Святненко Анна Петрівна Право на свободу мирних зібрань в Україні та державах Європейського Союзу

brief description

Святненко Анна Петрівна, юрисконсульт Благодійної організації «Благодійний Фонд Михайла Весельського «Радовель»: «Право на свободу мирних зібрань в Україні та державах Європейського Союзу» (12.00.02 - конститу­ційне право; муніципальне право). Спецрада Д 26.001.04 у Київському національному університеті імені Тараса Шев­ченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
СВЯТНЕНКО АННА ПЕТРІВНА
УДК 342.729: 351.752
ДИСЕРТАЦІЯ
ПРАВО НА СВОБОДУ МИРНИХ ЗІБРАНЬ
В УКРАЇНІ ТА ДЕРЖАВАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
12.00.02 – конституційне право; муніципальне право
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і
текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
______________________А.П. Святненко
Науковий керівник –
МЯЛОВИЦЬКА Ніна Анатоліївна,
доктор юридичних наук, професор
Київ – 2019

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………..……………….12
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРАВА ГРОМАДЯН НА
ПРОВЕДЕННЯ МИРНИХ ЗІБРАНЬ……………………………...………………... 22
1.1 Історичний генезис розвитку права на мирні зібрання………………………....22
1.2 Поняття, ознаки та зміст права громадян на проведення мирних зібрань…….49
1.3 Місце права на мирні зібрання в системі прав людини…………..……....…….76
Висновки до 1 розділу………………………………………………...............................86
РОЗДІЛ 2 ОСНОВНІ ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА ГРОМАДЯН НА МИРНІ
ЗІБРАННЯ……………………………………………………………………….………89
2.1 Конституційно-правове регулювання права мирних зібрань в законодавстві
України…………………………………………………………………...........................89
2.2 Компетенція органів державної влади та місцевого самоврядування щодо
організації і проведення мирних зібрань в Україні………………………………..…111
2.3 Судова практика розгляду справ стосовно реалізації конституційного права на
мирні зібрання…………………………………...………………………….………..…129
Висновки до 2 розділу………………………….........................................................…140
РОЗДІЛ 3 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА МИРНИХ ЗІБРАНЬ У ДЕРЖАВАХ
ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ………………………………………………………..142
3.1 Міжнародно-правові засади свободи мирних зібрань в законодавстві
Європейського Союзу……………………………………………………………….…142
3.2 Європейська судова практика застосування актів щодо свободи мирних
зібрань…………………………………………………………………………………...163
Висновки до 3 розділу……………………..………………………………………..….173
ВИСНОВКИ……………………………………........................................................... 175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…...............................................................180
ДОДАТКИ…………………………………………...……………………………....…208

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні наведено теоретичні узагальнення та вирішено
наукове завдання щодо сутності та змісту конституційного права на свободу мирних
зібрань і механізму його реалізації.
Узагальнено науково-теоретичне становлення та розвиток поглядів щодо
права на свободу мирних зібрань в історії вітчизняної правової думки, що дало
змогу виокремити декілька історичних етапів, починаючи від вічових зібрань
Давньої Русі й завершуючи Новітнім періодом вже незалежної України. Для
кожного з них характерні особливі підходи до поняття, видів, порядку організації й
проведення мирних зібрань.
Розглянуто значення, сутність та правову природу права на свободу мирних
зібрань. Під конституційним правом на мирні зібрання запропоновано розуміти
право неозброєних людей на добровільну, безоплатну, ненасильницьку, прилюдну,
цілеспрямовану, з додержанням вимог законності масову акцію, пов’язану з
обговоренням суспільно значущих питань державного або місцевого значення, дій,
рішень чи актів органів публічної влади, шляхом декларування думок, пропозицій,
заяв, вимог і закликів щодо вирішення проблемних питань, з метою задоволення
потреб суспільства та його розвитку в політичній, соціальній чи культурній сферах.
Сформульовано визначення поняття «мирне зібрання» як особливої форми
громадянської активності, добровільного, відкритого, безоплатного, прилюдного
зібрання неозброєних осіб, ініційованого як засобу забезпечення участі громадян та
їх об’єднань у вирішенні суспільно значущих питань державного чи місцевого
значення, яке не супроводжується актами насильства чи закликами до насильства,
не суперечить Конституції України й чинному законодавству.
Поняття виду мирного зібрання пропонується визначати крізь призму
сукупності способів зовнішнього вираження суспільних інтересів учасників
публічного заходу. Система видів та форм мирних зібрань законодавчо окреслена
зборами, мітингами, демонстраціями, походами (ходою), пікетуванням. Натомість,
практика застосування права на мирні зібрання поповнюється новими формами
176
мирних зібрань, зокрема різноманітними процесіями (автомобільні, мото- та
велопроцесії, процесії суден), шокуючі дійства, смартмоби, флешмоби тощо,
проведення яких вимагає законодавчого врегулювання.
Запропоновано авторську класифікацію мирних зібрань, де визначальними є
саме критерії поділу, такі як: мета, динамічність, форма, пропагандистський
елемент. Запропоновано виділяти мирні зібрання: політичні й неполітичні, протестні
й непротестні (популяризаторські).
Право на мирні зібрання тісно пов’язане з іншими фундаментальними
компонентами демократії і плюралізму, з основами конституційного ладу, іншими
правами й свободами людини і громадянина. Незважаючи на спорідненість з
іншими правами, які пов’язані, передусім, із соціальною комунікацією, право на
мирні зібрання є відокремленим політичним правом невизначеної кількості осіб на
проведення в місцях із необмеженим публічним доступом будь-яких не заборонених
Конституцією та законами України, заходів та дій, спрямованих на висловлення та
оприлюднення власної колективної позиції щодо визначеного питання або питань,
які становлять соціальну або групову значущість.
Конституційно-правове регулювання права мирних зібрань включає
сукупність взаємопов’язаних нормативно встановлених для їх організації та
проведення правових норм і правил, які наділені певною послідовністю та
узгодженістю, спільними принципами й критеріями використання, без дотримання
яких мирне зібрання не може бути визнане законним на стадії його проведення. В
Україні регулювання мирних зібрань знаходиться на стадії становлення й поки що
не утворює цілісного, узгодженого режиму, що має чіткі межі застосування.
Нагальна необхідність прийняття профільного закону про мирні зібрання
зумовлена потребою: чіткого законодавчого визначення дефініцій, класифікацій
мирних зібрань, критерій розмежування мирного зібрання від немирного, шляхів
убезпечення ризиків, пов’язаних з мирними зібраннями, переліком обставин, за яких
зібрання втрачає мирний характер; забезпечення адекватного балансу дозволів,
обмежень та заборон щодо свободи мирних зібрань; вчасного і належного
реагування на зловживання зазначеною конституційною свободою; встановлення
177
відповідальності за порушення права на мирні зібрання. Запропоновано низку змін
до законопроекту № 3587 «Про гарантії свободи мирних зібрань в Україні» та
констатовано, що відсутність чинного спеціального закону про мирні зібрання є
прогалиною у законодавстві, що спричиняє нині неодноразові звернення громадян
до суду для захисту порушених прав.
Розглянуто компетенцію органів державної влади та місцевого
самоврядування в Україні. Встановлено, що органи державної влади України мають
свою конституційні повноваження й способи взаємодії, домінантними з яких є
субординація. Розглядаючи принцип гарантованості прав і свобод людини і
громадянина, встановлено гаранта, і це є держава. Проаналізовано статті 3, 22, 42,
49, 51, 53 Конституції України та виділено, що реалізація цих статей здійснюється за
допомогою системи органів державної влади та місцевого самоврядування.
Констатовано, що в Конституції України органи державної влади розташовані за
логікою їх повноважень, за такою ж послідовністю їх повноваження розглянуто в
дисертаційному дослідженні.
Проаналізовано вітчизняну судову практику, яка передбачає неприпустимість
обмеження права на проведення публічних заходів винятково з метою раціональної
організації діяльності органів влади, що кореспондує з правовою позицією
Конституційного Суду і загальним підходом Європейського Суду з прав людини з
цього питання. Водночас, наявна недосконалість законодавчої бази призводить до
того, що в більшості випадків за конкретними справами, пов’язаними з реалізацією
права на проведення мирних зібрань, рішення національних судів є суперечливими
й непослідовними, що проявляється у застосування судами відмінних позицій при
вирішенні цих справ.
Європейський Союз має функціонуючий правовий і організаційний механізм
захисту права на мирні зібрання, який складається з нормативного забезпечення на
рівні ст. 12 Хартії основних прав Європейського Союзу, ст. 11 Європейської
конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також відповідних
статей інших міжнародно-правових документів, що мають статус обов’язкових.
У цей механізм входить Європейський суд з прав людини, аналіз рішень якого дає
178
підстави стверджувати, що цей інститут послідовно втілює в практику основні
міжнародно-правові принципи свободи мирних зібрань, які закріплюються і
конкретизуються в багатьох джерелах права європейських держав.
До системи судів у межах Європейського Союзу, які розглядають питання
захисту гарантованих прав людини, зокрема й право на мирні зібрання, належать
національні (суди країн-членів), суди Європейського Союзу, а також Європейський
суд з прав людини, що входить в організаційний механізм Ради Європи. Аналіз
рішень Європейського суду з прав людини дає змогу стверджувати, що цей інститут
послідовно втілює в практику основні міжнародно-правові принципи свободи
мирних зібрань. При цьому, сформульовано правову позицію з низки питань
тлумачення у цій сфері.