кандидатом філологічних наук, дозволило вивчення архівних матеріалів родини Зарецьких. Спілкування з митцями-шістдесятниками представниками київської, львівської, одеської, дніпропетровської, івано-франківської шкіл дозволило проаналізувати соціокультурну та мистецьку ситуацію тієї доби, становлення мистецького нонконформізму як форми опору й незгоди з усталеними канонами в мистецтві, його суперечливої природи, виборювання власної творчої свободи й права на національну самобутність. Після цього став можливим аналіз стилістичної еволюції митця на рівні дисертаційної розвідки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до планів наукової роботи кафедри теорії та історії культури Київського національного університету культури і мистецтв.
Мета дослідження здійснити мистецтвознавчий аналіз стильової еволюції творчості В. Зарецького через призму мистецького нонконформізму 60-80-х років ХХ ст.
Завдання роботи:
· проаналізувати наукові джерела з означеної проблеми;
· простежити формування і розвиток нонконформізму в Україні в 60-і роки ХХ ст.;
· виявити сутнісні особливості мистецького нонконформізму, його зумовленість соціокультурними чинниками в контексті розвитку українського образотворчого мистецтва 60-80-х років ХХ століття;
· охарактеризувати центри нонконформізму в 60-і роки ХХ століття в Україні;
· здійснити мистецтвознавчий аналіз творчості В. Зарецького (живопис, графіка, монументальне мистецтво) та визначити особливості стильової еволюції митця у контексті мистецького нонконформізму;
· з’ясувати роль В. Зарецького як громадського діяча, педагога, теоретика мистецтва.
Об’єкт дослідження мистецький нонконформізм в українському образотворчому мистецтві 60-80-х років ХХ століття.
Предмет дослідження мистецька спадщина В. Зарецького (живопис, графіка, монументальне мистецтво).
Методи дослідження. Основними методологічними засадами роботи є наукова об’єктивність і системність підходів у використанні взаємодопов-нюючих методів: теоретичного (аналіз мистецтвознавчої, філософської, історичної вітчизняної та зарубіжної літератури), емпірико-аналітичного (теоретично-мистецтвознавчий аналіз художнього доробку В. Зарецького, опрацювання особистих архівів художників, літераторів, науковців).
Хронологічні рамки дослідження 60-80-і роки ХХ століття зумовлені тим, що даний історичний період є визначальним у становленні та розвитку мистецького нонконформізму, формуванні В. Зарецького як митця.
Джерельну базу дослідження становлять приватні архіви О. Зарецького (сина художника), митців Л. Панченко, Г. Севрук, В. Кушніра, А. Зубка, Ф. Гуменюка, І. Марчука, Б. Плаксія, В. Маринюка, О. Заливахи, їхні спогади та інтерв’ю; праці мистецтвознавців О. Федорука, В. Рубан, О. Тарасенко, Б. Гориня, О. Авраменко; правозахисників Н. Світличної, М. Плахотнюка, В. Овсієнка; документи з фондів громадської організації «Музей шістдесятництва» (м. Київ), мистецтвознавчі, філософські, культурологічні, історичні матеріали з книжкових фондів Національної парламентської бібліотеки України, Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, Державної історичної бібліотеки України, Національного музею українського образотворчого мистецтва, Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, Національної бібліотеки Росії, Російської державної бібліотеки іноземної літератури (м. Москва), а також документи з фондів Центрального державного архіву-музею літератури та мистецтв України; приватних архівів художників, фотоматеріали з музеїв.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:
Ø висвітлено особливості розвитку головних тенденцій нонконформізму в українському образотворчому мистецтві; конкретизовано науковий зміст та запропоновано дефініцію поняття «мистецький нонконформізм»;
Ø досліджено вплив соціально-політичних та культурних передумов на формування мистецького нонконформізму;
Ø проаналізовано стильову еволюцію творчості В. Зарецького як яскравого представника київської школи шістдесятництва і науково обґрунтовано шляхи формування його мистецької особистості в контексті культурно-мистецьких процесів 60-80-х років ХХ століття в Україні;
Ø розглянуто графічний доробок, його роль у формуванні творчого методу митця;
Ø осмислено роль В. Зарецького як педагога, громадського діяча та теоретика мистецтва.
Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані у процесі вивчення теорії та історії української культури, образотворчого мистецтва; викладанні навчальних курсів «Історія та теорія української культури», «Історія українського образотворчого мистецтва ХХ століття», спецкурсів, а також можуть знайти своє застосування під час підготовки бакалаврських та магістерських робіт, у творчих мистецтвознавчих лабораторіях, створенні виставкових каталогів музейних зібрань сучасного українського мистецтва.
Апробація результатів дисертації. Основні результати і положення дослідження оприлюднені на науково-практичній конференції «Українська культура на зламі тисячоліть» (м. Київ, 1999); семінарах, щорічних звітних конференціях професорсько-викладацького складу та аспірантів Київського національного університету культури і мистецтв (м. Київ, 1998, 1999, 2000, 2001); Миколаївської філії КНУКіМ (м. Миколаїв, 1999, 2000); міжнародних наукових конференціях «Україна в ХХ столітті: уроки, проблеми, перспективи» (м. Київ, 2001), «Культурна політика в Україні в контексті світових трансформаційних процесів» (м. Київ, 2001), «Життя за доби тоталітаризму» (Польща, 2003); обговорені на засіданнях кафедр теорії та історії культури КНУКіМ, декоративно-ужиткового мистецтва Миколаївської філії КНУКіМ.
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 9 одноосібних статей у наукових фахових виданнях.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Обсяг дисертаційної роботи 208 стор., основний текст 189 стор., список використаних джерел (329 найменувань, у тому числі 19 іноземними мовами) 19 стор., 8 додатків (копії художніх творів) 212 сторінок.

bibliography

Висновки

У ході дисертаційного дослідження доведено, що постать митця посідає провідне місце в київській школі нонконформізму. У складному творчому шляху В. Зарецького відбилися тенденції розвитку всього українського мистецтва того часу. викладено основні підсумки роботи над темою і зазначено, що:
1. Мистецтвознавче та культурологічне висвітлення мистецького нонконформізму доводить невирішеність ряду проблем, зокрема пов’язаних з відсутністю методики аналізу його мистецького типу та характерних особливостей.
2. Виявлено сутність і особливості феномену мистецького нонконформізму, а саме його національна основа в контексті відновлення засад вільної, незаангажованої творчості та мистецької свободи, що дозволило експериментування з матеріалами, техніками, предметами, стилями, які здавалися втраченими для радянського мистецтва; доведено пріоритет творчої індивідуальності; розглянуто шляхи пошуку формальних засобів; простежено процес формування центрів нонконформізму. Значення українського нонконформізму полягає у тому, що він допоміг культурі з тоталітарної, ідеологічно-замкненої перетворитися на відкриту, вільну, творчу. Це були незгода із загальноприйнятою схематичною формою художнього мислення, намір здолати її стандарти стереотипного догматизму і взамін цій безособовій формі дати особову, індивідуальну і тим самим діалектично змістовну.
3. Визначено своєрідність центрів мистецького нонконформізму як об’єднання творчих індивідуальностей митців. Вони, під впливом ряду історико-культурних факторів, сформували характерну образотворчу традицію з власними стилістикою та творчими методами, тобто мистецькі школи. Одеську школу вирізняло романтично-археологічне начало, медитативність, символізм та відсутність відкритого протистояння тоталітарній системі. Для Львова залишалися характерними рафіновано-філософське осмислення дійсності, орієнтація на західноєвропейське мистецтво, інтелектуальна насиченість. Київська школа відрізнялася найбільшою політизованістю. Як офіційна столиця Київ був центром конформістської культури, тому протистояння естетик та конфлікт цінностей тут загострювалися. Він був генератором створення громадських та мистецьких об¢єднань. Тут мистецьке спрямування шістдесятників розвивалося як певний колективний пошук модерного стилю, нових художніх засобів. Цей своєрідний колективізм хоча і був благотворним, але постав одним з інерційних факторів впливу старої свідомості.
4. Аналіз стану мистецтвознавчого та культурологічного висвітлення стильової еволюції творчості В. Зарецького виявив відсутність осмислення цієї проблеми як складової мистецького нонконформізму, дав змогу простежити процес становлення стилю художника, стильових впливів, підтвердив оригінальність та новаторську сміливість його творів, індивідуальність стилю митця. Доведено, що не було вивчено роль В. Зарецького як яскравого представника київської школи шістдесятництва”, який як голова КТМ Сучасник” був офіційною постаттю і мав бути провідником саме конформістської естетики, але, водночас, парадоксально, як художник-новатор був залучений до кола нонконформістської культури.
5. Проведено стилістичний аналіз творчості В. Зарецького живопису, графіки, монументального мистецтва; доведено своєрідність його стилю, що вперше в цій роботі названий стилем Зарецького” та здійснено аналіз формування, еволюції світосприйняття, громадянської позиції, художнього мислення художника. З’ясовано, що свій власний стиль митець знаходить доволі пізно майже наприкінці життя, створивши цілий ряд мистецьки вивершених творів, що дають можливість говорити про спадщину В. Зарецького, як про великий набуток українського малярства.

Як представник київської школи, В. Зарецький не був радикально налаштованим противником академічно-реалістичного спрямування. Еволюція його як митця відбувалася у межах дозволеного. Трактування цілковито конформістського” тематичного жанру на межі 50-60-х рр. відбувається то в бік монументально-декоративної форми, то динамізму і сміливого кольору, то символічного підтексту усієї композиції. В. Зарецький творив під впливом українського народного мистецтва, модерну, уособленого творчістю Г. Клімта, іконопису як українського, так і побаченого крізь призму клімтової” форми, імпресіонізму та експресіонізму в їхньому кольоровому аспекті та ін. Саме цей складний комплекс взаємовідносин художніх напрямів і стилів лежить в основі стильової еволюції творчості В. Зарецького.

Список використаних джерел

1. Авраменко О. В гостях у Віктора Зарецького// Art line. 1998-1999. № 12. № 1. С. 3-5.
2. Авраменко О. Життя і сутність // Рад. жінка. 1990. № 6. С. 16-18.
3. Авраменко О. Несхитність// Україна. 1939. № 7. С. 12-13.
4. Авраменко О. Ослепительный андеграунд // Столич. новости. 2000. № 4. С. 17.: фото.
5. Авраменко О. Поезоживопис Віктора Зарецького// Сучасність. 1992. № 7. С. 125-143.
6. Авраменко О. Птах долі Віктора Зарецького // Сучасність. 1992. № 7. С. 125-143.
7. Азовець Ф. Дорогоцінні зерна Любові Панченко// Образотвор. мистецтво. 1997. № 2. С. 35-36.
8. Александрова Г. Жінка-птах” залишається в Донецьку?// День. 20 листоп. 2002. № 213. С.1-2.
9. Алексеева Л. История инакомыслия в СССР. Вильнюс; Москва, 1992. 92 с.
10. Алла Горська: Червона тінь калини: Листи, спогади, статті / Ред. та упоряд. О. Зарецького, М.Маричевського. К.: Спалах ЛТД, 1996. 240С. :іл.
11. Антонич Б. Національне мистецтво // Образотвор. мистецтво. 1993. № 3-4. С. 51-54.
12. Апресян 3. Участники великого похода //Искусство. 1961. № 9. С. 9.: ил. на стр. 8.
13. Асеева Н. Світові художні напрямки і українське мистецтво 1920-1930 pp.: Трансформація орієнтирів// Соціалістич. реалізм і укр. культура: Матеріали наук. конф. / Нац. худож. музей України, 1999. С. 9-11.
14. Афанасьєв В. Життєстверджуюче начало // Мистецтво. 1963. № 6. С. 7.
15. Афанасьєв В.А. Риси сучасності. К.: Мистецтво, 1973. 200 с.

16.Афанасьєв В.А. Українське мистецтво 1960-1980-х років. К.: Мистецтво, 1984. 212 с.
17. Афанасьєв В.А., Шпаков А. Українське радянське мистецтво 1956-1965 років. К.: Мистецтво, 1966. 45 с.
18. Багряний І. Українська література й мистецтво під комуністичним московським терором // Сучасність. 1994. № 11. С. 13-23.
19. Баммес Г. Изображение фигуры человека: Пособие для художников, преподавателей и учащихся. Берлин: Фольк унд виссен, 1984. 336 с.
20. Баран В.К., Даниленко В.М. Україна в умовах системної кризи (1946-1980-і рр.) К.: Альтернативи, 1999. 304 с.
21. Баранович Л. Сецесіон по-українськи// Прапор комунізму. 1989. 15 берез. С. З.
22. Батенко Т. Політичний портрет Богдана Гориня. К.: Вид. секретаріяту Укр. респ. партії, 1994. 24 с.
23. Баткий Л. О постмодернизме и «постмодернизме»: О судьбе ценностей в эпоху после модерна // Октябрь. 1996. № 10. С. 176-188.
24. Беликова Л. Блеск и нищета ретростиля// Декоративное искусство СССР. 1982. № 10. С. 6-9.
25. Белічко Ю. Гравюри А.Зубка. Зміна. 1964. № 3. С. 10.
26. Белічко Ю.В. Мистецтво народжене жовтнем. Українське радянське Образотвор. мистецтво та архітектура 1917-1987 рр.: Альбом. К.: Мистецтво, 1987. 343 с.
27. Белічко Ю. На вістрі життя // Образотвор. мистецтво. 1975. № 6. С. 9-12.
28. Белічко Ю.В. Тема ідея образ: Тенденції розвитку сучасного українського образотворчого мистецтва (1945-1972). К.: Наук. думка, 1975. 280 с.: іл.
29. Белічко Ю.В. Український живопис: Сто вибраних творів: Альбом. К.: Мистецтво, 1989. 250 с.: іл.
30. Белічко Ю.В. Художник і сучасність. К.: Мистецтво, 1966. 128 с.

31. Белічко Ю.В., В'юник А.О. Українське народне весілля в творах українського, російського, та польського образотворчого мистецтва VІП-ХХ століття. К., 1970. 112 с.: іл. на с. 3 [«Дівчина з Полісся», 1965 р.].
32. Белічко Ю., Кілессо С. Мистецтво, народжене жовтнем: Укр. Образотвор. мистецтво та архітектура 1917-1987 рр.: Альбом. К.: Мистецтво, 1987. 191 с.: іл.
33. Белічко Ю.В., Підгора В.П. Крізь віки. Київ в образотворчому мистецтві ХІІ-ХХ ст. Живопис. Графіка: Альбом. К.: Мистецтво, 1982. 336 с.: іл.
34. Бієнале Українського образотворчого мистецтва «Львів'91 Відродження»: Кат. виставки. Л.: Компанія Тердан. 1991. 220 с.
35. Білан А. Кілька студій перед арештом// Укр. культура. 1992. № 2. С. 28-29.
36. Білокінь С. Життя і смерть Алли Горської // Розбудова держави. 1992. № 4. С. 45-55.
37. Білокінь С. Смерть Алли Горської// Образотвор. мистецтво. 1992. № 4. С. 27-29.
38. Блакитний Є. Творчий шлях українських митців // Нотатки з мистецтва. 1981. № 21 (липень). С. 5-6.
39. Богдан Горинь. Опанас Заливаха: Вибір шляху. К.: Вид.-тираж. центр Секретаріату Укр. респ. партії, 1995. С. 19.
40. Божко И. Гармония и диссонанс Виктора Маринюка// Юг. 1996. 13 окт. С. 6.
41. Бойчук і бойчукісти, бойчукізм: Кат. виставки / Авт. вступ. ст. та упоряд. О. Ріпко. Львів: Ред.-вид. відділ обл. управління по пресі, 1991. 88 с.
42. Бокань В. Українська станкова графіка шестидесятників у ХХ столітті. К., 1977. 130 с.
43. Болбат В. З когорти шістдесятників// Літ. Україна, 29 квітня. 1993. С. 9.
44. Брайчевський М. Глиняні картини Галини Севрук // Київ. № 4. 1986. С. 162-166.
45. Брайчевський М. Місто на семи горбах // Київ. № 12. 1989. С. 150-152.
46. Брайчевський М. Чарівний світ Галини Севрук / Галина Севрук: Альбом. К.: "Bona Mentre" LTD, 1996 C. 1.
47. Братченко М. Нові тенденції // Мистецтво. № 4. 1965. С. 29-31.
48. Брюховецька Л. Лицарі духу: ("Шестидесятники") // Укр. культура. 1992. № 7. С. 10-11.
49. Венеамін Кушнір// Культура і життя, 27 червня. 1992. С. 4.
50. Ваврух М. До портрета Карла Звіринського // Карби. № 1. 2002. С. 54-55.
51. Ваврух М. Подвиг Караффи-Корбут// Карби. № 1. 2002. С. 46-48.
52. Ваврух М. Як тільки настала «відлига»: Мистец. життя Львова 60-х років // Дзвін. 1996. № 10-12. С. 150-153.
53. Валериус С.С. Монументальная живопись: Совр. проблемы М.: Искусство, 1979. 345 с.
54. Варшавский Л.Р. Советское изобразительное искусство: Основные этапы развития. М., 1961. 287 с .
55. Велигодская Н. Показывают художники Западных областей Украины // Декоративное искусство СССР. 1981. № 6. С. 37-39.
56. Велігоцька Н.І. Співдружність: (Творчі взаємозв'язки народного і професійного мистецтва Радянської України). К.: Мистецтво, 1973. С. 94, 105-106.
57. Вернер А. Вина невинних і невинність винних // 12 польських есеїв. Л.: Критика, 2001. 254 с.
58. Верстюк В. та ін. Україна від найдавніших часів до сьогодення. К., 1995. С. 540.
59. Взаимодействие искусств: Советское изобразительное искусство в контексте современной художественной культуры / Отв. ред Лебедева В.Е. М., 1989. 160 с.
60. Висока ідейність і художня майстерність велика сила радянської літератури і мистецтва: Промова М.С. Хрущова на зустрічі керівників партії і уряду з діячами літератури і мистецтва 8 березня 1963 року // Літ. Україна. 1963. 15 берез.
61. Виставка творів молодих художників присвячена фестивалю молоді УРСР. 1951. К.: Держ. видав. образотвор. мистецтва і літ. УРСР, 1958. С. 7.
62. Вівташ Ю. Суворі міти на схилі століття // Артанія: Альманах. 1996. Кн. 2. С. 17.
63. Владич Л. Мовою графіки. К.: Мистецтво, 1967. 248 с.: іл.
64. Волдарский В.М. Архитектура и изобразительное искусство // Тоталитаризм: Из истории идеологий, движений, режимов и их преодолений / РАН и др. М., 1996. С. 229-258. (Сер. «Россия Германия Европа»; Вып. 2). Библиогр.: C. 245-246.
65. Волинський С. Людина розкривається в труді // Київ. правда. 1963. 29 лист. С. З.
66. Волков И.Ф. Творческие методы и художественные системы. М.: Искусство, 1978. 264 с.
67. Всесоюзная художественная выставка: 1961.: Кат. М.: Сов. худож., 1962. 12 с.
68. Гель І. У вінок в'язням свободи// За Україну, за її волю... Матеріали ІІ Всесвіт. конгресу укр. політич. в'язнів // Київ. 1994. С. 34-42.
69. Герчук Ю. Искусство «оттепели» в поисках стиля // Творчество. 1991. № 6. С. 26-29.
70. Герчук Ю. Искусство «оттепели», 1954-1964: С точки зрения шестидесятника // Вопр. искусствознания. 1996. № 1. С. 49-114.
71. Герчук Ю.Я. Творческая позиция поколения// Творчество. 1979. № 8. С. 17-20.
72. Глезер А. Искусство под бульдозером. Париж, 1997. 124 с.
73. Глинчак В. Довгий шлях відродження // Образотвор. мистецтво. 1989. № 5. 12 с.
74. Глузман С. Уроки Світличного// Сучасність. 1995. № 2. С. 91-103.
75. Голомшток И. Тоталитарное искусство. М.: Галарт, 1994. 296 с.: ил.
76. Голубець О. Між свободою і тоталітаризмом/ Мистец. середовище Львова др. пол. ХХ ст. Львів, 2001. 176 с.: 152 іл.
77. Голубець О. Парадокси львівського мистецтва 1970-1980 pp.// Мистецтвознавство'99. 1999. С. 23-34.
78. Голубець О. Суть естетичних деформацій в мистецтві Галичини другої половини XX ст.// Європ. мистецтво XV-XX століть. Дрогобич: Логос, 1999. С. 115-119.
79. Голубець О.М. Львівська кераміка. К.: Наук. думка, 1991. 120 с.
80. Горанов К. Содержание и форма в искусстве. М., 1962. 130 с.
81. Горбаль М. На спротив і на злам // Укр. культура. 1992. № 4. С. 16-17.
82. Горинь Б. Караффа-Корбут Софія. Графічна шевченкіана: Кат. виставки. К., 2001. 16 с.: іл.
83. Горинь Б. Опанас Заливаха: Вибір шляху. К.: Вид. секретаріату Укр. респ. партії, 1995. 24 с.
84. Горинь Б. Пошуки монументальності// Жовтень. № 2. 1964. С. 126-128.
85. Горинь Б. У пошуках берега: Життя і творчість скульптора Івана Севери / Ін-т українознавства НАН України. Л., 1995. 230 с .
86. Григорьев А.С. Альбом/ Авт.-сост. Г.Н. Карклинь. М.: Изобр. искусство. 1981. 128 с.: ил. (Мастера Акад. художеств СССР).
87. Гудзь Ю. Доповнення до статутів мовчання (спроба переосмислення деяких мітів) // Укр. аналіт. клуб. Асоціація «Нова література». К.: Конгрес Укр. Націоналістів, 1993. С. 12-13;
88. Давыдов Ю.Н. Конформист, изгой и фанатик. М., 1976. 201 с.
89. Давыдов Ю.Н. Эстетика нигилизма: искусство и "Новые левые". М., 1975. 305 с.
90. Давыдов Ю.Н., Роднянская И.Б. Социология контркультуры. М., 1980. 213 с.
91. Давыдова Н. Эволюция образа в монументальной живописи // Декоратив. искусство СССР. 1975. № 4. С. 6: ил.
92. Данченко Л. У львівських монументалістів // Образотвор. мистецтво. 1972. № 4. С. 9-11.
93. Даревич Д. Абстрактні ікони Віталія Сазонова // Образотвор. мистецтво. № 3. 1991. С. 18-19.

94. Даревич Д. Керамічна Скульптура Галини Севрук // Гомін України. 1991. листоп. С. 1.
95. Деготь Е. Семидесятые как история/ Декоратив. искусство СССР. 1983. № 6 С. 18-19.
96. Демосфенова Г.Л. Образ нашего современника в советском портретном искусстве. М.: Изд-во АХ СССР, 1965. 46 с.
97. Дзюба І. Культура це самовідтворення нації в часі та просторі // Літ. Укра- їна. 2000. 13 квіт. С. З.
98. Дзюба І. Між культурою і політикою. К., 1998. 64 с.
99. Дзюба І. Спрага. К.: Ред. журн. «Укр. Світ», 2001. 280 с.: фот.
100. Диверсанты за работой // Днепр вечерний. 1984. 10 сент. С. 2.
101. Диша Р. «Душі з неволі випускала»: Про мисткиню Любов Панченко// Наша віра. 1994. січень. С. 3.
102. Дмитренко О. «...Згадуй зрідка черкаську осінь»// Київ. 1995. № 1. С. 2-3.
103. Дмитриева Н. Изображение и слово. М.: Искусство, 1962. 350 с.
104. Дмитриева Н. К вопросу о современном стиле в живописи // Творчество. 1958. № 6. С. 9-12.
105. Дмитрик Р. Єдність у різноманітті // Артанія: Альманах. 1996. Кн. 2. С. 34-35
106. Дмитро Крвавич. Каталог виставки. Львів: Облполіграфвидав, 1986.
107. Еммануїл Мисько. Альбом. Л.: Брати Сиротинські і Ко., 1999. 48 с.
108. Энциклопедический словарь по культурологи. М.: Центр, 1997. С. 199.
109. Етюди Тетяни Яблонської // Образотвор. мистецтво. 1981. № 4. С. 13.
110. Жаркова М. Жизнь на пределе// Одесса. 1996. № 5. С. 54-56.
111. Жити і творити для народу // Мистецтво. 1962. № 3. С. 14.
112. Забой А. Згадую Київ шістдесятих// Укр. культура. 1997. № 6. С. 21, 27.
113. Забужко О. «Психологічна Америка» і азіатський ренесанс// Хроніки від Фортінбраса. К.: Факт, 1999. С. 197-236;

114. Задорожний В. Сторінки з щоденника // Образотвор. мистецтво. № 3. 1990. С. 10-13.
115. Задорожний Іван Валентин: Каталог виставки творів. К., 1991. 65 с.
116. Зайцев Ю. Антирежимний рух (1956-1991) // Львів: Історичні нариси. Л., 1996. С. 21-38.
117. Запаско Я. Нелегкі перші кроки // Вісн. Львів. акад. мистецтв. 1996. Вип. 7. С. 88-93.
118. Зарецька М. Спогади про художника Віктора Зарецького // Молода Україна. Торонто. 1990. С. 6-75
119. Зарецький В. Біла тека. Автобіографія // Київ. 1992. № 1. С. 162-167.
120. Зарецький В. З сірого зошита // Київ. 1992. № 1. С. 158-167.: іл.
121. Зарецький В. Каталог виставки творів: Живопис. Графіка/ Вступ. ст. та упор. О.О. Авраменко. К., 1991. 32 с.
122. Зарецький В. Роздуми біля полотна: Розділ 1// Образотвор. мистецтво. 1993. № 1. С. 8-11.: іл.
123. Зарецький В. Роздуми біля полотна: Розділ 2 // Образотвор. мистецтво. 1993. № 2. С. 7-10.: іл.
124. Зарецький В.І. З листування Віктора Зарецького // Слово і час. 1993. № 7. С. 44-50.: іл.
125. Зарецький О. Збережено родиною // Укр. форум. 2000. 21-28 лютого. С. 7.: іл.
126. Зарецький О. Українські шістдесятники і хрущовська відлига в етнокультурному просторі СРСР// Сучасність. 1995. № 4. С. 113-125
127. Зарецький О.В. Мої батьки// Україна. 1994. № 23-24. С. 14-16.
128. Затонский Д. Постмодернизм: Гипотезы возникновения // Иностр. лит. 1996. № 2. С. 273-283.
129. Зборовська Н. Стильовий портрет шістдесятництва // Слово і час. 2001. № 12. С. 26-42;

130. Звиняцьківський Р. Вічний дзвін Віктора Зарецького // Культура і життя. 1994. № 11-12. С. 6
131. Зеновій Флінта: Альбом / Авт. упоряд. Є. Шимчук. Л.: Компанія Ґердан, 1995. 32 с.
132. Зингер Е. Проблемы интернационального развития советского искусства. М., 1977. 106 с.
133. Зингер Е. Традиции тематической картины// Творчество. 1957. № 8. С. 5-7.
134. Зингер Е. Новаторство советского живописного портрета // Искусство. 1967. № 12. С. 33-39.
135. Божко И. Гармония и диссонанс Виктора Маринюка// Юг. 1996. 13 окт. С. 6.
136. Искусство. Современные творческие процессы/ Отв. ред. И.Е. Светлов. М.: Наука, 1993. 247 с.
137. Івашко В. Міф про Василя Стуса, як дзеркало шістдесятників // Світовид. 1994. № ІІІ (16). С. 5-7.
138. Ільїчов Л.Ф. Промова секретаря ЦК КПРС на зустрічі керівників партії і уряду з діячами літератури і мистецтва // Рад. Україна. 1963. 10 берез.
139. Історія українського мистецтва: В 6 т. Т.6: Рад. мистецтво 1941-1967 рр. К., 1968. С. 150, 155-156, 161,
140. Каменский А. Душа традиции // Творчество. 1979. № 2. С. 14.
141. Каменский А. Романтический монтаж. М.: Сов. художник, 1989. С. 336.: ил.
142. Карпати в творах Галини Зубченко: Каталог виставки / Упоряд. і авт. ст. Тетяна Поливайло. К.: Музей Івана Гончара, 1999. 24 с.
143. Касіян В. Натхненна творчість художників// Мистецтво. 1961. № 5. С. 17-21.
144. Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років. К.: Либідь, 1995. 224 с.
145. Каталог ретроспективной выставки: Люда Ястреб: К 50-летию со дня рождения/ Музей Западного и Восточного искусства. О.: НПФ. Астропринт, 1995.
146. Книжковий знак шестидесятників. South Bound Brook, N.-Y.: В-во Св. Софії, 1972. С. 9
147. Колобкова Е. Краса трудової людини // Мистецтво. 1962. № 4. С. 8.
148. Коломієць М. Художній образ основа синтезу// Образотвор. мистецтво. 1973. № 1. С. 10.: іл.
149. Корогодський Р. Драма шестидесятників// Образотвор. мистецтво. 1991. № 1. С. 1-4.
150. Космолінська Н. Карло Звіринський і мистецтво 1960-х // Мистецтво на зламі тисячоліть. Л.: Брати Сиротинські і Ко, 1998. 6 с.
151. Костюченко В. Віктор Зарецький // Зміна. 1963. № 4. Кольор. вклейка.
152. Коханець Л. Талант це ознака вічності // Голос України. 1992. 11 лист. С. 12.
153. Коцюбинська М. Іван Світличний, шістдесятник: Передм. // Світличний Іван. У мене тільки слово. Х.: Фоліо, 1994. С. 5.
154. Кравченко Н. «Моя тема пісня краси»// Соц. культура. 1990. № 7. С. 20.: кольор. вклейка.
155. Кравченко Н. Презентація. Віктор Зарецький // Кур'єр Юнеско. 1990. серп. С. 2.
156. Криволапов М. Художня критика і проблеми осмислення мистецької спадщини // Мистецтвознавство України: Зб. наук. пр. / Редкол.: А.Чебикін (голова) та інші. К.: Спалах, 2000. 368 с. Вип. 1. 1999. С. 11-26.
157. Кума X. О национальных школах// Декоративное искусство СССР. 1976. № З. С. 40.
158. Курильцева В. Яворская Н. Искусство Советской Украины: Очерки. М., 1957. С. 178.
159. Куткін Володимир. Графіка. Живопис: Кат. виставки. К.: Вітал-Пресс, 2001.
160. Куткін Володимир. З серії станкових малюнків Гулаг”. К., 2001. 12 с.
161. Лебедева В. Советское монументальное искусство шестидесятых годов. М.: Наука, 1973. 120 с.
162. Литвинов В.Д. Латинсько-український словник. К.: Українські пропілеї, 1998. С. 140.
163. Литература и искусство Советской Украины к декаде в Москве: (Справочные материалы). К.: Держлітвидав України, 1960. С. 160, 168.
164. Лобановский Б. Киевские анахореты. Обращение к абстрактным формам в творчестве ряда киевских художников 50-х-60-х годов // Византийский ангел’97. 1997. № 3. С. 31-40.
165. Лобановский Б. Развитие или консервация традиций: Заметки о выставке в Киеве // Декоратив. искусство СССР. 1968. № 5. С. 1-3.
166. Лобановський Б. Реалізм та соціалістичний реалізм в українському живопису радянського часу. К.: LK "Maker", 1998. С. 11-89.
167. Лобановський Б. Мозаїка і фреска. К.: Мистецтво, 1966. 42 с.
168. Лук'яненко Г. Наш художник // Рад. культура. 1961. 2 квіт.
169. Любов Міненко: Каталог виставки. К., 1995. 18 с.
170. Людмила Семикіна. Високий Замок: [Кат.]. К.: Задумливий страус. 109 с.
171. «Мамай». Малярство, графіка, скульптура, кераміка. Одеса, 1999. 12 с.
172. Маринюк: живопис, графіка [Кат.]. Одеса, 1996.
173. Медведєва Л. [Інтерв’ю з М. Григор’євою про В. Зарецького, 5.05.1999]. Рукопис.
174. Медведєва Л. [Інтерв’ю з Ф. Гуменюком про творчий шлях художника, 20.11.2002. Рукопис.
175. Медведєва Л. [Інтерв’ю з О.