СУБ’ЄКТИ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН: ТЕОРЕТИЧНІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ

brief description

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ЗУБЧИК ЮЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 34.023

СУБ’ЄКТИ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН: ТЕОРЕТИЧНІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ

12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Гусарєв Станіслав Дмитрович
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП….…………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛЬНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ СУБ'ЄКТІВ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН…...……………12
1.1. Джерельна база дослідження суб’єктів правових відносин……………12
1.2. Методологія дослідженння суб’єктів правових відносин……………...24
1.3. Плюралізм інтерпретацій поняття «суб’єкти правових відносин» в контексті сучасного праворозуміння……………………………………41
Висновки до першого розділу………………………………………..………..60
РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ ТЕОРЕТИЧНОГО ОСМИСЛЕННЯ СУБ’ЄКТІВ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН……………………………………....64
2.1. Суб’єкти правових відносин в механізмі правового регулювання……64
2.2. Види суб’єктів правових відносин………………………………………87
Висновки до другого розділу ……………………………….……………….117
РОЗДІЛ 3. СУБ’ЄКТИ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН ЯК НОСІЇ СУБ’ЄКТИВНИХ ПРАВ ТА ЮРИДИЧНИХ ОБОВ'ЯЗКІВ…………….121
3.1. Суб’єктивні права як складова змісту правовідносин.………………..121
3.2. Юридичні обов’язки суб’єктів правових відносин…………………...143
3.3. Міжнародні та європейські правові стандарти забезпечення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків суб’єктів правових відносин та шляхи їх реалізації в Україні……………………………...154
Висновки до третього розділу….……………………………………………174
ВИСНОВКИ….………………………………………………………………...179
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ….…………………….……189

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Зміцнення авторитету права, забезпечення його виключної ролі в організації життєдіяльності суспільства є невідкладними завданнями та умовами розбудови демократичної, правової, соціальної держави в Україні. На цій підставі удосконалення, модернізація системи правового регулювання суспільних відносин, розвиток найбільш оптимальних форм та методів їх здійснення є однією із нагальних потреб сучасного історичного етапу. В цьому контексті особливого значення набувають правові форми взаємодії соціальних суб’єктів, у зв’язку з чим актуалізуються питання правових відносин, суб’єктів їх здійснення, що потребують додаткового осмислення та відповідної інтерпретації.
В умовах сучасної трансформації національного законодавства актуалізуються питання ефективної реалізації діючих правових актів та тих стандартів, що мають бути імплементовані у правову систему України, вирішення яких значною мірою залежатиме від якісного складу суб’єктів правових відносин, а також від ефективної реалізації ними суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.
Прийняття нових нормативних актів, подальша диференціація національного законодавства, якісна зміна змісту вже існуючих елементів системи законодавства – одна з найважливіших складових процесу удосконалення правової основи життя українського суспільства, яка суттєво впливає на стан правореалізаційних процесів, на обсяг прав та обов’язків суб’єктів правових відносин.
Загалом наукова проблематика теорії правових відносин вважається однією з актуальних у сучасному правознавстві, враховуючи складність практичного вирішення завдань економічного зростання країни, наближення рівня захисту прав і свобод в Україні до європейських стандартів.
Проблемами аналізу суб’єктного складу правових відносин займалися представники різних галузей правової науки. Зокрема у напрямку розробки загальнотеоретичних та методологічних засад теорії правових відносин працювали такі зарубіжні та вітчизняні вчені як Н.Г. Александров, С.В. Бобровник, С.С. Алексєєв, В.М. Горшеньов, Ю.І. Гревцов, В.П. Казимирчук, Ж. Карбоньє, Г. Кельзен, Д.А. Керимов, С.Ф. Кечек’ян, О.Є. Лейст, О.А. Лукашева, О.В. Малько, Л.С. Мамут, М.М. Марченко, Н.М. Пархоменко, Є.Б. Пашуканіс, А.С. Піголкін, В.М. Сирих, Л.І. Спірідонов, П.І. Стучка, Ю.О. Тихомиров, Ю.К. Толстой, Р.О. Халфіна, Г.Ф. Шершеневич, Л.С. Явич та інші.
Окремі питання прикладного характеру теорії правових відносин, зокрема, структури та змісту правових характеристик суб’єктів, їх правоздатності та дієздатності досліджували С.М. Братусь, О.М. Мудра, П.Д. Пилипенко, В.С. Щербина, І.М. Якушев та інші.
Проте, незважаючи на достатню кількість наукових джерел із вищезазначених питань, недостатньо дослідженими залишаються питання сучасних інтерпретацій окремих теоретичних положень, інтерес до яких пояснюється домінуванням методологічного плюралізму, посиленням людиноцентристських та гуманістичних засад правового регулювання, що разом обумовило вибір зазначеної теми дисертаційного дослідження та постановку відповідних пізнавальних завдань.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Концепції «Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади» (Указ Президента України від 9 лютого 1999 року № 145); Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до Європейського Союзу (Закон України від 18 березня 2004 року № 1629); Закон України від 13 березня 2006 року № 3436-15 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод"; Пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень МВС України, що потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2010 – 2014 років (наказ Міністерства внутрішніх справ України від 29 липня 2010 року № 347), а також щорічних планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є характеристика сучасних інтерпретацій категорії «суб’єкти правових відносин», побудованих на використанні різних методологічних засад, з’ясування особливостей розуміння та використання окремих термінів понятійного ряду теорії правових відносин та обґрунтування на цій основі нових теоретичних положень щодо її суб’єктного складу.
Згідно з поставленою метою в дисертаційному дослідженні передбачено вирішити такі наукові задачі:
- на підставі аналізу та узагальнення існуючих інтерпретацій запропонувати авторське визначення поняття «юридичного обов’язку»;
- розкрити пізнавальні можливості та необхідність використання інструментального підходу при висвітленні співвідношення інтересу особи та суб’єктивного права;
- охарактеризувати етапи генезису наукової теорії правових відносин за критерієм особливостей змістовних інтерпретацій;
- удосконалити систему наукових правових знань щодо ролі та місця суб’єктів правових відносин в механізмі правового регулювання;
- уточнити положення про методологічне значення розширеного тлумачення теоретичної конструкції поняття «суб’єкти правових відносин»;
- доповнити систему уявлень про шляхи реалізації в Україні міжнародних та європейських стандартів забезпечення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків суб’єктів правових відносин;
- удосконалити функціональну характеристику юридичного обов’язку відповідно до існуючих типів правових відносин;
- розширити теоретичні уявлення щодо особливостей загальнотеоретичного та прикладного використання категорій «правоздатність» та «дієздатність»;
- узагальнити особливості розуміння правосуб’єктності юридичних осіб як особливого виду суб’єктів правових відносин;
- обґрунтувати значущість використання правової фікції «юридична особа», а також теоретичного розмежування таких її властивостей як правоздатність та дієздатність;
- здійснити характеристику методологічної основи дослідження проблематики правових відносин, зокрема їх змісту та суб’єктів.
Об’єктом дослідження є суб’єкти правових відносин як категорія сучасного правознавства.
Предмет дослідження становлять теоретичні інтерпретації наукової категорії «суб’єкти правових відносин», що формуються на засадах методологічного плюралізму та основних положень домінуючого правового світогляду сучасного суспільства.
Методи дослідження. Виходячи з характеру та змісту поставлених наукових завдань, в основу дисертації покладено цілісну сукупність різноманітних методів та принципів наукового дослідження, передусім філософсько-світоглядні, загальнонаукові та конкретно-наукові методи.
Вибір та застосування необхідних для дослідження методів обумовлені складністю та особливостями об’єкта та предмета дослідження. Зокрема, при аналізі наукових праць і визначенні ключових понять роботи застосовувалися категорії і прийоми формальної логіки, а саме: доказ і спростування, синтез, аналогія, узагальнення тощо (підрозділи 1.1, 1.3, 2.1). При визначенні ролі і місця суб’єктів правових відносин в механізмі правового регулювання використовувався структурно-функціональний метод (підрозділ 2.2). Із застосуванням історико-правового методу встановлювались основні етапи розвитку теорії правових відносин (підрозділи 1.1, 1.2). Дослідженню системних зв’язків між суб’єктивним правом та юридичним обов’язком, як складовими змісту правових відносин, а також між право-, діє- та деліктоздатністю, як складовими правосуб’єктності, сприяло застосування системного методу пізнання (підрозділи 3.1, 3.2). Для забезпечення характеристики міжнародних та європейських стандартів прав людини використано метод порівняння (підрозділ 3.3). Застосування прогностичного методу дозволило сформулювати оптимальні шляхи удосконалення стану реалізації прав та свобод суб’єктів правових відносин в Україні (підрозділ 3.3).
Наукова новизна одержаних результатів полягає як у самій постановці проблематики дослідження, так і в запропонованих рішеннях попередньо визначених завдань. Вона є одним із перших в Україні узагальнюючих дисертаційних досліджень загальнотеоретичної проблематики суб’єктної основи правових відносин, її гносеологічної природи та сутності.
Наукова новизна одержаних результатів проявляється в таких теоретичних положеннях і висновках дисертації, що виносяться на захист, зокрема:
вперше:
- на підставі аналізу та узагальнення існуючих інтерпретацій поняття юридичного обов’язку обґрунтовано його авторське визначення як соціально обумовлена необхідність здійснення активної або пасивної поведінки суб’єктів правових відносин, що структурно узгоджується з відповідним суб’єктивним правом уповноваженої сторони та завдяки нормативній визначеності, а також наявній системі гарантій набуває рис імперативності, спрямованості на реалізацію інтересів суспільства та особи;
- обґрунтовано необхідність використання інструментального підходу у розумінні інтересу суб’єкта права, в результаті чого власне інтерес інтерпретується як обмежена об’єктивними факторами суспільного життя потенційна можливість суб’єкта, спрямована на користування соціальними благами, а суб’єктивне право як засіб, правова форма і гарантія реалізації інтересу суб’єкта, як правовий простір існування свободи, як явище, що є похідним від інтересу суб’єкта та форми його реалізації і захисту;
- за результатами систематизації теоретико-правових досліджень з проблематики теорії правових відносин виявлено три етапи її розвитку, які характеризуються своєрідністю змістовних інтерпретацій правових відносин як форми суспільних відносин, як форми права та як особливого виду діяльності суб’єктів, що зумовлюється особливостями відповідного методологічного підходу (соціологічного, позитивістського, діяльнісного), а також домінуючим типом праворозуміння;
удосконалено:
- систему наукових правових знань щодо ролі та місця суб’єктів правових відносин в механізмі правового регулювання, які визначаються за допомогою категорій «структура механізму правового регулювання» та «правові засоби»: зокрема структурний аналіз механізму правового регулювання дозволив розкрити форму взаємозв’язку суб’єктів правових відносин з нормою об’єктивного права (як передумовою правової активності суб’єкта) та з актами реалізації права (як завершальним етапом регулятивного процесу). Таким чином, суб’єкти правових відносин в механізмі правового регулювання характеризуються в трьох аспектах: як адресат правових приписів; як носій суб’єктивних прав та обов’язків та як їх безпосередній реалізатор (суб’єкт відповідної поведінки);
- положення про інструментальні можливості розширеного тлумачення теоретичної конструкції «суб’єкти правових відносин», використання якої дозволяє, окрім уточнення відповідних параметрів правосуб’єктності, відмежувати суб’єктів правових відносин від суб’єктів права, здійснити їх диференціацію за юридично значущими критеріями, визначити суб’єктивні та об’єктивні чинники впливу на правовий стан, охарактеризувати їх функціональну значущість у механізмі правового регулювання;
- теоретичні уявлення про особливості загальнотеоретичного та прикладного використання категорій «правоздатність» та «дієздатність», які необхідно вживати як нерівнозначні за змістом, взаємодоповнюючі та такі, що розкривають у характеристиці суб’єкта правових відносин різні ступені його можливостей щодо реалізації прав та обов’язків залежно від рівня інтелектуально-вольового стану;
дістали подальший розвиток:
- система уявлень щодо шляхів реалізації в Україні міжнародних та європейських стандартів забезпечення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків суб’єктів правових відносин, які пропонується моделювати у двох аспектах: нормативному (як нормативно визначені завдання щодо подальшої адаптації та уніфікації національного законодавства у галузі прав людини) та суб’єктному (як основні заходи щодо реформування судової системи, прокуратури, нотаріату, адвокатури з метою забезпечення незалежності, об’єктивності та неупередженості правосуддя, зміцнення законності у роботі правоохоронних органів, реалізації принципу доступності суб’єктів правових відносин до захисту своїх прав тощо);
- функціональна характеристика юридичного обов’язку відповідно до існуючих типів правових відносин, на підставі чого доведено, що у відносинах активного типу юридичний обов’язок виконує функцію стимулюючого фактора, що зумовлює необхідність відповідних дій, тоді як у правовідносинах пасивного типу - роль обмежувального фактора, що сприяє реалізаційному процесу здійснення регулятивних норм; у правовідносинах охоронного типу юридичний обов’язок функціонально спрямовується перш за все на забезпечення реалізації попередньо невиконаного обов’язку, частково відтворюючи функції інституту юридичної відповідальності (правовідновлювальну, компенсаційну, локалізації та превентивну);
- видова характеристика суб’єктів правових відносин, зокрема класифікація особливостей правосуб’єктності юридичних осіб за критерієм їх належності до сфери публічного або приватного права;
- обґрунтування значущості використання правової фікції «юридична особа» як сукупності соціальних та правових характеристик колективних суб’єктів правовідносин, а також авторські аргументації тези щодо необхідності теоретичного розмежування право- та дієздатності юридичної особи, обумовленого сучасними трансформаціями правового регулювання у сфері приватного права;
- характеристика методологічної основи дослідження правових відносин, їх змісту та суб’єктів, зокрема, що складається переважно з двох принципово відмінних підходів до розуміння співвідносності права та правових відносин – природно-правового (який дозволяє широке тлумачення статусу суб’єкта правових відносин за рахунок наявності природних прав) та позитивістського (що передбачає визнання жорсткої залежності між нормою права та правовими відносинами, заперечення природного характеру набутих суб’єктами правових відносин прав та юридичних обов’язків).
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані та обґрунтовані дисертантом висновки і рекомендації застосовуються та можуть бути використані у:
- науково-дослідницькій сфері – як теоретична основа для подальшої розробки окремих елементів теорії правових відносин;
- правотворчій сфері – для удосконалення нормативної бази, що складає юридичну гарантію реалізації прав та обов’язків суб’єктів правових відносин;
- правозастосовній сфері – як методологічна основа для формування та аргументації правової позиції учасників юридичного процесу щодо обсягу їхніх прав та обов’язків, визначення особливостей правового статусу (акт впровадження Рівненського районного суду Рівненської області від 25 грудня 2012 року № 01-17-225);
- навчальному процесі – при підготовці підручників, навчальних посібників та викладанні таких навчальних дисциплін як «Теорія держави та права», «Методологія правознавства».
Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Національної академії внутрішніх справ.
Положення дисертації доповідалися на міжнародних науково-практичних та науково-теоретичних конференціях, зокрема таких, як: міжнародна науково-практична конференція «Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів» (м. Київ, 28-29 квітня 2004 р.; тези опубліковано); Міжнародна VI наукова конференція «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів, Івано-Франківська область, 24-25 січня 2005 р.; тези опубліковано); міжнародна VII наукова конференція «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів, Івано-Франківська область, 27 січня – 2 лютого 2006 р.; тези опубліковано); міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми теорії та історії держави і права на сучасному етапі» (м. Уфа, 17 квітня 2006 р.;тези опубліковано); міжнародна VIII наукова конференція «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів, Івано-Франківська область, 27-30 січня 2007 р.; тези опубліковано); Міжнародна V науково-теоретична конференція «Філософські, методологічні та психологічні проблеми права» (м. Київ, 17 листопада 2012 року).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, знайшли відображення в 11 публікаціях, зокрема, у 5 наукових статтях, опублікованих у наукових фахових періодичних виданнях із юридичних наук, затверджених Міністерством освіти і науки України, та 6 тезах доповідей на науково-практичних конференціях і «круглих столах».

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні зроблено спробу теоретичного узагальнення і пропонується нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні ролі категорії «суб’єкт правових відносин» у понятійному апараті юридичної науки та особливостей її сучасних інтерпретацій.
Основними науковими і практичними результатами роботи є такі висновки.
В межах радянської правової доктрини мали місце три етапи розробки теорії правових відносин. Перший етап був спрямований на висвітлення взаємозв’язків правовідносин і норм права. Правові відносини і норми права розглядались як дві різні форми суспільних відносин, які перебувають у постійних протиріччях між собою. При цьому правовим відносинам надавалось особливе місце, підкреслювався їх безумовний примат над нормами права і правосвідомістю. Другий етап розкривав нові аспекти зв’язку правових норм і правових відносин, завдяки чому встановлювалося, що саме правовідносини є конкретною формою права, в якій відображена соціальна дійсність, пов’язана з правом. На третьому етапі розвитку правової доктрини правовідносини характеризуються за допомогою діяльності суб’єктів, на поведінку яких впливає норма права. Активна соціологізація права, відхід від його вузько-нормативного розуміння все ще спостерігається і сьогодні.
Враховуючи цю тенденцію, правовідносини слід розглядати як форму суспільних відносин, що формується в процесі життєдіяльності людей, на поведінку яких (через їх свідомість і волю) впливає норма права. Основним чинником утворення правовідносин є не норма права, а поведінка суб’єктів, оскільки визнається можливість формування правовідносин поза сферою безпосереднього впливу правової норми.
Один із принципових моментів, покладених в основу обгрунтування методологічної бази дослідження, є врахування існуючих типів праворозуміння. Типологія праворозуміння – це наукова класифікація, тобто класифікація, яка здійснюється за істотними ознаками. Слід констатувати, що в сучасній юридичній літературі утвердилася дуалістична парадигма, яка дозволяє поєднати два основних підходи до розуміння права – широкий та вузький. В основу цієї типології закладено такий критерій як нормативність. Якщо право інтерпретується як система забезпечених державою норм, то це вузький, або нормативний тип праворозуміння. Для широкого праворозуміння (на відміну від нормативного) під правом розуміють не лише сукупність його норм, але й інших правових явищ. Відбувається своєрідне ототожнення права з правовою системою суспільства, відокремлення права від держави (на противагу позитивістській концепції), протиставлення природного права позитивному тощо.
Врахування дуалістичного характеру сучасного праворозуміння є необхідною умовою осмислення закономірностей генезису правовідносин, виявлення їх сутності, факторів подальшого розвитку, удосконалення тощо. Отже, шлях подолання суперечностей щодо встановлення причин виникнення правовідносин полягає, на наш погляд, в чіткому розмежуванні природного і позитивного права.
На цій підставі, з урахуванням дуалістичного праворозуміння, зроблено спробу удосконалити характеристику методологічної основи дослідження правових відносин, що складається переважно з двох принципово відмінних підходів до розуміння співвідносності права та правових відносин: природно-правового (який дозволяє широко тлумачити статус суб’єкта правових відносин за рахунок наявності природних прав) та позитивістського (що передбачає визнання жорсткої залежності між нормою права та правовими відносинами, заперечує природний характер набутих суб’єктами правових відносин прав та юридичних обов’язків).
Однією з актуальних проблем є проблема співвідносності категорій «суб’єкт права» та «суб’єкт правовідносин», вирішення якої також залежить від обрання методологічного підходу до розуміння права. В межах нормативістсько-етатистської традиції допускається існування суб’єктів права, які не виступають суб’єктами правовідносин. Проте при «широкому» розумінні права, коли правовідносини є одним з його складових елементів, суб’єкт права завжди одночасно виступатиме і суб’єктом правовідносин.
Існує точка зору, згідно з якою «суб’єкт права» розглядається як видова категорія по відношенню до категорії «суб’єкт правовідносин». Суб’єктом правовідносин в такому випадку буде як суб’єкт права, так і суб’єкт юридичного обов’язку. Бути суб’єктом права означає бути особою, яка має суб’єктивне право, але будь-яке право конституюється корелятивним йому юридичним обов’язком і відповідною поведінкою іншого суб’єкта. Отже, згідно з цією концепцією, неможливо бути суб’єктом права і не бути водночас суб’єктом правовідносин.
В юридичній літературі суб’єктами правових відносин визнаються також особи, які виступають в якості носіїв суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, передбачених правовою нормою, та які узгоджують з ними свою поведінку.
З урахуванням вищезазначених теоретичних положень в дисертації удосконалено положення про інструментальні можливості розширеного тлумачення теоретичної конструкції «суб’єкти правових відносин», використання якої дозволяє, окрім уточнення відповідних параметрів правосуб’єктності, відмежувати суб’єктів правових відносин від суб’єктів права, здійснити їх диференціацію за юридично значущими критеріями, визначити суб’єктивні та об’єктивні чинники впливу на правовий стан, охарактеризувати їх функціональну значущість у механізмі правового регулювання.
Обгрунтовується висновок, що для запобігання різночитанню змісту правових понять у різних галузях суспільних відносин, як загальне поняття, яке визначає можливість участі в правовідносинах, необхідно застосовувати поняття правосуб’єктності як передумови участі у правовідносинах. Це поняття характеризує суспільно-юридичну властивість, якою норми права наділяють особу відповідно до потреб суспільного розвитку. У той же час правосуб’єктність є таким суспільно-юридичним станом, який за своєю природою невід’ємний від особи. Юридичні норми, виражаючи потребу суспільного розвитку, можуть звужувати або розширювати коло суб’єктів права, а разом з цим звужувати або розширювати обсяг правосуб’єктності.
Виходячи із змісту зазначеної вище наукової позиції, пропонується удосконалити теоретичні уявлення щодо особливостей загальнотеоретичного та прикладного використання категорій «правоздатність» та «дієздатність», які необхідно вживати як нерівнозначні за змістом, взаємодоповнюючі та такі, що розкривають у характеристиці суб’єкта правових відносин різні ступені його можливостей щодо реалізації прав та обов’язків залежно від рівня інтелектуально-вольового стану.
Виходячи зі проведеного в дисертації аналізу функціональної ролі суб’єктів правових відносин у механізмі правового регулювання, розкрито форму взаємозв’язку суб’єктів правових відносин з нормою об’єктивного права, яка характеризується як передумова правової активності суб’єкта, та з актами реалізації права, що визначені у якості завершального етапу регулятивного процесу. Таким чином, доведено, що суб’єкти правових відносин у механізмі правового регулювання характеризуються в трьох аспектах: як адресат правових приписів, як носій суб’єктивних прав та обов’язків та як їх безпосередній реалізатор (суб’єкт відповідної поведінки).
Автором дисертації акцентовано увагу на тому, що роль суб’єктів правових відносин у механізмі правового регулювання, особливо коли вони характеризуються як носії суб’єктивних прав та обов’язків, визначається також за допомогою теоретичної конструкції правосуб’єктності, яка не збігається за змістом з правоздатністю, оскільки виражає загальну передумову участі осіб у правових відносинах. У той же час правоздатність виступає більш вузькою категорією і характеризується здатністю бути носієм прав і обов’язків, передумовою виникнення суб’єктивного права.
На відміну від правоздатності дієздатність, як здатність особи набувати суб’єктивні права та здійснювати юридичні обов’язки, залежить від інтелектуально-вольової організації особи, тобто від її віку та психічного стану.
Правоздатність збігається з дієздатністю в тих галузях та інститутах, де здійснення суб’єктивного права має тісний безпосередній зв'язок з носієм права (конституційне, адміністративне, фінансове, виборче право), а оскільки здійснення майнових прав не передбачає обов’язкової наявності такого тісного безпосереднього зв’язку, то в цивільному праві ці категорії мають суттєве самостійне значення.
В приватному праві зміст та обсяг правоздатності є рівним для всіх суб’єктів, натомість у публічному праві відсутня така рівність, зміст та обсяг правоздатності залежить від громадянства фізичної особи або від того, до якої ланки механізму держави належить певний її орган чи установа.
Окремого розгляду заслуговує проблема співвідношення правоздатності та дієздатності юридичних осіб. В умовах трансформації суспільства до ринкових відносин спростовується пануюча в радянській юридичній доктрині теза про збігання правоздатності юридичної особи з її дієздатністю. Юридична можливість як вияв правоздатності і фактична здатність юридичної особи набувати права і обов’язки як вияв дієздатності визначаються рівнем і обсягом майнової відокремленості та ступенем юридичної єдності юридичної особи. Також від «якісних» характеристик юридичної особи залежить її деліктоздатність.
А отже правоздатність і дієздатність юридичної особи як суб’єкта правовідносин не збігається цілком, як не збігається правоздатність і дієздатність фізичної особи. Однак у юридичних осіб така розбіжність є винятковою. Таким чином, категорії правоздатності та дієздатності є ефективним пізнавальним інструментарієм, що дозволяє більш глибоко та аргументовано висвітлювати рольові можливості взаємодії суб’єктів правових відносин у контексті дії механізму правового регулювання.
В сучасній науковій юридичній літературі існує значна кількість джерел, присвячених проблематиці правових відносин, зокрема їх суб’єктам, класифікація яких здійснюється за різними критеріями , що дозволяють підкреслити обсяги компетенцій, рівень можливостей, сферу функціонування суб’єктів і таким чином розкрити їх можливості як носіїв суб’єктивних прав та обов’язків, як безпосередніх адресатів правової норми. Найбільш поширеною класифікацією є така, що здійснюється з використанням кількісного критерію, за результатами якої можна визначити такі види суб’єктів: індивідуальні суб’єкти (фізичні особи); колективні суб’єкти (юридичні особи); держава та її структурні одиниці; соціальні спільноти. В кожній підгрупі існують свої класифікації, обумовлені потребами правового регулювання, необхідністю нормативного виокремлення специфіки тієї чи іншої підгрупи у загальному колі суб’єктів. Проте представники теоретичного правознавства особливостям видової характристики юридичних осіб не приділяли належної уваги.
Найбільша активність науковців спостерігається в напрямку методики формування загального поняття юридичної особи, виокремлення її характерних ознак. Виходячи із критерію специфіки режимів правового регулювання суспільних відносин у сфері публічного або приватного інтересу, пропонуємо основною класифікацією вважати поділ юридичних осіб на комерційні та некомерційні, всередині яких за критеріями сфери суспільного життя, обсягу владних повноважень, соціальної значущості, ролі в соціальному управлінні тощо пропонується здійснювати поділ на підвиди.
В дисертації стверджується думка про те, що суб’єктивне право є не тільки структурним елементом категоріального ряду теорії правових відносин, але й однією із фундаментальних категорій правознавства, з приводу якої мала місце тривала наукова дискусія щодо можливості його існування поза правовими відносинами. За результатами наукового дискурсу, який остаточно ще не вирішений, склалося два підходи як наслідки вузького та широкого розуміння суб’єктивних прав.
Однією з провідних ідей щодо розуміння сутності суб’єктивного права є необхідність його визначення через призму наявності реальної системи гарантій, до яких належить і юридичний обов’язок. Лише існування обов’язку іншої сторони у системі правових комунікацій дозволяє констатувати наявність та окреслювати межу можливої поведінки як гарантованого простору реалізації індивідуального інтересу.
Проте суб’єктивні права не можна розглядати лише в межах правових відносин. Так, основні природні права людини і громадянина, закріплені в Конституції, вважаються суб’єктивними. Вони первинні по відношенню до закону як до формального джерела, належать особам і здійснюються ними без вступу у конкретні правовідносини.
Виходячи із проведених узагальнень наукових джерел, обгрунтовано висновок, що юридичний обов’язок характеризується як закріплена в нормі права вимога до суб’єкта, що відображає соціально обумовлену необхідність певної поведінки, забезпеченої можливістю державного примусу суб’єкта до такої поведінки. Категорія «юридичний обов’язок» має самостійне значення в апараті юридичної науки і може розглядатися не лише в якості парної категорії щодо суб’єктивного права. Поряд з цим в дисертації пропонується юридичний обов’язок визначити як соціально обумовлену необхідність здійснення активної або пасивної поведінки суб’єктів правових відносин, що структурно узгоджується з відповідним суб’єктивним правом уповноваженої сторони та завдяки нормативній визначеності, а також наявній системі гарантій набуває рис імперативності, спрямованості на реалізацію інтересів суспільства та особи.
Функціональне призначення юридичного обов’язку залежить від типу правовідносин. У правовідносинах пасивного типу він відіграє обмежувальну, допоміжну роль. У правовідносинах активного типу юридичні обов’язки виступають центральною, системоутворюючою складовою. Охоронні правовідносини побудовані на юридичних обов’язках, гарантованих юридичною відповідальністю, і відображать той безпосередній юридичний ефект, який у відповідній галузі відповідає інтересам суспільства.
Зв'язки між суб’єктивними правами і юридичними обов’язками в правовідносинах дозволяють визначати правовідносини як системне явище. Характер таких зв’язків проявляється як в змісті суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, так і в функціонуванні правовідносин.
Зв'язок суб’єктивного права та відповідного юридичного обов’язку є нерозривним, має характер об’єктивної закономірності, відображає єдність суб’єктвиних прав і юридичних обов’язків у правовідношенні.
Специфіка зв’язків між суб’єктивними правами і юридичними обов’язками в правовідносинах залежить від їх типу. Центр правовідносин пасивного типу знаходиться в межах суб’єктивного права, а юридичний обов’язок виконує допоміжну функцію. І навпаки, в правовідносинах активного типу центр розташований у юридичному обов’язку, а суб’єктивне право виконує допоміжну функцію.
Суб’єктивним правам та юридичним обов’язкам притаманні властивості парних категорій, вони існують як взаємопроникні протилежності. Спостерігається активний і пасивний взаємозв’язок між суб’єктивними правами і юридичними обов’язками в правових відносинах. В абсолютних суб’єктивних правах можливо поєднання суб’єктивних права та юридичних обов’язків.
Сучасні інтеграційні та глобалізаційні процеси розвитку людства супроводжуються поглибленням проблем, пов’язаних із розвитком міжнародно-правових відносин, які, у свою чергу, зумовлюють посилення впливу міжнародних інституцій щодо врегулювання суспільних відносин. Тенденції світового правового розвитку не лише обумовлюють необхідність удосконалення системи правового захисту суб'єктивних прав та юридичних обов'язків суб'єктів правових відносин, а й сприяють якісним змінам, підвищенню ефективності правореалізаційних процесів, створюють передумови зміцнення системи правових гарантій реалізації суб'єктивних прав.
Більшість європейських країн мають багатий досвід міжнародного правового, економічного та політичного співробітництва на основі міцної нормативно-правової бази у вигляді багатосторонніх договорів, конвенцій, кодексів, у яких визначено основні інститути, форми взаємодії, принципи регулювання міжнародних відносин, а також відповідальність за порушення цих норм.
Одним з актуальних питань для вироблення загальної стратегії розвитку правової системи України є необхідність дослідження сучасного стану реалізації суб’єктивних прав та юридичних обов’язків суб’єктів правових відносин та відповідності основних засад і принципів їх забезпечення сучасним міжнародним та європейським правовим стандартам.
Під стандартами забезпечення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків суб’єктів правових відносин слід розуміти універсальні міжнародно-правові документи, в яких містяться відповідні норми щодо принципів, правил організації та функціонування органів і посадових осіб, які забезпечують дотримання суб’єктивних прав та юридичних обов’язків суб’єктів правових відносин.
Слід зазначити, що визначення «міжнародні стандарти» виходить із змісту сучасних міжнародних документів, що беруть свій початок з Хартії прав людини. Єдиними універсальними міжнародними стандартами забезпечення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків суб’єктів правових відносин визнаються Загальна декларація прав людини, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Білль про права людини, міжнародні пакти й інші документи тощо.
Шляхи реалізації в Україні міжнародних та європейських правових стандартів забезпечення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків суб’єктів правових відносин пропонується розглядати в двох аспектах: по-перше, в контексті розвитку національного законодавства; по-друге, в контексті суб’єктів правового захисту або суб’єктів забезпечення прав та юридичних обов’язків. Тобто шляхи реалізації доцільно аналізувати в нормативному та суб’єктному аспектах. Такими шляхами в дисертації визнано:
- удосконалення чинного законодавства, що регулює діяльність судових та правоохоронних органів через посилення гарантій прав людини та громадянина, а також імплементація міжнародних актів та актів європейського права у національне законодавство України;
- удосконалення процедурно-процесуальних механізмів реалізації норм матеріального права, в яких закріплюються правові стандарти;
- підвищення авторитетності діяльності судових інституцій як кінцевої ланки вирішення правових конфліктів та втілення у правову практику ідей верховенства права та справедливості;
- запозичення та адаптація до національної правової системи передового досвіду розвинених країн у сфері захисту та охорони прав і свобод людини та громадянина, підвищення ролі інститутів громадянського суспільства у правовому регулюванні суспільних відносин.

СПИСОК ВИКОРИСТОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абдуллаев М. И. Проблемы теории государства и права : [учеб. для вузов] / М. И. Абдуллаев, С. А. Комаров. — СПб. : Питер, 2003. — 576 с.
2. Абрамов А. И. Правоотношение : функциональные аспекты / А. И. Абрамов // Изв. вузов. Правоведение. — 2008. — № 2. — С. 178—189.
3. Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву / Агарков М. М. — М. : Юриздат, 1947. — 192 с.
4. Адміністративне право України : [підруч.] / за заг. ред. Т. О. Коломоєць. — [2-ге вид. зі змін. і доповн.]. — К. : Істина, 2012. — 528 с.
5. Адміністративно-правове забезпечення прав і свобод людини та громадянина / [Ієрусалімова І. О., Ієрусалімов І. О., Павлик П. М., Удовенко Ж. В.]. — К. : Знання, 2007. — 223 с.
6. Александров Н. Г. Законность и правоотношение в советском обществе / Александров Н. Г. — М. : Госюриздат, 1955. — 176 с.
7. Александров Н. Г. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма / Александров Н. Г. — М. : Госюриздат, 1961. — 271 с.
8. Алексеев С. С. Линия права / Алексеев С. С. — М. : Статут, 2006. — 461 с.
9. Алексеев С. С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве / Алексеев С. С. — М. : Юрид. лит, 1966. — 187 с.
10. Алексеев С. С. Общая теория права : [курс в 2 т.] / Алексеев С. С. — М. : Юрид. лит., 1981—1982. —
Т. 2. — 1982. — 359 с.
11. Алексеев С. С. Общая теория права : [курс в 2 т.] / Алексеев С. С. — М. : Юрид. лит., 1981—1982. —
Т. 1. — 1981. — 360 с.
12. Алексеев С. С. Право : азбука – теория – философия : Опыт комплексного исследования / Алексеев С. С. — М. : Статут, 1999. — 712 с.
13. Алексеев С. С. Проблемы теории права : [курс лекций] : в 2 т. / Алексеев С. С. ; М-во высш. и сред. спец. образования РСФСР ; Свердл. юрид. ин-т. — Свердловск : СЮИ, 1972— . —
Т. 1 : Основные вопросы общей теории социалистического права. — 1972. — 371 с.
14. Алексеев С. С. Теория права / Алексеев С. С. — [2-е изд., перераб. и доп.]. — М. : БЕК, 1995. — 320 с.
15. Алексеев С. С. Теория права / Алексеев С. С. — М. : БЕК, 1994. — 220 с.
16. Алексеев С. С. Государство и право : [начальный курс] / Алексеев С. С. — М. : Юрид. лит., 1993. — 175 с.
17. Амельченко В. Сутність юридичної особи в сучасних умовах / В. Амельченко // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 2. — С. 27—29.
18. Аннерс Э. История европейского права / Аннерс Э. ; отв. ред. В. Н. Шенаев ; [редкол. : Кудров В. М., Машлыкин В. Г. ; пер. со швед. Р. Л. Валинский]. — М. : Наука, 1996. — 397 с.
19. Антология мировой правовой мысли : в 5 т. / под ред. Л. Сюкияйнен. — М. : Мысль, 1999— . —
Т. 3 : Европа. Америка, 17-20 вв. / [рук. науч. проекта Г. Ю. Семгин] ; отв. ред. О. А. Жидков. — 1999. — 829 с.
20. Антонович М. М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини : теорія і практика / Антонович М. М. — К. : Києво-Могилянська академія, 2007. — 384 с.
21. Апаров А.М. Поняття, структура, види та форми адміністративно-правових відносин / А. М. Апаров // Право та державне управління : зб. наук. пр. / Класичний приватний ун-т; Запорізька торгово-промислова палата. — Запоріжжя, 2012. — № 1 (6). — С. 9—12
22. Асканазий С. И. Об основаниях правовых отношений между государственными социалистическими организациями / С. И. Асканазий // Ученые записки Ленинградского юридического института. — Л., 1947. — Вып. 4. — С. 5—47.
23. Асканазий С. И. Теоретические проблемы гражданского права : дисс. … доктора юрид. наук /Асканазий Самуил Исаакович. — Л., 1947. — 624 с.
24. Бабаев В. К. Правовые отношения. Лекция 18 / В. К. Бабаев // Общая теория права : [курс лекций] / под общ. ред. проф. В. К. Бабаева. — Нижний Новгород, 1993. — С. 405—429.
25. Байтин М. И. Сущность права (Современное нормативное понимание на грани двух веков) / Байтин М. И. — Саратов : СГАП, 2001. — 416 с.
26. Басін К. В. Механізм реалізації юридичної відповідальності та права людини / К. В. Басін // Часопис Київського університету права. — К., 2003. — № 4. — С. 9—14.
27. Бегичев Б. К. Особенности правового положения служащих как субъектов трудового права / Б. К. Бегичев // Сборник ученых трудов Свердловского юридического института. — Свердловск, 1964. — Вып. 4. — С. 155—227.
28. Беляев К. П. О делении юридических лиц на коммерческие и некоммерческие в гражданском законодательстве / К. П. Беляев // Актуальные проблемы гражданского права : [сб. ст. / под ред. С. С. Алексеева]. — М., 2000. — Вып. 3. — С. 35—48.
29. Бержель Ж.-Л. Общая теория права / Ж.-Л. Бержель ; [пер. с фр. Г. В. Чуршукова] ; под общ. ред. В. И. Даниленко. — М. : NOTA BENE, 2000. — 575 с.
30. Білоскурська О. В. Щодо поняття конституційних обов’язків / О. В. Білоскурська // Право України. — 2004. — № 10. — С. 85—88.
31. Бобылев А. И. Современное толкование системы права и системы законодательства / А. И. Бобылев // Государство и право. — 1998. — № 2. — С. 22—27.
32. Бойко А. І. Людиноцентризм як принцип особистісно орієнтованого навчання / А. І. Бойко // Вища освіта України. — 2008. — № 4. — С. 37—43.
33. Бойцов В. Я. Система субъектов советского государственного права / Бойцов В. Я. — Уфа : Башкирское кн. изд-во, 1972. — 158 с.
34. Борисова В. И. К проблеме правосубъектности юридического лица / В. И. Борисова // Проблеми законності : респ. міжвуз. наук. зб. — Х., 2000. — Вип. 43. — С. 32—37.
35. Братусь С. Н. О пределах осуществления гражданских прав : Ст. 5 Основ гражданского законодательства Союза ССР и союзных республик / С. Н. Братусь // Изв. вузов. Правоведение. — 1967. — № 3. — С. 79—86.
36. Братусь С. Н. О роли советского права в развитии производственных отношений / Братусь С. Н. — М. : Знание, 1954. — 23 с.
37. Братусь С. Н. О соотношении гражданской правоспособности и субъективных гражданских прав / С. Н. Братусь // Советское государство и право. — 1949. — № 8. — С. 30—37.
38. Братусь С. Н. Субъекты гражданского права / Братусь С. Н. — М. : Госюриздат, 1950. — 367 с.
39. Братусь С. Н. Юридические лица в советском гражданском праве / Братусь С. Н. — М. : Юрид. изд-во Министерства юстиции СССР, 1947. — 363 с.
40. Бурлай Е. В. Норма права и правоотношения в социалистическом обществе / Бурлай Е. В. — К. : Наукова думка, 1987. — 91 с.
41. Буткевич В. Г. Права людини в Україні. З погляду творення нової правової бази / В. Г. Буткевич // Політична думка. — 1993. — № 1. — С. 81—91.
42. Бутнер В. В. Понятие субъективного права / В. В. Бутнер // Философские проблемы субъективного права : тезисы докладов VI областной науч.-практ. конф. молодых ученых и специалистов (4 - 6 февраля 1990 г.). — Ярославль, 1990. — С. 9—11.
43. Варламова Н. В. Правоотношения : философский и юридический подходы / Н. В. Варламова // Изв. вузов. Правоведение. — 1991. — № 4. — С. 44—54.
44. Варламова Н. В. Специфика правовой регуляции в соционормативной системе / Н. В. Варламова // Право и общество : от конфликта к консенсусу / Санкт-Петербургский ун-т МВД России. — СПб., 2004. — С. 81—106.
45. Васильєва В. Корпоративні правовідносини як вид суспільних відносин / В. Васильєва // Юридична України. — 2003. — № 10. — С. 24—26.
46. Ващенко І. Фізичні особи як суб’єкти трудового права [Електронний ресурс]. — Режим доступу :
http://conferences.neasmo.org.ua/node/466
47. Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем / под общ. ред. Е. Б. Кубко. — К. : Юринком, 1997. — 192 с.
48. Венгеров А. Б. Теория государства и права : [учеб.] / Венгеров А. Б. — [3-е изд.]. — М. : Юриспруденция, 2000. — 528 с.
49. Венедиктов А. В. Государственная социалистическая собственность / Венедиктов А. В. — М.-Л. : АН СССР, 1948. — 839 с.
50. Венеціанська комісія висловила критичні зауваження щодо судової реформи [Електронний ресурс]. — Режим доступу :
http://dt.ua/POLITICS/venetsianska_komisiya_vislovila_kritichni_zauvazennya_schodo_sudovoyi_reformi.html
51. Ветюнев Ю. Ю. Синергетика в праве / Ю. Ю. Ветюнев // Государство и право. — 2002. — № 4. — С. 64—69.
52. Винер Н. Кибернетика и общество / Н. Винер ; [пер. Е. Панфилов] // Винер Н. Творец и будущее : сб. / [пер. с англ.]. — М., 2003. — С. 7—224.
53. Вусенко Ю. В. Правові відносини, що забезпечують функціонування індивідуальних трудових відносин : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 "Трудове право ; право соціального забезпечення" / Ю. В. Вусенко. — К., 2012. — 16 с.
54. Генкин Д. М. Юридические лица в советском гражданском праве / Д. М. Генкин // Проблемы социалистического права. — 1939. — № 1. — С. 86—105.
55. Гойман В. И. Действие права (методологический анализ) / Гойман В. И. — М. : Акад. МВД РФ, 1989. — 180 с.
56. Головченко В. В. Норми «тіньового права» як антипод законності / В. В. Головченко // Правова система України: теорія і практика. — К., 1993. — С. 64—65.
57. Горшенев В. М. Способы и организационные формы правового регулирования в современный период коммунистического строительства : автореф. дисс. на соискание ученой степени доктора юрид. наук / В. М. Горшенев. — Свердловск, 1969. — 40 с.
58. Гражданское право : учеб. : [в 2 т.] / под ред. Е. А. Суханова. — М. : БЕК, 1999— . —
Т. 1. — 1999. — 816 с.
59. Гражданское право : учеб. : [в 3 т.] / под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М. : Проспект, 2002— . —
Т. 1. — 2002. — 765 с.
60. Гражданское право : учеб. : [в 3 ч.] / под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М. : Проспект, 1998— . —
Ч. 3. — 2002. — 632 с.
61. Гражданское право России : Часть первая : Практикум / под ред. З. И. Цыбуленко. — М. : Юристъ, 1998. — 166 с.
62. Гревцов Ю. И. Проблемы теории правового отношения / Гревцов Ю. И. — Л. : ЛГУ, 1981. — 82 с.
63. Грешников И. П. Субъекты гражданского права : юридическое лицо в праве и законодательстве / Грешников И. П. — СПб. : Юридический центр Пресс, 2002. — 331 с.
64. Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданских прав / Грибанов В. П. — М. : Статут, 2000. — 399 с.
65. Грибанов В. П. Юридические лица / Грибанов В. П. — М. : МГУ, 1961. — 114 с.
66. Грицаєнко Л. Основні аспекти застосування міжнародних стандартів прокурорської діяльності в Україні / Л. Грицаєнко // Реформування органів прокуратури України : проблеми і перспективи : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., (2–3 жовт. 2006 р.) / Академія прокуратури України. — К., 2007. — С. 108—112.
67. Гусарєв С. Правова діяльність в структурі соціальної діяльності / С. Гусарєв // Українське право. — 2005. — № 1. — С. 41—50.
68. Гусарєв С.Д. Юридична діяльність: методологічні та теоретичні аспекти. / С.Д.Гусарєв – К.: Знання, 2005. – 375 с.
69. Денисов В. Н. Міжнародне право як складова частини правової системи України / В. Н. Денисов // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом : матеріали наук.-практ. конференції / Ін-т законодавства Верховної Ради України. — К., 1998. — С. 63—67.
70. Денисов Ю. А. Абстрактное и конкретное в советском правоведении / Ю. А. Денисов, Л. И. Спиридовнов ; отв. ред. В. Н. Боряз, Б. А. Чагин. — Л. : Наука, 1987. — 207 с.
71. Джебрин Джабер Джебрин. Имплементация норм международного права во внутригосударственном законодательстве ( на примере арабскиз стран) : автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.10 «Международное право» / Джебрин Джабер Джебрин. — К., 1984. — 22 с.
72. Драйден Г. Революція в навчанні / Г. Драйден, Дж. Вос. — Львів : Літопис, 2005. — 542 с.
73. Дробязко С. Г. Общая теория права : [учеб. пособие для вузов] / С. Г. Дробязко, В. С. Козлов. — Минск : Амалфея, 2005. — 480 с.
74. Дудин А. П. Некоторые спорные вопросы теории объекта правоотношения / А. П. Дудин // Вопросы теории государства и права : сб. ст. / Сарат. юрид. ин-т. — Саратов, 1968. — Вып. 1. — С. 110—148.
75. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии / Дюркгейм Э. — М. : Наука, 1991. — 576 с.
76. Європейський суд звинувачує Україну у невиконанні рішень судів [Электронный ресурс]. — Режим доступу :
http://www.pravda.com.ua/news/2012/03/2/6959908/
77. Єрмоленко В. Об’єкт у структурі правовідносин / В. Єрмоленко // Юридична Україна. — 2004. — № 1. — С. 11—15.
78. Жоль К. К. Философия и социология права / Жоль К. К. — К. : Юринком Интер, 2000. — 480 с.
79. Загальна декларація прав людини : прийнята і проголошена в резолюції 217 A (III) ГА ООН від 10 груд. 1948 р. // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. — Амстердам-Київ, 1996. — C. 6—9.
80. Загальна теорія держави і права : підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / [М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова, О. В. Петришин, С. М. Олейников та ін.] ; за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. — Х. : Право, 2002. — 432 с.
81. Заець А. П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду / Заець А. П. — К. : Парламентське вид-во, 1999. — 248 с.
82. Иеринг Р. Борьба за право / Иеринг Р. ; [пер. с нем. С. И. Ершов]. — М. : Феникс, 1991. — 64 с.
83. Иеринг Р. Дух римского права на различных ступенях его развития / Иеринг Р. орд. проф. прав. в Геттингене ; пер. с 3-го испр. нем. изд. — СПб. : тип. В. Безобразова и К°,1875. —
Ч. 1. — 1875. — 309 с.
84. Иеринг Р. Интерес и право / Соч. д-ра Рудольфа фон Иеринга, юстиц тайного советника и проф. Готтингенск. ун-та. 1) Правоспособность учредителей. 2) Интерес и право. 3) Непреодолимая сила. Приложения : 1. Пассивные действия прав. 2. Цель в праве ; [пер. с нем.]. — Ярославль : тип. Губ. зем. управы, 1880. — 268 с.
85. Илларионова Т. И. Структура гражданской правосубъектности / Т. И. Илларионова // Правовые проблемы гражданской правосубъектности : межвуз. сб. науч. тр. — Свердловск, 1978. — Вып. 62. — С. 54—64.
86. Иоффе О. С. Вопросы теории права / О. С. Иоффе, М. Д. Шаргородский. — М. : Госюриздат, 1961. — 380 с.
87. Иоффе О. С. Правоотношения по советскому гражданскому праву / Иоффе О. С. — Л. : ЛГУ, 1949. — 144 с.
88. Иоффе О. С. Советское гражданское право : [учеб.] / Иоффе О. С. — М. : Юрид. лит., 1967. — 517 с.
89. Иоффе О. С. Спорные вопросы учения о правоотношении / О. С. Иоффе // Очерки по гражданскому праву : [сб. ст. / отв. ред. О. С. Иоффе]. — Л., 1957. — С. 21—64.
90. Исаков В. Б. Фактический состав в механизме правового регулирования / Исаков В. Б. — Саратов : Саратовский ун-т, 1980. — 74 с.
91. История политических и правовых учений : [учеб. для вузов] / под ред. В. С. Нерсесянца. — М. : НОРМА—ИНФРА-М, 2000. — 727 с.
92. История политических и правовых учений : [учеб.] / под ред. В. С. Нерсесянца. — М. : Юрид. лит., 1983. — 720 с.
93. История русской правовой мысли. Биографии, документы, публикации / отв. ред. С. А. Пяткина (сост., ввод. ст.) ; [редкол. : Кашепов В. П. (cост., ввод. ст.), Мицкевич А. В. ; cост., ввод. ст. : Жуков Д. В., Коркунов Н. М. и др. ]. — М. : Остожье, 1998. — 603 c.
94. Казимирчук В. П. Некоторые вопросы социологии права / Казимирчук В. П. — Иркутск, 1967. — С. Некоторые вопросы социологии и права : материалы науч.-теорет. конф., [Конкретно-социологические исследования правовых отношений], (г. Иркутск, 11-14 мая 1966 г.). — Иркутск, 1967. — 283 с.
95. Казимирчук В. П. Социальный механизм действия права / В. П. Казимирчук // Советское государство и право. — 1970. — № 10. — С. 37—44.
96. Казимирчук В. П. Социология управления / В. П. Казимирчук // Проблемы социологии права / отв. ред. В. Н. Кудрявцев, А. Б. Чяпас. — Вильнюс, 1970. — Вып.1. — С. 15—25.
97. Карбонье Ж. Юридическая социология / Карбонье Ж. ; [пер. с фр.]. — М. : Прогресс, 1986. — 352 с.
98. Карева М. П. О социалистических правоотношениях : тезисы докладов / М. П. Карева, С. Ф. Кечекьян. — М., 1956. — 28 с.
99. Карева М. П. Правовые нормы и правовые отношения : [учеб. пособие] / М. П. Карева, А. М. Айзенберг ; под ред. К. А. Мокичева. — М. : ВЮЗИ, 1949. — 60 с.
100. Касьянов В. В. Социология права : [учеб. пособие] / В. В. Касьянов, В. Н. Нечипуренко. — Ростов на Дону : Феникс, 2001. — 480 с.
101. Кельзен Г. Чисте правознавство : з дод. : Проблема справедливості / Кельзен Г. ; [пер. з нім.]. — К. : Юніверс, 2004. — 496 с.
102. Кельман М. С. Загальна теорія права : [підруч.] / М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. — К. : Кондор, 2002. — 353 с.
103. Кельман М. С. Теорія права : [навч. посіб.] / Кельман М. С. — Тернопіль : Поліграфіст, 1998. — 382 с.
104. Кечекьян С. Ф. Правоотношение в социалистическом обществе / Кечекьян С. Ф. — М. : АН СССР, 1958. — 185 с.
105. Кикоть Г. В. Правовідносини в аспекті визначення поняття права: загальна характеристика / Г. В. Кикоть // Правова держава. — К., 2004. — Вип. 15. — С. 382—390.
106. Кикоть Г. Юридичні факти у механізмі правового регулювання : проблеми теорії / Г. Кикоть // Право України. — 2005. — № 7. — С. 109—112.
107. Кистяковский Б. А. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права / Кистяковский Б. А. — М. : М. и С. Сабашниковы, 1916. — 704 с.
108. Кистяковский Б. А. Философия и социология права / Кистяковский Б. А. — СПб. : РХГИ, 1998. — 800 с.
109. Кодекс професійної етики суддів [Електронний ресурс]. — Режим доступу до докум. :
http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MUS1178.html
110. Кодифікація приватного (цивільного) права України /А. С. Довгерт [та ін.] ; за ред. А. С. Довгерта. — К. : Український центр правничих студій, 2000. — 336 с.
111. Козлихин И. Ю. Позитивизм и естественное право / И. Ю. Козлихин // Государство и право. — 2000. — № 3. — С. 5—11.
112. Козлов В. А. Конкретно-социологические исследования в области права : [учеб. пособие] ; В. А. Козлов, Ю. А. Суслов ; под. ред.. Л. С. Явича. — Л. : ЛГУ, 1981. — 111 с.
113. Козюбра М. І. Право як явище культури / М. І. Козюбра // Право і культура : теорія і практика : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., (м. Київ, 15-16 трав. 1997 р.). — К., 1997. — С. 28—30.
114. Козюбра М. І. Тенденції розвитку джерел права України в контексті європейських правоінтеграційних процесів / М. І. Козюбра // Наукові записки НаУКМА . — К., 2004. — Т. 26 : Юридичні науки. — С. 3—8.
115. Колер И. Философия права и универсальная история права / Колер И. ; [авториз. пер. с нем. Н. К. Спренглера]. — К. : изд. Н. Я. Оглоблина, 1913. — 152 с.
116. Колодій А. М. Принципи права України / Колодій А. М. — К. : Юрінком Інтер, 1998. — 208 с.
117. Комаров С. А. Общая теория государства и права : [курс лекций] / Комаров С. А. — М. : Манускрипт, 1995. — 312 с.
118. Комисаров С. А. Юридические факты / С. А. Комисаров // Общая теория государства и права : [учеб.]. — М., 1995. — С. 281—285.
119. Кондратьева С. Л. Юридическая ответственность : соотношение норм материального и процессуального права : дисс. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Кондратьева Светлана Леонидовна. — М., 1998. — 220 с.
120. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Общая часть : [учеб.] / под ред. Б. А. Страшун. — М. : БЕК, 1996. — 778 с.
121. Концептуальные основы правоотношений : cб. науч. тр. / [авт.-сост. М. Ф. Маликов]. — Уфа : Башкир. ун-т, 2001. — Вып. 7. — 552 с.
122. Копейчиков В. В. Загальна теорія держави і права : [навч. пос